CC BY
12
Аутсайдером у цш групi е Болехiвський ДЛГ, показники роботи якого е абсолютно неконкурентоспроможними у данш галузi виробництва. Для цього шдприемства недостатньо переглядати окремi елементи його роботи. На нашу думку, необхщно розробляти нову стратепю функцiонування шд-приемства на довгострокову перспективу.
Недолшом вщображено! моделi оцiнки конкурентоспроможностi е неврахування невикористаного ефекту економiчного потенцiалу, зокрема росту фшансових результатiв пiд впливом зниження собiвартостi вироблено! продукци, 11 матерiаломiсткостi, пiдвищення продуктивностi працi в основному виробнищш, бiльш ефективному використанш виробничих площ та по-тужностей. На нашу думку, моделi оцшки конкурентоспроможностi не вра-ховують сощальних параметрiв розвитку пiдприемства, зокрема, рiвня витрат на оплату працi, зайнятост^ розвитку сощально! iнфраструктури.
Лiтература
1. Белоус О.П., Панченко Е.Г. Менеджмент: конкурентоспособность и эффективность. -К.: Знание Украины, 1992. - 40 с.
2. 1слрян Г.П. Конкурентоздатнють: методика вим1рювання та оцшки// Легка промис-ловють. - 1994, № 4. - С. 1214.
3. Швец В.Я. Об управлении конкурентоспособностью продукции на предприятии. -Л.: Нева, 1990. - 364 с.
4. Яковлева С., Денисова Е. Современные факторы повышения капиталистической фирмы. - Л.: ЛГУ, Серия экономики, 1990 г.
УДК 338.242 П.Ю. Лазур - Львiвський кооперативный коледж
економки i права
ТЕОР1Я РОЗВИТКУ ТА РЕГУЛЮВАННЯ МАЛОГО I СЕРЕДНЬОГО ШДПРИеМНИЦТВА У СВ1ТОВ1Й ЕКОНОМ1ЧН1Й ДУМЦ1
Визначено основш етапи юторично!' еволюцп шституту тдприемництва та ïx вщдзеркалення в економiчниx доктринах. Окреслено головш щй економiчниx доктрин щодо проблеми розвитку та регулювання малого i середнього тдприемництва.
P. Yu. Lazur - L 'viv cooperative college of economics and law
The theory development and regulating of the little and the middle enterprise in the world economical thought
It is appointed the general periods of the historical evolution of the institute enterprise and its mirror in economical doctrines. The general ideas of economical doctrines to that problem of the development and regulating little and the middle enterprise have been outlines.
Шдприемництво як складний eкономiчний i сощальний феномен мае великий шлях юторичного розвитку та закарбоваш при цьому на кожному етат характеры риси вiдповiдноï епохи. Осмислення цього цившзацшного шляху та його вщдзеркалення у свгговш eкономiчнiй думщ е одним iз чшь-них завдань сучасноï eкономiчноï науки. Складшсть, а часом й драматичшсть перебшу наших посттоталггарних реформ, значною мiрою пов'язаш з ^нору-
ванням цього цившзацшного досвiду й гострою потребою нащонально! гос-подарсько! самощентифшаци.
Метою нашо! статтi е розкрити найважливiшi етапи вторично! еволю-ци теори розвитку та регулювання малого i середнього пiдприемництва у свь товiй економiчнiй думцi.
Першi ще! про дрiбну i середню власшсть, державне регулювання еко-номiки i пiдприемництва дiйшли до нас у письмових джерелах з антично! епохи. Глибок думки щодо державного регулювання економiчного розвитку суспiльства знаходимо у Платона, зокрема у двох його проектах побудови держави щеального типу. У вщомш пращ "Держава" високо ощнено автором роль аристократп у забезпеченш суспiльних iнтересiв, оскiльки саме цей клас охоплюе у себе фiлософiв i становить разом з во!нами (армiею) апарат управ-лшня державою. Платон висловив досить щкаву думку про те, як треба вихо-вувати правителiв держави та 11 во!шв. "Необхщно шукати людей, - писав вш, - як найвiдважнiше стоять на вартi сво!х переконань i вважають, що для держави завше треба робити все найкраще" [1, с. 102]. У проект щеально! держави Платона вс господарськi турботи, у тому чи^ й тi, що пов,язанi з володшням i розпорядженням особистою власшстю, мали покладатися на третiй стан суспшьства (ремiсники, землероби, дрiбнi торговщ, вiльнi).
Окремо! уваги заслуговують деяк мiркування Аристотеля на тему державного регулювання економжи i середньо! власность У своему творi "Полiтика" вш виступае за панування бiльшостi, щоправда, обмежене засадами держави i незмiнними законами, що спираються на розумний порядок речей i моральнi усто!. Оскiльки, на його думку, ютина знаходиться посерединi мiж двома протилежними крайнощами, то й справжня мщшсть держави пов'язана iз середнiм станом: такi "середнi" громадяни - "найкращi", бо вони i не настiльки бiднi, щоб злиднi штовхали !х до бунтiв, але й не настiльки за-можш, аби вiд надмiрних статкiв вдаватися до безглуздого марнославства [2, с. 115]. Сила середнього класу, як зазначалось вище, е i в тому, що вш переш-коджае виявам крайностей. Тому дуже важливо для держави, "аби И громадяни володши середньою власшстю, що е достатньою для юнування; а у тих ви-падках, коли одш володшть безмежним багатством, iншi - жодним, виникае або крайня тирашя, або крайня олiгархiя" [2, с. 116].
Меркантилiзм е першою ринковою школою державного регулювання розвитку малого i середнього шдприемництва (МСП). Представники ще! школи вважали доцшьним: пiдтримку владою iмпорту дешево! сировини для промисловостц регулювання зовнiшньо! торгiвлi з метою забезпечення прип-ливу у кра!ну золота i срiбла; протекцiонiстськi тарифи держави на iмпорто-ванi промисловi товари, а також заохочення експорту, особливо готово! продукций зростання населення для шдтримки низького рiвня заробiтно! плати, розширення бази оподаткування i нагромадження кашталу [3, с. 30-42]. Нез-важаючи на велике значення меркантилю^в, як перших серйозних економю-тiв, представники ще! школи були тiльки початювцями з розвитку теорi! регулювання. Значний внесок у розвиток науки державного регулювання еко-номжою зробила класична школа полiтично! економi!.
У пращ "Полгтична арифметика" (1676 р.) В. Пети, викладено розду-ми "стосовно розмiрiв i вартостi землi, людей, будiвель, сiльського господар-ства, мануфактур, торпвл^ риболовлi, ремiсникiв, морякiв, солдат; стосовно державних доходiв, реестрацi! банюв, стосовно визначення цiнностi людей, збшьшення кiлькостi морякiв; вiдносно мiлiцi!, порив, становища кра!ни, мо-гутностi на морi й т.п." [4, с. 154]. Тут же йдеться про важливють обчислення нащонального доходу i нацiонального багатства кра!ни - показниюв, якi вь дiграють у сучаснш теорi! державного регулювання економiки важливу роль. У 1662 р. В. Пети опублжував дослiдження "Про податки i данини", в якому розкрив джерела i структуру податкових зборiв. Учений надавав великого значення нагромадженню грошей, що зближувало його з мерканташстами. Петтi вирiшував iстотне для регулювання завдання, яке поставив ще Аристотель, а саме: як рiзнi блага, яю вимiрюються рiзною мiрою, зробити спiвмiр-ними. "Що стосуеться внутршньо! цiнностi благ, то вона повинна вимiрюва-тись не одшею тiльки працею, але й землею. I те, i шше потрiбне для ство-рення багатства, i те i iнше потрiбно враховувати у виробленi природного мь рила цiнностi" [4, с. 14].
Адам Смгт е, безсумнiвно, центральною ф^урою серед видатних еко-номюив полiтично! економi!. Його перу належить без перебiльшення перша всеоб'емна праця, де викладено загальш основи ще! науки - теорiя виробниц-тва i розподiлу. Уже у перших рядках книги "Дослiдження про природу i причини багатства народiв", автор твердить: "Щорiчна праця кожного народу е первюним фондом, який надае йому вс необхiднi для зручностей життя продукта..." [5, с. 17]. Ц слова дають змогу зрозумiти, що економiка будь-яко! кра!ни, розвиваючись, множить багатства народу не тому, що щ багатства е грошима, а тому, що !х необхщно вбачати в матерiальних ресурсах, якi дае щорiчна праця кожного народу.
А. Смгт у пращ "Теорiя моральних вiдчуттiв" писав: "Найсвященнiшi закони справедливостi, закони, порушення яких заслуговують помсту i найжорстоюше покарання, суть ... закони, яю охороняють життя i особис-тють людини; за ними iдуть закони, яю охороняють власнiсть i майно; на-рештi, останне мiсце посщають закони, якi охороняють особистi права i обов'язки громадян" [6, с. 99].
Смгг не був доктринером у своему лiбералiзмi. Вiн, зокрема, вщводив урядовi три функцiональнi обов'язки, яю вимагали видаткiв i регулювання. Першим обов'язком е захист, який, як зазначав Смгг, мае набагато бшьше значення, шж достаток. Другим обов'язком е ретельне адмшютрування справедливости щоб захистити кожного члена суспшьства вщ несправедливоси та пригшчення з боку iнших членiв. Якщо це буде зроблено, то наступний обов'язок, який мае уряд, - бути не бшьше, шж шчним сторожем, - мш би ма-ти деяку сутшсть. Смiт додав, однак обов'язок "створювати i шдтримувати тi громадськi iнституцi! i и громадськi роботи, якi хоча й можуть бути дуже ко-рисними для бшьшоси суспiльства, проте мають таку природу, що прибуток школи не вщшкодовуе витрат жодному iндивiдовi чи невеликiй кiлькостi ш-дивщв" [7, с. 497-498, 520].
Смгг розумiв, що нацiональне пiдприемництво не може процвггати, якщо немае надежного довiр,я до уряду, якщо населення не вщчувае впевне-ностi у володшш своею власнiстю, якщо сила контрак^в не пiдтримуеться законом i владою держави.
Сьогоднi мало економiстiв заперечують iдею, що держава теоретично може покращити розподiл ресурсiв, коректувати невдачi ринку, однак багато економю™ заперечують iдею, що держава дшсно покращуе розподiл ресур-сiв. Консервативш економiсти стверджують, що на практищ ймовiрнiсть нев-дач в ефективному розподш ресурсiв у держави е вища, нiж у ринкiв.
Вихщною концепцiею у творчостi Давида Ржардо стала властива всiм авторам класично! пол^ично1 економи прихильнiсть до концепци економiч-ного лiберадiзму, який не допускае жодного державного втручання в еконо-мжу i дае змогу вшьне пiдприемництво, вiльну торгiвлю та iншi економiчнi свободи. Цю позищю вiн послiдовно вiдстоював у сво1х наукових працях. А. Маршалл писав, що "Ржардо i його послщовники розробили теорiю фун-кцiонування вшьного пiдприемництва (або за 1х термшолопею, вшьно1 кон-куренцп), що мютить багато iстин, якi, очевидно, збершатимуть свое значен-ня, поки юнуе цей свiт" [8, с. 67].
Свобода торгiвлi без жодних заборон надае кожнш людинi можливiсть використовувати сво! таланти i свiй каштал, як вона вважае за доцшьне. "Ар-гументацiя, яка висуваеться на захист свободи торпвл^ настiльки беззапереч-на, що вона з кожним днем завойовуе повсякчас нових послщовниюв..." [9].
Однак якою б випдною не видавалась "лiберадьна система" i "свобода торгiвлi", "доводиться припустити, що е деяю - зовЫм нечисельнi - винятки, коли втручання уряду може мати благодшш наслщки". I дадi Рiкардо зазна-чае, що "втручання держави виправдовуеться тшьки у двох випадках: по-пер-ше, для попередження обману ^ по-друге, для засвщчення факту" [9, с. 198].
Варто також акцентувати увагу на теори порiвняльних переваг, ос-кiльки, на нашу думку, вона е найактуальшшою для дано1 теми державного регулювання вшьного тдприемництва. Ржардо пояснював, що при системi повно1 свободи торгiвлi кожна кра1на, природно, затрачае свiй капiтад i пра-цю на такi гадузi промисловост^ якi приносять 1и найбiльшi вигоди. "Це пе-реслiдування iндивiдуальноl вигоди дивним чином пов'язано iз загальним благом усiх. Стимулюючи працелюбство, шдтримуючи винахiдливiсть, ути-лiзуючи найдiевiшим способом вЫ тi сили, якi дае нам природа, цей принцип призводить до найефектившшого i найекономнiшого подшу працi мiж рiзни-ми нащями. I, водночас, збiльшуючи загальну масу продуклв, вiн збiльшуе загальне благополуччя i зв'язуе вузлами загадьноl вигоди i постiйних вiдно-син вЫ цивiлiзованi нацil в одну всесвггню общину. Саме цей принцип визна-чае, що вино повинно вироблятися у Франци i Португадil, хлiб повинен виро-щуватися в Америщ i Польщi, а рiзнi металевi вироби та iншi товари повинш виготовлятися в Англil" [10, с. 116].
Погляди класично1 школи пол^економи на розвиток пiдприемництва були пашвними до 30-40 рокiв XIX ст. З того ж часу з'являеться багато вче-них-економiстiв, якi почали критикувати щ погляди за 1х однобiчнiсть та вiдiр-
ванють вщ життя. А будь-яка однобокiсть веде до помилок i nepeKOCiB. Так, захоплення ушверсальними схемами нepiдко супроводжувалось шноруван-ням нацiональних особливостей, багатогранност умов розвитку шдприемниц-тва окремих краш.
Проти подiбноï однобокостi виступили представники шмецько1 юто-рично1 (критично^ школи. Ïï засновником вважаеться Фpiдpiх Лiст (17891846 рр.). Основна праця Ф. Люта "Нащональна система полiтичноï eкономiïм (1841 р.) - це по-своему реакщя на ортодоксальну "космополiтичну" тeоpiю А. Смiта - Д. Ршардо.
На думку Люта, ушверсальна i схоластична концeпцiя класиюв непри-датна для практичного використання. Дшова eкономiчна система мае опира-тися на достовipнi iстоpичнi факти. Вона покликана тлумачити ютинно нащ-ональнi iнтepeси, а не забивати голови практиюв piзними доктринальними мipкуваннями. Пpоповiдь свободи тоpгiвлi, яка мютиться у працях класикiв, вiдповiдала тшьки iнтepeсам Англiï. Маючи великий життевий досвiд i зна-ючи становище шших держав, Лiст, насамперед, щкавився оpганiзацiею i системою зовнiшньоeкономiчних зв'язюв як засобом пiдтpимки i захисту молодого шмецького пiдпpиемництва.
Основш положення, висунутi Лiстом у "Нацюнальнш систeмi полггич-но" економн", можна звести до трьох взаемопов'язаних положень: тeоpiя про-дуктивних сил; концепщя стадiйного eкономiчного розвитку; положення про активну eкономiчну роль держави. Його тeоpiя продуктивних сил базуеться на ще", згiдно з якою, "створення суспiльного багатства досягаеться не тшьки через piзнобiчну iндивiдуальну дiяльнiсть людей, пов'язаних тiльки подiлом пра-цi й обмiну, але також i через науку, мистецтво, суспшьш шститути, peлiгiйнi закони, моpальнiсть та штелшентнють, безпеку особистостi та власност ..." [11, с. 146]. Зростання продуктивних сил "починаеться з окремо!' фабрики i по-тiм поширюеться до нацiональноï асоцiацiï" [11, с. 144]. Нащя, що об'еднуе людей - це едине цше. "Вона е результатом попереднього розвитку, вщкрит-ив, удосконалень, тpадицiй, досвiду, знань, ... вони будують духовний каштал людства" [11, с. 149]. "Кожна окрема нацiя, як стверджував вчений, - е продуктивною настшьки, наскшьки вона зумiе засвогги цю спадковiсть вiд попе-peднiх поколшь i зробити ïï власним надбанням, наскшьки природш джерела, пpостip i гeогpафiчнe розташування ïï тepитоpiï, чисельнють населення i поль тична могутнють дають змогу ш гаpмонiйно розвивати вш галузi i поширюва-ти свш моральний, розумовий, промисловий, торговельний i полггичний вплив на iншi нацiï i на весь свгг загалом" [11, с. 149].
Особливу увагу у свош пpацi Лют звертае на роль держави. Вш писав: "Ми не можемо зрозумпи народне господарство як оргашчно цше, якщо вик-лючимо iз нього найбшьше господарство, яке безперервно i без опору впли-вае на решту господарств" [11, с. 190]. Лют видшяв державну eкономiю, ро-зумiючи пiд цим дepжавнi засоби уряду, споживання цих засобiв i управлшня ними. "Народна eкономiя стае нащональною eкономiею у тому випадку, коли держава або федеращя охоплюе цшу нацiю, що мае самостшнють i здатнiсть набути полiтичного значення" [11, с. 191].
Англiйський економют Дж. М. Кейнс значно розширив рамки теори державного регулювання тдприемництва, роблячи спробу розглянути нащ-ональне господарство загалом, оперуючи переважно агрегованими категорь ями, такими як споживання, нагромадження, заощадження, iнвестицiï, зайня-тють - тобто величинами, як визначають рiвень i темпи зростання нащональ-ного доходу i ВВП.
Дж. М. Кейнс у свош теори державного регулювання врахував вплив на економiчне зростання тдприемств неекономiчних чинникiв: держави (сти-мулювання попиту споживачiв на засоби виробництва та новi iнвестицiï); психологiï людей (надання переваг у взаемовщносинах господарюючих суб'екпв). Водночас кейнсiанство е продовженням головних методолопчних принципiв неокласичного напряму економiчноï думки, оскiльки його пред-ставники виходять з прiоритетного значення в економiчнiй полiтицi, переду-сiм, економiчних чинникiв, визначаючи ïx кiлькiснi показники i зв'язки мiж ними, як правило, на базi методiв граничного i функщонального аналiзу, еко-номжо-математичного моделювання.
1нтерес Кейнса до ролi держави зовсiм не означае недоощнки ролi тд-приемця в економщ. У працях Кейнса пiдприемець виступае як набiр певних псиxологiчниx якостей (умшня правильно зiставляти споживання i заощадження, здаттсть ризикувати, дух активности впевненiсть у перспективах то-що). Вiн застерiгав: мУпертiсть може призвести тшьки до покарання, а не до винагороди" [12, с. 107].
Кейнс у сво1'х працях вказував на рiзнi властивостi тдприемця, зокрема такi: обережнiсть, передбачливiсть; точний розрахунок; прагнення до кращого; прагнення до незалежностц дiловитiсть; прагнення залишити нащадкам багат-ство; скупiсть. Деталiзуючи цi риси, зазначав: "1снуе ... вiсiм основних стиму-лiв або цшей ..., усi вони допомагають людям стримуватись вiд витрачання отриманого ними доходу. 1деться про прагнення: 1) утворити резерв на випа-док непередбачуваних обставин; 2) забезпечити збереження; 3) забезпечити дохщ у майбутньому; 4) мати можливють поступово збiльшувати сво1' майбутнi витрати; 5) насолоджуватися вiдчуттям незалежностi i можливютю самостiйниx рiшень; 6) забезпечити masse de manoeuvre, яка дае змогу здшснювати спекулятивнi або комерцшт операцiï; 7) залишити спадкоемцем багатство; 8) просто задовольнити вдауття скупост як таке..." [12, с. 108].
Подолати трудношд пiдприемець може тшьки збертаючи оптимiзм i впевнетсть у собi. Коли життерадiснiсть, оптимiзм втрачаються i нам не за-лишаеться нiчого iншого, як покладатися на один тiльки математичний розрахунок, тдприемництво, за словами Кейнса, "xирiе i випускае дух" [12, с. 154]. Приватна шщатива в швестицшних процесах розгортаеться тiльки то-дi, "коли розумнi розрахунки доповнюються i шдтримуються духом життера-дасноси, щоб думка про кiнцеву втрату, у полонi яко1' часто опиняються т-онери ..., просто вщкладалася вбiк, схоже на те, як здорова людина просто не думае про смерть" [12, с. 154].
До середини 70-х роюв у бшьшосп розвинених краш кейнсiанство ста-новило теоретичну основу державного регулювання економжи i тдприемниц-
тва. Дж. Кейнс, вважаючи одним з найважливших завдань державного регулювання економжи досягнення повно! зайнятостi, зосереджував увагу на створенш i русi нацюнального доходу, розглядаючи всi пiдприемницькi про-цеси крiзь призму реалiзацi!, забезпечення ефективного попиту. Багато теоре-тичних положень Дж. Кейнса тдтримаш численними послщовниками, зазнали певно! еволюци i використовуються дотепер. Одним з послщовниюв Дж. Кейнса е П. Семюелсон.
Семюелсон вiддае належне принципу А. Смiта, згiдно з яким кожен агент ринково! економ^, переслiдуючи свiй власний его!стичний штерес у процесi виробництва i обмшу скеровуеться "невидимою рукою" служити ште-ресам суспiльства. Як ми вже вказували, Смiт щиро вiрив, що ринкова економь ка вiльно! конкуренци може розвиватись без кризи, i що саме виробництво по-роджуе попит, а тому все, що вироблено, буде продане i спожите, а вiдповiдно кризи е неможливими. Проте, вже в рiк його смерт (1790 р.) в Англй вiдбувся економiчний спад. Пiзнiше таю кризи стали регулярними. Таке явище отримало назву "цикшчний розвиток економши" або "кризи надвиробництва" [13, с. 606].
Категорiя циклiчностi економiки вщображена у всiх роботах Семюел-сона. Дослщження циклiчностi i загально! економiчно! рiвноваги привели до висновку про необхщшсть об'еднати проблеми ефективного використання ринкових вщносин з проблемами сощально! справедливостi, що забезпе-чуеться державою.
На думку Семюелсона, економiчна роль держави полягае у досягненш загально! рiвноваги економiки i !! стабшьного росту для пiдвищення рiвня добробуту вшх членiв суспiльства. Вiн твердив: "Держава повинна займатись тим, чим... взагалi нiхто не займаеться" [14, с. 46]. Вшьна конкуренцiя дуже рiдко була ефективною. У кожнш кра!нi свiту економiчнi агенти ддать в умо-вах недосконало! конкуренци. Тому держава повинна не тшьки законодавчи-ми, але i конкретними заходами захистити малих i середшх товаровиробникiв та споживачiв вiд монополш та олiгополiй.
Семюелсон зазначав, що "приватним пiдприемцям немае жодно! спра-ви до суспiльних послуг; вони виготовляють дуже багато продукцi!, для того, щоб задавити конкурента. 1х також не щкавить охорона навколишнього сере-довища. Навiть пiд час ешдемш приватнi ринки та фармацевти не защкавлеш в медичному обслуговуванш. У гонитвi за прибутком вони приховують вщ споживача побiчнi негативш характеристики окремих товарiв та послуг, тоб-то створюють дефiцит шформацп, який може бути усунений тшьки держав-ними заходами" [14, с. 276]. Тим самим держава забезпечуе безпеку сво!х тдприемств i громадян.
Семюелсон розглядае загальну економiчну рiвновагу як "момент вiд-творювального процесу" [14, с. 277], оскiльки випадки, коли заощадження та швестици зб^аються за часом, трапляеться рiдко, тому що "в нашому шдус-трiальному суспiльствi двi цi операцi! здшснюються рiзними людьми i зумов-леш рiзними мотивами" [14, с. 299]. "Саме незб^ання за часом та обсягами заощаджень та швестицш викликае, на думку Семюелсона, диспропорцi! та порушуе економiчну рiвновагу. Якщо збереження бшьш^ нiж iнвестицi!, тодi
частина сукупного суспiльного продукту залишаеться нереалiзованою, що i призводить до кризи. Коли ж обсяг швестицш бшьший, нiж обсяг заощад-жень, тодi починаеться iнфляцiйне економiчне зростання, яке закшчуеться депресiеюм [14, с. 285]. Але якщо полггика держави сприяе пропорцшност мiж попитом та споживанням, мiж зайнятiстю та заробiтною платою, то тим самим вона сприяе досягненню стану рiвноваги мiж заощадженням та швес-тицiями. У результат встановлюеться рiвновага мiж попитом i пропозищею, що призводить до повно1 реалiзацiï сукупного суспiльного продукту.
Семюелсон е об'ективним, коли висловлюе думку про те, що вшьна конкуренщя приватних пiдприемцiв забезпечуе зростання i ефектившсть ви-робництва на мiкрорiвнi. Але приватному пiдприемцю е чужим поняття "сощ-альна справедливiстьм. Тому держава бере на себе турботу про сощальний за-хист населення. Вiльна конкуренцiя повинна супроводжуватись державним ре-гулюванням. Доходи людей залежать не тiльки вiд кiлькостi i якост працi, але i вщ успадкованого багатства, привiлей. З цiеï причини багато людей у розви-нених краïнах вважае, що "розподш доходу в умовах нерегулювальноï конку-ренцiï вiдбуваеться так само довшьно, як i природнiй вiдбiр" [14, с. 270].
Семюелсон у свош теори регулювання тдприемництва запевняе у тому, що аморально пишатись економiчною ефектившстю, якщо вона не допов-нюеться справедливим розподiлом доходу суспшьства. Вiн прихильник тако1' тдприемницько1' економiки, яка вирiшуе соцiальнi проблеми та забезпечуе добробут уЫм пращвникам.
Таким чином, проведений аналiз досвщу iдей "грандiв" економiчноï науки щодо проблеми державного регулювання пiдприемництва, зокрема малого i середнього, виявив низку оригшальних щей, як не потрапляють у поле зору вчених i не працюють на науку як методолопчш орiентири i нагадуван-ня нинiшнiм дослiдникам цiеï щкаво1" i важливо1' проблеми.
Лiтература
1. Платон. Держава/ Пер. з давньогр. Д. Коваль. - К.: Основи, 2000. - 355 с.
2. Аристотель. Поляка/ Пер. з давньогр. та передм. О. Келюка. - К.: Основи, 2000. - 239 с.
3. Блауг М. Економ1чна теор1я в ретроспектив!/ Пер. з англ. I. Дзюб. - К.: Основи, 2001. - 670 с.
4. Петти Вильям. Экономические и статистические работы. - М. : Лесн. пром-сть, 1940. - 392 с.
5. Сорвина Г.Н. Экономическая мысль ХХ столетия: страницы истории. - М.: Российская политическая энциклопедия, 2000. - 246 с.
6. Смит А. Теория нравственных чувств. - М.: Республика, 1997. - 468 с.
7. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. - М.: Лесн. пром-сть, 1993, т. 1. - 476 с.
8. Маршалл А. Принципы политической экономии. - М. : Прогресс, 1983, т.1. - 416 с.
9. Рикардо Д. Предложения в пользу экономного денежного обращения// Соч, т. 2. - С. 197-198.
10. Рикардо Д. Опыт о системе фондирования займов// Соч, т. 2. - 255-296 с.
11. List Friedrich. Das nationale system der politischen okonomie. Kyklos-Vergal basel., J. C.B. Mohr (Paul Siebek). - Tubingen., 1959. - 368 с.
12. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Гелиос АРВ, 1999. - 352 с.
13. Самуэльсон П. Экономика. - М.: Прогресс. - 1964. - 678 с.
14. Самуэльсон П.Э., Нордхаус В.Д. Экономика (Экономикс). - М.: СПб.; К.: Изд. дом "Вильямс", 2000. - 336 с. _
