CC BY
33
Таким чином, розроблено eKOHOMiKO-математичну модель задачi календарного планування дiяльностi люогосподарського шдприемства, яка вь дображае вимоги "Виходу" системи його екологiчного менеджменту. Це дае можливiсть переходити до моделювання "Процесу" зазначено1 системи.
Лггература
1. Сенько G.I. Економша тдприемств люового комплексу: Поабник для студенпв люомехашчного та 1нженерно-економ1чного факультепв. - Льв1в: УкрДЛТУ, 1995. - 69 с.
УДК 336.22 Здобувач 1.А. ГербЫенко - RbeiecbKa КА
ЕВОЛЮЦ1Я ТЕОР1Й ПОДАТКОВИХ Ф1НАНС1В
Висвiтлено оргашзацшно-методичш засади функцiонування та сощально-еко-HOMi4Ha природа носпв фюкально'1 cyTi. Проаналiзовано погляди рiзних наукових шкiл на сутшсть податкових категорiй в контекст розвитку фiнанcово-економiчних вiдноcин.
Competitor I.A. Gerbichenko - Commercial Academy of L 'viv Evolution of taxation finances theories
Organizational and methodological fundamentals of fiscal instruments as well as their social and economic nature are concerned. Views of different scientific schools at fiscal categories essence in the context of financial and economic relations development are analyzed.
Податки виникли у зв'язку i3 утворенням держави i необхщшстю здшснення державою ïï функцш. Послуги держави не можуть мати ринковий характер, не можуть продаватись та купуватись за визначеною цшою i повин-m здшснюватись на шших умовах. Основою матерiального забезпечення ре-ашзаци функцш держави i е податкова система.
Необхщшсть пошуку адекватних ринковим умовам засад оргашзаци фicкально-економiчних вщносин, оптимiзацiï рiвня податкового навантажен-ня на економжу, пiдвищення дiевоcтi податкового мехашзму як фiнанcового важеля тдтверджують актyальнicть порyшеноï тематики.
На сьогодш основна увага в наукових публжащях на тематику опо-даткування придшяеться поточним проблемам реформування податковоï системи в Укра1'ш, водночас менш дослщженими е концептyальнi теоретичнi засади ефективного функцюнування податково1' системи. Тому метою статт е комплексний шдхщ щодо вивчення рiзних теорш оподаткування, системати-зацiï поглядiв рiзних наукових течiй на окреслену проблему у контексп ix ви-користання у законотворчш дiяльноcтi та подальших наукових доcлiдженняx cоцiально-економiчноï природи податюв.
Фiнанcовi системи у крашах з розвиненою економiкою спираються на детально розроблену теорш податюв. Серед ïï творщв - найвидатнiшi iмена економiчноï науки: вiд Адама Смiта, Давща Рiкардо до Джона Кейнса, Поля Самуельсона. Проблеми оподаткування турбують вЫх незалежно вiд ix сощ-ального статусу та позицiï у суспшьствь Серед багатьох наукових напрямкiв
найбiльший вплив на реальш економiчнi процеси мають школи, якi дослщ-жують проблеми оподаткування у першу чергу з практично! точки зору.
Засновником захщно! фшансово! науки, включаючи податкову те-орiю, по праву вважаеться англшський економiст А. Смiт. Вiн запропонував чотири податкових принципи, що вщображають умови, необхiднi промисло-вiй буржуази як платнику податкiв [1, с. 588-589]:
• податок мае бути точно визначений, а не довшьний;
• термши сплати, спос1б платежу та сума ввдрахувань повинт бути ч1ткими та зрозумшими для платника;
• необхвдно, щоб кожний податок стягувався в той час або таким способом, який б1льше влаштовуе платника;
• перед фшансовим законодавством кра!ни вс повинт бути р1вт.
У сво!х роботах А. См^ наголошував, що витрати на збiр податку не-обхiдно звести до мшмуму. Вiн також розробив основш принципи тако! по-датково! пол^ики, яка стимулювала би нагромадження кашталу, заперечив необхiднiсть оподаткування капiталу, критикував непрямi податки як фактор збшьшення витрат виробництва та зменшення прибутку.
1ншим представником англшсько! класично! полггекономи, який завершив формування теори податкiв, запропоновано! А. Смiтом, був Давщ Рь кардо. Вiн дав таке визначення: "Податки становлять ту частину продукту i пращ держави, яка надходить в розпорядження уряду, вони завжди сплачу-ються у юнцевому рахунку з капiталу або з доходу кра!ни" [2, с. 100]. У тому раз^ якщо урядове споживання покриваеться зростанням виробництва або зменшенням споживання, податки, вважае Д. Ршардо, сплачуються з доходу. Але якщо виробництво не збшьшуеться або споживання не зменшуеться, то тягар податюв обов'язково падае на каштал. Отже, податки впливатимуть на фонд, призначений для каштальних вкладень, тобто зростання податкiв приз-веде до скорочення виробництва, "ресурси народу й держави будуть падати iз зростаючою швидкiстю й результатом стануть злидш та розорення" [2, с. 82]. Так Д. Ршардо доводив необхщшсть вiдмiни або iстотного скорочення податку на каштал. Вш категорично виступав проти непрямих податюв, бо вони скорочують споживання, збшьшують витрати виробництва, заробггну плату, приводячи до зменшення прибутку.
Рiкардо чггюше, нiж Смiт, визначив завдання державно! податково! полiтики, яка, з його точки зору, мае заохочувати нагромадження та розши-рення виробництва. Ршардо вважав, що не юнуе таких податюв, яю не мали б тенденци зменшувати нагромадження, тобто вс податки - неминуче зло.
Наприюнщ XIX - на поч. XX ст. розвиваеться новий напрям захщно! економiчно!' думки - маржиналiзм. Серед його представниюв - такi визначш економiсти як Л. Вальрас, Дж. Б. Кларк, К. Вюсель та шшь Основна концеп-цiя ще! школи полягае в тому, що вартють визначаеться суб'ективно-психоло-гiчними умовами, попитом i пропозицiею.
Маржиналiстськi методолопчш й теоретичнi принципи поступово iз загально! економiчно! теорi! переходять у фшансову науку. Одним iз перших для дослщження питань оподаткування !х застосував у 1889 р. датський еко-номiст Дж. Коен Стюарт. Маржиналютський постулат, згiдно з яким гранична
кориснiсть доходу певно1 особи знижуеться в Mipy його зростання, наштов-хуе економiстiв, якi дослiджують фiнанси, на думку, що з принципу скорочення корисност доходу можна вивести принцип прогресивност в оподатку-ванш. Водночас сам по собi принцип прогресивност оподаткування супере-чив штересам капiталу i викликав критику багатьох економю^в. Зокрема, не-обхiднiсть застосування принципу прогресивност пiддав сумнiву Коен Стюарт. Вш стверджував, що загальний закон зниження значення величини приросту доходу, при допомозi якого можна обгрунтувати прогресiю, шчого не свiдчить про рiвень цього зниження. Передбачивши, що кориснiсть доходу знижуеться так само швидко, як збшьшуеться дохщ, вiн доводить, що шляхом пропорцшного оподаткування досягаеться рiвний податковий тягар. Сто-совно ж особистих доходiв, Коен Стюарт вважае необхщним розрахувати калькуляцiю податкових ставок [3, с. 12-13].
Вщомий шведський економiст К. Вiкселль, представник шведсько! школи, свою податкову концепщю будуе на принципах теорiï добробуту. У пращ "Новий принцип справедливого оподаткування" К. Вжселль розглядав податки не iзольовано, не самi по соб^ а як засiб фшансування державних ви-даткiв. К. Вжселль пов'язував податковi принципи у першу чергу з процесом парламентського затвердження податюв, чого не зробив до нього жоден дос-лщник. Зпдно з вченням К. Вжселля, розподш податкового тягаря мае поль тичний характер, законодавчi органи повиннi максимально враховувати ште-реси платникiв податюв, i передуЫм iнтереси меншостi. На його думку, "машина схвалення податкових ршень" перебувае в руках власниюв, тому всi податковi питання звичайно виршують проти волi великих груп населення. Саме ця обставина призводить до перекладання основного тягара податюв на широю кола населення. Ц висновки актуальш i сьогодш. К. Вiкселль запро-понував реформувати парламентську систему з метою забезпечити рiвнiсть вЫх перед законами, економiчний добробут i мирне спiвробiтництво.
К. Вшселль звернув увагу на проблему справедливого розподшу за-гальноï суми податюв, необхiдноï для фiнансування державних видатюв. Але, на його думку, будь-яю висновки щодо цiеï проблеми будуть хибними без врахування системи непрямих податюв (у Швеци того часу вони станови-ли 4/5 уЫх податкових надходжень). Вiкселль ршуче виступав проти "подат-кiв на видатки", якi скорочують споживання, стверджував, що бiльшi податки мають сплачувати ri, у кого "найбiльшi можливост платити", тобто хто одер-жуе вигоди, той i повинен за них платити. У концепци Вжселля маржина-лiстський пiдхiд поеднуеться з теорiею добробуту. Податки, з його точки зору, не повинш порушувати добробут соцiальних груп. Ряд державних прог-рам може шдвищити добробут тiльки вузькому колу ошб, тому вони як спо-живачi державних товарiв i повиннi сплачувати податки. Сощальш верстви населення, добробут яких не шдвищиться за рахунок державних послуг, повинш бути звшьнет вщ податкiв [3, с. 14].
У Швеци iдеï К. Вшселля розвинув його учень Е. Лшдаль, що зосере-див свш аналiз на вартiсних аспектах державних послуг. Так само, як i К. Вжселль, вш вважав досягнення справедливост основною проблемою
оподаткування. Податки розглядаються у працях Е. Лшдаля як своерщна плата за державш суспiльнi послуги, при цьому вона становить мшмум, що до-рiвнюе граничнiй корисностi кожно! тако! послуги. На цiй пiдставi був запро-понований оптимальний критерiй бюджетно! полiтики, який визначаеться для кожного теоретичного суспшьного товару й полягае у "шдтриманш рiв-новаги мiж сумою граничних внескiв його споживачiв i сумою одержаних ними вигод" [3, с. 16].
В однш iз сво!х праць Е. Лшдаль наводить гiпотетичне положення, вiдповiдно до якого у суспiльствi е тшьки двi категори платникiв податкiв: група А - вщносно забезпеченi та група В - вщносно бщш. Всерединi кожно! групи всi особи сплачують однакову цiну за суспшьш послуги. Таким чином, за одш й тi ж послуги складаються двi цiни для кожно! групи населення, звщ-си основне питання теори та практики фiскально! полггики полягае в розподь лi загально! вартостi сукупного обсягу послуг, тобто, зрештою, у визначеннi двох щн. На початку дослiдження Е. Лшдаль пропонуе суто економiчне вирь шення проблем визначення цiн як проблем обмшу. Попит i пропозицiя сус-пiльних товарiв монополiзованi, тобто на ринок виходить тшьки один суб'ект економiчних вiдносин - держава. Тому тут немае вшьно! конкуренцi!, а рiв-нiсть мiж двома групами покупщв досягаеться значною мiрою шляхом згоди. Ця теза досить сумшвна. Врештьрешт сам Е. Лiндаль бере шд сумнiв суто економiчне виршення питання i робить висновок, що проблема щни суспшь-ного товару е бшьшою мiрою полiтичною проблемою.
В основу розроблення фшансових закошв Е. Лiндаль поклав теорiю рiвноваги. Вiн вважав, що пiсля прийняття законiв, тобто пiсля затвердження бюджету парламентом, кожний член суспiльства сплачуватиме необхщну суму податку, "вщповщну до його оцiнки суспiльних послуг". Тому фактично ю-нуюча шкала оподаткування по сут е результатом дй тих самих економiчних принцишв, якi визначають рiзнi цiни на однаковi товари. Аналiзуючи пол^ич-т умови прийняття рiшень у галузi державних фiнансiв, Лiндаль приходить до висновку, що оскшьки полiтичнi партй не мають однаково! полiтично! сили, то сильнiшi з них мають можливють захистити сво! бюджетнi штереси. Тому рiв-новага залежить вщ полiтичного спiввiдношення сил партiй у парламент^ Вiн вводить термiн "полгтичш витрати", якi, на його думку, врештьрешт будуть змушенi оплатити тшьки слабк партi!. Лiндаль робить висновок, що найсиль-нiша партiя може встановити фшансову рiвновагу на свою користь. Як насль док, правляча пар^я може забезпечити собi за рахунок бюджету значш при-бутки. По сут^ Е. Лiндаль визнае полгтичну та соцiальну нерiвнiсть, включа-ючи нерiвнiсть у розподiлi податюв. Водночас вiн намагався довести, що вс партi! одержують певнi вигоди вщ державних видаткiв, тому, як би полiтичнi iнтриги не виникали навколо суспiльних товарiв, вони зрештою, необхщш всiм, навiть тим, хто не сплачуе податкiв. Захiднi економюти критикують мож-ливiсть iснування такого порядку, за якого окремi особи можуть взагалi не вносити шяких коштiв для фiнансування урядових послуг [4, с. 398].
Свгтова економiчна криза 1929-33 рр. показала, що створена економiч-на система не здатна саморегулюватись. Неокласична доктрина була визнана
неспроможною i !! замiнило кейнсiанство, що також запропонувало вщповщ-не теоретичне обгрунтування податкiв.
З одного боку, кейнЫанство е прямим запереченням неокласицизму, а з шшого - воно увiбрало у себе ряд його важливих принципiв. Зокрема, мар-жиналютсью постулати знайшли у кейнсiанствi як свое втшення, так i по-дальший розвиток. Теорiя англiйського економюта Дж.Кейнса формуеться у перiод поглиблення економiчно! кризи та погiршення умов розширеного вщ-творення. Всi попередш теорi! виходили з того, що ринкове господарство мае достатньо внутршшх сил саморозвитку, самостшно (автоматично) регулюе економiчнi проблеми. Дж. Кейнс одним iз перших заявив, що теорiя "автоматичного саморегулятора", цiе!, за висловом А. Смга, "невидимо! руки", зазнала краху, виправити становище, шдвищити ефектившсть виробництва можна тшьки за допомогою державного втручання в економшу. Це "единий практично можливий засiб уникнути повного зруйнування юнуючих еконо-мiчних форм" [5, с. 455].
Одним iз важливих принцишв теорi! Дж. Кейнса е те, що економiчне зростання залежить вщ достатнiх заощаджень тiльки за умови повно! зайня-тостi. Якщо ще! головно! умови немае, то велию заощадження заважають зростанню. Звiдси висновок - зайвi заощадження необхiдно вилучити за допомогою податюв; шкала оподаткування повинна бути прогресивною. Кейнс виводить принцип прогресивност в оподаткуванш не з ще! справедливости а з концепци "граничних заощаджень".
Дж. Кейнс стверджував, що "основний психолопчний закон, в юну-ваннi якого ми можемо бути цшком упевнеш не тiльки з апрiорних мiрку-вань, а й на основi детального вивчення минулого досвiду, полягае в тому, що люди схильш, як правило, збшьшувати свое споживання зi зростанням доходу, але не ^ею ж мiрою, в яюй зростае доход" [5, с. 157]. З цього поло-ження вш зробив висновок про необхiднiсть державного втручання, спрямо-ваного на вилучення за допомогою податюв доходiв, що знаходяться у за-ощадженнях, та фшансування за рахунок цих кош^в швестицш, а також по-точних державних видатюв. Основним способом втручання держави в еконо-мiку Кейнс вважав бюджетну, в тому чи^ податкову, полггику. Податки розглядалися Кейнсом як "вбудоваш механiзми гнучкостi". Вш стверджував, що податковi надходження залежать не тiльки вiд змiн у податкових ставках, а i вiд змiни величини доходiв. Це положення стосуеться насамперед прибут-кового податку, що стягуеться за прогресивними ставками. Тому автоматичш змши у податкових надходженнях значшш^ нiж у рiвнi доходiв.
На думку Кейнса, висою податки вiдiграють позитивну роль. Зниження податюв та викликане цим зниження обсягу бюджету може посилити еко-номiчну нестiйкiсть. Дослiдження податюв в !х взаемодi! iз сукупними показ-никами у першу чергу потребуе з'ясування оптимального рiвня податюв та !х впливу на збалансовашсть у приватному секторi. Таким чином, Кейнс розро-бив принципово нову теорш податкiв, спрямовану на регулювання економь ки в умовах функцюнування ринкового господарства. Його погляди мали iс-тотний вплив на подальший розвиток захiдно! фiнансово! науки.
До 70-х роюв XX ст. основу теоретичного обгрунтування податкiв ста-новили кейншансью положення. Проте у 70-тi роки внаслщок подальшого роз-витку виробничих вiдносин виявляються суперечностi кейнсiанських методiв державного втручання. У цей час уповшьнилися темпи економiчного зростан-ня економж захiдних кра!н, зросли бюджетний дефщит, державний борг та ш-фляцiя. В умовах поглиблення кризи 1974-75 та 1980-82 рр. постало питання про перегляд домшуючо! економiчно! концепцi!. На мiсце кейнсiанських мето-дiв регулювання приходить неокласична теорiя i, зокрема один з !! напрямiв -неоконсерватизм. Кейнсiанський шдхщ до повного використання ресурсiв i економiчно! рiвноваги, заснований на "ефективному попитi", у досягненнi якого важливе мiсце вiдведено державi, поступаеться мюцем неокласичному, вщ-повiдно до якого ринкове господарство не повинно обмежуватися державним втручанням, оскшьки вшьна конкуренщя сама створюе найкращi можливост для забезпечення економiчно! рiвноваги. КейнЫанське твердження про те, що рiвень безробiття залежить вiд попиту i е примусовим, вiдкидаеться; безробгт-тя проголошуеться добровiльним. Вiдмiнностi в економiчних доктринах кейнсiанства та неоконсерватизму зумовили рiзний пiдхiд до методiв регулювання економши. Проте навiть за цих нових умов мова йшла виключно про змiну методiв, а не про повне скасування державного втручання. Змша в методах регулювання пов'язана насамперед iз ютотною переорiентацiею прюрите-тiв бюджетно-податково! та кредитно-грошово! полiтики.
Неокласична школа виходить iз прiоритету грошово! полiтики. Сучас-ний неокласицизм особливу увагу придшяе монетарнiй полiтицi, оскiльки ш-флящя загрожуе формуванню нагромаджень та прибутюв. Монетаристська економiчна полiтика грунтуеться на тез^ що нацiональний дохiд, зайнятють, рiвень цiн, сальдо платiжного балансу залежать вiд кiлькостi грошей в об^у.
Визначним представником сучасного монетаризму е М. Фрщман. Його грошову теорш у захiднiй лiтературi називають "консервативною контрреволющею". Згiдно з теорiею Фрiдмана, державне втручання необхщ-но обмежити тшьки грошовою сферою. Необхщно проводити таку грошову пол^ику, яка створювала би сприятливi умови для економiчно! активностi. Проте регулювання грошово! маси, запропоноване Фрщманом, не може вплинути на процес розширеного вщтворення, виправити вади ринково! еко-номжи на основi теоретичних поглядiв сучасно! монетаристсько! школи практично неможливо, враховуючи, що сфера грошового об^у е вторинною, вона вщдзеркалюе стан виробництва [3, с. 21].
Неокласики, серед яких таю американсью економюти, як М. Уейден-баум, А. Бернс, Г. Стайн, А. Лаффер, англшсью економкти К. Джозеф, Дж. Хау, А. Селдон, розробляють довгостроковi програми державного втручання. Що стосуеться короткострокових програм, то ставлення до них негативне. Вони критикують один iз запропонованих варiантiв кейнЫансько! полiтики державного втручання - полгтику "точного настроювання", яка залежить вiд кон'юнктурних, короткострокових обставин. Така фшансова полiтика повинна змшюватися залежно вiд фази дшового циклу в економiцi, при перших оз-наках початку кризи чи тднесення. Проте, на практищ державнi заходи зав-
жди зашзнювалися i не давали очжуваних результатiв. Тому неокласики зап-ропонували розробку довгостроково!" стратегiï, яка дала б змогу проводити стабшьну фшансову полiтику, вважаючи, що стала "полггика, вiдсутнiсть рiз-них реакцiй на кожне цикичне зрушення, мабуть, кращий спосiб не тiльки пом'якшення самих змш у довгостроковiй перспективi, а й обмеження ролi держави i забезпечення вшьно1' ринково1' системи" [3, с. 21].
Фшансова полiтика, зпдно з iдеями Дж. Кейнса та його послщовниюв, повинна мати антикризовий та антицикшчний характер. Натомiсть, довгос-троковi програми розвитку неоконсервативних авторiв розрахованi на мож-ливiсть, а в рядi випадкiв - необхщшсть i бажанiсть економiчних криз. Як зазначае М. Фрщман, економiчнi спади можуть вщгравати позитивну роль, тому що вони "санують" господарство, приводять до закриття низькорента-бельних шдприемств. Грошова й пiдпорядкована ш фюкальна полiтика по-виннi бути спрямоваш проти iнфляцiï, а не проти криз, як стверджували пос-лщовники Дж. Кейнса [6, с. 10-15]. Фюкальна полiтика, що проводилася про-тягом трьох десятирiч у США та Англи за рекомендацiями кейнЫанщв, тд-давалася рiзкiй критицi з боку неокласиюв. Проте кейнсiанство та неоконсерватизм не е несумюними. За сво1'м змiстом вони захищають державно-моно-полiстичне регулювання економiки. Щ концепцiï не виключають можливостi синтезу, розроблення економiчноï стратегiï, яка використовувала би елемен-ти обох теорш.
Розбiжностi у поглядах кейнсiанцiв та неоконсерваторiв на податки випливають iз вiдмiнностей в ïx загальних теорiях. Кейнсiанська податкова теорiя розвивалася з умов "попиту", забезпечення iнвестицiй достатшми за-ощадженнями. Податки розглядалися як вбудоваш в економiчну систему "ме-ханiзми гнучкостi", що пом'якшують кризовi процеси. Ставилось завдання за-безпечити розподш податкового тягаря вiдповiдно до доходiв. Натомiсть неокласики виходять iз забезпечення пропозицiï ресурсiв i достатносл заощаджень, тому з'являеться необхщшсть значного зниження загального рiвня по-даткiв. Теорiï неокласикiв стали основою податково1' полiтики США та Великобритании а потiм i бшьшосп кра1'н iз розвиненою ринковою економжою. Головною метою податкових реформ, яю проводились в цих крашах, стало зменшення податкiв на платниюв зi "схильнiстю до заощадження", тобто скорочення податюв, що вщраховуються з прибутку. Це цшком узгоджуеться з вимогами неокласиюв про "здоровi фшанси", тобто бездефiцитний бюджет. Щодо державних видаткiв, то 1'х абсолютне та вщносне зростання у 50-60-ri та у першiй половинi 70-х роюв розглядаеться представниками неокласичноï теорн як одна з причин порушення економiчноï стабiльностi та обмеження вшьного пiдприемництва. Вони обгрунтовують необхiднiсть обмеження державного втручання, у першу чергу наголошуючи на зменшенш державних видатюв, доводять необхiднiсть скорочення "державного тягаря", покладено-го на приватну власшсть.
Неокласики попереджали, що коли держава вилучае близько полови-ни нацюнального доходу у виглядi податюв, то, контролюючи практично всю економiчну дiяльнiсть, вона перешкоджае функцiонуванню ринкового меха-
шзму, найбшьш рацiональному розмiщенню ресурЫв в економщ, придушуе шдприемницьку iнiцiативу.
Сучаснiй податковш Teopiï та практицi властиве не тшьки протистоян-ня кейнсiанства та неоконсерватизму, а i певне злиття цих напрямюв. Зокре-ма, для економжи Украïни на сучасному еташ переходу до ринкових умов господарювання, найбiльш прийнятною е кейнсiанська модель розвитку. Держава повинна здшснювати заохочувальний вплив на розвиток шд-приемництва та iнвестицiйноï дiяльностi, застосовуючи таю засоби, як подат-ковi стимули, прискорена амортизащя та iншi. Проте для досягнення найкра-щих результат, необхiдне обгрунтоване поеднання бюджетноï, податково1' та монетарно-кредитно!" полiтики.
Отже, ще починаючи вiд А. Смiта, захщна фiнансова думка придiляе величезну увагу розробщ рацiональноï податково1' структури. На основi синтезу поглядiв економ1слв рiзних напрямкiв на проблему оподаткування за-хiднi науковцi розробили таю критери оптимальних податкiв:
• Здаттсть створювати доходи. Мета системи оподаткування полягае в тому, щоб забезпечити доходи для здшснення урядових видатшв без застосу-вання шфлящйного фiнансування. Це означае, що податкова система повинна забезпечувати зростання доходiв бюджету без постшних змш ставок оподаткування чи введения нових податюв.
• Ефектившсть. Податки впливають на вiдноснi щни, а отже на виробництво, споживання i доходи. З точки зору ефективност оптимальний податок - це той, який мiнiмально дiе на вщносш щни, практично не впливаючи на розпо-дiл ресурсiв. Завищена ставка оподаткування на певний товар викликае зни-ження його виробництва та споживання, що може призвести до втрати ефек-тивност!, оскшьки дефiцитнi ресурси використовуються не найбiльш продуктивно, а зростання пригшчуеться. Практично, ефектившсть досягаеться за рахунок розширення бази оподаткування та введення невисоких утфшова-них ставок податшв. Податковi пiльги повиннi бути зведенi до мшмуму.
• Р1вн1сть. Оподаткування повинне бути справедливим i однаковим для вшх економiчних суб'екпв. Розрiзняють вертикальну i горизонтальну рiвнiсть. Перша означае диференщащю податкового тиску вiдповiдно до платоспро-можност (яка вимiрюеться доходом, багатством чи споживанням), в той час як тд останньою розумшть створення однакових умов господарювання для рiвних економiчних суб'екпв.
• Прозор\сть. Податковий кодекс повинен бути ч^ко визначеним, простим i зрозумiлим для платнишв податшв. Для залучення ^естицш особливо важ-ливим е стаб^не податкове законодавство. Пiсля прийняття певних законiв внесення до них змш необхщно мiнiмiзувати. Якщо на перюд реформи змiни запланованi, то платники повиннi знати наперед, як вони можуть впливати на рiшення щодо виробництва та споживання. Крiм того, проста, прозора система оподаткування е легкою для управлшня та контролю.
• Обтрунтований загальний р1вень оподаткування. 1снуе обмеження величини, яку може вилучати уряд у виглядi податшв. Навiть за умови виконання вшх згаданих вище критерiïв, надто високе податкове навантаження пiдривае ефективнiсть системи, сприяючи ухиленню вiд сплати податшв та спотворю-ючи структуру вщносних цiн в економiцi. Податковий тягар може визначати-ся вiдношенням податкових надходжень до ВНП. Прийнятний рiвень оподаткування залежить вiд сустльного вибору та економiчноï ситуацiï у кралш.
Розглянута еволющя теоретичних поглядiв на оподаткування вщкри-вае простiр для подальших дослiдження щодо !х практичного втшення в умо-вах реформування податково! системи Укра!ни.
Лiтература
1. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Прогресс, 1978. - 548 с.
2. Корнаи Я. Путь к свободной экономике. - М.: Экономика, 1990. - 384 с.
3. Рикардо Д. Начало политической экономии и налогового обложения. Пер. с англ. - М.: Госполитиздат, 1955. - С.50-120.
4. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. - М.: Прогресс, 1968, т.1. - 425 с.
5. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. - М.: Соцэк-гиз, 1962. - Кн.5. - 684 с.
6. Сутормша В.М., Федосов В.М., Андрущенко В.Л. Держава - податки -б1знес: (¡з св1тового досвщу фюкального регулювання ринково! економши). - К.: Либщь, 1992. - 328 с.
УДК630*905.2 Викл. Н.С. Дворяшина, канд. екон. наук - Свропейський
умверситет, м. Кит
АКТУАЛЬН1 ПИТАНИЯ ЕКОНОМ1ЧНО1 ОЦ1НКИ Л1СОВИХ
РЕСУРС1В
Наводяться вiдомi методологiчнi тдходи до eK0H0Mi4H0i оцiнки природних ре-сурав та подаються HOBi шляхи виршення iснуючих проблем у люовш галузi.
Ключов1 слова: економiчна оцшка природних ресyрсiв, лiсоземельна рента, диференцшна рента.
Teacher N.S. Dvoriashyna - European University, Kyiv The actuality questions of economy assessment of forest recourses
The article is about the well-know methods of attack for economic estimation of natural resources and suggests new tract for decision of the day in the forestry.
Keywords: economic estimation of natural resources, forest-ground- rent, varied rent.
На сьогодш актуальним завданням е необхщшсть розроблення науко-во обгрунтованих метод1в економiчноi оцшки природних ресурЫв та залучен-ня ix в загальну систему економ1чних вщносин. На основ! економiчноi оцшки природних ресурЫв створюватимуться можливост для вiдображення ix цш-ност в складi нацiонального багатства краiни, ведення державного регюналь-ного природоресурсного кадастру, обгрунтування ефективностi природоохо-ронних заxодiв, оцшки розм!ру втрат, що завдаються природ! стихшними явищами i нерацiональними методами експлуатаци природних ресyрсiв, еко-ном!чного регулювання процесами природокористування.
1снують дв! концепци економiчноi оцшки природних ресyрсiв: затратна, яка визначаеться за критерiем витрат на освоення i використання нових ресуршв; рентна - за критерiем народногосподарського ефекту (ренти). Перша з них обгрунтована в наукових працях С.Г. Струмшна [5], друга - в пра-цях Н.П. Федоренка [6], Т.С. Хачатурова [7] та ш. Так, значно бшьше визнан-ня одержала рентна концепщя економiчноi оцшки природних ресурЫв, ос-кшьки саме економiчний ефект найбшьш повно характеризуе цшшсть природних ресурЫв для сyспiльства.
