CC BY
23Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 25 (64). 2012. № 2. С. 121-128.
УДК 347.23
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВ1 АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ ПРАВА ВЛАСНОСТ1 I ПРАВА ДЕРЖАВНО1 ВЛАСНОСТ1 В УКРА1Н1
Бiрюкова Н.Н.
Таврйький нацюнальний ушверситет iм. В.1. Вернадського, Омферополь, Украша
Стаття присвячена науково-теоретичним надбанням визначення поняття власносп, права власностi i права державно! власносп. Право власносп представлено в економiчному i юридичному аспектах, а також в об'ективному i суб'ективному значенi. Право державно! власносп розглянуто через призму чинного законодавства.
Knwnaei слова: власшсть, право власносп, право державно! власносп.
Тема власносп бшьше двох тисячол1ть е предметом пильно! уваги багатьох со-щальних наук, i тому на нш сфокусовано чимало р1зних теорш, щей, уявлень, ще-ал1в тощо.
Право державно! власносп е складовою частиною шституту права власносп, що обумовлюе необхщнють застосування його принципових положень до вщносин державно! власносп. Тому розкрити сутшсть права державно! власносп та виявити перспективи його трансформаци в сучасних умовах можна лише з урахуванням ю-торичних законом1рностей розвитку вщносин власносп взагат та шституту права власносп.
Власшсть загалом - належшсть економ1чних ресуршв будь-якого виду окремим шдивщуумам, оргашзащям, сощальним групам чи держав!. I. Кант вщносить до власност! «усяке вмшня, ремесло, красне мистецтво чи науку», як надають засоби юнування [1, с. 299]. Звщси випливае, що майном може бути абсолютно все. Це стосуеться i власносп, яка належить окремому громадяниновi чи юридичнш осо6!, тобто приватно! власностi.
Оскшьки власнiсть становить матерiальне п!дГрунтя розвитку суспшьства, держава за допомогою юридичних норм закршлюе, регламентуе i захищае економ> чн! в!дносини. Завдяки цьому вони перетворюються на правовщносини, що висту-пають у такiй юридичнш категорп, як право власностi. В сустльстга з державно-правовою надбудовою економiчнi в!дносини власностi неминуче одержують юри-дичне закрiплення [2, с. 466]. «Власшсть становить економiчну основу життя сусш-льства, будучи показником його добробуту й особистого добробуту громадян, -пише, наприклад, В.П. Емельянов. - Тому охорона вщносин власносп, !х чiтке
121
правове регулювання, захист прав власниюв вщ будь-якого неправомiрного втру-чання - найважливше завдання держави» [3, с. 3]. Через це, мабуть, власнють i по-сiдаe (разом з зобов'язанням) центральне мiсце серед шших правових категорiй.
Слiд зазначити, що термiн «власнють» нерiдко вживаеться для позначення при-належностi комусь речей. Тобто, власнють трактуеться як присвоення засобiв i про-дуктiв виробництва за допомогою певно! суспшьно! форми, що вщображае таке ста-влення особи до речi, коли вона вважае рiч своею, за умови, що iншi вважають цю рiч чужою. Отже, власнiсть характеризуеться наявнютю тако! влади особи над рiч-чю, яка визнана суспiльством i регламентована соцiальними нормами. Власник роз-поряджаеться рiччю своею владою й у сво!х iнтересах. Для нього рiч — своя, для не-власникiв, вiдповiдно, — чужа.
Оскшьки влада особи (власника) над рiччю неможлива без того, щоб iншi особи (якi не е власниками реч^ ставилися до не! як до чужо!, власнiсть означае вщно-шення мiж людьми з приводу речей. На одному полюс цього вщношення — власник, що ставиться до речi як до свое!, на шшому — невласники, тобто, вс iншi особи, що зобов'язаш ставитися до не! як до чужо!. Це означае, що вони зобов'язаш утримуватися вщ будь-яких зазiхань на чужу рiч, а, отже, i на волю власника мати цю рiч.
Таким чином, власнють — це суспшьш вщносини, що характеризуються двома основними ознаками: 1) вони виникають з приводу речей (майна); 2) вони мають вольовий змют. З першо! ознаки випливае, що власнють — це завжди майнове вщношення. Наявнють друго! ознаки зумовлюе необхщнють врахування значення тако! категори як «воля власника», встановлення меж волевиявлення власника.
Вщносини власностi становлять сутнють вше! системи суспiльних виробничих вщносин будь-яко! держави [4, с. 5]. I це дшсно так, оскшьки !х розвиток забезпечуе розвиток вше! соцiально-економiчноl системи в державi, створення нацiонального багатства. 1ншими словами, воние рушшною силою суспiльного виробництва, нау-ково-технiчного прогресу.
Як правило, вщносини власностi розглядають у двох аспектах — економiчному та юридичному. Безперечно, первюними е економiчнi вiдносини привласнення ма-терiальних благ в ходi суспiльного виробництва, якi iснують i розвиваються незале-жно вiд волi i свiдомостi людей. Однак певна частина економiчних вiдносин власно-сп, в процесi яких iндивiди за власною волею створюють, розподшяють та привлас-нюють матерiальнi блага, може тддаватися правовому регулюванню тими чи шши-ми нормами права, в чому якраз i виявляеться юридичний аспект власностi. Вщпо-вiдно економiчнi вiдносини власностi, якi набувають правово! регламентации стають вiдносинами права власность
Сьогоднi, однак, науковцями пiддано сумшву неподiльний дуалiзм (економiч-ний i юридичний) вiдносин власностi. На думку В.М. Селiванова, власнiсть — складна i багатопланова категорiя, яка вщбивае «рiзнi аспекти рiзнобiчного сощального буття — економiчний, соцiальний, юридичний, пол^ичний, психолопчний» [4, с. 7]. В принцип не може бути особливих заперечень проти тако! оцшки вщносин влас-ностi. Бiльше того, якщо керуватися критерiями автора, то можна називати й iншi аспекти функцюнування вiдносин власностi, наприклад, культурний, етичний. Ви-вченнярiзнобiчностi змiсту власност може мати не лише теоретичне, але й практи-чне значення, особливо в перюди реформування економши. Однак, оскiльки пред-
122
метом цього дослщженняе анатз права власносп, то вщповщно наша увага буде зосереджуватися на юридичному аспектi власностi. Водночас важливо правильно визначати економiчний змiст власносп, без чого правовi норми були б позбавлеш предмета правового регулювання.
Економiчний змiст власносп полягае у створеннi та розподш матерiальних благ з метою 1х виробничого i особистого споживання. Однак реатзащя економiч-ного призначення можлива лише за допомогою 1х привласнення, яке здiйсняються шляхом надiлення учасниюв економiчних вiдносин повноваженнями власника, що дае !м можливiсть панувати над речами. Таке панування забезпечуеться шститутом права власностi, яким затверджуються приналежнють матерiальних благ iндивiду та його повноваження волод^и, користуватися та розпоряджатися ними. Загальнови-знаним в юридичнш лiтературi е той факт, що право власносп регулюе вiдповiдну категорда економiчних вiдносин, щоодержали назву майнових вщносин, у статичному 1х становищi [5, с. 21-23; 6, с. 22-28;7, с. 7; 8, с. 42-44]. 1ншими словами, призначення права власносп полягае, насамперед, в затвердженш приналежносп матерь альних благ власникам. Однак цього недостатньо для того, щоб власнiсть забезпе-чувала вiдтворюване виробництво, для функцюнуванняякого необхщний товароо-бiг, що засвщчуединамшу майнових вiдносин. Цi вiдносини регулюються вже ш-шими нормами, зокрема нормами зобов'язального, спадкового права.
Важливо також вщзначити, що право власносп розумiетьсяв об'ективному i су-б'ективному значенш. Так, в об'ективному розумшш право власностi — це певна су-купнiсть правових норм, як закрiпляють майно за конкретним суб'ектом та визна-чають його права володшня, користування i розпорядження цим майном. Сукуп-нiсть цих норм в цшому утворюе iнститут права власносп. Однак норми цього ш-ституту мiстяться не лише в цившьному законодавствi, а й в шших галузях законо-давства (конституцшному, земельному, сiмейному, адмiнiстративному та ш.). На нашу думку, переважна частина норм, що регулюють вiдносини власносп, мютить-ся все ж таки в цившьному законодавсга. Тому представники цившьно-правово! науки визнають право власносп цившьно-правовим iнститутом, не заперечуючи наявносп в ньому норм комплексного характеру [9, с. 13, 212]. Дещо вщмшну по-зицiю зайняв Ю.С. Червоний, який вважае, що провщна роль у регулюваннi вiдно-син власносп належить конституцiйним (державно-правовим) нормам, яю встанов-люють форми власносп, рiвнiсть усiх суб'ектiв права власносп, гаранти права влас-ностi та обов'язки власниюв, не визначаючи при цьому, роль цившьно-правового регулювання[4, с. 43]. Не заперечуючи наявшсть в Конституци Укра1ни 1996 р. ос-новоположних норм щодо права власносп, не можна водночас не помiчати вщсут-ностi в нiй безпосередшх праворегулюючих норм. Тому е вш пiдстави вважати, що саме в цившьному правi зосереджена основна частина норм, що регулюе вщносини власносп на засадах конституцшних принципiв, але праворегулюючим, на наш пог-ляд, е цившьно-правовий iнститут власностi. Що ж до норм шших галузей права, то, хоч вони також мають велике праворегулююче значення, але бшьшють з них е суб-сидiарними по вiдношенню до цившьно-правових норм. Норми iнституту права власносп розповсюджуютьсялише на тi майновi вщносини, яю набувають форму товарно-грошових вщносин. У зв'язку з цим виникае питання про структурну приналежнють норм кримшального, адмшютративного права та шших галузей права, яю забезпечують охорону права власносп. В лiтературi було запропоновано вважа-
123
ти !х складовою частиною комплексного шституту права власносп [11, с. 18-19]. Така позищя не е переконливою, адже, наприклад, норми кримшального права не регулюють вiдносин власносп, не закрiпляють повноваженнь власника, а охороня-ють лише цi права у випадку !х порушення. З цих мiркувань немае пiдстав тдтри-мувати цю точку зору.
Не менш важливим е визначення змюту суб'ективного права власностi. Так, у суб'ективному розумшш право власностi — це визначене законом право певного власника ^зично! чи юридично! особи, держави) здшснювати у вiдповiдному обся-зi володiння, користування та розпорядження стосовно належного йому майна на свш розсуд. 1ншими словами, суб'ективне право власносп становить мiру можливо! поведiнки власника. Суб'ективне право власносп е абсолютним, оскшьки власнику протисто!ть необмежена кiлькiсть осiб, якi не мають права порушувати суб'ективне право власносп чи чинити перешкоди у його здшсненш. В цьому проявляеться вщ-мiннiсть вiдносин права власносп вщ iнших, наприклад, зобов'язальних вщносин, в яких чiтко визначене коло зобов'язаних осiб один до одного.
Загальновизнаним е факт, що змют суб'ективного права власностi становлять прававласника: володiння, користування та розпорядження. Навщмшу вiд права власностi в об'ективному значенш, суб'ективне право виникае у пе! чи шшо! особи лише, як правило, внаслщок дiй, спрямованих на привласнення майна шляхом укла-дання угод, приватизаци, створення реч^ прийняття спадка, заволодiння дарами природи тощо. Право власностi не еединим суб'ективним правом iндивiдiв. Так, особи можуть набувати майновi права, що випливають iз договорiв оренди, зберь гання, пiдряду, застави та ш. Але, на вiдмiну вiд цих прав, тдставою виникнення суб'ективного права власносп служить той чи шший конкретний факт привласнення майна, внаслщок чого у його набувача виникають ус три права одночасно.
Правомочност володiння, користування i розпорядження становлять змют права власносп i одержали серед юристiв назву «трiада». Переважна частина вчених вважае, що походить трiада ще з римського приватного права [12, с. 104-108]. Пере-раховаш правомочностi, однак, не завжди вичерпно можуть характеризувати право власносп. Вчеш вважають, що можна видiлити до пiвтори тисячi можливих варiан-тiв правомочностейвласника [13, с. 19-20].
Що стосуеться визначення права власносп, то через його фундаментальнють, багатоаспектнють не юнуе i не може юнувати единого такого визначення. В.П. Камишанський, розглядаючи цившьне право, у зв'язку з цим пише, що «...в наущ цившьного права на сьогодш не iснуе визначення поняття права власностi, яке б повною мiрою вiдображало сутнiсть дано! правово! категорil» [14, с. 20]. Серед науковщв, на наш погляд, заслуговуе уваги визначення «права власносп», яке дане О.В. Дзерою, на думку якого - це визнане законом право, яке закршлюе абсо-лютну приналежнють майна особi (власнику) та визначае И права i обов'язки щодо цього майна. Це визначення могло б претендувати на вичерпну повноту, коли б в ньому зазначалось, що маеться на увазi права володiння, користування i розпоря-дження.
В юридичнiй лiтературi радянського перiоду велась досить активна дискушя щодо поняття права власност^ переважно в суб'ективному розумiннi. Так, А.В. Венедиктов визначив право власносп як «право власника використовувати засоби виробництва своею владою i в своему штереш на пiдставi пануючо! в даному
124
суспшьсга системи класових вщносин», зважаючи при цьому, що правомочност володшня, користування i розпорядження не вичерпують права власносп особи [15, с. 41]. О.С. Йоффе фактично шдтримав визначення дане А.В. Венедиктовим, допов-нивши його посиланням на трiаду правомочностей власника [16, с. 274]. Характерною рисою для багатьох визначень було акцентування уваги на тезi про здшснення права власносп в своему штересь Однак такий шдхщ до визначення права власносп подiлявся не вшма науковцями. Зокрема, зверталася увага на те, що право власносп може здшснюватися власником також не в своему штерес або право на майно «в своему штерес можуть здшснювати особи, яю не е власниками (наймачi майна)» [17, с. 194].
Ряд дослщниюв питання власносп, зазначають М.В. Домашенко i В.С. Рубаник, визначають власшсть через права. Таким чином, якщо поняття «власшсть» вщо-бражае стосунки типу «людина - власнiсть», то поняття права власносп, треба вважати, буде пов'язане iз взаеминами мiж людьми з приводу власносп, тобто у форм^ яку можна уявити так: «людина (суб'ект права власносп) - власшсть (об'ект права власносп) - людина (не суб'ект права власносп)» [18, с. 64]. Через це право власносп одночасно виступае як суспшьш вщносини, змют яких розкриваеться за допомогою тих зв'язюв i вщносин, в яю власник необхщно вступае з шшими людьми у процес виробництва, розподiлу, обмiну i споживання матерiальних благ.
Важливу роль у системi вiдносин власностi будь-яко! держави вiдiграе державна власшсть.
Державна власшсть була вщома ще в Стародавньому Римь Як вщомо, римляни досягли великих успiхiв у розробщ положень приватного права та права власносп. Спершу римському приватному праву були вiдомi державна i общинна власшсть на землю та приватна власшсть на шше майно[19, с. 11]. Право державно! власносп на землю не могли набувати окремi iндивiди. Племенам, родам, а згодом i окремим шм'ям земля надавалася лише в тимчасове користування.
У перюд феодалiзму державна власшсть, в т. ч. i на територи Украши i Роси, не одержала свого розвитку у зв'язку з роздробленютю держав та подшом територш на князiвства, вотчини тощо. Так, у Московськш державi в ХУ-ХУИ столiттях земля могла належати направi вотчинно! та помюно! власносп, суб'ектами яко! виступали приватнi та колективш (община, монастир та ш.) особи [19, с. 11]. Юридичне не ви-дiлялася державна власшсть i в Украш в перюд гетьманства (ХУП-ХУШ ст.).
На сучасному етапi розвитку серед численних нормативно-правових актiв в Украш, щодо питань власносп, провщними е Конституцiя Украши, Цивiльний та Господарський кодекси Украши.
У визначенш права власностi, що наводиться у ч. 1 ст. 316 ЦК, вказуеться на основну рису цього права: воно здшснюеться особою (власником) своею волею в силу закону, незалежно вщ волi шших осiб.
Зокрема, важливе значення мають конституцшш норми, якi встановлюють фо-рми власностi (ст.ст. 13,41, 142,143 Конституци Укра!ни), закрiплюють рiвнiсть всiх суб'ектiв права власностi (ст. 13 Конституци Украши), гаранти права власносп i обов'язки власникiв (ст.ст. 13 i 41 Конституцil Украши).
Вщповщно до ч. 1 ст. 134 ГКУ «право власносп — основне речове право у сферi господарювання».Суб'ект господарювання, який здшснюе господарську дiяльнiсть на пiдставi права власност^ на власний розсуд, однооабно або разом з iншими су-
125
б'ектами володiе, користуеться i розпоряджаеться належним йому майном, у тому чи^ мае право надавати майно шшим суб'ектам для використання його на правах власносп, господарського ведення, оперативного управлшня або на пiдставi шших форм правового режиму майна, передбачених Господарським кодексом. При цьому право господарського ведення е речовим правом суб'екта шдприемництва, який во-лодiе, користуеться i розпоряджаеться майном, закршленим за ним власником (упо-вноваженим ним органом), з обмеженням повноважносп розпорядження стосовно окремих видiв майна за згодою власника у випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 136 ГКУ «Право господарського вщання»). Правом оперативного управлшня визнаеться речове право суб'екта господарювання, який володiе, користуеться i розпоряджаеться майном, закршленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здшснення комерцшно! дiяльностi (ч. 1 ст. 137 ГКУ «Право оперативного управлшня»).
У Господарському кодекс (ч. 3 ст. 134) знайшло вщображення положення п. 7 ст. 92 Конституцп Укра!ни, зпдно з яким правовий режим власносп визначаеться виключно законами Украши. До таких закошв, окрiм вище викладених, належить Закон Украши «Про мюцеве самоврядування в Укра!ш» [20], «Про мiсцевi державш адмшютраци» [21] тощо.
Г.Л. Знаменський та В.С. Щербина у науково-практичному коментарi до Господарського кодексу Украши в економiчному аспектi власнють розумiе як присво-ення матерiальних благ, сутнiсть якого полягае у належносп наявних засобiв вироб-ництва i одержуваних продуктiв працi держав^ територiальнiй громадi, окремому колективу чи вдивщу. Це матерiально-речовий аспект процесу присвоення, який характеризуе ставлення людей до реч^ 1нший аспект присвоення матерiальних благ - це суспшьш вiдносини власностi, що характеризують вщносини мiж людьми, якi грунтуються на розмежуванш «мого» i «чужого». Сутшсть його полягае у пануваннi власника над рiччю i усунення вшх iнших суб'ектiв вiд речi, або шакше кажучи, в недопущеннi будь-яких перешкод власнику в здiйсненнi панування над рiччю з боку невласника [22, с. 223-224].
Економiчнi вiдносини власностi отримують юридичне закршлення у правi вла-сностi, яке виникае внаслщок правового регулювання зазначених економiчних вщ-носин. Правове регулювання вщносин власностi е одним з найважливших напрямiв нормотворчо! дiяльностi держави. За допомогою права держава регулюе: належ-шсть тих чи шших об'екпв власностi певному суб'ектовi (громадянину, колективу, державi); обсяг i змют суб'ективних повноважень власника, порядок i форми 1х реа-лiзацil стосовно рiзних об'ектiв; засоби i способи правово! охорони вiдносин влас-носп тощо.
«Якiсть» врегульованостi вiдносин власносп в Украlнi прекрасно iлюструе си-туацiя з визначенням нашим законодавством суб'екта державно! власносп. Так, прийнятий ще до набуття Укра!ною незалежносн Закон Укра!ни «Про власнiсть» [23] оперував поняттям нацiонального багатства Укра!ни, створеного зусиллями народу Укра!ни i належного йому на правi власносп. До нацюнального багатства Закон вщносив як природнi ресурси, так i основнi засоби виробництва в про-мисловостi, будiвництвi, сiльському господарствi, транспорт^ зв'язку i т.д.
Однак в законодавсга, прийнятому пiсля набуття Укра!ною незалежностi, з'являються два рiзних за змютом поняття — «власнiсть Укра!нського народу» i
126
«власшсть держави». Так, вщповщно до ст. 13 Конституци Укра!ни[24] i ст. 324 Ци-вiльного кодексу Укра!ни [25] природш ресурси - земля, !! надра, атмосферне повь тря, вoднi та iншi ресурси, що знаходяться у межах територи Укра!ни, прирoднi ресурси И континентального шельфу, винятково! (морсько!) екoнoмiчнo! зоние об'ектами права власносп Укра!нського народу, земля е основним нацюнальним багатством, що перебувае тд особливою охороною держави (ст. 14 Конституци Украши). Все шше сустльне майно належить державi i, вiдпoвiднo, перебувае в державнiй власность Ця теза чiткo закрiплена в ст. 326. ЦКУ, а також випливае iз ст. 1 ЗУ «Про управлшня об'ектами державно! власности», вщповщно до яко! управлш-ня об'ектами державно! власносп — це здшснення Кабшетом Мiнiстрiв Укра!ни, уповноваженими ним органами та шшими суб'ектами, визначеними законом, пов-новажень з реалiзацi! прав держави як власника такихоб'екпв[26].
Таким чином, величезний сегмент створеного укра!нським народом майна за-конодавець закршив за абсолютно невизначеним суб'ектом — державою. Бо з давшх чашв мислителi намагалися вiдпoвiсти на питання, що таке держава. Наукова поле-мiка свщчить не тiльки про складнiсть поняття «держава», але i про те, що воно е вторинним по вщношенню до людей, яю проживають на його територи. Як же мож-на створене всiма громадянами майно визнавати власнiстю держави, якщо громадя-ни Укра!ни нiкoли не передавали державi свого права власносп? Все вищевикладе-не свiдчить про те, що в питанш суб'екта державно! власносп законодавець повинен повернутися до абсолютно виправданого i справедливого шдходу — власником всього державного майна е Укра!нський народ.
Список лггератури
1.Кант И. Сочинения на немецком и русском языках. - Трактаты и статьи (1784-1786): в 2 т. / И. Кант. - Т. 1. - М., 1994. - 700 с.
2.Ковальчук О.Г. Приватна власшсть, свобода, вщповщальшсть: взаемш зв'язки в контекста фшософи права // Форум права. - 2011. - № 1. - С. 466-472 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/eiournals/FP/2011-1/11kogkfp.pdf
3.Емельянов В.П. Защита права собственности уголовным законодательством / ISSN 1995-6134472 В.П. Емельянов. - X.: Рубикон, 1996 - 269 с.
4.Сел1ванов В.М., Паламарчук В.О. Вщносини власносп в процес демократично! трансформацп укра-шського суспшьства // Економжо-правов1 проблема трансформацп вщносин власноста в Укра!ш К, 1997 — С. 5-11.
5.Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. — М., 1963. — 196 с.
6. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. — М., 1948.-834 с.
7.Маслов В.Ф. Основные проблемы права личной собственности в период строительства коммунизма в СССР. -Харьков: изд-во ХГУ 1968-320 с.
8.Червоний Б.С. Методолопчш проблеми регуляваннё вщносин власносп в законодавсгш Укра!ни // Економ1ко-правов1 проблеми трансформацп вщносин власност1 в Укра!н1. К., 1997. —С. 42-44.
9. Цившьне право Укра!ни: П1дручник: У 2-х кн. / Ц58 Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ш.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецово!. — К.: Юршком 1нтер, 1999. — 864 с.
10. Дзера О.В. Розвиток права власносп громадян в Украш. —К., 1996. -382 с..
11. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. — М., 1991. - 240 с.
12. Шдопригора О.А. Основи римського приватного права: Шдруч. для студ. юрид. вуз1в i ф-тгв, — К.: Вентур1, 1997. — 333 с.
13. Лазар Я. Собственность в буржуазной правовой теории: Пер. с нем. — М.: Юрид. лит., 1985. - 182с.
14. Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения /В.П. Камышанский - М.: ЮНИТИ, 2000. - 224 с.
15. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. — М., 1948. - 834 с.
127
16. Иоффе О.С. Советское гражданское право. - Ленинград, 1958. - 360 с.
17. Толстой Ю.К. Понятие права собственности // Проблемы гражданского и административного права. -Ленинград, 1962. -324 с..
18. Домашенко М.В. Власшсть i право власносп: Нариси з гстори, фшософп, теори i практики регулю-вання в!дносин власносп в Укра!нi / М.В. Домашенко, В.£. Рубаник. - Х. : Факт, 2002. - 550 с.
19. ПересунькоС.1 Право державно! власност в Укра!ш (!стор!я, сучаснiсть, перспективи), Кiровоград, «Слисавет», 1998 р. - 102 с.
20. Закон Украши «Про мюцеве самоврядування в Укра!ш» // В!домост! Верховно! Ради Укра!ни. -1997. - № 24. - Ст. 170.
21. Закон Украши «Про мгсщв! державш адмшютраци» // В!домост! Верховно! Ради Укра!ни. - 1999. -№ 20-21. - Ст. 190.
22. Науково-практичний коментар Господарського кодексу Украши: 2-е вид., перероб. i допов. / За заг. ред. Г. Л. Знаменського, В.С. Щербини; Кол. авт.: О.А. Беляневич, О.М. Вшник, В.С. Щербина та ш.. -К.: Юршком 1нтер, 2008. - 720 с.
23. Закон Укра!ни «Про власшсть» // Вщомосп Верховно! Ради УРСР - 1991. - № 20, - Ст. 249.
24. Конститущя Укра!ни // Вщомоста Верховно! Ради Украши. - 1996. - № 30. - Ст. 341.
25. Цившьний кодекс Украши // Ввдомосп Верховно! Ради Украши. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.
26. Закон Украши «Про управлшня об'ектами державно! власносп» // Ввдомосп Верховно! Ради Украши. - 2006. - № 46. - Ст. 456.
Бирюкова Н.Н Теоретико-правовые аспекты определения понятия права собственности и права государственной собственности в Украине / Бирюкова Н.Н. // Вчеш записки Тавршського нащонального уншерситету iM. В. I. Вернадського. Серш: Юридичш науки. - 2012 - Т. , № 2. - С. 121128.
Статья посвящена научно-теоретическому определению понятия собственности, права собственности и права государственной собственности. Право собственности представлено в экономическом и юридическом аспектах, а также в объективном и субъективном значении. Право государственной собственности рассмотрено через призму действующего законодательства.
Ключевые слова:собственность, право собственности, право государственной собственности.
Biriukova N. Theory-legal aspects of concept determination of law property and statelaw property in Ukraine /Biriukova N. // Scientific Notes of Tavrida National V.I. Vernadsky University. - Juridical sciences. - 2012. Vol. № 2. - Р. 121-128.
The article is devoted to scientifically theoretical property notions, law of property and government property. Law of property is submitted in economics and juridical aspects, and also in objective and subjective meaning. Law of government property is considered through the prism of current legislation. Key words:property, law of property, state law property.
128
