CC BY
16Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 27 (66). 2014. № 1. С. 163-174.
УГОЛОВНОЕ ПРАВО, КРИМИНОЛОГИЯ, УГОЛОВНО-ИСПОЛНИТЕЛЬНОЕ ПРАВО, УГОЛОВНЫЙ ПРОЦЕСС, КРИМИНАЛИСТИКА,
СУДЕБНАЯ ЭКСПЕРТИЗА, ОПЕРАТИВНО-РОЗЫСКНАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ
УДК 343.7
НОВ1 П1ДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ВЛАСНОСТ1 У ТЕОРП КРИМ1НАЛЬНОГО ПРАВА: ДОКТРИНАЛЬНИЙ АНАЛ1З ЗДОБУТК1В ЗАРУБ1ЖНИХ НАУКОВЦ1В
Дорохта Ю. А.
Национальна академгя управлння, м. КиТв, УкраТна
У статп дослджуються методологiчнi засади тзнання проблем кримшального права на сучасному етат, у тому чи^ новi тдходи до визначення поняття власностi в теори кримiнального права. Аналiзу-ються особливостi рiзних тдходав до визначення власносп, як традицшних, так i новiтнiх. Акцентуеться увага на тому, що сучасне кримшальне право, на основi ново1 для нього свггоглядно! основи - фшософи власностi, здатне визнати i власними методологiчними прийомами обгрунтувати, за правом власносп ще-альний i матерiальний початок, зовншню i внутршню сторони. Вказуеться, що з позици сво1х суб'екпв дослiджувана галузь права здатна визначити мiсце власностi в систем ценностей. Зрештою, зазначаеться, що воно знайде можливiсть надати вiдповiдь на широке коло i шших системоутворюючих питань.
Ключов1 слова: власнiсть, кримшальне право, злочин.
Постановка проблеми. Дослщжуючи злочини проти власност у сучасних умовах ринкових вщносин, на нашу думку, необхщно визначити, що саме розушеться тд поняттям «власшсть» у теори кримшального права.
Актуальшсть заявленог проблематики полягае, в першу чергу, у тому, що власшсть у кримшальному прав1 мае статус парадоксального явища, яке зберпае не-визначешсть { велику кшьюсть штерпретацш. Як похщне вщ загально! теори права кримшальне право визнае глибоку сощальну мету власност1, и безперечне значення в юторн сустльства, безумовну роль у становленш та розвитку економ1чних форма-цш, у формуванш будь-яко! полггично! конструкций
Метою статт1 е доктринальний анатз напрацювань заруб1жних науковщв 1з цього питання.
Стан досл1дження. Росшсью фах1вщ кримшального права, цшком обгрунтовано зазначають, що сучасне кримшальне законодавство, у тому числ1 в частиш охорони власност^ не е цшсним { системним актом [1, с. 20]. У ньому присутш «чужорщш» шститути { традицп шших галузей права 1 сфер суспшьних вщносин. Кримшальний
закон разбалансований, а у деяких положеннях небезпечний для суспшьства, оскшь-ки наповнений протирiччями i позбавлений концептуальних основ [2]. Основною причиною великого розриву мiж сенсом, який вкладено у текст закону, i сенсом, що додаеться в процес правозастосування, е вiдсутнiсть загального шдходу i едино! методологи. Внаслщок чого стае поширеною практика вживання квазiнорм, змiст яких вiдiрваний вщ дiйсного сенсу кримiнально-правових заборон [3].
Вiдмiчене актуалiзуе необхiднiсть пошуку ново! для кримшального права свто-глядно! основи, на основi яко!, з одного боку, можна було б ощнити iснуючий стан речей, а з шшого, сформувати концептуальнi пропозици щодо модершзаци мехашз-му кримшально-правово! охорони власностi, якi могли б слугувати тдставою для подальших практичних розробок.
Аналiз проведених росiйськими науковцями дослiджень правових шдстав влас-ностi i кримiнально-правових засобiв И охорони дозволяе зробити висновки про те, що у теори i практицi кримiнального права е сталими знання про власнiсть, шд якою розумiють не природну дашсть, а соцiальний конструкт [1]. Не викликае сумшву, що власнiсть породжена суспшьством, а тому не оспорюеться той факт, що приматом вщносин власностi е суспiльнi вiдносини.
У сучаснш теори права власнiсть традицшно розглядаеться з сощально!, еко-номiчно! та юридично! точок зору [4, с. 200]. Керуючись досвiдом зазначених тд-ходiв, представники кримiнального права за аналопею iз загальною теорiею права власнiсть розглядають переважно з економiчного i юридичного бокiв. Знаходячи оптимальне сшввщношення економично! i юридично! складових власностi, правоз-навцi пропнорували те, що жодна з цих галузей знання не брала на себе зобов'язань щодо пошуку цшюного уявлення про власнiсть. У кожнш з них поняття «власшсть» мае свш чiтко окреслений цiльовий характер. Абсолютизащя економiчно! i юридично! концепцш, так само як i iде! про !х дiалектичне змшення, призвели до такого стану теори кримшального права, де шститут власносп не мае чiтко вираженого по-ложення i певного визначення.
У той же час, як свщчать проведет дослщження [5, с. 952-957], вiдмiченi положення е знаннями про власшсть, як1 не здатнi зняти рiзноманiття !! iнтерпретацiй, визначити мюце власностi в системi дефiнiцiй кримшального права. Заявлених знань недостатньо для того, щоб визначити родовий, видовий або безпосереднiй статус власностi. 1х недостатньо i для пояснення зв'язку власностi з суб'ектами кримшального права - особою, суспшьством i державою, з !х вiчними щнностями - життям i свободою.
Зазначене, здавалося б, мае пiдстави для вщповщ на питання про те, що кримшаль-ному праву необхщно оберiгати i кого брати тд свою опiку у вiдносинах власносп. На !х основi обгрунтувати причини, з яких звичш повноваження власника, з одного боку, широко вживаються у кримшально-правово! доктриш, а, з шшого боку, залиша-ються такими, яю не задiянi кримiнальним законодавством та практикою. Керуючись вищевикладеними знаннями, дослщники не мають можливостi оцшювати здатнiсть кримiнального закону правильно коректувати вiдносини власностi, якi складаються у сощуш, виводити !х з галузi iманентного в сферу належного, справедливого.
1накше кажучи, теорiя кримiнального права, маючи в своему розпоряджен-ш вiдмiченi уявлення про власнiсть, не здатна вщповюти, як справедливо зазначае
Б.П. Вишеславцев, на питання вищого порядку, на рiвнi яких заявлеш знання розчи-няються, «втрачають свое значення» [6, с. 652]. 1х недостатньо у тих частинах науки кримшального права, на яких вщбуваеться рух в частит сенсу i теоретичних пiдстав. У зазначених частинах дослщжувано! галузi права власшсть як об'ект наукового до-слщження невидимий. Заявлених знань недостатньо для щентифшаци i конкретиза-цп власностi, а також для персошфшаци !! власника. У наявностi лише запозичене поняття «власшсть», яке ототожнене, а, по суп, шдмшене економiчними i цивш-стичними теорiями про власшсть. Проте справа не лише в iмпортованих знаннях про власшсть. Проблема i в самому кримшальному правi, досвiд якого не свщчить про те, що предметом його пильно! уваги були вищезазначенi питання. Але i тут проблема не лише в тому, що питання сенсу i значення не були об'ектом наукового шзнання. Справа ще i в тому, що знання i методологiя !х осмислення не «запозичуються» у близьких або далеких сусадв на час побудови теори [7, с. 49]. Розкриваються власш - галузевi методологiчнi засоби, яю органiчно пов'язанi i виходять з наочно-змютов-них властивостей блага, яке охороняеться.
У свiтлi антропологiчного сенсу власносп стае зрозумiлим, що адаптороване кримшальнимправомуявленняпровласшстьпротиречитьионтолопчнимосновам.Без-успiшнi зусилля теоретикiв кримшального права, що вщстоюють правду вчорашнього дня, е тдставою для пошуку шшого, не римського, фшософсько-правового [8, с. 38-49] i економiчного [9, с. 25-34] досвщу, для розв'язання проблем, якi склалися.
Нам вбачаеться, що досвiд фiлософi! щодо власносп недооцшено кримшаль-ним правом. Тим часом цей досвщ може слугувати тдставою та засобом подолання зазначеного протирiччя.
Вичизняш науковцi бачили рiзницю мiж римським i вiтчизняним суспшьствами. У римському суспiльствi в период становлення теорi! власностi индивiдуальностi ще не юнувало, у вiтчизняному суспшьсти вона вже зароджувалася, але не визнавалася i кримiнальним законом пригшчувалася. Зважаючи як на уявлення прибiчникiв ш-дивiдуалiзму, так i прибiчникiв колективiзму, вiтчизняна фiлософсько-правова думка вщкинула спiввiдношення особи i суспiльства. Було знайдено двi логiчно й юторич-но доповнюючих одна одну основи, де iндивiд вiдтворюе власнiсть, а суспшьство надае умови реалiзацi!.
Для кримшального права це означае, що об'ектом кримшально-правового ре-гулювання е система вщносин «iндивiд-власнiсть-суспiльство». Природа цих вщно-син не дозволяе кримшальному праву надати прюритет як шдивщов^ так i суспшь-ству, а вченим наголошувати на тому, що правоспроможшсть держави у вщношеннях власносп не обмежена [10, с. 236]. Порушення паритету мiж iндивiдом i суспшь-ством деформуе вiдносини власносп, веде до появи квазiвласностi. Власшсть стае для шдивида голою, незабезпеченою, а для суспшьства абстрактною конструкщею. Той самий процес веде до «кримшального права» [11, с. 46-53], яке характеризуемся сумюним або з суспшьним безвладдям, або з iндивiдуальним свавiллям, яке привело до кримшальних законiв 1922, 1926 i 1960 рр. [12, с. 14], або до досвщу застосування у кримшальному закош норм, яю спрямованi на задоволення приватних iнтересiв.
На вщмшу вiд римського права вiтчизняна фiлософiя власностi стверджуе, що власнiсть не вигадана довiльно i не е винаходом суспшьства. I! онтолопчш шдстави
приховаш у конкретнш особь 1й вщ природи належать шдивщуальш тшо 1 шдив> дуальний шстинкт самозбереження, духовна самостшшсть { творча самод!яльнють. Вони е його першою 1 особистою власшстю, генеруючи яку, людина виробляе вто-ринну, предметну власшсть, так звану речову власшсть. 1ндивщ як суб'ект свое! вол! 1 свободи, а в цшому - права, швестуе свое життя в життя зовшшшх речей.
В1тчизняне кримшальне право наведет тдстави власносп ще не сприйняло, не дивлячись на те що саме вони пояснюють необхщшсть кримшально-правово! охо-рони власносп. Власшсть укоршена в людиш, складае його метаф1зику. Власшсть виступае щеальним продовженням людини в речах, { тому посягання на власшсть характеризуеться високою суспшьною небезпекою. Розкрадання власносп веде не лише до вилучення майна громадян { суспшьства, але й до вщчуження !х вол!, свободи { автономи, права на д!ездатшсть [13, с. 38-49].
Протилежний погляд на власшсть веде до ототожнення 1! з майном, яке само по соб1 поза особою, суспшьством I державою не юнуе, а для кримшального права не мае цшшсного значення. Лише завдяки зусиллям людини матер1я стае р1ччю, а у товариств! суб'екпв права вона перетворюеться на майно. У цих вщносинах р1ч наб-увае свого значення, сенс 1 змют, знаходить цшову характеристику.
Аналопчний сенс в поняття «власшсть» вкладав Бернер А. Ф.. Вш вважав, що посягання на власшсть мютить у соб1 не стшьки знищення матер!ально! реч1, скшьки посягання на волю шшого. Але 1 тут особа, яка посягае мае на мен не лише знищи-ти волю власника в реч1, але 1 «вложить собственную волю в чужую вещь - не для того только, чтобы присвоить ее себе, но и для того, чтобы употреблять эту чужую вещь как свою собственную, пользоваться ею». Науковець вказуе, що об'ектом зло-чишв е власшсть, а не володшня нею. Захопивши р1ч, суб'ект злочину «хочет превратить свое владение в право собственности» [12, с. 31-48], а точшше, надати чужш власносп статус свое!, хоча вона йому вже школи не належатиме. Вилучаючи { заво-лод1ваючи р1ччю, злочинець, за переконанням Бернера А. В., може лише протизакон-но нею користуватися.
Таким чином, можна констатувати, що адаптоване сучасним кримшальним правом уявлення про власшсть не вщповщае юторичнш { соцюкультурнш основ! суспшьства. Бшьш того, воно пноруе антрополог!чний сенс власност!. Цей сенс не по-требуе юридичного або економ!чного обгрунтування. У н!м власшсть конкретна ! мае певного ношя - людину. 1ндив!д стае д!ездатною особою, а разом вони виступають як об'ект ! суб'ект права власност!.
Отже, у представниюв кримшального права ! розробник!в крим!нального закону вщсутш п!дстави для суперечки про мюце власност! в систем! об'екпв кримшально-правово! охорони. В!дсутн! тдстави розглядати власшсть як похщну цшнють. Таке уявлення про власн!сть протиречить !! справжньому м!сцю в систем! цшностей самого права. Нерсесянц В. С. наголошував: «уничтожение собственности по существу предопределяет и судьбу права» [14].
Завдяки категорп «власшсть» воля ! свобода, а також шш! ключов! цшносн права з сощально-антрополопчно! сфери переносяться у сощально-эконом!чну. Власн!сть забезпечуе можлив!сть переносу буття людини з абстракц!! в конкретну реальшсть, в умовах яко! вш волод!е, користуеться ! розпоряджаеться майном [15].
Тому об'ектом кримшально-правово! охорони е власшсть як ключова цшнють права. Вона забезпечуе вщносини, в умовах яких людина проявляе волю до пращ i здатнють до самореалiзацi!, суспшьство забезпечуе право людини на пдне юнування, а держава встановлюе гаранти свободи.
Захищаючи власника, кримшальне право захищае його першу власшсть - iндивi-дуальне тшо i iндивiдуальний iнстинкт до самозбереження, яю проявляються у вщ-ношеннi людини до свiту i втiлюються в умовах конкретного суспшьства у вторинну власшсть - рiч. I в цьому розумшш власшсть не е цшшстю, похiдною вщ економiки, оскiльки економiка не е цшшстю права. Крiм того, власшсть утворюеться людиною, а економша - суспшьством, господарським об'еднанням.
1нший погляд призвiв до того, що за основу теори вщповщальносп за злочини проти власносп фахiвцями кримiнального права i правознавцями в цiлому узятий артефакт володаря, а не акт власника. Затвердилася теорiя про розкрадання, для яко-го достатньо володшня. У процесi розкрадання вилучаеться майно, яке знаходиться у фактичному володшш особи, i не важливо, чи е ним власник або його утримувач. Будь-який володарь майна визнаний в кримшальному правi власником, а його повно-важення - володшням. Володшня прирiвнено до власностi, а !х тотожнення обумов-лено основами цившьного законодавства, в якому «собственником движимого имущества почитается фактический владелец или держатель имущества» [16, с. 188]. Реальний зв'язок останнього з рiччю пререриваеться розкраданням, тому акт розкрадання протиставлено акту володшня.
Вiдмiчена концепщя е основною i в сучаснш теори кримшального права, не див-лячись на те, що вона не вщповщае не лише природi власносп, але i природi володш-ня. Зпдно з якою, розкрадання для володшня не е порушенням. Вони спорщненш по вщношенню один до одного. Як у розкраданш, так i у володiннi е фактичний зв'язок особи з рiччю, фiзична можливють !! експлуатацi! i приналежнiсть !! певнiй особi.
Для припинення володшня, зазначае Мейер Д. I., наявнють матерiального i духовного акта власника не обов'язкова, достатньо волi протилежно! особи. У разi, якщо особа захопила рiч, не визнаючи право колишнього власника, який втратив можливють проявити волю над рiччю, таке володшня припиняеться. Так само у раз^ якщо особа загубила рiч i не мае можливосп вiдновити з нею материальний зв'язок [17, с. 324-325].
Цей погляд описував Покровський I. А., характеризуючи його вiдмiннiсть вiд права власносп та iнших речових прав. Фактичне панування особи над рiччю, зазначав вчений, так зване володiння, може мати для себе будь-яке правове виправдання, але може його i не мати. «Фактическое господство лица над вещью может даже оказаться прямым нарушением права... Благодаря самым разнообразным причинам, фактическое положение вещей может далеко разойтись с их юридическим распределением» [18, с. 222].
На вщмшу вщ володшня для припинення права власносп завжди необхщна добра воля його суб'екта. I! вщсутнють або инорування не припиняе щеальний зв'язок власника з його рiччю. Цей зв'язок продовжуе юнувати та охоронятися навт тсдо, коли «невласник» переривае !! реальну складову, захопивши i знищивши рiч.
Таким чином, наука кримшального права не мае об'ективних шдстав для ототож-нення права власносп i володiння. Сфера володiння може утворювати умови для роз-
крадання, коли викрадач мае можливють експлуатувати р1ч шляхом користування { розпорядження. Володшня, на вщмшу вщ права власносп, не передаеться, а кожного разу виникае знову [19, с. 274]. Тому розкрадання припиняе старе 1 утворюе нове володшня. Розкрадання е правопорушенням у тому випадку, коли насильство спря-моване не проти володшня, а проти особи власника «поскольку нарушает право последнего требовать, чтобы никто не причинял ему никакого насилия» [20]. Р1зниця у властивостях зазначених шститупв принципова. Ц1ею р1зницею пояснюють тдстави захисту права власносп «завжди { скр1зь», а володшня лише «там { у тому мющ», де не юнуе шшого альтернативного суб'екта, який претендуе на аналопчне благо.
Зазначена р1зниця обумовлена 1 тим, що володар, як { хижак, а в цшому «невлас-ник», на вщм1ну вщ власника, не мае свое! власносп. Вш експлуатуе чужу власшсть, арендуючи або захопивши !!. У цьому процес вш не самостшний. «Невласник» об-тяжений волею власника, що обмежуе або заперечуе способи реал1заци свого майна. Це майно не утворюе сферу його особистого буття. У ньому немае його вол1, а мета направлена лише на набуття корисних властивостей з приводу чужого майна. Це ще одна шдстава для висновку про те, що в теори кримшального права вщсутш тдстави для ототожнення права власносп { володшня, власника з володарем та з будь-ким шшим фактичним володарем майна. Посягання на власшсть завжди запод1юе збиток власников^ а шшим особам (орендарев^ страхувальников1) приносить збитки (яю е або можуть бути). 1нтереси ос1б, яю не е власниками використовуваного майна, охо-роняються кримшальним законом так само, як { штереси власника. Р1вним правовим захистом користуються як власники, так { похщш вщ них титульш власники майна.
Зазначеш уявлення про власника 1 його д1яльнють призвели до м1ркувань про те, що 1 вш може бути викрадачем свого майна, ран1ше переданого у володшня шшш особ1 [21, с. 51]. Аргументуючи свою позиц1ю, вчеш посилаються на акт розкрадання, ознаки якого мають мюце 1 тод1, коли майно вилучаеться власником. Не менш щкавими е думки { тих юриспв, яю декларують, а не пояснюють причину, чому не «можна вкрасти свое власне майно» [22, с. 200-201].
Теоретики кримшального права не взяли до уваги те, що лише власник актом свое! свщомосп може сформувати ютотну ознаку власносп «мое» 1 на противагу ш-шому встановити межi «свого», кордони { перешкоди для «чужого» [23, с. 152]. Тому власник створюе передумови появи «невласника», у тому числ1 власника 1 викрадача майна, а також меж1 !х буття, але не навпаки. Володар1 чужого майна не створю-ють власшсть. Вони позбавлеш здатносп встановлювати «сво!» 1 «чужЬ> кордони, а в ц1лому { утворювати право власносп. За умов вщсутносп власника немае 1 само! власносп, а за вщсутносп «невласника», розмиваються кордони м1ж «сво!м» { «чужим», а в цшому зникають межi м1ж правом { неправом.
Таким чином, в теори вггчизняного кримшального права вщсутш онтолопчш тдстави для ототожнення власника з володарем. Звщси слщуе неможливють уявити власника в одному ряду з викрадачем майна. I це не суперечить хрестоматшнш 1стин1 стосовно того, що власник не може викрасти те, що утворюе 1 не порушуе сферу його буття.
Упм, як теоретики, так { практики кримшального права вкладають в поняття «власшсть» не рацюнальне вщдзеркалення д1йсност1, лог1чний образ реальност1 в !! загальних { 1стотних ознаках, а виключно емтричний досв1д сприйняття власност1.
Зазначена практика отримання об'екпв кримшально-правово! охорони з фiзичних предмепв, яю стали заручниками злочинно! волi особи. Проведена робота над об-грунтуванням причин кримiнально-правового захисту власносп, яка обумовлена тим, що об'ектам охорони завдаеться збиток, а предмети посягань змшюються i (або) знищуються. Така залежнiсть диференцiацiï кримшально! вiдповiдальностi за злочи-ни проти власностi вiд розмiру викраденого i вартосп вилученого майна, вiд об'ему матерiального збитку i розмiру втрачено! вигоди. 1ншими словами, застосовуючи, пе-реважно, емпiричний метод пiзнання об'екпв охорони, фахiвцi кримiнального права за основу прийняли практику витягнення форм права з форм товару [14, с. 201], цш-ностей права з оцшюваних факпв, об'ектiв права з предмепв побуту.
Крiм того, встановлений обмежений потенщал теорiï злочину, як загальноприй-нятого i, практично, безальтернативного наукового способу шзнання сво!х об'ектiв, з позицiï якого власшсть може бути розглянута ильки як предикат злочину. Спира-ючись на цю теорiю, кримiнальне право не здатне оперувати з власшстю як з цшс-ним правовим утворенням. У цьому разi бачать об'ект злочинних посягань, ознаку складiв злочишв. Видами власностi визначають мiру небезпеки дiянь, яка визнаеться злочином. Варпстю власностi вимiрюють об'ем кримiнального покарання за вчине-не проти не! дiяння.
Залежно вiд значення дослщжувальних категорiй, а не вiд змюту власностi, цьому явищу права даеться вщповщна смислова iнтерпретацiя, визначаеться функцю-нальне значення i мюце в тому або iншому злочиш. 1ншими словами, у власностi бачать все те, що мае вщношення до вчення про злочин, яке, не маючи альтернатив, закономiрно стало тдставою для погляду на власшсть як на атрибут кримшально караного дiяння.
Все це свщчить про те, що кримшальне право як система знань, по-перше, не пов'язана з власшстю як з об'ектом свого шзнання. Вона не оцшюе цей об'ект як одну з шдстав, з якою не лише оргашчно пов'язана, але i з якого безпосередньо випкае. Недооцшюе власшсть, не дивлячись на те, що саме лопка об'екту, за словами Стефанова М., в теори детермiнуе логiку наукового пiдходу [24, с. 149-150], так i на практищ обумовлюе певне коло засобiв сприйняття, оцiнки i захисту власносп. Внутршнш змiст об'екту, який охороняеться, мае свою iманентну логiку, вщповщно до яко!, на думку С.Н. Мареева, i повинне здшснюватися його життезабезпечення [25, с. 65, 72]. Не дотримуючись логiки розвитку об'екту охорони, теорiя кримшаль-ного права, в умовах економiчноï формацiï, яка змшилася, не здатна пристосувати, конкретизувати i уточнити кримiнально-правовi засоби захисту власносп, привести ix у вiдповiднiсть з ïï природою. Кримiнальному праву важко синхронiзувати цiлi i завдання свое1' охорони з цiлями i завданнями пануючих економiчниx концепцiй.
Теорiя вiтчизняного кримiнального права, маючи в своему розпорядженш в основному емшричний досвiд пiзнання iнституту власносп, не придшяе достатньо1' уваги сшввщношенню практичного з теоретичним. Вона не перевiряе результати експериментальних спостережень за власшстю на шзнавально-теоретичному рiвнi фшософи права. Теорiя не забезпечуе зв'язок приватно-наукових методiв i резуль-танв пiзнання власностi, вiдтворениx самим кримшальним правом, iз загальнона-уковим i свтоглядним рiвнями, якi на основi фiлософiï i теор^' права визначають
головш напрями i загальш принципи мiждисциплiнарного шзнання як власносп, так i кримiнально-правових засобiв ïï охорони.
Як наслiдок кримiнальне право, в частиш охорони власностi, позбавлене мож-ливостi перевiряти достовiрнiсть окремого емшричного матерiалу на загаль-ному i особливому рiвнях пiзнавального процесу. Воно позбавлене, за словами Кального I. I., доступу до передпосилочних знань, яю об'еднують в œ6i всю су-купнiсть гуманiтарного знання про власшсть [26, с. 43]. Тому досягнення теори кримшального права, судячи з проведених дослщжень, вже не кореспондуються з результатами онтолопчного, аксиологичного i феноменолопчного аналiзу i оцшки сутностi кримiнально-правовоï охорони власносп. Назрiла «гостра» необхiднiсть не в мехашчному «застосуванш», а в перетворенш - «переробщ» i «пристосуванш» фшософсько-правових категорiй до кримiнально-правових iнститутiв, лише «переплавка» яких дозволила би проникнути у сутнють як блага, яке охоронялося, так i у специфшу кримшально-правових засобiв його захисту [27, с. 2181-2189]. Це надало б можливють дiагностувати не легальну, а реальну мету кримшального закону, щентифшувати ту сощальну спшьшсть, яку вiн вимагае i якш вiн фактично служить.
Таким чином, е тдстави для висновюв про те, що юнуюча негативна практика кримiнально-правовоï охорони власностi утворюеться, за словами Керiмова Д. А., з двох «диффузирующих» блокiв [28, с. 57]: теоретико-свiтоглядноï концепцiï власносп, прийнятою кримiнальним правом, i системи метсдов пiзнання власностi, згiдно з категорiями Лебедева С. О. [29, с. 87].
Дослщжуючи саме зазначеш напрямки, можна зробити висновок про те, що кримшальне право не приречене на «утриманський» спосiб життя. Воно не «засуд-жене» до перманентного запозичення знань про право власносп i про критери його оцшки в iнших галузях права i гумаштарних науках.
Сучасне кримшальне право, на основi ново1' для нього свпоглядно1' основи - фшо-софiï власностi, здатне визнати, i власними методолопчними прийомами обгрунту-вати, за правом власносп щеальний i матерiальний початок, зовнiшню i внутршню сторони. З позици сво1'х суб'екпв, дослщжувана галузь права здатна визначити мюце власносп в ^CT^i щнностей. Зрештою, воно знайде можливiсть надати вiдповiдь на широке коло i шших системоутворюючих питань.
Висновки. Отже, шдсумовуючи вищенаведене, необхiдно зазначити таке.
1. Спираючись на розглянуту свпоглядну основу, вбачаеться можливим встанови-ти, що онтолопчна (сутнiсна) пiдстава власносп знаходиться не в реч^ а в особь З позици особи видно, що призначення iнституту власносп знаходиться у перетворен-нi особи з правоздатного в дiездатне положення. Тобто умови, за якими вш отримуе не гiпотетичну, а реальну здатнють набувати i реалiзовувати сво1' права i обов'язки, вiдповiдати за них результатами власно1' працi. Тому кримшальне право, яке охоро-няе життя, здоров'я i свободу людини, забезпечуючи ïï правоздатнiсть, повинне захи-щати власнiсть, забезпечуючи дiездатнiсть особи.
2. На цих же аксиолопчних шдставах не менш важливе значення мае власшсть i для шших суб'екпв кримшального права - сустльства i держави. Вщповщаючи своему призначенню, особа вщтворюе абсолютне - суб'ективне право власностi, а
держава, засобами оподаткування, трансформуе його в обмежене - об'ективне право, яке вщповщае штересам як особи, так i суспшьства з його державою.
Тому, на вщмшу вщ об'екта цившьно-правового регулювання, об'ектом кримшаль-но-правовоï охорони е не лише мiжособовi, але i мiжсуб'ектнi вiдносини власностi. В умовах мiжособовиx вiдносин кримiнальне право забезпечуе повноту i винятковють права власносп, яке лише власниковi надае можливють знаходитися у вщношенш з рiччю протягом всього свого буття i ïï життевого циклу. У мiжсуб'ектниx вiдносинаx кримiнальне право покликане забезпечувати баланс штерешв особи, суспiльства i держави у вщносинах власностi i закономiрно диференцiювати ïx взаемну кримшаль-ну вiдповiдальнiсть, обмежуючи як абсолютне право особи на свою власшсть, так i право держави на майно.
3. Засобами феноменолопчного тдходу можливо обумовити вiдсутнiсть зв'язку мiж правом володiння, користування, розпорядження i природного права власносп, i швелювати значення цих прав для кримiнально-правовоï практики. При цьому вста-новлено, що штересам кримшального права у встановленш факту протиправного по-збавлення особи права власностi здатна слугувати не вiдмiчена трiада прав, а умови фiзичного вираження цього права. Так, у разi змiни мюця розташування майна вщ-носно простору, часу i волi власника (для рухомого майна); або позбавлення власника можливосн знаходитися в просторi свого майна без вщносно до чужого часу i чужоï волi (для нерухомого майна), в правозастосуванш е закономiрнi пiдстави для виснов-ку про примусове припинення права власносп особи.
4. На основi заявлених знань про власшсть, а також про ïï мюце в житп суб'екпв кримшального права i ïx вщношенш до даного блага, можна переконатися в непри-датносп шкоди i збитку для характеристики суспiльноï небезпеки дiянь, вчинених проти власносп, в несправедливосп i неефективностi юнуючого режиму кримшаль-но-правовоï охорони власносп, оскшьки використанi ним засоби змшили свое значення i не придатш в умовах ринкових вщносин.
5. На пiдставi наведеного пропонуеться: а) додати власностi родовий статус з метою виключення шдстав для ïï включення в сферу економiки, яка надае можливiсть кримшальному закону ощнювати шкоду злочину лише в масштабах ди на масу, яка не змiнюеться вiд його здшснення, всього товарообiгу, а не в аспект впливу на цшсне по-ложення потерпiлого; б) тд суспiльною небезпекою злочинiв проти власносп розумгги те, що з цившьного обороту у правi i товарообпу в економiцi протиправно виключаеть-ся не майно, а особа. При цьому не лише особа втрачае можливють вщповщати перед трепми особами своïм майном, але i суспшьство, в особi цивiльного обороту, позбав-ляеться суб'екта, здатного мати майно на щдсташ власностi; успадковувати i заповщати; здiйснювати операц^ i брати участь в зобов'язаннях; в) обмежити в нормах КК Украï'нi вказiвку на вартiсть майна i вартюне вираження збитку, оск1льки в умовах структури ринку, якi змшилася, будь-який висновок про виннiсть i вщповщальнють особи за вчинення злочину проти власносп мае високу вiрогiднiсть бути заснованим на вартостi не товару або послуги, а грошового агрегату або сурогату, фiктивного або спекулятивного капталу, не реального, а вiртуального сектора економiки; г) ощнювати права суб'екпв вiдносин власностi не узагальнено-усередненим - товарно-вартiсним, а iндивiдуальним - фор-мально-рiвним, а тому однаково справедливим для всix правовим мiрилом. Пропонуеть-
ся передбачити в нормах гл. 6 КК Укрш'ш ознаки, яю на природно-правовш, а не товар-но-щновш основi диференцiююгь кримiнальну вщповщальнють i покарання i в цшому вирiшують, а не посилюють майнове розшарування сучасного суспiльства; г) привести поняття «розкрадання» у вщповщнють з природою права власносп, знаходячись в про-тирiччi з якою кримшальний закон пiдмiняе в суспiльствi вимогу цього права поважати волю особи, ïï простр i час необхщнютю проявляти повагу до вартостi майна, якою во-лодiе особа. Залишаючись в колишньому виглядi кримiнально-правовий мехашзм охорони власностi характеризуемся низькою ефективнiстю, оскiльки вiн не е щннюною i цiлiсною правовою освпою, не мае власноï' (галузевоï) системи самозабезпечення, не складае частину загальноправового механiзму захисту власностi; д) до кола об'екпв, що охороняються, включити об'екти не лише речових, але i зобов'язальних прав, захищати власшсть вщ усiх суспiльно небезпечних дiянь, як того вимагае Основний закон. Пщста-вою кримiнальноï вiдповiдальностi пропонуеться визнати посягання, яю пригнiчують, пщшняють або iгнорують волю власника. При цьому iншi чинники, яю характеризують цiлi i завдання, мотиви i намри винного, необхщно вiднести до квашф^ючих ознак складiв злочинiв або до критерпв, яю впливають на вид i розмiр покарання, виключають злочиннiсть дiяння, загострюють або пом'якшують покарання, звiльняють вiд кримшаль-rnï вiдповiдальностi або покарання.
Таким чином, проведене дослiдження заявленоï проблеми свщчить про те, що ро-довим об'ектом злочишв е первинна власшсть (вщношення конкретноï людини до свого i чужого), як ключова цшшсть права, безпосередшм об'ектом - майно (вторин-на власнiсть - матерiалiзоване вiдношення людини до свiту), а предметом злочину -конкретна рiч, цiннiсть якоï визначаеться ринком. Концентрована увага лише на реч^ варнсть якоï встановлюеться ринком, призводить до формування iлюзорних уявлень про те, що власшсть утворюеться економшою.
Зазначеш пропозицн спрямованi на досягнення цшей модернiзацiï кримшаль-но-правовоï охорони власносп, оскiльки вони, з одного боку, наближеш до дiйсних соцiальних i економiчних потреб суспiльства, забезпечують баланс штерешв особи, суспiльства i держави у вщносинах власностi. А з шшого боку, пов'язаш з етичними основами, характерними для традицiйного впчизняного социуму, i прагнуть до досягнення справедливосн i ефективностi у вживанш заборон на новiй для кримшального права свпогляднш основа
Список лiтератури:
1. Бочкарев С. Модернизация уголовно-правовой охраны собственности: проблемы теории и методологии / С. Бочкарев. - Фонд «Либеральная миссия», 2010. - С. 20.
2. Ошибки в УК. Постоянные изменения в УК наполнили его противоречиями / [А.И. Бойко, Ю.В. Голик, С.А. Елисеев и др.] // Российская газета. - № 5205 (126) от 10.06.2010.
3. Концепция модернизации уголовного законодательства в экономической сфере. - Москва : Фонд «Либеральная миссия», 2010. - С. 20.
4. Уголовное право. Особенная часть : учебник / [отв. ред. И. Я. Козаченко, З. А. Незнамова, Г. П. Новоселов]. - М., 2001. - С. 200.
5. Бочкарёв С. А. Собственность как охраняемое благо уголовного права / С. А. Бочкарёв // Право и политика. - № 5. - М., 2009. - С. 952-957.
6. Вышеславцев Б. П. Решение антиномии свободы и необходимости / Б. П. Вышеславцев // Кризис индустриальной культуры. Избранные сочинения. - М. : Астрель, 2006. - С. 652.
7. Юдин Э. Г. Системный подход и принцип деятельности / Э. Г. Юдин. - М., 1978. - С. 49.
8. Бочкарев С. А. Русские мыслители об антропологическом смысле собственности / С. А. Бочкарев // Известия РПТУ им. А. И. Герцена. Аспирантские тетради. Научный журнал. - 2008. - № 26. - С. 38-49.
9. Румянцев М. А. Антропологический подход к исследованию экономики: постановка проблемы / М. А. Румянцев // Вестник СПбГУ - 2007. - № 4. - С. 25-34.
10. Советское гражданское право : учебник для вузов по специальности «Правоведение» / [под ред. Ю.Х. Калмыкова, В.А. Тархова]. - Саратов, 1991. - С. 236.
11. Гринберг М. С. Уголовное право как феномен, несовместимый с бесправием и произволом / М. С. Гринберг // Государство и право. - 2003. - № 9. - С. 46- 53.
12. Кудрявцев В. Н., Трусов А. И. Политическая юстиция в СССР / В. Н. Кудрявцев, А. И. Трусов. -М., 2000. - С. 14.
13. Бернер А. Ф. Соч. С прим. и вступ. статьей Н. Неклюдова : в 2-х т. / А. Ф. Бернер. - СПб., 18651867. - Т. 2. - С. 31-48.
14. Нерсесянц В. С. Философия права : учебник для вузов / В. С. Нерсесянц. - М., 1998.
15. Бочкарев С. А. Феномен собственности на уровне представления и понятия / С. А. Бочкарев // Философия и культура. - 2008. - № 10. - С. 163-173.
16. Фойницкий И. Я. Курс уголовного права. Часть Особенная. Посягательства на личность и имущество / И. Я. Фойницкий. - СПб., 1893. - С. 188.
17. Мейер Д. И. Русское гражданское право : в 2-х ч. / Д. И. Мейер. - 8-е изд. - М., 2003. - С. 324-325.
18. Покровский А. И. Основные проблемы гражданского права / А. И. Покровский. - М., 2003. - С. 222.
19. Скловский К. И. Собственность в гражданском праве : учебно-практическое пособие / К. И. Скловский. - М., 2002. - С. 274.
20. Иоффе О. С. Избр. труды по гражданскому праву. Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права». - М., 2000.
21. Кропачев Н. М., Николаева И. И. Уголовно-правовая защита имущественных прав несобственника / Н. М. Кропачев, И. И. Николаева // Вестник СПбГУ. - Серия 6. - 1997. - Вып. 3. - С. 130-136; Пинаев А. А. Уголовно-правовая борьба с хищениями / А. А. Пинаев. - Минск, 1975. - С. 51.
22. Исаев М. М. Преступления против личной собственности / М. М. Исаев. - М., 1939. - С. 9; Бойцов А. И. Преступления против собственности / А. И. Бойцов. - СПб., 2002. - С. 200-201.
23. Бочкарев С. А. Собственность: от представления к понятию / С. А. Бочкарев // Философия хозяйства. - 2008. - № 6. - С. 152.
24. Стефанов Н. Теория и метод в общественных науках / Н. Стефанов. - М., 1967. - С. 149-150.
25. Мареев С. Н. Единство метода и системы в «Капитале» К. Маркса / С. Н. Мареев // Вопросы философии. - 1983. - № 5. - С. 65, 72.
26. Кальной И. И. Философия права : учебник / И. И. Кальной. - СПб. : Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. - С. 43.
27. Бочкарёв С. А. О достижениях и возможностях уголовного права в познании прав собственника / С. А. Бочкарёв // Право и политика.- 2009. - № 11. - С. 2181-2189.
28. Керимов Д. А. Избранные произведения : в 3-х т. / Д. А. Керимов. - М. : Издательский дом «Академия», 2007. - Т. 1. - С. 57.
29. Лебедев С. А. Роль индукции в процессе функционирования современного научного знания / С. А. Лебедев // Вопросы философии. - 1980. - № 6. - С. 87.
Дорохина Ю. А. Новые подходы к определению понятия собственности в теории уголовного права: доктринальный анализ исследований зарубежных ученых / Ю. А. Дорохина // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2014. - Т. 27 (66). № 1. - С. 163-174.
В статье рассматриваются методологические основы исследования проблем уголовного права на современном этапе, в том числе новые подходы к определению понятия собственности в теории уголовного права. Анализируются особенности разных подходов к определению собственности, как традиционных, так и новейших. Акцентируется внимание на том, что современное уголовное право, на основе новой для него мировоззренческой основы - философии собственности, способно признать и собственными методо-
логическими приемами обосновать за правом собственности идеальное и материальное начало, внешнюю и внутреннюю стороны. Указывается, что с позиции своих субъектов исследуемая отрасль права способна определить место собственности в системе ценностей. В конечном итоге отмечается, что оно найдет возможность предоставить ответ на широкий круг и других системообразующих вопросов.
Ключевые слова: собственность, уголовное право, преступление.
NEW GOING IS NEAR DETERMINATION OF CONCEPT OF PROPERT IN THEORY OF CRIMINAL RIGHT: DOCTRINE ANALYSIS OF ACHIEVEMENTS OF FOREIGN RESEARCH WORKERS
Dorokhina Yu. A National Academy of Management, Kyiv, Ukraine
In the article methodological principles of cognition of problems of criminal right are investigated on the modern stage, including new going near determination of concept of propert in the theory of criminal right. The features of the different going are analysed near determination of propert, as traditional the so newest.
Specified, that investigating crimes against property in the modern terms of market relations it is necessary to define that is exactly understood under a concept «propert» in the theory of criminal right.
Actuality of declared problems consists, above all things, in that a propert in a criminal right has status of the paradoxical phenomenon which keeps a vagueness and plenty of interpretations. As derivative from the general theory of right, a criminal right acknowledges deep purpose to the propert, it indisputable value in history of society, absolute role in becoming and development of economic structures, in forming of any political construction.
The conducted research of the declared problem testifies that the family object of crimes is a primary propert (attitude of concrete man toward it and stranger), as a key value of right, by a direct object is property (the second propert is attitude of man toward the world), and by the article of crime is a concrete thing the value of which is determined by a market. Attracted attention only on a thing the cost of which is set by a market results in forming of illusive pictures that a propert appears an economy.
The noted suggestions are directed on achievement of aims of modernization of guard of propert, as they, from one side, close to the actual social and economic necessities societies, provide balance of interests of person, society and state in the relations of propert. And de autre part, related to ethics bases, characteristic for traditional domestic socium, and aspire to achievement to justice and efficiency in the use of prohibitions on new for a criminal right world view basis.
Key words: propert, criminal right, crime.
