ТЕОРЕТИЧНі ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ КОМУНіКАТИВНОї КОМПЕТЕНТНОСТі СТУДЕНТіВ-МЕДИКіВ Текст научной статьи по специальности «Науки об образовании»

УДК 378.015.3:316.77:316.47 Назарян Р.С., Хмиз Т.Г., Кузина В.В.

ТЕОРЕТИЧН1 ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ КОМУН1КАТИВНО1 КОМПЕТЕНТНОСТ1 СТУДЕНТ1В-МЕДИК1В

Харкiвський нацюнальний медичний ужверситет МОЗ УкраТни

У статтi розглянуто науковi пдходи до формування комушкативно)' компетентностi майбутшх л'кар'в-стоматолог 'в та законом'рностi процесу професшно), а також i комушкативно)' пдготовки майбутнх фахiвцiв, що е основою принципiв навчання у вищому навчальному заклад!'. Було встанов-лено, що структура комункативно)' пдготовки майбутшх лiкарiв полягае в дiалектичнiй едностi всх ))' компонент'в: цтьового, змстового, операцiйно-дiяльнiсного, о^ночно-результативного. Проанал'зувавши особливостi структурних компонент'в та елементiв комушкативно)' пдготовки майбутшх лiкарiв, ми д1'йшли висновку, що вони зумовлюють специфку))' оргашзацИ, принципи вибо-ру й застосування необх'дних форм, метод'в i засоб/'в ))' здшснення та нацiленi на особливий результат - формування комушкативно)' компетентностi фах1вц1в медично)' галузi сучасними засо-бами педагог'много процесу.

Ключов1 слова: комужкативна компетентность, науков1 глдходи до формування комужкативноТ компетентност майбутжх л1кар1в-стоматолопв, законом1рност1 процесу професшноТ i комужкативноТ подготовки майбутжх фах1вц1в, специф1чж принципи професшноТ подготовки майбутжх лiкарiв, загальнодидактичнi принципи фаховоТ i комунiкативноТ пiдготовки майбутнiх лiкарiв, компоненти комунiкативноТ пiдготовки, основнi елементи змютовного компоненту комунiкативноТ пiдготовки, методи комужкативноТ пщготовки майбутнiх лiкарiв.

Дослiдження виконано saidNC! з планом науково-дослiдних ро6!ш Харювського нацонального медичного унiверситету МОЗ УкраГни вiдпcвiднc теми "Сcцiальнc-психcлcгiчнi та cрганiзацiйнi аспекти менеджменту яко^ вищо)' медично)' cсвiти".

Сучасний випускник медичного вищого навчального закладу, який мае високий або достатнш рн вень комужкативноТ компетентности стае компетентним фахiвцем у процес професшноТ пщготовки, яка фунтуеться на цтком визначених теоретичних особливостях. Лопчно, що комужкативна компете-нтнiсть досягаеться як результат комужкативноТ пщготовки майбутнього фахiвця.

Аналiз першоджерел дав змогу видiлити рiзнi пiдходи до визначення поняття «пщготовка». Деякi вченi поняття «пiдготовка» ототожнюють з процесом формування готовносп майбутжх фахiвцiв до професiйноТ дiяльностi (I. Гавриш, О. Карпенко, Л. Кондрашова, Г. Троцко) [7;12;13;21]. За визначен-ням Г. Троцко, «це система, яка характеризуеться взаемозв'язком i взаемодiею структурних i функцю-нальних компонежпв, сукупнiсть яких визначае особливiсть, своерщнють, що забезпечуе формування особистостi студента вщповщно до поставленоТ мети - вийти на якюно новий рiвень готовностi студе-нтiв до професшноТ дiяльностi» [21].

Найбiльш повний аналiз сутностi професiйноТ пiдготовки знаходимо у працях В. Семиченко, яка об-фунтовуе правомiрнiсть розумiння ТТ як: процесу професшного становлення майбутнiх спе^алю^в; мети й результату дiяльностi ВНЗ; сенсу включення студента у навчально-виховну дiяльнiсть [18;19]. Ученi ототожнюють професiйну пiдготовку з професiйною освтою, яка е результатом засвоення знань i вмiнь та формування необхщних особистiсних професiйних якостей [15].

Розглядаючи комужкативну пiдготовку майбутнiх лiкарiв, визначимо поняття «система». Слово «система» (вщ гр. systema - цте, що складене з частин) означае цтюнють, яка являе собою еднють закономiрно розташованих i взаемопов'язаних частин [24].

Комужкативна пiдготовка студентiв-лiкарiв, як ми вважаемо, опираючись на педагопчний словник пщ редакцiею М. Ярмаченка, являе собою складну, впорядковану, цтюну, динамiчну систему, що фу-нкцюнуе вiдповiдно до мети, завдань та принцижв дiяльностi вищоТ школи, спрямовуеться на формування мотивацшно-цшнюних орiентацiй студентiв, системи Тхнiх знань, умшь та навичок, розвиток тво-рчого пщходу до органiзацiТ майбутньоТ професшноТ дiяльностi i пiдпорядковуеться метi формування в майбутжх фахiвцiв готовностi до здшснення такоТ дiяльностi [24].

У сучаснш педагогiцi вищоТ школи для забезпечення усжшносп педагогiчного процесу та комужкативноТ пщготовки використовують рiзнi науковi пiдходи. Коротко розглянемо науковi пiдходи до формування комужкативноТ компетентносп майбутнiх лiкарiв-стоматологiв: системний, компетентнюний, комунiкативний, дiяльнiсний, гуманiстичний та ^i (рис. 1).

Рис. 1. Основнi пiдходи до формування комункативно)'компетентной майбутшх лiкарiв-стоматологiв

Законол/нрносп Комушкативна шдготовка ГПдходи: системний д1яльшсний компетентшсний

V

Принципи Компонента комушкативноУ тдготовки

Знания

Умшня \ навички

Досв1д творчоУ д1яльносп

Види д1яльносп

Засоби

Контроль

Цтьовий Змктовий Операцшно- Оцшочно-

д1яльшсний результативний

Мета Виб1р змкту Форми Управлшня

Типи спткування I Анал1з результате

*

Методи I Корекщя д1яльносп та и результат^

*

Результати Знания

Умшня, навички

Готовшсть до

професшноУ

д1яльносп

Компетентшсть

Майстершсть

Рис. 2. Структурна модель процесу комункативно)'тдготовки студентiв-лiкарiв

Схарактеризуемо деяк з них:

- системний - забезпечуе аналiз самостiйних елеменпв системи не iзольовано, а в Тхньому взае-мозв'язку, у розвитку й функцюнуваннк Як система, комушкативна пiдготовка майбутнiх лiкарiв мае свою цшюну структуру, яка розкривае характер взаемодп ТТ елементiв (рис. 2);

- дiяльнiсний, який вимагае створення таких умов, щоб людина стала суб'ектом шзнання, дiяльнос-тi та спткування;

- особистiсно орiентований, що наполегливо вимагае визнання уыкальносл особистосп, Т'Т штелек-туального i морального потен^алу, права на повагу;

- комплексний - рiзновид системного i структурного пiдходiв, але вiдрiзняеться вщ них тим, що об'еднуе рiзнорiднi фактори: еднiсть цiлей i напрямш виховання; врахування рiзних факторiв впливу та шшого;

компетентнiсний - передбачае аксюлопчну, мотивацiйну, рефлексивну, когнiтивну, операцшно-технологiчну та iншi складники та результати навчання i виховання, i впливають не лише на формування знань, умшь, навичок, а й на досвщ емоцiйно-цiннiсного ставлення.

Забезпечуе цтюне бачення здатностi фахiвця до професiйноТ дiяльностi;

- гуманютичний - один з найактуальнiших у сучаснш вiтчизнянiй освiтi. Гуманiзацiя осв^и - це орн

ентацiя осв^ньо'Т системи на розвиток i становлення вiдносин взаемноТ довiри та сшвроб^ництва в на-вчально-виховному процесi. Гумашза^я освiти обумовлена глобальними перспективними змшами, що вiдбуваються в сучасному свт та, зокрема в освiтньому просторк Проблему гуманiзацiТ освiти розгля-дали в своТ'х працях представники гуманютично'Т психологiТ А. Маслоу, К. Роджерс. Саме Т'хш iдеТ пок-ладено в систему оргашзацп пiдготовки майбутшх учителiв у ВНЗ за принципами гуманютично'Т педа-гогiки, яка засвщчуе, що мета освiти полягае у становленш та розвитку особистостi, здатно'Т до само-реалiзацiТ, для якоТ характерна гуманiстична спрямованiсть Т'Т цшностей; освiта е активною навчально-шзнавальною дiяльнiстю особистостi, яка базуеться на внутршнш його мотивацп, а також на повно-цiнному спiлкуваннi викладача та студента; при цьому участь у сптьнш розробц та прийнятт рiшень заохочуеться; найбiльш успiшно осв^а вiдтворюеться в умовах турботи, уваги, ствроб^ництва, а не формального керiвництва [5];

- комунiкативний пiдхiд спрямований на одночасний розвиток основних мовних навичок (усно'Т та письмовоТ мови, граматики, читання й сприйняття на слух або аудшвання) у процеа живого, невиму-шеного спiлкування. Лексика, граматичш структури, вислови подають студентовi в контекстi реально' професiйноТ та емоцшно'Т ситуацiТ, яка сприяе швидкому й мщному запам'ятовуванню навчального ма-терiалу.

Р.Картер пiдкреслюе, що практична, тобто комушкативна спрямованють навчання шоземно'Т мови передбачае вироблення вмiнь здобувати шформацш та усвiдомлювати Т'Т як з письмових, так i усних джерел, тобто, досить втьно читати i розумiти полiтичну, науково-популярну, техшчну, педагогiчну ль тературу й розум^и уснi повiдомлення з тематики програми навчання.

Навчання на основi комушкативного пiдходу передбачае руйнування психологiчних бар'ерiв мiж ви-кладачем та студентами, скорочення «дистанцп» мiж ними й пщвищення зацiкавленостi у комунiкацiТ.

Важливими вимогами до успiшностi комунiкативноТ подготовки е дотримання закономiрностей та принцишв педагогiчного процесу. Пiд закономiрностями ми розумiемо об'ективнi, загальнi, необхiднi, стшк зв'язки мiж педагогiчними процесами та явищами, а також зв'язки й залежност мiж Т'хшми компонентами. Закономiрностi визначають характер розвитку та якост будь-якого педагогiчного процесу. У сучаснш педагопц видiляють декiлька закономiрностей процесу професiйноТ, а також i комунiкативноТ пiдготовки майбутнiх фахiвцiв, зокрема:

1. Обумовленють навчання суспiльними потребами. Вона вщображае стан розвитку держави, еко-номiки та культури, матерiалiзуеться у тiй частинi нацiонального доходу, яку видтяе держава на розвиток осв^и. Знання цiеТ закономiрностi допомагае усвiдомити, що навчальний процес мае бути спрямований на розвиток штелекту особистосп, Т'Т творчих здiбностей, умiння жити i працювати в со^аль-ному середовищi.

2. Залежнють навчання вiд умов, в яких воно вщбуваеться. Виявом ^е'Т закономiрностi е стан на-вчально-техшчно'Т бази, наявнiсть у педагогiчному колективi спецiалiстiв, чия квалiфiкацiя, талант вщ-повiдають найвищим стандартам i яю визначають особливостi навчального процесу.

3. Взаемозалежнють процесiв навчання, освiти, виховання, розвитку особистостк Вона матерiалiзу-еться через умшня оргашзовувати навчальний процес на засадах гумашзму (доброти, людяносп) з урахуванням свiдомоТ дисциплiни студента, формування позитивних його якостей словом i власним прикладом; шдивщуальний пщхщ до кожного на основi його штереав, зацiкавленостi щодо отримання знань, розвитку творчих здiбностей.

4. Взаемозв'язок навчальних i реальних пiзнавальних можливостей студента. В основi цiеТ законо-мiрностi той факт, що у центрi навчального процесу е студент, який володiе певними можливостями для вдосконалення своТ'х здiбностей та здобуття знань.

5. бдшсть процесiв викладання i навчання. Свiдчить про сшльну дiяльнiсть викладача вищого навчального закладу i студента, за якоТ у процеа навчання розвиваеться не ттьки студент, а й удоско-налюе свш професiйний рiвень викладач.

6. Взаемозалежнють завдань, змюту, методiв i форм навчання в навчальному процеа. Вщповщно методи i форми навчання повинш стимулювати розвиток лопчного мислення, умiння студента засто-совувати теоретичш знання на практицi, виявляти власну ^^ативу та нестандартнiсть у прийнятп рн шень.

Зазначенi закономiрностi педагопчного процесу е основою принципiв навчання у вищому навчальному закладк

Принципи е наслщками:

- об'ективних закошв та закономiрностей, якi дшть в педагогiчнiй системi;

- висновком iз психолог^' особистостi, педагогiки та теорп пiзнання.

Принципи навчання тюно взаемопов'язанi, зумовлюють один одного, жоден з них не може бути ви-користаний без урахування шших. Вони визначають провщш положення, що передбачають викорис-тання сучасних форм, методiв i прийомiв для реалiзацiТ навчально-пiзнавальноТ, науковоТ i практично' дiяльностi студентiв. Враховуючи це, можна видтити такi принципи навчання:

- гуманютична спрямованiсть як навчання, так i виховання всебiчно розвиненоТ особистостi з урахуванням Т'Т шдивщуальносп, потреб та штереав;

- науковють визначае викладання на niqcraBi nepeBipeHMx наукових фактiв, вщображення hobîthîx досягнень науки, розкриття причинно-наслщкових зв'язкiв;

- систематичнiсть i послщовнють як послiдовний виклад навчального матерiалу, видiлення основного, логiчний перехщ вiд засвоеного матерiалу до нового;

- свщомють i активнiсть тих, хто навчаеться, за керiвноï ролi викладача (позитивний результат будь-яко^ дiяльностi людини визначаеться ïï активнiстю);

- наочнють вимагае органiзацiï навчання на основi сприймання конкретних предметiв i явищ або ïx зображень;

- доступнють, доxiдливiсть викладання вимагае доцiльну та ефективну подачу навчального матерн алу;

- мщжсть засвоення знань, умiнь i навичок - як передбачення тривалого збереження в пам'ят на-бутих знань, умшь i навичок;

- емоцшнють навчання вимагае жвавого, образного викладу матерiалу, застосування ораторських прийомiв, стимулювання емоцiйного стану тих, хто навчаеться;

- демократиза^я як толерантнють викладача, повага до особистостi студента, врахування особли-востей навчання залежно вщ розвитку студента;

- диферен^а^я навчального процесу передбачае дозування навчального матерiалу з урахуванням наявних знань, умшь, навичок, здiбностей, загального розвитку студенев;

- iндивiдуальний пiдxiд до студенев дае змогу кожному студенту визначення сво'|'х способiв опану-вання навчального матерiалу;

- оптимiзацiя навчального процесу - як вдосконалення способiв i шляxiв навчально-пiзнавальноï дiяльностi на основi зiставлення рiзниx форм, методiв, засобiв навчання залежно вiд його цтей, за-вдань i змюту;

До специфiчниx принципiв професiйноï пщготовки майбутжх лiкарiв можна вiднести такк забезпе-чення едностi науковоï i навчальною дiяльностi студентiв; професiйноï i методичное спрямованостi; проблемностi; поеднання шдивщуального пошуку знань з навчальною роботою в колективi, суб'ектностi навчання, особистюно-професшного розвитку, врахування мiжцисциплiнарниx зв'язкiв, врахування мотивацп до вчительськоï роботи [22].

Принципи навчання - це вихщж положення, що визначають рiзнi аспекти навчання: змют, методи, засоби та форми. Видтяють загальнодидактичнi, на яких базуються цiльовий, змiстовий, дiяльнiсний та результативний компоненти осв^и; комунiкативно-дидактичнi - основж положення функцюнально-теxнологiчноï оргажзацп формування комунiкативноï компетентностi, що мають у своïй основi загаль-нодидактичж принципи, та власне методичнi, що випливають iз мети здiйснення навчання [25].

Зокрема, методичж принципи розглядаються в контекстi таких позицiй:

- загальнодидактичж принципи, якi лежать в основi навчально-жзнавально^ дiяльностi студентiв;

- визначення спе^альних принципiв шляхом аналiзу можливостi «грамотного» переносу наукових винаxодiв й прикладних дослiджень у процес навчання;

- розгляд принципiв, що забезпечують створення шформацшного професiйного середовища утво-рювально^ теxнологiï, що, крiм здобуття знань i формування вмшь у колi проблем професiйноï комуж-кацiï, дозволяе цiлеспрямовано формувати особистюно-комужкативж риси, якi забезпечують профе-сшний потенцiал кожного студента, здатнiсть породжувати новий iнформацiйний змiст, а також умшня i коректнi рiшення в умовах дтового спiлкування [1].

Провщними серед iншиx сучасних принципiв навчання для формування i розвитку професшноГ комужкативноТ компетенцiï е принципи модульного навчання. Принципи модульного навчання виконують функцш побудови педаго^но^ системи i вщбивають дидактичнi закономiрностi педагопчного процесу у сучасних умовах.

Модульне навчання базуеться на загальнодидактичних (науковосп, системности й послiдовностi, доступностi й дохщливосп викладання, мiцностi знань, умшь та навичок) i специфiчниx принципах в умовах модульное теxнологiï (модульности iндивiдуалiзацiï, диференцiацiï, орiентацiï на майбутню профеаю, оптимальностi, випереджаючого навчання) [11].

Модульне навчання також реалiзуе на практик такi принципи, як принципи зворотного зв'язку - за-безпечення оперативного контролю i самоконтролю; завершеносп навчання - забезпечення умов для оволодшня кожним навчальним елементом на заданому рiвнi; гнучке управлшня навчальною дiяльнiс-тю студентiв; застосування традицшних й iнновацiйниx форм, методiв, засобiв, прийомiв i теxнологiï навчання.

Урахувавши вимоги сучасносп, iнновацiйнi процеси в освт у вищiй школi, науковi надбання i дос-вiд попереднix науков^в та потреби методики формування i розвитку комунiкативноï компетентностi майбутнix медиш, проаналiзувавши попереднi класифiкацiï принципiв навчання, зазначимо власне комужкативж принципи навчання для розвитку професшного мовлення та використання вербальних засобiв спткування. Побудування комужкативного навчання на когнiтивнiй основi базуеться на мето-дичних принципах, що вщбивають загальж й ютотж положення у викладаннi дисциплiн у вищих меди-чних навчальних закладах Украши:

Pi3Hi вчен видiляють системи принципiв, якi в^зняються за кiлькiстю елементiв, але основы принципи видтяються переважною бтьшютю з них. Враховуючи це, можна видтити TaKi загальноди-дaктичнi принципи фахово'Т та комунiкaтивноï пiдготовки мaйбутнiх лiкaрiв (рис. 3):

- ^ан^ично^ спрямованост як навчання, так i виховання всебiчно розвинено^ особистостi з ура-хуванням ïï iндивiдуaльностi, потреб та штереав;

- науковостк Цей принцип визначае викладання на пiдстaвi перевiрених наукових фaктiв, вщобра-ження нов^ых досягнень науки, розкриття причинно-нaслiдкових зв'язмв;

- свiдомостi та aктивностi тих, хто навчаеться, за керiвноï ролi викладача (позитивний результат будь-яко^ дiяльностi людини визначаеться ïï aктивнiстю);

- наочносп, що вимагае оргaнiзaцiï навчання на основi сприймання конкретних предме^в i явищ або ^х зображень;

- доступности дохiдливостi викладання - вимагае доцтьно'|' подaчi навчального мaтерiaлу;

- мiцностi засвоення знань, умшь i навичок - як передбачення тривалого збереження в пам'ят на-бутих знань, умiнь i навичок;

- емоцшносп навчання вимагае жвавого, образного викладу мaтерiaлу, застосування ораторських прийомiв, стимулювання емоцiйного стану тих, хто навчаеться;

- демократизацп як толерантност викладача, поваги до особистост студента, врахування особли-востей навчання залежно вщ розвитку студента;

- диферен^аци навчального процесу, що передбачае дозування навчального мaтерiaлу з ураху-ванням наявних знань, умiнь, навичок, здiбностей, загального розвитку студентiв;

- шдивщуального пiдходу до студентiв - дае змогу кожному студенту визначення сво'х способiв опанування навчального мaтерiaлу;

- оптимiзaцiï навчального процесу - як вдосконалення способiв i шляхiв нaвчaльно-пiзнaвaльноï дiяльностi на основi зютавлення рiзних форм, методiв, зaсобiв навчання залежно вщ його завдань i змюту [2].

Розглянемо специф1чн1 принципи професшного навчання (рис. 4):

m 'cl

с; х

'х

н

>

ю

IS

(в

о

m

О х п:

-е-

s

=г

I

s о.

X

т s

I-х.

(В

et s С[ О х .о

п:

Рис. 3. Основн/' загальнодидактичн/' принципи фаховоТ i комункативно)' тдготовки майбутшх лiкарiв

Рис. 4. Специф1чн1 принципи профеайного навчання

- принцип професшноТ спрямованост загальнокл^чних i спе^альних дисциплiн. Реалiзацiя даного принципу пов'язана з узгодженням цтей навчання, змiстом загальноосвiтнiх i спецiальних медичних дисциплiн, а також Тхых навчальних програм;

- принцип технолопчноТ послiдовностi у вивченнi навчального матерiалу. Даний принцип розпо-всюджуеться тiльки на такi дисциплiни як «Виробнича практика» i «Спецдисциплши»;

- принцип моделювання професiйноТ дiяльностi у навчальному процеск Пщ моделюванням професшноТ дiяльностi у навчальному процес розумiють виявлення i вiдпрацювання типових професшних завдань на основi пщбору вiдповiдних:

- форм i методiв навчання;

- функцiй, що здшснюються у медичнiй дiяльностi;

- завдань, як повинен умiти виконувати майбутнш лiкар-стоматолог;

- загальнопрофесiйних, загальноклiнiчних i спецiальних знань, умiнь i навичок, як необхiднi для вирiшення поставлених професшних завдань;

- принцип професшноТ мобтьностк Вш передбачае такий в^^р змiсту освiти i органiзацiю навчального процесу, як направленi на розвиток у студенев здатностi швидко освоювати комунiкативнi професiйнi форми, методи, засоби, на формування потреби до пщвищення власноТ комунiкативноТ компетентностi. Мобтьнють, творчий характер працi залежать вщ широти кругозору, осмислення i рн шення комунiкативних проблем, бачення i розумiння перспектив розвитку. Мета навчання полягае в тому, щоб студент не ттьки оволодiв професiйними та комушкативними умiннями, але i розвинув свш iнтелект. Змiст професiйного навчання повинен швидко удосконалюватися i адаптуватися при виник-неннi iнновацiй в педагопцк освiтi та органiзацiТ працк

- принцип модульностi професiйного навчання. Сутнють даного принципу полягае в тому, що юну-ють шдивщуальы навчальнi програми, за якими студенти можуть самостiйно працювати. Програми мають варiативний характер, змiст модулiв постшно оновлюеться з урахуванням соцiального замов-лення. Реалiзацiя даного принципу забезпечуе штеграцш всiх видiв дiяльностi студенев, пошук шля-хiв досягнення мети, орiентацiя пiдвищення рiвня професiйноТ подготовки.

Усi принципи, як дидактичнi, методичы, так i професiйно-орiентованi на формування та розвиток комушкативноТ компетентностi студенев тiсно взаемопов'язанi, кожний iз них доповнюе iнший, тому вони ще й взаемозалежш. Зазначенi принципи методики формування комуыкативноТ компетентностi майбутнiх лiкарiв можна вважати правилами органiзацiТ штучного комушкативного середовища, що дозволяють передбачити розвиваючий потенцiал (розвивальнi можливостi) студенев вищих медичних навчальних закладiв [22].

У комуыкативнш пiдготовцi майбутнiх лiкарiв виявляють себе такi взаемопов'язанi функцГТ: освiтня, виховна, розвивальна, iнтегративна, оргашзуюча та iншi, спрямованi на забезпечення цтосп педагоп-чного процесу, перетворення комунiкативних знань у стiйкi переконання i практичнi дм, максимально повного розвитку комушкативних здiбностей, нахилiв, штереав, активноТ фаховоТ i соцiальноТ адапта-

цiï студента-медика.

Перейдемо до визначення компонент комушкативно^ пiдготовки: цiльового, змiстового, оператив-но^яльнюного, оцiночно-результaтивного.

Цiльовий компонент виконуе орiентовно-дiaгностичну функцiю i мiстить усю рiзномaнiтнiсть цiлей i завдань комунiкaтивноï подготовки: вiд зaгaльноï мети - всебiчного i гaрмонiйного розвитку особистостi - до конкретних завдань формування певних якостей чи ïх елемен^в. Отже, мета комушкативно^ пщ-готовки майбутшх лiкaрiв - формувати мотивaцiю до фахового навчання та дiяльностi, фахово^ й ко-мунiкaтивноï культури, сприяти оволодшню ними необхiдним обсягом загальнокультурних, психолого-медичних i спецiaльних, комушкативних знань, вмiннями i навичками, науково-методичною, со^аль-ною, фаховою, виховною, культурно-просв^ницькою, упрaвлiнською функцiями.

Змiстовний компонент дослщжуваного процесу комушкативно^ пiдготовки мaйбутнiх лiкaрiв виконуе конструктивно-моделюючу функцiю. Цей компонент ч^ко проявляеться на етaпi проектування щеаль-них моделей навчально-фахових ситуацш.

До основних елементiв змiстовного компоненту комушкативно^ пiдготовки (за I. Лернером та М. Скаткшим) належать:

1) досвщ пiзнaвaльноï дiяльностi, що воображений у знаннях (цiлiснa система ведомостей про лю-дину, природу, тзнання, якi нaкопиченi людством) про сусптьство, технiку, мислення i способи дiяль-ностi;

2) досвiд здiйснення вщомих способiв дiяльностi, якi втiлюються разом iз знаннями в умiння i навички суб'екта, що засво^в цей досвщ. Умшня - це свщоме оволодшня сукупнiстю певних операцш. Навички - це устален способи дiяльностi, aвтомaтизовaнi вмiння;

3) досвщ творчок пошуковоï дiяльностi по виршенню нових проблем (втiлення рашше засвоених знань в практику);

4) досвiд цiннiсного ставлення до об'ек^в i зaсобiв дiяльностi людини, ïï прояву у вщношенш до оточуючого свiту, до шших людей.

Усi перерaховaнi елементи змютовного компоненту комунiкaтивноï пiдготовки взaемопов'язaнi i взаемозумовлеш. Наприклад, умiння без знань неможливк

Оперaцiйно-дiяльнiсний компонент передбачае взаемодш педaгогiв i студентiв, ^х ствроб^ництво у ходi комунiкaтивноï пiдготовки, ïï оргaнiзaцiю й упрaвлiння нею. Одним iз нaйвaжливiших елементiв цього компоненту комушкативно^ пiдготовки мaйбутнiх лiкaрiв е форми, методи та засоби навчання.

Так, форма оргашзацп навчання у вищому навчальному зaклaдi - це зовшшнш вигляд навчально-виховного процесу, споаб iснувaння i вiдобрaження його змюту [23]. Форми оргaнiзaцiï комушкативно^ пiдготовки клaсифiкуються за рiзними ознаками: за ктькютю студентiв - шдивщуальна форма навчання, мiкрогруповa, колективна, масова; за мюцем навчання - аудиторна, позааудиторна, дистанцшна; за часом навчання - денна, вечiрня, заочна; за дидактичною метою: форми теоретичного навчання -лек^я, практичш заняття, лабораторш роботи, конференцiя та шш^ форми комбiновaного навчання семiнaр, консульта^я; форми практичного навчання - практичне заняття, виробнича практика; за три-валютю часу навчання - спарен заняття, скороченi заняття, заняття без дзвшш, урок; форми оргашзацп нaуково-дослiдноï роботи студентiв - науково-дослщш гуртки, об'еднання та iншi.

Розглянемо методи комунiкaтивноï пiдготовки мaйбутнiх лiкaрiв.

Анaлiз педaгогiчних дослiджень iз зазначеного питання свщчить про те, що в сучаснш педагопчнш лiтерaтурi немае ч^кого визначення методу навчання. Метод дiяльностi розглядаеться як спосiб ïï здшснення, який веде до досягнення постaвленоï мети. У широко вживаних визначеннях вщображено двi родовi ознаки методу взагалк а) ознака цтеспрямовано^ дiяльностi; б) ознака вщрегульовано^ за певним принципом дiяльностi, що представляе собою систему прийомiв.

Деякi вчен розглядають метод навчання як споаб взаемопов'язано^ прaктичноï дiяльностi педaгогiв та студенев [17]. Згiдно з цим визначенням, методи навчання оцшюються за тим, як вони сприяють досягненню накреслених цтей навчання, осв^и, виховання i розвитку студенев.

Зокрема, А. Алексюк розглядае методи навчання як з позицп нерозривно^ едностi мети, засобу i результату [3]. Е. Моносзон розумiе пщ методами навчання способи роботи викладача, за допомогою яких вш керуе дiяльнiстю учшв [8].

Ю. Бабанський зазначае, що метод навчання - це споаб дiяльностi, спрямований на досягнення певно^ мети, в той час як форма навчання трактуеться автором як зовшшнш вираз узгоджено^ дiяль-ност педагога та студентiв, що здшснюеться у встановленому порядку та певному режимi [4].

Ми погоджуемося з Н. Волковою, яка переконливо вказуе, що методи навчання - це взаемо-пов'язана дiяльнiсть викладача та студенев, спрямована на засвоення останшми системи знань, на-буття вмшь i навичок, ^х виховання i загальний розвиток [6].

Проблема класифкаци методiв навчання породжена наявнютю в дидaктицi великоï кiлькостi пщхо-дiв до виявлення сутностi методiв навчання, ^х визначень, структури i класифкацш. Значний вклад у розвиток теорп методiв навчання на сучасному етап внесли А. Алексюк, Ю. Бабанський, G. Голант, М. Данилов, Б. есипов, I. Лернер, В. Паламарчук, М. Скаткш [3;4;9;10;14;16;20] та шшк

Серед вiдомих клaсифiкaцiй методiв вирiзняеться системним пiдходом клaсифiкaцiя Ю. Бабансько-

го. В ТТ основi - комплексний дiяльнiсно-процесуальний пщхщ, який ураховуе основы компоненти дiя-льностi: мотиви, операцп, дiТ, контроль та аналiз результатiв. Ю. Бабанський видiляе три основних групи методiв навчання:

- методи стимулювання i мотивацiТ учшня: методи стимулювання iнтересу до навчання (гра, диспут); методи стимулювання обов'язку i вщповщальносп (вимога, переконання, заохочення, покаран-ня);

- методи оргашзацп навчально-пiзнавальноТ дiяльностi: словеснi, наочш, практичнi, iндуктивнi, де-дуктивнi, репродуктивш, частково-пошуковi, методи самостiйноТ роботи пОд керiвництвом викладача;

- методи контролю i самоконтролю у навчаннi: усний, письмовий, лабораторно-практичний, пщсум-ковий, тематичний, програмований контроль i самоконтроль.

Висновки

Отже, ми охарактеризували основы особливост методiв навчання, якi е важливою ланкою в орга-нiзацiТ комушкативноТ пiдготовки майбутнiх лiкарiв.

Ефективнiсть застосування рiзних методiв навчання, активiзацiя шзнавальноТ дiяльностi студентiв у комунiкативнiй пОдготовц значною мiрою залежать вiд правильного вибору засобiв навчання. До основних засобiв навчання належать: наочн посiбники, обладнання для лабораторних занять, дидактичш матерiали, навчальна лiтература, техшчн засоби навчання, iнструменти, комп'ютери та шше. Окремi педагоги (М. Сметанський) подтяють всi засоби навчання на так групи: 1) техшчш засоби навчання; 2) натуральн предмети; 3) репродукци; 4) символiчнi навчальнi поабники i елементи програмування навчального процесу, а також програмованого контролю.

Наступним важливим компонентом комушкативноТ пiдготовки е оцшочно-результативний компонент. Вiн виконуе подвшну функцiю: критерiально-цiльову та контрольно-корегуючу. Перша з них до-зволяе передбачати найбтьш характернi ознаки та особливост кiнцевого продукту комушкативноТ подготовки та на пiдставi цього прогнозувати необхщы етапи Т'Т здшснення. Друга функцiя проявляеться на етап самоаналiзу якостi власних комунiкативних дш у навчальнiй та змодельованiй професшнш дь яльностi.

Контроль здiйснюеться за допомогою усних, письмових, лабораторних, практичних та шших робгг, шляхом проведення опитувань, залтв, семiнарiв i юпи^в. Самоконтроль протiкае у виглядi самопере-вiрок студентами ступеня засвоення матерiалу, що вивчаеться, за допомогою тестових, евристичних завдань. Зворотний зв'язок викликае необхОднють корекци, регулювання комушкативноТ подготовки, внесення змiн в форми i методи навчання, наближення Тх до оптимальних для даноТ ситуацп. Регулювання процесу проводиться не ттьки викладачем, але i самими студентами шляхом саморегулювання своТх дiй, роботи над помилками, повторення питань, як викликають труднощк

Отже, нами було встановлено, що структура комушкативноТ подготовки майбутшх лiкарiв полягае в дiалектичнiй едностi всiх Т'Т компонентiв: цтьового, змiстового, операцiйно-дiяльнiсного, оцшочно-результативного.

Проаналiзувавши особливостi структурних компонентiв та елеменпв комушкативноТ пiдготовки майбутнiх лiкарiв, ми дшшли висновку, що вони зумовлюють специфку ТТ органiзацiТ, принципи добору й застосування необхОдних форм, методiв i засобiв ТТ здiйснення та нацтен на особливий результат -формування комушкативноТ компетентност фахiвцiв медичноТ галузi сучасними засобами педагогiчно-го процесу.

Перспектива подальших дослiджень: розробити технологiю формування комушкативноТ компетент-ностi майбутнiх лiкарiв-стоматологiв.

Лiтература

1. Абдуллина О. А. Личность студента в процессе профессиональной подготовки / О. А. Абдуллина // Высш. образование в России. - 1993. -№ 3. - С. 52-54.

2. Аванесова А. С. Основы педагогики и психологии высшей школы / А. С. Аванесова, А. А. Вербицкий. - М.: МГУ, 1986. - 302 с.

3. Алексюк А. М. Педагопка вищоТ освiти УкраТни. 1стс^я. Теорiя: Пщручник для студенпв, асшранпв та молодих викладачiв вищ. навч. закла-дiв / А. М. Алексюк. - К.: Либщь, 1998. - 560 с.

4. Бабанский Ю. К. Избранные педагогические труды / Ю. К. Бабанский, М. Ю. Бабанский. - М.: Педагогика, 1989. - 560 с.

5. Белова Е. К. Системы и системный подход в обучении: учеб. пособие для студентов магистратуры по спец. 5.000009 - Управление высшими учеб. заведениями / Е. К. Белова, Е. Э. Коваленко; Укр. инж.-пед. акад. - Харьков: [б. в.], 2006. - 100 с.

6. Волкова Н. П. Педагопка: Навч. поЫб. / Н. П. Волкова. Вид. 2-ге, перероб., доп. - К.: Академвидав, 2007. - 616 с. (Альма-матер).

7. Гавриш I. В. Формування готовност майбутшх учителiв до шновацшноТ професшноТ дiяльностi (методолопчний i теоретичний аспекти) / I. В. Гавриш. - Харюв: ХОНМ1БО, 2005. - 388 с.

8. Галузинский В. М. Основи педагопки та психологи вищоТ школи в УкраТш / В. М. Галузинский, М. В. бвтух. - К.: 1нтел, 1995. - 168 с.

9. Голант Е. Я. Методы обучения в советской школе / Е. Я. Голант. - М.: Учпедгиз, 1957. - 152 с.

10. Данилов М. А. Дидактика / М. А. Данилов, В. П. Есипов; под общ. ред. Есипова В. П. - М.: Изд. АПН, 1957. - 284 с.

11. Кайдалова Л. Г. Модульна технолопя навчання: навч.-метод. поЫб.: [для викладачiв i студенпв вищ. навч. закладiв] / Л. Г. Кайдалова, З. М. Мнушко. - Харюв: Вид-во НФАУ: Золот. сторшки. - 2002. - 86 с.

12. Карпенко О. Г. Професшна пщготовка со^альних пра^вниюв в умовах ушверситетськоТ освiти: науково-методичний та оргашзацшно-технолопчний аспекти: монографiя / О. Г. Карпенко; за ред. С. Я. Харченко. - Дрогобич: Коло, 2007. - 374 с.

13. Кондрашова Л. В. Теоретические основы воспитания нравственно-психологической готовности студентов педагогического института к профессиональной деятельности: автореф. дис. ... д-ра пед. наук: спец. 13.00.01 - "Общая педагогика и история педагогики" / Л. В. Кондрашова. - М., 1987. - 34 с.

14. Лернер И. Я. Дидактические основы методов обучения / И. Я. Лернер. - М.: Педагогика, 1981. - 186 с.

15. Мороз О. Г. Викладач вищо''' школи: психолого-педагогiчнi основи пiдготовки / О. Г. Мороз, О. С. Падалка, В. I. Юрченко; за заг. ред. О. Г. Мороза. - К.: НПУ, 2006. - 206 с.

16. Паламарчук В. Ф. Першооснови педагопчноТ шноватики / В. Ф. Паламарчук. - К.: Знання Укра'ши, 2005. - Т. 1. - 419 с.

17. Подоляк Л. Г. Психолопя вищо''' школи: Навчальний поЫбник для мапстранпв i аспiрантiв / Л. Г. Подоляк, В. I. Юрченко. - К.: ТОВ «Фт-ст^я», 2006. - 320 с.

18. Семиченко В. П. Прюритети професшноТ' пiдготовки i дiяльнiсний пiдхiд чи особистiсний пщхщ / В. П. Семиченко // Неперервна професшна освiта: проблеми, пошуки, перспективи. - К.: В1ПОЛ, 2000. - С. 28-35.

19. Семиченко В. П. Психологические основы процесса профессиональной подготовки студентов вуза: Учебное пособие / В. П. Семиченко. -Полтава, 1989. - 86 с.

20. Скаткин М. Н. Проблемы современной дидактики / М. Н. Скаткин. - М.: Просвещение, 1984. - 295 с.

21. Троцко Г. В. Теоретичш та методолопчш основи тдготовки студенев до виховноТ' дiяльностi у вищих педагопчних навчальних закладах: ав-тореф. дис. ... д-ра пед. наук: спец. 13.00.04 - «Теорiя та методика професшноТ' освiти» / Г. В. Троцко. - К.: 1н-т ПППО, 1997. - 54 с.

22. Федоренко Л. П. Принципы обучения русскому языку / Л. П. Федоренко. - М.: Просвещение, 1964. - 255 с.

23. Прокопенко I. Ф. Педагопчна технолопя: ПоЫбник / I. Ф. Прокопенко, B. I. бвдокимов. - X.: Основа, 1995. - 548 с.

24. Педагопчний словник / За ред. М. Д. Ярмаченка. - К.: Педагопчна думка, 2001. - 363 с.

25. Словник-довщник з укра'нсько''' лшгводидактики: навч. поЫбник / за ред. М. Пентилюк. - К.: Ленвп", 2003. - 149 с.

Реферат

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ПРОЦЕССА ФОРМИРОВАНИЯ КОММУНИКАТИВНОЙ КОМПЕТЕНТНОСТИ СТУДЕНТОВ-МЕДИКОВ

Назарян Р.С., Хмыз Т.Г., Кузина В.В.

Ключевые слова: коммуникативная компетентность, научные подходы к формированию коммуникативной компетентности будущих стоматологов, закономерности процесса профессиональной и коммуникативной подготовки будущих специалистов, специфические принципы профессиональной подготовки будущих врачей, общедидактические принципы профессиональной и коммуникативной подготовки будущих врачей, компоненты коммуникативной подготовки, основные элементы содержательного компонента коммуникативной подготовки, методы коммуникативной подготовки будущих врачей.

В статье рассмотрены научные подходы к формированию коммуникативной компетентности будущих стоматологов и закономерности процесса профессиональной, а также и коммуникативной подготовки будущих специалистов, что является основой принципов обучения в высшем учебном заведении. Было установлено, что структура коммуникативной подготовки будущих врачей заключается в диалектическом единстве всех ее компонентов: целевого, содержательного, операционно-деятельностного, оценочно-результативного. Проанализировав особенности структурных компонентов и элементов коммуникативной подготовки будущих врачей, мы пришли к выводу, что они обусловливают специфику ее организации, принципы отбора и применения необходимых форм, методов и средств ее осуществления и нацелены на особый результат - формирование коммуникативной компетентности специалистов медицинской отрасли современными средствами педагогического процесса.

Summary

THEORETICAL FOUNDATIONS OF DEVELOPING COMMUNICATIVE COMPETENCE OF MEDICAL STUDENTS Nazaryan RS, Khmyz T., G., Kuzina V.V.

Key words: communicative competence, scientific approaches to the developmentsof communicative competence, dental students, regularities of the process of professional and communicative training, specific principles of professional training, general principles of professional and communicative training, components of communicative training,

The article considers scientific approaches to the development of communicative competence of dental students and the regularities of communicative training as an inseparable part of dentap professional training. It has been found out that the structure of the communicative training of future doctors consists in the dialectical unity of all its components: target, content, operational activity, evaluation and performance. Having analyzed the peculiarities of the structural components and elements of the communicative training of dental students we have drawn the the conclusion that thos training stipulates the specifics of its organization, the principles of selection and application of the necessary forms, methods and means of its implementation and are aimed at a special result, the formation of communicative competence of the healthcare specialists by up-to-date pedagogical methodology and technoques.