CC BY
146В.В. Рибалка
Теоретичш, методолопчш та шновацшт засади сучасно! геронтопсихологп
Сведения об авторе
Анотац1я. У стати висвгглюються теоретичш, методолопчш та ¡нновацшш засади геронтопсихологп, основы! 11 категорй' та поняття, методолопчний просир ¡з амома р1внями, методолопчш пщходи, закони, принципи, проблеми, ппотези, методи ще1 вщносно молодо!' галуз1 психолопчно!' науки. Наводиться концепщя геронтопсихолопчного супроводу навчання особистост похилого в1ку та ¡нновацшш про-грами 1 проекти забезпечення здоров'я та довголигя людини.
Ключовi слова: геронтопсихолопя, теоретичш, методолопчш та ¡нновацшш засади, геронтопсихолопч-ний супровщ, особисткть похилого в1ку, ¡нновацшш програми та проекти.
Цитування: Рибалка В.В. Теоретичш, методолопчш та ¡нновацшш засади сучасно!' геронтопсихологй' // Теоретичш дослщження у психологи: монограф!чна сер1я / Сост. В.О. Медшцев. Том VIII. 2019. С. 89-113. аок 10.24411/2616-6860-2019-10005
У другш половин1 ХХ стол1ття у вггчизнянш психологИ з'являеться нова галузь, що стало насл1дком онто-лопзаци психолог1чно1 науки, 11 ще б1льшого набли-ження до вивчення проблем життя. Особливо ч1тко вщповщш онтолог1чн1 тенденци виявилися у науковш школ1 Б.Г.Ананьева, в якш були закладеш основи соща-льно1 та психолопчно! геронтологи. Поступово у працях представник1в ц1е1 школи, зокрема М.Д.Олександрово1, визначалися теоретичн1 та методолог1чн1 основи герон-топсихологл - науки про старшня, геронтогенез, тобто «такий запрограмований природним вщбором пер1од онтогенезу, в якому в1дбуваеться становления старост1 1 який завершуеться смертю... В процеа геронтогенезу процес катабол1зму (руйнаци) починае р1зко домшу-вати над процесом анабол1зму (накопиченням), енерге-тичний баланс не вщтворюеться достатньою м1рою, життевих ресурйв стае все менше 1 менше, живе поступово переходить у мертве... Можна сказати, що процеси асимшяцп поступаються при цьому процесу дисимшя-цп 1 оргашзм поступово слабшае 1 вмирае... Тобто геронтогенез уявляе собою складний, суперечливий, нел1-н1йний 1 фазний процес старшня. Як природний процесс, геронтогенез реал1зуеться зростанням недо-
статност таких б1олог1чних механ1зм1в життед1яльно-ст1, як метабол1зм, гомеостаз 1 чутливкть. Разом з тим, у геронтологи та геронтопсихологи велике значення мають соц1альн1, економ1чн1, етичт та психолопчш пи-тання. Геронтологи при цьому пщкреслюють розбiжно-ст1 тж стар1нням орган1зму тварин 1 старшням особис-тост1, тдивадуальносп, якою е лише людина. Останн1м 1 займаеться геронтопсихолопя, яка, за одшею 1з запро-понованих класиф1кац1й, розглядае три стадп стар1ння:
1)«Вщдалення людини вщ справ» (або, за виразом Д.Бромлея, «вщставка», що вщбуваеться у 65-70 рогав);
2)Власне стар1сть (71 1 бшьше рок1в) 1 3)Дряхлкть, хво-роблива стар1сть 1 смерть (тсля 90 рок1в з максимумом бшя 110 рок1в у европейц1в) [цит. по хрестомати 7, с. 129-132].
Спещалкти вид1ляють так1 суб'ективш показники, скарги людей похилого 1 старечого вжу, як зниження ф1-зично1 та псих1чно1 енергл 1 активности координацп ру-х1в, послаблення пам'яп, втрата працездатност1 1 певна втомлюванкть, а також поява таких емоцшно-вольових стан1в, як безпричинна туга, утруднення у стримуванн1 1мпульс1в, упов1льнення процейв сприймання, слаб-к1сть здатност1 до критики й осмислення оточуючого тощо [7, с. 170].
В останн1 роки геронтологи переносять початок ста-ршня на 61льш ранн1 в1ки 1 вважають, що явн1 його ознаки спостер1гаються вже тсля 30 рок1в, а в умовах мегаполгав - п1сля 26 рогав. Деяк1 ж спец1ал1сти, врахо-вуючи дан1 генетики 1 ф1зюлоги, вщносять початок ге-ронтогенезу навгть до пренатального пер1оду, адже про-цеси анабол1зму 1 катабол1зму, асим1ляц11 та дисимшяцп, власне життя 1 смерй, починаються вже в процей народження людини 1 супроводжують все 11 життя. Отже, у психологи виникае сигуац1я, коли дан1 геронтопсихологп мають бути зктавлен1, доповнен1, якщо не штегрован1, з традищйними поглядами вшово! та педагопчно! психологи, як1 стосуються переважно дитячого та молодого вшу. Тим самим процес онтогенезу особистосп набуватиме все б1льш точно! науково! характеристики.
Геронтопсихолог1я як в1дносно молода психолопчна наука мае спиратися у своему становленн1, з одного боку, на теоретичн1 1 методолог1чн1 засади загально! та 1нших галузей психологи, таких як все та ж вжова 1 пе-дагог1чна психолопя, медична психолог1я, патопсихо-лог1я, нейропсихолопя, практична психолог1я з прита-манними !й напрямками роботи, такими як психолопчна просвгта, психод1агностика, психолог1чне
консультування, психотерап1я i реабшггащя, соц1альна педагог1ка тощо. А з шшого боку, герош'опсихолопя враховус дат геронтологи як галузi медицини i межус i3 соцiальною геронтологieю, iсторieю, фiлософieю, еколо-гieю тощо. Звичайно, що в цiй фактично м1ждисциплЬ нарнiй науцi поступово складаються власш методолоп-чнi пiдходи, закони, принципи, гiпотези, методи, формуються напрямки теоретично! i практично! геронтопсихологп, яга мають свою специф^. Так, проблеми теоретично! геронтопсихолог1! тiсно переплiтаються з фшософськими i природничо-науковими аспектами пе-ребiгу життя людини, з !! перспективами, з питаниями часово! обмеженост i вiчностi життя особистостi, при цьому беруться до уваги факти тривалосп рiзних форм життя як у м1жвидовому, так i внутршньовидовому планi розумiния homo sapience. А це дае п1дстави розг-лядати як взаемно доповнюючi так! шновацшт напрямки практично! роботи з людьми похилого вжу i старе-чими, як, прим!ром, геронтопсиходiагиостика та геронтопсихопрогностика.
Щ та шш! обставини викликають потребу розгля-нути, так само як i у випадку загально! психологи, методолопчний проспр i час геронтопсихологi!, що включае
в себе вщповщш р1вш, м1ждисципл1нарн1 взаемозв'я-зки, закони, принципи, п1дходи, проблеми, методи, технологи тощо [15]. Тому розглянемо 1х з врахуванням специф1ки ц1е1 науки. При цьому слщ одразу ж наголо-сити, що в центр1 методологи геронтопсихологп мае стояти категор1я особистост1 в процеа 11 розвитку впро-довж усього життя. Показовим в цьому плат е назва фундаментально! пращ ЛЛ.Анциферово!, друге видання яко! вийшло 2006 року - «Розвиток особистост1 1 проблеми геронтопсихологп» [3]. Саме в1ков1 особливост1 геронтогенезу особистост1 визначають сутн1сть проблем геронтопсихологп, як науки про довголитя людсь-кого т1ла, душ1 1 духу.
Розглянемо в цьому плат с1м р1вшв методолопч-ного простору 1 часу геронтопсихологп:
1. Фшософсько-психолопчний р1вень методологи представлений ф1лософ1ею 1 психологкю довгол1ття особистост1, що вщповщають законам д1алектики, принципам причиново-насл1дкового детермшзму 1 ви-падковост1, теорп тзнання, культуролог1чним, аксюло-г1чним, акмеолог1чним пщходам, формальн1й 1 нефор-мальн1й лопщ, ф1лософським категор1ям простору 1 часу, життя людства 1 особистосп в його безмежносп 1
в1чност1, специф1чним методам п1знання проблем старост! 1 довголитя.
2. Загальнонауково-психолопчний р1вень включае, зокрема, природничо-гуман1тарний, системний, шфор-мац1йний, мiждисциплiнарний подходи, принципи 1 методи вищо! математики, теор1ю в1рогщност1 1 матема-тичну статистику, закони квантово! ф1зики, хши, б1олог11, еволюц1йне уч1ння Ч.Дарв1на з принципами спадковосп 1 м1нливост1, природного 1 штучного вщ-бору, генетики, медицини, власне геронтологи, еколо-гл, нав1ть геологИ 1 м1нералог11, прим1ром, вид1лений ВЛ.Вернадським принцип симетрп у побудов1 об'ект1в (та порушення симетр11 - дисиметр11 1 в1дсутност1 симе-тр11 - асиметр11) тощо.
3. Теоретико-психолог1чний р1вень геронтопсихологп пов'язаний 1з головними методолопчними принципами в1тчизняно1 психолог11 - детерм1н1зму, в1добра-ження, розвитку псих1ки, едност1 псих1ки (особистост1) 1 д1яльност1, системно-структурним принципом, з законами Л.С.Виготського щодо культурно-кторично! тео-р11 розвитку вищих псих1чних функц1й (соцюгенезу-ш-див1догенезу, опосередкування-розопосередкування, 1нтер1оризац11-екстер1оризац11, щентичност щдивщуа-
льноï поведшки людини сощальнш i навпаки, сощаль-hoï сигуацiï iндивiдуальнiй ситуацп розвитку психiки, зони найближчого i перспективного розвитку особис-тостi тощо) га ш., георiями i методами експерименталь-ноï психологiï, примiром бiографiчним методом. Врахо-вуються також закони теорп асоцiацiй - гогожносгi, контрастносп, сполучення, випадкових асоцiацiй тощо. З цих методолог1чних позицiй вивчаються геронтопси-хологiчнi проблеми.
4. Психолого-прикладний р1вень методологи герон-топсихологй' включае вiдповiднi принципи прикладного розгляду проблем здоров'я i довголгття, проектний гадхщ, гехнологiï конкретних галузей психологiчноï науки, притром, психологiï працi, медично^ вiковоï, пе-дагогiчноï, соцiальноï тощо психологи. На цьому рiвнi, так само як i на наступному, важливими для прикладних i практичних геронтопсихолог1в постають iнновацiйнi питания, тобто тага, що полягають у впровадженш геро-нтопсихолог1чних знань, умiнь i навичок у прикладнi психологiчнi галузi та у безпосередне життя кожноï людини, яка зацiкавлена у продовженш тривалостi свого життя на оптимальному для кожного вжу рiвнi життед!-яльностi, працездатностi та громадянсь^ спроможно-стi.
5. Практично-психолопчний рiвень м1стить у соб! принципи i напрямки дiяльностi практичних психоло-г1в i соцiальних педагопв з вирiшения життевих, зок-рема вжових, проблем особистостi з метою збшьшення тривалостi ïï життя при збереженш його якостi; мова йде про так! напрямки, як геронтопсихопросвпа, геро-нтопсиходiагиостика, геронтопсихопрогностика, геро-нтопсихолопчне консультувания, терапiя i реабiлiтацiя як види геронтопсихолог1чного супроводу особистосп впродовж усього ïï життя i особливо - у критичш його фази тощо.
6. Онтопсихолопчний рiвень, тобто рiвень вивчення конкретних життевих психолог1чних проблем особистосп, покращення якосй, тривалостi життя особистост на основ! узагальнення, наукового досвщу оптимiзацiï життед!яльносп, мудросп поколшь, дотримання норм, правил, рекомендацш i порад щодо здорового способу життя i збшьшення його тривалосп геронтопсихолопч-ними засобами супроводу тощо.
7. Академ!чно-психолопчний р!вень, на якому представлена геронтопсихопедагог1ка з ïï систематизова-ними програмами, учбовими планами, змктом i методами викладання основ здоров'я i довголптя, геронтопсихологп, у навчальних закладах, зокрема у _|1йн1 засади сучасно! геронтопсихологп
вишах, професшного навчання геронтопсихолог1в i ге-ронтопедагогiв, а також геронтопсихологiчноï подготовки населения в систем! освети дорослих [15].
Вже перш! кроки у становленш геронтопсихологiï показали одноб!чнкть традицiйноï психологiï в розу-мшш розвитку психжи, ïï захопленнiсть переважно лише першими перiодами онтогенезу психши, внаслЬ док чого процес старшня виявився вивченим явно не-достатньо. Реакцкю на такий стан став всевжовий гад-х1д у геронтопсихологп, який дозволив охопити увесь перюд життя людини - в1д народження до уходу !з життя. Хоча елементи всевiкового п1дходу закладалися ще на початку ХХ столеття у працях Ш.Бюлер, Е.Ерш-сона, С.Холла, К.Юнга та ш., вщповщш експеримента-льт дослiджения розпочалися в останш шв-столеття i були стимульованi, як про це пише Пауль Б.Балтес, в основному, трьома обставинами: а)демографiчними змЬ нами, зокрема збшьшенням в1дсотку похилих людей у загальному народонаселеннi; б)виникненням геронто-логiï як науки про дослщження вщдалених провкнигав старiния; в)«постаршням» тих, хто проводив класичш лонптюдш дослщження дитячого розвитку у 20-30-т роки минулого столеття. Це п1дштовхнуло вжову i педа-гог1чну психолог1ю до визнання науковоï та суспiльноï
значущост анал1зу усього прижиттевого розвитку людини [7, с. 137-138].
Всевшовий пщхщ сформулював ряд положень, серед яких одним з найважлив1ших е твердження, що штеле-ктуальний розвиток вщбуваеться усе життя i е р1зносп-рямованим. Розвиток 1нтелекту, так само як i процеав, що беруть свiй початок не з моменту народження, а т-зшше, характеризуеться як система рiзноманiтних варЬ антiв змiн, якi вiдрiзняються, примiром, за часовими показниками виникнення, тривалосп та зак1ичения. Вони вiдповiдають численним вимогам i можливостям, примiром, так званим «завданням розвитку», з якими людина стикаеться в процесi життя. «Завдання розвитку включають групи проблем, вимог i життевих ситуацiй, що породжуються бiологiчним розвитком, соцiальними очшуваннями i власними дiями людини. Щ проблеми «зм1нюються в ходi життя i надають спрямування, силу i наповнення... розвитку» психiки [цит. по 7, с. 139]. Тому псийчний розвиток впродовж життя характеризуеться багатовитрнктю та багатоспрямованiстю.
Це шдтверджуеться, зокрема, появою у дорослостi та старост нових форм iителекту, що пов'язуеться герон-топсихологами з явищами, властивими саме пiзнiм пе-
рюдам життя людини. Мова йде про явища дальньоï ре-мiнiсценцiï, перегляду власного життя, феномен рекон-струювання i ревiзiï свого життя, що може виникнути саме у тзньовжовий перюд. Йдеться також про так! но-воутворення особистосп, як мудркть, автобюграф!чна пам'ять, система експертних знань i життева та профе-сшна компетентнкть.
Спещалктами по сощальному штелекту та життевш мудросп «були описан! дв! основш сфери, в яких мо-жуть спостер!гатися головним чином позитивш змши у предметно-змктовому !нтелекп другоï половини життя: практичний розум i сфера знань про фундамен-тальш життев! закони i реалп. Мудркть була в першу чергу видшена як така форма предметно-змктовного !нтелекту, котра може продовжувати вдосконалюватися або нашть вперше виникати у дорослому вщь В межах одного з гадщщв мудркть визначаеться як «експертш знання про фундаментальш життев! закони i реалп» [7, с. 142].
Експериментальш дан! свщчать про те, що люди похилого вжу володшть також добре розвинутими системами знань про ситуацп, як! вимагають планування життя. Вони демонструють високий р!вень виконавчоï
культури тощо. В наш час складаеться психолог1чна те-ор!я мудросп, про що св1дчать пращ таких психолопв, як П.Б.Балтес, Л.1.Анциферова [3; 5; 7] та ш.
Другим важливим положенням усевжового п1дходу е твердження про те, що будь-який розвиток характери-зуеться певною динамшою росту (придбань) та упадку (втрат). Розглядаючи старшня як один !з аспекпв розвитку, спещалкти встановили, що останнш сл1д визна-чати як будь-як!, позитивш чи негативш, змши адапти-вних можливостей оргашзму. Розвиток на абиякому вщр!зку життевого шляху е водночасно вираженням характеристик росту (придбань) та упадку (втрат). Кожний крок просування у псийчному розвитку приносить як нов! адаптивш можливосп, так i втрату певних минулих можливостей та зд!бностей. Це надае тдстави розгля-дати процесс адаптацп в цшому через розумшня усього прижиттевого розвитку як взаемодш, динам!чш взае-мовщношення м1ж придбаннями i втратами. «Процес вибiрковоï оптимiзацiï з компенсацкю мае три власти-восп, кожна з яких пов'язана !з зктавленням придбань i втрат: а)неперервш змши спещатзованих форм адаптацп як загальна риса усього прижиттевого розвитку; б)адаптац!я до умов бюлопчного i сощального старшня
з 1х зростаючими обмеженнями пластичност1; в)1ндив1-дуальн1 виб1рков1 компенсаторн1 зусилля, спрямован1 на подолання зростаючих з в1ком труднощ1в для збере-ження повноцшного життя» [7, с. 144-145].
Трете фундаментальне положення всев1кового подходу стосуеться велико! пластичност1 процесу розвитку, багатовар1антн1стю розвитку одн1е! й т1е! ж людини, що визначае той потенщал, яким вона волод1е для реал1за-ц11 р1зних форм поведшки 1 розвитку. Це було подтвер-джено дослiцжениями вправляемост1 тзнавальних фу-нкц1й людей похилого в1ку, як1 показали, що пластичн1сть в1кових розб1жностей у друг1й половин1 життя е бшьшою за ту, що притаманна дитячому в1ку. Використовуючи прихований резерв знань 1 компетен-тнкть, похил1 люли можуть виконувати штелектуальш вправи на тому ж р1вт, що 1 молод1 люди. Пластичнкть iителекту дозволяе по-р1зному ставити проблему його кордошв 1 меж розвитку психши в р1зн1 в1ки, в тому чи-сл1 похилому та старечому, дослоджуючи три градаци пластичност1, зокрема а)базовий р1вень 1нтелектуально1 д1яльност1; б)основний резерв можливостей; в)резерв розвитку можливостей [7, с. 147-149].
Дуже важливими е генетичн1 аспекти геронтолог11, а тому 1 геронтопсихолог11 та геронтопедагог1ки. Вони ро-зкриваються в особливостях впливу спадкових чинни-к1в, як1 д1алектично диференцшються на матер1альн1 та духовн1, б1олог1чн1 та соц1альн1, що сконцентрован1 в поняттях геному та феному, генотипу 1 фенотипу, гено-менального та феноменального св1ту людини, приро-джено! повед1нки, та штенсивно вивчаються в останн1 роки у психогенетищ [13].
Наступн1 положення всев1кового п1дходу стосуються культурно-1сторичног зумовленосп 1 контекстуальност1 феномену довгол1ття - вони розширюють спектр впли-в1в, що детермiиують розвиток повед1нки людини похилого 1 старечого в1ку. Спещалктами була розроблена та-ксоном1я груп вплив1в на героитоитогенез, зокрема таких як: кторичш та культурш фактори; д1алектич-н1сть 1 контекстн1сть розвитку тощо. В якост1 основних джерел м1жкогортних розб1жностей в розвитку розумо-вих зд1бностей на протяз1 життя виступають три групи фактор1в, що пов'язаш з осв1тою, здоров'ям та профе-с1ею. Для систематизаци численних фактор1в псих1ч-ного розвитку була запропонована трифакторна модель, яка в1дображае три категор1! впливу, що витримують 1 на як1 мае реагувати та д1яти 1ндив1д в
процес1 розвитку: в1ков1, кторико-часов1 та шдивщуа-льт - вони д1ють протягом усього життя, !х вплив з часом акумулюеться 1 вщ них залежить х1д усього розвитку людини [7, с. 152-153].
Прихильники всев1кового п1дходу переконан1 в не-обхщносй широкого м1ждисципл1нарного подходу у ви-вченн1 усього розма!ття фактор1в, як1 визначають кор-дони 1 спрямування р1зних вар1ант1в розвитку псийки в онтогенез1. Можливост1 окремо! дисципл1ни в цьому об-межен1. Тому для ефективного вивчення цих фактор1в необх1дн1 зусилля представник1в ц1лого комплексу наук, зокрема медицини, геронтологи, фшософи, культурологи, кторп, педагог1ки, соц1олог1!, психологи, еко-ном1ки та 1н. В цьому плат !х погляди зб1гаються з ще-ями Б.Г.Ананьева про комплекс наук, необхщних для виршення проблем людинознавства [2]. Саме за цих умов геронтопсихолог1я мае велик1 перспективи.
Важливим для розум1ння сутност1 стар1ння 1 визна-чення шлях1в довгол1ття став сощально-психолопчний пщхщ, в центр1 якого постали питання впливу на геро-нтогенез сусп1льства 1 культури, певних 1нститут1в сус-пшьства 1 держави, таких як с1м'я, економ1ка, урядова пол1тика, рел1г1я, наука, осв1та тощо. Сл1д особливо в1д-м1тити роль конкретного соц1ального контексту, в
якому вiдбуваеться перебiг життя людини. Його утво-рюе передусiм тип сощальносп, якщо розрiзияти, при-мiром, малi та великi групи, типи оргашзаци та управ-лiния, зокрема тага, як авторитарнiсть, демократiя та лiбералiзм. Вони створюють сприятливi чи утруднююч^ гармонiзуючi або дизгармонiзуючi героитопсихологiчнi умови. Найбшьш сприятливим для здоров'я i довголгття виявився демократичний тип сощальност [16]. Статистика св1дчить, що у крашах з розвинутим демократич-ним устроем тривалiсть життя перевищуе на 10 i бшьше рогав тривалiсть життя у краïнах з авторитарним, тота-лiтарним або перехщним до демократiï типом оргашзаци. Наприклад, у Швейцарiï як краш з найрозвинул-шою демократiею середня тривалiсть життя сягае майже 83 рогав, там немае вже твтори столiття вiйн, вЬ дсутнi страйки тощо. В Украïнi ж, яка тшьки переходить до реальноï демократа, средня тривалiсть життя зали-шаеться на рiвнi 69-70 рок1в. Те ж саме можна сказати i про постановку системи охорони здоров'я в крашах з рЬ зними полгтичними системами.
Соцiальна геронтолопя як галузь загальноï геронто-логiï вивчае й iншi аспекти проблеми довголгття. При-мiром, К.Тиббгтс видiляе сощально-психолопчш пи-тання, що пов'язанi з придатнктю старих до роботи у
cфepi cyчacнoгo виpoбиицтвa, иayки i кулики, aцжe pe-aльиi тeмпи ïx змш та мoдepиiзaцiï cтaвлягь cepйoзиi вимоги до иeдocтaтньoï пpoфeciйиoï мобшьноеп лiтииx людeй. Гocтpими е питання иизькoï пcиxoлoгiчиoï гото-виocтi лiтиix людeй до звiльиeиия з poбoти, yxoдy на те-иciю, бaнкpyтcтвa фipм тощо [7, с. 202-203]. До rnpepa-xoвaииx тpeбa додати питання «зайнятостЬ cтapиx людeй, ïx poзcycпiльиeиия, втpaти здaтиocтi до комуш-кaцiï, пoтpaпляиия ïx в так зваш «гpyпи пpигиiчeииx» тощо.
Baжливими пocтaють для людeй в ^й вiкoвий те-pioд, що oтpимaв иaзвy «тpeтьoгo вжу», змiии y ciмeй-ииx cтocyикax, пoв'язaиi з poзпaдoм пaтpiapxaльиoï ci-м'ï, пoгipшeнням cтaтycy пoxилиx y ciм'ï, cтaвлeнням дiтeй та онушв до нж, якi чacтo иe зaцiкaвлeиi в о^и-мaииi життевого дocвiцy, мyдpocтi, знань i тpaцицiй ста-pшoгo пoкoлiиия, вони чacтo бaйдyжi до виконання ста-pшим пoкoлiииям о6ов'язку бути вчигeлями мoлoдi. Згщно пepeдбaчeнь дaиcькoгo coцioлoгa E.Фpiïзa, бшь-шкть cтapиx людeй значно iзoльoвaиi вщ cycпiльcтвa, в тому чиcлi i вщ ciм'ï, cтapi poбiтиики те можуть oтpи-мати poбoчi мкця виacлiцoк иeгaтивиoгo cтaвлeиия до нж з боку poбoтoдaвцiв, дeяким з нж пpигaмaииa так
звана гepoнтoфoбiя, тому мaтepiaльиий cтaи знaчнoï ча-cтиии cтapиx иeзaцoвiльиий, вони живуть у гipшиx e^-но^чн^ yмoвax, мають нижчий дoxiд тощо.
один acпeкт coцiaльиo-пcиxoлoгiчиoгo тдаоду полягае в тому, що CTapi люди мають иeдocтaтию здат-нкть до coцiaльиoï aцaптaцiï, вони ^достат^о зaxи-щeиi, що е нагащком piзиoмaиiтииx иeгaтивииx шма-тичииx та пcиxiчниx змш в ïx ocoбиcтocтi [7, c. 205-207].
З coцiaльиo-пcиxoлoгiчиим пiцxoдoм тicиo пов'яза-ний ocoбиcтicнo-гepoнтoлoгiчний пiдxiд, що cпиpaeтьcя на cиcтeмнe poзyмiиия ocoбиcтocтi, ïï пcиxoлoгiчиoï cтpyктypи, пcиxoлoгiчиoï дiяльиocтi та poзвигкy, poль ocoбиcтicииx pecypciв у змiциeииi здopoв'я та зaбeзпe-чeииi дoвгoлiття. Ocoбиcтicть в цiлoмy та ïï оотовш вла-cтивocтi виcтyпaють дieвими pecypcaми oздopoвлeиия та oптимiзaцiï дoвгoлiття людини.
Bceвiкoвий пiдxiц мoжe бути до^в^ний, на наш по-гляд, так званим iмyнo-пcиxoзaxиcним тдаодом, який пepeдбaчae aктивiзaцiю шиpoкoгo cпeктpy зacoбiв м-cпpиймaиия, зaxиcтy, cтiйкocтi, пpoтицiï людини тега-тивиoï дiï pядy шкодлива фiзичииx, xiмiчииx, бюлопч-ииx, пcиxoлoгiчниx, coцiaльииx чиннигав. Зaxиcт здopoв'я i довголгття людини здiйcиюeтьcя, з одного боку, тpaцицiйиo - в бюлойчному, мeдичиoмy плaиi, а _|1йн1 засади сучасно! геронтопсихологп
з шшого боку - засобами психолопчного захисту, духовно, тобто мае зовшшнш та внугргшшй б1к. Тобто, в цьому пщщщ можуть бути об'еднаш медичнi та психо-лопчш механiзми збереження, захисту, стшкосп життя, здоров'я та довголитя людини. Ми пропонуемо розр1з-няти та iнтегрувати в такому разi д1ю власне Гмунолоп-чного i психозахисного мехашзтв стабiлiзацiï стану людини та особистосп в умовах руйшвного впливу не-гативних зовшшшх та виутрiшиiх чиннигав. Щ мехаш-зми мають враховувати дш д1алектично пов'язаних м1ж собою природних i сощальних асим1лятивних та диси-мГлятивних, вгтальних та мортальних сил, дшчих на ор-гашзм i психшу людини. У психологи цими питаннями займалися З.Фрейд, А.Фрейд та шшь
Геронтопсихолого-1нновац1йний пщхщ мае враховувати ту обставину, що знання закошв, законом1рнос-тей, принцитв i знань героитологiï та геронтопсихологп надзвичайно важлив1 для кожноï людини i тому повинш формулюватися у такому виглдщ, який сприяв би ïх практичному запровадженню у життя особистосп, забезпечував довершенкть, повноцшнкть, перфект-нкть (а не фрагментарнкть, частковкть, безрезульта-тивнкть) виконання бюлопчного i сощального проекту
життя та його максимально тривалу дш. Цей пщхщ зна-чною м1рою спираеться на поняття ортобiозу Ы.Мечни-кова [12] та вiтаукту В.В.Фрольк1са [20].
Звичайно, що перерахованi вище п1дходи мають значения лише в контекст покращення якостi життя у таких його аспектах, як тривалкть, освiченiсть, добро-бут, що вимагае онтопсихолопчного п1дходу. Останнiй базуеться на засадничш ролi закономiрних проявiв життя, таких як спадковкть, здоров'я, популяцшнкть, генеративнiсть тощо.
Еколого-геронтопсихолог1чний тдхщ означае, що особисткть мае обирати чи створювати навколо себе та у внутршньому планi найбiльш сприятливе для здоров'я i довголiття природне i штучне середовище за ба-гатьма параметрами - фiзичними, хiмiчними, бюлопч-ними, соцiальними, психологiчними, духовними тощо.
Незважаючи на в1дносно молодий статус, геронтоп-сихологiя вже мае сво! закони i законом1рност1. Це, пе-редусiм закон гетерохронносгi, тобто р!зночасовосп розвитку р1зних сторш особистосп, за яким р1зш струк-тури i функци особистосп мають р!зний темп i як1сть перебiгу, певну почерговiсть у процей шволюцшного розвитку тощо. Так, О.Ф.Рибалко вивчала факт затри-мки часу мовно! реакцп у похилих людей при тому, що _|1йн1 засади сучасно! геронтопсихологií
змктовна сторона мовлення залишаеться на високому р!внь Подiбна дiалектика гетерохронностi спостерка-еться i в сферi пам'яп, в перцепгивнiй сферi тощо [7, с.133-135]. Можна видшити за цим законом також неод-накову тривалкть iснувания р!зних сторш особистосп, якщо розглядати !! як еднiсть тша, душ! i духа [18]. Ця тривалiсть може змшюватися в1д миттевостей до безме-жних у час! перюд!в, навпъ сягати в!чносп, що характе-ризуе деяю процеси спадковосп та одухотворення осо-бистость Як вщм!чав Б.Г.Ананьев, "гетерохроннкть iиволюцiйних процейв i нер!вном1рнкть старшня окре-мих систем - каттальне явище тзнього онтогенезу людини, що мае не менше значення для онтогенезу в щ-лому, н1ж гетерохроннкть дозр!вання» [7, с. 194]. При цьому т психолопчш функцп, як! старшть тзшше, по-вшьшше, виступають «локомотивом» стримування про-цесу старшня в цшому та окремих сторш тша, душ! та духу особистость
Закон гетерохронност конкретизуеться у вигляд! закону специф!чност!, за яким сто!ть так званий «почерк» старшня, тобто його шдивщуальш яккш та кшьккш особливосй, прим!ром, прогресивност i регресивност!, р!вном!рносп та !мпульсивносп, штенсивност та повЬ льносй, спрямованосп та спонтанност тощо.
Як третш загальний закон геронтогенеза виступае закон розмаптя, що може розглядатися як певний прояв попереднього закону. За цим законом показники стану тих чи шших функцш, процеав чи властивостей в перюд геронтогенезу набувають у групах людей похилого вжу бшьшого розмаху, шж у групах молодих i зрЬ лих людей. Вказаний закон виявляе все зростаючу шди-вщуатзацш людей в перюд старшня [7, с. 135-136].
Своерщним законом геронтологiï слщ вважати, на наше переконання, закон оптим!зму, що базуеться не тшьки на позитивному переживанш почуття життя, але i на принципах оптим!зацн життед!яльност!, що ствер-джував засновник вiтчизняноï геронтологiï Ы.Мечни-ков у свош книз! «Етюди оптим!зму». Сам 1лля 1лл!ч вва-жав, що «Етюди...» намагаються дати вщповщь на питання «Бути чи не бути?» сенсу та мет! життя i «дають по можливост повну вщповщь на це питання. Вщшча-ючи поступовкть розвитку душевних зд!бностей людини та пор!вняно затзнилий, на жаль, шод! навпъ надто затзнший, розвиток «нстинкту життя» ... дае вщчувати сенс i мету кнування» [12, с. 16].
Вщповщно до цього, «слщ виховувати в соб! житте-радкнкть для спокою душ! та оптимктичне свиоба-
чення життя. З шшого боку, слщ перемагати в соб1 при-страст та нервове занепокоення. Потр1бна, нарешт, сильна воля, котра примушувала б людину охороняти свое здоров'я та уникати» шк1дливих звичок [12, с. 134 ]. Ы.Мечников звертав увагу на роль еволюцiï «почуття життя в розвитку людини, яке складае справжню основу фiлософiï оптитзму. Воно, це почуття, мае величезне значення i тому повинно бути по можливост ретельно вивчене» [12, с. 220]. «Почуття життя» пщдаеться розвитку, тому слщ в цьому сенс направляти i його вихо-вання - так само, як ми намагаемось у слших удоскона-лювати почуття, що замшюють зор» [12, с. 223.] Як приклад, вчений наводить Гете, його шлях в1д песим1-зму до оптитзму, потяг до «найвищого р1вня кну-вання», штерес до «найвищих завдань людського кну-вання» i неперервних намагань виршити ïх. Поетична творчкть, праця, любов, страх перед смертю слугували для нього лжами проти настутв поганого настрою i пе-сим1зму. Все це призводить до реалiзацiï так званого «ортобюзу, тобто найбгльш повного циклу людського життя, що повинно призвести до глибо^ старосп» [12, с. 185]. Поняття ортобюзу означае, за Ы.Мечниковим,
«що велике щастя полягае у нормальтй еволюци почуття життя, що призводить до спокiйноï старост i, на-решп, до почуття насичення життям» [12, с. 266].
Вчений пщкреслюе важливкть так званих правил ортобюзу, до яких в1дносяться певн моральн принципи, теоретичш i практичш знання тощо [12, с. 272]. Одне з таких правил полягае у необхщност здшснювати досконалу, довершену, перфектну д1яльнкть, для якоï характерне, зокрема, досягнення людиною нам1чених на початку д1яльносп мотив1в, цглей i плашв - в отри-маних на ïï завершальному еташ результатах i продуктах. Адже ïх недосягнення призводить до незадово-лення потреб людини, до фрустраци, до хрошчних стрес1в, хвороб, а шод1 i до смерть Мова йде i про окре-мих людей, i про сустльства та держави. Згадаймо не-виконання цглою краïною, СРСР, Програми побудови нового комунктичного сустльства, що призвело до ро-зчарування в ïï кер1вництв1, недов1ри до нього та його полгтичного курсу, до економ1чного вГдставання вщ пе-редових краïн i, врешп решт - до розпаду держави. Теж саме стосуеться i окремих шдивгщв, неперфект-нкть яких призводить до вщсутност значущих наслщ-к1в д1яльност1, ïï неефективносп i к1нець кшцем - до не-вдач, вщхилень у житт та навгть його приминення.
Biцпoвiциo до вищecкaзaнoгo можуть бути cфopмy-льoвaиi иacтyпиi пpинципи тeopeтичиoï та пpaктичнoï гepoитoпcиxoлoгiï:
1. Пpиицип науково oбfpyитoвaиoгo зaбeзпeчeиия здopoв'я i довголптя людини зacoбaми мeдициии, repo-нтологп та пcиxoлoгiï на ocиoвi единого мeтoдoлoгiч-ного пiдxoдy, дoцiльиo дифepeнцiйoвaнoгo та irneipo-ваного.
2. Дiaлeктичний пpииципи poзгopтaиия життя в xoдi взaeмoдiï вiтaльииx i мopтaльииx тeндeнцiй, мeтaбoлiч-ного acимiлятивиo-диcимiлятивиoгo пpoцecy на вcix eтaпax: вщ зiгoтoгeиeзy i пpeнaтaльнoï cтaцiï до новона-poджeнocтi, дитииcтвa, юнацтва, мoлoдocтi, зpiлocтi, TOx^oro i cтapeчoгo вiкy, дoвгoлiття i дyxoвнoгo бeз-cмepтя.
3. ^инцип cииepгeтичиocтi, та пoв'язaииx з ним ш-cтeмиocтi, iepapxiчиoï пopiвиeвocтi, гeнeтикo-пcиxoлo-гiчиoгo iзoмopфiзмy, caмoopгaиiзaцiï, пpямиx i звopoт-иix зв'язк1в в ^CTem «opгamзм-ocoбиcтicть».
1з законами та ^инципами гepoитoпcиxoлoгiï rope-cпoидyють тeopiï i гiпoтeзи, зoкpeмa:
1. Cтoxacтичнa тeopiя cтapiиия, згщно з якою ^илу-cкaeтьcя, що cтapiиия opгaиiзмy й ocoбиcтocтi вщбува-eтьcя внагащок випaцкoвиx пoшкoджeиь, як зовшш-нього, так i виyтpiшиьoгo xapaктepy.
2. Teopiя гeиeтичиo зaпpoгpaмoвaиoгo cтapiиия, за якою cтapiиия визиaчaeтьcя зaпpoгpaмoвaиими дiями мaйжe 200 ycпaцкoвaииx гeиiв. Te ж caмe можна cкaзaти i ^о иaявиicть иeгaтивииx eлeмeитiв у craa^ фeиoмy, фeиoтипy.
3. Гiпoтeзa, базована на пpииципi пcиxoлoгo-co-мaтo-гeнeтичнoгo iзoмopфiзмy з такими його irnapia^ тами, як:
3.1. Iифopмaцiйиo-гeиeтичиий iзoмopфiзм.
3.2. Iмyиo-пcиxoзaxиcиий iзoмopфiзм.
3.3. Пcиxoдинaмiчнo-eнepгeтичний iзoмopфiзм.
3.4. Пcиxoгeиeтичиo-пoвeдiикoвий iзoмopфiзм.
3.5. Дyxoвнo-гeнeтичний iзoмopфiзм.
4. Гiпoтeзa щодо iзoмopфyвaння життeдiяльиocтi до-pocлoï ocoбиcтocтi на ocиoвi дiaлeктичиoï та антиномЬ чиoï ïï дeтepмiиaцiï та oбyмoвлeнocтi.
5. Ппотеза про психолого-соматико-генетичний !зо-морф!зм, вщповщнкть, аналог1зм, щентифжащя, кон-груентнкть, м1жр!вневий взаемозв'язок i взаемовплив в особистост та оргашзмь
6. Ппотеза щодо !зоморф!зму позитивних i негатив-них соцюгенних та психогенних вплив!в на генетичний проект розгортання життя, захисту здоров'я i довголгття особистость
7. Ппотеза про макро-нано-генетичну еднкть людини i людства, що опосередкована !зоморфними ште-грацшними системами (кровообйу, нервовою системою, !мунно-захисною, кктково-м'язовою, ретикулярною, емоцшно-почуттевою, шформацшно-лопчною тощо системами) в процес самооргашзацп особистосй, ïï поведшки та д!яльность
8. Ппотеза щодо наявносп прямих i зворотн1х зв'яз-юв i взаемовплив!в м!ж !зоморфними р!внями мас-нано-генетичноï регуляцiï поведшки, ïх !нтенсифжац!я на основ! зняття або пом'якшення захиспв та перекоду-вання i збшьшення проникненност! переход!в санно-ге-ронтолопчною шформащею (вербально-генетичною, емоцшно-генетичною та бюх1м!чно-генетичною) осо-бистость
Анатз кнуючих геронтопсихолог1чних даних дозво-ляе видшити ряд в1домих наущ фактор!в старшня та ш-волюци психши, таких як:
а) еколопчш фактори, тобто вс! т зовшшш умови, елементи середовища проживання, що впливають на процес геронтогенезу; це переду0м так! умови сощаль-ного середовища, як професшна праця, особливосп ку-льтури, побуту тощо.
Так, люди, що займаються невиснажливою ф!зич-ною працею, без високого ступеня напруги, на св1жому повпр^ довше збер!гають швидккть i координацш ру-х!в, загальну моторну та псийчну активнкть. ПримЬ ром, умови проживання довгожител!в Дагестану харак-терш чистотою повиря i ктматичними особливостями гiрськоï частини республжи, простим молочно-рослин-ним та м'ясним харчуванням, строгою забороною алко-гольних напоïв, палшня та статевих надм!рностей, сво-ерщними побутовими i культурними традиц!ями, ф!зичною працею i нормальним активним i пасивним в1дпочинком протягом усього життя, дотриманням ра-цюнальних правил г1г1ени, створення простих але необ-х1дних для збереження здоров'я матер!ально-побуто-вого р!вня життя [7, с. 182];
б) важливим зовтшшм, сощально-еконотчним та культурним за своею природою, фактором, визнаеться освгта, що протистоïть старiиию, гальмуе шволюцшний процес [7 с. 157];
в) ключовим виутршшм психолопчним фактором, що стримуе процес старiния, вважаеться висока Гителе-ктуальна здатнкть, обдарованкть, адже у зд1бних людей штелектуальний прогрес е тривалим i тому шволю-щя нарощуеться шзшше, н1ж у менш обдарованих; постшне треиувания i напружения штелектуальних фу-нкцш складае найголовшший фактор збереження жит-тестшкост та життездатносп, загального довголгття [7, с. 157-158];
г) вплив активност людини впродовж усього житте-вому шляху на хщ оитогенетичноï еволюцiï в перюд старшня значно бгльший, н1ж у ранньому вщ1; постшна ро-зумова д1яльнкть, висока сощальна активнкть, праця i творчкть - фактори, що протистоять шволюцшним процесам i старшню [7, с. 159];
д) щкавий погляд на фактори довголгття запропоиу-вав американський бюлог Вгльямс, який видглив два ïх види - доцеитров1 та вщцеитровк до першого виду вщ-носяться умови, що виключають або зменшують число воропв, конфлжпв, загроз, тобто збшьшують стутнь
Рибалка В.В. Теоретичнi, методологiчнi та il
захищеносп, а до другого - включають багато ворог1в, загроз для здоров'я i життя, недостатнкть захисиих за-соб1в;
е) до фактор1в тривалосп життя спещалкти також вщносять спадков1, расов1, аитрополопчш, хоча вщповщш впливи вважаються дискусшними;
е) факторами довголгття вбачаеться р1зночасовкть р1зних сторш людини, примгром, гетерохроннкть (вла-сне часова), гетеротопнкть (просторова), гетерокгнети-чнкть (швидккть), гетерокатефтеннкть (спрямова-нкть), гетеростатевкть (жгнки як правило в середньому живуть довше) тощо;
ж) своерщним фактором старшия е його типолопч-нкть, через що видгляють природний i штучний його тип, передчасне, ранне, акселерироване i, навпаки, т-зне, зашзнше, ретардироване старшия, регресуюче i прогресуюче стар1иия; останне може проявлятися на-вгть у дитячому вщ1 у виглдщ так званоï прогерiï, тобто надто раннього прояву старшия;
з) звичайно, що стан здоров'я теж може прискорити або загальмувати старшия, так само як оптимктичний чи песимктичний тип характеру; геронтологи видшя-ють в цьому плат так званий сиидром прискореного
старшня, який утворюють так! ознаки, як зниження ро-зумовоï та фiзичноï працездатносй, легка втомлюва-нкть, ранне попршення пам'яп, послаблення емоцш, репродуктивноï здатносй, зниження пристосувальних можливостей серцево-судинноï та шших ф!зюлопчних систем оргашзму, ранне виникнення вшових передумов для розвитку хвороб вiковоï патологiï у бшьш ранш роки (атеросклерозу, iшемiчноï хвороби серця i мозоку, артерiальноï гiпертонiï, д!абету тощо) [7, с. 190];
i) до числа позитивних фактор!в запоб!гання перед-часного старшня вщноситься так званий вггаукт, який запропонований в1домим украïнським геронтологом В.В.Фролькком i визначаеться ним як процес, що стабЬ л!зуе життездатнкть оргашзму, збшьшуе тривалкть життя, протидк старшню як руйшвному процесу. На думку вченого, тактика i стратепя продовження життя полягае в уповшьнент стар!ння та стимуляцiï впаукту. Для цього треба пщвищувати здатнкть оргашзму три-вало п1дтримувати адаптацш, високий р!вень присто-сування, життездатносп до вщтворення, компенсацiï пошкоджених оргашв, репарацiï, тобто своерщного «ремонту» окремих пошкоджених структур оргашзму, що за високого р!вня процесу вггаукту визначае надшнкть i тривалкть функцюнування оргашзму людини; до тих
шр, допоки гадтримуеться високий р!вень процесу вЬ таукту, жива система зберкае своï адаптацшш можли-восп, проте, коли старшня починае домшувати над процесами вггаукту, коли порушуються його мехашзми, бурхливо прогресуе вшова деградац!я оргашзма. Вче-ний видшяе два типи прояв!в впаукта - генотипов!, коли вони генетично запрограмоваш i ïх реал!зац!я за-лежить в1д передач! спадковоï iнформацiï, i фенотипов!, як! визначаються сощально, духовно i мобЫзуються в ход! життед!яльносп на основ! включення особисткних мехашзм1в саморегуляцiï, актив!зацн зворотн1х зв'язгав i перебку шформацп з об'екту регуляцiï до ïï центру i навпаки - це включае протидшч! мехашзми, прим!ром мехашзм генерацiï енергiï розвитку, творчосп; таким чином, як гадсумовуе В.В.Фролькк, «тривалкть життя визначаеться еднктю та протилежнктю двох процеав -старшня та вггаукту. Геронтолопя майбутнього буде все бшьше уваги придшяти вивченню мехашзм1в вггаукту» [20, с. 191-192].
Вчений гадкреслюе, що вже сьогодш геронтолопя (в1д грецького «геронтос» - «старець») стала гератоло-г1ею (в1д грецького «гератос» - «старшня»), оскшьки вона займаеться процесом старшня, котре вщчувають
на соб1 не тшьки похил1, але 1 значно молодш1 люди. Думки про старкть примушують людину у будь-якому в1ц1 замислюватися над сенсом життя, 1 чим ран1ше це в1д-будеться, тим менше буде втрачене, тим б1льше буде до-сягнуте.
Етагенолог1я - так називатиметься наша проблема у майбутньому; етагенолопя - без штучного протистав-лення окремих в1кових пер1од1в; етагенолог1я, що ви-вчае увесь 1ндив1дуальний розвиток в1д запл1днення до неминучо! смерт1 у глибокш старост1.
Всесилля людини - у можливосп збшьшення к1лько-ст1 та покращення якост1 життя, у розум1нн1 смертност1 кожного з нас окремо 1 безсмертя ус1х нас разом - люд-ства» [20, с. 235].
к) внутр1шня суперечлив1сть розвитку особистост1, що виявляеться у нер1вном1рност1 та гетерохронност1 зм1ни !! сусп1льних функц1й, ролей 1 сташв, е фактором, що пщсилюе внутр1шню суперечлив1сть ош'огенетично! еволюци в процес1 старшня. Прим1ром, це стосуеться моменту початку впливу особистост1 на онтогенез 1нди-вща 1 пов'язане з тим фактом, що «начало особистост1 наступае значно шзшше, н1ж начало iицивiда» [7, с. 195196]. «Особисткть» завжди молодша за «шдивща» в од-
нш людиш; ктор1я особистосп, або життевий шлях (б1-ограф1я), хоча i позначаеться датою народження, проте починаеться значно шзшше [7, с. 198]; тому Б.Г.Ананьев робить висновок про те, що «наступ зршосп людини як шдивща (ф1зична зршкть), особистосп (громадянська), суб'екта тзнания (розумова зршкть) та пращ (працез-датнкть) у час1 не ствпадають, i под1бна герерохрон-нкть зршосп зберкаеться в ус1х формац1ях» [7, с. 200]; при цьому найбгльш збережеш молод1 функцiï гальму-ють старшня шших функцш.
л) говорячи про фшал людського життя, тобто про зупинення матер1ального кнування, смерть людини, Б.Г.Аианьев все ж наголошуе, що «кторична особисткть i творчий д1яч, що залишають нащадкам видатш мате-р1альн1 i духовн цшносп, набувають як активн суб'екти тзнання i пращ сощального безсмертя, щеальна форма кнування якого виявляються реальною силою сус-пшьного розвитку» [7, с. 200], i, додамо, - фактором довголгття окремоï людини; вчений вщмгчае певний парадокс завершения людського життя, який полягае в тому, «що в багатьох випадках т чи т форми людського кнування зупиняються ще за життя людини як шдивща, тобто ïх «умирания» наступае рашше, н1ж «ф1зичне по-старшня» в1д старечого в1ку. Такий стан мае мкце тод1,
коли людина сама розвиваеться у напрямку зростаючо! сощально! 1золяцИ, поступово вщмовляеться в1д бага-тьох функц1й i ролей у сусп1льств1, використовуючи свое право на сощальне забезпечення. Поступове звiльнення вщ обов'язгав i пов'язаних з ними функцiй призводить до суМрного звуження обсягу особистiсних властивос-тей, до деформаци структури особистосп» [7, с. 200], врештi решт - до прискорення фiналу життя;
м) важливим е положения Б.Г.Ананьева про те, «що одшею з 1х характеристик (факгорiв цовголiття - Р.В.) е живий зв'язок iз сучаснiстю, а не соцiальна iзоляцiя, спротив зовнiшнiм i внугрiшнiм умовам, що сприяють так1й iзоляцil (майже повна вiцсутнiсть оцнолiткiв у своему середовишД, рiзке зниження зору, слуху тощо). В таких випадках збереження особистостi забезпечуеться до само1 смертi людини, навiть якщо вона наступае пiсля ста роюв життя. Той чи той стутнь збереження, дегра-даци чи повного постаршня е фуикцiею не тшьки вiку, але i сощально-трудово! активносп, тобто продуктом не тiльки онтогенетично! еволюци, але i життевого шляху людини як особистосп i суб'екта цiяльностi» [7, с. 201]; вш також додае, що «утворення iицивiцуальностi та зумовлений нею единий напрямок розвитку iнци-
вща, особистосп та суб'екта в загальнш структурi людини стабiлiзують цю структуру i стають важливими факторами високо! працезцатностi i цовголiття» [7, с. 202].
Перерахуемо вiрогщнi проблеми геронтопсихологп, як1 цоцiльно ставити та виршувати психологам i дорос-лим в хоцi дослщження особливостей геронтопсихоло-г1чного супроводу.
а) проблема усвщомлення життево! значушостi дов-голiття для особистосп;
б) проблема iмплементацil принцитв геронтопсихологп у постановку ll проблем та !х розв'язання;
в) проблема усвщомлення взаемозв'язку здоров'я та тривалосп життя доросло! особистосп;
г) проблема дослщження мотиваци довголитя i вiч-ностi особистостi та рiзних ll сторiн;
д) проблема смерп та безсмертя особистостi;
е) проблема узагальнення досвщу цовгожителiв та його використання особистiстю молодого та зршого вiку;
е) проблема геронтопсихолог1чного захисту особистосп вщ хвороб, мортадних загроз та смертi;
ж) актуальними для crapoï людини постають так! питання, як гтена, пpoфiлaктикa, пcиxiчиe здopoв'я, нау-чуванкть, пpицaтиicть до пpaцi, що зближуе coцiaльиy гepoитoлoгiю з пcиxoлoгieю, ^даш^кою та мeдици-ною;
з) вaжливe мicцe cepeд циx питань займае cфopмy-льована aмepикaиcькими вчeиими Дж.Poзeнoм, Б.Hop-гapтeиeм, Б.Каммшгом i BXe^i пpoблeмa poзcycпiль-иeиия, що виявляетмя у «poзpивi м1ж ocoбиcтicтю i cycпiльcтвoм, змeишeииi eиepгiï ocoбиcтocтi та TOrip-шeииi якocтi зв'язк1в, що зaлишилиcя». Цe rn^oco^a-льиe явиш^ пoяcиюeтьcя пpиpoдиими змшами oco6^-тоеп, що cтapie, та coцiaльиими впливами з боку cepeдoвишa i виявляеткя у змш мoтивaцiï, звyжeииi кола iитepeciв i кoицeитpaцiï ïx на влаотому виyтpiш-ньому cвiтi, у падшш кoмyиiкaбeльиocтi та coцiaльиoгo пpecтижy, у змш cвiтoглядy та пoвeдiики людини [7, c. 210]. Змшююткя взaeмocтocyики м!ж гeиepaцiями, зиижyeтьcя «зайняткть», збiльшyeтьcя дocyг, poзпaцa-eтьcя пaтpiapxaльнa ciм'я, молод! поколшня вжe те пот-peбyють пiцтpимки вщ CTaporo, cтapi вiцxoдять вщ cвoïx тpaдицiйниx обов'язюв на виpoбиицтвi i poлeй у ciм'ï та вiцoкpeмлюютьcя вщ кoлeг, дiтeй i онушв. Tara людина
з втpaчeиим cтaтycoм знижуе aктивиicть, ïï пocтapiиия пpиcкopюeтьcя.
i) з пoпepeдньoю тicиo пов'язана пpoблeмa так зва-иoï гeиepaтивиocтi, тобто пpoблeмa взaeмoзaлeжиocтi у взaeмocтocyикax мш поколшнями мoлoдиx i пoxилиx людeй, коли cтapшi поколшня зaцiкaвлeиi у допомоз! молодим в yлopяджeииi ïx життя, ïx иacтaиoвлeииi, а молод! мають ставится до cвoïx батьгав з любов'ю та увагою, такою як у минул! дecятилiття. Ця пpoблeмa знайшла cвoe вiдoбpaжeиия зoкpeмa в явищ! eйджизмy, тобто появи та^ coцiaльиo-пcиxoлoгiчиoï ycтaиoвки, що полягае у нeвипpaвдaнo виcoкiй оцшщ молодост! та диcкpимiиaцiï людeй пoxилoгo вшу. Moжиa iиaкшe на-звати ïï пpoблeмoe oдиoпoкoлiииoгo eгoïзмy, тод! як стоечки м1ж поколшнями мають бyдyвaтиcя на ocиoвi гeиepaтивиoгo aльтpyïзмy. Коншлщац!я, coлiцapиicть поколшь пoлeгшye, на думку E^pircora, пpoтiкaиия cтapiиия та ïï фшал. B мacштaбi иeпepepвиoгo життя поколшь poзв'язaиия цieï пpoблeми cтocyeтьcя також i молод!, яка швидко пepexoдить вщ одного вшу до шшого i тотожно иaближyeтьcя до в!ку cвoïx ст^шч^ батьгав. B цьому план! eфeктивнa гeиepaтивиicть пepeдбaчae дш
доцшьного мехашзму передач! естафети життя вщ по-колшия до поколшия, тобто мехашзму забезпечения в1-чносп людства [7, с. 217-218].
и) ще одна проблема героитопсихологи визначена В.Франклом як осягнения смислу власного життя, ви-значения смислового стрижня життя, без чого людина не тшьки похилого в1ку, але i молода, приречена на ш-тенсивне старшия, депресш i тому потребуе адекватноï героитопсихотерапевтичноï, героитопсихогiгiенiчноï допомоги. Така допомога мае надаватися на шляху до-лучения людини до активноï учасп у життï, у форму-ванш в неï потягу до його осмисления, потреби напов-нения смислом свого киувания [7, с. 224-225]. В.Франкл як психотерапевт впевнений, що «свщоме буття людей похилого вшу, наповнене виршениям р1знобГчних кон-кретних задач i особливо вищою м1рою особистих проблем, не тшьки справляе вкрай сприятливий вплив на психгчний стан таких людей, але i дозволяе ним позбу-тися багатьох захворювань, що, звичайно же, набагато збшьшуе термгн ïх життя». Вш наводить приклад з великим Гете, який вже у похилому вщ с1м рокгв працював над своею поемою про доктора Фауста i тшьки через де-кшька мкящв шсля ïï закшчения, у 82 роки, шшов Гз життя. Гете зберкав жагу завершити власний великий
твГр - i смерть вщступила. Напружена творча праця впродовж семи роюв допомогала великому письмен-нику перемагати смерть [7, с. 225].
Тому В.Франкл приедиуеться до думки професора Штранського, котрий довГв необхщнкть героитопсихо-гтени для тих людей похилого вшу, що були змушет припинити професшиу дГяльтсть i вийти на пенсш, i дати ïм шанс займатися будь-яким шшим, важливим i корисним дшом, В шшому разГ <йх пасивне буття перетвориться на повшьне вмирания... Активне, творче життя людей похилого вшу йде суспшьству тшьки на ко-ристь... Будь-яка творча дГяльнкть мае величезиу виут-ршню цшнкть, наповнюючи похилих людей почуттям смислу киувания незалежно вщ того, скшьки саме роюв ïм виповнилось» [7, с. 226]. Психотерапевт посилаеться при цьому на протилежт випадки, коли у людей, що втратили роботу, виникав так званий «невроз безро-битя», важка депресГя та рГзт псийчнГ вiцхиления. Пси-хотерашя та психопгкна повертае у такому випадку прагнения людин будь-якого вшу ставити життевГ цЫ i задачу почуття служшия людям, бажания бути - для ко-гось i для чогось через суспшьно корисш справи, через тягу до радасного, сповненого подГями життя [7, с.227-228].
Складнкть проблем старшня породжуе у спещалк-Йв численш гшотези щодо можливих шлянв ïх розв'язання, зокрема способ!в гальмування старшня, омолодження оргашзму, душ! i духу людини, щодо без-смертя людини тощо.
Методи теоретичноï та практичноï геронтопсихологп.
Серед таких можна назвати: метод узагальнення на-явних геронтопсихолог1чних даних; метод спостере-ження; експериментальний метод (констатувальний, формувальний, лонптюдний); бюграф!чний метод; метод опитування; метод геронтопсихолог1чного тесту-вання; метод «Лшя життя», проектувальний метод; ме-тоди навчання i виховання особистосп довгожителя; технологiï практичноï геронтопсихологiï тощо [11].
¡нновацшш програми i проекти практичноï геронтопсихологп дорослоï особистостi.
1. Розробка геронтопсихолопчних шновацш та шно-вацшних геронтопсихолог1чних продукпв !з врахуван-ням !ндивщуальних особливостей та вжу особистосп.
2. Створення персональних шновацшних геронтоп-сихолог1чних програм, плашв i проекпв оздоровлення та пролонгацiï життя людини.
3. Формування комплексноï iнновацiйноï геронтоп-сихологiчноï шфраструктури життя на основ! штеграцн шдивщуальних та сощальних, !нституцюнальних меди-чних, геронтолог1чних та геронтопсихолопчних заход!в оптимiзацiï екологiï проживання у сприятливому шди-в1дуально щщбраному житл та середовишД, що створю-ють спещал!зоваш органiзацiï, установи та об'еднання, як! надають послуги оздоровчого i довголннього характеру.
Концепщя геронтопсихологiчного супроводу життя дорослоï особистостi
З попередшми теоретичними та методологiчиими положеннями пов'язаш так! принципи геронтопсихо-лопчного супроводу, як:
- принцип цивiлiзацiйноï та суспiльноï значущосп довголнтя, тривалосп життя для людини - як
одного !з головних показниюв його якосп, розвитку людини та краши, прийнятого ООН;
- принцип акгуальносп, доцшьносп геронгопсихо-лопчного супроводу для особисгосг1 будь-якого в1ку -дигячого, юного, молодого, зршого, похилого га сгаре-чого;
- принцип паралельносп га шгеграцп герангопси-хологiчного супроводу з основними, провщними видами д1яльносг1 людини: грою, навчанням, особиспс-ним, громадянським i професшним самовизначенням, працею, громадянською поведшкою, гворчiсгю, генера-гивною дiяльнiсгю, самообслуговуванням гощо;
- принцип науково обфунгованого вибору дощльно1 форми геронгопсихологiчного супроводу - шформоло-г1чно1, психодiагносгичноl, психопрогносгично1, пси-хопросвггницько! геронгоорieнтацшноl, геронгокон-сульгагивно1, дорадчо1, навчально1, корекцшно^ психогерапевгично1, психореабшггацшно! гощо;
- принцип доцiльносгi локального чи гогального, епiзодичного чи неперервного, внугршнього га зовш-шнього, геронгопсихолопчного супроводу навчання особисгосгi, зокрема педагопчних пращвнигав рiзного вiку га учшвсько! молодi;
- принцип рефлексивного занурення га розширення свiдомосгi педагопчних пращвнигав i учнiв у геронгоп-сихологiчнi проблеми власного жиггя га 1х вирiшення в ходi супроводу;
- принцип резульгагивносп, продукгивносгi га шновацшносп геронгопсихолог1чного супроводу навчання особистосп похилого вiку;
- принцип неперервносп розвигку, навчання i пращ особистосп впродовж усього ll жиггя як геронгопсихо-лог1чний чинник i спосiб самогеронгопсихолог1чного супроводу власного жиггя;
- принцип суб'екгносп при здшсненш геронгопси-хологiчного супроводу га пщключення особисгосгi до факгорiв гальмування старшня, ll омолодження га духовного увiчнення.
У вiдповiдносгi з наведеними вище георегичними, мегодолог1чними га iнновацiйними засадами геронтопсихологп авгором у 2017-2018 рр. було проведено НДР за гемою «Геронгопсихолопчний супров1д навчання особистосп похилого вжу», зм1сг якого вщображений у рукописi посiбникiв за назвою «Геронгопсихолог1я навчання особистосп похилого вжу» га «Елеменги геори га мегодологп геронтопсихологп доросло1 особистосп».
Л1тература
1. Александрова М.Д.Проблемы социальной и психологической геронтологии / М.Д.Александрова. Л.: ЛГУ, 1974. 135 с.
2. Ананьев Б.Г. Возрастание роли билатерального регулирования в онтогенетической эволюции человека // Человек как предмет познания / Б.Г.Ананьев. СПб.: Питер, 2001. С. 112-128, 135-137, 173-187.
3. Анцыферова Л.И. Развитие личности и проблемы геронтопсихологии. М.: Изд-во «Институт психологии РАН», издание 2-е, испр. и доп., 2006. 512 с.
4. Балл Г.О. Орieнтири сучасного гумашзму (в суспшьнш, освгтнш, психолопчнш сферах). К.- Рiвне: Видавець Олег Зень, 2007. 172 с.
5. Балтес Б. Пауль. Всевозрастной подход в психологии развития: исследование динамики подъемов и спадов на протяжении жизни / Пауль Б. Балтес. Перевод с англ. И.Ариевича // Психологический журнал. Т. 15. №1. 1994.
6. Бех 1.Д.Ввд волi до особистосп. К.: Украша-Вгга, 1995. 202 с.
7. Долинська Л.В., Ствак Л.М. Геронтопсихолопя: Практикум. Хрестомапя: Навч. поибн. К.: Каравелла, 2012. 240 с.
8. Зязюн 1.А.Педагогжа добра: щеали i реалй: Наук.-метод. поиб. К.: МАУП, 2000. 312 с.
9. Костюк Г.С.Навчально-виховний процес i психiчний розвиток особистосп / Пiд ред. Л.М.Прою^енко; Упор. В.В.Андрieвська, Г.О.Балл, О.Т.Губко, О.В.Проскура. К.: Рад. шк., 1989. 609 с.
10. Кульчицкая Е.И., Моляко В.А.Сирень одаренности в саду творчества. Житомир: Вид-во ЖДУ iм.. 1.Франка, 2008. 316 с.
11. Максименко С.Д.Розвиток психжи в онтогенезi: [в 2 т.]. Т. 1.: Теоретико-методолопчш проблеми генетично! психологи. К.: Форум, 2002. 319 с.
12. Мечников И.И.Этюды оптимизма. М.: Наука, 1988. 328 с.
13. Психогенетика: хрестоматия / [Авторы-сост. М.В.Алфимова, И.В.Равич-Щербо]. М.: Издательский центр «Академия», 2006. 432 с.
14. Психология старости. Хрестоматия. Учебное пособие по психологии старости. Для факультетов: психологических, медицинских и социальной работы. Самара: Издательский Дом БАХРАХ-М, 2004. 736 с.
15. Рибалка В.В. Методолопчш проблеми науково! психологи: поибник. К.: Талком, 2017. 245 с.
16. Рибалка В.В.Самонавчання демократ юно! та доросло! особистостi: метод. noci6. / Валентин Рибалка. К.: Талком, 2019. 209 с.
17. Роменець В.А. Життя i смерть: осягнення розумом i вiрою. Вид. 2-ге. К.: Либщь, 2003. 232 с. Рос. мовою.
18. Рыбалка В.В.Теории личности в отечественной философии, психологии и педагогике: Пособие. Житомир: Изд-во ЖГУ им. И.Франка, 2015. 872 с.
19. Султанов М.Н. Азербайджан страна долгожителей. Образ жизни, особенности питания, состояние здоровья, причины долголетия и вопросы клинической гериатрии. Баку: Азербайджанское гос. издательство, 1981. 196 с.
20. Фролькис В.В. Старение и увеличение продолжительности жизни / В.В.Фролькис. Л.: Наука, 1988. 239 с.
V. Rybalka.
Theoretical, methodological and innovative foundations of modern gerontopsychology
Annotation. The article deals with the theoretical, methodological and innovative foundations of gerontopsychology, its main categories and concepts, methodological space with seven levels, methodological approaches, laws, principles, problems, hypotheses, methods of this relatively young branch of psychological science. The concept of gerontopsychological support of the elderly person training, innovative programs and projects for ensuring health and longevity of the person is presented.
Keywords: gerontopsychology, theoretical, methodological and innovative principles, gerontopsychological accompaniment, elderly person, innovative programs and projects.
