CC BY
9
УДК 378.1:37.026
Тищенко В.М., доктор фшософи, © професор кафедри 1стори Укра1'ни та eK0H0Mi4H0i' теори Лье1еський нацюнальний утеерситет еетеринарног медицины та бютехнологш ¡мет С.З.Гжицького
ВИКЛАДАННЯ У ВИЩ1Й ШКОЛ1: ДЕЯК1 ТЕОРЕТИЧН1 М1РКУВАННЯ
Будь-яка професiя удосконалюеться великою мiрою завдяки iнтелектуальним зусиллям тих, хто И представляе. Для викладачiв, педагогiв такi зусилля не лише домшанта повсякденно! роботи, але й знак квалiфiкацil. Отже, гадаемо, кожен i3 нас - так чи шакше, у тому чи шшому аспектi й обсязi, але повинен мати власний теоретичний погляд на професш.
У даному випадку почнемо з питання щодо тенденцш навчання, яке мае забезпечувати найбшьш грунтовний рiвень знань. А тенденци еволюцiонiзували та удосконалювались впродовж столт i сягнули вже столiття двадцять першого... Ключовим у попередньому реченш е слово „еволюцюшзували". Так, при вах тих вибухових соцiальних, техшчних, наукових, культурних i сексуальних револющях, - навчання еволюцiонiзуе, формуючись у феномен педагопчних, наукових, етичних та естетичних пропорцiй. Винайдення цих пропорцш, ефективне оперування ними вже само по ^6i е мистецтвом, яке найкращi викладачi змогли пiднести до висот досконалост^
На цих висотах до прослуханого й побаченого нашi учш додають iнтенсивну змiну сво1'х почуттiв. Викладання - це рух, синхронна динамика навчального матерiалу, людського розуму та людських душ. Саме тут квштесенщя професи, гаранти вщ юнуючо! ще, на жаль, практики ототожнювати навчання з банальним озвученням сторшок пiдручникiв, посiбникiв, монографiй. Актори, диктори, ток-шоумени озвучать щ сторшки, мабуть, не гiрше за нас. Але вони не стануть при цьому Вчителем, оскшьки 1'х робота належить до iншого роду творчост^ I лише викладацька творчiсть вщкрила можливiсть осягнути аудiовiзуальну матерiю сприйняття, розумiння та запам'ятовування.
Навчальна дисциплша приймаеться або вiдкидаеться, стае улюбленою або ненависною (i таке iнодi трапляеться) великою мiрою через Учителя. Можна мати добру матерiально-технiчну базу навчального закладу, мати добiрний склад студенев, але якщо рiвень професшних та людських якостей викладачiв залишае бажати кращого, то знання i практичнi навички вихованцiв цього ВУЗу не сягнуть, мабуть, належних висот.
Добре продумана побудова заняття, яскраве виконання, фактографiчний реалiзм, естетика та етика викладацько! поведiнки, - визволяють аудиторш з полону пасивного спостереження, ведуть до власного аналiзу факпв, явищ, подiй.
© Тищенко В.М., 2009 360
Навт з точки зору формальних досто!нств це е традищею реалктично! творчостi, яка формуе i перетворюе дiйснiсть.
Серед офщшно визначених тринадцяти видiв мистецтва (арх^ектура, графка, декоративно-прикладне мистецтво, естрадне мистецтво, живопис, кiно, лiтература, музика, скульптура, театр, телебачення, хореографiя, цирк) викладацького мистецтва ми не знайдемо. Мабуть, це не лише несправедливо, але й не точно. Адже види мистецтва рiзняться засобами сприйняття та завданнями, що ставляться перед кожним iз них. Тодi чому, наприклад, л^ература, де матерiальна та духовна тканина свггу передаються через Слово, е видом мистецтва, а робота викладача, Вчителя, яка виконуе и ж завдання, використовуючи той же зааб - Слово, у реестр мистецтва не потрапляе? Бiльше того, наша профеая може розглядатися в аспект народження якiсно ново! мистецько! форми зi специфiчними засобами впливу на людей, у даному випадку - на студентську аудиторiю1. Майстернють вузiвського викладача не вiдрiзняеться вщ майстерностi представникiв iнших творчих професш лише тодi, коли йдеться про вмшня використати усi засоби i можливостi свого фаху на найвищому рiвнi. Словесна та вiзуально-естетична дiя - це робота, коли спещалют у кожному конкретному випадку, у кожну конкретну хвилину е не лише виконавцем, але й творцем навчально-виховного матер1алу.
Коли ми говоримо про викладання яко!сь дисциплiни, завжди маеться на увазi те, що у процес навчання належить педагогу особисто, не плутаючи його зусиль та його внеску iз зусиллями та внеском шших - авторiв пiдручникiв, монографiй, наукових статей, методичних порад, якi використовуються у викладацькш, насамперед лекторськiй, роботi. Тут висока техшка професп полягае в тому, щоби, опрацювавши належним чином сторонш матерiали, зробити !х сво!ми у сена надання !м навчально! плот1
По-справжньому шкода тих (нечисленних, поодиноких, але все ж реальних) наших колег, яю професiйно живуть осторонь сучасного шформацшного потоку, поза мотивацшним полем нинiшнього студентства, а значить, - поза обов'язком постiйного власного навчання й удосконалення; живуть якимись векселями минулого, як у сощальному, так i в астрономiчному вимiрi.
Нiхто й нiколи не зшме з нас обов'язок подальшого вивчення закономiрностей навчання у вищiй школ1 Подумаемо ще раз над знайомим словом „закономiрностi". Про що мова? Ставлячи перед викладанням освiтнi та виховш завдання, визначаючи змiст ие! чи iншоl дисциплiни, накреслюючи способи передачi знань студентам, ми розраховуемо отримати вщповщш результати. Отже, ми вбачаемо закономiрнi зв'язки мiж самим навчанням i наслiдками навчання. Це й становить сутшсть викладацько! роботи. Осягнувши И теоретичний простiр (нехай не повшстю, нехай - певну частину), ми зможемо виробляти практичш рекомендацil. Чим краще, глибше тзнаш закономiрнi
1 Одна 1з книжок автора присвячена цим питанням: Тищенко В.М. У володшнях Логоса. З теорп та практики удосконалення навчально-виховного Слова. - Льв1в: Сполом, 2002. -342с.
361
зв'язки навчання i його результат, тим надшшше рекомендаций
Однак викладач, якщо вiн е натурою допитливою, не просто приймае професiйнi поради iнших, але на основi самостiйного осмислення педагопчно1 пращ у вищш школi знаходить власн шляхи й прийоми навчання, звiряючи !х з власним досвщом. У цьому, на наш погляд, i полягае справжня творчiстъ.
Вузiвське викладання потребуе постiйного розвитку проблематики, йому необхщш бiлъш широкий простiр у пошуках результативности усунення догматичностi, вщмова вiд будь-яких, хай навiтъ i найбiлъш розповсюджених, схем. Зрештою, саме це, а також все, що об'еднуе рiзноманiтнi течи в педагопщ, веде вузiвсъке викладання напряму до студента, звшьняючого останнього вiд захисного небажання вчитися у нещкавого вчителя.
Коли говорити про психолопчний змкт творчо! роботи викладача на заняттях чи при написаннi наукових праць, то важливо зрозумiти сам процес ще1 творчостi, зокрема, його особливост для рiзних форм навчання: лекци, практичнi заняття (семiнари), консультаций залiки, iспити, а також для рiзних видiв науково! продукци (тези, статп, брошури, книги; !х спрямованiстъ: навчально-методична, наукова, науково-популярна). Щодо пiдготовки друкованих праць, то становить штерес виникнення конкретного задуму, шляхи його реашзаци, роль творчо1 уяви, професшно1 пам'ятi i т.д.
Грунтовна теоретична тдготовка, належна викладацька практика i, звичайно ж, педагопчне покликання - саме це разом узяте допомагае нам досягати устху в студентськш аудитори. Не треба бути суперпроникливим для того, щоб прогнозувати: викладання у ВУЗах ХХ1 столiття значною мiрою залежатиме вiд кiлъкiсного спiввiдношення здiбних i не дуже здiбних (не знайшлося шшого, бiлъш толерантного визначення) викладачiв на лекторсъкiй та асистентськш роботi.
Якi критери оцiнки роботи викладача? Очевидно, таким критерiем, як i взагалi критерiем iстини, е практика; у даному випадку - це ставлення студенев до нашого предмета та !х знання. Саме у такш послщовност хотiлося б розмютити двi складовi едино1 оцшки.
Щодо першо1 складово1, тут сумнiвiв немае: неякiсну роботу викладача студенти прийняти позитивно не зможуть i добре ставитися до ще1 навчально1 дисциплiни, навряд чи, будуть. Якщо ж студенти дшсно полюбили (не побошося цього вагомого слова) предмет, то заслуга педагога в цьому поза сумшвом.
А от яккть студентських знань? Точшше - офщшний оцiночний бал цiеl якостi, що проставляеться у вщомостях та залжовш книжцi? Чи не занадто твердою рукою роздаемо ми тут на обидвi сторони „плюс" i „мшус", чи бездоганним е поширений пщхщ: високий бал - хороший викладач, не дуже високий бал - не доробляе викладач; треба "бшьше", треба "уважшше", треба "ширше"...
Ну звичайно, треба. Вам нам не зашкодить i ще „бiлъше", i ще „уважнiше", i ще „ширше", i ще „бiлъш iндивiдуалъно" до кожного студента. Треба. Справа вщ цього лише виграе. Йдеться про шше. Для того, щоб визначити яюсть роботи
362
викладача за середшм балом устшност його учшв, бажано знати: як довго викладач працюе з цими студентами; що вони являли собою тод^ коли вш почав iз ними роботу; як вони встигають з iнших предмета. Словом, треба вивчити якомога ретельн1ше потенц1ал самих студент1в. Говорячи про це, хотшося б застерегти вщ рiзких, категоричних оцiнок стосовно реально! спроможносп окремих студентiв швидко та якюно засвоювати знання. Великi педагоги, хоча й не заперечували школи рiзних засвоювальних потенцiалiв сво!х учшв, тим не менше вiрили у позитивш результати навчальних зусиль. Можна для прикладу навести слова Яна Амоса Коменського: „Хтось буде стверджувати, що е таю голови, в яю шчого не вдасться вкласти. Вiдповiдаю: навряд чи е настшьки забруднене дзеркало, щоби воно все ж таки не сприймало зображення; навряд чи е настiльки шорсткувата дошка, щоби на нiй все ж таки чого-небудь не вдалося написати.
Однак, коли трапиться дзеркало, забруднене порохом або плямами, його попередньо слщ очистити, а жорстку дошку вистругати, пiсля чого вони будуть придатнi до використання.
Аналогiчно слщ дiяти i у справi навчання юнацтва".
Викладання у нашiй вищш школi, як i Учительство взагал^ е роботою совiсною. Погодимось, що володшчи совiстю, можна досягти результата, яю заслуговують всшяко! поваги. Совкть - це прекрасно, це тднесено, це, мабуть, i жертовно. Без не! фахiвець так чи шакше стане на шлях конформiзму, пристосування, нещироси, професiйного виживання. Але само! лише совюта, на превеликий жаль, недостатньо для ефективно! викладацько! роботи. А от совють плюс талант - е той дорогоцшний сплав, сплав-мрiя, що однозначно гарантуе належний рiвень професшно! дiяльностi.
Талант класичного свого змiсту, тобто видатнi вроджеш якостi, високий ступiнь обдарованостi в однш або багатьох галузях - явище не часте. I все ж талановит працiвники серед освган е в достатнiй кiлькостi.2
Талант це дар Божий. Але цей дар, щоби його утримати, не загубити, вимагае ще й працi - вперто!, самовщдано!, чорново!. I систематично!. Пращ навт тодi, коли результати, здавалося б, дають право перепочити. 1ншими словами, треба, щоби талант викладача вищо! школи породжував стан великого внутршнього неспокою, щоби талановитого педагога, який знаходиться тд впливом устху, невiдступно переслiдувала думка: як зробити це ще краще. А значить, - у черговий раз пщшти до межi власних можливостей, знову й знову мобшзувати свiй розум, волю, сво! фiзичнi та духовш сили i, переступивши через цю межу, зробити крок до бшьш високого досягнення.
Талант здатний замшити багато що. Незамiнним був, е й буде лише сам талант. Незамшним, але, на жаль, не всесильним. Таланту також слщ допомагати, навт якщо вш не раз уже довiв свою величезну долаючу силу.
Так, таланту слiд допомагати. Перш за все - у тому, щоби його сила
2 Автор, будучи у цьому переконаним, вживае, однак, часпше заметь терм1ну „талант" термш „здабносп", вважаючи його бшьш коректним як для 1ндив1дуального, так 1 для загального сприйняття.
363
максимально використовувалася в дш, а не марнотратилася у сутичках з обставинами, далекими вщ штереав професи. Цi обставини можуть бути рiзноманiтними i розглядати !х можна лише у кожному конкретному випадку. Але одну обставину можна назвати з упевнешстю: умови, в яких працюе талановитий спецiалiст. Треба, аби вони були принаймш задовшьними. 1накше потужнiсть таланту буде використана не повнiстю. Це факт, з яким складно сперечатися, i констатувати який можна лише з пркотою.
У часи так звано! „перебудови" з'явилися численнi публiкацii, де наша тодшня соцiально-полiтична система так чи шакше порiвнювалася з аналогiчними моделями на Захода Рiзного професiйного та морального рiвня були отi твори - вщ об'ективних i корисних до абсолютно нiкчемних. Правду чомусь дуже часто називають „гiркою", а брехню нерщко - „солодкою". Але, скорш за все, кожен iз нас вiдчуваe i в правда i у брехнi той смак, який диктують власнi принципи та уподобання.
На початку 60-их роюв у США була запроваджена програма „Мерiт" („Merit"), що у перекладi - „заслуга", „гiднiсть". В т роки у американцiв був популярним жарт: „Або ми термiново повинш зайнятися фiзикою i математикою, або нам вам доведеться вивчати... росшську мову." Такою була реакцiя на польоти перших радянських супутникiв. Америка була вражена, та американцям, мабуть, не дуже хотшося вивчати росшську... Вони виршили обштися власними силами, а щоби щ сили мобшзувати, впродовж кiлькох рокiв вiдбирали з кожного старшого класу усiх шкш по чотири - найбiльш перспективних учш. Враховувалася нестандартнiсть, захопленiсть дитини тим чи шшим предметом. Щорiчно таких учнiв на всю кра!ну нараховувалося близько 600 тисяч. 1з цього числа шляхом складних тесив видiляли 35 тисяч з найкращими показниками iнтелекту. 1х забезпечували стипендiями, субсидiями, приймали без iспитiв у найкращi унiверситети Сполучених Штатiв i створювали там всi умови для подальшого розвитку талантiв.
Кiнцевий результат програми „Merit" добре вщомий. Це - яюсний ривок у технологи, в уЫх точних i природничих науках i, як наслiдок, - в освоенш космосу. Уже у 1969 (!) рощ американський психолог Дж. М. Сталнакер, пiдбиваючи попередш пiдсумки програми, писав: „Цих талановитих пiдлiткiв... треба вводити у св^ iдей, книг, наукових лабораторiй, навчати радост творчостi. Якщо у старших класах !м надаеться перевага, то !х слiд вести шляхом постшно! iнтелектуальноi активностi. Лише це створить !м i мотивацiю, i пщготовку до конкуренцii у майбутньому".
Якщо говорити по сут^ то, звюно, перед програмою „Merit" не стояло завдання „виростити генiiв". Завдання це було бшьш утил^арним: знайти те, що потрiбно, вiрнiше - тих, хто потрiбен. Головне не прогавити, не пропустити, не втратити талант, дарований природою. Великий француз Денш Дщро висловився колись приблизно так: Генш падае з неба. Але на один раз, коли вш попадае у ворота палацу, трапляються сто тисяч випадкiв, коли вш падае мимо.
Тяжка провина лягае на тих, вщ кого залежить не помiтити талант, замовчати його, а iнодi (що вже зовам недобре) - ще й воювати проти таланту.
364
Трапляеться це за лаштунками нашо! професи? 1нколи, мабуть, так. Зможемо домогтися, щоб цього не було? Поки що почнемо бачити у цьому свою мету.
Л1тература
Стаття е авторським матерiалом, частиною власно! концепци, з повним висв^ленням яко! Шановнi Читачi можуть ознайомитись у монографiях: Тищенко В.М. У еолодтнях Логоса. - Льеге: Сполом, 2002. - 342с.; Тищенко В.М. Викладач еищог школи: феномен професи. - Льеге: Сполом, 2006. - 398 с.; Тищенко В.М. Лакошчна Украгна. - Льеге: Сполом, 2009. - 320 с.
Summary V. Tyshchenko
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after S.Z.Gzhytskyj TEACHING IS AT HIGHER SCHOOL: SOME THEORETICAL REASONINGS
Any profession is perfected in a large measure due to intellectual efforts those, who presents it. For teachers, teachers such efforts not only dominant of everyday work but also sign of qualification. Consequently, think, each of us - in any case, in a that or other aspect and volume, but must have an own theoretical look to the profession.
Стаття надшшла до редакцИ 2.04.2009
365
