Свобода слова і свобода преси: визначення співвідношення в різних правових системах

Червяцова А.О.

Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 1. С. 213-221.

УДК 341.231.14

СВОБОДА СЛОВА I СВОБОДА ПРЕСИ: ВИЗНАЧЕННЯ СП1ВВ1ДНОШЕННЯ В Р1ЗНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМАХ

Червяцова А. О.

Харшвський нащональний ушверситет Memi В. Н. Каразта м Харк1в, Украта

Статтю присвячено визначенню стввдаошення мiж свободою слова i свободою преси. Виходячи з aHani3y практики, яка гснуе в крашах Захдао! Свроии та Швшчно! Америки, видшеш три основш тдхо-ди до виршення цього питання: перший пiдхiд обожнюе свободу слова i свободи преси; згiдно з другим - свобода преси мае ширше значення у порiвнянi 3i свободою слова; третш пiдхiд, який демонструеться практикою, зокрема, Конституцiйного Суду ФРН та Свропейського суду з прав людини, розглядае свободу преси як необмдну гараитта свободи слова. Саме цей тдхщ, на нашу думку, е найбшьш зваженим.

Ключов1 слова свобода слова, свобода преси, право на свободу вираження иоглядш, права ЗМ1, права журналютш, гарант свободи слова.

Постановка проблеми. Свобода слова i свобода преси е необхщними гарантя-ми юнування демократичного суспшьства. Сучасне розумшня сощально! щнносп цих прав виходить з !хнього виключного значення як фундаменту демократп й, од-ночасно, передумови здшснення шших прав i свобод. Демократ не може юнувати без свободи слова, свободи преси, вшьного обмшу думок, поширення щей, дискусп, без права на отримання шформацп. Свого часу Томас Джефферсон зазначив: «Якщо який-небудь народ спод1ваеться, що може залишатися неосв1ченим i бути вшьним, вш бажае неможливого, того, чого школи не було i не буде». 1нш1 права людини, таю як право на свободу мирних збор1в, свобода совют та в1роспов1дання, право на свободу об'еднання, свобода творчосп, виборч1 права не можуть бути реал1зован1 без права на свободу вираження погляд1в, складовими яко! е свобода слова i свобода преси.

Стан досл1дження. Актуальним проблемам свободи вираження поглядiв, свободи слова i свободи преси присвячували роботи як зaрубiжнi, так i вiтчизнянi вченi, зокрема, Ш. Голдман (Sh. Goldman), Т. Емерсон (T. Emerson), М. Л. Ентш, Ф. Кемтс (F. Kempees), А. М. Колодш, Р. Ланденсон (R. Landenson), Г Летсас (G. Letsas), В. I. Мункян, А. Ю. Олшник, П. М. Рабинович, В. О. Туманов, С. Фарран (S. Ferran), Ж. Хеммер (J. Hemmer), В. М. Шаповал, С. Шевчук, М. Яшс (M. Janis) та шшь

Мета i завдання даног cmammi полягае у визначенш змiсту i спiввiдношення мiж сумiжними свободами - свободою слова i свободою преси, виходячи з aнaлiзу вщ-повщного досвiду, який iснуе в рiзних правових системах.

Виклад основного матерiалу. Як правило, обидвi свободи знаходять вщображення у конституцiйно-прaвових актах та мiжнaродних документах у гaлузi прав людини

Так, Перша поправка Конституцп США гарантуе кожному право на свободу думки, слова i преси, забороняючи Конгресу США приймати закони, яю щ права обмежу-ють. Стаття 5 Основного Закону ФРН встановлюе гаранта свободи слова i свободи преси. Декларащя прав людини i громадянина 1789 року, яка е складовою Конституцп Французько! Республiки, у статп 11 проголошуе «свободу висловлюватися, писа-ти й друкувати вшьно». Стаття 54 Конституцп' Республши Польща у першiй частинi проголошуе право на свободу вираження поглядiв, а також на отримання i поширен-ня шформаци. Частина друга ще! статтi забороняе попередню цензуру засобiв масо-во! шформаци, а також лщензування преси. Разом iз тим, можна навести приклади нормативно-правових актiв, якi окремо не оговорюють свободу преси, розглядаючи ii як складову свободи слова. Це стосуеться, зокрема, Свропейсько! конвенци про за-хист прав i основоположних свобод людини, Мiжнародного пакту про громадянсью i полiтичнi права.

У теори i практицi конституцiйного права сформувалися, як мшмум, три пiдходи до виршення проблеми спiввiдношення свободи слова i свободи преси. Перший тд-хвд розглядае свободу слова i свободу преси як тотожнi свободи, що мають однаковий змiст. Свобода преси е свободою слова для журналюта, репортерiв, редакторiв, влас-ниюв ЗМ1 тощо. Тобто свобода преси - це свобода слова, яка належить спещальному суб'екту. Такий шдхщ був запропонований ще Алексiсом Дайш, який розглядав свободу слова i свободу преси як взаемозамшш поняття [1]. Виходячи з тотожносп свободи слова i свободи преси, Верховний Суд США у ршенш по справi A-G. Guardian Newspaper Ltd. зазначив, що право ЗМ1 отримувати шформащю i поширювати ii е не бiльшим i не меншим вiд загального права, яке належить громадськост [2]. На сьо-годнiшнiй день бiльшiсть коментаторiв гарантiй Першо1 поправки Конституцп США стверджують, що свобода преси не мютить додаткових прав у порiвняннi зi свободою слова (попри те, що Конститущя США називае свободу преси поряд зi свободою слова).

Ототожнення свободи слова зi свободою преси мае певш переваги, оскшьки гарантуе iндивiдам такi ж самi права, що й прес та iншим ЗМ1, без будь-яко1 дискримшацп на користь «шформацшних шституцш». Але разом iз тим йому притаманш й певнi недолiки. Якщо свобода слова i свобода преси - суть те саме, законодавчi посилання окремо на свободу преси, свободу теле-, радюмовлення е зайвими, оскшьки шчого не додають до свободи слова. Ототожнення свободи преси зi свободою слова виглядае неприйнятним особливо там, де конституцп надають ЗМ1 окремi гарантil дiяльностi. Крiм того, такий пiдхiд не врахуе сильного аргументу щодо необхiдностi надання ЗМ1 спецiальних прав, iмунiтетiв, гарантш та привiлеlв, враховуючи 1хню особливу сощальну функцiю. Так, газети можуть стверджувати iмунiтет вiд податкiв, зборiв, штрафних санкцiй, розмiр яких унеможливлюе 1хню дiяльнiсть.

Згiдно з другим тдходом свобода преси мае ширше значення у порiвняннi зi свободою слова. Свобода преси юнуе як шституцшна свобода, покликана захисти-ти дiяльнiсть ЗМ1 як iнститутiв - спещальних суб'ектiв, що мають права i гарант^, ширшi за ri, якi наданi свободою слова. В американськш практицi розмежування мiж свободою слова i свободою преси проводиться у класичнш статтi Поттера Стюарта (Potter Stewart), колишнього суддi Верховного Суду США [3]. Таку позищю подiляе

i Корол1вська комюя з питань преси Велико1 Британи, наголошуючи на тому, що преса повинна бути вшьною вiд обмежень настшьки, щоб «.. .власники, редактори, журналюти задовольняли публiчний iнтерес в оприлюдненш фактiв i думок, без яких електорат не може прийняти вщповщального ршення» [4].

Наведенi аргументи викликають критику, оскiльки ставлять iнтереси свободи преси вище за iнтереси свободи слова. За таких умов свобода преси може тлумачи-тися на шкоду або у спошб, несумюний з штересами i цiнностями свободи слова. Одним з можливих тлумачень, яке випливае з припущення про бшьш широкi гарантiï свободи преси, може бути твердження, що власник або редактор газети чи мовного каналу мае абсолютне право визначати змiст повщомлень. Таким чином, вiн мати-ме можливють, посилаючись на гарантiï свободи преси, визначати пол^ичну лiнiю ЗМ1, iгноруючи iнтереси аудиторiï у плюралiзмi думок. Конфлiкт може виникнути i у випадку, коли власники ЗМ1 заперечуватимуть поширення на них ди антимонопольного законодавства i законодавства про добросовюну конкуренцiю. Вони можуть по-силатися на право власносп i комерцiйну свободу; посилання на свободу преси та ïï спещальш гарантiï лише посилить ïхню позищю усупереч iнтересам i цiнностям свободи слова [5, с. 421].

Наведет аргументи тдводять до третього тдходу у визначенш спiввiдношення мiж свободою слова i свободою преси, який, на нашу думку, е найбшьш зваженим: свобода преси не е свободою, вщмшною вщ свободи слова; вона не мае на мет захи-щати iнтереси власникiв i редакторiв ЗМ1. Свобода преси юнуе для того, щоб захи-стити штереси i цiнностi свободи слова. Свобода преси е одшею з гарантш свободи слова в цшому [6, с. 104]. Свобода преси е додатковою свободою; вона не може стоя-ти вище за свободу слова. Додатковi привiлеï i iмунiтети можуть бути визнанi за ЗМ1, якщо вони вiдповiдають штересам свободи слова, зокрема, публiчному штересу в iснуваннi багатоманiтних i доступних джерел достовiрноï iнформацiï.

Така позищя е привабливою: по-перше, вона шдтримуе аргументи щодо надання пресi та шшим ЗМ1 особливих гарантiй дiяльностi, обумовлених 1'хньою роллю у за-доволеннi суспiльного iнтересу в отриманш iнформацiï; по-друге, дозволяе вирiшити конфл^ мiж правами преси та правами окремих ошб, якi здiйснюють свободу слова; по-трете, вона визнае вщмшшсть мiж свободою преси i свободою слова, однак не проводить мiж ними чггко1' межi i не протиставляе ix одна однiй.

Аналiз практики Верховного Суду США засвщчуе, що вiн несхильний надава-ти свободi преси особливого змiсту. Так, американсью суддi вiдмовилися визнати за журналютами право не розкривати джерел шформаци [7], мати доступ до тюрем для проведення штерв'ю з ув'язненими i проведення журналiстськиx розслщувань [8]. Разом iз тим, Верховний Суд США визнав окремi податковi iмунiтети преси. Однак в цшому, захищаючи права преси, Верховний Суд США виходить з принципiв свободи слова [9, с. 430 - 432].

Конституцшний Суд ФРН, навпаки, не мае жодних сумшв у тому, що свобода преси (Pressefreiheit) i свобода ефiру (Rundfunkfreiheit) е правами, вщмшними вщ свободи слова. Формулювання статп 5 Основного Закону ФРН робить неминучим саме такий шдхщ. ЗМ1 захищеш конституцiею як окремих шститут, ïxнi незалеж-нють вiд втручань з боку держави е важливим елементом демократ^'. Незалежшсть

ЗМ1 поширюсться як на 36ip шформацн, так i на ïï розповсюдження; вона включае захист журналiстських джерел. 1нституцшна свобода преси означае також, що ЗМ1 захищенi вiд економiчних утискiв [10; 11]. Однак, Конституцшний Суд ФРН дав зро-зумгги, що свобода преси не надае журналiстам та ЗМ1 спецiальних прав, яю б супе-речили свободi слова.

Практика Конституцiйного Суду ФРН широко використовуе третш пщхщ до вста-новлення спiввiдношення мiж свободою преси i свободою слова: перша е шструмен-тальною свободою, похщною вiд другоï i гарантуеться доти, доки забезпечуе ïï прин-ципи. Бшьш чiтко Конституцiйний Суд ФРН сформулював свою позицiю у справах про телебачення (Rundfunkfreiheit), визнавши свободу ЗМ1 додатковою свободою, яка покликана забезпечити штереси слухачiв i глядачiв в отриманнi iнформацiï та щей [12; 13]. Конституцшний Суд ФРН виходить зi свободи преси, коли аналiзуе правомiрнiсть обмежень, застосованих до преси з метою захисту шших фундамен-тальних свобод. Наприклад, попри те, що свобода преси поширюеться i на серйозш полiтичнi видання, i на «таблощи», Конституцiйний Суд ФРН готовий обмежити дiяльнiсть других з метою захисту права на приватшсть; таблощи не можуть посила-тися на гарантiï свободи преси, якщо ïхнi iсторiï е вигаданими або не мають цiнностi для публiчноï дискусiï [11].

Третiй пщхщ до визначення спiввiдношення мiж свободою слова i свободою преси використовуеться й шшими правовими системами. Канадська хария прав i свобод гарантуе кожному право на свободу висловлювань, включно зi свободою преси та шших ЗМ1 [14]. Отже, за канадською конститущею свобода ЗМ1 не е окремою свободою, а входить до структури свободи слова.

У практищ Свропейського суду з прав людини справи за учасп преси складають окрему категорiю справ за статтею 10 Gвропейськоï конвенцiï про захист прав людини i основних свобод. Попри те, що стаття 10 Конвенцн не надае прес окремих гарантiй, Свропейський суд, застосовуючи принцип розширеного тлумачення по-ложень Конвенцiï й концепцiю прав, як маються на увазi, вивiв низку спецiальних прав журналiстiв, як е допомiжними або похiдними вщ права на свободу вираження погщщв, проголошеного у статтi 10 Конвенцп. До таких прав належать: право на оцшочне судження [15 - 18]; право на перебшьшення i провокащю [19]; право на збереження конфiденцiйностi джерел журналiстськоï iнформацiï [20]; право викори-стовувати засоби масовоï iнформацiï [21]; право поширювати шформащю, яка мае суспiльне значення [22]; право поширювати вщомосп, якi формально е таемницею, що охороняеться законом, але якi вже були розголошеш [23] тощо. Однак, права преси розглядаються в контекст свободи слова як ïï спещальш гарантн i передумови.

На нашу думку, саме третш пщхщ мае бути покладений в основу розмежування i визначення сшввщношення мiж свободою слова i свободою преси, оскшьки саме вш бшьшою мiрою вiдповiдае принципам забезпечення свободи вираження поглядiв. Вщповщно, конфлiкти мiж свободою слова i свободою преси слщ вирiшувати у спо-сiб, який якнайширше захищае iнтереси i цiнностi свободи вираження поглядiв. Зокрема, це стосуеться редакцiйноï свободи, яка е складовою свободи преси. Одним з проблемних питань е питання щодо надання особi, яка зазнала атаки з боку газети, права дати вщповщь на оприлюднеш щодо неï звинувачення i, вiдповiдно, покладен-

ня на газету обов'язку цю вщповщь оприлюднити. Зазначене питання стосуеться не лише преси, але й мовних каналiв. Зазначимо, що воно мае рiзну практику виршен-ня. Так, Верховний Суд США у низщ справ визнав право вщповюти на газетну пу-блiкацiю на сторiнкаx тiеï ж газети втручанням у редакцiйну пол^ику видання [24]. Однак в шшому рiшеннi, яке стосувалося редакцiйноï политики не газети, а теле- i радiоканалiв Верховний Суд США шдтримав право особи дати вiдповiдь на звинува-чення, якi пролунали на ïï адресу [25].

Конституцiйний Суд ФРН визнав за особою право вщповщ i право вимагати ви-правлення допущених ЗМ1 помилок. На його думку, щ положення не порушують редакцiйну свободу, навiть якщо редакцiя, попри ïï бажання, змушена оприлюдню-вати певний матерiал. Конституцшний Суд ФРН вважае, що це право захищае права особистостi, передбачеш статтею 2 Основного Закону ФРН, а також права читачiв (аудиторп) почути обидвi позицп [26].

Свропейський суд також визнае правомiрним втручанням у редакцшну свободу право особи дати вщповщь на публiкацiю i обов'язок редакци оприлюднити ïï. Це положення гарантуе плюралiзм думок i не створюе надмiрного втручання у свободу преси, оскшьки редакщя залишае за собою право вiдстоювати свою позищю [27].

При виршенш конфлшту мiж редакцiйною свободою (свободою преси) i правом особи дати вщповщь на публшащю (свободою слова) слщ дотриматися пщходу, про-демонстрованого Конституцшним Судом ФРН i Свропейським судом, оскшьки вони бшьшою мiрою вщповщають iнтересам захисту свободи вираження погщщв.

Видiлення свободи преси в окремий елемент свободи вираження поглядiв, визнан-ня ïï гарантiею свободи слова дозволяе обгрунтувати надання журналiстам та ЗМ1 особливих прав, яких не мають i не можуть мати iншi суб'екти. Наприклад, це стосуеться податковоï полiтики держави i надання ЗМ1 податкових пiльг.

Iсторiя свободи вираження поглядiв дае приклади того, як, використовуючи систему податюв i зборiв, уряди устшно боролися з опозицiйною пресою. Сьогодш в демо-кратичних краïнаx спещальш податки, якими обкладаються ЗМ1, е предметом уваж-ного аналiзу оргашв конституцiйноï юрисдикци. Так, у справi Grosjean v. American Press Верховний Суд США визнав неконституцшними встановлеш штатом Луïзiана податки, оскiльки вони спричинили масове закриття газет, яю були опозицiйними до уряду [28]. Верховний Суд США також визнав неконституцшним спещальний по-даток на чорнила та газетний патр, встановлений штатом Мiннесота. Аргументи уряду, що газети звшьнеш вiд сплати загальних податкiв, не були прийнятi до уваги. Суддя О'Коннер (O'Connor J.), автор ршення бшьшосп, зазначив, що подiбний по-даток створюе ризик бшьш обтяжливих спецiальниx податкiв у майбутньому [29]. Разом iз тим Верховний Суд США пщтвердив конституцшнють загальних податкiв щодо кампанiй, яю обслуговують кабельне телебачення. У ршенш з цього приводу зазначено, що податок на прибуток не зменшуе можливост ЗМ1 виконувати функц^ «сторожовоï собаки», контролюючи д^ уряду.

У Великш Британ^ щодо окремих видiв видань - книг, брошур, памфлета, газет тощо встановлена нульова ставка податку на додану вартють. У судовш прак-тицi краши розглядалося питання, чи поширюються податковi пiльги на публiкацiï букмейкерських контор, рекламш видання та журнали для реелторiв. Британськi суди

дали негативну вщповщь, осюльки подiбнi видання не мiстять новин i не розраховаш на широку громадськiсть [30 - 31].

Пол^ика держав з тдтримання друкованих ЗМ1 може передбачати надання по-штових субсидiй з метою поширення перюдичних видань. Питання конституцш-ностi, поштових субсидiй розглядалася, зокрема, Конституцшним Судом ФРН. За висновком суду, таю пшьги е конституцшними, якщо вони надаються ушм перю-дичним виданням, незалежно вщ 1'хнього змiсту, тобто при наданш субсидiй держава повинна дотримуватися принципу нейтральность Вщмова держави субсидда-вати поштову розсилку рекламних матерiалiв, що не мають жодного значення для суспшьно1' дискусiï i формування громадсько1' думки, також вiдповiдае конститу-цiï. Конституцiйний Суд ФРН пщкреслив, що надання субсидiй i пшьг ЗМ1 не е обов'язком держави у контекст свободи преси. Однак, якщо держава приймае на себе таю функци, гаранта свободи преси вимагають вщ не1' рiвного ставлення до вшх видань, незалежно вщ того, якими е цi видання - проурядовими чи опозицш-ними [32].

У демократичних крашах дiяльнiсть ЗМ1 регламентуеться нормами як загально-го, так i спецiального антимонопольного законодавства. Типовим прикладом норм спещального законодавства е встановлення бшьш жорстких умов злиття ЗМ1, нiж т, якi встановленi щодо iнших суб'екпв господарсько1' дiяльностi. Антимонопольне за-конодавство мае на мет захистити права споживачiв шформаци вiд зловживань з боку великих компанш, якi е лщерами iнформацiйного ринку; цi норми також захищають iнтереси нових учасниюв, якi бажають увiйти на шформацшний ринок, заснувавши новi ЗМ1. Таким чином, спещальне антимонопольне законодавство спрямоване на забезпечення принципу «медiа плюралiзму» або «плюралiзму шформаци» [5, с. 430].

Конституцшшсть норм антимонопольного законодавства може бути поставлена пщ сумшв, виходячи з рiзних мiркувань: по-перше, ix можна розглядати в контекстi права власностi i свободи пщприемницько].' дiяльностi; по-друге - в контексп свободи вираження поглядiв i свободи преси. Однак разом iз цим, антимонопольш обме-ження, встановлеш щодо ЗМ1, можуть розглядатися як позитивний обов'язок держави, без якого неможливо забезпечення шформацшного плюралiзму, а отже, свободи вираження поглядiв.

Вирiшення цих комплексних питань залежить вщ розумiння спiввiдношення свободи слова i свободи преси. Якщо свобода преси сприймаеться як окрема шституцш-на свобода, вщдшена вщ свободи слова, то майже неможливо обгрунтувати консти-туцiйнiсть обмежень, передбачених антимонопольним законодавством щодо злиття ЗМ1. Однак, якщо свобода преси е свободою, яка обслуговуе свободу слова, заборони на концентращю медiаресурсiв можуть бути пояснеш, виходячи з необхщност ште-ресiв захисту свободи слова. Серед цих штереав - плюралiзм джерел iнформацiï i засобiв ïï поширення.

Питання щодо конституцшност антимонопольного регулювання дiяльностi ЗМ1 доволi часто пщшмаеться у США. Верховний Суд США дотримуеться погляду, що загальш положення антимонопольного законодавства можуть бути застосоваш до преси. Як було зазначено у знаковому ршенш по справi Associated Press v. US, свобода преси вщ втручання з боку уряду не санкцюнуе закриття преси вiд приватних

штерешв [33]. Таким чином, свобода преси не надае газетам або iншiм ЗМ1 iмунiтету вщ законодавства, яке мае на мет забезпечення свободи слова.

На ршення Верховного Суду США послалася Королiвська комiсiя Велико1 Бри-танп з питань преси, зазначивши, що законодавство, яке регулюе питання злиття ЗМ1, вiдповiдае гарантiям свободи слова [34]. Вiдтодi злиття ЗМ1 е предметом спещально-го контролю з боку держави [35].

У справi Spiegal Конституцшний Суд ФРН дав зрозумгги, що свобода слова покла-дае на державу обов'язок попередити загрозу, яка походить вщ медiамонополiй [36]. Свобода преси розумiеться у ii вiдношеннi до плюралiзму, який е важлившим для забезпечення свободи слова, шж права окремих медiакорпорацiй. Тому спещальне антимонопольне законодавство у цш сферi е не лише конституцшним, але й необхвд-ним в контекст концепцп свободи преси.

Висновки. Таким чином, встановлюючи сшввщношення мiж свободою слова i свободою преси, слщ визнати, що друга мае обслуговуючий характер i виступае га-рантiею свободи слова. Саме такий тдхщ дозволяе обгрунтувати як додатковi права журналiстiв i ЗМ1, так i спецiальнi обов'язки, якi на них покладаються в iнтересах забезпечення вшьно1 дискуси i плюралiзму думок.

Список л^ератури:

1. Дайси А.В. Основы государственного права Англии/ Пер. с англ. О. В. Полторацкой; Под ред. проф. П.Г. Виноградова. - М.: Типография Т-ва И. Д. Сытина, 1907. - 320с.

2. A-G v. Guardian Newspaper Ltd. № 2. [1990] 1 AC 109.

3. Stewart P. Or of the Press // Hating Law Journal. - 1975. - № 26. - P. 630 - 643.

4. Royal Commission on the Press. Final Report 1974 - 1977. - GB: HMSO, 1977. Cmnd 6810.

5. Barendt E. Freedom of Speech. - Oxford: Oxford Univ. Press, 2005. - 510 p.

6. Lichtenberg L. Foundations and Limits of Freedom of the Press// Democracy and the Mass Media: A Collection of Essays / Edited by: Judith Lichtenberg. - Cambridge: CUP, 1994. - 424 p.

7. Branzburg v. Hayes 408 US 665 (1972).

8. Pell v. Procunier 417 US 817 (1974).

9. Anderson D. A. Freedom of the Press // Texas Law Rev. - 2002. - № 80. - Р. 429 - 446.

10. Blinkfuer, 256 BVerfGE (1969).

11. Rechtsprechung, 80 BVerfGE (1989).

12. 3 Rundfunk-Urteil FRAG BVerfGE 57, 295 (1981)

13. 4 Rundfunk-Urteil Niedersachsen BVerfGE 73, 118 (1986).

14. Конституцш Канади // Конституцп зарубiжних краш: Навчальний поибник / За заг. ред. В. О. Серьогша. - Харкв: Вид-во «Ф1НН», 2009. - 664.

15. Lingens v. Austria, Judgment 8.07.1986. Series A. 103.

16. De Haes and Gijsels v. Belgium, Judgment 24. 02.1997. Series A. 225.

17. Dalban v. Romania, Judgment 28.09.1999. Series A. 233.

18. Oberschlick v. Austria (2), Judgment 01.07.1997. Reports of Judgments and Decisions 1997-IV.

19. Prager and Oberschlick v. Austria, Judgment 26.04.1995. Series A. 313.

20. Goodwin v. the UK, Judgment 27.03.1996. Reports of Judgments and Decisions 1996-II.

21. Groppera Radio AG v. Switzerland, Judgment 28.03.1990. Series A. 173.

22. Fressoz and Roire v. France, Judgment 7.12.1995. Reports of Judgments and Decisions 1999-I

23. Weber v. Switzerland, Judgment 22.05.1990. Series A. 177.

24. Red Lion Broadcasting v. FCC 395 US 367 (1969).

25. Miami Herald v. Tornillo 418 US 241 (1974).

26. 11. Rundfunk-Urteil, Extra Radio Hof, BVerfGE 97, 298 (1998).

27. Ediciones Tiempo v. Spain (1989) 62 D&R 247.

28. Grosjean v. American Press 297 US 233 (1936).

29. Minneapolis Star & Tribune v. Minnesota Commssr of Revenue 460 US 575 (1983).

30. Evans & Marland Ltd. v. Commssr Of Customs and Excise (1988) VATR 125.

31. Snushall v. Commssr and Excise (1982) STC 537.

32. Postzeitungsdienst, BVerfGE 80, 124 (1989).

33. Associated Press v. US 326 US 1, 20 (1945).

34. Royal Commission on the Press. Report,1961 - 1962. - GB: HMSO, 1962. Cmnd.1811.

35. Communication Act 2003 // [Ел. Ресурс]. - Режим доступу: http://www.legislation.gov.uk/ ukpga/2003/21/contents

36. Spiegel-Urteil, 20 BverfGE, 162 (1966).

Червяцова А. О. Свобода слова и свобода прессы: определение соотношения в различных правовых системах / А. О. Червяцова // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». - 2013. - Т. 26 (65). № 2-1. - Ч. 1. - С. 213-221.

Статья посвящена установлению соотношения между свободой слова и свободой прессы. Исходя из анализа практики, существующей в странах Западной Европы и Северной Америки, выделены три основных подхода к решению этого вопроса: первый подход отождествляет свободу слова и свободу прессы; согласно второму - содержание свободы прессы шире содержания свободы слова, третий подход, который демонстрируется практикой Конституционного Суда ФРН и Европейского суда по правам человека, рассматривает свободу прессы как гарантию свободы слова. Именно этот подход, по нашему мнению, является наиболее обоснованным.

Ключевые слова свобода слова, свобода прессы, право на свободу выражения взглядов, права СМИ, права журналистов, гарантии свободы слова.

FREE SPEECH AND PRESS FREEDOM: THEIR RELATIONSHIP IN DIFFERENT LEGAL SYSTEMS

CherviatsovaA O.

V. N. Karazin National University, Kharkiv, Ukraine

The article is devoted to analyze the relationship of press freedom to freedom of speech. The judicial practice in Western Europe and North America indicates three perspectives on this issue. The first is that two freedoms are equivalent; freedom of the press means free speech rights for mass media, their owners, editors and journalists. The main shortcoming to this approach is that any explicit mention in the constitutional text of freedom of the press or freedom of the broadcasting media is redundant, for it does not add anything to freedom of speech. From the second perspective, freedom of the press differs from freedom of speech. It exists to protect mass media institutions and gives them special rights and privileges going beyond freedom of speech. But this argument is open to criticism. One of the objections to recognition of a broad constitutional guarantee for the institutional media is that it might be interpreted as allowing to act incompatibly with free speech itself. Finally, from the third perspective, freedom of the press is not a right that is distinct from freedom of speech; the former should be protected only to the degree to which it promotes values of freedom of speech in general, since it is the importance of those basic rights which justifies the further protection of the institutional media. The third approach demonstrated by the German Constitutional Court and European Court of Human Rights, in our opinion, is the most reasonable.

Key words: freedom of speech, freedom of the press, right to freedom of expression, rights of the media, journalists' rights, guarantees of freedom of speech.

Spisok literaturi:

1. Dajsi A.V. Osnovy gosudarstvennogo prava Anglii/ Per. s angl. O. V. Poltorackoj; Pod red. prof. P.G. Vinogradova. - M.: Tipografia T-va I. D. Sytina, 1907. - 320s.