CC BY
17Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 2-2. С. 71-77.
УДК 340.12
ПРОБЛЕМИ РЕАЛ1ЗАЦ11 ПРАВА НА СВОБОДУ СЛОВА ТА ДРУКУ В УКРА1Н1 НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАП1 БОРОТЬБИ ЗА ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКО! ВЛАДИ (ГРУДЕНЬ 1917 - КВ1ТЕНЬ 1918 РР.)
Уманський С. О.
1нститут законодавства ВерховноТ Ради УкраТни м. КиТв, УкраТна
В статп анал1зуються проблеми реал1заци права на свободу слова та друку в УкраМ на початковому етат боротьби за встановлення радянсько! влади наприк1нц1 1917 - початку 1918 рр. Констатуеться, що за-кртлення права на свободу слова та друку в основоположних нормативно-правових актах Радянсько! Укра!-ни мало формальний характер. Наголошуеться на жорсткш боротьб1 бiльшовикiв з опозицтйною пресою, а також використання ними для ще! мети шституту радянського суду, зокрема революцшних трибуналш. Вказуеться на поширення практики позасудових репресш радянсько! влади у боротьб1 з вшьнодумством.
Ключовi слова право на свободу слова, радянський суд, революцшш трибунали, позасудов1 репреси.
Свобода слова е одним ¡з найбшьших здобутюв людства та мае надзвичайно важливе значения для стабшьного демократичного розвитку сустльства 1 держа-ви. Реал1защя права на свободу слова в Укра!ш гарантована низкою м1жнародних та в1тчизняних нормативно-правових докуменпв, зокрема Загальною декларащею прав людини, Конвенщею про захист прав людини { основних свобод, Конститущею Укра!ни та ш. Зокрема, ст. 34 Основного закону Укра!ни встановлюе, що «кожному гарантуеться право на свободу думки { слова, на вшьне вираження сво!х погщщв { переконань. Кожен мае право вшьно збирати, збер1гати, використовувати { поширю-вати шформащю усно, письмово або в шший спос1б - на свш виб1р» [1, ст. 34]. Разом з тим шлях до закршлення цього права в основоположних нормативно-правових актах був довгий та тернистий, { нав1ть сьогодш юнуе багато загроз для належного гарантування можливосп вшьно висловлювати свою думку, а тому вивчення юторич-ного досвщу забезпечення свободи слова мае важливе значення.
В юридичнш наущ проблемам генези права на свободу слова в Укра!ш присвячу-валася увага багатьох вчених, зокрема Баймуратова М. О., Головка О. М., Гончаренка В. Д., Копиленка О. Л., Кузьменка В. Б., Михайленка П. П., Рогожина А. Й., Рябо-шапки Л. I., Сусла Д. С., Усенка I. Б., Шемшученка Ю. С., Ярмиша О. Н. та ш. Водно-час питання забезпечення права на свободу слова на етат становлення Радянсько! Укра!ни вивчено ще недостатньо, а тому метою дано! науково! розвщки е осмислення проблем реал1зацп права на свободу слова в Укра!ш на початковому етат боротьби за встановлення радянсько! влади наприкшщ 1917 - початку 1918 рр.
У боротьб1 з царизмом та Тимчасовим урядом бшьшовики цшеспрямовано та на-полегливо вщстоювали свое право на свободу слова 1 друку. Разом з тим послщов-
ники Ленша вже тсд усвщомлювали, що iз здобуттям влади вони змушеш будуть вiдмовити у реатзацл цього ж права усiм шшим полiтичним силам, якi матимуть вщмшш вiд них погляди на пол^ичний, соцiальний та економiчний розвиток су-спiльства. Так, у статтi «Завдання революцп» (вересень 1917 р.) Ленш В. I. писав, що для перемоги бшьшовикам насамперед «необхiдно закрити буржуазш контрреволю-цiйнi газети ... конфюкувати !х друкарнi, оголосити приватш оголошення в газетах державною монополieю ... Тiльки так можливо i необхiдно вибити iз рук буржуазп могутне знаряддя безкарно! брехнi та наклепу, обману народу, введення в оману селянства, шдготовки контрреволюций [2, с. 236].
Реалiзовувати визначеш Ленiним В. I. завдання бшьшовики розпочали вже з першо-го ж дня свое! влади. Так, у шч на 25 жовтня 1917 р. за критику бшьшовицько! полггики було конфiсковане чергове число газети «Русская воля». Наступного дня за публшащю «Звернення Тимчасового уряду» бшьшовики закрили ще шiсть газет. Через декшька днiв за цю ж «провину» список закритих часопишв поповнило ще п'ять видань. О^м цього, Петроградським вiйськово-революцiйним комiтетом було видано «Загальне розпорядження по друкарнях», вiдповiдно до якого друкарнi без дозволу комiтету вза-галi позбавлялися права самовшьно друкувати будь-яку продукщю [3, с. 15].
Водночас одним iз перших законодавчих актiв радянсько! влади став пiдписаний Ленiним В. I. декрет Ради народних комiсарiв «Про друк», опублiкований 28 жовтня 1917 р., в якому, зокрема, зазначалося, що за свободою друку «фактично приховуеть-ся свобода для iмущих класiв, якi захопили в сво! руки левову частку вше! преси, беззаборонно отруювати розум та вносити смуту у свщомють мас». В декретi також констатувалося, що «буржуазна преса е наймогутнiшою зброею буржуазп» та що «неможливо було цшком залишати цю зброю в руках ворога, в той час як вона в таю хвилини не менш загрозлива, шж бомби i кулемети». А тому новою владою «були застосованi екстренi заходи припинення потоку бруду та наклешв, в яких охоче потопила б молоду перемогу народу жовта i зелена преса». Пообiцявши, що в майбут-ньому «будь-якi адмшютративш впливи на друк будуть припинеш», творцi декрету визначили, що закриттю пiдлягають всi органи друку, як «закликають до вщкрито! протиди або нешдкоренню робiтничому i селянському уряду», «шють смуту шляхом явно наклепницького викривлення фактiв» тощо. Безперечно, що тд такi розпливчатi формулювання обвинувачення можна було б пiдвести будь-яке перюдичне видання, яке висловлюе вщмшну вiд бiльшовикiв позицiю щодо перспектив полггичного, со-цiального та економiчного розвитку кра!ни. I, як наслщок, у жовтнi - листопадi 1917 р. бшьшовиками було закрито ще понад швсотш перiодичних видань [4, с. 376].
Виступаючи на засщанш Всеросiйського ЦВК 4 листопада 1917 р., Ленш В. I. у сво!й промовi висловив свою принципову позищю щодо перiодичноl преси: «Ми i ранiше заявляли, що закриемо буржуазш газети, якщо вiзьмемо владу в руки. Тертти iснування цих газет означае перестати бути сощалютом . Ми не можемо дати бур-жуазil можливiсть зводити наклепи на нас. Необхщно зараз же призначити комюю для розслiдування залежносп буржуазних газет вiд банкiв. Яка свобода потрiбна цим газетам ? Чи не свобода купувати масу паперу i наймати масу писак? Ми повинш вiдiйти вiд ще! свободи друку, що залежить вщ капiталу. Це питання мае принципове значення» [5, с. 54].
З метою послщовно! реалiзацil заявленого принципу 18 грудня 1917 р. Народним комiсарiатом юстици було видано постанову «Про революцшний трибунал друку». Цiею постановою запроваджувався судовий порядок розгляду справ про злочини та проступки проти народу, що здшснювалися шляхом використання преси, до яких вщносилися будь-якi повщомлення неправдивих або викривлених вiдомостей про явища суспшьного життя. Революцiйний трибунал друку повинен був дiяти у складi трьох осiб, що обиралися Радою. Цi особи вели попередне розслщування, i вони ж розглядали кримшальш справи у вiдкритих судових засiданнях за участю обви-нувачення та захисту. Рiшення трибуналiв оскарженню не тдлягали. Документом визначалися також види покарань, якi могли застосовувати трибунали, зокрема: 1) грошовий штраф, 2) громадський осуд, 3) спростування неправдивих вiдомостей, 4) призупинення видання як тимчасове, так i остаточне або вилучення його iз обпу, 5) конфiскацiя типографи та И майна, якщо вона належить особам, притягнутим до вщповщальносп [6, с. 156].
Бшьш rрунтовнiше дiяльнiсть революцшного трибуналу друку була регламенто-вана в однойменному Декрет РНК вщ 28 сiчня 1918 р. В ньому, зокрема, було дещо змшено та уточнено повноваження ревтрибуналiв друку, а також процесуальний порядок розслщування та розгляду кримшальних справ. Так, ютотнш змiнi пiддалося положення постанови Наркомюсту вiд 18 грудня 1917 р., вщповщно до якого члени трибуналу одночасно були i слщчими, i суддями при розслщуванш та розглядi кримiнальних справ. Тепер декретом РНК передбачалося вже створення при рево-люцiйному трибуналi друку спещально! слщчо! комюи iз трьох осiб, що обиралася Радою, повноваження яко! детально регламентувались. Сл^^ комюи на законодав-чому рiвнi отримали право на проведення обшуюв, ви!мок та арештiв, а основним завданням !х дiяльностi визнавалася шдготовка та спрямування кримiнальних справ до ревтрибуналiв упродовж 48 годин. Разом з тим декрет РНК вщ 28 шчня 1918 р. значно розширив коло покарань, що могли присуджувати ревтрибунали друку. Тепер, ^м визначених у постановi Наркомюсту вщ 18 грудня 1917 р. видiв покарань, !м на-давалося право застосовувати також таю покарання, як позбавлення волц видалення iз столищ, окремих мiсцевостей або меж Росшсько! Республiки; позбавлення винного ушх або деяких полiтичних прав. Тобто, якщо постановою Наркомюсту передба-чалися лише санкци проти «контрреволюцiйних» видань, то декретом Раднаркому вже встановлювалася кримiнальна вiдповiдальнiсть фiзичних осiб, яю визнавалися трибуналами винними у !х публiкацil. Безпосередне виконання постанов i вирокiв, що, як i рашше, не пiдлягали оскарженню, було покладено на комiсарiати у справах друку при Радах роб^ничих, солдатських i селянських депутатiв. Характерною ри-сою цього законодавчого акту було й те, що вш не передбачав учасп народних засща-телiв у робоп ревтрибуналу друку, а шдготовлеш слiдчою комiсiею справи пiдлягали розгляду трьома постшними членами трибуналу [7, с. 362].
З проголошенням радянсько! влади в Украlнi стала поширюватися апробована в Радянськiй Росil нормативно-правова база та практика боротьби бшьшовиюв зi свободою слова та друку. Так, I Всеукра!нський з'!зд рад, що вщбувся 11-12 грудня 1917 р. у м. Харков^ ухвалив ршення поширити на територiю Укра!ни всi декре-ти та розпорядження робiтничо-селянського уряду Радянсько! Росil [8, с. 177-178].
Характерно, що в першому укра!нському радянському уряд! функцп комюара друку виконував народний секретар юстици В. Люксембург, !, як наголошували члени ЦВК рад Укра!ни, «нагляд за друком, переслщування наклепу преси тощо е функщею секретаря юстици» [9, с. 30].
Загалом в Укра!ш, як { в РСФРР, пол1тика бшьшовиюв у сфер! друку визначалася, насамперед, двома головними чинниками: по-перше, боротьбою проти ус1х опози-цшних видань, що зазвичай здшснювалася у форм! !х лшвщацн; по-друге, розбудо-вою власно! розгалужено! мереж видань, у тому числ1 й на баз! лшвщованих видань. Для того, щоб «перепрофшювати» потр1бне !м перюдичне видання, бшьшовики на-в1ть не завжди утруднювали себе пошуком хоча б формальних причин необхщносп його закриття. Показово, що вже 13 грудня 1917 р. на першому ж засщанш обрано-го на I Всеукра!нському з'!зд1 рад Центрального Виконавчого Ком1тету Рад Укра!ни було прийнято ршення заснувати офщшний перюдичний орган «Вют Укра!нсько! Народно! Республши», який виходив би укра!нською та росшською мовами, а з щею метою, без будь-яких на то шдстав або хоча б формальних звинувачень у «контрре-волюцн», було ухвалено «рекв1зувати типографда 1 примщення «Южного края»», що розмщувалися в одному з найкращих будинюв м. Харкова. Характерно, що проти такого зухвалого ршення ЦВК рад Укра!ни протестувала нав1ть шдконтрольна бшьшовикам Харювська рада роб1тничих { солдатських депутапв [9, с. 29]. Адже «Южный край» була найбшьшою та найвпливовшою газетою Харкова, що виходила багатотисячним тиражом та мала власну потужну пол1граф1чну базу. На !! сторш-ках зазвичай публ1кувалися вщом! не лише на Харювщиш, а й далеко за !! межами громадсью д1яч1, письменники, театральш критики та ш. Разом з тим, по суп, це була апол1тична газета, левова частка, шпальт яко! займала р!зномаштна рекламна продукщя. Очевидно, що саме своею багатою матер1альною базою привернула увагу укра!нського радянського уряду газета «Южный край».
Ще бшьш ршуче украшсью бшьшовики боролися проти видань, що вщкрито проявляли опозицшш настро!. Так, вщразу шсля захоплення влади в Одес мюцев! бшь-шовицью лщери провели нараду з представниками перюдично! преси, на якш суворо попередили останшх, що у випадку виявлення на сторшках !х видань хоча б наймен-шо! нелояльност до радянсько! влади, щ видання негайно будуть л!кыдоваш [10, с. 21].
У боротьб! з опозицшною пресою украшсью бшьшовики активно використовува-ли також шститут радянського суду, який вважав основним джерелом права револю-цшну правосвщомють. Принципи оргашзацн та функцюнування судово! системи в Украшськш радянськш республщ! були в основному такими ж, як в Радянськш Росн, хоча й мали певш вщмшност!. Одшею ¿з них була вщсутшсть в Укра!ш спещальних трибунатв друку, функцп яких, як наголошував народний комюар юстици Одесько! радянсько! республши Хмельницький О. I., покладалися на пов1тов1 та мюью роб1т-ничо-селянсью революцшш трибунали [10, с. 20]. 1х структура, компетенщя та порядок д!яльносп визначалися у прийнятш 4 с1чня 1918 р. Народним Секретар1атом постанов! «Про введення народного суду на Укра!ш», а також в опублшованому 23 ачня 1918 р. «Положенн! про революцшш трибунали».
Революц!йн! трибунали створювалися «З метою безпощадного пересл!дування мародерства ! вс!х зловживань промисловц!в, купц!в ! приховувач!в продовольчих
запашв, а також для боротьби iз саботажем урядовщв та iнших службовщв усiх уста-нов ...». Вони обиралися радами робiтничих, солдатських та селянських депутатiв у складi постшного голови, двох його заступникiв та дванадцяти членiв. Термiн !х повноважень був тримюячним, однак радам надавалося право у будь-який час поз-бавляти суддiв повноважень та призначати новi вибори. Справи розглядалися головою або одним з його заступниюв i чотирма з 12 члешв трибуналу в порядку жереб-кування. Попередне розслiдування покладалось на слiдчi комюп при революцiйних трибуналах у складi шести осiб, яким надавалося право проведення обшуюв та ареш-тiв. Висунення обвинувачення арештованому передбачалося упродовж 48 годин. Обвинуваченим надавалося право мати оборонця як на сущ, так i на попередньому стдствь Крiм того, запроваджувались посади громадського обвинувача i двох його товаришiв, секретаря та трибунальського виконавця, яю обирались радами на той самий термш. Вироки виносились iменем народу Укра!ни бiльшiстю голошв i оскар-женню не шдлягали, але могли бути переглянутi за нововиявленими обставинами тими ж революцшними трибуналами. Революцiйнi трибунали могли призначати по-карання не тяжчi, шж п'ять рокiв позбавлення волi [11, с. 4].
У нормативно-правових актах, яю регламентували дiяльнiсть революцiйних трибу-налiв в Украiнi, була вщсутньою безпосередня вказiвка на те, що до завдань ревтрибу-налiв належить протидiя iнакомисленню, однак на практищ боротьба зi свободою слова та друку стала чи не головною !х функцiею. Так, вже на першому засщант революцш-ного трибуналу м. Харкова, що вщбулося 21 счня 1918 р., слухалась справа Довбищенка Я. С., редактора газети «Нова Громада», яка була закрита бшьшовиками ще на початку счня 1918 р. Характерно, що попри проголошену бiльшовиками вiдкритiсть розгляду радянським судом справ, в опублiкованому оголошент про вiдкриття Харювського рево-люцшного трибуналу мiстилося маленьке але змютовне доповнення: «Через обмеження мiсць пропуск у будинок Трибуналу буде проводитись по бшетам, котрi розподiляються по фабричним, заводським, полковим, сотенним та ш. комiтетам, партiям i союзам трудового народу» [12, с. 3]. Тобто в примщення, в якому проходило засiдання, ревтрибуналу допускалися лише спецiально пiдiбранi бiльшовиками слухача
Не дивлячись на грунтовну тдготовку першого радянського судового процесу в Укра!ш, результати його процесу виявилися для бiльшовикiв невтiшними. Так, у тдсумку судового розгляду справи ревтрибунал хоча й визнав своею ухвалою газету «Нова Громада» «шпигунським гшздом», однак змушений був виправдати !! редактора «за недоведешстю обвинувачення» [13, с. 3-4]. Як зазначае Семененко В. I., «тв-Харкова реготало, коли мюцева преса розповша про результати слщства у справi редактора газети «Нова громада» Довбищенка Я. Майбутнього автора прекрасно! книги про Драгоманова М. П., знавця i популяризатора укра!нсько! культури, сшва-ка народних традицiй, справжнього штелпента звинуватили у злiснiй антирадянсь-кш дiяльностi i шпигунствi. На сущ швидко з'ясувалося, що пiдозрiле для червоних сищиюв слово «Секрет» у знайдених редакцiйних документах означало скорочену назву «Секретарiат», а таемничий шифр на телеграфних стрiчках пояснювався еле-ментарною несправнiстю апарату» [14, с. 32].
Революцшш трибунали долучалися до боротьби з опозицшною пресою i в iнших мiстах Укра!ни. Так, широкого розголосу набув процес «Южного рабочего», який слу-
хався на початку березня 1918 р. в Одеському революцшному трибунал!. Характерно, що перше засщання трибуналу у цш справ! Рада народних комюар!в м. Одеси спробу-вала провести у прим!щенн! театру «Кол!зей» у в!дкритому режим!. Однак, незважаю-чи на те, що громадськими обвинувачами у справ! виступили вищ! кер!вники Одесько! радянсько! республ!ки (зокрема, комюар друку Абраменко, ком!сар народного здоров'я Жвиф та ком!сар юстицп Хмельницький), загальну п!дтримку аудитор!! вони не отри-мали, б!льш!сть аудитор!! вщверто засуджувала !х д!!. А тому шсля виступ!в сторони обвинувачення революц!йний трибунал був змушений оголосити перерву в засщанш до наступного дня. Нове зас!дання трибуналу вщбулося лише через три дн!. На цей раз до його тдготовки ревтрибунал поставився бшьш приск!пливо. Зокрема, театр був оточений революц!йними матросами Муравйова, а в примщення допускалися слухач! лише за спец!альними пропусками. Вщзначимо, що матроси наст!льки ретельно фшь-трували публ!ку, що, як виявилося на початку засщання ревтрибуналу, до примщення театру не змогли потрапити нав!ть сам! п!дсудн! та !х оборонц!, котрих згодом довелося спещально заводити до залу кр!зь щ!льний кордон охорони [10, с. 3-78].
Таким чином, на початковому еташ боротьби за встановлення радянсько! влади в Укра!н! право на свободу слова та друку було закршлено в нормативно-правових актах лише формально. На практищ шсля захоплення влади б!льшовики в!дразу повели жорстку боротьбу з опозиц!йною пресою, позбавляючи права на свободу слова ! друку ус! пол!тичн! сили, що мали в!дм!нн! в!д них погляди на полгшчний, соц!альний та економ!чний розвиток держави ! суспшьства. У боротьб! з опозиц!йною пресою бшь-шовики активно використовували пристосований для реал!зац!! ц!е! мети шститут ра-дянського суду, насамперед революцшш трибунали, для яких л!кв!дац!я полггачних опонент!в стала чи не головним покликанням !х д!яльност!. Значного поширення у процес! протид!! в!льнодумству в Радянськш Укра!н! набула також практика позасу-дових репрес!й. Зокрема, десятки перюдичних видань л!кв!довувались на шдстав! рь шень б!льшовицьких парт!йних комтопв або радянських адм!н!стративних !нститут!в. Щцставою для закриття газети або часопису ставали не лише випадки публшацп на !х стор!нках нелояльних до радянсько! влади матер!атв, а й приваблива для б!льшовик!в матер!альна база видання, яку згодом вони використовували у сво!х ц!лях. Сформован! на еташ становлення радянсько! влади традицп у ставленн! до свободи слова та друку непохитно збер!галися упродовж вс!е! !стор!! !снування Радянсько! держави.
Список лггератури:
1. Коиституцiя Украши : Закон Укра!ни вщ 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Вщомоста Верховно! Ради Укра!ни. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Ленин В. И. Задачи революции / В. И Ленин // Ленин В. И. Полное собрание сочинений. - Т. 34. - С. 229-238.
3. Гончаров А. Борьба Советской власти с контрреволюционной буржуазной и мелкобуржуазной печатью / А. Гончаров // Вестник МГУ Серия: «Журналистика». - 1969. - № 24. - С. 13-22.
4. Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации / А. В. Соколов. - СПб. : Издательство Михайлова В. А., 2002. - 461 с.
5. Ленин В. И. Речь по вопросу печати. Заседание ВЦИК 4(17) ноября 1917 г. // Ленин В.И. Полное собрание сочинений. - Т. 35. - С. 53-55.
6. О революционном трибунале печати : Постановление Народного комиссариата юстиции от 18.12.1917 // СУ РСФСР - 1917. - № 10. - Ст. 156.
7. О революционном трибунале печати : Декрет Совета Народных Комиссаров от 28.01.1918 // СУ РСФСР. - 1918. - № 28. - Ст. 362.
8. Кузьменко В. Б. Мгжнацюнальш вдаосини в Радянськш Украш (1917-1939 рр.): правовi аспекта : монографiя / В. Б.Кузьменко. - Одеса : ОДУВС, 2009. - 811 с.
9. Протоколи перших заидань ЦВК Рад Украши // Архгви Укра!ни. - 1989. - № 2. - С. 28-31.
10. Процесс «Южного рабочего» в революционном трибунале (Стенографический отчет). - Одесса : Книгоиздательство «Южный рабочий» при Одесском комитете РСДРП (объедин.), 1918. - 81 с.
11. Положения про революцшш трибунали // Вюник Украшсько! Народно! Респубшки. - 1918. - № 16. - С. 4.
12. Оголошення // Вюник Украшсько! Народно! Республжи. - 1918. - № 16. - С. 3.
13. Вщчинення Харювського революцшного трибуналу // Вюник Укра!нсько! Народно! Республжи. - 1918. - №19. - С. 3-4.
14. Семененко В. И. Слепая верность: Из истории Всеукраинской ЧК / В. И. Семененко // Провинциальная ЧК. Спецвыпуск журнала «Клио». - 1994. - № 1. - С. 26-38.
Уманский С. А. Проблемы реализации права на свободу слова и печати в Украине на начальном этапе борьбы за установление советской власти (декабрь 1917 - апрель 1918 гг.) / С. А. Уманский // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2013. - Т. 26 (65). № 2-2. - С. 71-77.
В статье анализируются проблемы реализации права на свободу слова и печати в Украине на начальном этапе борьбы за установление советской власти в конце 1917 - в начале 1918 гг. Констатируется, что закрепление права на свободу слова и печати в основоположных нормативно-правовых актах Советской Украины имело формальный характер. Акцентируется внимание на жесткой борьбе большевиков против оппозиционной прессы, а также использовании ими для этой цели института советского суда, в частности революционных трибуналов. Указывается на распространение практики внесудебных репрессий советской власти в борьбе со свободомыслием.
Ключевые слова: право на свободу слова, советский суд, революционный трибунал, внесудебные репрессии.
PROBLEMS OF REALIZATION OF THE RIGHT TO SPEECH FREEDOM AND PRESS IN UKRAINE AT THE INITIAL STAGE OF THE STRUGGLE FOR SOVIET POWER (DECEMBER 1917 - APRIL 1918)
Umanskyi S. O.
Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine
It is analyzed the problem of the right to freedom of speech and the press in Ukraine at the initial stage of the struggle for the establishment of Soviet power in late 1917-early 1918 is noted that the reservation of the right to freedom of speech and press in the basic legal acts of the Soviet state was a mere formality in the article. It is claimed that with the acquisition of power by the Bolshevik was refused the right to freedom of speech and press all the political forces that were different from their views on political, social and economic development of society and the state. It was emphasized on the tough struggle of the Bolshevik with the opposition press and use them for this purpose, the Institute of Soviet court, including special revolutionary tribunals printing. It was introduced the court order the cases of crimes and misdemeanors against the people, carried out by use of the press, which belonged false or distorted information about the phenomena of social life. In Ukraine does not print revolutionary tribunals were established, and their function was performed on total worker-peasant tribunals. In legal acts regulating the activities of revolutionary tribunals in Ukraine, there was no immediate indication that the task belongs to the revolutionary tribunals opposition dissent, but in practice, the struggle to freedom of speech and the press became almost their main function. However, a significant widespread extrajudicial repression of Soviet power in the fight against free thought. In particular, dozens of periodicals was eliminated by decisions of the Bolshevik party committees and soviet administrative institutions. The reason for the closure of a newspaper or magazine became not only the case of publication on their pages loyalty to the Soviet regime materials, but also attractive to the Bolshevik publication of material resources, which they then use for their own purposes. Traditions which were formed in attitude of Soviet power in relation to freedom of speech and press firmly maintained throughout the entire history of the Soviet Union.
Key words: freedom of speech, the Soviet court, the revolutionary tribunals, extra-judicial repression.
