CC BY
361
¡льницька У.В., кандидат пол^ичних наук, доцент кафедри пол^ологи 1ГСН Нацюнального Утеерситету "Льегеська полтехшка" Крачковський Б.П., кандидат. iсторичних наук, доцент © Льегеського нацюнальногоаграрного утеерситету
СТАНОВЛЕННЯ УКРАШСЬКОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ ТА ОСОБЛИВОСТ1 ФУНКЦ1ОНУВАННЯ ПРЕДСТАВНИЦЬКИХ ОРГАН1В ДЕРЖАВНО1 ВЛАДИ НА Р1ЗНИХ ЕТАПАХ 1СТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ
У статт1 еисетлено ¡сторичний процес станоелення I розеитку парламентаризму е Украгт, проанал1зоеано полтико-праеоеий статус предстаеницьких оргаше держаеног елади е Украгнг з чаае Киееськог Русг до формуеання сучасного украгнського парламенту.
Ключовi слова: парламентаризм, парламент, предстаеницью форми ерядуеання, предстаеницью органи держаеног елади, е1че, сейм, рада.
Обрання демократичного шляху розвитку нерозривно пов"язане iз становленням парламентаризму - системи оргашзаци державно! влади, яка функцюнально та структурно базуеться на принципах верховентства закону, подшу влади, провщно! ролi парламенту.
Парламентаризм е невщ"емною рисою розвинених демократш, а парламент-важливим шститутом, який забезпечуе стабшьшсть функщонування демократично! пол^ично! системи.
Розвиток демократичних шституив в Укра!нi, значною мiрою, залежить вiд становлення та ефективного функщонування представницьких форм врядування.
Втизняний парламентаризм мае глибою коренi та давнi юторичш традицi!. Досвiд представництва укра!нський народ здобував протягом становлення й утвердження власно! державност^ Iсторiя вищих представницьких оргашв влади в Укра!нi розпочинаеться iз витокiв народовладдя i представницько! влади на Русi, охоплюе сеймовий досвщ укра!нства у вищих представницьких установах Великого князiвства Литовського, Речi Посполито!, Австрi! та Австро-Угорщини, царсько! Росi!, а також функцiонування вищих представницьких оргашв доби нащонально-визвольних змагань 1917-1920рр. та перiоду "радянського парламентаризму".
У цьому контекстi важливого значення набувае висвiтлення iсторичного процесу формування парламентаризму, всебiчний теоретичнй аналiз становлення представницьких форм врядування, характеристика пол^ико-правового статусу парламентських шституив на рiзних етапах iсторичного розвитку Укра!ни.
Актуальтсть теми обумовлена також i сучасними суспiльно-полiтичними процесами, пов"язаними iз конституцiйною реформою та вдосконаленням системи державного правлiвння в Укра!ш.
© 1льницька У.В., Крачковський Б.П. 2009
373
Анал1з досл\дження проблемы. Проблема становлення украшського параламентаризму, функщонування представницьких форм врядування в Укра1ш стала об"ектом наукових пошуюв багатьох науковщв; зокрема, Срмолаева В.М.[1], Кислого П. та Вайза Ч.[3], Кривенка Л.[6], Светово! Л.[12], Шаповала В.[16].
Однак, проблема е надзвичайно багатогранною i наукового аналiзу потребують чимало актуальних аспектiв. Важливим е створення цшсно! картини становлення i розвитку украшського парламентаризму iз застосуванням системного та кторичного методiв. Малодослiдженими залишаються питання полiтико-правового статусу та специфжи функцiонування представницьких iнститутiв польсько-литовського перюду, козацько-гетьмансько! доби, доби визвольних змагань 1918-20рр., а також особливостi украшського представництва в парламентських установах Австро-Угорщини та Роси.
Враховуючи вищезазначене, завданнями статт1 е: висвiтлення юторичного процесу становлення i розвитку парламентаризму в Укрш'ш; аналiз полiтико-правового статусу представницьких оргашв державно! влади в Укра1ш, починаючи вiд !х витоюв i закiнчуючи формуванням сучасного украшського парламенту.
Традици сучасного парламентаризму в Укра1ш сво!м корiнням сягають ютори схгдного слов"янства. Починаючи вiд 6 столбя верховним органом самоврядування й суду у слов"ян були загальноплемтт з1брання - в1ча, на яких виршувались найважливiшi питання життя племеш. Як орган громадського самоврядування, що виник за первiснообщинного ладу, вiче у схiднослов"янських племен було проявом прямого народовладдя, формою народного волевиявлення.
У Киевсьюй русг 9 ст. вiче було певною противагою владi Великого князя. Однак iз змiцненням автономи князiвств та розширенням князiвськоl влади вiче втратило характер постшнодшчо! шституци.
Роль вiча у суспiльно-полiтичному життi Кшвсько! держави значно зростае в другш половинi 11-12 ст. внаслiдок послаблення князiвськоl влади та зростання ролi мiських центрiв, коли вирiшального значення набувае затвердженя князя городянами.
У Галицько-Волинськт держав\ в1че мало свою специфжу: його роль та значення були менш вагомими, оскшьки поступались боярськш радi -дорадчому станово-представницькому iнституту. Тобто вiче втрачае значення органу прямого народовладдя та роль арбпра i вищо! шстанци у князiвськiй полiтицi та взаеминах князя з боярами [1,с.23]. 1з монголо-татарською навалою та захопленням Галичини й Захщно! Волинi Польщею вiча зникають. Лише у Новгорода Псковi, Вятськiй землях вони зберклись до поч. 16 столiття.
Шсля монголо-татарських завоювань та пiдкорення руських земель сусщшми державами формування представницьких оргашв та перетворення 1х на парламентсью шституци стало неможливим.
374
Отже, у перюд Ки!всько! Рус та Галицько-Волинського князiвства вiче було надзвичайним органом загальнодержавно! i земсько! влади та забезпечувало вирiшення найважливiших питань мiського i державного життя.
Перебуваючи у складi Великого княз1естеа Литовського та Реч1 Посполитог, Укра!на набула важливого досвщу участi у станово-представницьких органах державно! влади: Пани-радах, сеймових з1браннях, Сенатах. Це сприяло подальшому розвитку демократичних та представницьких традицш укра!нського народу.
Отже, Велике князiвство Литовське 14 столiття, до складу якого входили землi Укра!ни, було сильною конфедеративною державою. Перехщ руських земель тд зверхнiсть великого князя Литовського не пришс iстотно! змiни владних структур, де мiсце удiльних князiв зайняли Гедимiновичi, а у ролi репрезентантiв землi виступали мiсцевi боярсью ради. Великi литовськi князi Уставними грамотами тдтверджували права i тльги боярсько! знатi на землi [1, с.25].
Велике князiвство Литовське очолював Великий Князь, який уособлював законодавчу, виконавчу i судову влади. Однак, вже з 13 стол^тя при литовських князях юнувала боярська рада, яка функцюнувала як дорадчий орган, обмежувала владу князя i отримала назву Пани-Рада.Одтею з найважливiших функцш Пани-Ради ще з 14 стол^тя стае обрання великого князя, яке вщбуваеться на зм!здi розширеного складу Пани-Ради - Сейм1.
Сейм обирав князя, земських урядниюв, мав право оголошувати вшну, встановлювати податки [3, с.47]. Сейм був двопалатний i складався з двох кiл: перше коло (Нижня Палата) - лицарське, по два шляхетш депутати з пов^у; друге коло (Верхня Палата) - Пани-Рада [3, с.49]. У 1569 рощ, тсля укладання Люблшсько! Унi! та об"еднання Великого князiвства Литовського i Польщi, Сейм став виконувати законодавчу функцш. Специфжою роботи Сейму було затвердження лише тих ршень, яю були попередньо розглянут й узгодженi Сенатом i Королем.
Крiм того, у цей перюд формуються i функцiонують земсьт та повтов1 сеймики як нижш ланки сеймiв.
Яскравою сторiнкою в ктори укра!нського парламентаризму була козацька доба 15-18 ст. Козацька республжа (1648-1667 рр.) i Гетьманщина у складi Росiйсько! iмперi! були важливим етапом розвитку укра!нсько! державностi та становлення парламентаризму.
У козацькш республiцi дiяло козацьке самоврядування. Його вищим органом була загальна втськова рада. З !! дiяльностi розпочинаеться процес формування вищого законодавчого органу Укра!нсько! козацько! держави. У 1572 роцi вищим органом самоуправлшня стае загальна козацька рада. Ради розглядали найважливiшi питання: виборiв кошового отамана, суддi, писаря, куршних отаманiв, перерозподiлу земельних, лкових, водних угiдь серед куренiв, старшин, козаюв.
1з встановленням гетьмансько! влади i незалежно! Козацько! республiки Верховним органом в державi стала станово-представницька установа -
375
Генеральна Рада (що трансформувалась iз загально! вшськово! ради). До И складу входив Гетьман, генеральна, полкова та сотенна старшина. Ус козаки також мали право брати участь у Генеральнш Рад1 До Ради залучались i представники шших станiв суспiльства: духовенство, мщани, селяни.
До компетенци Генерально! Ради козацьке право вщносило установчi повноваження - обрання гетьмана i генерально! старшини (генерального уряду), санкцiонування (прийняття) законiв, прийняття рiшень з питань вшни i миру, внутрiшньо! та зовшшньо! полiтики, ратифiкацiю мiждержавних угод, судiвництво [1,с.57]. До виключно! компетенци Генерально! Ради належало обрання гетьмана та генерально! старшини.
Пiсля тдписання "Московських статей" Генеральна Рада фактично перейшла пiд контроль росiйських воевод. До Росшського царя та уряду перейшли повноваження Генерально! Ради щодо скликання рад, обрання гетьмана, виршення питань вiйни, миру, вшськових союзiв, контроль за управлшням державою, право судити та карати.
Остання Генеральна Рада вщбулась у 1750 рощ тсля лiквiдацi! iмператрицею Елизаветою Правлiння гетьманського уряду. У 1775 рощ, з лшвщащею Запорiзькоl Сiчi, у Лiвобережнiй Укра!нi почала утверджуватись росшська система органiв влади та управлшня.
Таким чином, система козацьких рад - Генеральних, старшинських, полкових, сотенних - було виявом козацько! демократi! та механiзмом поеднання прямого народовладдя з повноваженнями вищого представницького органу.
З друго! половини 18 столiття украшсью землi перебували у складi двох iмперiй - Ростськог та Австршсько/.Австршська влада пiсля захоплення Галичини лжвщувала iнститут сеймикiв та суворо заборонила будь-яю публiчнi зiбрання. Однак, вщсутшсть представницького органу на регiональному рiвнi спричинила незручностi в управлiннi. Тому, 13 червня 1775 року iмператор видав патент, яким було утворено Галицький становий сейм. Однак вш мав обмежену компетенщю та знаходився тд повним контролем центрально! влади, що не сприяло розвитку парламентаризму. Тобто, Галицький становий сейм (1775-1848рр.) не був впливовою представницькою шститущею (на вщмшу вiд сеймикiв за польського парламентаризму), не мав реальних повноважень i неналежно представляв штереси краю[16].
Активну участь у вищих представницьких установах украшщ почали вдагравати з середини 19 столiття (в Австршськш iмперi!) та з початку 20 стол^тя (у Росiйськiй iмперi!).
Пiд впливом революцiйних подiй 1848 року та переходу до конституцшно! монархи, австршський цiсар у кв^ш 1848 року проголосив демократичну Конститущю й створення рейхстагу - першого австрiйського парламенту з двопалатною структурою. У травш 1848 року до рейхстагу було обрано 39 украшщв (з 383 депутаив), що становило близько 10 вщсотюв усього депутатського корпусу рейхстагу [1].
376
7 березня 1849 року рейхстаг був розпущений. Парламентське представництво в Австри було вщновлене у 1861 рощ згщно iз "Лютневим патентом". Новий рейхстаг - Державна рада складався з двох палат.
Крiм рейхстагу, систему представницьких оргашв влади представляли крайов\ сейми. Вибори до крайових сеймiв, у тому чи^ й до Галицького i Буковинського вщбулись у березш 1861 року.
Урочисте вщкриття Галицького крайового сейму вщбулось 15 квггая 1861р. у Львовi в примщенш сучасного театру iм. М. Заньковецько!. Вибори до Галицького крайового сейму вщбувались за курiальною системою. 1з 150 депутатських мiсць-9 належало архieпископам, епископам та ректорам Львiвського та Краювського унiверситетiв; 141 депутат обирались по 4 курiях-велико! земельно! власноси, великих мiст, торговельно-промислових палат та кури решти громад [1, с.84]. Бiльшiсть укра!нцiв (понад 90%) у той час проживала в сшьськш мкцевост^ Тому значна частина депутатських мюць у сеймi належала польськш шляхтi. Представництво укра!нцiв становило 49 по^в [1,с.84]. Проiснував Галицький крайовий сейм до розпаду Австро-Угорсько! iмперi! у 1918 рощ.
Буковинський крайовий сейм також обирався за курiальною системою та ефективно функщонував до початку Першо! свггово! вiйни.
Таким чином, крайовi сейми, яю функцiонували в Австро-Угорськiй iмперi!, незважаючи на обмеження сво!х компетенщй законодавством та iмперським парламентом, все ж вдаграли значну роль в розвитку парламентаризму та представництва на захщноукра!нських землях.
Окремо! уваги потребуе питання украшського представництва в Державтй Дум1 Росп. Пщ тиском революци 1905-1907 рр. царський уряд Росп змшюе систему державного управлiння. 6 серпня 1905 року з"являеться царський Машфест про скликання "особого законосовещательного установления" та "Положение о выборах в Государственную Думу" [1, с.90]. Державна дума стала першим в ктори Росп парламентом, що свщчило про скасування самодержавства встановлення конституцшно! монархи. Формування Державно! думи Росп передбачало вибори по курiях вщ землевласникiв, мiських жителiв та селян.
До жовтня 1917 року державна дума скликалась чотири рази. До складу I Думи вщ укра!нських губернш увшшло 102 депутати (загальна кшькють обраних депутатiв - 478); до складу II Думи - також 102 депутати з 518 депутатських мкць; у Думi III скликання з 446 депутатських мюць вщ укра!нських губернiй було обрано 100 депутаив, у Думi ¡У скликання - 97 депутаив (з 442 депутаив) [1].
На жаль, укра!нсью представники не змогли вщстояти конституцiйних та автономних вимог. Однак, на державному рiвнi, на рiвнi представницького органу Росiйсько! iмперi! депутати вщ укра!нських губернiй все ж привертали увагу до проблем укра!нства та прагнули розв"язати наболiлi економiчнi, соцiальнi, культурнi питання.
377
Отже досвщ функщонування укра!нських представниюв у парламентських установах Австри, Австро-Угорщини та Росшсько! iмперiй став значним внеском в юторш становлення та розвитку укра!нського парламентаризму i державотворення,
Парламентськi ще! та традици найбiльш виразно виявились пiд час украгнських визвольних змагань 1917-1920рр. Шсля лютнево! револющ! 1917 року у Киeвi була сформована Центральна Рада на чолi з Михайлом Грушевським, яка стала об"еднувальним i координацшним центром укра!нського нацiонально-визвольного руху.
Центральна Рада (ЦР) стала першим загальнонащональним представницьким вищим законодавчим органом Укра!ни. Найбiльш значними досягненнями Укра1нсько1 Центрально! Ради щодо розробки основ державотворення е !! чотири Унiверсали, в яких були сформульоваш нацiональнi завдання на етапах боротьби за автономш, утворення УНР та утвердження !! самостiйностi. Центральна Рада виконувала законодавчу, установчу, бюджетно-фшансову, контрольну, внутрiшньополiтичну та зовшшньопол^ичну функцi!.
На жаль, не в повнш мiрi була реалiзована державотворча програма ЦР. Однак здобутки !! е вагомими. Центральна Рада виконувала роль вищого нацiонального проводу у перюд визвольних змагань, стала першим в ютори Укра!ни вищим представницьким органом влади.
З 28 кв^ня 1918 року в Укра!ш розпочинаеться перiод гетьманату. Павло Скоропадський оголосив себе Гетьманом Укра!ни з правом призначати Кабшет Мiнiстрiв та заявив про розпуск Центральног та Малог Рад. Ус найважливiшi парламентськi функцi! зосередили у сво!х руках Гетьман i Рада Мiнiстрiв. Пiзнiше, втрачаючи нiмецьку тдтримку, П.Скоропадський неодноразово повертався до щей конституцiоналiзму та парламентаризму. Однак намiри не були здiйсненi.
Антидемократична пол^ика гетьманського уряду викликала зростання опозицшних настро!в. Негативне ставлення до гетьманату засвщчили представники багатьох полiтичних партш. Проти влади гетьмана виступила Директор1я, створена 13 листопада 1918 року на таемних зборах Укра!нського Нащонального Союзу, Селянсько! спiлки i командирiв сiчових стрiльцiв.
26 грудня 1918 року Директорiя утворила свiй перший уряд. В результат^ виконавча влада покладалась на Раду народних мiнiстрiв. Вищим органом влади було ухвалено Трудовий конгрес, який обирався лише трудiвниками. Трудовий конгрес був скликаний 22 сiчня 1919 року. Його перша i остання сесiя вщбулась 23-28 Ычня 1919 року. У перший день роботи сеЫя одноголосно ухвалила Акт соборностi укра!нських земель. Незважаючи на ефективнiсть дiяльностi, Конгрес був змушений перервати свою роботу тд загрозою захоплення Киева бшьшовиками. Бiльшiсть депутатiв залишили Ки!в. Вщновити роботу Конгрес не змiг [1]. Спроби вщродити вищий представницький орган влади УНР вщбулись у серпш 1919 року, коли уряд доручив мшктру iноземних справ пiдготувати проект виборчого закону.
378
Захгдно-украгнськг земл1 до закшчення Першо! свггово! вшни входили до складу Австро-Угорсько! iмперi! Внаслiдок кризи габсбурсько! iмперп, пiд впливом революцшних подiй на Наднiпрянщинi, вщбуваеться пiднесення нащонально! свiдомостi украшщв захщних земель та розпочинаються державотворчi процеси.
Консолщащю нацiональних сил в Австри здшснювала укра!нська парламентська репрезентацiя рейхстагу. На зборах 18 жовтня 1918 року у Львовi украшсью депутати, представники провщних полiтичних партiй, духовенство та студентство заснували Украгнську Нацюнальну Раду (УН Раду) та схвалили !! Статут. Було обрано Голову - Свгена Петрушевича. Крiм того було заявлено про тдготовку до створення власно! держави, яка шзшше отримае назву Захщно-Украшсько! Народно! Республки (ЗУНР).
У нiч на 1 листопада 1918 року, з розпадом Австро-Угорщини, сiчовi стрiльцi на чолi з Д.Вiтовським захопили у Львовi стратегiчно важливi об"екти i передали владу Украшськш Нацiональнiй Радi, яка звернулась до усього украшського народу, закликаючи до творення украшсько! державност^ Пiсля прийняття "Тимчасового Основного закону" Укра!нська Нацiональна Рада взяла на себе компетенщю парламенту.
Оскiльки Укра!нська Нацiональна Рада оголосила себе тимчасовим органом, то на сеси 25 березня -15 квггня 1919 р. було прийнято Закон "Про скликання Сейму Захгдног област1 Украгнськог Народног Республти", а у квггш - виборчий закон. Шсля обрання Сейму, Укра!нська Нащональна Рада повинна була припинити свою дiяльнiсть. Однак Сейм не був скликаний. В червш 1919 року ЗУНР зазнала вшськово! поразки та державного розвалу.
Прихгд бтьшоеите до влади загальмував розвиток украгнського парламентаризму. .
Шсля Жовтнево! революци бiльшовики прийшли до влади тд гаслом "Вся влада Радам!" Намагаючись усунути Центральну Раду, бшьшовики iнiцiювали скликання 4 грудня 1917 року у Киевi Всеукрагнського з"гзду Рад робтничих, селянських I солдатських депутат1в. Згщно з прийнятими у грудш 1917 року законами, Укра!на проголошувалась Республiкою Рад, в якш вся влада належить Радам.
Згiдно з новою Конститущею (1937р.), у 1938 рощ замкть Всеукра!нського З"!зду Рад була обрана Верховна Рада УРСР першого скликання. Верховна Рада визнавалась единим законодавчим органом Укра!нсько! Радянсько! Сощалктично! Республжи. Верховна Рада УРСР обиралась громадянами Укра!ни по виборчих округах на строк 4 роки за нормами 1 депутат вщ 100 тис. населення. Згщно з новою Конститущею УРСР, яка була прийнята 20 червня 1978 року, до Верховно! Ради УРСР обиралось 650 депутаив строком на 5 роюв.
Верховт Ради радянських чаЫв формально мали багато спшьного з парламентами, однак за своею суттю такими не були. Вони не дiяли постшно, не кнували автономно, сеси скликались двiчi на рж на короткий термш Хоча Верховна Рада радянського типу i формувалась шляхом виборiв народних
379
депутаив, однак щ вибори здшснювались при повному контролi партшних структур та на безальтернативнш основа
Значимим для розвитку укра!нського парламентаризму та становлення демократа став 1990р., рж проведення перших альтернативних, конкурентних виборiв. На цих виборах до Верховно! Ради Демократичний блок (до складу якого входив Народний Рух Укра!ни на чолi з В"ячеславом Чорноволом) в умовах жорсткого пресингу з боку владних структур здобув 27% депутатських мандаив. У парламент демблок сформував опозицiю "Народну Раду" на чолi з академжом 1.Юхновським, яка розгорнула активну дiяльнiсть з пiдготовки проекту Деларацi! про державний суверештет Укра!ни. Цей важливий документ був прийнятий Верховною Радою 16 липня 1990 року. Декларащя, прийнята Верховною Радою УРСР проголошувала верховенство, самостшшсть, повноту влади республжи у межах !! територi!. Значення Деклараци у подальших державотворчих процесах - неоцшеннне.
24 серпня 1991р. надзвичайна сесiя Верховно! Ради "Актом проголошення незалежностi Укра!ни" засвiдчила повну державну незалежшсть кра!ни.
Зi створенням сучасного укра!нського парламенту завершився складний та тернистий шлях формування представницьких форм врядування в Укра!ш.
Отже, в основi сучасного укра!нського парламентаризму - багатовжова iсторiя вiтчизняного державотворення та втшення досвiду функцiонування вищих представницьких оргашв влади в шших кра!нах. Сучасний укра!нський парламентаризм базуеться на таких европейських традицiях як незалежшсть та верховенство парламенту, його пол^ична структуровашсть; пiдзвiтнiсть i пщконтрольшсть парламенту виконавчо-розпорядчих органiв; формування уряду на пiдставi спiввiдношення сил у парламенту полiтична вiдповiдальнiсть уряду.
Л1тература
1. Срмолаев В.М. Iсторiя вищих представницьких оргашв влади в Укра!ш: Навч. поЫбник. - Х.: Право, 2007. - 280 с.
2. Журавський В. Укра!нський парламентаризм на сучасному еташ: теоретико-правовий аспект: Монографiя - К., 2001. - 248 с.
3. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Укра!ш на тлi свггового досвщу. - К.: Абрк, 2000. - 414 с.
4. Конституцшне право зарубiжних кра!н: Навч. посiбник / В.О. Рiяка, В. С. Семенов. М.В. Цвк та iн. / За заг. ред В.О. Рiяки. - К.: Юршком iнтер, 2002. - 152с.
5. Кравченко В.В, Конституцiйне право Укра!ни: Навч. посiбник. - 2-гевид., доп. - К.: Атжа, 2002. - 480с.
6. Кривенко Л. Парламент i парламентаризм // Парламентаризм в Укра!ш: теорiя i практика. - К., 2001 - С. 246-251.
7. Кульчицький В., Тищик Б. Iсторiя держави i права Укра!ни. - Львiв, 2000.
380
8. Мороз О.Ю. 1де1 представництва в украшськш пол^ичнш традици // Укра1'нська нащональна щея: реали та перспективи розвитку, вип.15, 2004. - С. 17-24.
9. Олуйко В.М. Парламентське право Укра1'ни: проблеми теори та практики. - К.: Юршком 1нтер, 2004. - 216с.
10. Полггична iсторiя Украши ХХ стол^тя. - К., 2002.
11. Пол^олопчний енциклопедичний словник / Упорядник В.П.Горбатенко; за ред. Ю.С.Шемшученка, В.Д. Бабкша. В.П. Горбатенка. - 2-ге вид., доп. i перероб. - К.: Генеза. 2004. - 736 с.
12. Светова С. Практика парламентаризму: ПоЫбник. К., 1997. - 132с.
13. Укра1'нський парламентаризм: минуле i сучасне / За ред. Ю Шемшученка. - К., 1999. - 368.
14. Чушенко В.1., Заяць 1.Я. Конституцiйне право Украши: Пщруч. - К.: Видавничий Дiм "1н Юре", 2007. - 488с.
15. Шаповал В.М., Борденюк В.1., Журавльова Г.С. Парламентаризм i законодавчий процес в Укра1ш: Навч. поЫбник. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 216 с.
16. Шаповал В.М. Зарубiжний парламентаризм. - Ки1'в, 1993.
Summary
ESTABLISHMENT OF UKRAINIAN PARLIAMENTARIANISM AND THE
PECULIARITIES OF FUNCTIONING OF STATE AUTHORITY REPRESENTATIVE ORGANS ON DIFFERENT STAGES OF HISTORICAL
DEVELOPMENT
In the article historical process of establishment and development of parliamentarianism in Ukraine is covered, political-legal status of state authority representative organs in Ukraine since Kievan Rus till the formation of the modern Ukrainian parliament is analysed.
Key-words: parliamentarianism, parliament, representative forms of governing, state authority representative organs, viche (popular assembly), seim, rada (council).
Стаття надшшла до редакцИ 2.09.2009
381
