CC BY
139
УДК 342.7 (477)
ПРАВО НА СВОБОДУ В1РОСПОВ1ДАННЯ: СУДОВИЙ ЗАХИСТ ТА ДЕЯК1 ПРОБЛЕМИ РЕАЛ1ЗАЦП
е. В. ТКАЧЕНКО,
канд. юрид. наук, доц., доцент кафедри конституцшного права Украти, Нащональний юридичний утверситет iMern Ярослава Мудрого, Украта, м. Хартв e-mail: [email protected] ORCID 0000-0003-2510-5362
Розглянуто проблеми судового захисту права на свободу свтогляду та в1роспов1дання засобами втчизняного судочинства, а також Свропейського Суду з прав людини. Доведено, що релтйт оргатзаци як iнститути громадянського сустльства е автономними утвореннями i саме тому т держава, т гг органи, т територiальнi громади, т органи мюцевого самоврядування, котрi дтть вiд гх iменi, не мають права визначати на центральному чи локальному рiвнях прюритетною або обмежувати ту чи тшу релтю, надавати особливий захист та юридичний статус тт чи тшт релтйнт оргатзаци, втручатись у здтснювану в межах закону дiяльнiсть релтйних оргатзацт та фтансувати гх дiяльнiсть, змтювати гх тдлеглкть у канотчних i оргатзацтних питаннях будь-яким дiючiм в Украгт та за гг межами релтйним центрам (управлтням).
Ключов1 слова: право на свободу свтогляду та BipocnoB^aHra, судовий захист, редшйш оргашзаци.
Постановка проблеми та актуальшсть теми. В умовах визначення курсу на европейську штеграцш та проголошення на конституцшному piвнi мети розбудови в Укра!ш правовой демократично!' держави особливого значення набувае питання повного й ефективного гарантування прав людини, в тому чиои свободи вipocпoвiдaння.
Забезпечення реаизацп даного фундаментального права, серед шшого, значно залежить вщ характеру вщносин держави та релтйних оргашзацш, мoделi й становлення таких взаемозв'язюв, !х правового регулювання. При
цьому одну з провщних ролей у забезпеченш свободи вiросповiдання вщграють судовi органи. Крiм того, останш подii, якi мали мюце в крашах Свропи (теракти в Париж^ введення пiдвищеного рiвня терористичноi загрози у Брюсселi тощо) призвели до загострення мiжнацiональних i мiжрелiгiйних вiдносин, пiдняли на новий щабель проблему спiввiдношення традицiйних европейських цшностей (свободи слова) з правами релтйних (наприклад, мусульманських) меншин.
Аналiз останшх дослiджень i публiкацiй. Проблеми захисту та реашзацп права на свободу вiросповiдання в юридичнiй лiтературi дослщжували П. М. Рабiнович, С. В. Шевчук, Г. Л. Серпенко, Д. О. Вовк та ш. Разом iз тим актуальною е проблема до^дження судових гарантiй реалiзацii права на свободу вiросповiдання та виявлення проблем взаемовщносин держави та релтйних органiзацiй, а також вироблення шляхiв iх вирiшення.
Метою статтi е анаиз судовоi практики забезпечення права громадян свободу вiросповiдання та стану його дотримання в УкраА'ш.
Виклад основного матерiалу. Питання свободи свггогляду i вiросповiдання завжди було в центрi уваги науковцiв i предметом дослщжень у свiтовiй науковiй думщ [1]. Першим нормативним документом, де закршлювалося це право, був Мшанський едикт 313 р., виданий iмператорами Римськоi iмперii Костянтином i Лшишем, в якому вони надавали «християнам i
вшм шшим повну свободу додержуватись релiгii, яку вважають для себе
найлшшою» [2].
Право на свободу свггогляду та вiросповiдання в конституцiйному законодавствi Украши та зарубiжних краш належить до основоположних природних прав людини, оскiльки воно виступае необхiдною складовою свободи особистого самовизначення. Крiм того, релтйна свобода була i е одшею з основ обгрунтування плюраизму суспiльного й державного життя як одше!' з основних ознак демократично!' держави. Як зазначае з цього приводу
Свропейський Суд з прав людини (дай - ССПЛ) у Ршенш вщ 19 квiтня 1993 р. у справi «Коккшаюс проти Грецп», свобода думки, совют та вiросповiдання е одшею з основ «демократичного суспшьства». У своему релтйному вимiрi вона виступае одним з невщ'емних елеменлв, що визначають належнiсть вiруючих та 1'хнш свiтогляд, водночас вона е цшним надбанням для атеiстiв, агностиюв, скептикiв i тих, хто ще не визначився. Вiд не1' залежить плюралiзм, невiдривний вiд демократичного суспшьства та здобутий дорогою цшою впродовж столпъ [3]. На нашу думку, ця юридична настанова ССПЛ, що повторюеться iз рiшення в ршення, мае стати преамбулою вiтчизняного законодавства про свободу вiросповiдання, ключовою засадою взаемовщносин держави з релiгiйними об'еднаннями при !х реестрацii та лшвщацп, а також при вирiшеннi мiжконфесiйних конфлiктiв.
У ст. 35 Конституцп Украши закрiплюеться, що кожен мае право на свободу свггогляду i вiросповiдання. Це право включае в себе свободу сповiдувати будь-яку релтю або не сповiдувати нiякоi, безперешкодно вiдправляти одноособово чи колективно релтйш культи i ритуальнi обряди, вести релтйну дiяльнiсть.
Право на свободу свггогляду та вiросповiдання знаходить свое закршлення i в мiжнародному правг Так, у ст. 18 Загально1' декларацii прав людини закрiплюеться, що кожна людина мае право на свободу думки, совют i релтц це право включае свободу змшювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з шшими, прилюдним або приватним порядком в ученш, богослужшш i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв.
У ст. 18 Мiжнародного пакту про громадянсью та полiтичнi права проголошуеться, що кожна людина мае право на свободу думки, совюп i релiгii. Це право включае в себе свободу мати чи приймати релтю або переконання на свш вибiр i свободу сповщувати свою релiгiю та переконання
як одноошбно, так i спшьно з шшими, публiчно чи приватно, у вщправленш культу, виконанш релiгiйних i ритуальних обрядiв та вчень. Шхто не повинен зазнавати примусу, що принижуе його свободу мати чи приймати релтю або переконання на свш вибiр.
Свобода сповщувати релiгiю або переконання тдлягае лише обмеженням, якi встановлено законом i якi е необхiдними для охорони суспшьно1 безпеки, порядку, здоров'я i моралi, так само як i основних прав та свобод шших осiб.
У ст. 27 цього документа закршлюеться, що в тих крашах, де iснують етшчт, релiгiйнi та мовнi меншостi, особам, як належать до таких меншостей, не може бути вiдмовлено в правi разом з iншими членами ж групи користуватися своею культурою, сповщувати свою релiгiю i виконувати и обряди, а також користуватися рщною мовою.
У ст. 9 Конвенцп про захист прав та основоположних свобод проголошено також проголошуеться, що кожен мае право на свободу думки, совiстi та релтц це право включае свободу змшювати свою релiгiю або переконання, а також свободу сповщувати свою релтю або переконання тд час богослужшня, навчання, виконання та дотримання релiгiйноi практики i ритуальних обрядiв як одноособово, так i спшьно з шшими, як прилюдно, так i приватно.
У ст. 1 Декларацп про права ошб, яю належать до нацiональних або етшчних, релiгiйних та мовних меншин встановлено, що держави захищають на iх вiдповiдних територiях iснування та самобутшсть нацiональних чи етнiчних, культурних, релтйних та мовних меншин та заохочують створення умов для розвитку тоi самобутностi.
Особи, що належать до нащональних чи етнiчних, релiгiйних та мовних меншин (надаи називаються особами, що належать до меншин), мають право користуватися досягненнями своеi культури, сповщувати свою релтю та
вщправляти релтйш обряди, а також користуватися своею мовою у приватному житт та публiчно, вшьно та без втручання чи дискримшацп у будь-якiй формi.
Свобода св^огляду означае право мати власш погляди на природу, людину i суспшьство та змiнювати ïx, сповщувати релiгiю або бути атеютом, не бути примушеним з боку держави або шших суб'ектiв суспiльниx вщносин до певного свiтогляду i ставлення до релМ, а також право виховувати дгтей вiдповiдно до своïx власних переконань та ставлення до релт1' [3]. Одним i3 проявiв права на свободу свiтогляду е свобода вiросповiдання, яка означае можливють кожного одноособово чи колективно сповщувати будь-яку релiгiю або не сповщувати нiякоï, вiльно приймати i змшювати релiгiю за своïм вибором, входити до релтйних органiзацiй чи виходити iз них, брати чи не брати участь у богослужшнях, релтйних обрядах i церемонiяx, навчаннi, релМ, нести альтернативну службу замiсть вшськово^ вести релiгiйну дiяльнiсть, вiдкрито виражати i вшьно поширювати своï релтйш або атеïстичнi переконання тощо.
Реаизащя права на свободу вiросповiдання в Укра1'ш регулюеться Законом Украши «Про свободу совют та релiгiйнi оргашзацп» вiд 23 квiтня 1991 р., в якому визначаеться змют права на свободу совют та вiросповiдання та принципи його реалiзацiï, визначаються види та правовий статус релтйних органiзацiï, закрiплюються засади 1'х взаемовщносин з державою.
Одним iз найважливших аспектiв правового регулювання релiгiйниx вщносин, меxанiзму реалiзацiï права на свободу вiросповiдання в Украïнi е ч^ке юридичне визначення засад взаемовiдносин держави та церкви.
Перш за все, слщ наголосити, що вщносини держави та церкви в Укра1ш в релтйнш сферi визначаються свiтським характером держави, що означае:
1) держава, ïï органи та посадовi особи не мають права втручатись у визначення особою свого ставлення до релт!', формувати i контролювати його,
вести облш за щею ознакою чи примушувати особу дiяти на користь певного об'еднання вiруючих;
2) держава не ототожнюе себе з жодною релтею чи групою вiруючих, жодним переконанням чи об'еднанням його прихильниюв, не виступае вiд iменi або проти будь-кого з них, не мае права тдтримувати будь-яку сторону в мiжрелiгiйних конфлштах;
3) держава не повинна ставитися до оргашзацш, заснованих з метою реаизацп права на свободу релш1', менш сприятливо, шж до свiтських об'еднань громадян [4].
Крiм того, на думку Д. О. Вовка, свггська держава не втручаеться у справи богослужбового чи богословського характеру, змют вiровчень, обрядiв, церемонiй, внутрiшню церковну iерархiю та систему управлiння, включаючи нормативний елемент, а також у навчально-виховний процес закладiв освiти об'еднання вiруючих [5].
У вiтчизняному конституцiйному законодавствi встановлюються такi принципи взаемовiдносин держави та релтйних об'еднань:
1) церква i релiгiйнi органiзацii в Украiнi вiдокремленi вiд держави;
2) жодна релтя не може бути визнана державою як обов'язкова. Всi релт1', вiросповiдання та релiгiйнi органiзацii е рiвними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень одше!' релт!', вiросповiдання чи релiгiйноi органiзацii щодо iнших не допускаеться;
3) заборона неконституцшного обмеження реалiзацii права на свободу вiросповiдання, а тiльки на пiдставi закону лише в штересах охорони громадського порядку, здоров'я i моральностi населення або захисту прав i свобод iнших людей;
4) вщокремлення школи вiд церкви;
5) держава захищае права i законш iнтереси релiгiйних органiзацiй; сприяе встановленню вщносин взаемно1' релiгiйноi i свггоглядно1' терпимостi й
Teopia i npaKmuKa npaeo3naecmea. — Bun. 2 (8) / 2015
ISSN 2225-6555
noBaru Mm: rpoMagaHaMH, ak cnoBigyroTb pemriro aöo He cnoBigyroTb ll, Mi®; BipywHHMH pi3HHx BipocnoBigaHb Ta ix pemriÖHHMH opram3a^flMH; öepe go BigoMa i noBa®ae Tpagu^l Ta BHyTpimHi HacTaHoBH pemriÖHHx opram3a^ö, akmo bohh He cynepeHaTb HHHHOMy 3aKoHogaBCTBy;
6) gep®aBa He BTpyHaeTbca y 3giöcHroBaHy b Me®ax 3aKOHy gmnbHicTb pemriÖHHx opram3a^ö, He ^rnaHcye gmnbHicTb öygb-AKHx opram3a^ö, CTBopeHHx 3a 03HaK0ro CTaBneHH^ go pemril;
7) pemriHHi opram3a^l He BHKoHyroTb gep®aBHHx ^yH^ifi;
8) pemriÖHi opram3a^l MaroTb npaBo öpara yHacTb y rpoMagcbKoMy ®Hrri, a TaKo® BHKopncToByBaTH HapiBHi 3 rpoMagcbKHMH oö'egHaHHAMH 3acoöu MacoBoi iH^opMaaii;
9) pemriÖHi opram3a^l He öepyTb ynacTi y gmnbHocTi nomTHHHHx napTifi i He HagawTt nomTHHHHM napTmM ^maHcoBo! nigTpuMKH, He BHcyBaroTb KaHgugariB go opraHiB gep®aBHoi Bnagn, He BegyTb ariTa^l aöo ^maHcyBaHHa bhöophhx KaMnaHifi KaHgugariB go цнx opraHiB. CBflrn,eHHocny®HTem MawTt npaBo Ha yHacTb y noniTHHHoMy ®HTTi HapiBHi 3 yciMa rpoMag^HaMH;
10) pernriÖHa opram3a^a He noBHHHa BTpyHaraca y gmnbHicTb mrnux pemriÖHHx opram3a^ö, y öygb-flKiö $opMi nponoBigyBara Bopo®Heny, HeTepnHMiCTt go HeBipywnnx i Bipywnnx mrnux BipocnoBigaHb.
TaKHM hhhom, BHxog^HH i3 3a3HaneHHx nono®eHb pemriÖHi opram3a^l ak iHCTHTyTH rpoMag^HCbKoro cycnmbCTBa e aBTOHoMHHMH yreopeHH^MH i caMe ToMy Hi gep®aBa, Hi ll opraHH, Hi TepHTopianbHi rpoMagu, Hi opraHH Mic^Boro caMoBpagyBaHHa, KoTpi giwTb Big ll iMeHi, He MawTb npaBa BH3HaHara Ha ^mpanbHoMy hh noKanbHoMy piBH^x npiopureTHoro aöo oÖMe®yBara Ty hh iHmy pemriro, HagaBaTH ocoöhhbhh 3axucT Ta ropuguHHufi CTaTyc Tin hh rnrnm peniriHHifi opram3a^l, BTpyHaraca y 3gificHWBaHy b Me®ax 3aKoHy gmnbHicTb pemriÖHHx opram3a^ö Ta ^iHaHcyBaTH lx gmnbHicTb, 3MrnroBara lx nignermcTb y KaHoHiHHHx i opram3a^ÖHHx nuTaHH^x öygb-AKHM giwHHM b YKpami Ta 3a ll
© TKaneuKo €. B., 2015 7
межами релтйним центрам (управлшням).
Обмеження ж реаизацп права на вiросповiдання можливе лише на пiдставi закону i е необхiдними в демократичному суспiльствi в iнтересах охорони громадського порядку, здоров'я i моральностi населення або захисту прав i свобод шших людей. Разом iз тим, таке вщокремлення не виключае взаемозв'язкiв мiж релiгiйними об'еднаннями та державами. Адже як шститути громадянського суспiльства вони мають право здiйснювати громадський контроль щодо дотримання права людини на свободу св^огляду та вiросповiдання, разом з представниками оргашв публiчноi влади оргашзовувати та проводити спiльнi заходи в сощально-гумаштарнш сферах. Крiм того, у вггчизняному законодавствi визнаеться особливий статус християнства як найбшьш розповсюджено1' конфесii в Украiнi, що, наприклад, виявляеться у визнанш вихiдними днями Рiздва Христового, Великодня, Трiйцi (ст. 73 Кодексу закошв про працю Украши).
Сучасний розвиток конституцiйного права та конституцшно1' юриспруденцii захiдноi демократ, практика Свропейського Суду з прав людини щодо взаемовщносин держави та об'еднань вiруючих показуе, що вони будуються на принципах неототожнення та нейтральности
Принцип неототожнення означае, що жодна офщшна релiгiя чи навт привiлейована церква не може юнувати в демократичнiй державi. Як з цього приводу зазначив Конституцшний Суд Австрп, «що будь-яка система державно1' релiгii та навiть будь-яка система, що ототожнюе певну релiгiю чи певну щеологш з державою мае бути заборонена» [2]. Тобто закршлення державно1' релiгii порушуе конституцiйний принцип свободи, одним iз проявiв яко! е свобода вiросповiдання, та конституцшний принцип плюраизму.
Принцип нейтральностi зобов'язуе державу бути неупередженою щодо юнуючих релтй та iдеологiй, а також поважати принципи свободи та недискримшацп. Цшавими е приклади з судово1' практики зарубiжних кра1'н
щодо застосування принципу нейтральност та забезпечення прав релтйних та культурних груп. Таким е випадок з iндiанкою з племеш пуебло Джулп Мартшес, яка вийшла замiж за представника з племеш навахо. Вщповщно до звича1в пуебло, дiти жiнок, як уклали шлюб з чужоземцями, втрачають бшьшють прав пуебло: постiйно проживати на племiннiй територii, голосувати, користуватися землею. Паш Мартшес подала позов до федерального суду на пiдставi того, що не отримала рiвного захисту зпдно з Актом про громадянськ права iндiанцiв 1968 р. Вона програла. Окружний суд визначив, що вщмша рiшення племенi, особливо у такш делiкатнiй справi, як членство, приведе до «руйнування культурно! щентичностЬ). У Нiмеччинi суддя вщхилила позов мусульманки, яка бажала швидко розвестися з чоловшом-мусульманином, який регулярно бив 11. Суддя винесла рiшення, що оскiльки Коран дозволяе чоловжам бити дружин, нiмецький суд у даному випадку мае рахуватися зi звичаями мусульманськоi релiгii [6].
Щодо розумшня цього принципу Свропейським Судом з прав людини були висловлеш таю правовi позицii:
1. У демократичному суспшьств^ де кiлька релтй спiвiснують з-помiж одного населення, може бути необхщним встановити обмеження на цю свободу, для того щоб узгодити штереси рiзноманiтних груп i забезпечити повагу до вiрувань кожно! особи (Рiшення у справi «Коккшаюс проти Грецп» вiд 19 квггня 1993 р.).
2. Однак при виконанш сво1х регулятивних повноважень у цш сферi та у сво!х вiдносинах з рiзними релiгiями, вiросповiданнями та вiруваннями держава зобов'язана лишатися нейтральною та неупередженою (див. Ршення у справi «Гасан i Чауш проти Болгарп» вiд 26 жовтня 2000 р.) [2]. Суд також дшшов висновку, що, коли порушуеться питання про оргашзацш релтйно! громади, ст. 9 треба тлумачити у свгт ст. 11 Конвенцп, яка убезпечуе дiяльнiсть об'еднання вiд безшдставного втручання держави. З цього погляду право
вiруючого на свободу BipocnoB^aHM передбачае вшьне функцiонування громади без свавшьного втручання держави. Справдi, автономне юнування релiгiйноi громади е невщ'емною частиною поняття плюралiзму в демократичному суспшьста й посiдае центральне мюце в передбаченому ст. 9 захистг
3. Суд зазначае, що в принциш право на свободу релтй у цiлях Конвенцп виключае ощнку державою легiтимностi релiгiйних переконань чи способiв, у яких цi переконання виражаються. Державнi заходи на тдтримку одного лiдера чи окремих оргашв роздiленоi релiгiйноi спiльноти або намагання примусити стльноту чи ii частину шдкоритися супроти власноi волi единому керiвництву також являтимуть собою завдання шкоди свободi релiгii. У демократичному суспiльствi держава не повинна вживати заходiв для забезпечення того, аби вс релiгiйнi спiльноти були тдпорядковаш единому управлiнню (Рiшення у справi «Serif v. Greece» вiд 14 грудня 1999 р.). Аналопчно у вище вказаному рiшеннi у справi «Гасан i Чауш проти Болгарп» зазначено, що Суд вважае, що факти, як свiдчили про недотримання органами влади нейтралiтету пiд час здшснення адмiнiстративних повноважень щодо реестрацп релiгiйноi громади, наводять на думку про те, що вщбулося втручання держави у права вiруючих на свободу вiросповiдання у значеннi ст. 9. Суд дшшов висновку, що захщ, вжитий державою на користь одного керiвника подiленоi на два табори релтйно1' громади або вжитий з метою примушення громади об'еднатися супроти ii волi пiд единим керiвництвом, становить втручання у право на свободу вiросповiдання. У демократичних суспшьствах державi не слiд вживати заходiв з метою забезпечення единого керiвництва релiгiйних громад.
Крiм того, коли здшснення права на свободу вiросповiдання або одного з його аспеклв, вщповщно до внутрiшнього права, тдпадае пiд дiю системи попереднього узгодження, участь у такш процедурi надання дозволiв уже
визнаних церковних оргашв не може не суперечити вимогам ч. 2 ст. 9 Конвенцп.
4. Суд нагадуе, що в той час, як свобода вiросповiдання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означае, серед шшого, свободу «сповщувати релтю» самому або в об'еднанш з шшими, публiчно та в колi тих, хто подшяе цю вiру. Оскшьки релтйш громади традицшно юнують у виглядi органiзованих структур, ст. 9 мае тлумачитися у свiтлi ст. 11 Конвенцп, яка захищае об'еднання вщ невиправданого втручання з боку держави (Ршення у справi «Свято-Михайлiвська Парафiя проти Укра!ни» вiд 14 червня 2007 р.).
5. З ше! точки зору право вiруючих на свободу вiросповiдання, яке включае право кожного спов^вати релiгiю разом з шшими, передбачае очжування, що вiруючi матимуть змогу вiльно об'еднуватися без жодного свавшьного втручання з боку держави. Будь-як повноваження держави оцшювати легiтимнiсть релiгiйних поглядiв е несумюними з 11 обов'язком, визначеним у практиш Суду, бути нейтральною та безсторонньою (Ршення у справi «Свято-Михайлiвська Парафiя проти Укра!ни» вщ 14 червня 2007 р.).
6. Крiм того, одним iз засобiв користування правом сповiдувати певну релтю, особливо для релтйно! громади в 11 колективному вимiрi, е можливють забезпечити судовий захист громади, 11 члешв та 11 майна. Таким чином, ст. 9 мае розглядатися не тшьки у свгт ст. 11, а також у свгт ст. 6 (Ршення у справi «Свято-Михайлiвська Парафiя проти Укра!ни» вщ 14 червня 2007 р.).
7. Суд вважае, що ситуашя, коли релтйна органiзацiя вочевидь конфлiктуе з керiвництвом церкви, до яко! вона належить, та зобов'язана внести змши до статуту та зарееструвати 1х (iнакше вона ризикуе бути виключеною зi складу юридично! особи, яку вона сама створила), вимагала вщ органiв державно! влади надзвичайно делшатного та нейтрального пiдходу до конфлшту. Суд доходить висновку, що вщмова Ки!всько1 мiськоi державно!
адмшютрацп зарееструвати змши до статуту громади-заявника, яка була тдтримана Ки!вським мюьким судом та Верховним Судом (див. пункти 42 та 50-52 вище), становить втручання у право громади-заявника на свободу вiросповiдання, передбачене ст. 9 Конвенцп, взятою окремо та у поеднанш i3 ст. 11. Зокрема, Суд зазначае, що цим втручанням органи державно!' влади обмежили можливють згадано! релiгiйноi групи, яка не мала статусу юридично! особи, здшснювати в повнiй мiрi релтйну дiяльнiсть та дiяльнiсть, яку зазвичай здшснювали зареестрованi неурядовi юридичнi особи (див. пункти 8384 та 9-91 вище) (Ршення у справi «Свято-Михайлiвська Парафiя проти Укра!ни» вщ 14 червня 2007 р.).
8. Суд зазначае, що зпдно з пунктами 2 ст. 9 та 11 Конвенцп' обмеження права на свободу вiросповiдання та зiбрань необхщно тлумачити вузько, таким чином, щоб !х перелiк був абсолютно вичерпним, а !х визначення обов'язково ч^ким (mutatis mutandis, Sidiropoulos and Other v. Greece, judgment of 10 July 1998, Reports of Judgments and Decisions 1998-IV, paragraphs 38). Лептимш цш, вичерпний перелш яких мютить ця норма, включають: iнтереси громадсько! безпеки, охорона громадського порядку, здоров'я чи мораи, захист прав та свобод шших осiб (Рiшення у справi «Свято-Михайлiвська Парафiя проти Укра!ни» вiд 14 червня 2007 р.).
9. Суд дай нагадуе, що в демократичному суспшьств^ в якому сшвюнують кiлька релiгiй всерединi одного i того ж спiвтовариства, можуть бути необхiдними обмеження на «свободу вираження релт! чи вiросповiдання» для того, щоб примирити штереси рiзних груп i гарантувати, що вiрування кожно! особи поважаються. Однак при реаизацп сво!х владних повноважень у цш сферi й у вщносинах усерединi рiзних релiгiй, конфесiй та вiросповiдань, Держава зобов'язана залишатися нейтральним i неупередженим. Для збереження плюраизму та правильного функцiонування демократii, роль влади у даних обставинах зводиться не до усунення причин напруженост
допомогою виключення самого плюраизму, а до того, щоб забезпечувати толерантне ставлення конкуруючих груп одна до одно! (Ршення у справi Баранкевiч проти Росшсько! Федерацп вiд 26 липня 2007 р.).
У вггчизнянш судовш практицi теж зустрiчаються рiшення щодо проблем визначення меж втручання держави у дiяльнiсть релтйних органiзацiй та !х взаемин мiж собою. Наприклад, у Ршенш Верховного Суду Укра!ни вiд 2 серпня 2004 р. зазначаеться, що ст. 35 Конституцп Укра!ни визначае, що кожен мае право на свободу свггогляду i вiросповiдання. Це право включае свободу сповщувати будь-яку релтю або не сповщувати шяко!', безперешкодно
вщправляти одноособово чи колективно релтйш культи i ритуальш обряди,
вести релтйну дiяльнiсть.
Звщси свободу вiросповiдання слiд розумiти як можливють самостiйного вiльного вибору об'екта вiрувань та !х вiдповiдного змiсту. Стаття 9 Свропейсько! конвенцii про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. проголошуе, що кожен мае право на свободу думки, совют та релт!'; це право включае свободу змшювати свою релтю або переконання, а також свободу сповщувати свою релтю або переконання тд час богослужшня, навчання, виконання та дотримання релтйно!' практики i ритуальних обрядiв як одноособово, так i спшьно з шшими, як прилюдно, так i приватно.
Таким чином, право на свободу думки, совют i релт! е одним з основних прав людини.
Враховуючи наведене положення програми щодо дш, викладених у редакцп: «Я наведу порядок у мiжконфесiйних суперечках: Сдиний Бог, Сдина Церква, Сдина монолггна могутня славетна Велика Свята Ки!вська Русь», е таким, що посягае на права i свободи людини, оскшьки суд не вважае, що у демократичному суспiльствi держав^ в особi вищих посадовцiв, слiд втручатися в управлшня релiгiйними iнституцiями.
За таких обставин суд вважае доведеним факт, що вищенаведеш
положення передвиборчо! програми претендента на кандидата на посаду Президента Укра!ни е такими, що посягають на права i свободи людини.
Наразi одшею з проблем правового регулювання релтйних вщносин в Укра!ш е повернення церковного майна та врегулювання так званих «мiжконфесшних земельних спор1в». Так, на думку правозахисних оргашзацш, правова проблема реституцii в основному породжена тим, що релтйш об'еднання не мають права на отримання статусу юридично! особи i, таким чином, не можуть володгги майном. Бiльшiсть органiзацiй, якi володши майном, яке мае бути повернене, перестали юнувати, а Православна Церква представлена декшькома органiзацiями. Це призводить до практики повернення майна ad hoc, що повшстю залежить вщ преференцiй органiв мiсцевоi влади i що у бiльшостi випадкiв тягне за собою не вщновлення права власносп, а передачу майна у безоплатну оренду. Щодо цього законодавцем мають бути вироблеш чiткi правила повернення майна релтйних органiзацiй.
Закон Укра!ни «Про свободу совiстi та релтйш органiзацii» не зобов'язуе релтйш громади рееструватися для провадження свое! дiяльностi в якостi юридично! особи, дозволяючи дiяти без повiдомлення оргашв влади про свое створення. Водночас дос актуальним залишаеться багаторiчне питання неузгодженост процедури реестрацii статутiв (положень) релтйних органiзацiй, передбачено! ст. 14 Закону, та процедури !х державно! реестрацп як юридичних осiб з подальшим внесенням даних до Сдиного державного реестру, передбачено! Законом Укра!ни «Про державну реестрацiю юридичних ошб та фiзичних осiб-пiдприемцiв». Цi двi процедури жодним чином не взаемопов'язаш мiж собою у законодавствi Укра!ни. Тому фактично досi залишаеться кшька тисяч релiгiйних органiзацiй, якi дшть зi статусом юридично! особи, проте не пройшли державну реестрацiю та не подали даш про себе до Сдиного державного реестру. У зв'язку з цим у таких оргашзашях виникають проблеми правосуб'ектносп з цившьних правовщносин щодо права
власност на культовi споруди.
Вважаемо, що при виршенш ще! проблеми законодавцю слiд звернутися до правових позицш ССПЛ, висловлених ним у Ршенш у справi «Католицька церква Кане! проти Грецп», в якому Суд визнав право на звернення до нащональних судiв релiгiйних громад, як не мають статусу юридично! особи, щодо захисту свое! власносп, а тим самим право власност незареестровано! релiгiйноi громади.
Останнiм часом спостер^аються випадки загострення мiжцерковного протистояння. Для деяких полггиюв, мiсцевих пiдприемцiв, громадських активiстiв i священикiв зростання патрютизму серед укра!нсько! громадськостi стало приводом для реаизацп намiрiв по змш канонiчноi юрисдикцп православних громад УПЦ (МП) в рiзних областях Укра!ни з метою !х переходу в каношчне пiдпорядкування УПЦ КП.
Хоча зпдно зi ст. 8 Закону Укра!ни «Про свободу совiстi та релтйш оргашзацп» держава визнае право релтйно!' громади на вшьну змшу пiдлеглостi в канонiчних i оргашзацшних питаннях будь-яким дiючiм в Укра!ш та за !! межами релтйним центрам (управлiнням), занепокоення викликають факти застосування полiтичного, економiчного або релтйного тиску в процесах переходу православних громад з одше!' конфесiйно!' юрисдикцп' в iншу. Бувають випадки, коли через форми безпосереднього здшснення мюцевого самоврядування (загальнi збори громадян, мiсцевi iнiцiативи та громадськi обговорення) здшснюеться перепiдпорядкування релiгiйних громад з одше!' конфесп до iншоi. Вiдповiдно до мунщипального законодавства Укра!ни предметом мюцевих референдумiв, загальних зборiв громадян та громадських обговорень можуть бути лише питання мюцевого значення. Аналiз же положень Конституцп Укра!ни та Закону Укра!ни «Про мiсцеве самоврядування в Укра!ш» засвiдчуе, що до них не належать питання про змшу шдлеглосп релтйних громад у каношчних i органiзацiйних питаннях будь-яким дшчим в Украiнi та за
ïï межами релтйним центрам (змшу па^архату). Порядок виршення цього питання мае бути врегульовано внутрiшнiми документами (статутом) релшйно1' органiзацiï i вiдбуватися вщповщно до нього.
Ще однiею проблемою юридичного регулювання релтйних вiдносин е порядок оргашзацп та проведення мирних зборiв. Адже Закон Украши «Про свободу совют та релiгiйнi оргашзацп» всупереч ст. 39 Конституцп Украши встановлюе дозвiльний порядок проведення релтйних масових заxодiв. Це на практиш призводить до того, що проведення публiчниx релiгiйниx мирних заxодiв стикаеться iз ще бiльшою кiлькiстю проблем, що базуються на дискримшацп, нетолерантност або свавiльному тлумаченнi законодавства з боку оргашв публiчноï влади.
Таким чином, вгтчизняне законодавство про свободу вiросповiдання е достатньо лiберальним щодо визначення порядку реашзацп цього конституцшного права громадянами Украши, визначення правового статусу релтйних об'еднань та ïx взаемовiдносин з державою. Проте адмшютративна практика органiв державно1' влади та мюцевого самоврядування встановлюе багато необгрунтованих перешкод у реалiзацiï права ошб на свободу релiгiï та вiросповiдання, зокрема у питання внутрiшньоï дiяльностi релiгiйниx органiзацiй. При цьому таю дп органiв влади та деяк положення законодавства не вiдповiдають положенням Конвенцп про захист прав людини та основних свобод та практиш ССПЛ.
Список лггератури:
1. Фонсегрив Ж. Опыт о свободе воли / Ж. Фонсегрив ; пер. с фр. под ред. М. Малеванского. - М. : Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2014. - 464 с.
2. Шевчук С. Судовий захист прав людини: практика Свропейського Суду з прав людини у контекст захщно'1 правово'1 традицп / С. Шевчук. - К. : Реферат, 2010. - С. 385.
3. Рабтович П. М. Коментар ст. 35 Конституцп Украши / П. М. Рабшович // Конститущя Украши. Науково-практичний коментар / редкол. : В. Я. Тацш, О. В. Петришин, Ю. Г. Барабаш та ш. ; Нац. акад. прав. наук Украши. - 2-ге вид., переробл. i допов. - Х. : Право, 2011.
4. Серггенко Г. Л. Роль конституцшно-правового регулювання вщносин держави i релшйних оргашзацш у гарантуванш свободи в1росповщання в Укрш'ш : автореф. дис. ...
© Ткаченко С. В., 2015 16
канд. юрид. наук : 12.00.02 / Г. Л. Серпенко ; Нацюнальна юридична академiя Укра!ни iм. Ярослава Мудрого. - Х., 2004. - 18 с.
5. Вовк Д. О. Право i релшя: загальнотеоретичш проблеми стввщношення : монографiя / Д. О. Вовк. - Х. : Право, 2009. - 186 с.
6. Мюллер Д. Разум, релтя, демократия / Деннис Мюллер. - М. : Мысль, 2015. - 366
с.
7. Ршення вщ 26 жовтня 2000 р. у справi «Гасан i Чауш проти Болгарп» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=328.
8. Ршення Свропейського Суду з прав людини вщ 13 грудня 2001 р. у справi «Бесарабська Митрополiя та iншi проти Молдови» // Шевчук С. Судовий захист прав людини: практика Свропейського Суду з прав людини у контексп захщно! правово! традицГ! / С. Шевчук. - К. : Реферат, 2010. - С. 407.
9. Ршення вщ 14 червня 2007 р. у справi «Свято-Михайшвська Парафiя проти Укра!ни» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/974_254/page2.
10. Решение от 26 июля 2007 г. по делу «Баранкевич против Российской Федерации» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.sclj.ru/court_practice/detail.php?ELEMENT_ID=1548&SECTION_ID=152.
11. Констнтущя Укра!ни у судових ршеннях // Бюлетень законодавства i юридично! практики. - 2011. - № 7-8. - С. 118.
12. Доповщь «Права людини в Укра!ш - 2005» ; Доповщь «Права людини в Укра!ш -2006» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://helsinki.org.ua/.
13. Свобода релш! та вiросповiдання в Укра!ш в контексп дотримання мiжнародних стандартiв з прав людини та основних свобод / за ред. Володимира Яворського / Укра!нська Гельсшська спшка з прав людини, МГО Центр правових та пол^ичних дослiджень «С1М». -Х. : Фолю, 2005. - 92 с.
14. Доповщь «Права людини в Укра!ш - 2014 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://helsinki.org.ua/.
15. Султанов А. Р. Защита свободы совести, распространения убеждений через призму постановлений Европейского Суда по правам человека / А. Р. Султанов. - М. : Статут, 2013 - С. 55-57.
Ткаченко Е. В. Право на свободу вероисповедания: судебная защита и некоторые проблемы реализации.
Рассмотрены проблемы судебной защиты права на свободу мировоззрения и вероисповедания средствами отечественного судопроизводства, а также Европейского Суда по правам человека. Доказано, что религиозные организации как институты гражданского общества являются автономными образованиями и именно поэтому ни государство, ни его органы, ни территориальные общины, ни органы местного самоуправления, которые действуют от их имени, не имеют права определять на центральном или местном уровнях приоритетной или ограничивать ту или другую религию, оказывать особую защиту и юридический статус той или иной религиозной организации, вмешиваться в осуществляемую в рамках закона деятельность религиозных организаций и финансировать их деятельность, изменять их подчиненность в канонических и организационных вопросах любым действующем в Украине и за ее пределами религиозным центрам (управлениям).
Ключевые слова: право на свободу мировоззрения и вероисповедания, судебная защита, религиозные организации.
Teopia i npaKmuKa npaeo3naecmea. — Bun. 2 (8) / 2015
ISSN 2225-6555
Tkachenko I. V. The right to freedom of religion: the judicial protection and some implementation problems.
The article deals with the problem of judicial protection of the right to freedom of thought and religion by means of domestic legal proceedings, as well as the European Court of Human Rights proved that religious organizations as civil society institutions are autonomous entities and is therefore neither the state nor its agencies or territorial communities or local authorities acting on their behalf, have the right to determine at a central or local level priority or restrict this or that religion, to provide special protection and the legal status of a religious organization to interfere with the due process of law activities of religious organizations andfund their activity, change their subordination in canonical and organizational matters of any action in Ukraine and beyond religious centers (management).
Key words: right to freedom of thought and religion, the judicial protection of religious organizations.
Hadiürnm do pеdкonегi'i 07.11.2015 p.
© TKaneuKo €. B., 2015
18
Розширена анотащя статт Ткаченка Свгешя Володимировича на тему: «Принцип доцшьносп в цившьному судочинствi УкраУни»
Tkachenko I. V., Candidate of Legal Sciences, Associate Professor of Department of Constitutional Law, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv
An extended abstract of paper on the subject of: «The right to freedom of religion: the judicial protection and some implementation problems»
Problem settings. In terms of determining the course of European integration and the declaration at the constitutional level objectives in Ukraine building legal, democratic state special importance is the issue of full and effective guarantee of human rights, including freedom of religion. State ensure the implementation of said fundamental right, among other things, much depends on the nature of relations between the state and religious organizations, models and establishment of relationships, their regulation. Thus a leading role in ensuring the freedom of religion playing courts. In addition, the recent events taking place in Europe (the terrorist attacks in Paris, the introduction of increased level of terrorist threat in Brussels, etc.) led to the aggravation of interethnic and interreligious relations, set a new stage the problem of balance of traditional European values (freedom of speech) rights of religious ( eg Muslim) minority.
Recent research and publications analysis. To the analysis judicial guarantees the right to freedom of religion, in particular, such researchers applied as P. Rabinovich, S. Shevchuk, GL Sergienko, D. Vovk.
Paper main body. The article deals with the problem of judicial protection of the right to freedom of thought and religion by means of domestic legal proceedings, as well as the European Court of Human Rights proved that religious organizations as
civil society institutions are autonomous entities and is therefore neither the state nor its agencies or territorial communities or local authorities acting on their behalf, have the right to determine at a central or local level priority or restrict this or that religion, to provide special protection and the legal status of a religious organization to interfere with the due process of law activities of religious organizations and fund their activity, change their subordination in canonical and organizational matters of any action in Ukraine and beyond religious centers (management).
Conclusions of the research. national legislation on freedom of religion is sufficiently liberal to determine the order of the constitutional right of citizens of Ukraine, determination of the legal status of religious communities and their relationship with the state. However, the administrative practice of state and local government establishes many unjustified interference with the right of persons to freedom of religion and belief, including the issues of internal activities of religious organizations. In addition, these actions of the authorities and certain legal provisions inconsistent with the provisions of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and the practice of the ECHR.
Key words: right to freedom of thought and religion, the judicial protection of religious organizations.
