CC BY
47
КОНСТИТУЦ1ЙНЕ ПРАВО
Слшько Тетяна МиколаТвна,
кандидат юридичних наук, доцент, завдувачка кафедри конституцйного права Украни, На^ональний юридичний унверситет iменi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харюв e-mail: t.m.slinko@gmail.com ORCID 0000-0001-8411-9655
Мщь Анастаая МиколаТвна,
студентка 3 курсу, 1нститут пдготовки кадрiв для орган'1в юстици Украни, На^ональний юридичний унверситет iменi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харюв
doi: 10.21564/2414-990x.142.143548 УДК 342.727:351.751.5
ПРОБАЕМИ РЕАА1ЗАЦ11 ПРАВА НА СВОБОДУ СЛОВА В 1НФОРМАЦ1ЙНИХ 1НТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛАХ
Розглянуто змкт засад реалгзацИ права на свободу слова в 1нтернет1. Досл1джено гаран-тй права на вшьне вираження поглядгв у режим1 онлайн у демократичны державь Проанал1-зовано приписи I положення чинного законодавства Украти, мехатзми виявлення балансу мж державними ттересами I правами громадян на приклад1 зарубгжних крат. Акцентовано на гсну-ючих проблемах забезпечення права на свободу вираження поглядгв в Ытернетг, запропоновано шляхи можливого правового регулювання тформацшного онлайн-простору з огляду на обов'язкове дотримання прав людини.
Ключовi слова: свобода слова; штернет-ресурс; право на вираження поглядiв; шформащя; штернет-джерела; цензура; державний контроль; сощальш мережь
Слинько Т. Н, кандидат юридических наук, доцент, заведующая кафедрой конституционного права Украины, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail : t.m.slinko@gmail.com ; ORCID 0000-0001-8411-9655
Миць А. Н., студентка 3 курса, Институт подготовки кадров для органов юстиции Украины, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
Проблемы реализации права на свободу слова в информационных интернет-источниках
Рассмотрено содержание основ реализации права на свободу слова в Интернете. Исследованы гарантии права на свободное выражение взглядов в режиме онлайн в демократическом государстве. Проанализированы предписания и положения действующего законодательства Украины, механизмы выявления баланса между государственными интересами и правами граждан на примере зарубежных стран. Акцентировано внимание на существующих проблемах обеспечения права на свободу выражения мнений в Интернете; предложены пути возможного правового регулирования информационного онлайн-пространства с учетом обязательного соблюдения прав человека.
Ключевые слова: свобода слова; интернет-ресурс; право на выражение взглядов; информация; интернет-источники; цензура; государственный контроль; социальные сети.
Постановка проблеми. ХХ1 столтя - доба не лише глобальних змш, нововведень i перетворень, а й швидкого впровадження електронних ресурсiв у вс сфери життя. Звкно, це все мае як позитивш, так i негативш наслщки (примiром, ыбер- i хакерсью атаки). Враховуючи це, а також швидысть i мож-ливост мережу питания державного регулювання штернет-контенту набувае актуальность Бшьше того, ниш все бшьше краТн установлюють обмеження i заборони на доступ населення до окремих ресурсiв, щоправда, намагаючись при цьому не порушувати засад i принцишв демократы. Наша держава не е винятком. Так, у нашш краТш юнуе безлiч рiзиомаиiтиих нащональних мас-ме-дiа у Всесв^нш мережу сайив оргашв влади i сторшок високопосадовщв, на яких можна залишити поввдомлення, коментар, запитання, що свщчить про прогрес, пiдвищеиия активной i свiдомостi громадянського суспiльства, дотримання принцишв демократп, а Конститущя прямо вказуе на неприпу-стимiсть будь-якоТ цензури [1, с. 141]. Виходячи з цього, втручання держави в роботу шформацшних видань i веб-ресурсiв, з одного боку, е порушенням норм Основного Закону, а з другого, - необхщним мехаиiзмом, що дiе на користь правовому сусшльству i сприяе пiдвищеиию iиформацiйиоТ безпеки.
Як бачимо, у сучасних умовах дотримання гарантш прав людини в мережi 1нтернет, а саме свободи слова i вираження поглядiв, стае нагальною потребою. Складиiсть для УкраТни полягае в тому, що передусiм варто адаптувати приписи иацiоиальиого законодавства до мiжнародних нормативних положень. Законо-давець мае виконати непросте завдання, складшсть якого пояснюеться специ-фжою 1нтернету - йдеться про його асинхроншсть, глобальнiсть i швидкiсть [2, с. 44]. Як уже зазначалося, певний контроль держава все ж здшснюе (з метою забезпечення нащональноТ безпеки). При цьому влада мае зробити все, щоб унеможливити порушення i зловживання з боку контролюючого органу. Таким чином, на окрему увагу заслуговують обов'язки й обмеження, яких може зазна-
вати особа, однак при цьому не слвд забувати про необхщшсть забезпечення балансу мiж усiма громадянами, враховуючи iнтереси i уявлення про мораль сусшльства, певних верств, окремих шдивщв тощо.
Саме складшсть i багатограннiсть порушеного питання пояснюе те, що воно ставало предметом вивчення багатьох науковщв, серед яких Т. М. Слшько (Т. М. БНпко) [11], В. В. Середюк (V. V. Беге^ик) [29], В. О. Серьогш (V. О. БегоЫп), Ю. Г. Барабаш (Уи. Н. БагаЬавЬ), I. В. Арiстова (I. V. Аг^оуа) тощо. Вагомий внесок у дослiдження особливостей юридичного регулювання роботи 1нтернету з позицiй захисту персональних даних, зокрема у сощальних мережах, зробили I. К. Омельченко (I. К. Оше1еЬепко) [16], Я. О. Шашен-ков (Уа. О. БЬавЬепкоу), Д. М. Цехан (Э. М. ТвекЬап), В. Д. Гавловський (V. Э. Нау1оу8ку1) [23], С. В. Шевчук (Б. V. БЬеуеЬик) i А. I. Марущак (А. I. МагивЬеЬак).
Мета публжацп - проаналiзувати основнi правовi аспекти шституту сво-боди слова в 1нтернеп, розглянути мiжнародний досвiд запобiгання порушен-ням прав людини при здшсненш необхiдного для демократичного суспiльства контролю, окреслити шляхи удосконалення законодавства i виршення проблем, пов'язаних iз порушенням права на свободу вираження поглядiв.
Виклад основного материалу. Право на свободу слова закршлено у ст. 34 Конституцп УкраТни, яка, поряд з шшим, мiстить вичерпний перелж пiдстав обмеження права на вираження поглядiв [1, с. 141]. До того ж це право регла-ментуеться мiжнародними документами, зокрема Загальною декларацieю прав людини [3], Конвенщею про захист основоположних прав i свобод [4], Мiжнарод-ним пактом про громадянськ i полiтичнi права [5] тощо. Воно конкретизуеться у законах УкраТни «Про шформащю» [6], «Про шформацшш агентства» [7], «Про захист суспшьноТ моралi» [8] та ш. Принагiдно варто вказати, що бвропейський суд з прав людини у справах, що стосуються порушень права на iнформацiю, найчастiше акцентуе увагу на таких трьох ключових моментах: передбачення законом, вщповщшсть законним штересам, воно е необхiдним у демократичному суспiльствi [9, с. 29]. Наведене видаеться щлком логiчним, бо засади свободи слова i вираження поглядiв - унiверсальнi, а отже, держави мають забезпечити баланс мiж штересами власними, особистостi та сусшльства i при цьому здiйснювати контроль i нагляд, тобто виконувати контрольно-наглядову функцiю. Зрозумiло, що у всесвггнш мережi 1нтернет останне робити складно. До того ж, законодавець мае виходити з того, що право на свободу вираження думок може обмежуватися лише в штересах забезпечення нащональноТ безпеки, територiальноТ цiлiсно-стi, громадського порядку тощо. Водночас 1нтернет як шформацшне джерело пiдпадае пiд сферу, що захищаеться ст. 10 Конвенцп про захист прав людини i основоположних свобод, оскiльки завдяки йому поширюеться iнформацiя в цiлому. Зупинимося на цьому детальшше.
Поширення шформацп (яка може, до речi, бути секретною, з обмеженим доступом) - справа, з одного боку, корисна, а з шшого - може становити загрозу. Саме тому заборона або блокування певного матерiалу в !нтернеи
мають бути пояснеш, тобто такий крок мусить бути необхщним для демократичного сусшльства, шакше так1 дп смшиво можна вщнести до цензури [10, с. 13]. Велика кшьккть штернет-ресурс1в дозволяе отримувати шформащю з р1зних джерел, що е основою для пор1вняння, сшвставлення 1 допомагае фор-мувати власний погляд на стан речей. Однак юнуе 1 зворотнш б1к: розма!ття думок здатне спричинити викривлення, дезшформування громадян, як наслщок, укоршюються стереотипи, як1 не вщповвдають реал1ям. Непоодиноы випадки поширення у мереж1 незаконних 1 неправдивих матер1ал1в, як1 можуть завдати моральну шкоду, образити почуття, принизити честь 1 пдшсть особи. Часто комерцшний характер функцюнування ресурсу виступае причиною того, що суб'екти онлайн-шформування змушеш шдкорятися впливу важел1в, завдяки яким вони кнують, нехтуючи достов1ршстю й об'ектившстю опублжованого матер1алу. У зв'язку з цим виникае низка проблем на кшталт втрати дов1ри до шституту подач1 шформацп, формування викривлених вражень, ввдчуття втрати реальност1. Це лопчно, бо новини або подаються з точки зору защкав-лених суб'ект1в, або необ'ективно висв1тлюються дописувачем, тобто даеться суб'ективне бачення задля штриги 1з метою зб1льшення к1лькост1 перегляд1в 1 статистики в1дв1дування того чи шшого ресурсу [11, с. 52].
Зупинимося ще на одному нюанс1 проблеми. Загальновизнано, що соц1альн1 мереж1 можуть виступати особливим 1нформац1йним джерелом. Наприклад, певна сторшка набирае значну кшьюсть в1дв1дувань 1 перегляд1в, що означае дов1ру, отже, ступ1нь впливу цього контенту на сусшльство шдвишуеться. Б1льш того, в1н справляе сильшше враження, н1ж звичайн1 ЗМ1, тому що сощальш мереж1 передбачають зворотний зв'язок 1з користувачами, тобто будь-яка особа може залишати коментар1, под1литися записами тощо. У цьому раз1 сл1д визнати, що межа м1ж конституц1йними правами громадян 1 ввдповщальшстю, яку вони можуть понести за власш дИ, дуже тонка. Прим1ром, у листопад1 2016 р. житель Льв1всько! област1 був засуджений до трьох роыв позбавлення вол1 за посягання на нац1ональну безпеку, оскшьки матер1али, як1 в1н публ1-кував у соцмережах, були визнаш неправом1рними, до того ж у них мктились заклики до повалення конституцшного ладу [12]. Наведене дозволяе зробити висновок, що державний контроль у цш сфер1 зд1йснюеться на загальних засадах 1з застосуванням норм чинного законодавства, але питання правового регулювання штернет-д1яльност1 на нац1ональному р1вш, на жаль, залишаеться в1дкритим. Позищя ж Ради бвропи в1дображена в Резолюцп «Заохочення, захист 1 здшснення прав людини в 1нтернет1»: «Права, яю людина мае офлайн, мають однаковою м1рою бути захищен1 онлайн» [14]. Зокрема, влада може провести лшгвктичну експертизу, доручаючи це фах1вцям, здатним вказати на те, що, так би мовити, читаеться «м1ж рядками». 1ншим прикладом емоцшного прояву агресп, що в1дпов1дно до ст. 2582 Крим1нального кодексу Укра!ни 1 норми КонституцГ! Укра!ни сл1д сприймати як порушення закону, е публ1чш заклики до п1дготовки 1 вчинення теракту [13], розпалювання ворожнеч1 [1, с. 141]. Як наслщок, у судовш практиц1 все част1ше зустр1чаються справи, у яких коментар
до запису в сощальнш мережi стае шдставою притягнення до кримшально'Т вщ-повiдальностi [15]. Здебшьшого це стосуеться полiтичних поглядiв населення, вщстоювання i захист яких супроводжуються емощями i використанням пев-ноТ лексики. Зокрема, користувачi мереж можуть погрожувати чи залякувати опоненив або незгодних. Враховуючи те, що, як вже зазначалося, шформащя, котра поширюеться через 1нтернет, не завжди бувае достовiрною, перевiреною, 18 квiтня 2018 р. комггет ВерховноТ Ради УкраТни з питань нацбезпеки та оборони шщшвав унесення змш до чинного законодавства, якими передбачаеться кримшальна вщповщальшсть за поширення неправдивоТ шформацп, що, крiм iншого, пiддае сумшву обороноздатнiсть УкраТни [16]. Такий крок передусiм пояснюеться неабиякою важливiстю використання й поширення шформацп, що зачшае нащональш iнтереси, а отже, встановлення вщповщальност за недосто-вiрнi i викривленi висловлювання е цiлком обгрунтованим.
Однак зауважимо, що не все так однозначно. Як вщомо, заборона цензури означае, що громадяни в змозi вшьно висловлюватися (без остраху писати чи виражати власне бачення, розумшня ситуацп чи вирiшення якоТсь проблеми, не закликаючи при цьому до протиправних дш) з приводу будь-яких питань. Виходячи з цього, закршлення будь-яких обмежень щодо мкця i способу вiльного висловлювання думок (наприклад, в онлайн-простор^ слiд вважати вщхиленням. Безперечно, у розвинених краТнах мае мiсце певний нагляд (чи нав^ь контроль) за активнiстю в мережу проте демократичнi держави при цьому мають на мет уникнення заворушень i запобiгання виникненню загроз сусшльству. Але при цьому важливо не допускати втручання в особистий простр та випадшв переслiдування й осуду за особист думки, що на прак-тицi зробити дуже складно. Тому Рада бвропи у 2013 р. здшснила спробу визначити шдстави i можливостi регулювання штернет-контенту з метою запобiгання кiберзлочинностi, поширенню неправдивоТ шформацп, пам'ята-ючи про необхвдшсть забезпечити захист персональних даних. Додамо, шо защкавленою органiзацiею виявився Мiжнародний союз електрозв'язку, який запропонував взяти частину повноважень щодо управлшня 1нтернетом на себе [17, с. 80]. Ниш, наголошуючи на необхвдноси впровадження на нацю-нальному рiвнi стандартiв прав людини в 1нтернеп, Рада бвропи розробляе численнi рекомендацп i коментарi, беручи до уваги особливоси законодавства та державного устрою багатьох краТн. Наприклад, головними вимогами Ради е надання державою гарантш неупередженостi й об'ективностi свого контролю, врахування розгалуженоси суб'екив, якi е учасниками iнформацiйного онлайн-простору, залучення недержавних суб'екив до розробки принцишв поведшки в Iнтернетi й можливих критерпв ТТ оцiнки, обгрунтування потреби в постшному здiйсненнi мошторингу даних у мережi, конкретизацiя законо-давчоТ бази i дослiдження проблемних аспекив свободи слова, що шдвищить довiру громадян. У той же час акцентуеться на тому, що при виршенш цього питання не слвд у жодному разi вдаватися до iмперативних методiв, запобiж-них i каральних заходiв [18].
Прикладом кра!ни, що активно розвиваеться як демократичне шформацшне сусшльство, може слугувати Франщя, в якш кнуе система контролю 1нтернету. Держава основш засади свое! д1яльност1 в цш сфер1 закршила в нормативно-правовому акт «Про сприяння поширенню та охорош прав при використанш тво-р1в у мереж1 1нтернет», в якому викладено принципи регулювання, серед яких обов'язкова фшьтращя веб-матер1алу з метою запобиання поширенню дитячо! порнографы, крад1жщ 1 використанню персональних даних у мереж1 [19]. Зпдно з приписами акта полщейсью шдроздши надшяються повноваженнями стосовно виконання р1шень суду щодо реестрацп даних, хоча здебшьшого це входить до компетенцп Мшютерства внутр1шшх справ, яке спшьно 1з громадськими оргашза-щями складае списки сайт1в, розглядае подання 1 запити щодо !х блокування [19].
У нашш держав1 також розроблеш 1 прийнят1 акти, покликаш врегулю-вати питання поширення 1 надання доступу до шформацп, зокрема 1 в мереж1 1нтернет. Анал1зуючи в1тчизняну законодавчу базу, а саме закони Укра!ни «Про захист сусшльно! морал1» 1 «Про шформащю», можемо вказати, що деяю питання потребують детал1зацп.
По-перше, слушним е заперечення науковщв щодо можливост1 провайдер1в забороняти доступ до сайт1в на вимогу ком1сп з питань телебачення 1 радю-мовлення та шших орган1в [20, с. 133], тим бшьше, що це не регламентовано жодним нормативним чи шдзаконним актом. Виконання тако! функцГ! потребуе чггко! аргументацГ! 1 наявност1 п1дстав, яю в1дпов1дно до закону можуть вва-жатися достатн1ми для блокування певного ресурсу, в шшому раз1 це призведе до зловживання повноваженнями серед експерт1в, суб'ективного ставлення, в1дсутност1 аксюлопчного п1дходу до визначення законност1 д1яльност1 1нфор-мац1йних джерел.
По-друге, окремо! уваги заслуговуе роль громадськост1 в контролюванш 1нтернет-д1яльност1. Так, на початку кв1тня 2018 р. сп1взасновник 1 виконавчий директор РаееЬоок Марк Цукерберг заявив, що плануе створити самостшний шститут апелювання, тобто команду, яка опрацьовуватиме оскаржеш публ1кац1!, прийматиме р1шення про видалення посту. Отже, будь-який користувач матиме можливкть оскаржити це р1шення. Однак збер1гаеться можлив1сть звернутися до незалежно! структури, яка не мае жодного ввдношення до д1яльност1 вебсайта, тож розглядатиме справу неупереджено, покладаючись на сусшльну мораль 1 загальш уявлення про цшност1 [21].
Досв1д деяких кра!н шдтверджуе наступне: зац1кавлен1 громадяни можуть неупереджено встановлювати ввдповщшсть викладено! 1нформац1! загальним уявленням про мораль, 1 з огляду на це говорити про доречшсть блокування ресурсу, попит на певний контент. Наприклад, у Канад1 1 Великш Британп функщонуе система «С1еап£ее^>, яка самост1йно анал1зуе веб-контент, а у раз1 виявлення неприпустимо! 1нформацГ!, що може шкодити сусшльству 1 держав1, в1дправляе дан1 до вщповщних правоохоронних орган1в, як1 бшьш приск1пливо 1 детально розглядають справу [22]. Це свщчить про сшвпрацю м1ж органами державно! влади 1 громадянами, що зменшуе ризик зловживання 1 нехтування
представниками влади своТми повноваженнями, розбудову демократичного сусшльства шляхом залучення громадських об'еднань i оргашзацш до кон-трольно-наглядових заходiв. У нашiй державi iснуе Iнтернет-асоцiацiя УкраТни, одшею з функцiй якоТ е сшвпраця iз комiтетами ВерховноТ Ради УкраТни з питань розробки, корегування i аналiзу нормативно-правовоТ бази, що регу-люе дiяльнiсть в Iнтернетi [23]. На наш погляд, було б дощльно розширити ТТ повноваження, вщшсши до компетенцп останньоТ вирiшення разом з шшими правозахисними медiаорганiзацiями питання контролю за обпом онлайн шформацп, бо лише у разi консолщованоТ дiяльностi всiх зацiкавлених у розвитку штернет-регулювання суб'ектiв вони зможуть фахово шдходити до оцiнки рiзних матерiалiв.
По-трете, правове регулювання сощальних мереж найчастiше вiдбуваеться на засадах, що встановлюються власниками вщповщного веб-сайту, своерщними корпоративними нормами, що, одначе, передбачае узгоджешсть iз нацiональним законодавством. Сощальш мережi та iнтернет-видання виступають суб'ектами шформацшних операцiй [24, с. 253], але слад удосконалити чинну законодавчу базу, лшвщувавши прогалини. Йдеться про вщсутшсть необхiдного юридичного обгрунтування статусу соцiальних мереж та штернет-видань, допустимих меж втручання в Тх дiяльнiсть передусiм осiб, уповноважених нести вiдповiдальнiсть за публiкацiТ, вказiвки на вщмшшсть приватних даних користувачiв вщ тих, що можна розглядати як таи, що допустимо використовувати, тощо.
Ще одним ключовим моментом е те, що судова практика УкраТни щодо захисту чесп i одност особи, зокрема, i в ¡нтернет^ розвиваеться як самостiйний об'ект судового захисту i Грунтуеться не ильки на приписах нормативно-правових актiв, а й на морально-етичних уявленнях сусшльства. Щоправда, за останш п'ять роюв були конкретизованi елементи, якi виступають необхщними для позивача при доведенш порушених прав, але в повному обсязi вони стосуються тiльки друкованих видань. Тому суди змушеш спиратися на ст. 277 Цившьного кодексу УкраТни, яка серед шшого закршлюе, що спростування недостовiрноТ шформацп мае вщбуватися у такий саме спосiб, у який вона була поширена [25, с. 356]. Однак, на наше переконання, використання мережi 1нтернет значно ускладнюе щентифшащю особи, яка поширюе неправдивi данi, адже не завжди е можливють дiзнатися, хто справдi е автором певноТ публшацп, а притягнути до вщповщаль-ност можуть власника веб-ресурсу, який опосередковано посприяв цьому [25, с. 356]. У такому разi порушуеться принцип справедливости за яким до вщпов^ дальносп може бути притягнута тшьки винна особа [26]. Отже, окреслене питання потребуе правового врегулювання, однак, беручись за цю справу, варто пам'ятати, що не можна допустити, щоб обраш засоби, способи i мехашзми унормування суперечили основоположним i фундаментальним правам i свободам. Тому 6СПЛ у справах, що розглядае, намагаеться розтлумачити вщмшносп мiж такими сло-восполученнями, як «оцiночнi поняття» i «наклепницькi твердження», звертаючи увагу на те, чи дшсно висловлювання е переконанням, чи виступае констатащею, що видаеться як оцшочне бачення (Лшгенс проти АвстрГТ) [27]. З огляду на
наведене, вважаемо дискусшним ршення бвропейського суду у cnpaBi «Пфайфер проти Австрп», де суд зробив висновок, що фактичш твердження справдi образли-вого характеру з неминучим безпосередшм впливом на приватне життя заявника гарантують захист [28]. Хоча кнують окремi висновки бСПЛ, якi акцентують на особливому пiдходi при розглядi справ стосовно вираження думок про осiб, чий авторитет i неупереджешсть е важливими складовими репутацп i статусу [29, с. 583]. Це свщчить про нагальну необхщшсть законодавчого закршлення чiтких визначень i фiксацiï вщмшностей мiж поняттями «дозволенi висловлювання» i «наклеп, дезшформащя», що вважаеться порушенням прав iншоï особи. Незва-жаючи на те, що у багатьох европейських крашах наклеп не квалiфiкуеться як злочин, зокрема i в нашш, явище «наклепницького туризму» («forumshopping») е проблемним у свiтi. До реч^ це питання недостатньо дослщжене науковцями, а отже, потребуе пильно!" уваги, адже стосуеться безпеки, чест, гiдностi, репутацп суб'ектiв шформацшного потоку на мiжнародному рiвнi. Дифамащя ввд-буваеться, коли особа, користуючись закордонним iнтернет-ресурсом, порушуе вiдповiднi норми, надаючи заявнику можливiсть подати позов до суду в будь-якш iз держав [9, с. 99]. Найчастше провайдери лiквiдують контент, який може спровокувати судовий позов, задля уникнення наслщюв, тому що розгляд справи щодо конфлшту з позивачем iз шшо'1 краши е дуже ускладненим.
Висновки. Шдсумовуючи, слiд вказати, що питання свободи висловлювань в штернет-джерелах мае певнi особливостi, правову специфшу i потребуе конкретизации Збалансованiсть мiж iнформацiйним громадянським сусшльством i державою вимагае додержання принципу пропорцшносп, який сприяе реалiзацiï прав людини, передбачае виключно тi обмеження, що е необхщними в демократичному сусшльствь Крiм того, законодавча регламентащя i розмежування понять «дозволен висловлювання» i «висловлювання, що е неправомiрними», тобто такi, що порушують права, е нагальною необхiднiстю у правовш державi.
При розглядi категорп «контент, що може викликати стурбовашсть iз точки зору засад толерантност i поваги до iнших» законодавцю важливо не тшьки прийняти норми, що встановлюють заборони, а й намагатися знайти першопри-чини непорозумшь у суспiльствi, задати вектор уникнення дискримшацш-них впливiв, мiнiмiзуючи ймовiрнiсть порушень права на свободу вираження поглядiв.
Список лiтератури:
1. Конститущя Украши. В1домост1 Верховног Ради Украти. 1996. № 30.
2. Червяцова А. О. Свобода вираження погляд1в та штернет: анал1з практики бвропейського суду з прав людини. Вгсник Харкюського нацюнального утверситету ¡мет В. Н. Кара-зта. Сергя : Право. 2014. № 1106. Вип. 17. С. 44-48. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ VKhIPR_2014_1106_17_13.
3. Загальна декларащя прав людини ООН ввд 10.12.1948 р. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/995_015.
4. Конвенщя про захист прав i основоположних свобод ввд 04.11.1950 р. URL: http://zakon3. rada.gov.ua/laws/show/995_004.
5. М1жнародний пакт про громадянсью i полггичт права ввд 16.12.1966 р. URL: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_043.
6. Про шформащю : Закон УкраТни вгд 02.10.1992 р. № 2657-Х11. В1домост1 Верховног Ради Украгни. 1992. № 48. Ст. 651.
7. Про шформацшт агентства : Закон УкраТни вгд 28.02.1995 р. № 74/95-ВР. В1домост1 Верховног Ради Украгни. 1995. №13. Ст. 83.
8. Про захист суспгльноТ моралГ : Закон УкраТни вгд 20.11.2003 р. № 1296-IV. В1домост1 Верховног Ради Украгни. 2004. № 14. Ст. 192.
9. Вольфганг Бенедек, МаттГас Кеттеман. Свобода вираження поглядГв та 1нтернет : посгбник. Видавництво Ради бвропи. 2013.
10. Слгнько Т. М. Конституцгйно-правовГ гарантГТ свободи слова. Наше право. 2014. № 9. С. 11-16.
11. Ващенко А. В. Свобода вираження поглядГв в 1нтернетк pro et contra. Право та тноваци. 2014. № 3. С. 49-54. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apir_2014_3_8.
12. Офщшний веб-сайт прокуратури Льв1вськоТ область URL: https://lviv.gp.gov.ua/ua/news. html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=195796.
13. Кримшальний кодекс УкраТни. Дата оновлення 28.08.2018. URL: http://zakon.rada.gov. ua/laws/show/2341-14 (дата звернення 20. 07.2018).
14. Commissioner for Human Rights of the Council of Europe, Social Media and Human Rights, 27, June 2016. Issue Discussion Paper (Korff Douweand Brown Ian), CommDH (2016). URL: https:// wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=1904319).
15. РГшення Дшпровського районного суду м. КиТв в1д 09.08.2016 р. у сирав1 №755/7842/16-ц. URL : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59641375.
16. Пашинський ш1щюе введення кримшально'Т в1дпов1дальност1 за поширення шформацГТ, що тдривае обороиоздатиiсть УкраТни. URL: https://ua.interfax.com.ua/news/general/499896.html.
17. Омельченко I. К. Шляхи регулювання 1нтернет-контенту в рамках нацюнального законодавства УкраТни та мГжнародних стандарпв. 1нформаЩя i право. 2014. № 1 (10). C. 73-86.
18. Committee of Ministers 7 December 2011, Declaration on the protection of freedom of expression and freedom of assembly and association with regard to privately operated Internet platforms and online service providers. URL: https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServices/Displa yDCTMContent?documentId=0900001680645b44 (дата звернення 20. 07.2018).
19. О содействии распространению и охране прав при использовании произведений в сети Интернет : Закон Франции от 12.06.2009 г. №2009-131128. Дата оновлення 10.2009 г. URL: http://www.wipo.int/wipolex/ru/details.jsp?id=14292.
20. Терехова Т. А. Правове регулювання використання 1нтернету як засобу поширення масовоТ шформацГТ в бвропейському СоюзГ Науковий вгсник Ужгородського нащонального ут-верситету. Серiя «Право». 2015. № 31. С. 131-135.
21. Facebook: Цукерберг подшився планами. URL: http://yur-gazeta.com/golovna/sudova-sistema-facebook-cukerberg-podilivsya-planami.html (дата звернення 29. 07. 2018).
22. Project Cleanfeed. URL: http://en.wikipedia.org/wiki/Cleanfeed_(content_blocking_system (дата звернення 20. 08. 2018).
23. Офщшний веб-сайт 1нтернет АсощацГТ УкраТни. URL: http://inau.ua/pro-asociaciyu (дата звернення 20. 07.2018).
24. Гавловський В. Д. До питання захисту персональних даних у сощальних мережах. Боротьба з органгзованою злочинтстю i корупщею (теорiя i практика). 2011. № 24. С. 252-261.
25. ЦивГльний кодекс УкраТни. Дата оновлення : 02.08.2018. URL: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/435-15.
26. Декларащя про принципи мГжнародного права в1д 24.10.1970 р. URL: http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/ru/995_569.
27. Lingens v. Austria: Judgment 8 July 1986. URL: http://www.oas.org/en/iachr/expression/ docs/jurisprudence/european/CASE_OF_LINGENS_v. _AUSTRIA.doc.
28. Pfeifer and Plankl v. Austria 22 February 1992. URL: http://giacomooberto.com/split2005/ independence/giurisprudenza/pfeifer.doc.
29. СлГнько Т. М., Середюк В. В. Свобода вираження поглядГв у рГшеннях бвропейського суду з прав людини та загальнГ критерГТ ТТ обмеження. Форум права. 2009. № 3. С. 580-585.
References:
1. Konstytutsiia Ukrainy. (1996). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 30.
2. Cherviatsova, A.O. (2014). Svoboda vyrazhennia pohliadiv ta internet: analiz praktyky Yevro-peiskoho sudu z prav liudyny Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Seriia: Pravo, 1106, 17, 44-48. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhIPR_2014_1106_17_13 [in Ukrainian].
3. Zahalna deklaratsiia prav liudyny OON vid 10.12.1948 r. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/995_015.
4. Konventsiia pro zakhyst prav i osnovopolozhnykh svobod vid 04.11.1950 r. URL: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004.
5. Mizhnarodnyi pakt pro hromadianski i politychni prava vid 16.12.1966 r. URL: http://zakon3. rada.gov.ua/laws/show/995_043.
6. Pro informatsiiu: Zakon Ukrainy vid 02.10.1992 r. № 2657-KhII. (1992). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 48, аЛ. 651.
7. Pro informatsiini ahentstva: Zakon Ukrainy vid 28.02.1995 r. № 74/95-VR. (1995). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 13, 8rt. 83.
8. Pro zakhyst suspilnoi morali: Zakon Ukrainy vid 20.11.2003 r. № 1296-IV. (2004). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 14, 8rt. 192.
9. Volfhanh Benedek, Mattias Ketteman. (2013). Svoboda vyrazhennia pohliadiv ta Internet. Vydavnytstvo Rady Yevropy [in Ukrainian].
10. Slinko, T.M. (2014). Konstytutsiino-pravovi harantii svobody slova. Nashe pravo, 9, 11-16 [in Ukrainian].
11. Vashchenko, A.V. (2014). Svoboda vyrazhennia pohliadiv v Interneti: pro et contra. Pravo ta innovatsii, 3, 49-54. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apir_2014_3_8.
12. Ofitsiinyi veb-sait prokuratury Lvivskoi oblasti. URL: https://lviv.gp.gov.ua/ua/news.html?_ m=publications&_c=view&_t=rec&id=195796.
13. Kryminalnyi kodeks Ukrainy URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 [in Ukrainian].
14. Commissioner for Human Rights of the Council of Europe, Social Media and Human Rights, 27, June 2016. Issue Discussion Paper (Korff Douweand Brown Ian), CommDH (2016). URL: https:// wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=1904319).
15. Rishennia Dniprovskoho raionnoho sudu m. Kyiv vid 09.08.2016 u spravi №755/7842/16-ts. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59641375 [in Ukrainian].
16. Pashynskyi initsiiuie vvedennia kryminalnoi vidpovidalnosti za poshyrennia informatsii, shcho pidryvaie oboronozdatnist Ukrainy. URL: https://ua.interfax.com.ua/news/general/499896.html [in Ukrainian].
17. Omelchenko, I.K. (2014). Shliakhy rehuliuvannia Internet-kontentu v ramkakh natsionalnoho zakonodavstva Ukrainy ta mizhnarodnykh standartiv. Informatsiiaipravo, 1 (10), 73-86 [in Ukrainian].
18. Committee of Ministers 7 December 2011, Declaration on the protection of freedom of expression and freedom of assembly and association with regard to privately operated Internet platforms and online service providers. URL: https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServices/Displa yDCTMContent?documentId=0900001680645b44.
19. O sodejstvii rasprostraneniju i ohrane prav pri ispol'zovanii proizvedenij v seti Internet : Zakon Francii ot 12.06.2009 g. № 2009-131128. (2009). URL: http://www.wipo.int/wipolex/ru/ details.jsp?id=14292 [in Russian].
20. Terekhova, T.A. (2015). Pravove rehuliuvannia vykorystannia Internetu yak zasobu poshyrennia masovoi informatsii v Yevropeiskomu Soiuzi. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia «Pravo», 31, 131-135 [in Ukrainian].
21. Facebook: Tsukerberh podilyvsia planamy URL: http://yur-gazeta.com/golovna/sudova-sistema-facebook-cukerberg-podilivsya-planami.html
22. Project Cleanfeed. URL: http://en.wikipedia.org/wiki/Cleanfeed_(content_blocking_system.
23. Ofitsiinyi veb-sait Internet Asotsiatsii Ukrainy URL: http://inau.ua/pro-asociaciyu [in Ukrainian].
24. Havlovskyi, V.D. (2011). Do pytannia zakhystu personalnykh danykh u sotsialnykh merezhakh. Borotba z orhanizovanoiu zlochynnistiu i koruptsiieiu (teoriia i praktyka), 24, 252-261 [in Ukrainian].
25. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15.
26. Deklaratsiia pro pryntsypy mizhnarodnoho prava vid 24.10.1970 r. (1970). URL: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/995_569.
27. Lingens v. Austria: Judgment 8 July 1986. (1986). URL: http://www.oas.org/en/iachr/ expression/docs/jurisprudence/european/CASE_OF_LINGENS_v. _AUSTRIA.doc.
28. Pfeifer and Plankl v. Austria 22 February 1992. (1992). URL: http://giacomooberto.com/ split2005/independence/giurisprudenza/pfeifer.doc.
29. Slinko, T.M., Serediuk, V.V. (2009). Svoboda vyrazhennia pohliadiv u rishenniakh Yevropeiskoho sudu z prav liudyny ta zahalni kryterii yii obmezhennia. Forum prava - Law Forum, 3, 580-585 [in Ukrainian].
Slinko T. N., PhD in Law, Associate Professor, Head of the Department of Constitutional Law of Ukraine, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail : t.m.slinko@gmail.com ; ORCID 0000-0001-8411-9655
Mits A. M., Student 3 course, Personnel Training Institute for the Bodies of Justice of Ukraine, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
Problems of realization right to freedom of speech in information internet-sources
The article considers the essence of the realization of the right to freedom of speech on the Internet. The guarantees of the right to free expression of views in the online mode in a democratic state have been investigated. Taking into account both positive and negative consequences (we are talking about cyber and hacker attacks), as well as the speed and possibilities of the network, the issues of state regulation of Internet content are becoming relevant. As we see, in the present conditions, the need to provide and observe guarantees of human rights in the Internet, namely freedom of speech and freedom of expression, becomes urgent. Now, emphasizing the need to introduce human rights standards on the Internet at the national level, the Council of Europe is developing numerous recommendations and comments, taking into account the peculiarities of the legislation and the state of many countries. The difficulty for Ukraine lies in the fact that, first of all, the requirements of national legislation should be adapted to international provisions.
The prescriptions and provisions of the current legislation of Ukraine, mechanisms for revealing the balance between state interests and citizens' rights on the example of foreign countries are analyzed. Attention is focused on the existing problems of ensuring the right to freedom of expression on the Internet, ways of possible legal regulation of the information on-line space, taking into account the compulsory observance of human rights, are suggested.
The role of the public in controlling Internet activities deserves special attention. It is noteworthy that the Internet Association of Ukraine operates in our country, one of whose functions is cooperation with the Verkhovna Rada of Ukraine committees on the development, adjustment and analysis of the regulatory and legal framework governing Internet activities. In our opinion, it would be advisable to expand its powers, considering its decision along with other human rights media organizations to control the circulation of online information, because only in the case of consolidated activities of all those interested in the development of Internet regulation of subjects, they will be able to professionally approach the evaluation of various materials.
Taking into account what has been said, it can be stated that the issue of freedom of speech in Internet sources has certain features, legal specifics and requires concretization. The balance between the information society and the state requires respect for the principle of proportionality, promotes the
realization of human rights, provides for exclusively those restrictions that are necessary in a democratic society. In addition, legislative regulation and the delineation of the concepts "authorized statements" and "statements are illegal", that is, violating rights, is an urgent necessity in a state governed by the rule of law. When considering the category of "content that may cause concern in terms of tolerance and respect for others," it is important for the legislator not only to adopt norms that impose prohibitions, but also to try to find the root causes of misunderstandings in society, to set the vector for avoiding discriminatory influences, minimizing the likelihood of violations of law on freedom of expression.
Keywords: freedom of speech; Internet-source; right to freedom of expression; information; online sources; censorship; state control; social networks.
Hadiumna do pedKorniii 15.08.2018 p.
