CC BY
32
УДК 347.113
М. I. Тарнавська
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету '^bBiBCb^ полггехшка", асист. кафедри цившьного права та процесу
СПОРИ ПРО ПОШИРЕННЯ В1ДОМОСТЕЙ У МЕРЕЖ1 1НТЕРНЕТ: СУПЕРЕЧНОСТ1 СУДОВО1 ПРАКТИКИ
© ТарнавськаМ. 1., 2015
Аналiзуeться актуальна судова практика Свропейського Суду з прав людини, Свропейського Суду Правосуддя, вггчизняних судiв з приводу поширення вiдомостей у мережi 1нтернет. Констатуеться певна вiдмiннiсть у пщходах цих судiв до вирiшення спорiв вказано'! категорн. Пiдкреслюеться, що позищя вiтчизняних вищих судових iнстанцiй щодо можливост притягнення до вiдповiдальностi власника сайту за розмщеш на ньому коментарi загалом, вiдповiдае правовим позищям Свропейського Суду з прав людини.
Ключовi слова: судова практика, Свропейський Суд з прав людини, Свропейський Суд Правосуддя, 1нтернет, сайт, коментарц 1нформац1я.
М. И. Тарнавская
ДЕЛА О РАСПРОСТРАНЕНИИ ИНФОРМАЦИИ В СЕТИ ИНТЕРНЕТ: ПРОТИВОРЕЧИЯ СУДЕБНОЙ ПРАКТИКИ
Анализируется судебная практика Европейского Суда по правам человека, Европейского Суда Правосудия, отечественных судов по поводу распространения информации в сети Интернет. Констатируются некоторые отличия в подходах этих судебных инстанций к решению споров этой категории. Подчеркивается, что позиция отечественных высших судебных инстанций по поводу возможности привлечение к ответственности владельца сайта за размещенные на нем комментарии в целом, отвечает правовым позициям Европейского Суда по правам человека.
Ключевые слова: судебная практика, Европейский Суд по правам человека, Европейский Суд Правосудия, Интернет, сайт, комментарии, информация.
M. I. Tarnavska
CASE ON THE DISSEMINATION OF INFORMATION ON THE INTERNET: CONTRADICTIONS JUDICIAL PRACTICE
The relevant jurisprudence European Court of Human Rights, European Court of Justice and domestic courts on the dissemination of information on the Internet is analyzed in the article. Certain differences in approach of the courts to resolve disputes of this category is noted. It is emphasized that the position of the higher courts about the possibility of liability of the owner for the site posted comments on it generally meets the legal position of the European Court of Human Rights.
Key words: jurisprudence, the European Court of Human Rights, the European Court
of Justice, internet, website, comments, information.
Постановка проблеми. Нещодавно, у 2013-2014 рр., Свропейський Суд Правосуддя Свропейського Союзу та Свропейський Суд з прав людини (далi - ССПЛ) прийняли низку ршень з приводу свободи вираження поглядiв та розмщення iнформацiï в мережi 1нтернет. На перший погляд вказаш рiшення видаються дещо контраверсiйними, упм виникае потреба в ïx детальшшому аналiзi i порiвняннi з практикою вггчизняних судiв.
Актуальнiсть теми. Правова проблематика поширення вiдомостей у мережi 1нтернет е, безумовно, актуальною сьогодш i викликае велике зацiкавлення як серед вчених, так i серед юриспв-практиюв. Прикладом практичноï ïï значущосп е, зокрема, нещодавня резонансна справа про поширення ведомостей на сайтах ТОВ "Видавнича органiзацiя Юстишан" та ПП "Украшська правда" (далi - справа "Юстишан") [1]. Прикладом неоднозначности вказано1' проблематики може бути, зокрема, ршення Свропейського Суду з прав людини (далi - ССПЛ) "Delfi AS v. Estonia" вiд 10 жовтня 2013 р. [2]. Отже, як у вггчизнянш судовш практищ, так i в практицi европейських сущв iснують суперечливi пiдxоди до свободи вираження поглядiв в мережi 1нтернет. Спроба висвiтлити ïx i е метою ще1' статтi.
Стан доследження проблематики. Практика застосування ст. 10 Конвенцп про захист прав людини i основоположних свобод (далi - Конвенщя) [3] постiйно перебувае у центрi уваги вiтчизняниx науковщв. Серед них, зокрема: Т. Дудаш, П. Рабiнович, Е. Тiтко, Л. Ярмол, О. Посикалюк, Т. Старцева, А. Червяцова. У^м, як уже зазначалось, юнуе потреба в осмисленш тенденцiй судово1' практики, пов'язаних з особливостями поширення ведомостей у мережi 1нтернет.
Виклад основних положень. Питання ведповедальносп власника сайту за поширення недостовiрноï iнформацiï залишаеться фактично неврегульованим у вггчизняному законодавствi [4]. Лише у п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду Украши вед 27. 02. 2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гедносп та чесп фiзичноï особи, а також дшово1' репутацп фiзичноï та юридично1' особи" зазначаеться про те, що належним ведповедачем у разi поширення стрно1' iнформацiï у мережi 1нтернет, е автор ведповедного матерiалу та власник веб-сайту [5]. Переважно, постанови Пленуму мають рекомендацшний характер, утiм суди у свош практицi, як правило, намагаються ïx враховувати. Загалом усшяю спроби держави якогось врегулювати дiяльнiсть мережi 1нтернет е надзвичайно дражливими для суспшьства, зокрема i украшського, адже вiн звик сприйматися як територiя, вiльна вiд заборон i будь-яких регламентацш. Саме тому першi рiшення у справi "Юстинiана" i викликали обурення i нерозумiння як серед штернет-спшьноти, так i серед практикуючих юриспв. Суть справи полягала у такому. Позивачi звернулись до Печерського районного суду м. Киева з позовом до ТОВ "Видавнича Оргашзащя Юстишан" та ПП "Украшська правда" про захист чесп, гедносп та дшово1' репутацiï, спростування недостовiрноï iнформацiï, опублiкованоï на веб-сторiнкаx, та ведшкодування морально!' шкоди. Вiдповiдачi, своею чергою, наголошували на тому, що матерiал, розмiщений на iнтернет-сторiнкаx видавчничоï органiзацiï, належить до вiльного, нецензурованого обговорення та коментування, не педлягае цензурi з боку власника сайту, тому вважали, що в позовi потрiбно вiдмовити. Утiм суд першоï iнстанцiï частково задовольнив позов з таких мiркувань. Було встановлено, що ведповедачам належать домени, на яких була розмщена спiрна iнформацiя (це, на думку суду, педтверджувалось роздруювками iз вказаних веб-сайтiв). До того ж таю сайти за сво1ми техшчними показниками дають можливiсть користувачам вшьно створювати блоги, розмiщувати власш новини, надаючи вiльний доступ для будь-якоï особи та можливiсть розмщувати iнформацiю як з пiдписом, так i аношмно [7]. Наголосивши на створенш вiдповiдачем теxнiчниx умов для поширення недостовiрноï iнформацiï,
суд першо! шстанцп навiв також позищю ССПЛ з цього приводу: "Свропейський Суд у сво!й судовiй практищ дотримуеться пiдходу щодо захисту свободи вираження поглядiв, вказуючи, що свобода висловлювати сво! погляди е правом людини, визнаним у свт, мабуть, найширше. Свобода слова визнаеться щнною, оскiльки публiчнi обговорення е можливим шструментом досягнення суспiльних цiлей та вираження особистих поглядiв само по собi е людським благом пошуку iстини, досягнення справедливостi, викриття негативних тенденцш у суспiльствi i взаемовщносинах мiж людьми... Проте иею ж ст. 10 Конвенцп передбачено законодавче обмеження права на вшьне вираження сво!х поглядiв та переконань, зокрема для захисту репутацп або прав шших осiб тощо, i е необхщним в демократичному суспiльствi. Тому, навггь коли твердження становить ощнкове судження, мае бути наявна фактична основа для такого судження. Ощнкове судження, як стверджуе практика ССПЛ (справа "Лшгенс проти Австрп" [6]), е висновком, отриманим в результат штелектуально!, лопчно! обробки i узагальнення факпв, оцiнок iнших людей, шформацп довiдкового характеру та причинно-наслiдкового зв'язку мiж зазначеними джерелами шформацп" [7]. Таке бачення е доволi щкавим i спiрним.
Отже, суд першо! шстанцп частково задовольнив позовш вимоги до ТзОВ "Видавнича Органiзацiя "Юстишан", ПП "Укра!нська правда", а саме: визнав шформащю недостовiрною та зобов'язав опублшувати на головнiй сторiнцi веб-сайпв вiдповiднi спростування [7]. Вказане ршення набуло неабиякого розголосу, особливо багато суперечок викликала сама можливiсть притягнення до вщповщальносп власника сайту за коментар^ залишенi читачами. Вказане ршення було залишене без змiн апеляцшною iнстанцiею, зокрема з тих тдстав, що ТзОВ "Видавнича органiзацiя "Юстишан" та ПП "Укра!нська правда" е власниками веб-сайпв, на яких така шформащя була опублiкована, i така шформащя е недостовiрною та мае негативний характер" [8]. Також Апеляцшний суд погодився з висновками суду першо! шстанцп, зазначивши, що в ршенш грунтовно проаналiзовано поняття "ощнкове судження" i обгрунтовано висновок про те, що стрна iнформацiя не може бути зарахована до ощнкових суджень, думок, переконань, критично! ощнки певних факпв i недолiкiв, а тому мае негативний характер та е недостовiрною" [8].
Однак касацшна шстанщя скасувала зазначенi рiшення i скерувала справу на новий розгляд [9]. Насамперед ВССУ вказав на те, що зпдно з роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду Укра!ни вщ 27 лютого 2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист пдносп та чесп фiзично! особи", належним вщповщачем у разi поширення стрно! iнформацi! в мережi 1нтернет е автор матерiалу та власник веб-сайту. Даш про власника веб-сайту можуть бути витребуваш в адмшстратора системи реестрацп та облiку доменних назв та адреси укра!нського сегменту мережi 1нтернет [5]. Однак суди першо! та апеляцшно! iнстанцiй не врахували цього та не витребували даних про власника сайту. Крiм того, певш висловлювання е оцiнковими судженнями, однак суди першо! та апеляцшно! шстанцш неповнютю визначились з характером поширено! iнформацi! та не розмежували ощнкових суджень i фактичних даних [9]. Пщ час нового розгляду справи у позовi було вщмовлено повнiстю, зокрема з тих тдстав, що правдивють частини iнформацi! була доведена, а частина шформацп, на думку суду, була ощнковими судженнями [9].
Цшавим i показовим е той факт, що суди першо! та касацшно! шстанцш при розглядi одше! i тiе! само! справи, посилаючись на практику застосування одше! i тiе! само! статтi 10 Конвенцп, дiйшли рiзних висновкiв. Цшавим е також те, що хоча фактично сшр стосувався вiдповiдальностi власника сайту за розмщеш на сайп коментарi, однак в жодному з ршень суду не висловлено мiркувань з цього приводу. У лiтературi висловлювались думки про неприйнятнiсть тако! судово! практики [10, с. 86-87]. Натомють ССПЛ зайняв iншу позищю, зокрема, у справi Бе1Г1 Л8 проти Естонi! (2013), констатувавши, що притягнення до вщповщальносп власника сайту - порталу новин за розмщеш на ньому образливi коментарi до статп, не е порушенням ст. 10 Конвенцп [2]. Так, ССПЛ, зокрема, зазначив, що компашя, якш належить новинний портал, повинна була усвщомлювати, що опублшована стаття може викликати негативну реакщю проти судноплавно! компанi! та !! керiвництва, а враховуючи загальну репутащю коментарiв на порталi Ве1£1, iснував
ризик того, що негативш коментарi можуть вийти за межi допустимоï критики i перетворитись на незаслужен образи чи прояви ненависп. Вiдтак, на думку Суду, компашя-заявник повинна була проявити певний стутнь обережностi, щоб уникнути притягнення до вiдповiдальностi за заподiяння шкоди репутацiï iншиx осiб [2]. Щоправда, на сайтi порталу Delfi A. S. зазначалось про заборону розмщення некоректних коментарiв чи коментарiв, якi мiстять погрози, образи тощо. Вказувалось також на те, що вщповщальнють за коментарi несуть саме ïx автори, а не портал; працювала автоматична система видалення коментарiв, що мютять нецензурну лексику, а також система зворотного зв'язку, що давала можливють особi повщомити адмiнiстратора сайту про некоректнi коментар^ У деяких випадках адмiнiстратори порталу видаляли некоректш коментарi з власноï iнiцiативи. Однак суд зазначив, що цих заxодiв виявилось недостатньо для запобтання заподiяння шкоди третiм особам, оскшьки до моменту отримання повщомлень компашею-заявником образливi коментарi були доступш громадськостi вже протягом шести тижшв [2]. Отже, ССПЛ тдтримав позицiю естонських судiв, якi "надали великого значення тому факту, що публшащя статей i коментарiв читачiв була частиною професiйноï дiяльностi компанп-заявника" Остання була зацiкавлена в кшькосп читачiв i коментарiв, адже вщ них залежав ïï доxiд вщ реклами. Утiм справу Delfi AS проти Естони передали на розгляд Великоï Палати ССПЛ, тож вказане ршення вiд 10 жовтня 2013 р. не набуло законноï сили, хоча не виключено, що Велика Палата погодиться з попередшми висновками ССПЛ [12].
Отже, у свпл ршень ССПЛ видаеться правильною позищя вищих судових шстанцш Украïни [5; 11] щодо можливосп притягнення до вщповщальносп власника сайту за створення ним теxнологiчноï можливостi для поширення недостовiрноï та такоï, що принижуе честь, пднють та дiлову репутащю iнформацiï.
В Узагальненнi практики Свропейського Суду з прав людини, тдготованому вщдшом дослiджень цього суду, зазначаеться, що ст. 10 Конвенцп покладае на державу позитивш зобов'язання встановити належну нормативно-правову базу для забезпечення ефективного захисту свободи вираження поглядiв журналiстiв у мережi 1нтернет [13, с. 13]. У цьому аспект ССПЛ визнае необxiднiсть регулювання мережi 1нтернет, зокрема, певнi позитивш обов'язки, як покладенi на державу щодо застосування заxодiв для забезпечення недоторканосп приватного життя: "... навггь у сферi взаемовiдносин приватних ошб, наприклад, користувача 1нтернету i тих, що надають доступ до конкретного сайту в 1нтернеи. 1накше кажучи, на державу покладено обов'язок встановити ефективний стримувальний зашб проти серйозних посягань на особисп данi особи, школи i через застосування ефективних кримшально-правових положень" [13, с. 16; 14, с. 46]. Поряд з тим, якщо йдеться про розмщення в iнтернет-арxiвi статп, що мютить недостовiрну iнформацiю, ССПЛ висловлювався про недопустимють "цензури i переписування iсторiï" [15]. Так, заявники у справi Вегржиновскi та Смолчевскi проти Польщi (2013) звернулись зi скаргою до ССПЛ тсля того, як виявили в iнтернет-арxiвi газети "Rzechpospolita" публшащю про ïx причетнiсть до сумшвних та напiвзаконниx правочинiв. Вказана публшащя (ïï "паперовий варiант") ще у 2002 р. була визнана недостовiрною ршенням Варшавського регiонального суду. На виконання вказаного ршення суду було стягнуто 30 тис. злотих моральноï шкоди та зобов'язано газету опублшувати вибачення. Ршення суду було виконане, однак через два роки позивачi виявили електронний варiант цiеï статп i звернулись з аналогiчним позовом до газети, вимагаючи видалення статп iз сайту, вщшкодування моральноï шкоди та публшацп вибачення. Цього разу польський суд вщмовив в позов^ зазначивши про недопустимiсть цензури та обов'язок журналю^в iнформувати громадськiсть про питання, що становлять публiчний штерес [15]. Це, своею чергою, дало тдстави заявникам стверджувати про неефективнють та iлюзорнiсть судового захисту, наданого 1м польським судом, адже iнформацiя, визнана цим судом недостовiрною, продовжуе залишатися доступною для широкого кола читачiв. У^м позицiю польських судiв пiдтримав i ССПЛ, вказавши на те, що заявники мали можливють пред'явити вимогу стосовно штернет-публшацп ще пiд час розгляду першоï справи, однак не скористались нею. ССПЛ звернув увагу,
зокрема на те, що Вегржиновсю i Смолчевсю e пpофесiйними юристами, а отже, 1'м, напевне, 6уло вiдомо про наявнiсть iнтеpнет-аpхiвy газети "Rzechpospolita". Кpiм того, заявники не бажали скористатись ефективним способом захисту, запропонованим 1'м нацiональними судами, -супроводити спipнy статтю на веб-сайтi коментарем про наслщки розгляду справи про недостовipнiсть пошиpеноï iнфоpмацiï (п. б2, бб piшення) [15; див. також 1б]. Отже, на думку ССПЛ, держава забезпечила баланс мiж правом на свободу вираження поглядiв та правом на повагу до особистого i шмейного життя. Обмеження свободи вираження поглядiв на користь захисту репутацп заявника, на думку ССПЛ, в обставинах ^eï справи було б непропорцшним y розумшш ст. 1G Конвенцп (п. 6s ршення) [15]. Суд пiдкpеслив також, що роль нацюнальних судових оpганiв не полягала y переписуванш подiй i постановленш piшення видалити з пyблiчного домену yсi слiди пyблiкацiï, яю могли бути знайденi y минулому, для того, щоб визнати необгрунтованим заплямування pепyтацiï окремих осiб [15].
ССПЛ загалом пiдкpеслюe, що 1нтернет, зважаючи на його здатнiсть збертати i передавати величезну кiлькiсть шформацп, вiдiгpаe важливу роль y розширенш доступу сyспiльства до новин i поширенш iнфоpмацiï загалом. Пiдтpимка iнтеpнет-аpхiвiв e ключовим аспектом цieï pолi i тому ССПЛ вважаe, що таю аpхiви потрапляють пiд захист ст. 1G Конвенцiï [13, с. 14-15].
У вищевказаному Узагальненнi ССПЛ згадyeться i про т. зв. "право бути забутим", питання, про яке, за словами суду, roarae y зовшм недавшх справах [тих, по яких на момент тдготовки Узагальнення ще не було винесене ршення. - М. Т.] [13, с. 12]. Це право стало предметом судового розгляду i y спpавi Марю Костехи Гонсалеса (Mario Costeja Gonzalez), яка розглядалась найвищою судовою iнстанцieю СС - Свропейським Судом Правосуддя. Суть справи полягаe y такому. Марю Гонсалес, громадянин 1спанп, y 2G1G р. звернувся зi скаргою до 1спансько! агенцн захисту персональних даних AEPD зi скаргою на Google Inc та Видавничий дiм La Vanguardia Ediciones SL, оскшьки на запит його iменi Google видавав посилання на статп газети La Vanguardia 199S р., де йшлось про накладення арешту на будинок Гонсалеса через несплату ним своïх боpгiв. AEDP вимагала вщ Google припинити шдексащю вказаних стоpiнок [17]. Google, своeю чергою, оскаржив piшення AEDP y Верховний суд 1спанп. Далi вказана справа була об^днана ще з 1SG подiбними провадженнями i передана на розгляд Свропейського Суду Правосуддя, який 13 травня 2G14 року постановив, що eвpопейське законодавство даe право громадянам краш СС звертатись до будь-яких пошукових систем з проханням видалити посилання, що стосуються особисто! iнфоpмацiï про заявника. Видаленню тдлягають неадекватнi i застаpiлi даш, а також тi, якi e надмipними щодо цiлей, для яких вони були pозмiщенi в 1нтернет [17]. Ця справа стала винятковою, зокрема, i y тому розумшш, що ршення Суду Правосуддя СС було прийнято всупереч думщ генерального адвоката Суду СС Ншло Яаскшена, до pекомендацiй якого, як правило, Суд Правосуддя рашше завжди дослухався [1S].
Право бути забутим визначаe як спосiб захисту особистих немайнових прав особи, спрямований на захист таeмницi минулого i життeвого спокою того, хто виршив не присвячувати себе пyблiчним справам [19, с. 199]. Як зазначаe О. Посикалюк, шд час застосування такого способу захисту важливим e врахування двох чинниюв: сyб'eктивного, - наявнiсть пiдтвеpдженоï поведiнкою волi особи, що виpажаe небажання бути y центpi пyблiчноï уваги, та об'eктивного, -пов'язаного iз вiдсyтнiстю (зникненням) виправданого суспшьного iнтеpесy, а вiдтак легiтимностi та корисносп втручання в особисте життя пyблiчноï особи [19, с. 199]. Видшяють також умови i особливосп застосування права бути забутим y мережк 1) неадекватнiсть, недоpечнiсть, неактуальнють даних; 2) данi самi по to6í не видаляються з мережу пpипиняeться тiльки iндексyвання пошуковими системами; 3) значна свобода розсуду i необхiднiсть юpидичноï оцiнки y кожному конкретному випадку [17]. Зазначимо, що ця ощнка, як правило, передбачатиме необхщшсть також i моpальноï оцiнки. З приводу цього дослщники зазначають, що, безумовно, по-piзномy маe оцiнюватись iнфоpмацiя, яка порочить особу, i, наприклад, вщгук про компетенщю спецiалiста y певнiй галyзi [17].
Згадаш вище справи е щкавими, зокрема, i в аспект порiвняння позицш обох европейських судiв - Свропейського Суду Правосуддя та Свропейського Суду з прав людини. Останнш намагаеться збалансувати право громадськосп на доступ до шформацп та право особи на приватнють, упм, як видаеться, надаючи бшьшого прiоритету праву громадськосп на доступ до iнформацiï. Так, хоча ССПЛ допускае за певних обставин видалення надмiрно образливих коментарiв з сайту, вш одночасно висловлюеться про важливють iнтернет-арxiвiв та поширення на них захисту ст. 10 Конвенцп. Свропейський Суд Правосуддя, навпаки, насамперед захищае право особи на приватнють. Так, хоча у справi Марю Костехи насправдi йдеться не про видалення шформацп з iнтернет-арxiву, а про припинення ïï шдексаци пошуковими системами, однак внаслщок цього доступ громадськосп до такоï шформацп, ясна рiч, буде дуже утруднений. Як видаеться, концепщя "право бути забутим" може бути сприйнята ССПЛ зi значною пересторогою, адже вщома позищя цiеï iнстанцiï щодо важливосп права доступу громадськостi до шформацп, що становить суспшьний iнтерес. Навггь у разi, якщо iнтернет-арxiви мютять iнформацiю, що визнана судом недостовiрною та такою, що принижуе честь, пднють особи, ССПЛ не допускае можливосп ïï видалення, вбачаючи у цьому небезпеку "цензури i переписування ютори", а лише вказуе на техшчну можливють розмютити посилання на вщповщне ршення суду. З огляду на це, великий штерес становитимуть майбутш рiшення ССПЛ, де вш висловить свою позицiю з приводу права бути забутим.
1. Ухвала Вищого спец1ал1зованого суду Украгни з розгляду цивыьних i кримтальних справ eid 19 червня 2013 р. // Сдиний державний реестр судових ршень Украгни. - [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/32558620. 2. Ршення Свропейського Суду з прав людини у справi "Delfi AS v. Estonia" вiд 10 жовтня 2013 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://khpg.org/ru/index.php?id=1379486904. 3. Конвен^я про захист прав людини i основоположних свобод вiд 4 листопада 1950 р. // Урядовий кур 'ер. - 2010. - № 215. 4. Старцева Т. Щодо вiдповiдальностi власника веб-сайту / Т. Старцева. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://blog.liga.net/user/tstartseva/article/12481.aspx. 5. Постанова Пленуму Верховного Суду Украгни № 1 вiд 27. 02. 2009 р. "Про судову практику у справах про захист гiдностi та честi фiзичноï особи, а також дыовог репутацИ' фiзичноï та юридичног особи" //Вiсник Верховного Суду Украгни. - 2009. - № 3. - С. 7. 6. Ршення Свропейського Суду з прав людини у справi "Лтгенс проти Австрп' вiд 8 липня 1986р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/980 066. 7. Ршення Печерського районного суду м. Киева вiд 16 листопада 2012 р. у справi № 2-2561/12 // Сдиний державний реестр судових ршень Украгни. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/27582261. 8. Ухвала АпеляцШного суду м. Киева вiд 14 лютого 2013 р. у справi № 22-ц/796/1190/2013 // Сдиний державний реестр судових ршень Украгни. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/ 29545119. 9. Ухвала Вищого спецiалiзованого суду Украгни зрозгляду цивыьних i кримтальних справ вiд 4 лютого 2015 р. // Сдиний державний реестр судових ршень Украгни. - [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/42767348. 10. Ямпольський В. Дектька ^iв про вiдповiдальнiсть власниюв ттернет-ресурав / В. Ямпольський // Юридичний журнал. - 2013. -№ 3. - С. 86-87. 11. Оглядовий лист ВГСУ вiд 12 червня 2014 р. № 01-06/770/2014 "Про деяю питання практики застосування господарськими судами законодавства про тформацт (за матерiалами справ, розглянутих у касацтному порядку ВГСУ" // Все про бухгалтерський облк -2014. - № 82. - С. 27. 12. Анищик О. ЕСПЧ: Сайт может нести ответственность за комментарии читателей / О. Анищик. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://europeancourt.ru/2013/10/10/13493Mmore-13493. 13. Интернет: прецедентная практика Европейского Суда по правам человека / Совет Европы. Европейский Суд по правам человека, 2012. -41 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://echr.coe.int. 14. Червяцова А. Свобода вираження поглядiв та ттернет: аналiз практики Свропейського Суду з прав людини /
А. Червяцова // Bí^uk Харювського нащонального утверситету iмeнi В. Н. Каразiна. - 2014. -№ 1106. - № 17. - С. 44-48. 15. Ршення Свропейського Суду з прав людини у справi "Вегржиновсю та Смолчевсю проти Польщi" вiд 16 липня 2013 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: medialaw.kiev.ua/zmisud/ecourt/380/. 16. Анищик О. Порочащие интернет-публикации защищены от удаления свободой слова / О. Анищик. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://europeancourt.ru/2013/07/17/12560/. 17. Соколова М. Право быть забытым: Испания против Google / M. Соколова. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lawtrend.org/ information-access/blog-information-access/pravo-byt-zabytym-evropejskij-sud-demonstriruet-nekompetentnost.
18. Advocate General's Opinion in Case C-131/12 Google Spain SL, Google Inc. v Agencia Española de Protección de Datos, Mario Cos teja González. - [Елетронний ресурс]. - Режим доступу: http://curia.europa.eu/jcms/upload/docs/application/pdf/2013-06/cp130077en.pdf#viewer.action=download.
19. Посикалюк О. Meжi захисту особистих немайнових прав публiчних оаб: порiвняльно-правовe до^дження / О. Посикалюк //Приватне право i тдприемництво. - 2014. - Вип. 13. - С. 197-200.
