CC BY
63
УДК 342.965.27
Тетяна Шинкар
здобувач кафедри адмшстративного права 1нституту права iMern князя Володимира Великого Мiжреriональноl академи управлiння персоналом
СУТН1СТЬ ПРОЦЕДУР ПРИМИРЕННЯ У СИСТЕМ1 АЛЬТЕРНАТИВНОГО ВИР1ШЕННЯ ЮРИДИЧНИХ КОНФЛ1КТ1В (СПОР1В)
© Шинкар Т., 2017
Розкрито змкт альтернативного виршення спор1в, подано характеристику процедур примирення, показано Тх мiсце в ^c^Mi альтернативних способiв i визначено, за яких обставин i з якою метою адмшктративний суд може шщювати проведення медiацiт та брати в нш участь.
Ключовi слова: медiацiя; альтернативне вирiшення спор1в; арбiтраж; адмшктра-тивне судочинство; примирення; фаcилiтацiя.
Татьяна Шинкар
СУЩНОСТЬ ПРОЦЕДУРЫ ПРИМИРЕНИЯ В СИСТЕМЕ АЛЬТЕРНАТИВНЫХ РЕШЕНИЙ ЮРИДИЧЕСКИХ КОНФЛИКТОВ (СПОРОВ)
Раскрыто содержание альтернативного разрешения споров, дана характеристика процедур примирения, показано их место в системе альтернативных способов и определено, при каких обстоятельствах и с какой целью административный суд может инициировать проведение медиации и принимать в ней участие.
Ключевые слова: медиация; альтернативное разрешение споров; арбитраж; административное судопроизводство; примирение; фасилитация.
Tatyana Shinkar
applicant of the department of administrative law Institute of Law named Volodymyr the Great MAUP
THE ESSENCE OF THE RECONCILIATION PROCEDURE IN THE SYSTEM OF ALTERNATIVE DECISIONS OF LEGAL CONFLICTS (DISPUTES)
The article discloses the content of alternative dispute resolution, describes the reconciliation procedures, shows their place in the system of alternative methods and determines under what circumstances and for what purpose the administrative court can initiate and participate in mediation.
Key words: mediation; alternative dispute resolution; arbitration; administrative legal proceedings; reconciliation; facilitation.
Постановка проблеми. Сьогодш доводиться констатувати, що доволi високий рiвень конфлштно! напруженосп в сучасному украшському сусшльсга загалом притаманний спорам
юридичного характеру. Традицшне змагальне вирiшення спорiв за допомогою правосуддя нерiдко сприяе загостренню юридичних конфлiктiв i припиненню загальних вiдносин сторiн. Сьогоднi проблеми судово! системи доволi часто призводять до значних втрат сторонами сил, часу i кошта та завантаженосп судiв великою кiлькiстю справ, а тдсумкове судове рiшення, як правило, не влаштовуе як мiнiмум одну зi сторiн спору, що утруднюе його виконання. У зв'язку з цим видасться цiнним звернення до альтернативно! (неюрисдикцшно!) форми припинення юридичних спорiв i використання примирних процедур, серед яких особливе мюце займае медiацiя.
Аналiз дослiдження проблеми. В Укра!ш питання, так чи шакше пов'язанi iз застосуванням альтернативних методiв вирiшення спорiв, дослiджувались в рiзноманiтних аспектах. Зокрема, проблематика медiацп стала предметом дослщження О. Адамантiс, В. Баранова, О. Белшсько!, О. Боброво!, Н. Бондаренко-Зелшсько!, Я. Валюк, Л. Власово!, О. Ващук, А. Гайдука, О. Горово!, Ю. Губар, С. Задорожно!, В. Землянсько!, Г. Еременко, В. Кудрявцева, Ю. Лiхолетово!, В. Маляренка, Л. Мамчур, Ж. Мшино!, Т. Подковенко, Н. Прокопенко, В. Тiсногуз, К. Шершун, А. Чернеги, Д. Янщько! та iн.
Вагомий внесок в опрацювання цих питань становлять пращ таких зарубiжних учених, як Н. Александер, Л. Боулл, Х. Бесмер, Е. Ватцке, М. Герзон, Л. Герш, Г. Девю, Р. Керролл, П. Ловенхайм, М. Манн, Х. Мессмер, Дж. Монк, С. Пен, М. Робертс, Дж. Ушслейд та ш.
Метою статт е дослiдження медiацil як альтернативно! форми виршення спору та можливосп !! застосування в адмiнiстративному судочинсга.
Виклад основного матерiалу. Способи альтернативного виршення спорiв виникли i почали розвивалися на початку 60-х - 70-х роюв ХХ ст. у кра!нах iз англосаксонською правовою системою -Сполучених Штатах Америки, Канад^ Великобританi!, Австралi!, Новiй Зеландi!. З огляду на значш проблеми судово! системи, спричинеш, передусiм, високим рiвнем робочого навантаження судiв, новi процедури сторони розглядали як ефективнi альтернативи цившьного судочинства, своерiдного "неформального (приватного) правосуддя". Надалi альтернативнi процедури поступово стали невщ'емною частиною правово! дшсносп держав !х походження i набули доволi великого поширення у кра!нах з континентальною (европейською) правовою системою - Франци, Бельгi!, Нiдерландах, Швейцари, Iталi!, Нiмеччинi, Австрi! тощо [1].
Сьогодш спостерiгаеться практично повсюдне використання i активiзацiя практики застосування альтернативних процедур як шновацшного пiдходу до припинення юридичних спорiв. Водночас юторичш та правовi традицi!, соцiальнi та економiчнi умови справляють iстотний вплив на сучасний стан i перспективи розвитку цього напряму в кожнш окремiй кра!нi.
Варто ще раз тдкреслити, що стосовно термiна "альтернативне вирiшення спорiв" поняття "виршення юридичних спорiв" вживаеться у широкому сени, що охоплюе i власне виршення, i врегулювання юридичних конфлiктiв.
Внаслщок особливостей дiяльностi судово! системи найзвичшшим, а тому й найзручнiшим для сувдв е пiдхiд до припинення юридичних конфлшэтв (спорiв) з позици права.
Альтернативне вирiшення спорiв передбачае активне використання сторонами юридичного конфлшту стратеги компромюу та (або) стратеги сшвпращ в управлiннi юридичним конфлштом, що видаеться особливо цiнним, з метою узгодження !хшх iнтересiв. У зв'язку з цим пропозищя суддi про проведення альтернативних процедур буде актуальною i навiть необхiдною у тому випадку, якщо iснують передумови, як свiдчать про можливiсть визнання сторонами штереив один одного i здатностi сторiн до взаемних поступок або досягнення взаемовипдно! угоди [2].
Для альтернативного виршення спорiв, значною мiрою орiентованого на взаемш поступки сторiн, захист права е, безумовно, бажаною, але не прюритетною метою. Альтернативне виршення спорiв, спрямоване, насамперед, на припинення конфлшту, що е
основою юридичного спору. Саме переважанням ще1 мети й зумовлена бшьшють принципових вщмшностей альтернативних процедур вiд традицшного судочинства, якi необхiдно врахо-вувати суддi-медiатору пiд час надання юридично1 допомоги.
Призначення альтернативного напряму - юнування паралельно1 з державною системою виршення юридичних спорiв, що представлена судовими органами, системи врегулювання юридичного конфлшту (спору). У свош дiяльностi суддi-медiатору необхiдно зважати на те, що можливють використання рiзноманiтних за змютом альтернативних способiв надае сторонам право вибору процедури припинення юридичного спору, яка, на 1хню думку, буде найсприятлившою з урахуванням характеру конфлшту i конкретно!' ситуацiï. Адмшстративне судочинство суддя-медiатор повинен розглядати не як единий допустимий варiант, а як один зi способiв, за допомогою яких можна припинити юридичний спiр.
Незважаючи на самостшний статус в единiй (загальнiй) œ^^i вирiшення юридичних спорiв, альтернативнi способи не е повнютю незалежними вщ державного правосуддя. Зазначенi два напрями нерозривно взаемозв'язаш, органiчно доповнюють один одного i не конкурують мiж собою. Альтернативна система е своерщним вираженням розробленоï в межах правовоï науки так званоï "конвергенцшноГ' форми припинення юридичних конфлш^в (спорiв). Великий тлумачний словник сучасно1' укра1'нсько1' мови термш "конвергенщя" трактуе як: 3) зближення, сходження, збирання в однш точщ [3, с. 563]. У нашому випадку цей термiн вживаеться як такий, що означае зближення публiчного i приватно-правового порядюв управлшня юридичними конфлiктами (спорами).
Натомiсть треба звернути увагу на те, що в зарубiжнiй юридичнш лiтературi йдеться про таку категорда, як "найкраща альтернатива угоди про врегулювання спору" вщ англ. "Best alternative to negotiated agreement", або BATNA), на яку неодмшно необхiдно зважати пiд час мотивування сторш до вибору альтернативних способiв стосовно кожного окремого спору. Вказана категорiя застосовуеться щодо процедур примирення i полягае у визначенш для кожно1' зi сторiн конфлшту (спору) найсприятливiшого результату, якого, на ïï думку, варто очiкувати в разi звернення до будь-яких шших, анiж та чи шша процедура примирення, способiв припинення юридичного спору.
У тому випадку, коли поточш результати, отримаш в процес участi за вибраною процедурою, виявляться менш вигiдними, анiж передбачувана найкраща альтернатива, вщповщна сторона може розглянути питання про доцшьнють односторонньо1' вщмови вiд ïï подальшого продовження. Надання суддями-медiаторами юридичноï допомоги у визначенш найкращоï альтернативи угоди про врегулювання спору (BATNA) сприятиме пiдвищенню защкавленосп сторiн у зверненнi до альтернативних, особливо процедур примирення, i прийняття сторонами усвщомлених рiшень про проведення таких процедур [4].
За ^ • 5
поняттям найкраща альтернатива угоди про врегулювання спору тюно пов язане поняття "межi можливоï угоди" (вщ англ. "Zone of possible agreement", або ZOPA), що полягае в узгодженш сторонами юридичного спору своïх "найкращих альтернатив" з метою визначення единого показника, що свщчить про неефективнють вибраноï ними процедури примирення. Роль судд> медiатора у встановленш меж можливоï угоди ZOPA) також е суттевою, нерiдко навггь визначальною [5].
Для медiатора повинно бути важливим, що розгляд можливосп використання альтернативноï форми зазвичай пов'язаний з оцшкою сторонами таких категорш, як цiна конфлiкту (сукупнiсть витрат, пов'язаних з виникненням, розвитком i завершенням конфлiкту) i цiна виходу з конфлшту (рiзниця мiж втратами i прибутками як вираження результату конфлшту). Порiвняння цiни конфлiкту i цши виходу з конфлiкту дае змогу рацюнально вирiшити питання про те, чи варто продовжувати конфлшт, чи ж доцшьно припинити його. Альтернативна форма орiентована на зменшення i цiни конфлiкту, i цши виходу з нього. Тому медiатор в свош дiяльностi повинен враховувати, що правильний вибiр i належне використання альтернативних способiв дае змогу
завершити юридичний конфлiкт (cnip) з мшмальними втратами i витратами, а також з урахуванням ÎHTepecÎB кожно! 3i сторiн.
Загалом пiдкреслимо, що альтернативш процедури належать до неюрисдикцiйноï (сустльно1, приватно-правовой форми припинення юридичних спорiв. Протилежним напрямом е юрисдикцiйна (публiчно-правова, процесуальна) форма, яка полягае в обов'язковш керiвнiй участi правозастосовних оргашв державно! влади (державних посадових оиб) i виражаеться в межах судового та адмшютративного провадження. На вщмшу вiд юрисдикцiйноï форми, неюрисдикцiйнi способи не пов'язаш зi зверненням до уповноважених оргашв влади i 1'х можуть реалiзувати суб'екти правовiдносин самостшно [6].
Пiдвищена самостiйнiсть сторiн тд час проведення альтернативних (неюрисдикцiйних) процедур пов'язана з додатковою вiдповiдальнiстю за результат i зумовлюе необхiднiсть отримання юридично! допомоги. Звiдси випливае потреба сторш у зверненнi до медiаторiв. Зазначимо, що у пiдготовцi та проведенш альтернативних процедур роль медiаторiв набувае особливого характеру, оскiльки в цьому випадку вс рiшення в кшцевому пiдсумку приймають самi сторони спору, однак можуть враховувати висновки та рекомендаци медiатора.
У найзагальшшому виглядi пiд альтернативним вирiшенням спорiв розумiють сукупнiсть правомiрних способiв, яю спрямованi на врегулювання або виршення юридичних спорiв i не належать до державного провадження (правосуддя, адмшютративного порядку). До основних альтернативних способiв i притаманних 1'м процедур прийнято зараховувати переговори, медiацiю i третейський розгляд (приватний арбгграж). Проте детальшший аналiз зарубiжноï та вiтчизняноï юридично! лiтератури дае можливiсть виявити суттеву диференцiацiю у визначеннi категорiï способiв, що мають альтернативну природу. При цьому термш "альтернативне вирiшення спорiв" нерiдко замiнюеться термiном "адекватне виршення спорiв" (вiд англ. "Appropriate disputere solution"), а також "ефективне виршення спорiв", або ЕВС (вiд англ. "Effective disputere solution", або EDR) [7].
Беручи до уваги зазначеш особливосп, важливо також зауважити, що з розвитком теоретичних розробок, законодавчих конструкцш i правозастосовно1' практики альтернативш процедури поступово поширюються на державну систему виршення спорiв i починають використовуватися не тшьки поза, але й у межах судочинства. Сьогодш альтернативш процедури все частше становлять поеднання приватних i публiчних елемента. Стосовно суддiвськоï дiяльностi поширення цього явища мае важливе значення, оскшьки розширюе i збiльшуе практику учасп суддiв у альтернативних процедурах.
Альтернативш способи виршення конфлiкту (спору), зокрема в адмшютративному судочинствi, можуть бути задiянi в такiй послiдовностi:
1) урегулювання конфлiкту (спору) без звернення до адмшютративного суду з позовом про виршення публiчно-правового спору;
2) урегулювання конфлшту (спору) з використанням альтернативних способiв, ураховуючи обов'язкову досудову участь сторш у процедурах врегулювання спору;
3) тсля початку судового процесу - до винесення судом ухвали у справг Натомють, за наявносп у законодавствi вiдповiдних положень альтернативш процедури можуть бути задiянi також у процеи виконання судового ршення у спорi [7].
З огляду на вищевикладене, загальне поняття альтернативного вирiшення спорiв, що розкривае сутнють цього соцiально-правового явища щодо участi посередника у врегулюванш юридичних спорiв, можна сформулювати так: альтернативне виршення спорiв (АВС) - це припинення юридичних конфлшта (спорiв) без винесення акта за результатами розгляду справи по суп в судовому або адмшютративному порядку, що полягае у досягненш сторонами взаемоприйнятно1' або взаемовигiдноï угоди про урегулювання наявних розбiжностей або прийняттi обов'язкового третейського ршення, що зазвичай здшснюеться на пiдставi добровiльного
волевиявлення сторш та за правилами, що самостшно встановлюються сторонами або застосовуються за ïx згодою.
Використати у дiяльностi судiв (зокрема адмiнiстративниx) способи альтернативного виршення спорiв можливо в тих випадках, коли сторони юридичного спору, керуючись принципом диспозитивносп, мають намiр або згоднi припинити (врегулювати або вирiшити) взаeмнi розбiжностi по-шшому, анiж передбачив суд. У зарубiжнiй юридичнiй лiтературi можна знайти тезу про те, що, по суп, не юнуе категорiï спорiв, стосовно яких альтернативш способи виявилися б апрiорi невiдповiдними. Свiтовий досвiд показуе загальну ушверсальнють альтернативних процедур. Така особливють, безумовно, повинна враховуватися у дiяльностi судiв.
У найзагальнiшому виглядi система альтернативного вирiшення спорiв може бути розкрита за допомогою класифшацп способiв, що входять до не].', за певними пiдставами. У зв'язку з цим у зарубiжнiй i внчизнянш правовiй науцi видiляють рiзноманiтнi критерiï вiднесення альтернативних способiв до предметних груп залежно вщ завдань, характеру, змюту, порядку, сфери застосування, кшцевого результату та iншиx характерних рис [8].
Традицшним е подш альтернативних способiв залежно вщ 'х статусу i значення у œ^^i альтернативного вирiшення спорiв на основш та комбiнованi.
З-помiж основних альтернативних способiв вирiшення спорiв, як правило, розглядають такi три способи i притаманш ]'м процедури, а саме:
- переговори (англ. negotiation) - становлять процес врегулювання юридичного конфлшту (спору) сторонами без залучення третьо' особи (посередника) для надання допомоги в примиренш й досягненш угоди. Переговори орiентованi на самостшне припинення наявних розбiжностей сторонами на власний розсуд;
- медiацiя (англ. mediation) - це врегулювання юридичного конфлшту (спору) сторонами за сприяння неупередженого, незащкавленого посередника (медiатора), покликаного сприяти примиренню сторш та досягненню ними угоди. Медiацiя орiентована на припинення наявних розбiжностей самими сторонами iз загальним керiвництвом проведенням процедури з боку медiатора;
- арбпраж (англ. arbitration) - це виршення юридичного спору приватним (недержавним) судом, уповноваженим винести обов'язкове ршення за результатами розгляду справи, що зазвичай здшснюеться за участю сторiн. Арбпраж орiентований на вирiшення наявних розбiжностей нейтральною третьою особою (арбiтром) з урахуванням правових позицiй сторiн у спорг
Що стосуеться застосування альтернативних способiв вирiшення спорiв у судочинствi особливого значення набувае 'х класифшащя, залежно вiд загального характеру процедури i, як наслщок, специфiки учасл в нiй суддi, на змагальш та примирливi (погоджувальнi, консенсуальнi) [9].
Змагальш методи основаш на правозастосуванш, доволi складних i детальних доказових правилах i пов'язаш з виршенням юридичних розбiжностей сторiн шляхом винесення спещально уповноваженою нейтральною третьою особою (трепми особами), що дiе як суддя (арбпр), обов'язкового рiшення за суттю спору. Головною змагальною процедурою у цьому випадку е арбпраж.
На вщмшу вщ змагальних, примирливi способи не потребують детально'' процедурно'' регламентацп та встановлення системи доказових правил, оскшьки вони основаш на врегулюванш спору самими сторонами шляхом узгодження штере^в одна одно'', спшьного пошуку можливих варiантiв припинення розбiжностей i здiйснення взаемних поступок, спрямоваш на досягнення сторонами взаемоприйнятно'' або взаемовигщно' угоди з приводу спору, що мiж ними iснуе. До примирливих процедур належать, зокрема: переговори, медiацiя, незалежна експертиза щодо встановлення сшрних обставин, врегулювання спорiв за допомогою омбудсмена [10].
Необхщно зауважити, що в зарубiжних наукових джерелах видшяють декiлька способiв примирення, яю за суттю становлять переговори сторш юридичного спору, що вщбуваються за участю посередника.
Якщо аналiзувати визначення альтернативних способiв, що наведенi в межах наведено! вище класифiкацiï, врегулювання юридичного спору сторонами за сприяння посередника, по суп, е процедурою медiацiï (посередництва). Однак, о^м медiацiï, до альтернативних способiв вирiшення спору, яю вiдповiдають зазначеним вище критерiям, також зараховують фасилггащю (англ. facilitation) i примирення (англ. conciliation).
Натомють зауважимо, що вщмшносп мiж фасилiтацiею, медiацiею та примиренням полягають у зростанш ролi та збiльшеннi повноважень посередника, який сприяе сторонам у досягненш угоди про врегулювання спору.
Так, у разi фасилггацп (вiд англ. facilitate - полегшувати) дiяльнiсть суддi як нейтрально!' третьо! особи (фасилггатора) повинна обмежуватися лише наданням сторонам допомоги в шдготовщ та проведенш примирних переговорiв. Фасилiтатор забезпечуе дотримання встановлених процедурних правил i рiвну участь кожно! сторони у виршенш питань, щодо яких iснують розбiжностi, регулюе емоцiï, стежить за тим, щоб учасники переговорiв не вщхилялися вiд обговорення основних проблемних аспектов i рекомендуе сторонам внести змши в порядок проведення процедури, якщо це може сприяти тдвищенню ефективносп !хньо! взаемодiï. Отже, повноваження суддьфасилтоатора, як нейтрального посередника, зачiпають лише процедурну сторону примирних переговорiв i не пов'язаш з прямим впливом на сторони юридичного спору з метою досягнення ними позитивного результату [11].
У разi медiацiï суддя-медiатор, здшснюючи за згодою сторш оргашзащю i загальне керiвництво проведенням примирних переговорiв, додатково до функцiй фасилтоатора:
- бере доволi активну участь в обговореннях сторш i розглядi сторонами наявних розбiжностей;
- задае сторонам питання i просить !х дати необхщш пояснення; вказуе сторонам на переваги врегулювання спору порiвняно з його виршенням;
- проводить роздшьш бесiди або зустрiчi з кожною зi сторiн (так зваш "кокуси");
- здiйснюе iншi ди з метою узгодження iнтересiв сторш i досягнення ними взаемоприйнятно! або взаемовипдно! угоди [12].
Нарештi, в межах процедури примирення суддя, на додаток до повноважень медiатора, мае повноваження щодо розроблення та подання сторонам на розгляд можливого варiанта (можливих варiантiв) угоди про врегулювання спору, хоча здшснення цього повноваження не е обов'язковим для примирителя. Вш пропонуе конкретш умови угоди тшьки в тому випадку, якщо сторони, незважаючи на вжит розумш спроби, виявляються неспроможними самостшно врегулювати сшр, який виник мiж ними.
Попри те юнуе дещо загальшший шдхщ до вказаного вище питання, зпдно з яким всi три назваш процедури, що становлять примирливi переговори сторiн юридичного спору за участю посередника, е не чим шшим, як рiзновидами в межах единого способу медiацiï. При цьому змют i характер дiяльностi медiатора, ураховуючи випадки, коли медiатором е суддя, визначаеться з урахуванням рiвня ескалацiï конфлiкту, становища учасникiв у ньому, готовносп та здатностi сторш правильно сприймати позици та штереси один одного i самостiйно виршувати спiрнi питання.
З огляду на наведеш вище мiркування, погоджуемось з думкою стосовно видшення так звано! "фасилггативно!"' або "сприяючо!" медiацiï, за яко! дiяльнiсть посередника орiентована, насамперед, на процес, а не на змют i результат переговорiв, а також "оцшювально!" медiацiï, за яко! посередник надiлений, по сутi, тими ж повноваженнями, що i медiатор або примиритель.
Зазначенi моделi (або стил^ медiацiï повиннi враховуватися в судочинсга, незалежно вiд функцiональноï ролi суддi пiд час пiдготовки i проведення ним процедур примирення.
Якщо розглядати фасилггащю та примирення як самостшш процедури, то в межах першо' з наведених класифiкацiй до категори основних альтернативних способiв поряд з переговорами i арбитражем повинш бути зараxованi i медiацiя, i фасилггащя, i примирення. Однак з метою використання найширше визнаних позначень i незастосування термшологи, щодо яко' не досягнуто одностайностi в науковому розумшш, а також щоб уникнути ускладнення у викладi матерiалу, поняття "медiацiï" охоплюватиме рiзну посередницьку дiяльнiсть, що вiдбуваеться у сферi альтернативного виршення спорiв, зокрема виконання суддею ролi фасилiтатора або примирителя в адмшстративному процесi.
Висновки. Пiдсумовуючи викладене вище, може зауважити, що бшьшють альтернативних процедур е примирливиим або переважно примирливими. Поряд з арбитражем основш процедури примирення (переговори i медiацiя) займають центральне мiсце в œ^^i альтернативного вирiшення спорiв i мають фундаментальне значення у становленш тако' форми захисту прав, свобод i законних штереив суб'ектiв суспшьних вiдносин. Цим багато в чому пояснюеться необхщшсть активного використання процедур примирення в адмшстративному судочинствi тд час вирiшення публiчно-правовиx спорiв.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Прник А. М. Свтоглядт та етико-npaeoei засади мед^ацИ' в Китаг / А. М. Прник, В. Ф. Резаненко // Науковi записки. - 2013. - Т. 149 : Педагогiчнi, nсихологiчнi науки та сощальна робота. - С. 27-31. 2. Гасс Ш. Деяк спостереження щодо незалежностi суду, як вона презентована у мiжнародних документах та досвiдi / Ш. Гасс // Вiсник Центру судд^вських студт. -2007. - № 10. - С. 25-32. 3. Гайденко Шер Н. И. Обязательная медиация: опыт Италии / Н. И. Гайденко Шер // Третейский суд. - 2011. - № 1. - С. 156-165. 4. Гераста Л. М. Полтико-nравовi конфлтти в аспектi формування державностi украгнського народу / Л. М. Гераста, М. I. Панов // Конституцiйно-правовi засади становлення украгнськог державностi / за ред. акад. НАНУ В. Я. Тащя, акад. АпрН Украгни Ю. М. Тодики. - Х. : Право, 2003. - С. 114-138. 5. Великий тлумачний словник сучасног украгнськог мови (з дод. i допов.) /уклад. i голов. ред. В. Т. Бусел. - К.; 1ртнь: ВТФ "Перун ", 2005. - 1728 с. 6. Alternative Dispute Resolution in North Carolina: A New Civil Procedure / edited by Jacqueline R. Clare. The United States of America: B. Williams & Associates, 2003. -P. 11. 7. Brookes D., McDonough I. The Differences between Mediation and Restorative Justice/Practice. -[Електронний ресурс]. - Режим доступу: [http://www.restorativejusticescotland.org.uk/MedvsRJ-P.pdf]. - 2006. - 24 p. 8. Carment D., Rowlands D. Formal Models of Mediation and Intervention: A Stocktaking and Analysis of the Implications for Policy [Електронний ресурс]. - Режим доступу: [http://http- server.carleton.ca/~dcarment/papers/models_mediation_theory_policy.pdf]. - 39 p. 9. Грень Н. М. Медiацiя як новiтнe сощальне явище / Н. М. Грень // Митна справа. - 2014. -№ 5 (2.2). - С. 201-205. 10. Демидович О. М. ПрофесШна тдготовка фахiвцiв з медiацiï в утверситетах 1спанп : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04 /Демидович ОксанаМиколагвна ; 1н-т вищ. освти НАПН. - К., 2011. - 20 с. 11. Дякович М. М. ПропозицИ' щодо розвитку медiацiïу нотарiальнiй практиц нотарiусiв Украгни / М. М. Дякович // Часопис Кигвського утверситету права. - 2014. - № 4. - С. 137-140. 12. Столетова Д. Э. Конфликты в международных коммерческих сделках и альтернативные судебному способы их разрешения: автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Д. Э. Столетова. -М., 2007. - С. 28.
REFERENCES
1. Girnyk A. M. Svitoglyadni ta ety^kopravovi zasadyл mediaciyi v Ky^tayi [Worldview and ethical and legal principles of mediation in China]. Proceedings. Pedagogical, psychological sciences and social work. 2013, Vol. 149, 27-31 рр. 2. G ass Sh. Deyaki sposterezhennya shhodo nezalezhnosti sudu, yak
vona prezentovana u mizhnarodny^x dokumentax ta dosvidi [Some observations on the independence of the court, as it is presented in international documents and experience]. Journal of the Center for Judicial Studies. 2007, Vol. 10, 25-32 рр. 3. Gajdenko Sher N. Y\ ObyazateVnaya medy^acy^ya: opbit Y^taly^y^ [Mandatory mediation: the experience of Italy]. Arbitration court. 2011, Vol. 1, 156-165 рр. 4. Gerasina L. M. Polity^ko-pravovi konfliktyл v aspekti formuvannya derzhavnosti ukrayins^kogo narodu [Political-legal conflicts in the aspect of forming the statehood of the Ukrainian people]. Kharkiv, Right Publ., 2003, 114— 138 рр. 5. Busel V. T. Vely^ky^j tlumachny^j slovny^k suchasnoyi ukrayins^koyi movyл (z dod. i dopov.) [Great explanatory dictionary of modern Ukrainian language]. Kiev, Irpin, ATP "Perun" Publ., 2005, 1728 р. 6. Alternative Dispute Resolution in North Carolina: A New Civil Procedure / edited by Jacqueline R. Clare. The United States of America: B. Williams & Associates, 2003. р. 11. 7. Brookes D., McDonough I. The Differences between Mediation and Restorative Justice / Practice. Available at: http://www.restorativejusticescotland.org.uk/MedvsRJ-P.pdf. 8. Carment D., Rowlands D. Formal Models of Mediation and Intervention: A Stocktaking and Analysis of the Implications for Policy. Available at: http://http- server.carleton.ca/~dcarment/papers/models_mediation_theory_policy.pdf. 9. Hren' N. M. Mediatsiya yak novitnye sotsial'ne yavyshche [Mediation as the latest social phenomenon].Customs business. 2014, Vol. 5 (2.2), 201-205 рр. 10. Demydovych O. M. Profesiyna pidhotovka fakhivtsiv z mediatsiyi v universytetakh Ispaniyi kand. diss [Professional training of mediation specialists at the universities of Spain kand. diss]. Kiev, 2011, 20 р. 11. Dyakovych M. M. Propozytsiyi shchodo rozvytku mediatsiyi u notarial'niy praktytsi notariusiv Ukrayiny [Proposals on the development of mediation in the notarial practice of notaries of Ukraine]. Journal of the Kyiv University of Law. 2014, Vol. 4, 137-140 рр. 12. Stoletova D. Je. Konflikty v mezhdunarodnyh kommercheskih sdelkah i al'ternativnye sudebnomu sposoby ih razreshenija kand. diss [Conflicts in international commercial transactions and alternative judicial ways of resolving them kand. diss]. Moscow, 2007, р. 28.
Дата надходження: 11.06.2017р.
