CC BY
1СУТН1СТЬ ПОНЯТТЯ «ОРФОЕП1ЧНА КУЛЬТУРА ВОКАЛ1СТА» ТА II РОЛЬ В АДЕКВАТНО-СТИЛЬОВШ 1НТЕРПРЕТАЦ11 ТВОРУ
Hoy flHbxya
AcnipanmKa Пieдeнноyкрaiнcbкого нацwнаnbного neдaгогiцного ymeepcumemy iMeHi K.ff. Уминсbкого
Odeca, yKpama
ESSENCE OF THE CONCEPT «VOCALIST'S ORTHOEPIC CULTURE» AND ITS ROLE IN THE PROPER-STYLISTIC INTERPRETATION OF THE MUSICAL PIECE
Lou Yanhua
Post-graduate student South Ukrainian National Pedagogical University named after K. D. Ushynsky (Odessa, Ukraine)
Анотащя
У статп розглядаються сутнють поняття «орфоетчна культура» i особливосп !! прояву в ствочому мистецтвi. Обгрунтовано актуальнiсть проблеми, пов'язану з особливостями виконанням спiваками шшо-мовних творiв. Формування орфоеmчноi культури вокалiста пов'язуеться з питаниями розвитку слухово! спостережливосп, вокально-артикуляцшно! технiки, досягненням eдностi мелодико-штонацшного i мов-ленневого компонентiв штонування тексту вокального твору. Аналiзуeться значимють орфоепчно-худо-жньо! культури виконавця для формування у ствака здатностi проникати в сутнiсть авторського задуму, штерпретувати його, досягаючи стильово! та художньо! адекватностi вокально-сценiчного образу.
Abstract
The article considers the essence of the concept «orthoepic culture» and the peculiarities of its manifestation in the singing art. The topicality of the considered problem, connected with the singers' performances of pieces in foreign languages, is substantiated. The formation of the vocalist's orthoepic culture is associated with the auditory observation development, vocal-articulation techniques, achievement of the melodic-intonation and speech components unity in the vocal piece text intonation. The analysis is given to the performer's orthoepic culture significance in the formation of the singer's ability to comprehend the essence of the author's intention and interpret it, achieving the stylistic and artistic adequacy of the vocal-stage image.
Ключов1 слова: вокальне мистецтво, орфоешчна культура, штерпретащя художнього образу.
Keywords: vocal art, orthoepic culture, artistic image interpretation.
Ств як вид музичного мистецтва грае важливу роль в житп суспшьства: вш е одним з найб№ш до-ступних широкому колу любителiв видiв музично! дiяльностi та способiв стлкування, а тсенна й во-кально-виконавська творчють е найбшьш улюбле-ними видами сприйняття слухачiв-аматорiв. У свш репертуар сшваки-професюнали часто звертаються до творчосп композиторiв рiзних кра!н, стилiв, епох, що сприяе збагаченню !х виконавських мож-ливостей, сприяе розширенню !х творчого обрiю.
Нервдко такi твори виконуються не в автенти-чному виглядi, а з перекладом шоземного тексту на рвдну мову спiвака. Однак у останш десятилiття ця практика поступово змiнюеться тенденцiею вико-нання як вокальних творiв, так i цiлих оперних спе-ктаклiв, на мовi орипналу, адже це дозволяе дося-гати бшьш високого художнього результату за умов опанування спiвакiв вiрною вимовою шозем-них текстiв та особливостями !х вокального iнтону-вання.
Усе це спонукае педагогiв до включения у на-вчальний репертуар спiвакiв творiв рiзного стилю у виконаинi на мовi оригiналу. Доречно буде акцен-тувати увагу на тому, що художнш сенс феноменiв вокального мистецтва утворюеться едшстю поети-чного й музичного видiв мистецтва, а також те, що особливостi фонетики суттево впливають на вокально -артикуляцшне iнтонувания.
В украiнськiй науковiй лiтературi придiляеться найбiльше уваги особливостям вичизняно! вокально! фонетики. Визначаеться, що ii закони вiдрiзия-ються тим, що у спiвi укра!нською мовою характер звучання голосних, !х акустичш характеристики майже не змiнюються тд час вокального штону-вання, що значно полегшуе !х формування i поси-люе «вокальнiсть» укра!нсько! мови.
Однак у шдготовщ студентiв до викання творiв на iноземнiй мовi орфоепiчним нормам, як правило, належна увага не придiляеться. Це пояснюеться i недостатнiм володiниям педагогiв та самих студен-тiв вiдповiдною мовою, так i недостатньо усвщом-леним ставленням до значущостi орфоепiчноi культури виконання.
В результатi, у озвученш тексту твору виника-ють сутгевi деформацп, а з цим i проблема стильово!, художньо-образно! неадекватностi: адже невщ-повiднiсть вимови завжди сприймаеться на слух на-вiть тими, хто мае практику сприйняття, хоча сам щею мовою не володiе. Зрозумiло, що особливо складно сприймати таке виконання для носив мови: для них художнш ефект будь-якого ствака, що во-лодiе прекрасним тембром. дiапазоном, природною емоцiйнiстю, буде надзвичайно низьким в силу внутршньо! протидй' неясному, спотвореному ви-конанню поетичного тексту твору.
Звернемо також увагу на те, що у вокальному iнтонуваннi юнуе об'ективна необхiднiсть у редуць юванш певних фонем, що пов'язано з рiзними причинами. наприклад - з вимовою голосних у високш вокальнш позицп, iз виконанням мелоди у висок1й теситурi, у надмiрно швидкому, нетиповому для звичайно! промови, темпi, продиктованому худож-нiми завданнями. Адже, за висловом А. Ковбасюка, «.. .специфжа вокально! мови, залежнiсть Н ввд вокально-музичних умов (висоти, темпу, регiстру тощо) породжують ряд фонетичних закономiрнос-тей, як1 не дозволяють автоматично переносити ор-фоетчш закони сцешчно! мови у ств [4].
З цiею метою в широкий практицi пiдготовки вокалiстiв педагоги нерщко використовують «не-писанi правила», наприклад - наближення у високш теситурi голосно! «е» до «а», «у» до «о» тощо, що робить текст малозрозумшим для його сприй-няття на слух. Зрозумшо, що в цих орiентирах вокально! педагогiки закладено ютотне протирiччя мiж вимогою передачi стилю, штонацшних особливос-тей твору, його художиш вде! i неготовнiстю фах1в-цiв до успiшно! роботи над формуванням орфоет-чних навичок як складово! частини вокально-вико-навсько! культури майбутнiх вокалiстiв.
Усе це шдкреслюе значимiсть володiння вико-навця вiрною вимовою, тобто - основами орфое-пiки вербального тексту з дотриманням норм а його адекватностi й розбiрливостi вимови.
Проблеми вiрно! вимови зв'язуються з понят-тям «орфоетя»: етимологiя цього поняття мю-титься в грецькш: orthos - правильний i ероs - мова. Варто звернути увагу на те, що вироблення цих норм ввдбуваеться в ютори людства, епосу, нацi! впродовж значного часового перiоду; перебiг цього процесу пов'язаний, в першу чергу, з дгяльшстю найбiльш освiчених суспшьних прошаркав, прилюдною промовою, яка потребуе певних навичок, культури спшкування й вербального впливу у таких формах, як, наприклад, ораторське, театральне ми-стецтво, лекторська, певним чином - викладацька дгяльшсть тощо).
Отже, володшня особистостi навичками вимови, орiентованими на затвердженi практикою й визнаш фах1вцями еталоннi норми будемо розгля-дати як орфоепiчну культуру особистосп.
Прояв орфоепiчно! культури в спiвi будемо ро-зумiти як явище культурно-стильового порядку, яке впливае на рiвень художньо! досконалостi вокального, вербально-штонацшного мистецтва та про-являеться в доцшьтй специфiчностi вокально! ор-фоепi!. Ця специфiчнiсть проявляеться в певних и вiдмiнностях вiд мовно! орфоепi!, як1 визначаються умовами ствочого озвучення голосних, специфь кою музично! нотацi! i, нарештi, особливостями ствочо! редукцi!, i в той же час ввдповщають вимо-гам слухово! розбiрливостi i вiдповiдностi голов-ним, системо-утворювальним ознакам певних фонем та !х сполук. При цьому вокальний твiр, написаний у фонетичнш системi конкретно! мови, природно включае в себе елементи ще! системи: систему фонем, штонацд та закони, за якими ця система функцюнуе.
Виявленню цих ознак та cnoco6iB i'x форму-вання велика увага придiляeться в таких наукових галузях, як фонетика, лштастика, логопедiя, мово-знавство, в русл яких орфоепiчнi норми розгляда-ються п1д рiзними кутами зору. Так, у фонетищ детально вивчаються питання звукового складу, а також особливосл роботи мовно -артикуляцшного апарату, акустичш характеристики звукових явищ i особливосл 1х сприйняття нос^ями мови [2].
Одним з важливих завдань фонетики являеться виявлення закономiрностей, типових для звукового складу рiзних свггових мов, !х зiставлення за звуко-вим складом, акустичними характеристиками та ар-тикуляцiйними особливостями. Головними класи-фiкацiйними ознаками артикуляцiйних особливос-тей визначено тсце i спосiб утворення певно! фонеми, роль та мiру активностi рiзних складников звукоутворення (губ, язика, нижньо! щелепи, м'якого шднебшня тощо), що надзвичайно важливо для виробленням методики формування або випра-влення технiки звукобудування.
Так, зокрема, в бшьшосп мов романсько! групи на приголосних «л» та «н» юнчик язика зна-ходиться на пiднебiннi, за альвеолами верхнiх зу-бiв, у той час, як у мовах слов'янсько! групи його мюце - на верхнiх зубах. Зазначимо, що саме щ де-тал1, як правило, лишаються поза увагою виклада-чiв, тому !м не вдаеться досягти потрiбного звучания у спiвочi вимовi.
Лшгвгстика вивчае мову, як в !! актуальних формах, так i в тих, що iснували в минулому. I! методами е спостереження, реестращя i опис факпв мови; висування гiпотез для пояснення цих факпв, зокрема - через зютавлення з фактами фiзiологiч-ними, психолопчними, логiчними або соцiальними. Особливютю дiяльностi лiнгвiстичного характеру е тонке поеднання тонко! мовно! iнту!цi!' (чуття мови) та загострено! мовно! рефлекси, яка забезпечена ус-в1домленим ставленням до мовного чуття.
З погляду лштастики вмiния правильно вимо-вляти вс елементи, властивi вiдповiднiй мов^ зв'язане у першу чергу з питаннями слухового вт-знаваиия текспв, з культурою усного мовлення, !! стилем, розвитком здатностi до слухового самоана-лiзу i самоконтролю, умшням знайти способи ви-правлення помилок. Отже, орфоетчна пiдготовка студентiв-вокалiстiв у цьому напрямку мае сприяти б№ш глибокому проникненню майбутнiх виконав-щв у змiст поетичного твору та характер !х худож-ньо-образного змгсту [3].
У мовознавствi пiд орфоетею розумiють яс-нiсть вимови у досягненш порозумiния в «живому» сшлкуванш, в якому мова розглядаеться як своерь дна, дуже складна система знаков, все елементи яко! забезпечують взаемод1ю й виконання мовою Г! сус-тльно! функцп. Для вокально! дiяльностi це прояв орфоепiчних закономiрностей, пов'язаний з практикою вишуканих л1тературних форм спiлкуваиия й озвучення текспв, побудованих на певних тради-цiях спiлкувания й вимови ввдповщно цим тради-цiям. Це, наприклад, традиция вимови й iнто-
нування художнього тексту. За визначенням П. Ту-рянського, це дае можливють «...долати труднощi вокального художнього слова» [5].
Театральна педагопка розглядае проблеми орфоепп як найважлившо! умови досягнення вираз-носп й адекватностi сприймання художнього слова, сцешчно! культури через розбiрливостi мови й до-несення до слухача змюту акторсько! гри, драматурги, задуму автора (К. С. Сташславський, М. П. Чехов, В. I. Немирович-Данченко, В. Е . Мейерхольд).
Отже, формування орфоетчно! культури ви-знаеться важливим завданням орфоетчно! культури вокалюта забезпечуеться розвитком його слу-хово! спостережливостi, самооцшки, здатнiстю здiйснювати порiвияния, добiр технолопчно вiрних дiй, вiдмови вiд помилкових фонацшних рухiв а по-требуе наполегливо! й уважно! роботи над форму-ванням артикуляцiйних навичок у !х варiативному втiленнi.
За виразом П. Ковбасюка, «...вокальний твiр, написаний у фонетичнш системi конкретно! мови, природно включае в себе елементи цiе! системи: систему фонем, штонаци та закони, за якими ця система функцюнуе. Культура мови у спiвi грунту-еться на законах орфоепп, як1 зумовленi фонетич-ною природою певно! мови» [4]. Тому закономiрним е висновок
Ввдтак, культура вокально! орфоепп будуеться на засадах врахування особливостей впливу орфое-пiчних норм на вах рiвня !! прояву - у вокальному спiлкуваннi, специфiчних формах прилюдного ст-лкування та виршення завдань iнтелектуального, сугестивного, педагопчного впливу, створення художнього враження. Вона потребуе глибокого усвь домлення особливостей вимови, артикуляцп тих
фонем, яш в рiзних мовах мають певнi вiдмiнностi та володшть технiкою !х вокального штонування.
Однiею з вимог художньо! достовiрностi i сми-слово! значущостi е донесення авторського задуму твору, багато в чому визначаеться поетичним текстом. Значимють завдання забезпечити розумшня тексту слухачами не викликае заперечень. Так не менше, в широкш практицi досить поширеною е точка зору, зпдно з якою норми мовно! орфоепi! в спiвi при необхiдностi (наприклад - висока теси-тура), допускають вiдчутну для вуха редукцш, часом спотворюючи голосш до невпiзнання, прибира-ючи приголосш, в результатi чого втрачаеться сенс поетичного тексту.
Отже, виконавська досконалiсть будуеться на шдгрунп усввдомлення сутностi художньо! щей твору на здатносп до його осмисленого, виразного й лопчного втiлення засобами доцiльних вокально-фонацшних прийомiв, досконало! орфоепiчно!' культури, яка вщповщае iнтонацiйно-фонетичнiй природi певно! мови.
Список лггератури
1. Асафьев Б. В. (1971). Музыкальная форма как процесс. Ленинград, Музыка.
2. Антонюк В. (2001). Укра!нська вокальна школа: етнокультуролопчний аспект: Монографiя. Ки!в, Укра!нська 1дея,- 144 с.
3. Базиликут Б. (2001). Орфоепiя в сшвг Львiв, ВЦ ЛНУ iм. I. Франка.
4. Ковбасюк А. (2012). Фонетика мови та !! вплив на сшв. Вiсник Львiв. Ун-ту, Серiя мист-во. Вип. 11, 117-122.
5. Турянський П. (2012). Слово - основа ви-разносл у вокальному виконавствi. Молодь i ри-нок №1 (84), С. 103-105.
НАУЧНЫЕ ПОДХОДЫ К ФОРМИРОВАНИЮ ВОКАЛЬНО-ИСПОЛНИТЕЛЬСКИХ НАВЫКОВ У БУДУЩИХ УЧИТЕЛЕЙ МУЗЫКИ НА ОСНОВЕ ПРОПЕДЕВТИКИ
ПЕДАГОГИЧЕСКИХ ОШИБОК
Ян Сяохан
аспирант Южноукраинского национального педагогического университета имени К.Д. Ушинского г. Одесса, Украина
SCIENTIFIC APPROACHES TO THE FORMATION OF VOCAL-EXECUTIVE SKILLS IN FUTURE MUSIC TEACHERS BASED ON PROPEDEUTICS OF PEDAGOGICAL ERRORS
Yang Xiaohang
Post-graduate student South Ukrainian National Pedagogical University named after K. D. Ushynsky Odessa, Ukraine
Аннотация
В статье рассматриваются вопросы предупреждения педагогических ошибок в процессе обучения будущих учителей музыки в классе постановки голоса. Произведена типологизация педагогических ошибок. Обоснованы научные подходы к воплощению идей пропедевтики в процесс обучения вокалу. Раскрыты особенности технологи формирования двигательных навыков, сформулированные в работах М.Берштейна и его последователей. Охарактеризована специфика проявления этих закономерностей в области вокальной деятельности.
