CC BY
12
6. ОСВ1ТЯНСЬК1
ПРОБЛЕМ!! ВИЩО1 ШКОЛИ
УДК 330.101.5:330.837 Acnip. В. О. Поворозник1 - Кшвський НУ
м. Тараса Шевченка
СУПЕРЕЧНОСТ1 МЕТОДОЛОГИ ШСТИТУЩОНАЛВМУ
Розглядаються cynepe4HOCTi та вщмшносп методологiчних пiдходiв неошсти-тyцiоналiзмy та "старого" iнститyцiоналiзмy як двох основних течш в рамках шсти-туцшно'1 теорп; проводяться паралелi мiж особливостями методологи шституцюна-лiзмy та методолопчними пiдходами сощально'1 фшософп. В статп показано, що виз-начальш методологiчнi вiдмiнностi в межах iнститyцiоналiзмy пояснюються рiзними пiдходами до трактування складно'1 природи сyспiльства та взаемозалежностей мiж iнститyцiями та iндивiдами.
Doctorate V.O. Povoroznyk - National Taras Shevchenko University of Kyiv Methodological contradictions of institutionalism
Contradictions and differences of methodological approaches of neoinstitutionalism and "old" institutionalism as two main branches in the frames of institutional theory are examined in the article. The parallels between the peculiarities of the institutional methodology and methodological approaches of social philosophy are conducted. The article shows that principal methodological differences in institutionalism are explained by different approaches to interpretation of complicated nature of society and interdependency between institutions and individuals.
Кожен напрям економiчноï думки характеризyеться особливими методолопчними прийомами, сукупшсть яких i надае конкретному напрямку уш-кальшсть та неповторшсть. Методолопя певним чином детермшуе отримува-ний результат, оскшьки спрямовуе та водночас звужуе науковий пошук, ство-рюючи певний фiльтр, який знаходиться мiж суб'ектом та об'ектом пiзнання.
З'ясування методологiчних особливостей окремих економiчних шкш дае змогу нам бiльш повно вивчити данi школи та дослщити, яким саме чином представники цих шкiл вибудовують своï концепцп та теорiï. Метою дано:' статтi е виявлення суперечностей y методолопчних тдходах рiзних нап-рямюв економiчноï думки в рамках шституцшно1" теорiï. Спробуемо провести
1 Наук. кер1вник: проф. В.О. Мандибура, д-р. екон. наук - КНУ 1м. Т. Шевченка
паралелi мiж особливостями методологи iнституцiоналiзму та методолопч-ними пiдходами сощально! фшософи.
Актуальшсть дано! теми полягае в тому, що особливостi методологи iнституцiоналiзму дають змогу даному напрямку економiчно! думки продуктивно пояснювати та описувати соцiально-економiчнi процеси, що вщбува-ються у процесi трансформаци. Проте, дослщники iнституцiоналiзму по рiз-ному трактують особливостi методологи iнституцiоналiзму та його окремих напрямюв, тому единого бачення методолопчних особливостей окремих нап-рямюв iнституцiоналiзму немае. Внаслiдок цього дана проблема потребуе бшьш детального висвгглення.
Проблема дослiдження особливостей методологи шституцюнатзму висвгг-люеться в роботах Т. Еггертссона, А. Ловенберга, П. Дормана Р. Маллка, А. Несте-ренка, А. Олейнiка, А. Шастггка, А. Худокормова, Т. Гайдай, О. Нестеренко.
Iнституцiоналiзм - напрям в економiчнiй думцi, що робить основний аспект на аналiзi iнституцiй. Термiн "шституцюналiзм" (англ. тБйШюпаНвш вiд лат. тБйШю - спосiб дд1, звичай, напрямок, вказiвка) був прийнятий для позначення системи поглядiв на суспiльство й економжу, в основi яко! ле-жить категорiя шституци, що становить юстяк соцiально-економiчних надбу-дов прихильниюв даного напрямку.
Однiею з причин виникнення iнституцiоналiзму як напрямку еконо-мiчно! думки було незадоволення ряду економю^в-теоретиюв методолопч-ним апаратом пануючо! неокласично! ортодокси та висвiтленням ряду проблем, пов'язаних з функцюнуванням економiчно! системи, неокласиками. Власне всю юторда iнституцiоналiзму як загального напряму економiчно! згоди можна розглядати в аспект протистояння (у першу чергу саме в мето-дологiчному плаш) з неокласикою. Тому у данш роботi особливостi методо-логiчних пiдходiв рiзних напрямкiв iнституцiоналiзму зiставлятимуться як мiж собою, так i з неокласичною теорiею.
Iнституцiоналiзм за своею суттю е надзвичайно рiзнорiдним явищем. Фактично, едине, що об'еднуе рiзнi школи iнституцiоналiзму е акцентування уваги на дослщженш та аналiзi шституцш. Необхiдно зауважити, що саме ця особливють iнституцiоналiзму пiдкреслюе суспiльний характер економiчно! науки. Серед дослiдникiв ютори економiчно! думки дотепер немае спшьно! думки стосовно едино! класифiкацi! рiзних напрямкiв та концепцiй що виник-ли в рамках iнституцiоналiзму. У цшому, в рамках iнституцiоналiзму, як загального напрямку економiчно! думки, що займаеться дослщженням шститу-цш, можна видiлити двi основнi школи, яю, у свою чергу, е також неоднорщ-ними та складаються з рiзних течiй та концепцш - це "старий" шституцюна-лiзм, та неоiнституцiоналiзм. В основi подшу лежать особливостi методологи цих шкш, якi будуть розглянутi нижче.
1сторично першою школою iнституцiоналiзму був "старий" шституцюна-лiзм; його також нерщко називають американським iнституцiоналiзмом, або ран-нiм iнституцiоналiзмом. Найвизначнiшими представниками "старого" шституць оналiзму е: Торстейн Веблен, Джон Коммонс, Уе^ Мтгчелл, Джон Гелбрейт. Незважаючи на значне коло проблем, охоплюване у роботах зазначених еконо-
мют^в, !м не вдалося утворити власну едину дослiдницьку програму, розробити единий методолопчний апарат. Це, значною мiрою пов'язано з особливостями методологи, що застосовувалась представниками "старого" iнституцiоналiзму. Продовжувачем традицiй "старого" iнституцiоналiзму можна вважати нову ш-ституцiйну економiку. Намагаючись визначити суть "старого" iнституцiоналiзму, можна видшити ряд характерних рис, що вдаосяться до областi методологi!.
Об'ектом дослiдження представниюв "старого" iнституцiоналiзму висту-пають iнституцi!, а не людська взаемодая у просторi з метою задоволення потреб в умовах обмежених ресуршв. Цю особливiсть методологи шституцюналю-т!в дослiдники називають шституцшним пiдходом. Вiдповiдно до нього вс еко-номiчнi явища та процеси розглядаються крiзь призму iснуючих шституцш.
Раннi iнституцiоналiсти були незадоволенi високим рiвнем абстракцi!, властивому неокласицi, ^ особливо, статичним характером ортодоксально! те-орi! цiн та недостатньою емшричшстю класично! i неокласично! теорiй. Вони закликали до здшснення детальних кшьюсних дослiджень i зводили основну задачу економiчно! науки до "розумшня" функцiонування господарства, а не до прогнозу i пророкування та побудови абстрактних теорiй, якi не вщповщають економiчним реалiям. Для "старого iнституцiоналiзму" також був характерний iсторизм. 1сторизм був загальним методом для розгляду економiчних явищ i, разом з кшьюсними методами, протиставлявся абстрактному методу. 1сторичний метод дав змогу дослщжувати економiчнi явища в !хньому iсторичному розвит-ку, у динамщ, проголошуючи iде! еволюцi! капiталiстично! системи [3, ст. 456].
Надзвичайно важливою особливютю методологi! раннiх шституцюнал-спв була рiзка критика принципу методолопчного iндивiдуалiзму, що був ха-рактерним для неокласиюв, та застосування принципу методолопчного холiз-му при аналiзi iнституцiй та !х взаемозв'язку з економiчною системою. Дi! ок-ремо взятих суб'екпв значною мiрою визначаються ситуацiею в економiцi в щ-лому, а не навпаки. Зокрема, !хш завдання, цiлi i система переваг формуються суспшьством пiд впливом шституцш. 1ншими словами, iнституцi! е первинни-ми, а iндивiди е вторинними. Тобто характеристики шдивщв виводились з характеристик шституцш. Самi ж шституци пояснювались через т функцi!, якi вони виконують у вщтворенш системи вiдносин на макрорiвнi.
"Старим" iнституцiоналiзмом заперечувався принцип оптимiзацi!, що використовувався неокласикою. Необхiдно зауважити, що дана методолопч-на особливють тiсно пов'язана з попередньою - тобто застосуванням принципу методолопчного холiзму. Господарюючi суб'екти трактуються представниками "старого" iнституцiоналiзму не як рацюнальш максимiзатори (чи мi-нiмiзатори) цiльово! функцi!, а як таю, що у сво!й поведiнцi слщують "звич-кам" - надбаним правилам поведшки, i соцiальним нормам. Принцип макси-мiзацi! корисностi, на !х думку, надзвичайно спрощуе економiчну дшсшсть, тому необхiдно використовувати бiльш реальш та адекватнi припущення. 1н-шими словами, у сво!й повсякденнiй дiяльностi економiчнi iндивiди виступа-ють не як максимiзатори корисностi, а шдпорядковуються впливу iснуючих iнституцiй, звичок, норм, яю й детермiнують !х вибiр.
"Старi" iнституцiоналiсти застосовували мiждисциплiнарний шдхщ, що полягав у прагненнi до штеграци економiчно! теорi! з шшими суспiльни-
ми науками. Вiдповiдно до цього пiдxодy, для пояснення економiчиx явищ викоpистовyвались теоpетичнi надбання iншиx сyспiльниx наук - соцюлоги, псиxологiï, Економiчна система pозглядалась не абстpаговано вiд iншиx сфеp сyспiльного життя, а y взаемодп з кyльтypою, pелiгieю, псиxологieю, тощо.
"Стаpим" iнститyцiоналiзмом запеpечyвався пiдxiд до економши як до piвноважноï системи. Економжа тpактyвалась як еволюцiонyзyюча система, яка кеpyeться пpоцесами, що носять кумулятивний xаpактеp. "Стаpi" шституцюна-люти виxодили тут iз запpопонованого Т. Вебленом ^инципу "кумулятивно:" пpичинностi", вщповщно до якого економiчний pозвиток xаpактеpизyeться взаемодаею piзниx економiчниx феноменiв, що тдсилюють один одного.
На думку Веблена, pозвиток iнститyцiй мае еволюцшний xаpактеp. У пpоцесi еволюци, "виживають" тiльки найбiльш ефективнi iнститyцiï, як пpойшли пpиpоднiй добip та найбшьш повно вiдповiдають потpебам суспшь-ства. Тут пpостежyeться вплив на Веблена щей соцiал-даpвiнiзмy. Будуючи свою концепцш на засадаx еволюцiонiзмy, Веблен фоpмye iдею сyпеpечнос-тей еволюцiйного pозвиткy. За його концепцieю, iнститyцiï y ^оцес pозвиткy сyспiльства вступають y сyпеpечнiсть з новим сyспiльним сеpедовищем. А ос-кiльки ноpмальний pозвиток сyспiльства вiдбyваeться лише за вщповщност його iнститyцiйноï стpyктypи навколишньому сеpедовищy, то iнститyцiï, що не пpистосовyються до змiн стають пеpешкодою для суспшьного pозвиткy. Дане твеpдження Веблена було pозвинyто та отpимало назву iнститyцiйного детеpмiнiзмy. Вiдповiдно до цього ^инципу iнститyцiï pозглядаються як основна пеpешкода спонтанностi pозвиткy, вони виступають важливим стабш-зуючим та водночас гальмуючим фактоpом [7, ет. 27]. Саме iнститyцiï задають pамки всього подальшого pозвиткy.
Таким чином, можна видшити настyпнi xаpактеpнi pиси методологи "стаpого" iнститyцiоналiзмy:
• шститущйний пiдxiд;
• методологiчний xолiзм та запеpечення pацiональностi економiчниx суб'екпв;
• мiждисциплiнаpний пiдxiд, тpактyвання економiчниx явищ, викоpистовyючи поняття та категоpiï соцюлоги, псиxологiï та iншиx сyспiльниx наук;
• запфечення абстpактного методу та застосування описовиx та кiлькiсниx методв. Hеоiнститyцiоналiзм е вiдносно новим на^ямком y сyчаснiй еконо-
мiчнiй думщ, що офоpмився y 6G-7G-x pp. ХХ ст. та pозвиваeться i пониш.
Започатковувачем неоiнститyцiоналiзмy вважаеться Рональд Коуз, який ще y 1936 pоцi опyблiкyвав pоботy "Пpиpода фipми", яка заклала мето-дологiчнi основи для появи неоiнститyцiоналiзмy, однак шсля появи цieï pо-боти на довгий час запанувала пауза.
Аж до сеpедини 197G-x pp. неоiнститyцiоналiзм залишався на пеpифе-piï економiчноï науки i лише в останш десятилiття став висуватися на пеpед-нiй план. З цього часу вш починае yсвiдомлюватися як особлива течiя еконо-мiчноï думки, вщмшна як вiд неокласично1' оpтодоксiï, так i вщ piзниx неоp-тодоксальниx концепцiй. Визнання заслуг нового на^ямку виpазилося y пpисyдженнi Hобелiвськоï ^емн з економiки тpьом його найвизначшшим пpедставникам Рональду Коузу, Дагласу Hоpтy та Дж. Б'юкенену.
Неоiнституцiоналiзм з'являеться не як струнка теоретична система, а, скорше, як цше сiмейство пiдходiв, об'еднаних декiлькома ключовими ще-ями. Розглянемо цi ключовi особливостi методологи неошституцшно! теорп. У методолопчному планi неоiнституцiоналiзм е певним поверненням до не-окласики, результатом поеднання "старого" iнституцiоналiзму та неокласики. Серед окремих дослщниюв неоiнституцiоналiзму е поширеною думка, що неоiнституцiоналiзм е оновленою i розширеною неокласикою. Однак самi ж представники дано! школи, як то Р. Коуз та О. Ушьямсон, враховуючи новгг-ш тенденцi! вважають, що неоiнституцiоналiзм е конкуруючою парадигмою, альтернативною до неокласично! ортодокси. У цiлому, самовизначення неоiнституцiоналiзму тривае й досi.
Предметом дослщження неоiнституцiоналiзму стала iнституцiйна структура виробництва. Це виявилося можливим завдяки проникненню в економiчну теорiю таких понять як трансакцшш витрати, права власност^ контрактнi вiдносини. Неоiнституцiоналiзм виходить iз двох загальних пере-думов. По-перше, соцiальнi iнституцi! мають значення (institutions matter) i, по-друге, що вони шддаються аналiзу за допомогою понять i методiв, вироб-лених економiчною наукою. Це вiдокремлюе неоiнституцiоналiзм як вщ неокласично! теорi!, так i вiд "старого" iнституцiоналiзму.
Для неошститущоналю^в, як i для "старих" iнституцiоналiстiв, е ха-рактерним застосування шституцшного пiдходу. Однак, на вщмшну вiд ос-таннiх, першi намагаються будувати едину теорiю, що аналiзуе вплив шсти-туцiй на функцюнування економiки.
Неоiнституцiоналiзм, на вiдмiну вщ "старого" iнституцiоналiзму, опи-раеться на принцип "методолопчного iндивiдуалiзму", що визнае реально да-ючими учасниками сощального процесу не групи чи оргашзаци, а iндивiдiв. Вiдповiдно до цього принципу, колективш спiльноти (наприклад, фiрми чи держава) не юнують самостiйно, окремо вiд складових !хшх членiв. Саме iндивiд стае вщправною точкою при аналiзi iнституцiй [7, ст. 27]. Завдяки послщовному застосуванню принципу методолопчного iндивiдуалiзму в цен^ уваги неош-ституцiоналiстiв виявляються вщносини, що складаються усерединi економiч-них органiзацiй, тодi як у неокласичнш теорi! будь-якi органiзацi! розглядалися просто як "чорний ящик", усередину якого вона не заглядала [2, ст. 199].
Лопчним продовженням принципу методолопчного iндивiдуалiзму став особливий погляд неошституцюналю^в на виникнення iнституцiй -концепщя спонтанного виникнення iнституцiй. Ця концепщя полягае в тому, що шституци виникають у процес дiяльностi людей, але не в результатi усвь домлено! дiяльностi, а в ходi взаемодi! велико! кiлькостi iндивiдiв, кожен з яких переслщуе сво! особист iнтереси.
Неоiнституцiоналiсти знову повертаються до застосування принципу максимiзацi! корисностi та зютавлення економiчними суб'ектами витрат та вигод. Це дало змогу активно використовувати мiкроекономiчний апарат при аналiзi економiчних явищ. Однак, на вщмшу вiд неокласикiв, на вищезазна-чеш принципи були накладенi iстотнi поведiнковi обмеження, якi зближують неоiнституцiоналiзм зi "старим" iнституцiоналiзмом.
Поведiнковi пеpедyмови неоiнститyцiйного аналiзy виpажають понят-тя обмежено1' pацiональностi й опоpтyнiстичноï поведшки (пеpше було введено Г. Саймоном, дpyге - О. Ушьямсоном). Якщо в неокласичнiй теоpiï люди-на зобpажyeться як гiпеppацiональна ютота, то неоiнститyцiоналiзм тд^ес-люе обмежешсть людського iнтелектy: знання, якими володшть люди, зав-жди неповнi, ïx^ pаxyнкова i пpогностична здiбностi не безмежш, для здiйснення логiчниx опеpацiй вимагаються час i зусилля. Тому piшення еко-номiчниx агентiв е pацiональними лише y певниx межаx, що задаються не-повнотою доступно1' 1'м iнфоpмацiï й обмеженiстю ïxmx iнтелектyальниx можливостей. Oпоpтyнiстична поведiнка визначаеться як "пеpеслiдyвання власного iнтеpесy, що доxодить до вipоломства" (self-interest-seeking-with-guile). До не1' вiдносяться будь-як фоpми обману i поpyшення взятиx на себе зобов'язань, для якж y неокласичнш теоpiï не знаxодилося мюця [2, cт. 2GG].
Вiдповiдно до уявлень неоiнститyцiоналiстiв, значна частина шституцш -тpадицiï, звича1', пpавовi ноpми - покликана зменшувати негативнi наслщки об-межено1' pацiональностi й опоpтyнiстичноï поведiнки. Як пiдкpеслюe О. Ушьям-сон, соцiальнi iнститyцiï потpебyють обмежено pозyмнi iстоти небездоганно1' мо-pальностi [2, cт. 2G1]. Пpи вщсутносп пpоблем обмежено1' pацiональностi й опоp-тyнiстичноï поведiнки потpеба в багата^ iнститyцiяx вiдпала б.
Пpи оцшщ pеально дiючиx економiчниx меxанiзмiв неокласична те-оpiя пpиймаe за точку вщлжу модель досконало1' конкypенцiï; вiдxилення вiд не1' pозцiнюeться як "довали pинкy", а нади на ïx^ усунення покладаються на деpжавy. Hеоiнститyцiоналiзм вiдкидаe подiбний пiдxiд. Hоpмативний аналiз, на думку неоiнститyцiоналiстiв, мае здшснюватись y поpiвняльно-iн-ститyцiональнiй пеpспективi: дiючi iнститyцiï потpiбно поpiвнювати не з уяв-люваними констpyкцiями, а з альтеpнативами, здiйсненними на пpактицi.
Aналiз економiчниx пpоцесiв неонiститyцiоналiсти здiйснюють, вжо-дячи з так звано1' контpактноï паpадигми. Остання полягае в тому, що основна увага ^идшяеться дослiдженню тpансакцiй, в pезyльтатi якж господаpю-ючi суб'екти заключають кошракти та обмiнюються коpисностями. Тобто ключовою сфеpою аналiзy е не в^обництво, а обмiн.
Акцентувавши увагу на обмш, неоiнститyцiоналiсти ввели в економiч-ну теоpiю ще одну категоpiю - тpансакцiйнi витpати. Тpансакцiйнi вшрати -це витpати, пов'язанi зi здiйсненням обмiнниx опеpацiй, витpати викоpистання pинкового меxанiзмy. Для неокласичниx моделей були xаpактеpнi спpощенi уявлення, зпдно з якими взаeмодiя економiчниx агенпв здiйснюeться без вит-pат i теpтя. Вони абстpагyвалися вiд особливостей шституцюнального сеpедо-вища, пpипyскаючи, що тpансакцiйнi витpати е нульовими, що контpакти, кот-pi укладаються, е повними (тобто вpаxовyють бyдь-якi, як завгодно вщдалеш подй) i шдлягають неyxильномy виконанню. Фактично це занypювало еконо-мiчний аналiз в шституцюнальний вакуум, пеpетвоpювало iнститyцiï в нейтpальний фактоp, що не заслуговуе уваги економiстiв. Hеоiнститyцiоналiзм вiдмовляeться вiд такого с^ошеного пiдxодy, пiдкpеслюючи, що pеально тpансакцiйнi витpати завжди позитивнi, що ^ава власностi нiколи не бувають цiлком визначенi й абсолютно надшно заxищенi, що бyдь-якi контpакти е не-повними, а ïxнi учасники сxильнi до поpyшення yзятиx на себе зобов'язань.
Хоча дослщження шституцш складало головний змют "старого" ш-ституцiоналiзму, його прихильники волши оперувати категорiями, запозиче-ними з шших дисциплiн (соцiологi!, психологи i т.д.), вважаючи невщповщ-ними для цього методи само! економiчно! науки. Тобто економiчнi явища от-римували часто неекономiчне трактування.
Неошституцюналюти кардинально змiнюють даний пiдхiд. Викорис-товуючи економiчнi методи, а саме - принцип максимiзацi! корисностi, вони аналiзують iншi сфери суспiльного життя (пол^ику, релiгiю, культуру), дос-лщженням яких традицiйно займаються такi науки як соцюлопя, полiтологiя, психологя та шшъ В економiчнiй науцi такий шдхщ отримав назву економiч-ного iмперiалiзму.
Таким чином, до основних особливостей методологи неошституцюна-лiзму необхщно вiднести: iнституцiйний пiдхiд; контрактна парадигма; мето-дологiчний iндивiдуалiзм; економiчний iмперiалiзм; принцип максимiзацi! корисностi, збагачений концепщею обмежено! рацiональностi. У цiлому можна видшити принаймнi три суперечностi, що спостер^аються в методо-логiчних шдходах неоiнституцiоналiзму та "старого" iнституцiоналiзму.
По-перше, "старi" iнституцiоналiсти рухались вiд права, психологи i полiтики до економжи (принцип мiждисциплiнарного пiдходу) намагаючись шдшти до аналiзу проблем економiчно! теори за допомогою iнших наук про суспшьство. Суто економiчнi явища пояснювались неекономiчними чинника-ми iз застосуванням термшологи соцiологi!, психологi!, тощо.
Неошституцюналюти йдуть дещо iншим шляхом - вони вивчають по-лiтологiчнi, правовi та багато iнших проблем суспшьних наук за допомогою суто економiчних методiв, зокрема методiв неокласично! економжи, передов-сiм застосовуючи апарат сучасно! мiкроекономiки та теорi! iгор зокрема принцип максимiзацi! корисностi.
По-друге, "старий" iнституцiоналiзм рiзко критикуе принципи ращ-ональностi та максимiзацi! корисностi, як таю, що ютотно спрощують еконо-мiчну реальнiсть. Неоiнституцiоналiсти активно використовують вищезазна-ченi принципи, хоча й накладають на них ряд обмежень.
Найбшьш iстотною суперечнiстю е протиставлення методологiчного iн-дивiдуалiзму методологiчному холiзму. Саме це питання, що е первинним - ш-ституцi! чи шдивда - та спосiб, в який на це питання вдаовщають представники "старого" iнституцiоналзму та неошституцюналзму значною мiрою детермiнуе !х подальшi висновки та дослiдження. Необхiдно зауважити, що дана проблема е актуальною для вшх суспiльних наук та сощально! фiлософi!, зокрема. Економiка та iншi суспiльнi науки вивчають окремi сфери суспiльного життя, окремi аспек-ти iснування суспiльства. Оск1льки суспшьство за своею природою е складним та багатогранним, то у суспшьних науках загалом та соцiальнiй фшософй зокрема iснуе дек1лька методологiчних пiдходiв до вивчення суспiльства.
Для бшьшост позитивних соцiологiв i суспiльствознавцiв суспшьство е не що шше, як узагальнена назва для сукупностi i взаемодi! множини окремих людей, яю не визнають iснування шяко! суспiльно! реальностi, зводячи !! до прогумовано! реальностi окремих людей.
Такий пiдxiд називаеться сингyляpизмом, або соцiальним атомiзмом. Його фiлософськi джеpела вiдстежyються ще y софюпв, для якиx суспшьство було pезyльтатом свiдомоï угоди мiж окpемими людьми пpо yстpiй спшьного життя. Послiдовником сингyляpизмy е також К. Поппеp. Саме вiн ввiв в обiг теpмiн "методологiчний шдив^ашзм", який був одним з методологiчниx пpинципiв його вчення [4, ет. 283].
Сингyляpистськомy погляду на суспшьство пpотиставляeться точка зо-py сощально-фшософського "yнiвеpсалiзмy", вiдповiдно до яко1' суспшьство е певною дшсно об'ективною pеальнiстю, що не вичеpпyeться сyкyпнiсть шдивь дiв, котpi вxодять до ïï складу [4, cт. 282]. Вщповщно до цього пiдxодy, не суспшьство е поxiдним вщ людини, а навпаки, людина е поxiдною вiд суспшь-ства. Людина поза суспшьством е абстpакцieю, pеально вона ж е неможливою.
Полемжа yнiвеpсалiзмy та сингyляpизмy впиpаeться y ^облему систем-ностi сyспiльства та ^оявляеться в акцентyваннi уваги на наступн^ питанняx. Чи необxiдно вважати сyспiльство певним поеднанням елементiв, зв'язок якж не ствоpюe ново1' якосп, яка вiдpiзняeться вiд суми якостей частин, що ïï утво-pюють? Чи сyспiльство являе собою системну eднiсть, що мае iнтегpальнi влас-тивостi цiлого, якi е вщсутшми y його складовиx елементаx? Якщо ж це твеp-дження е вipним, то чи можна pозглядати сyспiльство, як системне yтвоpення нижчого типу, що ствоpюe взаeмодieю вiдносно автономниx частин, чи воно на-лежить до единостей оpганiчного типу, в якж цiле пеpвинне стосовно до своïx частин i визначае саму необxiднiсть ïx стpyктypного вщособлення.
Визначальною пpичиною наявностi двоx ^отлежн^ методолопч-ниx пiдxодiв, що викоpистовyються y сyспiльниx наyкаx загалом та сощаль-нiй фiлософiï зокpема, е складшсть та багатогpаннiсть пpиpоди суспшьства.
Двоаспектнiсть сучасного тлумачення сyспiльства пов'язано з тим, що з одного боку суспшьство постае як система зв'язюв i стосунюв, в яюй i зав-дяки якiй люди, взаемодшчи мiж собою та ^^одою, здiйснюють свою життeдiяльнiсть. У таюй iнтеpпpетацiï поняття "сyспiльство" означае не ^осту сyкyпнiсть iндивiдiв, що ^оживають спiльно, а систему зв'язюв i стосунюв, в яю вступають iндивiди, виявляючи свою сутшсть. Тобто саме суспшь-ство pобить людину "людиною".
А з шшого боку сyспiльство - це особлива фоpма iнтегpацiï життедь яльностi шдивщв y цiлiснiсть як pеальнiсть, що може устшно функцюнува-ти завдяки участ кожного iндивiда. Тобто суспшьство е певною едшстю, яка виявляе себе в об'еднаноет!, спiльнотi yпоpядкyвання життя й фyнкцiонye як едине кон^етне цiле. Сyспiльство е дшсною, цiлiсною pеальнiстю, а не по-xiдним, що об'еднуе окpемиx шдивщв. Сyспiльство - едина pеальнiсть, в якому дie людина [8, ет. 427]. З огляду на те, що суспшьство як системне ут-воpення мае ще й piзнi piвнi оpганiзацiï, стае зpозyмiлою надзвичайна склад-нiсть цieï ^облеми та piзноманiтнiсть методологiчниx пiдxодiв до аналiзy сyспiльства та людини як члена суспшьства.
Суспшьство, як система мае своï шдсистеми, фyнкцiонyвання якж i забезпечуе pозвиток сyспiльства та суспшьне вiдтвоpення. До такиx сфеp-пiд-систем належать:
• матеpiальна сфеpа, або економiчна сфеpа, яка забезпечуе виpобництво, pоз-подiл обмiн i споживання матеpiальниx благ, пpизначениx для задоволення потpеб людини;
• социальна сфера, яка забезпечуе виробництво i вщтворення безпосереднього
людського життя (проявляеться в шнувант " св1ту сощальних груп");
• пол1тична сфера - сфера спещашзованого виробництва суспшьних вщносин та щей;
• духовна сфера - сфера духовного виробництва.
Вс вищенаведеш сфери - шдсистеми суспiльства, е взаемопов'язани-ми, та впливають одна на одну, тому здшснення анашзу будь-яко! зi сфер, що зовЫм вiдокремлена вiд шших, веде до отримання неадекватних результата. Трансформацiйнi процеси в Укра!нi стосуються не тшьки економiчно! сфери, але й соцiально!, полiтично! та духовно!, трансформащя охоплюе всi тдсис-теми суспшьства, тому аналiз економiчних процеЫв необхiдно проводити в нерозривному зв'язку з зазначеними сферами.
Таким чином можна стверджувати, що принцип методолопчного хо-лiзму, що застосовуеться "старим" iнституцiоналiзмом перекликаеться з уш-версалiзмом, що е характерним для сощально! фiлософi!, в той час, як мето-дологiчний iндивiдуалiзм, що е характерним для неокласики та неошституць оналiзму е рiзновидом фiлософського сингуляризму.
Акцентувавши увагу на iнституцiях, iнституцiоналiзм загострив увагу на суспшьному характерi економiчно! науки, що значною мiрою iгнорувалось неок-ласичною теорiею, яка розглядае економiку абстраговано вiд шших сфер суспшь-ного життя. Iнституцiоналiзм же намагаеться розглядати економiчну систему в !! безпосередньому взаемозв'язку з полгтичною, релiгiйною та культурною сферами. Однак, саме це - акцентування уваги суспшьному характерi економiчно! науки та розгляд економiчно! системи в !! взаемозв'язку з шшими пiдсистемами суспшьства - веде до появи всередиш iнституцiоналiзму рiзних пiдходiв до трак-тування суспшьства, взаемозалежностей мiж iнституцiями та щдивщами.
Використання цих пiдходiв вiдкривае можливост для широкого та плiдного вивчення трансформацшних процесiв та пропозицiй дiевих заходiв у сферi економiчно! пол^ики.
Л1тература
1. Барулин В.С. Социальная философия: Учеб. для студ. вузов. - 2. изд., испр. и доп. -М.: Фаир-пресс, 1999. - 560 с.
2. История экономических учений. (Современный этап): Учебник для студ. экон. спец./ А.Г. Худокормов (общ.ред.). - М.: Инфра-М, 1998. - 733 с. - (Высшее образование).
3. Коршйчук Л., Татареико Н., Поручиик А., Ткачеико О., Кириллова Г. 1стор1я еко-ном1чних учень: Пщруч./ Кивський нацюнальний економ1чний ун- т. - К.: КНЕУ, 1999. - 562 с.
4. Момджяи К.Х. Введение в социальную философию: Учеб. пособие. - М.: Книжный дом "Университет", 1997. - 448 с.
5. Мотрич Н.С. Социальная философия: Курс лекций/ МАУП. - К., 1998. - 96 с.
6. Нестереико А. Современное состояние и основные проблемы институционально-эволюционной теории// Вопросы экономики. - 1997, № 3. - С. 42 - 67.
7. Олейиик А.Н. Институциональная экономика. - М.: ИНФРА-М, 2000 Олейник Антон Николаевич. Институциональная экономика: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 416 с.
8. Причепш С.М., Чериш А.М., Гвоздецький А.М. Чекаль Л.А. Фшософ1я. - К.: ВЦ "Академ1я", 2001. - 575 с.
9. Сощальиа фшософ1я: Короткий енциклопедичний словник/ Укра!нська академ1я по-лгтичних наук/ В.П. Андрущенко (загал.ред.), М.1. Горлач (загал.ред.). - К.: Рубкон, 1997. - 400 с.
10. Шаститко А. Неоинституциональная экономическая теория. - М.: ТЕИС, 1998. Шаститко А.Е. Новая институциональная экономическая теория. - 3-е изд., перерраб и доп. -М.: Экономический факультет МГУ, ТЕИС, 2002. - 591 с.
11. Философский словарь/ Иван Тимофеевич Фролов (ред.). - 7-е изд., перераб. и доп. - М.: Республика, 2001. - 719 с._
