CC BY
15
6. ОСВ1ТЯНСБК1 ПРОБЛЕМ!! ВИЩО1 ШКОЛИ
УДК 330.101.316.422 Доц. П.В. Скотний, канд. екон. наук -
Дрогобицький ДПУ M. 1вана Франка
В1Д "HOMO OECONOMICUS" ДО "HOMO CREATIVICUS": МЕТОДОЛОГ1ЧНИЙ АСПЕКТ
Дослщжено проблему формування нового аспекту буття особистостi в економь щ постiндустрiального суспiльства. Показано процес саморозвитку людини на осно-Bi творчост у контекстi концепцп методологiчного iндивiдуалiзму. Встановлено, що базовi методологiчнi постулати наукового iндивiдуалiзму формувалися впродовж ба-гатовiкового розвитку сустльно-економ1чно1 думки. Ц постулати далеко не ствви-мiрнi за сво'1'ми визначеннями, часто е такими, що суперечать один одному, але це для оновлення методолопчно'1 конструкцп економ1чно'1 теорп, формування вщповщ-но'1' парадигми наукового пiзнання не е детермшантом.
Ключовi слова, методолопчний iндивiдуалiзм, економiчна теорiя, мекономiчна людина", мсоцiальна людина", творчiсть, постiндустрiальне сустльство.
У систем1 сучасного економ1чного знания важливе мюце належить проблем1 людини. Йдеться про "методолопчну конструкщю": людина - сустльство, у якш людина е не лише началом, а й центром перспективи. Вся ю-тор1я суспшьного пiзиаиия, зокрема й економ1чно1" думки, розбудовуеться на протагор1всько-ар1стотел1вських протиставленнях: в одних випадках йдеться про методолопчну конструкщю "людина - сустльство", в шших - "сустльство - людина". Теоретичт погляди багатьох вiдомих мислителiв юторичного та iнституцiйного напрямiв економiчноi теорн розбудовуються вiдповiдно до логiки "людина - сустльство" - на "принципах методолопчного iндивiдуалiз-му" [3, с. 224-225]. У його контекст була поставлена i вирiшувалася проблема "економiчноi людини". Однак сьогоднi ми бачимо iмплементацiю в наукову методологiю замють "економiчноi людини" визначення "соцiальна людина". Це е наступний крок до реального олюднення системи економiчного аналiзу.
У класичнш системi "економiчна людина" шдивщ розглядають не як реальну iстоту, а структурно-недиференцiйоване утворення, своерщний зам-кнений "чорний ящик", як атом, дн якого детермiнуються лише матерiальни-ми мотивацiями. У системi цих мотивацiй економiчнi iнтереси утверджують себе лише як об'ективне (ращональне) начало економiчноi дiяльностi, а не атрибут людсько!" свiдомостi, живо" людини, соцiальноi особистостi.
"Соцiальна людина" - внутршньоструктурований суб'ект. Тут iншi мотивацii суспiльноi дiяльностi, iнша енергетика. Йдеться про: а) оргатчне поеднання матерiальних i нематерiальних iнтересiв з акцентами на першють останнiх; б) персотфжащю вiдповiдних iнтересiв, 1'хню iндивiдуалiзацiю; в) перетворення особистостi на абсолютний уткальний центр суспшьно-еконо-мiчноi активность У цш системi координат шдивщи як суб'екти економiчноi дiяльностi вже не протистоять один одному в ролi атомiзованих одиниць; вони взаемодшть мiж собою в 1'хньому олюдненому образi. У цiй системi вщ-
носин ми знаходимо особистють, котра нав^ь за однакових eKOHOMÏ4Hm умов дотримуеться неоднозначних прюрите™, диференщюе сво1 уподобання з урахуванням не лише суто економiчних (матерiальних), а й полiтичних, ще-ологiчних, релiгiйних, моральних та шших позаекономiчних спонукань.
Така переорiентацiя акцентуе увагу на утвердженш самодостатньо1 ролi особистостi, зокрема на посиленнi принципу шдив^ашзму в розвитку економiчних процеЫв. Потрiбно виходити з "принципово1 важливост позицп методологiï наукового аналiзу, вщповщно якоï пiзнання економiчноï реаль-ност (що доводить вся iсторiя розвитку економiчноï думки) поза характеристиками мюця i ролi в ïï системi людини е неможливим. Розглядати таемницю економiки, логiку ïï трансформацш на рiзних етапах розвитку означае насам-перед пiзнати таемницю людини як ïï основного суб'екта, вихiдноï ланки" [3, с. 233]. Важливо зрозумгги об,ективнi (конкретно-iсторичнi) передумови, як актуалiзують саме таку переорiентацiю наукового анашзу. В умовах матерь альних обмежностей доiндустрiальноï й iндустрiальноï епох "справжньою со-цiальноï реальнiстю" було сусшльство, а не iндивiдуум. Сусшльство оцшю-валось як "самодостатне цше", тодi як iндивiд - лише як частка цшого, нес-проможна m iснувати, нi розглядатися окремо вщ своеï суспiльноï системи чи середовища. "Економiчна людина" - це конкретно-юторична субстанцiя, яка виявляе себе лише в контекст системи економiчних вiдносин, шдпорядкова-на ïï принципам, лопщ та законам. "Доцiльно визнати, що на початку ХХ1 столбя духовно-полiтичний тоталiтаризм зазнав повноï поразки вщ утилта-ризму, а в найбшьш розвинених краïнах Заходу сформувалося глобальне еко-номоцентричне суспiльство, а також вщповщний йому тип людини - Homo oeconomucus", [3, с. 22], зазначае В.А. Кутирьов.
У контекст цих визначень виокремлюеться один, чи не найважливь ший, принцип iндивiдуалiзму, який врештi-решт зводиться до формули: "ш-дивiдуалiзм - це зосередження уваги на самому собГ'. "Мета людини - бути самою собою, а умова досягнення цiеï мети - бути людиною для себе" [8, с. 380]. Вщповщно "розкриття потенцiалiв людини згiдно з ïï природою потрiб-но розглядати як мету людського життя" [8, с. 155], зазначав видатний мис-литель-гумашст ХХ столiття Е. Фромм.
Йдеться про принципове переформатування методологiчноï конструк-цiï традицiйноï методологiï, за я^ людину розглядають лише як суб'ект еко-номiчного процесу. Коли ж акцентуеться увагу на тому, що "iндивiдуалiзм -це зосередження уваги на самому собГ', то увага переноситься в площину аналiзу людини як безпосереднього об'екта власноï креативноï, зокрема ви-робничоï дiяльностi. Вiдповiдно, змiнюеться i природа виробництва: "вироб-ництво для iнших" трансформуеться не стiльки у "виробництво для себе", як у "виробництво самого себе". Таке виробництво пов'язуеться iз системним за-безпеченням розвитку особистост як самоцiлi, створенням умов для самошз-нання нею самоï себе та утвердженням ïï свободи.
Принциповим у представленш формулi е i те, що в цьому випадку виробництво набувае свого безпосередньо цшьового визначення. Воно пов'язуеться не iз задоволенням потреб саморозвитку абстрактно-усередненоï людини, людини "взагалГ. Виробництво "самого себе" - це завжди вироб-
ництво, що реашзуеться у конкретно визначених iндивiдуалiзованих параметрах; воно безпосередньо шдпорядковуеться потребам та штересам конкретно: людини, здшснюеться не у позачасовому вимiрi, а у даний час, у визначе-ному просторi, у даних умовах i за даних обставин [3, с. 243]. Лопка шдивь дуалiзму передбачае розумiння таких понять економiчноï теорiï, як творча праця, потреби, вартсть, кориснiсть, вигода, шновацшна дiяльнiсть, влас-нiсть тощо. Виробництво "самого себе" пов'язане в першу чергу з творчютю, головним виявом я^ е "iнтерперсональна взаемодiя, спiлкування людини з собi подiбними, а головним продуктом - суб'ект, що сам себе творить, його вдосконалеш здiбностi, новi можливостi, що вщкриваються перед ним" [4, с. 286], пише вiдомий росiйський вчений В. 1ноземцев.
Потрiбно зрозумiти й те, що у цьому випадку йдеться не про абстрак-тно-теоретичну конструкщю. Такою е вимога нашого сьогодення, вимога пос-тновiтньоï сучасност, суспiльства "Третьо'' хвилi" (Е. Тоффлер) людсько'' ци-вiлiзацiï. Якщо рашше людина прагнула не виокремлювати себе iз економiки, iз виробничоï системи загалом, то нинi вона де-факто не вмщаеться у цих ви-мiрах: залишаючись в економiцi, вона в той же час реально виходить за ïï ме-ж^ стае вище за неï, над нею, а точшше - перед нею, перед економжою. Шз-нати економжу можливо за умови шзнання самого себе, пiзнання людини як не лише безпосереднього суб'екта, а й об'екта виробничого процесу.
Ця позищя стае зрозумiлою пiд час визначення специфжи працi в ïï широкому розумшт, працi як креативноï дiяльностi людини. Зазвичай працю в економiчнiй теорiï розглядають у звуженому, суто смтвському контекстi -лише як один iз чинникiв створення "багатства народiв". Праця як основа вщ-творення самого себе мае шше наповнення. Ми розглядаемо ïï, з одного боку, як обов'язково творчу працю, працю, що утверджуе щентичшсть власного "Я", з шшого боку, як креативну дiяльнiсть, яка мае трьохрiвневе цiльове призначення - реалiзуе себе як процес: а) олюднення природи; б) формуван-ня соцiальноï реальностi (суспiльних, у тому чи^ й економiчних, зв,язкiв; в) олюднення знарядь та засобiв виробництва i нарощування на цiй основi без-посередньоï продуктивноï сили людини, ïï штелектуального потенцiалу. Са-ме з "урахуванням цього креативна дiяльнiсть людини аналiзуеться тут у трьох вимiрах: з позицiй, по-перше, ïï впливу на процеси олюднення природи; по-друге, утвердження системи суспшьних вщносин ("другоï природи"); по-трете, олюднення знарядь i засобiв виробництва, як людина використовуе в процесi своеï взаемодiï з навколишнiм свiтом" [3, с. 252], зазна-чае А. С. Гальчинський.
Креативна функцiя людини реалiзуеться через формування суспiльних зв,язкiв - утвердження соцiальноï реальностi (соцiальноï матери). У цьому аспект важливо враховувати не лише еднiсть людини i природи, а й вщповщну взаемозумовлешсть природи та суспiльства: з одного боку, "олюднена природа" та сусшльство виступають як сконструйована людиною реальшсть, з ш-шого, i природа, i суспiльство, з якими взаемодiе людина, виконують зворот-ну функцiю - вони конституюють суспшьну сутнiсть iндивiда.
Насамперед потрiбно вiдзначити певну некоректнiсть позицiï неокла-сичноï школи, котра, як i вчеш деяких iнших напрямiв економiчноï думки,
розглядае окремого шдивща як мфункцiональний атом". Сьогодш також юнуе позицiя, в якш методолопчний шдивщуаизм ототожнюеться з таким "атомiз-мом". Потрiбно зрозyмiти лопку предcтавникiв icторичноï школи та вчених шших наукових напрямюв, що дотримуються логiки методологiчного шдивь дyалiзмy. Вони не виступали проти доcлiджень цшого - "суспшьного оргашз-му" та його шституцш загалом, а проти тдпорядкованост iндивiда цьому ор-гашзму, проти визначення оcобиcтоcтi як всього лише його "цеглинки", час-тки цшого, живоï icтоти, яка мае пристосовуватися до шституцш, в полi яких здшснюеться ïï життeдiяльнicть. Йдеться про характеристику особистост як феномена бшьш об'емного, нiж cycпiльcтво. Людина стоггь над економiкою; вона стоггь i над суспшьством - ось та сутшсна основа, на якш базуються принципи методологiчного iндивiдyалiзмy.
З позицш методологiчного iндивiдyалiзмy, потрiбно диференцшовано пiдходити до понять "людина як шдивщуум" i "людина як особистють". У cвоïй cyчаcнiй iнтерпретацiï методолопчний iндивiдyалiзм розбудовуе свою наукову мережу, спираючись на визначення людини як особистость "Раннiй" iндивiдyалiзм базувався на шшому фyндаментi. Вiн виходив iз характеристики людини як шдивща. "Ренесанс методологiчного iндивiдyалiзмy" (А.С. Гальчинський), якщо брати його найбiльш принциповi новаци, пов'язуеться насамперед з вщповщною вiдмiннicтю.
Вона достатньо значуща. Людина як особистють не може бути час-ткою. Оcобиcтicть - це внутршня цiлicнicть людини. У визначенш особис-тоcтi це е головним. Цшсшсть - це поеднання у людиш духовного, душевного i тшесного начал, це подолання суперечност мiж зовнiшнiм "Я" i внутрш-нiм - перcонiфiкованим "Я". Духовне вившьнення оcобиcтоcтi пов'язане з по-доланням цieï cyперечноcтi. У цьому зв'язку оcобиcтicть е неповторною; вона не може, наголошуе М. Бердяев, бути частиною ieрархiчного цiлого, не е час-ткою i не може бути часткою; вона не е монада (проста одиниця), вона пред-ставляе потенцшний всесвгт, вона е мшрокосм - cвiт у мшатюрь Таемниця оcобиcтоcтi, ïï абсолютна незамшшсть, ïï однократнicть, ïï "одиничшсть i не-порiвняннicть полягають саме у цьому" [3, с. 248], - шдкреслюе мислитель.
Ц cамi iдеï обгрунтовуються i Тейяром де Шарденом. "Розшифрувати людину, - зазначае вчений, - означае, по cyri, спробувати дiзнатиcя, яким чином утворився свгт i як вш продовжуватиме утворюватися". Йдеться про мж-роcвiт, який не лише представлений у наших уявленнях та у нашш свщомос-тi, а й утверджуеться на оcновi креативноï дiяльноcтi людини, cвiт, у якого об'ективне (навколишне) i суб'ективне (мое "Я") утверджуються в оргашчно-му поеднанш, конcолiдyeтьcя ними в едине цше.
Предcтавленi визначення ще раз надають шдстави для консолщаци переконань у тому, що особистють - це шякою мiрою не частина суспшьства; навпаки - cycпiльcтво - це втшення оcобиcтоcтi. Сycпiльcтво не може бути самодостатньою абстракщею; такою ж мiрою cамодоcтатнiм не може бути i поняття "Ми". "Ми", зазначае М. Бердяев, не е i не може бути колективною субстанщею, яка е абстрактною, щодо "Я" i "Ти". Не сустльство i не "Ми" е субстанщею. Сустльство i "Ми" - це символи, а не реальшсть. Реально юну-ючим у cycпiльcтвi е саме "Я" i "Ти" - це конкретш особистост (конкретна
людина, що мае певний професшний, нащональний, релтйний, сощальний статус та iншi ознаки), яю yнiкальнi, неповторнi i водночас ушверсальш за сво1'м визначенням. Людина лише тодi стае у повному розумшт цього понят-тя людиною, коли перестае розглядатися як всього лише атом, як частина чо-гось бшьш масштабного, в тому чи^ i як частка суспшьства [3, с. 249].
Водночас не можна представити креативно ддачу особистють, яка ре-алiзye сво1' потенци поза суспшьством. Особислсть за сво1'м визначенням пе-редбачае не лише перcонiфiкованy шдивщуальшсть, а й icнyюче cycпiльcтво, i в цьому сенс вона завжди i в уЫх конкретних реалiях виступае як сощологь зована особистють, оcкiльки за своею cyтнicтю вона "комушкацшна" (М. Бердяев). Оcобиcтicть реалiзye себе не лише через власне "Я", а i через "Ти". Особистють мае внутршню потребу в юнуванш "не-Я", мислить i ре-алiзye сво1' перcональнi якоcтi лише у комушкащях з iншими особами, у спш-кyваннi з ними. "Я" утверджуеться через свою едшсть iз cycпiльcтвом, через саме таю комушкаци. Людина, позбавлена ix, реалiзyвати свою оcобиcтicть i утвердити свое "Я" не може.
G в цьому й шший аспект. Особистють формуе свое "Я", реалiзye сво1' цiнноcтi, утверджуе себе через нагромадження знань, яю за своею суттю та-кож cycпiльно детермiнованi. 1ндивщ мислить лише завдяки тому i лише тею мiрою, якою вш творчо засво1'в вже нагромадженi знання i загальш визначення (поняття), якi icторично склалися до нього i вже отримали cycпiльне виз-нання, е прерогативою cycпiльcтва. Необхщно враховувати, що базовi межi сучасних суспшьств безпосередньо пов,язанi зi змшою ролi iнтелектyальноï працi у вшх сферах жигтeдiяльноcтi cycпiльcтва, актyалiзацieю знанневих та штелектуальних реcyрciв у сощальних процесах, виходом на перший план тих сощальних груп, яю максимально продукують данi ресурси i забезпечу-ють cтабiльний прогрес cycпiльcтва. Саме тому важливою вбачаеться роль штелектуально1" елiти в цих процесах. З шшого боку - утвердження комушка-тивних зв,язкiв i е одшею з чи не визначальних функцш cycпiльноï cпiльноти. Взаeмозалежнicть людина-cycпiльcтво мае розглядатися i у цьому контекст.
Нарешт, значущою у цiй взаемозалежност е i cycпiльна cпецифiка креативно1' дiяльноcтi людини - основно1' сфери, на теренах яко1' утверджуеться особистють. Олюднена природа, cоцiальна реальшсть, знаряддя працi, якi реалiзyютьcя як компоненти (безпосередш cкладовi) робочо1' сили людини - все це, з одного боку, результати креативно1' дiяльноcтi людини, ïï творчоï працi, а з шшого - суспшьш щнносл, якi утверджуються i прис-воюються особистютю через ïï взаeмодiю з суспшьством.
Важливо враховувати не лише суто теоретичш, а й практичш аспекти цих визначень, Тхнш вплив на формування суспшьних iнcтитyцiй. Всупереч марксистського методу юторичного матерiалiзмy, за яким суспшьш шститу-цiï визначаються специфжою способу виробництва, у вщомш працi М. Вебе-ра "Протестантська етика i дух капiталiзмy" обгрунтовуеться протилежне. У нiй iдетьcя про те, що основою генезису каппашзму, як i заxiдноï цивiлiзацiï загалом, ïx iнcтитyцiйниx утворень виступають духовно особистюш мотиви поведiнки людини - ïï рацiоналiзм, "капiталicтичний дух", "протестантська етика", нащонально-культурш традицiï. Щоправда, рацiоналiзацiя сучасного
життя привела до експанси "знанневостi", iнформацiйностi. У цш ситуацн ро-зум, знання, наука не применшуються, але потерпають Добро i Краса, мораль i естетика. Втрачаеться духовшсть, а бездуховна людина, бездушне суспшь-ство не означають зростання глупоти людей або "все погано". Навпаки, люди стають бшьш дшовими та iнтелектуальними. Але бшьш "механiстичними", втрачають здатнiсть до сшвпереживання i любовi; стають бшьш активними i функцюнальними, але вщчуженими, анестизованими, втрачаючими "почуття життя; робото подiбними" [5, с. 14]. В свш час, розглядаючи суспiльство як сукупшсть вiльних iндивiдiв, М. Вебер не заперечуе наявшсть суперечностей мiж особистими i суспiльними iнституцiями, однак шдивщуальш мотивацiï у цих суперечностях розглядаються як визначальш, системоутворювальнi. Що, очевидно, i приводить до зазначеноï ситуацн - трансформацiï духовностi до перетворення в свою протилежшсть. Засновник американ^^ школи неош-ституцiоналiзму Т. Веблен ставить у центр iнституцiйноï системи незалежного шдивща, який вщповщно до свого свiтобачення, своеï волi та сво1х штере-Ыв утверджуе функцiональнi структури суспiльства. В свош працi "Теорiя бездiяльного класу" писав: "1нститути - це особлива форма життя i людських вщносин". Незважаючи на свою консервативнiсть, "шститути виростають iз iнстинктiв людини", вони представляють "згусток культури", "спосiб мислен-ня людини", "успадкованi традицiï та звички", "природнiй вiдбiр i пристосу-вання людини до життя", "виражають iнтереси людини i завжди шдпорядко-ванi 1й" [2, с. 220-244].
Виходячи з цих визначень, Т. Веблен акцентуе увагу на особливш зна-чущост генетичного способу аналiзу суспiльних процесiв. Вiн зазначае: "... будь-яка наука, яка, подiбно економiчнiй, мае справу з поводженням людини, стае генетичним дослщженням способу ïï життя; предметом економiч-но" науки е вивчення поведiнки людини стосовно матерiальних засобiв юну-вання та дослщження iсторiï матерiальноï цившзаци" [6, с. 62]. Саме з пози-цiй генетичного способу аналiзу, в центрi якого единою суспшьно-активною силою е людина, варто розглядати i сутшсш характеристики продуктивних сил суспшьства, ïхнього мiсця в розвитку людсь^ особистостi. Добре вщо-мо, що за своею природою матерiально-речовi засоби виробництва е матерь алiзацiею працi людини. У них нагромаджуеться й шдсумовуеться праця по-переднiх поколiнь, ïхнi виробничо-технiчний досвщ й знання. У цьому розумшт техтка, як i взагалi знаряддя виробництва, е не лише результатом уть лення минулоï пращ, а й продовженням руки людини, ïï мускулiв та нервiв, основою, яка визначае безпосереднш енергетичний потенщал людини, ïï про-дуктивну силу. Тому, коли ставиться питання про розвиток усього комплексу засобiв i знарядь виробництва, техшки i технологш, то цей розвиток у жодно-му разi не можна вщривати, з одного боку, вiд креативноï функцiï людини, з iншого - вщ процесу самоутвердження i самозбагачення самоï особистостi, ïï суспiльноï природи. Структура останньоï органiчно включае в себе олюднеш матерiально-речовi засоби виробництва, що споживаються людиною у проце-d ïï працi i на цш основi набувають соцiальних визначень.
Позищя методологiчного iндивiдуалiзму потребуе предметноï уваги i до визначення специфжи "творчоï працi". У класичнiй методологи економiч-
но1! теори, починаючи вiд А. Смiта, аналiзуються два види працi - праця фь зична i праця розумова. I одна, i друга форма продуктивноï пращ тею чи ш-шою мiрою утримують в собi творчi начала.
Головним продуктом творчоï дiяльностi, а вiдтак i виробничого про-цесу у новiтнiй постiндустрiальнiй економiцi, стае не просто певна сукуп-нiсть матерiальних i духовних щнностей, а безпосередньо творча особис-тiсть. Творча дiяльнiсть в ходi виробничого процесу конституюе творчу осо-бистiсть. Йдеться про те, що у кшцевому пiдсумку вiдтворювальний процес, в якому реалiзуеться творча праця особистост, зводиться не до "виробництва для шших", а до вщтворення творчого потенцiалу самоï ж особистост. Саме у цьому - бшьш принциповому - контекст "виробництво на себе" мае трак-туватися, скорше за все, як "виробництво самого себе".
Однак потрiбно враховувати, що глобальна постiндустрiальна цивш-зацiя, "приглушуючи" мотиви iндивiдуалiзму та его1зму сво1х членiв, призу-пиняючи ix "атомiзацiю", робить це не через культуру i духовшсть, а сощ-отехшчно, через позбавлення свободи. Хоча проблема взаемозалежност творчостi i свободи (пол^чно", соцiальноï, економiчноï), мае надзвичайно важливе методологiчне значення. Основна теза цiеï проблеми - свобода осо-бистост (у тому числi й економiчна) е передумовою творчостi. Йдеться про глибинну основу творчост, ïï визначальну преференцiю. "Творчiсть, - зазна-чае М. Бердяев, - вибудовуеться iз свободи", "Творчють, - зазначае вш, - не-вiд,емна вiд свободи. Лише вшьна особистiсть здатна до творчост" [1, с. 17].
Проте в постiндустрiальнiй цивiлiзацiï економiчна ращональшсть змь нюеться теxнологiчною. Iндивiдуалiзм "пом'якшуеться" не зближенням i спiвробiтництвом з шшими людьми, а пiдвищенням залежност вiд законiв соцiотеxнiчноï дiяльностi, вщчуження долаеться не бажанням до спшкуван-ня, а зростанням кiлькостi формальних комунiкацiйниx контактiв, тобто по сут не долаеться. Замiсть матерiальниx штереЫв, якi вiдxодять на другий план, розвиваеться не доброта i любов до ближнього, а погоня за шформа-щею та штелектуальною власшстю, престижне "символiчне" споживання. "Якщо говорять про замшу пращ (labour) творчютю (CTeativity), то пiд остан-шм мають на увазi творчiсть техшчну. Якщо економiчна людина перебувае в залежност вiд потреб суспiльного виробництва, iз мети економiки перетво-рюеться в ïï заЫб, то в постiндустрiалiзмi вже саме суспiльне виробництво починае визначатися законами еволюци однiеï з своïx частин - техшки" [5, с. 28]. Сутнiстю глобалiзму е теxнологiзм, який змiнюе сутшсть творчостi.
У цьому зв'язку значущими е i суто психолопчш аспекти творчоï пра-цi. Мотивацiя творчоï працi втрачае суто економiчну детермшовашсть; вона безпосередньо кореспондуеться з психолопчною активнiстю iндивiда, спря-мованою на виявлення та реалiзацiю його власних можливостей, на самоiден-тифiкацiю особистого "Я". З погляду на це дедалi актуальнiшою стае позицiя В. Парето, який вказував на зростаючу значимють псиxологiчноï функц^ в економiчнiй поведiнцi людини, ролi "несвiдомого", людських почутпв, iн-стинкту самовиявлення та самоутвердження, причетност до справи, радост спiлкування, креативноï дiяльностi, пафосу перемоги.
З цим пов'язана й етика творчост. Вона у своïи основi суб'ективна, i на це також треба зважати: творча особистсть не лише iз суто псиxологiчноï,
а й етично! точки зору, е вшьною у виборi сво!х цiлей. Звщси - природний хаос iндивiдуальних уподобань: суб'ектившсть вибору стимулюе хаос. Еко-номiчний процес завжди кореспондуеться i3 цим явищем. Вш консти-туюеться на основi зiткнень iндивiдуальних уподобань людей, ix суб'ектив-них цшей. Звiдси первинна присутнiсть хаосу в економiчному процесi. 1з зростанням значимост творчоi працi вiдповiдна xаотичнiсть посилюеться. Йдеться знову ж таки про реальшсть, на яку ми зобов'язаш зважати.
Висновки. Зазначенi базовi методолопчш постулати наукового шди-вiдуалiзму формувалися впродовж багатовiкового розвитку суспшьно-еконо-мiчноi думки. Цi постулати далеко не спiввимiрнi за своiми визначеннями, часто е такими, що суперечать один одному, але це для оновлення методоло-гiчноi конструкци економiчноi теори, формування вiдповiдноi парадигми наукового пiзнання не е детермшантом. Однак вiдповiднi ^i перетворюються у цiлiсну систему знань, яка у своix узагальненнях бшьш адекватно, шж сьогоднi, вiдбивае новггш тенденци суспiльниx трансформацiй, котрi лежать у площиш саморозвитку людини, креативноi особистостi. Саме через розви-ток людини перетинаються i всi кола розвитку сучасноi економiчноi системи. Методолопчний iндивiдуалiзм утримуе в собi вагомий потенщал наукового пiзнання специфiки саме такого розвитку.
Л^ература
1. Бердяев Н.А. О назначении человека / Н.А. Бердяев. - М. : Изд-во "Экономика", 2006. - 236 с.
2. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен. - М. : Изд-во "Экономика", 1984. -
356 с.
3. Гальчинський А.С. Економ1чна методология. Лопка оновлення : курс лекцш. - К. : Вид-во "АДЕФ-Украша", 2010.
4. Иноземцев В. За пределами экономического общества / В. Иноземцев. - М. : Изд-во "Наука", 1998. - 542 с.
5. Кутырев В. А. Человеческое и иное: борьба миров / В. А. Кутырев. - СПб. : Изд-во "Алетейя", 2009. - 656 с.
6. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли / Б. Селигмен. -М. : Изд-во "Наука", 1968. - 656 с.
7. Тейяр де Шарден П. Феномен человека / Тейяр де Шарден П.. - М. : Изд-во "Прометей", 2002. - 256 с.
8. Фромм Э. Бегство от свободы; Человек для себя / Э. Фромм. - Мн.: ООО "Попурри", 2000. - 316 с.
Скотный П.В. От "Homo oeconomicus" к "Homo creativicus": методологический аспект
Исследуется проблема формирования нового аспекта бытия личности в экономике постиндустриального общества. Показан процесс саморазвития человека на основе творчества в контексте концепции методологического индивидуализма. Установлено, что базовые методологические постулаты научного индивидуализма формировались на протяжении многовекового развития общественно-экономической мысли. Эти постулаты далеко не сопоставимы по своим определениям, часто являются такими, что противоречат друг другу, но это для обновления методологической конструкции экономической теории, формирования соответствующей парадигмы научного познания не является детерминантом.
Ключевые слова: методологический индивидуализм, экономическая теория, "экономический человек", "социальный человек", творчество, постиндустриальное общество.
Cattle P.V. From "Homo oeconomicus" to "Homo creativicus": methodological aspect
The problem of forming of new aspect of life of personality is probed in the economy of postindustrial society. The process of selfevolution of man is rotined on the basis of creation in the context of conception of methodological individualism. It is set that the base methodological postulates of scientific individualism were formed during centuries-old development of social-economic idea. These postulates far not equal after the determinations, often is such which conflict with each other, but it for the update of methodological construction of economic theory, forming of the proper paradigm of scientific cognition is not a determinant.
Keywords: methodological individualism, economic theory, "economic man", "social man", creation, postindustrial society._
УДК 639:061.2(09) Головний спещалкт О.Р. Проще -
1вано-Франтвський ОУЛМГ
СТАШСЛАВЮСЬКЕ МИСЛИВСЬКЕ ТОВАРИСТВО "ВАТРА" 1925-1939 РОК1В
Проаналiзовано напрями дiяльностi CTamGnaBÎBCbKoro мисливського товари-ства "Ватра". Здшснено спробу оцшювання напрямюв його дiяльностi, господарсько'1 та культурно'1 спадщини. Подальша робота в дослщженш громадських мисливських оргашзацш дасть змогу повшше осмислити взаемини в нацюнальних стосунках мiж польською та украшською нащями.
Ключов1 слова: мисливство, мисливсью оргашзацп, Станiславiв, товариство "Ватра".
Без Грунтовного дослщження громадських оргашзацш неможливо повшстю проанал1зувати суспшьно-полггичш процеси, як вщбуваються у суспшьствь Тогочасна сощальна, пол1тична, нащональна ситуащя спонукае до роздшення мисливських товариств. Д1яльшсть Стан1слав1вського мисливського товариства "Ватра" дослщжували М. Мельник, О. Левицький, I. Остап'як, В. Ковпак. У в1тчизнянш л1тератур1 висвггленню д1яльност1 Ста-н1слав1вського мисливського товариства "Ватра" присвячено лише кшька праць. Вперше проанал1зован1 арх1вн1 даш допоможуть повшшеше та об'ектившше висв1тлити д1яльн1сть товариства.
Метою та завданням дослвдження е висвгглення д1яльност1 Сташс-лав1вського мисливського товариства "Ватра", зокрема оргашзацшних, сощ-альних та пол1тичних аспеклв д1яльност1 товариства.
Будь-яке товариство завжди представлене р1зними верствами населен-ня, а точшше р1зними суспшьними групами. Мехашзм утворення i функщ-онування суспшьних груп зумовлюеться матерiальними iнтересами людей, 1'хтм ставленням до власностi, мюцем, яке вони займають у системi суспшь-них вiдносин. Суспiльнi групи подшяються на двi основнi групи: тi, що видь ляються на основi тiеï чи iншоï ютотно1 ознаки, а саме: соцiально-економiч-но1, професiйноï, нацiональноï, вiковоï тощо i тi, в яких iснуе система сощ-альних зв,язкiв i вщносин, що характеризуе внутрiшню структуру групи. Ста-нiславiвське мисливське товариство "Ватра" належало до суспшьних груп, як об'еднувались навколо професiйноï та нацiональноï ознаки.
У середнi вiки спшки мали свого покровителя, який 1'х згуртовував та помагав у ïхнiй дiяльностi. Так, у рибалок покровителем був святий Петро, у
