CC BY
13
законодавство та судова практика. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу:ИПр:// www.justinian.com.ua. 14. Шевчук С. Свобода вираження поглядiв: практика Свропейського Суду з прав людини у порiвняльнiй перспективi / С. Шевчук. — К.: Видавництво "Реферат ". 2005. — 192 с. 15. Щорiчний звт про результати дiяльностi Урядового уповноваженого у справах Свропейського Суду з прав людини у 2011 р. — [Електроннийресурс]. — Режим доступу:http://www.minjust.gov.ua.
УДК 342.5 I. Жаровська
Нащональний ушверситет '^bBiBCbKa полггехшка"
СУБСТАНЦ1Я НАЦЮНАЛЬНОГО У ПРАВОВ1Й ПРИРОД1 ДЕРЖАВНО1 ВЛАДИ
©Жаровська I., 2014
Розглянуто питання мкця i ролi нащонально!' субстанщ1 у державно-творчих про-цесах. Особливу увагу придшено нацюнальному духу, нацюнальному ментал^ету та нацюнальнш свщомосп особистостi у державно-владному механiзмi. Здшснено спробу ви-значити нацiональну субстанщю у трансформацiйнiй парадигмi сучасного сусшльства.
Ключовi слова: державна влада, правосвщомкть, менталiтет, нацiональна субстанцiя, народ, нащя.
I. Zharovska
THE SUBSTANCE OF THE LEGAL NATURE OF THE NATIONAL GOVERMENT
The article examines the place and role of the national state and the substance of the creative process. Particular attention is paid to the national spirit, national mentality and national consciousness of the individual in public-power mechanisms. Attempting to determine the national substance in transformational paradigm of modern society.
Key words: state power, justice, mentality, national substance, people, nation.
И. Жаровская
СУБСТАНЦИЯ НАЦИОНАЛЬНОГО В ПРАВОВОЙ ПРИРОДЕ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ВЛАСТИ
Рассматривается вопрос места и роли национальной субстанции в государственно-творческих процессах. Особое внимание уделено национальному духу, национальному менталитету и национальному сознанию личности в государственно-властном механизме. Осуществляется попытка определить национальную субстанцию в трансформационной парадигме современного общества.
Ключевые слова: государственная власть, правосознание, менталитет, национальная субстанция, народ, нация.
Постановка проблеми. Укра!нська держава декларувала курс на "олюднення влади" шляхом визнання народу ii единим джерелом, формування такого шституцшного вимiру державно-владних ввдносин, щоб визнавав людину, ii права та свободи, законш штереси найбшьшою сощальною щншстю. Для формування правово! полiтики на демократичнiй правовш основi повинен вiдбуватися розумний дiалог мiж державою та громадянським сустльством. Громадянське
113
суспшьство i державна влада взаемовпливають, детер]шнуються та обмежуються одне одним. Сучасний соцiум виражае власнi позици з приводу державотворчих питань, Грунтуючись на кторичних спадкових iнтенцiях, традициях, щеях, принципах та парадигмах. Громадська думка не може виникнути без кторико-ментального "фундаменту".
Дослiдження цього аспекту державно-владно! парадигми видаеться нам актуальним як з герменевтично!, так i з рацюнально! позици, як можливостi встановлення пропорцiй нацiонального, мiжнародного та глобалiзацiйного у правовiй системi окремо! держави.
Мета дослщження - вирiшити проблемне питання ролi, мiсця та значення нацюнально! ще!, менталiтету народу, державницько! традици й iсторичного досвiду (назвемо це единим термiном -нацюнальна субстанция) у державно-владному механiзмi.
Стан дослщження. Вивчення феномену влади та пов'язаних з нею проблем мае давню iсторiю. I! дослiдженням займалися такi фiлософи i правознавщ, як: Платон, Арктотель, Н. Макь авелл^ Ж. Боден, Т. Гоббс, Д. Локк, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Л. Монтеск'е, М. Вебер, Г. Ласуелл та ш. Сучасш правовi проблеми влади висвгглювались у працях Ю. Барабаша, В. Журавського, А. Козловського, М. Козюбри, А. Колодiя, I. Кремно!, С. Сливки та ш. Вказанi автори збагатили теоретичний понятшний та методологiчний апарат державотворчих процеЫв. Поряд iз цим сучасна правова та полiтична реальнiсть вимагае ширшого дослiдження нацюнально! сутностi державно! влади, !! змш у глобалiзацiйний та трансформацшний перiод.
Виклад основних положень. Державна влада як складний сощальний i правовий феномен iснуе з чаЫв появи само! держави, переходу ввд соцiально-неоднорiдного суспiльства. Зрозумiло, що у процесi генезису вiдбуваеться розвиток, модифжащя та видозмiнення цього явища. Однак вказаний процес встановлюе онтолопчний плацдарм iснування державно! влади. Методом спроб, помилок, варiацiй та вщхилень суспiльство сприймае тi державницькi щеали та принципи, якi е прийнятними, цiннiсними та визнаними саме у межах цього сощуму. Саме народ (ум разом i кожен окремо) вдаграе певну роль у розвитку суспшьства, в iсторичному процесi загалом. Насамперед -це суб'ект полгшчно! боротьби, политично! дiяльностi в умх !! формах i проявах. Народ як суб'ект у полгшщ завжди був джерелом цшеспрямовано!, конкретно! полгшчно! дiяльностi.
Як вказують украшсью теоретики, ввдмшност у вiдношеннi використання правовою спадщиною виводять на глибокi змши у розумiннi розвитку правових систем сучасноста, !х подiлу на два рiзновиди: вiддиференцiйованi i недиференцiйованi. У перших правових системах право кнуе як ввдокремлене, порiвняно самостiйне явище по вiдношенню до релш!, морал^ звичаю, полiтики. I навпаки, у недиференцшованих правових системах право нерозривно пов'язане з iншими регуляторами i ценностями. Вiддиференцiйованi правовi системи утворюють двi правовi ом'!: родини романо-германського (континентального) права i сiм'я загального (прецедентного) права. У складi останшх правових систем: релiгiйна правова мм'я; традицiйна (звичаево-правова) Ым'я; евразiйська (вдеолопзована) правова мм'я; далекосхiдна правова Ым'я [8, с. 75].
Погоджуючись з позищею цитованого автора, ми б дещо змiнили акценти. На нашу думку, по^бно говорити про те, що кожна правова система не може кнувати як окремо ввддшена ввд iнших складових полiтичного сощуму тдсистем. У такому випадку право стае неефективним та нелегiтимним, пропадае повага до вказаного права, формуеться правовий тгЫзм або правовий iнфантилiзм, шпй деформацiйнi процеси у державно-владнш пiдсистемi. Для пiдсилення власного тлумачення звернемось до класикiв. "Багато речей, - пише Монтеск'е, - керують людьми: клiмат, релiгiя, закони, принципи правлшня, приклади минулого, норови, звича!, як результат усього цього утвориться загальний дух народу [1, с. 59]. Продовжимо про те, що iмплементування, узгодження певних iсторичних щнностей соцiуму, нацiональних iдей та принцитв, ментальних особливостей та моральних аксюлогем у правову та полiтичну систему сприятиме правильностi, адекватностi як правотворчого, так i правореалiзацiйного процесу у держава
114
Проходячи через перюд радикально! державотворчо! трансформацп, сучасне укра!нське суспiльство знаходиться на шляху "долання перепон" i тому особливо гостро реагуе на деформащю цiннiсних для нього субстанцiй. Враховуючи неефективнiсть багатьох запозичених правових норм, можна очжувати пiдвищення iнгересу до власно! правово! спадщини.
Первинною нацюнальною спадщиною у контекстi державотворення, на нашу думку, е нацiональний дух. Нацiя - одноетнiчний чи багатоетшчний народ, сформований як едина природно-iсторична спiльнiсть навколо титульно-етнiчно! групи на !! iсторичнiй територi! у формi державного утворення, iз символами - назвою держави, мовою, прапором, гербом - титульно-етшчно! частини народу [4, с. 22-23]. Одним iз перших, хто розглядав особливост народного розумшня державотворення, був Г. Гроцш. Вiн започатковуе традицiю виводити нащю вiд громадянства, спiльного уряду, стльних кордонiв, правових державних структур. Етшчне та соцiальне походження, традицi!, культурт, мовнi та iншi особливостi тут вважаються другорядними або ж взагалi не беруться до уваги. За такими нащями, об'еднаними спiльною волею, лояльшстю до держави, спiльними штересами i символами, поступово утвердилися характеристики "сощальних нацш", "нацiй-держав", "полiтичних нацш" [5, с. 29].
Загальний дух наци - це сукупшсть, яка дае можливкть зрозумiти, що становить ввдмштсть i еднiсть цiе! стльност людей. Дух е сукупнiсть з фiзичних, соцiальних i моральних штенцш, притаманних саме цьому народу чи наци, тобто певний спосiб життя i суспiльних вiдносин, який, виступае як результат впливу комплексу фiзичних i моральних чинникiв, з плином часу змоделювати певну спiльнiсть людей.
У тдсумку, поняття "загальний дух народу" або наци виконуе двi функцй: воно дае змогу згрупувати окремi особистостi пiд егiдою одше! нацiонально! iдеологi!. Крiм того, уможливлюе регулювати суспiльне життя на основi моральних принципiв справедливостi, добра, рiвностi, свободи та iнших моральних, визнаних усiм народом цiнностей. Нацiональний дух повинен формувати дух нацiонального права, тобто загальновизнаш щнност е показниками, векторами розвитку правово! системи держави.
Другим елементом нацiонально! субстанцп у державно-владнiй парадигмi е, на нашу думку, правовий менталiтет. Вш створюе своерiдну структуру психологiчних правових уявлень народу, у якiй розвиваються державно-владнi вiдносини. Менталiтет описуе саме специфжу вiдображення зовнiшнього свiту, що зумовлюе специфiку способiв реагування доволi велико! спiльноти людей. Це - вихвдна психологiчна "матриця", яка спрямовуе i озмiстовлюе взаемовiдношення етнiчно! групи, шдиввда i свiту.
Правовий менталггет мiстить у собi як нижш поверхи суспiльно! та iндивiдуально! психологи, у яких мiстяться потенцiали смислоутворення, так i правосвiдомiсть, але не в традицшному сенсi, а з погляду !! орiентованостi, вибiрковостi, налаштованоста, тенденцiйностi, а також культурно! специфжи. Введення категорi! "правовий менталiтет" Р. Байтязов виправдуе тим, що "уловлю-вання" правових ейдосiв, якi складно тддаються рефлексi!, вимагае не тшьки праворацiонального пояснення, але й шту!тивного проникнення у вихiднi елементи правово! сфери сощуму, тобто по-в'язуе його кнування з наявнiстю нерацюнальних механiзмiв життевого розумiння права [2, с. 32].
Менталггет вiдтворюе стереотипи рефлексп, iмiдж екзистенцi!, соцiоцiнностi, егонастанови, автономно-селективт феномени вибору i релевантт ейдетикомоделi свiту й соцiуму, модуси культурно! адаптацп, логiчно!, антропологiчно!, юторично!, онгологiчно! рефлексi! про людину, державу, епоху в обрисах нацюнального життя. Нацюнальний менталiтет поеднуе представникiв наци завдяки вiдчуттю спiльного попереднього досввду i очiкуванню такого досвiду у майбутньому [13, с. 160].
Укра!нський правовий досввд розц^нюеться науковцями неоднозначно. Зокрема, С. Сливка, вказуючи на позитивне значення правового досвiду, визначае, що "...основними ментальними атрибутами позитивного права слвд вважати: наявнiсть захисту пдноста людини; ставлення до освгга й науки; ставлення до влади; сшвввдношення форм власностi; вiдродження кторико-правових цiнностей у нацiональному правц ступiнь вмiсту моральних норм у позитивному правц причетнiсть до наказового права; дотримання задекларованих зобов'язань; ввдображення зов-
115
шшньо! мирно! полггаки; iснування взаемовигiдних ввдносин з iншими державами, нацiями, що вiдображаеться на пiдсвiдомому рiвнi в культурологи нацюнального права" [10, с. 193].
Проте деяю науковцi говорять про девiацiйнi вияви нацiонального спадку. Наприклад, В. Шишко вказуе, що "...весь наш кторичний досвiд мав швидше негативний характер, тобто вчив тому, як не потрiбно розумгти право i як не слвд органiзовувати суспiльне життя" [12, с. 7].
Ми ж, встановлюючи значення досввду, вкажемо на таке:
1. Укра!нське державотворення в iсторичному аспекта мктило як позитивнi, так i негативнi прояви, що е природним для будь-якого процесу розвитку. Однак категоричне ставлення виключно з негативного боку е дещо перебiльшеним. 1сторш знае багато iсторичних етапiв, коли украшсью землi могли б бути прикладом формування державно-владних iнституцiй, назвемо хоча б Ки!вську Русь, Галицько-Волинську державу, Козацьку Державу. Нерiдко у правових iдеях украшщ випереджали навпъ сучасну передову Свропу. Наприклад, вщома Декларацiя прав народiв була озвучена на Американському континентi у 1775 р., коли окремi штати оголосили вшну Британськiй коронi, а у Францп - у 1789 р. Тодi як право укра!нського народу на свою самовизначетсть проголосив П. Орлик у сво!й Конституци ще у 1710 р. [7, с. 19].
2. Негативний досввд формування державно! влади не можна абсолютно ввдкидати. Вш дае можливiсть не повторити помилок минулого, тобто це вже певна щншсна характеристика для розвитку та удосконалення правово! системи сучасно! Укра!ни.
Третам елементом, що формуе та здшснюе вплив на державну владу, можна вважати нацюнальну свiдомiсть особистоста. Нащональне або природне у правосввдомосп визначаемо як систему найiстотнiших правових поглядш, iдей, уявлень, вiдчуттiв, емоцш, щншсних оркнтаци, настрогв, що склались за тривалих часiв, виражають вдейно-свггоглядне та нормативне парадигмальне вiдношення народiв, етносiв, нацiй до чинного права, правових шститулв i регламентують сферу нащональних вiдносин як найголовнiших серед уЫх iнших у будь-яю часи. Правосввдомкть розвиваеться через взаемодiю з шшими етносами, через взаемовплив, взаемопроникнення правових культур, форм правових сввдомостей, якi зрештою приводять до деякого ототожнення, вирiвнювання нащональних правових культур, кожна з яких запозичуе з шшо! духовно-правово! спадщини усе ктинно народне, гуманне, благородне та справедливе. Етнiчне ж слугуе виразом нацюнально-особливого, виробленого в процесi природно-кторичного розвитку. У процесi тривалого еволюцшного розвитку загальносощальне з необхiднiстю вбирае нацiональне, i навпаки. Становлення украшсько! правово! свiдомостi з усiма !! нащональними особливостями i властивостями - це правовий процес, що складаеться, поза сумтвом, не на порожньому мкщ, не штучно, а знаходить сприятливий Грунт, що готувався в ходi тривалого попереднього для укра!нсько! наци суспшьно-iсторичного та правового розвитку як створення яккно! правово! щнносп, маючи домiнантою нацiональнi орiентири, а прiоритетними - вiдповiднi штереси та перспективи [3, с. 76].
Ментальна правова енерпя правосввдомоста не дае останнiй "закиснути", трансформувати позитивне право у самодостатню, вщрвану вiд людського буття безжиттеву юридичну догму. I! iстинна сила у духовно-моральнш зумовленостi, постiйному вдосконаленнi сво!х правокультурних ресурсiв [9, с. 28].
Сввдомкть окремо! особистостi формуе погляди, уявлення, почуття щодо чинного або бажаного права, держави, сощальних та державотворчих процесiв. Тому, враховуючи вищезазначений принцип "людино-центризму" у державно-владнiй дiяльностi нацiональна свiдомiсть окремо! особистостi здшснюе вплив не тшьки на шдиввдуальному рiвнi, але й формуе комплексш масовi нацiональнi iнтенцil.
Характеризуючи змши у суспiльствi, видiляють два типи соцiокультурних трансформацiй. Перший тип, як виникнення i iнституалiзацiя традицiй та шших елементiв культури i сощально! структури, якi забезпечують прiоритет запропонованих норм i правил поведiнки суб'еклв (традиц^йних дiй) порiвняно з можливостями !х iнновацiйних дiй, мае назву традицiоналiзацil. Другий тип, як розширення свободи вибору i вiдповiдальностi суб'екпв, збiльшення можливостей для iнновацiй шляхом ускладнення структури суспiльства, включення нових елементiв, розвитку особистостi та тднесення !! потреб, називатиеться лiбералiзацiею (модершзащею) [6, с. 7].
116
Народ, нащя чи держава не можуть юнувати самостайно, без мiжнародноl ствпращ та взаемодп. Вплив на нащональну субстанцiю ввдбуваеться двома шляхами: твелювання мiжнародного чи закордонного правового та державотворчого досввду або його iдеалiзацiя. Перший шлях веде до шовшстично! держави. Другий - спричиняе правовий космополiтизм, тобто феномен, який споввдуе принцип "злиття нацш", вiдмови ввд нащонально1 самобутностi, творення загальносвггово1 культури внаслвдок змiшування нацiональних культур.
Нащональна субстанцiя у правi повинна займати вагому, однак не домiнуючу роль. Хосе Ортега-ьГассет стверджуе: "Наци i народности як свiдчить свiтовий досввд, дiйсно в повнiй мiрi не можуть розкрити свш потенцiал до тих тр, поки не пройдуть фазу нащонально1 державностi. I цього не треба боятися, лише б национальна державшсть не стала нащоналктичною, коли наростае авторитет влади, лшя на нащональну чистку, придушення нащональних меншин" [11, с. 7].
Висновки. Шдсумовуючи, зазначимо: ми пропонуемо щею национального центризму в правовiй та державно-владнш парадигмi. Йдеться про розвиток нащонально-теритс^ально!, нащонально-персонально1 та нащонально-культурно1 субстанцп з врахуванням позитивного демократичного досввду державотворчих проиесiв iнших держав через iмплементування мiжнародних норм в аспекта можливост поеднання 1х з нащональною складовою механiзму державно1 влади.
1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Р. Арон. — М.: Изд. группа "Прогресс", 1992. — 608 с. 2. Байниязов Р. Правосознание и российский правовой ментатитет / Р. Байниязов // Правоведение. — 2000. — № 2. — С. 31—40/ 3. Дмитрieнко Ю. Чому укратська правова свiдомiсть быьш утверсально та традицшно статусна, атж правова свiдомiсть Украти / Ю. Дмитрieнко // Dynamiska naukowych badan — 2010: Ма1впа1у VI Mi^dzynarodowej naykowi-praktycznej konferencji. Volume 5. Pravo. — Premysl: Nauka i studia. — С. 74—84. 4. Заблоцький Б. Ф. Украта: за "правлтня народне, народом i для народу". Дорожня карта до мети Помаранчевог революцй / Б. Ф. Заблоцький. — Львiв: "Новий Свт-2000", 2007.— 196 с. 5. Курас I. Ф. Етнопо-лiтологiя. Першi кроки становлення /1. Ф. Курас. — К.: Генеза, 2004. — 736 с. 6. Лапин Н. Проблема социокультурной трансформации / Н. Лапин // Вопросы философии. — 2000. — № 6. — С. 7.
7. Луцький I. 1сторичт етапи фтософсько-правовоЧ думки Украти / I. Луцький // Bimrn 1вано-Франювського утверситету права iменi Короля Данила Галицького. — 2012 — Вип 5.— С. 17—21.
8. Оборотов Ю. Н. Традиции и новации в правовом развитии / Ю. Н. Оборотов. — Одесса: Юридична лтература, 2001.— 157 с. 9. Павловська-Кравчук В. Правосвiдомiсть як ментально-цттсна основа права / В. Павловська-Кравчук // Правова система Украти у свiтлi сучасних активних реформацтних процеЫв: матер. Мiжнар. наук. конф. — К.: Центр правових наукових до^джень, 2010. — Т.1. — С. 28—29. 10. Сливка С. Фiлософiя права: навч. посiб. / С. Сливка.— Л.: ЛьвДУВС, 2010.— 264 с. 11. Соколов В. Власть. Политика. Массы / В. Соколов, С. Ханеев.— Одеса: Маяк, 2002.— 201 с. 12. Шишко В. В. Культурологiчнi аспекти правотворчостi: монографiя / В. В. Шишко.— Л.: ЛьвДУВС, 2006.— 188 с. 13. Ross M. Psychocultural interpretations and dramas: Identity dynamics in ethnic conflict /M. Ross // Political psychology. — 2001. — Vol. 22, № 1. -P.157-178.
117
