CC BY
14
УДК 340.121
М. Ф. Полжовський
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащональний ушверситет "Львiвська полггехшка", доцент кафедри юторп держави та права, канд. юрид. наук, доцент
С. О. Граб
Львiвська комерцiйна академiя, старший викладач кафедри цившьного права та процесу
В'ЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ ЯК 1ДЕОЛОГ УКРАШСЬКОГО КОНСЕРВАТИЗМУ
© Полжовський М. Ф., Граб С. О., 2015
np0aHani30BaH0 сучасш полiтико-правовi погляди, щейно-теоретичну наукову спадщину В. Липинського та його пропозицн до проекту суверенноТ та демократичнот Укратни. Особливу увагу придшено використанню консервативно!' щеологн з метою розбудови Укратнськот демократично!', правовот, заможнот европейськот держави.
Ключовi слова: консерватизм, лiбералiзм, укратнська полiтико-правова думка, укратнський, европейськ1 ц1нност1, правова спадщина, правова держава.
М. Ф. Поликовский, С. А. Граб
ВЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСКИЙ КАК ИДЕОЛОГ УКРАИНСКОГО КОНСЕРВАТИЗМА
Проанализированы современные политико-правовые взгляды, идейно-теоретическое научное наследие В. Липинского и его предложения к проекту суверенной и демократической Украины. Особое внимание уделено использованию консервативной идеологии, с целью развития Украинской демократической, правовой, богатой европейской страны.
Ключевые слова: консерватизм, либерализм, украинском политико-правовая мысль, украинский, европейские ценности, правовое наследие, правовое государство.
M. F. Polikovskiy, S. O. Grab
VYACHESLAV LIPINSKY, AS THE IDEOLOGIST OF THE UKRAINIAN CONSERVATISM
The article is devoted to the question concerning the analysis of contemporary political and legal views, ideological and theoretical scientific heritage by V.Lypynsky and his proposal to draft a sovereign and democratic Ukraine. Special attention is given for using of conservative ideology to build Ukrainian democratic, legal, prosperous European state.
Key words: conservatism, liberalism, ukrainian political and legal opinion, european values, heritage, constitutional state.
Постановка проблеми. Важлива оргашчна складова вггчизняно! науки полггичних i правових учень - дослщження поглядiв на державу i право видатних украшських мислителiв, йдеться про украгнську полгтичну i правову думку. Серед поважних мислителiв - iнтелектуалiв
першо! третини XX ст. яскраво вирiзняeться юторик i публiцист, громадський i полiтичний дiяч В'ячеслав Липинський. Науковий штерес до багато! полггико-правово! спадщини В. Липинського спонукав нас сформулювати тему майбутньо! кандидатсько! дисертацп: "Державно-правовг погляди В'ячеслава Липинського". Переконанi, ця комплексно, спецiально недослщжена тема вирiзня-еться новизною, важливютю, вагомими теоретичним i практичним вимiрами, а також значенням для науки i практики державного будiвництва, розвитку укра!нсько! нащонально! щеологп державотворення.
Актуальнiсть обрано! для нашо! науково! статтi теми полягае в аналiзi сучасних полггико-правових поглядiв, щейно-теоретично! науково! спадщини В. Липинського та його пропозицш до проекту суверенно! та демократичное' Укра!ни. Полiтико-правова спадщина, постать видатного укра!нського мислителя е багатогранною, все ще недослiдженою, передусiм в юторико-правовому вимiрi, вiтчизняною наукою "Вчень про державу i право". До слова, В. Липинський був етшчним поляком, який вщйшов вiд свого середовища й приеднався до укра!нського нащонально-визвольного руху першо! третини ХХ столггтя. Ученого-iсторика вважають засновником украшського консерватизму, а також одним iз органiзаторiв Украгнськог демократично-хл1боробськог партИ'(УДХП).
Аналiз останнiх дослiджень та публжацш. Окремi питання iдейно-полiтично! та громадсько-полггично! дiяльностi В. Липинського дослщжували таю впчизняш автори: Д. Веденеев, М. Горелов, М. Держалюк, I. Тукаленко, О. Самойленко, I. Передерш та ш. Однак, ще не вповш розкрито питання щодо зовнiшньополiтичних та державотворчих поглядiв В. Липинського в контекст започаткування консервативно! iдеологi! та руху в Укра!ш.
Формулювання цьш статтi. Визначити суть та значення укра!нського консерватизму як сучасно! европейсько! полiтико-правово! доктрини, висвiтлити проблему практичного застосування та з'ясувати перспективу розвитку консервативно! щеологп в Укра!ш.
Виклад основного матерiалу. В. Липинський (1882-1931) - представник старовинного роду укра!нсько-польсько! шляхти - заснував консервативну школу в укра!нськш полiтико-правовiй думцi. Його походження певною мiрою спонукало до обгрунтування iде! активно! участi укра!нсько! шляхти (аристократ^, iнтелектуалiв) в полггичному та нацiональному вiдродженнi Укра!нсько! держави у переб^у нацiонально! революци (нащонально-визвольних змагань 1917-1921 рр.). До бшьшовицького перевороту 1917 р. в його творчосп ще проглядаються певнi уявлення, тенденцп, близькi до ще популярного тодi народництва. Однак, навiть у той перюд й пiзнiше В. Липинський як представник аристократично! верстви все ж дотримувався консер-вативних поглядiв. Вщтак, вiн не подшяв полiтико-правових позицп й iдеологi! Центрально! Ради (ЦР), натомють активно тдтримав конкретнi заходи i загалом полггику гетьмана Павла Скоро-падського, оскшьки монарична щея була йому значно ближчою i зрозумiлою. Цiкаво, що В. Липинський називав розроблену ним на власне нащональному грунтi оригшальну теорiю консерватизму "украгнським гетьманським нацгоналгзмом" [2, с. 112].
З урахуванням нащональних традицiй, досвiду на рщному грунтi розвивали також полггично-правовi iде! найвiдомiшi представники украгнського консерватизму: П. Кулш, С. Томашiвський, В. Кучабський. У сво!х наукових працях вони намагалися довести необхщшсть i правомiрнiсть саме монархiчного ладу для Укра!ни. Причому саму появу цього щеолопчного напряму пов'язують з необхщнютю обгрунтування полiтико-правових пiдстав запровадження монаричного (гетьманського) ладу в Укра!нi в 1918 р. Дослщження цих учених мiстять, крiм розлогих iсторичних екскуршв, доволi обгрунтованi i цiкавi авторсьм концепцИ' украгнськог державност1. Правда, останш набули завершено! теоретично! науково! форми вже переважно в ем^рацшний перюд дiяльностi зазначених науковщв, з огляду на трапчну утрату Укра!нсько! держави внаслщок дi! зовнiшнiх i внутршшх чинникiв [1, с. 15]. Однак, на жаль, не були втшеш у нащональну державно-правову
практику. З проголошенням незалежносп Укра!ни (1991р.) зрю штерес науковцiв, зокрема юториюв права, до вивчення полггико-правово! спадщини донедавно заборонених i замовчуваних радянською пропагандою учених-патрiотiв.
Основоположник державницького напряму в укра!нськш полiтико-правовiй науцi, В. Липинсь-кий вибудував свою ориггнальну концепцгю украгнськог державностг, яка сьогодш е предметом нашого наукового защкавлення i дослiдження, використовуючи рiзноманiтнi пщходи до дослщження полггико-правових явищ та методологiчно умiло !х застосував саме на укра!нському грунтi.
Зауважимо, особливiстю i позитивним елементом нацюнального консерватизму В. Липинського була щея полггично! штеграци (об'еднання) як засобу творення незалежно! нацюнально! держави. Нащя для нього - це вс громадяни держави, незалежно вiд етшчного походження. Поряд iз нацiею, мислитель вiв мову про людство загалом, використовуючи у цьому зв'язку термш "цившзащя" Його загальний погляд на цившзащю полягав у тому, що вона поступово, невпинно розвиваеться у напрямi прогресу. Прогрес виявляеться в удосконаленш впливу людини на природу, бшьш вмiлому перетвореннi 11, що, своею чергою, неодмшно пов'язане з подоланням лiнивства людини.
Однак поряд iз прогресивiстським поглядом на розвиток "всього" людства, В. Липинський у сво!х працях вiв мову про циктчнють розвитку органiзмiв, з яких складаеться це людство. Такими орпшзмами е наци. Вш розглядае !х як своерiднi живi органiзми. Нащя - це оргашзоване суспiльне життя, де активна меншiсть органiзовуе пасивну, "лшиву" бiльшiсть. В. Липинський велику увагу придшяе саме цiй "активнш меншостi". I! вiн також iменуе аристократiею, елiтою. Але, звiсно, це не родова аристократа, яка успадковуе свое право на управлшня. Це кращ^ найбiльш енергiйнi та найбшьш вмiлi "аристократи духу" - люди, котрi характеризуються певним "iдеалiзмом".
Специфша поглядiв В. Липинського у цш царинi полягае у тому, що украшщ, у силу складно! драматично! юторп, специфiчно! ментальностi у нацюнальному розвитку вiдрiзняються вiд iнших народiв, передусiм своею полiтичною дезiнтеграцiею, розпорошенютю. Однак, об'еднанi на rрунтi розвинуто! етнокультури i нацiонально! самосвiдомостi, вони неодмшно повинш згуртувати представникiв ушх iнших нацiональностей в единий народ, в одну укра!нську спiльноту. Поряд з цим, важливою складовою його нацюнального консерватизму можна вважати ставлення до сформовано! i стало! державницьког ¡деологп, яку вш виводить iз старовинних народних традицш та звича!в, зокрема з державного досвiду гетьмансько-козацьких чашв, високо! етично! культури хлiборобсько! спiльноти, вважаючи !! рушiйною силою подальшого нацiонального вiдродження Укра!ни [3, с. 56]. Ниш, вщповщно до Конституци Укра!ни 1996 р., в редакци вiд 8 грудня 2004 р., в Укра!ш не юнуе жодно! обов'язково! iдеологi! (ст. 16). Тут, як видаеться, приховуються певш ризики для сучасного укра!нського суспшьства i держави. Негативними наслiдками такого прохолодного, байдужого ставлення держави до щеолопчного питання стали анекшя Автономно! Республши Крим, окупацiя частини Донбасу росшсько-терористичними вiйськами.
На думку В. Липинського, подолати внутршш органiчнi слабкосп укра!нства та об'еднати укра!нську нащю найкраще можна на rрунтi територгального патрготизму, тобто пробудження почуття солщарносп й едностi всiх постiйних мешканщв укра!нсько! землi, незалежно вiд !хнього етнiчного походження, класово! належностi, вiросповiдання, культурного рiвня. Почуття любовi до рщного краю - укра!нсько! земл>годувальнищ як до органiчно! цiлостi, вважав В. Липинський, е необхщною i единою можливiстю того найрiднiшого у свт зв'язку людей, що називаеться нацгя. Вiн залишив нам у спадок безпомилковий критерш визначення того, хто е укра!нцем, а хто -чужинцем: "Укра!нцем есть всякий, хто хоче, щоб Укра!на перестала бути колошею" [6, с. 227].
В. Липинський застертав, що укра!нська держава школи не вiдродиться, якщо консервативнi елементи - цi найбшьш освiченi й генетично найбiльш здатш до державно! роботи верхнi шари громадянства, - перейдуть у росшський або польський полiтичний i духовний табiр. Сьогоднi Укра!на втрачае найбшьш освiчених i здатних до культурно! й державотворчо! роботи людей уже тшьки через ганебне ставлення владно! верхiвки усi роки незалежностi до науки, культури, мистецтва, шформацшних технологш, винахiдництва. 1нтелект з Укра!ни тшае не тiльки через
безробгття, а й через небажання споглядати засилля олiгархiв, можновладщв i чиновниюв, KOTpi привласнюють значну частину нащонального внутрiшнього продукту, лицемiрно заявляючи, що нацiональна iдея не спрацювала, очоливши старi, не зруйнованi корупцiйнi схеми.
Характеризуючи тогочасний стан украшського передреволющйного суспiльства, В. Липинський пророче передбачив "дикий каттатзм" сьогодення в Украш: "Безнадшна й безвихiдна ця наша внутршня боротьба тому, що якби вдалось навгть сучасне поколшня бувших багатих чи багатших... знищити, то куди дiнуться цi мшьйони, що провiдники бiдних при тш оказiï награбували... Постае, отже, нове поколшня багатих, що вщ старого рiзнитиметься тiльки тим, що не матиме вже шя^' культури, шя^ традицiï, крiм хiба злодiйськоï... " [6, с. 123].
Вiзьмiмо, для прикладу, аграрне питання - основу основ нащонально'' економши. Це питання гостро постало уже влгтку 1917 року. Сощалютичш партiï стали на шлях розколу селянства, яке вже мало потужну оргашзащю - Селянську спшку, роздшяючи його за класовою ознакою, висунувши iдею створення рад селянських депутата. Селяни-власники (хуторяни - по-тодшньому, фермери -по-сучасному) почали створювати своï хлiборобськi оргашзацп.
На думку науковцiв, аграрне питання набуло гостроти тому, що в розбурханому, нереформованому суспшьсга почали домшувати "чорнопередiльськi" настрой землю передiлити, худобу - теж. До чого це призводить, бачимо на прикладi сьогодення. Розпаювали по три-чотири гектари земл^ щоб потiм ïï швидко, за безщнь скупити. Така iдея була популярна i в 1917 рощ. Вона призвела до значного руйнування сшьського господарства.
Улику 1917 р. в Лубнах (ниш мюто Полтавськоï обласп) вiдбувся селянський зЧзд, де хлiбороби-власники створили свою партiю. З^зд прийняв проект програми, яку запросили вщредагувати В. Липинського. Програма проголошувала самостiйнiсть i сувереннiсть украшського народу (тодi ЦР ще чiплялася за автономда) у складi демократичноï федеративноï Росiï. Земля мала залишатися за хлiборобами i бути переданою у довiчну власнiсть, але без права перепродажу та подрiбнення надiлiв. 1нша частина земельного фонду - царсью, династичнi землi i т. ш., - мала бути подiлена з правом купiвлi й продажу. Держава повинна була збертати розумний i ефективний регулюючий вплив в аграрних вщносинах, не допускаючи як значноï концентрацiï землi в одних руках, так й iншоï крайностi - подрiбнення земельних надiлiв.
З'1зд вимагав створення системи нацiональноï освiти з рщною украшською мовою викладання, включно з технiчними навчальним закладами з украюсь^ мовою навчання. Щодо форми полпичного ладу, то Украша мала бути республкою iз сильною президентською формою правлiння.
Зазначимо, прихильним до Украюсь^ демократично-хлiборобськоï партiï, окрiм В. Липинського, був М. Мiхновський. I сьогодш життя показуе правильнiсть i доречшсть поглядiв В. Липинського й М. Мiхновського, а не сощалюпв Центральноï Ради, влада яких породила "державне хамство", у якого, за словами В. Липинського, "зброею - демагопя i брехня; мотором -злоба, зажерливють i пиха; тактикою - зрада, а суттю - порожнеча, пуста поза... " [4, с. 212].
Слщ зауважити, що суттевим внеском В. Липинського в юторда вчень про державу i право, полпико-правову науку е його типолопя та аналiз форм державного устрою. За його авторською схемою, юнують три основш типи державного устрою: 1) "демократя"; 2) "охлокраия"; 3) "класокраия".
Характеризуючи явище "демократа'" В. Липинський зауважуе, що державна влада в ïï умовах або ж потрапляе безпосередньо до рук "багатпв-плутокрапв", або до рук найнятих ними полiтикiв-професiоналiв з-помiж штел^енци. Внаслщок цього державна влада стае знаряддям реалiзацiï не народних, а приватних штерешв окремих ошб чи угруповань [4, с. 212]. Тут можна провести цiкавi паралелi з нишшнею ситуащею в Украïнi, коли правлять бал бiзнес-фiнансовi угрупування (клани) - Кшвський, Днiпропетровський, Донецький (позицiï дещо похитнулися), а режим експерти називають ол!гарх!чиим. Крiм шшого, олiгархи мають своï "кишеньковi партiï", ï^ фракцп, окремих депутатiв, - "агентiв впливу" у Верховнiй радi, щедро фшансуючи ï^.
На думку ученого, рiзке розмежування в умовах демократiï полгтичних партiй позбавляе ï^ вiдчуття полiтичноï вiдповiдальностi, а необмежений демократичний iндивiдуалiзм пiдривае в революцiйному, перехiдному суспшьств основи дисциплiни i правопорядку. Одним iз прикладiв такоï специфiчноï, слабкоï "демократiï" В. Липинський вважав Украшську Народну Республiку,
що була зруйнована передуем внутршшми конкуруючими полiтичними силами, яю взаемопо-борювали одна одну.
До держав "охлократичного" типу В. Липинський вщносить pi3Hi революцiйнi диктатури, фашизм, бiльшовизм та iншi подiбнi авторитарнi чи навгть тоталiтарнi режими. Для цiеï системи характерне зосередження полiтичноï й духовноï влади в одних руках. Щц духовною владою bîh розумiе не лише церковну в ïï традицшному розумiннi, а й iдеологiчну у тогочасному розумшш, коли глава держави е водночас провщником (у автора пророком. - С. Г.) офщшно1' (державно!) щеолопчно1' доктрини. Особливiстю "охлократИ'" е, на його думку, те, що вона в минулому складалася з кочiвникiв (орди), а в новггш часи - з декласованих елеменив [5, с. 46]. Тут можна навести яскравий приклад юнування терористичних територiальних утворень "ДНР" i "ЛНР", що здебшьшого складаються з люмпену i кримшалггету, росiйських найманщв та iн. - продуктiв i жертв недолуго1' полiтики попереднiх украшських режимiв та путiнського. Причому останнш насамперед провiв етнiчнi чистки щодо украшських активiстiв.
Без сумнiву, найприйнятшшою для Украши В. Липинський вважае "клясократт" (авторський термгн. - С. Г.) - форму державного устрою, яка вщзначаеться рiвновагою мiж владою i свободою, мiж силами консерватизму i прогресу. В основу такого устрою повинна бути покладена правова, "законом обмежена i законом обмежуюча" конституцшна монархiя. На чолi держави мае бути монарх (гетьман), влада котрого передаеться в спадок i е легитимною.
Пропонуючи монархiчний устрш, В. Липинський заперечуе демократiю як метод оргатзацп наци, але не заперечуе ïï як вияв свободи. У його монархiчнiй œ^^i громадяни надшеш свободою економiчноï, культурноï та полiтичноï самодiяльностi, але ця свобода обмежена авторитетом сильноï i стабiльноï влади. "Класократгя" в його розумшш е гармоншною полiтичною спiвдружнiстю хлiборобського класу як консервативноï опори держави, з шшими класами. Лише ця мщна спiвдружнiсть здатна, на переконання В. Липинського, забезпечити процес державотворення й оргашзащю украюсь^' нацiï. Утверджуючи цю щею, вiн у пращ "Релтя i Церква в юторп Украши" зазначив: "Buxid з нашог анархИ' лежить не в переконаннях, а в полтичнт акцп i в оргатзацп та змщнент наших занадто слабких та неоргатзованих, консервативних, гальмуючих нащональних сил"[6, с. 184].
Повертаючись до безпосереднього анашзу науковоï' спадщини В. Липинського, зауважимо його неординарний полпико-плюралютичний пщхщ до питання про майбутнш державний устрш Украши, що поеднуе сощальну, полiтичну i релпгану толерантнiсть, злагодженiсть, солщаризм народу щодо виршення найважливiших, гострих сусшльно-полпичних проблем. Вартiсним е й його теоретичне осмислення з нацiональних позицш проблеми легiтимностi влади. На вщмшу вiд сучасника Дмитра Донцова, одного з чшьних iдеологiв украïнського нацiоналiзму, полiтику учений розглядав не як елемент щеолопчного забезпечення влади, а як ушверсальний засiб, що сприяе вибору найоптималь-нiших методiв здобуття та органiзацiï влади, досягненню суспiльноï злагоди, утворенню i збереженню Украюсь^ незалежноï нацiональноï держави, забезпеченню юнування й подальшого прогресивного розвитку украюсь^ нацiï.
У поглядах на проблеми нацп та держави В. Липинський суттево розiйшовся з Д. Донцовим. Якщо перший йшов "через державу до нацп" (спочатку формуеться держава, по^м - нащя), то другий - "через нащю до держави", перший був прихильником консервативноï думки, другий -революц^но^ нацiоналiстичноï.
Словом, з метою лшшого розумiння тогочасного украшського iнтелектуального середовища, що безпосередньо впливало на формування державно-правових поглядiв В. Липинського, варто звернутися, зокрема й до спадщини Д. Донцова (1883-1957), котрий пропонував новий нацiоналiзм як свгтогляд украшського народу. Цей народ мае визнавати щею нацп, тобто щею людськоï спшьноти, що повинна бути оргашзованою в окрему полгтичну одиницю за принципом волт Воля, згщно з Д. Донцовим, е одним iз численних проявiв душт
Найважливiша основа нацiональноï щеологп - воля нацiï до життя, влади, експансiï (експансiя притаманна поняттю нацiï). Д. Донцов стверджуе, що iз занепадом абсолютизму в Росп
не зникла ii загарбницька iMnepcbKa полггика, за нових умов ii продовжили бшьшовики. Фiлософiя наци повинна змщнювати ii волю до життя, до влади, що е першою тдставою до нацюналгзму.
Другою такою тдставою до нащонально! ще! здорово! наци мае бути те прагнення до боротьби, те усвщомлення и кшцевосп , без яко! неможливi ш героiчнi вчинки, нi iнтенсивне життя, ш вiра в нього, аш трiумф жодно! ново! iдеi. Третя тдстава - бездискусшне визнання правдивосп оголошено! iдеi, абсолютна вiра в не! i надiя на цшковите здiйснення, реалiзацiю на практицi, у державно оргашзованому життi суспiльства.
Наступна, четверта тдстава - нетолерантнють, фанатизм, до якого Д. Донцов додае ще одну прикмету - "аморальнють", що означае тдпорядкування особистого загальним, часто доволi жорстоким, моральним вимогам.
П'ята тдстава, за Д. Донцовим, - право наци на самовизначення: не кожна нащя, яка "мае" це право, мае його насправд1
Шостою вимогою вольового нацiоналiзму е дiяльнiсть активно! меншосп, без яко! жодна нащя не може постати як самостшний суб'ект полггичних i правових ефективних вщносин [7].
Для Д. Донцова нащя - самодостатня щннють, а держава - шструмент ii захисту. Полiтична фiлософiя Д Донцова е прикладом поеднання волюнтаризму з певною фiлософiею цiнностей.
Украшськш iдеi, на думку Д. Донцова, бракуе саме того, до чого горнуться шдсвщомо маси, що власне i е суттю iдеi, - шстинкту панування, влади, державного насильства, бажання вести за собою, упорядковувати життя, хоч би й силою. Укра!нство мусить усвщомити, що його щея, якщо хоче перемогти, повинна бути яскравою, виключати будь-яку шшу (бути над "людянiстю"). Отже, укра!нство мусить усвiдомити собi, що його нащональна iдея, коли хоче перемогти - повинна перейнятись поняттям влади над людянютю i територiею i надихнути собою таку спiльну форму господарства, що тднесла б потршно видатнiсть моральних i фiзичних сил Укра!ни порiвняно зi станом бездержавносп.
Висновки. Звiсно, В. Липинський добре знав погляди Д. Донцова. Ц двi iдеологii взаемо-дiяли, взаемовпливали, взаемозбагачувались. Однак, й досi ш консерватизм, нi нацiоналiзм не стали в Украш провiдними полiтичними популярними щеолопями. Консервативна гдеологгя - це своерщний стрижень в iнтелектуальному становленш укра!нсько! полiтичноi нацii. Утiлення в життя ще! iдеi - це мрiя поколiнь укра!нських iнтелектуалiв, як подiляли консервативнi погляди. Укра!нська держава мае характеризуватися наявнютю нацiональноi, демократично! i правово! влади, що суворо дотримуеться Конституци, законiв, а також неухильно утверджуе i розвивае нащональш украiнськi прiоритети в усiх сферах громадсько-полггичного та правового життя, у адаптацп, гармонiзацii з европейськими стандартами. 1дея консерватизму в цьому контексп е гарантом нацiональноi стабiльностi та могутносп нацii, одним з потужних джерел конструктивного державотворчого процесу. Лише iз патрютичною, стабiльною та мщною владою в Украiнi ми зможемо побудувати правову, демократичну, европейську, заможну державу, з патрютично вихованим населенням, яке поважае права та свободи громадянина, верховенство права, законнють та ш. европейсью щнносп та працюе на благо свое! Батьювщини.
1. Керк Р. Основи i принципи консерватизму / Р. Керк; упоряд. О. Проценко, В. Л1совий // Консерватизм: Аналогiя. - К.: Смолоскип, 1998. - С. 3-19. 2. Гордiенко М. Процес еволюцИ' та полтичт перспективи iдеологii консерватизму / М. Гордiенко // Полтичний менеджмент. - 2007. -№ 5 (26). - С. 46-59. 3. Шульженко Ф. П. Iсторiя полтичних i правових вчень / Ф. П. Шульженко, Т. Г. Андрусяк - К. : Юртком 1нтер, 1999. - 304 с. 4. Козак Н. Консерватизм: свтогляд, iдеологiя, доктрина / Н. Козак // Вiсник Львiв. ун-ту iм. I. Франка. Серiя: Фшософсью науки: сб. наук. праць. -Львiв, 2000. - Вип. 2. - С. 204-213. 5. Шморгун О. Украiнська iдея та укратська iдеологiя в державо-творчт концепцп В 'ячеслава Липинського / О. Шморгун // Полiтологiчнi читання. - 1993. - № 4. -С. 45-48. 6. Выьчинський Ю. Украгнська нацюнальна iдея в тторп В. Липинського / Ю. Выьчинський // II Мiжнародний конгрес украiнiстiв: Фiлософiя. - Львiв, 1994. - 346 с. 7. Гай-Нижник П. Позицп та завдання сучасного украгнського консерватизму [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://politosophia. org/page/pozytsii-ta-zavdannia-suchasnoho-ukrainskoho konservatyzmu. html.
