CC BY
19
1СТОР1Я ТА ТЕОР1Я ДЕРЖАВИ I ПРАВА
УДК 340.155.4 С. О. Граб
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка", асшранта першого року навчання кафедри icTOpii держави i права
ОСНОВН1 ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ, СТАНОВЛЕННЯ I РОЗВИТКУ ПОЛ1ТИКО-ПРАВОВИХ ПОГЛЯД1В В'ЯЧЕСЛАВА ЛИПИНСЬКОГО ПРО ДЕРЖАВУ I ПРАВО
© Граб С. О., 2016
Проанаизовано певш етапи формування, становлення i розвитку полггико-правових поглядiв В. Липинського. Особливу увагу звернено на дослвдження його праць, у яких мислитель закликае укра'шщв до едноси, соборностi та свято берегти сво!' землi та !'хню територiальну цiлiснiсть.
Ключов1 слова: держава, право, В. Липинський, формування, полiтико-правовi погляди, верстви, Укра'ша.
С. О. Граб
ОСНОВНЫЕ ЭТАПЫ ФОРМИРОВАНИЯ, СТАНОВЛЕНИЯ И РАЗВИТИЯ ПОЛИТИКО-ПРАВОВОЙ ТОЧКИ ЗРЕНИЯ ВЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСКОГО О ГОСУДАРСТВЕ И ПРАВЕ
Проанализированы определенные этапы формирования, становления и развития политико-правовых взглядов В. Липинського. Особое внимание уделено исследованию его работ, в которых мыслитель призывает украинцев к единству, соборности и свято хранить свои земли и их территориальную целостность.
Ключевые слова: государство, право, В. Липинский, формирования, политико-правовые взгляды, слои, Украина.
S. Hrab
MILESTONES OF FORMATION, BECOMING AND DEVELOPMENT OF POLITICAL AND LEGAL VIEWS VYACHESLAV LIPINSKY
OF STATE AND LAW
Analaized certain stages of formation and development of political and legal views of V. Lipinski. Particular attention is paid to research his works, in which Ukrainian thinker calls for unity, catholicity and justly preserve their land and their territorial integrity.
Key words: state, law, W. Lipinski, formation, political and legal views, layers, Ukraine.
Постановка проблеми. Важливою i щкавою темою вiтчизняноi' науки гётори полггичних i правових вчень, зокрема украшсь^' полiтичноi i правовоi думки, е надзвичайно багатогранна
творча спадщина В. Липинського як видатного мислителя, публщиста та громадсько-полгтичного дмча, засновника укра'нського консерватизму. Спецiальний Гсторико-правовий аналiз публщистич-ного та етстолярного спадку ученого дае нам уявлення про етапи, особливостi формування, змши i розвиток полiтико-правових поглядiв В. Липинського, донедавна неведомо!' постатi як науковцям, так й широкому укра'нському загалу. Зазначимо, що пiсля написання сво'х ключових, фунда-ментальних праць, перебуваючи в емiграцii з 1917 р., вш не припиняв активно!' громадсько-полiтичноi дiяльностi та шдтримував змiстовну переписку з багатьма укра'нськими дмчами дГас-пори. Звiсно, оригшальш, нестандартнi, а iнодi й надто радикальш, незручнi погляди В. Липинського викликали жваву дискусiю в укра'нських дiаспорних середовищах ще за життя мислителя. Так, ураховуючи певш застереження, можна його розцiнювати, як одного з лiдерiв i головних щеолопв державницького напряму украшсько' полггачно' та правово' думки, звiсно у дiаспорi, поза межами окупованих бшьшовиками та iншими загарбниками укра'нських земель.
Актуальшсть обрано' для науково' статл теми полягае в здiйсненнi вперше саме полгтико-правового аналiзу творчо' спадщини В. Липинського, передусiм еволюци його поглядiв про державу i право. Донинi у межах науки ютори вчень про державу i право не iснуе комплексного спещального дослiдження цiеi складно'', малодосладжено', актуально'' проблеми, яку автор розроб-ляе у перебГгу пiдготовки кандидатсько' дисертацй на тему: "Погляди В'ячеслава Липинського про державу i право". Водночас у результат аналiзу наукових праць В. Липинського рiзними авторами, з'явилося чимало юторичних, полiтологiчних розвiдок, що розглядають окремi аспекти, проблемнi питання багатоматтно' творчостi В. Липинського, а саме: завдання i роль аристократа, пропоно-вано' типологii, класифiкацii форм державного устрою; стввщношення принципiв монархiзму i консерватизму; засад територiального патрютизму, нацiонального становлення та розвитку та шшг Однак, все ж таки, досi не дослiджено важливе питання, що стосуеться суспшьно-кторичних, культурно-iдеологiчних, полгтико-правових умов та закономiрних етапiв формування та становлення поглядiв про державу i право цього визначного укра'нського мислителя.
Аналiз досл1дження проблеми. Деяю питання творчо' спадщини В. Липинського частково i фрагментарно дослвджувалися передусiм такими авторами, як О. Самойленко, I. Тукаленко та М. Держалюк, однак, вони в силу рiзних причин, не сповна розкрили усi умови формування та еволюци полггико-правових поглядiв В. Липинського.
Мета статть На пiдставi вивчення творчих здобутюв В. Липинського необхiдно позначити певш етапи та особливосл процесу еволюци його полгтико-правових поглядГв.
Виклад основного матерiалу. Як видаеться, активну штелектуальну дмльшсть В. Липинського у сферi теоретичного розвитку украшсько' полiтико-правовоi думки, можна подшити на три перюди, кожен з яких мае сво' особливосп та значення для цшсного Г повнощнного розумшня творчо' спадщини мислителя. Першим таким перюдом, на нашу думку, е раннш перюд -демократичний (1908-1919рр.).
У цей перюд В. Липинський написав таю пращ, як "Шляхта на Украшк и участь в житп укра'нського народу на тлГ його ГсторГГ, польською мовою - dziej6w икгату" (у перекладГ -"З Гстори Украши"), "Укра'на на переломГ' та деяю шшг
АналГзуючи працю "Шляхта на УкрашГ' (1909 р.), зазначимо, що автор подае стислий нарис Гстори укра'нсько' шляхти на тл Гстори боротьби украшщв за власну державшсть Г характеризуе тогочасну неоднозначну полгтичну ситуащю в крат. Метою мислителя е донесення Гсторично' правди до сво'х сучасниюв з тим, щоби, передовсГм, польська спшьнота на Укра'ш усвщомила Г сформувала свою принципову позищю щодо майбутнього укра'нського ввдродження Г свою позищю щодо укра'нського питання загалом. Шсля короткого нарису Гстори Укра'ни у першш частит пращ В. Липинський стверджував, що укра'нщ хочуть жити незалежним життям Г немае тако' сили, яка 'х зупинить, Г тому польська шляхта змушена нарештГ визначитися, чи бути на бощ укра'нського народу, чи проти нього, останне означало б зГгнорувати очевидш закономГрносл
гётори. Однак, польське шляхетське середовище на Украт уже настшьки пiдпaло пвд вплив шовiнiстичних загальнопольських вдей, що вiдмовилось слiдувати запропонованому мислителем шляху, вибравши зaмiсть нього шлях непримиренноi конфронтаци з молодим, революцiйним украшським рухом за держaвнiсть, що однозначно призвело до втрат з боку польського визвольного руху та шших драматичних й трапчних поглядiв [1, с. 115].
Нагадаемо таю слова В. Липинського з аналiзованоi статп: "Отож нинi серед нас, котрi люблять свiй народ i край, немае вже "поляюв", "русишв", "поляюв-украшщв", нинi, сповненi почуття свое!' нащонально!' iндивiдуaльностi, ми хочемо бути украшцями; у наших серцях б'еться не роздвоене польсько-украшське, а лише одне украшське серце, ми хочемо працювати для добра своеi Вiтчизни безпосередньо, а з нею для всього Людства. Певш, що в Народах-Нацмх, отож i в Нaродi-Нaцii польськш матимемо не ворога, а союзника!", - оптимютично зазначив В. Липинський [2, с. 70].
Про що сввдчать сучаст подii, полiтична заява польського Сейму ввд липня 2016 р., яка безапеляцшно звинувачуе украшщв у геноцидi полякiв на Волиш (1943 р.), однозначно пiдiгруе В. Путшу. Переконуемося, що безвiдповiдальнi, полггикани-шовтсти забули мудрi настанови В. Липинського та шших видатних мислителш польського походження.
Праця "На вершит могутносп" (1920 р.) висвгглюе факт приеднання шляхти Пiнського повiту до держави Б. Хмельницького, причому В. Липинський концентруе свою увагу на мотивах, як спонукали пiнську шляхту до такого неординарного кроку. Цю працю вiн видав украшською мовою у Ввдш. Велику увагу автор звертае на постать М. Кричевського, - покозаченого шляхтича, козацького полковника, героя битви пвд Лоевим. Щкаво, що монографм побудована на взiрець середньовiчноi легенди про святих. Трохи гётори. Пiд тиском обставин рiд Кричевських окатоли-чився i сполонiзувaвся, i Стaнiслaв (Мiхал, Михайло) став польським шляхтичем. Однак, коли вш отримав наказ заарештувати й ув'язнити Б. Хмельницького, в його душi ввдбулась боротьба мiж вiрнiстю Польщi i вiдданiстю рiдному нaродовi. Стaнiслaв зважився, перейшов на украшський бiк i прийняв нове iм'я - Михайло. A коли становище козаюв внаслвдок наступу полякiв на чолi з литовським князем Радивилом дуже попршилося i Б. Хмельницький, не маючи iншого виходу, вислав проти цiеi добре озброеноi aрмii лише легку козацьку кшноту полковника М. Кричевського. Останнш поставив собi за будь-яку щну затримати просування польських вшськ на Ктв i все ж, як герой, досягнув цiеi мети, причому жертвуючи як сво'м життям, таки й життям довiрених йому козаюв [4, с. 89].
Поява твору "Z dziejow Ukrainy" ("З iсторii Украши") (1912 р.) викликала особливий резонанс, передусiм серед украшських полiтичних юл, - чи не вперше, украшщ дiзналися, що мали колись свою проввдну верству, що серед них, ^м зaпродaнцiв, передовсiм було багато тих, хто загинув у боротьбi власне за Украшську державу, i це аргументовано доводить польський шляхтич, причому польською (панською) мовою. Так, В. Липинський, на ввдмшу ввд М. Грушевського, поглянув на украшську юторто з погляду проввдно!' полггично' верстви, а не з позицй популярно!' тодi нaродницькоi концепцй. Очевидно, такий пiдхiд був новаторським i оригiнaльним, тому публiчна, суспшьна увага й до цiеi пращ автора була пвдвищеною [4, с. 90].
Наступним етапом розвитку полггико-правових поглядiв В. Липинського можемо вважати середмй nepiod - KOHcepaamueHo-MOHapxiuHuU (гетьманський) (1919-1929рр.).
Принагвдно зазначимо, протягом 1920-х р. украшський консервативно-монархгчний рух, тюно пов'язаний з особою П. Скоропадського, набув спочатку у дiаспорнiй украшськш суспшьно-полiтичнiй думцi устaленоi назви - гетьманський [10, с. 33].
1сторик i полiтик у цей перюд написав свою ключову, фундаментальну працю, а саме: "Листи до брaтiв-хлiборобiв" (1919-1926 рр.). Так, В. Липинський, особливо у цьому твор^ залишив тсля себе надзвичайно вaжливi для усiх украшських патрюив духовнi, полiтико-правовi настанови. Зокрема, анaлiзуючи важливий перiод Хмельниччини, а також причини поразки нащонально-визвольних змагань 1917-1920 р., автор сформулював дуже глибою й обгрунтовт висновки.
Крiм того, опрацювавши твори провiдних захвдноевропейських мислителiв, В. Липинський досить вшьно i вдало iнтерпретував !'х, щоб висловлет прогресивнi iдеi органiчно вписалися в
укра'нську дшстсть Г могли плвдно прижитися на вгтчизняному грунтг Словом, думки, викладет в "Листах до братГв-хлГборобГв", вкладаються в струнке ГсторюсофГчне, суспшьствознавче Г полггачне вчення, яке в украшськш полггако-правовш думщ творить насправдГ ушкальне явище. Мислитель розкрив закономГрносп постання держав, шляхи 'х становлення Г розвитку, причому головну роль у цьому процес державотворення ввдводив провгднгй верствг, або чолгвцг, яку називав "аристократгею". Водночас В. Липинський чгтко бачив у суспшьстш наявшсть трьох джерел влади: сили вшськово', сили економГчно' Г сили розумово' [5, с. 221].
За вагою Г значенням, головний твГр В. Липинського "Листи до братГв-хлГборобГв" (1919-1926 рр.), без сумшву, можна розглядати як квштесенщю його полггако-правових, Гсторичних та фшософських поглядГв.
Ця оригшальна праця присвячена питанням побудови майбутньо' незалежно' держави в Укра'т з погляду досконало' оргашзаци укра'нського громадянського суспшьства. До того ж В. Липинський розглядав державу як абсолютну щншсть, без яко' неможливий цившзований, прогресивний, суспшьний розвиток. Переконаш, що й у XXI ст. Где' В. Липинського зберГгають актуальшсть, незважаючи на триваючГ заклинання представниюв лГвих сил, зокрема, Г в сучаснш Укра'т на кшталт: "Держава - все, людина - нщо" або заклинання лГбералГв чи правих угруповань на кшталт: "Геть державу з економши! Що менше держави - то краще!". ЗвГсно, необхщно збагнути, що демократична держава - величезне досягнення цившзаци, цившзацшний винахвд, подГбний до створення колеса, здобуття вогню або ввдкриття грошей. Варто уважшше проаналГзу-вати один Гз ключових, на нашу думку, роздшв пращ "Листи до братГв-хлГборобГв", а саме: "Наци поневолет та нацИ недержавт".
РГзниця мГж "нацмми поневоленими" та "недержавними", вказуе В. Липинський, на перший погляд, може видатися незначною, такою, що зводиться до дрГбних нюаншв, але насправдГ ця рГзниця е дуже суттевою. На "поневолет нащТ', за мислителем, увесь час тисне якась зовшшня жорстока сила, що пвдкоряе 'х собГ, але (ось що надзвичайно важливо) внутршнш дух наци прагне звшьнення, нацм однозначно сприймае чужоземний гни1 як щось неприродне та образливе для себе [6, с. 81].
Навпаки, вказуе публщист, "на територГю громадянства недержавного чужоземна влада приходить завжди покликана частиною цього громадянства". Ось чому автор "Лисив до братГв-хлГборобГв" зараховував украшщв не до поневолених, а до бездержавних нацш, як сприймають свое становище як нормальне, бо вважають ту зовшшню силу, що керуе ними, своею рвдною (оскшьки частина украшщв, на жаль, ввдчувають себе не окремою нащею, а частиною певно' велико' едносп - "руського" народу). Словом, симпатизують тодГ Г зараз вдеям "руського мГра". Ця теза ще раз переконливо доводить живучкть росшсько' Гмперсько' Где' - загарбувати шшГ (сусвдш) землГ та народи, духовно розбещуючи, поневолюючи 'х. Щоправда, за сощолопчними опитуваннями нит таких "украшщв"-малоросГв стае щораз менше, з триванням пбридно' вшни путшсько' Роси проти Укра'ни, Свропи, демократичного свгту загалом.
Що ж треба робити укра'нцям, за В. Липинським? По-перше, писав вш, "...все, що сприяе розвитковГ почуття едносп мГж вшма мешканцями Укра'ни, будуе Украшу, а руйнуе все, що 'х роз'еднуе". Ось чому, на думку мислителя, абсолютно неприйнятними е як украгнський нацюналгзм у крайнгй форм1 (бо вш шдривае едтсть багатонащонального суспшьства), так й будь-який 1нтернац1онал1зм (адже слад будувати нащональну державу, проте спираючись не на етшчну, а на сформовану, сввдому розвинуту, повнощнну полггачну нащю).
Нит укра'нська полггачна нацш все ще перебувае на етат формування Г процес не завершений, хоча устхи безумовно е. Недержавшсть же наци, за В. Липинським, означае и рабство, яке мае бути конче подолано. У зв'язку з цим замислимось, можливо, Гснуе ствввдношення мГж бездержавшстю та тим "нащональним нарцисизмом" частини укра'нства, про який писав М. С. Грушевський: "ЗовсГм не бажано нашш крат дГстати поколшня нащональних нарцишв, хвалькуватих Г самозалюблених, до втрати всяко' об'ективностГ'. Бо закохашсть у себе, однозначно мае часто Г зворотний бш: пасившсть, внутршне роздвоення, нерозумшня щнносп свободи [7, с. 113].
Наголосимо, прогресивний шлях розвитку Украши В. Липинський бачив у "класократи" (тобто конструктивному спiвробiтництвi вшх клашв при особливiй ролi аристократй та "середнього класу" - "украшських хлiборобiв"). Причому негативно ставився до "охлократи" (тобто aнaрхiчноi влади розлюченого натовпу). За полггичними поглядами вiн був консерватором-монархктом, прихильником гетьманату П. Скоропадського (щоправда, останш два роки життя все ж таки вдеолопчно вiддaлився вiд гетьмана в екзилi). Однак, на нашу думку, найщкавшими для аналiзу е не aктуaльно-полiтичнi висловлювання В. Липинського часто неоднозначш та спiрнi на тш складноi' i драматичноi iсторичноi реальностi у емiграцii, а його полггико-правове бачення перспектив майбутнього Украши.
Ввдтак, вiд "хвороби бездержaвностi", вважав юторик, украшщв врятуе "оргaнiчне об'ед-нання людей", причому за класовими, а не за пaртiйними ознаками, бо партй - це своекорисливе зло. Автор пише: "Ставити украшцям, як приклад до нaслiдувaння, полггичш методи нaцiй поневолених, але державних, як наприклад, поляки, чехи, ггалшщ, значить збшьшувати нашу полiтичну темноту, притзнювати процес нашого сaмопiзнaння, а тим самим робити нас зовшм нездатними до вилшовування з мшо!' недуги... Наприклад, хто каже, що нас, як чехiв або поляюв, може визволити якась "Антанта" (тобто, у сучасному розумiннi, Зaхiд. - С. Г.), той готуе рушу УкрашГ'. Думка зараз не дуже, м'яко кажучи, популярна; але мютить значну частку ктини. Звiсно, розрахунок украiнцiв, громадянського суспшьста, владноi елгги мае бути завжди на власт сили.
В. Липинський вiдкидав самозаспокоетсть, вiн був людиною проникливою та совкливою. Вiн щоразу запитував себе, aнaлiзуючи дивнi позицii деяких украшських дiаспорних полiтикiв, як це можна бути украшським патрютом i водночас мрмти про "втоплення в Днiпрi бiльшостi сво'х же власних земляюв"? Його дуже лякала можливiсть того, що "по упадку бшьшовицько!' чи польсько!' влади на Украт буде у нас не "всенародна радкть", як це бувае звичайно у визволених, [але до того] нацш поневолених, а - характерна для вшх недержавних нацш - анархм i внутрiшня рiзня мiж украшськими людьми" [8].
У наступнiй свош монографй "Украша на переломi" (1920 р.) автор наголошуе на полггичних помилках провiдноi козaцько-шляхетськоi верстви, яких вона припустилась тсля смертi Б. Хмельницького, коли легковажно нехтуючи його заповггом i прагнучи взяти владу в сво!' руки, усунула з гетьманства Юр!я Хмельницького i вибрала на його мiсце 1вана Виговського, що разом з шшими помилками врештi привело молоду державу до тяжко!' руши [3, с. 202].
Загалом основною темою пращ "Украша на переломГ' е сприяння з боку Б. Хмельницького формуванню проввдно! укрaiнськоi верстви (шляхти) та будiвництво за 11 допомогою Украюсь^ держави. Пiд час викладу матерiалу автор аналiзуе усi нaйвaжливiшi з його погляду проблемш аспекти цього завдання, а також вузловi проблеми загально! укрaiнськоi iсторii: наслiдки Переяславського договору; необхвдшсть встановлення гетьманського самодержавства, але само-державства не за московським деспотично-схвдним зразком, а за зразком европейським, у якому володар, як i усi громадяни, беззаперечно тдкоряеться зaконовi; запровадження спaдковоi влади гетьмана, що само по собi може гарантувати неперервнiсть держaвноi влади i трaдицii та вберегти державу вiд трагiчних наслiдкiв мiжусобноi руйнiвноi боротьби за владу; курс на европеiзaцiю Укрaiни, нaйвaжливiшим крш^ем i пiдстaвою яко! е приватне землеволодшня; метод, за допомогою якого Б. Хмельницькому вдалося створити проввдну полггичну верству завзятих оборонщв iнтересiв Козацькоi демократичноi держави та украшського народу [29].
Словом, у монографй "Укрaiнa на переломi" В. Липинський назвав три головш питання в юторй Укрaiни XVII ст., це - будiвництво Укрaiнськоi Козaцькоi держави, роль аристократй i видaтноi особи в юторй (украiнська шляхта i Б. Хмельницький). Грунтовно анaлiзуючи монaрхiчнi й aбсолютистськi плани Б. Хмельницького, мислитель подав власне бачення форми державного правлшня [39]. Нею, на тодшньому етат iсторичного розвитку, могла бути гетьманська монaрхiя, яка, на думку автора, змогла б легiтимiзувaти державну владу i послугувала б регушвним чинником i виразником iнтересiв рiзних груп тогочасного украiнського полггичного сусп]льства. Гетьманська влада в умовах XVII ст., за В. Липинським, мала б бути спадковою, враховуючи сутшсть iнституту гетьманського самовладдя. Суть полггики гетьмана, якщо йдеться про правовий статус шляхти,
зводиться до перетворення ïï на службову верству, беззастережно i напряму залежну ввд влади гетьмана (суверена).
Словом, для максимального наближення до ютини, повного й усебiчного розкриття теми завжди необхвдно критично i неупереджено звертатися до першоджерел, тобто праць В. Липинського, у яких вш ввдобразив сво! оригiнальнi погляди, вде^ свiтогляд, зокрема все те, що стосуеться значущих полiтико-правових явищ.
Останнiм, i, мабуть, найважливiшим перюдом на життевому шляху В. Липинського вважаеться тзнш nepiod - незалежний, консервативний (1929-1931 рр.).
З 1928 р. усередиш гетьманського руху, як не прикро, все бшьше загострюються суперечносп мiж його окремими учасниками i починае визрiвaти внутрiшнiй конфлшт, точиться боротьба за владу мiж рiзними угрупованнями. Першi проблеми почалися через сввдому деформaцiю iдей В. Липинського i П. Скоропадського на Захвднш Украт, що вилилося у конфлшти В. Липинського з О. Назаруком i С. Томaшiвським - одним iз творцiв галицько! автономктично! полiтики у тсля-военний перюд, активним ствробггником газети "Нова Зоря". Коли О. Назарук став редактором "Ново! ЗорГ', надавши !й католицько-клерикального, консервативного, германофшьського спряму-вання, i виникае полемша з В. Липинським (причому, вона розтяглася аж на два роки), котрий щиро хопв бачити в особi О. Назарука послщовного провiдникa саме гетьмансько'г ideï у поневоленому поляками захвдноукрашському регют [9, с. 68].
Опосередковану роль у загостренш внутрiшнього конфлiкту ввдцрав вiд'ïзд тяжко хворого В. Липинського - тсля понад року перебування у Берлiнi - до Австри, де мiсцевий клiмат, гiрське повпря полегшували стан його здоров'я. Це значно послабило позици в Берлт украïнцiв-прибiч-никiв "вдеалютично1' полггики", пропaговaноï провiдним iдеологом украшського монaрхiчного напряму В. Липинським. Наступне ж зближення гетьмана П. Скоропадського з С. Шеметом, котрий активно виступав з вдеею алiзацiï "практично1' полггики", фактично започаткувало конфлiкт у керiвнiй грут гетьмaнцiв. С. Шемет писав: "Стремлшня зробити з Липинського Магомета, а з «Лиспв до брaтiв-хлiборобiв» - Коран - це перекручення. Така пересада тшьки вiдштовхуе вiд нас реалютично нaстроенi елементи, котрi шукають полiтичного знання, а не полггично1' вiри". Аби уникнути нaдaлi порушень пaртiйноï дисциплiни i досягти оргашзацшно1' злагоди, В. Липинський запропонував завести лептимацшш та aнкетнi картки. "Бо бачу ясно, що коли ми не знайдемо способу усунути внутршне тертя, то воно знищить останню нашу оргашзацшну спробу -Гетьманську Управу (виконавчо-розпорядчий орган - С. Г.) i тим поставить хрест над нами i над дшом нашим" - писав В. Липинський у лисп до Ради Присяжних (найвищий керiвний орган - С. Г.) Украшського союзу хлiборобiв-державникiв ввд 29 шчня 1928 р. Щодaлi бшьше загострювалися вiдносини В. Липинського iз самим гетьманом, чий, постшно зростаючий, авторитет поволi перерiс межi лише певного сакрального символу украшсько1' монaрхiчноï iдеï.
Зауважимо до середини 1920-х рр. кшьюсть украшських консервaтивно-монaрхiчних оргaнiзaцiй значно зросла, з'явилися й новi аналогiчнi союзи у Франци, Aргентинi, Англи. За своею впливовютю постать П. Скоропадського поступово стала рiвнознaчною постaтi В. Липинського, котрий, сввдомо заклав у Статут оргашзаци таю обмеження, що зробили непомггним його головування у керовaнiй ним Рaдi Присяжних. П. Скоропадський, зi свого боку, склавши у 1921 р. присягу, спочатку шчим не вiдрiзнявся вiд решти членiв Ради Присяжних. I якщо незабаром вш значно змщнив сво1' позицiй у монaрхiчному русi, то сталося це завдяки позици В. Липинського, котрий доклав чимало зусиль для обгрунтування легггимносл гетьманського роду Скоропадських та максимального виправдання полггичних помилок гетьмана у 1918 рощ.
Коли ж П. Скоропадського бшьшють украшських монархк™ почала сприймати як единого претендента на гетьмана Maû6ymHboïdidu4Hoï трудово'г укра'гнсько'г монархи, вш поставив собi за мету звшьнитися вiд iдеологiчного контролю, тим бшьше, що кшьюсть його прибiчникiв у Рaдi Присяжних значно переважало прихильниюв позици В. Липинського. Крiм того, керiвник руху, головний його вдеолог В. Липинський перебував на той час доволi iзольовaно в глибокiй aвстрiйськiй провiнцiï - у Бадегу, що до певно1' мiри не давало йому змоги швидко реагувати на полiтичнi акци гетьмана, що чим дaлi, тим ставали бшьш сaмостiйними. Останнiй, зокрема, у шчш
1929 р. пвд час свое!' по1'здки до Будапешта, провадив перемовини з угорськими урядовцями, однак без санкци Ради Присяжних. Дiзнaвшись про будапештську aкцiю П. Скоропадського, В. Липинський просить у Ради Присяжних "повновласп для упорядкування цього (гетьманського) руху" [11, с. 284].
Однак П. Скоропадський, повернувшись до Ванзее, сво1'м одноошбним рiшенням призначив нового голову Гетьмансько!' Управи - Й. Мельника, повшстю пiдконтрольного йому дмча, зaмiсть прибiчникa В. Липинського М. Кочубея. Аби повнiстю позбавити В. Липинського будь-якого реального впливу на рух, гетьман у липнi 1930 р. скликав Перший зЧзд гетьманщв, який фактично затвердив П. Скоропадського головою Ради Присяжних i констатував у свош заявi, що "ясно-вельможний Пан Гетьман з огляду на те, що реальна полггична праця вимагае здоровших нервiв, пропонував В. Липинському обмежити свою компетенщю винятково справами теоретичного й вдеолопчного характеру, i що В. Липинський на це не погодився".
18 серпня 1930 р. В. Липинський надюлав листа гетьманов^ в якому звинуватив того у фaктичнiй узурпаци влади i стверджував, що на rn^^^i Статуту заявляе про розпуск Ради Присяжних i лшввдащю УСХД. У ввдповвдь, оточення П. Скоропадського звинуватило В. Липинського в "амбщюзносп" й "диктaторствi", ба бшьше - нaвiть не зупинилося перед спробою видати його за психiчно хвору людину. Зрозумшо, що причиною конфлшту, звичайно ж, була не хвороба
B. Липинського, а його незгода з низкою полггичних кроюв П. Скоропадського, яю суперечили уявленням мислителя про полггичну принциповiсть та вдейну чистоту гетьманського руху. Таким чином у цьому конфлжл ще раз проявилися високi морaльнi риси В. Липинського i як людини, i як полггика, однак, багатьма учасниками руху досить часто адекватно не сприймалося. Незважаючи на тривалу й виснажливу хворобу, В. Липинський до кшця життя зберiгaв ясний розум, перспективне бачення способiв розбудови майбутньо!' Укра1'нсько1' демократично!', правовой европейсько!' держави. Вiн чiтко дотримувався виваженосп, моральностi, принциповостi та iдейноï послвдовносл у свош полiтичнiй дiяльностi [12, с. 45].
Шсля розриву ввдносин з гетьманом, 18 вересня 1930 р. В. Липинський разом з невеликим гуртком однодумщв - В. Залозецьким, В. Кучабським, М. Кочубеем, Р. Метельським, М. Савур-Ципр1яновичем — засновуе нову оргaнiзaцiю — Братство украшських macoKpamie-Monapxicmie, гетьманщв. 1деолог1я Братства була тею самою, що i на попередньому етат дмльносл гетьманцiв. Вiдмiннiсть полягала лише в тому, що питання вибору династи ввдкладалося до скликання Украшських установчих 36opie тсля вiдродження Украшсько!' держави. У комунiкатi (тобто зверненш. -
C. Г.) ново!' оргатзаци, опублiковaному вже пiсля смертi В. Липинського (помер у 1931 р.) в ïï друкованому оргaнi "Збiрнику Хлiборобськоï Укрaïни", констатувалось, що "братство взяло на себе не тшьки завдання зберкання чистоти Iдеï, я^' творцем був Покiйний, але й переведення ïï в життя класократичним методом...". Згвдно з волею покшного В. Липинського Братство заявило про те, що перебирае на себе мoнapxiчнi традицп - як його духовну спадщину. Проте незабаром дмльшсть цього гуртка почала явно занепадати, тим бшьше, що його члени нервдко мешкали у рiзних крашах поселення украшщв дiаспори [13, с. 23].
Вiрним прихильником В. Липинського залишався вiдомий iсторик Д. Дорошенко, хоч вш й не увшшов до складу Братства. Близькою до оргашзаци за полггичними поглядами була й група галицьких монaрхiстiв (I. Кревецький, I. Крип'якевич, Т. Коструба). Однак, дмльшсть Братства не набула достатнього розвитку i тсля виходу 2-го тому "Збiрникa Х^ороб^^ Украши" фактично занепала [14, с. 246].
Висновки. Пвдсумовуючи викладений матерiал, можемо стверджувати, що полiтико-правовi погляди В. Липинського пройшли певнi етапи формування, становлення i розвитку. Його консервативна, монархiчна вдеологм мала своïх прихильниюв, особливо серед украшщв дiаспори, адже украшсью землi були тодГ окуповаш рГзними загарбницькими режимами. Дiаспорнi учет зробили свш полпичний внесок у вивчення наукового доробку В. Липинського. Водночас пробудження, шдтримання значного наукового штересу до вивчення поглядГв видатного мислителя, украшського патрiота про державу i право - ввдповвдальне завдання впчизняних вчених,
передушм молодих кториюв права, фахiвцiв з ктори полiтичних i правових учень. Особливо з моменту здобуття незалежносп Украши (1991 р.) спостерiгаються спроби кторичного, полгго-логiчного, соцiологiчного аналiзу творчо! спадщини В. Липинського, iм'я якого стае уже достатньо ввдомим у незалежнiй Украïнi. У межах науки ютори полiтичних та правових учень автор вперше звернулася до розроблення тако! актуально!' щкаво! i важливо! теми, причому з нащональних полiтико-правових позицiй.
Зауважимо, у всiх сво!х працях рiзних перiодiв життя мислитель закликае украïнцiв до едносп, соборностi, свято берегти своï землi та !хню територiальну цiлiснiсть. Вш наголошуе на тому, що якщо не буде сформовано в украшському суспшьстш внутрiшньоï мiцноï, органiчноï побудови (структури, органiзацiï), тобто оптимально!, ефективноï системи влади, то й не буде успiшноï, цiлiсноï та незалежно!, нацiональноï держави. Звiсно, така позицм й нинi е надзвичайно актуальною. Адже спостерiгаемо корупцiю, непрофесiоналiзм чиновниюв, бачимо слабкi мiсця полiтичноï та шших псевдоелiт, - боротьбу за збереження влади за будь-яку щну, засилля олiгархiв, вiдсутнiсть верховенства права, тощо. Коли буде вироблена згуртовашсть, чггка одновекторна полiтико-правова позицм патрютично! та професiйноï владно! верхiвки, що дбае за нащональш iнтереси, тодi й можливо буде збудувати непохитний та мщний полiтичний каркас, який сприятиме прогресивному, економiчному, правовому та сощальному розвитковi Украïнськоï держави, що спиратиметься на демократичнi европейськi стандарти. Саме на цьому й пророчо наголошував В. Липинський, який добре розушв можлив^ потенцiйнi небезпеки для нащонального правового i державного будiвництва в Украïнi.
1. Липинський В. К. Релгя i церква в icmopiï Укрспни / В. К. Липинський. - Львiв : Дружина, 1933. - 133 с. 2. Липинський В. К. Шляхта на УкраШ / В. К. Липинський. - Кратв, 1909. - 146 с. 3. Липинський В. К. Укрална на переломi 1657-1659. Замтки до ктори укранського державного будiвництва в XVII-iM cтолiттi / В 'ячеслав Липинський. Твори, архiв, студи / Схiдноeвропейcький до^дний iнcтитут ïm. В. К. Липинського. - Фiладельфiя, 1991. - Т. 3: Твори. 1сторична секщя. -Килв ; Фiладельфiя, 1991. - 356 с. 4. Липинський В. К. Участь шляхти у Великому укралнському повстант тд проводом гетьмана Богдана Хмельницького / В. К. Липинський / У кн.: Вячеслав Липинський. Твори / Схiдньо-Европейcький до^дний iнcтитут ïm. В.К. Липинського. - Т. 2. -Участь шляхти у великому укралнському повстанн тд проводом гетьмана Богдана Хмельницького. - 1сторична секщя. Ред. Л. БЫас. - Фiладельфiя, Пенсильваня, 1980. - С. 88-95. 5. Липинський В. К. Листи до братiв-хлiборобiв. Про iдею i оргатзащю украшського монархЬзму / Ред. Я. Пеленський. - К. :Фiладельфiя, 1995. - 472 с. 6. 1са1'в В. Полтична cоцiологiя В'ячеслава Липинського / В. 1са1'в // Сучастсть. - 1984. - № 6. - С. 81-95. 7. Винар Л. Недрукований лист В. Липинського до М. Грушевського в cправi загальних зборiв НТШ в 1913 р. Вступ / Любомир Винар / Укралнський юторик. - 1991. - Т. 28. - Ч. 1 - 2. - С. 113-114. 8. 1де'г державотворення та фтософп юторп В. Липинського [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.litopys. com.ua/encyclopedia/osobystosti+к/ideyi-derzhavotvorennya-ta-filosofiyi-istoriyi-v-lypynskogo-/9. Листи В 'ячеслава Липинського до Осипа Назарука / У кн.: В 'ячеслав Липинський та його доба: Кн. друга. Наукове видання. /упоряд.: Т. Осташко, Ю. Терещенко. - К. : Темпора, 2010. - 624 с. - С. 303-333. 10. Липинський В. К. Про Укралнську гетьманську державу 1918 р. / У кн.: В. К. Липинський як iдеолог i полтик. - Ужгород, 1931. - С. 12-14. 11. Листи В'ячеслава Липинського до Гетьмансько'г управи / Укн.: В. Липинський. Повне зiбрання творiв, архiв, студи. Серiя "Архiв ". Листування / Ред. Я. Пеленський, Р. Залуцький, Х. Пеленська та т. - Т. 1. (А-Ж) - К. : Смолоскип, 2003. - С. 284-285. 12. Сжора I. Концепщя "дiдичного гетьманату" В'ячеслава Липинського у cвiтлi сучасного трактування легiтимноcтi полiтичноï системи / Липинський В. Студи. Т. 1: В. Липинський: icторико-полiтологiчна спадщина i сучасна Украта; Матерiали мiжнародноï науковог конференци / I. Срока. - Ктв-Луцьк-Кременець. - К., 1994. - С. 45-57. 13. Оглоблин О. Династична iдея в дер-жавницько-полтичнш думщ Украти-Гетьманщини 17-18 ст. / О. Оглобин /Державницька Думка. -1951. - № 4. - С. 23-28. 14. Листи Дмитра Дорошенка до В'ячеслава Липинського /Липинський В'ячеслав. Твори, архiв, студи / Схiдноeвропейcький до^дний iнcтитут ïm. В. К. Липинського. -Фiладельфiя, Пенсильваюя, 1976. - Т. 6: Архiв /Ред. I. Лисяк-Рудницький. - 530 с. - С. 246-248.
REFERENCES
1. Ly^py^ns^ky^j V.K. Religiya i cerkva v istoriyi Ukrayiny" / V.K. Lypyns^kyj. - L'viv: Druzhy^na, 1933. - 133 s. 2. Ly^py^ns^ky^j V. K. Shlyaxta na Ukrayini / V.K. Ly^py^ns^ky^j. - Krakiv, 1909. - 146 s. 3. Ly^py^ns^ky^j V.K. Ukrayina naperelomi 1657-1659. Zamitky" do istoriyi ukrayins^kogo derzhavnogo budivny^cztva v XVII-im stolitti / V'yacheslav Ly^py^ns^ky^j. Tvory\ arxiv, studiyi / Sxidnoyevropejs^ky^j doslidny^j insty^tut im. V. K. Ly^py^ns^kogo. - Filadelfya, 1991. - T. 3: Tvory\ Istory^chna sekciya. - Kyyiv-Filadelfya, 1991. - 356 s. 4. Ly^py^ns^ky^j V.K. Uchasf shlyaxty" u Vely^komu ukrayins^komu povstanni pid provodom get^mana Bogdana XmeVny^cz^kogo / V. K. Ly^py^ns^ky^j / U kn.: Vyacheslav Ly^py^ns^ky^j. Tvory" / Sxidn^o-Evropejs^ky^j doslidny^j insty^tut im. V. K. Ly^py^ns^kogo. - T. 2. - Uchasf shlyaxty" u vely^komu ukrayins^komu povstanni pid provodom gefmana Bogdana XmeVny^cz^kogo. - Istory^chna sekciya. Red. L. Bilas. -Filadelfya, Pensyl\aniya, 1980. - S. 88 - 95. 5. Ly^py^ns^ky^j V.K. Ly'sty' do brativ-xliborobiv. Pro ideyu i organizaciyu ukrayins^kogo monarxizmu / Red. Ya. Pelens^ky^j. - K.: Ky^yiv - Filadelfya, 1995. - 472 s. 6. Isayiv V. Polity^chna sociologiya V'yacheslava Ly^py^ns^kogo / V. Isayiv //Suchasnist\ - 1984. - # 6. - S. 81-95.
7. Vy"nar L. Nedrukovany^j ly'st V. Lypn'kogo do M. Grushevs'kogo v spravi zagal"ny x zboriv NTSh v 1913 r. Vstup /Lyubomyy Vy^nar / Ukrayins^kyj istoryk - 1991. - T. 28. - Ch. 1 - 2. - S. 113-114.
8. Ideyi derzhavotvorennya ta filosofiyi istoriyi V. Ly^py^ns^kogo [Elektronny^j resurs]. - Rezhy^m dostupu: http://www. litopys. com. ua/ encyclopedia/ osobystosti+k/ideyi-derzhavotvorennya-ta-filosofiyi-istoriyi-v-lypynskogo. 9. Ly^sty^ V'yacheslava Ly^py^ns^kogo do Osy^pa Nazaruka / U kn.: V'yacheslav Ly^py^ns^ky^j tajogo doba: Kn. druga. Naukove vy^dannya. - Uporyad.: T. Ostashko, Yu. Tereshhenko. -K.: Tempora, 2010. - 624 s. - S. 303-333. 10. Ly^py^ns^ky^j V. K. Pro Ukrayinsku get^mans^ku derzhavu 1918 r. / Ukn.: V.K. Ly^py^ns^ky^jyak ideolog ipolity^k. - Uzhgorod, 1931. - 47 s. - S. 12-14. 11. Ly'sty' V'yacheslava Ly^py^ns^kogo do Get^mans^koyi upravy" / Ukn.: V. Ly^py^ns^ky^j. Povne zibrannya tvoriv, arxiv, studiyi. Seriya "Arxiv". Ly^stuvannya / Red. Ya. Pelens^ky^j, R. Zalucz^ky^j, X. Pelens^ka ta in. -T. 1. (A-Zh) - K.: Smolosky^p, 2003. - 960 s. - S. 284-285. 12. Sikora I. Koncepciya "didy^chnogo gefmanatu" V'yacheslava Ly^py^ns^kogo u svitli suchasnogo traktuvannya legity^mnosti polity^chnoyi sy^stemy^/Ly^py^ns^ky^j V. Studiyi. T.1: V. Ly^py^ns^ky^j: istoryko-politologichna spadshhy^na i suchasna Ukrayina; Materialy" mizhnarodnoyi naukovoyi konferenciyi /1. Siroka. - Ky 'yiv-Lucz kKremenecz \ -K., 1994. - S. 45-57. 13. Oglobly^n O. Dy^nasty^chna ideya v derzhavny^cz^ko-polity^chnij dumci Ukrayiny -Get"manshhy"ny" 17-18 st. / O. Ogloby n / Derzhavny"cz"ka Dumka. - 1951. - № 4. - S. 23-28. 14. Ly'sty' Dmy^tra Doroshenka do V'yacheslava Ly^py^ns^kogo / Ly^py^ns^ky^j V'yacheslav. Tvory\ arxiv, studiyi /Sxidnoyevropejs^ky^j doslidny^j insty^tut im. V. K. Ly^py^ns^kogo. - FiladeVfiya, Pensyl\aniya, 1976. - T. 6. Arxiv / Red. I. Ly^syak-Rudny^cz^ky^j. - 530 s. - S. 246-248.
