УДК:329.733:159.9
Колтун С.М., доктор сшьськогосподарських наук, професор, Горбатюк Б.А., кандидат бюлопчних наук, доцент, Максимович I.A., кандидат ветеринарних наук, старший викладач, Чернушкш Б.О., асистент ® Лье1еський нацюнальний ушеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
iмет С.З. Гжицького
НАЦЮНАЛЬНА 1ДЕЯ ТА НАЦ1ОНАЛЬНА 1ДЕНТИЧН1СТЬ
УКРАШЦШ
Сьогодш еажлиео чтко розрiзняти етшчну i нацюнальну iдентичностi. В основу такого розрiзнення слid класти eidMmrncmi мiж етноцентричним i локоцентричним типами сетосприймання. 1дентифкащя з етносом е е сеогй оcноеi культурною, е iдентифiкацiг з нащею значно еиразюшим е територiальний компонент. Шдхрунтя етносу - бiологiчне, лтгектичне, культурно-релшйне. Шдхрунтя нацп - тституцтне, полтичне, територiальне. На еiдмiну еiд етшчног, нацюнальна iдентичнicть знаходить сет голоений прояе у горизонтальтй iдентифiкацiг члеше пееног стльноти як стегромадян. Акцент робиться при цьому на загальнонацюнальних цшностях -нацюнальному штереЫ, нацюнальтй безпец тощо.
Ключовi слова: нацюнальна iдентичнicть, нащя, народ, етнос
Вступ. На Укра!ш формування наци вщбувалося в умовах багатовжово! бездержавноси, ускладнено! розчленовашстю територи. Оскшьки едино можливим важелем прискорення цього процесу була культурна мобшзащя, з укра!нською нащею щентифжувала себе зовам невелика частина населення. Наступи ката^зми (громадянська вшна, тривалий перюд панування тотал^арно! диктатури) не сприяли формуванню нащонально! iдентичностi на основi спiвгромадянства i водночас утримували поняття нащонально! ще! у вузьких рамках етнiчностi. У сферi полiтики воно застосовувалося лише в контекст мнацiональнi республiким.
Шсля розпаду СРСР сфера застосування терммв iз означенням мнацiональнем значно розширилася. Коли говоримо про нацiональну державшсть, нацiональну безпеку, нацiональнi iнтереси, маемо на увазi загальногромадянськi цiнностi. Проте, як i ранiше, смислове навантаження основних терммв, що окреслюють систему сощокультурних i духовних координат, лишаеться розмитим. Зрештою, соцiальнi конструктивiсти поставили тд сумнiв i саму доцшьшсть застосування поняття наци як операцшно! академiчноl дефшщи. Наприклад, "забути про наци в iм'я народiв, держав i культур" закликае провiдний росшський етнолог В. Тишков [1]. Поняття етшчно! i нащонально! iдентичностi часто ототожнюються, як це робить, примiром, О. Олiйник на сторiнках "Мало! енциклопеди
® Колтун £.М., Горбатюк Б.А., Максимович I.A., Чернушкш Б.О., 2011
149
етнодержавознавства" [2]. М. Обушний ввiв в науковий об^ пбридне поняття "етнонацюнальна iдентичнiсть" [3]. Проблеми нацюнально! самощентифжаци е важливими для кожного народу, оскшьки вони зачiпають смисложиттевi основи його iснування. Для Укра!ни цi проблеми е ще гостршими, бо здобуття незалежностi поставило И перед вибором ново! щентичноси, тако!, яка найлiпше сприяла б процесам формування пол^ично! наци спiвгромадян. Щентичшсть розглядаеться як "рукотворна" категорiя, що конструюеться у межах конкуруючих дискурсивних практик. У таких трактуваннях щентичшсть виступае як "тимчасовий, вiдносний, незавершений конструкт, що мае онтолопчний статус проекту або постулату. Це - завжди недосконале знання про себе i ще не досягнуте адекватне визнання шшими" [4].
На територи колишнього СРСР налiчуеться близько 200 нацюнальних меншин [5]. В таких умовах етшчшсть лишаеться потужним колективним ресурсом, шструментом здобуття i збереження сощального та полiтичного статусу, засобом територiально-державного самовизначення, нарештi -екзистенцшною цiннiстю. Але емоцiйнi ресурси етшчност можуть виступати i як стимулююча, i як паралiзуюча, руйнiвна сила. Сумний досвщ Югослави, Чечнi та шших "гарячих точок" планети дае яскраве уявлення про И величезний конфлжтогенний потенщал.
Поняття нацюнально! щентичност передбачае насамперед самобутнiсть, iсторичну шдивщуальшсть, наявнiсть популярно! в масах нацюнально! ще!. Нацiональна iдентичнiсть може химерно поеднуватися з шшими рiзновидами щентичностей - класовою, релiгiйною, етнiчною, а !! iдеологiя -хамелеоноподiбно перетворюватися на iншi iдеологiчнi рiзновиди: лiбералiзм, фашизм, комунiзм [6].
Якщо етшчна iдентичнiсть грунтуеться на певнiй системi об'ективних iдентитетiв - расових, культурних, психолопчних (антропологiчний тип, мова, релййш догмати, традицiйна обрядовiсть), то конститу!тивною основою нацiонально! iдентичностi виступають таю ознаки, як свщомкть, полiтична воля, громадянство. Нацюнальний принцип, за Й.-Г. Фiхте, не е природним. Вш не бiологiчний, не вроджений, а духовний. З ким або чим виявляе особа свою духовну спорщнешсть - це !! особистий вибiр, а розпливчатiсть поняття "нацiя" цей вибiр ускладнюе. Можна бути етшчним укра!нцем i не бути ним у духовному сена. Я. Коллар був недалекий вщ iстини, коли визначав нацш як "дух, особисту характеристику" [7].
Навряд чи варто паростки укра!нсько! нацюнально! щентичност вщшукувати в глибинах iсторi!, хоча вже Ки!вська Русь наочно демонструвала уявлення про "рщ руський" та "руську землю". Некоректно уявляти процес нацюнального самоусвiдомлення як суцiльний висхiдний рух, що мае тисячолiтню iсторiю. Тривала бездержавнiсть зумовлювала численнi кризи щентичноси, спровокованi спочатку спольщенням, а поим зросшщенням укра!нських елiтних прошаркiв. Та й сама щентичшсть, якщо винести за дужки короткий перюд нацюнально! революци середини XVII стол^тя, була радше становою, релiгiйною, регiональною, шж нацiональною. Лише у XVIII столiттi
усвщомлення старшинською ел^ою свое! нерозривно! едност з етнiчною територiею, консолщащя навколо власних полiтико-правових цiнностей i iнституцiй, створення власного iсторичного мiфу iстотно розширили iдентифiкацiйний простiр. Вихщ за межi етнорелiгiйно! iдентифiкацi! дае тдстави зробити висновок: протягом XVIII стол^тя в середовищi соцiально! ел^и Укра!ни-Гетьманщини розпочався процес формування проявiв нацiонально! iдентичностi, характерний для сучасно! модерно! нацi! [8].
Особливу увагу Б. Андерсен звертае на значення "Ене!ди" I. Котляревського у зруйнуванш мiфу про укра!нську мову як мову гречкосив, на феноменально швидке перетворення Xаркiвського унiверситету в центр укра!нського лiтературного буму, на роль Т. Шевченка як творця укра!нсько! лiтературно! мови та факт заснування у Киевi першо! укра!нсько! нацюналктично! органiзацi! [9].
Свiдченням початку в Укра!ш етапу "самовизначення" став нацюнальний рух, перша ("академiчна", за М. Грохом) фаза якого заявила про себе справжшм бумом етнографiчних, фшолопчних, iсторичних студiй. Цi спроби самоствердження, в яких романтизм поеднувався з сумуванням за "золотим вжом козаччини", дали чимало для розумiння культурних джерел нацiонально! самобутностi, створення етшчно! моделi iдентичностi.
Але !х пол^ичний, консолiдуючий вплив був iстотно обмежений двома обставинами. По-перше, романтизоваш защкавлення старовиною мали виразний присмак "укра!нсько! унiкальностi", нацiонального самозамилування. По-друге, сама щея укра!нського нацiонального вiдродження подавалася "у чужiй одежi" (С. Ефремов). Iлюстрацiею того, як химерно перепл^алися риси укра!нсько! та росiйсько! щентичност у романтизованих персонажах "любителей малороссийской старины", може бути гоголiвський "Тарас Бульба".
Варто при цьому зауважити, що етнiчнiсть, етнiчна iдентичнiсть шкуди не зникають, "не розчиняються" в громадянськоси. Як зауважуе В. Степаненко, всередиш громадянсько! нацi! завжди кнуе усвiдомлення "iншостi", яке створюеться збереженням етнокультурних вщмшностей. Толерантнi мiжетнiчнi вщносини - основа того, що називають конституцшним патрiотизмом на противагу етшчно орiентованому нацiоналiзмовi [10].
Тепер спробуемо прояснити сутшсне наповнення поняття "нацюнальна iдея". Зв'язок мiж нацiональною щентичшстю i нацiональною iдеею найбезпосереднiший: нацюнальна щея виступае як форма рацюнального або нашвусвщомленого осягнення нацiонально! щентичност i базуеться на нацiональних штересах, державнiстi, патрiотизмi, демократi!, справедливiстi тощо [11]. I коли цей пошук заходить у глухий кут, то це означае брак вщчуття нацюнально! iдентичностi. Як вважае О. Майборода, у поляризованому, зневiреному укра!нському суспiльствi нацiональна iдея приречена iснувати "у формi невловимiй, текстуально неоформленiй, по суи вiртуальнiй" [12].
Нацiональна щея найбшьше приваблюе укра!нських iсторикiв i етнополiтологiв. Наприклад, у серi! книг "Укра!нська iдея", виданiй Iнститутом пол^ичних i етнонацiональних дослiджень, еволюцiя укра!нсько! iде!
простежена в двох площинах - кторико-теоретичнш i бiографiчнiй, причому зроблено це на тлi пол^ично! та етшчно! ктори, у контекстi пошуку етнополiтичних моделей. Пiдсумовуючи результати наукового дискурсу у цьому напрям^ I. Курас, В. Солдатенко, Т. Бевз констатують: "Нащональна iдея е продуктом кторичного розвитку, ди велетенсько! суми рiзноманiтних факторiв. Вона не юнуе поза iсторичним часом, не е вiчною i не народжуеться в одну мить. А народившись - живе складним життям, чутливо реагуючи на всшяю суспiльнi злами i повороти, часом навiть на незначш, ледве помiтнi. Вона розвиваеться, збагачуеться, поглиблюеться, вдосконалюеться в процесi цившзацшного поступу. Нерiдко 1й доводиться виборювати право на визнання в нелегкому суперництвi з iншими свiтоглядними орiентацiями, фiлософськими, суспiльствознавчими концепцiями" [13].
Найтяжчим нащональним занепадом ("Ру!ною"), не в останню чергу спричиненою включенням Укра!ни до контексту геополiтичних задумiв росшського царату, зумовлена поява в украшськш нацiональнiй свiдомостi настро!в недовiри, настороженоси, сакралiзащ! вiйни. У цих умовах укра!нська iдея виявилася надто слабкою i не змогла реально протистояти росшськш експансiонiстськiй доктринi "третього Риму". Навпаки, чимало укра!нських мислителiв поставили себе на службу чужш ще!, чим суттево гальмували процес самоствердження укра!нсько! наци.
Пiсля тривалого нащонального занепаду укра!нська iдея вiдроджувалася, починаючи з кiнця XVIII столiття, на грунт мiфологiзованих уявлень про доблесть i звитягу предкiв, протестантського рацiоналiзму (ще! "сродно! працi" у Г. Сковороди, протиставлення "двох руських народностей" у М. Костомарова). Кирило-мефодивщ, насамперед Т. Шевченко, привнесли у цей процес радикалктське несприйняття iмперського гноблення, заклик "рвати кайдани", iдею "всеслов'янського братства". Далi на грунтi цих щей вщбувалося оформлення iдеологi! укра!нського нацiоналiзму.
Нацiональна iдея в Укра!ш викристалiзовувалася як iдея смисложиттева i водночас вiльна вiд нацiонально! мегаломани, засвiдчила публiкацiя в часописi "Украинская жизнь" (1913 р., № 6) статт М. Чубинського "Укра!нська нащональна щея та !! правовi постулати". "Коли любов до свого нероздшьна з повагою до чужого, коли боротьба за сво! нацiональнi права поеднуеться з визнанням таких же прав кожно! шшо! нацi!, тодi нацiональна iдея дае людству вс сво! найкращi плоди й ш в чому не е перешкодою майбутньому коли-небудь великому союзу народiв", - говорилося в нш [14].
Реальна небезпека, що нависла над укра!нським етносом, зумовила появу радикальних рiзновидiв нацiонально! iде!. Запропонована М. М^хновським формула "одна, едина, нероздшьна, вшьна, самостiйна Укра!на вщ Карпатiв аж по Кавказ" [15] могла б мати неабиякий об'еднувальний потенщал, якби не сполучалася з ксенофобськими гаслами "Укра!ни для вкрашщв", боротьби проти "усiх зайд". В ру^ демократизму й лiбералiзму перебували помiркованiшi варiанти укра!нсько! iде!, що грунтувалися на моделях децентралiзацi! обох iмперiй та укра!нського автономiзму (М. Драгоманов, М.
Грушевський, I. Франко). Етатизащя укра!нсько! ще! - прикметна риса !! державницьких парадигм (В. Липинський, В. Старосольський).
На рiвнi буденно! свiдомостi нацюнальна iдея iснувала переважно у виглядi мрiй про Укра!ну "без пана й хлопа", "республки робочих людей", "свое! хати", що стимулювало появу як рiзноманiтних концепцiй солiдаризму й корпоративiзму, так i всiляких сощальних утопiй. В часи революцiйних катаклiзмiв помiтною !! складовою стала щея соборностi, територiально! едностi Укра!ни в !! етнографiчних межах. Втiм, сконструювати на такш основi прийнятний для мас сощальний iдеал укра!нськiй пол^ичний думцi не вдалося, чим не в останню чергу була зумовлена поразка Укра!нсько! революци 1917 -1920 роюв.
Поразка Укра!нсько! революци i пов'язане з нею чергове розчленування укра!нсько! етнiчно! територi! посилили в нацюнальнш iде!, з одного боку, настро! пасивно! споглядальностi, а з другого - екстремютсью крайнощ1 Вiдповiддю на позiрну демонстрацiю радянською владою свое! прихильностi до нацюнальних цiнностей була поява в УРСР нацюнал-комушзму з гаслами дистанцiювання вщ Москви (М. Хвильовий). Реакцiею на лозунг "Польща для полякiв", тд яким здiйснювався асимiляторський курс польсько! влади в Галичинi, стала поява радикального, "штегрального" нацiоналiзму з вимогами "Укра!ни для укра!нцiв", iдеями кастовости вождизму, крайнього волюнтаризму, геро!зацiею терору.
В останньому трактуванш нацiональна щея не могла згуртувати навiть переконаних нацюнашспв, свiдченням чого був розкол в ОУН. Поразка "штегрального" нацiоналiзму виразно позначилася (не без впливу радянсько! пропаганди) на авторитет укра!нсько! iде!. В радянськiй системi координат ставлення до не!, як i до нацiоналiзму, було рiзко негативне; натомкть культивувався нацiональний нiгiлiзм.
Вщродження суспiльного iнтересу до нацiонально! ще! припадае на кiнець 80-х роюв, коли !! взяв на озброення Народний рух Укра!ни. Живий ланцюг вщ Киева до Львова, яким було у Ычш 1990 року вщзначено рiчницю "Акту злуки" обох частин Укра!ни, показав, що потенщал укра!нсько! iде! не розтрачений i що вона спроможна згуртовувати людей. Промовист результати референдуму в грудш 1991 року засвiдчили, що основним !! змiстом стала iдея власно! державностi i загального добробуту. Спроби спадкоемщв ОУН вiдродити "нацiональну щею зразка 40-х рокiв" успiхом не увшчалися. Самовизначення Укра!ни здiйснювалося не на основi нацiонально-етнiчно!, а на базi нацiонально-державницько! парадигми, що убезпечило вщ проявiв ксенофобi!, мiжетнiчних ускладнень.
Дiапазон пiдходiв до трактувань нацюнально! iде! у цей час був, проте, досить широким. Домшувала етшчно орiентована, обернена в минуле парадигма вщродження, чим був зумовлений виразний присмак арха!ки в тогочасних моделях самощентифкаци. Не лише нацюнал-радикали, але й нацiонал-демократи часто надавали украшськш iде! вузького, етнографiчного тлумачення, наголошували на особливiй ролi етнiчних украшщв у
державотворенш. В !! фундамент стало модно закладати тези фатуму, прокляття, "вдабрано! ктори", "топосу поразки", яю вже у наш час втшилися в формулу "приреченостi на неустх" [16]. Реакцiею на такi перекоси стала активiзацiя росiйського нацiоналiзму, що спричинило поглиблення поляризацi! в суспшьств^ Педалювання минулих - справжнiх i уявних - кривд i образ посилювало орiентацiю у бiк традицшного нацiоналiзму, перешкоджало виробленню громадянсько! моделi функцiонування соцiуму. А спричинене розколами в Народному рус падiння авторитету нащонал-демократв зумовило черговий спад рейтингу нащонально! iде!.
Лишаеться тепер ощнити вплив дискусiй на тему нащонально! ще! на полiтичну реальнiсть. Очевидно, що обговорення питання, "спрацювала" чи "не спрацювала" нацiональна iдея в умовах незалежност, розпочате академiком П. Толочком [17], поляризувало укра!нське суспшьство. Крайнi погляди, якi при цьому висловлювалися, здебiльшого не прояснювали, а затемнювали смисл поняття, а тому спричинили його помяну девальвацiю. Такий шструментальний пiдхiд, явно запозичений iз методологi! радянських часiв, спричинився до того, що нащональна iдея стала об'ектом iронiчних нападок i навт вiдвертого нехтування позитивного потенцiалу, який у нш закладено. А штелектуальний пошук у цiй сферi був переключений на критику росшсько! ще! i росiйсько! полiтики - iз паралельними спробами сконструювати укра!нський антипод щеям росiйського месiанiзму.
Доводиться, на жаль, констатувати, що нишшнш кризовий стан суспшьно! свiдомостi, обтяжений гострою поляризащею соцiуму, амбiвалентнiстю цiннiсних оркнтацш, неоднозначною оцiнкою радянсько! спадщини, не створюе належних умов для кристалiзацi! нацiонально! iде! на гуманiстичних, загальноцившзацшних принципах. А всiлякi спроби вибудовувати !! на войовничо-захисних засадах з присмаком ксенофоби позбавленi конструктивного потенщалу, оскiльки етап протистояння у боротьбi за самоствердження укра!нською нацiею уже пройдений.
В сучасних умовах найбiльшi шанси на оволодiння масовою свщомктю мае iдея залежностi добробуту й душевного комфорту кожного громадянина вщ блага наци й держави, нерозривного зв'язку поколшь, нащонально! злагоди i громадянського миру, спшьно! вiдповiдальностi за майбутне. Етшчна складова в нш обов'язково мае бути присутня - не лише як данина кторичнш пам'ят, але й як реальний чинник iдентифiкацi!, цементування суспiльства навколо його ядра - укра!нсько! етнонаци. Але усвiдомлення свое! унiкальностi i самодостатностi не повинне перешкоджати щеям вщкритост до загальноцивiлiзацiйних надбань. Реалiзацiя укра!нсько! iде! можлива лише на перехрест врахування власного iсторичного досвщу i засвоення загальносвiтових гуманiстичних щнностей. Важливi передумови утвердження нацiонально! ще! - морально-духовне оздоровления суспiльства, нащональне самоврядування, дiйова державна пiдтримка укра!нсько! культури, мови, нацiональних традицiй.
Крист^защя нацюнальних штереЫв, обстоювання економiчноl та шформацшно! безпеки, турбота про здоровий споЫб життя i про довкшля, протидiя процесам деiнтелектуалiзацi!, забезпечення умов для штеграци i плщного дiалогу рiзних культур та релкшних конфесiй, захист конституцiйного порядку, громадянського миру i злагоди - саме навколо цих конструктивних завдань можуть концентруватися штелект i воля наци. Надзвичайно важливо при цьому постшно дбати про те, щоб дискуси навколо понять нацiонально! iдентичностi й нацюнально! iде! не перетворювалися у двобш iдеологiй.
Висновки.
1. Нацюнальна iдея та нацiональна iдентичнiсть укра!нського народу формувалася протягом багатьох столт i сьогоднi переживае один iз сво!х етапiв становлення.
2. Вчення про нацюнальну iдею повинно бути основою державно! пол^ики Укра!ни.
Л1тература
1. Тишков В. А. Постсоветский национализм и российская антропология // Социс. - 1997. - № 1. - С. 53 - 54; "Нация - это метафора" // Дружба народов. -2000. - № 7. - С. 170 - 182.
2. Мала енциклопедiя етнодержавознавства. - К., 1996. - С. 98.
3. Обушний М. I. Етнонацюнальна щентичшсть - феномен самовизначення украшщв. - К., 1999.
4. Костенко Н. Культурш щентичностк перетворення i визнання // Соцюлопя: теорiя, методи, маркетинг. - 2001. - № 4. - С. 74.
5. Татунц С. А. Этнические меньшинства в процессе коммуникации // Вестник Московского университета. - Сер. 18. - Социология и политология. -1999. - № 4. - С. 80.
6. Смгг Е. Нацюнальна щентичшсть. - К., 1994. - С. 24, 149 - 150.
7. Коллар Я. О. литературной взаимосвязи между славянскими племенами и наречиями //Антология чешской и словацкой философии. - М., 1982. - С. 234.
8. Струкевич О. К. Укра!нська "нащя до нацiоналiзму": пошуки, критери щентичност в УкрашьГетьманщиш XVII ст. // Укра!нський кторичний журнал.-1999.-№ 6.- С. 18.
9. Андерсон Б. Уявлеш спшьноти. Мiркування щодо походження й поширення нацiоналiзму. 2-е перероблене видання. - К., 2001. - С. 98 - 99.
10. Степаненко В. Перспективи громадянсько! наци // Вiче. - 2002. - № 5. - С. 64.
11. Кресша I. Укра!нська нацюнальна свщомшть i сучасш пол^ичш процеси. Етнополггичний аналiз. - К., 1998. - С. 238.
12. Майборода О. "Укра!нська нацюнальна щея": штегративш можливосп вiртуальностi // Нацюнальна штегращя в полжультурному суспшьствк укра!нський досвщ 1991 - 2000 роюв. - К., 2002. - С. 349.
13. Курас I., Солдатенко В., Бевз Т. кторичш пщстави укра!нсько! iде! // Етнопол^олопя в Укра!нi. Становлення. Що далi?. - К., 2002. - С. 142.
14. Чубинский М. П. Украинская национальная идея и ея правовые постулаты // Грушевський М. С., Чубинський М. П. Украшське питання. - К., 1992. - С. 9.
15. Украшська сустльно-полггична думка в ХХ стол^1 - Т. 1. - Б. м., 1983. - С. 70.
16. Яворський В. Про Украшу без звинувачень // 1 (Л^в). - 2002. - № 26. - С. 86 - 96.
17. Толочко П. Вщ Рус до Украши. - К., 1994. - С. 354.
Summary
Koltyn E.M., Gorbatuk B.A., Maksymovych I.A. ChernushkinB.O.
Lviv national university of veterinary medicine and Biotechnologies named
after S.Z. Gzhytskyj NATIONAL IDEA AND NATIONAL IDENTITY UKRAINIAN
Today it is important to clearly distinguish between ethnic and national identity. The basis of this distinction should put differences between ethnocentric and lokotsentrychnym type of attitude. Identification of the ethnic group is basically cultural in the identification of a nation is much more distinct territorial component. The basis of ethnicity - biological, linguistic, cultural and religious. Background of the nation - institutional, political, territorial. Unlike ethnicity, national identity finds its main expression in the horizontal members of a community identity as citizens. The emphasis is thus on national values - the national interest, national security and so on.