CC BY
55
УДК 35.077.92
НАЦЮНАЛЬНА ЕЛ1ТА ТА НАЦЮНАЛЬНА МОВА - КОНФЛ1КТ ЧИ ГАРМОН1Я ?
Г.П. Свсеева к. фш. н., доц.., докторант ДР1ДУ НАДУ
Аналiз nepe6iry сучасних суспшьно-пол^ичних процесiв, нових виклиюв i загроз у внyтрiшнiй та зовшшнш полiтицi дае пiдстави вести мову про завершення початкового етапу становлення Украши як держави. Сьогодш починають активiзyватися проблеми подальшого вибору i визначення стратеги й тактики суспшьно-пол^ичного розвитку держави. Визначну роль у цих процесах вiдiграе саме ел^а. Жодна спiльнота - вщ соцiального клану до наци, не спроможна стати суб'ектом вторичного процесу, якщо вона не видiлить помiж себе тих, хто б зм^ приймати вiд li особи ршення та визначати державну полiтикy. Саме таю провщш прошарки керують суспшьством i саме 1х називають ел^ою. Термiн «елта» в сyчаснiй науковш лiтератyрi мае рiзнi тлумачення, незважаючи на дуже давню iсторiю його формування Саме слово «ел^а» латинського походження з французьким уточненням elite - найкращi представники суспшьства або якоьнебудь ii частини. Наукова ж концепщя теори елiти сформувалася в другш половинi Х1Х ст., коли у зв'язку з особливостями розвитку пол^ичного життя настав перюд критично! переоцшки форм правлiння. Попередниками теори елiт були ще1, обгрyнтованi у працях Конфyцiя, Платона, Макiавелi, Карлейля, Нщше. Як цiлiсна система св^огляду теори елiт були сформyльованi на початку ХХ ст. Вшьфредо Парето, Гаетано Моска, Максом Вебером, Робертом Мiхельсом, Карлом Маносельмоном, Хосе Ортегою-ьГассетом, Арнольдом Тойнбi, Райтом Мiллсом та ш. Як стверджуе О.Крюков, на вшх iсторичних етапах розвитку людства «видiлялися привiлейованi меншостi, соцiальнi стльносп, якi були панiвними в сустльствь Характерна ознака тако! сощально! спшьносп - безпосередня участь у прийнят й реалiзацil важливих рiшень».[8, с.9]
Ми не будемо дослiджyвати теорт питання «хто в сyспiльствi е елта?», скористуемося iснyючими тлумаченнями в наукових теорiях сyчасностi. Наше дослщження мае на метi прослiдкyвати роль украшсько! нацюнально! елiти у формуванш мовного чинника нацюнально! ще1. Серед величезного розмаггтя наукових трактувань поняття «елiта» в сyспiльствi у рiзнi часи та рiзнi наyковi школи трактують по-рiзномy: особи, як1 володгють вищими показниками (результатившстю) у свогй галуз1 д1яльност1, за теорiею В.Парето; харизматичт особи, за визначенням М.Вебера; особи, якг волод1ють ¡нтелектуальною та моральною перевагою над масою, без в1дношення до свого статус,у за визначенням Ж.Бодена; найбыьш активна у пол1тичному в1дношенм особи, зор1ентоваю на владу, оргамзована менш1сть сустльства, за теорiею Г.Моска; особи, якг займають вищ1 м1сця у суспгльствг завдяки своему б1олог1чному генетичному походженню, за визначенням Р.Ушьямса; особи, якг мають високий статус у суспгльствг та завдяки цьому впливають на соцгальний прогрес за визначенням М.Дюпре; особи, якг мають у суспгльствг найбыьший престиж, за твердженням Г.Лассуел; особи, якг одержують матергальнг цгнностг у максимальнихрозм1рах, за теорiею Дж. Бернхейма; особи, ям характеризуются найвищим почуттям в1дпов1дальност1, за визначенням Х.Ортега-ьГассета [18] та iншi теорп. Слд зауважити, що перераховаш та неперераховаш класифшацл ел^ захщш соцюлоги, пол^ологи сформулювали для стабшьних суспшьств. Для перехщних суспшьств, зокрема i для Украши,
таю визначення не зовшм придатнi, бо щ краши перебувають у сташ трансформацп вiд тоталiтарного через демократизащю до громадянського суспiльства. Тут е своя специфiка i певна вщмшшсть, пов'язана з багатьма чинниками: ментальшстю, iсторичними традицiями, економiчною полiтикою, станом розвитку демократа тощо. Детально та обгрунтовано дослiджучи теорiю елiт О. Крюков, виводить влас не трактування ел^и як комплекс найвпливов1ших стльностей оаб у в1дносно в1докремлених одна в1д одног сферах сустльног д1яльност1, тобто як сукупн1сть найбыьш впливових «профес1онал1в», що повною м1рою контролюють св1й «профеайний» прост1р. Автор не виключае можливост юнування «ушверсальних» дiячiв - управлшщв, якi можуть користуватися значним впливом у кшькох або навт у багатьох сегментах системи ел^ [9, с.19-27]. Суттевим внеском до теори елiт е обгрунтування елiти вiдповiдно до потреб нацюнального державотворення, зроблене у свiй час украшським полiтологом В. Липинським. Його концепщя «нацюнально1 аристократа» полягае у тому, що ш етнографiчна [етшчна] маса людей як така, ш мова сама по собi, ш окрема територiя автоматично не творять наци. Це здшснюеться активною групою ще1 наци, на грунтi культурних, моральних i полiтичних цiнностей, з яко! й формуеться нацiя[11]. Наявшсть елiти як духовно-оргашчно1 частини народу, що упредметнюе засобами культури його духовш основи, формуе концепцiю нацюнально1 самоiдентичностi, е невiд'емним фактором повноцшного життя наци. Через елiту нащя усвiдомлюе себе як така. Але не тшьки через елiту вона себе шзнае, органiзовуе, настановляе, вчить, захищае, керуе. Через елiту вона шзнае закони навколишнього свiту, виробляе орiентири у ньому, вивчае рiзнi цившзаци, форми !х iснування та суть, переваги i недолiки, знаходить у них свое мюце. Нащя за допомогою елiти стае дiевою, виробляе свою концепцiю свiту, власне св^обачення та свiтосприйняття. Ще в середиш ХХ столiття генiальний М. Бердяев вщчував прийдешне i писав: «Усе змшилося навколо в свт i потрiбнi вже новi реакци живого духу на все, що вщбуваеться. Цi новi реакци необхщш i для духу, вiрного свош вiрi, сво1й ще1». [2, с. 3]. Класична сощолопчна думка визначае ел^у як групу осiб, що займае найвищi позици в сощальнш структурi суспiльства. При цьому не мае значення, яю чинники зумовили входження особи в елiту-особистi якосп, заслуги перед суспiльством чи И сощальне входження. Полiтична елiта безпосередньо пов'язуеться з державною владою i ототожнюеться з правлячим класом. При цьому класики владних концепцш акцентують увагу не на процесах, що вщбуваються в суспiльствi i впливають на становлення i розвиток ел^и, а навпаки - вся суспшьна iсторiя визначаеться дiяльнiстю окремих обраних ошб. Таким чином, полiтична ел^а розглядаеться як соцiальна спiльнота, що володiе набором певних характерних ознак. Сучасна функщональна теорiя, не вщкидаючи структурних пiдходiв, визначае полiтичну ел^у як сукупнiсть осiб, якi здшснюють стратегiчний вплив на соцiально - пол^ичш процеси. М.Шелер вiдзначав, що «щншсть елiти полягае не в нш самiй, а в И функцп для суспiльства. Вона завжди спрямовуе процес, який вже йде у певному напрямЬ» [17, с.47]. Необхiдним елементом функщонально1 теори елгти стае аналiз вiдносин елiти та сощального середовища. I це зрозумшо, адже елiта формуеться соцiальними умовами, що змшюються i тягнуть за собою вщповщш змiни критерив ел^арносп, якi, таким чином, стануть рухомi в часi i просторi.
Останшм часом з'явилося багато праць, присвячених формуванню пол^ично1 елiти незалежно1 Украши [10, 14, 1, 7, 8]. I хоча в цих працях юнуе розмагття думок щодо шляхiв становлення нишшньо1 елiти, здаеться, автори едиш в тому, що вона постала в результат розпаду Радянського союзу, коли реальна влада без особливих ускладнень опинилася в руках колишньо1 партшно1 номенклатури. Хоча варто вщзначити, що, мабуть, не головне якого походження елта, а найголовшшим е те - чи пройнята ел^а нащонально-державними орiентирами [свiдомiстю]. Нащональна самосвiдомiсть е головним стрижневим компонентом нащонально1 ще1, яка, в свою чергу, становить сукупшсть сощальних, полiтичних, економiчних, моральних, естетичних, фшософських, релiгiйних поглядiв, що характеризують
змют, рiвень i особливостi духовного розвитку нацюнально-етшчно! спiльноти. У цьому контекст мова е основою нацiонального буття уже хоча б тому, що вона становить единий атрибут, що юнуе поза часом, незалежно вщ географiчних, полiтичних, економiчних реалiй, хоча й фшсуе у собi в опосередкованому виглядi всi тi змши, яких зазнае в своему розвитковi полiтична нацiя. Погоджуючись з ушма вищезазначеними теорiями та сприймаючи !х як сукупнiсть укра!нських елiт, при цьому вщгортаючись вiд тих теорш, якi стверджують вiдсутнiсть будь яко! елiти в Укра!ш [4], ставимо запитання чи е «вибрана верства» (за термiнологiею В.Липинського) символом украшсько! пол^ично! нацi!. Адже за висловом К.Маркса ел^а, яка говорить чужою мовою - чужа елiта. Озираючись на пройдений iсторичний шлях укра!нською спiльнотою, можна стверджувати, що укра!нськш соцiальнiй системi "людина - суспшьство - держава", !! освiтi, культурi та духовностi було завдано величезно! шкоди, особливо - розвитковi штелектуального потенцiалу народу, його нацiональнiй елт. Сьогоднi це негативно позначилося передовым на спроможносп укра!нського суспiльства нарощувати тi соцiальнi клiтини, якi об'еднують укра!нську нацiю i формують !! свiдомiсть як цiлiсно! активно! одинищ свiтового простору. Значнi штелектуально-духовш втрати в минулому заважають укра!нському суспiльству усвiдомити не лише сенс юнування незалежно! нацi!-держави, а й почуття !! окремiшностi в св^овому розма!ттi культур, мов, традицiй. Тобто, не укра!нська нацiональна iдея "не спрацювала", а ми не працюемо на не! як належить державному народов^ духовна iнтелектуальна елiта якого повинна доводити щею до суспшьного загалу, робити !! близькою усьому народов^ перетворювати !! у пам'ять про спшьне минуле, iсторiю; а це формуе свщомють, дух наци, який стае рушшною силою майбутшх суспiльних зрушень та консолiдацi!. На жаль укра!нська елiта не спромоглася ниш виконати свое покликання: нащя й досi по сутi навпомацки нащупуе свiй шлях. Сьогоднi не лише широк верстви населения, а й пол^ична й управлiнська елга позбавленi чiтких свiтоглядних та щеолопчних орiентирiв, керуються у сво!й робот утилiтарними мiркуваниями, створивши загрозу самому юнуванню укра!нсько! нацi!. За визначенням П.Ситник, А.Дербак склалася ситуацiя, коли «слт ведуть слiпих i вс разом попадають у яму»[13]. Вщповщальшсть за такий стан лягае насамперед на духовну ел^у. Саме вона повинна , не дивлячись на при перешкоди, несприятливi, обставини, пасивний отр деморалiзованих верств населення, свщому протидiю панiвних олiгархiчних структур, формувати нацюнальну самосвiдомiсть як духовну основу сощально-пол^ично! активностi нацi!, бути першим взiрцевим носiем державно! мови, як першо! i невiд'емно! ознаки держави. Згадаймо, стан розвитку росшсько! мови у Х1Хст. був вкрай низьким. Мовою послуговувалися лише селяни та нижчi верстви населення. Росiйська елга розмовляла французькою «Татьяна - русская душа, по-русски плохо понимала, журналов наших не читала», - з сумом писав О.Пушкш у поемi «Свгенш Онегш»[12, с.134]. I тшьки завдяки iнтелектуально-духовнiй елiтi тодiшньо! Росп - В.Белiнський, М.Добролюбов, М.Герцен та ш. - вдалося пiдияти престиж росшсько! мови, зберегти !! для народу, наци. Отже, на переднш план розбудови держави сьогодш об'ективно повинна вийти духовна штелектуальна елга, яка хоча не володiе владою, але акумулюе в собi силу штелекту нацi!, необхiдну для повноцшного розвитку суспiльства. У цьому контекст нацiональна iдея не е ш унiверсальною, нi всеохопною.
Бiльше того, накреслюючи одну з доктрин державотворення, духовно-штелектуальна елта мусить визнати, що для сучасного суспшьного поступу характерна багатовекторнють соцiальних процесiв i явищ, якi одночасно торкають демократичнiсть розвитку спшьноти, !! науково-технiчний прогрес, зайнятють i соцiально-економiчний добробут людей, ефектившсть господарського механiзму i гуманiзм суспшьних вiдносин, консолiдацiю нацi! та розширення сфер !! комунiкацi!, побудову громадянського суспiльства тощо. Сьогоднi для бшьш повного та якiсного врахування людського фактора у процес розбудови держави бшьш придатною е теорiя "ядра" наци, в основi яко! — феномен духовно-штелектуально! елiти як серцевини (ядра)
pозвиткy кожно1' нaцiï, основного носiя й ^оду^ита ïï твоpчого потенцiaлy. Бо, як ^авильно ствеpджye Ю.Шевчук[16], в такому суспшьсга деpжaвнa мова однаково ^^одно звучить у вyстax ^ез^^нта кpaïни i його дpyжини, ^остого pобiтникa i вченого, бaнкipa i домогосподapки. У такому сyспiльствi деpжaвнa мова пaнye в школi, yнiвеpситетi, книгapнi, на paдiо- й у телеефipi, в теaтpi. Деpжaвнa мова e обов'язковою у спiлкyвaннi пол^июв, депyтaтiв i ypядовцiв всix piвнiв i pегiонiв, бо вони зaxищaють нaцiонaльнi iнтеpеси деpжaви, незалежно вщ пpинaлежностi до piзниx пapтiй та щеологш. Сьогоднi полiтикaм piзниx кольоpiв час yсвiдомити, що побудувати в pинковомy свiтi Сaмостiйнy Укpaïнськy Деpжaвy - це означас нaсaмпеpед забезпечити ïï штелектуальну сaмостiйнiсть, яка не дасть ш пеpетвоpитися на pинок мaлоквaлiфiковaноï pобочоï сили, дешевого постачальника нaпiвфaбpикaтiв чоpноï метaлypгiï, мiнеpaльноï с^овини чи стати смiттeзвaлищем пpомисловиx вiдxодiв eвpопейськоï iндyстpiï.
В yмовax великоï конкypенцiï та шаленого економiчного тиску штелектуальна сaмостiйнiсть Укpaïни - це чи не одна з нaйвaжливiшиx складовж yкpaïнськоï нaцiонaльноï iдеï, яка б здатна об'сднати нaцiю. Iнстpyментом цього об'eднaння повинна стати деpжaвнa мова в yстax iнтелектyaльноï ел^и yкpaïнського сyспiльствa. Тому на наш погляд, в сучаснш Укpaïнi aвaнгapднy pоль повинна вiдiгpaвaти нaцiонaльно-дyxовнa елга, пеpедyсiм наукова, теxнiчнa. освiтянськa, мистецька, яка здатна втiлити пiднести i возвеличити pоль деpжaвноï мови у фоpмyвaннi нaцiï-деpжaви. Погоджусмося з позищсю О.Дpоздовa, котpий у pозвiдцi «Безелiтapнa У^аша» з сумом констaтye, що щ «iлюзiï гapнi, але на жаль вони не пpaцюють. бо однаково «меpтвi» як дyxовнa елга, так i полiтичнa, бо i пеpшa i дpyгa не мають потyжноï пpоекцiï на нapод» [6, с.237]. Ось тут-то i необxiднa вдала i пpодyмaнa, послiдовнa i виважена мовна пол^ика деpжaви. Але що ж до можновладщв, котpi пpиймaють та зaтвеpджyють цю пол^ику, мaeмо таке. Укpaïнськa полiтичнa елга - «пpaвлячa каста» [за визначенням Донцова], що була пpедстaвленa колишньою пapтiйною номенклaтypою - Л.Кpaвчyк, i Л. Кучма, i €.Mapчyк i багато iншиx. Саме yтвоpення новоï елiти було пpотистaвленням pежимовi з якого вона вийшла. Потpiбно pозyмiти, що полiтики пеpшого ешелону в Укpaïнi, не були б пол^иками пеpшого ешелону в СРСР, а тому вони всшяко намагались за^шити свiй новий статус. Тому, з самого початку свого юнування ця елiтa почала шукати випpaвдaння сенсу свого юнування. Для цього потpiбно було поглибити вщмшносп мiж У^ашою та УРСР, щоб не залишитись в полiтичнiй оpбiтi Москви. Змшили деpжaвнy символiкy, гiмн, цеpемонiaл. ввели новi деpжaвнi свята, написали нову веpсiю iстоpiï. На вiдмiнy вщ символiки, свят i т.in. у^ашську мову нaвiть не тpебa було легiтимiзyвaти, пpосто потpiбно було пеpевести на неï бюpокpaтичний aпapaт. Ця самоу^ашзащя колишньоï paдянськоï елiти диктувалася пpостим i зpозyмiлим мотивом - ïï ^агненням вiдмежyвaтися не лише пол^ично, а й дискypсивно вщ стapого pежимy i вiд pосiйськоï мови як його всюдисущого символу i ^овщника впливiв. Укpaïнськa мова ^опонувала себе як готове знapяддя твоpення новоï полiтичноï iдентичностi. Ця щентичнють свосю чеpгою була ви^авданням сaмоï yкpaïнськоï незaлежностi. Мовляв, оскшьки ми piзнi за мовою, кyльтypою, pелiгieю, iстоpieю i т.д., то й юнувати нам слiд у склад1 piзниx незaлежниx деpжaв.
Для у^аш^к^ полiтичниx елiт легiтимiзaцiя деpжaвницького пpоектy була i лишaeться ^ивабливою виключно в тiй мipi, у якш вона yзaконюe ïx самж i ïxнi зaзixaння на кеpiвництво сyспiльством. У цьому поглядi на у^ашський деpжaвний пpоект, нaсaмпеpед як ^TOpm^ можливiсть кеpyвaти свосю теpитоpieю незалежно вiд колишньоï метpополiï та тшитися завдяки цьому абсолютно недосяжними ще вчоpa пpестижем, pесypсaми та владою, yкpaïнськi полiтико-олiгapxiчнi елiти сдиш. З цieï точки зоpy сеpед yкpaïнськоï елiти зникae подiл на клани - на донецькж, кив^к^ чи днiпpопетpовськиx, на зовнiшньополiтичнi оpieнтaцiï -eвpопейськy чи eвpaзiйськy, на pелiгiï - московська цеpквa чи у^ажью як i, зpештою, на мови
- украшську чи росшську. Навт, здавалося б, безнадiйно сепаратистська елга Криму в одному човш з рештою украшських можновладцiв у кровнiй защкавленосп зберегти нове владне становище. Украшська мова, мова титульно! наци, пропонувала себе, як природний спосiб артикуляцп державницького проекту пiд назвою "незалежна Украша". Украшська мова натомiсть сприяе бiльшiй непроникностi укра!нсько1 полiтики перед чужими впливами. Для украшсько! ел^и створення украшського комунiкативного простору щкаве не якимись патрiотично-iдеалiстичними прагненнями вщновити iсторичну справедливiсть на користь покривджено! мови. Воно насамперед цiкаве ш як дieвий спосiб звiльнення вщ контролю i впливу Москви. У 1994 рощ нацюнально-патрютичш кола Украши журилися тим, що перемога проросшського Л.Кучми означатиме проголошення росiйськоï мови державною, дальшу русифiкацiю i як ïï логiчний фiнал - кшець незалежноï Украïни. Цього не сталося. 1з приходом на Банкову Л.Кучми i його людей включилися мехашзми логiки влади. 1нстинктивно вiдчуваючи, що для своа легiтимiзацiï як голова держави вш повинен говорити мовою ще! держави, Л.Кучма перейшов на украшську. Якщо уважно придивитись до поведшки наших полiтикiв, то побачимо, що одшею iз перших речей, яю мае робити i часпше всього робить росiйськомовний украшський пол^ик, що зайняв владне становище - е перехщ на украшську мову в офщшному спiлкуваннi. Вiн може бути все бшьше послiдовним, як це сталося ¡з прем'ером Ю.Тимошенко, чи декоративним - як у випадку ¡з екс-президентом Л.Кучмою чи екс-прем'ером В.Януковичем чи екс-голова НБУ С.Тшпко. Важлива не так яюсть мови, як сам факт ïï вживання нехай навт у такому далекому вщ досконалостi рiзновидi, як у М. Азарова. У такому переходi немае i rim iдеалiзму - здiйснити його пiдказуе прим^ивне полiтичне чуття i та сама лопка владного становища. Тому не слщ дивуватися повiдомленням про намiри В.Кличка чи Р. Ахметова, В.Инчука опанувати украïнську. Було б значно дившше, коли б таю усшшш кожен у свош галузi дiячi, не хотiли б зробити цього. Тут стд розрiзняти риторику пол^ика та його довготривалий iнтерес. Украшська пол^ична елiта швидко усвiдомила привабливють влади, як i усвiдомила те, що наявнють в Украïнi демографiчноï спадщини СРСР створюе ситуацiю, коли величезна частина виборцiв веде себе по-росшськи, е провiдником кремлiвських впливiв, а вiдтак обмежуе поле маневрiв украïнськоï полiтичноï елiти, змушуючи ïï весь час оглядатися на Москву. У короткотермшовш перспективi украïнськi ел^и зацiкавленi використати для себе цього виборця. З точки зору стратегiчноï перспективи для них мае бути очевидним, що пiдрив вже хисткого статусу укра^сь^' мови тотожний позбавленню себе потужного знаряддя легiтимiзацiï в очах великоï частини власних громадян, включно ¡з росiйськомовними украïнцями, та зовшшнього свiту i, - що ще важливiше, - знаряддя дискурсивного захисту вщ московських зазiхань. Як не парадоксально, але украшська мова i культура легiтимiзують украшську державу, а з нею й ïï ел^у, також в очах громадськоï думки самоï Роси - подобаеться це комусь чи ш. Ця легiтимiзацiя спираеться на убивчу у свош простотi й ефективностi лопку: чим бiльш вiдмiнна Украïна за мовою, культурою, iсторiею. релiгiею, нащональним характером i т.д. вiд Роси тим «природшшим» е ïï прагнення бути незалежною та суверенною державою. Водночас посилення становища росiйськоï за рахунок дальшоï маргiналiзацiï украïнськоï мови шдривае сам смисл iснування укра^сь^ незалежностi, а з нею - i украïнськоï елiти як суверенного пол^ичного актора. В очах украïнськоï елiти надзвичайно вагомим аргументом на користь украïнськоï мови як головноï i самоочевидноï ознаки украïнськоï окремшносп е те, що украïнська держава е необхщною умовою iснування цiеï елiти, бо поза незалежною Украшою немае украïнських олiгархiв Ахметових, Инчуюв, Коломойських та шших. Для них ращя держави тут цiлком зб^аеться ¡з рацiею ïхнього ж владного становища. Цшком зрозумiло, що думаючи лише про власний зиск, украшська пол^ична елiта не мае мудрост та вiдваги довести створення свого суверенного дискурсивного поля до лопчного юнця, адже юнуючий стан речей повною мiрою ïï задовольняе. Тим бшьше, що фактичний розподiл Украши робить пол^ичну гру на ïï теренах бшьш простою та прогнозованою. Прикриваючись питаниями мови, можна вщсунути на заднш
план соцiально-економiчнi проблеми, вирiшення яких е набагато бiльш трудомютким процесом, шж проведения мовних дебатiв та референдумiв. Слiд теж розумiти, що пол^ики та олiгархи мають глибоко вкоршеш упередження проти укра!нсько! мови як неповноцшно! i для подолання цього становища потрiбна змiна старо! ел^и «радянсько!» новою «укра!нською» елiтою, що не вщчула на собi впливу тоталгарно! системи. До того часу мовна пол^ика буде половинчастою, буде тривати перманентний конфлшт рiзних мовних груп, що буде утримувати Укра!ну на межi нових полiтичних потрясшь. Сьогоднi укра!нська елiта як пол^ична, так i духовно-iнтелектуальна роздроблена. Сдиною вона стане тодi, коли 11 об'еднае спiльне бачення геополiтичного напрямку розвитку майбутнього Укра!ни i свое! ролi у твореннi цього майбутнього. В.Брюховецький, розмiрковуючи про роль ел^и в укра!нському суспiльствi та 11 вагу у визначеннi державно! мовно1 полiтики, зазначае: « Полiтична i наукова елiта повинна стимулювати пошук нових iдеалiв, нових шляхiв. Будь-яка концептуальна пол^ика повинна базуватися на певних духовних цiнностях. Цiнностi - це те, що е абсолютним, тодi як iнтереси е мшливими. Орiентацiя на цiнностi е справжньою ознакою ел^и»[ 3].
Сучасна елга матиме право називатися укра!нською лише тод^ якщо у центрi 11 полiтики державотворення стане пiклування про об'еднання укра!нсько! нацii, як конституцшно! бiльшостi населення держави. Сучасна владна елга не мае цих важелiв через те, що вона не визначилася зi системою цiнностей i прiоритетiв. Прiоритет - це етнонащя у системi ii духовних та матерiальних потреб. Мова - це потреба над потребами. Бо саме вона робить нас ушкальними i засвщчуе багатство людсько! цивiлiзацii. Саме мова й культура врятували нас у часи вщсутносп держави. У цьому одна з основних креативних функцш мови та культури. 1нтелектуальний потенцiал Укра!ни величезний. Це безперечно. Як безперечно й те, що вш упродовж останнiх рокiв стрiмко руйнуеться. Загалом формування нацiональноi ел^и й лiдерiв сучасного нацiонально-демократичного типу в Укра!ш тiльки розпочалося. Цей процес вимагае часу, знань, практики, правового поля i духовних засад. Варто зауважити й те, що елiтотворчi процеси - довготривалi, як про це свщчить iсторiя, адже iнтелiгентом високого гатунку вважають особистють, що займаеться iнтелектуальною працею не менш, нiж у третьому поколшш. Споглядаючи досвiд европейських полiтичних елщ державi потрiбна елiта, яка б поеднувала у собi iнтелект, духовнють, патрiотизм, спромоглася бути взiрцем для загалу й повести його за собою. Брак нацюнально! елiти - головна небезпека для юторичних перспектив незалежно! Укра!ни. Формування укра!нсько! нацюнально! ел^и - одна з найболючших проблем сьогодення. Державi потрiбна власне нацюнально забарвлена елга, високоiнтелектуальна, професшно вiдповiдальна, глибоко патрiотична, вiддана власному народов^ Украiнi, бо лише така елга здатна сформувати цiнностi та щеали, консолiдувати нацiю, спрямувати ii енергiю на розумнi та корисш справи та виконати за визначенням В. Фесенка «найголовшшу мiсiю, здшснення яко! зможуть оцiнити тiльки майбутш поколiння -правильний стратегiчний вибiр геополiтичноi траекторii розвитку укра!нського суспшьства» [15, с.117]. Загалом формування нацюнально! елгги й лiдерiв сучасного демократично-парламентського типу в Украiнi тшьки розпочалося. Цей процес вимагае часу, знань, практики, правового поля i духовних засад, бо нацюнальна елга формуеться не роками, а деятками роюв.
ВИКОРИСТАНА Л1ТЕРАТУРА:
1. Белебеха I. Укра!нська елiта. - Х. : Березшь, 1999. - 345 с.;
2. Бердяев Н. А. Судьба России: Опыты по психологии войны и национальности. - М., 1990. - с.364
3. Брюховецький В. Формування ново! укра!нсько! ел^и // Матерiали круглого столу // Режим доступу www. Elita / gov.ua.
4. Дацюк С. Укра!нська елгга: мiт, блеф i провокащя // I. - .2006. - №45. - с. 219 - 223
5. Донцов, Д. Дух нашо! давнини/ Д.Донцов. - Д.:ВщродженнГ,1991. - 342 с.
6. Дроздов О. Безелггарна Укра!на // I. - 2006. -№45. - С. 235 - 239.
7. Журавський В. С., Кучеренко О. Ю., Михайльченко М. I. Полггична елгга Укра!ни: TeopiH i практика трансформащ! / Укра!нська академiя полiтичних наук ; 1нститут сощологи НАН Укра!ни. - К. : Логос, 1999. - 262 с;
8. Блажейовський Д. Де украшська елга? Ел^у треба виховати!: збiрка особистих думок, рефлексiй та висновюв автора. - Л. : Каменяр, 2008. - 160 с.
9. Крюков О. Пол^ико-управлшська елга Укра!ни як чинник державотворення: Монографiя. - К.:Вид-во НАДУ,2006. - 252 с.
10. Крюков О. Пол^ико-управлшська елга Укра!ни: особливостi становлення та розвитку в умовах суспшьно! трансформаций Автореф. дис... д-ра наук з держ. упр.: 25.00.01 / Нащональна академiя держ. управлiння при Президентовi Укра!ни. - К., 2007. - 35 с.;
11. Липинський В. Листи до братiв-хлiборобiв / В.Липинський. - К.:Фiладельфiя, 1995. - 470 с.
12. Пушкин А. Сочинения. В 3-х томах. / А.Пушкин. - М.:Худож.лит.,1985. - 735 с.
13. Ситник П., Дербак А. Проблеми формування нацюнально! самосвщомосп в Укра!ш. Монографiя - К.,2004. - 227 с.
14. Чемекова С. Правляча елга Укра!ни: сутнють, особливосп та протирiччя формування i функщонування: Автореф. дис... канд. полiт. наук: 23.00.02 / Одеська нащональна юридична академiя - О., 2002. - 18 с.;
15. Фесенко В. Формування ново! укра!нсько! елгги // I - 2006. -№45. - с. 117-121.
16. Шевчук Ю. // Чому пол^ична елiта Укра!ни мусить любити мову // I. - 2006. - №6. -С. 21 - 35.
17. Шелер М. Избран. труд. М.:Гносиз,1994. -
18. Якубовський О., Приходченко Л. Кадри, ел^а, лщерство в державному управлшш. - Одеса : Оптимум, 2001. - 173 с.
УДК 35.077.92
Нащональна ел^а та нaцiонaльнa мова - конфлжт чи гaрмонiя? Г. П. Свсеева // Вiсник Приднiпровськоï державно'1 академн будiвництвa та aрхiтектури : ПДAБA, 2009. - № 5 -С. 52 - 58. - Бiблiогр: 18 назв.
Аналiзyeться роль yкpаïнськоï нацiональноï елiти y фоpмyваннi мовного чинника нацiональноï ще1'. Пропонуються шляxи фоpмyвання пpестижностi державно!' мови.
