CC BY
26
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
1ван НАДОЛЬНИЙ
НАЦ1ОНАЛЬНА САМОСВ1ДОМ1СТЬ ЯК ЧИННИК ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
В стaттi аналгзуеться феномен «свтоглядно! аномп». Показана роль освти та наукового знання у формуваннi духовноI аури особистостi (яка включае так тдсистеми: когттивну, регулятивну, комутка-тивну), а також нацюнальноI самосвiдомостi як складного духовного явища, яке виникае на певному грунтi соцiально-економiчного життя.
Динамiчнiсть суспшьних трансформацш комплексно впливае на формування культури, мови, традицш, вторично! пам'ят^ нащональних щн-ностей суб'ек^в матерiального й духовного виробництва. При розбудовi правово! держави, громадянського суспiльства необхiдно зосередити зусилля на формуванш нових щншсних орiентацiй, у центрi яких мае бути утвердження нацюнально! самосввдомост суб'ек^в державотворення як комплексно! й, у кшцевому пiдсумку, визначально! iде! багатоаспектних сторш державницько! iдеологi!. У нащональнш самосвiдомостi управлш-ських кадрiв штегративно зосереджена сутнiсть всiх духовних процешв i змiн, якi визначально впливають на складнi й суперечливi процеси суспшьного виробництва, ролi людини як суб'екта державотворення на шляхах утвердження нових вимiрiв суспшьного сучасного поступу.
У сучасному суспiльствi вшбуваються динамiчнi змiни у всiх сферах життедiяльностi, зумовленi глобальними й нацiональними особливостями, тенденщями розвитку. Глобалiзм охоплюе всi тканини виробництва, життя, працi, розподшу, освiти, виховання, духовностi. Глобальнi тенденци врива-ються насамперед у духовну царину особистост^ духовнi цiнностi, духовну культуру, намагаючись здiйснити тут тотальний вплив, шдпорядкувавши окреме загальному, нащональне загальнолюдському, iндивiдуальне (особис-тiсне) колективному. Безперечно, загальш тенденцi! свiтового розвитку
*ЯЬ *
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
наявш на всiх рiвнях, у всiх регiонах i кра!нах, у духовному свiтi кожно! людини, бо здiйснюeться единий потш науково-технiчного й суспiльного озброення людини осв^шми, культурними, духовними цiнностями й вимiрами. Свiт взагалi й сви людини при цьому стають бшьш мобiльними, творчими, адаптованими до сучасного буття й спрямованими в майбутне — це загальна закономiрнiсть св^ового суспшьного поступу.
Окреслена тенденцiя, закономiрнiсть мае також включати в себе й другу сторону дiалектично взаемопов'язаного процесу, а саме: розвиток само-бутшх нацiональних основ етносу, нацш, держави, кра!ни, людини, бо вони е суб'ектами загального й особливого в суспшьних перетвореннях i звершеннях, зростаннi й падiннi, вирiшеннi насамперед духовних щн-ностей, якi втрачають свiй сенс в епоху сучасно! науково-техшчно! революци. Якщо в сферi матерiального виробництва, споживання, забезпе-чення добробуту, сфер сощального захисту глобалiзм вимiрюеться позитив-ними показниками, то в духовному виробництвi дiють специфiчнi особливостi, риси, тенденцп. Духовний сви суспiльства й людини бiльш суперечливий, складшший, нiж змiни, наприклад, у продуктивной працi чи засобах пращ (хоч i тут чимало вагомих наявних суперечностей). Якби людство не прагнуло до штенсивних змiн у всiх сферах життедiяльностi, то основною при цьому була б духовна сфера, духовшсть у широкому розумш-ш. Духовнiсть, свiдомiсть, культура, св^оглядно-цшшсна зорiентованiсть людини «творить» нове буття, новий свгг, новi обри людства, як в кiнцевому пiдсумку впливають на духовш цiнностi кожно! людини як визначального суб'екта суспшьного поступу.
Усунення кризових явищ у нашому повсякденному житт пов?язуеться, насамперед, з наявшстю кризи в духовнiй сферi в цiлому, i духовностi особи, зокрема. Вихш суспiльства iз цього стану можливий лише за рахунок духовного оновлення свиу людини, утвердження високих моральних принцишв, правил, норм поведшки, поеднання штерешв людини з реальностями буденно-практичного життя як з явищами, що мають детермшантний характер i набуватимуть потужно! сили в майбутньому, яке вимагатиме нових духовних якостей i можливостей людини.
У нашому суспiльствi сьогодш настав саме такий стан «св^оглядно! аномп», коли усталенi орiентацil, звички, традицп, норми, цiнностi порушуються, зв'язки мiж iнститутами, ланками, структурами перебувають у стади нестшко! рiвноваги, а змшт структурних елементiв пол^ично! системи, духовного життя стае невизначеним й плинним. Розбалансована система сощально-пол^ичного життя, з одного боку, готова до штенсивних трансформацшних процешв, а з шшого — до повернення до старих структурних систем, звича!в, традицш. На наявний стан протиборства, конфл^тност штотно впливають трансформацiя суспiльного буття, детермшована реформацiйними заходами, руйнуванням усталених св^о-глядних орiентацiй переважно! бiльшостi рiзних соцiальних груп, верств, якi, по сут^ у незмiнному виглядi були раптом перенесет з минулого
тоталiтарного суспiльства в нове сощальне середовище, у якому для них немае ш звичного мшця, нi нiшi, у яку вони могли б у наявному виглядi штегруватися. Вiдомо, що зi змшою суспiльного буття (матерiально-виробничо! сфери життедiяльностi суспiльства) мае вiдбутися й змша духовних цiнностей, устремлiнь, орiентацiй, сам статус життедiяльностi рiзних сощальних верств. Одночасно наявний факт, що щ змiни не завжди сприймаються цими групами як бажаш, конче необхвдш. Слiд також ураховувати ту обставину, що укра!нське суспiльство переходить до дшсно незалежного, iндустрiального (шформащйного), демократичного стану не вiд традицшного, а вiд посттоталiтарного суспiльства. Тому тут порушуеться звична картина взаемозв'язку мiж традицiйними нормами життя й новими, як адекватно вiдповiдають iндустрiальному, точнiше — постiндустрiальному суспiльству. Наше суспшьство перестало бути в прийнятому розумшш традицiйним i е сучасним сощально стратифiкованим та, вiдповiдно, шдус^ально розвинутим, отже складаеться ситуацiя, коли в межах одного суспшьства сшвшнують двi типологп людсько! свiдомостi: шнуе нова адмiнiстративна ментальнiсть, притаманна пол^ичнш елiтi, яка розумiе необхiднiсть нових змш, ново!держави, нових полiтичних структур, атакож масова свщомшть певних верств суспшьства, яким притаманна арха!чшсть суджень, налаштовашсть на застарiлi форми й норми життя.
У процес свое! життедiяльностi люди самореалiзують власне буття у ввдповвдному соцiумi, у реалiях духовно-практично! дiяльностi. Життя суспiльства й людини включае не лише здобутки попередшх поколшь, але й результати пращ нишшшх поколiнь. У цьому аспект iснуючий рiвень матерiального й духовного життя людей завжди е об'ективним обгрунту-ванням !х сощально-пол^ично! активностi. Стiйкi досягнення людей в соцiально-економiчнiй, культурно-освiтнiй та духовнiй сферах виступають об'ективними чинниками !х наступно! ефективно! дiяльностi, де економiчнi передумови в кшцевому пiдсумку детермiнують практично-рольову поведшку i дiапазон наявностi духовност в реалiзацil цiлей i завдань, поставлених об'ективним поступом динамiчного розвитку суспшьства. Серед виокремлених чинниюв духовшсть усiх верств населення в сучасний перюд трансформацп нашого суспiльства по сут виходить на одне iз прiоритетних мiсць. Духовнiсть, свiдомiсть, культура, св^оглядно-щншсна зорiентованiсть людини «творить» нове буття, новий сви, новi обри цивiлiзованостi, якi в кiнцевому шдсумку впливають на духовнi цiнностi кожно! людини як творчого суб'екта суспшьного поступу. Духовшсть включае широке коло знань осв^и, культури, св^оглядних парадигм, духовно-практичного досвшу, розумiння людиною себе як частини единого сощального оргашзму, активного суб'екта класу, верстви, наци в практичному утвердженш високих сощально-моральних цiнностей та iдеалiв об'ективного поступу людського розвитку.
У духовно-особистшному розвитку людини шануються таю якостг почуття причетност (Е.Мейо); морально! стшкост (Г.Мюллер); iнiцiативи,
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
адаптованост (О. Рейзер); людського кохання й творчо! пращ (Дж. Флшн); вiдповiдальностi, солiдарностi (Дж. Хаксл^ Е. Ласло); всебiчностi (Ф. Ф^-тер); глобальностi, любовi й справедливости свободи, нетерпимостi до насильства (А. Печче!). А. Печче! головною якштю для сучасно! людини називае почуття змш як вмiння жити в симбiозi з безперервно змшюваним зовнiшнiм середовищем.
Наша цивiлiзацiя незворотно веде до духовности яка уже не може бути чисто релтйним поняттям, а виражае ще! глобалiзацi! цiнностi шдиввдуаль-но-особистiсного й космiчного унiверсумiв, вiдкритостi свiтовi, в^по-вщально! свободи особистостi, !! прагнення до шновацш, iнiцiативностi, самореалiзацi!, синергетичностi, дiалогiчностi й толерантностi щодо культурного ушверсуму минулого, сучасного й майбутнього 1, 84-90.
Рiзнi дослiдники трактують духовнiсть специфiчно, видiляючи в нш тi чи iншi аспекти: духовшсть е цiлiсним феноменом, який включае в себе такi духовнi сфери, як почуття, волю й розум що перебувають у дiалектичнiй взаемодп й реалiзуеться в дiяльностi людини (В. I. Шинкарук); духовнiсть — це едшсть рацiонального, емоцiйного й вольового рiвнiв прийняття щннос-тей (О. О. Якуба); духовшсть — здатшсть прилучення людини до культурно! спадщини (В. П. 1ванов); сфера духовност не обмежуеться нi сферою ращональност^ нi релiгiйною сферою. Духовшсть е бшьш мiстким поняттям, показником шнування iерархi! цiнностей, цiлей i сенсiв. При цьому як стержньовi видiляються поняття вiри, любовi й мудрост (Л. П. Буева); духовшсть — це завжди вихвд до вищих цiннiсних iнстанцiй конструювання особистост та !! менталiтету.
За перюд кожно! iсторично! епохи формуються певш погляди, iде!, переживання, спонукання, почуття, ще!, настро!, що адекватно вщобра-жають життедiяльнiсть iндивiдiв, стосуються всiх рiзноманiтних сторiн суспiльного буття — виробництва, розподшу, побуту, сiм'!, нащонально-етнiчних вiдносин, освiти, культури. Слщ пiдкреслити, що спiльним при цьому е те, що вщповщш вде!, погляди, свiтовiдчуття та свiторозумiння вiдображають об?ективну реальнiсть, точнiше — суспшьне буття в цiлому чи окремi його сторони, що породжуе вщповщно суспiльну й iндивiдуальну свiдомiсть як окремi самостiйно iснуючi сфери свщомост^ як iстотно важливий феномен шторично-конкретного поступу. Вiдображення реаль-ностi свщомштю не е «дзеркальною» копiею. При цьому людина видшяе себе iз природного та соцiального середовища, внаслщок чого вона не споглядае свгг, а вiдноситься до нього як до свиу свого буття. Вщображення цього вiдношення у свiдомостi здшснюеться крiзь призму iнтересiв; людина бачить у свт не те що е, а те, що !й необхщне для життя та пращ.
Суспшьна свiдомiсть виникла одночасно iз суспiльним буттям. Суспiльнi умови, середовище не могли без людського розуму розвинутися, нав^ь проiснувати досить короткий термш. Реалiзацiя свiдомостi здiйснюеться в двох аспектах: ввдображальному та активно-творчому, тобто вона водночас здатна вщображати реальш обставини (реальнiсть як сви) i лише за умови
активно-творчого перетворення буття. Якщо на перших етапах суспiльного поступу суспшьна свiдомiсть формувалася пiд безпосередшм впливом суспiльного буття, то шзшше цей вплив набував опосередкованого характеру — через суспшьш шститути, органи держави, правовi, полiтичнi, економiчнi, нацiональнi вiдносини тощо. Суспiльна свшомшть, що iз самого початку виникла й сформувалась як результат реального процесу життя, одночасно справляе зворотнш вплив на матерiально-виробничу та духовну життедiяльнiсть суспiльства (суспiльне буття). Спочатку суспшьна сввдо-мiсть була вплетена в тканину реально-природного буття, а iз часом перетворювалася на особливу силу, яка активно впливае на вс сторони життедiяльностi людини як сощального суб'екта.
Сввдомшть iз самого початку постае суспiльним продуктом. Вона виникае та розвиваеться лише в сумшнш дiяльностi людей, у процес кньо! спшьно! працi та спшкування. Вступаючи в цi процеси, люди виробляють ввдповвдш уявлення, настанови, норми, як разом з !хшм емоцiйним забарвленням складають змiст свшомост як специфiчноl форми вшобра-ження. I саме цей змшт закршлюеться в iндивiдуальнiй психiцi, почуттевiй сферь
Суспiльна свiдомiсть, виникнувши як результат опосередкування задоволення життевих потреб людини сощальними умовами буття, набувае значення вшносно самостшно! сфери життедiяльностi людей. Вшбиваючись у цiлепокладаннi, вона перетворюеться в передумову можливост реалiзацil людиною власно! життедiяльностi.
Iндивiд е обмеженим та скшченним. Але коли люди в умовах суспшьного життя навчаються усввдомлювати свiт, вони також навчаються виражати в процес спiлкування власш вде!, фiксуючи !х мовою, яка виводить шдившуальну свiдомiсть на арену суспшьного буття. Сввдомшть iндивiда шнуе та припиняеться водночас з ним, але в системi суспiльства вона набувае нескшченность Суспiльна свiдомiсть, яка генеруеться мозком шдивша, включеного до контексту суспшьного буття, у кшцевому шдсумку справляе могутнiй вплив на самого шдивша протягом його життя.
1ндившуальна свiдомiсть — це не лише кошювання, перенесення у сввдо-мiсть iндивiда всього багатства структури суспшьно! свiдомостi. Структура та змшт суспшьно! свiдомостi постають тим грунтом, на якому формуеться особа. Процес формування шдившуально! свшомост починаеться з набуття знань. Так само як у суспшьнш сввдомост, в шдиввдуальнш свiдомостi знання постають засобом шнування свiдомостi, а також як ф^сування результатiв життевого досвiду, результатiв взаемодп iндивiда з оточуючим свiтом [2, 248].
Суспшьна свшомшть не може шнувати як зовнiшня механiчна сила над шдившами. Разом iз тим, це не сума шдившуальних сввдомостей, а !х якiсно новий стан, внутршньо-зоргашзована iдеально-об'ективна дiйснiсть, на вимоги та волю яко! шдивш змушений зважати так само, як на природш явища. Людина особисто реагуе на не!, вбирае !! та може впливати на не!.
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
При цьому кожна шдивщуальна свiдомiсть мае власш джерела розвитку, тому кожна особа е рщкшною, незважаючи на едшсть людсько! культури, яка !! осягае.
Суспiльна свшомшть — надзвичайно складне явище, що мае динамiчну, складну структуру, зумовлену структурою суспшьного буття. Одним з елемен^в структури суспiльно! свiдомостi е !! рiвнi буденно-практичний i теоретичний. Функщонування буденно! й теоретично! свшомост зумов-лене, насамперед, суперечливим характером об'ективно! дшсност^ що характеризуеться великою багатограншстю протилежних, взаемодопов-няльних i одночасно взаемовиключних явищ, процесiв, момен^в, сторiн, якi вiдповiдним чином вщображаються на якiсно рiзних рiвнях суспшьно! свiдомостi. Вiдбиваючи рiзну мiру лопчно! систематизованостi й узагаль-нення буття, буденна й теоретична свщомшть становлять якюно рiзнi (вiдповiдно нижчий i вищий) рiвнi суспiльно! свiдомостi. Щ рiвнi е мiрою вiдображення глибини шзнання людиною об'ективно! реальностi, суспшьного життя, форм i видiв практично! дiяльностi людей.
Буденна й теоретична свшомшть характеризують певний зрiз структури суспiльно! свiдомостi, фiксуючи !! компоненти в мiру проникнення в сутшсть тих явищ суспiльного життя, що виступають об'ектом шзнання. Буденна свшомшть як сукупшсть конкретних умов життедiяльностi людей розвиваеться на основi !хнього повсякденного досвiду. Вона вшображае об'ект бiльш очевидно, наявно. Тому вшображення об'ективно! дiйсностi шляхом буденно! свщомост суперечливе. Буденний рiвень суспшьно! свщомост включае в себе емшричш знання про об'ективнi процеси, погляди, настро!, традицi!, почуття, волю людей. Теоретичний же рiвень суспiльно! свшомост виходить за межi емпiричних умов буття людей i виступае у виглядi певно! системи поглядiв, прагне проникнути в саму суть явищ об'ективно! дшсност^ розкрити закономiрностi !х розвитку та функцiонування. Тiльки теоретична свшомшть здатна вловити закономiрнi тенденцп розвитку суспiльного життя, дiалектику його розвитку у всш !! складност та багатогранностi. Вона спрямована на виявлення найбшьш суттевих, iстотних рис об'ективно! дшсност^ всiх форм життедiяльностi суспiльства.
За одних i тих самих життевих обставин людина може спиратися на рiзну гаму можливостей. Навколишнш сви як об'ективне середовище, у якому живе й творить людина, надто суперечливий i рiзноманiтний. Це сви необмежених можливостей людини, !! постшного удосконалення i вплив на змшу реально iснуючих вщносин та обставин. Шлях iнтенсивного розвитку останшх залежить вiд реалiзацi! суб'ективних чинниив — розуму, волi, настшливост^ обов'язку, наполегливостi, рiшучостi, iнiцiативностi, вшповь дальностi особистостi, бо честолюбство, властолюбство, лшь, жадiбнiсть у багатьох випадках ниш переважають над пдшстю, совштю. Тут вагоме мiсце мають посшти науковi знання, впровадженi в тканину суспшьного вироб-ництва.
Чимало сучасних менеджерiв виробництва зосереджують увагу на деяких чинниках, ям на !х погляд забезпечують усшх справи, добробуту, розвиту людини. Вони називають п'ять стратегш устху: «Духовне й фiзичне вдосконалення», «Добрий внесок у суспiльство», «Економiя й прибуток», «Любов до справи й професiоналiзм», «Думати тiльки про гарне».
Духовна аура особистостi включае там найбшьш важливi пiдсистеми: когнiтивну (шзнавальну), регулятивну (здатнiсть до саморегуляци та управ-лшсько! дiяльностi) та комушкативну (реалiзоване спiлкування та взаемодiя з шшими людьми). В iншому аспект iз цього приводу можна виокремити там !! риси: свиоглядна спрямовашсть; висока загальна культура; оптимальна спрямовашсть до реалiзацil цiлей, завдань, проектв, планiв, iдеалiв; науковiсть у духовно -практичнш дiяльностi; нацiональний менталиет тощо. Таким чином, духовна аура людини як складний суперечливий феномен стае дедалi домiнантнiшою у вах перетвореннях суспiльних процесiв i життевих вимiрах людини як носiя найбшьш гумашстичних цiнностей громадянсь-кого суспшьства, яке набирае ново! сили й окреслено! визначеност в трансформацiйних змшах в умовах перехвдно! економiки й виробництва.
Серед чисельних чиннимв сучасного державотворення вагоме мюце посiдае формування нащонально! самосвiдомостi в загальнiй структурi суспшьно! та шдившуально! свiдомостi. Нацюнальна самосввдомють е складним духовним явищем, яке виникае й формуеться на певному грунт соцiально-економiчного життя, ввдображаючи певним чином «дух» епохи й настро! народу. Нацюнальна самосввдомшть це, власне, рефлекшя наци на саму себе, усвшомлення й емоцiйне переживання нею:
1) свого шнування й розвитку як окремшньо! цшсност1, единого орга-нiзму, самодостатньо! саморегульовано! системи;
2) усввдомлення нацiею свое! особливост1, тих базових iнварiантних структур, архетишв, якi зумовлюють феноменологiчну самiсть (неповтор-нiсть, вiдмiннiсть) нацiонального буття та неповторшсть логiки !! iсторичного поступу, вторично! долi, форм самооргашзацп й самовияв-лення;
3) усввдомлення к1нцево1 мети нацюнального розвою, панiвних праг-нень, ям оформляються в певнi щншсш орiентири, цiлi, iдеали, формують систему загальнонащональних iнтересiв як «спiльного знаменника устрем-лiнь усiх суб'ектiв нацюнального життя.
Така саморефлек^я виникае, як правило, на шдиввдуальному чи груповому рiвнi, поширюючись згодом на ширше сощальне поле, охоплю-ючи надалi певнi верстви населення, а в iдеалi — весь народ» [3, 197].
Нацюнальна самосввдомють складаеться в основному з нащонально! психологи та нащонально! державотворчо! шеологи, ям мають у свою чергу, вшповшш структурш елементи й характеризуються рiвневим взаемозв'яз-ком i детермiнацiею. Зокрема, чуттевий (психолопчний) рiвень включае в себе: почуття, переживання, емоцп, реакцп, стиль мислення, настанови; теоретичний (шеолопчний) — знання, погляди, навички, щншсш орiента-цИ, iнтереси, прагнення, iдеали. Нацюнальна самосввдомшть вмiщуе також
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
традицп, звича!, у цiлому — юторичне минуле нацi! чи народностi, !! культури з особливими чинниками (нацюнальна гордшть, нацiоналiзм як патрiотизм; нацюнальне чванство, зарозумiлiсть, нiгiлiзм), а також мову як «кторш в звуках i знаках». Мова як засiб вираження нацiонально! самосвiдомостi мае виняткову цшшсть особливо в умовах двомовност (бiлiнгвiзм) чи багато-мовностi (полшнгазм). На крутих зламах розвитку суспшьства перехiд до iстинно! нацiонально! самосвщомост здiйснюеться через стадi!: крах — загибель — очищення — переоцшка цшностей — вiдображення.
Виявом особливостей функцюнування нацiонально! самосвiдомостi е структуризащя й типологiзацiя. Типологiю нацiонально! самосвщомост^ зазначае I. О. Кресiна, можна здшснити за такими основними критерiями:
1) за характером функцiонування на рiзних рiвнях горизонтальних (iндивiдуальний, груповий, тобто «спшьнотний») та вертикальних «зрiзiв» (буденний, теоретичний, державно-полiтичний);
2 за ступенем вияву — у вщкрито декларованих формах i прихованих, латентних;
3) за фазами розвитку ввд неусвщомлених, архетипних до теоретичних концепцiй, пол^ичних програм i нацiонально зорiентовано! пол^ично! дiяльностi;
4) за основними нолями, або акторами нащонального полiтичного дискурсу (особа, сощальна група, етнiчна група, пол^ична партiя чи рух, нащя як спiльнота);
5) за свтоглядними параметрами (як нацюнальна рефлекшя, сощально-iсторичний досвiд, вияв нацiонально! психологи, як динамiчна свiтоглядна система);
6) за цттсними системами (як динамiчна система вартшних настанов, як унiверсальна характеристика сшльноти, як синтетична характеристика пол^ичних цiнностей);
7) за структурно-системною ознакою (як система, як структура, як широко розгорнутий дискурс, як процес, як каузальний iмператив);
8) за iдентифiкацiйним показником (як щентифшацшне поле й чинник, як система етнонацюнально!, тобто подвшно!, свщомост^ як штегруючий чинник) [4, 85-86].
Як зазначае О. М. Коршенко, «Нацюнальна свщомшть мае когштивш та емоцiйнi компоненти. Когнтивна складова нацюнально! самосвiдомостi репрезентована передусiм iсторичною й культурною пам'яттю, змштовним наповненням яко! е знання й уявлення про минуле свого народу, про певш поди, пам'ятш дати, про нацюнальних геро!в, дiячiв культури; фольклор, традицi!, обряди та звича!. Емоцшна складова нацюнально! самосвщомост репрезентована нацюнальними почуттями, якi активiзують патрiотичнi настро! народу, сприяють формуванню нацюнально! пдность Переживан-ня, як одна з форм нацюнальних почутпв, е основою нацюнально! визначе-ност самосвiдомостi, що формуеться через оволодшня людиною досвiдом переживання, який акумулюеться в духовнш культурi народу й, зокрема, у мистецтвi та релш!» [5, 32-33].
Нацюнальна самосвiдомiсть постiйно розвиваеться як ввдображення життедiяльностi наци в соцiально-полiтичних та економiчних структурах на шляхах цившзацшного iнтегрування у вiдповiдну еднiсть та цшюшсть. Нацiональна самосвiдомiсть включае в себе не лише специфiчнi ознаки, але й мштить територiальний аспект, який у кожну шторичну епоху мае свою цшшсть.
У характеристик нацюнально! самосвiдомостi чiльне мiсце посвдають поняття етносу, наци, соцiуму, ям, будучи взаемопов'язанi, мають дещо ввдмшш вiдтiнки, ознаки в !х концептуальнш характеристицi й значимостi.
Етнiчна спшьшсть за складнiстю та органiзацiею синтезовано включае три основш складовi: етносощальна форма життя, духовна дiяльнiсть людини (емоцп, iнтелект, воля) i бiологiчна форма життя. Етнiчна спiльнiсть вiдрiзняеться вiд суспiльства (соцiуму) багатьма аспектами. Суспшьство як органiзована цiлiснiсть простше за етнокультурну спiльнiсть: воно функцю-нуе, а етнос живе; дiяльнi особи суспiльства — це конкретш особистостi, що виконують певнi соцiально-рольовi функцiональнi норми. Суспiльство як сощум характеризуеться сукупнiстю iнституалiзованих вiдносин, а етнос — середовищем багатомаштност людських взаемин. Зазначимо, що мiж етносом i суспiльством знаходиться нацiя, якш притаманнi риси обох зазна-чених сощальних утворень.
Поняття «етнос» або «етшчна спiльнiсть» визначаеться як стшка, стала група людей, що вторично склалася як певна цiлiснiсть i характеризуеться рядом ознак та рис спшьност у своему походженнi та розвитку.
«Рушшною силою етногенезу — визначае Лев Гумшьов — е не стшьки спiльна сфера суспшьного виробництва, скiльки специфiчний вид енерги, джерелом яко! слугують променевi флуктуаци космiчного походження, якi, потрапляючи в т чи iншi географiчнi зони, де мешкають люди, породжують ефект так званого «пасюнарного вибуху».
«Пасюнарний вибух» — це надлишок енерги, яку отримують люди. Вона змушуе останшх активно дiяти в напрямку експансп, тобто розмiщення зон свого життевого простору. Внаслвдок цього виникають контакти мiж рiзними етносами й, таким чином, «пасюнарний поштовх» не зникае вщразу, а генетично переходить на iншi етноси й згасае поступово. Тому стади етногенезу, зпдно iз природничою етнологiею, — це фази поступового згасання енерги, що виникла ввд початкового iмпульсу, якого шбито вистачае в середньому на 1000-1200 ромв. «Етнос — це колектив людей, що виник природним чином на грунт оригшального стереотипу поведшки, колектив, що шнуе як енергетична система (структура), яка протиставляе себе усiм шшим таким самим колективам, виходячи з вщчуття комплемен-тарностi» [6, 481].
Чiльне мюце у визначеннi змiсту етнiчноl сшльност займае нацiональний менталiтет. У сучасних умовах ввдбуваеться мiксеризацiя
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
(змшування) народiв та маргiналiзацiя носi!в культури, структури нащо-нального менталiтету. За твердженням авторiв колективно! монографi! «Життя етносу: соцюкультурш нариси» структурними елементами менталiтету виступають: а) нацюнальний дiм — шмейно-родинш зв'язки, соцiальна територiя мешкання й рщна земля, нацiональний одяг, !жа, житло, господарський уклад життя; б) духовна культура народу — мова, музичний i словесний фольклор, нацюнальш риси характеру, звича!, традицi!, лгтера-тура, мистецтво, вiросповiдання; в) юторична доля народу — необхiднiсть зберегти себе як народ, можлившть вщчути свою приналежнiсть до рiдного народу [7, 31-32].
Iншi дослiдники (Ярошенко, Швецова та iн.) характеризують менталитет як складне суспiльне формоутворення, яке включае в себе таи риси: ментальшсть як спошб мислення й нацюнальний характер як спошб виявлення особливостей ментальной в дiяльностi. У свою чергу, менталь-нiсть мае таю структурш рiвнi, як пасюнарнють (неусвiдомлене устремлiння до дiяльностi, спрямоване на досягнення яко!сь мети); архетипшсть (вплив колективного несвiдомого); мислення. Щ структурнi рiвнi виявляються через нацюнальний характер у партикулярнш культурi (приватне життя; сощальш норми й оцшки; традицi!, обряди тощо); у «духовнш самостi» (нацiональна культура, релiгiя; мiфологiя; розмiтка соцiального простору, «правила гри» тощо); у «соцiальному вiдгуку» «политика, влада, держава) та на метасощальному рiвнi (нацiональна iдея).
У контекст розбудови сучасного демократичного громадянського сус-пiльства в Укра!нi важливим чинником його утвердження виступае демократизм укра!нства як одна з штотних рис нацюнального менталiтету. Слiд при цьому шдкреслити, що одним iз головних чинниюв формування ментальних рис укра!нщв е тривала бездержавнiсть, яка поглибила необ-хiднiсть у едностi та комплекс меншовартост у свiдомостi укра!нщв, закрь пившись згодом i в нацюнальному менталiтетi. Розма!тiсть та розшаро-ванiсть нацiонального буття призвела до шдсилення егоцентризму в менталiтетi укра!нщв i такi його риси, особливост як аполiтичнiсть, брак вiдчуття едност^ комплекс нацiонально! меншовартостi спричинив голов-ним чином сьогоднiшнiй стан укра!нського суспiльства.
У розвитку нацiонально! самосвщомост серед усiх категорiй населення чшьне мiсце посiдають цiннiснi орiентацi! особистост^ якi е вiдносно стш-кими настановами, виробленими в результат здатност людини до об'екти-вацi!, засновано! на почуттях, емощях, знаннях, переконаннях, здiбностях. Цiннiсна орiентацiя, зумовлена об'ективними причинами й зв'язками, виступае проявом загального, що складае сутшсть сощального типу, характерного для певного рiвня суспшьного розвитку. Одночасно цiннiсна орiентацiя е проявом окремого, характерного для певно! шдивщуальность Цiннiснi орiентацi! особистост мають конкретний характер i притаманш всiм структурним елементам суспiльно! та шдивщуально! свiдомостi, у тому числi й нацiонально!. Система орiентацiй особистост певним чином
спрямована на цiлепокладання, ям виростають на основi вщповвдно! свиоглядно! культури, змiст i цiннiсть яко! визначаеться концентращею всiх складових духовност як окремого iндивiда, так i верстви, групи, наци по штотнш змiнi суспiльного буття як форма реалiзацil переконань у цiннiснiй iерархil рис i якостей особистостi.
Суспшьство вiдповiдними засобами й формами дiяльностi культивуе певнi цiнностi — цш — i щоб вони були реалiзованi, воно пропонуе сво!м членам набiр цiнностей — засобiв (норм) i домагаеться !х утвердження. Взаемодiя «цiннiсного» i «нормативного» е дiалектичною й проявляеться переважно на теоретичному рiвнi свiдомостi. Iндивiд, особливо в молодому ввд, осмислюе життевi перспективи, професшно визначаеться й прагне досягти певних цшностей. Проте у значно! кшькост сучасно! молодi чико! орiентацil в досягненнi життевих цiнностей ще немае. Ускладнюе ситуацш цього процесу соцiалiзацil молодi атмосфера руйнування усталено! системи орiентацiй i цiнностей та необхвдшсть активного залучення до нових св^оглядно-цшшсних орiентирiв, зумовлених сучасним сусшльним буттям.
Отже, аналiз суспшьно! свiдомостi й духовного розвитку суспшьства та людини свщчить про складнi й суперечливi процеси трансформаци сучас-ного укра!нського суспiльства.
Нацiональна самосвiдомiсть посiдае чшьне мiсце в структурi суспшьно! та шдиввдуально! свiдомостi, вiддзеркалюе прагнення та шеали наци у вiдродженнi, збереженш та розвитку нацiональних рис, особливостей у за-гальнiй системi духовност укра!нського народу, який розбудовуе незалежну, демократичну, сощальну державу.
Лiтература:
1. 1ордат Н.А. До формування духовност особистосп: фiлософський аспект проблеми // Науковий вюник Харкiвського державного педагопчного унiверситету iM. Г.С. Сковороди. Серiя «Фiлософiя». - Харкiв: ХДПУ, 2001. - Вип. 8. - С. 84-90.
2. Оачнюк В.Ю., Зубов B.C. та iH. Фiлософiя. - К.: Ф™. - 1994. - С. 248.
3. Ситник П.К., Дербак А.П. Проблеми формування нащонально! самосвщомост в Украш. - К„ 2004. - С 197.
4. Креста I. Укра'шська нащональна свщомють i сучаснi полiтичнi процеси. — К.: Вища школа. - 1998. - С 85-86.
5. Кортенко О.М. Сшввщношення нащонального i загальнолюдського, вiд протиставлення до консенсусу, оптимального балансу // Вюник Кшвського ушверситету iм. Т.Г Шевченка. Серiя «Фiлософiя i пол^олопя». — 1997. — С 32-33.
6. Гумилев Л. Этногенез и биосфера земли. — Л., 1989. — С. 481.
7. Життя етносу: сощокультурш нариси. Монографiя / Кол.авт. — К: Либщь, 1997. —
С. 31-32.
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
Иван Надольный. Национальное самосознание как фактор построения
государства
В статье анализируется феномен «мировоззренческой аномии». Показана роль образования и научных знаний в формировании духовной ауры личности (включающей когнитивную, регулятивную, коммуникативную подсистемы), а также национального самосознания как сложного духовного явления, возникающего на определенной почве социально-экономической жизни.
Ivan Nadolny. The National Self-consciousness as a Factor of State
Formation
Phenomenon of "world outlook anomia" is analyzed in the given paper. The role of education and scientific knowledges in formation of personality?s inner aura (which includes such subsystems: cognitive, regulative, communicative) and self-consciousness (as a complex inner phenomenon, which arises in certain base of social and economical life) is showed.
