CC BY
36
СОЦЮКУЛЬТУРНИЙ ВИМ1Р Ф1ЛОСОФИ ОСВ1ТИ
Олена ЖОРНОВА
СУБ8КТ СОЦЮКУЛЬТУРНОТ Д1ЯЛЬНОСТ1: НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ВИМ1Р1В ВИЩОТ ОСВ1ТИ
«Час завмер для нас — до дп неохочих...»
Юрiй Завгороднiй, «Невдала втеча»
У стaттi визначаеться зм^товна сутшсть суб'екта сощокультурног дiяльностi як актуального параметру привнесения змт у вищу освту. Окреслено
вгдмтностг соцюкулътурно/ дгяльностг, охарактеризовано и суб'екта у площиш культурных опозицш.
Сформульовано також основт положення, що зумовлюють сферу прикладання зусиль суб'ектом сощокультурног дiяльностi.
Стадiально значущi змши (Е.В. Сайко) у сучасному суспiльствi вщбива-ються на дослщженнях у сферi гуманiтаристики вiдкриттям нового аспекту проблеми особистюного самоздiйснення, а саме цшеспрямованого перетво-рення пересiчною людиною щоденного iснування. Глобальнi кризи сього-дення перемiщують питання, пов'язанi з визначенням сутноста i значущос-т1 таких перетворень через суб'ектний вплив iз площини академiчних напрацювань у площину практичну. Це е свщченням усвiдомленостi науко-вим загалом того, що вщповщ на них виршують майбуття людства (О. Ахiезер, А. Назаретян, В. Шинкарук, Б. Юдш). Вибудована в парадигмi постнекласично! науки антропоцентрична футурологiя стверджуе визна-чальну роль суб'екта у винайденнi подальших способiв людського юнуван-ня. У розробщ палiативних моделей майбутнього на засадах ушверсальних тенденцiй розвитку цшеспрямована активнiсть суб'екта, яка пост1йно збшь-шуеться, виступае фундаментальним, закономiрним та створювальним фактором [1, 235]. Зважаючи на зазначене, найбiльш потужний за силою
та масштабами впливу на формування молодого поколшня iнститут вищо! освiти мусить вимiрювати свою результативнiсть набуттям студентами дос-вiду зреалiзовувати здатнiсть особистостi цшеспрямовано дiяти у напрямi запобiгання культурнш деградаци [2].
Проблема репрезентаци науковим знанням суб'екта на сьогоднi е однieю з найбiльш складних, насамперед, через вiдсутнiсть чiткого визначення i розумiння суб'екта дiяльностi як цшсносп. До цього додаеться ще й наявне рiзнопланове коло суперечностей в його характеристик й поясненнi [3, 4]. Вбачання «вихщного парадоксу» в понятп предметно! дiяльностi власне у самому фундамент! людського буття (В. Бiблер) призводить до твердження, що людина не збiгаеться iз своею життед1яльнютю. Саме це уможливлюе !"! змiннiсть, вiдстороненiсть вiд не!. Отже, сутнiсно перетворювальнi дП люди-ни не слугують ознакою становлення останньо! суб'ектом. Слiд також зазна-чити, що щея вiдмови вiд концепту «суб'екта» через проголошення його смерт1, успiшно зреалiзована у гносеологiчних та сощально зорiентованих методологiях постмодернiзму (Р. Барт, Ж. Батай, Ж. Дельоз, Ж.-Ф. Лютар, М. Фуко), на сьогодш розглядаеться у верси «воскресшня суб'екта», центруючи в такий спос1б iнтерес до феноменiв iндивiдуальностi [4].
Привертае увагу факт широкого введення останшм часом до наукового об1гу таких понять, як «суб'ект життед1яльност1», «суб'ект життя», «суб'ект предметно! дiяльностi», «суб'ект пiзнання», «суб'ект творчостi», «суб'ект культури», «суб'ект iдеологi!», «суб'ект свщомосп/самосвщомосп», «суб'ект освiти». Ними позначено формат юнування сучасника як iндивiда й особис-тост1, засвiдчене нове знання про людину. Шлях подальшо! диференщацп у визначеннi суб'екта як цшсност! призводить до обговорень можливого сшввщношення рiзнопланових визначень «суб'екта» [3, 4].
Уникнення недоцшьно! дефраГментаци самого поняття суб'екта, яка за означених обставин стае цшковитою реалiею, на наш погляд, уможлив-люеться завдяки знаходженню пiдстав для вимальовування сукупного обрису суб'екта у всш широт! життед1яльност1 людини як iндивiда й особис-тост1. Таким тлом, вважаемо, е акцп людини, проявленi щоденно як звична та звичайна активнють, при цьому усвщомлеш нею як спрямована вибудова свого юнування. Саме шд таким кутом зору нами розглядаеться сощокуль-турна д1яльн1сть. Завданням даного допису е означення змютовно! сутносп суб'екта соц1окультурно! д1яльност1 як одного з актуальних вим1р1в резону привнесення змш у вищу осв1ту. Для його виршення спочатку 61льш глибоко охарактеризуемо власне сощокультурну д1яльн1сть та !! в1дм1нност1 в1д 1нших прояв1в людсько! активностi, потому зосередимо увагу на окрес-леннi домiнант у визначенш суб'екта i його м1сп, а також саморепрезентацп як вияву власних зусиль у площиш культурних опозиц1й. Наступним стане визначення реалш сучасного повсякдення, як1 наразi утворюють умови здшснення суб'ектно! активност1, й на завершення сформулюемо основн1 положення, що становлять сферу суб'екта сощокультурно! д1яльност1.
Вих1дним для розкриття поняття суб'екта соц1окультурно! д1яльност1 е розумшня останньо! як дов1льно! активност1, яка:
а) розгортаеться у звичному для людини формат! щоденних дш;
б) реал1зуеться як освоення 1 привласнення сенсу юнування;
в) практично втйюеться через дп носив та ре/транслятор1в цього сенсу.
Переважна бшьшють людсько! сп1льноти належить саме до означених
носив та ре/транслятор1в, становлячи перес1чний загал. П1дставою цього твердження для нас слугуе переймання ними одшею й т1ею ж проблемою, побутовий формат яко! репрезентуе питання: «В чому сенс життя?». Саме постановка людиною перед собою цього питання та пошук вщповщей на нього надае !й перес1чност1, оскшьки неперес1чн1сть забезпечуеться долученням до того знання, яке 1 визначае, 1 пояснюе сенс людського юнування (прикладом е наш сучасник Далай-лама XIV Тензин Гьяцо). Вщтак, актором сощокультурно! д1яльност1 е перес1чна людина. Грунтом, на якому розгортаеться така д1яльнють, стае актуальний досв1д сп1льного юнування, який в оргашзованому вигляд1 визначаеться як сощокультурне знання. Зрештою, сощокультурна д1яльн1сть вбирае в себе вс1 пере-творювальн1 акти перес1чного загалу, якими е звичн1 ди з вияву 1 втшення сенсу щоденного 1снування.
Важливим розмежуванням соц1окультурно! та шших д1яльностей е сфера !х активност1. Якщо в 1нших д1яльностях вона п1дкреслюе особливост! !! здшснення, то в соц1окультурн1й, навпаки, засв1дчуе !"! звичайн1сть. 1з цього випливае наступне положення: якщо в шших д1яльностях сфера активност1 обмежуеться часовими 1 просторовими рамками через особливост1 та специ-ф1ку !! здшснення, а також обмежуе 1 коло самих актор1в, то в сощокуль-турн1й д1яльност1 вона позбавлена цього. Наприклад, для педагог1чно! д1яльност1, 1 т1льки для не!, сферою актора-вчителя е навчально-виховний процес у закладах осв1ти. Межами сфери активност1 вчителя е: часов1 — режим навчання, просторов1 — територ1я навчання. Суб'ект шшо! д1яльнос-т1 — чи то шженер, пол1тик, кухар та ш. — позбавлений можливост1 безпосеред-ньо виявляти сво! здатност1 до перетворення навколишнього через зм1ну навчального процесу. Сферою активност1 актора сощокультурно! д1яльност1 е щоденне 1снування, яке доступне для зм1н вс1м 1 кожному, всюди 1 завжди. Так, сучасне споживання мистецтва може здшснюватися через прослухову-вання музичних твор1в завдяки побутов1й ауд1о апаратур1 будь-ким, будь-коли, скшьки 1 де завгодно, тобто споживач мистецтва як актор сощокультурно! д1яльност1 не зазнае обмежень вияву свое! активност1 н1 в час1, н1 у простор1 1, кр1м того, вщсутш регламентаци щодо !"! виконавця [5; 6].
Одна з найбшьш значущих особливостей соц1окультурно! д1яльност1 — це !"! здатн1сть перевт1люватися власне на самоцшь. 1ншими словами, процес !"! зд1йснення може виступати метою. Цшнють самого процесу та вт1хи в1д нього стають сильн1шими в1д задоволення його результатами, !х значимост1,
xочa i не пщмшяють одне одного. Позитивним y тaкомy пеpевтiленнi e те, що aктоp нaбyвae можливостей вщчути не мiфiчнy користь вiд pезyльтaтiв своeï aктивностi, якi, почaсти лише зaдеклapовaнi, проте не пережит1 емоцшно, a й пеpеконaтися в il aктyaльнiй корист1 вже п1д чaс здiйснення. Отже, можли-ве перенесення цшьових aкцентiв y соц1окультурн1й д1яльност1 з pезyльтaтy нa процес зaбезпечye нaочнy демонстpaцiю корист1 в1д влaсноï довшьно!' aктивност1.
Ha нaш погляд, з'ясyвaння змютовно!' сутност1 сyб'eктa сощокультурно1' д1яльност1 як aктоpa, пеpетвоpювaчa, для якого влaснa життeдiяльнiсть стae предметом здшснення всieï сукупност1 тaкиx a^rn, доц1льно pозпочaти з aнaлiзy нaпpaцювaнь д1яльн1сного п1дходу (A.K. Aбyльxaновa-Слaвськa, A.r. Aсмолов, A.B. Брушлинський, С.П. Iвaнов, Д.A. Леонтьeв, A.B. Пет-ровський, B.A. Петровський, Е.В. Сaйко тa 1н.). Aле перед цим зayвaжимо, що обеpненa в 1деолог1чн1 прояви у сфер1 сощгльних в1дносин 1дея «смерт1 сyб'eктa» втiлюeться у фоpмaтi тотaльноï детеpмiновaност1 iндивiдa сош^ь-ними стpyктypaми. Вт1м, пошук сyб'eктa можливим видaeться виключно у сощ&льному простор1, a обговорення прояв1в тaкиx xapaктеpистик — у та-прям1 усвщомлення леГгтимност1 тaкоï особистост1 в суспшьств1 [У].
Повеpтaючись до окреслення дом1тант д1яльнюного пщходу, зaзнaчимо, що, по-перше, тaкими вих1дними положеннями e:
— суб^ктом може бути т1льки людита. Ним не нapоджyються, a стaють. Для того, щоб це вщбулося, людинa мae знaxодитися нa тайвищому р1вш aктивност1, цшсносп тa aвтономностi [S];
— нaбyття сyб'eктностi вiдбyвaeться в процес1 опaнyвaння вже ^явного в громэд1 досвщу спшьного iснyвaння. Глибинне входження, «вpостaння» (В. Слободчиков, A. Шувэдов) у свгт тaкиx ноpмaтивно-цiннiсниx при-пис1в вiдбивae поняття соцiaлiзaцiï, яке доповнюeться поняттями штер-нaлiзaцiï, iнкyльтypaцiï, aкyльтypaцiï [9, 211-212]. Вияв своeï шшосп у споаб привнесення змш в уст8лене повсякдення познaчaeться через поняття iндивiдyaлiзaцiï як влaсного витлyмaчення вже гpомaдсько оформленого реггаменту щоденно!" aктивност1;
— стaновлення д1яльност1 i сyб'eктa e сощ^ьним рухом, який вони ж сaмi i обумовлюють. Резyльтaтом цього e появa предмет1в, як1 несуть зaгaль-нознaчyщi смисли, i через ïx освоeння, пpисвоeння тa пpоектyвaння ре^зуються особлив1 зв'язки сyб'eкт1в;
— головним у стaновленнi сyб'eктa e зaгaльнознaчyщiсть, зaгaльнiсть д1яльнюних aктiв, як1 здшснюються у простор1 людських взaeмин. Суб^кти вистyпaють зa [3, 5] як носи' мислення, уяви, проективно!" i ствоpювaльноï д1яльност1.
Резyльтaтом тaкого бaчення pеaлiзaцiï людиною своeï м1си" сyб'eктa стaв зaпочaтковaний приблизно 1з друго'1' половини минулого стол1ття новий фоpмaт впливу дiячa нa об'eкти перетворення. Вщомо, що пов'язaнiсть
людини як суб'екта дiяльностi з об'ектом визначаеться як едина неподшьна система, вони сшввщносш i не iснують одне без одного (С.Л. Рубшштейн). Активнiсть суб'екта, власне, спрямовуеться на змшу-перетворення навко-лишнього, яке i конкретизуеться у виглядi об'екту. Вiдтак, стверджують суб'ект-об'ектш вiдносини як одностороннiй вплив суб'екта на об'ект. Щ традицiйнi погляди на вщносини суб'екта й об'екта доповнилися так званим суб'ект-суб'ектним пщходом.
За цим пщходом, вплив суб'екта змшюе не тшьки об'ект, але i сам суб'ект. Найбiльше поширення цей пiдхiд набув при осмисленш педаго-гiчного впливу як спрямованого розвитку особистоста учня. Вiдзначаючи, що змшений учень не може не позначитися на необхщноста привнесення змш у активнiсть учителя, i, зрештою, й самого вчителя (бо активнють е лише вiдбиттям сутнiсних характеристик людини), вплив суб'екта на об'ект (учителя на учня) визначають як двостороннш, тобто у процес педагопчно!' дiяльностi i суб'ект, i об'ект зазнають впливiв одне на одного, що i дае пщстави розглядати кожного з них i як суб'екта, i як об'екта. Отже, вчитель i учень з позицш суб'ект-суб'ектного пщходу розглядаються як:
— педагог як суб'ект: особистють, що впливае на житподяльнють учнiв;
— педагог як об'ект: людина, що змшюеться у процесi педагогiчноï дiяль-ностi;
— учень як об'ект: шдивщуальшсть, що перетворюеться вiдповiдно до пе-дагогiчноï мети;
— учень як суб'ект: особиспсть, що розвиваеться i здатна до засвоення сощокультурно1" нормативносп [10].
У сучасному науковому знанш видiляються принаймнi два основш погляди на спрямоване, тобто педагопчно кероване вибудовування взаемин у контекста ïx осмислення як сенсу людського iснування, як способу побудови стльно!" життедiяльностi у свiтi культури. Зупинимося на них.
Перший iз них репрезентований доробком вiдомого росшського фшосо-фа, академiка РАО Ф.Т. Михайлова. Учений, розмiрковуючи про смисл афективно прожитого, постшно вiдтворюваного у^ма видами народно!" самосвiдомостi людського буття, обГрунтовуе його через поняття пород-жувальних i зберiгаючиx стосункiв, а також визначае це першим постулатом загального людинознавства. Його формулювання даеться автором i у формi розгорнутого судження, i в бшьш «теоретичному» викладь Ф. Михайлов стверджуе, що:
— вщносинами, якi породжують i збер^ають людину, було, е i назавжди залишиться ставлення до суб'ективносп iншиx людей;
— цi вщносини спрямоваш на пошук спiльниx почуттгв, думок, погоджень («со-чувствия, со-знания, со-гласия») у сшв-ди' з людьми;
— щ вiдносини мотивують поведiнку i того, хто вщноситься, i того, до кого вщносяться;
— щ вiдносини здатнi забезпечити розширене вщтворення життевих ресурав;
— цi вщносини здатнi забезпечити також i головш умови його здiйснення: людську спшьноту, яка самоорганiзyеться, та креативну, когштивно ду-ховну, духовно-практичну його продуктивнють [11, 46-47]. Породжyвальнi вiдносини, як i бyдь-якi iншi, включають три елементи:
— те, що вщноситься;
— те, до чого воно вщноситься;
— !х зв'язок.
Вони як активш «дшов1 особи» з рiвною необхiднiстю утворюють свою еднють i цiлiснiсть завдяки сво!й оберненосп. Зв'язка об'ективно представлена засобами здшснення вщносин, якими е звернення людей одне до одного, до самих себе на триединш мовк вербальнш, пластично-образнш i музичнш. Ус знаряддя працi, !! предмет, а зрештою, i всi навколишнi предмети, явища i процеси е комбшащею цих шостасей триедино! мови. 1з цього автор виводить першу теорему: звернення людей одне до одного роблять зовшшшми («овнешняют») для них самих та для шших афективно-смисловi мотиви ще! дл i, таким чином, водночас формують еднють шдивь дуально!, суб'ективно! та надшдивщуально! (штерсуб'ективно!) реальност1 простору !х спшкування. 1х переконливе доведення в1д протилежного обГрунтовуе те, що реально-iдеальний проспр духовно-практично! культури людей або поле щеально-реально! iнтерсyб'ективностi утворюеться через наповнення простору спшкування тим, що створене i пережите людьми.
Учений, продовжуючи сво! розмiрковyвання, пiдкреслюе, що моральш почуття, моральна спрямованiсть слова i д1! е атрибутами людського способу життя. Якщо саме вони утворюють проспр спiлкyвання, в якому людина i знаходить увесь св1т, то авторське резюме полягае у такому: не завадить уважно поставитися до слова, знака, предмета i знаряддя пращ, образ!в природних i суспшьних явищ та вдивитися в них [11, 48-49]. Шддаючи критиц1 пщходи до навчання мовлення не як до живого процесу вислов-лювання думки i почутт1в («живого мовлення»), а як до навчання мов1 знаюв i правил !х поеднання у штучно-функщонально обмежений технологiчний текст, автор робить висновок 1з першого постулату загального людино-знавства про те, що будь-яка здатнють душ людини народжуеться i зберiга-еться, розвиваеться як !"! внутр1шн1й суб'ективний стан тальки «у простор! зустр!ч! та взаемного мовлення вжових когорт i покол1нь» (переклад м1й — О.Ж.) [11, 51-52]. З даного висновку випливае завдання педагопв, психо-лопв, ус1х, хто причетний до освгти, — формування простору людського спшкування, поза межами якого унеможливлюеться юнування людини.
1нший погляд репрезентовано А.М. Бойко через розробку поняття вихо-вуючих в1дносин на Грунт! теоретичних положень В.М. М'ясищева та фшо-соФсько-психолог1чно! концепцГ! С.Л. Рубшштейна. Вважаючи ц1 в1дно-
сини першоосновою та найважлившою умовою формування особистостi, науковець дослщжуе ix як категорiю педагопчно! науки та шкшьно! практики. Вщмежування виховуючих вiдносин вiд виховних вщбуваеться на засадах ix формування: якщо першi спрямовуються на досягнення виховно! мети i свщомо формуються вихователем, то другi виникають мiж вихован-цем та оточенням «неминуче й об'ективно» [12, 24].
Основними компонентами виховуючих вщносин А.М. Бойко визначае ди, поведiнку та емоцшно-вольову сферу суб'ектiв виховного процесу, зазначаючи, що змiна становища вчителя й учня як суб'екта й об'екта забезпечуе усшх педагопчно! взаемодп. При цьому такi послiдовнi переходи визначаються вчителем, як i педагопчна мета та засоби, якi лише коригуються, хоча й активно, учнем. Витлумачення виховуючих вiдносин як двостороннього процесу пщводить до ствердження ix позитивного впливу на дiяльнiсть виховника й вихованця [12, 45-51].
Науковцем Грунтовно розроблено класифiкацiю виховуючих вщносин. Виокремлюючи ix типи за метою i спрямованiстю взаемодп, li змюту, спо-собiв органiзацii, семантики й характеру, А.М. Бойко розглядае виxовуючi вщносини не як статичш, а в розвитку. Це i дае змогу розподшити ix за такими рiвнями:
— спiвпiдпорядкування;
— сшвробггництво;
— спiвтворчiсть [12, 59-65, 75-87].
По-друге. Погляд на людину як предмет для свое! ж дiяльностi тягне за собою розумшня того, що остання вже на вихщному еташ мае бути само-скерованою. Що з цього випливае? Спшьним i для суб'ект-суб'ектного, i для суб'ект-об'ектного витлумачення вщносин е те, що об'ект визначаеться завжди ззовш суб'екта. Якщо повернутися до рашше розглянутих вщносин «вчитель — учень», то можна зазначити, що хай скшьки завгодно разiв учитель буде не лише впливати на учшв, але й водночас вiдчувати ix вплив на собi, а, вщтак, будуть змiнюватися i вiн, i його учнi, та все ж щ змiни будуть результатом дш ззовнi. Таким чином, суб'ект-суб'ектнi вщносини у процеа педагогiчноi дiяльностi е змшою позицП суб'екта на об'ект i у зворотному напрямку припустимо, i кожно! митi, аж до такого стану, що ix буде складно i майже немислимо розвести, але все-таки, за своею сутнютю таке перетво-рення е наслщком зовнiшнix впливiв.
Проте, якщо актором сощокультурно! дiяльностi е звичайна людина, а вщносини, що виникають при цьому, е суб'ект-суб'ектними, то постае питання: на кого або на що сьогодш впливае переачний сучасник? Як вщомо, останнш знаходиться поза прийняттям глобальних сощально-полггичних, економiчниx, культурних, еколопчних рiшень, якi не тшьки дшть на його iснування, а, бшьше того — визначають його. Практика загаль-нонародних обговорень тих чи шших проблем, демократичних виборiв,
виступи окремих об'еднань та угруповань, якою б масовютю та систематич-н1стю щ акцп не вiдзначалися, утворюють тшьки 1люз1ю причетност1 вс1х i кожного до доленосних ршень, яко! досить швидко позбавляеться перес1ч-ний загал. Разом з цiею iлюзiею втрачаеться i вiра у доц1льн1сть та цшнють соцiально важливих справ, 1х реальних прагнень.
Як така ситуащя викреслення пересiчного загалу з кола сощально актив-них i вщповщальних ос16 позначаеться на перебiгу соцюкультурно! д1яль-ност1? Насамперед, закцентуемо увагу на негативних ! позитивних реаиях сп1льного iснування як наслiдкiв обговорювано! ситуаци. Ними е:
а) негативна
— деструктивне засвоення культурного досвщу як привласнення ситуативно необх1дних знань;
— перебiльшена увага до споживання як залучення до поглинання невщ-творюваних ресурс1в;
— пасивнють вибудови власно'1 життедiяльност1 як опозищя до необхщ-ност1 вчинково'1 реаизацп сенсу життедiяльност1;
— зосереджен1сть на цшностях комфорту та престижу як обмеженють самоствердження;
— делегування в1дпов1дальност1 за майбутне як екстернальний локус контролю;
б) позитивна
— становлення ново! реГламентацп життед1яльност1 в соц1окультурному середовищ1 як унаочнення тенденцш формування нового формату актуальних нормативних припис1в;
— усвщомлення вичерпаност1 вз1рця технократичного сусп1льства як визр1вання нового 1деалу;
— формування позитивного ставлення до св1ту як спрямованють на д1а-лог1чне вибудовування взаемин;
— визнання багатозначних р1шень у мультикультурному простор1 як уник-нення, запоб1гання зменшенню культурного розмагття.
Власне говорячи про перетворення в контекст1 соц1окультурно1 д1яль-ност1, нами розумшться дИ 11 актора — перес1чного громадянина, активн1сть якого спрямовуеться на змшу власного 1снування через вплив на самого себе. Перефразовуючи вщомий висл1в, сутн1сть такого впливу може бути репрезентована в образному вираз1: «Змши себе — 1 ти змшиш увесь св1т».
Таким чином, об'ектом сощокультурно! д1яльност1 е щоденна житте-д1яльн1сть, яка зазнае впливу вщ самого актора. Вщповщно до цього в1д-носини у процес1 зд1йснення соц1окультурно! д1яльност1 можуть бути позначен1 як самооб'ектн1. Особливостями !х формування е:
— можлив1сть впливу, не обмежена н1 часом, ш простором;
— емоц1йне ставлення до об'екта;
— вплив суб'екта здшснюеться за допомогою вiдносин з оточенням.
1з цього погляду, вплинути на себе означае: через взаемини зi свiтом зазнати самозмiн. Атрибутом таких взаемин е соцюкультурний контакт, до-слiджений автором [13]. Взаемини у просторi соцiокультурноï дiяльностi набувають характеру взаемо-, спiв- розумiння, допомоги, ди". Суспiльним тлом для останшх слугуе сьогодення, ознаками якого С. Кримський вважае:
— доведенють неможливосп побудови на Землi раю яскравими проявами ситуаци' абсолютного зла та згткненням всесвiтньоï iсторiï з феноменом абсолютно!" помилки. Зазначене принаймш не скасовуе можливють запобiгання Пеклу;
— утворення мiж цивiлiзацiею та екзистенщею загрозливо!" колiзiï, бо перша «...робить людей богами ранiше, нiж вони стають гщними статусу людини» [14, 469];
— нагальне завдання збереження людсько!" автентичностi як акцентування духовноста, звернення до вищих цiнностей;
— розгортання проблеми збшьшення дуxовостi в ушверсальному та нацю-нально-регiональному ракурсах через ставлення до нацш як до неповторно!" iпостасi людства;
— обмежешсть розвитку дiяльностi та сощального прогресу саме через дефщит людських якостей;
— здатнiсть постiндустрiального суспiльства формувати шформацшно-рольовi атки функцiонування, вузловими моментами яких е мiра ком-петентностi суб'ектiв ди";
— вбачання в моральному розумi стратегiчного ресурсу людства [14, 466480].
Види суб'ект-об'ектних вiдносин в узагальненому виглядi можуть бути представлен вiд одностороннього перетворення як змши об'екта суб'ектом через взаемне перетворення, як змши суб'екта шд впливом змшеного об'екта, що набувае якостей суб'екта до самоперетворення, як змши суб'ектом самого себе.
Розглянемо можливi ди' суб'екта в контекст вищеокреслених ввддв взаемин на прикладi дiяльностi вчителя для залучення учнiв до споживання мистецтва. При вибудовi суб'ект-об'ектних вщносин учитель як суб'ект дiяльностi спрямовуе свш вплив безпосередньо на учшв — об'ект дiяльностi: наприклад, вш органiзовуе вiдвiдування закладiв культури. Суб'ект-суб'ектнi стосунки вимагатимуть вiд учителя розумшня того, що, долучив-ши учнiв до мистецтва, вiн i сам зазнае змш, бо вщчуватиме на собi вплив не просто учшв, а вже культурно!" аудитори". При самооб'ектних взаеминах дй" учителя спрямоваш, перш за все, на самого себе: примушувати себе стежити за репертуаром мистецьких гуртiв та солюпв, вiдвiдувати прем'ери, вiдкрит-тя та закриття сезонiв, читати вщгуки критикiв, обговорювати сво!" враження з учнями тощо.
Результатом вищеописаних схематизованих дiй матимемо:
— у першому випадку — учшв, яй стали вiдвiдувачами закладiв культури i мистецтва, тобто yчнiв змiнених, та вчителя, який залишився таким, як був — наполегливим та вимогливим до них;
— у другому — шшого вчителя внаслщок ди на нього змшених ним учшв, залишитися тим самим вiн не у змоз^ бо розyмie, що шший учень потребуе iншого вчителя;
— в останньому випадку — змша учшв вщбуватиметься не безпосередньо вщ дiй вчителя, як при суб'ект-об'ектних та суб'ект-суб'ектних стосун-ках, а опосередковано: вчитель залучае себе до споживання мистецтва i, набувши ново'' якостi, тобто yвiйшовши до лав мистецько'' пyблiки, вiн опосередковано вплине на учшв, защкавивши ix сво'ми враженнями, думками, ставленням до незнайомого 'м свiтy мистецтва. Перетворення як сyгнiсть дiяльностi реалiзyеться через вплив при S — O,
взаемовплив при S — S, самовплив при S = O вщносинах i результатом його е:
а) змшений об'ект при незмшному суб'екп;
б) змшений об'ект i змшений суб'ект при взаемозмшених ними позищях (об'екта на суб'ект та суб'екта на об'ект);
в) змшений об'ект як самозмшений суб'ект. З одного боку, при таких вщносинах зменшуеться коло перетворень, а з шшого — останш не по-требують зовшшшх впливiв i, вщтак, збiльшyеться 'х ефективнiсть [10]. Отже, класичш уявлення про суб'ект дiяльностi з 'х зосередженiстю
на змшах об'екта як наслiдкy докладання дiевиx зусиль суб'ектом описуються за допомогою, насамперед, таких категорiй, як «цшь» та «зааб». Новий образ утворюеться перемiщенням у сферу змш саме сyб'ектiв, «якi конститую-ють себе розyмiючими персонажами» [15, 14], i вже мае схарактеризовува-тися ^зь призму iнтерсyб'ективностi. Соцiокyльтyрний формат дiяльностi вимагае зосередженостi уваги актора на змш самого себе через перетворення власного щоденного юнування. Зрештою, вибудова актором само-об'ектних вщносин у колi спiльного з шшими iснyвання i е ознакою його належностi до суб'екта сощокультурно' дiяльностi. Основу цього складае:
— усвщомлення власних дiй як вихщного та визначального етапу в станов-леннi суб'ектно'' активностi;
— визначення суб'екта через зреаизовану здатнiсть вибудовувати взаеми-ни на тлi вщносин iз самим собою через звернення до самого себе, що, за В. Кудрявцевим, Г. Уразалiевою, е вщкритютю до самовдосконалення та саморозвитку [16,17];
— розумшня дiяльностi, зокрема i навчально'', як спрямовано'' змши самого себе через ü «самокерованють» (Д. Ельконiн).
Ще одним важливим положенням визначення суб'екта соцiокyльтyрноi дiяльностi е осмислення свое'' активностi. В основi соцiокyльтyрноi актив-ностi людини не завжди лежить свiдоме щлепокладання та рефлексiя.
Неусвiдомлена цiль, невщрефлексована мотивацiя дiяльностi та ïï продукт/результат il саму не позбавляють смислу. Це пщтверджують i постмо-дернiстськi фiлософськi погляди на те, що практичнють на сьогоднi перед-бачае саме у ди' та взаемодп' виявлення i реаизаци' смисив, хоча останнi не покладаються усвщомлено, на вiдмiну вiд цiлей та мети, а «неявно i неусвь домлювано штенцюноваш в реалiзацiï ix» [15, 14]. Але належнiсть саме до суб'екта соцiокультурноï дiяльностi визначаеться свщомим iнiцiюванням власно!" щоденно!" активност та осмисленням il наслiдкiв.
По-трете, доведенiсть дiалогiчноï природи людини (М. Бахтш, М. Бубер, Ф. Розенцвейг та шш^ та визнання il засадою розвитку особистостi вщби-лися на нових формулюваннях дiяльностi та ïï суб'екта. Усвщомлення неможливостi набуття «бiльш чи менш об'ективного знання про себе (само-свiдомостi) без посередництва шших» (В. Межуев) актуалiзуе потребу розумiння себе через звернення до шших [17, 50;17, 53]. На таких шдвалинах i виникае дiалог як наслiдок прийняття необхщност формувати власний досвiд життедiяльностi без виключення роздумiв iншиx про сенс юнування, звiряння за баченням шших результату особистих щоденних акцш, визнання недостатносп власних думок про себе, про свою житподяльнють для по-будови спiльного iснування.
Сучасне витлумачення довiльноï перетворювально'1' активностi, зрештою, набувае такого вигляду:
— поеднання реально перетвореного предмета з уявним його перетво-ренням як мисленнево'1' змши спричиняе двофокусшсть дiяльностi (В. Бiблер);
— iснування дiяльностi в парадоксальному поеднанш дiяльностi та «поза-дiяльностi» або дiяльностi та мислення, до того ж ïx взаемообумовленють не зводиться до причинних зв'язйв, але свiдоме ставлення до дiяльностi е необxiдним саме як ïï поза^яльнюне визначення [18];
— незведенють особистостi як суб'екта до власно'1' дiяльностi;
— свобода суб'екта е поза^яльнюниим вимiром дiяльностi через його зверненють до культури (В. Бiблер);
— суб'ект дiяльностi е ïï «провщенням» (В. Бiблер).
Осмислення суб'екта дiяльностi сьогоднi неможливо репрезентувати всебiчно, обминувши витлумачення повсякденних здiйснень переачно'1" людини на засадах соцiокультурного шдходу. Грунтом для його запровад-ження слугуе, насамперед, синтетична концепщя людини як суб'екта культурно'!' i сощально'1" творчоста (О. Аxiезер). Вона вибудовуеться на осмисленш й об'еднанш рiзниx традицiй наукового i фшософського знання, ï"ï iсторичнi витоки ще потребують подальших дослiджень, але ними, зокрема, е шмець-ка класична фiлософiя (концепцiя дiяльнiсноï творчо'1' природи суб'екта), структуралiзм (уявлення про оргашзацш культури), росiйська фiлософiя (цiлiснiсть свгтобудови) [19, 272].
Суб'ект культури розглядаеться О. Ах1езером як носш здатност1 до:
— творчо!, рефлективно! д1яльност1;
— критичного самовщтворення;
— забезпечення свого виживання за будь-яких умов (незважаючи на ви-клики ютори, небезпеку дезоргашзаци, яка переростае в катастрофу тощо).
Сама культура конкретизуеться через виокремлення и особливих форм. По-перше, культурна програма д1яльност1 людей та, по-друге, мораль як серцевина ц1е! програми дозволили науковцю взаемопов'язати саму культуру, людину як суб'екта, що и створюе, та моральш детермшанти людсько! життед1яльност1. У сучасному свш здатнють суб'екта розв'язувати проблеми юнування, як1 стають дедал1 складшшими, мае розглядатися саме як масова здатнють до напруженого пошуку шлях1в, способ1в долання усталених 1деал1в, як1 несуть програми в1дтворення недостатнього р1вня здатност1 забезпечити виживання людства, запоб1гти глобальним катастрофам. Автором запроваджуеться пщхщ до пояснення юторичного процесу через масовий особистюний культурний розвиток [19, 274].
Д1алог м1ж нос1ями р1зних моральних щеал1в, зор1ентований на досяг-нення базового консенсусу, за переконанням О. Ах1езера, на сьогодн1 мае визначатися як прогресивш людськ1 зусилля усвщомленого протиборства 1з соц1окультурним розколом. Залежнють 1снування суб'екта (як особистост1, так 1 будь-яких сп1льнот, починаючи вщ невеликих угруповань 1 аж до сусшльства в ц1лому) вщ його здатност1 (реально! 1 потенцшно!) проти-стояти зростанню небезпеки дезоргашзаци доводиться автором перекон-ливо 1 Грунтовно.
Суперечлива ц1л1сн1сть взаемопроникнення культури 1 вщносин суб'екта утворюе тло для уявлень про соцюкультурш процеси. Небезпека для юнування сусшльства — це недостатня здатнють самого сусшльства як суб'екта культури правильно засво!ти обставини цього юнування 1 прийняти ефективш для уникнення катастрофи р1шення, забезпечуючи цим свое виживання.
Надання першост1 при осмисленш суб'ектом анал1зу переход1в м1ж культурою та людськими взаеминами як пошуку смисл1в юнування засновуеться на розумшш освоення як результату перетворення особистютю зовн1шньо! реальност1 у зм1ст власно! св1домост1, д1яльност1, тобто в характеристики самого суб'екта [20, 217]. Сенс при цьому виступае не т1льки результатом освоення, але й пщвалиною для по-дальшого смислотворення (О. Ах1езер, А. Пелипенко, I. Яковенко). Осмислення стимулюеться потребою 1 здатнютю суб'екта до само-в1дтворення. Останне як д1яльнють реал1зуеться лише як пост1йне переосмислення суб'ектом наявних умов юнування (власних здатност1
i можливостей, стану середовища, засобiв здiйснення життедiяльностi тощо). Критичний потенщал суб'екта визначае здатшсть перетворювати особисту культуру в предмет свое!" дiяльностi, ïï розмах, рiвень та мас-штаби. Ускладнення сучасних умов людського юнування невпинно шдвищуе значущють саме переосмислення як закцентованост на iнтерпретацiï вже вiдомиx (старих) сми^в. Цим характеризуеться переxiд до суперцивШзацп, скеровано'1' «на постiйне шдвищення ефективностi власно'1' дiяльностi, на постшне, в певному розумiннi випереджальне поглиблення смиоив» [20, 219-220].
Осмислення як переосмислення розглядаеться через тай елементи:
— тшьки з (пере)осмисленою реальнютю людина вступае у вщносини;
— переосмислення уможливлюеться лише як взаемопроникнення смисшв суб'ектiв, вiдтак, доступ до шших смисшв реалiзуеться у площиш спшку-вання суб'екта з шшим суб'ектом;
— контакт з шшим суб'ектом е шляхом звернення до способiв освоення зовшшшх, ще не привласнених смисшв;
— особистiсть е суб'ектом осмислення. Сшвтовариства-суб'екти, утворенi на засадах особистюних вiдносин, iснують у процес переосмислень, постiйниx i таких, яй реалiзують взаемопроникнення смислiв;
— виникнення нових смисшв, закцентованiсть на розривах в наступносп складае сутнють аналiзу переосмислення [20, 220].
Отже, наступною засадою визначення суб'екта соцюкультурно'1" дiяль-ностi е його саморепрезентащя через вияв власних зусиль для осмислення особистих здшснень та руху в площинi культурних опозицiй. Тай звершення становлять, за своею природою, набутки духовносп, основними положен-нями яко'1' в новому тисячолiттi е:
— принцип монадност як здатшсть репрезентувати Всесвiт, зокрема час, в якому живеш, свiй народ та культуру, в межах шдивщуальносп, а також здшснювати зразковi вчинки, вияви штелекту та зростаюче сумлiння;
— принцип еквшотенцшного крещендо як сходження завдяки творчим подiям до кульмшаци' життевого шляху, до вищих цшностей. При цьому смерть виявляе вшець досягнень особистостi, а не ïx йнець i, вiдтак, становить альтернативу небуттю;
— принцип толерантностi як заповнення вщсташ мiж полярними погля-дами людей, ïx комунiкативна прилученють одне до одного;
— принцип полюистемноста цiлей як заперечення винятковоста будь-яко'1' цiлi та фанатизму в ïï досягненш, наполягання на сполученш певно'1' мети iз системою пщцшей;
— принцип проблемностi людсько'1' жертви як спростування iдеï суспiльноï вимоги смертно'1' жертви, наполягання на можливосп принесення людського життя в жертву лише за умови вшьного вибору такого вчинку особиспстю;
е
5"
о о о
■е-
5-о о
09
м
Ъ
о о о>
ДУХОВШСТЬ XXI ст. як:
- цттсне домобуЫвтщтво особистоат;
перекладення утверсуму зовнпинього буття у внутрпитй всесвип на етичнт основ7/
- засвоення досв^ду життед\ялъносгт як шлях до самого себе;
- закцентоватстъ людсъкий якостей, а не абстрактних
Принципи:
монадностц
еквшотенцшного крещендо; толерантностц полкистемноста цшей; проблемноси людсько! жертви; несилового зггкнення добра та зла
О
о .с
0
1
Щ <
"О I
"О
©
ь
О О
0
1 о о го
Рис. 1.1. Принципи ЛуХОВПОСТ! XXI ст.
— принцип несилового згткнення добра i зла як визнання насильницьких
засобiв аморальними, як своерщне обгрунтування угод застосування
сили [14, 474-482].
Наведемо змiстовну сутшсть дуxовностi ХХ1 ст. за С. Кримським на рисунку.
Реали' сучасного повсякдення визначають умови здiйснення суб'ектно!" активносп, вони е тлом, на якому вщбуваеться реалiзацiя людиною про-грами культурного розвитку. Так, наприкшщ минулого сторiччя було вщ-крито етшчний парадокс сучасностi [21, 116]: в умовах глобалiзацiï та iнтернацiоналiзацiï людсько!" життедiяльностi констатують надто посилений штерес до народно!', саме як «свое!'» культури, до традицшного способу життя як щентифжатора «свое!'» етшчность Цей парадокс спостерiгаеться i на теренах нашо'1' краши. Наукове пояснення появи даного феномену таке: збшьшення аношмност суспiльства призводить до втрати його членами почуття належностi до громади, вiдповiдальностi за те, що в нш та з нею вщбуваеться, що компенсуеться об'еднанням людей за етшчними ознаками чи спшьною вiрою [22, 204-205]; «етшчний ренесанс» — повернення до уста-лено!" форми структурування свiту i взаемин у ньому — як результат руйну-вання ще!', що скршлюе суспiльство i реакцiя на ефект невизначеносп [23, 11; 21, 117].
Вважаемо, що культивування етшчно1" свщомосп, перебiльшена увага до цшностей традицiйного суспiльства е результатом осмислення переачним загалом сучасно!" ситуаци' соцюкультурного розвитку через il спiввiднесення з одним iз полюсiв дуально!" опозици' «усталене — нове», як апробованого та невщомого, а, отже, можливо, i руйнiвного. Вiдторгнення другого полюсу при явному наданш прiоритету першому засвщчують дiаметрально проти-лежне ïx оцшювання. Ставлення до етнiзацiï формуеться на визнанш ï"ï як такого способу, що полшшуе громадський устрш, надае бiльше можливос-тей для самореаизаци' та вибудовування взаемин тощо, тодi як у зверненнi до незнайомого досвщу вбачаеться шлях здшснення свое'1' життедiяльностi за чужими вимiрами.
Iнверсiя — як здатнiсть людини надшяти смислом те чи шше явище в межах усталено'1' культури [19, 275] — дозволяе досить швидко i при тому сюльки завгодно разiв змшювати таке ставлення. Саме це i засвщчуе «етшчний ренесанс»: те, що визнаеться добрим сьогодш, набувае завтра характеристик протилежних, а з часом знову все повертаеться на «круги своя». Усвщомлення особисто'1' вiдповiдальностi за необхщшсть долання застарiлиx iдеалiв (у приклад^ що розглядаеться, такими е й iнтернацiоналiзацiя, i етнiзацiя), прокладае шлях до оперування лопкою медиац11' як осмислення-переосмислення опозиц1й дуальностi завдяки спрямованосп на формування нових смисив.
Масовий особистюний культурний розвиток як здатнiсть кожного з переачного загалу розвивати мед!ацш мусить бути унаочнений через запровадження ними шшо! повсякденно! активностi на засадах перегляду привласненого рашше сенсу власно! життедiяльностi. сутн1сно довiльна активнють у форматi сощокультурно! д1яльност1 — це масовий особистюний культурний розвиток, утворений завдяки сукупност змш, що сталися з кожною окремою переачною людиною i який проявляеться через вплив на зменшення/збшьшення дезорганiзацiï свгтового порядку, запобтан-ня/спричинення глобальних катастроф. Усвщомленють i цiлеспрямованiсть тако! вибудови особистого юнування i характеризуе суб'екта сощокультурно!' д!яльност1
На його активносп вщбиваються i негаразди суспшьства, i його досяг-нення в будь-якш сферi: пол1тичн1й, економiчнiй, культурнш тощо. При цьому сл1д зазначити, що таке вщбиття засвiдчуе р!вень здатностi суб'екта до самовiдтворювання: долання перешкод не може зупинити особистють, воно лише мае п1дсилити вщповщальнють за сво! ди' та вплив на шших. Активнють суб'екта реально позначаеться на суспшьств^ пщсилюючи через масове привласнення/вщторгнення проголошенi ним щеали, визнанi ним ц1нност1.
Отже, визначення суб'екта сощокультурно! д1яльност1 вщбуваеться з по-силанням на сучасне псиxолого-педагогiчне та фiлософське розум1ння:
— д!яльност1 як активного перетворення, як неможливосп в 1нший спос16 виходу за межi вже набутого досвщу iснування;
— самоусвiдомлення повсякденно! житп^яльносп через звернення до на-вколишнього оточення, до 1ншого;
— суб'екта як вищо! характеристики осо6истост1;
— розвитку суб'екта д!яльност1 як ноая соц1окультурного потенцiалу через включенiсть у проспр сп1льного з 1ншими юнування;
— пережиття як активно! внутршньо! дй", що виявляе для суб'екта вщносини з оточенням, уможливлюе освоення ним свгту культури;
— самоощнки як зрiзаного, неповного способу зв!ряння суб'ектно! актив-ност1 1з значимими для культурного майбуття акщями.
Також важливим е визнання науковим загалом здатносп пере^чно! осо6истост1 впливати на формування суспшьних iдеалiв та самовщтворення кожного у св1т1 культури через свщоме докладання щоденних зусиль для цього.
Спираючись на вищеокреслене, розгорнемо наше бачення суб'екта сощокультурно! д1яльност1. Для цього сформулюемо основш положення, яи окреслюють коло тако! активностк
— суб'екти соц1окультурно! д1яльност1 — це поеднання особистостей за на-лежнютю до пере^чного загалу. Слщ зазначити, що: по-перше, таке поеднання репрезентуе не суму активностей тих, хто до нього входить,
а нову якють ïx сум1сного перетворення сп1льного юнування на засадах виробленого ними чи привласненого в готовому вигляд!, але единого для них щеалу сощобуття; по-друге, це поеднання, позбавлене деперсонь фiкацiï, уможливлюе пов'язанiсть людини з шшими людьми (суб'ект як громадiвець) при збереженнi нею автономностi свое!" активностi (суб'ект як самодiяльна особистють); по-трете, це поеднання — активнють осо-6истост1 для вiдтворення себе як щлюносп, помножена на кшькють поеднаних, утворюе нов1 можливост1 впливу пере^чного громадiвця на побудову майбутнього людства;
— суб'ект сощокультурно!' д1яльност1 — це шщатор роздум1в про повсяк-дення, доц1льност1 та можливостей його змiни-перетворення переач-ними громадiвцями через спрямовану побудову в1дносин у ньому;
— суб'ект сощокультурно1" д1яльност1 — це осо6ист1сть як носш i ретранслятор продуктивного досвщу самовiдтворення, що й визначае увесь спектр il власно!" активностi;
— суб'екта сощокультурно1" д1яльност1 характеризуе реаизащя у щоденних акцiяx найвищого р1вня особисто!" перетворювально!" активностi, яка е шдивщуаизованою i визначаеться у вщношенш до попереднix життедь яльн1сних прояв1в.
Результатом виявлено!" суб'ектно!" активностi у формата сощокультурно1" д1яльност1 е позитивна динамжа масового осо6ист1сного розвитку, яку унаочнюють свщомо вибудуванi щоденнi акци' на засадах сформовано!" персонально! нормативностт, осмисленi як досв1д життедiяльностi у громадь Соцiокультурна д1яльн1сть репрезентуе щею iнтеграцiï впливу кожно!" пере^чно!" людини на суспшьство, культуру. Ïï реалiзацiя вiдбуваеться через знаходження кожним свого мюця у справi запобiгання негативним наслщ-кам просування людства шляхом технократичного розвитку. Суб'ект не може залишитися осторонь пу6л1чних обговорень таких проблем, дискусш, ïx шщшвання та залучення до цього найширшого кола сучасниюв. Соц1о-культурна д1яльнють у суб'ектному вим1р1 схарактеризовуеться як:
— самодiяльнiсть, бо е впливом актора на самого себе;
— сщвд1яльнють, оскшьки постае спрямованим вибудовуванням спшьного повсякдення;
— взаемодiяльнiсть, тому що е узгодженим перетворенням переачного загалу;
— штра^яльнють як внутр1шн1 зм1ни актора;
— штер^яльнють через вплив внутршшх зм1н актора на оточення, на ре-алй' соц1окультурного життя та майбутне;
— д1яльн1сть гуртом. Вщтворюючи звичну активнiсть завдяки масовому привласненню нового буденного знання, у щоденне юнування громади входять шш1 способи його здшснення, вщбуваеться обробка вже набуто-го досвщу вщповщно до змшеного сощокультурного середовища;
— дiяльнiсть окремiшня, бо, хоча щоденна житподяльнють i е спiвбyттям,
прожиття будшв як самозмiни завжди особистiсне.
Основними напрямами сощокультурно' дiяльностi е репрезентащя та ретрансляцiя досвiдy культуропобуту в його природному переб^у. Мораль-ний i вчинковий аспекти тако'' дiяльностi випливають iз потенцшно-актуального та актyально-динамiчного компонентiв ii сенсу. Мета сощо-культурно'' дiяльностi не е самощнною, як i дй', за допомогою яких вона досягаеться. Цшносп набувае власне процес самовпливу.
Вщтак бути суб'ектом сощокультурно' дiяльностi означае не стшьки виявляти все новi i новi фраГменти буття Всесвгту як об'екти дiй i шзнання [8, 3], скiльки виявляти себе в усе нових i нових фрагментах майбутнього буття Всесвiтy як об'екта для повсякденних дiй i пiзнання. Суб'ект сощо-культурно'' дiяльностi — певна особистiсть, життедiяльнiсна активнють яко'' реалiзyеться у площинi культуротворення та споживання культури як формату репрезентаци та ретрансляци сощокультурно' iдеi iнтеграцii пересiчниx впливiв на становлення прюритепв культури.
Суб'ектна активнють у площиш соцiокyльтyрноi дiяльностi бшьшою мiрою пов'язана не з потребами особистосп, а з i"i штересами, бо, по-перше, iнтересy притаманна вибiрковiсть, на вiдмiнy вiд потреби, та, по-друге, якщо задоволена потреба загасае, то штерес, навпаки, може ще бiльше посилю-ватися. Вплив на сощокультурне середовище способом змiни особистютю само'' себе i е шляхом суб'екта сощокультурно' дiяльностi. Розбiжностi мiж уявленнями громадiвця про щоденне юнування за щеею соцiокyльтyрноi дь яльност та реалiями його життедiяльностi е рyшiем просування особистостi цим шляхом.
Сощокультурна дiяльнiсть — це похщна вiд постановки людиною перед собою питань буття. Людина сама повинна обрати для себе шлях суб'екта сощокультурно'' дiяльностi. Вибiр виявляе рiвень i"i переймання проблемами майбутнього, li спрямованiсть на вибудову повсякдення за соцiокyльтyр-ними нормами. Особистiсне виокремлення себе з оточення, яке виступае колективним сощальним суб'ектом та усвщомлення власно'' здатностi протистояти дезорганiзацii у навколишньому свт, е ознаками становлення громадiвця як суб'екта соцiокyльтyрноi дiяльностi в певних рамках власного юнування.
Неможливють уявити, осягнути всi форми активносп суб'екта соцiо-культурно'' дiяльностi, що iснyвали, iснyють i будуть юнувати, спричиняе принципову неможливiсть визнання единого для всього людства способу не просто актyалiзацii культурного досвщу, але й органiзацii взаемовiдносин на його засадах. Багатомаштнють культури як форм постановки людиною питань буттевого характеру перед собою не е демонстращею ii особистiсниx можливостей, а утвердженням ще! наявностi альтернативних шляxiв пошуку вiдповiдей на цi питання.
Неефективнiсть застосування описового методу при дослщженш сут-ност1 суб'екта сощокультурно'1" д1яльност1 випливае не з неможливосп зафiксувати все рiзномаïття численних прояв1в тако'1' активностi у сощум1 (хоча i це, безперечно, мае мюце, бо А. Арнольдов пщкреслюе, що «...одно-значних ршень в культур! не iснуе. Культура живе у свш множинност1» (переклад мш — О. Ж.) [24, 34]), а з недоцшьносп самого бажання ïx охопити. Дослщження дш суб'екта сощокультурно'1" д1яльност1 потребуе такого пщходу, який надае змогу усвщомити меxанiзми перетворення потенцiй культури як сукупносп цiнностей культури у вщносини як реальну форму д1йсност1. Саме забезпечення едност культури i сощальних в1дносин е необxiдною умовою для ефективного суспшьного вiдтворення.
Отже, сощокультурна д1яльн1сть е практикою повсякдення i через його «побутову оформленiсть» (Н. Козлова) набувае забарвлення звичносп i звичайност! Саме ц1 характеристики е визначальними при окресленнi кола можливих ï"ï суб'ектiв. Ним е вс1 i кожний, увесь переачний загал, тобто т1, хто вiдтворюе повсякчас досвщ самоздiйснення в умовах спшьного юнуван-ня як руху в культурь
Суб'ект сощокультурно'1" д1яльност1 — особистють, яка через осмислення повсякденних дш св1домо спрямовуе власну активнють на вщтворення сенсу життедiяльностi. Функщонально активнiсть е самовiдтворенням людини в умовах повсякденного юнування, сьогодш це високого р1вня нестабiльнiсть. Ми окреслюемо суб'ектну активнють у площиш сощокультурно'!' д1яльност1 як вияв i реаизащю iнiцiатив, спрямованих на самозмшу в межах повсякденно'1' життедiяльностi. Змютовно активнiсть репрезентуеться повсякчасним i повсюдним самовизначенням людини у ïï взаеминах з оточенням як нос1я певно'1' моралi та iдеалу.
Динамiчнiсть смислових картин свггу збiльшуеться в1д одше'1' культурно'1' епохи до наступно'1'. Переосмислення як засвоення культурних надбань за таких умов набувае все бшьшого ускладнення, хоча б через неможливють осягнути все розмагття смисл1в, що залишаються поза межами власно'1' культури суб'екта. Разом 1з збiльшенням питомо'1' ваги под1й духовно'1' реальностi пщвищуеться i впливов1сть втiлениx в матерiальнi дй' людей будь-яких щей на майбуття. Така впливов1сть на сьогодш набагато сильшша, потужнiша за природш катаклiзми [1, 236].
Дослщження сощокультурно'1" д1яльност1 як пров1дно'1' перетворювально'1' повсякденно'1' активностi пере^чних громадiвцiв у сучасному св1т1, зважа-ючи на означене вище, не може бути викреслене з кола актуальних наукових проблем. Необхщним виявляеться подальший розгляд змютовно'1" сутност1 активностi суб'екта сощокультурно'1" д1яльност1 як протиставлення квазiдiе-воста сучасника заради уникнення бути «викресленим» з кола «долучених» до визнаних суспшьних прiоритетiв та реалiзацi'ï ïx у престижнш житте-д1яльност1.
Що чекае людство — край культури чи акумулящя 11 надбань у повсяк-деннi — залежить вiд повсякчасно'1' активностi кожного громадiвця. Зреш-тою, формування студентiв як суб'ектiв сощокультурно! дiяльностi в такому контекстi i становить вимiрний напрям розвитку вищо1 освiти через навчання вибудовувати власну життедiяльнiсть та виявляти динамiчнi характеристики 11 розгортання на тлi ново! нормативно! регламентацп, яка б заперечувала та протистояла як «масовш пострадянськш щосинкрази до будь-яко'1' громадсько'1 активность, так i традицп «навчено'1 безпо-радностЬ> [25, 105].
Лiтература:
1. Назаретян А.П. Универсальная эволюция субъектности: от ретроспекции к прогностике // Мир психологии. - 2000. - № 1(21). - С. 230-242.
2. Жорнова О.1. Формування суб'екта соцюкультурно1' дшльносп як педагопчна проблема // Вюник книжково1 палати. — 2005. — № 7. — С. 21-24.
3. Сайко Э.В. Детство в субъектном определении общества как субъекта социального бытия // Мир психологии. - 2002. - № 1(29). - С. 3-8.
4. Можейко М.А. Смерть субъекта // История философии. Энциклопедия // velikanov.ru/philosophy/smert'_sub'ekta.asp.
5. Жорнова О.1. До проблеми формування творчого ставлення до культури: педагопчш аспекти культурного споживання // Педагопка i психолопя формування творчо1 особистостк проблеми i пошуки: Зб. наук. пр. 1нституту педагопки i психологи профе-сшно1' освгги АПН Украши, Запорiзький шститут вдосконалення вчителiв / Ред. кол.: Т.1. Сущенко (вщп. ред.) та ш. - К. - Запоргжжя. - Вип. 16. - 2000. - С. 179-182.
6. Жорновая Е.И. К вопросу о формировании представлений о повседневной активности в мире современной культуры // Социальные технологии: Актуальные проблемы теории и практики. Международный межвузовский сборник научных работ. - Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко, Московский социальный государственный университет, Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова, Гуманитарный университет «Запорожский институт государственного и муниципального управления»; редкол.: Скидин О.Л. (главный ред.) и др. - Запорожье: Издательство ГУ «ЗИГМУ», 2005. - Вып. 26. - С.133-140.
7. Агафонова Е.В. Соотношение автора и нарратива в современном философском дискурсе (в контексте «смерти субъекта») // www.humanities.edu.ru/db/msg/8145
8. Брушлинский А.В. Проблемы субъекта в психологической науке // Психологический журнал. - 1991. - Т. 6. № 12. - С. 3-11.
9. Резник Ю.М. Человек и общество (опыт комплексного изучения) // Личность. Культура. Общество. - 2000. - Т II . - Вып. 3 (4). - С. 212-240.
10. Жорнова О.1. До питання дослщження суб'ектного впливу в процеш соцюкультурно1' д!яльноста // Социальные технологии: Актуальные проблемы теории и практики. Международный межвузовский сборник научных работ. - Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко, Московский социальный государственный университет, Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова, Гуманитарный университет «Запорожский институт государственного и муниципального
управления»; редкол.: Скидин О.Л. (главный ред.) и др. — Запорожье: Издательство ГУ «ЗИГМУ», 2004. - Вып. 22. - С. 99-104.
11. Михайлов Ф.Т. Первый постулат общего человековедения // Психологическая наука и образование. - 2002. - № 2. - С. 46-52.
12. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалiзацii (подготовка вчителя до формування виховуючих вщносин з учнями). Навчально-методичний пошбник. -К.: 1ЗМН, 1996. - 232 с.
13. Жорнова О.1. Сощально-педагопчна робота як соцюкультурний контакт//Новi технологи навчання: Наук.-метод. зб. / Кол. авт. - Вип. 34. - К.: Наук.-метод. центр вищо! освгги, 2002. - С. 156-164
14. Кримський С. Принципи духовност ХХ1 столптя // Двi Рус / За загальною ред. Л. 1вшиноь - Видання друге, стереотипне. - К.: Украшська прес-група, 2004. -С.458-484.
15. Лой А.М., Толстоухов А.В. Практична фiлософiя сьогодення: предмет i перспек-тиви // Практична фщософ1я. - 2000. - № 1. - С. 6-19.
16. Кудрявцев В. Т., Уразалиева Г.К. Субъект деятельности и онтогенеза // Вопросы психологии. - 2001. - № 4. - С. 14-30.
17. Межуев В.М. Судьба цивилизаций: конфронтация или диалог? // Личность. Культура. Общество. - 2003. Том V. - Вып. 3-4 (17-18). - С. 44-54.
18. Библер В. С. От наукоучения - к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век. - М.: Политиздат, 1990. - 413 с.; Библер В.С. Самостоянье человека: «Предметная деятельность» в концепции Маркса и самодетерминация индивида. - Кемерово: Алеф, 1993. - 94 с.; Библер В.С. Понимание Л.С. Выготским внутренней речи и логика диалога (еще раз о предмете психологии) // Методологические проблемы психологии личности. - М., 1981. - С. 117-134.
19. Кондаков И.В., Пивоваров Ю.Л., Яркова Е.В. Субъектный компонент в осуществлении и понимании динамики российского общества и российская история в воспроизводстве субъекта культуры (Размышление над книгой А.С. Ахиезера «Россия: критика исторического опыта») // Мир психологии. - 2001. - № 4. - С. 271-276.
20. АхиезерА.С. Проблема переходов в социокультурных процессах и феномена осмысления - переосмысления ситуации // Мир психологии. - 2000. - № 1 (21). - С. 217229.
21. Мухина В.С. Личность и этносы в условиях столкновения цивилизаций // Мир психологии. - 2001. - № 49028 . - С. 114-127.
22. Альтерматт У. Этнонационализм в Европе. - М., 2000.
23. Лебедева Н.М. Введение в этническую и кросс-культурную психологию. - М., 1999.
24. Арнольдов А.И. Введение в культурологию (новая расширенная редакция). Учебное пособие. - М.: Народная академия культуры и общечеловеческих ценностей, 1993. - 352 с.
25. Степаненко В. Суспшьна трансформацiя у соцюкультурнш моделi штерпретаци // Соцюлопя: теорiя, методи, маркетинг. - 2003. - № 4. - С. 89-110.
Елена Жорнова. Субъект социокультурной деятельности: научно-теоретическое обоснование измерений высшего образования
В статье определяется содержательная сущность субъекта социокультурной деятельности как актуального параметра изменений высшего образования. Очерчены отличия социокультурной деятельности, охарактеризован ее субъект в плоскости культурных оппозиций. Сформулированы также основные положения, предопределяющие сферу приложения усилий субъектом социокультурной деятельности.
Olena Zhornova. Subject of the Sociocultural Activity: Scientic and Teoretical Grounds of Higher Education Dimensions
Subject essence of sociocultural activity, as an actual parameter of Higher Education change, is determined in the article. The distinctions of sociocultural activity have been outlined and its subject has been shown in a plane of cultural oppositions. Basic principles predetermining the application sphere of sociocultural activity's subject are formulated.
