CC BY
31
5. Моляко В. А. Проблемы психологии творчества и разработка подхода к изучению одаренности/ В. А. Моляко // Вопросы психологии. — 1994. — № 5. — С. 85-95.
6. Онацький В. М. Bei дгги обдароваш / В. М. Онацький // Обдарована дитина. — 2001. — № 6. — С. 34^12.
7. Онацький В. М. Спостереження як метод д1агностики обдарованоста / В. М. Онацький // Обдарована дитина. — 2006. — № 5. — С. 22-30.
УДК 37.015.3+159.922.7 Оксана КОРМИЛО
АНАЛ13 ПРОБЛЕМЫ СТАНОВЛЕНИЯ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА ЯК СУБ'€КТА
УЧБ0В01Д1ЯЛЬНОСТ1
У cmammi актуалгзусться проблема становления oco6ucmocmi молодшого школяра як суб'екта учбовоI д1яльност1. Розгляд молодшого школяра як суб'екта учбовоI д1яльносш1 здШснюетъся у межах концептуального nidxody, розробленого 3. Карпенко, за яким суб 'скттсть е способом реалгзаци людиною свого духовного потенщалу, що репрезентуе и вроджену здаттстъ до саморозвитку i самовизначення у npocmopi мотивацшно-цттсних вгдношень.
В статье рассматривается проблема становления личности младшего школьника как субъекта учебной деятельности. Младший школьник как субъект учебной деятельности анализируется в контексте концептуального подхода, разработанного 3. Карпенко, где субъектность — это способ реализации человеком своего духовного потенциала, что представляет его врожденную способность к саморазвитию и самоопределению в пространстве мотивационно-ценностных отношений.
The article is actualized the issue of identity as a subject of primary school pupils learning activity. Review ofprimary school pupils as a subject of learning activity carried out within the conceptual approach developed by Z. Karpenko, in which subjectivity is the way for human to realize his spiritual potential, which represents its inherent ability to self-determination in the space of motivational-valueble relationships.
В умовах особистюно ор1ентованого навчання актуалпуеться проблема створення умов для саморозвитку школяр!в. формування в них бажання та вмшня вчитися, тобто забезпечення суб'ектносп цього процесу.
У сучаснш психолого-педагопчнш науш принцип суб'ектносп виступае т1ею гносеолопчною шдвалиною, яка дае змогу виокремити pi3Hi онтолопчш площини буття людини. Проблема суб'ектносп стала предметом спешального вивчення в психологи особистосп, де здшснюеться активний пошук загальних i вщмшних особливостей людини як особистосп i суб'екта в ¡сторичному npoueci (К. Альбуханова-Славська, Б. Ананьев, М. Боришевський, А. Брушлинський, 3. Карпенко, Г. Костюк, О. Леонтьев, С. Максименко, В. Петровський, В. Сафш, В. Татенко та ш.).
Мета cmammi полягае у розкригп теоретичних основ процесу становления молодшого школяра як суб'екта учбово! д1яльностг
Учбова д1яльшсть — це онтогенетично перша цшеспрямована д1яльшсть, у якш стосунки \ii/K людьми визначеш сощальними нормами. Тому вона стае основою для розвитку суб'екта д1яльносп [4, с. 61]. Ставлення до себе, до евпу, до суспшьства, до ¡нших людей формуеться в основному в учбовш д1яльност1 молодшого школяра, але важливо те, що ш стосунки реал1зуються через не! як ставлення до з\псту. метод!в навчання, вчителя, класу, школи i т. iH. А тому зазначена проблема набувае значущосп, оскшьки вчитель е тим «поводирем», який допомагае дитиш активно включитися у процес учшня.
Огляд теоретичних визначень психолопчного та педагопчного з\псту особистост1 заеввдчуе ¡снування р1зних п1дход1в щодо проблеми суб'екта д1яльностг Зокрема, Б. Ананьев особиспсть pojyviie як суб'ект д1яльност1. Hi два поняття, за твердженням ученого, не тотожш, a 36ir ocoOHCTOCTi i суб'екта е вщносним нав1ть при максимальному зближенн1 1х властивостей, оскшьки суб'ект характеризуеться сукупшстю д1яльностей i viiporo i'x продуктивность а особиспсть характеризуеться сукупн1стю сусшльних в1дношень
(еконо\пчних. пол1тичних, правовых, моральных тощо), яю визначають \псце людини в сусгпльствк у структур! певно! суспшьно-економ1чно! формаци [2, с. 141].
3. Карпенко розум1е особиспсть як штегральну духовну суб'ектшсть, яка е структурною (змютовою) 1 функцюнальною едшстю, що реал1зуе певне духовне устремлшня (цшшсне ставлення) [6, с. 7]. Перевага розумшня особистосп шд кутом зору II духовных (суб'ектних) адбностей. за словами дослщниш. полягае в тому, що дозволяе сумютити рпш площини анал!зу. «При цьому зменшуеться загроза розгляду р!знопланових псих1чних явищ через «призму едино! категори»», що «неодмшно веде до змазування вщмшностей \пж ними», адже при цьому «закриваеться можливють дослщження 1х реальних взаемозв'язюв 1 взаемопереход1в» [6, с. 7].
3\пстов1 характеристики людини визначають II як особиспсть { зумовлюються спрямовашстю II життевих або цшшсно-смислових ставлень; функшональш — характеризують людину як суб'екта д1яльносп { охоплюють шдиввдуально-типолопчш властивосп (темперамент, характер, здбносп). Саме «суб'ектна ¡постась людини дае гпдстави цЫсним чином розглянути II духовно-цшшсну природу, репрезентовану в понят особистоси» [6, с. 8].
Розгляд псрточних явищ через категор1ю суб'екта, за твердженням К. Альбуханово!-Славсько!, едино спроможний забезпечити ¡нтегративн1сть психолопчного п!знання, адже «суб'ект являе собою не лише вищий р1вень псих1чно! орган!зацИ, а II «золоте ачення», вертикальну централ!зуючу ¡нстанц1ю ц1е! оргашзацн, яка 1 надае псих1чни\1 процесам, станам, властивостям 1 новоутворенням впорядкований, доцшьний, оптимальний для розв'язання задач сшввщношення и св1том характер» [1, с. 10]. А. Брушлинський також наголошуе, що «в людиш як суб'ект! розвиваеться вища системна цшсшсть услх II найскладшших 1 суперечливих якостей...» [3, с. 23]. «...Людина постае у багатьох рпномаштних системних якостях. Найважлив1ша з них — бути суб'ектом, тобто творцем свое! ¡сторЛ: ¡шшювати { зд!йснювати практичну д1яльн1сть. сп1лкування. п1знання. споглядання та ¡нш1 види специф1чно! людсько! активност1. творчо! \ морально!» [3, с. 3]. У подалыпому розвитку погляд!в ученого шдкреслюеться, що саме розгляд людини як суб'екта допомагае хол!стично розкрити и специф!чну активн!сть у вс!х видах взаемоди з! св!том [3].
В. Татенко, як ! С. Рубшштейн та К. Альбуханова-Славська, доходить висновку про те, що суб'ектн!сть як схилыпсть до в!дтворення, творения себе у вщповщних, а часом ! несприятливих умовах, е ун!версальна властивють живо! матер!!, зближуючи тим самим це поняття з поняттям активносп як властивост! усього живого мати у соб! джерело сво!х змш ! юльюсно-яюсних перетворень. I, як зауважуе 3. Карпенко, людський шдивщ як жива !стота може стати особиспстю ! п!днятися до р!вня ун!версальност!, лише проявляючи себе суб'ектом життед!яльност!! саморозвитку [6, с. 19-22].
Найужитковшим у психолого-педагопчн!й наущ е висловлювання «суб'ект дгялъностг». У такому контекст! використовував цю категорш Б. Ананьев, коли зауважував, що «людина — суб'ект перш за все основних сощальних д!яльностей — пращ, спшкування, шзнання» [2, с. 116].
Значна частина фах!вщв дотримуеться думки, що поняття суб'екта д!яльносп зводиться до поняття д!яльносп, а сам суб'ект або випадае з реального процесу сощально! та д!яльшсно! взаемод!!, або навпаки, знаходиться над ним. Та незважаючи на продуктившсть провщних досл!джень !з проблеми суб'екта д!яльносп, поки що залишаються не вир!шеними питания про його психолопчну структуру, законом!рност! становления ! розвитку в онтогенез! тощо, що значно ускладнюе погляд на особу як суб'екта д!яльносп.
Розгляд молодшого школяра як суб'екта учбово! д!яльносп зд!йснювався нами у межах концептуального шдходу, розробленого 3. Карпенко, за яким суб'ектшстъ е способом реал!зацн людиною свого духовного потенщалу, що репрезентуе I! вроджену здатшсть до саморозвитку ! самовизначення у простор! мотивацшно-цшшсних в!дношень. Суб'ектн!сть, за щею концепц!ею, е розгалуженою системою з р!знотипними зв'язками м!ж п структурними компонентами: функц!ональними ! генетичними [6, с. 27]. Ця властив!сть
людини (суб'ектшсть) мае п'ять р1вшв, яким вщповщають базов! цшшсш ор!ентацн особистосп (диспозици), що ¿ераризуються вщповвдно до учасп людини у суспшьних вщносинах (див. табл. 1).
Виходячи з ще! модел1, можна припустити, що розвиток о со б и сто сп молодшого школяра як суб'екта учбово! д1яльносп ввдбуваеться на р!вш моносуб'екта. Р1вень моносуб'екта, заЗ. Карпенко, зосереджуе увагу на категори дииышспй як цглеспрямованш предметнШ активностг тдивгда щодо досягнення бажаного результату. Така шостась людини як власне суб'ект (в розумшш — д1яч) найчаспше пов'язана з п функцюнальними особливостями [6].
Таблиця 1
Стввгдношення цттсно-смисловог свгдомостг та ргвтв суб 'ектностг особистостг
(за 3. Карпенко)
Духовна практика: благо («приймаю») — Абсолютний суб'ект
Суспшьно значуща творчють: краса («буду») — Метасуб'ект
Моральна д!яльшсть: добро («мушу») — Пол!суб'ект
Вщносно !ндив!дуальна д!яльн!сть («треба») Моносуб'ект
Ппнання: Праця: Сп!лкування:
ютина користь справедливють
Орган!зм!чна активн!сть: в!тальн!сть («передчуваю») — В!дносний суб'ект
Для того, щоб стати суб'ектом вщповвдно! д1яльносп (учбово!, трудово! та ш.), важливо осво1ти и, оволод1ти нею, бути здатним до II здшснення \ творчого перетворення, — стверджують I. Слободчиков, С. 1саев [9].
У молодшому опальному вщ1 (в1д 6 до 10 роюв) провщною стае учбова д1яльн1сть. тобто сошальна д1яльн1сть. спрямована на засвоення теоретичних форм мислення. Свою провщну функц1ю та чи ¡нша д1яльн1сть здшснюе найб1льш повно, за визначенням Д. Ельконша, у пер ¡од. коли вона формуеться [4, с. 84—85]. Таким чином, молодший шюльний в1к е перюдом найбшьш ¡нтенсивного формування учбово! д1яльносп. В умовах ц1леспрямованого розвивального навчання, за В. Давидовим, це формування здшснюеться швидше \ ефективнппе за рахунок системност1 \ узагальненосп засвоення знань [10, с. 219-220].
Виходячи з того, що учбова д1яльшсть, як \ ва види д1яльност1, характеризуеться певною структурою (мотив, цшь, умови, засоби), дослщники звернулись до анал1зу II особливостей. Д. Ельконш \ В. Давидов розглядають учбову д1яльшсть у едност! таких II компонента: учбова ситуащя чи задача, учбов1 дй. дп контролю та оцшки [8, с. 189]. Це структура учбово! д1яльносп в розгорнут!й \ зрш!й форм!. Але тако! структури вона набувае поступово, \ в молодшому шкшьному в1щ ще далека вщ ¡деалу. Багато що залежить вщ орган1зацй ц1е! д1яльност1. в1д конкретного змюту матер1алу. який засвоюеться, в1д шдивщуальних особливостей само! дитини [8, с. 128].
На думку Д. Ельконша. «результатом учбово! д!яльносп, у ход! яко! вщбуваеться засвоення наукових понять, виявляються насамперед змши самого учня, його розвиток. У загальному вигляд! можна сказати, що ц! змши полягають у набутп дитиною нових зд!бностей, тобто засвоенн! нових способ!в д11 з науковими поняттями. Таким чином, учбова д!ялыпсть — це насамперед така д!яльшсть, у результат! яко! ввдбуваються зм!ни в самому учнев!. Це д!яльн!сть !з самозмши, п продуктом е т! змши, яю в!дбулись у ход! I! виконання в самому суб'ект!» [4, с. 84-85].
Зпдно з О. Леонтьевим, вплив провщно! (учбово!) д!яльносп на розвиток дитини проявляеться в тому, що:
1.Вщ не! в основному залежать основн! псих1чш змши дитини в той чи шший впювий
пер!од.
2.У нш виникають [ диференцшються ¡нал види д!яльносп.
3.У нш формуються 1 перебудовуються о крем 1 псдаичш процеси.
Окр1м того, як суб'ект д1яльносп молодший школяр характеризуеться готовшстю до не1. Адже продуктившсть учбово! д1яльносп залежить вщ того, якою \прою дитина на момент вступу до школи та у процеа навчання набула «якосп суб'ектносп», тобто якою \прою вона стала суб'ектом власно! акт и в ноет 1 [8, с. 189].
Готовшсть до шкшьного навчання передбачае цший ряд вимог, зокрема: загальний ф1зичний розвиток дитини, володшня достатшм обсягом знань, культура поведшки, епшкування, елементарна праця; володшня мовою, елементами письма; вмшня сшвпрацювати; бажання вчитися. Необхвдш для школяра як суб'екта учбово! д1яльносп ¡нтелектуальш. особиспсш, д1яльшсш властивосп формуються практично з моменту народження, ще на вщносному суб'ектному р1вш. Ввд р1вня !х сформованосп значною \прою залежить входження дитини у шкшьне життя, и ставлення до школи 1 уешшшеть навчання, залучення до учбово! д1яльносп [5, с. 173-174]. У доелвдженнях Л. Божович, Н.Гуткшо!, Д. Ельконша, Н. Салм1но! визначено основн1 показники готов но ст1 дитини до школи: сформовашсть !! внутр1шньо! позиц1!, се\потичн1 функцн, довшьн1сть, в\пння ор1ентуватися на систему правил тощо [5, с. 173].
Основи суб'ектного шдходу до дитини в навчально-виховному процес1 досл1джувалися науковою школою М. Дригус. Зокрема, I. Коновальчук акцентуе на д1алектичнш едносп особисг1сного 1 суб'ектного, а також на включенн1 останнього у психолопчну структуру особисгост1. Пщ суб'ектом учбово! дшльносп досл1дниця розум1е учня, який уевщомлюе себе як активного шдивща, який вибудовуе р1зноман1тн! сгосунки з шшими та самим собою у процеа здшенення учбово! дшльност1. Формування особистосг1 дитини в онтогенез!— це послщовна зм!на систем суб'екпв р!зних д!яльностей, смислоутворювальною серед яких на кожному етап! виступае суб'ектшсгь у царин! провщного типу д!яльносп: Я — суб'ект !грово! дшльносп (дошкшьний в!к); Я — суб'ект навчально! д!яльност! (молодший шкшьний вж); Я — суб'ект комун!кативно! д!яльносп (пщл!тковий в!к); Я— суб'ект учбово-професшно! дшльност! (старший шкшьний вж); Я — суб'ект трудово! дшльносп (дорослий в!к) [7, с. 72].
Учбова суб'ектшсть у молодшому шкшьному в1ц1 розглядаеться I. Коновальчук у едносп трьох складових (аспекив):
- власне суб'ектносп (активно-творче ставлення до учшня);
- учбово-сощальна суб'ектн!сть (вщповщне ставлення учня до !нших— учасниюв учбово! взаемоди);
- шдивщуально-особиспсна суб'ектн!сть (ставлення дитини до себе як суб'екта учшня) [7, с. 72-73].
Джерелом розвитку дитини як суб'екта учшня е и потреба в активносп, що на р!зних структурних р!внях реал!зуеться дом!нуючою у цьому в1щ мотивац!йно-смисловою системою. Так, у молодшому шкшьному вщ — здебшыпого учбово-п!знавальною, що в!дображае випереджаюче формування першого структурного компонента суб'екта учшня [7].
У дослщженш I. Коновальчук про розгортання суб'ектносп особистосп в р!зних видах д!яльност! пом!тн! зб!жносп з р!внями суб'ектност! особистост!, видшеними 3. Карпенко (див. табл. 2).
Таблиця 2
Розвиток суб 'ектностг по висхгднШ гыцг онтогенезу
Я — суб'ект трудово! д!яльносп (дорослий в!к) — Абсолютний суб'ект
я — суб'ект учбово-професшно! д!яльносп (старший шкшьний вж) — Метасуб'ект
я — суб'ект комушкативно! д!яльност! (п!дл!тковий в!к) — Полюуб'ект
я — суб'ект учбово! д1яльност1 (молодший шкшьний в ¡к) — Моносуб'ект
я — суб'ект крово! д1яльносп (дошюльний в1к) — Вщносний суб'ект
Отже, молодший школяр як суб'ект учбово! д!яльносп з аксюпсихолопчно! точки зору перебувае на моносуб'ектному píbhí особиctíchoto розвитку, характеризуеться новоутвореннями, яю вперше виникають у цьому bílu. — готовшстю до школьного навчання, репродуктивною шзнавальною актившстю, яка реалгзуеться в учбовш д1яльност1. Остання, у свою черту, передбачае вмшня анал1тично мислити, прагнути досягати мети, задовольняти потреби, рефлексувати ставлення до себе, пошновувати власш почуття та почуття íhlijhx. утверджувати свою особиспсть, набувати ушверсальних людських зд1бностей. Це водночас означав становления особистосп з певною спрямовашстю, системою зв'язюв з оточуючими i 3Í cbítom в цшому, системою смислових утворень. Узагальненими формами смислових утворень, за 3. Карпенко, виступають бшып-менш усвщомлеш мотиви, диспозици, поведшка; частковими — штереси, переконання, ¡деали. нахили тощо, яю виражають ставлення людини до навколишшх життевих обставин: «...визначити свое ставлення до чогось — значить заявити, що я вважаю прийнятним, цшним для себе, а що ввдкидаю як цшшсно чуже, недопустиме, непдне мене» [6, с. 8-9].
Таким чином, становления молодшого школяра як суб'екта учбово! д1яльносп означав, що учень спроможний прийняти учбову задачу, bmíe анал1зувати сво! дн, може визначити меж i власно! учбово! компетенци, оцшювати процес та результат д1яльностк вщр!зняти сво! нам i р и. зусилля вщ реальних результат! в. ор1ентуватись у суспшьно заданих нормах та визначити на !х ochobí власш нормативи д1яльносп тощо.
Зростаюча особистють затрачае велику кшыасть зусиль для побудови свое! д1яльносп, яку вибудовуе не тшьки для дорослих (о1пкуючи похвали), але i вщтворюе !! у свош структур!, !нтер!оризуючи !!, входячи в не!, здшснюючи маленью «кроки» у своему внутршньому cbítí, саморозвиваючись. Саме таким чином вона формуеться як суб'ект д!яльносп, визначаючи сили i можливосп свого Я. Подальших дослщжень потребуе проблема дидактико-методичного забезпечення процесу формування молодшого школяра як суб'екта учбово! д!яльностг
Л1ТЕРАТУРА
1. Альбуханова-Славская К. А. Категория субъекта в современной психологии / К. А. Альбуханова-Славская // Сучасна психолопя в щнн1сному BHMipi: матер1али Tperix Костюювських читань (20-22 грудня 1994 р.): у 2-х томах. — К., 1994.— Т. 1, —С. 4-10.
2. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды / Б. Г. Ананьев: в 2-х т. — М.: Педагогика, 1980. — Т. 1. — 230 с.
3. Брушлинский А. В. Проблема субъекта — главная в психологии / А. В. Брушлинский // Сучасна психолопя в щншсному BHMipi: матер1али Tperix Костюювських читань (20-22 грудня 1994 р.): у 2-х томах. — К., 1994. — Т. 1. — С. 23-29.
4. Возрастная и педагогическая психология / под ред. М. В. Гамезо, М. В. Матюхиной, Т. С. Михальчик и др. — М.: Просвещение, 1984. — 256 с.
5. Зимняя И. А. Педагогическая психология: учебник для вузов / И. А. Зимняя.— изд. 2-е, доп., испр. и перераб. — М.: изд. Корпорация «Логос», 1999. — 384 с.
6. Карпенко 3. С. Герменевтика психолопчно! практики / 3. С. Карпенко. — К.: РУТА, 2001. — 160 с.
7. Коновальчук I. С. Психолопчш основи суб'ектного шдходу до дитини у навчально-виховному процем сучасно! школи / I. С. Коновальчук // Психологическая наука и современное учреждение народного образования: сборник материалов межрегиональной научно-практической конференции (21-24 марта 1994 г., г. Запорожье): в 6-и частях. — Запорожье, 1994. — Ч. 3. — С. 72-73.
8. Психология человека от рождения до смерти: полный курс психологии развития / под ред. члена-корреспондента РАО А. А. Реана. — СПб.: «прайм-ЕВРОЗНАК», 2003. — С. 154-199.
9. Слободчиков В. И. Основы психологической антропологии. Психология человека: Введение в психологию субъектности/В. И. Слободчиков, Е. И. Исаев. — М.: Школа-пресс, 1995. — 384 с.
Ю.Якиманская И. С. Требования к учебным программам, ориентированным на личностное развитие школьников / И. С. Якиманская // Вопросы психологии. — 1994. — № 2. — С. 46-49.
