CC BY
120
ЛЮДИНА В НАУЦ1 I ЕСТЕТИЦ1: ПАРАДИГМАЛЬН1 ЗРУШЕННЯ
УДК 168+165.42:17.022
Юрй мелков
ЛЮДИНА В ПОСТНЕКЛАСИЧН1Й НАУКОВ1Й КАРТИН! СВ1ТУ
Статтю присвячено до^дженню статусу людини в картин свту, що притаманна постне-класичнш наущ, одтею з характернихрис яког по-стае людиномiрнiсть. Людина виступае у проце^ п1знання не в якостiлише рацюнального суб'екта, що тзнае, але й як власне людська особисткть у всш повнотi гг проявiв. Згiдно постнекласичному типу науковог рацiональностi, тзнання завжди е суб'ектним i здшснюеться з певног позицИ, що не е тотожним суб'ективностi п1знавальнихрезультатiв. Свт, яким вт постае науковцю, що п1знае, виявля-еться сукуптстю подш, укладених у межах обрт, доступного спостерiгачевi. Останне поняття точно визначало статус суб'екта класичног науки; проте вже некласика трансформуе суб'екта, перетворюючи його на дiяча:результа-ти його п1знання виявляються однозначно детермнованими засобами його дi-яльностi. Нарештi, в постнекласичтй наущ суб'ект п1знання набувае статусу метаспостеркача, який творчо осмислюе спостережуване — та створюе на його основi цЫсний образ свту.
К^^^о^^ слова: постнекласична наука, фiлософiя науки, спостеркач, люди-номiрнiсть, суб'екттсть п1знання.
Сучасна доба в розвитку людсъко1 цивЫзацп вщзначаетъся становлен-ням нового типу науково1 рацюналъност1, що отримав назву «постнекла-сичного» (Стёпин, 2011; Добронравова, 1999). Одтею з найбшъш характерних особливостей постнекласично1 науки виступае и людином1ршсть, а саме - усвщомлення неможливост1 виносити людсъю цшност1 поза межi наукового тзнання. Така постановка питання актуал1зуе й проблему визначення статусу людини в науковш картит свпу, що притаманна на-уц на даному етат и розвитку - проблему, що, не зважаючи на роботи В. С. Стьопша, В. I. Аршинова, I. С. Добронравовой Т. Б. Романовсько1, в яких ставиться питання про роль 1 значення людини в науковому п1знан-н1, залишаетъся на съогодн1 ще недостатнъо досл1дженою.
Людина як окремий предмет дослщження саме в галуз1 фшософп науки - явище доситъ недавне, яке приходить на змшу суб'ектов1 п1знання вже в наш1 часи, п1дкреслюючи недостатн1стъ одн1е1 лише суб'ектност1 для розгляду мсця та значення людини в науковому п1знант та потребуе вра-
xyвaння всiеï гов^ти екзистенцiï людини в нayкoвoмy тзнання. Якpaз no-внoтa та кoнкpетнiсть людськoï 1стоти як фaкгop стадавлення людинoмip-нoстi нayки в hxoctí oкpемoï дoслiдницькoï теми дoзвoляе rompm^ й npo здатн1сть людини як сyб'екгa висгyпaти в якoстi oсoбистoстi в усш пoвнoтi ïï влaстивoстей, щo не звoдяться дo oднiеï лише aбстpaкцiï свiдoмoстi a6o paцioнaльнoгo мислення клaсичнoгo мoдеpнiстськoгo зpaзкy
0^6^™^ цiннoстi, якими кеpyеться сyб'ект тзнання, не вiднoсять-ся дo oднiеï лише сфеpи сyб'ективнoстi, дo свoекopисливиx ^amaran-ниx iнтеpесiв. Саме завдяки внесенню вищю людськиx пoчyгтiв, такт як вipa, нaдiя та любoв, y пpoстip фiлoсoфськoï pефлексiï щoдo пpoцесy нayкoвoгo шзнання, стае мoжливим пoбyдoвa системи цiннoстей, якими кеpyеться людина, зайнята нayкoвoю дiяльнiстю, - i вщщлення в цiй систем! небажанж для pеaльнoï rop^ri спpaви пpaгмaтичниx iнтеpесiв вщ безкopисливoгo пpaгнення дo гнoсеoлoгiчнoгo iдеaлy oб'екгивнoï 1стини.
Щoпpaвдa, сyчaсний poсiйський ф^тотоф Якoв Свipський, oдин 1з не-бaгaтьox дoслiдникiв, шo oкpемo poзглядaють фенoмен людинoмipнoс-т1 науки, пpиxoдить дo дешo iншoгo виснoвкy: poзpiзнення людини та сyб'ектa неopигiнaльне з ^гляду клaсичнoï науки та ф^^фи; людина надшена пpистpaстями та живе y св1т1, в тoй час як суб'ект нейтpaльний i живе в лoгoсi. Дв1 ц1 inorad «мoжнa poзглядaти як два голюси тяжшня, мж якими pyxaеться гнoсеoлoгiчнa й oнтoлoгiчнa думка» (Свиpский, 2002: с.156), - i дyмкa ця, таким читом, змyшенa кoливaтися, пoдiбнo маятнику, мж класичними yстpемлiннями дo яснoстi та виpaзнoстi - i некласичним визнанням непеpебopнoстi людськoï пеpспективи як yn-лення всiлякoï недoскoнaлoстi, непеpедбaчyвaнoстi та «зшння в бутл», куди кануть ус! клaсичнi ^етет^^ на ястсть !з виpaзнiстю.
Важта пoгoдитися з тaкoгo poдy oцiнкoю: пoстнеклaсичний пiдxiд не мoже виступати пpoстoю кoмбiнaцiею пpoтилежнoстi класики та некла-сики, без пpaгнення зняти ïxне пpoтиpiччя. На мoю думку, «людина» та «суб'ект» сшшснують не стшьки в гopизoнтaльнiй, скшьки у веpтикaль-нш плoшинi: суб'ект e абстракщею людини. Пpaгнення знайти ястсть за дoпoмoгoю aбстpaгyвaння, цiлкoм пеpедoве для нayкoвoгo пiзнaння чaсiв Декapтa, змiнюеться в нayцi пoстнеклaсичнiй ^аг^нтам дo го-внoти кoнкpетнoстi - poзвиткoм суб'екта дo piвня людини, aбo, якшo тoчнiше, poзвиткoм тага вщ людини, шo poзyмiеться як виключ^ pam-oнaльнo д!ючий шдивщ, - дo людини, шo з'являеться пеpед нами бага-тoмipнoю та пoвнoкpoвнoю oсoбистiстю.
Усвiдoмлення пpисyтнoстi oсoбистiсниx цiннoстей як мoтивiв наута-вoï дiяльнoстi, - та й бyдь-якoï iншoï дiяльнoстi, - яке дoзвoляе гoвopи-ти пpo людську мipy сyчaснoï науки, слщ, на мш пoгляд, визначати як суб'ектмсть meï oстaнньoï. На вщмшу вщ сув^^ивтос^, яка ^ora-
стoïть iдеaлoвi нayкoвoï oб'eктивнoстi, сyб'eктнiсть виступае в^ажен-ням непеpебopнoï пoзицiйнoстi, пеpспекгивнoстi (якшo викopистoвy-вати цей теpмiн Хoсе 0pтеги-i-Гaссетa) пpoцесy пiзнaння. Щoпpaвдa, вapтo визнати, щo пoдiбне poзpiзнення сyб'eктнoстi й сyб'eктивнoстi не е ще зaгaльнoвизнaним для фiлoсoфськoï думки. Пpимipoм, poстoвськa дoслiдниця Дap'я Зyбoвa, aвтop кaндидaтськoï дисеpтaцiï, пpисвяченoï фенoменy сyб'eктнoстi, визначае цей oстaннiй як дiяльнiснo-пеpетвo-pювaльнy CTopo^ oсoбистiснoгo начала, вщмшну вщ ш^^щ^ст!, але таку, шo пpетендye на гошук межi м!ж oсoбистiсним i пoзaoсoбистiсним, - у тoй час як кaтегopiя «сyб'eктивнiсть» спpямoвaнa, як вважае aвтop-ка, на poзкpиття внyтpiшньoгo свпу людини, !з властивими ш пpaгнен-нями, пеpеживaннями та свгтоглядними iнтенцiями (Зyбoвa, 2011: с.8).
Пpoте, менi здасться бшьш oбГpyнтoвaним - i вiдпoвiдним дo тpa-дицiйнoï системи фiлoсoфськиx кaтегopiй - m^xi^ В. I. Мoйсеeвa, який кopoткo визначае cy6'eKmrn як «теpмiн oнтoлoгiï», шo oзнaчae ^ина-лежтсть дo свпу сyб'eктiв, а не oб'eктiв, - у тoй час як cy6'eKmueHe ви-являеться гнoсеoлoгiчним пoняттям, яке oписye знання та яке не е - на вщмшу вщ oб'eктивнoгo - ктинним у силу неoбxiднoстi, але виступае «випaдкoвo ктинним» aбo ж «ктинним для oднoгo суб'екта i xибним для iншoгo» (Мoисеев, 2005: с.122). Мoжнa бyлo б вислoвити зауважен-ня з пpивoдy не зoвсiм aкypaтнoгo викopистaння теpмiнa «oнтoлoгiя» у в^^шент дo пapниx кaтегopiй суб'екта та oб'eктa (а тoчнiше кажучи, таке викopистaння вимaгaлo б тpoxи бшьш дoклaднoгo oбГpyнтyвaння). Зoкpемa, oнтoлoгiчнo i суб'ект, i oб'eкг виступають мaтеpiaльними сут-нoстями, oднa з як^ спpямoвye свoю aкгивнiсть - чи то спoглядaльнy, дшльнкну aбo ж пiзнaвaльнy - на шшу, в силу чoгo ми тшьки й мoже-мo називати ïx, вiдпoвiднo, oб'eктoм i сyб'eктoм. «Без суб'екта немае oб'eктa» - але е oб'eктивнa pеaльнiсть... Однак, В. I. Мoйсеeв пpaвий у тому, щo iснyючa тpaдицiя слoвoвживaння - яка сxoдить дo клaсичнoï ф^^фи Мoдеpнy - вимагае деякoгo уточнення в кoнтекстi сyчaснoстi. I, зoкpемa, пpинaлежнiсть, пpикметникoвiсть стoсoвнo суб'екта ^аще бyлo б дiйснo пoзнaчaти теpмiнoм «суб'ектне», а не «суб'ективне», як те пpийнятo зapaз, - ^^млад, згiднo твеpдженню визнaнoгo aвтopитетy в гaлyзi теopiï пiзнaння В. О. Лектopськoгo, суб'ективне все ж визнача-еться як «те, шo xapaктеpизye суб'екта aбo пoxoдить вщ суб'екта та тага дiяльнoстi» («Нoвa ф^^ф^ка енциклoпедiя»), - у тoмy числ! чеpез те, Шo й oб'eктивне як таке не вичеpnyeться чистою oб'eктнiстю.
Бшьше тoгo, як oнтoлoгiчний, так i гнoсеoлoгiчний статус суб'екта в кoнтекстi пoстнеклaсичнoгo типу нayкoвoï paцioнaльнoстi залишаеть-ся ще не дoстaтньo пpoясненим. Як вiдoмo, у ХХ столгт ставиться пщ сумшв сама мoжливiсть емшpичнoгo суб'екта шзнання ^a^^yea™
класичний погляд sub specie Dei. Осмислення цiei обставини може при-зводити як до проголошення погляду ex nihilo як едино можливого для науковця, в дус1 фiлософii релятивiзму, так i до проголошення «смерт1 суб'екта», до заперечення взагалi його значимостi в науковому тзнанш.
Мабуть, крайнього ступеня виразу ця думка досягае в антигумашс-тичному за своею суттю «методологоцентризмЬ> Г. П. Щедровицького, який в1дкрито стверджував: щоб займатися наукою, потрiбно... по краплi видавити 1з себе всю суб'ектнiсть! «Коли видавите, можете бути вченим, методологом, учнем. Людиною бути не можете» (цит. за: Лепский, 2007: с.22), - примгтно, що безсуб'ектнiсть виступае тут характеристикою будь-якоi д1яльност1, не лише наукового пiзнання. Все ж таки, на мою думку, у сучасному пiзнаннi позиц1я «Божествених очей» зм1нюеться не знеособленим поглядом «з тзвщки», а точкою зору конкретноi людськог oco6ucmocmi, що й виступае, оформляючись у феноменi та понятл лю-дином1рност1, в якост1 характерноi осо6ливост1 постнекласичноi науки.
Саме в цьому контекстi важливо проводити й розр1знення суб'ектного (як позначення прикметниковоi приналежностi суб'ектовi) та суб'ективного (як та^ якост1 процесу пiзнання, що е протилежною об'ективному). Наукове знання може виступати об'ективним, будучи при цьому суб'ектним, - б1льше того, воно завжди таким i виступае в м1ру того, як сама об'ективтсть усв1домлюеться й освоюеться суб'ектом пз-нання в якост1 цинкного регулятиву його, суб'екта, власноi д1яльност1. Треба сказати, що ця термшолоична тонюсть ще в 1970-80-т1 роки була предметом уваги з боку украшських ф1лософ1в науки. Так, за зауваженням Олександра Лук'янова: «1стина суб'ектна, пов'язана 1з суб'ектом, але не суб'ективна, а об'ективна» (Лукьянов, 1987: с.168). Або, як обГрунтовував значишсть активност1 суб'екта в науковому шзнант харк1вський дослщ-ник Юр1й Бухалов: «Саме зростання активност1 суб'екта в процес1 п1знан-ня дае можливкть ширше й глибше вщображати об'ект, одержувати б1льш повне й точне об'ективне знання» (Бухалов, 1980: с.35).
На м1й погляд, саме постнекласична наука виступае св1дченням правоти такого роду тверджень, яю без того могли б навгть здаватися сьогодш порожн1ми декларац1ями в дус1 щеолоичного пафосу невтрим-ного актив1зму - тобто, проголошенням бажаного, а не констатащею дшсного факту. Згадаемо основш положення концепцп В. С. Стьошна, що досить чгтко класиф1куе кторичш типи наукового п1знання в такий спос1б: якщо класична наука мала справу лише з п1знанням об'ективноi реальности виносячи за дужки все, пов'язане 1з суб'ектом п1знання, а некласична наука зд1йснювала «поправку» на засоби одержання цього знання (наприклад, на приладову ситуац1ю), то постнекласична наука визначаеться включенням до складу пояснюючих положень не т1льки
об'екта та 3aco6iB спостереження й експерименту, але i суб'екта тзнання, з ус1ма його якостями та цiнностями (табл. 1).
Таблиця 1. Три ¡сторичш типи науки i ïx ключовi особливосп
Постнекласичний тип рацiональностi, що в1дпов1дае сучасному типу науки, як говорить В. С. Стьоп1н, розширюе поле рефлексп над д1яль-нiстю вченого - в1н передбачае спiввiднесенiсть одержуваних знань про об'ект не т1льки з особливiстю засоб1в i операц1й дiяльностi, але й i3 щншсно-щльовими структурами: «Виникае необх1днiсть експл1ка-цп зв'язк1в фундаментальних внутр1шньо-наукових ц1нностей (пошук 1стини, зб1льшення знань) 1з позанауковими цшностями загальносо-щального характеру» (Стёпин, 2011: с.198). При цьому робиться пояс-нення, що ц1нн1сно-ц1льов1 структури включаються в саме «розумшня суб'екта». На м1й погляд, як раз акцент на врахуванш цшностей св1дчить про те, що людина у свшт постнекласичноï науки б1льше не зводить-ся як до единоï своеï 1постас1 до суб'екта в традиц1йному розум1нш, як суб'екта шзнання, оскшьки тепер вона мае розглядатися в ус1й повнот1 своïх людських якостей, - що включають до себе не т1льки чисто пзна-вальн цт та ц1нност1, але також i загальнокультурш.
Можна помпити, що запропоноване вище трактування людином1р-ност1 науки як непереборноï суб'ектност1 науковоï д1яльност1 й одночасно фактора досягнення об'ективносп ïï результат1в в1дображена i в 1деях самого В. С. Стьоп1на, який зауважуе: «Об'ективн1сть дослщження як основна установка науки досягаеться кожний раз тшьки завдяки в1дпов1дному р1вню рефлексп, а не всупереч йому» (цит. за: Лепский, 2007: с.26).
Проте, якими ж е конкретш та реальш механзми такого досягнення? Для вщповш на це питання сл1д розглянути, насамперед, позищю людини як суб'екта п1знання. Особлив1сть цiеï позицп стосуеться також i того нового статусу, нового м1сця людини в науковш картин свпу: оскшьки людином1ршсть постнекласичноï науки означае незвщтсть повноти людського буття до рол1 одном1рного рацюнального суб'екта, це значить, що й в1дносини людини до свпу не можуть бшьш розглядатися як в1дносини суб'екта, що тшьки пзнае, до об'екта як до лише п1знаваного - тим бшьше до об'екта лише д1яльност1.
В цьому вщношенш поняття «свп» як позначення не просто сукуп-ност1 речей природи, але й повноти буття е актуальним i значимим не
1сторичний тип науки
Класична наука Некласична наука Постнекласична наука
Що включене до складу наукового знання
Об'ект
Об'ект + засоби тзнання
Об'ект + засоби шзнання + суб'ект шзнання
т1льки для фiлософськоï думки, але й для cyqacHoï науки. Як показуе, зокрема, I. С. Добронравова: «Свгт як ц1ле в його становленн1, розвитку й загибел1 стае об'ектом ф1зичних i космолоичних теор1й. Ця постановка питання оргашчно пов'язана з 1деею множинних св1т1в. Таким чином, усю повноту можливостей кнування матери мае сенс асощювати з поняттям "ун1версум", а поняття "свп" розглядати як матер1ю, затри-ману у свош особливоси... Тод1 розумшня матерiальноï едност1 сп1вв1д-носиться в загальноф1лософському сенс1 з ун1версумом, а матер1альна еднкть свпу здобувае чгтке вираження в його гармонiï, яка ф1ксуеться у ф1зичн1й картин свпу через принципи симетрп (1 ïx порушення), кну-вання ушверсальних сталих 1 т. 1н.» (Добронравова, 1999: с.91).
Зцдно з визначенням С. Б. Кримського та В. I. Кузнецова, щдхщ яких до терм1нолопчного розр1знення понять «свп» 1 «ун1версум» використову-еться в даному випадку I. С. Добронравовою стосовно сучасного природо-знавства, св1т е «форма тотальност1 явищ у межах певного типу реальности комплексу матер1альних умов буття, що розкривае граничну сферу функщ-онування фундаментальних законом1рностей, самодостатн1х для детерм1-наци всього розмаïття цього буття та виявлення його самод1яльност1. Поняття "свп" дае уявлення про таку форму едност1 об'ект1в (свпопорядку), яка характеризуе самод1яльнкть матери» (Крымский, 1983: с.65).
Як в1домо, в термшологп гегелiвськоï та марксистськоï д1алектики тотальн1сть позначае конкретн1сть, узяту в ïï розвитку, предмет як ц1ле, що розвиваеться, - розвиваеться не з частин такого ц1лого, а 1з 1ще не-розвиненого ц1лого. 1накше кажучи, тотальнкть е еднкть р1зноманптя: т1льки в якост1 такоï едност1 й може поставати свп у його постнекласич-ному сприйняти, не зводячись б1льш ан1 до класичного монзму едност1, ан1 до некласичного р1зноманптя парадигм, дискурс1в або «точок видику», що не можуть бути сп1вв1днесен1 чи пор1внян1 м1ж собою.
Постнекласична едн1сть св1ту у вс1й множин1 його прояв1в забезпечу-еться, на м1й погляд, саме людиною в якост1 утверсально'г точки в1дл1ку та центру цього свпу: свп - це сукупнкть речей i явищ у ïxhîm cnieeidHecemi з людьми (Иванов, 1986: с.30-35). 1ншими словами, свп, яким в1н постае перед науковим шзнанням, виявляеться сукупнктю вс1х под1й, укладених у межах обр1ю, доступного cmcmepkaHeei - або суб'ектов1 тзнання, що пере-бувае в центр1 цього свпу Навпь фундаментальн природнич1 дисципл1ни займаються шзнанням свпу, а не ун1версуму: останн1й виступае, за виразом С. Б. Кримського, що сл1дуе в цьому випадку 1деям В. П. 1ванова, проекщ-ею р1зних можливих свшв на свп людини (Кримський, 2003: с.23).
Щоправда, у наш1 дн називати под1бного суб'екта шзнання «спостерь гачем» було б не зовс1м доцшьно - за ткю ж причини, за якш не можна б1льш обмежуватися ототожненням yсiеï повноти якостей людини, розгля-
нутоï у сп1вв1дношенн1 з iï, людини, свпом, - з однею тшьки суб'ектн1стю як здатн1стю до рацюнального пзнання. Поняття «спостер1гач» було цш-ком коректним для опису статусу суб'екта класичноï науки. Вивчення про-стих емпричних об'ект1в могло зд1йснюватися за допомогою простого ж спостереження, яке й виступало на той час переважним методом науково-го дослщження. Якщо говорити про експерименти, то в класичн1й ф1зищ вони проводилися з явним нам1ром виключити з наукового пзнання все, пов'язане з його суб'ектом, - а тому експеримент як цшеспрямоване й ак-тивне спостереження не змшював статусу класичного суб'екта.
Некласична парадигма наукового мислення трансформуе суб'ект, пе-ретворюючи його на д1яча, актора, - навпь якщо сам в1н, як i ран1ше, залишаеться поза результатами пзнання, так1 результати виявляються однозначно детерм1нованими засобами його д1яльност1 (такими як при-лади, що е як засобами, так i результатом цiеï д1яльност1). Можна згада-ти, зокрема, пояснення М. О. Маркова: явища мжросвпу, з якими мае справу квантова механ1ка, не можна сприймати класичним споглядаль-ним чином, - щ явища мають бути попередньо вщображеш в макросвь т1, а «для цього потр1бна активна д1яльн1сть суб'екта, що пзнае» (Марков, 2009: с.60). Остання починае осмислюватися в якост1 самост1йного фактору, поруч 1з природним порядком речей, - причому як у фшософи, так i в природознавств1. Концепцп д1яльност1 виникають у ХХ столпи на Грунта р1зних фшософських традиц1й, - i не т1льки в русл1 впчизняного марксистського розум1ння практики. Навпь так1 досл1дники феномена об'ективноста як американщ Лоррен Дастон i Штер Гал1сон, налаштован1 радикально об'ективктським чином, як1 зазвичай описують вплив ученого на процес i результати наукового пзнання за допомогою слова «не-безпека», а суб'ективн1сть визначають не 1накше як «епстемолопчну хворобу», - навпь щ автори в ход1 свого фундаментального дослщження ви-знають факт становлення нового п1дходу до пзнання природи, суть якого полягае не в повторент або копдаванш кнуючого, а в участа суб'екта у виробництв1 знання за допомогою власноï дп (Daston, 2010: р.392).
Визнання це, треба помпити, було опубл1ковано через тридцять 1з за-йвим рок1в п1сля п1ка популярноста, який пережив у нашш впчизнян1й ф1-лософп «д1яльн1сний пдхщ». На сьогодн1 його iдеï виявилися вже пд при-цшьним вогнем критики - причому, багато в чому з боку тих, хто у св1й час розбудовував i просував таке фшософське бачення вщносин людину до свпу. «Я тебе породив - я тебе й уб'ю!» - 1з властивою йому емоц1йн1стю та категоричн1стю висловлювався 1з цього приводу Г. С. Бат1щев, який у 1960-та роки був послщовником Е. В. 1льенкова та одним 1з фундатор1в «д1яльн1с-ного п1дходу», але вже на середину 1980-их рок1в перейшов на радикально протилежт позици, критикуючи цей п1дх1д за його антропоцентризм.
Не в останню чергу ця критика стосувалася й нев1рного позицюнуван-ня людини стосовно свпу: зовншнього, 1зольованого, - тобто, того, що М. Гайдеггер називав предметним протиставленням усередин суб'ект-об'ектного вщношення й уважав нев1д'емною сутн1сною характеристики науки в ц1лому (Heidegger, 1950). Людина, доводив Г. С. Бат1щев у шзнш перюд своеï творчост1, не може абстрагуватися в1д контексту й передумов власного кнування - i як родовоï, соцiальноï ктоти, i як 1ндив1да. У свош практичн1й д1яльност1 щодо перетворення свпу людина не може й не повинна в1ддавати забуттю свое природне походження, не враховуючи того у свош власн1й природ1, що вона «безоплатно одержала й одержуе у своему до-д^яльтсному, до-выьному 6ymmi - як у св1й до-кторичний перюд, так i на в1ртуальних р1внях свого нин1шнього життя... Це - стан онтологiчноï невдячност1 свпу та його безмежн1й д1алектищ» (Батищев, 1997: с.109).
Варто згадати й позищю ктвського ф1лософа М. О. Булатова, який також перейшов напришнщ ХХ столптя в1д досл1дження людськоï д1-яльност1 до ïï палкоï критики. Негативно оцшюючи як основн тенденци розвитку вiтчизняноï ф1лософп в 1960-80-т1 роки, так i i^ï класичного марксизму або руського косм1зму, й у тому числ1 концепц1ю ноосфери В. I. Вернадського, М. О. Булатов приходить у свош критиц дiяльнiсноï сутност1 людини до вкрай песимктичного погляду на долю цивЫзацп. Дктаеться й популярнш серед киïвськиx мислител1в тез1 про здатнкть людини п1дходити до будь-якого предмету з в1дпов1дною ш м1ркою: ця 1дея виявляеться не бшьш анж 1люз1ею, оск1льки людина «завжди й до всього шдходить з1 своею власною м1ркою» (Булатов, 1995: с.36), - а оскльки повернення до традиц1йноï аграрноï цивЫзацп виявляеться не-можливим, i «творчий 1нстинкт людини» визнаеться непереборним, то й призводити в1н може лише до загибел1 всього людства. Варто помпити, що надм1рний акцент на перетворювальнш д1яльност1, помпний у наш1й ф1лософськ1й думщ недавнього минулого, послужив причиною недов1ри й навпь остраху щодо д1яльност1 взаган, причиною звернення багатьох мислител1в, зокрема й В. С. Стьошна, до принципу «не-д1яння» (у-вей).
Разом 1з тим, незважаючи на справедливкть багатьох положень такого роду критики розумшня людини як актора, не можна погодитися 1з песимктичною оц1нкою сyчасноï ситуацп та всього способу людськоï життед1яльност1. Усв1домлення небажаност1 реальних насл1дк1в багатьох людських д1й, розвиток екологiчноï св1домост1, що вказуе на д1яльнкть загалом i на класичний науковий свпогляд, зокрема як на причину гло-бальних криз i катастроф, - це ще не прив1д для знев1ри, але спону-кальна сила для подальшого осмислення статусу суб'екта, що пзнае та д1е. На мою думку, критика д1яльнкного п1дходу за очевидно властивий йому антропоцентризм може вести не ст1льки до дискредитаций самоï
здатност1 людини виступати в якост1 д1яча, - в цьому як раз мало хто може сумн1ватися, - скшьки до усв1домлення недостатност1 врахування однiеï т1льки цiеï ïï здатност1, однiеï лише цiлерацiональноï ди, не сполу-ченоï 1з ц1нн1сним вимром. Под1бно до того, як у постнекласичн1й наущ обГрунтовуеться нове бачення структури та зм1сту результат1в наукового пзнання, так само зароджуеться й нове уявлення про статус суб'екта п1знання (Мелков, 2014) (табл. 2).
Таблиця 2. Статус суб'екта вщповщно до трьох тишв науки
1сторичний тип науки Статус суб'екта шзнання
Класична наука Спостер1гач
Некласична наука Спостер1гач + актор
Постнекласична наука Спостер1гач + актор + метаспостер1гач
Терм1н «метаспостер1гач» належить власне Василю Нал1мову, який висунув його скор1ше в якост1 метафоричного доповнення до класичного статусу вченого: спостер1гач, що зображуе методами класичноï науки картину навколишньоï щодо нього фiзичноï реальности на думку мис-лителя, поступаеться м1сцем метаспостерпачу, який творчо осмислюе спостережуване - та створюе на його основ1 цтсний образ свиу (Налимов, 2000: с.65). Ц1каве це останне поняття: я би сказав, що «образ свпу» в1дноситься до класичноï гайдеггер1вськоï «картини» под1бно до того, як 1кона в1дноситься до портрета або жиле - до бюграфп; у цьому саме й в1дбиваеться цшнкне п1дГрунтя ставлення людини до свпу, повнота ïï якостей, що враховуються в ïï д1яльност1 в якост1 суб'екта, що пзнае, - а статус суб'екта як метаспостер1гача не ст1льки зм1нюе, скшьки допо-внюе т1 рол1, як1 суб'ект виконував на попередн1х етапах розвитку науки i продовжуе виконувати й зараз.
Спостер1гач в елементарному, класичному сенс1 цього слова в1дчуже-ний в1д того, що в1н спостер1гае, в1н - не б1льш ан1ж сторонн1й глядач под1й, як1 розвертаються опр1ч його вол1 й, як правило, не зачшають його життевих 1нтерес1в. Як показував у св1й час Стефан Тулм1н, як раз статус класичного вченого в якост1 спостер1гача виступав п1двалиною розум1н-ня науки як д1яльност1, не сшввiднесеноï з ц1нностями та з моральн1сним ставленням до природного св1ту: «Якщо вчений мае просто спостер1гати природу, так що це не мае в1дношення до його в1дпов1дальност1 щодо вза-емодй з природою, його етична позиц1я 1стотно спрощуеться. Якщо в1д лише дивиться ззовн1 та допов1дае те, що в1н бачить, не д1ючи при цьому тим способом, що здатний породжувати значт насл1дки всередин1 Св1ту, в1н може з легюстю претендувати на те, що його включення до природи
е моральнсно нейтральним - що його займають лише «факти» i не за-ймають профес1йним чином цшностЬ» (Toulmin, 1982: р. 246-247). Тоб-то, поразка неопозитивiстськоï програми побудови наукового знання на «нейтральних фактах», позначае не лише спростування дихотоми «фак-ти/цшностЬ», але й необГрунтован1сть позицп класичного спостер1гача.
Можна навести приклад й з1 сфери повсякденного життя: на жаль, останн1м часом занадто часто й у наш1й краМ можна побачити, як люди перетворюються на спостер1гач1в навпь тод1, коли ситуащя наполегливо вимагае в1д них виявлення й виразу значно б1льшого числа властивих хм особист1сних якостей. Так, у газетних i телев1з1йних новинах можна зна-йти чимало св1дчень того, як очевидщ якоïсь авари або катастрофи, замсть того, щоб кидатися допомагати потерпшим, тшьки зн1мають усе, що в1д-буваеться, на своï мобшьн телефони... Картина «принципу у-вей в дп», не-мислима, однак, ан1 в Азп, аш в сучасн1й бврош, ан1 в нашому нещодав-ньому радянському минулому, - х1ба що в Америщ, та й те далеко не скр1зь.
Проте, проголошення необх1дност1 перетворення людини на мета-спостер1гача, який моральнкним чином залучений у спостережуваний ним свп й не може в1докремити свое «спостереження» в1д ц1нн1сно на-сиченоï дй, не означае реабттацп «д1яльн1сного п1дходу», а скор1ше, св1дчить на користь складного, багатошарового статусу людини в по-стнекласичнш науков1й «картин1» (чи вже «образу») свпу, на користь нелшшност1 та багатошаровост1 його в1дносин до цього свпу. Так само, не сл1д ототожнювати позиц1ю «метаспостер1гача» й з1 кваз1-класичним зовн1шн1м спостер1гачем, що дивиться на свп «з точки зору Бога» (або, принаймш, претендуе на таку прив1лейовану позиц1ю). На мою думку, метаспостер1гач виступае в цьому плаш як орган1чне поеднання класичного та некласичного статусу суб'екта наукового п1знання. Так, один 1з пров1дних фах1вц1в у галуз1 фшософп синергетики Володимир Арши-нов, замислюючись про нову позищю суб'екта в контекст1 «Всесв1ту, що самоорган1зуеться», говорить у цьому плаш про д1алог «двох спостер1га-ч1в» - зовншнього та внутр1шнього (Аршинов, 2011: с.59). Спостер1гач внутр1шн1й, сп1впричетний св1ту, з'еднуючись 1з прагненням до транс-ценденцп в спостер1гачев1 зовн1шньому, тим самим, я би сказав, умож-ливлюе й наукове п1знання св1ту, водночас об'ективне - та memMÏpHe й небайдуже. В цьому вщношенш, згадувана вже критика М. Гайдеггером науки за ïï об'ектн1сть та перетворення свпу на «картину» (Heidegger, 1950) виявляеться нерелевантною в1дносно сyчасноï науки, за постне-класичного етапу ïï розвитку: людина повертаеться в1д статусу одном1р-ного суб'екта до повноти людського буття, в1дпов1дно сприймаючи свп як свою дом1вку, до якоï вона ставиться не байдуже-в1дсторонено, але з в1дчуттям афектацiï, залученост1, в1дпов1дальност1 - створюючи не кар-
тину цього свiту, але цтсний образ його, в якому й сама вона пос1дае г1дне мiсце творця смисл1в i суб'екта цшшсного ставлення.
Таким чином, iз проведеного в ц1й статтi дослщження можна зробити висновок. Свiт, яким в1н постае перед науковим тзнанням, виявляеться сукупнiстю вс1х под1й, укладених у межах обр1ю, доступного спостерь гачевi - суб'ектовi пiзнання, що перебувае в центрi цього свпу Понят-тя «спостер1гач» було ц1лком коректним для опису статусу суб'екта кла-сично! науки. Некласична парадигма наукового мислення трансформуе суб'ект, перетворюючи його на д1яча, актора, - навпь якщо сам в1н, як i ран1ше, залишаеться поза результатами шзнання, таю результати виявля-ються однозначно детерм1нованими засобами його д1яльност1. Нарештi, в постнекласичн1й науцi суб'ект Ызнання набувае статусу метаспостерь гача, який творчо осмислюе спостережуване - та створюе на його осно-вi цiлiсний образ свiтy Якщо спостерпач у класичному сенсi цього слова в1дчужений в1д того, що вш спостер1гае, виступае як стороннш глядач по -д1й, яю розгортаються опрiч його волi й не зачшають його життевих 1н-терес1в, то метаспостер1гач поеднуе позиц1ю зовн1шнього спостер1гача з внутр1шньою включенктю, зацiкавленiстю, з оц1нкою тих под1й, як1 в1н спостер1гае. Насамперед, метаспостер1гач - це людина, яка оц1нюе, ф1-лософуе, зважуе вс1 можлив1 ризики - одним словом, надшяе смислами те, що вона спостерпае. I т1льки пот1м, в1дпов1дно до цих смисл1в, - дк.
Лггература:
1. Аршинов В. И. Синергетика встречается со сложностью... / В. И. Аршинов // Синергетическая парадигма [Вып. 7] : К 70-летию В. И. Аршинова. Синергетика инновационной сложности / В. И. Аршинов, Е. Н. Князева, В. С. Стёпин и др. -М. : Прогресс-Традиция, 2011. - С. 47- 65.
2. Батищев Г. С. Введение в диалектику творчества / Г С. Батищев. - СПб. : Изд-во РХГИ, 1997. - 464 с.
3. Булатов М. О. Творч1сть як кторична 1 глобальна проблема / М. О. Булатов // Фшософ1я ноосфери / М. О. Булатов, К. С. Малеев, В. П. Загороднюк, Л. А. Со-лонько. - К. : Наукова думка, 1995. - С. 28- 38.
4. Бухалов Ю. Ф. Активность субъекта и объективность знания / Ю. Ф. Бухалов // Актуальные проблемы логики и методологии науки / Б. М. Кедров, Н. П. Депен-чук, М. В. Попович и др. - К. : Наукова думка, 1980. - С. 32- 38.
5. Добронравова I. С. 1деали 1 типи науково! рацюнальност1 / I. С. Добронравова // Кшвський утверситет як осередок нацюнально! духовност1, науки, культури : Матер1али науково-теоретично! конференци, присвячено! 165-р1ччю утверси-тету : Гуматтарш науки. Частина I. - К. : ВЦ «Кшвський ушверситет», 1999. -С. 24- 28.
6. Зубова Д. А. Феномен субъектности в пространстве современной философской рефлексии : Автореферат ...к-та филос. наук : 09.00.01 / Д. А. Зубова. - Ростов-на-Дону, 2011. - 20 с.
7. Иванов В. П. Мировоззрение как форма сознания, самоопределения и культуры личности / В. П. Иванов // Мировоззренческая культура личности (философ-
ские проблемы формирования) / В. П. Иванов, Е. К. Быстрицкий, Н. Ф. Тара-сенко, В. П. Козловский. - К. : Наукова думка, 1986. - С. 10-88.
8. Кримський С. Б. Антропонтолопя В. ¡ванова / С. Б. Кримський // Фшософ-сько-антрополопчш студи' 2003. П1зн1й радянський марксизм та сьогодення : До 70-р1ччя В. Панова. - К. : Стилос, 2003. - С. 20- 27.
9. Крымский С. Б. Мировоззренческие категории в современном естествознании / С. Б. Крымский, В. И. Кузнецов. - К. : Наукова думка, 1983. - 224 с.
10. Лепский В. Е. Онтология субъекта в работах Г. П. Щедровицкого и В. А. Лефевра / В. Е. Лепский // Проблемы субъектов в постнеклассической науке : Препринт / Под ред. В. И. Аршинова и В. Е. Лепского - М. : Когито-Центр. 2007. - С. 20- 32.
11. Лукьянов А. Т. Гносеологическая основа гуманизма и гуманистическое содержание гносеологии / А. Т. Лукьянов // Философия гуманизма / М. Л. Злоти-на, А. И. Яценко, Е. В. Осичнюк, И. В. Бычко, А. Т. Лукьянов, В. Н. Князев, М. А. Братко. - К. : Вища школа, 1987. - С. 124-171.
12. Марков М. А. О трёх интерпретациях квантовой механики : Об образовании понятия объективной реальности в человеческой практике / М. А. Марков. - М. : Книжный дом «Либроком», 2009. - 112 с.
13. Мелков Ю. А. Человекомерность постнеклассической науки / Ю. А. Мелков. -К. : Изд. ПАРАПАН, 2014. - 254 с.
14. Моисеев В. И. Этос науки как символ новой объективности / В. И. Моисеев // Философия науки : Вып. 11. Этос науки на рубеже веков / Отв. ред. Л. П. Кия-щенко. - М. : ИФРАН, 2005. - С. 121-136.
15. Налимов В. В. Разбрасываю мысли. В пути и на перепутье / В. В. Налимов. - М. : Прогресс-Традиция, 2000. - 344 с.
16. Свирский Я. И. Свидетель зияния (к вопросу о «человекомерности» в науке) / Я. И. Свирский // Философия науки. Вып. 8: Синергетика человекомерной реальности / Отв. ред. В. И. Аршинов, Л. П. Киященко, П. Д. Тищенко. - М. : ИФ РАН, 2002. - С. 155- 175.
17. Стёпин В. С. Цивилизация и культура / В. С. Стёпин. - СПб. : Изд-во СПбГУП, 2011. - 408 с.
18. Daston L. Objectivity / Lorraine Daston, Peter Galison. - New York : Zone Books, 2010. - 504 p.
19. Heidegger M. Die Zeit des Weltbildes / Martin Heidegger // Heidegger M. Holzwege. - Frankfurt a.M. : Klostermann, 1950. - S. 69- 104.
20. Toulmin S. The Return to Cosmology : Postmodern Science and the Theology of Nature / Stephen Toulmin. - L.; Berkely; Los Angeles : University of California Press, 1982. - 284 p.
Юрий Мелков. Человек в постнеклассической научной картине мира
Статья посвящена исследованию статуса человека в картине мира постнеклассической науки, одной из характерных черт которой является человеко-мерность. Человек выступает в процессе познания не в качестве только рационального субъекта, но как человеческая личность во всей полноте её качеств. Согласно постнеклассическому типу научной рациональности, познание всегда субъектно и осуществляется с определённой позиции, что не тождественно субъективизму познавательных результатов. Мир, который предстаёт перед познающим его учёным, оказывается совокупностью событий, положенных
в пределах горизонта, доступного наблюдателю. Последнее понятие точно определяло статус субъекта классической науки, однако уже неклассика трансформирует субъекта, превращая его в актора: результаты познания детерминируются средствами его деятельности. В постнеклассической же науке субъект познания обретает статус метанаблюдателя, творчески осмысливающего наблюдаемое и создающего на этой основе целостный образ мира.
Ключевые слова: постнеклассическая наука, философия науки, наблюдатель, человекомерность, субъектность познания.
Iurii Mielkov. Human Person in Post-non-classical Scientific World-Picture
The article is dedicated to the investigation of the status of human person in the world-picture peculiar to the post-non-classical science that has human-dimensionality as one of its major features. Human person appears in the process of scientific knowledge not as just rational cognizing subject but as a human personality per se, in all the fullness of its qualities, identities, and manifestations. According to the post-non-classical type of scientific rationality, scientific knowledge possesses inherent subjectness as it is being carried out from a specific position and in a certain perspective — however, such a feature does not contradict to the scientific objectivity as the epistemological ideal of science, as 'subjectness' is not identical to 'subjectivity'. In its turn, the world as it appears in front of scientific knowledge, is found to be a collection of all events that happen inside the limits of a horizon accessible to the observer — the subject of knowledge who resides at the center of this world. The notion of 'the observer' was an apt definition for the status of human subject under the classical type ofscientific rationality. Non-classical paradigm transforms the subject by turning it into the actor — even if he or she still remains outside of the results of scientific knowledge, those results are found to be determined by the means of his or her activity. Finally, under the perspective of post-non-classical science, the subject of knowledge obtains the status of meta-observer, who is able to creatively evaluate what he or she observes — and constitute an image of the world based on that evaluation. If the classical observer was in fact alienated from what he or she observes, appearing as a side spectator of the events that happen without any relation to his or her will, then the meta-observer combines the position of the outer spectator with that of the insider, who is interested in those events and feels some affection for the world.
Keywords: post-non-classical science, philosophy of science, the observer, human-dimensionality, subjectness of knowledge.
Юрш Мелков — доктор фшософських наук, завщувач кафедри фшософи Мiжреriональноi Академи управлшня персоналом, Кшв, Укра'ша. E-mail: [email protected]
Iurii Mielkov — Dr. Hab., Ph.D., Chairman of Philosophy Department at Interregional Academy of Personnel Management, Kyiv, Ukraine. E-mail: [email protected]
