Научная статья на тему 'Спроба змістового опису світу цінностей та її етичні наслідки'

Спроба змістового опису світу цінностей та її етичні наслідки Текст научной статьи по специальности «Философия, этика, религиоведение»

CC BY
236
63
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Ключевые слова
опис / оцінка / норма / тиск / вітальні та духовні цінності / класифікація / ієрархічний закон / ситуативні правила / description / estimation / norm / pressure / living and spiritual values / classification / hierarchical law / situational rules

Аннотация научной статьи по философии, этике, религиоведению, автор научной работы — Анджей Ґжеґорчик

У роботі представлено нарис компактної системи філософської етики, що спирається на психологічно-феноменологічне проникнення в структуру людських цінностей. Продовжуючи традицію раціоналістичної філософії Львівсько-варшавської школи, автор робить методологічні розрізнення: опису, оцінки та норм і вимог, – а також розглядає проблему психологічного тиску. На відміну від традиційного стилю етичних трактатів, автор строго розрізняє опис як основу наукового тексту, опис та оцінку – як етичного та опис, оцінку і тиск – як педагогічного чи пропагандистського, вибираючи, суто етичний стиль викладу, обмежений описом і оцінкою. Для реєстрації автор вибирає так звані «аутотелічні» цінності, а також бере до уваги зв’язок між відчуттям цінності та відчуттям її відсутності (потреби), який є одним із принципів реєстрації. Класифікація цінностей здійснюється за принципом їхнього поділу на цінності вітальні та цінності духовні. До неї автор додає класифікацію цінностей згідно людської чутливості, ділячи їх на цінності власної структури, зв’язків з іншими людьми та зв’язків з позалюдським оточенням. У контексті поданої раціоналістичної системи етики, автор обговорює проблему ідеалізму, реалізму та утилітаризму, а також значення символічного мислення, що виражається у вигляді так званих «постанов». На основі зроблених класифікацій автор формулює основний ієрархічний закон та розглядає конкретні ситуації, які ілюструють його дотримання та порушення (як, наприклад, ситуації перевершення вітальних позицій та ситуації девальвації духовних цінностей), а також формулює низку так званих «ситуативних правил» морально доброї (етичної) поведінки. Друкується зі значними скороченнями.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

Attempted Content Descriptions of the World of Values and its Ethical Implications

The paper presents an essay of a compact system of philosophical ethics, based on the psychological and phenomenological penetration into the structure of human values. Continuing the tradition of the rationalist philosophy of the Lviv-Warsaw School, the author makes methodological distinctions: description, evaluation, norms and requirements – and also considers the problem of psychological pressure. Unlike the traditional style of ethical treatises, the author strictly distinguishes the description as the basis of the scientific text, description and evaluation – as ethical and description, assessment and pressure – as pedagogical or propagandistic, choosing a purely ethical style of presentation, limited description and evaluation. For registration the author chooses the socalled “Auto-titel” values, and also takes into account the connection between the sense of value and the sense of its absence (needs), which is one of the principles of registration. Classification of values is carried out on the principle of their division into the values of the living room and spiritual values. To her, the author adds a classification of values according to human sensitivity, dividing them into the values of their own structure, connections with other people and connections with non-human environment. In the context of the submitted rationalist system of ethics, the author discusses the problem of idealism, realism and utilitarianism, as well as the significance of symbolic thinking, which is expressed in the form of so-called “Resolutions”. Based on the classifications made, the author formulates the main hierarchical law and examines specific situations that illustrate his observance and violation (for example, situations of overcoming the welcome positions and the situation of the devaluation of spiritual values), and also formulates a series of so-called “Situational rules” of morally good (ethical) behavior. Reprinted with significant reductions.

Текст научной работы на тему «Спроба змістового опису світу цінностей та її етичні наслідки»

УДК: 37.013.73

Анджей ГЖЕГОРЧИК Andrzej GRZEGORCZYK

(Poland )

СПРОБА ЗМ1СТОВОГО ОПИСУ СВ1ТУ Ц1ННОСТЕЙ ТА II ЕТИЧН1 НАСЛ1ДКИ1

У роботi представлено нарис компактноi системы фыософсько'' етики, що спираеться на психологiчно-феноменологiчне проникнення в структуру людських цтностей. Продовжую-чи традищю ращоналютичноi фыософи Лъв1всъко-варшавсъко1 школи, автор робить методологiчнi розрiзнення: опису, оцтки та норм i вимог, — а також розглядае проблему псиxологiчного тиску. На вiдмiну вiд традицшного стилю етичних трактатiв, автор строго розрiзняе опис як основу наукового тексту, опис та оцтку — як етичного та опис, оцтку i тиск — як педагогiчного чи пропагандистського, вибираючи, суто етичний стиль викладу, обмежений описом i оцткою. Для реестраци автор вибирае так зван «аутотел1чн1» цт-ност1, а також бере до уваги зв'язок мiж вiдчуттям цтност1 та вiдчуттям ii вiдсутностi (потреби), який е одним is принцитв реестраци. Класиф1кащя цтностей здшснюеться за принципом гхнього подыу на ц1нност1 в1талън1 та цiнностi духовт. До неi автор додае класиф1кащю цтностей згiдно людськоi чутливостi, дыячи ix на цiнностi власно1' структури, зв'язтв з тшими людьми та зв'язтв з позалюдським оточенням. У контекст1 поданоiращоналжтично! системи етики, автор обговорюе проблему iдеалiзму, реалiзму та утилтариз-му, а також значення символiчного мислення, що виражаеться у виглядг так званих «постанов».

На основi зроблених класифЫацш автор формулюе основний 1ерарх1чний закон та розглядае конкретш ситуаци, як1 тюструютъ його дотримання та по-рушення (як, наприклад, ситуаци перевершення вшалъних позицш та ситуаци девальваци духовних цтностей), а також формулюе низку так званих «ситу-ативних правил» морально доброi (етичноТ) поведтки. Друкуеться di значними скороченнями.

Ключовi слова: опис, оцтка, норма, тиск, вшалъш та духовн цтност1, класифЫащя, iерарxiчний закон, ситуативы правила.

1 Перекладено Олегом Прним за виданням: Grzegorczyk A. Proba tresciowego opisu swiata wartosci i jej etyczne konsekwencje. - Warszawa.: Zaklad Psychologii PAN -Wryclaw: Ossolineum. - 1983. - 91 s. Публжуеться 3i скороченнями. (пер.)

Передмова

У цiй книжечцi я хочу дати певне представлення системи фшософ-сько! етики, що спираеться на психологiчно-феноменологiчне проник-

нення в структуру людських ц1нностей.

[...]

Незважаючи на нарисовий характер презентаций, маю враження, що подаю нарис послщовно! та компактно! системи, яку можна обстояти у рамках рацюнального мислення, базованого на наукових даних i на-уков1й методологи в такому обсяз^ в якому це е можливо у цiй царит.

Я не порушую вс1х життево важливих тем, а щодо деяких iз тих, як1 порушую, не даю виразних вказшок щодо поведшки. Проблема: «як жити?» для кожно! людини завжди становитиме джерело шдивщуально-го творчого розмiрковування. 1нша людина (читаний автор) може допо-могти, але не зв1льнить в1д розумового зусилля. [...]

Роздiл I. Вступн методологiчнi проблеми

Розрiзнення опису й оц1нки

Першим розрiзненням, яке треба зробити одразу, е розрiзнення опису й ощнки. «Х ударив У-ка» - це опис. «Х скривдив У-ка» - це ощн-ка. Психологи розрiзняють у структурi нашого пiзнання двi сiтки: сггку описових понять i сiтку оцшних схоплень. Здаеться, що певна оцшю-вальна чутливiсть характеризувала людей iз найдавн1ших епох, можливо ще перед формуванням артикульовано! мови. В тепершнш стадп людства оц1нки виражаються в дуже багатий спосiб через поведiнковi вчинки (наприклад, через плескання чи вклоняння комусь), через мов-нi конструкций, в яких закладено оцiнки («взяв хабаря», «осоромився», «збрехав»), та передусiм через одiнки, виражеш прямо («погано зро-бив», «добре зробив»), а також через норми та вимоги («треба допомага-ти слабшим»).

Ощнки I норми та вимоги

Норми та вимоги заслуговують особливо! уваги, бо в них, окрiм оцш-ки, мiститься певний психологiчний тиск (натиск), сформований усiма ситуадiями, в яких висловлюються накази, вимоги та нормативш речен-ня. Наказова форма звертаеться, зокрема, до тих ситуацш у дитинств^ коли 11 вживання було пов'язане з привчанням чи примушуванням ди-тини до певно! дil. Вживання наказово! форми запускае, таким чином, тi механiзми слухняносп, як1 в життi кожно! людини творяться в перюд дитинства. (Однак, може запускати також механiзми впертосп та спро-тиву.) Якщо абстрагуватися в1д функци натиску, наприклад, заповщь

«не вбивай», можна вважати ргвнозначною з оц1нкою «вбивство е по-гане», або з побажанням «хочу, щоб ти не вбивав» чи «хочу, щоб н1хто не вбивав». Отже норма - це, зазвичай, оцшка або тиск. Елемент оцшки належить до шзнавально! сфери. Тому здаеться, що в рамках тзнаваль-них розважань, ми повинш надал! зосередитися виключно на од1нках, як специфiчних складниках етики. Тому я уникатиму зворот1в «повинен», «повинно». [...] Чинення тиску належить до стил1стики пропаган-ди чи виховання, i у ф1лософському трактатi не повинно мати мюця. [...]

Основи теоретично прийнято! стилiстики

В1дом1 з кторп етичш трактати, зазвичай, е м1шаниною трьох речей: 1) опису, 2) оцшки, 3) тиску. 1нформуючий опис належить до науки. Опис 1 од1нка складають етику. Натомкть, опис, од1нка 1 тиск разом мо-жуть бути дшними як педагоичний тв1р. Меж тут розмил, але сутшстю европейського 1нтелектуал1зму е розмежування. В1др1знення опису й оцшки було зроблене давно 1 у льв1всько-варшавськ1й школ1 належить до рудименлв думки. Я хот1в би до дього додати розр1знення од1нки та тиску. Кожна од1нка мктить елемент натиску, але може його мкти-ти б1льшою або меншою м1рою. [...] Якщо тиску може бути менше або б1льше, то це означае, що це е чинник, окремий в1д од1нки та в1д опису.

Також 1 сучасне мовознавство в1др1зняе три функцп мови: дескрип-тивну, експресивну та 1мпресивну. 1мпресивна функд1я полягае у вчи-ненш тиску на 1нших людей, у напрямку [спонукання] розпочати чи припинити як1сь дн, або зайняти визначеш позид1!. Ця функд1я реал1-зуеться як через спец1альш модальност1 (звороти: «повинен», «мусить» 1 т.п.), так 1 через псевдо-описи («це належить до нев1д'емних людських прав», «це - тв1й обов'язок»), а також деколи через сам стиль мовлення.

[...] Пропоноване мною подання [етики] е спробою написати етичний трактат, який не м1стив би елеменпв тиску, чи м1стив би !х якнайменше. [.] Гадаю, що той тип нарацп, який я хочу випробувати у дьому твор1, е так само д1нний, як 1 вс1 1нш1 методолог1чн1 вз1рд1 мислення: дедукд1я в математиц1, емп1ричн1 узагальнення в експериментальних науках. Тв1р, написаний зпдно певних вимог мистедтва, в1дкривае нам 1стину про структуру людського мислення. Методолопчна чистота е елементом мис-лительного порядку, який становить окрему п1знавальну д1нн1сть.

[.] я стою на позици, що автор трактату мае лише полегшувати чита-чев1 здобувати власн1 од1нки та послщовно !х упорядковувати. В1н може пропонувати сво! од1нки та показувати зв'язки, але не зам1нить шдивь дуального в1дчуття, що саме те 1 те я в1дчуваю як д1нне чи д1нн1ше в1д чогось 1ншого.

Оц1нки себе та iнших

З методолопчно! точки зору тут виникае ще проблема зв'язку оцшки мое! поведшки та поведшки шших людей. Вона мае той аспект, що по одному уявляеться оцшка власно! поведшки, а по 1ншому - од1нка поведшки 1нших. Себе ми знаемо в1дносно добре не з погляду на ме-хатзми, як1 нами керують, а з погляду св1домих 1нтенд1й. Ми можемо легко оцшити виявлення нами поваги, справедливой чи доброти - до-статньо усв1домити сво! мотиви: чи хот1в я когось образити, скривдити 1 т.п. Можна сказати, що емпричний сенс морально! оцшки вчинку сто-суеться насправд1 т1льки власного вчинку. Так як сенс спостереження, що щось е зелене чи блакитне, стосуеться насправд1 т1льки мого бачення кольор1в, а про 1нших людей ми лише домислюемося, що вони бачать схожим чином, так само висл1в, що якийсь учинок е морально добрий, в основному сенс1 стосуеться т1льки мо!х учинюв, хоча колись мен були пере казан загальт норми. Але, якщо д1 норми були д1лком св1домо прийняп, то вони по одному повинш впливати на автентичн1 оцшки мое! поведшки, 1 по 1ншому - на оцшки поведшки чужих. Про себе ми можемо сказати, чи ми поступили морально зле. Про 1нших ми повинш говорити лише, що вони поступили у шк1дливий для когось способ. Та, зазвичай, ми не знаемо, чи це дшсно було !хн1м нам1ром. Часто можемо т1льки здогадуватися. Тут сл1д п1дкреслити не т1льки гшотетичшсть су-дження про моральну цштсть чужо! повед1нки. Також 1 сам сенс од1н-ного вислову е шший. «Вш поступив морально зле» може означати лише те, що я припускаю, що в1н мае так1 сам1 як 1 я моральш в1дчуття, 1 в рамках сво!х в1дчутт1в так од1нюе свш учинок (або м1г би оцшити, якби над ним замислився), як оцшював би дей вчинок я на його м1сд1, а я од1нив би його як поганий (керований, наприклад, в1дсутн1стю поваги, несправедлив1стю чи в1дсутн1стю доброти). Таким чином, вислову «в1н поступив морально зле» належало б приписувати сенс, схожий на сенс вислову «в1н теж бачить траву зеленою». Приписування 1ншого значен-ня може бути методолоично невиправдане, може також бути творенням певно! 1деал1стично! ф1кд1!.

Керування сво!м життям: спонтаншсть i контроль

Проблемою «як жити?» займаються р1зн1 школи життя. 6вропейськ1 автори, попри р1знид1 м1ж ними, мають сп1льне (принаймн1 якесь тра-диц1йне у европейськ1й думд1) 1нтелектуальне ставлення до св1ту, сут-тевими елементами якого (ставлення) е: називання та опис кожного явища, творення у м1ру можливосп просто! та однор1дно! понят1йно! структури 1 включення до не! вс1х п1знаних явищ. [.]

У проблемi керування свогм життям, ми маемо здати собi звгг iз пев-ноГ двоГстоси... життя, протилежнi крайнощi якоГ означуються терм1на-ми «спонтанн^ть» i «контроль».

Спонтаншсть означае п1ддавання себе якомусь механiзмовi свого життя, без повного над ним контролю. Таю моменти часто виникають у житл кожноГ людини. Кожне переживання мае в собi щось спонтанне. Споживаючи Гжу, ми шддаемося 1нстинктивному, а частково завченому автоматизму розгризання, розтирання, смакування та ковтання iжi. П1д час ходьби ми п1ддаемося завченому механiзмовi руху н1г. Проте, з 1ншо-го боку, здаеться, що коли ми йдемо уважно, наприклад, гiрським тере-ном, тодi кожне напруження м'язiв п1длягае контролю. Довжина кроку, сила в1дштовхування, сила натиску на окремi частини стопи - все ви-являеться дозованим у св1домо модульований спос1б.

Б1льше спонтанностi мiститься у пасивних видах поведшки, таких як споглядання природи чи витвор1в мистецтва. Наша актившсть зводить-ся тодi до зосередження своеГ перцепцп на сприйнятп певних вражень. Сугнiстю переживання е, натомють, пасивне п1ддавання враженням, асоцiацiям i уявленням, що Гх п1дсовуе наше сприйняття. Вся наша ак-тивнiсть полягае т1льки в тому, щоб 1нтенсивно дивитися, не п1ддавати-ся поб1чним асоц1ац1ям, зосереджуватися на споглядуван1й реч1.

З цього погляду, м1жперсональн1 контакти у р1зних людей мають р1з-ну структуру. Р1зш люди у р1зний спос1б 1 р1зною м1рою панують над своею сусп1льною повед1нкою. При цьому кнуе серйозна р1зниця у контр-ол1 м1ж сусп1льними та, наприклад, еротичними вчинками. В суспшьних контактах неприемн досв1ди, зазвичай, досить швидко змушують 1нди-в1да до ауторефлекси та контролю. У ц1й сфер1 доросле оточення передае молод1, передус1м, певну мову, яка дае змогу анал1зувати вчинки, та формулюе щею мовою низку натиск1в, як1 (навпъ, коли схиляють до спроти-ву) спричиняються до св1домого керування своею повед1нкою. Ситуац1я еротичних вчинк1в - 1нша. Вони з'являються п1зн1ше, н1ж елементарн1 сусп1льн1 вчинки, у момент, коли вплив старшого поколшня вже е дещо слабший. Також 1 з огляду на штимтсть цих переживань, у момент ГхньоГ появи не кнуе в1дпов1дноГ мови, в як1й еротичн вчинки 1 переживання могли б бути проанал1зоваш 1 тддаш 1нтелектуальному контролю. Отже, через в1дсутн1сть, серед 1ншого, 1нтелектуального знаряддя, щ переживання меншою м1рою п1длягають ауторефлекси та контролю. До цього долучаються також к1лька 1нших причин, результатом яких часто е те, що багато людей мають т1льки дуже загальний контроль над своГми еротичними вчинками. Поточна мова у ц1й цариш бувае, зрештою, дуже неточна. Певна огульн1сть 1 розмит1сть понять слугуе тактовност1 та 1нтимност1. Говориться, наприклад, що молод1 люди «ходять разом», фл1ртують або

закохаш. Члени подружжя закохаш, або Hi. Любов, флiрт, зрада для бага-тьох людей - це майже увесь запас понять i3 цieï сфери. При цьому, головне ïxHe застосування полягае не в модулюваннi еротичних переживань, а у прив'язуваннi 1ндив1да до суспшьних 1нституц1й, таких як заручини, подружжя чи проституц1я. Ця вщсуттсть витонченостi та тенденц1йнiсть, або й узагал! репресивнiсть поточноï мови, е одним 1з чинник1в, як1 схи-ляють (як можна припускати) багатьох молодих людей до виключення свого еротичного життя з-п1д 1нтелектуального контролю.

Говорячи загально, структура пiзнання не завжди е центральним полем переживань. Здаеться, що у деяких людей свщомий контроль часом не охоплюе деяких сфер. [...] Людина також може жити одночасно у двох структурах: багато вербалiзованiй i не пов'язан1й з1 щоденною поведш-кою 1деологiчнiй структур!, та дуже у6ог1й практичнiй структур!, що оперуе зовсш 1ншими поняттями. Бувае теж, що одна структура життя (наприклад, еротична) формуеться майже без штелектуального контролю, спираючись на шстинктивш меxанiзми.

В сусп1льному житт1 трапляеться ще р1зновид табу - проблеми, про як! не говорять, через ïxню дражливiсть чи безнадiйнiсть. Ми виисняе-мо ïx з1 свщомосп, i нам часто бракуе для них вiдповiдноï мови. Ми не хочемо, наприклад, ясно помiчати того, що нас узалежнюе i, обмежую-чи нашу свободу, н16и зменшуе нашу екзистенц1ю.

Отож, згаданий европейський 1нтелектуалiзм полягае, серед 1ншого, в тенденцп все називати, все оцшювати i над ус1м у своему жити мати контроль. [...] Однак, 1з 1ншого боку, 1нтелектуальний контроль не полягае у щлковитому позбути спонтанностi. Навпаки, правильний контроль е також певною спонтаншстю: е шддаванням себе своïм оцшкам, як! народжуються в нас. [...]

Роздiл II. Реестр людських цiнностей

Поняття ц1нност1

Основн види псих!чних переживань вимагають, передус1м, емприч-toï вказ!вки. При формальному трактуванн! вони часто е первинними термшами. Зарахування якогось поняття до первинних термшв, звичай-но, нчого не пояснюе. Цшностями, зазвичай, називаеться те, що люди цшують. Говорячи дещо точнше: ц1нн1стю у даний момент для особи Х е те, що особа Х у цей момент щнуе. Тому, первинним я вважав би в1д-ношення: Х щнуе предмет (або стан i т.д.) А. Наприклад, повертаючись голодний додому, я по дороз! купую хл16. Цей факт я можу описати, ка-жучи, що в даний момент хл16 здаеться мен! чимось дуже щнним. Зате, виходячи псля о61ду на прогулянку, я не маю схильност! зупинятися

б1ля пекарн1. Я також ц1ную гарну музику, контакти з ц1кавими людьми чи справедлив! сусп1льн1 в1дносини в краïнi чи м1сц1 роботи. Про Bei ц1 реч1 я можу також сказати, що я ïx прагну. Деякi речi (як хлiб) ми ц1ну-емо радше т1льки у певнi моменти. 1нш1, абстрактн1шi, як1 полягають бiльше у певних в1дношеннях м1ж предметами (як наприклад справед-лив1сть), ми можливо ц1нуемо завжди. Деколи ц1нуемо юлька речей, яю перебувають м1ж собою у кол1зп. Бувае, що ц1нуемо А i Б, але в практищ вибираемо А, а Б регулярно занедбуемо. Це не обов'язково значить, що ми Б не ц1нуемо. Можливо, ми якось ц1нуемо Б, але певний псих1чний мехашзм (над яким ми, можливо, взагал1 навггь не пануемо) спричинюе те, що ми вибираемо А. Бувае навпъ, що те, що ми вибираемо, ми ц1ну-емо значно менше в1д того, що занедбуемо. М1ж тим, як хот1лося б жити, i тим, як живеться насправд1, бувае серйозна р1зниця. Тому, нелегко подати б1хевюристську характеристику того, що для кого е справд1 ц1нне. Якщо хтось щось щнуе, то, зазвичай, принаймн1 уявляе соб1 ситуац1ю, в яюй м1г би це вибрати, прагнути чи жадати. Прагнення, хот1ння, по-жадання i ц1нування мають те саме ядро. Ми описуемо ïx також, наприклад, дещо 1ншою мовою як: св1дома актив1защя, що спрямовуе д1яння. Уявлення чи 1дея того, що нас актив1зуе та спрямовуе наше д1яння, ми називаемо цштстю або благом. Давн1ше говорили б1льше про блага, те-пер част1ше вживаеться слово «ц1нн1сть».

Потреба опису структури цтностей

Наше ощнювання р1зних речей утворюе складну структуру. Бувають оц1нки сильн1ше i слабше сполучеш з д1янням, як це ми щойно заува-жили. Погляньмо також на наш1 бажання. Щось красиве ми зазвичай хочемо споглядати, а на реч1 бридю - принципово дивитися не хочемо. Але щ правила мають винятки. Деколи ми дивимося та хочемо дивитися на реч1 глуш чи принизлив1, яю нас актуально зац1кавлюють, а пот1м про це шкодуемо. Зазвичай, ми хочемо переживати добр1 стани, а поган - радше вол1емо, щоб вони нас оминули. Ми б хот1ли також мати ктинш знання та переконання, тобто таю, що узгоджуються з1 станом речей. Н1хто не хоче св1домо перебувати в омаш, хоча деколи вол1в би певних речей не бачити. Нова шформащя часто псуе нашу внутр1шню стабтзащю, викликае прикркть, яку психологи вважають насл1дком так званого «когнпивного дисонансу». Нова 1нформац1я часто вимагае в1д нас зусилля, яке 1нтегруе нашу структуру тзнання. А здшснення до-даткового зусилля ми часто в1дчуваемо як обтяжливе.

Ми хочемо, щоб ус1 поступали шляхетно, а тому хочемо сам1 бути шляхетними, хоча нам часто бувае важко на це здобутися. З давн1х-давен люди скаржаться, що хочуть поступати 1накше, нж поступають. Вони в

принцип е доброзичливими до 1нших, але часом впадають у гн1в, вибу-хають [люттю] 1 шкодують про це. Хочуть працювати сумл1нно, але часом шддаються лшощам 1 пот1м чують огиду до себе. Запустити в соб1 певний, ран1ше завчений, або менш чи б1льш спонтанний (навпъ 1нстинктивний) мехатзм - це теж певний учинок, якщо стосуеться свщомо! повед1нки. Тому можна сказати, що, коли хтось лшувався - значить хот1в лшуватися. Якщо принижував когось, то в цей момент хот1в принизити.

Отож, людсью прагнення часто е непослщовш. Тому, якщо сенс по-зитивних понять «добро», «краса», <астина» ми хочемо пов'язати з тим, чого прагнемо, то треба сказати [...], що добре е те, чого ми у деяю мо-менти прагнемо. Гарне - те, що ми часом переживаемо. А 1стина - те, що ми деколи хочемо знати. Проте, висл1в «цшносп е тим, що ми часом хочемо здобути» - не описуе достатн1м чином ш !хньо! суп, н1 структу-ри. Зв'язок 1з повед1нкою, який ми скорочено називаемо непослщовнк-тю чи неоднор1дн1стю повед1нки, можна вважати також взаемним на-кладанням чи штерференц1ею двох р1зних 1ерарх1й цшностей. [...]

Цiнностi та !х вщсутшсть, два аспекти явища

Людина прагне до одних речей 1 уникае 1нших. Одн в1дчувае як цшш для не!, 1нш1 - як !й противш. Зв1дси, реестрад1ю оцшки можна провести за принципом протиставлення в1дчуття цшносп - в1дчуттю !! в1дсутност1. Щнним е насичення !жею, та, можливо, сильнше ми в1д-чуваемо в1дсутн1сть ситост1 у вигляд1 в1дчуття голоду. В1дчуття голоду е, водночас, прагненням ситост1. Переживання в1дсутност1 [чогось] можна також назвати переживанням потреби [дього чогось], оскшьки переживання в1дсутност1 в1дразу пов'язуеться з прагненням заспоко!ти дю в1дсутн1сть. В1д переживання в1дсутност1 треба в1др1зняти знання про вщсушкть, яке не обов'язково пов'язане з прагненням !! заспоко!ти. Наприклад, хтось знае, що для органзму потр1бш вгтамши, та в даний момент не мае охоти !сти фрукти. Ми займаемося ситуад1ею, коли переживання в1дсутност1 одночасно е переживанням прагнення заспоко!ти [дю] вщсушкть 1 при дьому переживання вщсушосп не ототожнюеться з переживанням цшносп, оск1льки е можливкть редукдп переживання вщсушосп через компенсаторну повед1нку, яка не дае повного переживання дшноста. (Наприклад, редукц1я голоду через тривале жування певних рослин не дае т1е! сатисфакцп, що споживання добрих страв; редукц1я сексуально! напруги через в1двернення уваги, мазохктсью чи 1нш1 дн теж не дае того переживання д1нност1, що й статевий зв'язок.)

Поточна мова може давати певну перевагу одному з дих аспект1в, скаж1мо, аспектов1 в1дсутност1. Терм1н «голод» здаеться сильн1ше за-кор1неним у мов1, н1ж терм1н «сит1сть». Под1бно е у випадку прагнення

знання. М1цно закор1неним у мов1 е терм1н «щкавкть», який означае усв1домлення незнання чогось 1 одночасне бажання осягнути стан знання. Цшносп ми найб1льше пзнаемо через Гхню в1дсутн1сть. [...]

Подл цшностей

[... ]

Найважлив1ша проблема под1лу - це розр1знення на дв1 групи ц1н-ностей: в1тальн1 цшност1 1 духовн цшност1. Суттю цього розр1знення е аналог1я м1ж людськими вчинками, спрямованими на ц1нност1, назван1 вггальними, та вчинками тварин - яю... викликають зовн1шн1й насль док, схожий на зовн1шн1й наслщок, викликаний прямуванням людей до досягнення цих ц1нностей. У випадку ц1нностей, названих духовними, под1бн1сть до тваринних вчинк1в е значно менша, або майже н1яка.

Приклад 1. Людина вщчувае голод 1 тод1 [...] споживае Гжу. [...] через численш аналоги у поведшщ, аналоги станв стравоходу та стан1в головного мозку, ми можемо судити, що тварина вщчувае щось под1бне на людський голод 1,., тод1 теж споживае Гжу. Тому сипсть (насичення) ми зараховуемо до вггальних цшностей, [...].

Приклад 2. Людина порядкуе оточення, розставляе реч1 зпдно пев-них геометричних лшш, просторових вщношень 1 прикладних зв'язюв. Вона може впроваджувати порядок у кожну сферу свого оточення 1 в будь-який час. 1нш1 тварини творять просторовий порядок тшьки у пев-ш перюди (побудова гнзда чи нори), чи в дуже обмеженому обсяз1. [...] Мавпи можуть щось знчев'я збудувати з брусюв, поставити стшець на ст1л, аби дгстати Гжу, та це не буде тривкий елемент органзаци оточення. [...] Звщси, якщо вщкинемо 1нстинктивну поведшку побудови гнзда чи нори, то вщчуття щнност1 порядку 1ншим тваринам, окрш людини, важко приписати. Тому порядок ми зараховуемо до духовних цшностей.

Вщчуття цшност1 моеГ ситост1 та видимого порядку - це моГ безпо-середн вщчуття цшностей. Крш того, певн реч1 я можу оцшювати опо-середковано через сп1вчуття. На ц1й основ1 я цшую сиисть когось, кому сшвчуваю у його голод1. [...] Крш цих двох вид1в, можна вказати цшнос-т1 ще абстрактн1ш1 - т1, що визнаються 1нтелектуально. Свою сит1сть я ц1ную безпосередньо. Сит1сть людей, яким я здатен сп1вчувати - ц1ную опосередковано. А сиисть людей, яких не люблю, яким емоцшно не сшвчуваю, я все ж можу вважати чимось добрим 1з моральних м1ркувань. [...] Таким чином, спираючись на безпосередне вщчуття цшностей, ми творимо соб1 1нтелектуальну в1з1ю цшних стан1в речей ц1лого свггу чи його фрагменлв. [...] Але, все, чого я бажаю (навпъ у найчуттевший 1 прим1тивний спос1б) теж е ц1нн1стю 1 може бути предметом св1домого прагнення й 1нтелектуального пор1вняння з найвеличн1шими речами.

Тому, на в1дм1ну в1д 1нших автор1в, я не хочу звузити св1т ц1нностей лише до вищих чи духовних ц1нностей, а пропоную розр!знити вп-альн! i духо-вн1 ц1нност1, як це робилося з1 стародавни час1в. [...]

Вгтальш ц1нност1 стану тiла

Людина щнуе сиисть i страждае в1д голоду, спраги, як i в1д перещан-ня [...]. Кр1м цих переживань, до щнностей, яю в1дчуваються як сигнали певноï р1вноваги у нашому тЫ, належить юлька 1нших переживань: в1д-чуття потр!бного тепла, якому протиставляеться холод i спека; вщчуття чистоти шюри, якому протиставляеться сверблячка, почуття липкос-т1 чи поганого запаху; почуття здоров'я, вщпочинку, сили i справност! м'яз1в, яким протиставляеться почуття нем!чност!, сонливосп, втоми та болю; особлив! почуття, наприклад, статевого напруження (яке дехто сприймае як сильне органзмове переживання, пор1вняне з хворобли-вими переживаннями чи болем) та статева розрядка - як повернення до здоров'я та нормальност! орган!зму.

Вгтальш ц1нност1 зв'язюв в шшими [людьми]

Сексуальне заспокоення чи його в1дсутн1сть ми сприймаемо, пере-дус1м, як певний аспект зв'язку з 1ншою людиною. Позитивна ц1нн1сть полягае у зв'язку з шшою особою. [...] Еротичний екстаз може реал!зу-ватись у дуже р!зних вчинках. Його елементи можна виявити не т1льки в пестощах чи поцшунках, але навпъ у др!бному кокетуванш. [...] Свгтське життя великою м!рою полягае у поступовому дозуванш та задовольнян-н1 себе р!зними др!бними елементами еротичного екстазу, поеднаними з шшими ц1нностями. На цьому базуеться культура [...] переживань, про-тилежиктю яких е брутальнкть i прим!тив!зм.

Окр1м статевого зв'язку, також i батьювський зв'язок сприймаеться як щншсть, яка полягае в шдивщуальному в1дношеннi до конкретноï 1ншоï особи. 1нш1 61олог1чн1 ц1нност1 зв'язк1в з шшими не обов'язково в1дносяться до вибраних 1ндив1д1в, вони можуть часто перестрибувати з 1ндив1да на шдивща, або стосуватися колективу. Такими е щнносп до-м1нування та щнност! 1дентиф1кац1ï з1 сп1льнотою.

П1д щннктю домшування я розумда почуття зверхност! над 1нши-ми [...]. Прагнення пщпорядкувати со61 1нш1 особини того самого стада зустр!чаеться серед бшьшост! стадних тварин. Конкуренцiя у ц1й сфер! призводить до 61йок - справжЩх чи ритуальних, п1сля яких особина (зазвичай найсильнший i найрозумнший самець) стае кер!вником стада. [...] Под!бно люди ц1нують свою першкть у згромадженнях i не люблять опинятися у «темному кутку». Б'ються за владу та висою посади. Стара-ються забезпечити таку систему правл1ння, яка ув!чнюе ïxню перевагу

на довший час. [...] Дуже дбають про почуття своеï важливост! та свого авторитету. I н1хто не любить, коли 1нш1 ним нехтують.

Ц1нн1сть щентифжацп з1 спшьнотою отримують, головно, через роз-р!знення «своïx» i «чужих». Позитивн оцшки «своïx» протиставляють-ся негативним ощнкам «чужих». Виникае сол1дарнiсть з1 «своïми» та ворожсть щодо «чужих». Часто саме щойно через контраст !з чужими ми доходимо до вщчуття сп1льност1 з тими, як1 е близью. [...] В1дчуття власноï окрем1шностi змщнюе зв'язок з1 «своïми». [...] В1дсутн1сть в1д-р!знення себе в1д 1нших часто прикро в1дчуваеться як втрата своеï щен-тичност! - навгть узагал! як анулювання свого кнування. В1дрiзнення себе в1д шших е захистом в1д розчинення у «някостЬ», у неокресленосп. 3i «своïми» ми хочемо переживати сп1льноту. Якщо своï не над1ляють мене спшьнотою, то я переживаю осамгтнення, вщкинуисть, !зольова-н1сть чи в1дчуження. [...]

Iдентифiкацiя у стадах i ворожить м1ж стадами виступае, звичайно, серед тварин, яю живуть стадним життям. [...] В1дом1 також численн прояви недоброзичливост! стада до 1ндив1д1в, як1 в1дходять в1д норми своïм виглядом (чорна в1вця, альб1носи, 1нвал1ди) чи поведшкою. Серед людей теж не завжди е безпечно потрапити у середовище чуже ра-сово, мовно, культурно, релшйно чи з точки зору полгтичних погляд!в, як1 д1ють щентифжацшно. У людей роль щентифжатора часто виконуе символ, доктрина, оперування певною кшьюстю стереотипних гасел. Людина органзовуе п1дтвердження своеï щнност! за допомогою значно багатшого апарату переживань, але результат у вигляд! певного псишч-ного забезпечення своеï 1нтегральностi може бути схожий. [...] Ц1нн1сть особистих зв'язюв: 1дентифiкацiя, дружба чи ворожсть, - стосуеться людей близьких, з якими ми вже маемо певний контакт. Далек! люди часто залишаються знеособленими, ïx можна зарахувати до зовн1шн1х ситуац1й.

Вггальш ц1нност1 зовшшньоУ ситуаци

Здобуття благ для себе i «своïx» означае досягти певноï зовн1шньоï ситуаци, окреслюваноï як безпека, якш протиставляеться почуття загрози. Безпека означае також в1дсутн1сть страждань i смерти Та, оскшьки для кнування та не-страждання нам потр!бн! певн! блага, тому безпека завжди поеднуеться з володшням. При цьому про безпеку ми дбаемо, зазвичай, у рамках множини людей, яких поеднуе сп1льний штерес. Важ-ливим елементом безпеки е волод1ння ресурсами або територ!ею. [...]

Для почуття позитивноï зовн1шньоï ситуацй, яка не ототожнюеться ц1лковито з1 зв'язками з шшими екземплярами нашого виду, належить також почуття свободи дшння, власноï експансп та устху, яким проти-

croirt noayrra po3ry6aeHocri, 3aaexHocri, HeMoxaHBocri giaru, 3araatHo-ro 3aHiMiHHa xHTra. [...]

noayrra CBoei eKcnaHcii ra ycnixy mh aacro rapamyeMo co6i aepe3 go-MiHyBaHHa Hag mrnumh, aae He riatKH. naHyBaHHa Hag peaaMH, Hag cboim riaoM hh ncuxixoro, pi3Horo pogy gocameHHa [...] garort noayrra BaacHoi cnpaBHocTi ra ycnixy. Bci gocarHeHHa mh MoxeMo, BoaeBHgt, nopiBHroBaru 3 gocameHHaMH mrnux arogen. [...] ToMy. KoxHa xHTreBa nogia i KoxeH eaeMeHr 3oBHimHtoi cmya^i Moxe, raKHM hhhom, 6yru npegMeroM noayrra CBoei BH^ocri BigHocHo ogHux ra Huxaocri BigHocHo mrnux.

Цiнmcrt CBo6ogu ra MoxaHBocri eKcnaHcii noB'a3aHa 3 ^HHicrro xht-reBoro KoM^opry Ta cnpaBHocTi. .HerKe Ta cnpaBHe BHKoHyBaHHa 3aBgaHt, acHicrt MHcaeHHa, BayHHicrt aco^a^H, go6pa naM'art i кoopgннaцia py-xiB, BMiae BHKopucraHHa 3Hapagt, 3aarogxeHa KoaeKTHBHa po6oTa, - Bce цe xhttcbo цiннi yMoBH giaatHocri, aKi garort 6e3nocepegHe 3agoBoaeHHa. Ix MoxHa BH3HaaHTH aK neBHHH ncnxoaoriaHHH KoM^opr BHyrpimHtoi Ta 3oBHimHtoi cHrya^i...

^eaK ^HHocri cToaTt Ha Mexi Mix c^eporo 6ioaoriaHHx ^hhoctch i c^eporo ^hhoctch gyxoBHHx. HanpuKaag, цiннocтi npHBarHocri hh iH-THMHocTi, BigcyrHicTt aKux BHKaHKae noayrra copoMy hh 36eHTexeHHa, MoxHa po3yMiTH aK pi3HoBHg 6e3neKH... [...]

^yXOBHi ujHHOCTj

Цi цiннocri a nogiaaro Ha: ecrerHHHi, ni3HaBaatHi, MopaatHi ra oHTHHHi (HyMiHiaHi). EcrerHHHi ^HHocri, MoxaHBo, Marort reHerHHHHH 3B'a3oK i3 ceKcyaatHHM nepexuBaHHaMH. [...] Aae renep...reHerHHHHH 3B'a3oK ecre-thkh 3 epoTHKoro...Bxe He noMirHHH. [...] Оцiнкa Kpacu Mae b co6i ^oct, ^o nepeBepmye ayrreBicrt. Пepцeпцia rapMoHii BeaHKoro MHcreujKoro TBopy Mae iHreaeKryaatHHH xapaKrep, xoaa ii noMiaaHHa He 3aBxgu Moxe 6yTH raKHM iHrepcy6'eKTHBHo gocrynHHM, aK цe e y BHnagKy iHreaeKry-aatHHx ^hhoctch, aKHMH 3aHMarortca HayKH. EcrerHHHi цiннocri o3Haay-rort Ha3BaMH: Kpaca, rapMoHia, nopagoK, BeaHHHicrt. Im nporucraBaaertca 6pugora, pa3roaicrt, 6e3aag, xaoc, nproeMaemcrt, noBepxoBicrt. [...]

nopagoK e Ha Mexi ecrerHHHHx ra ni3HaBaatHHx ^hhoctch. nepexu-BaHHa ocraHHix, цe, nepegyciM, nepexuBaHHa цiннocri 36araaeHHa cbo-ro 3HaHHa hobhmh BigoMocraMH, oco6aHBo BigoMocraMH, aKHx 6paKye, BigcyTHicrt aKHx y crpyKrypi 3HaHHa BHKaHKaaa aBHHH gucKoM^opr a6o yrpygHroBaaa giaatHicrt. nparHeHHa 36ararurH cBoe 3HaHHa Ha3HBaertca ^xaBicrro. Цiкaвicrt 6yBae 6e3KopucaHBa, ro6ro He noB'a3aHa 3 6ioaoria-hhm iHrepecoM iHgHBiga hh rpynu. Цro pucy Marort yci gyxoBHi ^hhoctL [...] 3go6yrra iH^opMa^i (hh noHariHHoi crpyKrypH), aKa nopagKye iHmi, Bxe HaaBHi 3HaHHa, mh rex nepexuBaeMo aK цiннicrt. Pi3HoBHgoM yno-

рядкування знань е пояснення певного явища. Почуття загадковост! - це почуття вщсутност! пояснення. Наше знання збагачуеться також через зростання впевненост!.

Моральн ц1нност1 мають певний зв'язок !з бюлоичними (наприклад, батьювською ошкою, сол1дарнiстю стада), але мають загальнший характер. Моральн ц1нност1 вчинюв ми п1дтягуемо п1д певн! загальш п1дстави: повагу до 1нших, справедливкть та доброзичливкть (доброту, любов). ïм протиставляеться презирство, несправедливкть (егоïзм) i байдужсть (або злкть i ненависть). Моральш ц1нност1 стосуються став-лення до кожноï людини - не тшьки до член1в власноï групи, i в цьому сенс! заслуговують назви безкорисливих. [...].

Цшносп, назван! тут онтичними (нум1н1чними), ... я охоплюю окре-мою групою, бо вони стосуються позиц1й щодо дшсносп в ц1лому. У людей, як1 в!рять у кнування рел1г1йноï д1йсност1, ц1 позицп проявля-ються, передусш, як позицп щодо дшсноста, яка перевершуе д1йсн1сть цього свпу До цiеï групи ц1нностей можна зарахувати насамперед сми-рення щодо дшсносп, як чогось, що мае сенс, багатший, н1ж той, що ми визначили чи збагнули. Хтось, хто визнае, що чогось не розуше, що помилився або що погано поступив, що повинен був зробити шакше -тим самим визнае, що вш не е м!рою вс1х речей. Такш позицп протиставляеться пиха - позиця, яка не допускае думки, що щось поза мною може надати сенс тому, що з1 мною д!еться. [...] Схожою на смирення е над1я - позиц1я, що сенс речей у свош суп не е для нас ворожий, навпъ тод1, коли не е повнктю зрозумший. Протилежну позиц1ю, яка бачить навколо т1льки ворожсть i знищення, можна назвати позицею розпачу. Серед онтичних ц1нностей можна ще видшити позищю гармони та згоди на кнування, як позищю фактичноï включеност! у сприйманий сенс дш-сност! ïй може протиставлятися позиця бунту, неприйняття diücmcmi, життя у постшнш претензп до оточуючого ceimy. Поняття гармони, при-йняття та протилежш ïм: дисгармонп, претензп та бунту, - вимагають коментаря. Визнаючи цшними перш! з них, я, тим не менш, не пщтри-мую позицп уникати будь-яких конфлштш i нчому не противитися. Та, я вважаю, що в основ! кож^ боротьби за покращення [стану речей] мае лежати не ненависть до цього свпу, а якась форма любов! до нього, його акцептацп ... У цьому сенс! бунт школи не може бути тотальною незгодою на дшснгсть. З тотального неприйняття свпу може народитися лише самогубство [...].

Онтичш позицп проектуються також на ставлення до шших людей. З позицею надц та в!ри у глибший сенс пов'язана, наприклад, дов!ра до шших, терпляче зношування чужих (i власних) недолтв, прагнення примирення. Таким чином, назван! вище онтичш (нумтчш) пози-

Hii BnaHBarort Ha Bigayrra erHHHHx HiHHocreH, noaermyrort giaHHa, ^o BHnaHBarort i3 go6po3HaaHBocri (noBaru ra aro6oBi), raKi aK npo6aaaHHa, BH3HaHHa cBoei npoBHHH, npHHeceHHa Bu6aaeHHa, nparHeHHa go 3rogu. y arogeH, aKi Bipart y тpaнcцeнgeнцiro, bohh Begyrt go aBreHTHHHoi peairiH-Hoi noBegiHKH.

BuxigHHM nyHKroM BH3HaHHa cBoei npoBHHH e, 3a3BHaaH, cniBayrra, aKe HaM Kaxe, ^o mh Koroct cxpHBguaH. npore, y BH3HaHHi cBoei no-MHaKH MicrHTtca raKox nogoaaHHa BaacHoi nuxu, BH3HaHHa cBoei Hego-cKoHaaocri, a Bigrax кoнcraraцia, ^o a He e Miporo Bctoro, aae icHye Mipa Hi6u Hagi MHoro, ^o gificmcrt y aKoMyct ceHci MeHe nepeBepmye. [...] Mk^o giftcmcrt Moxe Maru ceHc, aKHH MeHe nepepocrae, ro a He noBHHeH HaB'a3yBaru BciM ri Mipxu, aKi caM BHragaB. Moxy gonycruru noBogxeHHa mmux, axux He po3yMiro hh He nogiaaro, aae nomaHyro ixHro Boaro, 6o a y xogeH npHHUunoBHH cnoci6 He e HHMoct 6iatmHM 3a hhx.

Mopa^bHi uiHHOCTi

[...] ni3HaBaatHi цiннocri crocyrortca, nepegyciM, ni3HaBaatHHx nepe-xHBaHt... IcrHHa ra BneBHeHicrt e cTpyKrypaMH 3HaHHa iHgHBigiB. EcrerHHHi цiннocri crocyrortca npegMeriB, cnpuHMaHHx oцiнroroaнм cy6'eKroM. [...] MopaatHi цiннocri Moxyrt 6yru po3Mi^em ogHoaacHo y KiatKox naa-Hax. 3 MopaatHoro noraagy mh oцiнroeмo aK HiHHe, ogHaKoBo - i nepexu-BaHHa iHgHBigiB, i MixnepcoHaatHi crocyHKH y Maaux i BeaHKux MHoxuHax. y HtoMy ceHci mh oHiHroeMo raKox mhoxhhh arogeH ra iHcrmyHii.

npHHHHnoBe 3HaaeHHa Marort mothbh (iHreHHii) ra bhhhkh oxpeMHx arogeH. Bohh e npuauHoro go6pux hh noraHHx MixnepcoHaatHHx crocyH-KiB ra iHcruryHiH. Aae HaH6iatmHM 6aaroM 3gaertca neBHHH MopaatHHH craH cycniatcrBa - re, ^o b HtoMy naHye, Hanpuxaag, cnpaBegauBicrt i noBara go koxhoI arogHHH. npore, HeH craH cKaagaertca, nepegyciM, i3 mo-paatHHx aKTiB oxpeMHx iHgHBigiB. Цi aKTH Moxyrt 6yru oxonaeHi y ^opMi iHcruryHiH, aae iHcruryHii girort He iHaKme, aK aepe3 niggaHHx 1m hh giro-hhx y ixHix paMKax iHgHBigiB. Orxe, nepegyciM, npunucyBaHHa MopaatHoi HiHHocri caig BigHecru go bhhhkib arogctxux iHgHBigiB. Cepeg hhx a 6 bh-giaHB aKTH rptox BHgiB: aKTH cnpaBegauBocri, aKTH noBaru, aKTH go6poru.

AxraM cnpaBegaHBoro po3nogiay nporucraBaarortca aKTH, ^o Hagarort KoMyct npHBiaei, Hanpuxaag roMy, xro caM [^oct] po3gae - He e eroi3M po3gaBaatHHKa; aKTH, ^o Hagarort npuBiaei Horo 6aH3tKHM - He rpyno-bhh eroi3M (HenorH3M, KyMiBcrBo); aKTH, ^o Hagarort npuBiaei iHgHBigaM-3BepxHHKaM - He aaxeHcrBo (cepBiai3M).

AxraM noBaru nporucraBaarortca aKTH npuHHxeHHa, 3HeBaru, 3He-caaBaeHHa, o6paxaHHa. BaxaHBHM pi3HoBHgoM noBaru e BH3HaHHa aue-

!сь добро! вол1 та прохання вибачити за зневагу, приниження чи завдану кривду.

Актам доброти протиставляються акти ворожост1, злост1, ненависп, заздросп та помсти. Важливим елементом доброти е пробачання зазна-них кривд, стримування досить природного бажання реваншу чи злость Якщо вчинки багатьох людей е добрими (у зазначеному вище сенс1) актами, тод1 м1жперсональним стосункам у даному сусп1льств1 чи в да-нш груш людей ми приписуемо позитивну моральну дшнють. Мораль-ну дшнють м1жперсональних стосунк1в можна також звести до анало-ичних трьох вишр1в:

- стосунки поваги та визнання, а також протилежш !м стосунки нехту-вання, зневаги чи 1нструментального (оречевлювального) трактуван-ня 1нших;

- стосунки справедлив1 та протилежн !м стосунки несправедлив^ на-приклад, под1л на класи прив1лейован1 та класи, використовуван1 прив1лейованими;

- стосунки доброти, жертовност1 та отки 1 протилежш !м стосунки байдужост1 чи ворожост1.

[... ]

Основним для вс1х моральних акт1в е переживання сп1вчуття - спеди-ф1чно людське переживання, яке складаеться з: а) знання сво!х потреб, усв1домлення прояв1в дих потреб 1 обставин !х заспокоення; б) пом1чан-ня аналог1чних прояв1в 1 обставин у 1нших людей чи тварин; в) рефлек-сн (через аналопю) на тему переживань 1ншо! людини (чи тварини): «в1н

- голодний», «йому також боляче»; г) визнання р1внорядност1 власно! та чужо! потреба; д) постанова заспоко!ти чужу потребу так як власну.

В ус1х актах морально добро! поведшки де переживання е вих1дним пунктом. З1 сп1вчуття народжуеться безкорислива допомога 1ншому - 1 коли в1н е кимсь близьким, 1 коли кимсь далеким. З1 сп1вчуття виникае трактування 1ншого нар1вн1 з1 собою... Морально д1нним е те, що у по-вед1нд1 окремо! людини народжуеться з1 сп1вчуття. Морально цшним е такий стан м1жперсональних стосунк1в, у якому люди сп1вчувають одне-одному, не чинять одне-одному кривд, шанують себе взаемно 1 рятують одне-одного в1д нещасть.

Хочу ще раз п1дкреслити описовий характер вс1х дих од1нних твер-джень. 1нтенд1ею дього розд1лу було зарееструвати все те, що люди ць нують як найосновн1ш1 та елементарн1 блага. [...] Меш здаеться, що в дьому розд1л1 я рееструю вс1 елементарн1 почуття д1нностей, але класи-ф1кую !х зг1дно власного под1лу.

До моральних д1нностей зараховують в1рн1сть. В1рн1сть прийнятим правилам, 1деалу чи особ1, як дотримання даного слова чи згщшсть по-

вед1нки з декларац1ями та оч1куваннями - це моральна щингсть, яка ... лежить на меж1 естетичних ц1нностей. Вона е чимось на кшталт порядку - видом внутрiшньоï чи життевоï гармон1ï... Посл1довну повед1нку ми часто окреслюемо, як перебування «в порядку», а деколи нав1ть як по-вед1нку «гарну». А непосл1довну повед1нку окреслюемо як «негарну» чи «не в порядку».

Споживання цшностей, пiдготовчi дп, шституцп

Споживацькими переживаннями називаються моменти, в яких ми безпосередньо в1дчуваемо ц1нност1. Це будуть, наприклад, момент споживання ïrn, момент еротичного екстазу, мить зрозумшня якоïсь ктини, мить пробачення, споглядання красивого твору мистецтва. [...] У пер-ш1й таблищ, окр1м самих назв ц1нностей (та ïxньоï в1дсутност1) е також назви споживацьких д1й, тобто д1й, безпосередньо пов'язаних з в1дчу-ванням цшностей, а значить таких, у тракт1 яких людина щораз силь-н1ше в1дчувае цшнкть (або щораз слабше вщчувае ïï вщсутнкть). Таю дй можна назвати безпосередньою реал1защею цшностей. Кр1м того, тут подано назви д1й, яю опосередковано полегшують цю реал1зац1ю або становлять 1нституц1онал1зовану форму прагнення до цих ц1нностей. Вреши подано також шституцп. Адже, б1льшкть ц1нностей людина ося-гае через дй в рамках визначених сусшльних 1нституц1й... Наприклад, споживання ïrn оточене заходами гтени чи товариськоï атмосфери ..., та попереджуеться д1ями з вироблення, доставки та розпод1лу продукт1в харчування. [... ]

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

Вс1 усталеш в культур1 1нституцц та шституцюнал1зоваш дй завжди реал1зують не одну, а кшька ц1нностей... [...]

Роздт Ill. Таблицi цiнностей

П1сля обговорення реестру людських ц1нностей, ми з1ставимо ïx у ви-гляд1 двох таблиць, що полегшують запам'ятовування та подальш1 ана-л1зи. Д1яння та шституцп, як1 реал1зують ц1нност1, наведет т1льки для прикладу. Ц1 приклади мають п1дказувати, що все людське життя можна описати як процес реал1зацп ц1нностей. [...]

У таблищ духовних ц1нностей е рубрика нищ1вних д1янь, якоï немае у таблищ цшностей вггальних, хоча нищення вггальних ц1нностей також мае м1сце. Однак, структура нищення в1тальних ц1нностей е складн1ша. Зате, щодо ц1нностей духовних зустр1чаються д1яння, як1 справляють враження чистого нищення. [...] ця частина таблищ мае виконувати за-вдання звернути увагу на те, що кнуе явище нищення ц1нностей, тобто домена зла...

[... ]

Ц1нностями я в1д початку називав те, що люди цшують саме по соб1, а не як зас1б для чогось. Якщо цшностями ми назвемо все, що люди цшують, тод1 треба розр1знити д1нност1 аутотелiчнi 1 не-аутотелiчнi. Аутоте-л1чн1 - де якраз цшоваш сам1 по соб1. Я займався аутотел1чними дшнос-тями, причому такими, як1 мен здаються елементарними. Бо можуть к-нувати аутотел1чн1 цшносп складш, як1 е зл1пком елементарнших. Те саме стосуеться «негативних» цшностей, таких як: помста, радкть в1д чужо! невдач1, садизм, радкть в1д нищення, в1д обманювання когось, в1д поневолення когось. Отож, я стверджую, що, хоча перел1чен1 вище ди чи позидн можуть д1нуватися, та вони цшуються не сам1 по соб1, а з огляду на шший вид сатисфакцп... Родова помста належить до колек-тивних амбщш. Ум1ння помститися доводить велич репрезентованого роду. Вона означае справжню перемогу, а значить р1зновид дом1нування одне! (сильншо! чи справншо!) групи людей над 1ншою. Щось под1бне виступае у сатисфакцп в1д обману. Людина, як1й вдаеться обдурити 1ншу людину, вважае себе справншою, хитр1шою, а загальн1ше - д1нн1шою в1д свого противника у гр1, яка м1ж ними виникла. В1дтак, в обман мож-на бачити п1дтвердження свое! цшност1. Те саме може бути в принижен-н1 1ншого через обмову, фальшиве св1дчення, оббр1хування, побиття чи нав1ть убивство. Той, хто принижуе 1ншого, тим самим вивищуе себе. Нав1ть слухання про чуж1 слабкост1, пл1тки про гр1хи сус1д1в 1 колег, - де, зазвичай, просто метод вихваляння самого себе. Найлегше доод1нити себе чи свою групу, знаходячи у своему оточенш т1 чи 1нш1 занедбання, моральш й 1нтелектуальн1 недол1ки. Якщо я зможу виткнути колез1 його помилку, то тим самим доведу, що я в1д нього мудр1ший, будую свое за-доволення на сво!й над ним вищост1. Цим пояснюеться те, що люди так охоче наставляють вуха, щоб почути щось погане про сво!х ближн1х. [...]

[...] у моему зктавленш немае всього, що люди цшують, та я вважаю, що в ньому е все, що можна знайти в основах того, що люди цшують. Кожну 1ншу д1нн1сть можна реконструювати як складену з тих елемен-тарних д1нностей, як1 я зктавляю. Це з1ставлення - по суп традиц1йне, а його основш елементи - в1дом1 европейськ1й думд1 з1 стародавн1х час1в.

Розважаючи питання класиф1кад11 д1нностей, можна той самий по-д1л на рядки застосувати до в1тальних 1 духовних цшностей одночасно. Застосований до впальних цшностей под1л на рядки, здаеться довол1 лог1чним, а в1дтак ун1версальним. В1н полягае у розр1зненн1 д1ннос-тей власно! структури та д1нностей зв'язк1в 1з чимось назовн1. Ц1нн1сть зв'язк1в 1з чимось назовн1 природно розпадаеться на цшшсть зв'язк1в з особами «такими як ми» та дшнють зв'язк1в з оточенням, що розушеть-ся б1льш знеособлено [...].

Таблиця 1. Вггальш цшносп

Група Вщчуття Дшння (приклади)

Цшносп Вщсутносп (щнностей) Безпосередньо спо-живацыа ЕНдготовш 1нституцш

Стану тша Сипеть (насичен-ня) Голод, сирага (пере-сит) Споживання иа, пиття Виробництво иа Омейне споживання гш, ресторани

Тепло Холодно чи гаряче

Чистота Сверблячка, липюсть Одягання себе Виробництво вбрання 1 житла Одяг, будинки

Здоров'я Нем1чшсть

Вщпочинок Сонливкть Миття, розчкування Прання Лазнички, канал1-защя

Справшсть Втома

Сила Бшь Вщпочинок, сон Облаштування житла Медицина, проф1-лактика

Зручшсть (м'яюсть) Тиснява, пом'япсть Догляд

Зв'язку 3 1ншими Еротичний екстаз Пожадливють (хиь) Танець, фл1рт, цшування, секс Заручини, шлюб

Спшьшсть Самотшсть Свиське (товариське)життя, з1брання, приятелювання Клуби, товариства, оргашзаци

Прийняття св01х Вщшто вхува ння

Приналежшсть 1зольовашсть

1дентифжац1я Втрата спшьно(с)ти Заходи, академи С1м'я, клас, плем'я, нащя, пария

Вщр1знення вщ чужих Втрата щенгифнеацп Деклараци, колективш обряди

Домшування Нехтування Конкуренщя, \у!ас1аше, карання Влада, привше!, вщ-знаки

Важливкть Вщсутшсть послуху Принижения, визиск Монополи, концеси, терор, диктатура

Продовження табл 1

Група Вщчуття Дшння (приклади)

I liFIFIOC l i Bi'icyTFioc ri (цшностей) Безпосередньо спо- ЕНдготовш живацыа 1нституцш

Авторитет Пщлеппсть насиль-ству

СИмейна близыасть Туга

Зовшшньо! ситуаци Безпека Загроза Захист, втеча, боротьба Полщш, арми, дер-жави, вШни, трактата

Впевнешсть у co6i Острах

Володшня Нужда Накопичення, кушвля Власшсть, торпвля, страхування, право

Панування над речами

Ус nix Недостатшсть Забави, irpn, д1яльшсть Спорт, туризм

Ейфор1я д1яння Труд

Справшсть Нездаршсть Демонстраци, спротив Громадянсыа свободи

Експанс1я Обмежешсть

Свобода Неволя Напади, анекси

1нтимшсть Сором

Таблиця 2. Духовнп цшносп

Трупа Цшносп Вщсутносп Споживацыа (тдготовчГ) 1нститущ1 1 ЬпШШМ даяния

ГПзнавальш Знания Щкавють Дослщження, пошук Наука, школи Обманювання

Розумшня НезрозумЫсть Тлумачення Академи, зЧзди Фальшива пропаганда

Пояснения Здивування З'ясування Теори, дисциплши Тенденщйш теори

Достов1ршсть Непевшсть Пщтвердження, вериф1кац1я

Упорядковашсть Хаос Творения те ори

Естетичш Порядок Безлад Порядкування Прикраси, мисте-цтво Нигцення ладу

Краса Бридота Споглядання, творчють Штература, юно 1 т.п. Викликання огиди

Гармон1я Разкшсть Вщтворювання

Щднесешсть Насолода Реставращя

Моральш Сшвчуття Байдуяасть Допомога, догляд Страховки, акцидо-помоги Кривдження

Справе дливкть Кривда Розподш Закони р1вноправ-носп Принижения

Повага Зневага Виявлення поваги, принесения вибачень Права на свободи Помета

Доброта Злкть Давания, дарування, по-годження Гостиншсть, звича!, вибачення Екстермшащя

Доброзичливкть Недоброзичливкть

Любов Ненависть Самопосвята Акци примирения

В1ршсть Зрада

Онтичш (нутшчш) Смирения Пиха (гординя) Чисто споглядальш (кон-темплящйш) переживания, ЯК1 озовншшюються опо-середковано Культи, релш! Анти культи, бунт заради бунту

Недов1ра

Над1я Розпач (безнад1я)

В1ра у сенс Сумшв

Гармон1я Претенз1я до дол1

Згода з долею Незгода з долею

Таблиця 3. Емгнрична класифкацт згщно людсько! чутливосп

Лопчна класифшащя Абстрактный подш Сфера вггальних щнностей Сфера духовних щнностей

I Мннос п гумаштарш I Мннос п нумнпчш

Цшносп власно! структури Стан структури Сипеть, тепло, чистота, споюй, здоров'я, вщпочинок, сила ГОзнавання, розумшня, впевнешеть 1стина В1ра у сенс кнування

Функщ- онування структури Координац1я, ф1зична йрозумова справшсть, Опановашсть, внутршня гармон1я Прийняття свое1 дол1

Цшносп зв'язюв 3 шшими людьми (особами) Захоилення Батьювство, приналежшеть (афшя-щя), еротичний екстаз Повага до шших, вщ-криткть Добро В1ра у сенс дол1 шших

Коекзистен-ц1я Домшування, пщпорядкування Справе дливкть, р1вшсть, самовизначення Прийняття вщмш-носп шших людей

Екстенс1я Приналежшсть, ¡дентифжац1я з1 сво1ми, вщр1знення вщ чужих Поблажливкть, благородство примирения, доброта Над1я

Цшносп зв'язюв з позалюдським оточенням, або трактованим знеособлено Захоилення Зручшсть, безпека Спостерп-ання краси Краса Прийняття дШсносп буття

Коекзистен-ц1я Власшсть, контроль, маншулящя Творения глибшого порядку та краси Смирения

Екстенс1я Експанс1я, воля, економ1чна та по-лиична свобода Внутрпння незалежшеть

Моральн цшносп належать до д1нностей зв'язк1в з 1ншими шдивща-ми нашого виду, дшносп естетичш стосуються оточення, що сприйма-еться як безособове. Онтичш цшносп [...], теж можна було б шдтягнути п1д в1дношення до безособового оточення, але таке класиф1кування ба-нал1зувало б !х суть. В1дтак, з онтичних д1нностей можна зробити новий стовпчик п1д назвою «духовш д1нност1 спед1ального виду». Так духовна сфера розпалася б на два стовпчики: гумашстичш дшносп (ктина, добро, краса 1 порядок) та нумтчш д1нност1. У такий спос1б виникае та-блидя 3.

Роздт IV. Пропозицiя ¡срарх1У цiнностей

Вiдчуття ц1нностей та механ1зми регуляцп

Представлен вище в1дчуття дшностей впливають на поведшку людей у спос1б, механзм якого можна описати як такий, що б1льшою чи меншою м1рою послуговуеться символ1чним мисленням. На одному полюс! стоять безрефлексшш, неконтрольоваш шстинктивн поводження, на протилежному - посл1довне реал1зовування постанов, заснованих на продуманш 1деологп. Мовна людська комун1кад1я витворила, зокрема, можлив1сть символ1чно! автокомун1кад1!, що полягае у формулюванн1 для власного вжитку тверджень, а також прагнень 1 вираз1в тиску. Мов-не вираження тиску у вщношенш до самого себе називаеться постано-вою. Справн1сть регуляцп власного життя за допомогою постанов можна назвати волею. Справнсть формулювання переконаних тверджень, як1 стосуються сво!х переживань, можна назвати вербальною свiдомiстю. [...]

Символ1чне мислення орган1зовуе наше д1яння через постанови, як1 укладаються у певну структуру прагнень або д1лей [...] Ця структура може бути б1льш чи менш однор1дна, може б1льшою чи меншою м1рою оперувати загальними та спекулятивними термшами, почерпнутими з яко!сь ф1лософ1!, методолог1! д1яння чи 1деолог1! - 1ндив1дуально! або сп1льно! для багатьох людей. ЦЫ та постанови часто стосуються пев-ного складного стану речей, сумарш уявлення якого е предметом праг-нення. Наприклад, молода людина хоче зак1нчити розпочап нею вищ1 студн, 1 вс1 !! постанови посл1довно укладаються в дьому напрямку. Од-нак, дей опис !! прагнення до появи названого стану речей не 1нформуе про те, як1 цшносп вона вбачае в дьому стан речей. Мета «закшчити вищ1 студ1!» може бути мотивована в1дчуттям р1зних д1нностей: д1нн1с-тю шзнання, дшнктю дом1нування (вибитися в люди) над 1ншими, як1 не здатш дього досягти, дшнктю почуття власно! справносп, дшнстю здобуття прихильност1 вибрано! особи чи кола [ос1б], до якого хоче по-чуватися долученим, нарешл дшнстю можливост1 д1каво!, морально

цiнноi чи дохiдноi роботи тсля студiй. Те, яке з в1дчутт1в цiнностей мае тут головне значення, загалом, не мусить бути виражене у зм1ст1 постанов, воно зазвичай не бувае (та навггь 1 не може бути) уповш усв1дом-лене. Ми часто, щойно п1сля вчинку пом1чаемо [те], що нами головно керувало. Постанови, як правило, формулюються мовою практичного опису зовнiшньоi дiйсностi, рiдше - мовою декларованоi iншим (чи самому соб1) 1деологп. Iдеологiя абстрактно описуе мету прагнень, п1д-креслюючи один и аспект. Мало е [морально] досконалих 1деолог1й, якi б звертали б1льшу увагу на мотив, нiж на його насл1док. Людям звичайно бракуе навiтъ достатньо багатоi психологiчноi мови, щоб говорити про своi мотиви.

Тому, у багатьох випадках можна говорити про «показушшсть» 1део-логп, чи нав1ть про 1деолог1чну облудтсть, коли патетично висловлю-ван1 щеолоичш формулювання слугують лише витворенню певного настрою, в якому легше можна мобтзувати себе чи 1нших до д1янь, як1 насправд1 мотивоваш зовс1м 1ншими ц1нностями (як1 не виражаються, та навггь вилсняються з поля св1домоси). Зв1дси анал1зи та психолоич-н1 чи сощолоичн1 досл1дження людських мотив1в н1коли не мають п1д-тримки тоталггарних режим1в, що спираються на декларовану 1деолог1ю.

Такими чином, можна сказати, що в жиги чи в д1яльност1 б1льшост1 людей 1снуе певна недомовлен1сть стосовно мотив1в. Ми говоримо не про щнност1, а т1льки про ц1л1, як про зовн1шньо вловим1 стани речей, 1 т1льки у цьому обсяз1 маемо ясну св1дом1сть своiх мотив1в та формулю-емо постанови. Натомкть, в1дчуття ц1нностей утворюють «друге дно», шби глибший пласт наших переживань, пов'язаних 1з прагненнями. Вони втручаються - безсумшвно та виршальним чином, але це втру-чання не в1дбиваеться адекватно у сфер1 вербалiзованоi регуляцп, що становить механзм, який ми власне назвали волею. Зазвичай, зрештою, нашою 1нтенщею е в1дчуття одночасно низки щнностей, усього визна-ченого iхнъого переплетення. [...]

Суттю етичного формування свого життя е,..., св1доме упорядку-вання власноi системи ц1нностей. Автор цього твору може допомогти шляхом: 1) полегшення вербал1зован1й самосв1домост1 р1зних в1дчутт1в ц1нностей, 2) пропозицп певноi системи щнностей, показуючи вс1 ii сторони. Попередш частини цього нарису виконували перше завдання. Вс1 подальш1 частини виконуватимуть завдання друге.

Особистий характер ощнювального переживания

[...] Незважаючи на схожсть оц1нок р1зних (в1дпов1дно вразливих) людей, оц1нки залишаються щдивщуальними та не поневолюють своею очевидна™ - на противагу до тверджень, як1 науково описують д1йсн1сть.

Кожен переживае iндивiдуальне прийняття оцiнки, або в]дсугн1сть ïï прийняття. Оцiнка стае чиеюсь оцiнкою, коли е пережита та прийнята шдив1дом. Для переживання та прийняття оцшки недостатньо пасивно слухати аргументацiю (як це мае м1сце у випадку багатьох наукових тверджень) - тут потр1бен споглядальний досвiд. Науков1 твердження, воче-видь, також спираються на досвiд. Досвiд спостереження, що е основою науки, легше передати кожн1й нормально розвиненiй людин1, його легше описати та вiдтворити в уяв1 на пiдставi опису. Ця легка штерсуб'ективна передаван1сть наукових досв1д1в становить дефiнiтивну сугнiсть науко-вого поводження. Натомiсть, оцiнки неможливо передати комусь, хто не мае споглядального досв1ду даного виду. Сл1пий не бачить кольор1в. Кастрат не знае, що таке еротичний екстаз. Комусь, хто знае кольори та форми, можна схематично та приблизно описати форму та кол1р незна-йомоï йому кв1тки, але нав1ть найкраща фотограф1я не передасть ус1х деталей, як1 впливають на наше захоплення кв1ткою. [...] Под1бно важким для передання може бути переживання принижения чи докор1в сумл1ння. [...] Натом1сть, багато вчинк1в набирають ктотного сенсу щойно в ус1й культур1 1ндив1да чи сп1льноти в щлому, 1 зв1дси - передання морального в1дчуття вчинку може бути неможливе без багатьох, сп1льних 1з сп1в-розмовником, культурних переживань. Зазначеш обставини створюють також певну трудшсть 1 окреслену специфику оц1нних твор1в, 1 особливо етичних робп. Ф1лософ-етик розвивае свою власну структуру цшностей 1 деяких оцшок обГрунгувати не може. Зате вш може, 1 повинен, показати зв'язнкть 1 насл1дки свого способу оц1иювания. [...]

Принципи iepapxiï ц1нностей

Описуючи своï ощнки, сл1д, передус1м, зазначити, що аксюлоичш оцшки можуть бути поневолююче очевидними т1льки у в1дношенн1 до конкретних учинк1в чи стан1в речей. Загальних правил ми вчимося на наших конкретних оцшках. Загальн правила ми творимо у властивий соб1, самостшний 1 автентичний спос1б тод1, коли абстрагуемо ïх з1 сво-ïх конкретних оцшок. (Останн не мусять стосуватися пережитоï наяву дшсносп - вони можуть так само добре стосуватися ситуацш уявлених. Ми не всього можемо зазнати, щоб мати про це [свое] судження. Багато речей достатньо уявити.) [...] При цьому, узагальнення у фшософи мае дещо шший характер, н1ж в емтричних науках. Тут не досл1джуеться статистично велика кшьккть випадк1в, зате робляться аналггичш спро-би виявити в типових випадках те, що може бути для них суттеве, 1 охо-пити це загальним законом.

Основний крарх1чний закон, який водночас структурал1зуе моï оцш-ки - це переконання, що духовш ц1иностi е вищою формою людських

прагнень, нiж ц1нност1 в1тальн1. Б1льш explicite цю вищ1сть виражають наступш тези:

I. Кращим (цiннiшим) здаеться людське життя (фрагмент життя, pi-шення), в якому, кpiм прагнення до вiтальних цiнностей, виступае праг-нення до цiнностей духовних.

II. Кращою (цiннiшою) здаеться в1дмова в1д вiтальних ц1нностей, якщо за ïï допомогою можна осягнути ц1нн1сть духовну, ан1ж в1дмова в1д духовноï ц1нност1 заради осягнення щнносп вiтальноï, коли немае мож-ливост1 гармон1йно осягнути обидв1 ц1нност1.

III. Життя (фрагмент життя, ршення) здаеться тим кращим (щнш-шим), чим б1льше виступае в ньому прагнення до духовних щнностей.

Кр1м зазначених принцип1в, часом здаеться, що серед самих вггаль-них щнностей, як i серед щнностей духовних, можна також прийняти певш 1ерарх1чш зв'язки. Так, наприклад, ц1нност1 етичш та онтичш на загал можуть здаватися важлившими в1д тзнавальних i естетичних, але цього роду принципи справляють враження радше дискус1йних. [...]

Вгтальш позицл та ïx перевершення

Розважмо типов1 поводження, в яких беруть гору вггальш щнносп, та побачимо, як вггальш позицп бувають збагачеш духовними щнностями. Хтось (назвемо його А) повертаеться голодний до р1дного дому, бачить на стол1 приготований окраець хл1ба, в1дразу бере його та починае ïсти, не помивши рук i навггь не знявши верхнього одягу. Тод1 в1н керуеть-ся т1льки щншстю насичення. Якщо ж А спершу зн1ме черевики, скине плащ i помие руки, тод1 в1н керуеться ще зручшстю та здоров'ям т1ла. Якщо в1н сховае черевики у тумбу для взуття та плащ до шафи, а не кине аби де - тод1 в1н керуеться ще й порядком, естетикою. Якщо ж А ще по-шукае 1нших людей у дом1 та ïх привггае - то керуеться ще повагою до сшвмешканщв. Якщо, при цьому, в1н запитае, хто соб1 приготував цей окраець хл1ба та чи можна його з'юти чи под1литися - то в1н керуеться ще й справедлив^™ (бо можуть бути 1нш1 так1 ж голодш), або й добротою (якщо, наприклад, турбуеться про здоров'я когось 1з сп1вмешканц1в так само, чи й б1льше, н1ж про свое власне). Чергове збагачення схеми поведшки особи А презентують щораз ц1нн1ш1 реакцп, зг1дно з названи-ми у попередньому пункт1 принципами. Можна ще дал1 розвивати той самий приклад, додаючи щораз б1льше ц1нних елемент1в. Якщо А, попри те, що голодний, постановить ще приготувати сп1льний об1д, тод1 в1н проявляе ще б1льше доброти. В кшц1 А, споживаючи об1д 1з с1м'ею за естетично накритим столом, у мил1й атмосфер1 (проголошуючи, на-приклад, символ1чний тост на честь прабабщ), може навпъ виражати щнносп, назван вище онтичними. [...]

Девальващя духовних ц1нностей та 1хш видимост1

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

Реал1зад1я духовних д1нностей переповнена багатьма тенетами, в яких можна заплутатися. Часто бувае нелегко в1др1знити справжню заангажо-вансть у якусь дшнють в1д заангажованост1, що стала лише видитстю.

Наприклад, ми д1знаемося, що хтось (назвемо його N е в1домим прад1вником науки. Про нього кажуть, що у життевих справах в1н д1ка-виться т1льки рекомендад1ями г1г1ени, завдяки яким може 1нтенсивн1-ше прадювати науково. Занедбуе, при дьому, контакт 1з с1м'ею. Чуемо також, що про полгтику висловлюеться легковажно 1 його не обходить те, що д1еться в оточуючому його сусп1льств1. Наведен вище в1домост1 можуть викликати у нас надто посшшш од1нки. Вони, по суп, допуска-ють низку вар1ант1в.

Можливим е, зокрема те, що N по суп - людина дуже глибока, з великим 1нтелектом, хоча трохи звуженими зад1кавленнями. За сучасного стану спедiалiзадп, бажаючи просунути вперед людське знання, треба зосередитися на якомусь одному питанш, а значить треба обмежитися. Тод1 людина в 1нших галузях стае на!вною, неотесаною 1 просто см1ш-ною. Не пом1чае простих речей 1 справляе деколи враження д1лковитого дурня. Допущена до кер1вно! посади, вона може робити сам1 «ляпи», або дати водити себе за шс хитрунам, маф1ям та кар'еристам. N дбае про свое здоров'я, бо просто був вихований у певних рацюнальних гтенч-них правилах 1, маючи слабкий органзм, т1льки завдяки дьому бере-жеться в1д хвороб та нем1чност1. Занедбуе контакт 1з с1м'ею, бо не може знайти сп1льно! мови, хоча багато раз1в пробував, 1 в1д цього страждае. N, можливо, глибоко переживае нужду людей на свт та вважае, що його сусп1льство, загалом, ще не е у д1йсно поган1й ситуадп, пор1вняно з кра!нами, де люди справд1 помирають в1д голоду та внасл1док цього по-ширюються хвороби та псих1чн1 несправносп. Та, оск1льки в1н сам здае соб1 зв1т у тому, що не п1дходить для практично! д1яльност1, тому в1дсто-ронюеться в1д не! 1 навпъ особливо не д1кавиться пол1тикою, бо й нащо морочити соб1 голову тим, на що 1 так не мае н1якого впливу; не вм1е тут н1чого зробити, щоб хот1в, а у сво!й галуз1 мае велик1 досягнення.

Проте, можливий також 1 1нший вар1ант, а саме - що N по сут1 -де др1бний кар'ерист. [...] Знае, в1д чого залежить кар'ера, знае акту-альн1 моди та настро! у наукових колах. Знае також, кого критикувати, а з якими групами людей краще не задиратися. [...] Науков1 проблеми його 1 дал1 д1кавлять, але вш !х бачить, власне кажучи, вже через призму конкуренцп, досягнень, великих прорив1в, виступ1в на конгресах. Стримуеться в1д мислення на серйозн1 теми поза своею спед1альн1стю -для того, щоб усю св1ж1сть думки могти витратити на те, що приносить усп1х. Тому в1дмахуеться в1д проблем кра!ни чи людства, а щоб приду-

шити докори сов1ст1 з дього приводу, про все виражаеться легковажно й охоче зауважуе глупоту та нонсенси полгтики та сусп1льного життя. [...]

У другому варганл пiзнавальнi цшносп з1йшли для N на задн1й план. На етичн1 й онтичш дшносп в1н стараеться не зважати, а все штелек-туальне життя е для нього т1льки тереном боротьби за дом1нування, за матер1альн1 зиски, за безпеку та комфорт. В1дтак, N тод1 справд1 живе вь тально-тваринними дшностями, а не цшностями духовними, як можна було б думати, виходячи з його професп.

[... ]

Роздiл V. Етика мiжперсональних стосунюв

Аксiологiя 1 етика

Дос1 нас джавили життев1 вибори у найширшому розум1нш. [...] Зг1д-но з тезами попереднього розд1лу, так1 вибори п1длягають од1нюванню. Той, хто купуе найдорожчий крем для гол1ння зам1сть книжки, вибирае вгтальну д1ншсть, в1дмовляючись в1д нзнавально!; той, хто в1дмовля-еться в1д деф1дитного крему щоб купити д1каву книжку, яка теж зак1н-чуеться в продажу, вибирае п1знавальну д1нн1сть 1, зг1дно з тезами попе-реднього розд1лу - поступае д1нн1ше.

Такого роду вибор1в деяк1 автори взагал1 не зараховують до етики, хоча вони також стосуються проблеми «як жити?». Тому, можна розр1з-нити етику у широкому сенс1, яка називаеться також аксюлоиею (нею ми займалися дос1), та етику у вузькому сенс1, яка виразно стосуеться м1жперсональних стосунк1в. Виникае питання: чи названих у попере-дньому розд1л1 приндип1в примату духовних д1нностей над в1тальними досить для обГрунтування етики м1жперсональних стосунк1в?

У сфер1 стосунк1в м1ж людьми ми вир1знили у II роздЫ три дшноста повагу, справедливгсть 1 доброту. У !хньому впровадженн1 в тканину сус-пшьного життя та реал1задп у власному житл полягае зм1ст морально доброго життя. [...] Варто назвати основн способи реал1заци дих д1нностей..

Повага

Повагу в 1ндив1дуальному житт1 ми виражаемо символ1чними вчин-ками: жестами та словами, поклонами та прив1таннями, але також не перериванням розмови, запрошеннями [людей] до себе додому, прохан-нями зайняти мкце, деколи - подарунками, наданням послуг 1 дякуван-ням за послугу.

Повага, як моральна дшнють, пов'язана з нум1н1чною д1нн1стю при-йняття 1ншо! людини, що е частиною згоди на оточуючий свгг. Якщо ми приймаемо 1ншу людину, акцептуемо !!, незалежне в1д нас, кнування, тод1

мусимо визнати, передусiм, iï свободу д1яння, не нав'язувати ш власних схем, допустити iï щдивщуальний розвиток, визнати вiдмiннiсть поглядiв i переживань. Звiдси випливае толерантнiсть i невтручання в чуж справи.

У колективному життi повагу до кожного 1ндив1да може виявити i ко-жен окремий 1ндив1д, i колектив - через своï закони та шституцп, а та-кож через свок оФ1ц1йних представник1в. Вираженням поваги у колективному житл е право свободи слова, свободи з1брань, свободи культу, свободи пересування, вибору професп, 1н1цiативи i т.д. Про повагу можуть також св1дчити забезпечеш 1ндив1ду колективом матер1альн1 умови - як можливкть л1кування, освпи, допомога матерям i с1м'ям. Сюди ж в1дноситься також самовряднсть вищих навчальних заклад1в, мгсцеве та заводське самоврядування - все те, що часто називаеться суб'ектнктю громадянина та означае, що вш е справжн1м д1яльним суб'ектом, а не предметом дп контролюючих його орган1в, не матер1алом для «оброб-ки», не об'ектом формування та тиску. [...] Про державу чи оргашзащю, в яких вс1ляка спонтаншсть погано сприймаеться владою чи громад-ською думкою, там, де вс1 колективн1 д1яння мусять керуватися контр-олюючими органами, а публ1чш виступи - узгоджуватися з в1дпов1дни-ми авторитетами, ми скажемо, що в так1й оргашзацп немае поваги до 1ндив1да, незалежно в1д того, чи ця оргашзащя мае найвищ полпичш, економ1чн1 чи релшйш ц1л1, [чи н1].

Оск1льки кожна людина прагне бути поважаною 1ншими людьми, бо у проявах поваги з боку 1нших бачить п1дтвердження р1зних власних ц1нностей, тому люди часто об'еднуються в групи, в яких виявляють взаемну повагу та переважно нехтують членами в1дм1нних груп. Нехту-вання, зневага та визиск е проявами в1дсутност1 поваги. Прояви поваги виключно до «своïх» та в1дсутн1сть поваги до «чужих» показуе, що ми маемо справу не з повагою як духовною цштстю, а з певною формою щентифжацп, яка належить до вiтальноï сфери.

С'праведливкть

Справедлив1сть ми реал1зуемо, головно, шляхом еГал1тарного розпо-д1лу. Р1вн1сть розпод1лу [благ] розум1еться, зазвичай, не механчно, а як пропорцшнкть до потреб. Якщо хтось б1льше працюе, то добре е дати йому б1льше ïжi для правильного в1дновлення орган1зму. Отже в основ1 справедливост1 м1ститься 1нтуïцiя р1вност1.

У багатьох сусшльствах е звичаï особливого вшановування чи вина-городжування винятково заслужених 1ндив1д1в. Однак, це нелегко об-Грунтувати етично. Як винагороди за досягнення, так i покарання за провини - мають у соб1 елемент 1нструментального трактування людей. Вони е заохочуванням до трудних звершень 1 в1длякування в1д злочи-

шв. Проте заохочування, як 1 в1длякування, як1 спираються на нагороди та покарання - апелюють до вгтальних д1нностей, тод1 як правильним мотивом людсько! повед1нки повинн бути, радше, духовш дшноста. 1нструментальне трактування шдив1да проявляеться тод1, коли ми усвь домлюемо, що геро!чний 1ндив1д сво!м учинком посвячуеться для сп1ль-ноти, або здобувае сп1льнот1 щось, що повинно бути здобуте колектив-ним зусиллям. [... ]

Справедливкть означае не прив1леювання шкого та не принижуван-ня н1кого. 1нту!дп справедливой та поваги - пов'язаш та п1дтримують одна-одну. Можна вважати, що навгть допущення [когось] до самостш-ност1 та самовизначення теж випливае з1 справедливой - з того, що ми хочемо дати 1ншим ст1льки ж свободи, ск1льки сам1 прагнемо мати.

[... ]

Доброта

Доброта - де турбота про кожну зустршуту людину. Сьогодн1 можна сказати прост1ше - турбота про кожного. Адже кожного ми можемо охо-пити своею турботою, коли д1кавимося тим, що д1еться в усьому свт. Повага та справедливкть також мають св1й глобальний вимр - навгть очевидн1ший, н1ж доброта.

Ми турбуемося, насамперед, про найближчих. Якщо т1 е недолуг1, тод1 своею турботою ми охоплюемо вс1 !хн1 потреби. Кожному трапля-еться також потурбуватися про когось випадково зустр1нутого, незнайо-мого чи й зовс1м чужого. Нами керуе доброта, коли ми оточуемо когось ошкою, передус1м, заради нього самого, не пор1внюючи ц1е! ситуад1! з ситуад1ею 1нших. Оп1ка може виникати також 1з почуття справедливос-т1. Якщо когось соткало нещастя, ми можемо прагнути вир1вняти його шанси, беручи його п1д особливу оп1ку.

Окр1м турботи, важливим вираженням доброти е пробачення чужих провин. У пробаченн1 до голосу доходить моральна 1нту!д1я, виразно в1д-м1нна в1д справедливост1. Пробачення можна вважати навгть таким, що суперечить 1де! р1вност1. Якщо, зокрема, хтось зробив щось погане, то 1дея р1вност1 у певн1й верс1! нав1юе прагнення, щоб винуватдя зла також спт-кало щось погане. Тод1 наступить вир1внювання. На 1дею такого «вир1в-нювання» спираеться помста. Тому в1дмова в1д помсти е актом доброти, що не зводиться до справедливост1. Кр1м того, справедлив1сть схиляе до заспокоення, радше, лише основних чужих потреб. Натом1сть, в1д доброти ми деколи хочемо зробити комусь «надпрограмову» приемнiстъ.

В сусп1льному житт1 1нституц!! оп1ки над б1дними, 1нвал1дами, непо-вносправними, невил1ковно хворими - становлять колективну реал1-зад1ю доброти. 1нту!д1я справедливост1 стосуеться радше людей б1льш-

менш нормальних, в1д яких можна колись спод1ватися якоiсъ корист1 (або як1 колись були корисними). Тому, можна також вважати, що роз-под1л зг1дно з потребами е б1льше справою доброти, а з1 справедливой випливае т1льки розпод1л зг1дно виконуваних функц1й 1 дев1з, що спра-ведливим е, коли хто не працюе - то краще хай не ють.

Ситуативш правила

Описан вище моральн цшносп сусп1льних стосунюв 1 людських учинк1в особливо сильно виходять на яв у певних визначених типах си-туащй. Здаеться, що у певних ситуащях ми особливо сильно в1дчуваемо морально позитивну ц1нн1сть одних учинюв 1 негативну щингсть шших. В1дтак, для деяких ситуац1й можна описати виразно щнний спос1б по-вед1нки у вигляд1 в1дпов1дного правила. Можна вважати, що декалог Мойсея е набором саме таких ситуативних правил. [...] Наприклад, за-пов1дь «Шануй батька твого 1 мат1р твою» означае: в ситуацп, в якш ми виступаемо як дпи, добре е виразити повагу своiм батькам. «Не кради» [означае]: у ситуацп зггкнення з чужою власнктю погано е прагнути до ii привласнення. «Не св1дчи неправдиво проти ближнього твого» [означае]: у ситуацп, в як1й наше фальшиве висловлення може комусь зашко-дити, його висловлювання е, безперечно, погане.

[... ]

Багато морал1ст1в подае приклади шших ситуац1й, в яких певн мо-ральн1 оц1нки здаються дуже очевидними. Погано е не т1льки говорити фальшив1 реч1, як1 можуть комусь зашкодити (як це говорить запов1дь декалогу), але погано також говорити реч1 правдив1 (доноси), як1 можуть бути використан1 людьми з бажанням зашкодити. Погано е знущатися над слабким 1 побитим 1 т.д.

Дал1 я хочу навести ще к1лька вид1в ситуацш, в яких перш1сть деяких моральних ц1нностей можна легко в1дчути.

Етичн ц1нност1 здаються основними, передус1м, у ситуацп, коли вони явно попираються. Тод1 можна мати враження, що найкращим ви-бором е, спершу усунути етичш занедбання, та лише пот1м - старатися про 1нш1 ц1нност1, або про етичш ц1нност1 в шш1й сфер1.

[... ]

Першiсть етично1 ц1нност1 справедливое^ в ситуацп розподiлу

У ситуацп розпод1лу (дистрибуцп) ми перебуваемо тод1, коли якесь благо, ц1нне та бажане для багатьох ос1б, ми можемо розд1лити у спос1б, який залежить в1д нас. [...] Розпод1люваним благом може бути як благо вггальне, так 1 благо духовне; це може бути як безпосередньо в1дчуване благо, так 1 умова для 1нших благ, полегшення у iх досягненн1 чи стра-

хування себе в1д зла. Розпод1люваними бувають продукти харчування, одяг, квартири, грош1, техн1чн1 пристро!, засоби пересування, але також безпека, визнання, участь у самовизначенш, насолоди, 1нформад1я, всь лякого роду послуги, прив1ле!, як1 зв1льняють в1д прикладання зусиль, уберпають в1д страждань 1 турботи про майбутне.

Зазвичай кожен, хто волод1е якимсь благом, яке не було пор1вну по-д1лене, звикае до нього 1 трактуе волод1ння ним як природну р1ч, легко також звикае до того, що 1нш1 цим благом не волод1ють. До яко!сь м1ри на свт е так, що один волод1е благом А та не мае блага В, а другий мае лише В та не мае А. Сама природа над1ляе людей дуже по р1зному, хоч би силою, здоров'ям або зд1бностями до т1е! чи шшо! д1яльност1. Щ констатадп не повинш, однак, слугувати виправданням кривдячих не-р1вностей, на як1 ми можемо впливати. Природу ми теж стараемося ви-правляти та згладжувати нер1вност1, викликан1 катастрофами природи.

Задумуючись над ситуад1ею розпод1лу, ми маемо на думд1 блага, як1 за своею суттю розпод1ляються м1ж 1ншими, тобто блага, щодо яких ми чуемося не ст1льки володарями, ск1льки дистрибуторами. У дш сфер1 е певш патологи. Дистрибутори-чиновники часто поводяться так, шби вони - приватн1 власники благ, як1 е державними або сусп1льними. [... ]

Залишаючи, на узб1чч1 проблему «коли ми повинн почуватися дистрибуторами?», сл1д поставити соб1 питання: «як розпод1ляти блага?». Давно в1дома вщповщь звучить: «добре е потребуючим розпод1ляти однаково». Етичну дшнсть тако! повед1нки називаемо справедливою. [...] Тепер у европейських 1 багатьох 1нших сусп1льствах пануе переконання, що все, що залежить в1д людських р1шень, повинно людьми справедливо розподь лятися. Часто ми навгть беремо п1д увагу не актуальне почуття д1нност1 чи потреби, а потенд1альне. Вважаемо, наприклад, що кожен повинен мати т1 сам1 можливост1 освгти, розвитку 1ндив1дуально! полгтично!, сусп1льно! та господарсько! д1яльност1, в1дпочинку, подорожування ..., участ1 у регь ональному самоврядуванн1 та у сп1вуправл1нн1 кра!ною, хоча в1домо, що не кожен такою ж самою м1рою в1дчувае охоту до навчання, вщвщування чужих кра!н чи участ1 в полгтичному житп. Однак, ми вважаемо, що якби хтось раптом набрав тако! охоти, хоч актуально !! не мае, а шлях до !! реа-л1зад1! був би для нього закритий, тод1 в1н був би явно скривджений. Тому вважаемо, що вс1 види громадянських прив1ле!в 1 свобод повинн1 бути р1вно розд1лен1 м1ж ус1ма, хто може !х захот1ти.

Меш здаеться, що ситуад1я розпод1лу (дистри6уц!!) - де ун1вер-сальний тип сусп1льно! ситуад1!, до яко! можна звести б1льш1сть явищ сусп1льного життя, а названий у цьому пункт1 принцип справедливого розпод1лу е основою в1рних етичних р1шень у майже вс1х питаннях сус-п1льно! етики. [...]

Закiнчення

[... ]

Межi тиску

Суспшьш структури витворюють,..., певн форми тиску сп1льноти на 1ндив1да. Щ натиски формують наше життя 1з раннього дитинства. Ко-жен проходить через певш форми 1н1шацп, його приводять у дошкшля чи школу, вводять чи п1дготовляють до профес1йноi активности Про-фес1ю людина часто обирае соб1 сама, але необхщнкть взятися за якусь профес1ю нав'язуеться сп1льнотою (с1м'i), яка розуше умови життя.

Отже не кожний примус заслуговуе на засудження. Тиск у людському житл е необх1дним явищем. Тиск сили в житп вс1х тварин е формою ко-мунжацп та вдосконалення колективного буття. Кр1м зовн1шнього тиску кнуе тиск внутр1шн1й, самопримус, тобто вольова регуляця, необх1дна в людському житл, що в1др1зняе нас в1д 1нших тварин, як1 д1ють лише спонтанно та 1нстинктивно. [...] Без самопримусу до зусилля, тобто без пращ, яка е не радкною творчктю, а трудним змаганням 1з тягарем матери, людина не пережила б випробувань своеi ктори. [...] Етичну проблему, пов'язану з примушуванням, можна сформулювати у вигляд1 питан-ня: «коли (або до чого) е добре примушувати себе та 1нших?». Найширша в1дпов1дь: 1. Добре е кожного примушувати до всього, що добре. Вужч1 в1дпов1д1 можуть звучати так: 2. Добре е примушувати кожного до не за-вдавання шкоди 1ншим 1 до рятування в1д б1ди, та не сл1д примушувати чинити добро, яке не е необх1дним. 3. Добре е примушувати до не завда-вання шкоди 1ншим, але ми не маемо права примушувати до самопожерт-ви, нав1ть, якщо вона становила б для когось порятунок в1д нещастя, бо всшяка самопожертва мае бути добров1льна. 4. Ми маемо право приму-шувати когось т1льки до такого доброго поводження, що його становить обГрунтоване сусп1льне оч1кування, яке кожен повинен розумпи. 5. Ми можемо примушувати [когось] лише до того, що [цей] «хтось» сам визнав добрим, 1 т1льки тимчасово проявляе слабюсть у його виконант.

Найвужча в1дпов1дь говорила б, що примус може бути лише певним посиленням чиеюь вол1, що запоб1гае тимчасовим слабкостям 1 хвилев1й непосл1довност1. [_]

Iдеалiстичиа етика як форма штелектуального самопримусу

[...] багато людей хот1ли б бути 1нтелектуально примушеними до при-йняття певних етичних суджень. Вожд1 1дейних орган1зац1й хот1ли б не т1льки для власного використання оперувати нев1дпорною аргументац1-ею. З цих прагнень виводиться певний тип мислення, який можна вва-жати зм1шуванням аргументац1! з чиненням тиску. У европейськш куль-тур1 [...] ми змалку привчаемось витворювати та сприймати натиски ^

за допомогою мовних зворот1в. [...] В наш1й культур1 1мпресивн1 звороти входять у саму структуру ф1лософських твор1в. Типовим 1мпресивним заходом у фшософн е, наприклад, вживання звороту «права людини», чи поняття «людська г1днкть». Сенс дих зворот1в легко 1нтерпретувати як виразно 1мпресивний. «Хтось мае людську г1днкть» означае «повинен поважатися як людина», а зворот «мае право до А» означае «А повинно бути йому гарантоване».

У ф1лософському мисленш виступае явище творення шби своер1д-ного «протезу» для людсько! дефектносп - компенсаторних механз-м1в, як1 через самопримус дають переживання, под1бне до радюнально! впевненост1. Генезу одного з таких дев1адшних механ1зм1в можна опи-сати наступним чином.

Вих1дним пунктом е така своер1дна людська риса як творча уява. З не! народжуються найдшнгш реч1, але народжуеться також 1 те, що можна назвати 1деал1змом, як певна п1знавальна позид1я сумн1вно! д1нност1. Так можна квал1ф1кувати надто сильну прив'язанкть до 1деальних уяв-лень та приписування !м незалежного буття. Зокрема людина, ймов1рно як едина тварина, володк фантаз1ею, тобто вм1нням уявляти соб1 реч1 (стани, властивост1), яких немае. Уявляе соб1 стани, в яких вона могла б зазнавати максимально! сатисфакд1!, почуття р1вноваги, гармон1! чи актуальност1 свое! поведшки. Людина здатна творити уявш структури, проекти, програми нових 1нституц1й, некнуючих буд1вель, нев1домих способ1в поведшки. Що б1льше, д1 уявн структури вона здатна од1ню-вати, ставитися до них емоцшно. Зв1дси, !хня реал1зад1я (чи уникнення) стають мотивом д1яння. Позитивно од1нюван1 чи вщчуваш уявлення не-1снуючих речей стають метою д1яльност1. [...] 1деальним вз1рдям в1дпов1-дають модальн1 мовн1 формули, що виражають повинн1сть: «треба», «повинен», «обов'язок», «закон», «мусить», «необхщно». Ц1 слова служать 1 для зд1йснення натиску, под1бно як наказова форма д1еслова. Тиск - де нев1д'емний елемент людського стилю колективного сп1вжиття, який пояснюеться не т1льки дом1нуванням, але власне також прагненням до 1деал1в. Зв1дси такою важкою етичною проблемою е обмеження тиску.

Отож, я гадаю, що певш форми мовно! персон1ф1кад11 повинностей е щеалктичною дев1ад1ею ф1лософсько! думки 1 творять отой «протез» по-чуття необх1дност1. Вона полягае в уявленн1 соб1 н1би ново! та важливо! форми кнування, яку можна назвати «повиннкним кнуванням». Ц1й форм1 1снування нав1ть надаеться особливо високий ранг - необх1днос-т1. Цим шляхом формуеться також щеалктичне поняття д1нност1. Ц1н-н1стю е не ст1льки «те, що е», ск1льки «те, що повинно бути».

1деал1стичне мислення [...] полягае у пошуку не того, що е, а того, як повинно бути. Тут основними актами щодо дшсносп е акдептад1я, що по-

лягае у ствердженщ що е так, як повинно бути, або неакцептац1я, що по-лягае у ствердженщ що не е так, як повинно бути. У те, що повинно бути, а що - не повинно, людина заангажована морально. Зв1дси - боротьба за те, що повинно бути, стае дев1зом життя [...] Натомкть, згода на те, що бути не повинно, становить найвище моральне пад1ння людини.

1деал1ст,..., живе згодою на 1деал 1 незгодою на дшснкть. В1н збер1гае свою г1дн1сть, коли погоджуеться лише на те, що повинно бути, та не погоджуеться на те, чого бути не повинно. Якщо в1н акцептуе щось, що бути не повинно, то втрачае внутр1шню г1дн1сть. Тому, з 1деал1стичним мисленням пов'язуеться зневага до людей, як1 в1дходять в1д 1деалу.

Принциповим видом iдеалiстичноi форми переживання необх1днос-т1 е ономатоiди1: «права людини», «моральний обов'язок», «людська пднкть». Оперуючи ними, ми маемо схильнсть 1накше бачити цшнос-т1, н1ж я це описую... Для мене, наприклад, ц1нною була згода на свою долю. А в 1деалктичнш позицп е т1льки згода на мй 1деал, натомкть до правила належить претенз1я щодо дол1.

6 природн1м, необх1дним 1 неуникним, що люди хочуть, аби д1й-снсть зм1нювалася зпдно з iхн1ми прагненнями, що вони про це ста-раються та до цього прагнуть. Проте, кнуе принципова р1зниця м1ж ви-словом «я хочу, щоб було так 1 роблю всшяю зусилля, щоб так було», та висловом «повинно бути так 1 так». Перший е нав'язуванням програми соб1, друге е претенз1ею до оточуючого св1ту. Переходом в1д першого до другого е поставлення себе понад дшсшстю, узурпашя для себе статусу Бога. Якщо хтось говорить «на свт не повинно бути хвороб, воен, на-сильства», то його можна спитати: «а зв1дки ти знаеш, що повинно бути так, як ми хочемо?». Ми б так хот1ли, але що це значить, що «так повинно бути»? Можна вважати, що зайщ повинш бути зеленими як трава 1 лише восени с1рими, що зуби не повинш псуватися, що люди повинш все м1ж собою узгоджувати мирно. Отож 1деал1змом можна назвати приписування онтолоичного статусу цього типу побажанням. 1деал1з-мом е. в1ра, що поза нашими побажаннями у цих зворотах ми вира-жаемо якусь незалежну в1д нас «зобов'язуючу» дшснгсть. Цю в1ру можна звести до парадоксу, бо як-не-як, шукаючи те, що повинно бути, ми легко доходимо до того, що не т1льки зуби не повинн1 псуватися, але й узагал1, люди повинш не стар1ти та жити в1чно. 1снуе, звичайно, р1зниця м1ж висловом, що «люди повинш жити в1чно», та висловом, що «люди повинш жити чесно». На перше ми не маемо впливу, а на друге певний вплив маемо. Отже, якщо в1римо, що людина сама виршуе про свою

1 Ономатощ - шюзорна, безпредметна, порожня назва, яка не мае десигнат1в (не е знаком жодного 1снуючого предмета): напр.: „прський п1дводний човен", „бабця Гарр1 Поттера", „квадратне коло" тощо. (пер.)

поведшку, то можемо чинити на не! певний тиск, щоб вона жила чесно, серед 1ншого - власне через висловлення, що «повинна жити чесно». Рсалпмом можна назвати погляд, що у вислов1 «повинен» не криеться нчого б1льше, кр1м дього 1ндив1дуального тиску 1 мо!м загальним пере-конанням, що чесне життя кожно! людини е д1нне, без огляду на те, чи вона його також д1нуе, а також, чи де приносить комусь яку-небудь ко-ристь. Натомкть утил1таризмом е в1ра в те, що за нашими «побажання-ми» приховуеться якась безумовна, необх1дна зобов'язуюча дшснкть, а в1дтак, що «людям щось належиться», що «права людини» десь бутують 1з необх1дн1стю, а не т1льки е побожними побажаннями.

Зобов'язуюч1 д1нност1 в 1деал1стичному представленн стосуються трьох сфер: 1. мое! ситуацп; 2. мое! повед1нки; 3. сусп1льно! ситуади. Для себе, под1бно як 1 для 1нших, я вимагаю достатнього споживання, свобо-ди, справедливой та умов розвитку. [...] Кожному належиться «пдний» стандарт споживання. Повага належиться тим, як1 поступають г1дно. Я маю право мати претензп до тих, хто поступае неправильно. Взагал1, якщо якийсь фрагмент д1йсност1 не в1дпов1дае вз1рдям, то виникае пре-тенз1я до нього чи до його причини. Те, як повинна виглядати моя ситу-ад1я в дьому свт - е основою для претензш. Моральне життя склада-еться з виконання сво!х повинностей 1 боротьби за реал1зад1ю претенз1й.

Цей тип мислення, до якого я заявляю свою недов1ру, розвинувся у европейськ1й думд1 упродовж трьох останн1х столгть. В1н не пов'язаний 1з жодним свгтоглядом. В1н виступае однаково, як у свгтськш думд1, так 1 християнськ1й. В основах етики, як1 я представив, я хот1в в1д нього зв1льнитися.

Згода на людське буття

[...] Людина - единий вид, в житл якого виразно виступае елемент духовно! культури як форми життя, яка стае важлив1ша в1д 6!олог1чно! матери кнування. Тварини живляться спираючись на переживання емод1й голоду, апетиту та 1нш1 орган1змов1 почуття 1 сусп1льн1 емод1!. А от людина сво! ф1зюлоичш почуття оточуе 1деолог1ею 1 культурним де-ремон1алом. [...] Може не прийняти !ж1, подано! у принизливий спос1б. Прагне, щоб прийняття !ж1 було елементом еднання, а деколи навгть тим, що веде до трансцендентних д1нностей. Тварини встановлюють у стад1 1ерарх1ю сили, що забезпечуе порядок [...] Людина ж прагне, щоб суспльний порядок став виразом поваги до людських цшностей кожного 1ндив1да. Хоче вт1лювати 1деали р1вност1, справедливост1 та оп1ки над слабшими, як1 не зводяться до виживання стада. [...] Тваринне праг-нення до стадно! щентифжацп, сп1льного виживання та експанс1!, веде до стадно! етики, яку людина часом переступае. Стадна етика пропо-

вiдуe дискримiнацiю чужих, творить сусп1льство закрите та вороже до тих, кого не вдаеться 1дентиф1кувати як своïх. А людина здатна щлком безкорисливо спiвчувати неприятелевi та допомагати вижити iншiй людинi чи твариш. Поступаючи таким чином, вона часто наражае свое влас не буття [на небезпеку]. Б1льш одухотворенi люди та сустльства е також i 61льш крихк1 й уразливi. Того, хто не проштовхуеться, кожен може вщшхнути та зайняти його мкце. Тварини деколи реалiзують дуже складний сексуальний ритуал, проте ... реал!зована ними програма мае лише чисто вггальний сенс. У ц1й програм! [...] партнери зм1нн1, а в1дтак знеособленi та е лише набором збудниюв. Людина ж виходить за меж! цiеï програми та стараеться д1йти до осо6истост1, н16и до «речi в собЬ> у ïï неповторностi. [...] В ус1х формах своеï тваринноï д1яльност1 людина перевершуе твариншсть своеï кондицп, прагнучи своеï культурою (сво-ïм смаком i тактом) до реал1зацп ц1нностей. Кр1м того, людина творить сфери д1яльност1, зовс1м не пов'язаш з продовженням тваринноï екзис-тенцп - так1 як безкорислив1 шзнавальш дп, мистецтво та релшю.

Та все-таки те, що е специф1чно людське, що переростае наше тва-ринне буття, не е таке помггне i в1дчутне, як матер1альна конкретика тваринного кнування. Якщо своïм 1деям ми навпъ даемо матер1альний вираз, то все, що б не залишилось як тривкий сл1д духу, страждае не-домовлешстю, фундаментальною неясшстю вираження. Дух помггний лише опосередковано. Завжди можлива 1нтерпретац1я, що банал1зуе. Трансценденщя очевидносп не мае. Людина мае мить ясних почутт1в, але пот1м знову ïï шлях покриваеться туманом.

Траизм людськоï дол1 проявляеться вже у самому явищ1 кнування прагнень. Коли людина чогось прагне, це зазвичай означае, що вона уявляе соб1 новий стан, ц1нн1ший в1д тепер1шнього. Тим самим вона вже перевершуе тваринний р1вень. [...] Людина часто прагне чогось, чого актуально н1коли немае, i що вона лише соб1 уявляе. Бажаний новий стан не присутн1й зараз. Що б1льше - його не вдаеться викликати без-посередньо. До нього треба обтяжливо прямувати. Прямування означае зусилля примушувати себе. Означае ту роботу, до якоï тварини нездатщ означае долання 1нертност1 своеï натури, спрямовування д1янь, пере-вершування досягнених р1вн1в.

Перед кожним 1з нас стопъ проблема згоди на цю людську кондиц1ю, якоï ми не вибирали, i яка ставить перед нами завдання та стае шби ек-заменом з нашоï людяносп.

Переклад Олега Прного

Анджей Гжегорчик. Попытка содержательного описания мира ценностей и её этические последствия

В работе представлен очерк последовательной и компактной системы философской этики, опирающейся на психологично-феноменологическое проникновение в структуру человеческих ценностей. Продолжая традицию рационалистической философии Львовско-варшавской школы, автор методологически различает описание, оценку и норму (требование), а также рассматривает проблему психологического давления. В отличие от традиционного стиля этических трактатов, автор различает описание как основу научного текста, описание и оценку — как этического, описание, оценку и давление — как педагогического или пропагандистского, выбирая этический стиль изложения, ограниченный описанием и оценкой. Для регистрации автор выбирает т.н. «аутотеличные» ценности, а также учитывает связь между ощущением ценности и ощущением её отсутствия (потребности), являющуюся одним из принципов регистрации. Классификация ценностей реализуется по принципу их деления на ценности витальные и духовные. К ней автор добавляет классификацию ценностей согласно человеческой чувствительности, разделяя их на ценности собственной структуры, связей с другими людьми и связей с внечеловеческим окружением. В контексте представленной рационалистической системы этики, автор обсуждает проблему идеализма, реализма и утилитаризма, а также значение символического мышления, выражающегося в виде т.н. «постановлений».

На основе разработанных классификаций автор формулирует основной иерархический закон этики и рассматривает конкретные ситуации, иллюстрирующие его выполнение и нарушение (как напр., ситуации превышения витальных позиций и ситуации девальвации духовных ценностей), а также формулирует ряд т.н. «ситуативных правил» морально доброго (этичного) поведения.

Печатается со значительными сокращениями.

Ключевые слова: описание, оценка, норма, давление, витальные и духовные ценности, классификация, иерархический закон, ситуативные правила.

Andrzej Grzegorczyk. Attempted Content Descriptions of the World of Values and its Ethical Implications

The paper presents an essay of a compact system of philosophical ethics, based on the psychological and phenomenological penetration into the structure of human values. Continuing the tradition of the rationalist philosophy of the Lviv-Warsaw School, the author makes methodological distinctions: description, evaluation, norms and requirements — and also considers the problem of psychological pressure. Unlike the traditional style of ethical treatises, the author strictly distinguishes the description as the basis of the scientific text, description and evaluation — as ethical and description, assessment and pressure — as pedagogical or propagandistic, choosing a purely ethical style of presentation,

limited description and evaluation. For registration the author chooses the so-called "Auto-titel" values, and also takes into account the connection between the sense of value and the sense of its absence (needs), which is one of the principles of registration. Classification of values is carried out on the principle of their division into the values of the living room and spiritual values. To her, the author adds a classification of values according to human sensitivity, dividing them into the values of their own structure, connections with other people and connections with non-human environment. In the context of the submitted rationalist system of ethics, the author discusses the problem of idealism, realism and utilitarianism, as well as the significance of symbolic thinking, which is expressed in the form of so-called "Resolutions".

Based on the classifications made, the author formulates the main hierarchical law and examines specific situations that illustrate his observance and violation (for example, situations of overcoming the welcome positions and the situation of the devaluation of spiritual values), and also formulates a series of so-called "Situational rules" of morally good (ethical) behavior.

Reprinted with significant reductions.

Key words: description, estimation, norm, pressure, living and spiritual values, classification, hierarchical law, situational rules.

Анджей ГжеГорчик (1922-2014) — видатний польський лопк i фглософ, продовжувач знаменито!' ЛьвГвсько-варшавсько!' лопко-фшософсько!' шко-ли, член мгжнародного 1нституту фшософи в Парит, Мiжнародного ш-ституту фшософп в Нгмеччиш та Польськгй академГ'' наук, «doktor honoris causa» Ушверситету Блеза Паскаля в Клермонт-Ферран (Францгя), викла-дав в ГолландГ'' та 1талп. Вгн е автором 20 книжок та близько двохсот шших наукових публГкацш, у тому числГ перекладених i виданих укра'нською мо-вою, великий друг Укра'ни.

Andrzej Gzegorczyk (1922-2014) is an outstanding Polish logic and philosopher, the successor to the famous Lviv-Warsaw School of Logic and Philosophy, a member of the International Institute of Philosophy in Paris, the International Institute of Philosophy in Germany and the Polish Academy of Sciences, «doktor honoris causa» at the Bleza Pascal University in Claremont-Ferrand (France), taught in Holland and Italy. He is the author of 20 books and about two hundred other scientific publications, including translated and published in Ukrainian, a great friend of Ukraine.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.