CC BY
42
ПAРAДИГMAЛЬHI РGЗBIДКИ B KGHTEKCTI BИКЛИКIB CУЧACHGCTI
Анотащя
https://doi.org/10.31874 / 2309-1606-2018-22-1-115-133 УДК: 141.7:316.42+371.485
Eкзuстенцiйно-дiалогiчна фiлософiя освти, представлена насамперед О.Больновом (сучасний
Вктор ЗНЧЕНКО
EКЗИCTEHЦIЙHО-ДIAЛОПЧHA MОДEЛЬ ФIЛGCGФIÏ GCBITИ: GCBITHЬG-BИХGBHA TA CGЦIAЛЬHG-ДУХGBHA КGMУHIКAЦIЯ У KGHTEKCTI CУCmЛЬHОГО РGЗBИTКУ
«оптимктичний», «позитивний екзистенща-
лшм»), вбачаe сенс iзасновки педагогiчнuх вiдносuну мiжособuстiснuх зв'язках, у взаeмозв'язку Я i Ти. Усво'г'х вuсхiднuх фыософських позищях вона спuраemься на «фыософт життя» i, головним чином, — на екзuсmенцiалiзм як у класично-му, так i в «оптимктичному» його варiанmi.
Прихильники цього напряму прагнуть вiдкuнуmu технократичн концепций яш тдм^ють процес виховання мантулюванням особою. Виходячи з тези про неповтортсть, уткальтсть особuсmосmi, що розкрuваemься в граничних ситуащях, прихильники цього тдходу не визнають цыком домiнуючоïролi со-щального середовища у формуванш людини. Середовище, на ïхню думку, може лише завдати колосального збитку ïï етичному самозростанню, оскыьки со-щальт iнсmumуmu нацмен на утфжащю особuсmосmi та ïï поведiнкu. Етич-не ж виховання, навпаки, покликане розкрити iндuвiдуальнi якосmi i здiбносmi особuсmосmi, що сприятиме збереженню моральнiсноï суmносmi особuсmосmi у процесах набуття знань, розвитку Ытелекту та в сuсmемi освти. У фор-муванн унiкальноï особuсmосmi по^довники iррацiоналiзму вбачають перешкоду тоталтарним виявам та небезпекам. На ïхню думку, формування не-повторно'г', унiкальноï особuсmосmi e не що Ыше, як процес саморозвитку i са-мовиховання, який прuпускаe подолання у поведЫщ людини «масовiзацiйнuх» тенденцш, бо справжн виховання i освта не можуть мати сво'г'м об^ктом виключно маси. Завдання освти i виховання вони вбачають у тому, щоб вiд-вестиуткальну особисткть вiд масового, «колективктського сустльства» як джерела «несправжнього буття». Але замикання процесу освти/виховання на окремому суб'eкmi, iзоляцiя його вiд сощальних зв'язтв i вiдносuн рiзко обмеж-уe реальн можлuвосmi формування активноï особuсmосmi, хоча прихильники такого тдходу проголошують це однieю з головних цыей виховання. Крiм того, самоiзоляцiя особuсmосmi посuлюe ïï вiдчуженiсmь у œimi, робить ïï усе быьш беззахисною перед лицем антигуманних тенденцш глобального сустльства.
Ключовi слова: фыософы освти, чесноти, сустльнийрозвиток, демократiя, глобалiзацiя, цiнностi, справедливкть, виховання, педагогжа, екзистенщя.
Екзистещшно-дгалоггчна фмософгя освти, представлена насампе-ред М.Бубером (класичний етап) i О.Больновом (сучасний «оптимк-тичний», «позитивний екзистенц1ал1зм»), вбачае сенс i засновки педаго-гiчних в1дносин у мiжособистiсних зв'язках, у взаемозв'язку Я i Ти. У свогх висхiдних фiлософських позиц1ях вона спираеться на «ф1лософ1ю життя» i головним чином - на екзистенцiалiзм як у класичному, так i в «оптимктичному» його варiантi, створеному у ФРН О.Ф.Больновом.
Прихильники цього напряму прагнуть в1дкинути технократичш концепцп, як1 п1дм1няють процес виховання маншулюванням особою. Виходячи з тези про неповторшсть, ун1кальшсть осо6истост1, що роз-криваеться в граничних ситуацшх, прихильники цього п1дходу не ви-знають ц1лком домшуючо! рол1 сощального середовища у формуванн1 людини. Середовище, на !хню думку, може лише завдати колосального збитку 11 етичному самозростанню, оск1льки соц1альн1 1нститути нащ-лен на ушф1кац1ю особистост1 та 11 повед1нки. Етичне ж виховання, на-впаки, покликане розкрити шдивщуальш якост1 1 зд1бност1 особистост1, що сприятиме збереженню моральшсно! сутност1 особистост1 у проце-сах набуття знань, розвитку 1нтелекту та в систем1 осв1ти (Бо11по'»,1982: 41). У формувант ушкально! особистост1 посл1довники 1ррацюнал1зму бачать перешкоду тоталпарним виявам та небезпекам. На 1хню думку, формування неповторно!, ун1кально! особистост1 е не що 1нше, як процес саморозвитку 1 самовиховання, який припускае подолання у поведшщ людини «масов1зац1йних» тенденц1й, бо справжш виховання 1 освпа не можуть мати сво!м об'ектом виключно маси. Завдання осв1ти 1 виховання вони вбачають у тому, щоб вщвести ун1кальну особисткть в1д масового, «колективктського суспшьства» як джерела «несправжнього буття». Але замикання процесу освпи/виховання на окремому суб'ект1, 1золяц1я його в1д соц1альних зв'язк1в 1 в1дносин р1зко обмежуе реальн можливост1 формування активно! особистост1, хоча прихильники такого п1дходу прого-лошують це одтею з головних ц1лей виховання. Кр1м того, само1золяц1я особистост1 посилюе 11 в1дчужен1сть у свт, робить 11 усе б1льш беззахис-ною перед лицем антигуманних тенденц1й суспшьства.
Ця обставина спонукала деяких представник1в екзистенщал1зму мо-дерн1зувати його доктрину в галуз1 освтти 1 виховання, щоб зберегти до не1 дов1ру, а головне - пристосувати 11 до сучасних умов сусп1льного розвитку 1 потреб нео1ндустр1ального/пост1ндустр1ального сусп1льства, створити шляхом виховання соцально активну людину з новою щинк-ною ор1ентац1ею (ООЬ1ег, 1983: 52). Так, у ФРН виник один з
вар1ант1в «позитивного екзистеншал1зму» (1, закрема, у фшософп осв1ти 1 педагоггщ) О.Ф. Больнова, ядром якого е його концепц1я етичного.
Враховуючи змши, що в1дбулися в свт, починаючи з друго1 полови-ни ХХ ст., деяю посл1довники екзистенщал1зму спробували реформу-вати його з тим, щоб знайти б1льш гнучю засоби впливу на особист1сть, п1двищення 11 сусп1льно1 активности Так, починаючи з 1950-60-х рок1в у европейських крашах та США виникли р1зн1 вар1анти «реформованого екзистеншал1зму», серед яких значне м1сце займае «позитивний екзис-тенц1ал1зм» у контекст1 ф1лософи освпи та сусп1льствознавства н1мець-кого ф1лософа О.Ф.Больнова. Засадничим ядром його вчення е концеп-ц1я етичного виховання.
О.Ф. Больнов переконаний у тому, що т1льки екзистенц1ал1зм на-дае людин можливкть осмислити свое призначення у свт, прийти до справжнього буття. Але при цьому вш вважае за необх1дне ктотно зм1нити його доктрину, намагаючись знайти за допомогою 11 основопо-ложних принцип1в шляхи вир1шення одного з найважлив1ших завдань культури тслявоенно1 Н1меччини (ФРН), що встала перед прогресив-ними д1ячами, - денациф1кац11 св1домост1 н1мецького народу, вихован-ня таких 1деал1в, яю допомогли б утвердити дов1ру людей до нових форм життя (Див.: З1нченко, 2016), що прийшли на зм1ну фашизму. «Якою б важкою 1 навпъ жахливою не була нова дшснкть, але це була все ж таки дшснкть; це все ж таки знов було д1йсне життя, що звитяжно пробивае соб1 дорогу кр1зь ус1 втрати» (БоНпо^', 1965: 5). Прагнучи встановити до-стов1рн1 людсью в1дносини м1ж людьми, виховати нов1 1деали, в1н мае на уваз1 змщнення сусп1льного устрою та модел1 громадського порядку, що склалися тсля друго1 св1тово1 вшни у ФРН та Зах1дн1й бврот. Проте не можна й применшувати значення само1 1де1, котра обстоюеться Боль-новом, — про необх1дн1сть запоб1гтирозпаду етичних засад суспшьства, про захист загальнолюдських цтностей.
У сво1х бес1дах з молодими ф1лософами з Бохумського ушверситету Больнов в1дзначив, що з перших крок1в його науково1 д1яльност1 його б1льш за все ц1кавили проблеми кторп педагог1ки 1 психологи, 1 тод1 ж в1н приступив до розробки модел1 ф1лософ11 освпи та ф1лософсько1 пе-дагог1ки. В1н е автором понад 30 монограф1й, 250 статей, значна час-тина яких присвячена цим проблемам. В1н дуже в1домий й за межами ФРН — зокрема, у Францп, у Велик1й Британп, США, Латинськ1й Аме-рищ, Япони (де особливо багато перекладено його праць). Японський ф1лософ 1 педагог Т. Морпа писав, що «завдяки зв'язкам з Больновом в Япони покращало розум1ння двох культур... у Япони е ц1лий ряд його посл1довник1в» (Могка, 1983: 627)' Кажучи про свою ф1лософську пози-ц1ю, Больнов п1дкреслюе, що з самого початку його хвилювала проблема
подолання iрозвитку екзистенщалгзму, котра вилилася у прагнення зна-йти нов1 умови, необхiднi для розумного людського життя i для виховання нових чеснот, яю зм1нюють вiдношення людини до свiту (Sintschen-ko,2017:189-190).
Як i багато 1нших прогресивних зах1днон1мецьких д1яч1в, Больнов ставив перед собою завдання з урахуванням умов шслявоенного розвитку зах1дноевропейських краïн, перш за все ФРН, розробити способи утвердження у шдивща новоï цiннiсноï ор1ентацп на противагу недав-ньому його придушенню тоталiтарною фашистською державою. Проте цю противагу Больнов шукае не лише суто у 6ороть61 за г1дшсть людини i нов1 сощальш умови, а в якихось властивостях натури, що дозволяють «сховатися» в1д «бурь столитя». Не випадково, що саму проблему Больнов позначив як пошуки «нового притулку». Щоправда, тзшше в1н ви-знав цей терм1н дещо невдалим, таким, що викликав досить р1зн1 тлума-чення (Bollnow, 1982: 42).
Як i представники класичного екзистенцiалiзму, Больнов вважае головною умовою прояву справжньоï сутност1 людини - наявнють ситуацп вибору. Але на в1дм1ну в1д екзистеншалютш вш не стверджуе, що будь-який виб1р е вищою формою людського життя i що характер вибору, його призначення виявляються т1льки у кризових ситуац1ях. З його точки зору, це - лише момент кнування особистост1, що характеризуется р1зким загостренням ус1х чинникв ïï життя, порушенням ïï нормальноï течи. Тому людина в под1бних умовах позбавлена можливос -т1 продумати характер своïх вчинюв, вона знаходиться у стан крайньоï напруги, в1дчуття безнад1йност1 свого буття, що вимагають в1д неï по-стiйноï р1шучост1, яка за в1дсутност1 для цього реальних умов, як правило, вироджуеться «у помилкову i фатальну героïзац1ю, як джерело екзис-теншального напруження» (Bollnow, 1979: 48). Такого роду героïзац1я, вважае Больнов, легко може стати слшим фанатизмом, якого потребуе тоталпарна держава.
Виб1р людини, вважае в1н, повинен бути «ясним», св1домим, з тим щоб людина могла виявити свою активтсть у конкретн1й ситуацп, яку вона здатна змшиги. Лише у цьому випадку виб1р стае високою етич-ною чеснотою, i його сутшсть виявляеться у прагненн1 людини винти з кризовоï ситуацп зм1цн1лою i включится у нормальне поточне життя. Т1льки цим шляхом людина досягае нового ступеня духовноï зр1лост1.
Зпдно Больнову, справжн1й виб1р зд1йснюеться не у рамках кризовоï ситуацп, а в умовах повсякденного буття, для характеристики якого в1н вводить категор1ю «розташування» («положення»/«становища») (Lage), яке в певн1 моменти загострюеться 1 ставить людину перед необх1дн1стю вибору. Цей виб1р, проте, не вимагае р1шучих д1й, здатних зм1нити «по-
ложення» (становище) людини у свт. Навпаки, вщношення людини до повсякденного буття характеризуеться дов^рою (ще однею категорь ею «позитивного eкзистeнцiaлiзму»), що виражае i фундаментальне в1д-ношення ïï до свiтy Отже, розумне людське життя вимагае не ршучосп, не гepoïзму, а дoвipи. Похщна в1д нeï сoцiaльнa повед1нка, на його думку, фундуе «буття-у-спокоХ», яке вш poзц1нюе як «чесноту найвищого ргвня» (Bollnow,1979: 50), бо вона вщповщае природ1 людини. 1накше кажучи, подолання в1дчужeння осо6истост1, ïï тривоги, страху вимагае, зпд-но Больнову, виховання спoк1йнoï дов1ри до свпу, тобто дов1ри до умов того громадського порядку, в якому вона живе. Виявляеться, не сам по со61 св1т, його сощальна сутн1сть вaжливi для становища/положення, свь тoв1дчувaння осо6истост1, а лише ïï позищя у ceimi. Цими твердженнями Больнов прагне подолати кpaйнoщi екзистенщал!зму: з одного боку, його критичш, бунтapськi мотиви, з 1ншoï - його песишзм, положення про невлаштовашсть, зaнeдбaнiсть i бeзвих1днiсть осо6истост1 у свт.
Для виховання нового свгтовщчування людини Больнов вважае за необхщне змшити етичну спpямoвaнiсть eкзистeнцiaлiзму, змкт тих фундаментальних чеснот, якими вш нaд1ляе eкзистeнц1ю (як буттеве ю-нування людини). Саме етика класичного eкзистeнцiaлiзму, з його точки зору, визначила його нeздaтнiсть реал!зувати задуманий ним план формування a^^rnoï осо6истост1. Але це не означае, що Больнов взага-л1 вщкидае вказану етику не визнае важливосп ц1лого ряду ïï положень, котр! в1дoбpaжaли кoнкpeтнi умови пeвнoï епохи. В1н високо oц1нюе тaкi етичш категорп eкзистeнцiaлiзму, як eu6ip, ршучкть i включетсть в дю, яки виявляють три р1зн1 аспекти його eтичнoï позицп. Особливого значення Больнов надае положенню eкзистeнцiaлiст1в про абсолютний характер включеностiлюдини у дт, про те, що ïï ви61р е необумовленим i спираеться лише на ïï власш сили, на прагнення p1шучe в1дмовитися в1д нeспpaвжн1х умов iснувaння. Звичайно, у цьому виявляеться мораль-н1сть особистосп. Але разом з тим, вважае Больнов, цього недостатньо для розумшня ïï поведшки, для виховання ïï активносп (Див.:З1нчeнкo, 2015: 161-163). Увага тшьки до внутр1шнього св1ту особистосп у резуль-тaтi небезпечна - нерозумшням нeoбх1дних реальних умов ïï д1й. А це обертаеться авантюризмом, бeзвiдпoвiдaльнiстю i к1нeць к1нцeм - амо-paлiзмoм. Тому теза класичного eкзистeнцiaлiзму про абсолютну необу-мовлетсть вибору не може бути покладеною в основу поведшки людини, здaтнoï вивести ïï 1з стану нeдoстoвipнoстi.
Основу для eтичнoï, достов1рно людськoï пoвeд1нки Больнов вбачае у простих нормах моральностi, яю залишаються нeзм1нними, як би не розр1знялися м1ж собою р1зн1 eтичнi системи. Саме вщродження простих норм моральной здатне, на його думку, запобити зaгpoзi розпаду
етичних засад. «Одне з перших i необх1дних завдань, яке поставила перед нами сучасна ситуац1я, полягае в усв1домленш простих чеснот, як1 у вс1х етичних i полггичних системах складають необх1дну п1дставу та засновок людського життя» (Bollnow, 1979: 19). Це положення Больнова високо щнуеться багатьма ф1лософами i педагогами Заходу. Н1мецький ф1лософ Е.Шютц п1дкреслюе важливкть для розвитку педагог1ки 1деï Больнова про можливкть виховання чеснот, як1 сприяють розв1нчанню установки класичного екзистенщал1зму (що все ще под1ляеться певни-ми теоретиками освпи та виховання) про те, що «ядро oco6ucmocmi» (ïï екзистенщя) не шддаеться вихованню (Gobler, Lessing, 1983:112).
Завдання виховання екзистенцп, вважае Больнов, покликана вир1-шити фмософська, або антропологгчна педагогжа, яка повинна спирати-ся не т1льки на психолог1ю, але й на сощологда та 1нш1 науки про люди-ну. I тим самим педагог1ка, пише вш, «стане всеосяжною педагоичною антрополоиею» (Bollnow,1982: 176).
Особливу роль у формуванн1 особистост1 Больнов в1дводить зм1н1 етичноï спрямованост1 екзистенщал1зму, зм1сту тих фундаментальних чеснот, якими в1н над1ляе особу та ïï екзистенцю (1снування). Якщо представники класичного екзистенц1ал1зму зводили сутн1сть екзистен-цп, ïï етичний аспект до почутт1в i настроïв, що мають негативний характер (страх, провина, в1дчай), то Больнов над1ляе екзистенц1ю такими чеснотами, як вiдчуття nidHeceHocmi, холоднокровность, doeipa, над1я i eipa у краще майбутне (Morita,1983: 625).
Зг1дно Больнову, щ моральм якостг вгдкривае фмософш освти/ виховання, а теоргя освти/виховання шукае методи i засоби ïхнього формування. Виховання нових моральних якостей i знань, на думку Больнова, покликане не т1льки укр1пити етичну природу людини, але 1 допомогти подолати етичну кризу, забезпечивши статус-кво 1снуючо-му ладу. Завдяки цим чеснотам, вважае в1н, моральний виб1р людини стае св1домим i ясним, виступаючи важливою умовою ïï активного в1д-ношення до свпу. При ус1й важливост1 виховання системи чеснот, поза сумшвом, як складових нев1д'емного компоненту моральноï структури особистоси, необх1дно чггко позначити т1 чинники, як1 обумовлюють ïхнiй конкретний зм1ст, i лише у такому раз1 чесноти можуть служити важливою установкою у поведшщ людини. Основу чеснот Больнов вба-чае в антропологи, у вроджених потребах людськоï природи. У вихованш та освт Больнов вбачае вираження антропологiчноï потреби людськоï природи - вродженоï схильност1 1ндив1да до сприйняття моральних якостей, принцитв, норм. Щ чесноти можуть служити кер1вництвом поведшки людей, i, тим б1льше - основою для створення людських умов буття, названих Больновом «новим притулком» (Bollnow,1979: 28).
Антропология надае уявлення про людину, що визначае т1 чесноти, яю повинн1 бути в н1й сформоваш. Проте ця теза у Больнова зазнае ряду змш. Б1льшe того, вш приходить до висновку, що фшософська антропология не в змоз1 надати узагальнене поняття людини, i навпь форму-люе положення про мшлишсть уявлень про людину залежно в1д епохи (Sintschenko, 2017: 190). Але щея 1сторичного шдходу до aнaлiзу поняття осо6истост1 не знаходить у нього розгорнутого виршення. До того ж в1н заперечуе методолоичне значення для теорп виховання та освпи самого ф1лософського поняття сутносп людини. «Питання про сутн1сть людини взaгaлi мeнi здаеться позбавленим сенсу» (GObler, Lessing, 1983: 45).
Проте антрополоичний п1дх1д до питань виховання залишаеться для Больнова визначаючим. В1н п1дкpeслюе, що в пeдaгoгiцi важливо вико-ристовувати емтричш дaнi, якщо вона не хоче бути безплщною. Але ц1 даш потребують певного способу розгляду, який надають aнтpoпoлoгiя i фeнoмeнoлoгiя. «Антрополоичний спос16 розгляду повинен у педаго-г1ц1 починатися наново кожного разу, коли отриманий новий результат eмпipичних дoсл1джeнь i потр16но ставити питання, яю нaсл1дки витжа-ють з цих даних для загального розумшня людини, особливо для ïï виховання. У свою чергу, даш емпричних дoсл1джeнь носили б некритичний характер, якби вони не потребували Грунтовного фшософсько-феноме-нолог1чного роз'яснення» (GObler, Lessing, 1983: 83). Разом з цим Больнов вважае, що у своему еченшпро чесноти педагогжа повинна виходити з герменевтики як единого методу тлумачення тих даних, яю лежать в ïх основу i визначення смислового значення виховання (Bollnow, 1982: 73).
О.Ф. Больнов, як бачимо, ставить важливе для будь-якoï епохи за-вдання - формування чеснот як складових i нeoбх1днoгo елементу мо-paльнoï структури осо6истост1. Чесноти, або моральш якост1, визнача-ють ц1нн1сну opiентaцiю осо6истост1, особливо aктивнiсть ïï поведшки, оскльки вони допомагають ïй засвопи сусп1льн1 норми мopaлi, зроби-ти ïх частиною свого Я. Поза сумшвом, що у нaйсклaдн1ших ситуаць ях, при виp1шeннi тих або шших проблем життя, людина багато в чому спираеться на т1 або 1нш1 чесноти, як1 важливо виховати i роз'яснювати ïх сенс. Нам уявляеться, що самою постановкою цiеï нeскopoминущoï за свoïм значенням проблеми, спробою надати ïй фшософське обГрун-тування можна пояснити той вплив, яким до цього часу користуються 1дeï Больнова серед сучасних ф1лософ1в i пeдaгoг1в. Н1мeцький соцюлог К. Мочман, стурбований деякими аспектами суспшьно-полпичного курсу правлячих к1л ФРН, ставить питання про необхщнють виходу з кpизoвoï ситуацй, про збереження демократ^, елементарних прав i свобод особистосп, формування для цього нoвoï св1домост1 людей, нових цшностей. I там, пише Мочман, «де мова йде про основи людського 1с-
нування, про етичну ор1ентац1ю, там потр1бно в1дродити забут1 поняття батьюв» (Motschmann, 2001: 27), маючи на уваз1 прост1 норми моральности Щоправда, зах1дних (i, зокрема, шмецьких) ф1лософ1в освпи та соц1альних ф1лософ1в приваблюе перш за все антрополог1чний п1дх1д Больнова до сутност1 чеснот, з якими вони пов'язують можливкть в1д-стояти нескороминущ ц1нност1 людства у сучасному складному, супер-ечливому глобал1зованому свт. Японський ф1лософ Т. Моргга пише: «Впродовж 30 рокв Больнов надавав докладний анал1з антрополоичних категор1й подяки, надп i дов1ри, вважаючи ïх основоположними у струк-тур1 особистост1. У сучасному i вельми неспокшному свт цей анал1з мен уявляеться особливо важливим» (Morita, 1983: 626).
Проте, не зменшуючи важливост1 висунутого Больновом завдання виховання чеснот, необх1дних сучасн1й людиш, в ц1лому його антро-полоичний i герменевтичний п1дх1д до сутност1 чеснот визначив слаб-к1 сторони його концепцп виховання. Кшець-йнцем виявляеться, що вказан чесноти не т1льки не можуть вивести людину за меж1 нелюдя-ност1, а навпаки, сприяють примиренню ïï з ними.
Вщмпимо, що в тлумаченш питання про чесноти, як i шших проблем етики, Больнов виявляе певну непосл1довшсть. З одного боку, сл1дую-чи антрополоичному п1дходу, вш вважае чесноти нев1д'емною частин-кою екзистенцп i тому незмшними. З 1ншого боку, в1н визнае мшивкть чеснот залежно в1д духовних ц1нностей тiеï епохи, як1 знаходяться в ïх основ! Так, в1н в1дзначае, що у сучасному свт перехрещуються чесноти лицарських час1в, раннього християнства i буржуазн чесноти. Виходячи з цього, Больнов заперечуе об'ективну основу чеснот та етики в ц1лому i знову п1дкреслюе необхщтсть виходити в анал1з1 чеснот з духовного свпу, в якому ми живемо, з його уявленнями про ц1нност1, з його розу-м1нням добра та зла. Це позначилося 1 на зм1ст1 тих функц1й, як1 Боль-нов в1дводить чеснотам.
Таким категор1ям екзистенщал1зму як виб1р i р1шуч1сть Больнов про-тиставляе категор1ю «спокшного кнування», що включае пост1йну готов-нсть до ди, спокшну мужнсть при ус1х небезпеках i «н1коли не слабнучу терпишсть, здатнкть до подяки i непохитну над1ю» (Bollnow, 1979: 37). Щ чесноти, в1дзначае в1н, закладен в самому бутл, вони не пов'язан1 з обставинами життя людей, людина ïх не формуе i не обирае, вони даро-ван1 ïï природ1 як благо, як мил1сть.
Больнов нар1кае на те, що буденна етична св1дом1сть р1дко розум1е значення цих чеснот, недооцшюе сферу ïх застосування. Ким же «по-дароваш» у такому випадку людськш природ1 щ фундаментальш чесноти? З м1ркувань Больнова можна зробити висновок, що зрештою вони дарован людин Богом, i нер1дко в1н фактично пов'язуе ïх з релшйною
сутн1стю людини. Зв1дси - i певна невизначенють у тлумaчeннi Больно-вом цих чеснот; для характеристики виконуваних ними в житт1 людей функцш в1н нep1дкo удаеться до найзагальнших фраз.
Так, чеснота спокою, викликана дов1рою до св1ту, зпдно Больнову, до-помагае осо6истост1 подолати стан безнадшносп, п1днятися на вищий p1вeнь моральность Тому в1н оцшюе спок1й як чесноту високого порядку. Проте, що ж конкретно мае на уввз! тут Больнов, яким чином сам по со61 спокй зв1льняе людину в1д стану безнадшносп? Не краще йде справа i з чеснотою мужноcmi, яка, з його точки зору, особливо важлива, щоб зро-бити св1домий ви61р, i дозволяе людин1 зберегти вiддaнiсть сьогоденню i в1ру у майбутне. Але чому людин1 нeoбх1днo зберяши в1ддaнiсть сьогоденню i чому ця вiддaнiсть вимагае мужност1? Вщповщей на ц1 питання ми у Больнова не знаходимо. В1н говорить лише про те, що мужнсть людини пов'язана з ïï в1рою у мшщсть свого буття, що цю в1ру потр16но по-ст1йно виховувати, але знову-таки не розкривае ïï oб'ективнi засновки.
Услщ за спокоем i мужн1стю у Больнова постае чеснота mерпимоcmi, яку людина виявляе до свoеï пращ, роботи i особливо у вщносинах з 1н-шими людьми. По суп, в1н ототожнюе тepпимiсть з людятстю, пов'язуе ïï з1 скромтстю i спокоем людини. Нездатнють до терпимосп розгля-даеться Больновом як один з найбшьших порок1в сучасного цивтзо-ваного св1ту. В1н вважае, що без постшно^ нeвичepпнoï терпимосп не-можливе н^яке виховання, бо все, що трапляеться з людиною в житл, вона може винести лише завдяки тepпимoстi. Як1сть цiеï чесноти можна оц1нити, якщо пор1вняти ïï з протилежним ïй станом - з нетерпимк-тю, з постхом. Якщо нетерпимють, по суп, виявляеться у метушш, «то терпимють завжди пов'язана з1 справжньою дiяльнiстю»(Boünow, 1979: 65). Чеснота тepпимoстi охоплюе вс1 сфери життя, i витоки ïï вкop1нeнi у peл1г1йн1й в1р1. Можна припустити, що Больнов мае на уввз1 серйозне, вдумливе вщношення людини до пошук1в p1шeнь, яких вимагае життя. Але терпимють в його ученш мае 1нший сенс, виконуе 1ншу функц1ю. Больнов пов'язуе негативне вщношення людини до iснуючoï дшснос-т1, ïï нeзaдoвoлeнiсть тим положенням, в яке вона його поставила, не з реальними умовами людського життя, а головним чином з його характером, з його внутршшми моральними i психолопчними установками. Коротше кажучи, - з людським нeвм1нням терпимо в1дноситися до свь ту, до ус1х його мшливостей. Зв1дси постае, що варто лише людиш ви-ховати в со61 терпиме в1днoшeння до свпу, до вчинк1в 1нших людей, i вона зможе подолати вщчуття незадоволеносп свoïм буттям. Тepпимiсть poзц1нюеться Больновом як добро, бо вона вчить людину спокшно в1д-носитися до буття незалежно в1д його характеру, сприймати його як не-о6х1дн1сть, як те, що е сшвзвучним часу.
Одна справа - закликати людину не посп1шати з реал1защею сво-го задуму, якщо для цього немае умов, 1 не впадати при цьому у в1дчай. У цьому сенс1 терпимкть виражае певну грань повед1нки особистост1, ум1ння розумно оц1нювати ситуац1ю, позбавитися в1д сл1пого фанатизму в своïх думках i вчинках. Виховувати под1бну як1сть, поза сумн1вом, важливо.
1нша справа - вимагати терпимо в1дноситися до вс1х м1нливостей дол1, не шукати виходу з1 становища, яке склалося i положення, що створилося. Це означае - закликати людину в1дмовитися в1д активноï д1яльност1 для змши умов свого життя, добров1льно змиритися з кну-ючим злом. 1накше кажучи, Больнов в1дстоюе ту морально-психолоич-ну як1сть, яка вчить людину задовольнятися кнуючим станом речей. А оскшьки терпишсть, як й 1нш1 якост1, закладена в природ1 людини, то в1д неï само^ в1д ïï настрою залежить сенс, «звучання» навколишнього св1ту.
В етищ Больнова терпишсть виявляеться у повед1нщ особистост1 за-вдяки так1й важлив1й чеснот1 як над'я, з якою «власне пов'язана вну-тр1шня можливкть терпимоси» (Bollnow, 1979: 74). Ц1й чеснот1 Больнов в1дводить особливе м1сце як виршальнш умов1 отримання людиною справжнього життя. Не випадково вш у згаданих вище бес1дах з моло-дими ф1лософами заявив, що книгу «Новий притулок», де ним наданий докладний анал1з цiеï чесноти, правильн1ше було б назвати «Ф1лософ1я надп». В1н також вносить ряд доповнень до розумшня надп.
Больнов не згоден з трактуванням надiï, наданим н1мецьким ф1ло-софом Е. Блохом, який тлумачить ïï як дов1ру людини до себе, як сферу майбутнього (Bloch, 1993: 202), з упевнен1стю планованого (навпъ за рамками мислимого). Больнова не влаштовуе, що в нади людина повинна покладатися на саму себе, що Я - ось той конкретний образ, який приймае над1я (Bloch, 1987: 411). На його думку, над1ю взагал1 не можна визначити, вона позбавлена будь-якого образу. Сутн1сть надiï складае те, що людин1 (у вигляд1 нос1я над1г) протистоïть щось 1нше, якась 1нша сила. При цьому людина не мае уявлення про те, що мае в1дбутися i як це мае в1дбутися, але ïï Я лише напружуе волю i долае те, що знаходиться поза нею. У цих положеннях Больнова в1дчуваеться певне м1стичне на-шарування. Звичайно, джерело над1! знаходиться не т1льки в суб'ект1, його вол1, бажанн1, але i поза ним. Проте е вс1 п1дстави вважати, що Больнов не пов'язуе над1ю з реальними силами, котр1 е поза людиною. В1н говорить про те, що вона закладена в нездоланност1 етичноï вол1 людини, тому вона не залежить в1д будь-яких об'ективних обставин i тим самим не потребуе того або 1ншого обГрунтування. «Над1я як по-няття, ун1версальна над1я, не потребуе якого-небудь емп1ричного п1д-
твердження» (Bollnow, 1979: 101). Больнов дай визначае нaд1ю як вну-тр1шн1й стан сутност1 людини, який робить можливим саме ïï життя, як останню передумову життя i центральний пункт людського буття. Ус1 ц1 визначення aбстpaктнi, розпливчасп, вони не можуть дати в1дпов1д1 на питання, чому над^я виявляе сушить людського життя i вт1люе оптимк-тичне сприйняття людиною зaвтpaшньoï днини.
До етичних основ людського буття Больнов вщносить також чесноту подяки, яка носить первинний, глибинний характер. Для Больнова умь ти бути вдячним - означае виявити етичне здоров'я. Вш скаржиться, що буденна етична свiдомiсть вбачае у подящ лише чесноту зоеншнього суспыьного життя, i тому вона низько ïï оцшюе. Нвспрввд! ж, вщзначае вш, ïï значення е дуже високим, оск1льки вона виp1шуе протир1ччя м1ж людьми, зн1мaе у них стан тривоги, неспокою, а отже, «робить спшь-не життя людей в сусп1льств1 спок1йним, в1льним в1д тертя й протир1ч» (Bollnow, 1979: 112). Таким чином, за свoïм призначенням чеснота подяки сшвзвучна розглянутим вище чеснотам, бо покликана формувати у людини за будь-яких обставин позитивне вщношення до свгту. Больнов вважае, що сутнкть людських в1дносин виявляеться в1днoшeнням «даруючого - приймаючого». Той, хто даруе - виявляе людятсть. Той, «хто дякуе даруючому», виявляе eipm^b i дое'гру. Нвспрввд! Больнов, на нашу думку, дещо пщмшяе людян1сть добродштстю. За усiеï важливосп oстaнньoï у вщносинах м1ж людьми, не можна зводити тшьки до нeï лю-дянють. Тут багато що залежить вщ конкретних сoцiaльних умов.
У тлумаченш Больновом сутност1 в1дносин «даруючого - приймаючого» е помгтним його бажання змшити трактування поняття свободи у екзистеншалютав. Больнов poзумiе, що «вшьний ви61р самого себе» не вщкривае реальних шлях1в для досягнення людиною спpaвжньoï свободи. Але у своему тлумаченш свободи вш, по суп справи, вщмовляеться вщ того paцioнaльнoгo зерна, яке можна вичленувати у визнaчeннi свободи, що надаеться класичним eкзистeнцiaлiзмoм. У останнього - вшьний ви61р як початковий момент включав незадоволенють осо6истост1 умовами свого iснувaння, ïï прагнення досягти справжнього буття. У Больнова ж мова йде про добровыьне шдпорядкування людини обстави-нам, про примирення ïï 1з свoïм становищем та положенням, а головне - про виявлення нею подяки «за будь-яку подачку, яку вона отримуе» (Marcuse, 1993: 124).
Отже, три фундаментальнi чесноти - дов^ра, надiя, подяка, - закла-деш в природ! людини, складають, згщно Больнова, ядро тiеï системи чеснот, яка повинна служити opiентиpoм в ïï пoвeд1нцi. Вони виража-ють три форми вiдношення людини до життя, р1зш стани ïï «буття е часЬ»: сьогодення, майбутне i минуле. Сл1дуючи цим чеснотам, людина
повинна дов1рливо жити в сьогоденш, з над1ею дивитися у майбутне i дякувати за минуле життя, в1дкриваючи його у сьогоденш. Проте стати остаточним фундаментальним кер1вництвом у житт1 людини, на нашу думку, щ чесноти не можуть 1з-за значноï абстрактност1 ïхнього зм1сту, абстрагованосп в1д обставин життя. Не випадково, що, оцшюючи свою працю «Сушкть i зм1на чеснот», Больнов вимушений був визнати, що йому так 1 не вдалося створити систему чеснот. Проте в1н пояснюе це тим, що у сучасному свт перехрещуються чесноти, викликаш р1зними духовними силами 1 використовуван1 людиною по-р1зному. При цьому Больнов не з'ясовуе, як1 з них е визначальними в1дпов1дно до духу епохи i як позначаеться на поведшщ людей переплетення р1зних чеснот.
Та ж доля сп1ткала спробу Больнова побудувати систему ф1лософ-^^ï етики, яка включае вчення про обов'язок, добро i чесноти. Проте, по суп, виявилася розробленою лише перша частина, яка присвячена простим нормам, хоча сам Больнов стверджуе, що у нього н1коли не було нам1ру звести усю етику до вказаних норм (Bollnow, 1966: 111).
До простих норм моральностi Больнов в1дносить - доброту, просте вiдчуття обов'язку, честсть, надштсть у ecix життевих обставинах, благоговтня, глибоку пошану, упокорювання i скромтсть, увагу до життя Ышо1 людини, готовтсть допомогти ш, якщо вона потрапила в бiду, тер-пимкть до ïïслабкостей i недoскoнaлoстi, до ïïсвoеpiднoстi. Не дивлячись на заяви Больнова, що прост1 норми моральност1 - це основа, на як1й виросли вимоги, норми фшософсько^ теоретичноï етики, в1н у своему конкретному анал1з1 протиставляе ïх теоретичн1й етищ, явно зменшу-ючи значення останньоï для обГрунтування норм сощально-етичного розвитку людей.
Визнаючи важлив1сть анал1зу моральних ц1нностей, категор1й добра i зла, морального 1деалу, складових предмету теоретичноï етики, Больнов, проте, вважае помилкою педагог1в, ф1лософ1в, ус1х, хто займаються проблемами виховання та освпи, те, що вони дуже велик1 надп покладали на ф1лософську, теоретичну етику. Тим часом, остання п1дкреслюе м1нлив1сть ус1х етичних уявлень людей 1 тим самим не може слугувати мщним ор1ентиром у ïхнiй повед1нц1 та сусп1льн1й д1яльност1. Що стосу-еться простих норм моральности то, в1дпов1даючи незм1нн1й людськ1й природ1, вони складають «пров1дну основу, яка у вс1х перетвореннях 1 зм1нах високоï етики не змшюеться i ст1йко тримаеться у перюд значних потряс1нь» (Bollnow, 1947: 28). Чесноти, пов'язаш з ними, - це чесноти серця, i в кожнш з них в1дкриваеться окремий вияв людськоï особистос-т1. Доброту, наприклад, можна зрозумпи як межу доброï людини, котра уме обмежувати своï прагнення «в 1м'я ближн1х». Вона може бути також виражена сукупн1стю таких незалежних в1д обставин якостей, як тер-
пимкть, лагiднiсть, доброчеснкть. Доброта - це основа життя людини, оскшьки залежить в1д ïï мудрост1. У пращ «Mipa та бeзмipнiсть» Больнов п1д впливом ф1лoсoфськoï антропологи висувае «просту людяшсть» як моральну ц1нн1сть, яку в1н ототожнюе з «простою моральнктю» i протиставляе вторично скороминущим 1дeям «класичного гуманзму» На його думку, людяшсть вкоршена у незмшнш людськ1й природ1, не схильна до 1сторичних зм1н i виявляеться у м'якосп, лaг1днoстi, ствчут-т1 тощо.
Кожна чеснота в систeмi «пpoстoï моральность» або «пpoстoï людя-ност1» е, зг1дно Больнову, щось завершене, тому ïï не можна aнaлiзувaти, розд1ляти на скидов! частини. Кожна з них безпосередньо пов'язана з природою людини, зосереджена в н1й «особливим i нeзp1внянним способом», i у людини е багато можливостей сформувати свою «сощально-етичну зовн1шн1сть» за допомогою цих чеснот. Ми не знаходимо у Больнова класифжацп етичних чеснот, оскшьки, на його думку, вона майже неможлива через 1сторичну мшливють peaльнoï д1йсност1. Але це зовсш не зменшуе важливосп самого завдання, виp1шувaнoгo Больновом, -виявлення своерщносп чеснот, ïхньoгo значення у поведшщ людей. Хоча Больнов заперечуе можливють звести чесноти у систему, в його фшософсько-етичних побудовах все ж таки можна виявити певну iеpap-х1ю духовних ц1ннoстeй - чеснот-добродтностей. В1н вид1ляе чесноти поесякденного, практичного, господарського життя - старантсть, пунктуальность, економмсть, любов до порядку, працьовиткть; чесноти, якi eiдноcяmьcя до людських езаемин, - вдячмсть, пошана, ствчуття; чесноти еищоХсфери духоеного життя - чуйшсть, зд16н1сть до суджень i тлн., а також групу чеснот, близьких за змктом до християнських, - в1ру, смиреннють, любов до ближнього тощо.
Важливе мюце серед чеснот займае здаттсть судження, оскшьки вона, на думку Больнова, завжди дозволяе людиш «виходити з1 свoеï влaснoï свободи» i сприяе становленню ïï духoвнoï сaмoст1йнoстi. Лю-дина тшьки через виховання «здатносп судження», стверджуе Больнов, може засвоювати моральн цшност1, стае мopaльнiснoю 1стотою та етич-ною осо6ист1стю. Виховання «здатносп морального судження» оцшю-еться ним як единий можливий за^б «в1двepнути долю людини вщ пр1р-ви» (Bollnow, 1966: 72).
Нap1кaючи на те, що aнaлiзoвaнi ним чесноти виявилися забутими, що теоретична етика вщсунула ïх на зaдн1й план, Больнов вбачае свое завдання в ïхньoму вщродженш з тим, щоб людина набула кpитepiïв свoïх вчинк1в. Вщродити ц1 чесноти можна шляхом етичного виховання, яке здатне збудити сaмoбутнiсть осо6истост1 i ïï вщчуття влaснoï г1д-ност1. Больнов вважае, що моральш ц1нност1 не тшьки юнують у вигляд1
1деал1в та ц1лей, але i зд1йснюються практично у вигляд1 зразюв культури поведшки, i в1н висловлюе над1ю, що нов1 «позитивш» цшшсш ор1енти-ри призведуть до нових форм повед1нки.
Звичайно, це не означае, що виховання етичноï св1домост1 мас може обмежитися лише сферою «простоï моральность», 1гнорувати той факт, що норми морал1 1сторично м1нлив1 1 мають конкретний зм1ст та вияв-лення. 6 зрозум1лим бажання Больнова подолати ситуац1йний п1дх1д до морал1, характерний для класичного екзистенщал1зму (Див.: Bollnow, 1965), що, на наш погляд, також виявилося причиною такоï пиль-ноï уваги Больнова до простих норм моральности Вш вбачае прямий зв'язок м1ж ситуац1йним п1дходом та аморал1змом, атмосферою вседоз-воленост1, або, як в1н в1дзначае, безмipнoстi, невизнaченoстi етичного змкту oсoбистoстi, як i свпу в ц1лому. Витоки такого п1дходу в1н вбачае у невмшш фах1вщв в галуз1 морал1 визначити критер1й, м1ру етичноï по-вед1нки особистост1, як 1 ус1х ïï вияв1в. Намагаючись подолати 1ррац1о-нал1зм класичного екзистенщал1зму, Больнов вводить нов1 категорп, як1 носять щинкний характер, - «м'ра» i «безм'рн'сть». Розум покликаний, вважае в1н, встановити «м1ру» повед1нки, в1дпов1дну загальноприйня-тим зразкам, а «безм1ршсть» - означае вих1д за меж1 загальноприйнятих стандарт1в, або норм поведшки, сусп1льноï д1яльност1.
Проте рац1онал1стичний п1дх1д до морал1, що в1дстоюеться Боль-новом, не п1дн1мае питання про об'ективш засновки морал1, про об'ективний критерш, необхщний для оц1нки людських вчинкв. Не е позбавленим п1дстави його твердження, що «в1дсутн1сть розуму» за-важае знайти загальнолюдське у в1дносинах м1ж людьми, з в1дмовою в1д розуму в1н справедливо пов'язуе багато катастроф, що мали м1сце в сучасност1 Одне з головних завдань усiеï системи виховання та освпи Больнов тому й вбачае у вихованш «необх1дност1 творчоï роботи розуму i критичноï сили судження» (Bollnow, 1962: 6).
Але розум, який у Больнова е головним критер1ем, або вим1ром-м1-рою поведшки людини, е швидше «м1рою» у сенс1 доц1льного розрахун-ку, розсудливост1 i покликаний стримувати потреби людини, диктувати !й розумне самообмеження, не дозволяти ш зд1йснювати ризикован1 вчинки, щоб зберегти 1снуюче становище в сусп1льств1, не порушува-ти його р1вновагу. Б1льш того, розум робить людину ст1йкою перед ли-цем критики 1снуючого ладу, яку Больнов квал1ф1куе як пропаганду, як безм1рн1сть, яка, мовляв, завжди мае на уваз1 позбавити людину само-стшносп думок, виховання у людини ум1ння не виходити за меж1 своеï суб'ективност1, в як1й в1н вбачае вияв ïï справжньоï в1дпов1дальност1.
Фундуючою екзистенц1йною категор1ею його ф1лософ1! освпи/ан-тропологiчноï педагог1ки е категор1я «зустр'ч». У О.Ф.Больнова зустpiч
як особливий яккний стан - це процес екзистенцшного досягнення м1ж-осо6ист1сного сп1лкувaння. Зустр1ч як спeцифiчний прояв кризи людини по вщношенню до 1ншoï людини, виходячи з можливосп нeвдaчi у сто-сунках, одночасно волае до сили i безперервносп oсвiтньoï дп. Оpiенту-ючи системи етичного виховання i освпи на зaгaльнoлюдськi ц1нност1, Больнов тлумачить ïх також й у дус1 ф1лaнтpoп1ï. У тaк1й свoïй якосп вони можуть служити лише вихованню людини, вiддaнoï культур1, морал^ сус-п1льству, уявленням про гумaннiсть, справедлишсть, г1дн1сть.
Представниками цiеï течи, для якoï основний принцип виховання i освпи - дшлог, виступають також А. Петцелт, К. Шаллер (характеризуют осв1ту як симетричну комунжащю м1ж учителем та учнями), К. Мелленхауер (звернувшись до теорп кoмунiкaцiï Ю. Габермаса та К.О. Апеля, в1н визначив осету як форму комуткатиеноХдп").
О.Ф. Больнов солщарний з oднiею з головних установок класичного екзистеншапзму про те, що виховання мае на мета формування шди-в1дуaлiстичнo opiентoвaнoï людини, нaдiлeнoï здатнстю протистояти мас^ натовпу, вмшню п1днeстися над ними, подолати т1 ippaцioнaльнi сили, як1 сутн1сно вмщеш у д1яльност1 будь-якого колективу. «Судження ippaцioнaльних сил перетворюють людину на несамостшного члена нeкepoвaнoï маси, яка може бути використана для будь-яких ц1лeй» (Bollnow, 1962: 109). В зв'язку з цим в1н закликае молодь в1дoкpeмитися в1д натовпу, виробити в со61 самостшнють, твepдiсть, щоб не пщдати-ся колективютським тенденциям, чужим, на думку екзистеншалктш, достов1рност1 буття. Досягти цього можна, спираючись на розум. У бо-роть61 з ippaцioнaльними силами, на думку Больнова, закладена най-вaжлив1шa умова подолання духовноï кризи епохи. Причому сутн1сть боротьби paцioнaлiзму та ippaцioнaлiзму в1н вбачае головним чином в умшш шдивща за допомогою розуму протистояти ippaцioнaльним силам життя. Цьому завданню, власне, пщпорядкована головна його щея про нeoбх1днiсть виховання зд16ност1 до самостшного роздуму. У захисп Больновом розуму, a^^raï боротьби проти р1зних форм ippaцioнaлiзму й знаходиться рацюнальна 1дeя нeoбх1днoстi дати в1дс1ч силам реакцп, в1дpoджeнню будь-якого фашизму.
Вважаемо, що пом1ж усього 1ншого, необхщно особливо ц1нувaти за-судження Больновом будь-якoï форми фашистського режиму, його щире прагнення створити у свт (i перш за все, у свош крат та бврот) люд-ськ1 умови iснувaння, нaзвaнi ним «ноеим притулком». Щоправда, цей «притулок» в1н бачить в 1снуючому суспшьному порядку, котрий також потребуе еволюцшних тpaнсфopмaцiй (Див. Sintschenko, 2017), хоча разом з шшими прогресивними представниками зaх1днoï 1нтeл1гeнц1ï в1н виступае за нeoбх1днiсть демократизаций цього ладу, розширення i закрь
плення реальних свобод 1 прав особистост1. Разом з тим Больнов не до к1нця в1рить у силу народу, в1дмовляючи йому у наявност1 зд1бност1 до «самост1йного роздуму» (Bollnow, 1982: 135).
Чи не в цьому е причина того, що шлях до демократизаций сусп1ль-ного устрою в1н шукае фактично лише у запропонован1й ним концепцп виховання та модел1 ф1лософп освпи? Не дивлячись на наявшсть в них рацюнальних момент1в, вони сам1 по соб1 недостатн для радикального вир1шення нев1дкладних сусп1льних завдань глобальноï сучасност! Проте вони вносять вагомий внесок до захисту загальнолюдських ц1н-ностей, що мае наст1льки важливе значення в умовах боротьби за вижи-вання людства, пошуку способ1в вир1шення 1нших глобальних проблем сучасного св1ту.
Докладний анал1з О.Ф.Больновом простих норм моральности ви-явлення ïхньоï рол1 у в1дносинах м1ж людьми у вс1х сферах життя мае, безумовно, важливе значення для виховання людей у дус1 порядност1, людяност1. Це завдання набуло особливого звучання в наш1 дн1 у в1д-носинах як м1ж людьми, так 1 м1ж народами, враховуючи необх1дн1сть загальними зусиллями вир1шити глобальн проблеми сучасност1, котр1 постали перед ус1м людством.
Посилання
З1нченко В.В. (2016). 1нтернац1онал1зац1я системи осв1ти 1 реформи менеджменту
вищо'1 осв1ти: н1мецька модель. Освiтoлoгiчний дискурс, 3 (15), 74-96. З1нченко В.В. (2015). Модел1 фшософп осв1ти в 1нтернац1ональних формах менеджменту осв1ти. Специф1ка континентально'1 европейсько'1 осв1тньо-науково'1 системи. Фыософш освти. Philosophy of Education, 2 (17), 153-181.
Bloch, E. (1993). Das Prinzip Hoffnung. Frankfurt am Main: Suhrkamp. Bloch, E. (1987). Subjekt-Objekt. Erläuterung zu Hegel. Frankfurt am Main: Surkamp Verlag.
Bollnow, О.Е (1947). Einfache Sittlichkeit. Gottingen: Vandenhoeck & Ruprecht.
Bollnow, О. F (1965). Franzosischer Existenzialismus. Stuttgart: W. Kohlhammer.
Bollnow, O.F (1966). Kriese und neuer Anfang. Beitrage zur Padagogische Anthropologie. Heidelberg: Quelle &Meyer.
Bollnow, O.F. (1962). Maß und Vermessenheit des Menschen. Gottingen: Vandehoech & Ruprecht.
Bollnow, О.Е (1979). Neue Geborgenheit. Das Problem einer Überwindung des Existenzialismus. Stuttgart, Köln: Kohlhammer. Bollnow, О.Е (1982). Studien zur Hermeneutik (Zwei Bande). Band 1: Zur Philosophie der
Geisteswissenschaften. Munchen: K. Alber. Gobler, Н.Е, Lessing, Н.и. (1983). Otto Friedrich Bollnow im Gesprach. Freiburg/
Munchen: Schweizer Verlag. Marcuse, H. (1993). Kritik der reinen Toleranz. Frankfurt a. M.: Suhrkamp Verlag.
Motschmann, К. (2001). Herrschaft der Minderheit. Die verratene Basis. Munchen: Wirt-schaftsverlan Langen/Muller/Herbig.
Morita, T. (1983). Zur Bollnow - Reception in Japan. Padagogische Rundschau, б (37), 623-627.
Sintschenko, V. (2017). Globale Transformationen der Gegenwart, Band 1/1лобальные трансформации современности, т.1. Systemischen globale Transformation/ Системные глобальные трансформации. Saarbrucken: Palmarium Academic Publishing.
References
Zinchenko, V.V. (2016). Internationalization of the education system and reform of higher education management: the German model. Osvitolohichnyy dyskurs, 3 (15), 74-96.
Zinchenko, V.V. (2015). Models of Educational Philosophy in International Forms of Education management. Specificity of the Continental European Educational and Scientific System. Filosofiya osvity. Philosophy of Education, 2 (17), 153-181.
Bloch, E. (1993). Das Prinzip Hoffnung. Frankfurt am Main: Suhrkamp.
Bloch, E. (1987). Subjekt-Objekt. Erlauterung zu Hegel. Frankfurt am Main: Surkamp Verlag.
Bollnow, О.Е (1947). Einfache Sittlichkeit. Gottingen: Vandenhoeck & Ruprecht.
Bollnow, О. F (1965). Franzosischer Existenzialismus. Stuttgart: W. Kohlhammer.
Bollnow, O.F (1966). Kriese und neuer Anfang. Beitrage zur Padagogische Anthropologie. Heidelberg: Quelle &Meyer.
Bollnow, O.F. (1962). Maß und Vermessenheit des Menschen. Gottingen: Vandehoech & Ruprecht.
Bollnow, О.Е (1979). Neue Geborgenheit. Das Problem einer Überwindung des Existenzialismus. Stuttgart, Köln: Kohlhammer.
Bollnow, О.Е (1982). Studien zur Hermeneutik (Zwei Bande). Band 1: Zur Philosophie der Geisteswissenschaften. Munchen: K. Alber.
Gobler, Н.Е, Lessing, Н.и. (1983). Otto Friedrich Bollnow im Gesprach. Freiburg/ Munchen: Schweizer Verlag.
Marcuse, H. (1993). Kritik der reinen Toleranz. Frankfurt a. M.: Suhrkamp Verlag.
Motschmann, К. (2001). Herrschaft der Minderheit. Die verratene Basis. Munchen: Wirt-schaftsverlan Langen/Muller/Herbig.
Morita, T. (1983). Zur Bollnow - Reception in Japan. Padagogische Rundschau, б (37), 623-627.
Sintschenko, V. (2017). Globale Transformationen der Gegenwart, Band 1/1лобальные трансформации современности, т.1. Systemischen globale Transformation/ Системные глобальные трансформации. Saarbrucken: Palmarium Academic Publishing.
Виктор Зинчeнкo. Экзистенциально-диалогическая модель философии образования: образовательно-воспитательная и социально-духовная коммуникация в контексте общественного развития
Экзистенциально-диалогическая философия образования, представленная, прежде всего, О. Больновым (современный «оптимистичный»,
«позитивный экзистенциализм»), видит смысл и предпосылки педагогических отношений в межличностных связях, во взаимосвязи Я и Ты. В своих исходных философских позициях она опирается на «философию жизни» и главным образом — на экзистенциализм как в классическом, так и в «оптимистическом» варианте. Сторонники этого направления стремятся отбросить технократические концепции, которые подменяют процесс воспитания манипулированием. Исходя из тезиса о неповторимости, уникальности личности, которая раскрывается в предельных ситуациях, сторонники этого подхода не признают доминирующей роли социальной среды в формировании человека. Среда, по их мнению, может лишь нанести колоссальный ущерб его нравственному самовозрастанию, поскольку социальные институты нацелены на унификацию личности и ее поведения. Нравственное же воспитание, наоборот, призвано раскрыть индивидуальные качества и способности личности, что будет способствовать сохранению нравственной сущности личности в процессах приобретения знаний, развития интеллекта и в системе образования. В формировании уникальной личности последователи иррационализма видят препятствие тоталитарным проявлениям и опасностям. По их мнению, формирование неповторимой, уникальной личности есть не что иное, как процесс саморазвития и самовоспитания, который предполагает преодоление в поведении человека «массовых» тенденций, ибо настоящие воспитание и образование не могут иметь своим объектом исключительно массы. Задачи образования и воспитания они видят в том, чтобы отвести уникальную личность от массового, «коллективистского общества» как источника «ненастоящего бытия». Но замыкание процесса образования/воспитания на отдельном субъекте, изоляция его от социальных связей и отношений резко ограничивают реальные возможности формирования активной личности, хотя приверженцы такого подхода провозглашают это одной из главных целей воспитания. Кроме того, самоизоляция личности усиливает ее отчужденность в мире, делает ее все более беззащитной перед лицом антигуманных тенденций глобального общества.
Ключевые слова: философия образования, добродетели, общественное развитие, демократия, глобализация, ценности, справедливость, воспитание, педагогика, экзистенция.
Viktor Zinchenko. Existential-dialogical model of philosophy of education: educational-upbringing and social-spiritual communication in the context of social development
An existential-dialogical philosophy of education, mainly represented by O. Bollnow (modern «optimistic», «positive existentialism»), underlines the meaning and background of the pedagogical relationship in interpersonal relationships, the relationship between I and Ybu. In its initial philosophical positions, it is based on the «philosophy of life» and mainly on existentialism both in the «classical» and «optimistic» versions. Supporters of this direction tend to discard the technocratic
concepts which substitute for the process of education with the manipulation of person. Based on the thesis of uniqueness, the uniqueness of the individual, which is revealed in extreme situations, the supporters of this approach do not recognize the dominant role of the social environment in the formation of man. The environment, in their view, can only cause enormous damage to its moral self-development, since social institutions are aimed at the unification of personality and its behavior. Moral education, on the contrary, is intended to reveal the individual qualities and abilities of the individual, which will help to preserve the moral essence of the individual in the processes of knowledge acquisition, development of intelligence and in the education system. In the formation of a unique personality, the followers of irrationalism see an obstacle to totalitarian manifestations and dangers. In their opinion, the formation of a uniqueness, unique personality is nothing more than a process of self-development and self-education, which involves overcoming in human behavior «mass» trends, because the real education and education could not have their object exclusively in mass area. They see the tasks of education and upbringing as taking a unique personality away from the mass, «collectivist society» as a source of «false existence». But the closure of the process of education/upbringing on a separate subject, its isolation from social ties and relations dramatically limits the real possibility of forming an active personality, although the adherents of this approach proclaim this one of the main goals of education. In addition, the self-isolation of the individual increases its alienation in the world, making it increasingly vulnerable to the anti-human tendencies of global society.
Keywords: philosophy of education, virtues, development of society, democracy, globalization, values, justice, upbringing, pedagogy, existence.
Зшченко Ыктор Вшторович, доктор фшософських наук, професор, заввд-увач вщдшу штернащонатзацп вищо! освпи, заввдувач ввддшу штернащо-натзацп вищо! освии 1нституту вищо! освии Нащонально'1 академп педа-гопчних наук Украши. zinchenko@kiev.com.ua
Zinchenko Viktor Viktorovych, Doctor of philosophical sciences, professor, Head of the Department of internationalization of higher education, Head of Department of Internationalization of Higher Education of the Institute of Higher Education of the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. zinchenko@kiev.com.ua
