CC BY
27
СОЦ1АЛЬНАТЕОР1Я В КОНТЕКСТ1 ВИКЛИК1В СУЧАСНОСТ1
УДК: 165.0
Панос Ел'юпулос
Ун'1верситет Пелопоннеса, Грец'1я [email protected]
УПРАВЛ1ННЯ ЗНАНИЯМИ В СУЧАСНИХ ДЕМОКРАТ1ЯХ I ПРОБЛЕМА 1СТИНИ1
"Правда — найцшнине з того, що у нас е; давайте будемо витрачати i"i обережно»
(М. Твен)
Уцш cmammiрозглядаеться питания управлтня знаниями в сучасних демо-кратiях, а також проблема ктини. У той час як сингулярне поняття ктини не може бути т етстемтно безпечним, таким чином, стаючи гнучким для част-кових або суб'ективних проявiв свого аутентичного або iдеального значення, ш застосовуваним для будь-якого сустльства, воно все ще може приймати форму критичного консенсусу на основi двох нових принцитв, що постулюються у да-нш статтi. Безперервтсть такого консенсусу, що лежить за межами манту-лювання неетичною риторикою або демагогiею, може гарантувати наявтсть Полку, без необхiдностi припинення тдтримуючих типову логжу силогiзмiв, а також моральних якостей, ят необхiднi для осмисленог участi у сощальному та полтичному життi. Пошук ктини, якщо вт не сприяе колективному благу, залишаеться марним в практичному сена покращення життя людей.
Кл^^о^^ слова: ктина, демократ1я, полтика, громадянин, управлiння знаннями, прагматизм.
Виходячи з визначення ктини, даного Арктотелем в тракгап «Мета-фiзика» (III. 7. 27): «говорити, що кнуюче не кнуе або що некнуюче ic-нуе, помилково, говорити ж, що кнуюче кнуе i що некнуюче не кнуе, - ктинно», ця стаття мае на мета вивчення складних «взаемовщносин» м1ж ктиною i демократию. Сл1д вщзначити з самого початку, що вза-емодiя ктини i демократп е не т1льки гносеолоичною проблемою або проблемою управлшня знаннями. Крш неминучих ешстемних i мета-Ф1зичних в1дcилань (вже в1домих у платотвських дiалогах i аристотеле-вому корпус!) кнують очевиднi моральт i пол1тичн1 наcл1дки, як1 також наявт i в сучасних cуcп1льcтвах. У цш cтаггi я стверджую, що, в той час
1 Переклад з англшсько! Тетяни Матусевич
як сингулярне поняття iстини (Künne, 2003) не може бути hí етстем1ч-но безпечним (таким чином стаючи досить гнучким для часткових або суб'ективних прояв1в свого аутентичного або 1деального значення), hí застосуваним для будь-якого сусп1льства, з точки зору полпично! конституций, - воно може прийняти форму критично безперервного консенсусу, згоди м1ж рiвноправними громадянами так само, як описано в трактата «Полгтика» Аристотеля. Такий консенсус може п1дтримувати Полiс своею здатшстю використовувати знання i лог1ку в атмосферi морально! цтсносп. Тим самим в1н може в значшй мiрi уникнути шк1дли-вих ефект1в демагог1! i забезпечити умови для повноцшного сусп1льного життя, що телеологiчно призводить до евдемон1!. Кр1м цього, я прагну проаналiзувати питання, як1 здаються проблематичними в дослщжува-н1й взаемод1! в1дносин м1ж ктиною i демократiею, а також пропоную два принципи, як1 я вважаю висх1дними для !х ефективно! взаемоди.
Незважаючи на деонтолоичне прагнення до об'ективност1 (Wright, 1993), незважаючи на нашу нездатшсть перев1рити чи затвердити к-тинш факти, ктина, навпъ в !! потенц1йно др1бних формах, не мае в1д-кидатися в ряд1 смислових конструкцш, але, натомкть, !! зв'язок з демократию повинен стати св1домим i посл1довним. Демократ1я - це не лише щеолоична схема, але, навпаки, потужне утвердження ц1нностей Полку i його громадян. Саме в цьому контекст1 необх1дно обговорити роль ктини: як етично! i полпично! основи для визначення принцип1в !! ефективно! взаемоди з демократию.
У1льям Джеймс в1дкривае нам ц1каву точку зору на сутшсть ктини: ктиншсть судження залежить в1д його корист1, в1д того, як воно в1дпо-в1дае конкретн1й потреби 1стина, що не мае практично! корист1, - не мае значення. Якщо я запитаю «Котра година?» i отримаю в1дпов1дь «Мене звати См1т», то ця в1дпов1дь не потр1бна меш незалежно в1д того, чи була вона ктинною. Якщо ктину в1д'еднано в1д практичних 1нтер-ес1в людсько! д1яльност1, це означае, що !! кнування не е необх1дним або обГрунтованим. Така концепц1я не-абстрактно! ктини генеруе щ-лий спектр ктин, як1 обираються в залежност1 в1д середовища, в якому !х застосовано. Наприклад, вода - це не лише молекула H20, це також р1дина, яка здатна втамувати спрагу, так само, як р1дина, що допомагае шдтримувати гтену (Pelegrinis, 2004). Численш визначення води дають р1зномаштш, при певних обставинах корисш, аспекти ктини (James, 1907; James, 1909).
Вкрай важливою проблемою залишаеться те, як ктина може бути ви-користана в полгтичних ц1лях. Використання i розповсюдження ктини саме по соб1 е питанням полгтичних насл1дк1в. З точки зору Арктотеля, той, хто використовуе р1ч - знае про не! б1льше ктини. Управлшня к-
тиною в певнiй площин1 означае вплив на електорат, а також на грома-дян, як1 в сучаснш демократ! прямо не користуються правом на владу. Нестача знань або 1нформацц, як1 презентуються п1д час пол1тичного сп1лкування з електоратом, «економ1зац1я» 1стини через парламент-ську репрезентацiю зазвичай веде за собою, як результат, порушений, викривлений ефект полпично! дii. Як 1 наука, яка зобов'язана не п1д-порядковуватися релiгiйному чи/та пол1тичному впливу, демократич-ний устрiй мае завжди передбачати, який вплив несе у соб1. Вiдсутнiсть ц1лих «блокiв» iстини стосовно полпично!, економ1чно! та сощально! реальносп створюе перешкоди для коректно! полпично! дiяльностi та посилюе авторитет i дiевiсть демагогiв та лобiстiв з непродуктивними, а iнодi i напрочуд нищ1вними результатами для демократ]!. Створюю-чи економ-версiю ]стини, треба розумпи, що цим самим ми створюемо економ-верс1ю демократii.
У цьому сенс1 вкрай важливо прийняти рiшення про загальну оркн-тацiю держави, чи буде демократична держава вести до процвпання в чисто матерiалiстичному модус], тобто до забезпечення громадян вс1ма мислимими доступними благами, або буде спрямована на досягнення евдемонп в давньогрецькому ф1лософському сенсi. п]сля того, як один з цих варiантiв буде обрано, залишиться вир1шити, знання чи шформащя будуть знаходитися в центр! уваги 1нтерес1в громадян. У будь-якому ви-падку, необх1дно тддати сумн1ву, чи повинна полпика, як 1 наука, при-ймати форму свпського священства або бути доступною для кожного громадянина. Задля «блага» демократ! р1шення приймаються за допо-могою демагоично! мови, без доведення до громадськосп ктини, або, принаймш, найб1льш важливих аспект1в ктини, того, що Ктчер на-зивае «значима ктина», навпь якщо пошук значимост1 може вступати в протир1ччя з 1ншими важливими ц1нностями (КНеИег, 2001). У серп под1й, як1 повинш мати моральш насл1дки, кр1м очевидних практич-них, в б1льшост1 випадюв (якщо не в кожному) п1д час прийняття по-лпичних р1шень проблематичним залишаеться питання: як демократ1я може гарантувати п моральну перевагу над 1ншими формами режишв, якщо вона не бере до уваги ктинносп под1й. Бути демократично в1д-пов1дальним громадянином означае бути в1дпов1дальним за збереження сп1взвучност1 ктини з власною морально-полпично! св1домктю. У т1й форм1, в як1й демократ1я практикуеться сьогодш, велика частина в1д-повщальносп громадянина делегуеться профес1йним полпикам, як1 на-вмисно (або не приховуючи характер сво!х ршень) надають громадянам поверхневу або оманливу риторику, якщо не безпосередньо брехню. Майже будь-яка життездатна концепц1я демократ!, таким чином, е т-д1рваною.
Цей анал1з демонструе, що й без того суперечливi i складнi в1дносини iстини, вiдповiдальностi та y4acTi в полпичному життi поглиблюються державною владою. Навiть якщо громадяни мали доступ до достовiрноi iнформацii, допоки вони не можуть оц1нити ii в контексп соцiальних i полгтичних ц1нностей сусп1льства, ix знання не дозволяють в1дпов1даль-но брати участь в полгтищ. Як стверджуе Пол Ктчер, «значимою для людини е т1льки та iстина, знання якоi дозволить п1двищити шанси до-сягнення власних практичних ц1лей» (Kitcher, 2001). Проблемним пи-танням в цьому випадку буде те, що полiтична д1я, заснована на 1стин1, повинна залишатися посл1довною в1дпов1дно до таксономii, яка е продуктом сощального консенсусу, так як громадянин визнае под1бност1 та в1дм1нност1 в1дпов1дно до визначеного патерну, полпична д1я також повинна залишатися морально ор1ентованою та практично ефективною.
В протилежному випадку р1зш сусп1льства не можуть д1йти згоди, по-заяк сприймають дшстсть кр1зь радикально протилежт концептуальт рамки. Отже, майже неможливо, щоб ктина мала таке ж саме значення для зах1дного свпу i для сх1дного свпу, для християнина i мусульманина, для европейця i для 1ндуса. Концепцп реальност1 значно прост1ше под1ляються в рамках власноi громади, яка несе б1льш-менш аналоичш емпричт уявлення; це демонструе, як можливкть досягти i отримати ктину (що е життево важливою для полпичного процесу прийняття ршень i дш) повинна бути доступною в межах своеi сп1льноти. Треба зазначити, у виправдання цiеi точки зору, що консенсус ц1нностей, ставлень i практик може кнувати навгть серед дивергентних сп1льнот. На жаль, цей консенсус, як видаеться, обмежуеться колом освiченоi ел1-ти (що е продуктом под1бного класу економ1чних i культурних особли-востей), i яка майже обов'язково обходить локальш традицп своix мкць походження номшально, якщо визнае ix взагал1. Тому важко уявити соб1 ix як член1в «р1зних» сп1льнот, яю навчилися ладнати досить, щоб жити в1дпов1дно до сп1льного полпичного порядку. Кр1м того, консенсус елп ускладнюе полпичт в1дносини простих громадян, яких ображае той факт, що ix «найкращЬ» почуваються б1льш комфортно з елпами з 1нших культур, н1ж з ними. Масова полпика робить участь у полпичному жит-т1 такою, що видаеться абсурдною громадянам, яю неминуче вважають себе ошуканими власними полпичними, економ1чними i сощальними елпами, що вони е не б1льше, н1ж слугами держави, що демократ1я е шахрайством, особливо у конотаци р1вност1 м1ж громадянами.
Р1зниця м1ж типом полiтичноi сп1льноти, що шдтримуе автор даноi статт1, i описаним вище, повинна бути артикульована, позаяк вона пред-ставляе собою яккт в1дм1нност1 в натуральн1й форм1. Ця радикальна вщмшшсть вловлюеться як р1зниця м1ж давньогрецькою акцентуащею
знання i сучасною акцентуацieю управлшня «шформашею». Ця в1дм1н-н1сть, в свою чергу, спираеться, можливо, в д1алоговому режим на прин-ципово шший п1дх1д до полпичного. Сучасний акцент на матер1альне процштання робить 1нформац1ю б1льш привабливою, н1ж знання. Коли громадяни е полпичними споживачами, а не д1евими особами, 1нфор-мац1я, неминуче спотворена маркетинговими 1нструментами, е все, що потр1бно, щоб зробити «покупку». Звичайно, ця нестача реальних знань робить ефективну демократ1ю неможливою. Роберт Даль стверджуе, що наявшсть альтернативних i в1дносно незалежних джерел 1нформацп е необх1дним за дек1лькома основними демократичними критер1ями. В1н висловлюе занепокоення стосовно наступного: яким чином громадяни можуть отримати 1нформац1ю, необх1дну !м для того, щоб зрозумти пи-тання, якщо уряд контролюе вс1 важлив1 джерела шформацп? Що в1дбу-ваеться в тому випадку, якщо якась група волод1е монопол1ею в надан-н1 шформацп? У цьому аспект1 як можуть громадяни ефективно брати участь у полпичному житл, якщо вся шформац1я, яку вони отримують, надаеться з одного джерела, наприклад, уряду, або одше! партш, фракцп (Dahl, 1998)? Даль вважае, що в той час, як двадцяте столптя виявилося столптям демократичного тр1умфу, цей тр1умф ще сл1д розглядати з пев-ною обережтстю. Однею з причин е те, що значна кшьюсть краш, яю вважаються демократичними, е такими лише незначно, i в той же час, сумшвним е те, чи будуть демократичш краши усп1шними в протидп ви-кликам сучасност (таким як суперечлив1 насл1дки ринкового каттал1з-му) (Dahl, 1998).
У цьому контекст1, я вважаю, кнуе теоретичний простар для того, щоб ввести дв1 ф1лософсько-полпичн1 передумови для демократа: а) вщданкть ктиш, б) доступ до ктини. Демократ1я - це не лише концес1я законних прав та особистого майна; перш за все, це визнання громадянина як ц1нност1 perse, що репрезентуеться в залучення вс1х, навгть звичайних громадян, до управлшня на вс1х щаблях влади. Щ пол1тичн1 сили були замшен парламентом i пресою. Ядро проблеми, кр1м вищев-казаного, полягае у тому, що 1нформац1я, представлена з таких джерел як преса, часто заснована на психолог1чних техн1ках (як це було проде-монстровано Ноамом Хомським), що робить ктиннкть проблематичною. Журналкти нер1дко також залежать в1д державного ф1нансування, зв'язк1в з громадськктю тощо. В результат^ !х втручання ускладнюе по-дальший доступ громадськост1 до об'ективно! 1нформацп. Так як грома-дянин не мае над1йного посередника м1ж ним i ктиною, демократична процедура набувае характеристик ол1гарх1чно! процедури, де т1, хто мае б1льш широкий доступ до свое! версп ктини, може керувати (педаго-ичним або демагоичним шляхом) «по1нформованктю» громадянина.
Окр1м величезноi влади, яку преса отримуе цим непрямим, але потуж-ним шляхом, стае очевидним те, що доступ до джерел 1нформацп е р1в-ноц1нним доступу до всього процесу прийняття полпичного ршення, де полпична ктина е абсолютно необх1дною. Ршення полягае у роз-ширенш доступу громадянина до ктини при одночасному зм1цненн1 моральноi в1дпов1дальност1 тих, хто пов1домляе ктину, не т1льки з точки зору 1нформацii, але i з точки зору полпичного блага.
Так чому ж ця модель не працюе сьогодш, незважаючи на безл1ч бло-г1в, 1нтернет, велике розмаiття радюстанцш? Одна в1дпов1дь лежить на поверхн - що вс1 ц засоби масовоi шформацп залишаються ендосис-темними, дуже близькими до ориг1нальних джерел впливу. Таким чином, нам пропонуеться псевдо-дилема: зберегти свободу преси означае зберегти свободу висловлювань для вс1х. Але чи висловлюе преса пол1-тично значиму ктину? Чи мае право громадянин на свш власний пол1-тичний голос або в1н приречений вдовольнятися луною безмежного ба-гатоголосся преси? Саме тому невелию громади, яю ефективно взаемо-д1ють, але не е взаемозалежними з метою комерцп або консьюмер1зму, можуть бути вщповщальш за свое власне використання двох принцип1в, згаданих вище. Демократ1я може працювати сьогодн за умов кнування багатьох невеликих автономних груп, що критично взаемод1ють, не 1зо-льован1, але з1 збереженням права на рег1ональн1 або общинн1 форми ктини, незалежно в1д того, прийнят1 вони в якост1 знань або шформацп. Автоном1я, дисперс1я, творчий конфл1кт, i р1зн1 1нтереси громадян в По-л1с1 Аристотеля можуть гарантувати 1снування демократ1г, а також в1ль-не вираження 1дей громадян. Навпь якщо деяким громадам не вдасться зберегти в1дносини м1ж ктиною i демократ1ею, вони будуть, як мкця займання у великому лк1, в1дд1лен1 в1д решти л1су вогнетривкими зонами. В ц1лому, щ сп1льноти будуть аутоцентричними на першому р1вн1, але аллоцетричними на другому р1вш, як ядро цив1л1зац1г i знання. Якщо одне ядро пошкоджене, правда i демократ1я не повинш бути «пошко-джен1» для вс1х у всьому св1т1. Глобальне село несе цей величезний ри-зик, i коли настае вир1шальний момент кторп, не залишаеться н1якого опору. Щоб продовжити нашу метафору, згарище поглине л1с. Для того, щоб користуватися перевагами демократ1г, ми або повинш бути впев-нен1 в тому, що полпична влада мае абсолютну вщданкть ктиш або що ми, громадяни, маемо абсолютний доступ до ктини, i не за допомогою преси, а за допомогою наших власних засоб1в. Якщо одного з двох пара-метр1в немае в наявност1, демократ1я усуваеться тими, як1 мають абсо-лютну або часткову владу ман1пулювати джерелами знань.
З моеi точки зору, демократичш 1деали не повинш сприйматися як належне; вони повинш бути повторно винайдеш, повторно вщтвореш,
повторно пiдтвердженi в будь-якiй форм1 соц1ально! едност1, позаяк ix заскорузлкть у вiдповiдностi 3i старими 1деалами, некритично успадко-ваними в1д минулих столiть, призведе до неприпустимоi стагнацп ц1н-ностей, особливо в зах1дних сусп1льстваx. Звичайно, встановлення кти-ни на основ! достовiрноi 1нформацп, як 1деал i необx1дна умова д1йсноi демократа, легше постулювати, н1ж актуал1зувати. Залишаеться над-звичайно важко встановити ктину об'ективно. Як можна об'ективно довести, що залежнкть конкретного сусп1льства в1д певних ц1нностей беззеперечно е хибною? Якими е методолоичш локуси, що можуть поеднати i примирити в1дмшност1 традиц1й i сучасних теоретизац1й? Можливо, уявлення про наукову або ф1лософську об'ективнкть пови-нш бути пом'якшеш, якщо поняття ктини буде функцюнувати в поль тичному середовищ1. Як вважае Аристотель, полггичш i сощальш кти-ни справедлив в значн1й частиш i далек1 в1д абсолютноь Таким чином, свого роду структурований суб'ектив1зм може виявитися працездатним, допоки вш не деградуе у вульгарний релятив1зм.
Демократичний 1деал i, отже, прагнення до значимоi ктини, що е необх1дною умовою для полiтичноi ди, очевидно, зробить свш внесок у розбудову добробуту людей. Це неминуче буде завжди повертати нас до попередньоi дискусп про те, що е складовими цього добробуту: швид-ке зростання нашоi можливост1 придбання матер1альних благ або евде-мон1я в давньогрецькому розумшш? Чи дозволить демократ1я зм1нити наш1 ц1нност1, якщо в1днайдена ктина вкаже на це як на необхщнкть, а не просто виб1р?
Профес1йна полггика, як i профес1йна наука, не повинна прийма-ти форму богослов'я, не повинна бути фундаменталктською в своix устремл1ннях i спод1ваннях, i не повинна користуватися одноос1бним прив1леем волод1ння ктиною. Пошук ктини, якщо в1н не сприяе колек-тивному благу, залишаеться марним в практичному сенс1 покращення життя людей i ix зв'язку з Полком. 1стина i демократ1я перетинаються в точщ, де належне слугування перш1й означае належне слугування дру-г1й для колективного блага сусп1льства. Якщо демократ1я зрештою не е продуктом риторики або, що ще ирше, демагоги, але вона визнаеться в сучасних сусп1льствах як ц1нна полггична под1я, тод1 ми повинш поставит наступш питання: А) чи е демократ1я (як полггична система per se) певною етстемою (наукою) або частиною певноi етстеми? Б) за допо-могою яких мехашзмгв i в як1й м1р1 ктина стопъ на захист1 демократа? В) який тип ктини ми повинш використовувати для того, щоб захис-тити можливкть кнування i продовження демократа? Якою б не була в1дпов1дь, нам краще утриматися в1д економ1зацп демократа та нашоi в1дданост1 ктиш.
References:
1. Aristotle, The Politics of Aristotle, transl. by W. L. Newman, 4 vols., University Press, Oxford 1887-1902.
2. Cicero, De Natura Deorum & Académica, translated by H. Rackham, Harvard University Press, (Loeb) 1933.
3. Dahl Robert, On Democracy, Yale University Press, New Haven-London 1998.
4. Diels H. and Kranz W., Die Fragmente der Vorsokratiker, 6th edition, Weidmann, Berlin 1951.
5. Field H., "The Deflationary Conception of Truth". In G. MacDonald and C. Wright (eds.), Fact, Science and Morality, Blackwell, Oxford 1986.
6. Horwich P. (ed.), Theories of Truth, Dartmouth, New York 1994.
7. James William, Pragmatism, A New Name for Some Old Ways of Thinking, Popular Lectures on Philosophy, Longmans, Green, and Company, New York 1907.
8. James William, The Meaning of Truth, A Sequel to 'Pragmatism', Longmans, Green, and Company, New York 1909.
9. Jill Frank, A Democracy of Distinction, The University of Chicago Press, Chicago and London 2005.
10. Joachim, H. H., The Nature of Truth, Clarendon Press, Oxford 1906.
11. Katsimanis Kyriakos, Praktiki filosofia kaipolitico ithos tou Sokrati, France, Universite de Paris - Sorbonne - Paris IV, 1979.
12. Kitcher Paul, Science, Truth, and Democracy, Oxford University Press, New York 2001.
13. Kunne W., Conceptions of Truth, Clarendon, Oxford 2003.
14. Lansford Tom, Democracy, Benchmark Books, NY 2007.
15. Pelegrinis Theodosios, Lexiko tis Filosofías, Ellinika Grammata, Athens 2004.
16. Platon, Oeuvres Completes, Tome I-XIII, Les Belles Lettres, Paris 1962-1982.
17. Pomeroy A., Arius Didymus: Epitome of Stoic Ethics, Society of Biblical Literature, Atlanta 1999.
18. Wright C., Truth and Objectivity, Harvard University Press, Cambridge, MA 1992.
19. Wilson Edward, "Academic Vigilantism and the Political Significance of Sociobiology". In Bioscience, 26, 1976, pp. 187-190.
Панос Элиопулос. Управление знаниями в современных демократиях и проблема истины
В этой статье рассматривается вопрос управления знаниями в современных демократиях, а также проблема истины. В то время как сингулярное понятие истины не может быть ни эпистемически безопасным, таким образом, становясь гибким для частных или субъективных проявлений своего аутентичного или идеального значения, ни применимым для любого общества, оно все еще может принимать форму критического консенсуса на основе двух новых принципов, которые постулируются в данной статье. Непрерывность такого консенсуса, лежащего за пределами манипулирования неэтичной риторикой или демагогией, может гарантировать наличие Полиса, без необходимости прекращения поддерживаю-
щих типичную логику силлогизмов, а также моральных качеств, которые необходимы для осмысленного участия в социальной и политической жизни. Поиск истины, если он не способствует коллективному благу, остается бесполезным в практическом смысле улучшения жизни людей.
Ключевые слова: истина, демократия, политика, гражданин, управление знаниями, прагматизм.
Panos Eliopoulos. Knowledge Management in Modern Democracies and the Issue of Truth
This paper explores the issue of knowledge management in modern Democracies, along with the demands posed by the truth problem. While a singular concept of truth can neither be epistemically safe, thus becoming flexible for partial or subjective demonstrations of its authentic or ideal value, nor applicable for every society, it can still take the form of a critical consensus, based on two new principles that are introduced here. The continuity of such a consensus that lies beyond the manipulation of an un-ethical rhetoric or demagogy can safeguard the existence of the Polis, without having to cease espousing typical logic syllogisms as well as the moral qualities that are essential for a meaningful way of social and political life. If not conducive to the collective good, the search for truth remains futile in the practical level of making people's lives better and of enhancing their common bonds.
Keywords: truth, democracy, politics, citizen, knowledge management, pragmatism
Панос Елюпулос, доктор фшософи, професор, Ушверситет Пелопонесу, Грецш.
Panos Eliopoulos, PhD, Professor, University of Peloponnese, Greece. E-mail: [email protected]
