CC BY
53
УДК: 316.4.06: 37.03
Михайло БОЙЧЕНКО
1СТОРИЧНЕ СТАНОВЛЕННЯ 1НСТИТУЦ1ЙНИХ ЗАСАД КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ: ЕКОНОМ1ЧНИЙ, РЕЛ1Г1ЙНИЙ, МИСТЕЦЬКИЙ ТА В1РТУАЛЬНИЙ ВИМ1РИ
Статтю присвячено виявленню сощальночн-ституцшних передумов виникнення iрозвитку критичного мислення. Приклад успшностi економтних тститущй показуе, що завданням критики е не стыь-ки бути наглядачем-полщейським, який карае за вiдхилення вiд норми, скыьки наставником-натхненником, який сприяе утвердженню нових цтностей, кри-тикуючи недолугкть старих. Варто вiдiйти вiд стереотипу фундаментальног догматичностiрелтйного мислення як несумкног з критикою: дослiдженняре-лтйног кторп показуе, що утвердження догматiв завжди було результатом бурхливог ^ як правило, тривалог релтйног полемжи, догмати народжувалися з критики i потребували критику як заЫб боротьби зi свогми альтернативами. Естетична критика та мистецтвознавство, на наше переконання, дають ключ до розумiння цттсного аспекту тституцшних засад критичного мислення. Вiртуальнi сощальт мережi е вiдповiддю на сустльний запит i пошуки быьш варiативних i выьних вiд догматичних шаблотв механiзмiв здiйснення колективног критики. Наскыьки така вiдповiдь е задовыьною i адекватною до шнця не з'ясовано, оскыьки потенщал використання вiртуального вимiру Ы-ституцшних засад критичного мислення ще остаточно не окреслено — аш ор-гатзацшно, ан концептуально. Поняття етосу виражае сам дух критичностi як таког, що iнституалiзуе сощальну реальтсть не меншою мiрою, атж сама вона спираеться на певн ^титу^й^ засади.
К^^^о^^ слова: критичне мислення, сощальн iнститути, сощальн цтнос-тi, профеЫя, цензори, колективiзм, вiра, секуляризащя, мистецтво, сощальн функцП, вiртуальнi сощальн мережi, етос.
Критичне мислення розвивалося також у тих сферах, яю претендували i претендують на певну спецiалiзацiю i навпъ професiоналiзм у наданш критичних суджень аж до утворення рiзноманiтних шститупв експерти-зи. Ми не прагнемо надати кторичну реконструкшю цих масштабних та багатопланових процесш - ан повну, аш вибiркову. Навряд чи наша роз-вщка може слугувати також рацюнальною реконструкщею становлення економiчних, релшйних, мистецьких та вiртуальних шституцшних засад
критичного мислення. Однак, ми безумовно претендуемо дати необхщ-ний концептуальний поштовх для таких реконструкцш. Для цього ми будемо звертати увагу на окрем1 знаков! поди та резонанст фшософсью пращ - як у минулому, так i у сучасност1. Кр1м того, назван вим1ри будуть проанал1зован1 у Гхньому взаемозв'язку, а також у зв'язку з тими 1ншими вим1рами 1нституц1йних засад критичного мислення, як1 були нами вже проанал1зовано у попередн1й наш1й розв1дщ (Бойченко, 2014).
Звернемося до класики критичного мислення в економ1щ. Ще рим-ляни вивели формулу визначення нев1домого автора певного вчинку
- сл1д шукати того «qui prodest» («кому виг1дно» - лат.). Таким чином, руш1йною силою людських вчинюв е штерес, а у сфер1 економ1ки це правило набуло конститутивного значення, економ1чна теор1я нав1ть вивела, хоча й не без участ1 ф1лософп та сощологп, зокрема, Макса Ве-бера, в1домого своею педантичтстю у пошуку ктини, модель повед1нки так званог «економ1чног людини» («economic man»), вчинки яког зумов-лет лише 1нтересом: тут в1двол1каються в1д ус1х 1нших можливих моти-в1в - емоц1й, дружнього чи ворожого ставлення, звичок, 1деал1зму (па-трютизму, рел1г1йних, естетичних чи будь-яких 1нших нееконом1чних щнностей) та елементарних помилок, неуважност1 чи забудькуватост1
- як кажуть американщ, «nothing personal, just business», тобто «шчого особистого, т1льки б1знес». Таким чином, отримуемо тдстави для здо-буття однозначного 1 ушверсального критер1ю для оц1нки, а отже 1 для критичного мислення - мислення п1д економ1чним кутом зору.
Економ1чний вим1р критичного мислення не означае, що критика ц1кавлять лише економ1чш явища - т, навпаки, в1н може звертати увагу на будь-яю сусшльт явища 1 процеси, але - тд монетарним, утилпар-ним кутом зору. Хто не пам'ятае класичне есе ГеорГа ГеГеля «Хто мис-лить абстрактно?» - тут представлено, м1ж шшим, 1 економ1чний погляд на ун1версам: «- Гей, стара, ти торгуеш тухлими яйцями! - каже покуп-ниця торговщ - Що? - кричить та. - Мог яйця тухл1?! Сама ти тухла! Ти мен1 см1еш говорити таке про м1й товар! Ти! Та чи не твого батька вош1 в канав1 заГли, чи не твоя мати з французами крутила, чи не твоя баба здохла в богадшьш! Бач, ц1ле простирадло на хустку винищила! Знаемо, мабуть, зв1дки вс1 щ ганч1рки та капелюшки! Якби не офщери, не хизу-ватися би тоб1 в шатах! Порядш-бо за своГм будинком стежать, а таким
- найкраще м1сце в тюрм1! Д1рки б на панчохах заштопала! - Коротше кажучи, вона 1 зернини доброго в кривднищ не пом1чае. Вона мислить абстрактно 1 все - в1д капелюшка до панч1х, з голови до п'ят, укут з батьком 1 рештою р1дн1 - п1дводить виключно п1д той злочин, що та назвала ГГ яйця тухлими. Все набувае в ГГ голов1 кольору цих яець, тод1 як т1 оф1цери, яких вона згадувала, - якщо вони, зв1сно, 1 справд1 мають до
цього якийсь стосунок, що вельми сумн1вно, - напевно пом1тили в цiй жiнцi зовсiм iншi деталЬ> (Гегель, 1972: с. 394). Власне, тут йдеться не ст1льки про саме економiчне мислення, ск1льки про його непрямi на-слiдки - у прагненш краще продати товар одна ж1нка готова для його захисту знайти всi реальнi та уявш недолiки своeï опонентки. Але спо-сiб дiï такого критичного мислення ун1версальний - усi вчинки iншоï людини розглядаються п1д господарським кутом зору, iншi мотиви ре-дукуються в1дразу або, так би мовити, у геометричн1й прогрес1ï, м1рою того, як розгортаеться таке економiчне мислення, вилсняючи залишки особистого та й взагал1 людського. Людина починае мислити i д1яти як економiчна машина - можна було би сказати безжально, якби вона ви-являла ознаки нос1я якихось почутт1в (як ран1ше казали, душ1).
Ми св1домо починаемо аналiз економiчного вим1ру критичного мислення з розгляду випадк1в його розширеного i надмiрного, а 1нколи i прямо неправомiрного вживання. Справа у тому, що у наш час панування матерiалiстичного мислення (критикуючи вчення Карла Маркса (Маркс, 1963), представники сучасного сустльства en masse (у переважнш б1ль-шост1 - фр.) е незаперечними перформативними прихильниками сус-шльства споживання, а отже стихшними марксистами) економiчнi кти-ни сприймаються як ютини у останн1й 1нстанц1ï в ус1х сферах сусшльного життя i життевому свт особистост1. Мен доводилося у 2010 рощ на по-передньому з1бранн1 представник1в громадських органзащи з приводу утворення Конституц1йноï комкп у Кивському нащональному ун1вер-ситет1 шеш Тараса Шевченка полем1зувати з харк1вським представником Гельс1нськоï групи 1з захисту прав людини, який щиро i затято твердив, що сл1д рев1зувати усю полгтичну систему п1д кутом зору економiчноï ра-щональност1 - тобто розглядати пол1тичн1 програми як товар, який про-понуеться споживачам-громадянам, з в1дпов1дними наслщками для тих, хто не зум1в св1й полгтичний «товар» продати, тобто полгтичним банкротством. Шоком для присутн1х стало мое питання про те, що якщо прийма-ти таке неприродне рев1зування полгтики економ1кою - всупереч теори соц1альних систем, тод1, неминуче доведеться i доречнсть державного суверенгтету сшввщносити з економ1чними показниками у нашш держа-в1 - якщо у як1йсь сусщнш краïнi (наприклад, на п1вноч1) вищ1 зарплати i пенсп, тод1 було би економ1чно дощльн1ше для наших громадян стати громадянами цiеï краïни, а не нашо^ а якщо ус1 будуть д1яти за цим зраз-ком ращональносп, тод1 i наша держава миттево виявиться банкротом. Сл1д пам'ятати, що зпдно теори сощальних систем Н1класа Лумана, ра-ц1ональн1сть певного системного смислового коду збер1гаеться лише якщо ми не виходимо за меж цiеï системи (Луман, 2007). Так, якби па-трютизм, полпичний устр1й (демократ1я, а не авторитаризм), полгтичш
свободи можна було тодi розглядати як окремий випадок економiчноi системи - вiдповiдно як лояльнсть до держави-корпорацп, толерування и стилю менеджменту та зверхн1сть економ1чних свобод - тод1 пол1тика не була би сощальною системою, не мала би свого власного смислового коду (влади), але була би одшею з тдсистем великоi системи економгки. Щось под1бне пропагував свого часу 1манул Валерстайн, сучасний марксист, висуваючи iдею глобальноi 1ерархи капiталiстичноi св1т-системи (Валерстайн, 2001). Таким чином, очевидно, що економiчний вимiр критичного мислення, до реч^ як i усi iншi не може бути його субстанщйним стрижнем, хоча i дае багато даних для розумшня пiдстав для його функщ-онування i пiдказуе походження багатьох аргументiв сучасноi суспiльноi полемжи. Втш, не-унiверсальнiсть економiчноi рацiональностi як шдста-ви для функцiонування критичного мислення зовсш не заперечуе необ-хiдного опертя такого мислення на економiчнi iнститути та економiчну рашональнють - помiж iнших iнститутiв i рацiональностi. Свого часу ще 1сус виганяв торговцiв з храму, чпк:о позначивши таку не-унiверсальнiсть (Бiблiя, 2004, 1в. 2:13-17). Питання, отже, полягае, передусш, у окреслен-нi меж доречносп економiчноi рацiональностi у обГрунтуванш i пiдтримцi процедур критичного мислення.
Такi межi встановлювалися не прескриптивно, вольовим рiшенням, а напрацьовувалися iсторично, у численних конкуре нтних практиках економiчноi дiяльностi. Цi межi визначалися не в останню чергу як меж! професiйноi дiяльностi експерпв i критикiв. Зрозумiло, що у будь-якому суспiльствi було, е i буде щось святе, недоторканне для критики - якщо не боги чи Бог, тодi права людини чи и свободи, або справедлива оплата пращ. Але крш цiеi вищоi планки для критики завжди е i нижча - те, що зветься непрофесiоналiзмом. Саме критерп непрофесiоналiзму у крити-цi якраз i найбiльш цiкавi з економiчноi точки зору - тобто що не заслу-говуе на оплату пращ критика чи експерта.
Взiрцем професiоналiзму для всiх часiв е Марк Тулш Цицерон - не лише як прекрасний виконавець свои професшних обов'язкiв, але також i як людина, яка не лише усвiдомлювала самi цi обов'язки, але й добре розумша iхне походження i призначення, людина, яка на фшософських засадах iх чи не вперше системно концептуалiзувала: «Все, що народить земля, - все це призначене для корисп людей; люди ж, своею чергою, теж народжеш для людей, щоб вони могли приносити користь одне одному, тому, зпдно до природи, необхщно працювати для сильного блага, уживаючи в^ сили i здiбностi на те, щоб тiснiше пов'язати людей в едине суспшьство» (Цицерон, 1993: 1, 22). Ул професп призначенi для створення суспiльних щнностей, а отже, слiд критично ставитися до на-магань пiдмiнити це вище призначення професш iншими, другорядними
цшями профес1й (без яких вони також неможлив1) - зароб1тку, кар'ери тощо. Цицерон був сам досконалим критиком, i у його фшософських трактатах, полемiчних працях та iнвективах знаходимо прекраснi зразки професiйноi критики та розгорнуту рацiональну аргументац1ю на користь тако1 критики та щодо належного зм1сту такоi критики. Для Цицерона взагал! критика е найб1льш моральною справою - в1н перекладае у листах до Аттика, зокрема, за свщченням Утченко, давньогрецьке етично «належне» як профес1йний «обов'язок»: «...поняття стоiчноi етики KaO-qKov («належне») - Цицерон перекладае словом officium (обов'язок)... Вчення про «належне» св1дчило про пом'якшення ригоризму Староi Стоi, мабуть, у зв'язку з пристосуванням до завдань прикладноi моралi. М1ж 1деалом «блаженного» (мудрець) i «порочно» людини ставиться тепер ф1гура лю-дини, «яка прагне» (npoKonxrav), а м1ж благими д1ями i пороком - належ-ний вчинок, «належне» (то каб^к ov)... Терм1н «officium», яким вир1шив скористатися Цицерон, мав в Риш практичний i ц1лком конкретний характер, та й сам Цицерон не розум1в його абстрактно, в сенс1 якогось загальнолюдського обов'язку. Його бшьше ц1кавило питання, наск1льки можна докладати цей терм1н до державних обов'язк1в...» (Утченко, 1993: с. 168-169). Таким чином, людина-критик не е сама щеальною, але прагне до 1деалу i вказуе на нього 1ншим.
Тут Цицерон додае грецького ф1лософського обГрунтування i концеп-туалтзуе ту практику, яка у Давньому Риш, очевидно, на шших, не лише давньогрецьких, але, значною м1рою, i на власних засадах породила 1н-ститут цензор1в (Маркин, 2016: с. 7). Цицерон так визначав обов'язки цензор1в: «Нехай цензори шдраховують народ за в1ковими групами та складають списки потомства, челян i майна; нехай в1дають вони м1сь-кими храмами, дорогами, водопроводами, ерар1ем, надходженням да-нини; нехай розпод1ляють вони народ за трибами, д1лять населення за майном, в1ковими групами та станами, призначають юнацтво в кшноту i п1хоту, забороняють залишатися безшлюбними, наглядають за звичая-ми народу, не залишають в сенат1 знеславлених людей» (Цицерон, 1993: III, 3). Таким чином, починаючи з V столптя до н.е. обов'язки цензо-р1в, завжди будучи пов'язаними з полпичною д1яльшстю, поступово стають все менш рел1г1йними i все б1льш пов'язаними з моральними та ф1нансовими питаннями. Показово, що обмеження щодо функцюну-вання цензор1в, зокрема iхнього обрання на посади були чи не найб1льш строгими серед 1нших полпичних посад - сам1 цензори мали бути не-погршимими для того, щоби засуджувати 1нших. Вт1м, ц1кава сама доля цього 1нституту псля пад1ння Римськоi 1мперп: цензура б1льшою м1рою втратила св1й полпичний та юридичний статус, зате посилила своi мо-ральш позицп. В1дпов1дно, ус1 т1, хто виконуе ниш функцп римських
цензор1в, явно чи неявно також претендують на певну моральну неза-лежнiсть i право морально судити 1нших. Досить лише згадати амбщп соцiологiв або iнтелектуалiв у сучасному суспiльствi (Монжен, 2011).
Ц1каво також, що при введенн посади цензор1в Серв1й Тул1й передо-ручив ïm окремi функцп консул1в (1стор1я, 2015: с. 39), а також здшснення спец1альних о6ряд1в очищения (lustrum или lustratio), коли вони зд1йсню-вали д1ï, як1 мали прихилити «безсмертних бог1в зробити державу рим-ського народу кращою i досконал1шою»: «ut dii immortales populi Romani res meliores amplioresque facerent» (лат.). Враховуючи сучасн запити на люстращю, тобто також своер1дне очищения, щоправда без божественноï допомоги, можна не дивуватися т1й к1лькост1 претендент1в на роль цен-зор1в у сусп1льств1 - як серед полггичних д1яч1в, так i серед журнал1ст1в i просто мешканц1в в1ртуальних мереж. Вщмшшсть же полягала, зокрема, у тому, що така люстрац1я у Давньому Римм була перюдичною (раз на п'ять рок1в), а не апокалштичною, а по-друге, хоча й могла мати негативш на-сл1дки для тих, хто не виправдав покладених на нього обов'язюв, могла також мати i наслщки позитивн i означати також очищення в1д покаран-ня - за умови його спокути. Таким чином, кторично роль соцiальноï критики могла бути не лише каральною, але i виправдальною.
Все ж бшьш важливим видаеться те, завдяки чому цензори отримують таку владу - завдяки захисту сусп1льноï значущост1 профес1йноï д1яльнос-т1 громадянина. З одного боку, вони сам1 не виконують якоïсь виробничоï фуикц1ï, ïхня основна сустльна роль - ощнювати i наглядати. З шшого боку, вони сам1 не створюють щнност1, вони лише чггко ïх вир1зняють та 1дентиф1кують м1ру вираженост1 цих щнностей у поведшщ конкретних громадян. Отже, мова йде про працю як щнтсть та iï захист через критику. Наприклад, Цицерон анал1зуючи р1зн професп, найб1льш шляхетною вважае не справу цензор1в, а справу хл1бороб1в. Д1йсно, якщо задуматися, то для професюнал1заци рол1 сощального критика, необх1дна можливкть для окремих громадян мати дозв1лля - як для розвитку критичного мислення, так i для незащкавленого його застосування. Таким чином, сам критик мае бути незаангажованим якимись окремими сусп1льними 1н-тересами. Так, ктор1я шституту цензор1в у Давньому Римм показуе, як по-слщовно римляни намагалися уникати р1зними формальними вимогами упередженкть цензор1в (Маркин, 2016).
Приклад цензор1в також значущий тому, що вказуе на глибоко не-економ1чн1 джерела економiчноï ращональност1 - якщо «економ1чна людина» здатна д1яти вкрай посл1довно i у цьому сенс1 критично щодо ус1х позаеконом1чних чинникв, то лише тому, що вже обрала певний позаеконом1чний чинник як винятковий, такий, що переважае ус1 1нш1 - i саме йому слугуе досконала калькулятивна машина економiчноï ра-
цюнальносп, а не сама co6i, як це видаеться критикам теорп соцальних систем, як от Жану Бодрiяру (Бодрiяр, 2010). Самi економiсти визна-ють важливiсть неекономiчних чинник1в для формування норм еконо-мiчноi шституцшно1 повед1нки, про що св1дчить позиц1я нобел1вського лауреата Дагласа Норта: «Важливкть добров1льно обраних кодекс1в по-вед1нки для обмеження повед1нки, спрямованоi на максишзащю багат-ства, в багатьох контекстах також очевидна» (Норт, 2000: с. 60). Ось що саме мае на уваз1 Норт: «Широкий спектр людських дш , як-от: ано-н1мне донорство, вщдашсть щеологи (наприклад, комушзму), глибок1 зобов'язання перед релшйними приписами або навпъ пожертвування власним життям заради абстрактних справ, - можна було б вщкинути, якби вони були 1зольованими под1ями. Однак, вони не е такими i мають бути взят1 до уваги, якщо хочемо поглибити наше розумшня людськоi поведшки. Якщо наше розумшня мотивацп неповне, ми все ж таки мо-жемо зробити крок уперед, явно врахувавши, як шституци зм1нюють плату за переконання 1ндив1да i таким чином вщнрають критичну роль у тому, що 1нш1 мотивацп, не побудоваш на максишзацп багатства, впли-вають на вар1анти вибору» (Норт, 2000: с. 38-39).
Таким чином, Норт акцентуе увагу саме на мотивац1йн1й рол1 еко-ном1чних 1нституц1й, а отже i критики, яку вони здшснюють. Причому критичшсть тут використовуеться у 1ншому, сум1жному ii значенш - ви-значенш допустимих меж. Д1йсно, якби не економ1чш 1нституцп, по-заеконом1чш чинники, за лог1кою Норта, навряд чи могли би змшити економ1чну повед1нку, ор1ентовану на 1деал вигоди i не збитковость Але й незбитковкть та вигода не перекреслюються цими 1нституц1ями, але сполучаються з1 збитковими самими по соб1 цшностями таким чином, що пщсилюють як ефект вигоди, так i ефект реал1зац1! позаеконом1чних ц1нностей. Мова йде при цьому не про будь-яю «щеалктичш ц1нност1», а саме т1, яким пасуе американський терм1н «емерджентш» («emergent» - той, що виникае - англ.), тобто таю межов1, що позначають передн1й край можливого, те нове, що виникае на меж! напруження, на горизон-т1 осмисленост1 певного феномену. Класичним прикладом залишаеться розкрита Максом Вебером «виб1ркова спор1днешсть» певних тип1в еко-номiчноi ращональносп та певних тип1в етики на приклад1 зах1дноевро-пейського каттал!зму та протестантськоi етики. Таким чином, приклад усшшносп економ1чних 1нституц1й показуе, що завданням критики е не ст1льки бути наглядачем-пол1цейським, який карае за вщхилення в1д норми, скшьки наставником-натхненником, який сприяе утвердженню нових ц1нностей, критикуючи недолулсть старих.
П!д цим кутом зору набувае нового значення класичне твердження ГеорГа ГеГеля щодо рол1 заможних громадян як основноi складовоi громадян-
ського суспшьства (Гегель, 2000а). Економчна незалежнсть таких суб'ект1в постае не просто як запорука ïхньоï спроможност1 втшювати т1 самостшт i рашональн р1шення, про як1 писав 1мануш Кант у свои розмислах про людину Просв1тництва (Кант, 1966), але i як передумова вт1лення насл1дк1в критичного мислення загалом. Зв1сно, варто мати на уваз1 значно ширше розум1иня критичного мислення, ан1ж це передбачав ГеГель у «Феноменологи духа» (Гегель, 2000в), але все ж головна геГелева 1дея щодо необхщнос-т1 орган1зац1йно забезпечувати своï р1шення, робити суспшьство д1йсним («wirkliche» - н1м., в1д «wirken» буквально - д1яти, впливати) дала потуж-ний поштовх н1мецькому соц1ально-фшософському мисленню як мислен-ню приииипово критичному на практищ, а не у чистих розмислах.
Нарешт1 не можна об1йти також апори економ1чного мислення як мислення критичного, як1 пов'язан1 з поширеною австр1йською школою полп-економи критикою будь-яких форм колектишзму (Хайек, 1992) на засадах економ1чного суб'ектив1зму апрюрност1 ринку. Головною апорь ею економ1чного мислення, яку ми вже згадували i яку гранично заго-стрили австршщ, була апор1я «1ндив1дуал1зм-колектив1зм», а саме: яким чином ор1ентован1 на власний 1нтерес 1ндив1ди вреши-решт будують нацюнальну економ1ку. Для нас ця апор1я набувае вигляду: як 1ндивь дуальна соцальна критика сприяе становленню сусп1льного блага, про яке писали ще Аристотель та Цицерон. В1дпов1дь на це питання краще давали представники теор1й колективноï ди (Олсон, 2004), теор1й сп1ль-них ресурс1в (Остром, 2012), ан1ж крайн номшалкти: 1ндив1дуальна критика мае бути обмежена правилами поведшки, ор1ентованими на за-хист умов спЫснування. Це аж н1як не якийсь трансцендентальний со-цальний контракт, але його контрфактичш «ослаблеш» модел1: кожне з таких правил потребуе окремого генерування, воно не е ун1версальним, але поступово викристал1зовуеться з практики взаемоди конкретних 1н-див1д1в i набуваючи видимост1 ун1версального, мае шанси бути значною м1рою визнаним 1ншими 1ндив1дами - з 1нших сп1льнот, з 1нших поко-л1нь. Таким чином, анал1з економ1чних 1нститут1в п1дводить до думки, що критика потр1бна не лише для руйнаци в1джилих, неефективних, а то й дисфункцюнальних форм соц1альност1, але ще б1льш важлива для рефлекси над новими формами сощальност1, а саме - у режим1 соцаль-ного конструктив1зму. Теоретичне осмислення такого конструктив1зму зустр1чаемо, однак, вже зовс1м далеко за межами економiчноï сфери - у традици феноменологiчноï (Бергер, 1995) та аналiтичноï (Searle, 1995) ф1лософи. Вт1м, втрата конкретики, матер1альност1 економ1чного мислення в1дразу реан1муе схильнкть до невиправданого i необГрунтова-ного хол1зму, неявного, але тим б1льш небезпечного «перескакування» в1д конкретних сшльнот до усього людства. Неефективнкть глобальних
схем в економщ особливо шюструвати не доводиться, досить згадати важку ютор1ю увести мiжнародну економ1чну взаeмодiю у хоча би яКсь iнституцiйнi рамки - ВТО, МВФ тощо, або ж звернути увагу на спроби узгодженого вирiшення проблеми глобального потеплшня за допомо-гою Кiотського протоколу.
Колiзiю спiввiднесення сп1льноти i людства краще iнстигуцiйно опра-цьовано, однак, у церковнш традицп, що привертае увагу до необхiдностi огляду ролi релiгiï у становленнi критичного мислення. Вiра постае тут як водночас особисткна, спiльнотна та унiверсальна цшшсть, яка потребуе свого захисту через критику - як нерелшйних позицш, так i релiгiйних, але зовшшнк або еретичних. Варто вiдiйги вщ стереотипу фундаменталь-ноï догматичностi релшйного мислення як несумiсноï з критикою: досль дження релiгiйноï iсторiï показуе, що утвердження догматiв завжди було результатом бурхливоï i, як правило, тривалоï релiгiйноï полемжи, догма-ти народжувалися з критики i потребували критику як засiб боротьби зi своïми альтернативами. 1нше питання - природа та^ полемжи i критики. Важливим для розумiння шституцшних засад специфiчного рель гiйного забезпечення критичного мислення е аналiз ставлення римськоï iмперiï до мiсцевих релшй i виникнення зачаткiв iнституту свободи совь стi, виходячи з визнання не просто факгичностi, але нормальносп рель гiйного плюралiзму (Iсторiя, 2015: с. 561). Культура плюратзму у релшй-ному мисленнi поступово розвиваеться i всередиш християнства - маемо звернути увагу на розвиток критичного мислення у релшйних диспутах, передусш на феномен появи концептуалiзму П.Абеляра. 1стина виникае з квалiфiкованоï полемжи - ось найважливший для нашого дослщження критичного мислення висновок з концептуалiзмy
Окремий i значний внесок в усю юторда становлення шституцшних засад критичного мислення, а не лише його релшйний вишр, являе критика традицшного християнства Мартином Лютером. Вщштовхую-чись вiд апеляцiï до незаперечного авторитету особистоï вiри, протестантизм шдносить роль особистостi як творця нового сошального свiту. На практищ це сприяло конструюванню нового типу комунiкативних спiльнот - спшьнот модерного типу, про який ми писали ранше (Бой-ченко, 2011: с. 8-19).
Важко заперечувати юторичну мiсiю атеïзму у стимулюваннi критичного мислення, однак шституцшш засади такого мислення утверджува-лися передусш завдяки процесам секуляризацiï та ширше - проекту Про-свiтництва. Важливе переосмислення секуляризацiï не як антицерковного процесу, але як процесу оновлення самоï церкви пропонуе Чарльз Тейлор (Тейлор, 2013). Попри спроби радикально i остаточно замшити авторитет Бога авторитетом Розуму, все ж варто зазначити, що шституцшно церква
не лише зумша знайти стльну мову з1 свгтськими емансипованими ш-ститутами, але й значною м1рою скористалася з тих здобуткв критичного мислення, як1 напрацювали ц1 нов1 1нститути. Особливо показовим е ви-користання у рамках дослщжень католицько! церкви наукових метод1в: так, наприклад, з досконалою системою сощального вчення католицько! церкви (Компенд1ум, 2008) не може нав1ть близько конкурувати за м1рою обГрунтування та усунення внутр1шн1х суперечностей жодна шша соць ально-фшософська доктрина: нав1ть марксизм, який тривалий час мав надпотужну державну щцтримку у багатьох крашах свпу
З позиц1й системного пщходу нами було проанал1зовано св1тогляд як соц1альний 1 п1знавальний феномен (Бойченко, 2010), а також специфику самого феномену релни з точки зору сшввщнесення 11 ц1нн1сних та функ-ц1ональних характеристик (Бойченко, 2012). Саме свпоглядна складова видаеться нам найбшьш важливою при анал1з1 рел1г1йних шституцшних засад критичного мислення. В цшому релшйний св1тогляд задае суспшь-ству вишр належного, яке спрямовуе людство на шлях вдосконалення 1 модершзаци. «Старе» (уособлене в поганств1) стае поганим, тим, що треба долати. Суспшьство перетворюеться на проект. Наскшьки ж цей проект е вдалим - залежить вщ людського розумшня цього проекту, в1д якост1 його втшення. Карл Поппер вважав, що будь-який проект, п1д який намага-ються п1двести розвиток сусп1льства в цшому, приречений на утоп1чн1сть 1 ненауковють (Поппер, 1994). Ще бшьш загрозливою, на його думку, е небезпека перетворити цей проект на догму в теори 1 виправдання соць альних репрес1й на практищ. Однак, навряд чи Поппер заперечував би проти того, що все суспшьство складаеться з велико! кшькост1 р1зних со-ц1альних проект1в. А саме до цього ус1х в1руючих готуе (якщо й прямо на це не налаштовуе) рел1т1йний свпогляд. Рел1т1йний св1тогляд не схиль-ний занадто заохочувати до створення р1зних проект1в майбутнього, адже в юнцевому рахунку залишаеться один едино ютинний - проект 1суса Христа. Невипадково вс1 людськ1 дол1 в щеал1 мають в1дтворювати долю 1суса (у 11 глибинному, символ1чному значенн1), а вершиною планування свого життя для кожного свщомого християнина мае стати «Наслщування Христу», як 1 назвав свш тв1р, який мае друге мюце за популярн1стю п1сля Б1бли, Фома Кемп1йський (Кемп1йський, 1998).
Звертаючись до необхщност1 ц1нн1сно 1 функцюнально визначитись для адекватного п1знання релни, сл1д звернути увагу, що наука 1 релтя являють собою кожна окрему соц1альну систему, а отже - кожна утворюе власний «водоворот», який у сучасному сусп1льств1 функцюнуе у своему вим1р1 (Бойченко, 2010). У суспшьствах 1ерарх1чних неминуче поставало би питання, що мае домшувати - рел1т1я чи наука (так би мовити, «хто чия служниця»), у сучасному ж сусп1льств1 питання ставиться шакше -
якою мае бути свiтоглядна позицiя дослщника, щоб адекватно i без етс-темологiчних деформацiй передати сутнiсть релшъ Наука таку позицiю надати не може: науковець може зiбрати масу фактичного матерiалу, але належноï штерпретаци, яка пояснила би, як функщонуе релiгiя, вiн дати не в змоз! Для цього потрiбно розушти цiнностi вiруючого. А щоб розумь ти цiнностi вiруючого, треба вiриги самому - неважливо, до я^ б релiгiï не вiдносив себе сам дослщник. Якщо у власнш цiннiснiй iерархiï дослщ-ника немае релшйних цшностей, вiн не зрозуме людину, для якоï такi цшносп е найвищими у ïï свпогляд^ Тому наше особисте переконання полягае у тому, що академiчне релтезнавство не може бути атеïстичним. Його вщмштсть вiд релiгiезнавства конфесiйного - лише у тому, що у конфесшному релiгiезнавствi академiчнi цiнностi займають у свiтоглядi дослiдника мiсце, пщпорядковане релiгiйним цiнностям, тодi як у акаде-мiчному релiгiезнавствi академiчнi щнносп у свiтоглядi дослiдника домь нують над релiгiйними. За умови повноï вiдсутностi релiгiйних цiнностей у структурi свiтогляду дослiдника, такий свiтогляд не може бути основою для функцюнально спроможноï дослiдницькоï позицп щодо релшъ I не лише тому, що самi вiруючi не будуть довiряти дослiдженням релiгiï атегс-том, але й тому, що вш сам буде дослщжувати не релiгiю, а у кращому разi - лише ïï соцшльт, психологiчнi тощо об'ективацп. Але навiть найповш-ший компещщум таких об'ективацiй не пояснить причини ïхньоï появи.
Висновок для критичного мислення у сучасному суспiльствi може бути наступним - релiгiйнi шститути надають той iнституцiйний ресурс знань, технологш експертизи, досвiд обГрунтування та захисту своïх пе-реконань, яким варто послуговуватися кожнiй неупередженiй людиш, яка прагне всебiчно розвивати свое критичне мислення.
Естетична критика та мистецтвознавство, на наше переконання, да-ють ключ до розумiння цiннiсного аспекту iнституцiйних засад критичного мислення. Свого стегального глибокого аналiзу i переосмислення ще потребують критика огидного та недолугого як пошук гармонiï та пщ-несеного задоволення - тобто не просто як вимушений аналiз цiнностей через анти-цшносп (класичнi дихотомп добро-зло, iстина-хиба тощо, у яких субстанцiйними е лише позитивш цiнностi), але як здобуття повно-ти буття у цiннiсному напруженнi, яке неможливе без повноцшних опо-зицiй. Iнституцiйне утвердження такого сприйняття реальностi iсторично здiйснювалося передусш через ri мистецькi жанри, яю легiтимували «ан-ти-цiнностi» - через комедда, сатиру та утопiю як особливi форми соцi-альноï критики. Права шдивща на власне визначення щодо цiнностей та анти цшностей Грунтовно дослiджено 1.Кантом у його вченш про смак та вченш про генiя (Кант, 1964). Шекспровш метафорi свiту як театру сучас-на фiлософiя надае iнституцiалiзованого вигляду у концепцй суспiльства
спектаклю П Дебора (Дебор, 1999). бдшстъ соцально! ди i критики як подолання штучного дистанц1ювання критика в1д об'екту критики допо-магае осмислити концепц1я спорту як перформансу та рол1 спортивного коментаря Ганса Ульриха Гумбрехта (Гумбрехт, 2012). Нижче ми окресли-мо шституцшну позиц1ю мистецтва як аксюлопзм - зверхн1стъ ц1нн1сно-го шдходу над ус1ма можливими 1ншими.
Цштсна позиц1я або ж аксюлопзм полягае у тому, що суб'ективна цштсна ощнка замшяеться об'ективним щинкним визначенням предмету розгляду. На перший погляд, оц1нюемо ми те, що вже кнуе або функцюнуе 1 мае самоочевидне виправдання без будь-яких оц1нок. Ви-м1р належного зг1дно до двох перших парадигм - субстанц1ал1стсъко! та функцюналктсько! - видаеться попервах також чимось другорядним, у кращому випадку складовою частиною пан1вного соц1ального порядку
- або ж тим некнуючим, що може стати кнуючим у майбутньому, або ж однкю з соцальних систем, причому не досить строгою 1 досконалою пор1вняно з 1ншими (Бойченко, 2011: с. 86-99). Яскравим прикладом поз1рно! слабкост1 1 надзвичайного соц1ального потенцалу е сфера ес-тетики. В1дпов1дно, мистецтво та мистецька критика виявляються над-звичайно впливовими - коли беремо до уваги не Realpolitik («реальну пол1тику» - н1м.), тобто, полтгику грубо! сили 1 примусу, а сферу сим-вол1чного капталу 1 символ1чно! влади (Бурдье, 2007). Тут якраз б1льше важить те, чим суспшьство невдовз1 стане, ан1ж те, чим воно поки що е
- тому те, що видаеться поки що невиразним 1 недосить 1нституц1йно та оргашзацшно забезпеченим може у режим1 асиметрично! в1дпов1д1 або так звано! стратеги непрямо! ди перемагати здавалося би непорушн1 1 в1-ками перев1рен1 соц1альн1 структури та схеми взаемоди.
Сучасна соцальна реальнкть у !! в1ддзеркаленн1 науковою картиною свпу являе собою перех1дний перюд до встановлення панування ц1н-шсно! парадигми соц1ального тзнання. Субстанц1ал1стська ж та функ-цюналктська парадигми все бшьше замикаються у окремих соцальних 1нститутах 1 сферах сусп1льного життя. Водночас, деяю ц1нност1 не п1д-лягають виразу мовою субстанц1ал1стсько! або функцюналктсько! парадигм. В ход1 двох свпових воен виявилось, що кожне людське життя являе собою самодостатню, не редуковану н1 до чого 1ншого ц1ннкть. Це знайшло свое ч1тке оформлення у ф1лософ1! екзистенц1ал1зму та у прийнятл свповим сп1втовариством Деклараци прав людини. З 1ншого боку, досв1д тотал1тарних режим1в дов1в важливкть 1 першорядшсть таких цшностей, як батьк1вщина та соцальне забезпечення: перемога над фашизмом та комунзмом була, передус1м, не перемогою збро!, а вищк-тю досягнень у розумшш патрютизму та кращ1й реал1заци соц1ального забезпечення. Адже не е секретом, що тоталп-арш режими трималися за-
вдяки кращому на перших порах соцальному забезпеченню бiльшостi громадян та задоволенню ïх почуття власноï гiдностi - i, не в останню чергу, нацiональноï гщносп. У кожному випадку виявлялося, що заради певних цшностей люди готовi пожертвувати усiм. Цшним виявлялось не просто людське життя, спiльнота, суспiльство як певнi субстанцп або елементи функцiональних систем, а конкретш люди, спiльноти, сус-пшьства для конкретних носив цiнностей. Пщкреслимо, що на вiдмiну вiд попереднiх суспiльств цi цiннiснi явища набувають масового характеру (на перших порах у виглядi тоталiтарних щеологш) i вирiшальним чином визначають спо^б постановки i вирiшення субстанцiйних та функцюнальних проблем.
Цiнностi, як ми зазначали у нашiй монографп, завжди припускають функцiональне витлумачення, однак, кожна цiннiсть припускае неви-значену велику кiлькiсть рiзних функцiональних витлумачень, а отже, не може бути «вичерпана» вщомими у будь-якому дослiдженнi функщ-ональними ïï iнтерпретацiями (Бойченко, 2011: с. 227). Саме у цш функциональны Heemepnmcmi цшностей i криеться, на наш погляд, таемниця ïх гуманн-арного витлумачення як самоцшних i унжальних. Саме це як-найкраще передае мистецтво, що й визначае нередукованкть i неусув-нсть мистецького вимiру iнституцiйних засад критичного мислення.
Таку невичерпнiсть функцiональних витлумачень цшностей можна припускати вже у цариш самих цiнностей - як можливi взаемозв'язки мiж доволi значною кшькгстю цiнностей, якi вже входять до iерархiï цш-ностей та iмовiрнi, ще не вiдомi нам взаемозв'язки з тими цшностями, яю ще не «зареестрованi» дослiдниками i не включен ними до та^ iерархiï (Шелер, 1994). Якщо ж вiдволiчемося вiд Шелеровоï царини цшностей i звернемося до живого розмаптя суспшьного життя та взаемозв'язку цшностей з ситуативними запитами на них у випадкових i до кнця нiколи не передбачуваних ш^альних контекстах, то тут невичерпнiсть функцюнальних витлумачень цшностей е апрюрною - як у зрiзi, доступному гу-манiтарному пiзнанню, так i у предметнш царинi соцiальних наук.
Цшшсна структура певноï соцiальноï системи максимально проста - в принцит вона мае два основних iерархiчних рiвнi: вищий - рiвень базовой визначальноï для цiеï системи цшносп, яка постае як вища мета поведшки будь-якоï особистостi у той час, коли вона пщтримуе цю со-цiальну систему, i нижчий - рiвень, на який ця система опускае усi iншi цшносп, тобто у кращому разi на рiвень засобiв досягнення вищоï мети. Звюно, цi засоби також можуть взаемно пiдпорядковуватися - але також виходячи з единого критерда - реалiзацiï кiнцевоï мети. Щннкна структура особистостi завжди складна i навпъ багатовимiрна. Людина пiдтримуе нерщко гетерогеннi цiнностi, пiдпорядковуючи ïх одна шшш
зг1дно своïм уявленням, як далеко не завжди визначаються ращональ-шстю соцальних систем. Луман навпъ стверджуе, що особисткть е системою, яка е наст1льки ж аутопоетичною, тобто самоорганзованою, як i сошальш системи, однак за своею, в1дм1нною в1д сощальних систем, внутршньою детермшащею (Луман, 2007: с. 337-365). На наш погляд, у ц1й цшнкн1й структур1 особистост1 обов'язково наявш ц1нност1, як е базовими для вс1х соц1альних систем. Обов'язково - адже це умова ви-никнення будь-якоï особистост1 у тому сусп1льств1, яке кнуе завдяки вс1м наявним у ньому соцальним системам.
1нша справа, що базов1 цшност1 сощальних систем займають зовс1м 1нше мкце у ц1инiсн1й структур1 особистост1 - та це було би й немож-ливим, щоб деклька десяткв цшностей (зг1дно до к1лькост1 соцальних систем у конкретному сусп1льств1) одночасно виявлялися на найвищому цшнкному р1вш. Цшнкть, яка е базовою (а отже, цшнкно найвищою) для певноï соцiальноï системи завжди, для особистосл стае цшнкно найвищою, а точн1ше прюритетною, тимчасово, або контекстуально. Така розб1жнкть у час1 i контекст1 м1ж соцальною системою та особис-тктю компенсуеться тим, що жодна соцальна система не е критично за-лежною в1д жодноï особистоси - особистост1 для системи е абсолютно р1внозначними ткю м1рою, якою вони можуть п1дтримувати ïi функцю-иувания, обираючи ïï цшнкть як базову.
Така р1внозначнкть, а точн1ше фуикцiональна екв1валеитнiсть осо-бистостей як потенцшних учасник1в фуикцiоиувания соц1альних систем означае принципову замшнкть i взаемозам1инiсть (для конкретних соц1альних систем) особистостей, як входять у одне суспшьство, тобто суспшьство з1 спшьним для ус1х цих особистостей набором соц1альних систем. Це не означае, що системи «1гнорують» конкретш особистос-т1 - навпаки, перш1 зд1йснюють ретельну селекц1ю останн1х, а для цього створюють умови для залучення особистостей, тобто вмотивовують ïх (грошима, визнанням, самореал1зацкю тощо). З 1ншого боку, хоча й особисткть не настшьки в1льна в1д соц1альних систем - вона без них не може кнувати, але у кожн1й конкретн1й ситуацп особисткть може в1дмовитись в1д участ1 у фуикцiонуваннi певноï соц1альноï системи - але лише на ко-ристь 1ишоï соц1альноï системи, усвщомлюе вона сама це чи ш.
Таким чином, взаемозалежшсть i «зчеплення» фуикцiональних за-пит1в особистостей i соцальних систем зд1йснюеться завдяки ц1ннос-тям. Щнност1, у свою чергу, е субстантивною характеристикою сп1льнот, щодо яких як особистоси, так i соцальш системи постають як похщш. Ця реальнкть набувае дещо 1ншого вигляду у теор1ï особистоси та теори соцальних систем, де в1дпов1дно, особисткть та соцальна система постають як самоорганзоваш. Вт1м, як т1льки в1д теор1ï переходимо
до практики, у якiй соцiальнi системи i особистосп не можуть юнувати одне без iншого, так в1дразу все стае на своï м1сця. Таку практику якнай-краще представляе сфера критичного мислення, у як1й со^а^ьт про-цеси вiдбуваються не у штатному режиш, поза необидню™ контролю i осмислення особистiстю, а якраз навпаки - через сумн1ви, суперечки i конфл1кти, якi надають голос не ст1льки чистим функцюнальним проблемам, скiльки цiннiсному руш1ю цих проблем.
Окремий новiтнiй вимр масового поширення критичне мислення яв-ляють собою вiртуальнi соцiальнi мереж! Вони е вщповщдю на суспшь-ний запит i пошуки б1льш варiативних i в1льних в1д догматичних шабло-н1в механiзм1в зд1йснення колективноï критики. Наск1льки така в1дпов1дь е задов1льною i адекватною - питання ще до к1нця не з'ясоване, оскльки потенцал використання в1ртуального вимру 1нституц1йних засад критичного мислення ще остаточно не окреслено - аш орган1зац1йно, ан концептуально. Вт1м, варто зазначити, що не мережа 1нтернет, а ще феномен друкованоï книги i особливо масовоï преси створив п1дГрунтя для виникнення в1ртуальних мереж. Публ1ка - ось та основа, на як1й виростае сам феномен сучасноï публ1чност1, який досл1джував вже Габр1ель Тард (Тард, 1999). Згодом пресу доповнюють, а згодом зам1щають радю, теле-бачення i к1но як засоби не лише масовоï комунжацп, але й ефективш ка-нали зд1йснення публiчноï критики. Значною м1рою можливост1 цих ме-д1а вже широко проанал1зовано, починаючи з1 знаменитоï прац Маршала Маклюена (Маклюен, 2011). Сучасн мед1а в1др1зняються принциповою можливктю пришвидшити зворотнш зв'язок настшьки, що споживач шформацп перетворюеться на iï сп1втворця. Для критики цього перюду важливе включення масового споживача 1нформацп у справу соцiальноï критики завдяки 1люзи анон1мност1 участ1 у в1ртуальних мережах. До к1н-ця ще не проанал1зовано i далеко не концептуал1зовано конструктивн1сть i деструктивн1сть критики у мереж 1нтернет, у як1й соц1альн1 протести межують, а 1нколи зливаються з трол1нГом, фейковими под1ями тощо.
У цьому короткому огляд1 варто зупинитися не ст1льки на технолоич-них можливостях, як! надае в!ртуальна реальшсть, ск1льки на головному соц1ально-технолог1чному досягненн1 вiртуальноï реальност1 - спро-щенн процес1в генерал!зацп соцiальноï критики. Така генерал1зац1я все б1льшою м!рою робить надлишковими р!зного штибу «ун1версальш» конструкти, як! справедливо критикували Жан Франсуа Лютар як мета-наративи (Лиотар, 1998), а Жан Бодр1яр складов1 г1перреальност1 (Бо-др1яр, 2004). Теоретична постановка питання про ц1нност1 у рамках пари категорш «ушверсальне/партикулярне» видаеться проблематичною, хоча i вказуе на важливу реальну кол1з1ю погодження ц1нностей р!зних соц1альних сп1льнот. Коли застосовують поняття «ун1версальне» i «пар-
тикулярне», це в1дразу налаштовуе на визнання первинност1 ун1вер-сального як ц1лого пор1вняно з партикулярним як частковим: частина не може кнувати без ц1лого i не може задов1льно бути пояснена без ро-зум1ння ц1лого. У цьому полягае не ст1льки герменевтичне коло, скльки холктська п1знавальна настанова, яка передбачае дедуктивне (або ана-лоичне йому по суп) виведення окремого 1з загального, часткового 1з ц1лого. Якщо у випадку розгляду понять такий дедуктивно-холктський п1дх1д видаеться ц1лком виправданим, то стосовно соцальних ц1ннос-тей в1н видаеться нам таким, що не в1дпов1дае сам1й сутносп ц1нностей.
Якщо поняття можуть мати загальне (ун1версальне) значення, яке може конкретизуватися у окремих випадках ïхнього (партикулярного) осмислення, то щнносп виростають з конкретики соц1ального досв1ду, а вже пот1м можуть до певноï м1ри i у певному стосунку бути генерал1зова-ними, тобто набувати певний ступ1нь узагальнення, але н1коли не сяга-ти обсягу квантора ун1версальносп. Жодна цшнкть не може стосувати-ся ус1х без винятку: якщо вона такою виглядае для нас, це не означае, що вона такою була завжди i такою залишиться у майбутньому. Наприклад, наявнкть уявлення про свободу як базову соцальну ц1ннкть впевнено ф1ксують, починаючи з iудейськоï релггп, а саме того моменту ïï роз-витку, коли Авраам укладае з Богом заповп (XVIII або Х1Х ст. до н.е.). Справа не ст1льки у тому, що припиняються кривав1 жертви, як прямо або опосередковано-символ1чно були людськими жертвами (зо крема, первкткв), але у причин припинення цих жертв: вс1 люди в1ри визна-ються р1вними перед Богом на п1дстав1 визнання ïхнього права в1льно укладати з ним заповгт. Згодом, через аврам1чн1 релггп ця 1дея свободи поширюеться свгтом i саме вона лежить в основ1 сучасних уявлень про свободу. Однак, за час своеï еволюцп, вона ув1брала в себе багато шших уявлень про свободу, втратила рел1г1йний п1дтекст, а сама л1берал1зац1я набула переважно пол1тичного звучання. Якою буде свобода як ц1нн1сть у майбутньому - важко передбачати зараз, хоча вона буде безумовно спиратися на попередш уявлення про свободу.
Наша позиц1я полягае у тому, що сощальш ц1нност1 у якост1 пер-винноï основи свого виникнення i розвитку мають конкретн1 соцаль-н1 сп1льноти, причому такого обсягу, який уможливлюе внутр1шню комун1кац1ю м1ж ус1ма ïхн1ми членами, а тому у строгому сенс1 слова комун1кативними сп1льнотами. Комун1кативн1 сп1льноти створюють власш життесв1ти як результат тривалого сп1льного соц1ального досв1ду на противагу досв1ду 1нших соц1альних сп1льнот. Драматичн1 поди цього досв1ду - як позитивш, так i негативн1 - тобто поди, як1 пов'язан1 з утвердженням або з1 зм1ною п1дстав соцiальноï 1дентичност1 цих сп1ль-нот, i е причиною виникнення сощальних цшностей.
У процес1 взаемодп одних комун1кативних сп1льнот з 1ншими неми-нуче виникають ситуацп незб1гу ц1нностей, як можуть мати наслщком як тривалий i все б1льш гострий конфл1кт цшностей, так i спроби уникнути такого конфл1кту завдяки д1алогу та пошукам п1дстав для порозум1ння. Так п1дстави виникають, якщо представники однiеï сп1льноти зд1йсню-ють селекц1ю ц1нностей 1ишоï i визнають значущими для себе хоча би певш ц1нност1 1ншоï сп1льноти (як Ромео Монтекк визнае значущсть Джульетти Капулетп). Справжн1ми п1дставами для порозум1ння якраз i виступають прецеденти погодження ц1нностей р1зних комункативних спшьнот, або вироблення у процес1 комун1кацп м1ж окремими представ-никами цих сп1льнот нових ц1нностей, як виражають значущсть самоï комун1кацп щодо порозум1ння. Тобто, будучи р1зними за своïм зм1стом, по своïй форм1 ц1нност1, вироблен в ход1 д1алогу м1ж представниками р1з-них сп1льнот, будуть ц1нностями порозум1ння (наприклад, взаемноï толерантности. Так ц1нност1 можуть поширюватися на значну частину або ж навпъ ус1х представник1в тих комункативних сп1льнот, в1д 1мен1 яких йшов д1алог про порозум1ння. Таким чином, взаемна селекц1я ц1нностей представниками р1зних комунжативних спшьнот може доповнюватися творенням нових, сп1льних для обох цих сп1льнот ц1нностей. Цей до пев-ноï м1ри 1ндуктивний шлях лежить в основ1 процедури генерал1зацп сощ-альних ц1нностей i завжди передбачае не теоретичне виявлення спшьного зм1сту (як це можливо у випадку п1знання соцально важливих понять), але практичне утвердження на засадах спшьного соц1ального досв1ду.
Саме поняття етосу передае нередуковангсть життесвпу комунжативних спшьнот до понят1йно-зм1стових п1дстав порозум1ння. Цей етос може бути переданий лише сукупн1стю i 1ерарх1ею ц1нностей конкретних комун1кативних спшьнот i н1коли не може набути унверсального поширення, хоча етоси клькох таких сп1льнот i можуть стати п1дставою для утворення б1льш вузького цшнкно, але за обсягом генерал1зованого етосу ïхнього порозум1ння. Поняття етосу виражае сам дух критичност1 як тако^ що 1нституал1зуе соцальну реальнсть не меншою м1рою, ан1ж сама вона спираеться на певш 1нституцшш засади.
Лггература:
1. Августин Блаженный. О граде Божием /Блаженный Августин [пер. с лат.]: В 4-х тт. - М.: Изд-во Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1994. - Т. 1. - 394 с.; Т. 2. - 336с.; Т. 3. - 281с.; Т. 4. - 404 с.
2. Бергер П. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания / Питер Бергер, Томас Лукман ; [пер. с англ. Е. Д. Руткевич ; Вступление Е. Д. Руткевич]. - М. : Медиум, 1995. - 324 с.
3. Б1бл1я [Електронний ресурс] /пер. украшською Фшарета - Режим доступу: http://vydavnytstvo.org.ua/bibliia.html
4. Бодршяр Ж. Симулякри i симуляцш / Жан Бодрийяр; [пер. з фр. В.Ховхун]. - К.: Основи, 2004. - 230 с.
5. Бодршр Ж. Фатальт стратеги [Текст] / Жан Бодiяр [пер. з франц. Леотда Коно-новича]. - Львiв: Кальварш, 2010. - 192 с.
6. Бойченко М.1. 1сторичне становлення iнституцiйних засад критичного мислення: щейний, освйнш, правовий та полiтичний вимiри / М. I. Бойченко // Фшо-софш освiти. - 2014. - № 2. - С. 80-97.
7. Бойченко М.1. Системний пщхщ у соцiальному пiзнаннi: цiннiснi i функцюналь-нi аспекти : [Монографiя] / М.1. Бойченко. - К. : ПРОМ1НЬ, 2011. - 320 с.
8. Бойченко М. I. Сощально-фшософське бачення системоутворюючого характеру свггогляду / М. I. Бойченко // Вюник НТУУ «КШ» Фiлософiя. Психологш Педа-гогiка. - Вип. 3'2010. - С. 18-22.
9. Бойченко М. I. Цiннiснi i функцюнальш аспекти дослiдження релт! (системний шдхщ) / М. I. Бойченко // Полйолопчний вiсник. - К. : ШТАС, 2012. - Вип. 66. - С. 75-84.
10. Бурдье П. Социология социального пространства / Пьер Бурдье ; [пер.с фр.; отв. ред. перевода Н.А. Шматко]. - М. : Институт экспериментальной социологии; СПб. : Алетейя, 2007. - 288 с.
11. Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире /И.Валлерстайн; пер. с англ.П. М. Кудюкина. Под общей редакцией канд. полит. наук Б. Ю. Кагарлицкого. СПб.:Издательство «Университетская книга», 2001. 416 с
12. Габермас Ю. Фшософський дискурс Модерну / Ю.Габермас [пер. з шм. В.М.Куплша]. - К.: Четверта хвиля, 2001. - 424 с.
13. Гегель ГВ.Ф. Кто мыслит абстрактно? / ГВ.Ф.Гегель [перевод с немецкого] // Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет: В 2-х тт. - Т. 1. /Сост., общая ред. и вступит. статья А. В. Гулыги. - М.: Мысль, 1972. - С.388-394.
14. Гегель Г.В.Ф. Основи фшософи права, або Природне право i державознавство / Георг Вшьгельм Фр!^х Гегель ; [Пер. з шм.] К.: Ютверс, 2000а. - 336 с.
15. Гегель Г В. Ф. Феноменология духа / Г. В. Ф. Гегель ; [перевод с немецкого]. - М. : Наука, 2000в. - 495 с.
16. Грей Дж. Поминки по Просвещению /Дж. Грей [пер. с англ.. под общ. ред. Г.В. Каменской]. - М.: Праксин, 2003. - 368 с.
17. Гумбрехт Г.У. Похвала спортивнш крас / ГУ.Гумбрехт; [Пер. з англ. М. Бистриць-ко!]. - К.: ДУХ I ЛГГЕРА, 2012. - 216 с.
18. Дебор Г Общество спектакля /Ги Дебор; [пер. с фр. С. Офертаса и М. Якубович].
- М.: Логос, 1999. - 224 с.
19. Делез Ж. Эмпиризм и субъективность: опыт о человеческой природе /Ж.Делез [пер. с фр.]. - М.: ПЕРСЭ, 2001. - 480 с.
20. Iсторiя европейсько! цивЫзаци. Рим. /За ред.. Умберто Еко; [пер. з гил. Л.Д.Ципоренко, ГВ.Рудницько!, О.С.Гавенко, Ю.В.Григоренко, В.О.Пшоняк, О.В.минтини, Д.В.Кюсака; худож.-оформлювач Г.В.Ккель]. - Х.: Фолю, 2015.
- 1031 с.
21. Кант И. Критика способности суждения / И. Кант; [пер. с нем.] // Кант И. Сочинения: в 6 т.. - М. : Мысль, 1964. - Т. 5. - 564 с.
22. Кант И. Ответ на вопрос: Что такое Просвещение? / Иммануил Кант; [пер. с нем.] // Кант И. Сочинения: в 6 томах. - М.: Мысль, 1966. - Т. 6. - С. 25-37.
23. Кемпшський Т. Наслiдування Христа /Тома Кемпшський [пер. з лат.]. - Львiв: Свiчадо, 1998. - 312 с.
24. Компевддум сощально! доктрини церкви; [пер. з лат. Ольги Живищ]. - К.: Кай-рос, 2008. - 550 с.
25. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Жан-Франсуа Лиотар [пер с фр. Н.А. Шматко]. - М.: Институт экспериментальной социологии, Спб.: Алетейя, 1998. - 160 с.
26. Луман Н. Социальные системы. Очерк общей теории / Н. Луман ; [пер. с нем. И. Д. Газиева ; под ред. Н. А. Головина]. - СПб. : Наука, 2007. - 648 с.
27. Майер-Абк К.М. Повстання на захист природи. Вщ довкшля до спшьно свйу /К.М. Майер-Абк [переклад з шм., шслямова, примики Анатолш брмоленка].
- Ки!в: Лiбра, 2004. - 196 с.
28. Мак-Люен М. Галактика Гутенберга: Становлення людини друковано! книги. -3-те вид. / М. Мак-Люен ; [пер. з англ. А. А. Галушки, В. I. Постткова]. - К. : Шка-Центр, 2011. - 392 с.
29. Маркин А.Н. Институт цензуры в римской республике / А.Н. Маркин // Вестник Удмуртского университета: История и филология. - 2016. - Т.26. - Вып.1.
- С. 7-16.
30. Маркс К. До критики полгтично! економи. Передмова./ К.Маркс; пер. з тм. // Маркс К., Енгельс Ф. Твори: пер. з 2-го рос. вид. - К.: Держполйвидав УРСР, 1963. - Т. 13. - С. 5-9.
31. Монжен О. Виклики скептицизму у. Змши штелектуального пейза-жу Франци / О. Монжен ; пер. з франц.: Т. Етченко, С. Йосипенко, А. Репа; вщп. ред. В. I. Кебуладзе. - К.: Дух i лиера, 2011. - 360 с.
32. Норт Д. Тнституци, шституцшна змiна та функцюнування економiки / Д. Норт ; [пер. з англ. I. Дзюб]. - К. : Основи, 2000. - 198 с.
33. Олсон М. Лопка колективно! ди: суспiльнi блага тi теорш груп /Менкур Олсон ; [пер. з англ.. Сергш Слухая]. - К.: Лiбра, 2004. - 272 с.
34. Остром Е. Керування спiльним. Еволющя iнститутцiй колективно! ди / Елшор Остром; [пер. з англ.. Т.Монтян]. - К.: Наш час, 2012. - 398 с.
35. Поппер К. Вщкрите суспшьство та його вороги. Т.1: У полот Платонових чарiв / К.Поппер [пер. з анг. О.Коваленко]. - К.: Основи, 1994. - 444 с.
36. Тард Г. Общественное мнение и толпа /ГТард; [пер. с фр. под ред. П. С. Когана].
- М.: КСП+, 1999. - 203 с.
37. Тейлор Ч. Секулярна доба. Книга перша. / Ч. Тейлор ; [пер з англ]. - Дух i лиера, 2013. - 664 с.
38. Утченко С.Л. Трактат Цицерона «Об обязанностях» и образ идеального гражданина С.Л.Утченко // Цицерон О старости. О дружбе. Об обязанностях. - М.: Наука, 1993. - С. 159-174.
39. Хаек Ф. фон. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма /Фридрих Август фон Хаек; [Пер. с англ.]. - М.: Новости-СаЫ1аху, 1992. - 304 с.
40. Хоркхаймер М. Диалектика просвещения: Философские фрагменты / М. Хорк-хаймер, Т. В. Адорно ; [пер. с нем.]. - М.-СПб. : Медиум. Ювента, 1997. - 311 с.
41. Цицерон. Диалоги: О государстве; О законах / /Марк Туллий Цицерон ; [пер. лат; изд. подгот. И.Н. Веселовский, В.О. Горенштейн и С.Л. Утченко; Отв. ред. С.Л. Утченко]. - М.: Наука, 1966. - 224 с.
42. Цицерон. Философские трактаты: О старости. О дружбе. Об обязанностях / Марк Туллий Цицерон ; [пер. лат.]. М.: Наука, 1993. - 382 с.
43. Шелер М. Ordo amoris / М. Шелер ; [переклад] // Шелер М. Избранные произведения. - М. : Гнозис, 1994. - C. 339-376.
44. Searle J.R. The Construction of Social Reality / Searle John. - New York: The Free Press, 1995. - 241 p.
45. Taylor Ch. A Secular Age / Ch. Taylor. - Cambridge, Mass.; London: The Belknap Press of Harvard University Press, 2007. - 874 p.
Михаил Бойченко. Историческое становление институциональных основ критического мышления: экономическое, религиозное, художественное и виртуальное измерения
Статья посвящена выявлению социально-институциональных предпосылок возникновения и развития критического мышления. Пример успешности экономических институтов показывает, что задачей критики не столько быть блюстителем-полицейским, который наказывает за отклонения от нормы, сколько наставником-вдохновителем, который способствует утверждению новых ценностей, критикуя несостоятельность старых. Стоит отойти от стереотипа фундаментальной догматичности религиозного мышления как несовместимой с критикой: исследование религиозной истории показывает, что утверждение догматов всегда было результатом бурной и, как правило, длительной религиозной полемики, догматы рождались из критики и требовали критику как средство борьбы со своими альтернативами. Эстетическая критика и искусствоведение, по нашему убеждению, дают ключ к пониманию ценностного аспекта институциональных основ критического мышления. Виртуальные социальные сети являются ответом на общественный запрос и поиски более вариативных и свободных от догматических шаблонов механизмов осуществления коллективной критики. Насколько такой ответ является удовлетворительным и адекватным до конца не выяснено, поскольку потенциал использования виртуального измерения институциональных основ критического мышления еще окончательно не обозначен - ни организационно, ни концептуально. Понятие этоса выражает сам дух критичности как таковой, что институализирует социальную реальность не меньше, чем сама она опирается на определенные институциональные основы.
Ключевые слова: критическое мышление, социальные институты, социальные ценности, профессия, цензоры, коллективизм, вера, секуляризация, искусство, социальные функции, виртуальные социальные сети, этос.
Mykhailo Boychenko. The Historical Formation of the Institutional Framework of Critical Thinking: Economic, Religious, Artistic and Virtual Dimensions
The article is devoted to the revealing of social and institutional preconditions for the emergence and development of critical thinking. An example of successful economic institutions shows that the task of criticism is not so much be a supervi-
sor and police-ofiicer who punishes deviations from the norm, as a mentor, inspiration, who is contributing to the new values, criticizing the inadequacy of the old one. Criticism is needed not only for the destruction of obsolete, inefficient, and often dysfunctional forms of sociality, but even more important for reflection on new forms of sociality — namely in the mode of social constructivism. It should move away from the stereotype of the fundamental dogmatic character of the religious thought as incompatible with criticism: a study of religious history shows that the establishment of dogmas was always the result of violent and usually long religious controversy tenets born with critics and criticism needed as a means of combating its alternatives. Aesthetic criticism and art history, in our opinion, provide valuable clues to the aspect of the institutional framework of critical thinking. An art and art criticism are extremely powerful — when we take into account not Realpolitik, ie, the policy of brute force and coercion, and the scope of symbolic capital and symbolic power. Virtual social networks are a response to public demand and the search for a more varied and free from doctrinal templates mechanisms for collective criticism. How this answer is satisfactory and adequate — issues yet to be clarified, since the potential of the virtual dimension of the institutional framework of critical thinking has not fully outlined — neither organizational nor conceptually. The concept of the ethos conveys the unreducible character of communicative communities life world to conceptual and semantic grounds for understanding. This ethos can be transferred only to a set of values and hierarchy of specific communities and communication can never acquire universal distribution, though the ethos of several communities and could provide a basis for the formation of a narrow value, but in terms of generalized ethos of their understanding. The concept of ethos expresses the spirit of criticism that institutionalizes the social reality no less than it relies on certain institutional principles.
Key words: critical thinking, social institutions, social values, profession, censors, collectivism, faith, secularization, art, social functions, virtual social networks, ethos.
Бойченко Михайло 1ванович — доктор фшософських наук, професор, професор кафедри теоретично!' i практично! фшософй Кшвського нащо-нального ушверситету шеш Тараса Шевченка.
E-mail: mykhai@ukr.net
Boychenko Mykhailo Ivanovych — Doctor of Philosophical Sciences, Professor, Professor of the Department of Theoretic and Practical Philosophy at Taras Shevchenko National University of Kyiv.
E-mail: mykhai@ukr.net
