CC BY
31
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА: 1МПЕРАТИВИ, МОЖЛИВОСТ1 I РИЗИКИ
Устаттi простежуеться вплив свтово! кри-зи на змкт та споаб кнування сучасно! освти. При цьому йдеться не про вiдстеження р1знома-нтних ефектiв цього впливу, а про новий запит,
УДК: 37.014
В/кторя ШАМРАЙ
ОСВ1ТА ТА ПОЛ1ТИКА В ГЛОБАЛ1ЗОВАНОМУ СВ1Т1
який висувае глобальный сет до освтньо! сис- -—I—
теми. 1нтегративний змкт кризи визначено через «тяжбу» цтностей та Ытереав в сучасному соцюкультурному просторi, на^дком чого е примат ттереав та деструкщя цттсного чинника. Оприяв-ненням цього стала експаная ттереав у сферу належного та пiдпорядкування змкту i формату ттереск. З метою виявити вразливкть цього замщення, анал1зуються класичш принципи реал-полтик. Обгрунтовуеться теза, що в умовах «знецтення щнностей» у сучасно! освти з'являеться нове фундамен-тальне покликання, яке полягае у вiдтвореннi цттсно! складово!буття та за-безпеченш ефекту i простору належного в сучаснш культурi.
К^^^о^^ слова: Свтова криза, Ытереси, цiнностi, реал-полтик, покликання освти.
У соцюкультурному покликант освгти присутня неусувна двогсткть, амб1валенттсть. З одного боку, освгтня система призначена для вщтво-рення суспшьства, трансляцп його культурного досв1ду та знань, тяглос-т1 кнуючих сощальних диспозищй, морально-правово1 нормативности свгтоглядних та життевих щнностей тощо. Фактично освiта виступае гарантом спадковост1 та перманентностi iснування сусп1льства. З шшого боку, саме освiта е основним ресурсом, який забезпечуе потенщал 1н-новац1й та розвитку. Тобто тдтримуе режим перегляду та скасування, перетворення наявних життевих та сощальних форм.
Дана амбiвалентна роль освгти (особливо вищо1) доволi очевидна, однак в кожну кторичну епоху вона мае сво1 конкретнi, i часто доволi вiдмiннi, вт1лення. Попри усталене соцiокультурне покликання освiти як социального 1нституту, помилково вважати, що ситуащя радикального нового, глобал1зованого свпу, яку переживае сучасне людство, тчо-го не зм1нюе у засновках освгтянсько1 д1яльност1 1 самому сенс1 осв1ти. Нам вже доводилося висловлювати думку, що глобальний св1т «ставить п1д знак запитання подальше кнування и (осв1ти) в усталеному культурному сенс1. В1дтак осв1та не стшьки трансформуеться, в1дпов1даючи
на виклик часу, ск1льки перероджуеться, набуваючи ц1лковито 1накших рис» (Шамрай, 2015: 93). Осв1тня д1яльн1сть як така втрачае сво1 повно-важення 1 п1дважуеться у власному сенс1.
В1дпов1дно до цього постають два питання. По-перше, в чому уза-гальнено можна виразити сучасну системну кризу, що е 11 своерщним зм1стовим стрижнем в розмаггоста виявш р1зноман1тних деструкц1й, зм1н, пере1накшень, властивих нин1шн1й д1йсност1? По-друге, який можливий новий сенс осв1ти в1дкриваеться в смисловш диспозиц1й свь тово! кризи? Спробуемо знайти в1дпов1дь на обидва ц1 питання.
Криза модерностi та загальнолюдськ цiнностi
Складно д1статися засновку сучасно! свггово! кризи, якщо не пройти через зав1су р1зноман1тних кризових явищ до чи не найважлившого !х чинника. Сучасна криза е передусш не кризою ф1нансових систем та ринюв, не трансформац1ею вс1х сфер життя п1д впливом потужних ш-формац1йних технолог1й, не конфлжтами рел1г1й та культур, нав1ть не крахом свпового пол1тико-правового порядку. Глибшим засновком вс1х цих та шших системних криз е криза модерностi.
Дане твердження у його загальному вигляд1 в1д початку постмодерного дискурсу не може претендувати на оригшальшсть. Понад те, ледь не твстолпня 1стор1я постмодерного виклику мисленню (нав1ть класичн1й для ще! царини пращ Лютара «Постмодерний стан», виданш у 1979 р., невдовз1 справляти сорокар1чний юв1лей) перетворила його на загальне мюце, на трив1альн1сть. Тому на ньому не можна зупинятися, а потр1бно рухатися до бшьш точно! д1агностики, до конкретного втшення кризи модерност1 в наш час.
Для цього треба звернути увагу на те, що нин1 криза модерност1 збь гаеться з деструкщею повноважень 1 значущост1 загальнолюдського як такого. Своею чергою, це найближчим 1 най1стотн1шим чином зач1пае роль европейського спадку та европейського цивЫзащйного чинника в поступ1 сучасного людства. Саме бвропа як творець модерносп е го-ловним автором сучасного глобал1зованого св1ту. Т1 життев1, сощальш, ц1нн1сн1 форми, що на сьогодш виступають в якост1 загальнолюдських, мають направду европейське культурне походження.
Конфнуращя глобального св1ту не е усталеною. Можна припустити, що тип усталеност1, характерний для минулих епох, йому не буде влас-тивий нжоли. Через властив1 йому неусувн1 сощокультурш в1дм1нност1, глобальний св1т законом1рно залишаеться простором конкуренци р1зних моделей життед1яльност1 1 культури. Разом з тим, не можна ставити знак р1вняння м1ж р1зними культурними патернами, що взаемоддать в процес1
глобал1зацп. Ц1лком слушною е р1зноман1тна критика деяких оптик вторичного розвитку за !х европоцентров1сть, коли зах1дн1 форми життя автоматично сприймаються як ун1версальний зразок. Дискурс постколот-альних студш м1стить в соб1 багато слушного 1 вносить важлив1 корективи в бачення 1сторичного поступу людства як ниш, так 1 в минулому. Однак в той же час неможливо заперечити особливу роль европейсько! - модерно! - цивЫзаци у становленн1 1 створенн1 сучасного свпу.
Поверхнева критика часто змшуе дв1 зовс1м не тотожн1 реч1: кторич-не походження певних цшностей та способ1в ди, та !х природу, власний сенс. Те, що чимало цшностей та практик ун1версального характеру вщ-крит1 та винайдеш бвропою, ще не робить !х зм1стовно суто европей-ськими - специф1чним вар1антом культурно! своер1дност1 поруч з без-л1ччю 1нших. Особливютю бвропи е в1дкриття загальнолюдського.
I тут знову треба зробити уточнення. Заз1хання на ун1версальну зна-чущсть властив1 по сут1 будь-як1й культура Культура лише тод1 д1ева, коли забезпечуе повноту та цтснють людського юнування, створюе власн1 коди та символ1чш форми щодо вс1х складових людського бут-тя. Однак така «ун1версальн1сть в собЬ> нечасто витримуе вих1д за власн1 меж1. Натом1сть, европейськ1 в1дкриття загальнолюдського - уншер-сальних форм людського 1снування та самовизначення - виявили свою спроможнсть та д1ев1сть протягом тривало! юторично! доби 1 набули значення загальновизнаних 1мператив1в. Загалом кажучи, саме бвропа надала людству всесв1тньо-1сторичного характеру, шщдавала 1 рухала процес обм1н1в, контактш, взаемод1й р1зних сусп1льств та культур, на-сл1дком якого на сьогодш став глобальний св1т.
Щоб не бути голослшними, перерахуемо к1лька фундаментальних винаход1в бвропи, як1 виявили свш ун1версально-людський характер 1 стали здобутком всього людства. Перший з них - створення простору всесв1тньо-1сторичного юнування. Будь-яке сусп1льство, що усв1домлюе себе у приналежност1 до глобал1зованого свпу та визначае себе у координатах всесвпньо-кторичного поступу людства, автоматично пристае до це! европейсько! за походженням, але загальнолюдсько! за зм1стом культурно! самосв1домост1. Сама ор1ентац1я на сучастсть, на в1дпов1д-н1сть «духов1 часу» та процес 1нновац1й як модус 1снування, е очевидни-ми 1 вагомими утшеннями всесв1тньо-1сторично! самосвщомост1, поро-джено! европейським новочасним модерном.
1ншим прикладом може слугувати сама техногенна цивтзашя з !! засновками - позитивною наукою, шженер1ею та машинним виробни-цтвом. В !! межах технолоичш 1нновац1! стали ун1версальним засобом розв'язання будь-яких проблем та кол1зш людсько! життед1яльност1. Техногенну цивтзащю створюе не факт машини чи !х к1льк1сть, а цей
посутньо технологгчний принцип ¡снування. Причому йдеться про торжество техногенност1 у двох визначальних соц1альних вим1рах. Машинна техн1ка стала загальновизнаною основою економ1чного розвитку сус-п1льств, забезпечення !х необх1дними засобами та умовами життя, !х конкурентоспроможност1 з-пом1ж 1нших економ1к та держав св1ту. Од-нак технологи та !х продукти стали не лише головним засобом зростання нащонального багатства. Можливо, ще б1льш вагомий вплив належить асимшяцп техн1ки у спос1б буття суспшьств, культурн1 засади яких щл-ком чуж1 всевладдю техн1ки. «Спокушання комфортом», що його забез-печуе сучасний техногенний св1т речей, не витримала, по сут1, жодна цив1л1зац1я. Яскравим свщченням цього стала зм1на в останш десятилгт-тя стандарту (1 форм) споживання - культурно дуже ст1йко1 величини, вщтворювано1 без значних зм1н протягом стол1ть - у велетенських ойкуменах 1ндп та Китаю.
Не менш вагоме значення для дол1 людства мали ринок та демокра-тичне урядування, фундоваш невщдшьними правами людини. В дано-му контекст1 йдеться не просто про «ринкову економжу» чи тим б1льш про ринок або народовладдя як емп1ричн1 величини об1гу речей (благ) чи влади. Сенс ринку як сощально1 категорп полягае не в елементарнш функщп економ1чного обмшу, 1 нав1ть не в зор1ентованост1 вс1е1 системи господарювання на шдивщуальну потребу споживання чи виробництва. Ринок та демократичне урядування стоять поруч як р1знояк1сн1, але взаемодоповнювальн1 мехатзми соц1ального забезпечення «простору, в1льного в1д панування» як основи соц1альност1. Яка, вщповщно, пщ-порядковуеться порядку самовизначення самоврядно1 особистост1 та принщипу свободи.
Зв1сно, сказане не означае, що вс1 суспшьства стали чи стають «1н-див1дуал1стичними» чи «свобщними». Йдеться лише про те, що впер-ше в кторп людства ринок став таким способом суспшьно1 - не лише господарсько1 - саморе гулящи, з механзму якого вилучений примус, насильство. Причому усунене нав1ть насильство «благого д1яча», який був каменем спотикання для вс1х 1сторичних моделей перетворення суспшьства 1 робив 1х неусувно утоп1чними (хоча, заради справедливост1, треба зазначити, що сама щея сощально1 регулящ! неутоп1чного характеру, якою надихалися творщ «ринкового проекту», теж мае вщчутно утоп1чний характер). Н1чим не напередвизначен1 (в сенс1 сощально1 санкщп) потреби людини стали основним конститутивним чинником ринку. Саме в иьому, а не в якшсь 1ндив1дуал1зован1й та суб'ективован1й самосв1домост1 полягае його сусп1льний ефект.
Те ж саме стосуеться демократичного урядування. Навпъ там, де на-щональна полгтична традищя е довол1 авторитарною, 1снуе здебшьшо-
го республiканська форма правл1ння, вибори як cnoci6 формування та легiтимацiï орган1в влади пос1дають ч1льне мiсце, полпичн! програми та д1яльн1сть уряд1в апелюють до громадськост1 i прагнуть ïï п1дтрим-ки. Зв1сно, баланс пщданого та громадянина як пол1тичних патерн1в е в кожному випадку особливим 1 опосередкованим низкою культурно-кторичних, сощальних, ментальних тощо чинниюв. Разом з тим важко знайти в сучасному свт краïну, де б в1дверто в1дкидались та нехтувались права громадянського сусшльства, роль народу в управл1нн1 державою та шш1 складники демократичноï полiтичноï модел1. 1нколи навпъ у ви-падках гранично деспотичного 1 репресивного режиму (як от П1вн1чна Корея), його леитимащя парадоксальним чином спираеться на поз1-рно демократичний принцип «вол1 народу». I наск1льки охоче з р1зних 1дейних платформ пщдають критищ «л1беральну демократ1ю», наст1льки можновладщ р1зних сощальних систем уникають закид1в принципу на-родовладдя як такому.
Нарешт1, не можна не згадати в ряду ушверсальних здобутюв ново-европейськоï цивтзацп нацюшльну державу, яка на сьогодш - попри вс1 кризи та трансформаций - продовжуе залишатись головною моделлю полiтичноï самоорганiзап1ï сусп1льств. Тут також можна казати про фан-томтсть багатьох нацюнальних утворень (зокрема, на африканському континени), де родо-плем1нний принцип сопiальноï органiзап1ï збер1-гае д1ев1сть i силу. Однак навпъ в цих випадках ном1нальний статус на-пiональноï держави далекий в1д суто позiрноï модальност1 flatus vocis. Якими б слабкими не були нацюнальш 1нститути по суп, але саме через них урядуе племшна верх1вка. Це той полпичний фасад, в1д якого не прагне в1дмовитись жодне з сучасних сусп1льств.
В1дкидання принципу нацюнального суверенпету можна спостерь гати х1ба що в кламськш i^ï «всесвпнього хал1фату» та риторищ 1ран-ських л1дер1в так званоï «Iсламськоï революпiï». Вони спираються на ун1версальний, всесвпнш характер мусульманськоï умми i на ц1й осно-в1 висувають альтернативну, кламську модель свпового порядку. Однак щодо пiеï 1деолог1ï клам1зму варто зазначити, що, по-перше, вона не е (в частиш скасування нащонального суверенпету) одностайним принципом вс1х мусульман; Коран надае й шш1 можливост1 iнтерпретап1ï цього принципу, яю - не заперечуючи фундаментальну еднсть свiтовоï мусульманськоï сп1льноти - разом з тим надають ш б1льше духовного i етико-комун1кативного характеру свiтоглядноï й життевоï сол1дарнос-т1, збер1гають полпичну д1ев1сть напiональноï держави. По-друге, треба в1др1зняти риторику полпичних програм в1д реальноï практики пол1-тичного урядування. Навряд чи 1ранськ1 аятоли так охоче оголошували скасування державно-нацюнальних меж, якби не мислили себе на чол1
всесвпньо1 мусульмансько1 умми (що саме по соб1 е вельми фантасма-горичним у виконанн1 шттського 1рану на тл1 переважно сун1тського мусульманського свпу). Досить помислити (що природно) таким щен-тром Арав1ю з и головними мусульманськими святинями, 1 уявити п1д-порядкування Тегерана Ер-Ршду стае просто неможливим. Хоч би який потужний вплив на уми мала сакрал1зована пол1тична програма, подо-лати нацiональний 1нтерес вона не в змоз1.
Перерахован1 приклади (перел1к яких можна було б продовжити) довол1 красномовн 1 засв1дчують всесв1тньо-1сторичну значущ1сть ев-ропейських соцiокультурних винаход1в, що набули ефекту загально-визнаних шперативгв та способ1в самоорганзащ! життя людства. Вт1м, нав1ть щ вражаюч1 здобутки, яких не мае за собою жоден з д1евщв св1то-во1 кторп, не зн1мае приниипового теоретичного питання про те, чим е европейськ1 ун1версалп (вони також виступають головними репрезента-щями европейських цiнностей), загальновизнан1 1 глибоко штегроваш в спос1б 1снування сучасного людства - правдивими засновками люд-ського буття як такого, його сутшсними ознаками, чи лише вражаючи-ми св1дченнями 1сторичного усп1ху европейсько1 щивЫзащи, форматам життя яко1 стали сл1дувати вс1 1нш1 сусп1льства? В щй точщ ми д1стаемо-ся найдражлив1шого питання теор1! обм1н1в та комун1кативно1 парадиг-ми у ф1лософ11: як сп1вв1дноситься сенс, який досяг незаперечного ви-знання 1 став зм1стом загального консенсусу, з достеменн1стю (ютиною 1 сутн1стю) в1дпов1дного феномену? Просто кажучи: наскшьки (1 на якш п1дстав1) можна вважати 1стинним те, до чого вс1 пристали 1 на чому д1-йшли загально1 згоди?
Вочевидь, самого лише визнання, хоч би якого всеохопного 1 незаперечного, ще недостатньо для констатащ! 1стинност1. Хоча 1 ще «вочевидь» якраз зовсш не очевидно у неметаф1зичних концепцiях «контек-стуал1ського» штибу. Глибоко акщентуйоваш думкою ХХ стол1ття культурна визначешсть та 1сторичн1сть людського буття п1дважують питання абсолютно1 онтолоично1 достов1рност1 чи автентичност1 поза культур-но-1сторичними координатами людського 1снування. Сам1 культура та 1стор1я перебирають на себе роль засадничих онтологем. Спроби вийти за меж1 смислового горизонту тавруються як реиидиви старо1 мета-ф1зики. Однак вс1 закиди щодо метаф1зичност1 не зн1мають гостроти питання про значущсть винайдених бвропою культурних форм, що набули статусу загальнолюдського зразка. Так1 ще незаперечш донедавна режими 1снування як техногенний св1т чи нацiональна держава, на сьо-годн1 ставляться п1д знак запитання еколог1чною кризою з одного боку (включно з тими и в1дгалуженнями, на як1 нараз1 звертають пор1вняно менше уваги - як от урбашстична загроза людськш в1тальност1), моб1ль-
шстю глобалiзованоï сошальносп, що породжуе феномен сингулярнос-т1 - з 1ншого. Початок XXI столптя в1дроджуе питання достеменност1 i автентичност1 ун1версальних ц1нностей з новою нагальнктю.
Реал-полiтик проти цiннiсних засад
Однак для характеристики сучасноï свiтовоï кризи замало сказати, що в н1й скасовуються загальнолюдсью, ун1версальн1 засади кнування цивь лiзап1ï (яю вщкрил бвропою, але набули всезагального значения основ людського буття як такого). Гострота ситуацп полягае в тому, що сам спо-с1б конституювания культурних уиiверсал1й в1дкидаеться. В1дбуваеть-ся не просто знецшення загальнолюдських цшностей, а спростовуеться роль цшностей як таких в органзаци людського буття. Ця кол1з1я набувае вигляду експанси 1нтерес1в як регулятивних чинник1в в царину належно-го, яку завжди структурували та зм1стовно визначали саме цшност! Цей примат 1итерес1в над цшностями, все б1льш в1дчутний у глобальному св1-т1 i в екстремуш спрямований на в1дкидания цшностей взагал1 (ось коли доводиться згадувати н1пшевське «знеп1иения вс1х п1иностей»), глибоко трансформуе всю сферу сопiокультурноï нормативности
Характерно, що примат 1нтерес1в все вщчутнший не дешде, а у са-м1й бврот. Причому в1н виступае не як проста фактичнкть соц1ального процесу, а як обГрунтований i належний (sic!) виб1р. Загальним чином стратег1я iсиувания, в як1й штереси незаперечно домшують над цшностями, д1стала назву реал-полггик. Однак розгляд системи обГрунтувань реал-полггик доводить хитюсть зам1щення п1иностей штересами. Щоб продемонструвати це, звернемося до класичноï пращ, яка стала своер1д-ною «б1бл1ею» реал-полггик.
Принаг1дно зазначимо, що у полггичнш площин тяжба цшностей та 1нтерес1в сягае ще так званоï «великоï суперечки» 30-х рок1в XX столптя, на переддень Другш свiтовоï вшни. Ïï започаткувала книга англшського кторика i полполога Е. Карра «Двадцять рок1в кризи» (1939), в як1й в1н висунув позиц1ю полпичного реал1зму на противагу так званому «л1бе-ральному 1деал1зму» (який якраз i передбачав опертя на базов1 европей-сью п1иностi) (Карр, 2002). Подальше обстоювання i розвиток стратеги полпичного реал1зму припадае на працю Г. Моргентау «Полпичн! в1д-носини м1ж нац1ями: боротьба за владу i мир» (1948), де в1н формулюе шкть в1домих принцитв реал-полпик (Моргентау, 2002). Розглянемо ïх конкретний змкт, оск1льки саме щ принципи 1мпл1питно (а 1нколи й у явн1й форм1) лежать в основ1 сучасноï европейськоï полпики.
Перший принцип апелюе до природи людини як джерела об'ективних закон1в, яким п1дпорядкована людська життед1яльнкть: «1. З точки зору
полгтичного реалiзму полiтика, як i сусп1льство в ц1лому, п1дпорядко-вана об'ективним законам, як1 вкоршет в людськ1й природ1. Для того щоб удосконалити сусп1льство, треба спочатку збагнути закони, за яки-ми воно живе. Д1я цих закошв не залежить в1д нас; будь-яка спроба ïx змши буде зак1нчуватися невдачею» (Моргентау, 2002: 73). Другий ак-центуе ключове значення для полгтики категорп 1нтересу: «2. Ключо-вою категор1ею полгтичного реал1зму е поняття 1нтересу, визначеного в терм1нах влади. Саме це поняття пов'язуе м1ж собою думка досл1дника i явища м1жнародноï полгтики. Саме воно обумовлюе специфжу полгтич-ноï сфери, ïï в1дмштсть в1д 1нших сфер життя: економ1ки (що розушеть-ся в категор1ях 1нтересу, визначеного як багатство), етики, естетики або релiгiï» (Моргентау, 2002: 74). Причому наголошуеться на об'ективност1 1нтересу: «3. Полгтичний реал1зм вважае, що поняття штересу, визначеного в термшах влади, е об'ективною категор1ею, хоча сам 1нтерес може змшюватися. Проте поняття штересу розкривае суть полгтики i не залежить в1д конкретних обставин м1сця i часу» (Моргентау, 2002: 77).
Зв1сно, було б нагвно заперечувати зв'язок полгтики з 1нтересом. Разом з тим, вага, м1сце i характер полгтичних 1нтерес1в залежить в1д ро-зум1ння сутност1 i покликання полгтики. Якщо остання розглядаеться передус1м як усп1шна практика владарювання, до чого тяже концепц1я Моргентау, тод1 роль 1нтерес1в е визначальною i незаперечною. Якщо ж зважити на б1льш глибокий сенс полгтики, як способу убезпечення продуктивноï сусп1льноï взаемодп та створення простору, в1льного в1д панування, на перший план вийдуть 1нш1 чинники - сам «штерес» пол1-тики стане 1ншим. Теор1я полгтичного реал1зму сп1вв1дносить 1нтереси з ц1нностями у вигляд1 моральних 1мператив1в, оголошуючи: «4. Полгтич-ний реал1зм визнае моральне значення полiтичноï дп. Вш також визнае неминучкть нев1дпов1дност1 морального 1мперативу i вимог успiшноï полгтики» (Моргентау, 2002: 79). Як бачимо, хоч моральне значення по-лiтичноï дп визнаеться (а отже, визнаеться ïï цшшсний характер), про-те п1дкреслюеться неможлив1сть для морал1 бути регулятивом пол1тики. Ц1нност1, чи то моральш настанови, не мають щодо полiтичноï реаль-ност1 сили прямоï д11 i з необх1дшстю опосередковуються конкретними утилгтарними мотивами: «Реал1зм стверджуе, що унгверсальт моральт принципи не застосовш до державноï д1яльност1 в своему абстрактному формулюванш i повинш бути пропущен через конкретш обставини м1сця i часу» (Моргентау, 2002: 79). Застосовуючи мову Канта, стверджу-еться неможливкть категоричного 1мперативу у полгтищ, а визнаеться право 1 д1ев1сть лише умовних 1мператив1в.
В четвертому принцип реал-полгтик особливо впадае в око, що в1д-кидаеться не просто моральний регулятив, а значення ун1версальних
ц1иностей. Моргентау та вс1 його практичн посл1довники не пом1чають, що це п1дважуе саме поняття усшшносп, яке мае ключове конститутивне значення для теорп полпичного реал1зму. Адже сама «усп1шнкть» будь-якого гатунку передбачае смисловий горизонт людського буття, самореа-лiзац1ï людини. Помислити останню поза системою цшнкних координат, тим бшьш уи1версального характеру, просто неможливо. Усп1шнкть е чистою формою ди, наповнення - змкт i сенс - як1й надають саме ц1инiснi засновки д1яльност1, одним з головних оприявнень яких е цЫ.
П'ятий принцип посилюе i доводить до лоичного завершення дистан-ц1ювания полпики в1д системи цшностей (моральних засад). В1н ствер-джуе: «5. Полпичний реал1зм заперечуе тотожнсть морал1 конкретноï наци i ушверсальних моральних закон1в. Проводячи розмежування м1ж ктиною i гадкою, в1н розд1ляе також ктину i 1долопоклонство. Вс1 наци в1дчувають спокусу - i лише деяю можуть противитися ïй протягом довгого часу - представити власш цЫ i дп як прояв уи1версальних моральних принците» (Моргентау, 2002: 79). В1рно, що кожн1й конкрет-нш культур1 властиво домагання уи1версальноï значущост1 i легпимац1я власних д1й як загальнолюдських. Разом з тим, под1бне прагнення до-речно розцшити як позитивне у своïй основ1 намагання спиратися на значущкть людського як такого, а не на локальш, партикулярш визна-чення. Також нев1рно розглядати загальнолюдське у вигляд1 абстракцп, що кпуе окрем1шньо i незалежно в1д досв1ду конкретних культур. Радше воно i е те загальне, що весь час виявляе себе через особливе кторичних культурних свшв. I шакше як через них просто не мае доступу до реального плину людського життя, не стае його дшсним регулятивом.
Показово, що в цьому пункт1 Моргентау суперечить сам соб1. Заявивши у четвертому принциш, що «уЩверсальш моральн принципи не застосовш до державноï д1яльност1 в своему абстрактному форму-люванн i повинш бути пропущен через конкретн обставини мкця i часу», в1н у п'ятому принцип фактично в1дкидае права «конкретних об-ставин мкця i часу», яю представлен саме кторичною культурою. Адже будь-яю величини i сама фактичнкть, яку бере до уваги, яку розпзнае i з якою рахуеться людина н1коли не даш ïй у «голому» вигляд1, а завжди опосередкован певною культурною оптикою. Двоход1вкою четвертого i п'ятого принци^в Моргентау вив1льняе полпичну д1ю в1д будь-якоï ц1инiсно-моральноï регуляцп, перетворюючи на порожню декларац1ю власну заяву про визнання «морального значення полiтичноï дп» у тому ж четвертому принцит. I головне тут не суперечнкть з самим собою, а передус1м позбавлення змкту i опори головного критер1ю - полiтичноï усп1шност1, який поза ц1инiсно-нормативним п1дГрунтям не може бути обгрунтований.
Останнш, шостий принцип багато що пояснюе в засадах теорп пол1-тичного реал1зму. Моргентау зазначае: «6. Таким чином, кнуе величезна р1зниця м1ж пол1тичним реал1змом 1 1ншими теоретичними школами. Однак теор1ю полпичного реал1зму часто розушють i штерпретують неправильно, хоча в н1й немае cynepeHmcmi [курсив м1й. - В.Ш.] м1ж вимо-гами рацюнальносп, з одного боку, i мораллю - з 1ншого» (Моргентау, 2002: 80). Насправд1, як ми побачили вище, суперечтсть в1дсутня х1ба що тому, що мораль в царит полпики позбавлена будь-якоï дквосп чи значущост1. Суперечн1сть може виникнути м1ж р1зними регулятивами дп, вона не здатна постати м1ж тим, що кнуе i що просто в1дсутне (усу-нене з даноï д1йсност1).
Виклад принцитв полпичного реал1зму Моргентау завершуе наступ-ною тезою: «Полпичний реалкт стверджуе, що полпичн1й сфер1 влас-тива своя специф1ка, под1бно до того як це роблять економ1ст, юрист, етик. В1н мислить в терм1нах 1нтересу, визначеного як влада, под1бно до того як економкт мислить в категор1ях штересу, визначеного як багат-ство, юрист - в категор1ях в1дпов1дност1 д11 юридичним нормам, етик - в категор1ях в1дпов1дност1 дп моральним принципам. Економкт запи-туе: «Як ця полпика впливае на багатство сусп1льства?» Юрист запитуе: «Чи в1дпов1дае ця полиика законам?» Моралкт запитуе: «Чи в1дпов1дае ця полпика моральним принципам?» А полпичний реалкт запитуе: «Як ця полпика впливае на силу наци?» (Моргентау, 2002: 80).
Дане м1ркування е теоретичною основою принцишв реальноï полпики, i воно ж демонструе очевидне нерозумшня цшшсних засад людськоï життед1яльност1, як1 позищонуються Моргентау у його визначеннях у вигляд1 моральних 1мператив1в. Залишаеться не врахованим ц1нн1сний вишр, якщо не сказати природа, вс1х людських практик та ïx осново-положних концепт1в. На противагу ц1нност1 Моргентау, як посл1довний утилпарист, надае ушверсального значення 1нтересу (а в1дтак i корист1), залишаючи за межами розгляду питання про конституювання i наповне-ння самого 1нтересу. Под1бне занурення в сп1д 1нтересу виявило б його нев1дд1льний зв'язок з системою щнностей. Ц1лком правильно Морген-тау намагаеться заф1ксувати зм1стовну, смислову автоном1ю пол1тики, под1бну до автономп права чи економ1ки. Прагнення слушне, однак воно не досягне мети шляхом 1гнорування ефекту ц1нностей. Адже саме багатство мае стати самост1йною цштстю, щоб господарювання перетворилось на автономну сферу економ1ки. Теж саме стосуеться щнност1 права (не просто закону) i справедливой щодо юриспруденцп, блага -щодо морал1, краси - щодо мистецтва, ктини - щодо науки тощо.
I це не просто теоретичш зауваги. Протягом переважноï частини люд-ськоï iсторiï ц1 сфери не мали змiстовноï (зрештою, культурно^ автоно-
Mil i не в1дтворювалися на власних засадах, виходячи виключно з вимог власно1 сфери. Так, в перших кторичних цивтзащях, що з'являються на Близькому Сходi (як от фараонiвський бгииет), сама держава не е автономною, самоврядною величиною. Вона одночасно е i системою гос-подарювання, i церквою (в сенсi релiгiйноi сп1льноти), i сферою сп1ль-но1 морально-правовоi нормативност1. Нав1ть в античн1 часи спостерь гаемо недиференц1йован1сть правовоi i моральноi нормативност1. Це не мае дивувати, адже й у наш час такий синкретизм властивий мусульман-ському св1тов1 з його повновладдям закон1в шарiату. Таке злиття морал! та права визнаеться у самому правознавств1. Зокрема, в1дом1 французькi досл1дники у царинi пор1вняльного правознавства в1дм1чають: «В му-сульманських краiнах право становить частину рел1гii. Встановлення чисто свпського права в цих крашах неможливо. Ортодоксальнкть к-ламу виключае можлив1сть будь-якого права, яке не буде строго в1дпо-в1дати нормам шар1ату» (Давид, Жоффре-Спинози, 1996: 329].
Лише врахування ц1нн1сних п1двалин людськоi життед1яльност1 до-зволяе зрозум1ти, чому багатство не дор1внюе статкам, право е чимось б1льшим за закон, а благо - за моральш норми або чесноти. А влада, до-дамо, щось б1льше за усшшне врядування 1ншою волею.
Аксюлопчне покликання сучасноУ освiти
Експанс1я штерес1в в царину належного та паралельна деструкщя нормативного ефекту ц1нностей породжуе нове покликання сучасноi осв1ти. В rai з'являеться нова вагома функщя - структурування д1й-сност1 i людськоi дн у в1дпов1дност1 до щнностей, а не 1нтерес1в.
Знещнення ц1нностей е симптомом п1дриву шстанци трансцендентального в сучасн1й культур1. Образно кажучи, д1йсн1сть виявилася роз-горнутою - власне, вивернутою - у площину електронного екрану. Вона втрачае трансцендентальне в обох ключових сенсах: i як зм1стову глибину (яка принципово не може бути цшковито переведена в режим наочних де-монстрац1й), i як трансцендентний онтолог1чний первень, яким 1нстро-вано багатоманптя смислових диспозиц1й наявного свпу. Свп, який 1снуе в режим1 ad-hoc фактичност1 поточних процес1в, за якими не стоiть н1що 1нше (а в1дтак стоiть саме н1що у вигляд1 субстантивованоi плинност1), в самому соб1 стае в1ртуальною реальнктю. Може, найпереконлив1шим чином цю в1ртуал1зац1ю самоi д1йсност1 демонструють соц1альн1 мереж! В них висока 1нтенсивн1сть контакт1в сполучаеться з майже ц1лковитою вщсутнктю не лише критерпв, а й самоi можливост1 достеменност1.
Безглуздо даний режим кнування засуджувати чи в1дкидати. В1н такий е, i саме на його засадах визначаеться усшшнкть 1снування в сучас-
ному свт. 1нша справа, що можна i n0Tpi6H0 бачити небезпеки такого переналаштування людсько1 дiйсностi. Цшшсш засновки людського iснування - це не уподобання морального почуття чи певт свгтогляд-нi вимоги. Без них дшсшсть втрачае певнiсть (яка не е альтернативою плинностi чи динамгщ), а людина - перспективу розвитку як в 1ндивь дуальному, так i соцiальному планi. Це застереження буде все б1льш по-тужно оприявнювати себе якраз м!рою усп1ху «примату штерес1в».
В1дтак в цих умовах у осв1ти з'являеться нова роль. Вона мае при-йняти на себе вагу i в1дпов1дальнiсть контр-фактично1 д1йсност1, контр-адиктивно1 щодо розмапих в1ртуальних свтв. Освгта мае забезпечити щнтсну утоп1ю на противагу мерехт1нню спонтанних 1нтерес1в, що по-глинають i розчиняють в соб1 особисткть. Саме освгта покликана збе-регти 1нстанц1ю належного, необх1дну для в1дтворення як культури, так i особистих життевих свшв.
Це тягне за собою глибоку трансформащю всього освгтнього проце-су, який приречений на повну деградац1ю за умови обмеженост1 чистою прагматикою «фахових 1нтерес1в» та вимог. Треба наголосити, що сучас-не аксюлоичне покликання освгти е ц1лковито новою функцею, яку помилково ототожнювати з традицшною гуматтарною i гумашстич-ною функщею школи та ушверситету (хоча, безумовно, вона змктовно пов'язана з ними). Йдеться про суттево 1ншу роль освгти в сучасн1й со-щальнш систем1 - ту роль, п1д яку освгта мае ще вибудуватися як 1нсти-туц1йно, так i змктовно, в ус1х свогх ключових компонентах.
Лгтература:
1. Бауман З. Текучая современность. - СПб: Питер, 2008. — 240 с.
2. Давид Р., Жоффре-Спинози К. (1996) Основные правовые системы современности. - М.: Междунар. отношения, 1996. - 400 с.
3. Карр Э.Х. (2002) Двадцать лет кризиса: 1919- 1939. Введение в изучение международных отношений //Теория международных отношений: Хрестоматия / Сост., науч. ред. и коммент. П.А. Цыганкова. - М.: Гардарики, 2002. С. 53- 68.
4. Луман Н. (2005) Медиа коммуникации. - М.: Логос, 2005. - 280 с.
5. Моргентау Г. (2002) Политические отношения между нациями: борьба за власть и мир //Теория международных отношений: Хрестоматия / Сост., науч. ред. и коммент. П.А. Цыганкова. - М.: Гардарики, 2002. С. 72- 88.
6. Шамрай В. В. (2015) ¡нституцшна криза освгги: соцюкультурт виклики сучас-ност1. - Фшософ1я осв1ти. Philosophy of Education. - 2015. - №1(16). - С.89-104.
Виктория Шамрай. Образование и политика в глобальном мире
В статье прослеживается влияние мирового кризиса на содержание и способ существования современного образования. При этом речь идет не об отслеживании различных эффектов этого влиния, а о новом запросе, который выдвигает глобальный мир к образовательной системе. Интегра-
тивное содержание кризиса определено через «тяжбу» ценностей и интересов в современном социокультурном пространстве, следствием чего является примат интересов и деструкция ценностной составлющей. Выражением этого стала экспансия интересов в сферу должного и подчинения ее им. С целью выявить уязвимость такого замещения обосновывается тезис о том, что в условиях «обесценивания ценностей» у современного образования появляется новое фундаментальное призвание, которое состоит в воспроизведении ценностной составляющей бытия и обеспечении эффекта и пространства должного в современной культуре.
Ключевые слова: мировой кризис, интересы, ценности, реал-политик, призвание образования.
Victoria Shamrai. Education and Politics in a Globalized World
The article shows the influence of the global crisis on the content and mode of existence of contemporary education. This is not about tracking various effects of impact, and a new request that brings the world to the global education system. Integrative content of crisis is defined through the "battle" of values and interests in the contemporary socio-cultural space, resulting the primacy ofthe interests and the destruction values factor. An expression of this was the expansion of interest in the sphere of the proper. In order to detect this vulnerability replacement analyzed the classic principles of real politics. Substantiates the thesis that in "depreciation values" in modern education there is a new fundamental vocation. It is playing a valuable part of life and ensuring the proper effect and space in contemporary culture.
Keywords: world crisis, interests, values, real-politician vocation education.
ВшторЫ Шамрай, кандидат ф1лософських наук, старший науковий сп1в-робпник в1дд1лу сощально1 фшософи 1нституту фшософп 1м. Г.С. Сковороди НАН Украши.
E-mail: uffon@ukr.net
Victoria Shamrai, candidate of philosophical sciences, senior researcher of social philosophy department of H. S. Skovoroda Institute of Philosophy of NAS of Ukraine.
