CC BY
29
УДК: 378:14
Наталя БОЙЧЕНКО
КОНТРФАКТИЧН1СТЬ Ц1ЛЕЙ УНIВЕРСИТЕТСЬКОÏ ОСВ1ТИ
Teмa кoнmpфaкmuчнoсmi мaе нaдзвuчaüнo вaжлuвe знaчeння для emunu ma фыософп освты, оджк, nonpu цю oбсmaвuнy, доС ne 3uaü^fia ж-лeжнoгo фыософського о^^ас^^^^ у шуцг — зyсmpiчaемo швuдшe фыософськ menanu фiлoлoгiв: у мoвoзнaвсmвi noв'язyюmь, nepeдyсiм, з
дaвнoмuнyлuм чaсoм, hüuü ma-
кож всe чaсmiшe для n^^^^^^^ г^^^^^но^^^ сы-myaцiï ди i у menepiшньoмy i у мaüбymньoмy Had. Ippeaльniсmь мopaльнux нopм вiднoснa — вош ippeabm лuшe miew jwipoio, якою m мoжymь бymu вmiлeni бeз сneцiaльнoгo зусшля — сaмe mane зусшлля нaдae ¡м peaльnoсmi i сuлu жвшь бгльшоХ, aniж мaюmь «pe^lonum», ськ нopмu. npu цьому чaсoвuü adieum вiдxoдumь ж зaднiü nлaн, a ж nepшuü вuсmynae npomuсmaвлeння mpaдuцionaлiзмy i мoдepnoгo npaгнeння змiнumu, yдoскoнaлumu свш, сeбe, omoчywчux. 3a дотмогою n^^t^^^t^^^^e^^^^^ta мож-ж вuявляmu pi3rn мoдeлi кoнmpфaкmuчнoсmi як мoдeлi с^^'^^^^^^^г^ дuсmaн-цiwвannя вiд muну noöiü чepeз дuсmaнцiювaння вiд: нeaдeквamнoгo (ч^шково aдeквamnoгo) чymmeвoгo сnpuünяmmя; нeaдeквamнoгo (naдмipnoгo, peдyкo-вaнoгo aбo взaгaлi xuбнoгo) eмoцiüнoгo снeaдeквamнoсmi pe3уль-mamiв дш нaмipaм; цiннiснoï neвiдnoвiдnoсmi o^'^^^ta e^^^^^mm^. ц1нносп1 зaвждu npomuсmoïmь кoнmp-цiннiсmь aбo ж nepeлeвanmni ц1нносп1. Toдi i вu-шше влaснe фiлoсoфськuü iнmepeс до поняппя як мож-
ж naзвamu anpiopniсmw вuбpaнoгo кoнmeксmy. Taкuм чunoм, твну
кoнmpфaкmuчнy noзuцiw, мu oбupaeмo neвнuü nomme^m mmoï no-
вeдiнкu — чymmeвuü, eмoцiüнuü, цмepaцionaльnuü, цтыснш пощо — i нaдaeмo тму бeзyмoвнoгo знaчeння no вiдnoшennw до усж rnmux мoжлuвux — в paмкax дompuмaння neвнoï mmoï noвeдiнкu. Kp1м aкaдeмiнnux
цiннoсmeü вapmo poзглядamu зa мoдeллю maкoж i гншг цгн-
m^i yнiвepсumemськoï oсвimu. ^^^^ому aкaдeмiчнi ц1нносп1 сл1д вumu зnaчnoï чaсmuнu ïxmoï iдeaлiзaцiï — ц ц1нносп1, як1 rn^^^^t^^^^ в освМ сaмe peгyляmuвнuü, a m a^^^^^^^uû xapanmep. Âкaдeмiнm ц1нносп1 ж-бyвaюmь вapiamuвnoсmi в сmpyкmypi цгннгс^^^ opiemma^ü oкpeмux y^^^^j^t^^-memськux сп^ьноп. Якщо ж кожну aкaдeмiнnux poзгllядamu
як сaмoдoсmamню у свош кoнmpфaкmuчнoсmi цтысну niдсuсmeмy, moдi ompu-муемо nлюpaлiсmuчнy кapmuнy aкaдeмiчнux у якш p¡зш i^moi'
ттерпретаци частково доповнюють одна одну, але також можуть частково суперечити одна iншiй. Причому контрфактичн академiчнi цiнностi можуть доповнюватися тшими контрфактичними утверситетськими цЫностями, наприклад, iнституцiйними. Контрфактичтсть може матир1зш напрями та р1зш рiвнi модальностi — як для р1зних стльнот всередин утверситету, так i для р1зних унiверситетiв.
К^^^о^^ слова: контрфактичтсть, фактичтсть, цiнностi, академпн цЫ-ностi, утверситетська освта.
Часто-густо дор1кають освт загалом, а особливо освт вищ1й, у за-вищених оч1куваннях, завищених вимогах до тих, хто навчаеться. Як правило, щ закиди стосуються нев1дпов1дност1 ц1лей та засоб1в здобуття осв1ти: цЫ видаються надто нереал1стичними у пор1внянт 1з засобами. За великим рахунком, якби под1бна критика мала силу табу, еволюц1я людства, мабуть, так 1 не зд1йснилася би загалом, або зд1йснювалася ще к1лька м1льйон1в рокiв. При цьому, як правило, не враховують, що на-явш засоби здобуття осв1ти, до яких апелюють критики освiтнiх 1деа-л1в, нiколи не обмежували увесь арсенал зад1юваних для здобуття освiти можливостей. Насправдi, засоби, якi врешгi-решг людина використовуе для здобуття освгти, виявляються такими, що виглядають не менш нереально, якщо не взагал1 фантастично, пор1вняно з ц1лями, задля яких щ можливост1 створюють. Щодо незадов1льного стану аналiзу ц1лей освпи можна назвати багато публ1кацiй впчизняних автор1в, серед яких ц1нн1сн1 аспекти зокрема анал1зують М.Бойченко (Бойченко, 2009), Л.Горбунова (2014), С.Пролеев (2005) та В.Шамрай (Шамрай, 2015).
У питант реал1стичност1 ц1лей та засоб1в осв1ти вважаемо нев1д-кладним з самого початку чгтко з'ясувати суттсть понять фактичного та контрфактичного. Для цього сл1д спочатку роз1братися з самою темою контрфактичност1, яка мае, на нашу думку, надзвичайно важливе значення для етики, однак, попри цю обставину, дос1 не знайшла на-лежного ф1лософського осмислення у впчизнянш наущ - зустр1чаемо швидше ф1лософсью тексти ф1лолог1в (Апресян, 2008).
Передус1м, варто розр1знити ф1лолоичне та ф1лософське значення контрфактичност1.
У мовознавств1 контрфактичтсть пов'язують, передус1м, з плюсквамперфектом (Охр1менко, 2013; Плунгян, 2004) або ж так званим давноминулим часом (Андрив, 2015; Попович, 2012). Як зазначае серб-ська досл1дниця Людмила Попович: «В украшському мовознавств1 плюсквамперфект переважно розглядаеться як в1дносний час, тобто як форма, якою виражаеться д1я, що сп1вв1дноситься не з моментом мов-лення, а з 1ншою д1ею, яка передувала моменту мовлення» (Попович,
2012, с. 653). Можна цей ф1лолоичний опис часово1 ситуацп ствв1днес-ти з моральним - коли йде мова про докори сумл1ння: якби ми вчинили у минулому 1накше, нин1 не мали би морального незадоволення собою згодом.
Однак, у мов1 давноминулий час використовуеться також все част1ше для позначення 1рреальност1 ситуацп дп i у тепер1шньому i у майбутньо-му часi. Як стверджуе вiтчизняний досл1дник О.Б.Андрпв, узагальнюю-чи попереднi ф1лолог1чн1 розробки : «Ю.Панова, 1нтерпретуючи поло-ження Ц. Dahl, стверджуе, що початок застосування форм давномину-лого часу в досл1джуван1й функцп пов'язано з тим, що перфектш фор-ми, як1 використовуються для маркування iрреальних ситуацш, можуть в1дноситись не т1льки до минулого, але й до тепершнього i навiть май-бутнього часу. Таким чином, одна й та сама конструкция може позначати незд1йснену д1ю як в минулому, так i в майбутньому, про здшснення яко1 нам н1чого нев1домо. Щоб уникнути неоднозначно1 модально1 1нтер-претацп конструкц1й, позначених такими формами, мова використовуе форму давноминулого часу» (Андрпв, 2015, с. 31). Так, Андрпв виявляе у роман Л1ни Костенко «Записки украшського самашедшого», що «давноминулий час виконуе функц1ю, пов'язану з моделюванням паралель-но1 до д1йсност1 ситуацп» (Андрпв, 2015, с. 31). Рос1йський мовознавець В.О.Плунгян визначае функц1ю 1рреальност1 як контрфактичну, тобто таку, що позначае уявлення про те, що певна ситуащя (з1 св1дчень того, хто говорить), яка не мала м1сця в реальному свт, в якомусь «альтернативному» могла в1дбутися; таким чином контрфактичтсть означае ймо-в1рн1сть, яка суперечить фактам (Плунгян, 2004, с. 274).
Таким чином, i для етики виникае набагато ширше поле для застосування давноминулого часу для позначення певних паралельних мо-ральних реальностей: одна справа - поширеш звича1, як1 не викликають н1яких питань i як1 можна сприймати як безпроблемн моральн норми (норми Дюргаймового типу (Дюркгейм, 1991), тобто «позитив1стськ1»), i зовс1м 1нша справа - норми, як1 в1дсутн1 у поширен1й практищ, досяг-нення яких потребуе вольових зусиль особистост1 (як у категоричному 1мператив1 1мануша Канта (Кант, 1965)), або ж стльноти (як в уявлен-нях про позитившсть християнства як такого, що долае моральну ав-тоном1ю 1ндив1да у ГеорГа ГеГеля (Гегель, 1972)). У останньому випад-ку 1рреальн1сть моральних норм в1дносна - вони 1рреальш лише т1ею м1рою, якою не можуть бути вт1лен1 без спещального зусилля - саме таке зусилля надае ш реальност1 i сили навпъ б1льшо1, ан1ж мають «ре-ал1стичш», позитив1стськ1 норми. При цьому часовий аспект в1дходить на задн1й план, а на перший виступае протиставлення традицюнал1з-му i модерного прагнення змшити, удосконалити свгг, себе, оточуючих.
Якщо у Канта розум1ння MopaibHoï норми як iрреальноï, але при цьому бажаноï стосуеться нашоï спрямованост1 у власне майбутне, то у Гегеля - швидше досягнення вiдповiдностi минулому (за зразком, який ще тисячi рокiв тому подав 1сус).
А.М.6рмоленко також вбачае зв'язок м1ж поняттями контрфактичного та !рреального як важливу складову фiлософськоï контрфактич-ност1, для розум1ння якоï варто звертатися до Кантового поняття априорного. Так, Ермоленко звертае увагу на канланське кор1ння поняття iдеальноï комyшкативноï сп1льноти у К.-О.Апеля: «Поняттям «контр-фактичне» позначаеться не лише поза емтричний апр1орний характер сшльноти, а й певний тип складного речення, яким послуговуються в обГрунтуванш, а саме - речення умовного способу, в якому два речення пов'язат м1ж собою сполучником «шби-то» (als ob). У даному раз1 ма-еться на уваз1, н1бито 1деальна комун1кац1я кнуе» (Ермоленко, 1999, с. 54). На жаль, ц1ею короткою прим1ткою А.М.6рмоленко фактично i об-межуе св1й спещальний анал1з теми контрфактичност1. Залишаеться не-зрозум1лим, чому контрфактичне як 1рреальне може зац1кавити людину, не кажучи вже про те, щоби зам1щати собою реальне. Чому, наприклад, люди жертвують власним здоров'ям, матер1альними статками, навпъ самим життям заради певних 1деал1в, як1 не можна в1дчути на дотик чи побачити?
Хибним у п1дход1 Апеля, а в1дпов1дно i yсiеï трансцендентальноï прагматики видаеться намагання редукувати усю палггру можливо-го суб'ективного утвердження щодо певноï реальност1/1рреальност1 до одного модусу, тод1 як кожна мова надае набагато ширш1 можливост1 виразити м1ру 1рреальност1 того, що ми сприймаемо. Впчизняна ф1ло-логиня Валер1я Охр1менко так позначае можлив1 модальност1 розриву м1ж 1рреальним та реальним, анал1зуючи мовш засоби виразу реальнос-т1 у ггалшськш мов1: «Основними ФСВ (функцюнально-семантични-ми вар1антами - Н.Б.) in realta з штегративною ознакою 'об'ективащя суб'ективного модусу (в аспект1 заперечення)' е: 1) неадекватшсть 1н-терпретацп сенсорноï 1нформацц суб'ектом сприйняття; 2) усв1дом-лення суб'ектом хибноï штерпретаци емоц1йного реагування; 3) контр-адикторшсть м1ж нам1ром суб'екта та його реал1защею; 4) оц1нна аси-метричшсть м1ж суб'ектом / об'ектом та шплжованою йому ознакою з1 зм1щенням у б1к негативного» (Охр1менко, 2013, с. 130). Л.Попович звертае увагу на те, що контрфактичтсть пов'язана початково з ефек-том i функцею дигресп, тобто розщеплення часу опов1д1 з часом, про який ведеться мова. Таким чином контрфактичтсть у мов1 п1дкреслюе моделювання ситуацп за допомогою мовних засоб1в: «Така модель, яку умовно можемо назвати ментальною дигрес1ею, видаеться нам дуже
логiчною. Зг1дно з нею, контрфактичнiсть маншулюе моделюванням ситуацп, що протиставляеться реальнш дiйсностi, i саме цей аспект се-мантично1 будови плюсквамперфекта зумовлюе наявнiсть вiдповiдноi функцп» (Попович, 2012, с. 671). Схожi сюжети знаходить досл1дник 1с-панськоi мова з ушверситету Потсдаму Луiс Вiсенте, який аналiзуе «ми-нулу контрфактичнiсть у 1мперативах iспанськоi мови» (Vicente, 2015).
Таким чином, за допомогою плюсквамперфекта можна виявляти р1з-нi моделi контрфактичностi. З вище наведеноi цитати Охр1менко вже отримуемо моделi суб'ективного дистанц1ювання в1д плину под1й через дистанщювання в1д: неадекватного (частково адекватного) чуттевого сприйняття; неадекватного (надм1рного, редукованого або взагал1 хиб-ного) емоц1йного сприйняття; неадекватност1 результат1в д1й нам1рам; ц1ннiсноi нев1дпов1дност1 об'екта сприйняття.
Якщо звернутися до категоричного 1мперативу Канта, то його кла-сична 1нтерпретац1я залучае передус1м нев1дпов1дтсть нам1р1в та результату: тобто для отримання гарантованого етичного результату Кант рекомендуе чгтко визначати власний нам1р. Тобто, канлвський 1мпе-ратив схильт 1нтерпретувати формально - як максимальну залежтсть результату в1д неухильност1 i беззастережност1 у сл1дувант певному на початку визначеному правилу («максиш»). Тод1 й з'являються поси-лання на категоричний 1мператив при спроб1 виправдання нацистських злочин1в на кшталт ситуацп з Ейхманом, про що писали зокрема Ган-на Арендт (Арендт, 2008) та Марк Халфон (Halfon, 1989). Лише б1льш глибою досл1дники зауважують, що Кант не наст1льки формалктичний, i для нього також важливий i той нам1р, який визначаеться як кшце-ва мета, яка визначае стратепю етичноi повед1нки. Цей нам1р повинен бути щонайменше суб'ективно визнаний цштсно позитивним, а отже у моральн1й повед1нщ важливим е також i ii цшшсне наповнення. Як для вiруючоi людини, для Канта мета етики не могла бути противною аш Богу, аш добру.
Однак, Кант св1домо вщквдае будь-яю емоцшт чи чуттев1 сторони моральних вчинюв: вони мають базуватися на холоднш рефлексп. За це його критикували i Сьорен К'еркегор, який пропонував перехщ в1д розсудкового морал1зму до вищоi, а саме релiгiйноi форми надання мо-рал1 чуттевого начала (Кьеркегор, 1993), а також i б1льш тзт автори, у тому числ1 й Макс Шелер (Шелер, 1994). Вт1м, чи не найкраще висловив скепсис щодо Кантовоi розсудковоi морал1 Фр1др1х Шилер у наступних рядках, як1 у переклад1 Володимира Соловйова рос1йською звучать так:
«Сомнение совести.
Ближним охотно служу, но - увы! - имею к ним склонность.
Вот и гложет вопрос: вправду ли нравственен я?
Решение.
Нет тут другого пути: стараясь питать к ним презренье И с отвращеньем в душе, делай, что требует долг!» (Шиллер, 1955).
В будь-якому раз1 саме Кант акцентував увагу на тому, що для отри-мання етичноï позицп необх1дна дистанця, яку в1н вбачав за можливе здобути саме завдяки тому, що в1н називав апрюршстю, тобто дистанщ-юванням в1д р1зноман1тних контекст1в. Вт1м, як бачимо у випадку етики в1д ц1нн1сного контексту вив1льнитись неможливо, що, в принцит, ви-знавав 1 сам Кант.
Тод1 питання мае бути поставлене 1накше. Сл1д дистанц1юватися в1д контекст1в, але вочевидь не вс1х - тобто найб1льш 1рреальним буде праг-нути досягати абсолютно формально^ беззмiстовноï позицп. Сам ц1н-шсний 1мператив Канта, як бачимо, передбачае певш етичн ц1нност1, серед яких, можливо, як вважав Макс Шелер, визначальне м1сце займа-ють християнсью, а саме протестантсью (Шелер, 1994), а можливо, ще виявляться i 1нш1 конотацп цього 1мперативу - полгтичш, правов1 тощо. Таким чином, у прагненш досягнути етичноï дистанцп в1д бездумного сл1дування плину под1й, ми маемо протиставляти такому плину певн1 модел1 повед1нки, яю обГрунтован1 так шбито «апрюрно». «Так шбито», але не насправд1! Як зауважуе Луман ц1нн1сний опортун1зм доречний, лише якщо ми захищаемо обрану щингсть проти ус1х 1нших (Луман, 2011) - адже, д1йсно, не може бути не цiннiсноï позицiï у протистоянш ц1нностям: цшносп завжди протистоïть контр-цштсть або ж нереле-вантн ц1нност1. Тод1 i виникае, на нашу думку, власне ф1лософський 1нтерес до поняття контрфактичност1, яке можна назвати апр1орн1стю вибраного контексту. Таким чином, займаючи певну контрфактичну по-зиц1ю, ми обираемо певний змктовий контекст нашоï повед1нки - чут-тевий, емоц1йний, ц1лерацюнальний, цштсний тощо - i надаемо йому безумовного значення по в1дношенню до ус1х 1нших можливих контек-ст1в - в рамках дотримання певноï стратеги нашоï повед1нки.
Так, наприклад, кр1м вищезазначених способ1в моделювання можливих альтернатив, у мовознавств1 вир1зняють за допомогою анал1зу давноминулого часу контрфактичтсть умови (якби замсть реального R трапилось P...) та контрфактичнiстъ наслщку (...тод1 могло б трапитися Q) (Плунгян, 2004, с. 275). Для Канта у категоричному 1мператив1, як ус1 схильн ба-чити i як в1н сам декларуе, саме щодо контрфактичност1 умови - тоб-то якби людина могла д1яти не як зумовлена природними чинниками ктота, а як над1лена Богом свободою ктота. Тобто, сам Кант у назв1 свого 1мперативу говорить про умови - категоричний 1мператив як без-умовний (щодо природних обставин) в1н протиставляе гшотетичному
як обумовленому (обставинами). Насправдi, для Канта вкрай важливо заф1ксувати також контрфактичнють насл1дку - неухильно етично ви-вiрена i посл1довно моральна поведшка людини як в1льно1 iстоти. Вт1м, контрфактичнiсть, тобто у певному сенс1 1рреальн1сть тако1 повед1нки для Канта е несумн1вною ктиною, яка виявляе себе не лише у визна-нн1 регулятивного, а не стратепчного характеру морального 1деалу, але такого ж регулятивного характеру i 1нших 1деал1в, як наприклад, в1чного миру (Кант, 1989).
Варто також звернутися до сучасних досл1джень англомовних ф1ло-лог1в щодо теми модальностей, яка вказуе, на нашу думку, на ще один, окр1м давноминулого часу, важливий мовний зас1б передавання контр-фактичност1. До модальних д1есл1в у англ1йськ1й мов1 нещодавно привернула увагу вгтчизняна досл1дниця критичного мислення 1.В.Горохова (Горохова, 2015). Нашу ж увагу привертають так зван «модальност1 слаб-ко1 необх1дност1» у англшськш мов1, так1 як «ought» - «варто було би» (How to say ought in foreign, 2015). Тут варто згадати ц1лу низку д1есл1в, як1 позначають деонтолопчний вим1р повед1нки - м1ж «роблю» («do») та «повинен робити» («has to do») можемо знайти ц1лу низку градац1й в1д «малоймов1рно» («unlikely»), через «скор1ше так, ан1ж ш» («probably») до «напевно» («definitly»), виражених у д1есловах та присл1вниках: «сл1д було би зробити» («should do»), «змушений зробити» («is to do»), «м1г би зробити» («might do») тощо. Усе це потребуе свого спешального до-сл1дження 1 осмислення можливих ф1лософських висновкв для теори етично1 модальности
Важливий матер1ал щодо кторп анал1зу питання контрфактичностей у англшськш мов1 знаходимо також у стати Тош1юк1 Ог1хара (Ogihara, 2002), де, зокрема, проанал1зовано концепцп контрфактичност1 Ан-джел1ки Кретцер (Kratzer, 1981, 1989) та фокусу Меца Рута (Rooth, 1985, 1992), як1 Ог1хара прагне поеднати у питанш техн1ки роботи з контрфак-тичними припущеннями: «У формал1зацп свое1 теорп Кретцер (1981) стверджуе, що функц1я ф вибирае для будь-якого свпу с множину вс1х пропозиц1й п, як1 е «випадком» в с. З огляду на цю функц1ю ф, множина Мс (п) для будь-яко1 пропозицп п свп с визначаеться як сукуптсть вс1х посл1довних п1дмножин ф (с) и {п}, як1 м1стять п. Тод1 можна сказати, що контрфактична умова типу «якщо п, тод1 н» 1стинна тод1 1 т1льки тод1, коли ктина насл1дк1в н випливае з кожно1 максимально1 множини Мс (п) (за умови, що максимальн множини пропозиц1й кнують в Мс (п)). Кретцер каже, що ф повинна бути такою функцию розпод1лу, що для будь-якого свпу с, п ф (с) = {с}. Тобто, ф (с) мае бути множиною пропозицш, як1 характеризують свп с однозначно. Якщо ми приймемо цю 1дею, виникае питання про те, як ми будемо визначати, як1 пропозицп
слiд зберегти i як1 пропозицп слiд вилучити. Кретцер намагаеться «ви-бити» якiсь пропозицп, прийнявши 1дею, що деякi iншi пропозицп тя-жiють одна до одно1. Наприклад, припустимо, що Ганс i Бабетта провели Be4ip разом, 1дучи в ресторан п1д назвою «Н1дерландська насолода». З огляду на цей факт, контрфактично припустимо, що замiсть цього Бабетта могла би тти в бютро п1д назвою «Французький жах». Здаеться виправданим як висновок з цього припущення стверджувати, що Ганс п1шов би туди теж. Це випливае з пропозицп Кретцер, якщо ми припустимо, що ф(св) (де св позначае д1йсний св1т) включае в себе пропозищю «Бабетта i Ганс провели веч1р разом». Якщо ця пропозиция е елементом ф(св), то це р1внозначно тяж1нню одна до одно1 пропозиц1й «Ганс т-шов у «Н1дерландську насолоду»» i «Бабетта п1шла у «Н1дерландську на-солоду»». Тобто, якщо одна з цих пропозицш була би хибною, то 1нша мала би бути помилковою також» (Ogihara, 2002, с. 5-6). Те, що Кретцер називае тяжшням одне до одного (буквально злипанням у одну масу -«lumping together», англ.), коли говорить про припозицп, Рут називае фокусом, уточнюючи, що не все у пропозицп е причиною такого тяж1н-ня, але як правило певна його складова. У наведеному вище приклад1 це певний заклад - «Н1дерландська насолода» або «Французький жах». У синергетищ чимось схожий вид детермшацп називають атрактором, однак оск1льки тут мова йде не про масов1 i незворотш процеси, як у си-нергетищ, а про контрфактичност1, д1йсно, б1льш доречним видаеться терм1н «фокус». Ог1хара наводить дал1 такий приклад: якщо у реченш «Якби Джон одружився з Сюзанною, в1н був би щасливий» акцентува-ти увагу, або ж навести фокус на умову «Сюзанна», це означало би, що Джон був би щасливий 1з Сюзанною, а не з кимось шшим, але якщо навести фокус на слово «одружився», це означало би, що в1н здобув би щастя у шлюб1 - без велико1 р1знищ з ким. Можемо зробити свш висновок, що чим б1льш детал1зована умова, тобто пдмножина можливого свпу, тим б1льше можливостей зм1щувати фокус щоразу на 1ншу складо-ву ще1 умови, формуючи щоразу шшу конф1гурац1ю контрфактичност1.
Ог1хара так формулюе на ц1й основ1 загальне правило побудови контрфактичного речення: «Взагал1, коли контрфактична умова м1с-тить сфокусовану складову в своему антецедент^ ми можемо передба-чити, яко1 пропозицп сл1д позбутися, звертаючи увагу на 1нформац1ю, пов'язану з фокусом i наявну в умовЬ> (Ogihara, 2002, с. 6). За цього зали-шаеться в1дкритим питання, як саме буде визначатися, на що буде наведено фокус. Ог1хара як ф1лолог шукае мовш засоби акцентувати увагу на т1й чи 1ншш складов1й умови-антецедента, тод1 як для нас б1льш важлив1 зм1стов1 можливост1, яю надае ця мовна форма.
Який висновок варто зробити для досл1дження етичних аспект1в уш-верситетськоï освгти? Передуем, варто зауважити, що кр1м академ1чних цiнностей варто розглядати за моделлю контрфактичност1 також i 1нш1 цiнностi унiверситетськоï освiти. Причому самi академiчнi цiнностi слiд позбавити значноï частини ïхньоï iдеалiзацiï - це ц1нност1, якi набу-вають в реальн1й освiтi саме регулятивний, а не абсолютний характер. Якщо розглядати академiчнi цiнностi як певний абсолютний i само-достатн1й 1деал, то можна виявити деякi ïхнi характеристики як певноï символiчноï i у цьому сенс! також ц1ннiсноï системи. Якщо ж зверну-тися до академiчних ц1нностей в структур! щншсних орieнтацiй окре-мих ун1верситетських сшльнот - вони набувають варiативностi. Тобто, якась частина академ1чних ц1нностей по-р1зному витлумачуеться про-фесурою та студентством, адмгшстращею та 1ншими ун1верситетськими сшльнотами. Причому ця вар1ативн1сть мае характер, який виглядае де-в1антним лише за умови прийняття якоïсь версп академ1чних ц1нностей за абсолютну норму. Якщо ж кожну верс1ю академ1чних ц1нностей розглядати як самодостатню у своïй контрфактичносп щинкну шдсистему, тод1 отримуемо плюрал1стичну картину академ1чних ц1нностей, у як1й р1зн1 версп ïхньоï 1нтерпретацц частково доповнюють одна одну, але також можуть частково суперечити одна шш1й. Причому контрфактичш академ1чн1 щнност1 можуть доповнюватися шшими контрфактичними ун1верситетськими ц1нностями, наприклад, 1нституц!йними. Так, для кожного ушверситету шанування своеï Alma mater е контрфактичною ц1нн1стю, яку можуть по-р1зному штерпретувати професура i студенти, однак ус1 вони мають ïï визнавати так чи 1накше - тод1 як представники 1нших ун1верситет1в таких щнтсних зобов'язань щодо стороннього для них ун1верситету не мають зовс1м.
Контрфактичн1сть, як було зазначено вище, може мати р1зн1 напря-ми та р1зш р1вн1 модальност1 - як для р1зних сп1льнот всередиш ун1вер-ситету, так i для р1зних ун1верситет1в. 1нша справа, що навряд чи можна говорити, на наш погляд, про контрфактичн1сть позицп окремих 1нди-в1д1в, яю причетш до функщонування ун1верситет1в. Зовс1м 1нша справа - фактично визнан1 ц1нност1. Якраз вони, на наше переконання, завжди 1ндив1дуальш. Однак, ця шдив1дуал1защя фактичних ц1нностей можлива лише у рамках, заданих ц1нностями контрфактичними. Це не означае, що неможлив1 фактичш ц1нност1, яю не виходили би за щ рамки, але це однозначно означае, що таю ц1нност1 або ще не стали ун1верситетськи-ми, або вже такими не е, або навряд чи коли набудуть такий статус.
У такому раз1 етичн ун1верситетськ1 ц1нност1 постають як сукупн1сть контрфактичних та фактичних етичних щнностей р1зних ун1верситет-ських сп1льнот. Ц1лком можливо, що така сукупн1сть виникае значною
м1рою стих1йно - за виконання умови п1дпорядкування фактичних ц1н-ностей контрфактичним. Однак, чим краще функцюнуе ушверситет як соцальний 1нститут, чим б1льш чгтко визначена його власна символ1ч-на система, чим б1льш досконало вив1рена його орган1зац1йна структура - тим б1льше шанс1в на те, що у такому ун1верситет1 контрфактичн1 ц1нност1 р1зних сп1льнот характеризуватимуться конвергенц1ею, яка зо-крема може набути нормативного виразу - в1д етичних кодекс1в до сво-ер1дних хартш про права.
Таю документи покликан не лише окреслити сп1льне бачення пев-ного кола етичних цшностей, але й надати ц1нн1сно-етичного характеру засобам досягнення освгтн1х ц1лей. На високому р1вн1 розвитку етичних ун1верситетських ц1нностей мае стати очевидним те, що латентно за-вжди присутне у функц1онуванн1 етичних цшностей - контрфактичний характер не лише ц1лей, але й корельованих з ними засоб1в ïхнього досягнення. У сфер1 yн1верситетськоï освгти, як i у будь-як1й 1нш1й сфер1 сл1д уникати хибно витлумаченого маюавелпзму, зг1дно якого контрфактичний характер мають лише цт, а засоби завжди лише фактичш, тобто -довшьш. Класична етична аксюма полягае у тому, що не можна досягати етичних ц1лей неетичними засобами - а це означае, що засоби, як i цт мають бути контрфактично визначеними, причому для усп1шност1 за-стосування таких засоб1в ця контрфактичн1сть мае бути сп1льною. Тод1 i фактично застосоваш цЫ i засоби також не лише не будуть випадати з системи етичноï повед1нки, але й уможливлюватимуть функцюнування системи вищоï освгти, а також будуть сприяти загальнш ефективност1 досягнення своïх ц1лей кожним ун1верситетом зокрема.
Лггература:
1. Андрйв О.Б. (2015) Семантико-стил1стичн1 функци давноминулого часу (на матер1ал1 роману Л1ни Костенко «Записки укра'хнського самашедшого») / О.Б. Андрйв // Науков1 записки Нацюнального ун1верситету «Острозька акаде-м1я» : зб1рник наукових праць. Сер1я «Ф1лолог1чна» / [укладач1 : 1.В. Ковальчук, О. Ю. Костюк, С. В. Новоселецька]. - Острог: Видавництво Нацюнального ун1-верситету «Острозька академ1я», 2015. - Вип. 52. - С. 30- 32.
2. Апресян Ю.Д. (2008) От истины до лжи по пространству языка / Ю.Д. Апресян // Логический анализ языка. Между ложью и фантазией : [сб. науч.-аналит. обзоров] / отв. ред. Н.Д. Арутюнова. - М. : Индрик, 2008. - С. 23- 45.
3. Арендт Х. (2008) Эйхман в Иерусалиме. Банальность зла / Х. Арендт ; [пер. с англ.]. - М. : Европа, 2008. - 424 с.
4. Бойченко М.1. (2009) Ц1нност1 як категор1я фшософи освгги (сощально-фшо-софський та фшософсько-антрополопчний ракурси) /М.1.Бойченко // Фшосо-ф1я осв1ти. - К., 2009. - № 1-2 (8). - С. 99-107.
5. Гегель Г.В.Ф. (1972) Позитивность христианской религии. 1800. / Г.В.Ф. Гегель ; [пер. с нем.] // Гегель ГВ.Ф. Работы разных лет. В двух томах. - Т.1. - М. : Мысль, 1972. - С. 88- 208.
6. Горбунова Л. (2014) Транскультурна освтня стратегя в KOHme^mi виклитв глоба-льзацН/Л.Горбунова// Фшософ1я освгги: наук.часопис. - 2014. - № 1 (14). - К., 2014. - С. 158-198.
7. Горохова 1.В. (2015) Використання англшськш мови для формулювання фшо-софських проблем критичного мислення / I. В. Горохова // Пол1толог1чний в1-сник. Зб-к наук. праць. - К.: ВАДЕКС, 2015. - Вип. 78. - С. 58-71.
8. Дюркгейм Э. (1991) О разделении общественного труда / Э. Дюркгейм ; [пер. с фр.] // О разделении общественного труда. Метод социологии. - М. : Наука, 1991. - С. 5- 380.
9. Ермоленко А.М. (1999) Комуткативна практична фшософ1я : [Пщручник] / A.M. Ермоленко. - К.: Л1бра, 1999. - 488 с.
10. Кант И. (1989) К вечному миру / Иммануил Кант ; [пер. с нем.]. - М. : Моск. рабочий, 1989. - 75 с.
11. Кант И. (1965) Критика практического разума / И. Кант ; [пер. с нем.] // Кант И. Сочинения : в 6 т. - М. : Мысль, 1965. - Т. 4 (1). - С. 120-195.
12. Кьеркегор С. (1993) Страх и трепет / Серен Кьеркегор ; [Пер. с дат. Н. Исаевой, С. Исаева]. - М. : Республика, 1993. - 384 с.
13. Луман Н. (2011) Поняття цш1 1 системна рацюнальшсть: щодо функцИ цшей у сощальних системах / Н1клас Луман [пер. з н1м. М.Бойченка та В. Кебуладзе]. -К.: Дух 1 Л1тера, 2011. - 336 с.
14. Охр1менко В.1. (2013) Смислова структура модального оператора in realta (на ма-тер1ал1 1тал1йсько! мови) / В.1. Охр1менко // Мовн1 1 концептуальт картини св1-ту: наукове видання : [зб1рник]. - К. :КНУ, 2013. - Вип. 46. - Ч. 3. - С. 123- 133.
15. Плунгян В.А. (2004) О контрафактических значениях плюсквамперфекта / В.А. Плунгян // Irrealis and Irreality / Y.A. Lander, V. A. Plungian, A.Y Urmanchieva (eds.). - Moscow : Gnosis, 2004. - P. 273- 291.
16. Попович Л. (2012) Граматичн1 та семантичш функцИ плюсквамперфекта в су-часнш украшськш мов1 / Л. Попович // Акцентолопя. Етимолопя. Сематика. До 75-р1ччя В.Г. Скляренка / гол. редкол.: Г. П. П1вторак ; НАН Украши, 1н-т мовознавства 1м. О.О.Потебт. - К. : Наукова думка, 2012. - С. 653- 672.
17. Пролеев С. (2005) Культурно-1сторичне покликання утверситету / С. Пролеев // Покликання утверситету: [Зб. наук. пр.] / В1дп. ред. О. Гомшко. - К. : Р1А «Янко», «Веселка», 2005. - С. 31-38.
18. Шамрай В. (2015) 1нституц1йна криза освгги: виклики сучасност1 /В.Шамрай // Ф1лософ1я осв1ти: наук.часопис. - 2015. - № 1. - К., 2015. - С. 89-104.
19. Шелер М. (1994) Формализм в этике и материальная этика ценностей / М. Шелер ; [пер. с нем.] // Шелер М. Избранные произведения. - М. : Гнозис, 1994. -C. 218- 279.
20. Шиллер Ф. (1955) Философы / Ф. Шиллер ; [пер. с нем. В. Соловьева] // Собр. соч.: В 7 т. - М., 1955. - Т. 1. - С. 243.
21. Halfon M.S. (1989) Integrity. A Philosophical Inquiry /Mark S. Halfon. - Philadelphia: Temple University Press. - xv + 190 p.
22. How to say ought in foreign: The composition of weak necessity modals (2015) [Electronic resource] - Access mode: http://philpapers.org/rec/VONHTS
23. Kratzer A. (1989) An Investigation of the Lumps of Thought / Angelika Kratzer // Linguistics and Philosophy. - № 12, 607-653.
24. Kratzer A. (1981) Partition and Revision: The Semantics of Counterfactuals / Angelika Kratzer // Journal of Philosophical Logic. - № 10. - P. 201-216.
25. Ogihara T. (2002) Counterfactuals, Temporal Adverbs, and Association with Focus / Toshiyuki Ogihara. University of Washington [Electronic resource] - Access mode: http://faculty.washington.edu/ogihara/papers/0gihara_salt10.pdf
26. Rooth M. (1985) Association with Focus, Ph.D. dissertation / Mats Rooth. - University of Massachusetts, Amherst.
27. Rooth M. (1992) A Theory of Focus Interpretation / Mats Rooth // Natural Language Semantics. - № 1. - P.75-116.
28. Vicente L. (2015) Past counterfactuality in Spanish imperatives (talk formerly advertised as "Revisiting Spanish retrospective imperatives") / Luis Vicente [Electronic resource] -Access mode: http://www.luisvicente.net/linguistics/cgg20.pdf
Наталья Бойченко. Контрафактичность целей университетского образования
Тема контрфактичности имеет чрезвычайно важное значение для этики и философии образования, однако, несмотря на это обстоятельство, до сих пор не нашла должного философского осмысления в отечественной науке - встречаем скорее философские тексты филологов: в языкознании контрфактичность связывают прежде всего с плюсквамперфектом, давно прошедшим временем, которое используют также все чаще для обозначения ирреальности ситуации действия и в настоящем и в будущем времени. Ирреальность моральных норм относительна - они ирреальны только при условии, что не могут быть воплощены без специального усилия - именно такое усилие придает им реальности и силы даже большей, чем имеют «реалистичные», позитивистские нормы. При этом временной аспект отходит на задний план, а на первый выступает противопоставление традиционализма и современного стремления изменить, усовершенствовать мир, себя, окружающих. С помощью плюсквамперфекта можно выявлять различные модели контрфактичности как модели субъективного дистанцирования от течения событий через дистанцирование от: неадекватного (частично адекватного) чувственного восприятия; неадекватного (чрезмерного, редуцированного или вообще ложного) эмоционального восприятия; неадекватности результатов действий намерениям; ценностного несоответствия объекта восприятия. Ценности всегда противостоит контр-ценность или нерелевантные ценности. Тогда и возникает собственно философский интерес к понятию контрфактичности, которое можно назвать априорностью избранного контекста. Таким образом, занимая определенную контрфактическую позицию, мы выбираем определенный содержательный контекст нашего поведения - чувственный, эмоциональный, целерациональный, ценностный и т.д. - и придаем ему безусловное значение по отношению ко всем другим возможным контекстам - в рамках соблюдения определенной стратегии нашего поведения. Кроме академических ценностей следует рассматривать по модели контрфактичности также и другие ценности университетского образования. Причем сами академические ценности следует
лишить значительной части их идеализации — это ценности, которые приобретают в реальном образовании именно регулятивный, а не абсолютный характер. Академические ценности приобретают вариативности в структуре ценностных ориентаций отдельных университетских сообществ. Если же каждую версию академических ценностей рассматривать как самодостаточную в своей контрфактичности ценностную подсистему, тогда получаем плюралистическую картину академических ценностей, в которой различные версии их интерпретации частично дополняют друг друга, но также могут частично противоречить друг другу. Причем контрфактические академические ценности могут дополняться другими контрфактические университетскими ценностями, например, институциональными. Контрфактичность может иметь различные направления и разные уровни модальности — как для различных сообществ внутри университета, так и для различных университетов.
Ключевые слова: контрафактичность, фактичность, ценности, академические ценности, университетское образование.
Natalia Boychenko. Counterfactual Objectives of University Education
Subject of counterfactuality is essential for ethics and philosophy of education, but despite this fact, still has not found a proper philosophical reflection in domestic science - rather philosophical texts meet philologists, in linguistics counterfactuality associated primarily with Plusquamperfekt, long-past time that also used increasingly to describe unreality of the situation and actions in the present and future time. Unreality of moral standards is relative — they are unreal only to the extent that they can not be implemented without any special effort — very this effort gives them the power and reality even more than ones having "realistic", positivist standards. This temporal aspect recedes into the background, and to the foreground opposition steps — of traditionalism and modernity desire to change, to improve the world, ourselves, the others. With Plusquamperfekt one can identify different models as models of counterfactual subjective distancing from the flow of events through distancing from: inadequate (partially adequate) senses; inadequate (excessive, reduced or even false) emotional perception; inadequate action results intentions; values discrepancy of the object of perception. Values are always opposed to the counter-value or irrelevant value. Then and there appears actually a philosophical interest to the concept of counterfactuality that can be called a priori selected context. Thus, taking a counterfactual position, we choose a semantic context of our behavior — sensual, emotional, instrumentally rational, value, etc — and give it absolute value relatively to all other possible contexts — within our strategy of certain behavior. Not omly academic values should be considered after the model of counterfactuality —also other values of university education should be. And the same academic values should be deprived of a significant part of their idealization — a value that acquire a real education is regulatory, not absolute. Academic values become variability in the structure of value orientations of differ-
ent university communities. If the version of each academic values considered as self-sufficient in its counterfactuality subsystem of values, then one gets pluralistic academic values picture in which different versions of their interpretation partially complementary, but may partially be contradict one another. And counterfactual academic values may be supplemented by other counterfactual university values, such as institutional. Counterfactuality may have different directions and different levels of modalities — both for different communities within the university and for different universities.
Keywords: counterfactuality, /actuality, values, academic values, university education.
Бойченко НаталЫ Михай.пвна - доктор ф1лософських наук, доцент, доцент кафедри фшософп Нацюнально'1 медично'1 академп тслядипломно!' освпи.
E-mail: n_boychenko@ukr.net
Boychenko Natalia Mykhailivna - Doctor of Science in Philosophy, docent, docent of the Department of Philosophy at the National Medical Academy of Postgraduate Education.
