CC BY
52
УДК 340.12
З. Добош
Навчально-науковий шститут права та психологii Нацiонального ушверситету "Львiвська полiтехнiка",
канд. юрид. наук, асист. кафедри цившьного права та процесу
СПРАВЕДЛИВ1СТЬ У Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВ1Й ДУМЦ1 НОВОГО ЧАСУ
© Добош З., 2016
Дослщжуеться генеза зв'язк1в справедливой i права в епоху Нового часу, що дае змогу визначити вщправну точку 'х конвергенцп, а також простежити iсторичнi особливостi переб^у тако'' конвергенцп, що вiдобразилися у сфер1 дн цих явищ, i'x змiстовниx характеристиках. Визначено напрям виходу проблематики справедливой за межi ди нащонального права i поширення у сфер1 мгжнародних стосункчв.
К'лючов1 слова: сираведливiсть, право, природне право, закон, держава.
З. Добош
СПРАВЕДЛИВОСТЬ В ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВОЙ МЫСЛИ НОВОГО ВРЕМЕНИ
Исследуется генезис связей справедливости и права, что позволяет определить отправную точку их конвергенции, а также проследить исторические особенности течения такой конвергенции, которые отразились в сфере действия этих явлений, их содержательных характеристиках. Определено направление выхода проблематики справедливости за пределы действия национального права и распространение в сфере международных отношений.
Ключевые слова: справедливость, право, естественное право, закон, государство.
Z. Dobosh
JUSTICE IN THE PHILOSOPHICAL AND LAW THOUGHT OF NEW TIME
In the article has been investigated the genesis of justice and law connections, that allowed to determine the starting point of convergence, and to trace the historical features of the course of such convergence, which reflected in the action area of these phenomena, their content characteristics. It has been determinated the directions of justice problematics output outside the scope of national law and dissemination in international relations.
Key words: justice, law, natural law, lex, the state.
Постановка проблеми. Конституцшне проголошення людини найвищою сощальною цшшстю спроектувало новi правовi стандарти, правову вдеологто, а отже, кардинально новi засади функщонування правовоi системи. Yd ii елементи були пвддаш ревiзii. Але забезпечити "безперебшне" та ефективне оновлення правовоi системи може тшьки системний характер перетворень: нова сощальна i правова орieнтацiя, правосввдомють повинш бути гарантоваш
реформуванням традицшно!' системи джерел права. Лише завдяки джерелам права основш правовi цiнностi здатнi реально увiйти у правову систему i перетворитися iз iнструментiв правосвiдомостi у реальнi нормативи. Саме тому окремих дослвджень потребують джерела права, насамперед природного. Ввдтак правовi цiнностi, серед яких - рiвнiсть, свобода i справедливiсть, - дош актуальнi у правовiй наущ.
Не менш важливою е проблема критерив оцiнки правових явищ. Справедливости ж, як основнiй правовiй цшносп, належить визначальна роль у розумшт права, побудови його iнститутiв, у формулюванш вимог щодо правового регулювання ввдносин у сучасному суспiльствi. Ввдповвдно процес конвергенцii справедливостi та права е гаранпею ефективностi права, ввдтак пiдтверджуе його цiннiсть як найдiевiшого соцiального регулятора.
Розвиток фшософсько-правових поглядiв на iдею справедливостi вiдбувся в епоху Нового часу, спричинивши появу праць таких мислителГв, як Г. Гроцш, Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Б. Стноза, Ж.-Ж. Руссо, П. А. Гольбах, Д. Юм та ш. Фшософсько-правова проблема справед-ливостi у нiмецькiй класичнш фiлософii розглядалась у працях I. Канта, Г. Гегеля, А. Шопенгауера, Л. Фейербаха та ш.
Аналiз досл1дження проблеми. Значний здобуток у дослвдженш проблем справедливостi та права як самостшних категорiй i таких, що перебувають в органiчному взаемозв'язку, внесли такi вiдомi вiтчизнянi та зарубiжнi вченi-правознавцi, як С. С. Алексеев, Т. Р. С. Аллан, 1.1. АндрГа-новська, Ж.-Л. Бержель, В. К. Грищук, Д. Гурвiч, О. Г. Данильян, Г. 1.1коншкова, М. I. Козюбра, Д. Ллойд, Е. А. Лукашева, I. М. Луцький, С. I. Макшмов, В. П. Малахов, В. С. Нерсесянц, Н. М. Онщенко, О. В. Петришин, С. П. Погребняк, Г. Радбрух, В. В. Самохвалов, С. С. Сливка, А. А. Соловйова, О. М. Тарасишин, А. К. Черненко.
Аналiз праць згаданих учених дав змогу зробити висновок про те, що мислителi Нового часу звшьнилися ввд богословських тлумачень i намагалися дiалектично пвдшти до проблеми ств-вiдношення справедливости та права, що дуже стимулювало розвиток поглядiв на справедливiсть.
Мета роботи - проанашзувати становлення та розвиток iдеi справедливостi, дослiдження наукових пiдходiв до спiввiдношення права та справедливости Вiдповiдно до мети виокремлено потребу виявити фшософське обгрунтування зв'язку справедливости та права епохи Нового часу.
Виклад основного матерiалу. Найтиповшим для ХУ11-ХУ111 ст. було станово-феодальне уявлення про справедливють i право, яке мало класовий характер i було на сторожi феодальних iнтересiв. Тому великою заслугою мислителiв того часу було те, що вони звшьнилися ввд богословських тлумачень i намагалися дiалектично пвдшти до проблеми. Це дуже стимулювало розвиток поглядiв на справедливють.
Так, Гуго де Гроот Гроцш усю проблематику як у сферi мiжнародного, так i у сферi нацiонального права дослвджував iз позицiй природного права, з огляду на вимоги правовоi справедливости якi повиннi панувати у ввдносинах мiж iндивiдами, народами i державами.
В основу розумшня права фшософ поклав iдею справедливостi як необхвдно!' ознаки права. Справедливiсть трактувалася Гуго Грощем як вимога розуму, велшня природи розумно!' iстоти: ".. .оскшьки право означае не що шше, як те, що справедливо, при цьому переважно у негативному, а не у стверджуючому сенш, оскшьки право е те, що не суперечить справедливости Справедливости суперечить те, що не ввдповвдае природi iстот, надшених розумом" [13, с. 552].
Подшяючи право на природне право, установлене волею Бога або людини, Гуго Гроцш визначав iх ствввдношення: "Будучи встановлене волею людини, таке право повинно ввдповвдати вимогам природного права. Тшьки за цих умов воно буде спрямоване на захист або ввдновлення справедливости [19, с. 70].
На думку Г. Грощя: "... якби жерщ iстинноi справедливостi спробували викласти окремо природну, незмшну частину юриспруденцii, виокремивши те, що мае сво!'м джерелом вшьну волю; якби один Гз них виклав вчення про закони, шший - про податки, третiй - про посади суддГв,
четвертий - про тлумачення волi, п'ятий - про достовiрнiсть фактичних доказiв, то iз зiбрання усiх частин могла б вийти струнка система" [8, с. 173].
Пвд час дослвдження права вшни i миру Гроцш зазначае, що вiйна, як така, не суперечить природному праву: "...за природою кожен е захисником свого права, для чого нам i даються руки". Не заборонена вшна також i божественними законами, i правом народiв. Але це зовсiм не означае, що усi вiйни справедливi. Розрiзняючи вiйни справедливi i несправедливi, Г. Гроцiй у дусi свого юридичного пiдходу до ще1 проблематики пiдкреслюе, що ".справедливою причиною вшни може бути тшьки правопорушення". До справедливих вiйн мислитель зараховуе вшни оборонш, вiйни для збереження цшсносл держави, захисту майна. Несправедливi вiйни - це вшни загарбницью, з метою заволодiння чужим майном, тдкорення iнших народiв, i за своею сутнiстю вони е протиправним станом (порушенням вимог природного права, божественних закотв, положень права народiв). Iнiцiатори несправедливо!' вiйни зобов'язаш вiдшкодувати шкоду за вчинене ними, чи за !х сприяння.
1з гуманiстичних орiентирiв Г. Гроцiй обгрунтовуе необхiднiсть гуманного поводження воюючих сторш (у вiдносинах iз жiнками, дпъми та старими людьми, а також iз тими, хто здався противнику), гостро критикуючи при цьому злод1яння на вiйнi. Гроцiй наголошуе на необхвдносл дотримання мiжнародних договорiв i угод про перемир'я. Вiн також вважав, що дотримання правових основ у мiжнародних ввдносинах диктуеться не тшьки принципом справедливости, але i мiркуваннями користi усiх держав (як малих i слабких, так i великих та могутнiх).
Г. Гроцш обстоював iдею мирного спiвiснування народiв, а основою !х вiдносин мають бути виключно право i справедливють виконання договорiв [19, с. 70].
Родоначальник англшського матерiалiзму Френсiс Бекон проблему "всезагально! справедливостi" трактуе у юридичному сенс^ у площинi належних якостей позитивного права, його джерел. За його твердженням, у громадянському суспшьстш пануе або закон, або насильство. Але насильство школи набувае ознак закону, i деякий закон бшьше говорить про насильство, тж про правову рiвнiсть. 1снують три джерела несправедливости насильство, пiдступнiсть, що маскуються шд iменем закону, i жорстокiсть самого закону [2, с. 182].
Ф. Бекон проводить ввдмшшсть мiж законом за змiстом (справедливим законом, що протисто'ть насильству, i охоплюе принцип "правово! рiвностi", i виражае вимоги "всезагально! справедливостi") i формальним законом (законом лише за "обличчям", формою, назвою несправедливим, насильницьким, антиправовим законом) [1, с. 539].
Таке розмежування (справедливого i несправедливого закону) у концепци Ф. Бекона дуже важливе, оскшьки це вплинуло, як вважають дослщники, на проникнення емпрично зорiентованого позитивiстського методу у юриспруденщю, на становлення позитивiстськоi правово! науки i взагалi розвиток юридичного позитивiзму, представники якого, навпаки, принципово заперечують таке розмежування. Основнi вимоги, яким повинен ввдповщати позитивний закон, - це точшсть, справедливiсть, легюсть у виконаннi, узгодженiсть iз формою держави, здатшсть породжувати добропоряднiсть у громадянах [1, с. 560]. При цьому точшсть настшьки важлива для закону, що без не! вш не може бути справедливим. Адже "якщо труба видасть неправильний звук, хто пвдшметься на бiй?". Аналiзуючи особливостi прецедентного права, Ф. Бекон зауважував: "Дехто вважае, що виршення справ, що базуеться на справедливосп i совiстi, i вирiшення справ, що базуеться на точному дотриманш права, повинно належати одним i тим самим судам, iншi ж вважають, що такого характеру ршення повинш здiйснюватися рiзними судами. Я вважаю, що потрiбно провести розмежування судiв, iнакше ми не зможемо попередити плутанини юридичних казусiв, а якщо ввдбудеться змiшування !х юрисдикцй, то свавшля пiдпорядкуе собi закон" [2, с. 182-183].
Бекотвсью судження про властивосп позитивного закону, про те, яким повинен бути позитивний закон (та iншi джерела позитивного права), i е фшософсько-правовою конкретизащею, i позитивною експлiкацiею уявлень про належний, справедливий закон.
Новизна i глибина бекотвського пiдходу полягае в усввдомленш необхiдностi концепцii розмежування справедливого i несправедливого закону i у використанш потенцiалу i змiсту (евристичного, гносеолопчного, методологiчного, аксiологiчного) цiеi' концепци саме стосовно
теори позитивного права. Таке розмежування знаходиться не десь ззовш теори позитивного права, а е ютотною передумовою, необхвдною складовою само' теори позитивного права.
На думку Ф. Бекона, влада Г держава - це лише придатки до справедливости; якщо б можна було здшснювати справедливють якимсь шшим шляхом, то у них не було б жодно' потреби. Тшьки завдяки наявносп справедливости людина людиш - бог, а не вовк. Ьнують три основш блага, як люди чекають для себе ввд громадянського суспшьства: позбавлення ввд самотносл, допомога у справах Г захист ввд несправедливих [2, с. 179-180].
Томас Гоббс розглядав вдею справедливости у контексл походження держави, мехашзму становлення полгтичного оргашзму (природний стан - перехвд до держави - державний стан). У природному сташ немае загальноi влади, ввдповвдно, немае Г справедливости У цьому сташ немае власносп, кожен мае право на усе, зокрема, Г на життя шшо' людини. У природному сташ точиться "вшна усГх проти всГх". Але розум людини вказуе 'й умови виходу Гз цього стану, Г цими умовами е природш закони. Томас Гоббс назвав до двадцяти таких закотв, серед яких: прагнення до миру, необхвдшсть виконання укладених угод, ввдмова кожного ввд сво'х прав иею мГрою, якою цього вимагають штереси миру Г самозахисту. Але наявшсть природних закошв ще не призводить до миру Г безпеки. Закон може виконуватися за допомогою примусу Г сили. Такою силою е держава. Вона утворюеться за взаемною угодою людей завдяки злиттю окремих сил Г воль у едину, носГем яко' е суверен [19, с. 71]. Отже, Томас Гоббс пропонував проект держави, яка е засобом приборкання пристрастей у досягненш мирного стану.
На думку Томаса Гоббса: ".стан вшни ушх проти ушх характеризуеться також тим, що при ньому шчого не може бути несправедливим. Поняття правильного Г неправильного, справедливого Г несправедливого не мають тут мкця. Там, де немае загально' влади, немае закону, а де немае закону, немае справедливости" [6, с. 185].
Також Т. Гоббс виводив третш природний закон, ввдповвдно до якого люди повинш виконувати укладеш ними угоди, без чого угоди не мають жодного значення Г е лише порожшми звуками. Саме у цьому природному закон полягають джерела Г витоки справедливости Оскшьки там, де не було попереднього укладення договору, не було здшснено жодного права; кожна людина мае право на все Г, ввдповвдно, жодна дм не може бути несправедливою. Визначенням несправедливосп е не що шше, як невиконання договору. А все, що не е несправедливим, е справедливе [6, с. 187].
Тобто справедливють - це незмшна воля давати кожнш людиш ш належне. Отож, там, де немае власного, тобто власносп, немае несправедливости а там, де немае оргашзовано' примусово' влади, тобто, де немае держави - немае Г власносп, оскшьки там уш мають право на все. Тому там, де немае держави - немае несправедливости Природа справедливости отже, полягае у виконанш угод (договорГв), що мають обов'язкову силу, не обов'язкова сила договорГв розпочинаеться лише зГ встановленням державно!' влади, достатньо сильно!', щоб змусити людей до виконання сво'х угод, Гз чим збГгаеться також початок власносп [6, с. 188]. Ввдповвдно, у Т. Гоббса справедливють - це "пвдпорядкування законам", "постшне прагнення поважати право", "здшснене ввдповвдно до права".
Державно-правова концепцм Т. Гоббса вплинула на погляди Бенедикта Стнози. Фшософ вважав, що: "..як злочин Г покора у прямому значенш, так Г справедливклъ, Г несправедливклъ можуть бути представлен тшьки у держава Оскшьки у природГ немае шчого такого, про що можна сказати, що воно по праву належить одному, а не шшому; все належить саме тим, у чи'й владГ його собГ присво'ти. У державу де за загальним правом виршуеться, що належить одному Г що шшому, справедливим називаеться той, хто мае неухильну волю давати кожному належне йому; несправедливим називаеться той, хто намагаеться присво'ти собГ те, що належить шшому". На його думку, кожен громадянин не е самоуправним, а пвдпорядкований праву держави, ус накази яко' вш зобов'язаний виконувати, Г що вш не мае права виршувати питання про справедливе, несправедливе, благочестиве чи неблагочестиве [15, с. 177].
Призначення держави - полегшити кожнш людиш можливють керуватися розумом Г здобувати свою свободу. А свобода найкраще забезпечуеться демократичною формою правлшня. Мета держави - свобода, а мГра свободи громадянина чи держави визначаеться не дозволетстю 'х
свавшля, а ступенем ix розумностi. Межi права держави зумовленi здоровим глуздом, природою самих пвдданих.
За Джоном Локком, люди знаходилися у природному сташ, - а це стан повно'' свободи щодо сво'х вчинкiв i щодо розпорядження сво'м майном i своею особою ввдповвдно до того, що вони вважають можливим для себе у межах закону природи, не питаючи дозволу у когось i не будучи залежним ввд чие'сь волi. Хоча це стан свободи, але не стан свавшля. Природний стан мае закон природи, яким вш управляеться i який обов'язковий для кожного; i розум, який е цим законом, учить усix людей, яю захочуть його поважати, що оскшьки усi люди рiвнi, незалежнi, то нixто нiкому не повинен спричиняти шкоду життю, здоров'ю, свободi або власностi iншого. Це також стан рiвностi, за якого уся влада i юрисдикцм вважаються взаемними: шхто не мае мати бшьше, нiж iнший.
Порiвнюючи природний стан i державну органiзацiю, Джон Локк наводить аргументи на користь першого: "Адже у природному сташ, де люди не повинш коритися несправедливш волi iншого, становище краще: i якщо той, хто судить, судить помилково у сво'й чи шшш справi, то вiн ввдповвдае за це перед усiм людством". I xiба краще, коли "... одна людина, керуючи багатьма людьми, вшьна бути суддею у власнш справi i може вчиняти щодо сво'х пiдданиx, як 'й заманеться, причому нixто не мае m найменшого права поставити пiд сумшв правоту чи перевiрити тих, хто здшснюе ii забаганку?" [12, с. 191].
Так, у Дж. Локка: ".свобода людей в умовах кснування системи правлшня полягае у тому, щоб жити вiдповiдно до постiйного закону, загального для кожного у цьому суспшьстш, i встановленим законодавчою владою, створеною у ньому; це свобода вчиняти згвдно зi сво'м бажанням в ушх випадках, коли цього не забороняе закон, i не бути залежним ввд непостшно', невизначено'', невщомо'' самовладно'' волi шшо'' особи, у той час, як природна свобода полягае у тому, щоб не бути шчим пов'язаним, крПм закону природи". Тобто люди не повинш коритися несправедливш волГ' [12, с. 191], а закон, як вираз свободи, демонструе правову природу закону i правовий характер закону у локювському трактуваннп
Своею чергою, Деввд Юм зауважував, що справедливють корисна для суспшьства, i суспшьна кориснiсть - едине джерело справедливости
Отже, правила отримання по заслугах або по справедливой! (equity or justice) цшком залежать вiд приватних становища i умов, у яких знаходяться люди, i завдячують сво'м походженням й iснуванням тiй корисностп яка виникае для народу внаслвдок !'х жорсткого i неухильного дотримання. Якщо змшити умови iснування людей, будь-яю значнi обставини, створити надмiрну розкiш чи надзвичайну бiднiсть, вселити у людськ душi крайню помiркованiсть i людинолюбнiсть або крайнi жадiбнiсть i злiсть, зробивши справедливiсть непотрiбною, можна повнiстю знищити ii' сутшсть i позбавити ii' обов'язково'' сили щодо людства.
Звичний стан суспшьства знаходиться посередиш усix цих крайностей. Ми, як правило, не байдужк до самих себе i до наших друзiв, але здатнi зрозумпти переваги, що виникають iз справедливпло' поведiнки. Небагато насолод даруе нам ввдкрита i щедра рука природи, але за посередництвом мистецтва, пращ i старанносп можемо отримувати !'х у великiй кплькостП. Y результат цього iдеi власностi стають необхвдними у всякому цивiлiзованому сусппльствП. Виникае користь справедливой! сусп1льству (public), i тальки на цьому грунтуються ii' цшшсть i моральна о6ов'язковПсть [20, с. 196].
На нашу думку, очевидною е така дилема: оскшьки справедливкть, безсумшвно, мае тенденщю сприяти суспшьнш корисностП i пiдтримувати громадянське сусп1льство, то почуття справедливостi або виникае Пз наших роздумПв про цю тенденщю, або наче голод, спрага та шшП потяги, любов до життя, прив'язашсть до потомства чи шших афектПв виникае Пз простого початкового Пнстинкту людсько'' душП, яким природа надппила людину для таких корисних цшей. Якщо простежуеться останне, то можемо зробити висновок, що властсть, яка е об'ектом справедливости також втзнаеться через простий першопочатковий Пнстинкт, а не встановлюеться будь-яким доказом чи роздумом.
Правила справедливости у Деввда Юма, як панують серед окремих осГб, не ввдмшяються повшстю у ввдносинах мГж полгтичними ствтовариствами. МГж незалежними державами щоденно укладаються союзи Г договори, як були б лише порожньою тратою паперу, якби досввд не продемонстрував, що 'м властивГ деякий вплив Г авторитет. Але у цьому пункт кнуе рГзниця мГж королГвствами Г окремими особами. Людська природа не може в жоден спосГб зберГгатися поза асощащею шдивдав, Г ця асощацм школи б не виникла без пе!' поваги, якою володтоть закони справедливосп [20, с. 197-198].
Представник природничо-правового вчення Шарль Монтеск'е вважав, що ввдносини справедливосп "передують позитивному закону, що закршив 'х". Це, на нашу думку, гарантування правового характеру закону. У зв'язку з цим виникло питання виконання несправедливих наказГв влади, на що Вольтер опосередковано ввдповвдав, що це не варто робити [3, с. 254-257].
Д. Двдро розглядав справедливють у контексл права Г стверджував, що закони бувають як справедливими, так Г несправедливими. У його розумшт, справедливють - це обов'язок кожному дати те, що йому належить [10, с. 210].
Тако' само' позици дотримувався Гольбах, вважаючи, що закони будуть справедливими лише тодГ, коли нагороджуватимуть Г каратимуть у мГру того добра Г зла, як людина вчинить суспшьству [7, с. 216]. Тобто тут, на думку вчених, чшьною е вдея суспшьно!' значущостг Основа цього була закладена ще в часи Античносл Арютотелем, який висловився бшьш узагальнено: несправедливим е его'зм, а справедливим е тклування про всезагальне благо. Ця вдея розвивалася. Наприклад, Жан-Жак Руссо вважав, що метою будь-якого законодавства повинна бути турбота про благо усГх громадян, причому кожен закон повинен грунтуватися на ршноста Г справедливости Справедливють закотв виражаеться загальною волею, втшеною у них (у законах) [14, с. 24-27].
Французький фшософ-матерГалкт, один Гз головних представниюв Просвгтництва у Франци, Клод АндрГан Гельвецш зазначав, що справедливють передбачае встановлення закотв. Дотримання справедливосп передбачае наявшсть рГвноваги сил мГж громадянами. Збереження ще' рГвноваги -вершина мистецтва законодавства. Взаемний Г благотворний страх змушуе людей бути справедливими один до одного. Якщо цей страх припиняе бути взаемним, то справедливють стане достойною нагороди чеснотою. А це означае, що законодавство народу мктить ввдомГ недолши. Досконалють законодавства передбачае, що людина повинна бути справедливою.
Справедливють неввдома лишень самотньому дикуну. Якщо цившзована людина мае деяку вдею справедливости то це тому, що вона визнае закони. Але чи любить вона справедливють заради не' само'? Про це може розповюти лише досввд.
Важливе мюце у фшософсько-правових поглядах К. Гельвецш посвдае вдея поеднання особистих штересГв Гз суспшьними з метою оптимГзаци суспшьних ввдносин у державг Мислитель вважав, що таке завдання можна виршити поширенням просвгтництва Г законодавчого забезпечення справедливого розподшу суспшьних благ. Такий розподш К. Гельвецш пропонував здшснити за принципом "сощально!' корисносл", тобто Гз урахуванням те!' реально' корисп, яку громадянин приносить суспшьству своею дмльшстю.
I. Кант, який формував сво!' уявлення про справедливють на повазГ до ближнього, вважав досягнення справедливосп сутшстю уше!' людсько' дмльносп. "Адже якщо щезне справедливють, життя людей позбавиться усшяко!' цшносл [11, с. 256]. Протилежне поняття - несправедливкть -вважалося мислителем найбшьшим злом, а ус шшГ види зла - нпцо порГвняно з нею". На думку I. Канта, пвд час виршення судових спорГв необхвдно не тшьки керуватися правом, але й прислухатися до справедливости тобто I. Кант розмежовував право Г справедливють. На його думку, право не завжди справедливе.
На противагу Канту Гегель стверджував, що справедливють втшюеться виключно у правГ, Г це призводить до процвгтання держави. За Г.В. Ф. Гегелем, справедливють - це дещо велике, й джерелом е абсолютна вдея, а не реальш життевГ ввдносини. За його висловлюванням, знищення приватно' власносп - найбшьша несправедливють [4, с. 378; 5, с. 113].
Концепцм справедливости Вшьгельма фон Гумбольдта пвдсумувала досввд фшософи Нового часу у проблематищ справедливости Зокрема, у пращ "!де' до дослвду, що визначае межГ дмльносл
держави" фшософ згрупував цю проблематику у таю блоки: справедливють i держава; справедливють та iндивiдуальне право; справедливють i практика правосуддя; справедливiсть i пенiтенцiарна практика [16, с. 192].
Будучи державницькою людиною, В. Гумбольдт надае державi у своему вченш неабиякого значення, окреслюючи й як загальну волю члетв суспшьства. Народ, за словами В. Гумбольдта, -це прекрасне, звеличувальне душу видовище. Таке глибоко гумашстичне розумшня суспшьства i держави е важливим для усввдомлення !х цшей, однiею з яких е "проведення розмежування мiж справедливим i несправедливим" [9, с. 100].
З цих гумашстичних позицш правознавець визначае обов'язки держави: "Один iз найперших обов'язкiв держави полягае у дiзнаннi i розглядi правових спорiв, що виникають мiж громадянами, причому цей обов'язок характеризуеться з погляду справедливости, оскшьки держава, з одного боку, захищае ввд несправедливих вимог, а з другого, - надае справедливим вимогам силу".
Поняття свободи теж основоположне у концепцй справедливости Гумбольдта. Розглядаючи !х ствввдношення, В. Гумбольдт робить висновок, що буде справедливим, якщо "порушник свого права опиниться саме обмеженим у користувант сво!м правом, тобто все-таки справедливють вимагае певного обмеження свободи за рахунок поваги до шших людей. Звiдси ученi визначають "примусову справедливiсть". На думку багатьох учених, вимога примусово! справедливостi i е кшцевою iстотною ознакою права [17, с. 72].
Дослвджуючи питання справедливости та iндивiдуального права, В. Гумбольдт вибудовуе iерархiю несправедливостi, водночас виявляе себе, як захисник права власносп. Роздуми про справедливiсть примусових заходiв дають змогу Гумбольдту перейти до аналiзу практики правосуддя, зокрема закотв. Це питання вкрай важливе, "...оскшьки закони повинш бути загальними з точки зору забезпечення справедливости, рiвностi громадян перед законом i судом, рiвного захисту людини, й прав i свобод вiд злочинних посягань".
Наголошуе мислитель i на тому, що "несправедливим е приховування закотв" [9, с. 107].
Щодо справедливости i покарання В. Гумбольдт виводить щкаву закономiрнiсть мiж покараннями, як спричиняють фiзичнi страждання, i покараннями, як викликають моральнi переживання. Гуматзм Гумбольдта виявляеться у його поглядi на систему покарань, яка охоплюе i вищу мiру покарання. Але при цьому В. Гумбольдт проти покарань, що принижують честь i гвдтсть особи, продовжуваностi покарань, вважаючи, що безстрокових покарань не повинно бути.
А. Шопенгауер, своею чергою, визначаючи ствввдношення правового i неправового, протиставляе справедливють свавшлю. На його думку, "...змютом поняття несправедливiсть е и особливостi дмння iндивiда, через яю вiн так далеко поширюе утвердження волi, яка е у його тш, що воно стае запереченням вол^ що е у шших тшах [18, с. 299]. Це пояснював А. Шопенгауер на прикладах канiбалiзму, вбивства, рабства, посяганш на чужу властсть (але iз застереженням -тшьки ту, яку чесно ввдпрацьовано власними силами). А одним iз положень чисто! теорй права i його фшософй е передача законодавству пояснення ютинного внутршнього i походження понять неправового i права, !х застосування та мюця у моралi" [18, с. 304].
Висновки. Отож, найтиповшим для ХУ11-ХУ111 ст. було станово-феодальне уявлення про справедливють i право, яке мало класовий характер i було на сторожi феодальних iнтересiв. Тому великою заслугою мислителiв того часу було те, що вони звшьнилися ввд богословських тлумачень i намагалися дiалектично пiдiйти до проблеми. Це значно стимулювало розвиток поглядiв на справедливють.
Стосунки справедливостi i права розвивалися у напрямку:
- виходу проблематики справедливости за межi дй нащонального права i поширення у сферi мiжнародних стосункiв, зокрема "iдеi мирного ствкнування народiв, при цьому основою ввдносин мають бути виключно право, справедливють, виконання договорiв" (Гуго Гроцш, Девiд Юм);
- дослiдження проблеми вшни i миру, оск1льки вшна не суперечить природному праву, божественним законам i праву народiв: "за природою кожен е захисником свого права, для чого нам i даються руки". При цьому розрiзняли вшни справедливi i несправедливi, "справедливими причини
вшни можуть бути тшьки правопорушення". До справедливих вшн зараховували вшни оборонш, вшни для збереження цшсносл держави, захисту майна. НесправедливГ вшни - це вшни загарбницью, вшни з метою заволодшня чужим майном, шдкорення шших народГв, Г за своею сутшстю вони е протиправним станом, а отже, несправедливГ (Гуго Гроцш);
- обгрунтування справедливости як необхщно' ознаки права, оскшьки вона трактуеться як вимога розуму, велшня природи розумно!' ктоти, а "...право означае нщо шше, як те, що справедливо. Справедливости суперечить те, що не ввдповвдае природГ ютот, надшених розумом" (Гуго Гроцш), належно!' якосл позитивного права, його джерел (Ф. Бекон);
- подальшо!' розробки питання розмежування права Г закону шляхом з'ясування ввдмш-ностей мГж "законом за змютом (справедливим законом", що протисто'ть насильству Г охоплюе принцип "правово!' ршносп", Г виражае вимоги "всезагально!' справедливости") Г формальним законом (законом лише за "обличчям", формою, назвою, несправедливим, насильницьким, антиправовим законом) Г формування уявлень про належний, справедливий закон (Ф. Бекон). Такою ж була Г позицм Двдро, Гольбаха, Локка, Монтеск'е, Руссо, Канта: "Люди не повинш коритися несправедливш волГ' (Локк); "Справедливють закотв виражаеться загальною волею, втшюваною у них" (Руссо), ствввдношення правового Г неправового - протиставлення справедливосп свавшлю (Шопенгауер);
- обгрунтування ролГ справедливости, похвдно!' ввд права (Гоббс, Стноза, Гегель). "Справед-ливють - це тдпорядкування законам", "постшне прагнення поважати право", це "здшснено ввдповщно до права", тодГ як "несправедливе - суперечить праву", "там, де немае загально!' влади, немае закону, а де немае закону, немае справедливосп (Т. Гоббс);
- дослвдження "суспшьно!' корисносл" як единого джерела справедливости, права власносп як об'екта справедливости (Д. Юм), справедливють е незмшна воля давати кожнш людиш 'й властиве. Отже, там, де немае власного, тобто власносп, немае несправедливости, а там, де немае оргашзовано!' примусово!' влади, тобто, де немае держави, - немае власносп, оскшьки там уш мають право на все. Тому там, де немае держави, - немае несправедливосп (Т. Гоббс);
- концепцм справедливости Вшьгельма фон Гумбольдта гумашстична за сво'м характером, вона пвдсумувала досввд Нового часу у цш проблемГ Г подшила його на змктовш блоки: справедливють Г держава, справедливють та шдиввдуальне право, справедливють Г практика правосуддя, справедливють Г пенггенщарна практика.
1. Бекон Ф. Сочинение. Т. 1 / Ф. Бекон. - М., 1971. - 560 с. 2. Бекон Френсис. О достоинстве и приумножении наук / Френсис Бекон // Правовая мысль: антология; автор-сост. В. П. Малахов. -М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. - С. 179-180. 3. Вольтер. Избранные произведения по уголовному праву и процессу / Вольтер. - М.: Юрид. лит-ра, 1956. -С. 254-257. 4. Гегель Г. Политические произведения /Г. Гегель. - М., 1978. - С. 378. 5. Гегель Г. Философия религии / Г. Гегель. - М., 1976. 6. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданского / Т. Гоббс // Правовая мысль: антология; автор-сост. В. П. Малахов. - М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. - 1016 с.
7. Гольбах. Письма к Евгении, или предупреждение против предрассудков / Гольбах. - М., 1968.
8. Гроций. О праве войны и мира / Гроций // Правовая мысль: антология; автор-сост. В. П. Малахов. - М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. - 1016 с.
9. Гумбольдт В. Идеи к опыту, определяющему границы деятельности государства /В. Гумбольдт // Язык и философия культуры. - М.: Прогресс, 1985. 10. Дидро Д. Сочинения: у 2-х т. - Т. 2 / Д. Дидро. - М. - С. 210. 11. Кант И. Сочинения /И. Кант. - М., 1965. - Т. 4, Ч. 2. 12. Локк Джон. Два трактата о правлении: Кн. 2. (в 3 т.) / Джон Локк. - М.: Мысль, 1998. - Т. 3. - 668 с. 13. Нерсесянц В. С. Философия права: учеб. - 2-е изд., перераб. и доп. / В. С. Нерсесянц. - М.: Норма, 2009. - 848 с. 14. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. Трактаты / пер. с франц.
A. Д. Хаютина, В. С. Алексеева-Попова. - М.: КАНОН-Пресс, Кучково поле, 1998. - 416 с. 15. Спиноза. Политический трактат / Спиноза // Правовая мысль: антология; автор-сост.
B. П. Малахов. - М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. - 1016 с.
16. Хайруллин В. И. Категория справедливости в истории политико-правовой мысли / В. И. Хайруллин. - М.: ЛИБРОКОМ, 2009. - 192 с. 17. Черненко А. К. Философия права; 2-е изд. / А. К. Черненко. - Новосибирск: Наука, 1998. 18. Шопенгауер А. Мир как воля и представление /
A. Шопенгауер // Правовая мысль: антология; автор-сост. В. П. Малахов. - М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. - 1016 с. - С. 299-304. 19. Шульженко В. П. !сторгя полтичних i правових вчень /В. П. Шульженко, Т. Г. Андрусяк. - К.: Юртком 1нтер, 1999. - 304 с. 20. Юм Д. Исследование о принципах морали / Д. Юм // Правовая мысль: антология; автор-сост.
B. П. Малахов. - М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. - 1016 с. -
C. 197-198.
REFERENCES
1. Bekon F. Sochinenie. T. 1 / F. Bekon.[Essay] М., 1971. 560 p. 2. Bekon Frensis. O dostoinstve i priumnozhenii nauk / Frensis Bekon // Pravovaya mysl': antologiya; avtor-sostavitel' V. P. Malakhov. [About the dignity and augmentation of Sciences] M.: Akademicheskii proekt; Ekaterinburg: Delovaya kniga, 2003. Pp. 179-180. 3. Vol'ter. Izbrannye proizvedeniya po ugolovnomu pravu i protsessu / Vol'ter. [Selected works of the criminal law and procedure] M.: Yurid. lit-ra, 1956. Pp. 254-257. 4. Gegel' G. Politicheskie proizvedeniya / G. Gegel'. [Political works] M., 1978. P. 378; 5. Gegel'.Filosofiya religii / G. Gegel'. [Philosophy of religion] M., 1976. 6. Gobbs T. Leviafan, ili Materiya, forma i vlast' gosudarstva tserkovnogo i grazhdanskogo / T. Gobbs // Pravovaya mysl': antologiya; avtor-sostavitel' V. P. Malakhov. [Leviathan, or Matter, form and power of the church and the civil state] M.: Akademicheskii proekt; Ekaterinburg: Delovaya kniga, 2003. 1016 p. 7. Gol'bakh. Pis'ma k Evgenii, ili preduprezhdenie protiv predrassudkov / Gol'bakh. [Letters to Eugenia, or warning against prejudice] M., 1968. 8. Grotsii. O prave voiny i mira / Grotsii // Pravovaya mysl': antologiya; avtor-sostavitel' V. P. Malakhov. [About the Law of War and Peace] M.: Akademicheskii proekt; Ekaterinburg: Delovaya kniga, 2003. 1016 p. 9. Gumbol'dt V. Idei k opytu, opredelyayushchemu granitsy deyatel'nosti gosudarstva / V. Gumbol'dt // Yazyk i filosofiya kul'tury. [Ideas to experience, defines the border of state activity] M.: Progress, 1985. 10. Didro D. Sochineniya: v 2-kh t. T. 2 / D. Didro. [The works] M. P. 210. 11. Kant I. Sochineniya /1. Kant. [The works] M., 1965. T. 4. Ch. 2. 12. Lokk Dzhon. Dva traktata o pravlenii: Kn. 2.: V 3 t. / Dzhon Lokk. [Two Treatises of Government] M.: Mysl', 1998. T. 3. 668 p. 13. Nersesyants V. S. Filosofiya prava: uchebnik. - 2-e izd., pererab. i dop. / V. S. Nersesyants. [The philosophy of law] M.: Norma, 2009. 848 p. 14. Russo Zh.-Zh. Ob obshchestvennom dogovore. Traktaty / per. s fr. A. D. Khayutina, V. S. Alekseeva-Popova. [About the Social Contract. Treatises] M.: KANON-Press, Kuchkovo pole, 1998. 416p. 15. Spinoza. Politicheskii traktat / Spinoza // Pravovaya mysl': antologiya; avtorsostavitel' V. P. Malakhov. [Political treatise] M.: Akademicheskii proekt; Ekaterinburg: Delovaya kniga, 2003. - 1016 p. 16. Khairullin V. I. Kategoriya spravedlivosti v istorii politiko-pravovoi mysli / V. I. Khairullin. [Category of justice in the history of political and legal thought] M.: LIBROKOM, 2009. 192 p. 17. Chernenko A. K. Filosofiya prava. 2-e izd. / A. K. Chernenko. [The philosophy of law] Novosibirsk: Nauka, 1998. 18. Shopengauer A. Mir kak volya i predstavlenie / A. Shopengauer // Pravovaya mysl': antologiya; avtor-sostavitel' V. P. Malakhov.[Peace as Will and Representation] M.: Akademicheskii proekt; Ekaterinburg: Delovaya kniga, 2003. Pp. 299-304. 19. Shul'zhenko V. P. Istoriya politychnykh i pravovykh vchen' / V. P. Shul'zhenko, T. H. Andrusyak. [History of political and legal doctrines] K.: Yurinkom Inter, 1999. 304 p. 20. Yum Devid. Issledovanie o printsipakh morali /Devid Yum // Pravovaya mysl': antologiya; avtor-sostavitel' V. P. Malakhov. [Research of of the principles of morality] M.: Akademicheskii proekt; Ekaterinburg: Delovaya kniga, 2003. Pp. 197-198.
