CC BY
18
£вген МАРЧЕНКО
СВ1ТОГЛЯДНА ЕВОЛЮЦ1Я £ВРОПЕЙСЬКО1 Ф1ЛОСОФП ЩОДО 1ДЕЙ СПРАВЕДЛИВОСТ1
П1двищений Iнтерес европейськоI фшософи до 1де1 справедливостI детермтований, в першу чергу, суперечлив1стю теоретике-пракс1олог1чного ста-новлення цього аспекту. З одного боку, справедли-в1сть здтснювала себе у соцгальному часI й просторI як утверсальна цттсть, а з тшого — як «право сильного». З'ясування субстанцтних основ I креативного потенц1алу ц1е1 1де1 зумовлене прагненням знай-ти найкращI утверсальш засади розв'язання кон-флгктних ситуацш, пошуком оптимальних форм правлтня. Досягненню ц1е'1 мети може 1стотно посприяти виявлення логжи I закономгрностей еволюцю-нування погляд1в щодо 1де1 справедливостI.
Важко не погодитися з тезою, що «фокусною проблемою освии, осмис-лення i засвоення знань е подолання суперечност мiж розчленовашстю уявлень про сви та уявленням про його цшсшсть. Людина повинна сприй-мати сви i як розчленований, i як цшсний. Це двi сторони свпу, i потрiбно шукати шляхи i знання обох сторш в процесi 1х змш, бачити внутрiшню логiку 1х зв'язку» [6, 51]. Оскiльки ж справедлившть як резонансний етичний iнтеграл перебувае в епiцентрi суспшьно! уваги, то вона обов'язково мае бути предметом регулярних i грунтовних освiтньо-педагогiчних дослщжень. Попри очевиднiсть ще! тези, вiзьмемо собi в союзники ще й вислiв авторитетного фахiвця в сощально-педагопчнш галузi: «Фiлософiя i педагогiка е науками про людину, яка живе в суспшьств^ виконуе певнi сощальш ролi, реалiзуеться (або не реалiзуеться) в ньому як особистiсть. Шдготовка до життя — здобуття знань, формування необхщних умiнь i навичок, свиоглядно! i морально1 позицп, загально! культури тощо, тобто становлення людини як особистостi — складае основний змшт педагопчно! науки. Центральною е ця проблема i в фшософи. Саме тут розгортаеться предметне поле сшвроб^ництва цих областей шзнавально! i практично! дiяльностi» [1, 17].
Дотепер феномен справедливой знаходив свое дослщницьке ввддзерка-лення переважно в навчальнш i учбово-методичнiй лiтературi з етики.
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
Однак, з огляду на те, що його функщонально-шструментальш можливостi виходять далеко за межi суто морально-етично! сфери, особливо! актуаль-ностi набувае свiтоглядний i сощально-фшософський вимiр справедливостi.
Протягом свое! шторп людство зазнало багатьох докорiнних змш соцiального буття. Нерiвнiсть суспiльних можливостей детермшувала фор-мування рiзноманiтних поглядiв, що не могло не позначитися на особливостях становлення суспшьного буття. Суперечлившть аспекту роз-подiлу благ часто набувала форм протирiччя мiж iндивiдуальним та сус-пiльним, мiж окремими соцiальними верствами, а також мiж рiзними сегментами соцiуму.
Щ проблемнi фактори зумовили основний масив i загальний фон соцiально! несправедливой i конфлiктностi. Досвiд iсторi! зумовлюе необхiднiсть аналiзу багатогранного феномену справедливой першочер-гово пiд кутом зору принцишв i методiв розв'язання конфлштних ситуацiй, так чи iнакше пов'язаних з проблемою розумшня соцiальними суб'ектами принцишв справедливость
1снуе чимало способiв унормування соцiальних взаемин: етичнi, правов^ телеологiчнi та iншi. Та попри значну функщонально-шструмен-тальну вiдмiннiсть, вс вони базуються першочергово на спшьнш, фунда-ментальнiй соцiально-етичнiй категорi! — справедливость Саме справед-ливiсть е основним ресурсом оптимЬаци суспiльних вмиосии. З огляду на цю обставину за вiдсутностi грунтовних розробок тематики справедливост досягти принципового полiпшення сощальних взаемин неможливо.
Проблема справедливостi привертала увагу багатьох представниив кла-сично! та сучасно! фшософп. Зокрема, слово «справедлившть» (dike) входило ще до словника грецьких мiфiв. Його значення зазнало штотних еволюцiйних змш — ввд первiсного «прямий шлях» до наступних «кара» i «выплата». Спочатку справедливiсть мала застережливi й обмежувально-нормативнi функцiональнi ознаки. Вона характеризувала належне ввдно-шення до правил, освячених традищею. З розпадом родового ладу уявлення про справедлившть як помсту, — з одного боку, i як неухильне дотримання традицп, — з шшого, себе вичерпало. Натомшть з'явилися новi уявлення про справедлившть як особисту чесноту, детермшовану моральною якiстю суспiльного шдиввда.
В европейськiй фiлософi! iдея справедливой набула сучасного значення i семантично! модальностi в епоху Просв^ництва. Зокрема, часи боротьби буржуазi! з пашвними феодальними порядками породили новi аспекти як у соцiально-практичному застосуванш свiтоглядного шстру-менту справедливостi, так i в теоретичному тлумаченнi цього поняття. Фшософам Просвiтництва було притаманне усввдомлення генеалогiчних зв'язкiв справедливостi не лише з природними, суспшьними i державними факторами, а й також iз характером мiжособистiсних стосункiв, людським фактором в цiлому.
Зокрема, у трактат «Про гiднiсть i розвиток наук» Френшс Бекон зазначав, що адекватне дослвдження сфери справедливостi притаманне
переважно громадським та полиичним дiячам, якi «добре розумшться на природi людського суспшьства, суспiльного блага, природно! справедливости знають звича! багатьох народiв, рiзнi форми держави, а тому можуть виносити судження про закони на пiдставi принцишв i положень як природно! справедливости так i полггики» [7, 92]. Головна мета справедливой — турбота про загальне благо, а оперування адекватним змштом цього поняття в принциш може бути притаманним лише можновладцям. В есе «Про смути i заколоти» Бекон, зокрема, ч^ко витлумачив думку про те, що лише керiвництво держави спроможне зрозум^и, в чому полягае загальне благо: «Нехай жоден правитель не формуе свое ставлення до народного невдоволення на пiдставi того, наскшьки воно «справедливе», шакше це означатиме приписування народовi надмiрно! розсудливостi, хоча насправдi народ здебшьшого не усвiдомлюе власного блага» [7, 93].
Сучасник Бекона Гуго Гроцш присвятив свою творчшть переважно проблемам фшософп права. Його основний твiр — трактат «Про право вшни i миру» — написано, як вш сам зазначав, «на захист справедливость», якiй надаеться значення найвищого принципу людських взаемин i якш так чи iнакше пiдпорядкованi всi етичнi й правовi категорi!.
У Томаса Гоббса етика i пол^ика були неподiльно пов'язанi. Етика розкривала сутшсть справедливостi та !! ввдмшшсть вiд несправедливостi, полiтика ж i соцiальна практика матерiалiзували цi поняття, надавали !м соцiально! плотi. У «Левiафанi» Гоббс зазначав: «справедливiсть як дотри-мання угод е правилом розуму, яке забороняе робити те, що е згубним для нашого життя, а це означае, що справедлившть е природним законом». Вш розрiзняв два види справедливой комутативну (яка зрiвнюе) та дистри-бутивну (яка розмежовуе). Перша виявляе себе в еквiвалентностi речей i покликана дiяти переважно в сферi торгових угод; друга полягае в надшенш однаковими благами людей з однаковими заслугами.
Зпдно з уявленнями Джона Локка, справедлившть мае подвiйне генеало-пчне походження. Один його бiк — людська природа, сутнiстю яко! е iманентне прагнення власностi, здатнiсть до пращ й творчост, а також потреба особисто! недоторканост, комфорту. 1нша ж полягае у встановленнi ввдповвдних законiв з метою захисту природних прагнень людини. Цю функцiю вш вiдрекомендував як «велике мистецтво керування».
Девiд Юм з приводу справедливой зазначав: «Покора — це той борг, який необхщний для сплати боргу справедливости стосунки справедливостi повинш бути доповненi стосунками вiрнопiдданства» [5, 57]. Таким чином, Д. Юм наголошував на взаемозалежност, справедливостi та шших сощаль-них факторiв i нормативiв, на !хнiй об'ективнiй i неухильнiй взаемо-зумовленостi.
Жан-Жак Руссо визнавав сощальною основою справедливостi звичаеве право, яке «завжди справедливе i прагне суспiльного блага». На переконан-ня Руссо, суспiльний договiр е абсолютною всезагальною справедливiстю. Вiн — продукт розуму i основа справедливость Маючи таке походження i сощальний статус, суспiльний договiр не може довшьно i безкарно
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
порушуватися. Руссо виходив з розумшня позитивно! природи людини як об'ективного першовитоку справедливостi; несправедлившть же, на його думку, полягае у нерiвностi приватно! власностi, посилено! i поглиблено! нерiвнiстю полiтичною.
Вчення Шарля Монтеск'е про «Дух закошв» було спрямоване на забезпечення справедливих закошв i таке ж справедливе функщонування держави. Позитивний закон передбачае об'ективний характер справедливой i справедливих вщносин. Що ж стосуеться справедливости то вона передуе позитивному закону, а не створюеться ним. «Дух закошв» визначае розумшсть, правомiрнiсть, законнiсть i справедливiсть вимог позитивного закону. На переконання Монтеск'е, справедлившть е штотним бар'ером проти свавшля в суспiльному життi.
1де! Просв^ництва свiдчили про те, що розвиток теоретичних уявлень про справедлившть хоча i володiе вiдносно самостiйною внутртньою логiкою, однак в основному лише вщтворюе об'ективнi закономiрностi соцiально-iсторичного процесу. Вся глибина i полiаспектнiсть феномену справедливости весь компендiум уявлень про нього був зумовлений особливостями европейського сощокультурного простору. Тому не дивно, що всi концепцп справедливостi епохи Просв^ництва були своерiдними «адвокатами» каштал^тичних вiдносин, яким були притаманнi певш соцiальнi вимоги i прiоритети. Це значною мiрою пояснюе, чому феномен справедливой витлумачувався здебiльшого в контекст вiдносин партнерства i спiвробiтництва. Тут слщ шукати першовитоки iдей i суспiльного договору, i громадянського суспшьства, i правово! держави, i лiбералiзму.
Подальшого розвитку iдея справедливостi набула в працях представ-никiв шмецько! класично! фшософп. Зокрема, згiдно з Кантом, джерелом справжньо! справедливой е категоричний iмператив, у абстрактнiй формулi якого виражена iдея людсько! рiвностi i самоцiнностi людсько! особистостi, шдивща як явища. Кант вважав, що джерелом сощальних вiдносин е трансцендентальш 1де! розуму, якi пропонують напрямки i мету дiяльностi розуму: апрюрш максими розуму виступають регуляторами практично! сфери життедiяльностi людини вiдповiдно до принцишв i нормативiв необхiдного, справедливого. Об'еднання ж i здiйснення на практищ регулятивних iдей розуму в уах сферах людських вiдносин визначае шлях ^апазон) здiйснення 1де! справедливость
На противагу I. Канту Г. Гегель висунув щею абсолютно! мораль Вш характеризував !! як тотальну цшсшсть морального буття, як дух народу. У межах гегелiвськоl фшософп ше! справедливостi i права розглядаються крiзь призму фшософп об'ективного духу, в контекст яко! визначальних ознак набувають поняття людсько! доль Моральшсть абстрактного права Гегель розумiе таким чином, що кожнш особистостi притаманна правоздатшсть, тому «право стверджуе: будь особистштю i поважай iнших як особистостей». Справедливiсть як основа права, на переконання Гегеля, мае бути закршлена у конституцшному форматi: саме конститущя, у якiй
«розумна воля доходить до свiдомостi i розумшня само! себе, набувае статусу справедливой як дiйсностi волi» [4, 85].
Наступний напрямок — марксизм — може здатися дуже схожим за своею лопкою i стереотипшстю мислення з вдеями епохи Просвiтництва, однак у цьому випадку кашталштичш ввдносини вже пiддаються нещаднiй критицi, а натомшть роль телеологiчного i аксюлопчного орiентира починають вiдiгравати вiдносини комушстичш (соцiалiстичнi). Вiдповiдно до марксистсько! теори, справедливiсть визначаеться мiсцем класiв у вторично визначенiй системi виробництва, !хшм вiдношенням до потреб поступаль-ного розвитку суспшьства. Цiнностями ж марксистська теорiя визнае лише те, що «вiдповiдае iнтересам робiтничого класу i трудового народу, що мае прогресивне значення» [2, 112].
Маркс доводив, що справедлившть iснуе не лише в головах людей (зокрема, в теоретичних побудовах тих, хто !! дослвджуе), а й володiе реальною вторичною дшсшстю, що розгортаеться не просто як система понять, а як особлива система ввдносин, у як люди вступають шд тиском умов виробництва i розподiлу. Ввдносини ж людей до цiе! системи залежать ввд того мiсця, яке суб'екти сощальних вiдносин посiдають у системi суспiльного виробництва.
Розглядаючи справедлившть у контекстi закону розвитку суспшьно-економiчних формацiй, К. Маркс наголошував, що кожному конкретно-iсторичному вщтинку притаманна власна справедливiсть, змiст яко! детер-мiнований економiчними вiдносинами ще! епохи. Таким чином, у марксиз-мi справедливiсть пов'язувалася з економiчним становленням i революцш-ним переб^ом суспiльних перетворень. Пiдвищення ж сощального статусу справедливостi як визначально! якост суспiльних вiдносин, згiдно з уявленнями марксизму, зумовлене шдвищенням статусу суспшьного буття, поза яким реалiзацiя шдивщуальних i корпоративних намiрiв виявляеться неможливою. Бшьше того — свое сусмшьне буття людина не може мислити, не апелюючи до вдеТ справедливости оскшьки саме в нiй суб'ект знаходить смшьний масштаб для вимру своТх взаемин з iншими людьми та iз суспiльством в щлому.
Концепцiя справедливостi вiд часiв Просв^ництва й до наших днiв зазнала значних еволюцшних перетворень. Своерiдним рубежем, який вщокремив первiсно прогресивний змшт буржуазних теорiй справедливостi XVII — початку XIX столиь вiд подальшо! глибоко! кризи, вважаеться фiлософiя Фрiдрiха Нiцше. Вона синтезувала усвiдомлення внутршньо! суперечливостi попереднiх теорiй справедливостi з ввдвертим виявом антидемократично! природи буржуазних концепцш справедливостi. Це мае штотне значення з огляду на ту обставину, що сощально-фшософська концепцiя Нщше вплинула на переважну бiльшiсть напрямюв захщноевро-пейсько! суспiльно! думки XX столитя.
Такi цiнностi, як справедлившть, рiвнiсть, iстина та мораль Нщше вважав шюзорними, штучно нав'язаними свиу християнством, просв^-ництвом та лiбералiзмом. Вимоги справедливостi й рiвностi, на переко-
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
нання Нщше, суперечать сутностi життя, яка грунтуеться на виживанш найбiльш життездатних. Що стосуеться почуття справедливостi, то воно суперечить могутшм iнстинктам життя.
У XX столит погляди на справедлившть зазнали iстотних свiтоглядних корекцш. Це було зумовлено появою та поваленням тоталиарних режимiв, а також св^овими вiйнами. Зазначенi фактори наштовхнули сощально-фiлософську думку на поглиблене дослщження проблематики взаемин (взаемодоповнення i взаемообмеження) держави та людини, а це, в свою чергу, не могло не позначитися на формуванш нових акцентв у поглядах на справедлившть.
Найбшьшо! популярностi набули теори лiберального змiсту. Зокрема, за визначенням У. Гал стона, справедливiсть е «володшням згiдно з правом», а також «штел^ентною увагою до самого себе». Тому неупереджено сприй-мати вимоги шших зовсiм не означае визнавати вщносини рiвностi з ними. Справедлившть «очiкуе вiд нас прийняття певно! частки обмежень, яку доля нав'язала кожному з нас зокрема i людському роду в цшому» [9, 243].
На противагу цш тезi В. Кауфман вважае, що там явища, як справед-лившть, провина i рiвнiсть заважають розвитку автономи особистостi. Вiн наполягае: смертю справедливостi припиняеться тиранiя провини, тому що за вiдсутностi справедливой нема i провини. Сказати, що хтось винний або почувае себе винним, значить сказати, що вш заслуговуе покарання. А оскшьки очевидно, що шхто не заслуговуе покарання, тому шхто не винний i не мусить вщчувати провину» [9,248]. Що ж стосуеться вiри в ретрибутивну справедлившть, то вона, на переконання Кауфмана, швидко проходить, а дистрибутивна справедлившть не може довго жити шсля смертi свого сiамського близнюка.
Неолiберальний варiант концепци справедливой був сформульований Дж. Роулзом, який наголошував, що «справедлившть е головною чеснотою сощальних iнститутiв; так само, як штина — систем мислення» [8, 41]. Роулз загострив аспект обгрунтування принцишв справедливостi, якi могли б слугувати загальнозначущим критерiем морально! ощнки соцiальних систем. На його думку, справедлившть не може бути концепщею, яка визначае всi переваги «базисно! структури суспiльства» як сукупност прийнятих iндивiдами (легiтимних) правил сощально! кооперацil. Вони, на переконання Роулза, забезпечують ращональш стандарти, згiдно з якими ощнюються ключовi аспекти базисно! структури суспшьства, яка окрiм аспектв, оцiнюваних з позицil справедливостi, включае також i тi, що вщповщають критерiям ефективностi та волi.
Дотримуючись утилиаристського критерiю корисностi, Роулз стверд-жуе, що несправедливiсть виникае не через нерiвнiсть як таку, а лише внаслщок нерiвностi, яка випдна окремим членам суспiльства. Тому «базисна структура» справедливого суспiльства повинна бути вибудувана таким чином, щоб виключити необгрунтовану з точки зору загально! корист нерiвнiсть, що суперечить штересам малозабезпечених громадян. На шдста-вi цього висновку Роулз формулюе загальну концепщю соцiальноl спра-
ведливостi, яка фактично засвiдчуе його розумiння суспшьного iдеалу: «Всi основнi соцiальнi блага — воля i можливостi, прибуток i добробут, основи взаемоповаги i самоповаги — повиннi розподiлятися порiвну, якщо тiльки нерiвний розподiл деяких з цих благ чи !х уах не йде на користь найменш захищених» [8, 167].
Неоконсервативш критики Роулза використовували суперечностi його теори для обгрунтування власних концепцш. Зокрема, Д. Белл виходив з труднощiв, пов'язаних iз запропонованим Роулзом методом обгрунтування сощально! справедливостi. Його критика базуеться на незначнш корельова-ностi теорi! Роулза iз сощально-полиично! практикою сучасного кашталш-тичного суспшьства. Белл також звернув увагу, що Роулз, наголосивши на необхвдност забезпечення «найменш захищених громадян набором первинних благ», не конкретизував, кого саме слщ вщнести до ще! сощально! категори i якими саме благами необхвдно чи доцiльно !х забезпечувати. Белл висловив припущення, що в межах теори справедливой Роулза цей недолш може бути виправлений лише шляхом санкщонування свавiльних адмшштративних чи авторитарних рiшень, а це е штотним недолiком з точки зору ефективно! i демократично! сощально! структури сучасность
Белл також наполягав на необхвдност розмежування «арифметично! рiвностi», придатно! для застосування до всiх людей, та «пропорцiйно! рiвностi», що грунтуеться на розбiжностях заслуг людей перед сощумом. «Це саме те розмежування, яке я використовую як вихвдний пункт в обгрунту-ванш принципу «релевантних розбiжностей» як мiри справедливостi», — пише Белл [8, 278]. Сощально-пол^ичний змiст цiе! концепцп зводиться до доведення необхiдностi звшьнити «державу добробуту» вiд узятих нею на себе в перюд дiяльностi лiберальних урядiв функцiй часткового ввдшко-дування резонансних виявiв соцiально! нерiвностi.
Кiнець XX столiття ознаменувався кризою лiберально! доктрини, пов'язаною iз завершенням ери дешевих ресурсiв i структурно-технолопч-ною перебудовою розвинених кра!н. У цей час з'являеться багато принципово нових сощальних, пол^ичних, екологiчних та культурних про-блемних аспектiв, як потребують вiдповiдного iдейно-концептуального забезпечення. Одшею з таких свiтоглядних течiй став комуштаризм. Вiн характеризуеться широким спектром послвдовниюв i прихильникiв. Зокрема, його споввдують такi американськi комуштаристи, як А. Макiнтайр, К. Лаш (йдеться про так званий «високий комуштаризм», що ставить за мету створення теори трансформацп суспшьних ввдносин) i А. Етцiонi («низь-кий», або «приземлений комунiтаризм», що прагне прагматичного й еволюцшного вдосконалення сощальних порядив).
Пропонуючи практичш кроки для досягнення справедливой в сучас-ному суспшьств^ Амiта! Етцiонi викладае свою концепщю соцiально! справедливостi таким чином: люди повинш намагатися по можливост власноруч вирiшувати сво! проблеми. Це — перша лшя соцiального захисту. Наступну лшш формують родичi й близькь Остання за черговiстю, хоча й не за важливштю лшя захисту, — суспiльство в цшому як спiвтовариство
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
сшвтовариств, що допомагае тим сво!м членам, можливост самодопомоги яких, включаючи вс попереднi лшп захисту, виявляються вичерпаними або критично обмеженими.
В основу комуштарних принцишв покладено iдею колективiзму — впм, колективiзму не марксистського типу, а нов^нього, в якому фактично вщображеш iнтереси кожно! спiльноти, кожно! сощально! групи, кожно! людини. Вони можуть бути ефективними i дiездатними лише в тому випадку, якщо !х пронизуватиме щея сощально! справедливостi. В основi останньо! — не лише потреба вирiвнювання майново! нерiвностi; головне — вщмова вiд принципу природного добору найсильшших i витiснення з громадського життя слабких.
Щоправда, поняття «сильш» та «слабкi» е доволi вiдносними — особливо в соцiально-економiчному вимiрi: тi галузi й спещалшти, якi нинi користу-ються попитом, завтра можуть виявитися маргшалами, а т якостi, що нинi вважаються основними перевагами в конкурентнш боротьб^ в майбутньому можуть набути ознак вщвертих недолiкiв. Справедливiсть полягае в наданш кожному суб'екту допомоги в таких обсягах, щоб той зумiв ефективно використати сво! здiбностi, вщчувати себе корисним суспiльству, а також отримувати ввд нього належну шдтримку. Правдоподiбно, саме такий пiдхiд найбшьш адекватно вiдображае можливiсть побудови справедливого сус-пiльства. Не випадково в багатьох розвинених кра!нах комунiтаризм зна-ходить все бiльше прихильникiв в середовищi iнтелектуалiв, полiтикiв i громадських дiячiв.
Сучасна фiлософiя витлумачуе справедлившть як один з основних принцишв функщонування суспiльних iнститутiв, а закони й шститути, що не вщповщають суспiльним уявленням про справедливiсть, повинш бути реформованi або лiквiдованi. Кожнш особистостi мае бути гарантована недоторканшсть, що грунтуеться саме на уявленнях про справедлившть. Ще однiею важливою вимогою справедливой е постулат, зпдно з яким упослiдженiсть одних шдиввдв не повинна бути результатом преференцш для iнших. У справедливому суспiльствi мають дiяти свободи i права громадян, як узгоджуються iз уявленням масово! свщомосп щодо справедливость Вони не повиннi ставати предметом пол^ичних торгiв, оскiльки е фундаментальними, а вщтак не пiдлягають жодному компромшу чи перегляду.
Пiдсумовуючи щейну еволюцiю европейсько! фiлософil щодо сощального феномену справедливостi, маемо констатувати, що справедлившть належить до перелiку фундаментальних щнностей суспiльного буття, а щеал справедливостi е один з найпотужшших стимулiв i найбiльш дiевих регуляторiв суспiльноl життедiяльностi. Попри значну еволюцш змiсту, справедливiсть завжди зводилася до принципу е^валентност — певно! рiвноваги i вiдповiдностi мiж внеском суспшьних iндивiдiв у соцiальне життя та !хшм соцiальним становищем, мiж дiяннями та вiдплатою, мiж працею та винагородою, мiж заслугами та визнанням тощо. Невщповщшсть у цих сшввщношеннях визнавалася антиподом справедливостi — несправедливою.
Л^ература:
1. Андрущенко В.П. Фiлософiя як теорiя i методолопя розвитку освiти // Фiлософiя освт XXI столiття: проблеми й перспективи. — К., 2000. — С.17.
2. Бербешкина З.А. Нравственное содержание справедливости в условиях развитого социализма. — М., 1979.
3. Гринберг Л.Г., Новиков А.И. Критика современных буржуазных концепций справедливости. — Л., 1977.
4. Дробницкий О.Г. Понятие морали. — М., 1974.
5. Зеленкова И.Л., Беляева Е.В. Этика: Учебное пособие и практикум. — Минск, 1997.
6. Михааьченко МЛ. Фiлософiя осв™ i соцюкультурна теорiя // Фiлософiя осв™ XXI столтя: проблеми й перспективи. — К, 2000. — С.51.
7. ПеченееВ.А. Истина и справедливость (Размышления о нравственно-философских аспектах проблемы). — М., 1989.
8 РоулзДж. Теория справедливости. — Новосибирск, 1995.
9. Этическая мысль: Научно-публицистические чтения. — М., 1990.
Евгений Марченко. Мировоззренческая эволюция европейской
философии относительно идей справедливости
Повышенный интерес европейской философии к идее справедливости детерминирован в первую очередь противоречивостью теоретико-праксиологического становления этого аспекта. С одной стороны, справедливость реализовывала себя в социальном времени и пространстве в качестве универсальной ценности, а с другой — как «право сильного». Уяснение субстанциональных основ и креативного потенциала этой идеи обусловлено стремлением определить наилучшие универсальные основания разрешения конфликтных ситуаций, поиском оптимальных форм правления. Достижению этой цели может существенно способствовать выявление логики и закономерностей эволюционирования взглядов на идею справедливости.
Yevgen Marchenko. World Outlook Evolution of European Philosophy in
Terms of Ideas on Justice
A high interest of European philosophy to the idea of social justice is determined, firstly, by controversy of theoretic and praxeological attitude of that aspect. On one hand, the justice has been realizing itself in social terms and spheres as universal value, and on the other hand, as a "right of the mighty". Clarification of the substantial basis and creative potential of this idea is caused by the intention of finding out the best universal means of settling the conflict situations and searching the optimal forms of governing. Reaching this objectives we can discover the logic and consequences in evolution of opinions targeting at consideration of the idea of justice.
