CC BY
30
УДК 348.06
В. З. Чорнописька
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полгтехшка", кандидат юторичних наук, асистент кафедри теорii та фшософи права
СПЕЦИФ1КА КАНОН1ЧНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ "НОВО1 УН11" В СХ1ДНИХ ВОСВОДСТВАХ ПОЛЬЩ1 (1923-1937 рр.)
© Чорнописька В. З., 2016
Дослщжено особливост1 каношчно-правого статусу Католицько! Церкви в1зант1йсько-слов'янського обряду в схщних воеводствах Нолмщ (1923-1937 рр.), проанал1зовано основн1 иравов1 документи, шструкци, що стосуються канон1чно-правого статусу, визначено вплив православного та католицького обряд1в на формування в1зантшсько-слов'янського обряду.
Ключов1 слова: нова ун1я, Католицька Церква в1зантшсько-слов'янського обряду, 1нструкц1я, параф1я, сх1дний обряд, канон1чне право.
В. З. Чорнопыська
СПЕЦИФИКА КАНОНИЧЕСКИ-ПРАВОВОГО СТАТУСА "НОВОЙ УНИИ" В ВОСТОЧНОЙ ВОЕВОДСТВО (1923-1937 гг.)
В статье исследованы особенности канонически правого статуса Католической Церкви византийско-славянского обряда в восточных воеводствах Польши (1923-1937 гг.), Проанализированы основные правовые документы, инструкции, касающиеся канонически правого статуса, определено влияние православного и католического обрядов на формирование византийско-славянского обряда.
Ключевые слова: новая уния, Католическая Церковь византийско-славянского обряда, инструкция, приход, восточный обряд, каноническое право.
V. Chornopyska
SPECIFICITY OF CANONICAL LEGAL STATUS "NEW UNION" IN THE EASTERN REGION OF POLAND (1923-1937)
In the article the features canonical-legal status of the Catholic Church of the Byzantine-Slavic rite in the eastern provinces of Poland (1923-1937), Analyzes the main legal instruments, guidelines relating to the right-canonical status, the influence of the Orthodox and Catholic rites in formation Byzantine-Slavic rite.
Key words: a new union, the Catholic Church of the Byzantine-Slavic rite instruction parish Eastern rite, the canonical law.
Постановка проблеми. Проблема реалiзацii ватиканського унютстичного проекту "новоi ушГ' в схвдних воеводствах Польщ^ становлення структуризацм Католиць^' Церкви вiзантiйсько-слов'янського обряду е предметом активного наукового пошуку та релтйно-фшософських диску-сш. Актуальшсть статп полягае у необхвдносл детального висвгтлення початкового етапу
структуризацй Католицько1 Церкви вiзантiйсько-слов'янського обряду й аналiзу ii канотчно-правового статусу у контекст релiгiйноi' полiтики Ватикану, що тдкреслюеться новiтнiми викликами глобалiзацiйних процесiв у свiтi, якi спонукають до активiзацii' екуменiчного дiалогу та канотчного спшкування Церков.
Аналiз дослвджувано! проблеми. Необхiднiсть детального i всебiчного наукового аналiзу означено1 проблеми спонукае до аналiзу iсторiографiчноi' та джерельно! бази. Важливим науково-iнформацiйним джерелом до вивчення задекларованог проблеми е дослщження Р. Скакуна [8, с. 204-247], яке визначаеться широкою джерельною базою, основш положення та твердження аргу-ментуються. У монографii А. Н. Свирида проаналiзовано загальнi тенденцй розвитку "ново! уш!" у Захвднш Бiлорусi, не оминув дослiдник i проблеми ii канонiчно-правого статусу, а ввдтак частково вiдобразив дiяльнiсть католицьких чишв схiдного обряду [5]. Дослвдженню схiдноi полiтики Ватикану присвячена монографм Е. Бистрицько!', у яких грунтовно проаналiзовано всi унiонiстичнi доктрини Апостольського Престолу [1]. Окремi аспекти канотчно-правого статусу Католицькоi Церкви вiзантiйсько-слов'янського обряду висвгглено у наукових працях I. Грудницького [3], I. Федорова [6], О. Купранця [10], Ю. Туронак [12], К. Нiколаева [13] та ш. Так, на сучасному етат дослiджувана проблема викликае зацiкавлення науковщв, однак вiдсутнiсть цiлiсноi та комплексно].' пращ з дослiджуваноi проблеми, певною мiрою компенсуе наукова стаття автора.
Мета статтк Автор поставив за мету на основi грунтовного, об'ективного й комплексного аналiзу дослiдити особливосл канонiчно-правого статусу Католицькоi Церкви вiзантiйсько-слов'янського обряду в схiдних воеводствах Польщi (1923-1937 рр.).
Виклад основного MaTepiaiy. Пiсля входження на Апостольський Престол Папи Пм XI стало зрозумшо, що схiдна полiтика Ватикану потребуе ктотних коректив. Особисто Папа був зацiкавлений у пошуку нових форм православно-католицького дiалогу, оскльки унютстичш проекти митрополита Андрея Шептицького та архiепископа Едварда Роппа виявилися недоскона-лими та непридатними для застосування у нових полiтичних умовах. Нащональна заангажованiсть украшського греко-католицького та польського католицького духовенства виявила безперспектив-шсть 1хньо1 спшьно! участi у продовженш православно-католицького дiалогу. Вони були учасниками украшсько-польського конфлiкту та подальшого нащонально-полггичного проти-стояння, зумовленого боротьбою за державну незалежшсть. Альтернативна бiритуалiстична (двообрядова) концепцм Е. Роппа сприймалася православним клром та вiрними як бажання Ватикану латишзувати православних. На rai цих подiй Ватикан вимушений був шукати ново!' форми просування унютстичних концептiв.
Водночас новi ватиканськi орiентири мiсiонерськоi дiяльностi пов'язувалися з визнанням католицькоi Польщi як держави та приеднанням до неi нових православних територш, якi входили до Росшсько!' iмперii. Розрахунок римських очiльникiв полягав у тому, що з боку польського уряду, який "очшуе виршити найболючiшi моменти нацiонального питання на схвдних сво'х кордонах", вони зустршуть повну пiдтримку в сво'х унюшстичних починаннях. У цьому напрямi Польща вже забезпечила собi свободу дш, включивши положення про невтручання урядiв у справи церкви та релтйних громад у Ризький мирний договiр. Вiдтак успiшна робота в Польщi створить Ватикану "серйозну базу для подальшоi роботи в Росii" [1, с. 285].
12 листопада 1923 р., з нагоди 300-лггнього ювшею мученицькоi смертi Йосафата Кунцевича, Святший Отець Пiй XI в енцикшщ "Ecclesiam Dei" ("Церква Божа" - примггка автора) звернувся до католиюв схiдного обряду, у якiй ввдзначив важливiсть християнського еднання, а також заохочував православних поеднатися iз Апостольською Столицею за одночасного збереження свого церковного обряду, мови i традицш [2]. У межах юв1лейного святкування вiдбулася й окрема зустрiч iз духовенством схiдного обряду, на якш були присутнi 2 патрiархи, 4 епископи та понад 250 священнослужителiв [1, с. 286]. У вшх сво'х виступах, офiцiйних i неофщшних зверненнях Пiй XI пiдкреслював необхвдшсть збереження схiдного обряду.
Одночасно з цими под1ями 10 грудня цього ж року конгрегащею "Pro Ecclesia Orientale" видана таемна шструкцм "Zelum amplitunis", яка заклала початок уншно! роботи на "схвдних кресах" Польщ1 у форм1 створення Католицько! Церкви в1зант1йсько-слов'янського обряду [3, с. 126]. Зауважимо, що це була офщшна назва новостворено! конфеси, яка використовувалася у богослужшнях, канотчно-правових документах Ватикану, дшоводстш Православно!' Церкви, а також в документах державних оргашв м1жвоенно! Польщ^ натомють серед широкого загалу найчастше вживалися назви "слов'янський", '^зантшський", "схвдний", "новоуншний" [4, с. 5], "неов1зантшський", "схвднослов'янський", "неослов'янський" [5, с. 65]. Уже на початковому етат у ватиканських документах щодо нового обряду вживалася назва "Ritus Greco-Russiacus", що мало на меп чггко пвдкреслити ввдмшшсть ввд "Ritus Greco-Rutenus", який практикувався ГКЦ у Галичиш [3, с. 27]. Назва обряду акцентувала на тому, що свш початок вш бере ввд догмат1в християнства перюду В1занти, а ввдтак виступае безпосередтм спадкоемцем едино!' християнсько! Церкви [6, с. 108]. Серед наукового кола у визначенш цього проекту найбшьше поширена назва "неоунiя", на думку автора, якщо дивитися з юторично! ретроспективи, вш е найбшьш ввдповвдний.
1дея створення "новоуншно!" Церкви, на думку бшьшосл юториюв як вггчизняних, так i заруб1жних, належить Пiдляському римо-католицькому епископу Генрiху Пшездзецькому. 22 жовтня 1923 р. вш звернувся до Апостольсько! Столицi з проханням надати конкретш вказiвки щодо унiйноi дмльносп. Поштовхом до цього кроку, як зазначав епископ Генрiх, стали численш звернення православних прийняти !х у лоно Католицько! Церкви зi збереженням схвдного обряду. Примiром лише за останнш час понад 4000 вiрних виявили перед ним таке бажання. Вш звернув увагу на те, що вони виступають проти обряду, який практикуе ГКЦ у Галичиш, а жадають зберегти традицiйний для них православний стиль [7, с. 324]. Однак це зовсiм не завжди ввдпо-ввдало дiйсностi, дослвдження показало, що у багатьох випадках вiрнi у проханнях чiтко пвдкреслювали прагнення бути пiд юрисдикцiею Львiвського митрополита.
Разом з цим Г. Пшездецький, будучи за своею природою великим стратегом, запропонував Папi Пто XI розглянути особисто ним розроблений проект з питання уншно! дмльносп, який i передбачав утворення "ново! унй" незалежно! вiд ГКЦ. Автономм "неоунй" полягала у тому, що новостворет парафй пiдлягатимуть юрисдикцй мюцевих римо-католицьких епископiв, а свяще-ниюв схiдного обряду готуватимуть католицькi семшари. Проект епископа Генрiха вiдповiдав принципам схвдно! полiтики Ватикану, а ввдтак був схвалений Папою Пiем XI та на канотчно-правовому рiвнi затверджений конгрегацiею "Pro Ecclesia Orientale" [8, с. 207].
Зауважимо, що серед польських юториюв також юнуе думка про те, що запропонований проект розробили езу!ти i передали Пвдляському епископу для його просування у Ватикаш [9, с. 59]. На думку автора, це могло ввдповвдати дшсносл, оск1льки проект одразу пвдтримали езу!ти-працiвники Pимськiй курй, а Генеральна каттула без зволiкань надала духовш кадри для його апробаци. Вагомим аргументом е i те, що проект удосконалював та остаточно завершив бельгшський езу!т Мiшель д'Ербшь!, який вважався у Ватиканi найкращим експертом з росiйського питання. Спископа Генрiха як основного iнiцiатора вибрано невипадково, по-перше, вiн особисто добре знав Папу та пвдтримував з ним дружш вiдносини ще з перюду нунщатури в Польщi, подруге, тщатива повинна була лунати з уст мiсцевих епископiв, як бажання самих вiрних.
Згiдно з дорученням Папи П1я XI, 21 шчня 1924 р. Конгрегац1я Схвдних Церков опублшувала декрет про створення Католицько! Церкви вiзантiйсько-слов'янського обряду, що вважаеться офщшною датою початку "неоунй". Цього ж дня епископ Пвдляський Г. Пшездецький отримав особливi повноваження оформлеш в iнструкцii "Zelum amplitunis" на апробащю новоунiйного проекту у межах свое! дiецезii [10, с. 61]. Для пробного запровадження неоуни Пвдляшшя обрано не випадково, оскшьки попередня ун1я у цiй мкцевосл, як i на Xолмщинi, дмла найдовше, i була скасована лише у 1875 р. Ввдтак, на початку 1920-х рр. серед старшого поколшня ще зберталася пам'ять про схвдний обряд, практикувалися унiатськi традици, а iдея унй залишалася близькою, що створювало сприятливi передумови для просування новоуншних iнiцiатив.
Згiдно з опублшованим декретом Католицька Церква вiзантiйсько-слов'янського обряду зобов'язувалася абсолютно дотримуватися православного синодального обряду. !нструкц1я "Zelum
amplitunis" закликала "з великою пошаною ставитися до схвдного обряду, який вельми цшуе православна люднiсть", i наказувала, щоб "усi аж до найменшого обряди Грецько!' Церкви, всi ii звича!, переданi традицiею, були якнайстараншше збереженi, адже усяка !х змша викликае тшьки замiшання i зпршення серед нез'единених" [8, с. 219]. Сдиним нововведенням було поминання у богослужшнях Папи Римського та мкцевого римо-католицького епископа [5, с. 67]. Покладаючи великi надй на "неоушю" у справi просування унiонiстичних вдей на схiд, Ватикан свiдомо утри-мувався вiд спроб насадження латинсько! обрядовостi.
Iнструкцiя "Zelum amplitunis" застеркала, що "кожний православний, який навертаеться на католицизм повинен належати до схвдного обряду, хiба що категорично не бажае бути унмтом, i публiчно про це заявить", але i пiсля цього вiн за бажанням, без жодних труднощiв, може повер-нутися у схiдний обряд [8, с. 220]. Отже, в шструкцй чггко простежуеться тенденцм до фаворизування не латинського, а схвдного обряду, що викликало критику з боку польсько! влади, яка слушно ототожнювала експансiю латинства з експаншею польсько! нацiональностi.
Аналiз "Zelum amplitunis" дае пвдстави вважати, що проект вiзантiйсько-слов'янського обряду насамперед зорiентований на його штенсивне розповсюдження в Росй. Як стверджуе бшоруський дослiдник И. Федоров "Ватикан розглядав Захвдну Бшорусь i Захiдну Укра'ну в якосп поля експериментiв в проведеннi об'еднавчо!' церковно!' полiтики у формi нового обряду, а православне населення схвдних областей Польсько! держави мало виступити в ролi досвiдченого зразка, на якому вдея ново!' унii мала бути обкатана та апробована на мщшсть" [6, с. 82]. Автор погоджуеться, що на теоретичному рiвнi Апостольський Престол розглядав проект неоунй як пвдготовчий етап широкомасштабно!' екуметчно! акцй на Сходi, i намагався створити окремий обряд, який би був максимально наближений до православного, оскшьки в греко-католицькому мютилося чимало латинських елеменпв. Проте на практичному рiвнi така мета виявилася утотчною, i вiдтак неоунiю почали розглядати як самостшне явище та пристосовувати до мiсцевих умов.
На основi "Zelum amplitunis" 19 липня поточного року епископ Генрiх Пшездецький видав розгорнуту iнструкцiю для духовенства про ведення уншно! роботи на територй Волинi, Холмщини, Полiсся та Пвдляшшя [10, с. 62]. Спископ Генрiх особливо застерiгав священикiв, якi займалися впровадженням "ново!' унй", щоб вони не ставали учасниками полiтичних справ, нащональних суперечок чи партiйних авантюр. Неодноразово в шструкцй вш наголошував на необхiдностi вивчення новоприеднаними вiрними катехизму, розгорнутому поясненнi для них незрозумших правд, що допоможе виршити багато богословсько-iдеологiчних проблем, i сформуе сввдому християнську паству. У вшх виявах душпастирства нiчого не змшювати, а строго дотримуватися православного обряду, за винятком додавання молитви за Папу i епископа [7, с. 325]. Проте, як сввдчить факти, сам епископ зовсiм не завжди на практищ дотримувався тих теоретичних настанов, на як вказував священикам.
4 квггня 1925 р. особливi повноваження на запровадження вiзантiйсько-слов'янського обряду отримали, через папського нунцм у Варшаву Люблiнський, Луцький, В1ленський та Пшський римо-католицькi епископи. Теоретичною опорою для поширення новоуншного руху у зазначених дiецезiях служили "Zelum amplitunis" та шструкцм Г. Пшездецького [10, с. 62]. Так, ватикансью унютсти та римо-католицькi iерархи пропонували сусп1льству альтернативу - католицизм без латишзацй, пiдпорядкування Святому Престолу без утрати канонiчноi рiвноправностi й традицш-ного схiдного обряду.
Загальне керiвництво новоунiйною акцiею, яке ранiше безпосередньо пвдпорядковувалося Конгрегацii у справах Схвдних Церков, реоргашзували. 25 червня 1925 р. Папа Пш XI створив при Конгрегацй спецiальну комiсiю "Pro Russia", до ведомства яко! передано всi справи Католицько! Церкви Росй, зокрема отка над католиками схвдного та вiрменського обрядiв, роботу з росшськими емiгрантами в Свропi, а також керiвництво мiсiонерською працею у вiзантiйсько-слов'янському обрядi. Комiсiю очолив кардинал Мшель д'Ербiньi, титулярний епископ Шо, який вважався досвiдченим експертом у цих питаннях. Згодом Комiсiю ввдокремили вiд Конгрегацi!, i вона стала самостшною незалежною установою пiдпорядкованою Пат (1930-1934 рр.) [8, с. 215].
Ефективному впровадженню "ново! уш!" послугував i Конкордат 1925 р., укладений мiж Ватиканом i Польщею, який обмежив дмльшсть ГКЦ трьома епархмми: Львiвською, Станiславiв-ською та Перемишльською [11, с. 6]. Бшьше того артикул XVIII зазначав, що "духовш й вiрнi усiх обрядiв, якi знаходяться поза межами сво!х епархш пвдлягають мiсцевому епископу, вiдповiдно до каношчного права" [11, с. 8]. Отже, душпастирська дiяльнiсть греко-католицького духовенства у схвдних воеводствах безпосередньо залежала ввд позици римо-католицьких епископiв, а ввдтак воно фактично було обмежене в мiсiонерськiй дiяльностi та iзольоване ввд неоунiйно! акци.
З iншого боку конкордат створив i певну юридичну проблему, оскшьки 9 стаття зазначала про юнування лише трьох обрядiв: латинського, греко-русинського (греко-католицького) та вiрменського, i не передбачала вiзантiйсько-слов'янського [11, с. 5-6]. Означену проблему упро-довж дослвджуваного перiоду однозначно й остаточно так i не вдалося виршити, що давало можливють як прибiчникам, так i противникам Католицько! Церкви вiзантiйсько-слов'янського обряду трактувати положення у вигвднш для них форм1
З метою унормування та централiзовано! координаци неоунiйною акцiею римо-католицькими епископами схвдних дiецезiй Польщi було оргашзовано спецiальнi конференци епископiв, якi стали по суп керiвним органом, що безпосередньо ввдповвдав перед духовною та свггською владою за всi питання пов'язаш з неоунiею [12, с. 73]. Перше робоче засвдання новоствореного органу ввдбулося 10 листопада 1926 р. у м. Вшьно. Його результатом стала затверджена резолющя, яка зобов'язувала духовенство зберiгати звича!, до яких прив'язане мюцеве населення, та обряд, у якому до цього у них проходили богослужшня в Православнш Цер^ [5, с. 67]. Парафи вiзантiйсько-слов'янського обряду рекомендовано засновувати лише у тих мiсцях, де буде найбшьша кiлькiсть вiрних, яка виявила бажання приеднатися до схвдного католицизму [10, с. 63]. Навчання релт! викладати у тiй мов^ яку прагне населення, тодi як мовою богослужень залишалася церковнослов'янська в росшськш вимовi [8, с. 214]. Отже, проект "ново! уш!" пропонував суспшьству нову форму католицизму, внутршньо пов'язану з Римом, але зовшшньо вiдповiдну мiсцевим звичаем, традицмм та культурi.
У 1929 р. Свята Конгрегацм у справах Схвдних Церков розробила ще одну тимчасову шструкщю "Laudabili sane" вiд 20 серпня щодо поширення "ново! уш!", яка передбачала норма-лiзацiю уншно! роботи серед православних й католиюв та душпастирську опiку над новоунмтами [10, с. 64]. 1нструкц1я мютила бшьш лояльнi вимоги щодо переходу вiрних до Католицько! Церкви вiзантiйсько-слов'янського обряду. Всупереч положенню "Zelum amplitunis", що "кожний право-славний, який навертаеться на католицизм повинен належати до схвдного обряду", шструкцм "Laudabili sane" зазначала "коли ri, хто навертаеться до католицизму, будуть достатньою мiрою навченi й приготованi, треба звернути !м увагу на те, що вони можуть вибрати to6í обряд", обов'язково пояснюючи, що латинський обряд рiвнозначний схiдному, i обидва однаково належать до Католицько! Церкви. 1нструкщя застерк'ала духовенство: "однак, не треба нахиляти !х до латинського обряду всупереч !х намiрам та звичкам" [8, с. 213]. Очевидно, що шструкщю "Laudabili sane" написано гад впливом польських вимог, адже у схвдному напрямi "ново! уш!" польське духовенство вбачало загрозу для латинського католицизму.
Варто зауважити, що до 1930 р. Римо-католицьк епископи не вводили жодних латинських елеменпв у богослужшня та вчення вiзантiйсько-слов'янського обряду в схвдних воеводствах Польщу Першопричиною виступало те, що Католицька Церква шукала способiв для нормалiзацi! стосунюв та ведення переговорiв з владою СССР. У результат яких, на думку римських диплома™, Католицька Церква отримае дозвш про безперешкодне поширення католицизму схвдного обряду на територи уше! радянсько! держави [5, с. 68]. Ввдтак у Римськш Кури вважали, що в шгересах просування "ново! уш!" потрiбно усунути наявнi суперечностi мiж Православною i Католицькою Церквами. Як зазначае К. Николаев "богослужшня Католицько! Церкви вiзантiйсько-слов'янського обряду проходили строго за уставом, а часом навпъ правильшше, чим у православних церквах" [13, с. 11].
Шзтше стало цшком зрозумшо, що питання перспектив розвитку радянського-ватиканського дiалогу, яке актуалiзувалося тсля Першо! свiтово! вiйни, не отримае позитивного ршення.
Оскшьки, радянська влада устшно продовжила антиватиканський напрям полггики царського уряду, i його напрацювання у цш сфер! стали ор!ентиром для формування власних ршень. Ввдтак з 1930-х рр. у Католицькш Церкв! в!зантшсько-слов'янського обряду спостеркаеться тенденцм до введення латинських особливостей як в богословсько-догматичне вчення, так i в самий обряд.
Поступово парафмльними священиками вводилося до Символу В1ри "фшокве" (означае, що Святий Дух виходить ввд Отця "i Сина" - прим\тка автора), що е сшрним питанням у христи-янськш Церкв!, i, зрештою, призвело до розколу м1ж Римською Католицькою та Схвдною Православною Церквами у 1054 р. Вперше публ1чно вжито "фшокве" у книз1 о. Болеслава Почобко "Jak wucyc nas wieryc i zyc swiataja Chrystowaja pausiudnaja Cerkwa?" ("Як вчить нас в1рити i жити Свята Христова Вселенська Церква?" - переклад автора), виданш у 1932 р. у м. Вшьно, яка мютила Символ В1ри з1 словами "i в Духа Святого Животворящого, що ввд Отця i Сина виходить" [14, с. 13]. Незважаючи на те, що офщшне оприлюднення "фшокве" ввдкрито суперечило основнш шструкцй Ватикану щодо в!зантшсько-слов'янського обряду, книгу не було заборонено, бшьше того, з приводу цього не зробили жодних заяв m м1сцев1 епископи, m Римська Курм. Така позицм дае змогу припускати, що книга видавалася пвд !хньою безпосередньою протекщею. 1ншою пвдставою такого твердження е те, що о. Болеслав Почобко перебував у нелегкому матер1альному становищ!, утримуючи велику с1м'ю, тому не м1г власним коштом оплатити видання.
Шзтше Б. Вачинський у ввдомому журнал! "Oriens" опублшував статтю, у якш запевняв, що походження "фшокве" е вторично давшшим, шж стверджуе Православна Церква. Автор аргументував свое твердження тим, що йому вдалося ввднайти у творах Кирила Александршського, св. Афанасм та 1нших Святих Отц1в тези, що Святий Дух походить ввд Отця i Сина. Дальше у статп Б. Вачинський переконуе, що це лише грецька форма латинсько! формули "a Patre Filiogue procedit", i тому Отц1 Церкви, знаючи i грецьку i латинську, могли "спокшно й абсолютно св1домо поставити заметь латинсько! форми грецьку" [15, с. 73-75]. Анал1з 1стор1ографй, джерельно! бази дае змогу стверджувати, що ввд 1930 р. введення до Символу В1ри "фшокве" набирае особливо! популярност1 серед парафш в1зант1йсько-слов'янського обряду, i вже наприк1нц1 цього десятилггтя стае звичною практикою б1льшост! в1рних. На думку автора, безпрецедентному введенш "ф1л1окве" сприяли: невисокий р1вень релтйно! осв1ченост1, низька християнська св1дом1сть, невиразна конфесшна само1дентиф1кац1я в1рних, i очевидно, що додавання одного слова "i Сина" просто не зауважували б1льш!сть параф1ян, як1 основну увагу звертали на "зовн1шн1й вим1р" обряду.
У Католицькш Церкв1 в1зант1йсько-слов'янського обряду поширеною була i практика почитання латинських культ1в. У грудн1 1934 р. популярний новоушатський часопис "Да злучэнья!" опубл1кував статтю про свято Непорочного Зачаття Пресвято! Богородиц!. У якш закликав в!рних Католицько! Церкви в!зантшсько-слов'янського обряду не ображати Богородицю так, як у "фальшивому православ'!", акцентуючи на тому, що "i православний народ в!рить у Непорочне Зачаття, просто його в!ра в!др!зняеться ввд в!ри Московського православ'я" [5, с. 69]. У наступнш статт! цього видання авторитетний езу!т Ян Урбан стверджував, що вперше про Непорочне Зачаття Пресвято! Богородиц! заговорив ввдомий богослов Росшсько! Православно! Церкви, митрополит Дмитро Ростовський, а Папа Римський лише це затвердив [5, с. 69]. Загалом упродовж 30-х рр. ХХ ст. догматичш особливосп досить жваво обговорювалися на шпальтах ноушатсько! перюдики, яка стверджувала, що своервдна католицька догматика, також була властива i сх!дн!й християнськ!й традицй.
Широкого поширення на парафмх в!зант!йсько-слов'янського обряду набрало вшанування Найсвят!шого Серця 1суса, священики проводили окрем! богослуж!ння, присвячет Йому. Про особливе вшанування культу Серця 1суса на територй' "ново! уш!" заговорили нав1ть у Ватикан!. Пвд час спещально! ауд!енцй з! секретарем Конгрегацй у справах Схвдних Церков кардиналом Тюсераном, Свят!ший Отець затвердив положення для Католицько! Церкви в!зантшсько-слов'ян-ського обряду, згвдно з яким "богослужшня до Найсвят!шого Серця 1суса необх!дно проводити у форм!, яка ввдповвдае приписам сх!дного обряду" [16, с. 56]. Однак директива Папи аж нмк не виршувала проблеми, по-перше, у нш не було зазначено, чи богослужшня необхвдно проводити чи рекомендовано, по-друге, вона не дае чггких вказ!вок щодо форми богослужшня, i хто !! визначае -
парафмльний священик на мгсщ чи Конференщя епискошв створюе ушверсальну модель для усього в1зантшсько-слов'янського обряду.
Отже, анал1з джерельно! бази дае змогу стверджувати, що в загальному догматичне вчення Католицько!' Церкви в1зантшсько-слов'янського обряду було католицьким, i якщо вища духовна верх1вка цього вiдкрито не афшувала, то принаймнi не перешкоджала переходу "ново!' уш!'" на захiдну догматичну основу.
Щодо каношчних особливостей Католицько!' Церкви вiзантiйсько-слов'янського обряду, то Апостольська Столиця офiцiйно декларувала про те, що вона зобов'язана дотримуватися схвдних канотв. Вiдтак вiзантiйсько-слов'янський обряд безпосередньо пвдпорядковуеться Конгрегацй' у справах Схвдних Церков та комiсiï "Pro Russia", i лише в особливих випадках Конгрегацй' св. Офщуму та Конгрегацй обрядiв, декрети iнших римських конгрегацш ïï не стосуються. У ви-няткових питаннях, зокрема, якi стосувались церковних покарань, поховання, укладення та розiр-вання шлюбу, вiрнi вiзантiйсько-слов'янського обряду повиннi були дотримуватись не схвдного каношчного права, а вказiвок римо-католицьких епискошв [5, с. 71]. Примiром розлучення у Католицькш Церквi вiзантiйсько-слов'янського обряду заборонялися.
Як виявилося, процес застосування схiдних канотв у практичному житп Католицько'' Церкви вiзантiйсько-слов'янського обряду був досить складним i суперечливим, що породжував чимало проблем. Причинами були: по-перше, керiвництво "новою унiею" здiйснювали епископи РКЦ, як через власнi свiтогляднi установки не могли ввдступити вiд принцишв канонiчного права РКЦ, бшьше того, вони не володши тонкощами схвдного каношчного права. По-друге, Православна Церква не мала зведеного кодексу каношчного права, ïï канони мютилися в рiзних юторичних джерелах, окрiм того, помгсш церкви користувалися правом зi своïми мiсцевими особливостями. З метою виршення проблеми у 1929 р., за дорученням Папи, при Конгрегацй у справах Схвдних Церков спещальна комю1я пiд керiвництвом кардинала П. Гаспарi розпочала власну кодифiкацiю схвдного каношчного права [13, с. 167]. Незважаючи на позитивш зрушення у цьому напрямку, виконану чималу роботу, кодекс схвдного каношчного права упродовж розвитку "новоï уни" так i не був розроблений, що було пов'язано з частою змшою керiвництва комiсiï.
Суперечливим залишилося питання почитання святих у Католицькш Церквi вiзантiйсько-слов'янського обряду, яке неодноразово обговорювалося, але упродовж дослiджуваного перiоду не було виршене. На практицi поступово вводилося почитання святих РКЦ: Франциска Асизького, 1вана Боска, Андрм Боболя та ш. [13, с. 73]. Натомють проблема почитання святих, каношзованих Православною Церквою, була одною з найскладшших. Пiд час дослiдження нам вдалося виявити шформащю лише про почитання Миколая Чудотворця [5, с. 73]. З одного боку - принцип збере-ження схвдних богослужень вимагав i поминання схвдних святих, з iншоï - !х визнання ввдкрито суперечило каношчному праву. Для встановлення святосл у Православнiй та Католицькш Церквах користувалися рiзними критер1ями, тому вирiшення цього завдання мало значш труднощi як у богослов'ï, так i в каношчному прав1 Очевидно, що абсурдним було б почитати одночасно Афанася Брестського та Йосафата Кунцевича, тому Я. Воронецькш на Пинськiй конференцiï пропонував, щоб в кожному разi питання святосп вирiшувати окремо. Вiн наголошував, що бшьшу частину схiдних святих необхвдно почитати, оскшьки у своему духовному житп вони опиралася не те, що роз'еднуе захвдне та схвдне християнство, а на те, що насамперед !х об'еднуе [17, с. 91]. На думку автора, запропонований принцип Я. Воронецького про шдиввдуальний розгляд святосп не е тактовним, адже одразу постае питання, на якш основi визнали одних i не признали шших, що могло призвести до антагошзму серед вiрних, яю мали рiзнi вподобання святих.
Парафи вiзантiйсько-слов'янського обряду дотримувалися юлiанського календаря, i лише в поодиноких випадках переходили на григорiанський, що було зумовлено бажанням самих вiрних задля об'еднавчого чинника святкувати разом з римо-католиками, яю становили бшьшють мiсцевоï громади [9, с. 73-74]. Щодо обрядовоï сторони Католицькоï Церкви вiзантiйсько-слов'янського обряду, то загалом вона дотримувалася форми, близькоï до синодально-православного обряду. Це насамперед пов'язано було з тим, що самi вiрнi ретельно стежили за збереженням обрядових практик, яю були ï^ близью та звичш i вони вважили !х единоправильними [5, с. 76]. Проте
незважаючи на вимоги BipHrn, прямi BKa3iBra Ватикану, OKpeMi священики, парафи вводили i латинськi елементи, це зокрема: освячення квтв у день Пресвято! Свхаристи, процеси навколо храму, кшькаразове Св. Причастя пiсля одте! сповда, урочисте Св. Причастя дiтей та ш. [9, с. 6768]. Отже, у практичному житп Католицько! Церкви вiзантiйсько-слов'янського обряду зберегти "чистоту" схвдного обряду виявлялося дедалi складшше, що було пов'язано з полотзацшною полiтикою уряду та мiсiйною дмльшстю "окатоличення" РКЦ.
Утвердженню канонiчно-пpавового статусу "Ново! уш!" сприяло i розроблення Апостоль-ським Престолом ново! шструкцй "Pro incense studio" ввд 27 травня 1937 р., яка безпосередньо адресувалася пвдляському, луцькому, пинському, люблшському та вшенському епископам. Iнстpукцiя не була яюсно новим документом, а, радше, повторенням i системним зiбpанням попеpеднiх iнстpукцiй та правових норм, задекларованих Апостольським Престолом. Вона складалась з 14 паpагpафiв, якi характеризувалися чiтким викладом пpинципiв проведення уншно! акци та вiдобpажали намipи Ватикану щодо релтйно! полiтики на територи II Речi Посполито! [10, с. 66].
Значну увагу в шструкцй звернуто на врегулювання вiдносин мiж духовенством РКЦ та Католицько! Церкви вiзантiйсько-слов'янського обряду, що не мютилося у попеpеднiх iнстpукцiях, а ввдтак було певною новацiею. Апостольський Престол закликав до налагодження дiалогу, розвитку толерантносл та консенсусу мiж двома клрами, "щоб польське духовенство ставилося до схвдного обряду з належною пошаною" (стаття VI) [18, с. 72], "сприяло радо схвдному чернецтву" (стаття VIII) [138, с. 773], акцентуючи на тому, що "кшр двох обpядiв мае пiдтpимувати приязт вiдносини у взаемному життi, напр. через участь у торжествах другого обряду, душпастирських конференщях i т.п." (стаття XIII) [18, с. 74]. Отже, одним iз важливих напрямюв новоуншно! дiяльностi Ватикан вважав формування культури толеpантностi як серед духовенства, так i вipних загалом, що сприяло б, певною мipою, зменшенню конфесшно! напруги, подоланню нацiонального протистояння, толеризици суспшьства.
Зауважимо, що шструкцм "Pro incense studio" викликала жваве обговорення на шпальтах часопишв, гостру критику у польських шституцмх та невдоволення серед громадянства, яке заявило, що Рим "чинить замах на вггчизну" й "порушуе державний стан речей" [10, с. 69]. Однак, як виявилося, хвилювання були даремними, по-перше, шструкцм не торкалася жодних суспшьно-полггичних чи нащонально-культурних проблем, по-друге, Католицька Церква вiзантiйсько-слов'янського обряду не довго дмла згвдно з отриманим документом, адже початок Друго! свiтово! вiйни паpалiзував новоушатську дiяльнiсть й уже наспpавдi "порушив державний стан речей" II Речi Посполито!.
Висновки. Отже, ватиканський унютстичний проект, що отримав назву "Католицька Церква вiзантiйсько-слов'янського обряду" передбачав використання обряду, який практикувала Православна Церква. Однак pеалiзувати це було доволi складно, а то й не можливо. Хвд розвитку "ново! уш!" показав, що Апостольська Столиця допустилася чимало прорахунюв, зокрема, не виpiшивши остаточно проблему обряду й канотчного права. Догматична, канотчна та обрядова сторони Католицько! Церкви вiзантiйсько-слов'янського обряду поступово трансформувалися у напрямку проникнення латинських елеменпв, а !"! вчення стало католицьким. Це дае нам змогу стверджувати, що Католицька Церква вiзантiйсько-слов'янського обряду не могла стати цшсною самостшною правовою iнституцiею Католицько! Церкви, адже не мала власно! теологiчно! доктрини, а !! правовий статус як у самш Цеpквi, так i деpжавi не був до кшця закpiплений.
1. Бистрицька Е. Схгдна полтика Ватикану в контекстi вгдносин Святого Престолу з Росгею та СРСР (1878-1964 рр.) : монографiя / Е. Бистрицька. - Тернотль : Шдручники i поыбники, 2009. - 416 с. 2. Енциклжа Ecclesiam Dei (Церква Божа) Папи Шя XI з нагоди трьохсотлтньог ргчниц мучеництва св. Йосафата [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://catholicnews.org.ua/enciklika-ecclesiam-dei-cerkva-bozha-papi-piya-hi-z-nagodi-trohsotlitnoyi-richnici-muchenictva (дата звернення 17.12.2015 р.). 3. Грудницкий И. Где истинная церковь? /
И. Грудницкий. - Брест : Брестская областная типография, 1996. - 144 с. 4. Rzemieniuk F. Kosciol katolicki obrzadku Bizantyjsko-Slowianskiego (Neounia) / F. Rzemieniuk. - Lublin : Towarzystwo Naukowe katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego, 1999. - 372 s. 5.Свирид А. Униатская церков в Западной Беларуси (921-1939 гг. ) : монография / А. Н. Свирид. - Брест : БрГУ, 2012. - 218 с. 6. Федоров И. О. Униатская политика Ватикана в Западной Беларуси в довоенные годи (1919-1939) /И. О. Федоров. - Гродно, 1985. -227 с. 7. Пшездецький Г. Стан унютстичног пращ в Польщг (Реферат на унют стичному КонгреЫ на Велградг 23.7.1927) / Г. Пшездецький // Нива. -1927. - С. 321-329. 8.Скакун Р. "Нова уня"у схгдних воеводствах Польщг (1923-1939рр. ) /Роман Скакун. // Ковчег. Науковий збгрник ¡з церковног гсторп [за ред. о. Бориса Гудзяка, 1горя Скочиляса, Олега Тургя]. - Льв1в: Мшонер, 2007. - Т. 5. - С. 204-247. 9. Lomacz B. Neounia w diecezji Siedleckiej / B. Lomacz // Chrzescijanski wschod a kultura polska /pod red. R. Luzego. - Lublin : LD, 1989. - S. 60-63. 10. Купранець О. Православна церква в мгжвоеннш Польщг (1918-1939) / С. Купранець. - Рим, 1974. - 235 с. 11. Бачинський А. Конкордат заключний м1ж Апостольською Столицею а президентом Р1чи Посполитог Польськог дня 10 лютого 1925, ратифгкований Польським Соймом i обов 'язуючий з днем 2 серпня 1925 / А. Бачинський. - Львiв : з друкарн видавничог стлки "Дто ", 1925. - 54 с. 12. Туронак Ю. Мiжваенная уня у Заходняй БеларуЫ / Ю. Туронак // Спадчына. -1992. - № 5. - С. 73-78. 13. Николаев К. Восточный обряд. Дорога Рима в Россию (Рим - Польша -Россия) / К. Н. Николаев. - Париж : YVCA-PRESS, 1950. - 334 с. 14. Pacopka B. Jak wucyc nas wieryc i zyc swiataja Chrystowaja pausiudnaja Cerkwa? / B. Pacopka. - Wilna: Belaruskaja Drukarnia im. Fr. Skaryny w Wilni, 1932. - 16 s. 15.Waczinskij B. Sw. Grzegorij i Sw. Zacharjush o filiokwe / B. Waczinskij // Oriens. - 1934. - № 3. - S. 73-75. 16.Pamietnik VI Pinskiej Konferencji Kaplanskiej w sprawie unii koscielnej 1-3 wrz 1937 r. - Pinsk : Drukarnia diecezjalna Wydawnictwa wydzialu obrzadku wschodniego Pinskiej kurji biskupskiej, 1937. - 146 s. 17. Woronecki J. Nasz stosunek do swietych Kosciola ruskiego // Pamietnik VI Pinskiej Konferencji Kaplanskiej w sprawie unii koscielnej 1-3 wrz 1937 r. / J. Woronecki. - Pinsk : Drukarnia diecezjalna, 1937. - S. 76-94. 18. 1нструкця Святог Конгрегацй для Схiдног Церкви // Львiвськi Архиепархiальнi Вiдомостi. - Львiв, 1938. - Квтень-травень. - С. 70-75.
REFERENCES
1. Bystryts'ka E. Skhidna polityka Vatykanu v konteksti vidnosyn Svyatoho Prestolu z Rosiyeyu ta SRSR (1878-1964 rr.) [EasternpolicyoftheVaticaninthecontextofrelationswiththeHolySeeandthe SovietUnion 18781964yearsMonograph]. Ternopil : Pidruchnyky i posibnyky Publ, 2009. 416 р. 2. Entsyklika Ecclesiam Dei (Tserkva Bozha) Papy Piya KhI z nahody tr'okhsotlitn'oyi richnytsi muchenytstva sv. Yosafata [EncyclicalEcclesiamDeiGod'sChurchPopePiusXIontheoccasionof theannivrsaryofthemartyrdomofSt. triennial.Jehoshaphat].Availableat: http://catholicnews. org. ua/
enciklika-ecclesiam-dei-cerkva-bozha-papi-piya-hi-z-nagodi-trohsotlitnoyi-richnici-muchenictva (accessed 17.12.2015 р.). 3. Grudnickij I. Gde istinnaja cerkov? [Whereisthetruechurch?]. Brest: Brestskaja oblastnaja tipografija Publ, 1996. 144 p. 4. Rzemieniuk F. Kosciol katolicki obrzadku Bizantyjsko-Slowianskiego (Neounia) [KosciolkatolickiobrzadkuBizantyjsko-SlowianskiegoNeounia]. Lublin: Towarzystwo Naukowe katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego Publ, 1999. 372 p. 5. Svirid A. Uniatskaya tserkov v Zapadnoi Belarusi (921-1939 gg.): monografiya [Uniatechurchin WesternBelarus9211939monograph]. Brest: BrGUPubl, 2012. 218 p. 6.Fedorov I. O. Uniatskaya politika Vatikana v Zapadnoi Belarusi v dovoennye godi (1919-1939) [Uniate VaticanpolicyintheWesternBelarusintheprewaryears19191939]. Grodno,1985. 227 p. 7. Pshezdets'kyy H. Stan unionistychnoyi pratsi v Pol'shchi (Referat na unioni stychnomu Konhresi na Velhradi 23.7.1927) [StateunionistychnoyiworkinPolandforunionenisticCongresson23/07/1927velhradi]. Nyva. 1927. pp. 321329. 8. Skakun R. "Nova uniya" u skhidnykh voyevodstvakh Pol'shchi (1923-1939 rr. ) [ThenewunionintheeasternprovincesofPoland19231939years]. Ark. Scientific Journal of church history. Lviv, Missionary Publ, 2007. Vol. 5. pp. 204-247. 9. Lomacz B. Neounia w diecezji Siedleckiej [NeouniawdiecezjiSiedleckiej]. Chrzescijanski wschod a kultura polska, pod red. R. Luzego.Lublin: LD Publ,1989. pp.60-63. 10. Kupranets' O. Pravoslavna tserkva v mizhvoyenniy Pol'shchi (1918-1939)
[TheOrthodoxChurchininterwarPolandl918 1939)]. Rym,1974. 235 p. 11. Bachyns'kyy A. Konkordat zaklyuchnyy mizh Apostol's'koyu Stolytseyu a prezydentom Richy Pospolytoyi Pol's'koyi dnya 10 lyutoho 1925, ratyfikovanyy Pol's'kym Soymom i obov"yazuyuchyy z dnem 2 serpnya 1925 [FinalConcordatbetweentheApostolicandthePresidentofPolandPolishRichydteofFebruary101925andratifie dbythePolishSoimyobov'yazuyuchyydayofAugust21925]. L'viv: publishing of the printing union "Delo",1925. 54 p. 12. Turonak Yu. Mizhvaennaya uniya u Zakhodnyai Belarusi [TheinterwarunioninWesternBelarus]. Heritage,1992. Vol. 5. pp.73-78. 13. Nikolaev K. Vostochnyi obryad. Doroga Rima v Rossiyu (Rim - Pol'sha - Rossiya) [Eastern RiteTheroadtoRussiaRomeRomePolandRussia)]. Parizh: YVCA-PRESS Publ, 1950. 334 p. 14. Pacopka B. Jak wucyc nas wieryc i zyc swiataja Chrystowaja pausiudnaja Cerkwa? [JakwucycnaswierycizycswiatajaChrystowajapausiudnajaCerkwa?]. Wilna: Belaruskaja Drukarnia im. Fr. Skaryny w Wilni Publ,1932. 16 p. 15. Waczinskij B. Sw. Grzegorij i Sw. Zacharjush o filiokwe [Sw.GrzegorijiSw.Zacharjushofiliokwe]. Oriens. 1934. №3. pp. 73-75. 16. Pamietnik VI Pinskiej Konferencji Kaplanskiej w sprawie unii koscielnej 1-3 wrz 1937 r. [PamietnikVIPinskiej KonferencjiKaplanskiejwsprawieuniikoscielnej1-3wrz1937r.]. Pinsk: Drukarnia diecezjalna Wydawnictwa wydzialu obrzadku wschodniego Pinskiej kurji biskupskiej Publ, 1937. 146 p. 17. Woronecki J. Nasz stosunek do swietych Kosciola ruskiego [NaszstosunekdoswietychKosciolaruskiego]. Pamietnik VI Pinskiej Konferencji Kaplanskiej w sprawie unii koscielnej 1-3 wrz 1937 r. J. Woronecki. Pinsk : Drukarnia diecezjalna Publ,1937. pp.76-94. 19. Instruktsiya Svyatoyi Konhrehatsiyi dlya Skhidnoyi Tserkvy [InstructionoftheHolyCongregationforEasternChurches]. L'Archeparchial information. Lviv, 1938. April-May. pp. 70-75.
