CC BY
78
УДК 378:636.611
Халецький О., Голубовська О.
Льегеський национальный утверситет ветеринарног медицины та бютехнологш iмет С. З. Гжицького, м. Льв1в, Украта
ЕКУМЕН1ЧН1 НАПРЯМН1 ЖИТТeВО-ЦЕРКОВНОÏ Д1ЯЛЬНОСТ1 АНДР1Я ШЕПТИЦЬКОГО
Саме екуметчш напрямн були внутрШтм двигуном життево-церковног дiяльностi митрополита Андрiя Шептицького. Екуметзм можливий тому, що ус релiгiï мають один корть - вiру в Бога, розрiзняються лише вiри через культ, тобто релiгiï. Екуметзм постае у трьох тостасях: як утйно-церковний, конфестно-релiгiйний i утверсальний - як братство уах релiгiй i церков. Укратська греко-католицька церква у свош сутi е вттенням екуметзму. Утя не вимагае переходу на латинський обряд, тому зберiгае iдентичнiсть, тобто самовiдповiднiсть церкви i стае способом поступового «дрейфу» Руа-Украти до Свропи, але носить суто церковний характер. Богословська думка Андрiя Шептицького спрямована до розвитку iдей набуття Святого Духа, Царства Божого i пришестя «1ншого УтШителя» -Параклета. Андрт Шептицький розвивае екуметзм вiд вузькоцерковно-уншного до великого свiтовiрського екуметзму як братства релiгiй i церков. Вiд сер. ХХ ст. через секуляризацт як подолання старог релiгiйностi виникае дiебожне i прогресовiрське нововiр 'я як 1) екуметзащя, 2) теономiзацiя i 3) динамiзацiя уявлень про Бога.
Ключов1 слова: екуметзм, утя, конфесшний екуметзм, утверсальний екуметзм, динамютичний еволюцютзм як дiерозвiй iсторично-духовний, глобально-тформацшне сустльство як Свтовик, нововiр'я (свiтовiра), динамiзацiя Бога, набуття Святого Духа, Царство Боже, 1нший УтШитель - Параклет.
УДК 378:636.611
Халецкий А., Голубовская О.
Львовский национальный университет ветеринарной медицины и биотехнологий имени С.З. Гжицкого, г. Львов, Украина
ЭКУМЕНИЧЕСКИЕ НАПРАВЛЯЮЩИЕ ЖИЗНЕННО-ЦЕРКОВНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ АНДРЕЯ ШЕПТИЦКОГО
Именно экуменические направляющие были внутренним двигателем жизненно-церковной деятельности Андрея Шептицкого. Экуменизм возможен потому, что все религии имеют один корень - веру в Бога, различаются лишь веры через культ, то есть религии. Экуменизм предстает в трех ипостасях: как унийно-церковный, конфесийно-религиозный и универсальный - как братство всех религий и церквей. Украинская греко-католическая церковь в своей сути является воплощением экуменизма. Уния не требует перехода на латинский обряд, поэтому сохраняется идентичность, то есть самосоответствие и становится способом постепенного «дрейфа» Руси-Украины в Европу, при этом носит сугубо церковный характер. Богословская мысль Андрея Шептицкого направлена на обретение Святого Духа, Царства Божьего и пришествия « Иного Утешителя» - Параклета. Андрей Шептицкий развивает экуменизм от церковно-унийного до большого мироверского экуменизма как братства религий и церквей. От сер. ХХ ст. через секуляризацию как преодоление старой религиозности возникает деебожно-прогресоверское нововерье как 1) экуменизация, 2) теономизация, 3) динамизация наших преставлений о Боге.
Ключевые слова: экуменизм, уния, экуменизм конфессиональный и унийный, динамистический эволюционизм как дееразвитие исторически-духовное, глобально-информационное общество (Световик), нововерье (мироверье), динамизация Бога, обретение Святого Духа, Царство Божье, Иной Утешитель - Параклет.
236
UDC 378:636.611
Oleksiy Haletskyj, Olga Golubovska
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after S. Z. Gzhytskyj, Lviv
ECUMENICAL DIRECTIONS OF VITAL- SPIRITUAL ACTIVITIES OF ANDREW SHEPTYTSKYJ
Just ecumenical directions were all internal engine of all vital-spiritual activities of Metropolitan Andrey Sheptytskyj. Ecumenism is possible because of all religions have the same root - faith in God, only faith in God differs, through faith differs only cult that is religion. Ecumenism is presented in three ways: as the Uniate -spiritual, confessional -religious and universal - as a fraternity of all religions and churches. Ukrainian Greek Catholic Church in its essence is the embodiment of ecumenism. The Union does not require a transition to the Latin rite, so that also keeps the identity of the church and becomes a way of gradual «drift» of Russ-Ukraine to Europe, but purely has ecclesiastical character. In his theological thought Andrew Sheptytskyj developed the idea of acquiring the Holy Spirit as God's Kingdom and the coming of «Another Comforter» - Paraklet. Andrew Sheptytskyj develops ecumenism from narrow-spiritual-uniate to great world. From the mid-twentieth century through secularization as overcoming the old religion, the act of God and belief in progress are appeared as 1) ecumenization, 2) theonomization and 3) invigorating ideas about God.
Key words: ecumenism, union, confessional ecumenism, universal humanism, evolutionism as diyerozviy dynamistychnyy historical and spiritual, global-information society as Svitovyk, novovir'ya (svitovira), invigorating God acquisition of the Holy Spirit, the kingdom of God Another Comforter - Paraklet.
Вступ. Проблемою до^дження e екумешчш напрямш юторико-духовного розвитку, а метою - спроба довести, що саме вони передуам (а не, скажiмо, визвольш змагання або еклесюлопя тощо) були внутршнш двигуном yciei' життево-церковно! дiяльностi митрополита Андрiя Шептицького. Житдаяльнють великого митрополита достатньо повно розкрита у працях С. Барана 1947 р., I. Гриньоха 1964 р., Г. Цвенгрош 1991 р., Я. Заборовського 1995 р. та ш., спещально до^джувана тема найбшьш повно представлена у споминах Кирила Королевського (Митрополит Андрей Шептицький, 1964 р.), у пращ В. Ленцика (1дея церковно! едност у митрополита Шептицького, «Богословiя», том 15, книга 1-4, Рим 1971 р.) i в докторськш дисертацп 1972 р. Любомира Гузара «Андрш Шептицький Митрополит Галицький (1901-1944) -провюник екумешзму» та ш. Загалом у шептицьшаш переважають розлоп, навггь монументальш, видання джерел з переважанням, на нашу думку, розповвдально-подieвоl описовосп, вiдчyваeться брак аналгтики, особливо богословсько-духовного розвитку. Одним словом, «екстер'ер» явно переважае над «антер'ером». До^джувану тему можна розкрити у трьох кроках: екумешзм уншний, екумешзм Андрiя Шептицького i екyменiзм глобально-напрямний, свiтовiрський.
Екyменiзм у найбшьш загальному визначеннi постае як еднють, а iнколи i единоспшьнють, релiгiй i церков. Екyменiзацiя можлива, тому що yсi релЫ! мають единий корiнь - вiрy в Бога (Ншолай Кузанський. Про згоду вiри, 1453 р.), розрiзняються лише вiри через культ, тобто релт!. Вiра - едина, релт! - рiзнi. Вiра у сво1'й суп постае як дieyсвiдомлення здiйснюваностi (у Р. Отто - творимост^) [1] вищою силою, а через культ ввдбуваеться li активiзацiя в людиш. Укра!нська греко-католицька церква у свош сyтi е вт^ленням екyменiзмy. Як ведомо, роздшення церков 1054 р. на Pyd було проiгноровано. Ушйна iдея була винайдена переважно на Люнському соборi 1245 р., де виступив вiд Рyсi iгyмен монастиря Спаса на Берестовi пiд Киевом Петро Акерович, вiд князя-iзгоя ЧернЫвського Миха!ла Всеволодовича (за С. Томашiвським, 1927 р. i В.Пашуто, 1950 р.), або, що вiрогiднiше, великого кн. Ки!вського Ярослава Всеволодовича (за О. Толочко, 1990 р.) [2]. К новизна полягала у тому, що при
237
об'еднанш не потрiбно було переходити на латинський обряд, тобто збер^алась вдентичшсть - самоввдповвднють церков. Саме у збереженн самоввдповвдносп, на нашу думку, сутшсть i головна вiдмiннiстъ унп ввд iнших видiв релiгiйно-церковних об'еднань. По-друге, можна сказати, що саме ввд унп починаетъся поступовий «дрейф» Давньо! Руа-Укра!ни до Свропи.
У результат татаро-монгольського нашестя сер. XIII ст. розвиток Давнъо! Русi розколовся: у твшчно-схвднш Русi кн. Олександр Невський у 1252 р. змiшуe свою кров у чашi з татарським царевичем Сартаком i братаеться з ним [3], придушуе антитатарсьш повстання 1259 - у Новгородi, 1262 - у Володимир^ Суздалi, Ростов^ Ярославлi, Переяславi-Залесъкому, Устюгу та ш., спрямовуе розвиток краю тд Орду i як Орду. В той же час у Швденно-Захвднш Руа кн. Данило Галицький вiдбувае Дорогичинську коронацiю i утю 1254 р. [4], спрямовуючи розвиток Руа-Укра!ни до Свропи. Продовжувачами ще! справи були православш митрополити Кш'всыа. Серед них Ки!вський митрополит 1386 - 1406 рр. Кiпрiан Цамблак, тд час вторгнення непереможного i страхiтливого Тимура лта 1395 р., об'еднуе правителiв литовського Вiтовта, польського Владислава Ягайла i московського сина Дмитра Донського Василя Дмитровича у Киевi у жовтт 1397 р., надихаючи вторгнення Вгтовта у Крим 1398 р., яке перекреслила катастрофа на Ворскл 1399 р., а у 1405 р., разом з Ягайлом, проводить ушйний собор православно! церкви у Миролюбi [4]. Зауважимо, що один iз основоположников Московського православ'я, за доби якого були укладет Лавренпевське 1377 р. i т.з. Тро!цьке 1409 р. лiтописнi зведення, створеш iсихастсъкi стенописи Феофана Грека i «Трiйця» Андрiя Рубльова, перекладенi «Ареопаптики» i який надзвичайно шануеться Росшською православною церквою, був ревним прибiчником унп. Унiйнi прагнення були розвинут митрополитом Ки!вським Григорiем Цамблаком (1414-1418), на Константцькому соборi 1414-1418 рр., митрополитом Ки!вським 1сидором (1433-1451) - на Фераро-Флорентшському соборi 1438 - 1439 рр. тощо. Цi спроби були продовжет, пiсля вiдокремлення ввд Ки!всько! Митрополi! Московi!, у 1458 р., митрополитом Григорiем Болгарином (1458-1473), Миса!лом Пстручем (1474-1480) - у лисп 1476 III до папи Римського Сикста IV, 1оною (1488-1494), Макарiем Черта (1495-1497), iмовiрним укладачем Литовсько-руського лiтописного зведення 1446 р., який загинув мученицькою смертю ввд татарського нашестя 1497 р. Принапдно покажемо, як росiйськi iсторики, навгть так видатнi, як А. Карташов, фальсифiкують iсторiю Русько! церкви. У лгтопиа ми читаемо: «Собрались тогда епископы Владимирский Вассиан, Полоцкий Лука, Туровский Вассиан, Луцкий Иона и поставили архимандрита Макария, по прозванию Черта (тобто сучасною укра!нською мовою - риса - О.Х.), митрополитом Киеву и всей Руси». Натомють А. Карташов тут же називае каношзованого Ки!вським собором 1621 р. священномученика Макарiя «Чортом» [5]. А на запит митрополита Ки!вського Йосифа Болгариновича (1498-1501 рр.) патрiарх Константинопольський Нифонт вiдповiв: «Заховуй, брате, Флорентшську унiю в обрядi сво!х батьшв» [6], що було засобом не тшьки поступово! «повзучо!» европе!зацi! Руа-Укра!ни, але i, передусiм, способом вивищення !! пiдупадаючого православ'я.
Могуттми засобами европе!зацп Руси-Укра!ни стали ренесанс-реформацшт рухи: руський друк Швайпольда Фiоля у Краковi 1491 р. i Франциска Скорини у Празi 1517-1519 рр. i Вiльно 1523 р., Дунаевецький гурток 1470-1474 рр. РКЦ архиепископа львiвського Григорiя Санока, Фiлiпа Буонакорсi-Каллiмаха iз Iталi! та iн., так звана «латинська Русь» Юрiя Дрогобича у Болонському 1483 р. i Кракiвському унiверситетах, Павла Русина iз Кросно - у Крашвському i Вiденському утверситетах Григорiя Чуй-Русина iз Самбора та Iвана Туробинця Рутенця - у Крашвському унiверситетi, дипломатов Миколи Гусовського i Георгiя Тичинського Рутенця та iн., шляхетська вдеолопя сарматизму Литовських статутов I 1529 р., II Волинського 1566 р., канонжа Перемишльського Стинiслава Орiховського i Люблiнсько! унп 1569 р. та ш., реформацiйнi iде! Польських i Литовських братов, Симона Будного, а московський
238
вигнанець на Волиш Феодосш Косой проголошуе: «Бог е те, що е спшьного про Бога в усiх вiрах» [7] та iн.
На нашу думку, ввд поч. XVI ст. политика вивищення православно! церкви змiнюеться i провадиться вже не через ушю. У змаганнi з Москвою, Ки!вська митрополГя сама прагне стати замють потуреченого Константинополя, центром схвдного християнства i православ'я, i вГдтак вже не потребуе унп. Така полггика проводиться православною магнатерiею (Чорторийсьш, Сангушш, Збаразьш, Корецькi, Заславсьш, Вишневецьш та ш.) Г шляхтою Великого князiвства Литовського на чолГ з кн. Констянтином Острозьким Г Ки!вським митрополитом 1507-1520 рр. 1осифом Солтаном через створення 1498 р. нового чернечого центру - Супрасльського монастиря, укладенням 1502-1507 рр. бГблГйного зведення диякона Феодора Дев'ятого, утворенням Галицько! митрополп 1539 р. тощо. На противагу Московськш Гмперськш Где! «третього Риму», Ки!в позицюнуе себе (Хронограф Литовсько-Руський 1550 р.) як «Новий Срусалим» - духовний центр православ'я. Ц змагання досягають апогею у культурницькому рус друг. пол. - шнця XVI ст. тд контрреформацшним гаслом оновлено! Г войовничо! церкви, дГяльност кн. Василя-Констянтина Острозького та ш., утворенн Острозько! Академн б. 1576 р., видання Острозько! БГблн 1580 р., утворенн шляхетсько-мщанських братств - Вшенського 1584 р. Г ЛьвГвського 1585 р., !х шкш Г друкарень, на нашу думку, все ж з тою метою - створення Ки!вського центру схГдного християнства - Нового Срусалиму. 1х здшсненням мусило стати, але стало крахом, на нашу думку, спроба Василя-Костянтина Острозького напришнщ 1585 р. поставити Константинопольським патрГархом свого служебника, племшника великого визиря Турецько! ¡мперп Миха!ла Кантакузена, архимандрита Дорогобузького Дюшия РаллГ (Палеолога) [8]. Але вш виявився, бшьше шж руським, болгарським патрютом, замють Константинопольсько! очолив Тирновську архиепискотю, де тдняв повстання проти турив 1598 р. Тим ввдразу спритно скористалася Москва Г в 1589 р. отримала патрГархто. На нашу думку, ця невдача у намГрГ стати схГдносристиянським всеправославним центром зумовила, серед шшого, повернення до ушйних плашв, як Василя-Костянтина Острозького так Г, передусГм, руського епископату (також через неприхильнють до нього схвдних тдтурецьких патрГархГв), з метою покращення становища Г вивищення православно! церкви у РечГ Посполитш, а ввдтак - европо!зацп РусГ-Укра!ни при збереженш !! схвднохристиянсько! Гдентичност (Станюлав ОрГховський, езу!т Бенедикт Гербст 1588 р. та ш.). Але ушя як засГб рГчпосполито-европейського вивищення церкви розгядалася православною магнатерГею (кн. Василь-Костянтин Острозький Г Олександр Острозький, Чорторийсьш, Корецьш, Вишневецьш, Древинсьш, ГулевичГ та ш.) Г епископатом (1патш Потш, еп. Володимирський; Гедеон Балабан, еп. ЛьвГвський; Михайло Копистенський, еп. Перемишльський; Кирило Терлецький, еп. Луцький; Дюшсш ЗбГруйський, еп. Холмський; Михайло Рогоза, митрополит Ки!вський та ш.) по-рГзному. Для епископату ушя передуем була засобом покращення становища православно! церкви у РечГ Посполитш (Берестейськ артикули 1595.VI.11) [9]. А для невгамовного Василя Костянтина Острозького - засобом створення все того ж Руського свгшвого (навпъ Гз залученням Московп Г Молдови) [10] схвднохристиянського центру в КиевГ або ОстрозГ (лист до еп. Володимирського 1папя ПотГя 1593.VI.21) [10]. Це, на нашу думку, Г привело на Берестейському соборГ 1595 р. до розколу на рГч посполитих «лоялют!в» - ушапв, як погоджувалися на партикулярний репональний центр, Г своервдних особних «самостшнишв» -православних, на чолГ з кн. Василем-Костянтином Острозьким (Олександр Острозький; Гедеон Балабан, еп. ЛьвГвський; Лаврентш Древинський, ГулевичГ, Михайло Копистенський, еп. Перемишльський та ш.) [11]. Почалась «вшна Руа з Руссю», яка, попри загострешсть боротьби (Наливайшвщина 1594-1596 рр., полемГчна лггература Ктрика Острозького, Миколи Броневського, Стефана Г Лавренпя Зизанив, 1вана Вишенського, Мелетгя Смотрицького, 1патГя Потя та ш.; Вшенська конфедеращя 1598 р.; розгром Вшенського братства 1609-1610 рр.; вбивство Йосафата Кунцевича 1623 р. та ш.), поступово (ВГрменська католицька церква еп. ЛьвГвського Миколи Тарасовича
239
1626 р., Кааян Сакович, Кирило Транквшюн-Ставровецький та ш.), але неухильного (Мелетш Смотрицький, Ян Гербут, Статп 1632 р., Адам Кисшь, Данило Сло-Малинський та iн.) iшла до «примирения Руа з Руссю» у так званш унiверсальнiй унi! (Ки!вських митрополитов - православного Iова Борецького i ушйного Iосифа Вельямина-Рутського 1627-1628 рр., найбшьшого православного митрополита Ки!вського Петра Могили 1643 р. та ш.). Слiд вiдзначити, що попри Московськ закиди, ушя так i не стала засобом ополячення: за зверненням унiйного митрополита Ки!вського Iосифа Вельямина-Рутського, декретом папи Римського Урбана VIII 1627 р. греко-католикам заборонялось переходити на латинський обряд, тобто ополячуватись.
У XVII ст., як по команд^ вигасають укра!но-руськ1 князiвськi роди: до 1631 р. -Збаразьш, у 1630-х р. - Пронсьш, до 1633 р. - Порицьш, до 1651 р. - Корецьш, до сер XVII ст. - Ружинсьш, до 1654 р. - Острозьш, до 1673 р. - Заславськ та ш. [12]. Поруч iз конфесiйно роздшеним шляхетством i мiщанством, провiдною верствою усе бшьше стае козацтво. Його утворення напришнщ XV ст. i оргашзащя на поч. (Кiш) - серед. XVI ст., (наприклад, Байдою-Вишневецьким 1554-1555 рр. на о. Хортиця) отримали теоретичне обгрунтування у проектах Ки!вського РКЦ еп. Йосипа Верещинського створення козацького лицарського ордену i козацько! держави «Киязiвство Вiйсько Запорiзьке» у працях «Дорога певна» 1590 р. i «Побудка» 1594 р., козацько! лицарсько! колош! на Днiпрi у католицького священника Петра Грабовського 1596 р., у Ки!вських православних митрополит!в 1620-1631 рр. Iова Борецького та 1631-1633 рр. кай! Копинського - у «Протестацп» 1621 р. та ш. Через реестри 1572, 1578, 1581, 1590 р. козацтво оргашзуеться як окремий вiйськовий стан Речi Посполито!, який дуже потужно розширюе сво! становi права i набувае усе бшьшого значення через повстання реестровщв Криштофа Косинського 1591-1593 рр., Наливайшвщину 1595-1596 рр., Варну 1606 р., Московський похвд 1609-1612 р., звитяги Петра Сагайдачного: 1614 р. -Трапезунд, 1615 р. - Стамбул О морський бшя бшя Очакова, 1616 р. - Кафа, Вшьшанську угоду 1617 р., Московський похвд 1617-1618 рр, спшьну ватикано-козацьку антитурецьку дипломатичну мюио Шетро дела Валле О козака Степана до ¡ранського шаха Аббаса I 1618-1619 рр. О, особливо, Xотинську вОйну 1621 р., Роставицьку угоду 1619 р., яка утворила вже шють полков, Курушвську угоду 1625 р., козацью звитяги Iвана Сулими 1635 р. та ш. - аж до перетворення вшська на козацьку державу тд час Xмельниччини 1648-1659 рр. Конституйоване в особливий вшськовий стан, козацтво розглядае православ'я як свш неввд'емний становий прившей - «козацьку вОру», поряд з вшською службою, отриманням за це платш («козацький хтб»), самоврядуванням, звшьненням ввд податшв О повинностей, правом варити пиво О гнати горшку [13], як вони завзято боронили (Наливайшвщина 1595-1596 рр., вбивство ушйного ¡гумена Видубицького монастиря Антошя Раковича 1618 р., ввдновлення Ки!всько! православно! митрополп 1620 р., вбивство ушйного епископа Полоцького Йосифа Кунцевича 1623 р., повстання 1625 р. Марка Жмайла, 1630-1631 рр. Тараса Федоровича-Трясила, дипломатия гетьмана Петражицького-Кулаги та козашв на елекщйному сеймО 1632 р., повстання 1637-1638 рр. Павла Бута-Павлюка та ш.). Це, на нашу думку, зумовило непримиреншсть козашв до унп О неприхильнють до ушверсально! унп (Ки!вських митрополитов - православного !ова Борецького О ушйного !осифа Вильямина-Рутського - 1627-1628 рр., найбшьшого православного митрополита Ки!вського Петра Могили 1643 р. та ш.).
Козаки завзято ввдстоювали сво! козацьи привше!, а у Xмельниччииi створили свою власну козацьку гетьманську державу: вОхами становлення яко! стали перемоги 1648 р. О усввдомлення вже не вшськового стану, а власно! держави тд час Ки!вського трОумфу грудня 1648 р.; Зборовський 1649 р., Бшоцершвський 1651 р. мир - автономОя у складО РечО Посполито!; спроби одержавитись через Молдавськ проекти 1653 р.; Переяславська угода 1654 р. I - Московський протекторат над козацькою державою; Чигиринська генеральна рада - «сойм» 1656 р. X 2 О нарешт «присяга самим собЬ> -фактично незалежна держава; невдалий пох1д Ждановича на ЛьвОв - Крашв - Варшаву, але приеднання Волинсько! О Пшсько! земель, Корсунська угода 1657 р. X 6 зО
240
Швещею, за якою м1жнародно визнавалась незалежнють Руа-Укра!ни з включенням у не! Руського, Берестейського i Новгородського воеводств. Очолювана I. Виговським Корсунська рада 1657 Х, яка через участь духовенства i мщанства фактично перетворювалась на парламент, завершила нащонально-визвольт змагання i утворення козацько! гетьмансько! держави та !! мiжнародне визнання (що, мусило би бути найвищим пiднесенням революцп), закрiплене перемогою над Москвою тд Конотопом 1652 р. тощо. У козацькш гетьманськш державi православ'я ставало державною релЫею, а спрямована на покращення становища руського народу i церкви у межах Речi Посполито! yнiя ставала шби непотрiбною. Це особливо яскраво вщобразилось пiд час Гадяцько! угоди 1657 р., коли тд ударами Швецп, Семигорода i козашв Рiч Посполита впала (каттулящя рушення посполитого пiд Свинським Усьце 1655 р. VII, здобуття шведами Познаш, Варшави, Кракова, перехiд на !х бiк Литви Радивилiв, здобуття укра!но-московським вiйськом Вiльно, Ковно, Гродно, облога Львова Хмельницьким i Бyтyрлiним, втеча короля Яна-Казимира за кордон, угода 1657 р. I про розподш Речi Посполито! мiж Швещею, Трансильвашею i Укра!но-Руською козацькою державою Хмельницького) i разом з нею враз непотрiбною для козацько! держави стала ушя. Не стало Речi Посполито! - не стало унп.
Але в мiрy нездiйснення (тд час Ру!ни 1659-1669 рр., Андруавська угода 1667 р. I, остання спроба yсамостiйнитись Петра Дорошенка 1665р. IX, через перемоп пiд Бра!ловим 1666 р. XII i Пщгайцями 1667 р. X, приеднання Лiвобережно!' Укра!ни 1668 р. VI i вимушений каштулянтський Турецький протекторат 1669 р. III тощо) козацько! гетьмансько! держави i ввдновлення Речi Посполито! поступово вiдновлюеться рiчпосполита ушя, зусиллями епископа Холмського Якова Сyшi ^зит до Риму 1664 р.) i Ки!вського yнiйного митрополита Кiпрiана Жоховського (1654-1683 рр.), прагнучи до ушверсально! унп (Люблiнський синод 1680 р.) i долаючи латинофiльство василiан (Мшська i Новогородська каштули 1683 р. та ш.). Один iз вiдновлювачiв yнi! православний еп. Львiвський Йосип Шумлянський, у захистi християнсько! Свропи у знаменитей битвi шд Вщнем 1683 р., особисто з мечем у руках, на чолi виставлено! ним з церковних дiбр панцирно! хоругви вiсiмдесяти восьми крилатих гyсарiв, бере участь у переможнiй атащ на турецький табiр (поранений у ногу, вщбувае дипломатичну мiсiю до королеви i складае поему про Вщенську битву) [14]. Особливим поштовхом звернення Руського православ'я до унп стала агресивно-захопницька полiтика Москви щодо Ки!всько! митрополi!, шдступно шдпорядковано! 1686 р. У вщповщь на ушю переходять: 1692 р. - Перемишльська, 1700 р. - Львiвська i 1702 р. - Луцька епархп, що викликае шалену лють «царя-антихриста» Петра I, а митрополит Лев Зеленський (1694-1708 рр.) виступае стльником визвольних змагань Iвана Мазепи. Спроби «знищення Рyсi» 1717 р., козацтва i ушйно! церкви зазнають невдачi i у XVIII ст. ушя стае ледве не головним засобом збереження укра!нсько! iдентичностi, що особливо проявилося у друг. пол. XVIII ст. в Австршсыай iмперi!. Це не е предметом нашого дослщження, ми можемо лише зробити висновок, що в Укра!ш-Рус утя вже стала засобом !! еврозбереження i самовiдповiдностi. Без перебiльшення можна сказати, що, як радянська номенклатура вся вийшла iз рукава Сталiнсько! шинел^ так майже весь укра!нський нащонально-визвольний рух вийшов iз шд поли сутани греко-католицького священика.
Через ун1йний церковний екумен1зм РКЦ стала п1дбирати «усе, що погано лежить» з усього християнського i нехристиянського свiтy. Навпъ далеку Азiю (езу!т, сподвижник !гнапя Лойоли, Францiско Xав'ер у 1542 р. - Iндiя, 1545 р. - Малакка i Малайськ1 острови, 1549 р. - Япон1я, 1552 р. - Китай та ш.) i цiлком iнакший Далекий Схщ, Китай (де РКЦ епархiя, тсля мiсiй францисканщв Джоваш Карпiнi 1246 р., Вшлема Рубрука 1253-1255 рр., Марко Поло 1271-1291 рр. i францисканця Джованi Монтекорвiно 1292-1328 рр., юнувала iще вiд 1307 р. до сер. XIV ст.) i Япошю, мiсiонери-езy!ти, передyсiм 1582 р. Маттео Рiччi, якого цiлком можна назвати апостолом Китаю [15], витягають до християнського единобожжя, у екуменащйнш справi вмiло поеднуючи його з мюцевими традицiями (Катехизис 1603 р.). З ушйними
241
планами у Московп виступив Юрш Крижанич, 1658-1676 рр. ув'язнений за це у Тобольську. Були створен християнськ ушйш церкви: у 1551 р. - !ранська несторОанська Xалдейська церква, 1586 р. - монофОзитська мароштська Ливанська церква з центром у Бейрут^ 1598 р. - Iндiйська несторОанська Малабарська церква, 1724 р. - мелхгтська (православна) Ливанська церква з центром у Антиохп, 1740 р. -ВОрменська католицька церква, 1741 р. - Коптська монофОзитська церква Сгипту, 1767 р. - Болгарська католицька церква та шш. [18]. Висновком може бути те, що е тдстави стверджувати ушйний екумешзм, але вш був суто церковним.
З утворенням напришнщ XIX-на поч. XX ст. свгтово! цившзацп ввдбуваеться розвиток ввд суто церковного ушйного екумешзму до бшьш широкого (ушверсального) екумешзму як братства релЫй (Свгтовий конгресс релЫй у Чшаго 1893 р. X, тд головуванням РКЦ кардинала Д. Пббонса; спшьт екуметчт богослужби РКЦ О усОх великих церков свгту в АсазО 1986 р., в Олександрп - 2001 р., Барселон - 2004 р.; свгтовО конгреси релЫй: 1999 р. - у Кейптаун^ 2004 р. - у Мехшо, 2009 р. - у Мельбурш, 2015 р. - у Сеул! та ш), одним ¡з зачинань якого була життево-церковна дОяльнють АндрОя Шептицького. Ушйно-екумешчними були родов! традицл великого митрополита (¡з старовинного руського боярського роду, належного до греко-католицько! церкви, як очолювали !! як епископи ЛьвОвський 1710-1715 рр. Варлаам О Перемишльський 1762-1779 рр. Афанасш Шептицьш, митрополити Кшвсьш 1729-1746 рр. Афанасш О 1778-1779 рр. Лев Шептицьш та ш). На нашу думку, саме екумешзм (а не визвольш змагання або еклесюлопя, наприклад) став покликанням уае! життево-церковно! дОяльност АндрОя Шептицького. За свОдченням матерО митрополита Софи (дочки драматурга графа О.Фредро) О Кирилла Королевського «... потОм ненадовго ввдввдав Монте Кассшо. Одного дня, напришнщ лютого, заглибившись у молитву вОдчув, як Господь дав йому останне глибоке випробовування, яке мусив витримати задля свого покликання (О^.). Вш мав таке чгтке бачення величО Латинсько! Церкви О багатства !! духовних скарбОв, що йому здалося неможливим вирватись ¡з !! лона О служити Богов! поза нею. Це тривало лише хвилину: вш засвОдчив у молшга повну довОру Богов! О покору його волг Раптом тривожний страх минув, вш вОдчув абсолютне переконання в тому, що Господь хоче бачити його серед василОан, О спошй повернувся в його душу. Вш розповОв усе кардиналу Ледоховському, який вщповОв, що, на його думку, це тдтверджуе покликання Романа (О^.). Згодом вш зОзнався матеро якби це випробування прийшло йому чотири роки рашше, то, можливо, вш би не витримав О став венедиктинцем» [17]. Ввдбувши уа науково-богословсьш, чернече О епископськ випробовування (вшськова служба у Краков!, 1888 р. - доктор права у Крашвському ушверситет!, чернечий постриг у василОан у ДобромелО 1888 р. V, доктор богослОв'я О фшософп у езутв у Краков!, ¡гумен монастиря св. ОнуфрОя у Львов!, професор теологи у василОанських студОях у Xристинополi, 1899 р. - епископ Сташславський та ш), зустрОвшись 1887 р. у Киев! з укра!нським ¡сториком Володимиром Антоновичем О в МосквО з Володимиром Соловйовим, богословом всеедносп О ревнителем всесвОтньо! вшьно! теократл на чолО з папою Римським (Читання про боголюдство, 1877-1881 рр.; кторОя О майбутне теократп, 1887 р.; Три розмови 1900 р. та ш.), який прийняв утю 1896 р. II, Андрш Шептицький 1900 р. XII очолюе Галицьку митрополто УГКЦ.
Одшею ¡з перших справ вш у 1901 р. створюе чернече братство студипв, яке особисто очолюе як архимандрит. Утворення студитського згромадження було, на нашу думку, виявом (на противагу латинофшьському васитанству) орОентальних екумешчних прагнень АндрОя Шептицького, поеднанням схОднохристиянсько! аскетики (яку вш викладав у ЛьвОвсьшй богословсьшй Академп О для яко! очевидно переклав Василя Кесаршського 1929 р., а також «Лгтурпкон» 1905 р. та ш, направлен! проти так звано! «пбридизацп» схвдного греко-католицького обряду та ш) О мютики з твердою «римською» орденською дисциплшою О оргашзащею, замаскованою п1д назвою «Лавра» (чого не було у схщно-християнських студитОв, де кожен монастир був окремим) О новОттми европейськими реколекщями. У лист! до Конгрегацд схвдних церков 1921 р. II 6 митрополит писав: «... у монастирях або вчаться, або виконують
242
якесь ремесло, а фiзична праця, найбшьше ршьництво, належить лише свгтським робiтникам, тим часом як переважна частина ... тшьки те i вмiе робити» [17]. Тому у «Тiпiконi» 1906 р. Анрш Шептицький визначае: «Життя споглядальне (молитви i фiзична праця) у згромаджент поеднане з життям активним (навчання, мiсi!, благочинн справи) таким чином, що материнським монастирем е Лавра ... До Лаври приеднат монастирi i резиденцi! мюш, у яких працюватимуть священики, посвячет апостольському життю, вихованню молодi, народним мiсiям, дiяльностi християнського милосердя» [17]. Саме на мюшну дiяльнiсть i була «загострена», на нашу думку, оргашзащя студитського згромадження. Саме у цьому, на нашу думку, було оновлення чернечого життя, про що писав брат митроплита iгyмен студит^в Климент Шептицький у працi «Митрополит Андрей i обновления сходно! чернечо! традицi!» («Богословiя», кн. I-II 1926 р.).
У 1905 р. митрополит засновуе у Львовi музей церковного митецтва (згодом Укра!нський нащональний музей), очолюваний новонаверненим з москвофiльства Гларюном Свенцицьким (Святицьким). У 1906 р. Андрш Шептицький здшснюе прощу у Святу Землю i вiд 1907 року очолюе Велеградський рух церковно-слов'янсько! едностi iм. Кирила i Мефодiя. У 1908 р. спецiально для екумешчно! дiяльностi отримуе патрiашi повноваження, спрямувавши стyдитiв до новоприеднано! до Австршсько! iмперi! Боснп. У 1907 р. i 1912 р. Андрш Шептицький здшснюе екумешчт по!здки до Роси, Бiлорyсi! i Укра!ни, де у Киевi провадить лiтyргiю пам'ят! Тараса Шевченка, а у 1910 р. тд час евхаристичного конгресу в Монреалi висвячуе епископа Америки, а у 1912 р. X Михаила Бучку - на епископа Канади. У 1912 р. III для екумешчно - мгайно! роботи в Укра!т Андрiй Шептицький впроваджуе редемпториспв схiдного обряду, вихованцями яких були М. Германюк, М. Чернецький, В. Маланчук, М. Гринчишин, В. Вощевський та iн. Розпочате Папою Римським Левом XIII глобалiстичне оновлення церкви поставало не тальки у всенаростаючш екyменiзацi!, але i у так званому «свтеькому слyжiннi», передуем !! перетворення на велику потугу в уах галузях життя. РКЦ «обростае» цiлою низкою фiнансових, громадсько-пол^ичних, профспiлкових, освiтнiх, благодiйних, спортивних та iнших органiзацiй. Великий митрополит i тут був передовим здшснювачем: будучи одним iз найбiльших землевласнишв, став одним iз головних органiзаторiв земельного банку, заснував садiвничy школу в Милован та рiльничy - в Коршов^ надае великий плац Пласту у с. Шдлюте.
Пiд час I свтово! вiйни Андрiй Шептицький як укра!нський патрiот -«мазепинець» був висланий росiйськими окупантами до Новгорода, Курська, Суздаля, тд час чого висвячуе у Киевi на УГКЦ епископа Луцького Йосипа Боцяна i на Острозького - Дмитра Яремка. А тсля звiльнення проводить у березш 1917 р. у Петроградi синод Росiйського греко-католицько! церкви, де висвячуе на екзарха Росп Леошда Федорова, Укра!ни - Йосипа Цегельського, у вересш в Киевi зyстрiчаеться з дiячами Укра!нсько! Центрально! Ради. На Всеукра!нському церковному соборi 1918 р., у разi здобуття нею незалежносп, Андрiй Шептицькш висувався очшьником Укра!нсько! держави гетьманом П. Скоропадським на патрiарха Ки!вського, здшснюючи тим самим одвiчнy укра!нську мрто про ушверсальну ушю. З утворенням ЗУНР Андрiй Шептицький серед !! очiльникiв, де захищае ув'язнених польських священишв, але у 1919 р. вш сам був iнтернований польською владою. У 1920 р. III Андрш Шептицький здшснюе подорож до Риму, Америки, Аргентини i Бразилп. У Рим Андрiй Шептицький засновуе 1921 XII обладнану найновiшим устаткуванням Укра!нську iсторико-церковнy мiсiю, яку очолюе Кирило Королевський (Ж. Шарон), у Львовi в 1923 р. - Богословське товариство, очолюване Йосифом Слшим.
У 1923 р. Андрш Шептицький подае до Риму спещальну доповвдь про поширення екyменiзмy через ушю[18], запрошуе 1923 VII езутв, а в 1924 бенедектинщв схiдного обряду, впливае на неоун1ю на Волиш i Пiдляшшi через греко-католика редемпториста Миколу Чарнецького, настоятеля монастирiв у Ковелi i Костополi, призначеного 1931 р. апостольським вiзитатором Росiйсько-слов'янсько!
243
греко-католицькох церкви. У цш справ1 сщвробпничае i3 заснованою РКЦ 1925 р. комгаею Pro Russia, очолювану езугшм схщного обряду Мiшелем д'Ербшы, який, попри пере^дування радянсько! влади, таки висвятив 4 епискощв, серед них асумпщотста Неве - на Донецьк, Макивку, Фрзона - на Симферопiль та ш. У 1926 р. переходить до греко-католицтва у Римi росшський письменник-символiст В'ячеслав 1ванов. У Галичин Андрiй Шептицький протидie латинофiльським спробам так званий «пбридизаци» ллурги еп. Сташславського Григорiя Хомишина 1919, 1927 рр. та ш, проводить епископськ конференцп 1927 р. у Львов^ у 1928 - в Ужгород^ 1929 р. - у Римг У 1928 р. у Львовi Андрiй Шептицький засновуе бiблiотеку «Студюн» як осередок вiзантiйсько-славiстичних студiй з мютично спрямованим згромадженням 1оана Хрестителя. Одним iз найбiльших досягнень Андрiя Шептицького було заснування 1928 II Львiвськоl богословсько! Академп, на чолi яко! вiн ставить Йосипа Слшого, i де сам викладае аскетику схщно! i захщно! церков та юторто церкви.
Пiсля кризи 1929-1933 рр., з посиленням боротьби у 1930-х рр., Андрш Шептицький гостро протестуе проти пацифшаци 1930 р., Голодомору в Радянськш Укра1ш 1933 р., проводить у Львовi стотисячне вiче «Украшська молодь Христовi». Одночасно, не покидаючи екумешчних справ, запрошуе до мгайно! роботи у 1931 VIII капуцишв i селезiанцiв сходного обряду. До сер. 1930-х рр. створюються богословськ пращ «Божа Мудрють», «Християнська праведнiсть», «Дар п'ятидесятницi», «Дар п'ятидесятнищ» - це зiшестя (чи набуття) або хрещення Духом Святим. Про що у Свангелп ввд Матфея б. 85 р. сказано, що Христос буде хрестити тих, хто повiрив у нього, не тшьки водою, але ще «Духом Святим i вогнем» (3:11), а у Евангелп вiд Iоана б.100 р. «...якщо хто не народиться ввд води i Духа, не може увшти до Царства Божого. Народжене вiд плотi е плоть, а народжене ввд Духу е дух... Я сказав тобi: належить вам народитися згори» (3:5-7). У бого&шв'1 розрiзняють плоди Св.Духа, яких, за Посланиям ап.Павла до Галапв б. 48 р., е дев'ять: любов, радiсть, мир, довготерпiиня, блапсть, милосердя, вiра, пошршсть, утримання (5:22-26) i як зростають у людин поступово i вдосконалюються вправами, тодi як дари Святого Духа приходять раптом i ними можна користуватися вiдразу [19]. Вчення про плоди Св.Духа, направлене на те, щоби культивувати серед вiрних «добрi справи». Дарiв Св.Духа, згiдно Посланням ап.Павла до Коринфiян б.56-57 рр. дев'ять: «одному даеться Духом слово мудросп, другому слово знання, тим же Духом; iншому - чудотворення; iншому - пророцтво, iишому -розрiзнення духiв, iншому - рiзиi мови, шшому - витлумачення мов» (12:8-10). Церква стае стае iстиною «лише тсля пягидесятнищ», коли 1й були дат як заиб служiния Богу «видимi духовн дари». Вiдразу спадае на думку вчення абата монастиря св.Iоана Iоахима Флорського про, ввдповвдт трьом особам Трiйцi, три ери свггерозвою, одкровення i церкви: ввд Адама до Iсуса Христа - ера Старого Завпу, вiд !суса Христа -евангельська ера Нового Завпу i прийдешня ера Св. Духа i Вiчного Еваигелiя, яка провадить через Страшний Суд до Царства Божого - тотального духовного перетворення св^ [20], подiбного до стану й у Тейяра [21] або повного просв^лення свiту анупадхшеша - нiрвана у буддизмi [22], розвинуп у сучасному бого&шв'1 у РКЦ теолопю розвитку (рiшеиия II Ватшанського собору 1962-1963 рр. i енциклша папи Римського Павла VI Рори1огит progression та iн.), полгтчну теологiю Й. Метца або апокалштичну теологiю надп Ю. Мольтмана i В. Панненберга. Тим пояснюеться зображення свастики майже в усiх релЫях свiту i у християнствi, де цей давнiй (вiд неолiту) солярний знак блага [23] загалом е концептом Св. Духа [24] (його зшестя або набуття), наприклад, у тих же запрошених Андрiем Шептицьким капуцишв. Що пiдтверджуе зображення свастики на цеот Острозького монастиря капуцишв 1747 р., вiдкрите пiд час упорядкування !х поховань кандидатом мистецтвознавства Ярославою Бондарчук навесш 1998 р. i археологiчиих розкопок монастиря Олександром Бондарчуком лiта 2003 р., а також зображення на РКЦ цвиигарi м.Острога, зруйнованого радянською владою 1967 р., чисельш зображення на дерев'яних рiзблеиих хрестах (наведених у пращ B.I. Свенщ^ко! «Украшсьш рiзблеиi хрести ХVП-ХIХ вiкiв» 1939 р.) [25], на Пластовш емблемi 1921 р. i навiть перших радянських
244
грошах 1918 р. тощо [26]. Таким чином, Андрш Шептицький також знаходить свое мюце бшя витошв зростання духоцентричносп розвитку релiгiйноï думки ХХ ст. У «Д1яннях апостольських» б. 85 р. отриманий апостолами при зшесп Духа Святого дар <анших мов», як були нiякими не «ангельськими», а цiлком реальними («...парафiяни та мiдяни та еламiти, також мешканщ Месопотамiï, Юдеï та Каппадокiï, Понту та Азп, i Фрiгiï та Памфшп, Сгипту й лiванських земель край Юрени, i захожi римлянини, юдеï i нововiрцi, критяни й араби...» (Дiяння 2:9-11), означав екумешчне поширення христианства. Можливо, дещо передчасним викиднем народно-простацько-вульгарно1' екстатично1' пневматологiï як глоссолалш (доведення себе до шоково-екзальтованого стану), став несподiваний вибух п'ятидесятництва на початку ХХ ст. Недарма у релЫйно обгрунтованих «теологiею революцл» визвольних рухах сучасностi найбiльшу активнють проявили священики саме РКЦ i п'ятидесятництва [27].
У 1938 р. Андрш Шептицький вгтае утворення Карпатсько1' Украши i рiIпуче протестуе проти переслiдування православ'я на Волинi й у Шдлшшш, де польською владою було знищено бiльше 200 церков [28]. У «Встут» до виданого у Регенсбурзi 1939 р. зб. «Християнський Схiд» Андрей Шептицький ратуе за екуменiзм, який вже не вимагае переходу на утю. Великий митрополит розвивае його по-новому - як так званий конфеийно-ушверсальний екумешзм братства вах релЫй i церков, передбачаючи тим унiверсальний екуменiзм РКЦ друго1' половини ХХ ст. (сшльш богослужби усiх великих релiгiй свггу у Ассiзi 1985 р., у Олександрп 2001 р., Барселош 2004 р. та im). Унiя передбачае оргашзащйне об'еднання, а братство релЫй i церков е вiльним еднанням у Бозi. В той же час росшський письменник-мiстик Дмитро Мережковський у 1937 р. солiдаризуеться з екумешстичним конгресом у Единбурзi, а у 1938 р. стае прихожанином римо-католицького храму св.Терези Лiзьеськоï у Париж.
Пiд час II свггово1' вiйни 1939-1945 р., розпочату радянською окупащею 1939, Андрiй Шептицький, серед шшого iз певних екуменiчних мiркувань, висвятив у 1939 Х екзархiв: на Волинь - редомпториста Миколу Чарнецького, на Бiлорусь - Антона Неманцевича, на Росiю - Климента Шептицького, на Сх1дну Украшу - Иосипа Слiпого, у груднi призначивши його коадьютором. З початком радянсько-шмецько1' вiйни 19411945 рр. Андрш Шептицький переховуе у монастирях бшьше 150 евре1'в, протестуе проти 1'х переслiдувань у листi до Пммлера 1942 I i повiдомляе у лисп до папи Римського Шя Х11, вiтае Акт проголошення Украшсько1' держави у червнi 1941 р. 1дею нового екуменiзму як братства релЫй i церков Андрiй Шептицький розвивае у листах 1941 Х11 31 i 1942 V 27 до новостворено1' УАПЦ митрополита Дюшия Валединського, архиепископа Холмського Iларiона Опенка, архиепископа Крашвського Палладiя Вiдибiди-Руденка [29]. В. Ленцик у статтi «1дея церковно1' едност^ у митрополита Шептицького» (Богословiе, т.16, кн. 1-4. Рим, 1971) вважае, що Шептицький, звертаючись до православних церков, розвивав вдею едностi церков за умови визнання зверхност^ Святого Престолу, тобто унп. У пращ Кирила Королевського «Митрополит Андрш Шептицький» 1964 р. наводяться обидва документи i вiдповiдь УАПЦ 1942 VIII 1 [29]. Тут у кожному рядку говориться про едшсть церков i висуваються три умови едносп: 1) залучення усього духовенства i вiрних; 2) взаемш поступки, 3) взаемне обговорення у«х життевих i богословських справ, але не мае ш слова про Папу Римського i про ушю [29]. На нашу думку, тут Андрш Шептицький розвивае вдею нового екумешзму, не ушйного, а братства церков, розвинуту РКЦ та im церквами у другш половит ХХ ст.
Якщо свггсьш дiячi культури (Т. Манн, М. Гайдеггер, Р. Генон, М. Елiаде та im) сприйняли страхiття свiтових воен як крах гумашзму, то очолювана Андрiем Шептицьким УГКЦ не втратила свое1' екуменiчноï сутi i знайшла в собi бiльше мужносп (порiвняйте заяву Т. Адорно «тсля Освенцiума немае музики, m Бога» зi свiдченням священника УГКЦ Омеляна Ковча «в Освенцiумi я бачив Бога») подолання зла i сили вiдродитися, попри уа переслiдування нацистсько1' i комушстично1' влад (едина церква, яка не молилася «за царя Iрода» радянсько1' влади), виявивши, тим самим, стару ютину «священство вище царства» (Л. Блуа, Г. Честертон,
245
Д. Мережковський, Ф. МорГак, Т. Елют та ш.) Г тому СвГтова Церква е бшьш надГйною оргашзащею суспшьства шж Свпова Держава [30]. Ми можемо зробити висновок, що митрополит Андрш Шептицький е одним Гз тих, хто розвивав екумешзм вГд традицГйного унГйно-церковного до сучасного конфесГйно-унГверсального екуменГзму як братства релГгГйних церков.
Екумешзм е своерщним «духовним випаровуванням» глобалГзащйних процесГв, як стають виршальними вГд середини XX ст. Ввдповвдно, поруч Гз церковним ушйним екумешзмом, усе бшьшого значения набувае конфесшний Г, особливо, ушверсальний екуменГзм. За сучасними науково-фГлософськими поглядами (А. ТойнбГ; Гдеею антропоноосферизацп як одухотворення свГту В. Вернадського, П. Тейяра де Шардена та ш.; синергетичною Гдеею Г. Гакена або I. Пригожина та ш. розвитку свпу як сукупност нелшГйних, тобто багатоварГантних процесГв або процесу процеав вГд хаосу до порядку; Гдеею Гсторично-духовно! тотальност школи «АнналГв» Ф. Броделя, Ж. Ле Гоффа та ш.; новггаьою сощально-культурною парадигмою як збшьшенням свадомюно-духовних чиннишв розвитку суспшьства тощо) розвиток суспшьства е юторично-духовним процесом, переважно здГйсненням сощально-культурних проекпв (трьохчленнГ концепцГ! ГндустрГального або пост-ГндустрГального Гнфо-суспГльства Д. Белла, О. Тофлера, Е. Масуди, З. Бжезинського, А. Турена та Гн.).
Ниш людство здшснюе сощально-культурний проект розвитку глобально-шформацшного суспшьства, так званий Свгшвик. Його прикметами у галузГ економГки е НТР, утворення науково-виробничих об'еднань Г транснацiональиих корпораций, винайдення комп'ютера та Iитернету, мобшьних телефошв Г таке шше. У галузГ соцГально-полГтичнГй - провГдна роль середнього класу Г елГти, перехГд до демо-лГберальних режишв, машпулятивш способи управлшня Г т.п. У галузГ духовшй глобально-ушверсальний Г множинноединий (моза!чний): у сферГ науки - теорГя Первюного Вибуху 1946 р., шфлящйно-сценарна модель ВсесвГту А. Гута 1979 р. як «просторово-часово! пГни», клонування овечкГ ДоллГ 1997 р., адронний колайдер 2008 р. Г здобуття «часток Бога» 2012 р., Чикагська школа - у економщ, школа «Аннал1в» Г сощально-культурна парадигма в юторп Г т.д. У сферГ мистецтв - лггература Г. Гессе, X. Борхеса, постмодершзм У. Еко, М. Павича, П. Зюскшда, П. Реверте, Л. Костенко, Ю. Андруховича, О. Забужко та ш.; архитектура конструктивГзму, бруталГзму Г хай-теку або постмодерну, музика року або брейк-дансу Г т.д. У сферГ релЫйно-фшософськш -узневажнення через секуляризащю (релЫю виходу з релЫ!, за М. Гоше) старо! (партикулярно-те!стично-обрядово!) релГгГйностГ Г новорелГгГйнення, яке А. ТойбГ визначае як 1) «еднють вищих релЫй» [31] зГ «свггським полем дГяльносп» [31], де Бог - це «творча актившсть» [31]; у сферГ фшософськш - це поступове визрГвання заснованого на так званих. нових науках (синергетищ; антропному принцип Картера; квантовш гравггацп Xокiига та ш., шфлящйно-сценарнш моделГ Всесвпу А. Гута,гшотези творення Всесвпу Гз енерговакууму через тунелГзащю А. Вшенкша, через вГдгалуження ПетлГ Всесвпу Д. Гота Г ЛГ Цзш-лГ, через вГбращю так званих «струн» П. Штейнхардта Г Н. Турока; сощально-культуршй парадштш та ш.) ново! науково-фшософсько! картини свпу ушверсального еволющошзму Г нового процесуально-творчоцентричного образу свГту [32]. Такими концептами для здГйснюваного соцГально-культурного проекту Свро-Укра!ни може бути УДР Олеся Бердника, Гдея Свято! Руси-Украши Г Киева як Нового Срусалиму, виголошена у вересн 2015 р. Афонським старцем Афанааем. Укра!на завжди буде «юторичним непорозумшням» (Путш), поки не поверне собГ належне !й Гм'я Укра!ни-РусГ, що, на нашу думку, постае одним Гз найголовнГших завдань досягнення самовГдновГдностГ Г легГтимГзацГ! (узаконення) свого мюця у свт.
НоворелГгГйнення, на нашу думку, постае як 1) екуменГзацГя, 2) свГткГсть (а точшше - теономГзащя), 3) динамГзащя уявлень про Бога [33]. Екумешзащя виступае у трьох шостасях: як екумешзащя конфесГйна (Всесвггая рада церков 1948 р., Всесвгтш юламський конгрес 1926 р., Всесвпне братство буддиспв 1950 р. тощо), екумешзащя ушверсальна, представлена переважно СвГтовими конгресами релЫй (СвГтовий конгрес
246
релЫй у Чикаго 1893 р., екумешчна громада Тезе 1940 р., кафедра екумешчного бого^в'я Г. Кюнга у Тюбенгенському ушверситет 1979 р., Свгтовий конгрес релiгiй 1998 р. у Чикаго, 1999 р. - у Кейптаун^ 2004 р. - у Мехшо, 2009 р. - у Мельбурн^ 2015 р. - у Сеулi та ш.) i конфесiйно-унiверсальна екумешзащя, яка найбiльш потужно розвиваеться ниш РКЦ (папа Римський Iоан Павло II творить молитву у iудаïстськiй синагозi 1986 р., у юламськш мечет 1985 р., спiльне екуменютська богослужба усiх великих релiгiй свгту у Асiзi 1986 р., у Олександрп 2001 р., Барселош 2004 р. i т.д.) i вже отримала богословське обгрунтування (вдея аношмного християнства К. Раннера, iдея неявно1' присутност Iсуса Христа у iнших релiгiях свiту езугта С. Джушса 1989 р., визначенi зустрiччю церков 2007 р. у Грецл спшьш для усiх християн визнання куса Христа - Богом, Трiйцi, едност християнських церков, демократизаци церкви i неприйняття секуляризацiï тощо). Вiд середини ХХ ст. вже iснуе бшьше п'ятдесяти екумешчних перекладiв Бiблiï: Нова англшська Бiблiя (NEB, Н.З.1961; С.3., 1970); французький Екуменiчний переклад Бiблiï (ТОВ, 1972-1975, 1987); 1985 - гталшський та iн.) [34] Сввдомо або несвiдомо, або, навiть, всупереч, екумешчний рух поступово прямуе до свiтовоï унiверсальноï (О. Мень) [34] або екуменiчноï (М.Кiссель) [35] релтп - свiтовiри. Зрештою, i у Свангелп вiд Iоана б. 100 р. сказано, що, тсля смерт Iсуса Христа, Бог через нього (тобто християнство - О.Х.), «дасть вам 1ншого УтШителя (розрядка моя - О.Х.), що пробуде з Вами повк» (1.14:16), Параклета (parakletos - букв. призваний), «Духа ютини», «Духа святого», «... який навчить вас усього» (I.14:16), а Iоахiм Флорський пророкуе про настання релiгiï Святого Духа i Вiчного Свангелiя. Оскшьки ввдбуваеться зростання свiдомiсно-духовних чиннишв розвитку, у тому числ! релiгiйних [36], а розбудова сощально-культурного глобально-iнформацiйного Свiтовика вимагае вiроздiйснення (Д. Белл, О. Тофлер, У. Екко та iн.) [37], то страх^ливий, але неминучий Свтовий уряд iмовiрно постане як Свгтова Церква (Микола Кузанський, Про злагоду вiри 1454 р.). За Ф. Хайлером, лише двi релiгiï спроможш за ап.Павлом «стати всiм для в«х» (1 Кор., 9:22). Це буддизм махаяни i римокатолицьке християнство, яке, принаймi тепер, проявляе найбшьшу активнiсть [38].
У досягненнi свiтськостi секуляризащя постае не як обезрелiгiйнення, а як подолання староï релiгiйностi i виникнення новоï [39]. За висловлюванням А. Луазi, «Христос заповiдав нам Царство Боже, а натомють ми отримали Церкву». Новорелiгiйнення отримуе богословське обгрунтування як теономiя (П. Тiллiх. Релiгiйна субстанщя культури, 1959 р. та im), чим е надання релiгiйного значення усiм видам дiяльностi (трансцендентнiсть в iманентностi, за Л. Ферр^. Церква обростае цiлим сонмом свгтських видiв дiяльностi, банками, полгтичними партиями, закладами освiти, спорту i т.д. Таемничо-моторошна Opus dei (Справа Божа), якоï побоюються навiть Папи Римськ i належшсть до яко" не вимагае бути не тшьки католиком, але навiть взагалi християнином [39], проводить одну iз найкращих у свiтi економiчних реформ 1956 р. в кпанл. Мати Тереза вшановуеться (РКЦ 1971,1) не за молитовництво, або навiть мiсiонерство, а за цшком свiтську подвижницьку лшарську дiяльнiсть i т.п. У ршеннях II Ватиканського собору 1962-1965 рр. i, особливо, у енциклщ Папи Римського Павла VI «Populorum progressio» 1967 р. III проголошуеться що «прогресування е фрагментом iсторiï спаиння», виникае ц1ла теологiя прогресу i теолопя полiтики (И. Метц, Д. Зелле, А. Новак та im), римокатолицьш та iншi священики очолюють визвольш рухи (очолюваний православним архiепископом Макарiосом III Мосхосом рух за незалежнють Кiпра 1959 р.; очолюване буддистським духовенством повстання Тибету проти комушстичного Китаю 1959 р.; очолюваний протестантський священником М.Л. Кiнгом рух проти расовоï дискримiнацiï за громадянсьш права у Америцi сер. 1960-х р.; капелан комунiстичноï Кубинськоï визвольноï армiï езу1т Г. Сардiньяз; юламська революц1я в Iранi 1979 р.; тшьки буддистсько-синкретична Фалань-гун змогла оргашзувати масовий рух опору 19922003 рр. проти «залiзобетонноï» комунiстичноï диктатури у Китах; очолюванi буддистським духовенством широк! демократичш рухи у Японл, Iндокитаï;
247
католицьким духовенством i п'ятидесятниками - у Латинськш Америщ тощо), епискотв-народолюбщв вбивають диктатори (архieпископа Сальвадора Оскара Ромеро 1981, III), священик К.Торрес 3i зброею у руках гине як герой 1966, II у партизанському руи, виникае теологiя визволення (Г. Гутьерес, Л. Бофф та ш.), мiрилом яких постае есхатологiчна теологiя надп Ю. Мольтмана (Богослiв'я надп 1965; Розш'ятий Бог, 1973; Бог у творенш, 1985) i В. Панненберга (Одкровення в юторп 1961; Вступ до систематично! теологи, 3 т., 1967-1980 та ш.). Вона проголошуе апокалiптичне Царство Боже (тотальне духовне перетворення свiту, подiбне до стану ю Тейяра або анупадхiшешi-нiрвани, тобто шрвани без залишку у буддизмi тощо) [40]. У теологп надп «Бог - сила, що дiе iз майбутнього» (Панненберг)[41], спонукае до найрадикальшших перетворень. «Осяяна провiдною зiркою Божих обiтовань реальнiсть сприймаеться нами не як раз i назавжди упорядкований Богом Всесвiт, а як гсторгя неперервного розвитку) (розрядка моя - О.Х.), що забувае минуле, прямуючи до нових, незвiданих обрив» [41]. Церква не ототожнюе себе н з однiею iз сощально-пол^ичних систем («.. .царство наше не ввд свiту цього») i виступае за - або поступове сощально-лiберальне, або, радше, неминуче радикальне - але тотальне (есхатон) оновлення (духовне перетворення) суспшьства («ново! землi i нового неба»), чим е збшылення свiдомiсно-духовних чиннишв розвитку як Царства Божого. Для прийдешнього Царства Божого нишшне «царство брехнi, бабла i дуп» (Б. Окуджава), говорячи словами Корана, е «дар ель харб» - терен вiйни. Як визначае Ю. Мольтман, «вiд самого початку i до шнця християнство - це есхатолопя. Це надiя, спрямована у майбутне, i тому перетворююча теперiшне» [41]. У езутв Царство Боже тотального духовного перетворення як процес i Бог майбутнього як Царство Боже постають як !х невiдступне прогресування (А. Морено та ш.), переважно соцiально-полiтичне [42]. Обрядовiр'я поступово змiнюеться так званим практикуванням вiри, яке охоплюе усю жил^даяльнють людини, як «релiгiйний тдтекст в уах моментах свiтського життя» [43], за визначенням В. Панненберга.
Ввд Новочасся XVII ст. вiдбуваеться повшьна, але неухильна динамiзацiя уявлень про Бога [44]. Багатобожжя виникае як вiра в залежшсть людини ввд рiзних уособлених природних i сощальних сил, яш, з переходом до единобожжя, поглинае едина вища сила, власне - уособлене творения, единий Бог-творець. Вш у богословських мудруваннях визначаеться перед усiм як буття, саме iснування, або статична i непорушна творчiсна сила, яка дае юнування усьому, тобто iснувальник ([оан Дамасшн, Ашарi, Маймонiд, Тома Аквшат та iн.). Тiльки у шстищ цей погляд долаеться тим, що Бог постае як свило, сяйво («свило Брахмана - це суще свило», за Чхандогья -упашшадою; «Аллах - свiтло небес i землi», за Кораном; «Бог е свило i немае у ньому нiяко! ттьми», за Посланням ^ановим; «Христос е свiтло свiту» - у Свангелп вiд Iоана тощо), духовне перетворення (Царство Боже у християнств^ або анупадхшеша-шрвана у буддизму свiтло фаворське - у схвднохристиянському iсихазмi; божествене нiщо у «Ареопаптиках»; божественне Ейн Соф - в iуда!стськiй Каббалi; божество, що передуе Богу - у Мейстера Екхардта i т.д.) [44]. Вiд новочасся статичне i непорушне буття динамiзуеться: у масонiв XVII - XVIII ст. Бог - це Великий Архпектор, будiвельник, тобто уособлене свiтобудiвництво; у Ф. Шлеермахера або Г. Гегеля - абсолют або абсолютна вдея, чим е схема свгторозвитку; у А. Шопенгауера, Е. Гартмана - темна i могутня безсввдома воля тощо. З iншого науковютського боку, Паризька АН у 1777 р., припиняючи приймати проекти perpetum mobile, проголошуе, що немае дп без сили, а е тшьки едина силодiя. Перший закон термодинамши 1842 р. Майера - Джоуля -Гельмгольца визначае, що енерпя шзввдки не виникае, нiкуди не зникае (тобто iснуе вiчно) i в усе перетворюеться. Виникаючий енергетизм, спочатку Г. Спенсера, а потгм, остаточно, В. Оствальда 1891 р., проголошуе енерпю як творчiсну силодто первенем, единою субстац1ею - суб'ектом - процесом всього.
Вiд поч. ХХ ст. Бог розглядаеться вже не стшьки як буття (буття е дiя, а дiя е дух, у богослова М. Блонделя), а також як творчюна силодiя у так званiй динамiстичнiй релЫ! Е. Гартмана, А. Древса, Л. Щглера, А. Бергсона та ш. Це найбiльш докладно i
248
переконливо обгрунтовуе Р. Отто, який розглядае Бога як страшну силу, мщь, могуть, яка творить свгт, а релшйна вipa постае як твоpимiсть (що занадто пафосно, можливо, краще здшснюновашсть - О.Х.), в тому чи^ i наша, щею вищою силою [45]. У А. Бергсона (Творча еволющя, 1907 р.; Два джерела мор^ i pелiгiï, 1932 р.) Бог -творчюна силодiя [59] 1, у А. Тойнбi - творчюна aктивнiсть[47]. Вже у сер. ХХ ст. П.Тiллix широко pозмipковуe (Систематична теологiя, 6 т., 1951-1953 pp.), про те, що Бог звичайно буття, але радше та сила, що дае буття, тобто творить. Це уособлена сила творения [48]. У Тейяра, Бог - творчюна едина енерпя, яка роздшяеться на тенгенщональну i paдiaльну [49]. У процес - теологiï Ш. Огдена, Д. Кобба, Бог -уособлене творения, специфiчний вид енергл (energy event) [50]. У В. Панненберга, Бог
- Дуx («mxTO не може назвати Iсусa Господом, як тшьки Дуxом Святим» (1 Кор. 12:13))
- «всеоxопне поле сили, що випускае подiю за подieю у конечне iснувaния» [51], впливаючи iз майбутнього, що, вочевидь, е розвитком гaйдегеpiвського «час часовиться iз майбутнього». У В. Панненберга Дуx Святий - це специфiчний вид поля, тобто взaeмодiï мiж творениям i створюваним [51], а одкровенням е уся свiтовa iстоpiя всix pелiгiй [51].
Динaмiстичне pозумiння Бога отримуе офiцiйне церковне визнання у так званому теютичному еволющошзм^ де, починаючи вiд перманентного творения (К. Раннер, А. Морено, Е. Ферр, А. Маркоцщ, П. Овеpxaге, Ф. Добжинський, О. Мень та im), Бог pозумieться як уособлене творения (субстанщя-суб'ект-процес), перетворения як розвиток (еволющя) iстоpично-дуxовний. У езутв (А. Морено та im) - навгть бiльше -Бог постае як реально юнуюча творча силодiя у ïï пpогpесувaннi, тобто удосконалююче
- перевершуючий розвиток, тобто прогрес [52]. Це дуже пiдозpiло нагадуе старий радянський тост «за все xоpоше» (Бог - це усе добре), що, за зауваженням Ф. Шцше, е «людським занадто людським». Консервативн елементи вiдлучaються вiд церкви (наприклад, еп. М. Лефевр у 1987 р. та im), а модершзм Г. Кюнга, piшенням Конгрегаци вipи, тобто iнквiзидiï, оголошуеться лише sentencia privata - приватною богословською думкою i замють кaтолицькоï кафедри для нього вiдpaзу створюеться кафедра екумешчного бого^в'я (якщо iснуe екуменiчне бого^в'я то вочевидь мусить iснувaти i екумешчна релЫя) у тому ж Тюбенгенському унiвеpситетi. Що це, як не дieбожжя i пpогpесовip'я (Ф. Мейнеке), у кшцевому paxунку - найбшьш радикальний (есxaтон) сощально-культурний проект Царства Божого - тотального дуxовного перетворения свгту як зростання свiдомiсно-дуxовниx чинникiв його розвитку. Теютичний еволющошзм офiцiйно визнаеться церквою: як гшотеза свiтотвоpения (енциклiкa папи Римського Шя ХП 1950 р.); яка мае релЫйне значения (промова папи Римського Шя ХН у Ватиканськш Академп Наук 1951 р.); як сумюна з xpистиянським вчениям (промова папи Римського !оанна-Павла II на конференцп eзуïтiв у Вaтикaнi 1981 р.); як бшьше шж гiпотезa (промова папи Римського !оанна-Павла II у Ватиканськш Академп Наук 1996 р. Х 22); як офщйне церковне вчення (ршенням Конгpегaцiï вipи, тобто iнквiзищï 2004 VIII пiд головуванням Йосифа Рaтцiнгеpa, який невдовзi став Папою Римським Бенекдиктом XVI i проголосив себе пpибiчником теютичного еволющошзму у Ватиканському науковому зб. «Творения i еволющя» 2007 р. за власною редакщею). У 2007 р. ПАРС обмежуе викладання бiблiйного кpеaтивiзму тiльки pелiгiйними школами, а у вж iншиx викладаеться еволюцiонiзм. У 2009 III РКЦ проводить урочистост Дарвша i т.д. Пiдсумовуючи можна сказати, що пpинaймi вiд сер. ХХ ст., авангардно-загальним мiсцем стае pозумiння Бога як уособленого творения (П.Тейяр, А. Тойнбi, П. Тш^, пpоцес-теологiя, Г. Кюнг та im). Вiд поч. XXI ст. ще дaлi iдуть представники теютичного еволющошзму, переважно езугтського (П. Тейяр, А. Морено та im), якi, по суп, ототожнюють Бога з прогресуванням [52], обгрунтовуючи це (вiд Вaтикaнськоï конфеpенцiï 1981 р. на основi квaнтовоï гpaвiтaцiï С. Xокiнгa) сутнюною тотожнiстю творения = розвитку = прогресування, чим е повнота здшснення зaконотенденцiй (спрямованостей) розвитку, де старе перевершаеться новим. Ниш теютичний еволющошзм визнають 81% буддиспв, 80 % iндуïстiв, 77 % iудеïв, 58 % католишв, 51 % пpaвослaвниx i протестантов, 45 % мусульман, у Америщ
249
48 % вИруючих [53]. Реалютично-рацюналютично переосмислюються И ИншИ складовИ релИгИйностИ, наприклад, офИцИйною комИсИею РКЦ 1969 р. була здИйснена своерИдна перевИрка («чистка») святцИв, де легендарними були визнан св. Миколай, св. ЮрИй Переможець, що шскшьки не заважае !х вшануванню [54]. А в теологИ! надИ! Ю. Мольтмана И В. Панненберга богословськИ Истини виволяться Из реального Историчного процесу [55]. У теологи надИ! (а, по сутИ, в усьому те!стичному еволюцИонИзмИ Бергсона, Тейяра, ТойнбИ, процес-теологп та Ин.) «буття Бога -Историчне, И воно реально Иснуе в ИсторИ!. «1сторГя Бога» - це оповИдь про всю ИсторИю людства» [55]. Тобто Бог е творення, поступово здшснюване в ИсторИ! як соцИально-культурний проект Царства Божого Гз майбутнього.
РелИгИя у найбИльш усталеному визначенн - це вИра в Бога через культ. У народжуваному нововИр'! Бог постае як уособлена творчИсна силодИя у !! Исторично-духовному здшсненм И досяжна у релИгшно-фшософськИй думцИ, вИра - як дИеусвИдомлена здшснюванють нею, а культ - як всеохопне практикування цИе! вИри. МИстика розглядаеться як досягнення божественних, тобто творчИсних станИв через, грубо кажучи, рИзн психофИзичн вправи, як своерИдний тренiиг для подальшого практикування вИри. Трансцендентиiсть (замежнИсть) Бога - у майбутньому, як здГйснюваного соцГально-культурного проекту Царства Божого (трансцендентнГсть в ГманентностГ, за Л. ФеррИ), який визначае нашИ сьогодшшш дИ!. 1деологема Царства Божого, де, за визначенням В. Панненберга, «через майбутне вИчнИсть входить в час» [55], дозволяе найбИльш (навить серед самих революцшних рухИв) активно И рИшуче боротись за вГчне оновлення суспГльства Г навГть його есхатологГчне духовне перетворення.
Висновки. Загалом ми спостерИгаемо повИльне, «повзуче», але неухильне оновлення само! релИгИйностИ И саме на цИй основИ усе зростаюче орелИгИйнення сучасного свиту, першИ проблески якого проявились у АндрИя Шептицького, який розвивав екуменГзм вГд вузькоцерковного унГйного до великого свГтовГрського екуменИзму як братства релИгИй И церков свиту.
Лiтература
1. Всемирная энциклопедия: Мифология / Гол.ред. М.Адамчик. - Мн.: Современный литератор 2004. - С. 662.
2. ЕнциклопедИя 1стори Укра!ни: У 10 т. / Ред.кол.: В.А. СмолИй (голова) та Ин. - К.: наукова думка. - Т.8.- 2011.- С. 188.
3. Гумилёв Л.Н. Древняя Русь и Великая Степь. - М.: Мысль, 1889. - С.764.
4. ФедорИв Ю. кторИя церкви в УкрашИ. - Торонто, 1990. - С.102.
5. Карташов А. Собрание сочинений. - в 2 томах. - Т.1. - М.: ТЕРРА, 1993. - С.553.
6. ФедорИв Ю. кторИя Церкви в УкраМ... С.134.
7. Всемирная энциклопедия: Философия / глав. ред. А. А. Грицианов. - М.: АСТ, 2001. - С.701.
8. Мицько I. З. Острозька слов'яно-греко-латинська Острозька АкадемИя. - К.: Наукова думка, 1990. - С.109.
9. ПлохИй С. Наливайкова вИра. Козаки та релИгИя в ранньомодернГй УкрашИ: пер. з англ. - К.: Критика, 2005. - С.106.
10. Ульяновський В. Князь Василь-Констянтин Острозький: Историчний портрет у галере! предкИв та нащадкИв / Василь Ульяновський. - К.: ВД «ПростИр», 2012. - С.1051.
11. Гудзяк Б. Криза И реформа: Ки!вська митрополИя, Царгородський патрИархат И генеза Берестейсько! уни / переклад МарИ! Габлевич, пИд ред. Олега ТурИя. - Л.: Шститут Iсгорi! Церкви ЛьвИвсько! Богословсько! АкадемИ!, 2000. - С.280-303.
12. Яковенко Н. М. Укра!нська шляхта з кИнця XIV до сер. XVII ст.: (Волинь И Центральна Укра!на). - Ки!в.: Наукова думка, 1993. - С.96.
13. ЕнциклопедИя кторп Укра!ни. - Т.3. - С.277-278.
14. ЧухлИб Т. В. ВИдень 1683: Украша-Русь у битвИ за «золоте яблуко» Свропи». - К.: Видавництво «КЛЮ», 2013. - С.166.
15. Духовная культура Китая: Энциклопедия: в 5 томах; Ин-т Дальнего Востока. -М.: Вост. лит., 2006. - С.308-318.
250
16. Онищук I. I., Онищук С. В. Схвдш церкви: державно-конфесшш вщносини / I. I. Онищук, С. В.Онищук.- Дрогобич: Коло, 2014. - 476 с.
17. Королевський К. Митрополит Андрей Шептицький (1865-1944) / Переклад з франц. Я. Кравець. - Вид. 2-ге, виправлене.- ЛьвОв: СвОчадо, 2014. - С.55.
18. ЕнциклопедОя украшознавства: У 11 томах / голов ред. проф., В. Кубшович. -Репринтне вОдтворення видання 1955 - 1984. - Л.: Наукове Товариство Ом. Шевченка у Львова - Т.10. - 2000. - С.38-43.
19. Xристиаиство: Словарь / Под общ.ред. Л.Н.Митрохина и др. - М.: Республика,
1994. - С.354.
20. Гренц С. и Олсон Р. Богословие и богословы XX века / Пер. с англ. - Черкассы: Коллоквиум, 2011. - С.256-302.
21. Тейяр де Шарден. Феномен человека [Пер. с франц.]. - Изд. для зарубежных стран изд-ва «Наука». - М., 1987. - С.203-214.
22. Философия буддизма: Энциклопедия / Отв. ред. М. Т. Степанянц. - Ин-т философии РАН. - М.: Вост. лит., 2011. - С.497.
23. Уилсон У. История свастики с древнейших времён до наших дней / Пер. с англ. -Нижний Новгород: Книги, 2008. - 528 с.
24. Багдасаров Р. Мистика огненного креста. - М.: Вече, 2005. - С.155-217.
25. ЕнциклопедОя кторп Украши. - Т.9... - С.471.
26. Багдасаров Р. Мистика огненного креста. - С.322.
27. Григулевич Н. Р. «Мятежная» церковь в Латинской Америке. - М.: Из-во «Наука», 1972. - С.285-301.
28. ФедорОв Ю. кторОя церкви в УкраМ... - С.299.
29. Королевський К. Митрополит Андрей Шептицький (1865-1944) ... - С.478-479.
30. Xалецький О., Xалецька О. Смерть «смерп Бога»: секуляризм чи теономОя? // кторОя релтй в УкраМ. Наковий щорОчник. - Книга II. - ЛьвОв: Логос, 2015. - С.204.
31. ТойнбО А. Дослщження юторп [пер. з англ.]. - у 2-х томах. - Т.2. - К.: Основи,
1995. - С.93, 95.
32. Xалецький О. В., Xалецька О. О. Свгт як дОерозвш. (иРргО або ушверсально-юторичний еволюцюшзм // НауковО записки. СерОя «кторичне релОгОознавство». - Острог: Видавництво Нацюнального ушверситету «Острозька АкадемОя», 2013. - Випуск 8. -С.183-201.
33. Xалецький О., Xалецька О. Смерть «смерт Бога»: секуляризм чи теономОя? ... -С.201-204.
34. Мень А. Библиологический словарь. - В 3-х томах. - Т.3. - М.: Фонд им. Александра Меня, 2002. - С.455-456.
35. Современная западная философия: Словарь / Сост. Малахов В. С., Филатов В. П. - М.: Политиздат, 1991. - С.330.
36. Xалецький О. В. Незнаний Бог апостола Павла як зростання його юторично-духовних значень // НауковО записки. СерОя «кторичне релтознавство». - Острог: Видавництво Нацюнального ушверситету «Острозька АкадемОя», 2014. - Випуск 9. - С.166.
37. Xалецький О., Xалецька О. Смерть «смерт Бога»: секуляризм чи теономОя? ... -
С.203.
38. Всемирная энциклопедия: Философия / глав. ред. А. А. Грицианов. - М.: АСТ, 2001. - С. 1180-1184.
39. Xалецький О., Xалецька О. Смерть «смерт Бога»: секуляризм чи теономОя? ... -С.202-205.
40. Философия буддизма: ... - С.497.
41. Гренц С. и Олсон Р. Богословие и богословы XX века ... - С.287.
42. Xалецький О., Xалецька О. Смерть «смерт Бога»: секуляризм чи теономОя? ... -
С.204.
43. Гренц С. и Олсон Р. Богословие и богословы XX века ... - С.282.
44. Xалецький О. В. Незнаний Бог апостола Павла як зростання його юторично-духовних значень ... - С.162.
45. Всемирная энциклопедия: Мифология ... - С. 662.
46. Бергсон А. Творча еволющя / АнрО Бергсон; пер. с франц. Р.Осадчука; К.: Вид-во Жупанського, 2010. - 318 с. - (СерОя «Лауреати Нобелевсько! премп»); Бергсон А. Два источника морали и религии [пер. с фр.]. - М.: «Канон», 1994. - 384 с.
47. ТойнбО А. Дослщження юторп ... - С.108, 95.
251
48. Христианство: Словарь ... - С.434.
49. Тейяр де Шарден. Феномен человека. - С.231.
50. Христианство: Словарь ... - С.231.
51. Гренц С., Олсон Р. Богословие и богословы ХХ века ... - С.293.
52. Христианство: Словарь ... - С.459.
53. Те1стичний еволюцюшзм [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki.
54. Христианство: Словарь ... - С.103, 306.
55. Гренц С. и Олсон Р. Богословие и богословы ХХ века ... - С.271.
References
Adamchik, M. (2004). Vsemirnava entsiklopediya: Mifologiya / Gol.red. M.Adamchik. - Mn.:
Sovremennyiy literator 662. (in Russian). Smolij, V. A. (2011). Ency'klopediya Istoriyi Ukrayiny': U 10 t. Red.kol.: V.A. Smolij (golova) ta
in. - K.: naukova dumka. - 8, 188. (in Ukrainian). GumilYov, L. N. (1889). Drevnyaya Rus i Velikaya Step. - M.: Myisl, 764. (in Russian). Fedoriv, Yu. (1990). Istoriya cerkvy' v Ukrayini. - Toronto, 102. (in Ukrainian). Kartashov, A. (1993) Sobranie sochineniy. - M.: TERRA, 553. (in Russian). Fedoriv, Yu. Istoriya Cerkvy' v Ukrayin. 134. (in Ukrainian).
Gritsianov, A. A. (2001) Vsemirnaya entsiklopediya: Filosofiya / glav. red.. - M.: AST, 701. (in Russian).
My'cz'ko, I. Z. (1990) Ostroz'ka slov'yano-greko-laty'ns'ka Ostroz'ka Akademiya. - K.:
Naukova dumka, 109. (in Ukrainian). Ploxij, S. (2005) Naly'vajkova vira. Kozaky' ta religiya v rann'omodernij Ukrayini: per. z angl. -
K.: Kry'tyka, 106. (in Ukrainian). Ul'yanovs'ky'j, V. (2012) Konstyanty'n Ostrozkyj: istory'chny'j portret u galereyi predkiv ta
nashhadkiv / Vasy'l' Ul'yanovs'ky'j. - K.: VD «Prostir», 1051. (in Ukrainian). Gudzyak, B. (2000) Kry'za i reforma: Ky'yivs'ka my'tropoliya, Czargorods'ky'j patriarxat i g'eneza Berestejs'koyi uniyi / pereklad Mariyi Gablevy'ch, pid red. Olega Turiya. - L.: Insty'tut Istoriyi Cerkvy' L'vivs'koyi Bogoslovs'koyi Akademiyi, 280-303. (in Ukrainian). Yakovenko, N. M. (1993) Ukrayins'ka shlyaxta z kincya XIV do ser. XVII st.: (Voly'n' i
Central'na Ukrayina). - Ky'yiv.: Naukova dumka, 96. ( in Ukrainian). Ency'klopediya Istoriyi Ukrayiny'. - 3, 277-278. (in Ukrainian).
Chuxlib, T. V. (2013) Viden' 1683: Ukrayina-Rus' u by'tvi za «zolote yabluko» Yevropy'». - K.:
Vy'davny'cztvo «KLIO», 166. (in Ukrainian). Duhovnaya kultura Kitaya: Entsiklopediya: v 5 tomah; In-t Dalnego Vostoka. - M.: Vost. lit.,
2006. 308-318. (in Russian). Ony'shhuk, I. I., Ony'shhuk S. V. (2014) Sxidni cerkvy': derzhavno-konfesijni vidnosy'ny'
Ony'shhuk I. I., Ony'shhuk S.V.- Drogoby'ch: Kolo, 476. (in Ukrainian). Korolevs'ky'j, K. (2014) My'tropoly't Andrej Shepty'cz'ky'j (1865-1944) / Pereklad z francz.
Ya.Kravecz'. - Vy'd. 2-ge, vypravlene.- L'viv: Svichado, 55. (in Ukrainian). Ency'klopediya ukrayinoznavstva: U 11 tomax / golov red. prof., V.Kubijovy'ch. - Repry'ntne vidtvorennya vy'dannya 1955 - 1984. - L.: Naukove Tovary'stvo im.Shevchenka u L'vovi. - 2000. 38-43. (in Ukrainian). Hristianstvo: Slovar Pod obsch.red. L.N.Mitrohina i dr. - M.: Respublika, 1994. 354. (in Ukrainian).
Grents, S. i Olson R. (2011). Bogoslovie i bogoslovyi HH veka Per. s angl. - Cherkassyi:
Kollokvium, 256-302. (in Russian). Teyyar de Sharden (1987). Fenomen cheloveka [Per. s frants.]. - Izd. dlya zarubezhnyih stran izd-
va «Nauka». M., 203-214. (in Russian). Filosofiya buddizma: Entsiklopediya / Otv. red. M. T. Stepanyants. - In-t filosofii RAN. M.: Vost.
lit., 2011. 497. (in Russian). Uilson, U. (2008) Istoriya svastiki s drevneyshih vremYon do nashih dney / Per. s angl. Nizhniy
Novgorod: Knigi,. 528. (in Russian). Bagdasarov, R. (2005). Mistika ognennogo kresta. M.: Veche, 155-217. (in Russian). Ency'klopediya Istoriyi Ukrayiny'. - 9 - 471. (in Ukrainian). Bagdasarov, R. Mistika ognennogo kresta, 322. (in Russian).
Grigulevich, N. R. (1972). «Myatezhnaya» tserkov v Latinskoy Amerike. - M.: Iz-vo «Nauka»,
285-301. (in Russian). Fedoriv, Yu. Istoriya cerkvy' v Ukrayini, 299. (in Ukrainian).
252
Korolevs'ky'j, K. My'tropoly't Andrej Shepty'cz'ky'j (1865-1944), 478-479. (in Ukrainian).
Xalecz'ky'j, O., Xalecz'ka, O. (2015). Smert' «smerti Boga»: sekulyary'zm chy' teonomiya? // Istoriya religij v Ukrayini. Nakovy'j shhorichny'k. - Kny'ga II. - L'viv: Logos, 204. (in Ukrainian).
Tojnbi, A. (1995). Doslidzhennya istoriyi [per. z angl.]. - u 2-x tomax. - 2. K.: Osnovy', 93, 95. (in Ukrainian).
Xalecz'ky'j, O. V., Xalecz'ka, O. O. (2013). Svit yak diyerozvij. abo universal'no-istory'chny'j evolyucionizm // Naukovi zapy'sky'. Seriya «Istory'chne religioznavstvo». - Ostrog: Vy'davny'cztvo Nacional'nogo universy'tetu «Ostroz'ka Akademiya». 8, 183-201. (in Ukrainian).
Xalecz'ky'j, O., Xalecz'ka, O. Smert' «smerti Boga»: sekulyary'zm chy' teonomiya? 201-204. (in Ukrainian). (in Ukrainian).
Filosofiya buddizma: ... 497. (in Russian).
Grents, S. i Olson, R. Bogoslovie i bogoslovyi HH veka. 287. (in Russian).
Men', A. (2002) By'bly'olosy'chesky'j slovar'. - V 3-x tomax. 3. - M.: Fond y'm.Aleksandra Menya, 455-456. (in Russian).
Malahov, V. S. Filatov, V.P. (1991) Sovremennaya zapadnaya filosofiya: Slovar / Sost.,- M.: Politizdat, 330. (in Russian).
Xalecz'ky'j, O. V. (2014). Neznany'j Bog apostola Pavla yak zrostannya jogo istory'chno-duxovny'x znachen' // Naukovi zapy'sky'. Seriya «Istory'chne religioznavstvo». - Ostrog: Vy'davny'cztvo Nacional'nogo universy'tetu «Ostroz'ka Akademiya», 9, 166. (in Ukrainian).
Xalecz'ky'j, O., Xalecz'ka, O. Smert' «smerti Boga»: sekulyary'zm chy' teonomiya? 203. (in Ukrainian).
Gritsianov, A.A. (2001) Vsemirnaya entsiklopediya: Filosofiya / glav. red.. M.: AST,. 1180-1184. (in Russian).
Xalecz'ky'j, O., Xalecz'ka, O. Smert' «smerti Boga»: sekulyary'zm chy' teonomiya? 202-205. (in Ukrainian).
Xalecz'ky'j, O., Xalecz'ka O. Smert' «smerti Boga»: sekulyary'zm chy' teonomiya? 204. (in Ukrainian).
Grents, S. i Olson, R. Bogoslovie i bogoslovyi HH veka, 282. (in Russian).
Xalecz'ky'j, O. V. Neznany'j Bog apostola Pavla yak zrostannya jogo istory'chno-duxovny'x znachen' 162. (in Ukrainian).
Vsemirnaya entsiklopediya: Mifologiya, 662. (in Russian).
Bergson, A. (2010) Tvorcha evolyuciya / Ann Bergson; per. s francz. R.Osadchuka; K.: Vy'd-vo Zhupans'kogo, 318 s. (Seriya «Laureaty' Nobelevs'koyi premiyi»); Bergson A. Dva y'stochny'ka moraly' y' rely'gy'y' [per. s fr.]. M.: «Kanon», 1994. 384 s. (in Ukrainian).
Tojnbi, A. Doslidzhennya istoriyi. 108, 95. (in Ukrainian).
Xry'sty'anstvo: Slovar'. 434. (in Ukrainian).
Tejyar de Sharden. Fenomen cheloveka, 231. (in Ukrainian).
Xry'sty'anstvo: Slovar'. 231. (in Ukrainian).
Grents, S. i Olson, R. Bogoslovie i bogoslovyi HH veka. 293. (in Russian).
Xry'sty'anstvo: Slovar'. 459. (in Ukrainian).
Teyisty'chny'j evolyucionizm [Elektronny'j resurs] - Rezhy'm dostupu: https://ru.wi
Xry'sty'anstvo: Slovar'. 103, 306. (in Ukrainian).
Grents, S., Olson, R. Bogoslovie i bogoslovyi HH veka ... 271. (in Russian).
Cmammn uadiumna do peda^i'i 11.04.2016
253
