CC BY
11
УДК 141.7.
Халецький О.В., к. фшос.н., ст. викладач ЛНУВМ та БТ iм.С.З.Гжицького, Децик О.П., асистент ЛНУВМ та БТ iм.С.З.Гжицького, Халецька О.О., астрант ЛНУ iм.I.Франка, м.Львiв©
СПАДЩИНН1 ДЕТЕРМ1НАНТИ ЕЛ1ТИСТСЬКОГО СТАНОВЛЕННЯ
Анотащя: роль елти особливо актуал1зуеться у перюди великих сощальних перетворень. Соц1ально-культурна спадкоемтсть розглядаеться як входження ¡сторп в особу ¡, вгдповгдно, особи в ¡сторт, ¡сторичну сустльно-духовну тягл1сть. Особливе значення духовного вгдродження у елтистському розвитку Украгни виначаеться: 1) зростаючим значенням "¡деальног компоненти" перетворюючог, отже, завжди свгдомгсног, людськог дгяльностг, 2) тим, що ¡стор1я сустльства - це, власне, здшснення сощально-культурних проект1в, тобто Iсторично-духовний розвиток; 3) перш1стю саме науково-духовного розвитку у добу НТР; 4) викликаною нею ¡нтелектуал1защею всгх сфер сустльного життя. Небезпеками у використант культурног I духовно-фшософськог спадщини е, на нашу думку, гх полтизащя або так звана м1фолог1защя.
Ключовi слова: елта, сощально-культурна спадкоемтсть, тформацтне сустльство, трансгреЫя, семюзис новоозначень.
Роль сощально-культурно! спадкоемност у становленш ел^и особливо актуалiзуeться у перюди великих сощальних перетворень, що знаходить вщображення (осмислення) у науковш, художнш i релтйно-фшософськш лiтературi [1, 10].
Сучасна укра!нська фшософська думка робить висновок, що "спадкоемтсть i безперервшсть культурно-юторичного досвщу складають обов'язкову умову розвитку особи" [4, 279]. Таким чином досягаеться едшсть людини з iсторiею цього св^ як власною юторичшстю. Сощально-культурна спадкоемтсть розглядаеться як входження ютори в особу ^ вщповщно, особи в юторш, юторичну сустльно-духовну тяглють. Розвиток особи вщбуваеться як безконечне "тантричне плетево" означень, значень i знакiв, "провiдною ниткою" якого е множинноедина св^ова iсторико-духовна тяглють. Саме у напрямку всенаростаючого розгортання iсторичностi iдуть, на нашу думку, втизняш дослiдження проблеми ролi сощально-культурно! спадкоемностi у розвитку особи [4; 5]. Вщбуваеться розумшня того, як iз успадкованих старих культурних щнностей ("св^ово! бiблiотеки" Х.Борхеса або "уявного музею св^ово! культури" А.Мальро) через 1х калейдоскопiчну ("гра скляних бус" Г.Гессе) "трансф^урацш" (А.Тойнбi) - безконечний семюзис новоозначування (Ж.Деррща, Ж.Делез, Ф.Джеймкон, У.Еко i "вся постструктуралiстська рать") виходить новий розвиток (нов^нш 2000-х р. ушверсальний еволюцiонiзм).
© Халецький О.В., Децик О.П., Халецька О.О. 2008
397
Коротко кажучи - як iз старого виходить нове, в тому чи^ - новий розвиток елгги [2, 450].
Засобом розвитку дiяльнiсних сутшсних сил людини виступае сощально-культурна спадкоемшсть. Спадкоемаiсть - це зв'язок мiж рiзними етапами розвитку, сутнiсть якого поялгае у збереженш тих або шших елементiв цiлого або сторш його оргашзаци при змiнi щлого як системи. Таким чином, спадкоемшсть виступае як одна iз найбшьш суттевих сторiн всезагального принципу заперечення заперечення, що проявляеться у природ^ суспiльствi i духовностi через необхщний об'ективний зв'язок мiж новим i старим у процесi розвитку. Сутшсть поступально! спадкоемностi полягае у збереженш i розвитку на якiсно нових рiвнях позитивних результатiв, досягнутих на попередшх стадiях розвитку дiяльнiсних сутшсних сил людини. Спадкоемшсть у сощально-особистшному розвитку не може бути зрозумшою поза свщомою дiяльнiстю людей i проявляеться як успадкування, тобто передбачае усвщомлену дiю у виглядi критичного аналiзу i творчого використання залишених вiд минулих поколiнь культурних щнностей. Таким чином, ми говоримо про сощально-культурну спадкоемнiсть як спосiб розвитку И дiяльнiсних здiбностей. Вiдрiзняеться також сощально-культурна спадкоемнiсть у матерiальнiй i духовнй культурi, у розвитку окремих форм суспшьно! свiдомостi, у тих чи шших галузях духовно! дшьносп, у рiзних суспiльно-економiчних формацiях i цивiлiзацiях, у особистiсному розвитку як рiзних сферах, ступенях i способах розвою дiяльнiсних здiбностей людини. Те, що сприймаеться у цьому процес вiд минулих епох i е культурною спадщиною - сукупнiсть зв'язюв, вiдношень i результатiв творчо! дiяльностi людей (у бiльш вузькому значенш - сукупнiсть успадкованих вiд минулих епох культурних щнностей), яю шдлягають критичнiй оцiнцi, перегляду, розвитку i використанню згiдно з конкретно-iсторичними завданнями сучасностi. Таким чином соцiально-культурна спадкоемшсть виступае способом (засобом) розвитку сутшсних сил людини як И дiяльнiсних здiбностей у культурно-iсторичному процесс
Дiяльнiснi сутнiснi сили людини е результатом всього культурно-iсторичного процесу. Унiверсальний розвиток людських сутнiсних сил, найважлившою з яких виступае И здатшсть до дiяльностi, набута у результат соцiально-культурного успадкування, та И атрибути - почуття, розум, воля, е результатами вае! всесв^ньо! штори [3, 300-301]. Людина, за визначенням Г.Гегеля, присвоюе свою всебiчну сутшсть всебiчним чином, тобто як цшсна. Культура, як спосiб дiяльностi суспшьно! людини, виступае не тiльки як сфера прояву, але i як форма розвитку i мiра розкриття сутшсних сил людини. Сощально-культурна спадкоемшсть, при такому пщход^ може розглядатись як процес виробництва людських сутшсних сил, а вся культура i цившзащя - як опредмечеш дiяльнiснi здiбностi людини. Таким чином, iсторiя - це розвиток дiяльнiсноl сутност людини або, за вдалим висловом Новалюа, "ужиткова антропологiям. Особливостi розвитку дiяльнiсноl сутностi людини утворюють стадiально-формацiйнi типи культури як ступенi сощально-особистюного
398
розвитку i локальш культурно-шторичш типи або цившзацп як особливi форми розвитку сутшсних сил людинии.
До середини ХХ ст. завершуеться утворення дieцентричноï картини св^, його розвитку, спадкоемностi, соцiально-культурноï та iсторико-фiлософськоï спадщини як "мапчного театру - архiву свiтовоï культури" (Г.Гессе), "великоï книжковоï полицi" (Х.Борхес), "музею св^овох' культури як голоЫв мовчання" (А.Мальро), "тантричного плетива спадщини на шляху через лш" (Е.Юнгер) i успадкування як "ерудицп". У другш половинi ХХ ст. в надрах iндустрiального суспiльства, яке вже вичерпало своï можливостi, через НТР в галузi економiчнiй, нацiонально-демократичнi революци 1989-1992 рр. у галузi сощально-пол^ичнш, виникнення "свiтовоï павутини 1нтернет WWW" та шш. виникае нова св^ова iнфо-цивiлiзацiя XXI ст. [3, 297], яка ютотно змiнюе роль сощо-культурного успадкування у розвитку елiти. У сферi сощально-культурного розвитку у передових крашах (перед усiм Свро-Америки) у галузi нацiональних культур i культурноï спадщини принцип "плавильного казана" змшюеться "принципом клумби" або "мультикультурного розвитку", тобто утворенням свiтовоï цившзацп як соборноï едностi всiх нащональних культур i традицiй [5, 459-460]. Чим глибшi i поступальнiшi сощально-особистюш перетворення, тим бiльша культурна спадщина залучаеться до ïx здiйснення. Вщродження незалежноï Украши вiдбулосi, у значнш мiрi, через розширення ïï культурноï та дуxовно-фiлософськоï спадщини. Особливе значення духовного вщродження у ел^истському розвитку Украши виначаеться: 1) зростаючим значенням "iдеальноï компоненти" перетворюючо1, отже, завжди свiдомiсноï, людськоï дiяльностi; 2) тим, що iсторiя суспiльства - це, власне, здшснення соцiально-культурниx проектiв, тобто юторично-духовний розвиток; 3) першiстю саме науково-духовного розвитку у добу НТР; 4) викликаною нею iнтелектуалiзацiею вах сфер суспiльного життя [2, 451]. Небезпеками у використанш культурноï i дуxовно-фiлософськоï спадщини е, на нашу думку, ïx полiтизацiя або так звана мiфiологiзацiя.
Вiд середини ХХ ст. в надрах дiецентричноï картини св^ ("мегамашина" Л.Мемфорда) через новi вiдкриття в науках (антропний принцип Б.Картера 1973 р., синергетику Г.Гакена або 1.Пригожина 1977 р., шфляцшну модель Всесв^ А.Гута 1979 р., квантову теорш гравiтацiï С.Хокiнга 1988 р., феноменолопчну теорiю семантично-насиченого меона В.Налiмова - Л.Лескова 1994 р., велику теорiю об'еднання Е.Лiзi 2007 р. тощо), концепцiï iсторично-дуxовноï (або "антропо-культурноГ') тотальностi школи "Анналiв" (М.Блок, Л.Февр, Ф.Бродель, Ж.Ле Гофф, Ж.Дюб^ Е.Ле Руа Лядюрi та ш.), багатолiнiйного розвитку неоеволюцiонiзму (Л.Уайт, Д.Стюарт, А.Ле Руа-Гуран, К.Ренфрю та ш.), так звану "школу iнтелектуальноï ютори" (Д.Хайям, К.Брiнтон, Р.Стромберг тощо), теолопю культури П.Тiллixа, католицьку теологiю розвитку або протестанську теологiю процесу (Ш.Огден, У.Кобб та ш.) i "дискурсивну теологiю" (Т.Альтiцер, К.Рашке та ш.), iдею Бога як перфекцiйного тобто удосконалюючого або перевершуючого розвитку, сходження (avaßa^iQ католицького теïстичного еволюцiонiзму 1990-х р.
399
(К.Раннер, Е.Ферр, А.Морено, В.Маркоцщ, П.Оверхаге) та шшого починае створюватись новий процесуально-творчоцентричний образ CBiTy сучасного так званого ушверсального еволюцiонiзмy, який детермiнyе yci iншi (успадкування i спадщини, iсторично-дyховного процесу, розвитку елiти тощо) визначення [3, 297; 2, 447]. Бог-Творець юнуе у цьому свт як його творення, еднання з ним вщбуваеться як його поступ (тобто перфекцшний, удосконалююче-перевершуючий розвiй) i досягаеться у творчих актах. Св^ не е чимось даним, присутшм, наявним. Свiт е (Г.Гессе, Х.Борхес, Х.Кортасар, Ж.-П.Лютар, Ж.Деррiда, Ж.Делез, У.Еко та ш.) хвилеподiбно (1.Франко - О.Тофлер) -"гшковано" (синергетика) - "^зомним" (пострyктyралiзм) процесом свiтотворення. Вiдповiдно до нового процесуально-творчоцентричного образу свiтy, на вiдмiнy вiд iсторизмy XVI - Х1Х ст.ст. та iсторицизмy ХХ ст., утворюеться новий так званий постюторицизм кiнця ХХ - початку ХХ1 ст. (Ж. Деррiда, Ж.Делез, Ф.Джеймкон, Д.Ваттiмо та iн.), у якому iсторiя не е даншсть, а е процесом !! створення через 1) подiево-часове "гiлкyвання", 2) сустльно-духовний або iнтелектyальний проект 3) як множиншсть розмислiв -новоозначень. Якщо в iсторицизмi ХХ ст. iсторiя фшософи повинна "померти" у фшософп юторп, то у пост-iсторицизмi кiнця ХХ - початку ХХ1 ст. фiлософiя юторп повинна "померти" в юторюлоги, чим досягаеться !х тотожнiсть [5, 455]. 1сторюлопя - це наука в 1) узагальненш конкретностi середнього рiвня про 2) поступальшсть юторп через 3) законотенденци як !х 4) сенс. AvaßaZZ свiтосходження постае через 1) юторюлогш як науку про поступальшсть юторп, через 2) поступ як перфекцшний удосконалююче-перетворюючий розвиток i через 3) сходження iсторично-дyховне як збшьшення свщомюно-духовних чинникiв поступально-прогресивного юторичного розвитку. Культурна спадщина розглядаеться вже не як сукупшсть культурних щнностей ("св^ова бiблiотека" Х.Борхеса або "уявний музей" А.Мальро) з певним, по-перше, визначеним i, по-друге, наявним змютом (що вiдповiдало юторико-фшософським уявленням про свiт як присутшсть, данiсть), а перетворенням того, що вже е, кнуючого, присутнього, даного, власне його своренням, через безконечний семюзис - новоозначення (Лабiринт У.Еко). Залучення до вае! св^ово! множинноедино! юторично-духовно! тяглостi, квiнтесенцiею яко! виступае iсторико-фiлософська спадщина, е головним засобом розвитку людини, елiти. Увсебiчнення i гармонiзацiя сyспiльно-особистiсного розвитку розглядаються як так звана "естетика себе" (Г.Аренд, М.Фуко), сyтнiсть яко! полягае у "тарнсгресп" (черезмежжi) - залyченнi (на вiдмiнy вiд екзистенци -самоперевершування першо! половини ХХ ст.) до абсолюту (абсолютност поступального руху) через безконечний семюзис новоозначувань культурно! спадщини (Еон за У.Еко). Через суспшьно-духовне успадкування iсторiя входить в людину, а людина входить в юторш [3, 300-301]. Квiнтесенцiею соцiально-кyльтyрного успадкування виступае св^ова множинно-едина дyховно-фiлософська (юторико-фшософська) тяглiсть. Утворення свiтово! (глобально-ойкyменiчно!) цившзаци i в нiй нового типу ел^и вимагае успадкування всiе! св^ово! культурно! спадщини.
400
^rrepaTypa
1) Eno6anbHi MogepHOCTi. - K.: HiKa-U,emp, 2008.
2) Xane^KHH O.B., O.n., Xane^Ka O.O. AvaPaZiZ ak icTopuHHo-gyxoBHe cxog^eHHa // HayKoBHH BicHHK .HHyBM Ta ET iM.C.3X®H^Koro. -T.10, №1 (36). H.1. HbBiB, 2008.
3) Xane^Kufi O.B., ^epa M.M., Xane^Ka O.O. AvaPaZiZ AK icTopuHHo-gyxoBHi HanpaMHi nociynanbHO-npoipecHBHoro po3BHTKy // HayKoBHH BicHHK HHyBM Ta ET iM.C.3.r«H^Koro. - T.9, №4 (35). H.2. HbBiB, 2007.
4) Xane^KHH O.B., Xane^Ka O.O. EniTHCTCbKHH gucKypc y cynacmfi yKpaiHCbKifi co^anbHo-$inoco$CbKifi gyM^ // HayKoBHH BicHHK .HHyBM Ta ET iM.C.3.r«H^Koro. - T.9, №4 (35). H.1. HbBiB, 2007.
5) Xane^Ka O.O. Co^anbHo-KynbTypHa napaguraa y HayKoBHx gocnig^eHHax // HayKoBHH BicHHK .HHyBM Ta ET iM.C.3.r®H^Koro. - T.10, №1 (36). H.1.
HbBiB, 2008.
Summary
Khalecka O.O., Decyk O.P., Khalecky O.V.
The investigation is devoted of the role of social and cultural heredity in the development of the elite. It was grounded that the total cultural and historical process acts as a means of development of active power in the individual by means of heritage and heredity as a means of production and essentiality. Mastering of spiritual heritage is the connection between personality and historical and spiritual development. It is for the first time that the role of social and cultural along during the transition to global informative society was investigated.
Cmammx nadiumna do peda^i'i 7.08.2008
401
