CC BY
32
ЛНУВМБТ iменi С.З. Гжицъкого Том 10 №1(36) частина 1,2008 449
УДК 141. 7.
Халецькш О.В. кандидат фшософських наук, ст.викладач 1@, Децик О.П., ассистент1 , Халецька О.О., асшрантка2 1Лъвгвсъкий нацюналъний утверситет ветеринарног медицины
та бютехнологш ¡мет С.З. Тжицъкого, м. Лъвгв, Украгна 2Лъвгвсъкий нацюналъний утверситет гм. I. Франка,м.. Лъв1в, Украгна
АNABAZIZ - ЯК 1СТОРИЧНО-ДУХОВНЕ СХОДЖЕННЯ
АуаРа^-С - це св^осходження. Св^отворення тотожне свiторозвитку i вiдбувaeться хвилеподiбно - "гшковано" - '^зомно" Сучасне свiтотворення, тобто досягнення його ново! якостi, постае у ноосферизащйному одухотвореннi (дiяльнiсно-свiдомiсному перетвореннi). Тому розвиток суспшьства е власне юторично-духовним сходженням. В ньому через формаци, цившзаци, поди та ще! зростае значення його свiдомiсно-духовних чинниюв.
Ключовi слова: св^отворення, дiепоступ, унiверсaльний еволюцюшзм, хвилеподiбно-"riлковaно"-"рiзомнии' розвиток, перфекцiйний розвiй, ноосферизацшне одухотворення, iсторiологiя, свiдомiсно-духовнi чинники розвитку, аvаPаZlZ - iсторично-духовне сходження.
Вщ сер. ХХ ст.через НТР у сферi економiчнiй, низку народно- i нацiонально-демократичних революций 1989 - 1992 рр. у сферi сощально-пол^ичнш, виникнення ново! ушверсалктсько! свiдомостi ^хою утворення яко! можна вважати створення "св^ово! павутини 1нтернет WWW" 1992 - 1993 рр.) людство переходить до ново! доби поспндус^ального (друг. пол. ХХ ст.) та шформацшного (вщ поч. ХХ1 ст.) суспшьства, в якому вiдбувaеться тотальна iнтелектуaлiзaцiя всiх сторiн суспiльного життя, рiзко зростае (власне стае вирiшaльним) значення духовних (свiдомiсно-духовних) чинниюв розвою [9, 182]. Оскшьки будь-яка людська дiяльнiсть, по-перше, опосередкована свiдомiстю (свiдомiснa), по-друге, мае, за вдалими висловом укра!нського неогегельянця В.Залозецького-Саса, "св^оглядне пiдпорядкувaння" [8, 25], то розвиток суспшьства, який вщбуваеться триедино у сферах економiчнiй, сощально-полiтичнiй i духовнiй, е здшсненням так званих соцiaльно-культурних проекпв [7; 9]. Вони виходять iз загальних уявлень про свiт (так званих ушверсальних обрaзiв свiту), яю виступають певною дiяльнiсно-духовною матрицею перетворень [9, 180]. Якщо виходити з нов^шх нaуково-фiлософських уявлень вiд сер. ХХ ст. синергетию, квантово! граытаци, шфляцшно-сценарно! моделi Всесвiту, теори семантично насиченого меона, математичних моделей "подорожей у чaсi" А.Орi i прочая, i прочая, i прочая, з нащею на якесть наближення до сучасного ушверсального еволюцiонiзму, то св^ не е дaннiсть, а е його св^отворення [1; 3; 7; 8, 25, 32; 9, 178-179, 183-184]. Оскшьки творення е рiзновидом дл (а саме -здiйсненням ново! якостi), то, вiдповiдно, первенем Всесв^ е дiетворення (иРрг^, - шаленство творчого процесу за Г.Аренд або М.Фуко), чим виявляеться належшсть унiверсaльного еволюцiонiзму до фiлософського напрямку aктуaлiзму (Герaклiт, Парацельс, Г.Ляйбниць, Ф.Шеллшг, А.Шопенгауер, Е.Гартман, Ф.Нщше, В.Вундт, Г.Спенсер, Д.Джентше, Д.Донцов, П.Тiллiх та шш.), який визнае первенем свiту не матерш або дух, а дш (у Бергсона - дiетворення) або силодш (динaмiзм), вiд яко! ("порожнеча, пронизана дiею" за Ольжечем) вони е похщними [9, 179; 10, 179]. У цьому сенсi iз минулих фiлософiв (енергетизму В.Оствальда, А.Ейнштайна, В.Гейзенберга i Е.Шредингера, З.Фройда i К.-Г. Юнга, емерджентного еволюцiонiзму С.Олександера, А.Уайтхеда, Я.Сметса, А.Лавджоя, М.Вернадського, те!стичного еволюцiонiзму П.Тейяра i А.Тойнбi та шш.) найближче до сучасного ушверсального еволюцюшзму А.Бергсон [1], якого можна
©
Халецькш О.В., Децик О.П.,Халецька О.О., 2008
ЛНУВМБТ iменi С.З. Гжицького Том 10 №1(36) частина 1,2008 450
вважати (за Бергсоном "у свт не мае речей, а е лише ди") його фшософським попередником, а сучасний народжуваний ушверсальний еволющошзм -осучасненим i прогресованим бергсонiанством. Утворюваш потоком дiйснення св^ два береп матерiальноl та щеально1 реальностi, немов ^¡чка Мебiуса, мережать все "тантричне плетиво свiтотворення" (Е.Юнгер).
В "шфляцшно-сценарнш моделi Всесвiту як просторово-часово! тшГ' А.Гута - А.Лiнде первенем вже не св^, а Всесвiту (або Мегасв^, за визначенням фiзикiв, або Ушверсуму як множинностi усiх свтв) визначаеться та творчiсна силодiя, яка "вибулькуе" [9, 138] свiти. Розвинута у квантовiй грав^аци С.Хокiнга математично-космолопчна тотожнiсть творення i еволюци (розвитку) отримала всебiчне богословсько-фiлософське обгрунтування [3] у спритниюв-езутв (К.Раннер, Е.Фер, А.Морено, В.Маркоцщ, П.Оверхаге та iнш.) у концепци перманентно-продовжуваного творення. Творення - це здшснення нового, небувалого, а еволющя - розвиток того, що вже е, iснуючого. Бог-Творець, тобто, той, що творить. Оскшьки Бог-Творець вiчний, то i творення також мусить бути вiчним. Оскшьки Творець i творення е вiчнопродовжуваними (триваючими), то весь час щось створюеться (iснуе) i воно розвиваеться (еволющонуе). Таким чином творення i еволющя (розвиток) ототожнюються [3; 9, 183-184]. Еволющя постае одним iз способiв творення свiту, а творення св^ здiйснюеться через еволюцiю, або, за вдалим визначенням папи Римського 1оанна-Павла II, "еволюцiя е промисел Божий" [9, 184]. Так чи шакше, через все це "нагромадження Пелюна на Оссу", у сучасних наущ, боготв'1 i фшософи унiверсального еволюцюшзму постае iдея тотожност творення - розвитку свггу.
У синергетицi (так званого перевщкриття часу) утверджуеться щея всепоступальностг розвитку ("вiд хаосу до порядку" за 1.Пригожиним), який, на думку сучасних мислш^в, вiдбуваеться хвилепод1бно (О.Тофлер) - "гтковано" (синергетика) - "р1зомно" (постмодершстський постструктуралiзм Ж.Дльоза i Ф.Гваттар^, а розвiй по колу (уявлення давнiх суспiльств), лiнiйний (уявлення середньовiччя) або по спiралi (новочасш уявлення ХУШ-Х1Х ст.ст.) е його певними локальними проявами [8, 30]. Виплекана у перш. пол. ХХ ст. (вщ О.Шпенглера до К.Поппера) "прогресобоязнь" (через репресивну примусовiсть як "шлях до Освенщуму") пiд дружшм натиском науковцiв-синергетикiв (так зване "перевщкриття часу" 1.Пригожина, У.Стенгерса, С.Хокiнга, М.Маркуса, Б.Мура, Г.Нiколiса, Г.Жкомса, Д.Паркса, Д.Трiфта, Б.Гесса та iнш. постае в його всепоступальноси [5; 8, 29, 32; 9, 183-184] через заперечення лшшного i утвердження [7] "гшкованого" поступально-прогресивного розвитку), богословiв (теономну теологш культури П.Тiллiха, римокатолицьку теологiю розвитку вщ II Ватiканського собору 1962 - 1965 рр. i енциклию папи Римського Павла VI "Рори1агцш progressio" [3], протестантськ1 теологiю процесу Ш. Огдена, У.Кобба та iнш., деконструктивютську, тобто дискурсивно-боготворчу теологiю втiлення Бога в кторш Т.Альтицера, К.Рашке [8, 28-30; 9, 182] та шш.) та кторюлопв (всесвiтня iсторiя у пращ У.Мак-Нша "Сходження Заходу. Iсторiя людського суспiльства" 1963 р. [4], концепщя "ранньо1 стародавностi" I. Дьяконова 1982 р., стащально-полiварiантно-цивiлiзацiйно-персоналiстична концепцiя Ю.Павленка 1996, 2000 рр. [5], модершзовано-марксощне глобально-формацiйне розумiння iсторil та щея кторично1 естафети у Ю.Семенова 2003 р. [6] та шш.) все бшьше змушена поступатися 1де1 поступального розвитку [9, 184-185]. На нашу думку, все ж таки, слщ говорити про поступально-прогресивний розвиток [8, 32; 9, 183-185], певним чином розрiзняючи щ поняття. Поступ (фундований у всепоступальностi синергетик1) - це рух вперед, а прогрес - саме здшснення поступального руху [9, 183]. "Плки" (рiзнi варiанти розвитку) прямують в рiзнi бок1, але Свiтове Древо Мегаiсторil (А.Тойнбi) в цшому тягнеться (звiдси - тяглкть або номадологiя у Ж.Дельоза i Ф.Гваттарi, або поверхня у М.Гайдеггера чи у постструктуралiзмi Ж.Дельоза i Ж.Деррiда тощо) вгору (всепоступальнiсть синергетию або поступально-прогресивний розвiй унiверсального еволюцюшзму). Узагальнюючи всi попереднi визначення прогресу, у сучаснiй, переважно науковiй думщ, вiн
ЛНУВМБТ iMeHi С.З. Гжицького Том 10 №1(3б) частина 1,2008 451
визнaчaeться як перфекщйний, тобто yдосконaлююче-пеpевеpшyючий розвиток [9, 184-185]. В свою чергу, yдосконaлення визнaчaeться як "повнота здшснення зaконотенденцiй розвитку", а старе пеpевеpшyeться новим [11; 8, 31; 9, 184-185]. Все e його (тобто творення) розвитком, який pозгоpтaeться як поступ. На нашу думку, саш по собi аш "розвиток свободи" (Г.Гегель, К.Поппер або офiцiйнa американська щеолопя "постiндyстpiaльного розливу" др. пол. ХХ ст. тощо), aнi "розвиток людини" (ренесансна i пpосвiтницькa думка, Й.Гердер, марксизм-ленiнiзм 1980-х pp. тощо), аш "збiльшення солiдapизмy" (М.Ковалевськш, М.Кapеeв або сучасна латиноамериканського гатунку iдеологiя БЮТу 2007 р. тощо), аш "збiльшення гyмaнностi" (А.Швейцер, П.Тейяр або римокатолицька теологiя розвитку тощо), як "людське, занадто людське" (Ф.Нщше), не можуть бути кpитеpieм поступально-прогресивного розвитку, тому що e лише пpомiжними засобами (можливо, локальними) здшснення св^отворення (досягнення його ново1' якостс), яке на сучасному етaпi merae через його ноосфеpизaцiйне одухотворення [1; 8, 25; 9, 179, 184-185]. Ноосферизащйне одухотворення - це збшьшення 1) свщомюно-духовно!' визнaчaльностi та 2) штелектуально!' нaсиченостi iстоpичного розвитку. Вперше (чи вперше?) y св^отворенш суспшьне пере- творення через свiдомiсне вщ- творення (вiдобpaження) постae як с- творення нового Ш (пiсля I л^осферного i II бiосфеpного) св^ духовного (чи не дyxовноï вiчностi гностикiв?). Отже, кpитеpiями (мipилом) поступально-прогресивного розвою, на нашу думку, виступають: y всесвiтньомy пpоцесi - його ноосферизащйне одухотворення, y сyспiльномy розвитку - збшьшення його свiдомiсно-дyxовноï визначальноси, на сучасному етaпi переходу до шфо-суспшьства - його iнтелектyaлiзaцiя, для Украни - досягнення eвpоyкpaïнськоï щентичносп (сaмовiдповiдностi) [9, 184-185; 10, 276]. Одним словом, дещо зaгостpюючi, не "люди", а "щеГ, не "гуманшзм", а "дyxовнiсть". До того, лише щкаво буде зауважити, що так само як перфекщйний, тобто удосконалююче - перевершуючий розвиток, y сучаснш еволюцiйнiй теологiï визнaчaeться Бог [9, 184]. Отже, узагальнюючи все вищесказане, можна сказати, що все e ланцюгом поступальних дiй (або по- дш, творення, розвитку, yнiвеpсaльноï еволюци тощо), або ж, одним словом, все e dienocmyn [8, 32; 9, 179], як осучаснена i прогресована бергсошада свiтотвоpення. Дieпостyп y всш його повнотi e avaßaZZ - свiтосxодження, а свiтосxодження в його конкретносп e дieпостyп.
Дieпостyп свiтотвоpення (хаосмос як поeднання хаосу, осмосу - шарпанини i космосу за Д.Джойсом) вiдбyвaeться як космогенез л^осфери y- творення, бiосфеpa само- вщтворення (Г.Уелс), антропоноосфера пере- творення. Ноосфера -сфера дiepозyмy (М.Вернадський i Е.Ле Руа на семiнapi y А.Бергсона 1924 р., П.Тейяр де Шарден, М.Мойсеeв, М.Булатов, В.Загороднюк та iнш.). Отже, свiтоpозвиток (тотожний свiтотвоpенню) сьогоднi - це ноосферизащйне (свщомкно-духовне) одухотворення свiтy [8, 25; 9, 185]. За вдалим висловом Л.Клагеса, людина e направленим до обpaзiв оком свiтy [9, 181]. Це схоже (а "все перехщне e лише подобою" за Й.Гете) на нову чергову aктyaлiзaцiю бергсошанського (М.Блондель, Л. Лавель, М.Iкбaл та шш.) "буття - це дiя, а дiя - це дух", де людина, за стожами або ап. Павлом (I Коринф.3:9) - здшснювач Бога на землi [2, 196]. Виникae пiдозpa, що розбудова ноосфери дiepозyмy e засобом створення Еону дyxовноï вiчностi. На нашу думку, y ельгреювському полyм'янiннi ноосфеpизaцiйного одухотворення Всесвпу постae як антроподицея (людино-виправдання) y свiтоpозвиткy (продовжуваному св^отворенш), так i сенс всieï трапкомеди сyспiльно-iстоpичного розвою. Сакраментальне "так навщо пишем кров'ю на пiскy" (Булат Окуджава) знаходить вщповщь y св^отворенш ноосфеpизaцiйного одухотворення. А вiдтaк, через св^отворче (як здiйснення новоï якост свiтy) ноосфеpизaцiйне одухотворення aнтpопо-соцiaльно-iстоpичний розвиток e власне iсmoрuчнo-духoвнuм схадженням [1; 4; 5; 9, 183-185]. Тобто свщомюно-духовна компонента (одухотворення) кторичного розвитку вистyпae його головним чинником, головною смислоутворюючою детеpмiнaнтою (визначником) [9]. Якщо фiлософiя e сaмоyсвiдомленням людини себе як св^
ЛНУВМБТ iменi С.З. íжыцъкoгo Toм 10 №1(3б) чacmинa 1,2008 452
(тобто св^олюдини за ПТейяром), то фiлософiя ктори поста: як сaмоyсвiдомлення свiтолюдини y себеpозвиткy. Сyспiльно-iстоpичний (або aнтpопо-сyспiльно-iстоpичний) розвиток - це iстоpично-дyxовний pозвiй.
Oдyxотвоpення iстоpичного пpоцесy - це збшьшення pолi свщомюно-дyxовноï компоненти (або чинникiв, або визначниюв) його розвитку. Блиски iдей i тпуче сяйво свiтлa дyxовного спaлaxyють лише у темному потоцi ктори. Можливо, свiдомiсно-дyxовнi чинникi розвитку суспшьства - це, по-перше, iдеï як компоненти iстоpично-дyxовного розвою сyспiльствa i, по-друге, ïx визначальна зaдiйсненнiсть у ньому. В iстоpiогpaфiï iдеï переважно не розглядаються як компоненти кторичного процесу. Серед iдей нaйбiльше значення мають соцiaльно-кyльтypнi проекти (yнiвеpсaльнi образи св^) сyспiльно-iстоpичного розвою, ствоpювaнi штелектуальною елiтою [9; 10]. ¡де1' вxодять у життя як нiж у тшо. Вочевидь роль свiдомсно-дyxовного чинника в iстоичномy розвою сyспiльствa весь час зpостae [1; 4; 5; 9, 182]. На нашу думку, основними комплементарними лейтмотивами (за визначенням ГБойченка 2000 р.) iстоpичного розвитку, який вiдбyвaeться у тpьоx сфеpax: економiчнiй, соцiaльно-полiтичнiй i дyxовнiй (А.Вебер), e 1) формаци [б; 9] як певш якiснi стyпенi iстоpично-дyxовного сxодження, цивiлiзaцiï [5; 9] як piзнi локaльнi способи iстоpично-дyxовного розвитку, яким притаманна фiзiогномiчнa eднiсть (тобто eднiсть вiдмiннiсниx рис), певнi 3) перюди [4; 9] розвою на однш якiснiй стyпенi iстоpично-дyxовного розвою, 4) поди [7; 9] (поди, особи, твори) та 5) iдеï [8; 9] як щеальна (свщомкно-дyxовнa) сторона i матриця (так званий сощально-культурний проект синеpгетикiв i ушверсал-еволюцюнктсв або нaшиx тотaллологiв тощо) iстоpичного розвитку. Iстоpично-дyxовне сxодження [1; 4; б; 5; 9] людства (КБрейзщ Г.Уелс, АТойнб^ У.Мaк-Hiл, У.Ростоу, Й.Галтунг, I.Дьяконов, Ю.Павленко, Ю.Семенов та шш.) вiдбyвaeться через (як) общинно-родове пеpвiсне (пеpвiсно-общинне, за I.Дьяконовим 1994 p.; I - присвоююче i II - виробляюче за Ю.Павленком 199б р.; пора пpaiстоpiï i первкна доба, за Ю.Семеновим 2003 р.) суспшьство (етап aнтpопосоцiогенезy б. 2,5 млн. - 250 т. р. до н.е., первкна родова община збиpaчiв i мисливцiв б. 250 - 8 т. р. до н.е., первкна родова община землеpобiв i скотapiв б.8 -4 т. р. до н.е.), пеpшi цивiлiзaцiï (aзiaтського способу виробництва за K.Мapксом 1859 р., С.Варгою 19б4 р., Г.Kоpaнaшвiлi 1973 р. та шш.; eдиноï втоpинноï формаци за Л.Вaсильeвим 19бб р.; мапстрального феодaлiзмy Г.Мелiкaшвiлi 19бб р.; вiчного феодaлiзмy В.Iлюшечкiнa 1970 р. або общинно-paбовлaсницькоï за
B.Струве 1933 р., АТюменевим 1957, 1959 pp., "Всесв^ньою кторкю" у 10 т. 1955 - 19б5 pp. i "Радянською iстоpичною енциклопедкю" у 1б т. 1958 - 197б pp. за ред.
C.Жукова, М^онрадом 19бб р., В.НЫфоровим 1975 р.; paнноï стародавносп за I.Дьяконовим 1982 р. i В.Якобсоном 2002 р. чи локальнж pMmx цивiлiзaцiй I генеpaцiï за Ю.Павленком 199б р.; доби Стародавнього Сxодy за O.Kpижaнiвським 199б р. або Ю.Семеновим 2003 р. тощо) мщнокам'яного вшу IV - II т. до н.е. (переид до цившзацш, пеpшi цивiлiзaцiï: б. IV - Ш т. до н.е.: Дaвньоeгипетськa б.3000 - б. 1000 р. до н.е., Шyмеpо-Вaвiлонськa б. 2775 - б. 1000 р. до н.е., !ндська б. 2500 - б. 1700 чи 1500 р. до н.е.; Ш - II т. до н.е.: Егейська б. 2000 - б. 1100 р. до н.е., Xетто-мaлоaзiйськa б. 1800 - б. 1200 р. до н.е., Ранньокитайська б. 1б00 - б. 770 р. до н.е., Давньоамериканська б. 1500 р. до н.е. - б. 1532 р. н.е.), давш (mзньоï стародавносп, за ГДьяконовим 1982 р. i В.Якобсоном 2002 р. та шш., iмпеpськоï стародавносп, за ВДьяконовим 1994 р., регюнальш цивiлiзaцiï II генераци, за Ю.Павленком 199б р., aнтичноï доби, за Ю.Семеновим 2003 р. тощо) общинно-paбовлaсницькi цивiлiзaцiï I т. до н.е. - б. V ст. н.е.: Давньосидну б. 1000 р. - б. 330 р. до н.е., Античну б. 1100 р. до н.е. - б. 395 р., Давньошдшську б. 1200 р. до н.е. - б. 500 р., Давньокитайську б. 770 р. до н.е. - б. 220 р., через так званий "вкьовий час" (КЯсперс) сер. I тис. до н.е. i три велик дyxовнi традици людства: Далекосидну, !ндшську (Пiвденноaзiaтськy) i Свразшську, через сеpедньовiчнi (сеpедньовiчний етап, за ГДьяконовим 1994 р., pегiонaльнi цившзаци Ш сеpедньовiчноï генераци, за Ю.Павленком) общинно-феодальш цивiлiзaцiï: Дaлекосxiднy Ш - œp.XIX ст., Iндiйськy VI - сер. XVIII ст., Австазшську VI - сер.
ЛНУВМБТiменi С.З. Гжицького Том 10 №1(36) частина 1,2008 4 5 3
XVII ст. (з недорозвинутою Океаншською), !рано-!сламську Ш - сер. XIX ст. (з недорозвинутою Африканською), Сх1днохристиянську V - сер. XVI ст., Захвднохристиянську V - XVI ст., через перехвдну ренесанс-реформацшну (Я.Буркхардт 1860 р., у середньовiчних Грузи, за Ш.Нуцубщзе 1947 р., Вiрменil, за В.Чалояном 1963 р., на Сходi, за М.Конрадом 1966 р., у Москови, за Д.Лихачовим 1973 р., В.Плугшим 1974 р. тощо) добу XV- XVI ст.ст. (вс цi цившзаци становлять так зване аграрне, за К.Кларком 1940 р. або аграрно-общинно-станове чи традицшне, за У.Ростоу 1960 р., Й.Галтунгом 1969 р., I, II, Ш генераци за Ю.Павленком 1996 р. та iнш. суспшьство), через новочасну капiталiстичну або iндустрiальну (А.Сен-Сiмон, О.Конт, К.Кларк 1940 р., Ж.Фурастье 1949 р., Р.Арон 1955 - 1966 рр., У.Ростоу 1960 р.), або фаусивську (О.Шпенглер) цившзацш з перех1дним постiндустрiальним (Р.Дарендорф 1958 р., Д.Белл 1959 i 1973 рр., Г.Кан 1967 р., А.Турен i Й.Галтунг 1969 р., О.Тофлер, З.Бжезiнський 1970 р. та шш.) пiдперiодом др. пол. XX ст. i розпочатим вiд XXI ст. шформацшним (Д.Белл 1973 р., Е.Масуда 1983 р. та шш.) суспшьством (i, можливо, прийдешню ойкуменiчну цившзацш) [4; 5; 6; 9, 180]. кторично-духовний розвш i цившзаци стввщносяться як океан i хвилi.
Роздмухуваний духовними вiтрами iсторичний процес вщбуваеться як ланцюг (чи коштовне намисто) здшснення соцiально-культурних проектiв (унiверсальних образiв свiту) [9, 180-183] через безконечний семюзис новоозначувань ("бiсовську текстуру" Р.Барта або "лабiринт" У.Еко) i особиспсну трансгресiю (Г. Аренд, М.Бланшо, М.Фуко та шш.) в Еон духовний у Вири [9, 185]. Всi, навт найпротилежнiшi [10, 278-279], 1де1 та думки, е тшьки "iграшковими солдатами" у цьому великому avaPaZlZ-i - походi свiтосходження (так званий Ш avaPaZгZ, пiсля I Ксенофонтового i II Флавiя Аррiана), через що е позiрним осоружний рiзнобiй (а насправдi взаемодоповнюванiсть) iдей [8, 30-31]. Правда, iнодi мерехтливi блиски св^ла духовного на темному потоцi ктори стають всеспопеляючими блискавками. Соцiально-культурний проект - це дiеусвiдомлення законотенденцiй доби (кторично-духовно1 доби). Через космогенез л^осфери свiт утворюеться, через бiосферу життя набувае здатностi самовiд- творення, а через суспшьне (тобто свiдомiсно-духовне) пере- творення набувае спосiб перетворювального оновлення, тобто новотворення, тобто вiчного творення. Якщо iдеальне - це шформацшно-свщомюно вiдтворюване, тобто подальший розвиток творення, то ноосферизацшне одухотворення свiту е, власне, продовженням свiтотворення [8, 32; 9, 184]. Нас^зна для нишшнього часу iдея "люди як боги", тобто св^отворщ (Г.Уелс, Б.Шоу, А.Кларк та шш.) знаходить свое звершення (вiд "гри у бiсер" Г.Гессе до "лабiринта" У.Еко) у безконечному семiозисi новоозначування як нинiшньому продовжуваному свiтотвореннi (за
A.Кларком, "у малому маштабi гра у Бога"). Свщомкно-духовне новотворення -це i е Еон духовное' вiчностi [9, 187]. Еон як сфера духовное' вiчностi - це не просто нагромадження (сукупнiсть) всiх iдей i не просто вся цшокупшсть духовно1 сфери (наук, мистецтв, релтйно-фшософських утворень тощо), тому що вiчним е не самi ще1, а тiльки !х творення i розвиток (твореннярозвиток, як слщ було би сказати), тому що Еон духовно1 вiчностi - це духотворення головним чином через безконечний семюзис новоозначування (гностично-агональний метод Г.Блума або "лабiринт" У.Еко). Явища духовнi, по аналоги з стввщношенням невизначеностей
B.Гейзенберга 1927 р., мають, так би мовити, корпусколярно-хвильову природу. Вони поширюються у сферi духовнш як бесконечна хвиля (що застосовано, наприклад Г.Кюнгом для оновлення християнського вiровчення у межах керiгми у напрямку унiверсального екуменiзму). Iсторично-духовна (у свош квштесенци -iсторико-фiлософська) тяглють [8, 31-32] мае дещо мктичний (богоеднальний) присмак, але пряна приправа мктию i мiстагогiя як И своерщна "дегустацiя" можуть бути застосоваш [8, 28, 31] лише при невшяци (узневаженнi) магil (психофiзичних машпуляцш) i окультизму (манiпуляцiй з нижчими духами). За вдалим iронiчним зауваженням Л.Вiтгенштайна у "Логiко-фiлософському трактатi" 1921 р. "правда (тобто правда цшсносп - О^аледький) належить
ЛНУВМБТ iMeHi С.З. Гжицького Том 10 №1(36) частина 1,2008 454
мктикам, але вона не може бути висловлена, оскшьки суперечить граматищ" На нашу думку, в обетованнш фшософи ушверсального еволюцiонiзму головним способом дослщження iсторично-духовного процесу постае iсторiологiя (М.Кареев 1915 р., Ю.Семенов 2003 р., О.Халецький 2003 р. та шш.) як послiдовно (логiка юторп) - поступальний, узагальнено-конкретний (так звана теорiя середнього рiвня мiж фiлософiею юторп i конкретною iсторiею) iсторично-духовний розвиток (або тяглкть) [9, 179-180, 183]. Сучасний рiвень знань дозволяе нам неясно i смутно [9], але все ж таки збагнути "чому" i "як" вiдбуваеться творення (новотворення). Але "таемницею таемниць" залишаеться питання: iз яко! безоднi з'являеться це незбагненне "нове"? Спроба дослiдити це гностично-агональним (протиборчим) методом "вписування в традицш" була зроблена Г.Блумом ^з Йельських критиюв 1970-х р.) через використання кторико-фшософсько1 спадщини християнського гностицизму II ст., каббали ХШ - XIV ст., вчень Д.Вжо, Ф.Нщше, З.Фройда, тлумачень iудейськоl мiстики Г.Шолемом i М.Бубером (а до цього слщ було би додати надзвичайно актуалiзованi вiд 2000-х рр. ваджраяшстсью методию), який видiляе шiсть етатв новотворення: по-перше, клiнамен - вiдхилення вiд шляху традици, по-друге, тессера - доповнення традици, по-трете, кенозис - спшьне применшування традици та шоваци, по-четверте, даймонiзацiя - протиставлення нового старому, по-п'яте, аскезис - спшьне обмеження пристосування старого i нового, по-шосте, апофрадес - "повернення" традици в iновацiю, тобто перетворення нового на традицiю [11]. Можливо поеднання з iсторiологiею у единий, так би мовити (попри всю неоковиршсть) кторюлопчно-гностично-агональний (протиборчий) або просто кторюлопчно-духовний пiдхiд (разом з природничо-науковою теорiею елино! силоди) дозволить хоча би щось прояснити.
У пщсумку, наша думка (avaßa£i£ - св^осходження) постае у тому, що 1) ceim е його ceimocxod^:eHHH, який 2) поступально-прогресивно (хвилеподiбно-"гшковано"-'^зомно") проходить (вiдбуваеться), з появою людини, як його 3) ноосферизацшне одухотворення (дiяльнicнo-cвiдoмicне перетворення), а вщтак - розвиток суспшьства е власне 4) кторично-духовним сходженням, в якому (через формаци, цившзаци, поди, 1де1) 5) зростае значення (роль, визначальнiсть, значення) його cвiдoмicнo-духoвних чиннитв.
Лiтература
1. Бергсон А. Творческая эволюция. - М.: КАНОН - Пресс. 1998.
2. Бiблiя або кн. Св. Письма Старого й Нового Запов^. - Украшське Бiблiйне Товариство. 1993.
3. Кюнг Г. Начало всех вещей. Естествознание и религия. - М.: Библейско-богословский институт св. ап. Андрея. 2007.
4. Мак-Нiл В. Пщнесення Заходу. Iсторiя людського суспiльства. -К.: Нка - центр. 2002.
5. Павленко Ю. Iсторiя св^ово1 цившзаци. - К.: Либидь. 2000.
6. Семенов Ю. Философия истории. - М.: Современные тетради. 2003.
7. Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. - М.: Прогресс - Традиция. 2003.
8. Халецький О.В. кторико-фшософська культурна спадщина як пост-iсторицизм // Проблеми гумаштарних наук: Науковi записки Дрогобицього державного педагогiчного унiверситету iм.I. Франка. - Дрогобич: НВЦ "Каменяр" 2002.
9. Халецький О.В., Костенко В.Г., Онуфрiв P.I., Дзера М.М., Децик О.П. Iсторiя як суспiльно-духовний проект здiйснення ушверсальних образiв свiту // Науковий вкник ЛДАВМ м. С.З.Гжицького. Т.5 (№ 2). Ч. 2. - Львш. 2003.
10. Халецький О.В., Халецька О. О. Елiтистський дискурс у сучаснш укра'нський соцiально-фiлософськiй думцi // Науковий вкник ЛНУВМ та БТ iм.С.З.Гжицького. Т.9, № 4 (35). Ч.1, - Львш. 2007.
11. Blum H. A map of Misreading. N.Y., 1975.
flHYBMET iMeni C.3. f^ицbкого
TOM 10 №1(36) nacmma 1,2008 455
Summary
Khaletsky O.V., Detsyk O.P., Khaletska O.O. ANABAZIZ AS HISTORYCAL AND SPIRITUAL PROGRESS
AvaflaZiZ - is a world progress. A world progress is identical to a world development and is held undulatory "branchly" - "root".Modern world formation, it means the achievement of its new quality is getting in newspheric spirituality (actively conscious transformation). Therefore, the development of society is properly the historical and spiritual progress. Because of formation, civilization, events and ideas the meaning of its consciously - spiritual factors are increased.
Cmammx nadiuwtta do peda^i'i 11.04.2008
