CC BY
192
УДК 316.334.4
Н. П. Осипова, доктор фшософських наук, професор
СОЦ1АЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ СВРОПЕЙСЬКОГО П1ДХОДУ ДО МИРУ I ЗЛАГОДИ М1Ж НАРОДАМИ (до 290^ччя в1д дня народження 1ману1ла Канта)
У статт1 осмыслена спадщина 1манугла Канта тд кутом зору ¡дег в1чного миру. В нт обгрунтовуеться думка, що концепция I. Канта щодо в1чного миру базуеться на ташй едност1 сощального, етичного / правового, при якому в1чний мир виступае як неминучий результат перемоги розуму людства всупереч уам соцоальним протир1ччям / сутичкам, а сама концепция в силу гг фундаментальност1 може розглядатися як один з наукових ор1ентир1в европейського тдходу / до сощально-правових аспект1в злагоди м1ж народами.
Ключовi слова: в1чний мир, злагода, громадянське сустльство, свобода, право, розум, моральность, доброчесмсть, ¡мператив.
Актуальтсть теми статп обумовлюсться тим, що проблема миру i злагоди е одшею iз самих жагучих i неминучих. Нщо так не сто!ть у цен^ уваги i суспшьних наук, i громадсько! думки, як вона. Разом з цим слщ наголосити, що мир i злагода — параметри юнування реального сустльства, а це означае, що в ньому неминуче юнування суперечностей i ворожнеч^ яю породженi вiдмiнностями в соцiальних статусах, мовах, релшях, а також сощальними iнститутами з iнтересами, що не зб^аються. Мир i злагода можуть виникнути за таких умов на засадах !х адекватного сприйняття членами сустльства. Одним iз джерел такого сприйняття е Кантсвське вчення про iмперативи злагоди i миру. Таю iмперативи, маючи св^оглядно-правовий статус, цим не обмежуються, а мають i соцiологiчне значення, оскiльки
© Осипова Н. П., 2014
можуть бути орiентиром сощально позитивно! поведшки окремих особистостей, спiльнот i сощальних iнститутiв, рiзних народiв, вони е сощально ефективними, попри вс бурхливi суспiльнi подп.
Огляд лiтератури, що мае вщношення до теми статп, дозволяе зробити стосовно не! декшька висновкiв. По-перше, вона свiдчить про грунтовну всебiчну розробку проблем миру i злагоди, включаючи !х сощально-правовий аспект, самим Кантом [1; 2; 3; 4]. По-друге, Кашивська концепщя
миру i злагоди набувае життево'1' сили у подоланнi презентованих у лiтературi [5; 6] антагонютичних ш поглядiв. По-трете, використана л^ература засвiдчуе практичну цiннiсть iдей I. Канта i фактичну реалiзацiю основно'1' частини його поглядiв на вiчний мир i злагоду мiж народами як незворотний процес [7; 8; 9]. По-четверте, сумшви i незгода з щеями I. Канта вщбудовуються в руслi його пошукiв парадигми вiчного миру i злагоди [10; 11]. Одночасно слщ вiдзначити, що джерела недостатньо акцентують увагу на оргашчнш едностi цiннiсного, соцiального i практичного аспектiв у долi щей I. Канта.
Зважаючи на актуальшсть i стан розробки проблеми, метою статп е обгрунтування положення про те, що мир i злагода мiж народами як правове i соцiальне явище е продуктом процесу засвоення та реалiзащi щей, як вiдбивають породженi розумом етичнi i правовi вимоги щодо функцiонування держави i права, що досягнення вiчного миру i злагоди мiж народами е суперечливим i протяжним у чаа, але незворотним процесом, що веде до суттевих соцiальних змш у суспiльствi.
Наднацiональна спiльнота, що сформувалася в Сврот, характеризуеться двома типами явищ. Це, перш за все, система щнностей i духовних настанов. До них належать, по-перше, дух вшьно'1' норми i критики, як орiентованi на безмежнi кшьюсно i якiсно цiлi; по-друге, творення нових, також необмежених iдеалiв i щнностей стосовно як окремих людей, так i цiлих народiв, з 1'х орiентацiею на свободу, розум i дiяльнi вимоги до людини; потрете, дарування кожною етшчною спiльнотою (нацiею), згiдно з п iдеальними i реальними прагненнями, новш спiльнотi кращого, що е в наци [12, с. 316- 317]. Другий тип явищ характеризуеться тим, що е притаманним громадянському суспшьству i включае таю моменти: а) опосередкування потреб i задоволення одиничного шляхом його пращ i шляхом пращ задля задоволення потреб вмх останшх; б) дшсшсть свободи як усезагального, захист власносп шляхом правосуддя; в) тклування про запоб^ання випадковосп, що маеться в цих системах, увага до особливого штересу як до загального [11, с. 233].
Кант, формулюючи свш проект договору про вiчний мир, фактично його передумовою вважае громадянське суспшьство. Це видно iз остаточно'1' ст. 1 проекту договору; в нш вiчний мир пов'язуеться iз здатшстю забезпечити
такий сощальний устрш, що базуеться «по-перше, на принципах свободи членiв суспшьства; по-друге, на основоположеннях залежностi вах вiд единого загального законодавства, i по-трете, на законi рiвностi вах (як громадян держави)» [4, с. 10-11]. Поряд з цим, характеризуючи право народiв, що прагнуть до вiчного миру, вiн зазначае, що !'х об'еднання гарантуе зовнiшне мое i твое держав, захист власносп на державному рiвнi [3, с. 387], тобто виходить iз фундаментально'!' ознаки громадянського суспiльства. Подiбний пщхщ до суспiльства, в якому мае розгортатися становлення вiчного миру, обумовлюе i систему висхiдних понять для аналiзу механiзму, що цiннiсно i соцiально забезпечуе таке становлення. Перш за все вш розглядае право як сукупнють умов, при яких волевиявлення одше'! особи сумiсне з волевиявленням шшо'! з точки зору всезагального закону свободи. При цьому тд особою вш розумiе суб'ект, чи!' вчинки можуть бути йому поставлен в обов'язок. У свою чергу, обов'язок розглядаеться як вчинок, який хтось повинен здшснити, обов'язок — це матерiя зобов'язальносп. Вщповщно з поняттям обов'язку вiн пщходить до поняття дИ, називаючи нею вчинок у тому випадку, якщо вш пщкорений законам обов'язковостi i якщо особа розглядаеться у сво'й обов'язковостi у вiдповiдностi зi свободою волевиявлення [3, с. 244, 245, 253].
Кант особливо наголошуе, що зв'язок людей як розумних ютот i джерело дш здiйснюеться через притаманш цим дiям об'ективно обумовлеш закони, сукупнiсть яких у стввщношенш один до одного виступае як царство цшей. При цьому людина належить до царства цшей як його член, за умови, що вона пщкоряеться !'м. Ставлення будь-якого вчинку до законодавства, в якому започатковаш вимоги об'ективних цшей, складае, за Кантом, змют моральность Але при цьому обов'язково необхщно, щоб особа як розумна ютота i член людсько'' спiльноти могла розглядати саму себе як таку, що бере участь у встановленш всезагальних закошв. Необхщнють здiйснювати дп за цим принципом виступае як практичний примус, тобто такий обов'язок, який за своею природою стосуеться кожного члена царства цшей — i при цьому вам однаковою мiрою [1, с. 211]. Аргументована Кантом необхщнють усвщомлення взаемозв'язку мiж усезагальними законами в царсга цiлей i обов'язками в ньому е основоположною ознакою регульованого особистютю або сощальною групою суспшьного процесу. Вона виступае ключовою ланкою розумшня проблем злагоди мiж народами. У свою чергу, це стввщношення регулюеться всезагальним правовим законом, який проголошуе: «вчиняй зовнiшнiм чином так, щоб вшьний прояв твого волевиявлення був сумюним iз свободою кожного» [3, с. 204].
Пщхщ до права у широкому розумшш цього поняття починаеться з того, що суб'ект його здшснення мае волю або здатнють вчиняти згщно з уявленнням про закони у !'х стввщношенш iз свободою. Оскшьки для виведення поступив iз закошв потрiбен розум, то воля е не що шше, як практичне його використання. «Уявлення про об'ективний принцип, оскшьки вш для волi виступае як повелiння, називаеться велшням розуму, а формула велiння — ¡мперативом» [2, с. 185]. На практищ iмператив зазвичай виступае в сиш^ з максимою. Як суб'ективний принцип максима включае в себе практичне правило, згщно з яким дiе суб'ект, на вщмшу вщ закону, що мае внутршню силу для нього як розумно'' ютоти. Якщо максима е одночасно основоположенням згщно з тим, як людина повинна дiяти, то вона набувае якосп iмперативу. У випадку, коли iмператив не мае в собi нiякоi умови, окрiм власного змюту, то вiн виступае як категоричний iмператив. На вiдмiну вiд гипотетичного iмперативу, стосовно якого заздалегiдь невщомо, який буде його змiст, поки не дано його умови, категоричний iмператив наперед вщомий. Кант формулюе такий основоположний iмператив, що через вимоги до зобов'язально'' поведiнки особистосп мае правовий аспект: «чини тшьки вiдповiдно до таког максими, керуючись якою в той же час ти можеш побажати, щоб вона стала всезагальним законом» [2, с. 195].
Категоричний iмператив, виражаючи обов'язковють, тим самим е i моральним, i практичним законом, оскшьки вш включае в себе не лише практичну необхщнють, але й примус, тобто вш може мати дозволяюче або забороняюче призначення, здшснення або невиконання якого виступае як обов'язок [3, с. 144]. Стосовно досягнення злагоди, оскшьки вона формулюе принцип вол^ то злагода мае спиратися на практичний iмператив, який
базуеться на положены, що вiльне i розумне ество iснуе як мета сама по собг «Чини так, щоб ти завжди ставився до людства й у свош особ^ i в особi iншого так, як до мети, i школи не ставився б до нього лише як до засобу» [1, с. 205]. Стосовно цього iмперативу особливо слщ звернути увагу на зауваження Канта, що його здшснення мае спиратися на формулу безумовно добро! воль
Свобода як всезагальний принцип дш передбачае вибiр, який, у свою чергу, з щншсно! i сощально! точки зору базуеться на системi дихотомiй. Висхiдною дихотомiею у Канта виступае дихотомiя «добро-зло». Зпдно з Кантом, зло — це те, що руйнуе злагоду людини: а) з вимогами вищо! моральности б) з навколишнiм свггом та його дiйснiстю, включаючи 1х соцiальний аспект; в) людини само! iз собою [1, с. 196-198]. Необхщшсть злагоди людини особливо з навколишшм свiтом та його дшснютю мае далекосяжний соцiальний контекст, оскшьки така злагода створюе простiр i одночасно виступае як рушiйна сила сощально спрямованих дiй. Тобто дш, якi визначають соцiальнi статуси, прагнення, можливосп, а врештi-решт, i долю сощальних iнститутiв. Цей контекст повшстю зберiгае свое iснування i значення також i у сферi миру та злагоди мiж народами.
Складна структура системи руйшвних засад, що породжують зло, обумовлюе об'ективну схильшсть людини до зла, оскшьки вона на кожному крощ може порушити одну iз зазначених форм злагоди. З цього приводу доцшьно навести думку Гегеля про те, що природа зла е такою, що людина може, але необов'язково повинна його бажати [11, с. 184]. З точки зору джерел злагоди мiж народами, це положення можна розглядати як одне з щншсних i сощальних обгрунтувань права, мета якого в даному випадку полягае в тому, щоб не допустити руйнацп будь-яко! iз форм злагоди, тобто перетворення бажання можливосп зла в його дшсшсть.
Вщповщаючи на критику щодо утотчного характеру тдходу до умов вiчного миру, оскшьки люди за сво!ми егоютичними схильностями не здатш до тако! тднесено! побудови вiдносин, Кант наполягав на тому, що будь-яка людина i держава врештьрешт е розсудливими, 1х лише слiд поставити у таю практичш взаемини i так оргашзувати побудову вiдносин, щоб егоютичш схильносп взаемно паралiзували одна одну. Тобто вш не ставив питання про моральне переродження людей, а прагнув до того, щоб носи немирних намiрiв були поставлеш в таке становище, при якому вони вимушеш тдкорятися примусовим щодо суб'ективно! волi законам, якi забезпечують злагоду, тобто можливють взаемного iснування. До ще! проблеми вiн не пiдходив абстрактно, визнавав юнування ворожнечi, яка породжена вщмшностями в соцiальних передумовах життя, мовах i релiгiях. Пiд кутом зору загроз у зв'язку з цим миру i злагодi мiж народами вiн формулюе двi гаранта, що, на його думку, нейтралiзують зазначенi джерела ворожнечi. Першою iз них е зростання культури, поступове зближення людей i спрямування 1х спiлкування до бшьшо! згоди на принципах, що передбачають не послаблення сощальних, економiчних i культурних сил, яю е у них, а 1х рiвновагу та активне змагання. Другою гарашиею вiн вважав бажання економiчного процвiтання, притаманне кожному народу [4, с. 33-35].
Пщхщ до миру i злагоди мiж народами Кант здiйснював з позицiй не лише свободи i 1! реалiзацii, вiн включав до цих позицш розум та його вимоги. Цей пщхщ не завжди ощнювався так, як вш того заслуговуе. Наприклад, Гегель дуже стримано тшьки згадував про його юнування [11, с. 67], що з його точки зору виглядало певною непослщовнютю, оскшьки сам вш сформулював вiдому парадигму стввщношення дiйсного i розумного: «що розумне, те дтсне; що дтсне, те розумне» [11, с. 54]. Стосовно не! Гегель дав таке пояснення. По-перше, у повсякденному житп «дшсшстю називають будь-яке юнування, яким би воно не було перекрученим i швидкоплинним, всiляку химеру, оману, зло» [10, с. 90]. По-друге, «не заслуговуе гучно! назви дшсного випадкове юнування. Випадкове юнування мае не бiльшу цiннiсть, шж можливе, яке б однаково могло бути i не бути» [там само]. Висновок полягае в тому, що дшсним е лише те, що е необхщним i розумним.
Пщсумовуючи погляди Канта на соцiально-правовi аспекти европейського пiдходу до миру i злагоди, слiд особливо пiдкреслити, що вони базуються одночасно на гуманних i
реалютичних засадах. Сам Кант це виразив у тому, що людина не свята, але людство повинно бути святим, i стосовно нього все що завгодно може бути використане як зааб, але тшьки не людина, п свободи та права. Вона як розумна ютота е метою сама по соб^ завжди виступае суб'ектом закону, автономно'' свое'' свободи, без чого неможливi ш мир, ш злагода. Зважаючи на це, сформульоваш Кантом статп щодо закону про вiчний мир можуть вважатися iмперативами становлення злагоди мiж народами i державами. Це стосуеться в першу чергу таких положень [4, с. 9, 10 , 11, 22, 23]:
- «жодна держава не повинна насильницьки втручатися в пол^ичний устрш та управлшня шшо!' держави»;
- «державнi борги не повинш використовуватися для цшей зовшшньо' полiтики»;
- «жодна держава тд час сутички не повинна вдаватися до таких засобiв, як зробили б неможливою взаемну довiру в майбутньому;
- «у вщповщносп з розумом у вiдносинах держав мiж собою не може юнувати нiякого iншого шляху вийти iз стану постшно' вiйни, нiж зректися подiбно окремим людям свое' дико' (беззаконно') свободи»;
- «всесвггньо-громадянське право повинно бути обмеженим умовами всезагально' прив^носп, яка розглядаеться як право кожного чужинця на те, щоб той, на чию землю вш прибув, поводився б з ним, як з ворогом».
Право, послщовно засноване в тому чист i на цих положеннях як на практичних iмперативах, неминуче стане джерелом фундаментальних сощальних зрушень на шляху злагоди i процвiтання народiв, оскiльки воно породжувало i породжуе новий тип суб'екта спшьнот мiжнародного рiвня, а також держав, налаштованих на мир i злагоду мiж народами.
Обгрунтування I. Кантом реальносп миру та злагоди на засадах европейського пщходу iз сощально' точки зору виступае як вираз генезису сощальних зрушень, що е неминучими внаслщок здшснення прагнень до злагоди. Цей генезис мае три складових. Перша iз них, прелимшарна (попередня), включае в себе щнносп та моральш аспекти бажаних змiн у сташ людини й у вщносинах мiж народами. Другою складовою е констатуюча, тобто опанування нових щнностей, пов'язаних iз миром i злагодою мiж народами, сферою правових вщносин. Третя складова включае в себе реальш змiни в соцiальних вщносинах та у функщонуванш соцiальних шститу^в на засадах 'х адекватностi вщносинам миру i злагоди. Згiдно з европейською дшсшстю соцiальним i духовним носiем нових соцiальних прагнень е людина, сформована новими щнностями, правами i свободами.
Конституцiя Свропейського Союзу, яку прийнято у Римi 29 жовтня 2004 р. i яка ратифшуеться всiма членами Свропейського Союзу окремо, свщчить, що реальний генезис змш у суспiльних вiдносинах при здшсненш миру i злагоди вщбуваеться саме так. У ч. 1 Конституцп формулюеться мета та компетенщя Союзу i цiнностi, на яких вони базуються. Зокрема в ст. 1-3 зазначаеться: «Союз ставить за мету сприяти миру, сво'м щнностям i добробуту сво'х народiв» [7]. У ч. 2 (Хартся Союзу про основш права) цiнностi i мета набули такого правового виразу, щоб вони могли стати реальними нормами життя як спшьноти в цшому, так i окремих особистостей. Третя частина охоплюе норми пол^ики i функцiонування Союзу, що базуються на принципах миру i злагоди. Провщними складовими цiеi частини е формулювання основоположник вимог до економiчноi, сощально'1 i управлiнськоi сфер.
Висновки. Концепщя миру i злагоди мiж народами, що започаткована Iмануiлом Кантом, вщбиваючи европейський пiдхiд до проблеми миру i злагоди мiж народами, може бути оргашчною частиною св^оглядних засад як окремо'' людини, так i всiх людських спiльнот аж до людства в цшому стосовно ще'1 проблеми. Ця концепцiя базуеться на едносп цiннiсного, соцiального i правового. Цiннiсне i правове, що втшюе в собi категоричний iмператив при реалiзацii його стосовно вщносин мiж державами i народами, створюе проспр i реальнi можливостi для 'х соцiального розвитку. Подiбний пщхщ Канта до спiввiдношення цiннiсного, правового i соцiального в процесi реалiзацii вимог до миру i
злагоди мiж народами витримав nepeBipKy часом, про що свiдчать засади, на яких базуються Органiзацiя Об'еднаних Нацш i Свропейський Союз, принципами яких е iснyвання i забезпечення злагоди мiж народами як визначально! передумови ix процв^ання.
Питання миру i злагоди мiж народами i державами набули всесвггнього закономiрного незворотного характеру. Зважаючи на це, актуальними i свiтоглядно, i практично були б дослщження щодо спiвiснyвання Кантiвського тдходу цих питань як виразу европейськосп з пiдxодами iншиx цивiлiзацiй.
Л1ТЕРАТУРА
1. Кант И. Основоположение метафизики нравов / И. Кант // И. Кант. Соч. в 8 т. Т. 4. - М. : Чоро,
1994. - С. 153-247.
2. Кант И. Критика практического разума / И. Кант // И. Кант. Соч. в 8 т. Т. 4. - М. : Чоро, 1994. -С.373-565.
3. Кант И. Метафика нравов / И. Кант // И. Кант. Соч. в 8 т. Т. 6. - М. : Чоро, 1994. -С. 224-541.
4. Кант И. К вечному миру. Философский проект / И. Кант // И. Кант. Соч. в 8 т. Т. 7. - М. : Чоро, 1994. - С. 5-56.
5. Кант И. О мнимом праве лгать из человеколюбия / И. Кант // И. Кант. Соч. в 8 т. Т. 8. - М. : Чоро, 1994.- С. 256-262.
6. Макиавелли Н. Государь / Н. Макиавелли ; пер. с ит. - М. : Планета, 1990. - 84 с.
7. Конституция Европейского Союза (проект) [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http/eulaw.edu.ru./documents/ legislation/uchred_docs/proect_conts_es.ht.
8. Конституцп нових держав Свропи та Азп. - К. : Укр. правн. фундащя. - Право, 1996. - 544 с.
9. Устав Организации Объединенных Наций [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http/www .un.org/ru/documents/charter/index.shtml.
10. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 1. Наука логики / Г. В. Ф. Гегель : пер с нем. Э. П. Ситковского. - М. : Мысль, 1975. - 452 с. (Филос. наследие)
11. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Г. В. Ф. Гегель: пер. с нем. ; ред. и сост. Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц. - М. : Мысль, 1990. - 524 с. (Филос. наследие)
12. Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философия / Э. Гуссерль ; пер.
с нем. Н. А. Колпаковой и Т. Н. Пранченко // Культурология. ХХ век. Антология. - М. : Юрист,
1995. - С. 297-331.
СОЦИАЛЬНО-ПРАВОВОЙ АСПЕКТ ЕВРОПЕЙСКОГО
ПОДХОДА К МИРУ И СОГЛАСИЮ МЕЖДУ НАРОДАМИ (к 290-летию со дня
рождения Иммануила Канта)
Осипова Н. Ф.
В статье осмыслено научное наследие Иммануила Канта под углом зрения идеи вечного мира. В ней обосновывается мысль о том, что концепция И. Канта о вечном мире базируется на таком единстве социального, этического и правового, при котором вечный мир выступает как неизбежный результат торжества разума человечества вопреки всем социальным противоречиям и столкновениям, а сама концепция в силу ее фундаментальности может рассматриваться также как один из научных ориентиров европейского подхода к социально-правовым аспектам согласия между народами.
Ключевые слова: вечный мир, согласие, гражданское общество, свобода, право, разум, мораль, нравственность, императив.
SOCIAL AND LEGAL ASPECTS OF THE EUROPEAN
APPROACH TO PEACE AND HARMONY BETWEEN NATIONS
( TO THE ANNIVERSARY OF IMMANUEL KANT )
Osypova N. F.
The article is meaningful Immanuel Kant scientifi c heritage from the standpoint of the idea of eternal peace. It substantiates the idea that I. Kant's concept of the eternal world based on such unity of social, ethnic and legal, in which eternal peace appear as the inevitable result of the triumph of all humanity mind against social contradictions and clashes and the very concept because of its fundamentality can be considered as one of the scientifi c landmarks of European approach to the social and legal aspects of the agreement between the nations.
Key words: eternal peace, harmony, civil society, freedom, law, reason, morality, ethics, imperative.
