CC BY
32
ОБГОВОРЮСМО ПРОБЛЕМУ
Марина ЖЕЛУДЕНКО
СВОБОДА ЯК ОСНОВА ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНО! ОСОБИСТОСГ1
В статтi анал1зуються р1зт тдходи до визначення поняття свободы, а також мкце свободы в ie-рархп моральных цтностей. Свобода розглядаеться як одна з найвищих моральных цтностей, яка лежить в основi виховання морально'1 особистостi, що спiввiдноситься з основними завданнями сучасно'1 освти.
Метою статтi е розгляд рiзних кон-
Вщповщно до провщних тенденцш в освт — гуматзаци, демократизаций утвер-дження особистоцентрисько! освггньо! пара-дигми — все бшьшого значення в рiзних педагогiчних системах набувае необхщшсть формування аксiологiчного свiтогляду, вмiння приймати самостiйнi рiшення, вщс-тоювати власну точку зору, керуючись зага-льнолюдськими цiнностями, формування яких вiдбуваеться у процес навчання i виховання.
Одшею з найвищих цiнностей в рiзних педагогiчних системах упродовж столггь свобода, що в сучасних умовах розглядаеть-ся головною ознакою демократи. Свобода у сощальному ракурсi спiввiдноситься з такими поняттями, як полiтична рiвнiсть, полiтичний плюралiзм; вона — мщна правова основа за-хисту громадян. Характерними i важливими для демократичного сустльства е свобода преси та шших засобiв масово! шформацп, свобода вибору громадянами сво!х предста-вниюв до органiв державно! влади.
Через акцентування уваги учнiв в про-цесi навчання i виховання на рiзних аспектах свободи вiдбуваеться формування в них активно! громадянсько! позици, в основу яко! й покладена свобода. У такому разi особистiсть вiдчуватиме свою значимiсть як член сустльства, що здатний брати участь i впливати на суспшьш процеси. Активна громадянська позищя передбачае передусiм вiдповiдальне усвiдомлене ставлення до себе, сво!х думок i вчинкiв, а з точки зору сустльства — вщпо-вiдальне ставлення до шших, свое! им'!, при-роди i т.д.
цепцiй, яю розкривають змiст свободи та визначають !! мiсце в iерархi! моральних цiнностей.
Т. Левченко стверджуе: "Свобода е не-обхiдною умовою процесу формування ви-сокоморально! особистостi, збереження !! морально! гiдностi. Вона розглядаеться як найвища людська цiннiсть уих епох, поко-лiнь, педагогiчних систем" [6, 322]. Й. Фiхте вважав, що свобода е шчим шшим, як шляхом до оновлення людства. Тiльки за !! до-помогою воно може наблизитися до свое! головно! мети — побудови стосунюв вiльно та розумно. Саме тому формування свободи мае стати невщ'емною складовою процесу виховання та осв^и, сприяти розвитку гума-нiстично! поведшки i свiтогляду, стати, на думку Ф. Нщше, природним почуттям.
Категорiя свободи е дуже складною, оскшьки може вживатись у рiзних значеннях. Вона може бути моральною, фiзичною, ште-лектуальною, економiчною, психiчною, пси-хологiчною, психофiзичною, етичною, цив> льною, академiчною, полiтичною, метафiзичною. Так, К. Манхейм розумiе пiд економiчною свободою звшьнення вiд суст-льно! залежносп, а полiтичну свободу трак-туе як право дiяти за власною волею та кори-стуватися правами людини [7, 604].
1снують також свобода вибору, свобода преси, свобода совюл, свобода вiросповi-дання, свобода навчання, свобода слова то-що. Залежно вiд контексту свобода виступае матерiальною у Ф. Шталя, конкретною у Г. Гегеля, "позитивною" в А. Мюллера. Сво-
бода могла означати також здатшсть вшьно обирати з двох можливостей чи звшьнятися вiд iррацiонального [3, 156].
У дослiдженнях багатьох фiлософiв, педагогiв, психологiв, правникiв свобода займае центральне мiсце в iерархi! людських цiнностей разом iз добротою, справедливю-тю, чеснiстю, щирiстю, сшвчуттям. Вона е основоположною рисою людини як творчо! особистостi i дае !й можливiсть вибору пев-них можливостей, певного шляху, добра чи зла. Однак основна свобода для людини — це внутршня свобода, свобода 11 духу, яка грунтуеться на духовних цiнностях добра, ютини, краси.
I. Кант вважав, що в основi людських вчинкiв повинен лежати так званий моральний категоричний iмператив. "Максима твое! волi повинна вщповщати основi загального законо-давства", — вказував фiлософ [11, 24]. Отже, людина мае дiяти i ставитися до iнших людей так, як хотша би, щоб ставилися до не!. В кон-цепщях I. Канта свобода посiдае особливе мс-це i завжди стввщноситься з iншими категорь ями. Свобода не може юнувати без моралi та морального обов'язку: вона зумовлюе певне моральне зобов'язання, а мораль вщповщно передбачае свободу. Мислитель вщзначав, що коли б не юнувало свободи, то не було би й морали Вчинок е моральним, якщо вiн був здiйснений в iм'я закону, тобто заради "фор-ми", а не "матери"; це означае, що "моральне" i "вшьне" обумовлюють одне одного [12, 85].
Г. Гегель, як i I. Кант, називав свободу найвищою цштстю, критерiем реальностi, внутрiшньою необхiднiстю, оскшьки все вщ-буваеться через та заради не!. Вш стверджував, що свободу i самоствердження можна вважати сенсом людського життя. Якщо деяю фшосо-фи заперечували iснування абсолютно! свобо-ди, то Г. Гегель, навпаки, вказував, що вона юнуе i це е дух чи, шакше кажучи, духовна суттсть людини. Вiд реально! глибини цiе! сутностi, поглиблення духу, в якому полягае самовизволення, залежить сенс життя. З одного боку, це означае, що свобода е крш^ем реальносп, а з iншого — це щеал, який реально юнуе, але не може повтстю реалiзуватися [4, 255-259].
Г. Гегель уточнював, що абсолютною свобода е, якщо розглядати !! з точки зору фшософського мислення; в реальному життi вона обмежена. Крiм того, вiн не вiдрiзняе поняття свободи та вол^ а визнае !х абсолютно тотожними, до яких мае наближатися лю-дина, щоб досягти самовдосконалення та "са-мопоглиблення", оскiльки смисл життя полягае в досягненш та реалiзацi! свободи, тобто розкритп волi. Великого значення при цьому надаеться самовизначенню, пiд час якого душа змшюеться i стае волею: "Воля е справжня душа: духовний "генiй самостi", вiльний у своему тшесному органiзмi [4, 287]. Воля мае сво! особливостi, функци, мету. Г. Гегель виокремлював рiзнi типи волi зале-жно вщ ставлення людини до себе та навко-лишнього середовища: зрiлу та незршу, при-ховану та неприховану, одиничну та загальну, суб'ективну та об'ективну. Рiзнi типи волi поеднуе намiр досягти свободи, моральностi, розумного ращонального ставлення до себе й шших людей [4, 289-296].
Формування свободи суб'екта в умо-вах виховного процесу ускладнюеться через багатозначшсть поняття, його динамiчнiсть, а також вщсутшсть единого загальновизна-ного визначення, незважаючи на багаточисе-льнiсть iснуючих. Погляди науковщв спiв-падають стосовно того, що свободу не можна розглядати як автономну категорiю, оскiльки вона пов'язана з шшими поняття-ми. Г. Гегель пов'язував свободу з мислен-ням, Ф. Нщше — з волею, I. Кант — з мора-льним обов' язком.
Визначаючи поняття свободи, фшосо-фи, педагоги, психологи (I. Кант, А. Шопенгауер, С. Юркегор, В. Ввдель-банд, Е. Фромм та ш.) намагалися виокремити !! видiлити рiзнi типи, рiзновиди, навiть створи-ти класифшащю. I. Кант найвище цшував свободу думки як окремий тип свободи. Лю-дина, котра у сво!х думках вшьна, коли дося-гне рiвня вiльного розуму, буде здатна дiяти вiльно [1, 9]. А. Шопенгауер, вводячи свободу до системи вищих цшностей, подiляв !! на фiзичну, iнтелектуальну та моральну. Фiзич-ну свободу вiн трактував як вщсутшсть мате-рiальних перешкод, iнтелектуальну — як зда-
тшсть думати, а для визначення морально! свободи вживав вираз liberum arbitrium, яким позначав свободу волi [8, 323].
С. Юркегор вважав, що iснуe свобода волi та справжня позитивна свобода. Першу вш трактував як здатнiсть робити вибiр, за-вдяки чому людина стае бiльш моральною [5, 247]. Категорiя вибору загалом посiдае значне мюце в системi цiнностей цього мис-лителя. Вибiр мiж добром i злом вiн називае единим та абсолютним i наголошуе, що саме при цьому особистють набувае моральность Головним е не результат чи факт вибору, а бажання, енерпя, ршучють, з якою це ро-биться, оскiльки правильний вибiр сприяе змiцненню особистостi. У випадку неправильного вибору енергiя та ршучють допомо-жуть осягнути i виправити власш помилки. Згiдно з твердженням С. Кiркегора, вибiр — це акт або процес боротьби за свободу шляхом змщнення характеру особистость
В працях Е. Фромма також значна увага придшяеться дослщженню свободи. Свобода, на думку вченого, як мета юнування пов'язана з шшими поняттями — людина, любов i здатнiсть любити, як самi по собi можуть виступати найвищими моральними цiнностями. Особливостями свободи е: визначення людського юнування, тому людське iснування i свобода нерозривш; змiна поняття свободи залежно вiд усвiдомлення людиною само! себе як незалежно! та окремо! iстоти; поеднання зi свiтом через любов i творчють; зв'язок з людським мисленням; дiалектичний характер процесу ïï розвитку, iндивiдуальне ïï зростання; неоднозначнiсть характеру.
Е. Фромм розглядав свободу з рiзних бокiв: вона може бути позитивною ("свобода чого-небудь") i негативною ("свобода вщ чо-го-небудь"). Позитивна свобода — це поеднання зi свiтом i самим собою через працю, любов, реалiзацiю штелектуальних можливостей, а негативна — це розрив мiж особистю-тю та оточуючим свгтом [10, 40]. Фiлософ бiльше схиляеться до переваги позитивного значення поняття свободи, що виступае необ-хiдною умовою щастя. У такому контекстi шд свободою йдеться про можливiсть реалiзову-вати своï намiри, тобто про перспективу са-
морозвитку i самовдосконалення вiдповiдно до законiв суспiльства. Людина е вшьною, коли себе реалiзуе, ïï свiдомiсть i дiяльнiсть активш, тому що у такому разi людина сама собою — джерело життя.
Особливого значення набувае досль дження проблеми свободи у роботах шмець-кого фiлософа i педагога В. Ввдельбанда, який розглядав ïï не лише з позицп морал^ а також релiгiï, права та психологи. Як одну з форм свободи вш розглядав моральний щеал i зазначав, що свобода може набувати цiеï фо-рми, коли йдеться про ïï нормативний змют.
Вчений створив власну класифiкацiю свободи, в якш основною е свобода вол^ тому що вольовi вчинки зумовлюють ступiнь свободи дш, свободи вибору та бажань. Зпдно з думкою В. Ввдельбанда, свобода волi под^-еться на свободу дш, вибору i бажань. Свобода волi — одна з найголовтших моральних кате-горiй, оскшьки е "особливою формою проблеми свободи" [2, 49].
До особливостей свободи вш вщносить насамперед ïï подвшний характер. Щодо пи-тання зв'язку поняття свободи з шшими фшо-софськими категорiями, то перевага надаеться вiдповiдальностi, оскiльки ступiнь свободи зумовлюе стутнь моральноï, релiгiйноï та правовоï вiдповiдальностi людини за своï вчинки. Спiвзвучно з категорiями "бути" i "мати" Е. Фромма В. Вiндельбанд вказуе на багатозначнiсть функцш поняття. "Вiльни-ми", на його думку, можуть бути: стан, тобто можливiсть здiйснення вшьних вчинкiв; сила, коли ïï розвиток гармонуе iз законами розвитку природи; жива iстота, що рухаеться вщпо-вiдно до власноï природи [2, 13].
Однак, вш якосп, особливостi, функцiï лише пiдкреслюють "вщноснють" свободи. На вiдмiну вiд С. Юркегора, В. Вiндельбанд вважав, що понять "справжня свобода" чи "абсолютна свобода" не юнуе, а юнуе свобода вщ чого-небудь, в якш i виявляеться ïï подвшний характер. Говорячи про свободу вщ чого-небудь, розумiемо залежнiсть, тобто не-свободу вщ чогось iншого.
Детальне вивчення свободи дiй вказуе на ще одну особливiсть свободи — ïï обмеже-нiсть. Головним принципом, який реалiзуе цей
тип свободи, е психофiзичний, але фiзичнi можливостi е межею, далi вiд яко1 свобода простягатися не може. З одного боку, свобода обмежуеться фiзичним станом i можливостя-ми, тобто iснуе ïï зовнiшня межа, а з iншого — iснуе моральне покарання, яке е внутрштм фактором обмеження свободи [2, 31].
Людина нiколи не наблизиться до ети-чного щеалу, коли вважатиме, що моральнi принципи та норми обмежують свободу вибору. I, навпаки, свободу вибору можна вва-жати передумовою досягнення iдеалу мора-льноï свободи, якщо вона сама здатна обмежувати себе. Таким чином, цшшсть кожноï окремоï людини у моральному розу-мшш залежить вiд того, наскiльки тюно в ïï свiдомостi спiввiдносяться поняття свободи вибору та моральноï свободи.
Процес формування свободи суб'екта е синтезом багатьох процеив свщомосп та шд-свiдомостi i виступае метою та найвищою моральною цiннiстю, до я^ людство намага-еться наблизитися протягом столгть. Однак свобода мае й негативний вщтшок (Е. Фромм, М. Денгофф). В останш часи все бшьше гово-рять про необхщнють обмеження свободи i створення балансу мiж свободою та порядком, оскшьки свобода без самообмеження призводить до знищення свободи та деграда-цiï людини. М. Денгофф вважае, що звшьнен-ня свободи вщ будь-яких обмежень веде до повноï втрати норм моралi й етики, а людина, котра живе за принципами такоï свободи, стане шгшстом i гедонiстом. Зростання сво-боди е позитивним процесом, коли йдеться про побудову правового суспiльства, свободу поглядiв, рiвноправнiсть громадян. Але на свободу не повинна розповсюджуватися мак-симiзацiя, яка е домiнантним принципом су-часного життя. Свободу треба обмежувати традищями, етичними нормами та нормами поведшки в суспiльствi, котрi е вагомими факторами суспiльноï стабiльностi i гармо-нiйностi.
Специфiка свободи виявляеться в тому, що вона стввщноситься з iншими загально-людськими цшностями — такими, як необхщнють, вiдповiдальнiсть, пiзнання. Особливо тюний зв'язок iснуе мiж поняттями
"свобода" i "вщповщальнють". Г. Герц вва-жав, що вони об'еднують активш суспiльнi дiï людей в едине цше. Вiдповiдальнiсть — це вимога до людини, яка полягае у здатносп передбачити результати свого вибору, об'ективно оцшювати власнi дн та аналiзу-вати ïx. Для вщповщальносп велике значен-ня мае вибiр як основа д^, вщ котрого залежить розвиток особистосп. Моральний вибiр i вiдповiдальнiсть е проявом свободи в тому раз^ коли служать суспiльному прогресу [9, 46]. Вщповщальшсть е лопчним наслщ-ком свободи. Чим бiльше знае людина, тим бшьше зростае ïï свобода i, вщповщно, ïï вщповщальшсть. Реалiзувати власну свободу можна лише через врахування волi i праг-нень iншиx людей, поваги до ïx свободи, а це передбачае вщповщальне i поважне ставлення як до себе, так i до шших.
Отже, моральний стан людства залежить вщ рiвня сформованосп моральних якостей кожноï особистост^ що мають стати внутрiшнiми i природними. Система моральних якостей — це певна сукупшсть загаль-нолюдських цiнностей, якi формують житте-ву позицiю i впливають на вибiр поведiнки. Однiею з найвищих моральних цшностей в рiзниx педагопчних системах виступае свобода, але не лише як фшософська категорiя. Вона набувае соцiального значення, оскшьки пов'язана з особистютю i суспшьством.
Зв'язок свободи з особистiстю розкри-ваеться через вплив свободи на формування шших цшностей i цшшсних орiентацiй осо-бистостi — таких, як можливють вибору, солiдарнiсть, справедливють, терпимiсть, толерантнiсть. Головним завданням свободи в поеднанш з вiдповiдальнiстю е служшня суспiльному прогресу. Через це формувати вшьну особистiсть необxiдно не на основi пiдxоду до свободи i вщповщальносп як абстрактних категорш, а на основi комплексного пщходу до системи моральних цшностей, розкриваючи зв'язок свободи з шшими поняттями i суспшьними процесами.
Л1ТЕРАТУРА
1. Богдан С. В. Ценностные аспекты нравственного воспитания подростков в современной социоку-
льтурной ситуации // Форум "Дети. Молодёжь. Общество": Преемственность поколений как основа формирования духовных ценностей молодежи. — Челябинск, 2000. — 67 с.
2. Виндельбанд В. О свободе воли. — Минск.: Харвест; М.: АСТ, 2000. — 208 с.
3. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. — М.: Прогресс, 1990. — 495 с.
4. Ильин И. А. Философия Гегеля как учение о конкретности Бога и человека. В 2-х т. — СПб.: Наука, 1994. — Т. 1. — 542 с.
5. Киркегор С. Наслаждение и долг. — К.: Air Land, 1994. — 504 с.
6. Левченко Т. I. Розвиток освгги та особистосп в рiзних педагопчних системах. — Вшниця: Нова книга, 2002. — 512 с.
7. Манхейм К. Диагноз нашего времени. — М.: Юрист, 1994. — 700 с.
8. Меньшиков В. М. Педагогика Эразма Роттердамского: открытие мира детства. Педагогическая система Хуана Луиса Вивеса. — М.: Народное образование, 1995. — 136 с.
9. Нравственные проблемы развития личности / Под ред. А.И. Титаренко. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 143 с.
10. Фромм Э. Психоанализ и этика. — М.: Издательство АСТ-ЛТД, 1998. — 568 с.
11. Чупрш Л. Моральт щнносп як основа вщродження украшсько!' наци // Рвдна школа. — 2003. — №10. — С. 23-25.
12. Этика Канта и современность / Сост. П. Лайзанс. — Ростов-на-Дону: Авотс, 1989. — 228 с.
У статтi тддано критичному анализу твердження деяких авторiв радянськоI i пострадянськог до-би про атектичш погляди I. Франка, що спотворювало виховний вплив його творiв. На основi до^дження фшософських поглядiв I. Франка з врахуванням особливостей епохи, в якт вт творив, звертаеться увага на те, що виражеш у його творах думки, ще не можуть бути абсолютним доказом атегзму.
Кирило КОВТУН-СТЕШЕНКО ДЕЯК1 РОЗДУМИ ЩОДО АТЕ1ЗМУ 1ВАНА ФРАНКА
Бшьшють дослщниюв творчосп I. Франка радянських чашв говорили про його матерiалiзм, ате!зм i рацiоналiзм. Твердження про те, що вш був ате!стом, часто спираеться на висловлеш ним ще! рацюнал> зму. В багатьох його творах I. Франка звучать ще! того, що людське щастя i воля е метою, яко! можна досягти завдяки наущ i розуму. Його революцшний "символ вiри" виражений у поемi "Слщ сонця":
жуть бути абсолютним доказом ате!зму пи-сьменника i мислителя. Варто нагадати, що поняття ате!зму означае вщкидання Бога i пов'язане з цим заперечення релш! [1, 87]. Однак у буддизмi замють поняття Бога юнуе поняття "Абсолюту" або "рацюнального ате-!зму" [2].
На нашу думку, I. Франко не е абсолютним ате!стом i рацюналютом. Так, якщо взяти його ранню творчють, то у вiршi "Бо-жеське в людсьюм дусГ' вш пише:
"Ми ступаемо до бою нового
Наша цыь — людське щастя i воля,
Не за щастя тиратв, царiв,
Не за церков, потв, аш Бога,
Hi за панство неситих патв.
"Дух наш iз Твого духу родом I вiчно зв 'язаний з Тобою, А вiчнi огнива mi — Лиш творчiсть духу iз любов 'ю."
Розум владний без вiри основ,
Тут поет дуже прозоро говорить про зв'язок людського духу з божеським. Остан-нш виявляе себе в людському душ, визначае його змют i творчу силу. Изшше у вiршi "КаменярГ' I. Франко пише про "дух, що тшо рве до бою". Таким чином, у нього не розум i не почуття, а юкра Божа надшяе людський
I братерство велике, всесвтне
Вiльна праця i вшьна любов!"
Дослщжуючи фшософсью погляди I. Франка i враховуючи епоху, в якш вш жив, потрiбно звернути увагу на те, що його думки, висловлеш у власних творах, ще не мо-
