CC BY
17РАЗДЕЛ III
«СОЦИОЛОГИЯ. СОЦИАЛЬНАЯ ФИЛОСОФИЯ»
>
Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 23 (62). 2010. № 2. С. 119-129.
УДК 316.72
СОЦИАЛЬНА ДОПОМОГА В КОНТЕКСТ КУЛЬТУРИ ПОСТМОДЕРНА
Буяшенко В.В.
У статтi анал1зуеться специфжа сощальног допомоги в контекстi культури постмодерну. З'ясовуеться яким чином принципи постмодерну вттилися в теоретичному розумтт сощальног допомоги та гг практичному вттент, визначаються фактори, як обумовлюють специфк сучасног репрезентацИ сощальног допомоги.
Ключовi слова: постмодерна культура, плюрал1зм, мiждисциплiнарнiсть, благодшництво, сощальна допомога.
Предмет дослщження - форми культурно! репрезентаци сощально! допомоги. Цшь дослщження - проанатзувати особливост репрезентаци сощально! допомоги в контекст культури постмодерна.
На вiдмiну вщ давшх греюв, яю дбали про гармошю свого юнування в свт та вважали вщхилення вщ загально! гармони фатальною помилкою, яка породжуе ланцюг iнших, постмодерна культура, зумовлена розвитком яюсно нового етапу захiдного капiталiзму, породжуе принципово нову свiтогляду парадигму, яка е вщдзеркаленням реалiй сьогодення. Визначальними рисами буття сучасно! людини стали розлад, фрагментаршсть, моза!чшсть, вiдсутнiсть глибини, штенсивнють, технологiчнiсть, пастиш - якi охоплюють рiзнi форми його вияву. З одного боку, ми живемо у свт з високо розвинутими технолопчними системами виробництва, комушкацш, у свт постшних модернiзацiй та удосконалень, але, з iншого, ми маемо склады повсякденнi проблеми буття людини, яю не можемо вирiшити. Такий стан речей приводить до того, що у багатьох людей вже нормою стала сильна внутршня збентежешсть i постiйна соцiальна напруга, яка мае мюце i у зовнiшньому свт. Звщси розлад: розлад думок, розлад дш, розлад вiдносин, маргiналiзацiя як визначальна ознака сучасность Ситуацiя постшно! розiрваностi, роз'еднаностi спонукае до пошуку нових, або репрезентаци вже юнуючих, технологiй зiбраностi, цiлiсностi. Саме в цьому контекст реалiй сучасностi особливо! актуальносп набувае соцiальна допомога, з одного боку як вже юнуюча форма сощально!' тдтримки в суспшьств^ а, з iншого - як така, що принципово в^^зняеться вщ сво!х попереднiх форм презентацi! i вже не може розглядатися як !х подальша модифiкацiя.
Термiн «постмодершзм» вперше вживаеться у книзi Р. Ранвщя «Криза европейсько! культури» (1917 р.). У подальшому (1934 р.) його використовуе Ф. де
Ошз для позначення авангардистського поетичного досвiду початку 20-х роюв. А. Тойнбi у сво1х працях 1934 - 1937 рр. позначае цим термiном епоху, яка розпочалася тсля Першо! св^ово1 вшни. Однак у постiйному обiгу мовного спшкування воно починае вживатися у другш половинi ХХ ст. Його вживають для фшсацл iнновацiйних тенденцш в архiтектурi та мистецтвi, в художшх та вербальних його формах. З часом його починають застосовувати до економiчно-технолоriчноl та сощально-юторично1 сфер[8].
У кiнцi 60-х рокiв у Францп з'являеться «нова» соцiальна фiлософiя (А. Глюксман, Л. Альтюссер, М. Герен, Ж. Деррща, М. Фуко та ш.), яка мала не мет переосмислити усi цiнностi класично! та сучасно! фшософи. Дiяльнiсть цих фiлософiв стала поштовхом для формування ново1 парадигми свiтосприйняття -постмодерном Як цiлiсна свiтоглядна концепцiя постмодерн стае предметом обговорення з кшця 70-х роюв ХХ столiття, спочатку переважно у лiтературi та теорп мистецтва Францп, з часом в усш Gвропi, а згодом i в Америцi. Одним з перших принципи постмодершстського свiтовiдчуття спробував проаналiзувати в сво1й книзi «1м'я рози» (1980) iталiйський письменник та фшософ У. Еко. Визначальною рисою цього свтовщчуття був названий плюралiзм як своерщна реальнiсть i як нова модель сприйняття культури та суспшьства. Таким чином на змiну жорсткому доктринальному монологiзму модерну з його бшарною парадигмою мислення (добре - погане, бше - чорне, матерiалiзм - iдеалiзм тощо) приходить плюралiзм постмодерну з багатовекторнiстю та полiварiативнiстю.
Плюралiзм як iснуючу реальнiсть i як нову модель свiтосприйняття важко було аргументувати через вщтворення базових щей фшософсько1 традици, орiентованоl на шзнання абсолютно1 iстини. Це породжуе широк дискуси у фiлософському сшвтовариств^ розвиток яких знайшов свое вщтворення у чисельних наукових розвiдках. Феномен постмодершзму та його рiзноманiтнi аспекти дослiджують вiтчизнянi мислителi (С. Куцепал, О. Пахльовська, В. Скураивський, В. Пономарьов, О. 1вашина, Д. Стус, Т. Гундарова, В. Моренець та ш.), представники фшософи пострадянського простору (Н. Автономова, С. Зенкш, О. Грщанов, I. 1ль1н, А. Колесшков, В. Курицин, В. Кутирьов, М. Можейко, В. Подорога, М. Риклш, Б. Соколов, М. Епштейн та ш) та зарубiжноl штелектуально1 думки (Р. Барт, Ж. Батай, М. Бланшо, Ж. Бодрийяр, Ф. Гваттар^ Ж. Дельоз, Ж. Деррiда, С. Жижек, П. Клоссовскi, Ю. Кристева, Ф. Лютар, Р. Рортi, М. Фуко, Ф. Джеймюон).
Першi спроби дослiдження особливостей постмодерно1 культури ми зус^чаемо в захiдноевропейськiй та американськш думцi. Вони позбавленi однозначностi щодо розумiння постмодерну. В ньому бачать особливу юторичну епоху, яка вiдрiзняеться специфiчним «станом розуму» (Ф. Лютар), «аюторичне повстання» без геро1в проти слшого iнновацiйного iнформацiйного суспiльства (Ч. Ньюмен), «приховану засадничу логiку культури» (Ф. Джеймюон). Але незважаючи на рiзноманiтнiсть поглядiв зарубiжних дослiдникiв, - ус вони доходять висновку, що постмодерна культура приносить альтернативний вибiр: або стрiмкий та невтримний розвиток технологш, якi спираються переважно на критери !х ефективностi та на щнносп панування - пiдпорядкування, або вибiр нових цiннiсних орiентирiв, яю вiдкривають перспективу «активного суспiльства».
^едставники фшософп постpадянського ^ост^у тpивалий час фiлософськi pозмipковyвання постмодеpнiстiв pозглядали як <жибну свщомють» i не бpали до уваги той факт, що вони е вiддзеpкаленням сучасно1' pеальностi. Вони зосеpеджyвали увагу пеpеважно на кpитицi циx pозмipковyвань, або в кpащомy випадку на коментуванш та ïx pетpанслюваннi. Ставлення до постмодеpноï свiтоглядноï паpадигми в цьому фiлософськомy дискypсi починае змшюватися лише пpотягом останнix десяти pокiв. Значну pоль в pозповсюдженнi постмодеpнiзмy на постpадянськомy пpостоpi вiдiгpали «Словники» тд pедакцieю О.О. Гpiцанова, яю видавалися в Мiнськy з 2000p. Осеpедком постмодеpного мислення можна вважати pозpобникiв СМД-методологiï, фyндатоpом яко1' вважають Г.П. Щедpовицького [2].
Tеоpетичнi сyпеpечки пpо постмодеpнiзм на yкpаïнськиx теpенаx об'еднуе одна спiльна pиса: постмодеpнiзм тpактyeться як певна закономipнiсть, яко1' неможна уникнути yкpаïнськiй кyльтypi як частиш кyльтypи eвpопейськоï, i водночас як необxiдна фаза «вившьнення» yкpаïнськоï кyльтypи вiд pядy внyтpiшнix iдеологiчниx та естетичниx стеpеотипiв. Подiбний пiдxiд до цього явища вiддзеpкалюe типове для сьогодшшньо1' yкpаïнськоï теоpетичноï думки не^тичне спpийняття заxiдноï кyльтypи, неоpганiчне засвоення ïï iстоpичноï динамiки, ïï естетично1' специфiки та ïï, вpештi, паpадигматичноï цiлiсностi. Tаке некpитичне с^иНнятся Заxодy та його кyльтypи - закономipний та, мабуть, i неминучий pезyльтат piзкого тpавматичного пеpеxодy У^аши з однieï великоï системи в шшу, цiлковито пpотилежнy. Iнеpцiйне i «невiдфiльтpоване» засвоення паpадигм заxiдноï кyльтypи зумовило меxанiчнy аплiкацiю циx паpадигм до специфiки yкpаïнського кyльтypного контексту, неселективну абсоpбцiю iнфоpмативниx потокiв, що й занypило yкpаïнськy кpитичнy думку в теоpетичний, методологiчний та теpмiнологiчний xаос.
В контекстi теоpетичниx pозмipковyвань та аналiзy piзниx аспектiв постмодеpноï кyльтypи соцiальна допомога нiколи не займала центpальниx позицiй i витюнялася скоpiше в пеpифеpiйнi зони мислення в той час як в пpактичнiй площиш вона усе частше виxодила на авансцену пpо, що свщчать пpацi С. Шаpдлоy, Н. ^ммз, Дж. Чiтем та ш [4]. Соцiальна допомога як синтез пpактичноï дiяльностi i теоpiï, завжди була максимально наближена до того, що ми сьогодш називаемо постмодеpнiзмом, або викоpистовyючи слова Зiгмyнда Баумана «пеpедбаченням постмодеpнiзмy». Вона завжди визнавала необxiднiсть вpаxyвання в pамаx yнiвеpсальниx соцiальниx пpогpам iндивiдyальниx особливостей своïx «клieнтiв». Чеpез те, що сощальна допомога частiше за все мае с^аву з певним контингентом, вона пpидiляe особливу увагу таким стоpонам життя людини, якi пpиводять до псиxiчноï невpiвноваженостi, вiдxиленням вiд ноpми, маpгiналiзацiï, поpyшенню пpавопоpядкy та вщчуженню. Tеxнологiï соцiальноï допомоги також y бшьшост випадкiв за своïм д^ом були постмодеpнiстськi як то визнання iнфоpмацiï основою людськоï i пpофесiйноï дiяльностi, особлива увага до етичноï та емоцiйноï компонент соцiальноï дшсносп. Соцiальна допомога набагато pанiше викоpистовyвала y свош пpактицi такi поняття як «аналiз дискypсy» нiж академiчна наука, оскiльки ïh постiйно ^жодилося мати спpавy з iнтеpпpетацieю висловiв «клieнтiв», а також текстiв piзниx офiцiйниx i неофiцiйниx докyментiв. В
юторичному плаш можна побачити спшьш витоки цих форм аналiтичного мислення в теорiях сощально1 фрагментаци Г. Зiммеля та М. Вебера, а ширше - в неокантiанiвськiй фшософи початку столiття.
Однак, не зважаючи на смислову укорiненiсть в постмодерний дискурс сощально1 допомоги, при И аналiзi перевага надавалась головним чином технолопчнш сторонi. Навiть при наявносп плюральностi И форм i методiв (М. Бейлi, М. Сiмпкiн та ш.) зберiгалася тенденцiя до пошуку монологiчного вектору дИ, яка ^норувала рiзноманiтнiсть зв'язкiв i вiдносин з якими стикаеться соцiальна допомога, що приводило до викривленого розумiння И сутност та функцiй в суспшьств^ коли потенцiйнi клiенти сощально1 допомоги перетворювалися на об'екти, а !х взаемовiдносини розглядалися виключно крiзь призму «суб'ект -об'ектно1» взаемоди.
Спробуемо проаналiзувати специфiку сощально1 допомоги в контекст культури постмодерну. З'ясуемо яким чином принципи постмодерну втiлилися в теоретичному розумшш сощально1 допомоги та И практичному втшенш, якi фактори обумовлюють сучасну репрезентацiю сощально1 допомоги.
Постмодершстське свiтобачення е своерiдним вщдзеркаленням зневiри европейсько1 культури в щеалах та цiнностях як доби Вщродження так i доби Просвiтництва з 1хньою вiрою у прогрес, перемогу розуму, безмежнють людських можливостей. Пщгрунтям тако1 зневiри стали тенденци до глобальних сощально-культурних змiн традицшних видiв дiяльностi та культурно-побутового середовища у процесi урбашзацп та становлення постiндустрiального суспiльства, якими характеризувалася друга половина ХХ столотя. Цi настро1 знаходили свiй вiдбиток в опосередкованосп результатiв працi, прискореностi темпiв дiяльностi та iнформацiйного обмiну, широким застосуванням в побутi штучних матерiалiв, побутово1 технiки, засобiв телекомушкаци та комп'ютерно1 технiки, а також в поступовому послабленш мiжособистiсних зв'язкiв у сучасному суспiльствi. Виникае ситуацiя, при якш глобальнi поди проявляються на локальному рiвнi, i локальнi - на глобальному. Описування цих процесiв традицшними способами викликало певнi ускладнення, яю приводили до протирiччя помiж реальшстю та способами И осмислення. О^м того виникли значнi розходження помiж традицiйними цiннiсними орiентирами та моральними нормами, з одного боку, i з оточуючою дiйснiстю - з шшого, вони супроводжувалися серйозними ускладненнями в оцiнцi того, що вщбувалося, оскiльки попереднi критери були багато в чому розмитими. Стан захщноевропейського суспшьства, в якому усе сильшше не вiдчувалась будь-яка визначенiсть в сощальних структурах, оскiльки часовi та просторовi меж1, якi були властивi для модерну зникли. На змiну ним прийшли тимчасовi та розiрванi за своею суттю соцiальнi взаемовщносини, якi вносили певний дискомфорт в поведшку та дiю людини.
В дослщженнях постмодерно1 культури зазвичай видшяють два етапи розвитку И основних принцитв. Перший етап, пов'язують з дiяльнiстю постструктуралiстiв та постфройдистiв. На формування постмодершзму в цей час вплинули ще1 Ж. Лакана (концепцiя уявного та символiчного, вчення про мову), теорiя деконструкцil Ж. Деррщи, концепцiя «рiзоми» Ф. Гаттарi, дослщження Ю. Крiстевоl, метод
«неупорядкованого енциклопедизму» М. Серра та ш. Головним !хшм досягненням е нове трактування реальностi - нова онтолопя. На змiну буттю речей приходить буття вiдносин i знання, буття смислiв. Саме !хня змiна творить iсторiю людства. Другий етап - це розвиток постмодершзму як такого. На цьому етат вiдбуваеться радикальний розрив з попередшми традицiями европейсько! культури орiентованими на предметний св^ i починаеться формування власних традицiй. Його можна розглядати як своерщну форму теоретичного осмислення умов власного юнування через формування повного перелшу змiн i модифшацш.
Постмодернiзм рiзко критикуе традицiйну академiчну науку, проголошуе нову стадiю культурного розвитку i пропонуе альтернативну св^оглядну концепцiю. В нiй об'еднуються у новий дискурсивний жанр цiлий спектр найрiзноманiтнiших сучасних видiв аналiзу: економiчнi прогнози, дослiдження ринку, культурнi критики, новi терапи нарiкання на наркотики або вседозволенють, огляди мистецьких подш чи нацiональних кiнофестивалiв, релiгiйних <^брань» чи культiв. Постмодернiзм прагне бути парадигмою, епютемою, цiлiсним i единим св^оглядом сучасностi, який вбирае в себе минуле, роблячи його заручником сьогодшшнього. У такому виглядi вш неминуче виглядав недосконалим та неоднорщним. Якщо модерна фiлософiя i культура були спрямоваш на створення цшсного дзеркала культури, яке б надавало людиш можливiсть краще пiзнавати себе i мати орiентири до самовдосконалення, то постмодернiзм начебто розбив це дзеркало. Кожний, хто дивиться у сколки цього дзеркало бачить щось свое i неможна визначити, що з цього краще. Кожен сколок дзеркала вщтворюе свщ але кут вiддзеркалення в них рiзний. Якщо модернiзм пропонував жорстку iерархiю рiвнiв культури, знань, цшностей, i для бiльшостi головна мета полягала в тому, щоб осягнути !х висоти, то тепер з'ясувалось, що усi зусилля експертiв i фiлософiв були марними, оскiльки людина знаходить себе i в високому, ел^ному i в низькому, масовому. Постмодерна культура спростовуе традицiйнi цшност еднання людства.
Постмодернiзм не спонукае вивчати свiт цих вiдносин сам по соб^ вiн радше мотивуе на вивчення розривiв у цьому свт, якi можуть привести до появи чогось нового, яке вже не е тим самим. Збер^аючи зовшшне юнування, речi втрачають свою сутнють i стають виразом чогось шшого. Постмодернiзму властиве заперечення як «есенцiалiзму» глобальних i унiверсальних моделей суспшьства, так i «загальних текств» понятiйних систем, а особливо сумшв щодо можливостi рацюнально! системно! штерпретаци iсторi! людства. Остання розглядалась як щось фрагментарне, змiнне i полiморфне. 1де! детермiнiзму (особливо економiчного) a priori заперечуються, а в центрi уваги опиняються «маргiнали», люди, яю у станi невизначеностi, перед необхщнютю вибору, утворили меншiсть. Постмодернiзм за своею суттю представляе iнтелектуальну реакщю на новий етап трансформацi! iндустрiального суспiльства, який характеризуеться глобалiзацiею та шформатизащею. У центрi уваги постмодерного пошуку опиняеться в бiльшiй мiрi свiт людини, а не природнш свiт. Саме «окультурений» свiт людини набувае властивостей св^у натури i стае об'ектом прискiпливо! уваги.
Постмодершзм не е культурною домiнантою цшком нового соцiального порядку, вiн лише вщблиск та супровiдний фактор одше! з системних модифiкацiй
каштатзму. I. Хассан проанал1зував результата ще! модифшаци i попередшх теоретичних розм1рковувань щодо постмодерно! культури, здшснена ним робота дала можливють видшити основш принципи та щнносп постмодерну. Ix псрслп< викладено дослщником у свош статп "Культура постмодершзму"[15]:
• Невизначешсть, неточшсть, розрив - принципова настанова постмодерного мислення. Не лопчнс. монолопчне мислення, а «д1алопчна уява» (М. Бахтш, В. Bio.icp) набувають в постмодершзм! вир ¡шального значения.
• Приициповий фрагмеитаризм, який зиаходить свое втшення у нсдов1р1 до «тотал1тарного синтезу», у схильиост1 до метод ¡в колажу, довшьиого монтажу, у схильносп до парадоксов, у «вщкритосп розбитого», в акцентуванш «розлам1в» та ¿и.
• Заперечення ycix каношв, виступ супроти ycix конвенцшних авторитет!в.
• Позбавлення суб'екта традицшно! позицп в осмисленш та переживанш. Я перестае бути центром.
• Захист ¡ррсалпму: ¡снують тага явища, якл не можна «показати», «вщтворити», «¿кошзувати».
• 1рон1я - це один з вид ¿в розумово! творчост1.
• «Пбридизащя» - поеднання р1зних стил1в та метод1в.
• « Кар навал i 3aui я » (М. Бахтш. А. Гуревич) - релятивгзм речей та под1й.
• Р1вн1сть учасниклв под1й.
• «Конструктив1стський характер» творчостг
I.Хассан стверджуе, що поеднання цих рис постмодершзму утворюе дещо ¡ррацюнальнс. абсурдне, незавершене, тому на його думку не ¿снуе альтернативи для того, щоб не залишити усв1домлення постмодершзму в1дкритим для ¿сгори, не зважаючи на те, що сам постмодершзм вже належить ¿сгори. Варто зазначити, що поза увагою I. Хассана залишилась ще одна важлива риса постмодерн1зму -глобалпащя - ушверсальне розповсюдження однор1дних культурних зразюв i nocTiiiHC створення едино! глобально! системи сконо\пки. сощального управл1ння, яке в1дбуваеться за рахунок уникнення традищй та особливостей. 1ндивщ, який працюе або розважаеться в INTERNETi, долае державш та iHnii сощальш кордони, його сшлкування не мае матер1альних перешкод. Його св1т не е типовим, вш без певного мюця. В1дсутн1сть п1дгрунтя, неукор1нен1сть, i як насл1док нед1йсшсть, вигадашеть i штучн1сть буття п i дж и в л ю ст ьс я образом життя не тшьки на екраш або в космос!. Айв предметному глобальному CBiTi, коли у людини не юнуе шших прихильностей OKpivi профсслйно! д1яльност1, а точшше платш за не!. Проспр начебто ущ1льнюеться як на психолог1чному так i ¿деолог1чному piBHi. 3 одного боку, ми маемо значш техшчш досягнення (швидклений транспорт, INTERNET), а з шшого - глобальне розповсюдження ¡дентичних культурних зразклв (комплекс однакових послуг) [5].
Таким чином, постмодершзм виникае на шдстав1 сконо\пчних. сощальних особливостей в1дкритого сусп1льства i пропонуе кардинальну переощнку щнностей, аналопчну тт, що в1дбулася на межл XIX та XX ст. На зм1ну щнностям антропо-, евро- центризму, як i взагал1 щнностям домшування будь-яко! частини ц1лого над щлим повинен настати клнець. Об'еднанню навколо якогось центру, яке виникло шд
впливом iстоpичниx обставин, ^отставляемся ацентpизм, запеpечення бyдь-якиx «центpiв» домiнyвання. Запеpечyeться iдеологiя та пpактика володаpювання, домiнyвання, свавiлля, вiйни - на rapara цiнностей плюpалiзмy, piвнопpавного дiалогy, дискypсy, спiльного наxодження piшень, м^у та злагоди. Децентpацiя постае як необxiдна умова кpитики попеpедньоï eвpопейськоï дyxовноï кyльтypи та каpтини св^у, яку вона сфоpмyвала. У цьому аспектi вiдбyваeться не втpата цшностей, а ïx змiна, яка в^ажаеться y пiдвищеномy iнтеpесi до самотзнання i самоpеалiзацiï особистостi, тypботi ^о оточуючу дiйснiсть (екологiчний pyx) та власну iстоpiю (увага до тpадицiй), пеpеосмисленнi pолi жiнки в ^TOpii' (фемiнiзм), y зpостаючiй пеpеконаностi необxiдностi загальнообов'язковиx моpальниx пpинципiв в iнтеpесаx виживання людства, повеpненнi pелiгiйноï кyльтypи. Це змiна самого способу ставлення людини до св^у. Основу нового мислення yтвоpюe вже не системшсть i пiзнання, а xаос, нелшшшсть. Його коpелятом виступае пpинцип багатомаштносп, децентpацiя та синеpгетика. Biдповiдно до цього починають змшюватися фоpми iнститyалiзацiï теоpетичноï i пpактичноï дiяльностi.
Зpозyмiло, що постмодеpна кyльтypа це не тшьки витвip збентежено1' свiдомостi мислителiв кiнця ХХ ст., це ще й той смисловий пpостip в межаx якого та чи шша piч, той чи iнший феномен набувае специфiчниx ознак власно1' щентифшаци, яка не може не бути обумовленою пpинципами i цiнностями ще1' кyльтypи. Соцiальна допомога не е винятком y цьому випадку.
С^оби теоpетичного осмислення умов власно1' можливост постмодеpною кyльтypою пpивели до фоpмyвання пpактичниx теxнологiй здолання циx pозладiв, але вже не з позици потенцiйниx можливостей, пpедставлениx в утошчнж пpоектаx (побудови свiтлого майбутнього, щеального сyспiльства), а з позицiï швидкоплинносп пpостоpy сьогодення. В цей час вщбуваеться пpоцес pепpезентацiï соцiальноï допомоги, яка була виплекана eвpопейським ^омадянським сyспiльством та iснyвала в межаx модеpноï кyльтypи, зовсiм в шшому pакypсi. Вона пеpестаe бути виключно благодшництвом i стае дieвим способом в^шення пpоблем «коли все змшилося».
Усвiдомлення необxiдностi та pолi сощально1' допомоги y життi сyчасниx суспшьств спpияло збiльшенню кiлькостi наyковиx ^аць, пpисвячениx аналiзy цього явища кyльтypи [4, б, ii, i2, 13, i4]. Але вiдсyтнiсть однозначно!' iнтеpпpетацiï y заpyбiжномy та вiтчизняномy науковому дискypсi, а також однозначноï адpеси пpописки: чи то соцiологiчна, чи псиxологiчна, чи медична, чи педагопчна, - галузь знання - ускладнюе ïï pозyмiння. Кожна з цж сфеp пpетендye на status quo по вщношенню до соцiальноï допомоги, намагаючись пеpетягнyти ковдpy на власний бш. Зpозyмiло, що соцiальна допомога стала своepiдною точкою пеpетинy багатьоx галузей знання, а в такж точкаx на певний теpмiн поняття, як пpавило, отpимyють сугубо ситуацшне значення i смисл. Саме тому, що не зовшм визначено ш саме мiсце дiï, нi паpаметpи, цього напpямy знання, говоpити ^о iстоpичнi пеpспективи цього меxанiзмy коpегyвання соцiальноï взаeмодiï досить складно, якщо y даний момент вона визначена вельми нев^азно i чеpез певний час може мати зовшм шший смисл. Спiльним знаменником в обговоpеннi соцiальноï допомоги е згода щодо ïï мiждисциплiнаpноï сyтностi.
Мехашзми теоретично! машпуляци щодо соцiальноi допомоги з кожним роком стають набагато складнiшими вщ попереднiх i неоднозначними. Оскiльки в простр !! теоретичного осмислення втручаються фахiвцi рiзних наукових галузей, кожна з яких намагаеться перетягнути «ковдру» у свiй бiк, утворюеться дещо парадоксальна ситуацiя, коли практика сощально! допомоги та !! теоретичне осмислення не штегроваш в едине цше, а постають розiнтегрованими елементами едино! цшсносп. При цьому практика набагато випереджае теорда, особливо в останш роки, коли навiть на втизняному ринку працi попит на фахiвцiв цiеi сфери став набагато вщчутшшим1, незважаючи на не зовсiм пдний рiвень заробiтноi платнi у цш галузi. Серед основних претензiй, яю частiше за все висуваються сощальнш допомозi - це начебто притаманш !й теоретична еклектика та методолопчна всезагальнiсть. При цьому залишаеться без уваги той аспект, що мiждисциплiнарний iнтегративний характер соцiальноi допомоги е виправданим у певнш мiрi i вiдповiдае загальнонауковому принципу доповнення Н.Бора. Вiдмова вiд однорiдного бачення сощокультурних процесiв, залучення до наукового аналiзу усiх шкiл i напрямiв науково! думки - ось, що в дшсносп значить застосування принципу доповнення в сощально-гумаштарних науках, до яких максимально дотична й соцiальна допомога..
В силу вiдчутностi жорстко! форматзаци та свое! гнучкостi соцiальна допомога стае дшовим механiзмом здолання перш за все маргшальних виявiв постмодерну. Вона намагалася узгодити новi форми економiчного виробництва та органiзацii, що !х останнiми роками спричинила модифшащя капiталiзму, з соцiальними та ментальними звичками, створюючи пiдrрунтя для нових практик суспшьно! взаемодii, щоб повернути сощальним вiдносинам !хню комунальну, нереiфiцировану природу через соцiальну дiю спрямовану на зм1ну ситуацii. Але в той же час велике пожвавлення, спричинене новим порядком речей (гонитвою за товаром), з одного боку, сприяло розвитку нових форм та технологш сощально! допомоги, !! професюнашзаци та злету (котрi тепер уже не обов'язково надихалися самими проблемами), а, з шшого, непомiтно перетворювало !! на новий та необхщний рiзновид соцiального товару - вщбувалася комодифiкацiя2 соцiальноi допомоги.
На меж ХХ-ХХ1 столiття виникае низка проблем, яю усе бiльше зачiпають iнтереси народiв усiх кра!н. Однiею з таких проблем е проблема глобально! мiжнародноi сощально! сшвпращ. Пiд егiдою ООН у рiзних куточках планети вщкриваються багато чисельнi соцiальнi бюро та служби, активiзуеться волонтерська дiяльнiсть щодо надання сощально! допомоги. Однак ця дiяльнiсть ускладнюеться низкою iнших проблем, обумовлених полiтичним, економiчним i сощальним станом, зростанням сощально! диференщаци, масовим розповсюдженням бщносп, безробiття; розбалансованiстю ринку товарiв та послуг
1 Наприклад, конкурс на спец1альн1сть „соц1альна робота" факультету сощального управлгння Академ1! пращ 1 сощальних в1дносин ФПУ у перюд з 2005 до 2009 рр. вирю у 2 рази. Попит роботодавщв за цей час збшьшився в 1,7 рази.
2 Комодифшащя (в1д англ. commedity - товар, предмет, споживання) - перетворення явищ або процесiв на товар.
y вж pегiонаx св^у; посиленням нацiонально-етнiчниx i теpитоpiальниx сучечок; зpостанням соцiально-псиxологiчноï напpyги в суспшьства Тому не дивно, що сощальна допомога ХХ столiття настiльки сxожа на добpочиннiсть, як найpозвиненiшi монотеютичш pелiгiï на пpимiтивний анiмiзм чи пеpвiснi фоpми iдолопоклонства. Але в той же час pозвиток соцiальноï допомоги - це не поступове сxодження, а скоpiше непеpедбачyвана нелшшнють «завдяки катастpофi та лиxовi» (А. Лефевp). Ïï постiйна pепpезентацiя е своepiдною вiдповiддю на тi pегyляpнi pоз'eднання, якi виникають в постмодеpномy сyспiльствi.
Постмодеpна кyльтypа сфоpмyвала невизначену спiльнiсть людей, в якиx yd елементи визначеностi пiдipванi i шддаються сyмнiвy, а умови пpоживання людей пpиймають xаpактеp глобального та фpагментаpного сyспiльства, в якому не юнуе абсолютниx пpавил та кpитеpiïв оцшки. У. Аутвейт висувае тpи взаемопов'язанж визначення стосовно сyспiльства [1, с. 264]: суспшьство не спостеpiгаeться, суспшьство мае теоpетичний xаpактеp, будь яке твеpдження стосовно сyспiльства ваpте одне одного. Суспшьство не спостеpiгаeться тому, що знаxодиться y станi постiйноï нестабiльностi, i це y ^оцес його дослiдження поpоджye велику кшькють iнтеpпpетацiй. Biдповiдно, сyспiльство е чисто теоpетичним поняттям. I жодного дшсно iстинного його pозyмiння не юнуе. Тодi виxодить, що будь-яке твеpдження стосовно сyспiльства нiчим не в^^зняеться вiд iншиx. Сyспiльство постмодеpнy втpачаe свою цiлiснiсть - y ньому посилюеться загальний безлад, вiдбyваeться pyйнацiя глобальниx соцiальниx стpyктyp, заснованиx на pозyмi чи соцiальнiй неpiвностi [3]. У шзнанш пеpш за все акцент pобиться на категоpiï «сощального», коли вiдмовляються бpати до уваги «стpyктypований xаpактеp» пpоцесy i увага пеpеважно спpямована на опис функцюнування спiльнот автономниx iндивiдiв. Стан суспшьства постмодеpнy - це соцiальний стан постiйноï невpiвноваженостi, мiсце пеpманентноï мобшьносп та змiни, яке не мае певного на^яму.
Якщо модеpн пеpедбачав особливий стан сyспiльства i кyльтypи, де ноpмативним е масове, стандаpтне виpобництво, а паpаметpи дiяльностi кожноï конкpетноï людини задаються включенням ïï до сyспiльноï пpацi, то постмодеpн успадковуе i викоpистовye цю сощальнють дещо змiнюючи акценти: мало бачити в людиш носiя pобочоï сили, слщ забезпечити pозвиток особистостi, тому що найбшьшим виpобничим чинником стае твоpча дiяльнiсть людини. Вивчення iнститyцiональниx засад оpганiзацiï piзниx типiв господаpськиx спiльнот, альтеpнативниx пiдxодiв до оцшки систем стимулювання дозволяе долати жоpсткий виpобничий детеpмiнiзм, вiдмовлятися вiд анатзу та оцiнки господаpськиx ситyацiй i ^оцешв виключно з позицiй економiчноï доцiльностi, пеpеxодити до дослiдження тpyдовоï поведiнки та тpyдовиx вiдносин з ypаxyванням iстоpико-кyльтypниx тpадицiй, плюpальниx моделей пеpсонального та гpyпового вибоpy. Атомошзований iндивiд сучасного сyспiльства вимагае певноï уваги до себе i допомоги в кpитичниx ситyацiяx, бо вщ цього в багатьоx випадкаx буде залежати спокiй i стабiльнiсть суспшьства в цшому.
Акцент все бшьше починае pобитися на пошуку шляxiв ствоpення такиx сyспiльниx умов, в якиx особистiсть могла б ефективно функцюнувати, навiть незважаючи на певш обмеження свого соцiального потенцiалy, викликаш
фiзичними вадами, станом здоров'я, особливостями морально-етичних норм, прийнятих шдивщом. Основними сощальними передумовами такого стану речей е, з одного боку, зростання ваги особистостi в суспшьному буттi, пов'язане i3 iнтелектуалiзацiею працi, змiщенням акцентiв в ощнщ робочо! сили i3 сегменту фiзичних можливостей до И здатностi виконувати квалiфiковану працю, а з шшого -проблеми депопуляци в розвинутих крашах i, отже, потребою максимального використання всiх наявних людських ресуршв. Цьому сприяли також процеси демократизаци полiтичного життя, розбудова та посилення ролi структур громадянського суспiльства у визначенш, опрацюваннi та реалiзацil стратегш суспiльного розвитку, якi проходили на фош урiзноманiтнення суспiльного життя, наростання сощально! гетерогенностi суспiльства, збiльшення кшькосп субкультурних груп. Принципово важливим тепер стае дбайливе ставлення до сощального, власне людського капiталу задля знаходження оптимальних пропорцiй мiж економiчною та сощальною ефективнiстю господарювання. Соцiальнi функцп держави вiдтепер вже не обмежуються турботою про найменш захищенi верстви населення а поширюються на весь спектр сощальних вимог i потреб громадян. Позитивним моментом цього е залучення все ширших верств населення до сощально! допомоги на рiзних умовах, зокрема, доброчиннiй i волонтерськш, пiдвищення активностi i вiдповiдальностi як перешчних громадян, так i фахiвцiв, подальша професiоналiзацiя соцiально! допомоги.
Висновки. Постмодерна культура остаточно змшила тенцшну спрямованiсть соцiально! допомоги вiд доброчинност до ствердження гiдностi iндивiда за будь-яких обставин. Доброчиннiсть та сощальну допомогу поеднуе лише стльна альтруютична настанова. По усiм шшим параметрам - цiлям, методам i структурi, -вони значно рiзняться. Сучасна соцiальна допомога виходить з того, щоб людина, якiй вона надаеться, змогла б обходитися без ще! соцiально! допомоги. Принциповим тут е визнання необхiдностi створення умов вившьнення потенцiй людини; ll благо е самодостатшм критерiем оцiнки сощальних шституцш. Нинi масштаби i стутнь розвитку соцiально! допомоги стають неодмшними показниками цивiлiзованостi суспiльства, проявом принцишв демократ^', соцiальноl справедливостi й гумашзму.
Список л1тератури
1. Аутвейт У. Реализм и социальная наука / У. Аутвейт // Постмодернизм в философии, науке, культуре. - Харьков, 2000. С. 264-278.
2. Бабайцев А.Ю. СМД - методология / А.Ю. Бабайцев // Постмодернизм. Энциклопедия. - Мн.: Интепрессервис, Книжыш Дом, 2001. - С. 756-760.
3. Бурлачук В. Символ и симулякр. Концепция символа в постмодерне / В. Бурлачук // Социология, теория, методы, маркетинг.- 2004. - № 1. - С. 15-29
4. Динамика ценностей в социальной работе / Под ред. Стивена Шардлоу. - Амстердам - К.: Tempus, 1996.-206 с.
5. Ионин Л.Г. Социология культуры: Путь в новое тысячелетие: учеб. пособие / Л.Г. Ионин. - М.: Логос, 2000.- 432 с.
6. Камаева В.В. До питання про дiалектичний взаемовплив сощально! политики та сощально! роботи [Электронный ресурс] / В.В. Камаева // Мультиверсум. Фшософський альманах. - К.: Центр духовно! культури. - N° 58. - 2006 - Режим доступа: http://www.filosof.com.ua/Jomel/M_58/Kamaieva.htm.
7. Кириленко Г.Г., Шевцов Е. В. Философские идеи постмодернизма [Электронный ресурс] / Г.Г. Кириленко, Е. В.Шевцов. — Режим доступа: http://society.polbu.ru/kirilenko philosophy/ch14 i.html.
8. Кутырев В.А. Философия постмодернизма [Электронный ресурс] / В. А. Кутырев. — Режим доступа: http://www.philosophy.ru/library/kutyrev/postmodernphil.html.
9. Лоусон Т. Социология А-Я: Словарь-справочник / Т. Лоусон; [пер. с англ. К.С. Ткаченко]. - М.: Фаир-Пресс, 2000. - 608 с.
10. Лиотар Ж.-Ф. Заметки о смыслах «пост» / Ж.-Ф. Лиотар // Иностранная литература. - 1994. -№ 11. - С. 56-59.
11. Попович Г.М. Моделi сощально! политики i сощальна практика [Електронний ресурс] / Г.М. Попович. — Режим доступу: http://socwd.uzhgorod.ua.
12. Ромм М.В., Ромм Т.А. Теория социальной работы: учебное пособие [Электронный ресурс] / М.В. Ромм, Т.А. Ромм. - Новосибирск, 1999. — Режим доступа: http://socpedagogika.narod.ru/Romm.html.
13. Социальная политика и социальная работа: гендерные аспекты / Под ред. Е. Ярской-Смирновой. - М.: РОССПЭН, 2004. - 292 с
14. Тюптя Л.Т. Концепщя нас^зно! тдготовки фаывщв i3 сощально! роботи / Л.Т. Тюптя // Актуальш проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: з6. наукових праць. - К.: Уншерситет «Украша», 2004. - 448 с.
15. Хассан I. Культура постмодершзму / I. Хассан // Вшно в свит. - 1999. - №5. - С. 99-111.
Буяшенко В.В. Социальная помощь в контексте культуры постмодерна // Вчеш записки Тавршського национального ушверситету iм. В. I. Вернадського. Серш: Фiлософiя. Культурологiя. Политологи. Соцiологiя. - 2010. - Т. 23 (62). - № 2. - С. 119-129.
В статье исследуется специфика социальной помощи в контексте постмодерной культуры. Анализируется, каким образом принципы постмодернизма нашли своё отражение в теоретическом понимании и прикладном аспекте социальной помощи, определяются факторы обуславливающие специфику современной репрезентации социальной помощи.
Ключевые слова: постмодерная культура, плюрализм, междисциплинарность, благотоворительность, социальна помощь.
Buyashenko V. Social care in the context of postmodern culture // Scientific Notes of Taurida National V.I. Vernadsky University. Series: Philosophy. Culturology. Political sciences. Sociology. - 2010. -Vol. 23 (62). - № 2. - P. 119-129.
Peculiarity of social care in postmodern cultural context is studied in this article. The author analyzes in which way the principles of postmodernism are reflected in theoretical understanding of social care and its practice and determines factors of up to date specificity of social care representation.
Keywords: postmodern culture, pluralism, interdisciplinary approach, charity, social care.
Поступило в редакцию 13.10.2009
