CC BY
72
5. Данильян О. Специфжа формування правово! культури в транзитивному сусшльстт / О. Данильян // Наук. зап. Харк. ун-ту Повггр. Сил. Сощальна фiлософiя, психологiя. - 2006. - Вип. 2 (26). - С. 3-9.
6. Скуратавський А. Правова культура в контекста особливостей розвитку сощального буття украшського сустльства та нацiонального характеру украшцш / А. Скуратшський // Вiсн. Укр. акад. держ. управлшня. - 2002. - № 1. - С. 255-261.
7. Чигршов В. I. Державотворча традищя Укра!ни: полiтико-культурний вимiр / В. I. Чигршов, I. О. Полщук. - Х. : Х1БМ, 2006. - 380 с.
СТАНОВЛЕНИЕ ДЕМОКРАТИЧЕСКОЙ ПРАВОВОЙ КУЛЬТУРЫ В УКРАИНЕ: КОНСТИТУЦИОННЫЙ КОНТЕКСТ
Калиновский Ю. Ю.
Проанализированы взаимовлияние конституционного процесса в современной Украине и становление демократической правовой культуры отечественного социума. Утверждается, что Конституция Украины 1996 г. дала толчок развитию демократической правовой культуры в нашей стране. В то же время подчеркивается, что ряд факторов объективного и субъективного характера тормозят становление правовой культуры европейского образца в нашем государстве.
Ключевые слова: конституционные нормы, правовая культура, гражданские права.
CONSTITUTIONAL NORMS, AS A CAUSE OF DEMOCRATIC LEGAL UKRAINIAN CULTURE'S FORMATION
Kalinovsky Y. Y.
In the article is analysed the interference of constitutional process of the modern Ukraine and the democratic legal Ukrainian culture s formation of native society. It was affirmed, that the Constitution of Ukraine of1996 stimulated the development of democratic legal culture in our country. At the same time was noted, that several factors with objective and subjective nature impede legal culture's formation of European model. Key words: constitutional norms, legal culture, civil law.
УДК 340+1
Н. В. Кушакова-Костицька, кандидат юридичних наук, доцент
НАУКОВИЙ ДИСКУРС ЯК 1НСТРУМЕНТ НАУКОВОГО ДОСЛ1ДЖЕННЯ: ПРОБЛЕМН1 ПИТАНИЯ
Розглянуто питання теоретичного i практичного застосування наукового дискурсу як iнструменту наукового до^дження соцуму i держави, полтики i влади.
130 © Кушакова-Костицька Н. В., 2010
Проaнaлiзовaно походження поняття «дискурс» i його змкт, надано його можливi класифжацн в контекстi рiзних наукових теорт.
Ключовi слова: дискурс, дискурс-аналiз, наукова методологiя, постмодерн, рацiоналiзм, сощальна полтика, влада.
Актуальтсть проблеми. Сьогодш як школи ми вщчуваемо розрив мiж теоретичним знаниям у гумаштарнш сферi (особливо це стосуеться фшософи, соцюлоги, политологи) та реалiями нашого повсякденного життя, де фактич-но немае мiсця i практичного застосування певним науковим абстракцiям i поняттям, розробленим i широко описаним у вщповщнш науковiй лiтературi. Прагматична епоха, орiентована на розвиток техногенно! цившзаци, замовляе та шдтримуе лише п напрацювання, як1 можна осягнути з позицiй рацюналь-ностi, практичного застосування, можливосп отримання матерiальних при-бутк1в i моральних дивiдендiв, на як е соцiальнi замовлення i на як1 видм-ються кошти з боку зацiкавлених осiб та оргашзацш. Так звана «чистая» наука, певш абстракци, притаманнi насамперед фшософським дослiдженням, все бiльше вiдходять у площину погано оплачуваного хобi, втрачають сво! науко-вi i свггоглядш функци через вiдсутнiсть чико!, зрозумшо! i корисно! для суспiльства щеолопчно! спрямованостi, розмитiсть формулювань, надуманi поняття, яш народжуються i тут же вмирають на сторiнках монографiй та шших наукових праць, так i залишившись дитям «мертвонародженим». Одним з таких проблемних, на нашу думку, понять, що залишилися в межах вузьких i вельми абстрактних дослщжень, е поняття наукового дискурсу. Тому вважа-емо актуальним проаиалiзувати це поняття з позицш постмодернiзму, шших фшософських течiй та наукових дослщжень на предмет його змiстовностi, доцшьносп i практичного сенсу як вщомого теоретичного концепту.
Аналгз основних джерел / публгкацш. Вважаеться, що дискурс - поняття постмодершстсько! фшософи, яке фшсуе конкретний iсторичний стан дискурсивного середовища, що конституюеться як результат соцюкультурно! детермшаци (регуляци, контролю й обмеження) дискурсивних практик [1]. Це поняття ввiв М. Фуко в робот «Порядок дискурсу» (1970), присвяченш осмис-ленню сутностi i мехаиiзмiв соцюкультурно1 детермшаци та контролювання дискурсу. Пiзнiше це поняття було розвинуто i дослщжено в рiзних аспектах i рiзних наукових галузях. Унасл1док цього сьогоднi розроблено таш концеп-ти, як iсторичний, полггачний, фiлософський, фiлософсько-правовий, соцю-логiчний, математичний, комунiкативний, лiнгвiстичний, поетичний, реклам-ний, художнш, агрономiчний дискурси тощо. Останш декшька десяткiв рошв в Укрш'ш захищено близько 100 дисертацiйних робп; присвячених дискурсу переважно у галузi фшологи, мистецтво- i лiтературознавства, фшософи, е також роботи у галузях политологи, соцюлоги, сощально1 комушкаци, ютори, права [2-6]. Серед вiтчизняних дослщнишв у галузi гуманiтарних наук зазна-чимо насамперед таких, як М. Попович, Л. Петрова, Ю. Лобода, В. Лук'янець,
О. Кравченко, Л. Озадовська, В. Бурлачук, О. Вергун, А. Овчиншкова, А. Андруав, О. Варениця, В. Войналович, М. £нш, А. Ермоленко, Н. Кравченко, А. Мельник, Г. Яворська, I. Малик, I. Победоносцева та ш.
Формулювання цтей. На сьогодш в контексп постмодершстських до-слщжень пiд поняття «дискурс» шдводиться будь-яка культурна, зокрема текстуальна, практика. Отже, для його дослвдження звернемося до аналiзу постмодернiстських концепцш, найбiльш поширених у фшософп ХХ ст., на-веденого в колективнш монографп [7], а також у роботах [8; 9], присвячених аналiзу дискурсу i дискурсивним практикам.
Анализ проблеми. I. Щоб адекватно зрозумгга головну особливiсть фь лософського постмодерну, слад, на думку деяких авторiв [7, с. 141], поруши-ти питання: як1 висновки з факту непереборно! проблематичностi основ фь лософп роблять теологи, рацiоналiсти та постмодершсти?
На думку теологiв, цей факт однозначно доводить «ютину Одкровення».
Рацюналтти вважають визнання цього факту тотожним «смерп» фшософп i наголошують на тому, що постмодернiсти, якщо !х концепцiя вiдмiнна ввд теоцентристсько!, повиннi запропонувати для фшософп тдстави «нооло-пчно» бiльш бездоганнi, шж тi, якi пропонують мислителi Премодерну i Модерну.
Постмодершсти ж нагадують рацiоналiстам, що, незважаючи на спроби створити логично бездоганнi шдстави фшософп, жодному рацюналюту так i не вдалося вщкрити чи сконструювати так1 шдстави, з чого постмодернiсти роблять висновок про те, що фшософський дискурс приречений розвиватися на ризи-кових, умовних тдставах зашсть того, щоб розшукувати бездоганнi основи чи прирiкати фшософш «на смерть». З огляду на умовшсть фiлософiчних подстав всi культури фiлософування повиннi бути рiвноправнi. Але ж з прагматично1 точки зору m про яку рiвноправнiсть премодершстсько1, модершстсько1 i пост-модершстсько1 культур фшософування не може бути й мови.
Постмодершсти вважають, що рацюналютична культура фшософування - це лише особливий рiзновид метафiзики юторш з «happy end» i вона немае жодних прав на прившейований статус в европейськш культурi; ^м того, немае жодних пiдстав ощнювати послiдовну змiну фiлософiчних культур як юторичний прогрес у фшософп1.
1 Постмодернiсти знайшли певне виправдання iснуванню сучасних фiлософiв: нехай фшософш так i не змогла стати единою й остаточно обгрунтованою системою мислення, це доводить лише те, що вона в принцип не може стати такою. Коли вва-жати фшософш системою мислення, свггоглядом, то вона досить шдиввдуальна i суб'ективна, а це автоматично заперечуе доцiльнiсть iснування «голих» фшософш та викривае «паразитаршсть» !х становища. Звичайно, якщо рацюналюти визнали «смерть» фшософп у ХХ ст., це вщповщно означае «смерть» фшософш, а вони в основ-нiй свогй май явно ще не готовi до «самогубства», чим, видаеться, переважно зумов-лена поява постмодернiзму.
Природний стан фшософи для постмодершспв - стан еретичного дискурсу (який видаеться «скандалом» лише для метафiзикiв рацiоналiзму). Будь-який дискурс з позицш постмодерну - це прояв eoni до влади якогось мовного ствтовариства, зокрема це стосуеться фыософського дискурсу постмодерну.
Головна мета еретичного дискурсу - звшьнити сввдомють його учасни-к1в вщ щеолопчних шор, iдеалiзму, для того щоб зрозумiти насамперед причини, через як просвiтництво стало джерелом глобальних екзистенщальних загроз, тверезо оцiнити його соцюкультурш, iдейнi, концептуальнi пiдстави1. Фшософський постмодерн, таким чином, - це культура фшософувания, яка викривае метафiзику Нового часу як «рацюналттичне марнов1рство». Хоча декларуеться те, що постмодерн не зводиться лише до критики, нашР автори [7], однак, не пояснюють, що фактично корисного пропонують для розвитку цивЫзаци апологети постмодершзму.
Прибiчники постмодернiстiв вважають, що теорiя постмодерну «просто i природно випливае з канпвського вчення про Просвггництво. У нiй немае нiчого мютичного, iррацiонального, антигуманного»; проте логiка просви'-ницького рацiоналiзму - «логiка панування глобальних схем над особистiстю i культурою», стратегiя Модерну - «стратепя тотального придушення в iм'я свободи» [7, с. 140].
Але шсля критики «просвiтницького рацiоналiзму» з боку постмодершспв видаеться несподiваним такий висновок: протиставляючи свiй дискурс апокалштичному дискурсу рацiоналiзму, вони характеризують його як про-свiтницький дискурс. У контексп еретичного дискурсу слово «просвггаицтво» означае багатовiкову практику викриття хибних аиокалштичних дискурсiв. «Апокалiптичний дискурс» у постмодершспв означае будь-яку когнiтивну практику, агенти яко! вiрять, що ця практика обов'язково приведе людство до остаточного тзнання свiту, обдаруе людство 1стиною, увiнчае iсторiю мета-фiзичним «happy end».
Жак Деррвда може не дуже скромно, але надзвичайно слушно заявляе, що «ми - просвiтителi Нового часу, будемо i далi викривати удаваних апос-толiв, "облудних посланщв", яких нiхто не посилав, брехушв i невiрних, бундючшсть i чванливiсть усiх, обтяжених кторичною мiсieю, яких нiхто Hi про що не просив, яких шхто шчим не надiляв. Продовжимо ж кращу апокалiптичну традицiю, викриваючи хибш апокалiпсиси». Отже, насправдi йдеться не про заперечення апокалштично1 традицп, а про li продовження, як
1 Отже, фактично, постмодершсти збираються не створити нову систему мислен-ня, а лише критично ощнити надбання попереднижв.
2 Шд «нашими» маеться на увазi частина впчизняних (украшських) фшософш, 1х не зовам «мовчазна бшьшкть», на яку вказують французью постмодернiсти як на одну з основних особливостей сучасностi [2, с. 55-58].
можна було б зрозумгга з викладання (вшьного переказу) ще1 теори нашими авторами [1]. Як висновок до теори постмодерну вони надають таке заува-ження: «бути ращоналктом у наш час означае бути у полон! гранднарати-BiB1 Модерну, фшософський ж постмодерн - це фшософГя тих, хто мае мужшсть самостшно скористатися сво!м розумом i не довГряти шяким гранднаративам»2.
Важливим поняттям у сучаснiй науковiй методологи визнаеться науко-вий дискурс - «багатовжова практика спiвтовариства творщв науки, розгля-нута в сукупностГ всГх ii соцюкультурних вимГрГв», яка мае свш «ктцевий словник»3.
Сучасне вгдновлення методолопчно1 культури зумовлено такими чин-никами: виникненням i розвитком «наук про складшсть»: синергетики, не-рГвноважио1 термодинамiки, нелшшно1 динамiки, теори катастроф i бГфурка-щй, космомжрофГзики тощо. Ц науки змГнюють традицiйний характер науко-вого пiзнання, що спонукае сучасних учених заявляти про виникнення «ново1 науки», «ново1 методолопчно1 культури», «нового планетарного комушкатив-ного праксису», «ново1 планетарно1 культури» i под.
Отже, поняття про дискурс перетворилося на ключовий концепт сучас-но! методологи гуманiтарних наук, зокрема фшософи права, а загальне вчен-ня про дискурс призвело до появи дискурс-аналiзу, що, у свою чергу, при-звело до появи таких нових наукових дисциплш, як психолшгвютика, соцю-лiнгвiстика, герменевтика мови i т. д. Сьогодш немае единого визначення поняття дискурсу, найчаспше тд цим термiном розумшть:
- надфразовий взаемозв'язок слГв;
- самоузгоджений текст;
- усно-розмовну форму тексту;
- взаемодш особистостей;
- дiалог;
1 Термш «гранднаративи» важко залишити поза увагою - його не знайдеш у жод-ному словнику, у жодному «дискурс!» (науковому чи не дуже). Автори його «розшиф-ровують» як «вдеолопчш казки», вшьно поеднуючи англiйськi слова «grand» та «narrative», створюючи в ход! мiркувань щодо наукового дискурсу свгй власний ано-мальний «дискурс» сучасного захГдного постмодерну, який полягае насамперед у за-стосуванш шоземних сл1в, незвичним чином використаних на украшський манер, численних цитувань гнших дослГдникГв та власних мГркувань про «науковГ та фшо-софсью гстини».
2 Як бачимо, коли вже мае моде вшьна «iнтерпретадiя» постмодершзму з боку авторгв [7], виникае низка риторичних запитань, наприклад: коли постмодершсти на вщмгну вгд гнших фшософ1в користуються власним розумом, то чим користувалися !х попередники та користуються гншГ науковцГ?
3 Чому, власне, цей словник мае бути «кгнцевим»? Вш розвиваеться таким самим чином, як будь-який «живий» тезаурус чи национальна мова, з якою весь час його по-рГвнюють автори [7, с. 16-17].
- полшог;
- мовленневу практику;
- «мову в мовЬ> тощо.
Головне, як ввдзначають автори [7, с. 15], що в неозорш множинi рiзних визначень дискурсу немае i не передбачаеться такого його визначення, яке можна було б вважати вiрним. Тут виникае логiчне запитання: який сенс роз-робляти концепцiю дискурсу взагалi, якщо неможливо визначити, що це е? Адже без визначення предмета наукового дослвдження неможливо його здш-снювати. Як оперувати чи аналiзувати цей дивний концепт (науковий дискурс), коли вш аргюп не може бути визначений? Звичайно, вiдповiдi на щ запитання автори дослiдження наукового дискурсу не дають, отже, ввдзначають, що сво! зусилля вони зосередять на аналiзi перетворення цього лшгвютичного концепту на ефективний методологiчний шструмент трансдисциплiнарних дослвджень.
Спочатку дискурс тлумачився як «функцюнальний стиль мовлення», що можна було визначити формулою: дискурс = тип текстiв + граматика. Його можна тлумачити i як абстракт нацюнально! мови, тобто як сурогатну «пвд-мову» живо! мови, 11 «субмову», тобто своерiдну «мову в мовп»1. У цiлому численш мiркування про дискурс, на мою думку, можна узагальнити i визначити його як «конкретний напрям сприйняття дiйсностi через мову».
Зважаючи на лiнгвiстичну iнтерпретацiю, кожен дискурс е «можливим (вiртуальним) свiтом», а нацюнальна мова - мультиверсумом, в якому вiльно виникають, еволюцiонують, сшвюнують «паралельнi» унiверсуми можливих «свiтiв». Знов-таки виникае запитання: яка перспектива ще! теори з огляду на очевидну сучасну мовну iнтеграцiю, на майбутню телепатiю? Очевидно, що мова як така (зокрема, про яку пишуть автори [7]) буде невербальною, яка в такому випадку доля дискурав? На жаль, у перспективi цю теорiю автори «Сучасного наукового дискурсу» не розглядають.
Цiкавим прикладом дискурсу е пол^ичний дискурс, який вщносять до найпростiшого i визначають як «укра!нську (або будь-яку iншу нацюнальну) мову, що використовуеться полiтиками, париями або владними структурами для досягнення таких цiлей, як суспiльний консенсус, прийняття полiтичних та соцiально-iдеологiчних стратегш тощо.
Щдкреслюеться, що едино! класифшацп дискурсiв немае. Але наводять-ся так найпоширенiшi види дискурсiв: тематичнi, конфесiйнi, професшт,
1 На ввдмшу ввд авторiв [1] вважаемо, що дискурс не е субмовою саме национально! мови. Так, програмютський сленг мае спiльнi риси в уах мовах, вiн мае наднацю-нальний чи позанацiональний характер i вiдображуе загальну тенденцгю мовно! ште-грацil на базi англiйськоl мови. Це, видаеться, можна вщнести i до iнших дискурс1в, отже, дискурс мае транснацюнальний характер, а не нацюнальний, як то стверджують згадаш автори, пропонуючи читачевi сприйняття вих дискурсiв через «дискурс на-цюнально!
метадискурси, дискурс влади. Постмодершсти свою стратепю щодо «дискурсу влади» позначають термшом «реконструкщя».
У рамках дискурс-аналiзу будь-який дискурс одночасно розглядаеться i як лiнгвiстичний, i як соцюкультурний феномен. Дискурс-аналiз базуеться на припущенш, за яким будь-яка соцюкультурна дiйснiсть не тiльки влаштована, а й еволюцюнуе так само, як i жива нацiональна мова (це положення видаеть-ся хибним, бо мова еволюцюнуе в напрямку передавання шформацп невер-бальними засобами, як уже вказувалося; важливим видаеться сприйняття шформацп («текслв») не вербально, а на рiзних рiвнях - фiзичному, ефiрно-му, ментальному тощо).
Дискурси умовно подшяють на нормальнi та аномальш, причому дискурс-аналiтик не визнае, що нормальш дискурси е прившейовашшими, нiж аномальнi (отже, всi дискурси приймаються незалежно вiд !х сприйняття чи несприйняття, «результатом аномального дискурсу може бути все, що за-вгодно, - ввд нiсенiтницi до штелектуально! революцп» [7, с. 30]).
Отже, науковий дискурс - це i певна мова науки, вироблена науковим спiвтовариством, i певнi правила користування цiею мовою. Тому термш «дискурс» можна вважати тотожним термiну «дискурсивна практика» [7, с. 76].
З чим зовам важко погодитися, так це з висновком про те, що тд впли-вом фшософп дискурсу в цариш «комп'ютерсайенс»1 формуеться нова мето-долопчна культура дослiджень комп'ютерного дискурсу в сукупносп всiх його проявiв, бо це зовам не входить до сфери штереав комп'ютерних наук, тим бшьше що подiбний дискурс-аналiз не мав би там нiякого практичного сенсу. Узагал^ в результатi студшвання «Сучасного наукового дискурсу» читач може скласти уявлення про те, що його автори мали на увазi шд науковим дискурсом, але зовам вислизае сенс застосування наукового дискурсу як нового наукового методолопчного тдходу.
II. Безперечно, заслуговуе на увагу постмодернiзм Жана Бодрiйяра, Мшеля Фуко та iнших французьких соцюлопв, насамперед робота Бодрiйя-ра «У затшку мовчазно бiльшостi, або шнець соцiального» (1982). Елегантна, красива i досить оригiнальна теорiя Бодрiйяра зводиться до того, що юнуван-ня соцiологil у сучасному суспiльствi втрачае сенс. 1снуе певна межа, за якою питання про лшший сощальний лад перестае бути соцiологiчним i перетво-рюеться на рiзновид питання про сенс життя, перебудову свггу тощо.
Соцiальна полiтика включала сощальне пiзнання i самосвiдомiсть мас. З часом справу сощального пiзнання перебрала на себе сощолопя. Соцiаль-
1 Викликае певнi сумнiви вживання таких виразш, як «комп'ютерсайенс» замiсть «комп'ютерш науки», а також «комунiкативний праксис» замiсть «практика сп1лку-вання», тобто незрозумшо, чим викликана необхiднiсть вживати англiйськi термiни, коли е аналопчш власнi украiнськi, адже сучасна укра!нська мова i без того досить анплзована.
не ж розумiеться як деяка ушверсальна форма соцiальних вадносин. Напри-кiнцi ХХ ст. В. Бурлачук [8] на основi концепцп Ж. Бодрiйяра робить такий лопчний висновок: проблема соцiального наприкiнцi ХХ ст. формувалася за допомогою соцюлогп, сощально1 полiтики та соцiалiзму. Концепщя Бодр^-ра щодо соцiального зводиться до машфесту: «Усе хаотичне скупчення со-цiального обертаеться... навколо мас», «Мовчання мас, безмовнiсть мовчазно1 бшьшосп - от едина iстинна проблема сучасносп» [8, с. 50]. У зикненш з масою соцiальне розпадаеться, бо воно передбачае певну класову диференць ацiю суспiльства.
Для Бодр^ра iсторiя соцiального - iсторiя його експансп. Це також чудово дослiдив М. Фуко у працi «Iсторiя божевiлля за класично1 доби». За Бодршяром i Фуко, соцiальне заявляе про себе в процеа шституцюнал1зацп ставлення до маргiнальних груп (рашше до них вiдносили бщняшв, розпус-ник1в, богохульников, навiжених, божевiльних i под., сьогодш - це iммiгранти, злочинцi, ж1нки). 1снували суспiльства, яш обходилися без соцiального i тер-мiна «вiдносини». Соцiальне виникло на уламках символiчних i ритуальних суспшьств, i його перiод життя обмежуеться вузьким промiжком мiж «добою символiчних формацiй» i виникненням нашого суспшьства, де воно вже не живе, а вгасае. Соцiальне - це залишок, а коли залишок досягне масштабу усього суспшьства, соцiалiзацiя завершиться.
Сощалъне 1снуе лише у просторI перспективи (як I все решта). Пер-спективи е рiзновидом симуляци. Павло Флоренський дiйшов висновку про те, що перспектива е одним iз можливих тлумачень свиу. Сучасна доба вза-галi почала вщмовлятися вiд самого принципу перспективи, на змiну якому прийшли поняття моделi та гiперреальностi. У моделi реальнiсть перетво-рюеться на гшерреальшсть. Модель - це бiнарний код, яким охопленi всi повiдомлення нашого суспшьства, тобто потш шформаци будуеться за принципом «питання - вщповадь». Сприйняття свiту передбачае знання коду, а не розумшня реальностi, а спомб поводження зi свiтом наближаеться до читання.
На вiдмiну вщ концепцil полiтики М. Вебера (политика охоплюе всi види дiяльностi iз самостiйного керiвництва; центральним змiстом полиики за-лишаеться ставлення до влади), Бодрiйяр вбачае в полiтицi деякий конкретно-iсторичний феномен, котрий не можна визначити самим лише ставленням до влади (як i Фуко). 1з появою мас, «населення» предмет политики суттево змi-нюеться. Покарання, заборона та стягування вже не залишаються основними функцiями влади. Формуеться новий мехаиiзм влади, який Фуко називае «бiо-влада». Влада «розташовуеться й здiйснюеться на рiвнi життя, роду, раси i масових феномешв народонаселення». Бодрiйяр вважае, що такий зв'язок политики iз сощальним (у Фуко - з народонаселенням) зумовлюе зникнення само'1 полiтики: сощальним поглинаеться полпичне. «Починаеться доба
Шлковшш гегемони сошального та eK0H0MÎ4H0ro, i полггичному залишаеться бути лише дзеркалом - ввдбитком соцiального у царинах законодавства, iH-ститушональносп та виконавчо1' влади» [8, с. 55].
Зникнення полiтичного пов'язане з втратою репрезентативностi, з яко1 воно почало свое юнування. Сдиний референт, що залишився (замiсть народу, класу, пролетарiату, об'ективних умов), - це «мовчазна бшьшкть».
Головна царина, де виникае найбшьша загроза для системи, - сфера символiчного, бо вона скасовуе принцип реальностi, на якому базуеться су-часне суспiльство з його бшарним кодом та опозицiями. Такими реальностями, за Бодршяром, що прийшли iз сфери символiчного, е виклик, смерть, розбещування i ритуал. Виклик вш вбачае у феномеш сучасного тероризму. Репресивний характер соцiалiзацiï життя почався iз встановлення заборони на смерть. У результат сучасне сустльство перетворюе себе на сустльство смертi, стае «культурою смертi». У такому штереи суспiльства до явищ насильницько-катастрофiчноï смертi треба вбачати не невщомий вияв садизму, а почуття перетворення i спокути.
За Бодрiйяром, вiдстояти свободу в сучасному суспiльствi можна лише за допомогою символiчного виклику, який кидають водночас безпещ i своему власному життю, однак найпотужнiшим викликом соцiальному е поява «мов-чазноï бiльшостi». Формi опору мовчазноï бiльшостi соцiальному ввдповщае концепцiя дворiвневоï комунiкацГi (на першому рiвнi мiкрогрупи код роз-шифровують, на другому - код привласнюють i перетворюють, перетворене послання втрачае сенс). Отже, сутнiсть нашоï сучасностi полягае у проти-стоянш мовчазно1' бiльшостi нав'язуванiй ш сощальносп.
На жаль, В. Бурлачук не робить шяких висновкiв i не надае власного розумiння поставлених соцюлопчних проблем у роботi «Жан Бодршяр, маси i "шнець соцюлоги"». Але на основi його аналiзу концепцш Бодрiйяра i Фуко, к1нця политики i соцюлоги можна зробити висновок i про шнець дискурсу як шструменту дослiдження соцiуму i держави.
III. Звернемося до сучасних украшських фiлософiв - розглянемо поняття дискурсу з позицш одного з найввдомших наших учених, директора 1нституту фiлософiï НАН Украши академiка Мирослава Поповича. На його думку, дискурс - це сукупшсть установок, що визначае, як речення можуть, а яш не можуть бути задаш у повному контекстi. Учений вказуе, що вш ви-бирае саме такий сенс термiна «дискурс», бо тсд йому яснiше постае сама проблема: з'ясувати умови взаемного розумшня (i нерозумшня) людей, що вступають у спiлкування. Ця одвiчна проблема, однак, не розв'язуеться в рамках його статл «Поняття "дискурс" у метафоричному та лопко-лшгвютичному розумшш» [9], а наведенi визначення можуть лише поглиби-ти непорозумiння мiж автором i читачем. Численнi цитати в його робот не прояснюють сутшсть поняття дискурсу, а складна, специфiчна логiка у ви-
кладенш матерiалу, як то кажуть дискурс-аналiтики, може навiть активiзува-ти негативну «експресивну дiяльнiсть», про яку згадуе автор [9, с. 35]. На особливу увагу заслуговуе положения про те, що ефектившсть дп може бути вимiряна точно (навпъ коли йдеться про и певну ймовiрнiсть). Виникають й iншi запитання. Так, автор закликае до аналiзу колективного екстазу як до надзвичайно перспективного, не вказуючи, що саме вш вiд нього оч^е i як це пов'язано з фшософським розумiнням поняття дискурсу. Не шакше як його можна осягнути саме в станi такого колективного екстазу [9, с. 35].
Висновки. Аналiзуючи сучасш дослiдження на тему дискурсу, можна констатувати: це поняття суттево залежить ввд його осмислення i формулю-вання певним автором, причому вiдсутне чiтке i зрозумше визначення дискурсу в рiзних наукових дослiдженнях, зокрема присвячених науковш методологи, фшософп, соцюлогп тощо. Мае мюце й певна «мода» на його вико-ристання в гумаштарнш лiтературi саме завдяки його розмитосп i абстракт-ностi, що зумовлено претензiею на формальну зовшшню «академiчнiсть», «науковiсть» чи навiть «штелектуальшсть» текстуального стилю. Видаеться, що в контекст новiтнiх фiлософських, фiлософсько-правових та шших до-слiджень, пов'язаних iз сучасною суспiльною органiзацiею, орiентованою на технологи, так1 абстрактш концепти, як дискурс, втрачають актуальнiсть i певш рацiональнi обгрунтування для подальшого використання i в теоретичному, i тим бiльше в практичному сена.
Л1ТЕРАТУРА
1. Можейко М. А. Порядок дискурса / М. А. Можейко // Постмодернизм : энциклопедия. - Минск : Интерпрессервис, 2001. - С. 592.
2. Петрова Л. В. Фундаментальш проблеми методологи права (фшософсько-правовий дискурс) : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук / Л. В. Петрова ; Нац. юрид. акад. iм. Ярослава Мудрого. - Х., 1998. - 36 с.
3. Ягодзшський С. М. Науковий дискурс в умовах шформацшного суспшьства: методолопчний i соцiокультурний аспекти : автореф. дис. ... канд. фшос. наук / С. М. Ягодзшський ; Ки!в. нац. ун-т ш. Тараса Шевченка. - К., 2008. - 19 с.
4. Андруав А. В. Соцюантрополопчний дискурс фшософп постмодерну : автореф. дис. ... канд. фшос. наук / А. В. Андрусш ; Львiв. нац. ун-т iм. 1вана Франка. -Л^в, 2007. - 20 с.
5. Варениця О. П. Постмодершстський дискурс: радикальнi спроби оновлення фшософп : автореф. дис. ... канд. фшос. наук / О. П. Варениця ; Ки!в. нац. ун-т iм. Тараса Шевченка. - К., 2002. - 16 с.
6. Яворська Г. М. Прескриптивна лшгвютика як дискурс (методолопчний, со-цюлшгвютичний, етнокультурний аспекти) : дис. ... д-ра фшол. наук / Г. М. Яворська ; НАН Украши ; 1н-т мовознавства iм. О. О. Потебш. - К., 2000. - 400 с.
7. Лук'янець В. С. Сучасний науковий дискурс: оновлення методолопчно! культури / В. С. Лук'янець, О. М. Кравченко, Л. В. Озадовська ; Благод. орг. «Центр практично! фшософп» ; НАН Укра!ни, 1н-т фшософп iм. Г. С. Сковороди. - К., 2000. - 303 с.
8. Бурлачук В. Жан Бодршяр, маси i «кшець соцюлогп» / В. Бурлачук // Соцюлогш: теорш, методи, маркетинг. - 2003. - № 2. - С. 46-59.
9. Попович М. Поняття «дискурс» у метафоричному та логжо-лшгвгстичному розумшш / М. Попович // Фшос. думка. - 2003. - № 1. - С. 25-36.
НАУЧНЫЙ ДИСКУРС КАК ИНСТРУМЕНТ НАУЧНОГО ИССЛЕДОВАНИЯ: ПРОБЛЕМНЫЕ ВОПРОСЫ
Кушакова-Костицкая Н В.
Рассмотрены вопросы теоретического и практического использования научного дискурса как инструмента научного исследования социума и государства, политики и власти. Проанализированы происхождение понятия «дискурс» и его содержание, даны его возможные классификации в контексте различных научных теорий.
Ключевые слова: дискурс, дискурс-анализ, научная методология, постмодерн, рационализм, социальная политика, власть.
SCIENTIFIC DISCOURSE AS AN INSTRUMENT OF THE SCIENTIFIC RESEARCH: THE PROBLEM QUESTIONS
Kushakova-Kostytska N. V.
It is considered the questions of theoretical and practical using of the discourse as an instrument of the scientific research of the social and the political life, the state and the power. It is analyzed the origin of the concept «discourse» and its content, it is given its possible classifications in context of the different scientific theories.
Key words: discourse, discourse-analyze, scientific methodology, postmodern, rationalism, social politics, power.
УДК 340.12+1:316.3
1.1. Коваленко, кандидат фшософських наук, доцент; М. А. Рубащенко
ПРО ДЕЯК1 Ф1ЛОСОФСЬК1 ПРОБЛЕМИ ПРАВА В ГЕРМЕНЕВТИЧН1Й КОНЦЕПЦП ПОЛЯ Р1КЬОРА
Розглянуто основт положення герменевтичноI концепци Поля Ргкьора. Показано взаемозв 'язок права з фшософсько-правовою герменевтикою через категори «суб'ект права», «лтгвгстичний простгр», «правосуддя». Розкрито гуматстичний сенс герменевтичноI рефлексп проблем судочинства та справедливостг.
Ключовi слова: правова герменевтика, суб'ект права, правова ¡дентичтсть.
140 © Коваленко I. I., Рубащенко М. А., 2010
