CC BY
12
moral and ethical responsibility of a doer
Manuylov E. M.
The aticle deals with the essence and structure of moral and ethical responcibility of a doer and proves that moral and ethical responcibility of activity subject unlike the legal and professional liability is internal component of responsibility that characterizes personality as a private individual beyond their social role.
Keywords: morality, ethics, responcibility, activity, professional activity, personality, society.
УДК 130.122
А. П. Алексеенко, доктор фшософських наук, професор; В. Г. Левчук, кандидат фшософських наук, доцент
системний характер духовност1 у дискурс православно! ф1лософп
Розглянуто духовтсть як феномен у цiлiсностi як едтсть ращонального та iр-ращонального, шанентного та трансцендентного. Вияв духовностi як системного явища свiдчить про перетворення, урезультатi якого здшснюеться перехiд вiд одного ятсного стану до тшого. У виявлент духовностi видыено певт ступет, кожна з яких дозволяе людин тднятися вгору шляхом духовноI досконалостi. Показано необ-хiднiсть поеднання науково-фыософського i фiлоcофсько-теологiчного пiдходiв для пояснення духовностi.
Ключовi слова: духовтсть, цiлiснiсть, системтсть, ращональне та iррацiональ-не, iманентне та трансцендентне, апофатичний та катафатичний
Актуальтсть проблеми. Рiзноманiття пiдходiв до вивчення проблеми духовносп свщчить про те, що йдеться про складний багаторiвневий феномен. Разом з тим розгляд духовносп насамперед як iррацiонального, що виходить за меж ращонального осмислення, яке важко виразити ращональними методами, створюе певш трудност в и розумшш. Але духовтсть завжди виявля-еться в цьому свт, в людиш, в суспшьств! у цшому. Тому и ращональна складова може бути подана певним чином i виражена ращоналъно. Проте слщ зазначити, що розумшня духовносп як трансцендентного пов'язане з певни-ми труднощами.
Метою статп е з'ясування можливост фшософсько-теолоочного шд-ходу, що дозволить полегшити i доповнити розумшня дано! проблеми.
© Алексеенко А. П., Левчук В. Г., 2011 31
«Бог iманентний i трансцендентний одночасно: iманентнiсть i трансцен-дентнiсть взаемно припускають один одного. Чиста трансцендетшсть немож-лива: якщо ми осягаемо Бога як трансцендентну причину Всесвпу, виходить, Вiн не суто трансцендентний, тому що саме поняття причини припускае по-няття наслщку. У дiалектицi одкровення iманентнiсть дозволяе нам iменувати трансцендентне. Але не було б i iманентностi, якби трансцендентшсть не була б, у глибинах сво1х, недоступною». I далi: «Не можна мислити Бога в Ньому Самому, у Його сутносп, у Його сокровеннш таемнищ» [1, с. 204], тому що не можна в поняття вкласти нескшченне, котре не можна охопити нi думкою, ш словесними висловлюваннями. Ця суперечшсть у пiзнаннi духовного привела до формування двох шляхiв: шлях негативний, апофатичний прагне пiзнати Бога не в пм, що вiн е, а в пм, що Вш не е. Цей шлях складаеться з послщовних заперечень. Сутнiсть апофатизму полягае в тому, що вш визнае заперечення всього того, що Бог не е, тому що у самш природi сво1й Бог нетзнаваний.
Але iснуе ще й шлях позитивний, катафатичний, який стверджуе, що «Бог таемний, те, що перебувае за межами всього того, що Його вщкривае, е також той Бог, що Себе вщкривае. Вш - мудрють, любов, доброта. Але Його природа залишаеться в глибинах Сво1х непiзнаваною й саме тому Вш себе вщкривае» [2, с. 205]. Катафатичний шлях вщстоюе щею про те, що Бог не тшьки вщкривае себе, а й виявляеться в цьому свiтi. «Це одкровення Бога доступно нашому розуму й почасти осяжне у своему таемничому змей. Про-никаючи в таемницю i змiст буття тварних iстот, можна сходити до спогля-дання 1хнього Творця. На цьому шляху Бог тзнаеться як Премудрий, Всемо-гутнш, Благий, Любов i т. д. Зi споглядання образа буття тварин яснше розу-мiеться й сокровенна таемниця буття Самого Бога» [3, с. 75].
Осюльки духовнiсть, навгть якщо не враховувати 11 трансцендентшсть, як мжмум в одному з пiдходiв, не може не тлумачитися як форма взаемодп зi Святим Духом, як форма, представлена найтоншою, вищою енерпею в лю-диш, то, спираючись на апофатичний i катафатичний пiдходи, можна ствер-джувати, що це явище як щлюшсть мае подаватися як еднiсть трансцендентного та iманентного i одночасно як едшсть рацiонального та iррацiонального.
Якщо духовнiсть розумiти як трансцендентне, то 11 не можна передати рацюнальним способом, але можна осмислити рацюнально 11 вияв. Зокрема, вияв духовностi може бути розглянутий i як система. У сво1й основi цей роз-гляд мае спиратися на п загальнi положения, яю ставляться до дано! категорil.
У найбшьш широкому розумiннi слова «духовшсть» соцiальноl групи можна тлумачити як певну сукупнiсть, створену або модифшэвану внасл1док свiдомих чи неусв1домлених причин, що лежать в основi дiяльностi двох або бiльше iндивiдiв, яю взаемод1ють один з одним чи впливають один на одного своею поведшкою.
На думку В. Абрамова, «вм рiзноманiтнi взаемини рiзних елемент1в духов-ностi велико1 сощально1 системи можуть бути зведенi до основних тишв:
1) просторове або мехашчне сусщство (вщ нестшкого чи випадкового поеднан-ня двох або бiлъше елеменпв до механiчного щеплення елементiв у рамках одше! структурно! едностi); 2) асощац1я пщ впливом зовншнього чинника; 3) причинна або функцiональна штегращя; 4) внутршня або логiко-змiстовна едшсть». [4, с. 42]. Така позищя не задовольняе нашим вимогам, оскшьки системнiсть духовносп розглядаеться лише на основ! тих чинниюв, як про-глядаються ззовт ! можуть бути осмислеш ращонально. Але за рамками под!бно! системи залишаються т зв'язки, як недоступт рацюнальному т-знанню ! не завжди виявляються належним чином.
Навряд чи можна погодитися й з! спробою розглядати структуру духовносп, що належить Ж. Юзвак [5, с. 139-150], де авторка тлумачить духовшсть суто як психологчний феномен виходячи !з цього, вибудовуе певну структуру, використовуючи у сво!х дослщженнях системний шдхщ.
Цей пщхщ до духовност дае авторщ подставу розглядати Г! як вщкриту динам!чну систему, що мютить потенцшт можливост для розвитку. Вш при-пускае позитивт яюст ! кшькют змши, а також визначення оптимальних психолопчних умов для актуал!заци духовного потенщалу людини.
Припускаючи не тшьки можливють, а й необхщшсть розглядати духовшсть як психолопчний феномен, ми, проте, повинш звернути увагу на таке.
По-перше, автор анал!зуе духовшсть як психолоочний феномен, що е лише одним аспектом розглядувано! нами проблеми, тобто змюту, що щка-вить нас, - фшософсько-культуролопчно-теолопчного поняття «духовшсть».
По-друге, проведений Ж. Юзвак анал!з дозволяе !й зробити висновок про те, що «духовшсть - це штегральне психолопчне утворення, яке забезпечуе можливють духовного розвитку людини» [6, с. 145]. Але така позищя не дае вщповад на запитання: духовне притаманне людин як !манентне або воно юнуе у свт ! як трансцендентне. Наше завдання полягае в тому, щоб показа-ти складшсть об'екта дослвдження, анал!зуючи складов! частини вияву духовности З щею метою можна використати й системний шдхщ, що ! припускае розглянути вияв духовносп як системи, тобто певно! обмежено! множини елеменпв, як перебувають у взаемоди [7, с. 43]. Цей самий шдхщ дае змогу одержати певне уявлення про щтстсть. Тим бшьше, що у фшософп напра-цьовано певш принципи взаемозв'язку рацюнального та !ррацюнального, наукового та теологчного.
Так, феномен - в!ра, маючи релтйне, гносеолопчне та екзистенщальне фарбування, подане як у науковому шзнанш, так ! в теолог!!, виступае най-важлившою основою саморегуляцп людини, засобом збереження !! цМсно-ст на особиспсному та надособистюному р!внях. Настанова «Шзнай самого себе», яку вщповщно до легенди проголосив дельфшський оракул ! яку Сократ зробив основним принципом свое! фшософп, може працювати не тшьки як джерело нового знання про себе. Вона може виступити основою саморегуля-цп або ж !! антиподу - самодеструкци. М. Лосський звертав увагу на позицию
росшського фшософа А. Хомякова, котрий розглядав вiру як якусь межу внутршнього розвитку людини. Вiн не вщкидав науку, не протиставляв вiру i знання, а iерархiзував 1хне вiдношення: спочатку знання, потiм вiра. За цих умов зберiгае свое значення парадигма, висловлена А. Эйнштейном. Неви-падково 11 вiдтворюе в модифжованш формi В. Поттер, - доки сустльство не присвятить частину сво1х зусиль пошуку мудростi i духовностi, науковi до-сягнення не принесуть бажано1 користi суспiльству, сучаснш цившзаци в цiлому. Не з'ясовуючи у цьому випадку iерархiчне сшввщношення науки i вiри, iншими словами - вiри i розуму в духовносп, виходитимемо iз принципу, що вони доповнюють один одного. Тим бшьше, що скорше за все вони сшввщносяться як iманентне та трансцендентне, рацiональне та iррацiональ-не, взаемно проникаючи i доповнюючи один одного.
Вiдмiнними ознаками будь-яко1 системи е зв'язок, цiлiснiсть i зумовлена ними стiйка система [8, с. 177]. Виходячи з такого визначення, видшяють неоргашзоваш сукупностi, неоргатчш та органiчнi системи. Якщо два остан-нi класи характеризуються наявшстю зв'язку мiж елементами та появою нових властивостей, як не були властивi елементам окремо, то неоргашзова-нi сукупностi позбавленi iстотних рис внутршньо1 оргашзацп.
Однак слщ зазначити, що неоргашзоваш сукупносп (скористаемося тер-мiнологiею I. Блауберга, В. Садовського, Е. Юдiна) також е системами, оскшь-ки для цього юнують певнi пщстави:
1) як i будь-яка система, неорганiзованi сукупносп складаються з елемеитiв;
2) м1ж елементами дано1 сукупностi iснуе певний зв'язок, що може мати випадковий характер;
3) зв'язок поеднуе елементи у певну сукупшсть;
4) зв'язок м1ж елементами сукупносп може привести до вияву певних за-кономiрностей i, природно, тимчасового або просторового порядку [9, с. 40-41].
Якщо духовшсть пiдпадае пщ подiбне рацiональне пояснення як система, то поряд з науковим, вона в такому самому ракурм отримуе пояснення й у теологiчному тлумаченш.
Вияв духовностi мае свою структуру i градалд1, у своему розвитку вона проходить послщовш етапи ускладнення i диференцiацil. Грунтуючись на теолопчних принципах, теоретично вияв духовностi можна представити як трирiвневе явище. Перший рiвень вiдповiдае фiзичному плану буття людини.
Для нього характерно таке:
- прагнення людини до вищих iдеалiв, але з таемною метою мати осо-бистий усшх, пщнятися в очах суспiльства, створити собi iмiдж людини 1дейно1';
- прагнення до морального вдосконалювання з прагненням отримати схвалення навколишнiх;
- прагнення до служшня людям, затемнене бажанням бути вiдзначеним i нагородженим;
- готовшсть до жертви з таемним бажанням отримати все з лишком у подходящий момент. Цей щабель духовност е дво1стим, на ньому прагнення до добра захмарюеться корисливими мотивами. 1накше бути не може, тому що наш свгт - це свгт тзнання добра через зло.
Другий рiвень духовностi вiдповiдае тонкому, щиросердному плану бут-тя людини. На цьому рiвнi вщбуваеться спроба подолати зло, зли1 душi над подвiйнiстю повсякденного життя. Тут виявляеться порив до справжньо1 духовностi. Але коли ситуащя зльоту мине, людина опускаеться до подвш-ностi життя. Це:
- туга за вищими щеалами, марний пошук 1х у навколишньому житп i томлiния душi;
- готовшсть вщдати себе в жертву в екстремальнш обстановцi (готовнiсть до подвигу) в iм'я вищих, моральних iдеалiв;
- бажання служити людям бшьш-менш безкорисливо, але воно найчасп-ше розумiеться як взаемний обмiн послугами (ти - менi, я - тоб^;
- за наявностi таланпв i здiбностей, вiддавания 1х людям з таемницею або явною гордiстю за вщмшшсть себе вiд людей, за вияв у собi «печатки Бога» (самомилування, самозвеличування).
Третш рiвень - чиста духовшсть. Цей щабель - плщ зусиль людини - мо-литовного подвигу, подвигу жертви без найменшо1 думки про себе, подвигу безкорисливо1 любовi до людей i служшня iм. II носiями на фiзичному планi були деяю: Христос, апостоли, Д^ва Марiя, святi всiх епох i релiгiй. Це:
- користолюбщ Духа Святого, тобто очищення себе вщ грiховних страстей i помислiв, i не тiльки моральна досконалють, а й повне перетворення людини iз глибинним розумiниям усього, що вщбуваеться в собi i поза собою;
- результатом духовного перетворення е розкшт прихованих таланпв i здоб-ностей. Вщдавання плодов творчо1 самореалiзацii людям, повна безкорисливють;
- служiння за прикладом Христа, який умив ноги сво1м учням, тобто служити тим, хто нижче тебе, вмшня керувати i любити одночасно;
- з легюстю вщдати себе в жертву, включаючи згоду на смерть в iм'я Ви-щого 1деалу (Бога). Приклад - Христос i великомученики, мученики за Христа.
У практичному житп вияв духовносп мае сво1 градацil, серед розма1тос-тi яких можна взяти деяю з них.
1. Люди, що вщкрити на Творця, на Розум, але не прагнуть його шзнати. Вони тяж1ють до так звано1 слiпоi вiри, обрядовостi, живуть лише природни-ми потребами, у них е тяжшня до Вищого. У своему житп вони прагнуть виконувати заповiдi, у них присутнш страх Божий.
2. Люди, що не задовольняються лише «слiпою» вiрою, прагнуть пiзнати Бога, але не вщмовляються в1д звичайного життя у свт. Найбiльш спрямо-ванi в тзнанш Бога серед них стають фiлософами.
3. Люди, що вщчувають у собi тяж1ння до Бога, бажають служити йому. До них належать священство, чернецтво. Для них Бог е мета 1хнього життя.
Але духовшсть не зводиться до релтйних форм. Релтя - це форма для ви-ливу Духа, але не едина. До таких форм належать мистецтво в умх його р!зно-видах, наука (за умови, що вчений любить свою працю). I взагал! сюди входить будь-яка праця, що робиться з любов'ю ! для людей (а краще - для Бога).
Таким чином, у вияв! духовност можна видшити певн щабл!, кожний з яких дозволяе людин тднятися нагору шляхом духовно! досконалосп.
Вияв духовност у цьому свт ! спроба подати цей вияв як систему мае низку труднощ!в. Одшею з таких ! е абсолютне протиставлення наукового ! теолоочного шдход!в. У той же час серед фшософ!в було чимало таких представниюв, як! дотримувалися саме релтйно! точки зору. Росшський фшософ-шту!тивют М. Лосський писав про рад!сть, що випробовуе людина, приходячи «до переконання в транссуб'ективному бутп вщносин». «Необхвд-но визнати, - заявляв вш, - що увесь свгг, навгть ! матер!альний, е творшня духу або !стот, под!бних духу (конкретно-щеальних)» [10, с. 373]. Звщси не-минуче виникае мораль: якщо в основ! свпу е царство духу, то «ютоти, най-б!льш далек вщ нього, можуть спод!ватися досягти його, тому що це Царство е, ! промен! його хоч малою м!рою, по доброт! Божо!, висв!тлюють кожного з нас, допомагаючи переносити нещастя ! тягар того недосконалого життя, на яке ми прирекли себе» [11, с. 480].
У цш традицп сходження Святого Духа можна подати через духовшсть людини в !! поступовому становленн! ! розвитку:
а) бездуховн! люди;
б) слшо в!рять (духовн!);
в) т!, що в!рять у м!ру розум!ння Бога (духовн!);
г) свщомо в!рять абсолютною в!рою, не допускають сумн!ву в юнування Творця (вищий р!вень духовност! людини).
Ми живемо у свт, в якому духовн!сть виявляеться в р!зних формах: в!д !! повно! в!дсутност! до досить високих форм вияву. Найпроспший вияв духовност! - це вихщ за тваринно-духовш потреби. Найвища форма духовност! виявляеться тод!, коли людина хоче зрозумгш зм!ст буття, життя тощо. Це вщбуваеться в тому раз!, коли людина поеднуе свое знання з в!рою, ! воно вимагае з нашого боку безперестанних зусиль.
Отже, вияв духовност! як системного явища свщчить про перетворення, внасл!док якого здшснюеться переход в!д одного як!сного стану до шшого.
Можна в!дзначити, що виявлення духовност!, починаючи з виникнення свого циклу системи, складаеться з певних стадш, кожна з яких може роз-глядатися як певна самост!йна система. Перетворення систем-стад!й по сут! являе собою перетворення структур. Системи-стад!! суть етапи, щабл! розвит-ку едино! системи.
Висновки. Нин! наука, у тому числ! фшософ1я, прагне зрозумгш транс-цендентн! таемниц!. Людина схиляеться або до релт!, або до науки, але, за-лишившись у рамках т!льки одн!е! схеми, ш там, н! там вщповщ! на запитан-
ня, що таке духовшсть як щлюшсть, вона не отримуе. Завдання полягае в тому, щоб через фшософське осмислення свiту вийти на розв'язання духовних проблем. Релiгiйна духовшсть на рiвнi богослов'я пiдкрiплюегься осмислен-ням, усвщомленням 11 сутностi. Наука i фiлософiя е елементами богословсько-го пiдходу, а богословський тдхвд додае науцi мудростi. I це е шдставою для розумiння щтсносп духовностi в И едностi рацюнального та iррацiонально-го, iманентного та трансцендентного.
л1тература
1. Лосский В. Н. Очерк мистического богословия. Догматическое богословие / В. Н. Лосский. - М. : Центр «СЭИ», 1991. - 288 с.
2. Там само.
3. Алиний (Кастальский-Бороздин), архимандр., Исайя (Белов), архимандр. Догматическое богословие : курс лекций / Алиний. - М. : Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1994. - 288 с.
4. Абрамов В. Г. Духовшсть сустльства: методолопя системного вивчення / В. Г. Абрамов. - К. : КНЕУ, 2004. - 236 с.
5. Юзвак Ж. Духовшсть як психолопчний феномен: структура та чинники розвитку / Ж. Юзвак // Фшос. думка. - 1999. - № 5. - С. 139-150.
6. Там само.
7. Аверьянов А. И. Системное познание мира : методологические проблемы / А. И. Аверьянов. - М. : Политиздат, 1985. - 263 с.
8. Блауберг И. В. Становление и сущность системного подхода / И. В. Блауберг, Е. Г. Юдин. - М. : Наука, 1973. - 270 с.
9. Аверьянов А. И. Указ. праця. - 263 с.
10. Лосский, Н. Избранное. - М. : Изд-во иностр. литературы «Правда», 1991. -622 с.
11. Там само.
системный характер духовности в дискурсе православной философии
Алексеенко А. П., Левчук В. Г.
Рассмотрена духовность как феномен в целостности как единство рафиональ-ного и иррационального, имманентного и трансцендентного. Проявление духовности как системного явления свидетельствует о преобразовании, в результате которого происходит переход от одного качественного состояния к другому. В проявлении духовности выделены определенные ступени, каждая из которых позволяет человеку подняться вверх по пути духовного совершенствования. Показана необходимость объединения научно-философского и философско-теологического подходов для объяснения духовности.
Ключевые слова: духовность, целостность, системность, рациональное и иррациональное, имманентное и трансцендентное, апофатический и катафатический.
system nature of spirituality in the discourse of orthodox philosophy
Alexceenko A. P., Levchuk V. G.
The article considers spirituality as a phenomenon in the integrity of the unity of the rational and irrational, immanent and transcendent. Manifestation of spirituality as a systemic phenomenon indicates a transition in which the transition from one qualitative state to another. In the manifestation of spirituality, highlighted various steps, each of which allows a person to climb up the path of spiritual perfection. The necessity of combining scientific and philosophical-theological and philosophical approaches to explain spirituality is shown.
Keywords: spirituality, integrity, systematic, rational and irrational, immanent and transcendent, apophatic and kataphatic.
УДК 378
А. Ю. Панф1лов, доктор фшософських наук, професор; О. О. Савченко, кандидат фшософських наук
методолог1чн1 проблеми викладання соцюгумаштарних дисципл1н у вищому навчальному заклад1
На nрикладi викладання сощогумантарних дисциплт проаналiзовано деяк су-часн освтн тенденцп i новтн методологiчнi прийоми навчання.
Ключовi слова: гуматзащя та гумантаризащя освти, особистiсно-орiентовне навчання, системно-культурний метод, самоосвта, самореалiзацiя, самоактуалiзацiя, ттегроване мислення, професШна рефлекЫя.
Актуальтсть проблеми. У XX ст. вщбулося багато важливих змш у методолог!! п!знання. Було усв!домлено, що сформована в культур! предметна структура знання не дозволяе виробити единий шдхвд до розв'язання комп -лексних проблем д1яльносп систем найвищого р!вня оргашзацп - особистос-т!, сусп!льства, культури. З' явилися !де! теоретично! к!бернетики, системного анал!зу, синергетики, що прагнуть зв'язати м!ж собою р!зш тдходи р!зних конкретних наук у едину систему метод!в. Фшософська методолопя як вчен-ня про метод прагне створити цшюну систему принцишв викладацько! д!-яльност!, обгрунтувати шдходи щодо викладання [1]. Завдання фах!вщв у сфер! освгти - знайти нов! осв!тш ор!ентири, як! були б тюно пов'язаш
38 © Панфшов А. Ю., Савченко О. О., 2011
