CC BY
13
УДК 1:316.4
Р. А. Михайловський, викладач
АНТРОПОЛОГ1ЧНИЙ ВИМ1Р ФЕНОМЕНУ ДУХОВНОСТ1: ДО ПРОБЛЕМИ КОНЦЕПТУАЛ1ЗАЦП
У статт1 обгрунтовуеться, що фтософський аспект духовност1 будуеться на тому, що людинарозум1е 7 приймае свою едимсть, самодостатшсть, але водночас 1 припускае ¡снування 1ншо1[реальностг, визнаючи и як належне, оскшьки сама живе в гр1шному, товарному свШ1, який не може претендувати на ушверсальмсть. Ро-биться висновок, що для в1дображення й осмислення проблеми духовност1 необх1д-ними е не лише рацюнальш форми мислення, а й екзистенцШне ф1лософствування як доповнення до рацгонального, як його оформлення.
Ключовi слова: дух, духовшсть, людина, культура, сустльство.
Постановка проблеми. У сучасному техногенному суспшьста стае все важчим знайти таю життевi орiентири, яю б допомогли досягти людиш внут-ршньо! гармони та гармони iз сощальним та природним середовищем. Усе часпше в рiзних шформацшних джерелах висловлюеться думка про бездухов-шсть сучасно! епохи, втрату змюту життя та основ вiри для багатьох наших сучасниюв. Найбiльш слушною, на нашу думку, з цього приводу е точка зору видатного сучасного фшософа С. Кримського, який зауважував, що справа не у вщсутносп духовносп, а у хибнш духовносп [1]. Швидке й тотальне роз-гортання кризових явищ у свiтовому масштабi яскраво показало економiчну, полiтичну, сощальну неспроможнiсть техногенного суспiльства з його ^но-руванням духовностi як фундаментально! основи його життездатносп та ви-явило необхiднiсть пошуку таких щншсних орiентирiв, якi мали би стати мщною основою для прогресивного розвитку людства. Спадають на думку слова мислителя С. Франка, як можуть бути спiввiднесенi i з нашим часом, про те, що людина зазнае величезно! спокуси або вщректися вiд всяко! святинi, або з похмурою вперт1стю вчепитися в уламки старо! будiвлi життя i з холодною ненавистю вiдвернутися вiд усього свiту i замкнутися в собi [2, с. 64-75].
Духовна ситуащя XXI ст. поставила людину в особливi умови. Як нiколи рашше, вона повинна чинити опiр втрат сенсу свого буття. Але цей процес неможливий без «конструювання» себе (Ф. Шеллшг), створення свое! форми буття. Так виникае питання про долю людського духу, оскшьки дух е свобода, творча актившсть, штелект, щншсть, незалежнiсть вiд зовнiшнього св^у, природного й соцiального. Дух не е очевидшстю, вiн не машфестуеться, е не-
© Михайловський Р. А., 2017
155
вловимим i тому не зводиться до всього того, що може бути осягненим логикою, переконаннями, релшею.
Будь-яю сощальш потрясшня, тим бiльше потрясiння глобальш, якi так характернi зараз для Украши, проходять через душу людини, причому зали-шають у нш слiд, утворюють якийсь новий початок в об'ективно даних ви-токах духовно! оргашзацп людини. Тому цшком виправданим е iнтерес со-щально'1 фшософп до особливого полюсу людсько! реальностi - до форм людського духовного буття. I, мабуть, тшьки в одному iнтервалi (тiлесне ю-нування - духовне буття) неможливо виявити як саму природу, так i онтоло-гiчний статус феномену духовного. Духовна шостась конкретно! людини не вписуеться в будь-яю полярност - усе набагато складнiше. Духовна реальнють як особлива реальнiсть людського буття передбачае включешсть в ютор^ людського духу, в якiй, як писав М. Бубер, е епоха «облаштованост й епоха бездомносп» [3].
Результата ан^зу наукових джерел i публЫацш, присвячених пробле-мi духовносп, свiдчать, крiм iншого, про те, що вщмова вiд античних ращо-налiстичних традицiй почалася ще в середиш XIX ст., хоча певний час при-хильнiсть вчених i суспшьнох думки була на бощ тих, хто вiрив у розум i його можливостi, що гарантують унiверсальний порядок у свiтi на основi пропо-вiдуваних ним ютин. Поступово щех критикiв розуму привертають увагу Г. Гадамера, М. Хайдеггера, Л. Шестова, З. Фрейда. Виникають iншi перспек-тиви i щнносп буття людини, iншi шляхи розкриття п духовних потенцiй. Новi мислителi виступали проти класичних цiнностей розуму i намагалися обгрунтувати наростаюче в суспшьста усвiдомлення безглуздостi i бездуховного юнування людини.
На 1'хню думку, свiт усе бiльше й бшьше стае ворожим людинi. У цих умовах центральним завданням св^осприйняття стае пошук власних сил, опора на себе i власне духовне самовизначення. У рiзнiй формi щ щй зна-ходять свое вщображення в роботах М. Бердяева, Ж.-П. Сартра, А. Камю. I не випадково глибинш св^оглядш зрушення знайшли свое корiння в реальному бутп сучасного свiту, i не випадково вони концентруються, хоча i в рiзних якiсних станах, навколо духовного начала в людиш.
Проблема духовносп актуальна i в нашi дш, про що свiдчать численнi науковi роботи з щ€1 тематики. Разом з тим, незважаючи на досить рiзнобiчнi опрацювання дано'1 проблеми, в умовах сучасних сощокультурних реалiй виникае необхщшсть акцентувати увагу на антрополопчних пiдставах феномену духовностi. Неощненну послугу в цьому напрямку, на наш погляд, може надати юторико-фшософська спадщина, узагальнення основних ключових концеппв яко'1 i е метою дано'1 статтi.
Виклад основного Mamepimy. Сучасш в^чизняш дослщники духовне начало людини найчаспше пов'язують з ïï штегращею у cbït культури [4-6]. 1нтегращя людини у cbït культури - дуже складний процес, що обумовлюе наявшсть у культурi словосполучень як оптимютичного ряду (духовна суб-станщя, духовна близькiсть, духовна потенцiя, духовний генофонд, духовш пiдвалини, духовне начало, духовний фонд, духовне виробництво, духовна опора, духовне дзеркало, духовна ситуащя, духовне обличчя, духовне здоров'я, духовна рiвновага, духовний вимiр, духовна краса, духовний cbït, духовне зростання, духовне буття, духовна аскеза, духовне життя), так i песимютич-ного (духовний аристократизм, духовна слабюсть, духовна спокуса, духовна сплячка, нечистий дух, злий дух, духовний оберщ духовне насильство, духовний геноцид, духовна криза, духовна каттулящя, духовне рабство, убопсть духу, духовна шкчема, духовний маразм, духовний розбрщ, духовне пекло, духовне небуття, духовна смерть). За вам цим стоггь не стiльки феноменоло-гiя, скiльки онтологiя (aнaтомiя, фiзiологiя, iнструменти та функцп) духу, зафшсована у мовi, мистецтвi, релт! народнш пaм'ятi, поведiнцi.
Дослiдники духовного буття людини, зокрема в^чизняш [7-9], часто по-силаються на висловлювання Е. Шпранглера про вплетенiсть суб'екта з його переживаннями й образами в грандюзну систему св^ духу, в якому дух по-стае як щнносп, що виникли в вторичному життi, якi за сво'1'м змютом та значенням виходять за межi iндивiдуaльного життя. На цiй тдстав^ як правило, робиться висновок, що духовне життя завжди звернене до шшого, до суспшьства, до роду людського. Людина духовна в тш мiрi, в якiй вона дiе згiдно з вищими моральними щнностями людсько'1' спiльноти.
В. Слободчиков i G. 1саев пiдкреслюють, що «..Лз загальнокультурно'1' точки зору духовшсть можна уявити як iдеaльний комплекс норм, який протисто'1'ть суб'екту i суспшьству не як дaнiсть, а як задашсть i вимога, як духовш норми та щнносп, тднесеш сустльством i культурою, - це результат фшьтрацп, i неправильно було б мислити духовшсть як тшьки змют вищих зрaзкiв людсько'1' культури (у виглядi суспiльно-iсторичних норм i щнностей). Безсумнiвно, що засвоення цього змюту надае якiсноï своерщ-ностi i визнaченостi людськiй суб'ективносп, розширюе ïï межi, але, тим не менше, загадка самого шдивщуального, неповторно-унiкaльного духу кон-кретно'ï людини залишаеться. Через предметний змiст навт вищих зрaзкiв культури, що мають загальнородовий характер, шдивщуальний дух явно не виявляеться. У нас з'являеться впевнешсть, що вш е, але чим вш е i як вш можливий, залишаеться невщомим» [10, с. 243]. Нав^ь якщо зустрiч духовного з людиною сталася, то ознаки ïï невщомь Можливо, тому таке уяв-лення про духовне i характер його зустрiчi з шдивщуальними носiями духу
(конкретними людьми) приводить авторiв до просто! думки: «духовшсть людини стае способом !! життя, коли для людини вщкриваються особист вщносини !! з Богом - воютину вищою Основою буття всього сущого» [10, с. 44]. Так, мабуть, зшмаються вс питання. Але при такому пiдходi i вс мiркування про характер духовного, i духовнiсть стають не такими вже й важливими.
Уявляеться цшком слушним у даному контекст мiркування М. Шелера, яке визначило на рiвнi «персонального» в людиш новий принцип, протилеж-ний «усьому життю взагалi» з !! внутрiшньопсихiчними i зовшшньов^аль-ними протилежностями. Цей принцип Шелер пов'язуе з «духом»: це i спо-глядання, i розум, i мислення, i почуття, i свобода, i незалежшсть вiд опосе-редкованого iнстинктами власного штелекту [11]. Таке суворе уявлення духу зшмае його мiстифiкованiсть, оживляе, олюднюе. Шелер констатуе «неви-кладешсть» духу всього життя, а також те, що в самому житп вш е функцю-нуючою здатшстю людини.
Фiлософська енциклопедiя визначае дух як «сконцентровану свiдомiсть», «сукупнiсть i зосередження всiх функцiй свiдомостi». Найменше дух е по-няттям психолопчним i суб'ективним, що вказуе лише на стан або процеси шдивщуально! свщомосп. Дух е багатшим, ашж свiдомiсть. У поняттi «свь домють» проступае гносеологiчний вiдтiнок, оскiльки на перший план ви-ходить ставлення свщомосп до шдивща, сошально! групи. Саме тому свщо-мiсть стввщноситься з поняттями «суспiльна свiдомiсть» й «шдивщуальна свiдомiсть». Поняття «дух» характеризуеться онтолопчним вiдтiнком, при якому вщмшшсть об'ективного i суб'ективного хоч i враховуеться, але вiд-ходить на другий план.
Розглянемо внутршню реальнiсть людського духу на прикладi iде! плато-нiвсько! «Печери». Платон показуе чотири рiзних духовних стани [12]:
- перебування в кайданах на дш печери i сприйняття iстинностi тiней;
- звiльнення вщ кайданiв i важке сходження по крутих схилах до виходу з печери;
- поступове, стале бачення справжшх предме^в, що знаходяться поза печерою i осв^люваш сонцем;
- перехiд вщ предметiв, лише освiтлюваних сонцем, до самого сонця.
1дея кайданiв «Печери» надшена единим сенсом - сенсом гомогенним,
заснованим на синкретичному варiантi цшсного духовного простору. Людина, виходячи зi свого iндивiдуального досвщу, «прочитае» цi чотири духовних стани по-своему. Можливо, тому i поняття «дух», «духовне» як гранично за-гальнi не можуть бути виражеш через якесь одне визначення, отримане за допомогою формально-лопчно! процедури зарахування до роду або видiлен-
ня сукупносп ознак. Тому визначення духу, духовного, духовностi виступають як ïx iнтерпретацiя залежно вiд того чи шшого аспекту розгляду.
За Гегелем, дух е те, що вш знае про самого себе. Дух укладений у œ6i самому. Вш сам окреслюе коло навколо себе. Не можна дивитися на нього з боку i мiркувати про те, чим вш е, не можна бути глядачем i суддею духу. Дух являе собою те, що вважае за потрiбне i мае на це право. Чудово, що Гегель прагне виршити проблему суб'ективносп через самосвщомють, яка усвщомлюеться як сфера дiяльностi духу, разом з аналiзом ще'1' суб'ективносп як iндивiдуально-людського, реально-емпiричного, за своею суттю «суб'ективного» прояву.
Акциденщями дiйсностi духу, за Гегелем, е шдивщи. Iндивiдуальна осо-бистiсть для Гегеля - це i абсолютна визначенють, створена прагненням до втшення себе як вшьно'1" загальностi, i реальна конкретшсть, оскiльки життя духу неможливе без зосередження в одиничному. Жива дiалектика духу вклю-чае в себе одухотворен i конкретш образи, один з яких названий Гегелем «прекраснодушевшстю». «Прекрасна душа» знаходиться «мж»: мiж пасивним вiдношенням до долi (страждання, безсилля i безвшля) i ставленням активним, свiдомим (страждання хоробросп) [13].
«Дух е вщмшним, з одного боку, вiд наявного буття "Я", з шшого - вщ свщомосп взагалi, - писав К. Ясперс. - На вiдмiну вщ позачасово'1' свщомос-тi взагал^ дух знову е тимчасовою подiею, в цiй iпостасi вiн подiбний до наявного буття (живого, безпосередньо-емтричного "я"), але на вщмшу вiд останнього вiн рухаеться за допомогою рефлексп знання, а не як бюлопчно-псиxологiчна подiя. Бюлопчно-психолопчна подiя - це всього лише рецеп-тивнiсть, це знання даносп. Воно мае справу з даним, що е не створеним, не конструйованим, i в цьому сена незалежним вщ суб'екта. Дух як тимчасова подiя - самостшна реальшсть, його об'ект - самостiйний свп, вiн мае справу з адекватними щеями. Активнi стани душi виникають тiльки з адекватних щей...» [14, с. 144].
Т. Парсонс визначав дух як ушкальну, споконвiчну основу життя людини i ïï прагнення до системи цшностей [15, с. 152]. 1нтенщональшсть духу активна i вимагае тшьки «розпредметнення» цшностей.
М. Бердяев вважав, що «про дух не можна виробити поняття, але можна вловити ознаки духу... Такими ознаками духу е - свобода, сенс, творча ак-тившсть, цшсшсть, любов, цшшсть, звернення до вищого божественного св^ i еднання з ним» [16, с. 324]. Дух е таемниця. Перефразовуючи М. Бах-тша, можна сказати, що дух не може бути поняттям, адже лопко-понятшний дискурс мае речовий характер, вш здатний до кшця вичерпати в знаннi рiч, об'ект, безлiч об'ектiв, але не суб'ект.
О. Хомяков назвав розум нижчою стиаею духовно! цшсносп, яка дае тим самим привщ думати, що неодухотворений розум може являти собою суму щей i принцитв, не бшьше того. Розум i дух пов'язаш i тдпорядковашстю, i незалежшстю. Дух може явити себе як св^анок розуму, а розум може бути шструментом духу. Розум не пояснюе дух, але потребуе духу для пояснення самого себе (адже розум може мати аморальну спрямованють). Дух не пояснюе розум, але потребуе розуму для пояснення самого себе. На цшком людське запитання - для чого я це роблю - можна дати рiзнi вщповщь Таким чином, розум i дух не вщторгаються один вщ одного, а так чи шакше зустрiчaються в культура Через процеси соцiaлiзaцiï розум вщчувае на собi один-единий, часом навт швидкоплинний, вплив, на все життя залишае свш слщ у душi людини. Розум щось стверджуе, а дух опираеться цьому. Розум фшсуе i дае iменa, а дух надае закшченосп, а значить, i життевосп iдеям [17].
У фшософських дослiдженнях, присвячених проблемам духовностi, духовшсть aнaлiзуеться в контекстах гносеологл та онтологп. Гносеологiчний ракурс дае можливють побачити, як духовний CBiT вiдобрaжaе реaльнiсть, як вiн виглядае у свiтлi об'ективнох iстини. Онтолопчш ж проблеми е наступни-ми: як, яким чином духовшсть визначае мюце i можливосп iснувaння людини у свш, який не залежить вщ нй, i наскшьки сама духовнiсть визначаеться можливостями, яю допускаються свiтом. Згадаймо зауваження Мартша Бу-бера: «Духовнiсть е почуття зв'язку зi св^ом» [3].
На складшсть та неодномiрнiсть феномену духовносп вказував Л. Вигот-ський, для якого поняття «духовшсть» та «духовний» виявляються навт не певними атрибутами, параметрами людського юнування, а синошмами людського як такого, породженням та вираженням людського буття. У духовнос-Ti, як i в особистосп, ми обов'язково бачимо внутршне - особисте буття, яке виявляеться через зовнiшне, через буття суспшьства, уа його можливi форми. Тобто «найповшше» визначити духовнiсть означае визначити ïï через осо-бистiсть, яка е формою виявлення iсторичноï сутносп, можна сказати, що духовнiсть опираеться «у внутршню будову особистостi в цшому» [18].
На взаемозв'язок щнностей i духовносп вказуе у свош статт I. Фiлiнa. На ïï думку, духовнiсть е результатом систематизацп умовиводiв людини, що по-роджують своерщну «вертикаль цiнностей». У результап духовнiсть прояв-ляеться як певний щеал, до якого прагне або повинна прагнути людина i люд-ство. Повною мiрою духовнiсть втшюеться в релiгiï, фiлософiï, мистецтвi, мов^ а змiстовнi контури духовностi виступають як потреба i як здатшсть орiентaцiï людини на вищi щнносп, перш за все добра, ютини та краси [19].
Наведена вище фшософська мозаИка з рiзноплaнових, але щншсно-опред-метнених висловлювань дае можливють припустити, що якщо мова йде про
«сво'1» цшносп, то людський дух е замкнутим на собi «единим». Головне тут - знайти едину сутшсть, засновану на варiантi синкрезису в центральному духовному простора Тому ми вважаемо, що дух - це, скорее, сфера того, що людина шукае, ашж те, чим вона вже володiе. Намагаючись знайти перший, початковий сенс речей, людина сто'1'ть на шляху до «духовного».
Виходячи з цього, вважаемо за доцшьне взяти за основу точку зору Ю. Ко-бшо'1', яка вважае, що духовшсть може бути визначена як система смислових концеппв, яю виражають бажання людини гармошзувати юнуючий свiт [20, с. 116].
Фшософський аспект дуxовностi будуеться на тому, що людина розумiе i приймае свою едишсть, самодостатшсть, але i приймае iснування шшо'1' реальностi, визнаючи ïï як належне, оскшьки сама живе в гршному, товарному свт, який не може бути названий ушверсальним i не може претендувати на це. Вихщ за меж самого себе, шших, собi подiбниx, ïx свтв - суть дано-го аспекту.
Таким чином, як висновок зазначимо, що для вщображення й осмислення проблеми духовносп необхщш не тшьки рацiональнi форми мислення, а й екзистенцшне фiлософствування як доповнення до рацюнального, як його оформлення. Такий тдхщ видаеться цiлком доречним, наприклад, при щен-тифшацп дуxовностi.
Глибинш витоки цшсно'1" духовно'1' життедiяльностi шдивща органiчно пов'язанi з онтологiчними й аксюлопчними пiдставами духовного процесу, а також з похщними змiстовними параметрами його соцюкультурного поля. Дуxовнiсть залишаеться «в собi» i в той же час транслюе себе, свш енерге-тичний, iнтелектуальний i морально-психолопчний потенцiал, створюе свiй простiр цшностей та iдеалiв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Кримський С. Б. Духовш принципи ХХ1 стол1ття / С. Б. Кримський // Ранков1 роздуми. - Кшв : Майстерня Б1лецьких, 2009. - С. 52-63.
2. Франк С. Л. Духовные основы общества / С. Л. Франк. - М. : Республика, 1992. -С.64-75.
3. Бубер М. Проблема человека / М. Бубер ; пер. Н. Кушнир. - Киев : Ника-Центр : Вист-С, 1998. - 96 с.
4. Данильян О. Г. До питання про трансформацшну динамшу культурних парадигм / О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань // Плея : наук. вюн. : зб. наук. пр. / голов. ред. В. М. Вашкевич. - Кшв : В1Р УАН, 2012. - Вип. 57 (2). - С. 398-403.
5. Дзьобань О. П. Соцюкультурний проснр шформацшного суспшьства як сере-довище буття сучасноï людини / О. П. Дзьобань, С. Б. Жданенко // Вюн. Нац.
ун-ту «Юрид. акад. Украши iM. Ярослава Мудрого». Сер1я: Фiлософiя, фiлософiя права, полполопя, сощолопя / редкол.: А. П. Гетьман та iH. - Харкiв : Право, 2014. - № 2 (21). - С. 12-21.
6. Прудникова О. В. Феномен шформацшно! культури: онтолопчний статус та со-щоантрополопчш детермшанти : монографiя / О. В. Прудникова ; за заг. ред. О. П. Дзьобаня. - Харюв : Право, 2017. - 496 с.
7. Абрамов В. I. Духовшсть суспшьства: методолопя системного вивчення / В. I. Абрамов. - Кшв : КНЕУ, 2004. - 235 с.
8. Бшодщ Ю. М. Духовшсть: сутшсть, структура, функци / Ю. М. Бшодщ. - Житомир : РВВ 1ПСТ, 2003. - 192 с.
9. Степаненко I. В. Духовшсть: фшософсью конструкти i сощокультурш репрезен-тацп : автореф. дис. ... д-ра фшос. наук : 09.00.04 / Степаненко 1рина Володими-рiвна. - Кшв, 2004. - 32 с.
10. Слободчиков В. И. Психология человека: введение в психологию субъективности / В. И. Слободчиков, Е. И. Исаев. - 2-е изд., испр. и доп. - М. : ПСТГУ, 2014. -359 с.
11. Шелер М. Избранные произведения : пер. с нем. / Макс Шелер ; сост., науч. ред., предисл. А. В. Денежкина ; послесл. Л. А. Чухиной. - М. : Гнозис, 1994. - 413 с.
12. Платон. Диалоги / Платон ; пер. с древнегреч. М. Соловьева, С. Маркиша]. - М. : АСТ : Астрель, 2011. - 237 с.
13. Гегель Г. В. Ф. Феноменология духа / Г. В. Ф. Гегель. - 2-е изд. - М. : Акад. проект, 2014. - 490 с.
14. Ясперс К. Смысл и назначение истории : пер. с нем. / Карл Ясперс ; вступ. ст. П. П. Гайденко. - М. : Политиздат, 1991. - 527 с.
15. Парсонс Т. Человек в современном мире : сборник : пер. с англ. / Т. Парсонс ; общ. ред., сост. и предисл. В. А. Кувакина. - М. : Прогресс, 1985. - 428 с.
16. Бердяев Н. А. Философия неравенства / Николай Бердяев ; авт. предисл. прото-иер. В. В. Зеньковский. - М. : Ин-т рус. цивилизации, 2012. - 615 с.
17. Хомяков А. С. Философские и богословские произведения / А. С. Хомяков. - М. : Кн. клуб Книговек : Терра, 2013. - 590 с.
18. Выготский Л. С. Мышление и речь / Л. С. Выготский // Собр. соч. : в 6 т. Т. 2. -М., 1982.
19. Филина И. А. Повседневность и духовность / И. А. Филина // Актуал. проблеми духовносп. - Кривий Рщ 2005. - Вип. 6. - C. 3-21.
20. Кобина Ю. Е. Антропологизация духовных ценностей в современной культуре : дис. ... канд. филос. наук : 09.00.13 / Ю. Е. Кобина. - Ставрополь, 2004. - 156 с.
REFERENCES
1. Krymskyi S. B. (2009). Dukhovni pryntsypy XXI stolittia. Rankovi rozdumy - Morning reflections. Kyyiv, Maisternia Biletskykh [in Ukrainian].
2. Frank S. L. (1992). Dukhovnyye osnovy obshchestva. Moskva, Respublika [in Russia].
3. Buber M. (1998). Problema cheloveka. Kyyiv. Nika-Tsentr [in Ukrainian].
4. Danylian O. G. (2012). Do pytannia pro transformatsiinu dynamiku kulturnykh paradyhm. Hileia - Gileias. Kyyiv, VIR UAN, 57 (2), 398-403 [in Ukrainian].
5. Dzoban O. P., Zhdanenko S. B. (2014). Sotsiokulturnyi prostir informatsiinoho suspilstva yak seredovyshche buttia suchasnoi liudyny. Visnyk Natsionalnoho universytetu «lurydychna akademiia Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho». Seriia : Filosofiia, filosofiia prava, politolohiia, sotsiolohiia - Bulletin of the National Law Academy of Ukraine Yaroslav Mudry. Series: philosophy, philosophy of law, political science, sociology, Kharkiv, Pravo, 2 (21), 12-21 [in Ukrainian].
6. Prudnykova O. V. (2017). Fenomen informatsiinoi kultury: ontolohichnyi status ta sotsioantropolohichni determinanty. Kharkiv, Pravo [in Ukrainian].
7. Abramov V. I. (2004). Dukhovnist suspilstva: metodolohiia systemnoho vyvchennia. Kyyiv, KNEU [in Ukrainian].
8. Bilodid Yu. M. (2003). Dukhovnist: sutnist, struktura, funktsii. Zhytomyr, RVV IPST [in Ukrainian].
9. Stepanenko I. V. (2004). Dukhovnist: filosofski konstrukty i sotsiokulturni reprezen-tatsii. Extended abstract of doctor's candidate's thesis. Kyyiv [in Ukrainian].
10. Slobodchikov V. I., Isayev E. I. (2014). Psikhologiya cheloveka: vvedeniye v psikhologiyu subyektivnosti. Moskva, PSTGU [in Russia].
11. Sheler M. (1994). Izbrannyye proizvedeniya. Moskva, Gnosis [in Russia].
12. Platon. (2011). Dialogi. Moskva, AST: Astrel [in Russia].
13. Gegel G. V. F. (2014). Fenomenologiya dukha. Moskva, Acad. proect [in Russia].
14. Yaspers K. (1991). Smysl i naznacheniye istorii. Moskva, Politizdat. [in Russia].
15. Parsons T. (1985). Chelovek v sovremennom mire. Moskva, Progress [in Russia].
16. Berdyayev N. A. (2012). Filosofiya neravenstva. Moskva, In-t russkoy civilizacyi [in Russia].
17. Khomyakov A. S. (2013). Filosofskiye i bogoslovskiye proizvedeniya. Moskva, Knizhnyiy klub Knigovek: Terra [in Russia].
18. Vygotskiy L. S. (1982). Myshleniye i rech. Sobr soch. v 6-y t. T. 2. Moskva. [in Russia].
19. Filina I. A. (2005). Povsednevnost i dukhovnost. Aktualnyye problemy dukhovnosti -Actual problems of spirituality, Krivoy Rog, 6, 3-21 [in Ukrainian].
20. Kobina Yu. E. (2004). Antropologizatsiya dukhovnykh tsennostey v sovremennoy kulture. Candidate's thesis. Stavropol [in Russia].
АНТРОПОЛОГИЧЕСКОЕ ИЗМЕРЕНИЕ ФЕНОМЕНА ДУХОВНОСТИ: К ПРОБЛЕМЕ КОНЦЕПТУАЛИЗАЦИИ
Михайловский Р. А.
В статье обосновывается, что философский аспект духовности строится на том, что человек понимает и принимает свою единственность, самодостаточность, но одновременно и предполагает существование другой реальности, призна-
вая ее как должное, поскольку сам живет в грешном, товарном мире, который не может претендовать на универсальность. Делается вывод, что для отражения и осмысления проблемы духовности необходимы не только рациональные формы мышления, но и экзистенциальное философствование как дополнение к рациональному, как его оформление.
Ключевые слова: дух, духовность, человек, культура, общество.
ANTHROPOLOGICAL DIMENSION OF THE PHENOMENON OF SPIRITUALITY: TO THE PROBLEM OF CONCEPTUALIZATION
Mychaelovskiy R. A.
The article shows that the history of culture is saturated with problems related to the development of intentions and values unique origin. There are such problems, consideration of which requires «experience» and «stay» Absolutes worthy of the name of ideals and values. The solution to these problems requires an individual life experience that represents the integrity that is your unique, individual relationship to these ideals and values. Immersed in this culture, learning the «external» man creates himself and his personality.
It is proved that the spiritual situation of the XXI century has put the person in specific conditions. More than ever, it needs to resist the loss of the meaning of his existence. But this process is impossible without «design» themselves, create their forms of life. So the question arises about the fate of the human spirit, for the spirit is freedom, creativity, intelligence, value, independence from the external world, natural and social. The spirit is not evident, it is not manifestating, elusive and therefore cannot be reduced to what can be manifestating logic, beliefs, religion.
Any social shocks, especially shocks to the global, through the human soul, and leave its mark on her, forming some kind of new beginning in an objective and data the origins of the spiritual organization of man. Therefore, it is justified in the interest of social philosophy to a specific pole of human reality to the forms of human spiritual existence. And, apparently, only in one interval it is impossible to reveal how the very nature and ontological status of the phenomenon of the spiritual. A spiritual person particular person does not fit into any polarity. Spiritual reality as a special reality of human existence presupposes the inclusion in the history of the human spirit.
It is shown that the rejection of the ancient rationalist tradition began in the mid-nineteenth century, although some time the favor of scientists and public opinion was on the side of those who believed in reason and its possibilities, guarantees a universal world order based on the truths they preach. There are diverse perspectives and values of human existence, other ways of revealing his spiritual potencies. New thinkers argued against the classical values of reason and tried to justify increasing society's realization of the meaninglessness and safety of human existence. According to them, the world is becoming more and more hostile to man. In these circumstances the Central task of perception is the search for one's own strength, relying on yourself and your own spiritual self-determination.
Not accidentally, the deep ideological shifts found its origins in the real Genesis of the modern world, and not coincidentally, they are concentrated in different quality conditions, around the spiritual principle in man.
In philosophical studies dedicated to issues of spirituality, spirituality is analyzed in the contexts of epistemology and ontology. Epistemological perspective the ability to see the spiritual world reflects the reality as it looks in the light of objective truth. Ontological causes are the following: how spirituality defines the space of human existence in the world independent of him, and how spirituality itself is determined by the opportunities allowed by the world.
The philosophical aspect ofspirituality is based on the fact that the person understands and accepts his uniqueness, self-sufficiency, but also accepts the existence of another reality, recognizing her for granted, because he lives in a sinful, commodity world, which cannot be called universal and cannot claim that. Going beyond oneself, of others, similar to themselves, their worlds, the essence of this aspect.
It is concluded that for reflection and understanding of the problem of spirituality requires not only rational thinking, but also existential philosophizing as a complement to rational design. This approach is quite appropriate, for example, in the identification of spirituality.
Key words: spirit, spirituality, people, culture, society.
