CC BY
14
ОСВ1ТН1 СТРАТЕГИ I ПРАКТИКИ
В'ктор Жадько
ТВОРЧ1СТЬ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТ1
Розбудова демократичного сустльства, ефективноI економши та правовоI держави в УкраШ виявилися насправд1 набагато складтшою справою, нгж це передбачалося. На фот драматичних кол1зш, проблем та труднощ1в сьогодення, у контекстI р1зкоI трансформацп сустльних зв'язтв, ерози культури та моральност1, розмгрковувати про творч1сть в ниншмх умовах як складову духовностI особистост1 надзвичайно проблематично. Адже тшьки через творч1сть, яка всеб1чно сприймаеться громадсьтстю та тдтримуеться владою, тдивгд розривае узи ц1е1 необхгдностг творити, тдноситься над повсякдентстю, здшснюе свш життевий задум, прориваеться з тепершнього до майбуття новими в1дкриттями. З духовним зростанням особистостI теоретичний I практичний моменти II дгяльностг дедал1 бшьше поляризуються.
На соц1ально-ф1лософських прикладах розглядаеться взаемозв'язок творчостI та особистостI в процес1 формування духовностI I свтогляду.
Саме в творчш дiяльностi ввдбуваеться становлення особистост^ розкриваються и можливост активно постати перед свггом, бути активною шдиввдуальшстю i здатною проаналiзувати проблеми минулого. Тшьки в акт творення людина отримуе можлившть осягнути безмежжя власного «Я» i втшити його в реальних продуктах свое! життетворчост^ зробивши висновки з пройдешшх роив. Творчшть розвиваеться в загальному потощ шторп, але вона взаемозв'язана з духовним життям суспшьства та особистость «Творчшть, — значиться у фшософському словнику, — продуктивна дiяльнiсть за мiрками свободи та оновлення, коли зовшшня детермшащя людсько! активной змшюеться внутртньою самовиз-начешстю. Дiяльнiсть — форма активности що характеризуе здатнiсть особистост чи пов'язаних з нею систем бути причиною змш у бутл. Духовний потенцiал дiяльностi, и смислонаповнення реалiзуеться у певних нормах, щнностях та цшях» [1, 163].
Дослiдження творчостi в структурi загально! культури людства та як умови в^родження духовностi — багатовимiрний об?ект вивчення В. Давидовича, Ю. Жданова, М. Когана, В. Толстих; теорп дозвшллево! дiяльностi особистостi як складово! творчост постiйно дослiджують
A. Воловик, Г. Загадарчук, М. Поплавський, Н. Цимбалюк; безпосередньо в контекст Укра!ни присвячет науковi розробки О. Потебнi, Л. Виготського,
B. Полонського, К. Шудр^ В. Андрущенка, Л. Губерського, М. Михальчен-ка, В. Роменця, В. Антоненка, В. Вашкевич; переоцiнка творчою особистш-тю сво!х поглядiв на процес творення — науковi ввдкриття здiйснили О. Бездверна, Б. Брилш, О. Дем?янчук, О. Олексюк, О. Рудницька, Д. Фа-дель; значення мистецтва як комушкацп, засобу особливого художнього спшкування — 1.Гердер, Б.Кроге, О.Потебня та iншi вiтчизнянi дослвдники.
Елементи творчостi притаманнi людськiй дiяльностi взагалi, але як окремий рiзновид дiяльностi вона характеризуеться продукуванням нових результапв. Розумiння творчостi як шновацшного процесу було закладено Платоном (справжне iм'я Аристокл; 427—347 рр. до н.е.), який визначав и «як перетворення небуття в буття» [2, 144]. Ця щея була розвинена у християнському богослов'! як «творшня з нiчого», яке виправдовувало щею божественного творiння свггу у сферi чистого духу.
Але вже Аристотелем (484—322 рр. до н. е.) були розкрит ввдносшсть критерш нового та ефект передування будь-якш творчостi умов !! здшснен-ня. «Буттева визначешсть творчостi, — на думку давньогрецького фшосо-фа, — виявляеться насамперед у факт життедiяльностi, яка при уах iндивiдуальних, неповторних варiацiях мае загальнолюдськ риси, характеризуеться унiверсальнiстю та необернешстю часового, темпорального процесу» [3,8].
Трактування творчост на грунт рацiоналiзму було розвинуто нiмецьким фшософом Георгом Гегелем (1770-1831), який пов'язував !! з дiалектикою необхiдностi та свободи, а також розумшням сутност творiння.
У фiлософi! росiйського та укра!нського (вчився у Ки!вському кадетському корпус та Ки!вському унiверситетi на природничому i юридичному факультетах) мислителя Миколи Бердяева (1874—1948) творчшть розглядалася не з боку !! кшцевого продукту, а з погляду трансценденци, сходження у вищi вимiри буття, розкриття безконечностi.
У творчш дiяльностi як центральному вузлi буття взаемно знаходять себе i дiяльнiсть практична, i дiяльнiсть теоретична, оскшьки тут, на цьому спшьному двоединому стовбурi !х, явним стае, що вони — не дв^ а одна й та сама дiяльнiсть: реального смислу i осмислено! реальност та здатнiсть об?ективно ревiзувати минуле.
Найближчим прикладом тако! дiяльностi фiлософ П. Флоренський називае художню творчiсть. Щодо слова, рiвно як й шших засобiв виразностi, якими б дiями вони не проявлялися, ми визнаемо свщому увагу вторинною, рефлексивною, тодi як сама творчшть, сама дiяльнiсть вираження смислу належить розуму великому.
ОСВ1ТН1 СТРАТЕГИ I ПРАКТИКИ
Духовшсть (франц. spiritualité) — особливий душевно-штелектуальний стан OKpeMOÏ людини чи групи людей, що намагаються шзнати, вiдчути та ототожнити себе i3 вищою дiйснiстю, яка не ввддшена вiд всього сущого та ввд самоï особистостi. В умовах пiзнавально-iнформацiйноï свободи, культурного розвитку проблема духовност е актуальною як в теоретичному, так i в практичному аспектах.
А Г. Сковорода (1722—1794) пов'язуе духовшсть i3 «внутршньою людиною», що мае богоподiбну природу, це 1сус Христос. Це творчий чоловш. Правдивий у правдивому тш. Це Бог. Це Ти. Це Бог тд видом твойого тша i твоеï крови. Бог у нашiм видимiм тiлi. Це ти, коли збудишся 3i сну до правдивого, духовного життя. Як навчишся вiдрiзнити подвiйне обличчя з'явищ i свiта: зовнiшне i внутршне, проминаючи i вiчне. Як розбудиш у собi цю тайну, найглибшу силу твоеï iстоти. Як викрешиш iскру твойого воскресения. Як шзнаеш себе самого. Як зрозумiеш, що Бог це ти. Чоловш! Шзнай себе — це шлях спасения, шлях воскресения, шлях самоусввдомлення своеï божественноï сутi». Дух людський i Бог це одне i те саме [4, 62].
Як складне явище духовноï культури та ролi вiри для творчоï людини, рушшну силу та критерiй поступу украшського суспiльства при ïï здатностi оцшити минуле й винести звiдти уроки, розглядав релтю вчений, публiцист i редактор М. Драгоманов (1841 — 1895). «З усiх прикладiв видно, — розмiрковував Михайло Петрович, — що воля вiри з'явилась поруч з шшими вольностями, коли шддаш рiзних держав здобували право через своïх виборних правити державою вкуш з царями або без них, через виборних законодавщв, мiнiстрiв i предсiдателiв. Та вона й може трималась тшько при спiльних подiбних правах...»[5, 40].
Духовнiсть щодо до творчост мае декiлька смислових ввдтшив. По-перше, духовнiсть виступае як смисловий еквiвалент категорiï творчiсть, визначае духовну творчшть як людський здобуток. Тобто поняття духовност охоплюе всю сферу духовних явищ i визначае творчшть як характеристику людини та ïï шнування.
По-друге, феномен духовного охоплюе дуже широкий спектр рiзноманiтних явищ, починаючи ввд конкретних духовних утворень (знання, вдеали) до об'ективних, предметних i сощальних форм духовного життя. У цш широкiй предметнш сферi поняття духовностi видiляе особливий зрiз, фiксуе питання про сутшсть людського духу, видiляе проблему творчост людини як специфiчноï форми ïï самовизначення в свт.
Духовнiсть найглибше розкриваеться в сферi творчоï дiяльностi. Прикладом цього може послугувати життя i творчшть великого речника украшського народу Тараса Григоровича Шевченко (1814—1861), який з кршака вирш до «велета у царствi духу», за образним висловом I. Франка. Його «феноменолопею духу» стало месiанське служiння рiдному народовi: «...возвеличу малих отих рабiв нiмих. Я на сторожi коло ïх поставлю слово».
Природно, i картина творчост, що постае ввдтепер перед нашим мисленим поглядом, багато в чому вiдрiзнятиметься вщ попереднiх. По-перше, таких (шторичних або формацiйних) картин буде кшька, i,
рухаючись по цiй своерiднiй галере!, ми можемо простежити еволюцш змiн у суспшьнш оргашзацп творчого процесу, !! iсторичне вдосконалення i, звичайно, використання спiлкування для цього вдосконалення. По-друге, можна помлити, як суспiльнi ввдносини, що упорядковують штерсуб'ек-тивний рiвень процесу творчостi, самi утворюють якшь рiвнi, прошарки, вiдносно автономнi утворення, всередиш яких процеси створення нового ввдбуваються з рiзною iнтенсивнiстю, за неоднакового сшввщношення стихiйностi й сввдомосл, цебто в рiзних режимах оргашзацп.
Йдеться, насамперед, про соцiальнi групи суспшьства, всерединi кожно! з яких спшьна дiяльнiсть i спiлкування людей породжують своерiдну духовну атмосферу, яка включае груповi прагнення, iнтереси, потреби, ше!, думки, норми, почуття, настро! тощо. Так, усерединi одних тишв соцiальних груп (наприклад, у середовищi науковцiв, лiтераторiв, митцiв) акти сшвтворчост е спецiально органiзованими й визначальними рiзновидами професшно! колективно! дiяльностi. У групах шшого типу (наприклад, у трудовш родинi, а також у так званих випадкових, контактних групах, що утворюються, звичайно, стихшно) творчшть, хоча й вщбуваеться також колективно, проте, як правило, не направляеться зпдно зi свiдомо зваженою i спiльно обраною метою, не е головним процесом, який визначае спосiб життя дано! групи. У таких групах i поява нового — результат скорее випадку, шж творчого пошуку, а темп створення нового значно нижчий, ашж у попередньому випадку. Це позначаеться i на самш новизнi: тут набагато часлше зразки репродукуються, нiж утворюються, i хоча при цьому все-таки виникае щось своерiдне, однак його сощальна цiннiсть часто бувае невисокою.
Такою е на нашш останнiй картиш творчостi роль сощально! групи як суб'екта творчого процесу. Проте сощальна група — це лише осередок у системi сощальних груп суспшьства. Тому, придивившись до нашо! картини пильшше, ми помiтимо, що сусшльний процес творчостi так чи так розподшений мiж усiма осередками ще! системи; у ньому задiянi i буденна, i теоретична свiдомiсть; його тим чи тим способом посилюють (або послаблюють) щеолопя i суспшьна психологiя; на його перебiг впливають л чи тi iнтереси. Отже, е шдстави сказати i про роль мiжособистiсного й масового сшлкування в оргашзацп цього загальносуспiльного творчого процесу, виходячи, як i рашше, з того, що обидвi вони безпосередньо включен в единий суспшьний контекст творення нового.
У науковш лiтературi стверджуеться думка про те, що особислсть на всiх планах буття мае творити тепертне i майбутне сво!ми думкоформами, думкообразами, яи матерiалiзуються в дiйсностi. Творча людина проживае шби не одне, а паралельно два життя: матерiальне й духовне. Духовне життя породжуе духовшсть як властившть особистостi робити вшьний вибiр серед iерархil цiнностей (матерiальних i духовних), який у свою чергу зумовлюе свободу орiентацiй на щеал, сенс побудови власного життя. Отже, майбуття нашо! планети залежить вщ того, наскшьки успiшно розв'язуватиметься проблема шднесення духовностi людей, !хнього сукупного рiвня свiдомостi.
ОСВ1ТН1 СТРАТЕГИ I ПРАКТИКИ
Таким чином, головною проблемою сучасност е виховання моральности ввдповщальност, передовсiм, у молодо i це завдання покладено на творчшть як основу духовного формування суспшьства.
Велико! актуальностi в дослвдженнях студентсько! молодi набувае питання про формування здiбностей до наукового мислення — творчого оволодшня фаховими дисциплшами. Поступ у розробцi цiе! проблеми полягае в дослщжент !! на матерiалi творчого засвоення студентами ряду проввдних наук (фiлософських та гумаштарних),проведеному автором. У бiльшостi анкет, заповнених студентами 1нституту укра!нсько! фiлологi! Нащонального педагогiчного унiверситету iменi М. Драгоманова, ми знаходимо позитивну ввдповщь на запитання про потребу у творчш дiяльностi.
Ось деякi вiдповiдi: «Думки про творчу дiяльнiсть i покликали мене вибрати фах журналшта, пращвника редакцiйно-видавничо! справи», «саме бажання присвятити себе творчш дiяльностi, писати шторш сучасностi й привело мене на журналштське, редакцiйно-видавниче вiддiлення педагогiчного ушверситету, який носить iм'я вiдомого видавця та публщиста Михайла Петровича Драгоманова».
З 200 анкет студентв-першокурсниюв педушверситету у 121 випадку йдеться про ту чи ту форму творчо! роботи як шд час навчання («бути дописувачем до газет i журналiв» — 35%), так i мати свш творчий доробок («на завершення навчання випустити поетичну збiрку» — 3 %, чи «мати кшька наукових статей, пов'язаних з культурною спадщиною Укра!ни» — 5%). Встановлено, що найбiльша кiлькiсть галузей людсько! дiяльностi стартуе у творчому плат саме у вiк молодость Матерiали дослiджень iз проблеми реалштично! оцiнки ролi творчостi для майбутнього майстра слова показуе, що самоiдеалiзацiя переважае на перших двох курсах (39 %) над самореалiзацiею (21,5 %), i тiльки на п'ятому курс^ здебiльшого пiд тиском життевих обставин та об'ективно! дшсност, самооцшка стае бiльш реалiстичною (29 %). Це пiдводить до iншо! системи цшностей — моральних, естетичних, фшософських. Студенти виявили бiльшу критичнiсть до самого поняття творчо! особистость
Вищий прояв свое! iндивiдуальностi незначна кшькшть студентiв знаходить в активнiй дiяльностi. Це стосуеться не тiльки творчост (лiтературно!, журналiстсько!, художньо!), де шдиввдуальшсть творчого бачення й зображення е основною вимогою. Навиь наукова студентська творчшть, метою яко! е вщкриття об'ективних законiв дiйсностi, не може вщбуватися iнакше, як шляхом використання шдивщуального таланту (2 % анкетованих студентв п'ятого курсу обрали наукову тему).
У результат виявилися значш шдиввдуальш вiдмiнностi у здiбностях студентв до науково! iнтерпретацi!. Цi вщмшност залежать вiд: а) характеру в^творення картин дiйсностi та здатностi спроектувати майбутне; б) надання вщтворенш чи спроектованш подi! певно! iнтерпретацi! на основi морального принципу i в) вибору реального, ввдповвдно особистiсним
здiбностям та творчим i науковим можливостям, напряму дiяльностi в майбутньому.
Сучасна творча особислсть, у сво!й дiяльностi опиняючись мiж добром i злом, нерiдко навiть не мае змоги розрiзнити, де закiнчуеться одне й починаеться шше, а розрiзнивши та зробивши свiдомий вибiр, не враховуе всiх його наслiдкiв. Це призводить до незворотних деструктивних процесiв у !! духовному свт, а у граничному випадку — навль до саморуйнаци. Коли ж зло переходить у площину моральностi та позначае собою спосiб реалiзацil особистост в свiтi, спричиняючи руйнацiю людини та олюдненого свггу, перетворюючись на принцип функцюнування людсько! реальностi, тодi воно мае бути подолане чи просвмене, адже сама природа шдиввда налаштована на конструктив, а творча дiяльнiсть виявляеться здатною до такого подолання.
Таким чином, творча особистшть, безперечно, мае ушкальне, незамiнне значення в духовному становленш людства, адже здатна проаналiзувати минуле й спроектувати позитивне на майбутне. Займаючи таке непересiчне положення в системi людсько! дiяльностi, творчшть (художня та публiцистична) е лею дiяльнiсною формою, яка спроможна розкрити перед особиспстю життя !! духу таким, яким воно е насправд^ у його специфiчно людськiй i власне людськiй цiлiсностi. 1сторично творчий спошб освоення свiту виростае на тлi ще не диференцшовано!, синкретично! свщомосл, яка саме в такш синкретичнiй едностi стимулюе процеси становлення духовност як окремого iндивiда, так i людства в цiлому. Художня свщомшть мiстить у собi в нерозчленованш цiлiсностi потребу та здатшсть пiзнання свiту, його цiннiсного осмислення, його перетворення шчим ще не обмеженою силою уяви, а також налаштовашсть особистост на зв'язок з усiм, що для не! е небайдужим, i що потiм суб'ективуеться шляхом перенесення людських властивостей на свл оточуючого.
Це реалiзуеться завдяки тому, що вона виступае единим видом дiяльностi, у якому реалiзуеться вся повнота свободи особистость Цьому сприяе i дiалектична природа творчосл, що дае змогу зняти суперечност мiж дихотомiчними парами: свiдоме — безсввдоме; iндивiдуальне — загальне; кшцеве — нескiнченне; добро — зло тощо. Все це дае змогу нам розглядати творчшть особистост як шдгрунтя антропностi (вiд грецького — поняття про людину як единий та найвищий предмет фшософп). Тшьки в активнш дiяльностi творення особистшть отримуе здатнiсть осягнути безмежжя власного «я», сформувати свлогляд, об'ективно ощнити досягнення та прорахунки минулого, щоб процес формування духовносл був продуктивним й активно слугував сощуму.
Л^ература:
1. Ф1лософський енциклопедичний словник. — К.: Абрис, 2002. — С. 163, 630.
2. Платон. Про справедливють // Св1т фшософп. — М.: Поллвидав, 1991. — С. 144.
ОСВ1ТН1 СТРАТЕГИ I ПРАКТИКИ
3. Аристотель. Про душу // Св1т фшософп. — М.: Пол1твидав, 1991. — С. 8.
4. Володимир. Сковорода. Лицар свято!' борш. — Торонто, 1973. — С 62.
5. Драгоманов М. Про волю в1рн. Перекладав з великорусько! рукопис Н.С.Ж. Видав М.Павлик. - Льв1в, 1895.-С. 40.
Виктор Жадько. Творчество как фактор формирования духовности
Построение демократического общества, эффективной экономики и правового государства в Украине оказалось на самом деле намного более сложным делом, чем это предполагалось. На фоне драматических коллизий, проблем и трудностей настоящего, в контексте резкой трансформации общественных связей, эрозии культуры и нравственности, размышлять в нынешних условиях о творчестве как о составляющей духовности личности чрезвычайно проблематично. Ведь только через творчество, которое всесторонне воспринимается общественностью и поддерживается властью, индивид разрывает узы этой необходимости создавать, поднимается над повседневностью, осуществляет свой жизненный замысел, прорывается из настоящего к будущему новыми открытиями. С духовным ростом личности теоретический и практический моменты ее деятельности все больше поляризуются.
На социально-философских примерах рассматривается взаимосвязь творчества и личности в процессе формирования духовности и мировоззрения.
Viktor Zhad'ko. Creativity as a Factor of Formation of Personality's
Spiritual World
The development of a democratic society, effective economy and legal state in Ukraine turned out to be a much more difficult matter than it was expected.
On the background of dramatic collisions, problems and difficulties of nowadays, in the context of extreme transformation of social links, global erosive changes in culture and moral sphere, it is especially difficult to think about the creativity as a part of a spiritual world of personality. Because only through creativity which is considered by the community and supported by the government, a person shows his/her need to create, overcomes daily routine, realizes his/her life targets, goes from today into the future with the help of new discoveries. As spiritual world of a person extends, theoretical and practical aspects of his/her actions are getting more distinguished.
The interrelation between the creativity and personality in the process of spiritual world and outlook formation is considered on the socio — philosophic examples.
