CC BY
63Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 2-2. С. 16-23.
УДК 343.2/.7
СИСТЕМА ТА ВИДИ ПОКАРАНЬ ЗА УКРАШСЬКИМ ПРАВОМ ДРУГО1 ПОЛОВИНИ ХУП-ХУШ СТ.
Спур М. В.
Миколагвська фля Вiдкритого мгжнародного ушеерситету розеитку людини « УкраИна»
м. Микологе, Украша
У статп дослвджуеться система покарань за украшським правом друго! половини ХУП-ХУШ ст. у Гетьманщиш та на Запорiжжi. Проаналiзовано види покарань, якi застосовувалися полковими та сотен-ними судами i козацькими судами Запорозько! Сiчi. Встановлено, яю з видш покарань сформувалися у звичаевому козацькому правi. Показано впливи польського та росшського права на систему покарань.
Ключовi слова: покарання, право Гетьманщини, украшське звичаеве право, iсторiя кримшального права, смертна кара, тшесш покарання, ганебнi та майновi покарання.
Постановка проблеми. Дослщження юторп в1тчизняного кримшального права на-було особливого значення у наш час, коли нов! сустльш та державш реалп вийшли на новий етап розвитку. Осмислення характеру та тенденцш еволюцп кримшально-пра-вових шститупв, урахування здобутюв та прорахунюв минулого сприятиме визна-ченню оптимального шляху розвитку сучасного кримшального права. Важливим для дослщження е перюд юнування автономно! Укра!нсько! держави - Гетьманщини, яка могла самостшно визначати шляхи удосконалення кримшально-правових шститут!в.
Аналгз остантх дослгджень / публжацт. Питання шституту покарання в укра!нсь-кому прав! друго! половини ХУП-ХУШ ст. висвгглювалися у працях класиюв укра!н-сько! вторично! та юторико-правово! науки Василенка М., Кютяювського О., Лазарев-ського О., Левицького О., Мшлера Г., Слабченка М.; свш внесок у розробку проблеми внесли сучасш дослщники Бойко I., Грозовський I., Гуржш О., Козаченко А., Кудш С., Кульчицький В., Любченко Д., Макаренко О. та шшг
Постановка завдання. Увагу автора ще! статт зосереджено на одному з найваж-ливших шститупв кримшального права - на шститут! покарання, зокрема, на систем! ! видах покарання. Метою дослщження е встановлення вид!в та практики покарань, як! д!яли у Гетьманщиш та на Запорозькш С!ч! у друг!й половин! ХУН-ХУШ ст., а також визначення покарань, що застосовувалися у р!зних видах сущв.
Виклад основного матергалу. В укра!нському крим!нальному прав! друго! половини ХУН-ХУШ ст. розр!знялися так! види покарань: смертна кара, тшесш покарання, вигнання з козацько! громади, позбавлення вол!, ганебн!, майнов! покарання, а також церковне покаяння.
Але зауважимо, що на практищ застосовувалися не вс! види покарань. Особливо це стосуеться р!зновид!в смертно! кари. Смертна кара под!лялася на просту ! квал!фшо-
вану. Проста полягала в тому, що злочинця вбивали вщразу, не завдаючи йому мук; квалiфiкована смертна кара передбачала попередне завдання мук. До просто! належали: повшання, вiдтинання голови, розстрш, утоплення.
Шибеницi ставилися в рiзних мiсцях: на людних мгсцях, на торговiй площi; козаки ставили шибенищ над про!жджими шляхами. За запорозьким звичаем, повiшання можна було уникнути, якщо будь-яка дiвчина давала згоду на шлюб iз засудженим. Яворниць-кий Д. наводить такий випадок. Одного разу вели козака-злочинця на страту; назустрiч йому вийшла дiвчина, чие обличчя було сховане шд бiлою хусткою. Дiвчина просила за-судженого собi за чоловша. Козак, наблизившись до дiвчини, почав просити И вiдкинути хустку з обличчя. Дiвчина зняла. Тодi засуджений, побачивши перед собою потвору зi слiдами вiспи на обличчi, прилюдно заявив: «Як мати таку дзюбу (рябу потвору) вести до шлюбу, лiпше на шибеницi дати дубу» [1, с. 193].
Розстрш на практищ застосовувався нечасто, в укра!нське право потрапив, очевидно, тд впливом польського права, оскшьки вiдомо, що таку страту застосовували поляки. Наприклад, вiдомо, що Виговського I. за наказом Тетерi П. заарештували у Речi Поспо-литiй i розстр^ли за звинуваченням у державнiй зрадi [2, с. 236].
Вiдрубування голови практикувалося досить часто. У запорозьких козакiв не було катiв; коли виникала потреба у стратi злочинця, то наказували карати злочинця шшому злочинцю. Якщо ж у певний час був лише один злочинець, то його залишали у в'язнищ доти, поки не вiдшукували шшого; тодi «новий» злочинець страчував «старшого» [3, с. 128]. В мюьких судах обов'язок страчувати покладався на спещальних катiв. Права, за якими судиться малоросiйський народ, зазначають, що сшльнота не повинна зневажа-ти ката, оскшьки вiн робить свою справу не за власним бажанням, а на користь всьому суспшьству: «за то свое званiе он перед Богом не мерзок и ... гршником признаван бить не должен, но паче слугою справедливости не неприлично називатис может, так за тож всякому человеку во омерзенш его иметь не надлежит...» (гл. XXV, арт. 13, п. 1) [4, с. 451]. Кат користувався спещальним капвським важким дворучним мечем. Зразки таких мечей можна побачити, наприклад, у мюькому музе! мiста Путивля.
Практикувалося утоплення: кидання людини в рiчку. Перед стратою засудженому за пазуху насипали шску. Полковi i сотенш суди зазвичай практикували таке покарання по вiдношенню до жшок, яю вбивали свою незаконнонароджену дитину [5, с. 63].
До квалiфiковано! смертно! кари належали: четвертування, колесування, посадження на палю, пiдвiшення за ребро на гак, закопування живим у землю.
За законом, до четвертування засуджувалися злочинщ проти царя та його ам'! (а також проти гетьмана), державнi зрадники, як здали ворогу фортецю. Також четвертування перед-бачалося за нанесення рани, яке спричинило смерть, або вбивство суддв та iнших судових чиновниюв; за напад на церкву, краджку з церкви, розорення i пограбування могил; сина за вбивство батьюв (дочок закопували живими в землю); за вбивство власного чоловiка або жш-ки; за вбивство слугою пана; за отруення; за крад1жку людей i продаж !х у неволю до iновiрцiв. Отже, бачимо, що юнував досить широкий перелiк злочишв, за як передбачалося четвертування. Але на практищ воно застосовувалося рщко. Слабченко М. вказуе, що йому вщомий лише один випадок, коли укра!нський суд засудив злочинця до тако! страти. 13 травня 1708 р. прилуцький суд розглядав справу про вбивство Тарасом Лучченком Лаврiна Донця. Тарас Лучченко i Лаврiн Донець були козаками, яю зiбралися перейти на правий берег Дншра, щоб
там поступит на польську службу. Увечорi вони зупинилися переночувати у лiску. Тарас став розмрковувати над сво!м задумом i вирiшив, що вiн невдалий i переходити на бiк поляюв безглуздо. Вiн подлився сво!ми думками iз товаришем, але той почав насмiхатися над Луч-ченком. Зав'язалася бшка, i Донець був «до смерп приправлений». Полковий суд винiс вирок четвертувати вбивцю, але у справi не вказано, чи здiйснили вирок [5, с. 83-84].
Замють четвертування за перелiченi злочини карали iншими видами покарання. На-приклад, зрада каралася висилкою до Сибiру, ув'язненням або повiшанням. Iншi види зло-чинiв у судовiй практицi Гетьманщини не зустрiчалися, наприклад, злочин, що полягав у позбавленш правителя престолу (в укра!нськш державi - гетьмана булави). Щоб усунути небажаного гетьмана, кожний мiг зiбрати партю однодумщв, незадоволених iснуючою владою, скликати раду i на нiй обрати гетьмана бшьшютю голосiв. Звичайно, гетьмани розправлялися з тими, хто задумав i вчинив заколот, але не шляхом четвертування [6, с. 29]. Смертю зазвичай карали за тяжке вбивство, але застосовували iншi види страти [5, с. 85].
За кримшальним правом Гетьманщини, низка злочинiв каралася колесуванням: вбивство батька, матер^ близьких родичiв, крадiжку у церкв спочатку карали четвертуван-ням, а пстм мертве тiло мало бути покладене на колесо, а голову мали прибити на палю. Але на практищ колесування майже не застосовувалося, а за вироками передбачалися iншi покарання. У 1710 р., 26 червня, був упiйманий «злодюга Степан Волосянка, вар-винський житель», який ско!в багато крадiжок. За 10 роюв вiн «обiдив» людей на 4000 золотих. Впiймали його на крадiжцi чудотворно! iкони Божо! Матерi в с. Дубнах. Духовенство часто клопотало про помилування злочинцiв, але, зрозумiло, в цьому випадку захищати його або просити за Волосянку не стало. Суд виршив Волосянку «в коло вплести». Але гетьман зауважив, що «тут таковою карностю нiякiе злочинци не звикли кара-ти». Степан Волосянка був повшений [5, с. 87]. Слабченко М. вказуе, що йому вiдомий лише один випадок застосування судом колесування. У 1762 р. Прилуцький полковий суд наказав колесувати козака Фещенка. Спочатку його забили до смери, поим шбито живому зв'язали руки назад i волоком тягли тшо до Гуленкова хутора. На хуторi руки Фещенка були забит в колеса, яю за наказом судщ-сотника почали крутити. Потiм по-калiченi руки витягли з колес, розтягнули на деревi i обухом сокири розтрощили юстки до плечей. Потiм мертвому викололи очi, тiло поклали на вiз, вивезли у поле i вкинули у болото [5, с. 87]. Наводимо цей судовий акт тому, що з нього можна довщатись, яка була процедура колесування у Гетьманщиш. Пщкреслимо, що це покарання було застосовано в 1762 р., тобто в перiод явного тиску росiйського кримiнального права з його традищйно жорстокими покараннями. Але, як бачимо, навгть у цей перюд виключно жорстоке покарання робилося вже мертвому илу. Тобто колесування вже мало символiчний характер.
Спалення як покарання, за «Правами, за якими судиться малоросшський народ», пе-редбачалося для тих, «хто б насмшився противне щось честi Божш мерзотними сво!ми устами мовити з явним богохуленiем» (гл. I, арт. 1, п. 3). При цьому не враховувалося, «кто он, тое в трезвом уме либо в пьянстве учинил». Також «Права» передписували спа-лювати живим ате!ста «без всякое пощади», однак перед тим застосувати «жестокое му-чеше». Також до спалювання засуджували вiровiдступникiв, чаклушв, осiб, яю чинили замах на життя або здоров'я царя через отруення (щодо останнiх, то !х мали спалювати пiсля «особих сверх обичного мучешй»). Спалюванням каралися шдпал, згвалтування малолiтнiх, тварин, гомосексуалiзм, сексуальш перекручення.
На практищ до спалювання частше всього вдавалися через самосуд. Державш суди присуджували таке покарання нечасто. Мшлер Г. наводить таку судову справу про шд-пал. У 1698 р. Пирятинський уряд звернув увагу на низку майже безперервних пожеж. 1 жовтня було зареестровано одну пожежу, 11 жовтня - 1ншу, 13 i 15 жовтня - ще по однш. Пщ час останньо! пожежi за допомогою «Марка жида, що бачив двох чоловшов, од того огню бегущих i утекаючих» вдалося затримати винуватих. То були два тесл1 - Фед1р та 1ван. Федора вбив розгшваний натовп, бо люди бачили, як вш тдпалював будинок, а 1ва-на доставили до суду. «Обополний уряд по указу пана полковника Лубенського Леонпя Свiчкi, заавши в ратушу i вислухавши свщков, взглянул в книги правние, а меновите в Статут i Порядок» i виршив, що винуватий «сам мае бути спалений: чим согрiшив, тим мае покутовать» [6, с. 95]. М. Слабченко вважав, що таке покарання, як спалювання, в основному застосовувалося на Правобережж1, оскiльки прийшло в укра!нське право з права польського [5, с. 95].
На Запорозькш Сiчi поширеним покаранням були шдвшення на залiзний гак за ребро i посадження на палю. Яворницький Д. вважав, що таю покарання було запозичене укра!нцями вщ поляюв [1, с. 194].
Дослщники вказують на iснування у запорожщв такого покарання, як закопування живим у землю [1; 7]. Вбивцю клали на дно викапано! могили, зверху ставили труну з вбитим i могилу засипали. Однак деяю дослiдники зауважують, що перед тим вбивцю задушували [5, с. 84]. «Права, за якими судиться малоросшський народ» передбачали закопування живими в землю для жшок, яю вбивали сво!х чоловiкiв, i для дочок, яю вбили батькiв. Засуджену закопували по шию, залишаючи голову над землею, i так залишали. Жiнка була беззахисною перед знущаннями людей, перед нападами тварин (наприклад, собак, свиней, яю могли об'!сти iй лице, вуха, нiс). проходив тиждень, доки вона вмирала.
На Запорожж найбiльш вживаною була така страта, як забивання киями бшя ганеб-ного стовпа. Ганебний стовп завжди стояв на сiчовiй площi поблизу вiд сiчово! дзвiни-щ; коло нього лежала зв'язка сухих дубових палок з головками, що називалися киями. Злочинця прив'язували до стовпа i поруч клали ки!; будь-який козак, що проходив повз нього, м^ бити засудженого. До цього покарання засуджували злодi!в, переховувачiв краденого, перелюбниюв, содомiтiв, насильниюв, Гваливниюв, дезертирiв. У такого злочинця, як правило, конфюковували худобу i рухоме майно, причому одну частину худоби вiддавали на вшсько, другу - паланковому старшинi, третя частина худоби i рухоме майно йшло вдовi i дггям страченого [1, с. 192-193].
У 1751 р. два козаки, Василь Похил i Василь Таран, послаш з пакетами до очаювсько-го сераскер-пашi, втопили при переправi через Дшпро сво! паспорти i пакети ки!вського генерал-губернатора Леонтьева, за що тсля повернення на Сiч були «жестоко наказани киями» [1, с. 192]. Звернемо увагу на те, що таке жорстоке покарання за недбалють, до-пущену на службу було встановлене в 50-^ рр., коли впливи росiйського права помггно посилилися.
Наступну групу покарань складали тiлеснi покарання. Вони подiлялися на членоуш-коджуючi та больовi.
До перших належали вщтинання кiнцiвок, носа, вух, язика: «Если би хто какова ни есть звашя мучительное зделал наругателство... отрубил оному или виломал руку, или
ногу, или нос, или ухо, или губу, или язик отрезал ... или око ослепил, либо зуб вибил... . тога послщуя закону Божда ему же самому, кто би он ни бил, таковий же состав отрубить, вибить или виломить...» (Права, за якими судиться малоросшський народ, гл. XXI, арт. 4, п. 1). На Сiчi до ламання юнщвок засуджували за ножове поранення товариша, за «болшие вини» [1, с. 191]. Отже, можна вважати, що таке покарання також мало деякий вiдтiнок символiчногс талiону.
В укра!нському звичаевому правi iснувало таке покарання, як личкування - позначен-ня злочинця через вiдрiзання вуха, носа тощо. Личкування - орипнальний юридичний звичай, який зустрiчаеться тiльки в укра!нському правi. Воно мало на мет затаврувати злочинця, назавжди шдкреслити, що ця людина - злочинець, причому такий, що вчинив аморальний злочин. Личкували за вбивство незаконнонароджено! дитини, за згвалтування малолiтнiх, за гомосексуалiзм, за згвалтування худоби. Бували випадки, коли смертна кара зам^лася личкуванням. В народi до личкованих осiб ставилися iз презирством i огидою, про це свiдчить хоча б такий випадок, коли козак, втративши вухо тд час бою, вимагав у сотенно! старшини, щоб йому видали спецiальний документ, який мав би засвщчити, що козак дшсно втратив вухо у чесному бою, а не внаслiдок личкування [5, с. 117].
Больовi покарання передбачали побиття. Як знаряддя використовувалися палки, ки!, рiзки, канчуки, батоги. Зазвичай розмiр цього покарання не був визначений нi нормами права, ш судовими вироками. Побиття як покарання було найпоширешшим покаранням в Гетьманщит, про що свщчать судовi акти друго! половини XVII-XVШ ст. Воно при-суджувалося судами незважаючи на те, що за писаним правом передбаченi були iншi покарання. Очевидно, це пояснюеться тим, що побиття було поширеним покаранням за звичаевим правом. На захист нашого припущення наведемо такий аргумент. Вже згаду-ване вище таке покарання, як забивання киями бшя ганебного стовпа, що практикувало-ся на Запорожжi, мало рiзновид - побиття киями (не до смерп). Це покарання супровод-жувалося певними обрядами, якi походять зi звичаевого права.
Як бачимо, личкування i покарання киями з прив'язуванням до ганебного стовпа наближувались до ганебних покарань. Такi покарання були поширеними у звичаевому правг У козаюв практикувалося також побиття тд шибеницею канчуками. Це больове покарання також мало на мет зганьбити злочинця.
На Запорожж практикувалися i такi ганебнi покарання, як посадження на дерев'яну кобилу, прив'язування до гармати ланцюгом. Злочинця, зазвичай злодiя або козака, що виявив непокору до начальства, прив'язували до гармати або саджали на спещальну дошку - кобилу - до тих шр, поки хтось iз козаюв не погоджувався узяти його на поруки.
Також до ще! групи покарань належали позбавлення честi, чинiв i звань. Це покарання звичайно виступало у супроводi заслання до Сибiру i конфiскацi! майна. Як до-даткове воно вживалося при смертнiй карг Таю покарання звичайно застосовувалися до державних злочинщв. Укра!нськими судами таю вироки не виносилися, але у Гетьманщит практикувалися таю покарання за вироками росшських судiв. Як вщомо, Дем'яна Многогрiшного i його братв по звинуваченнi в державнш зрадi було покарано батогами, позбавлено чишв i звань, закуто в кайдани i вiдправлено до Сибiру [2, с. 178]. Петро I, довщавшись про союз Iвана Мазепи з Карлом XII, звелiв усунути гетьмана з посади, позбавити чест, вiдлучити вiд церкви, а опудало його повiсити, причепивши на груди надпис «Зрадник» [2, с. 183].
Наступним видом покарання були позбавлення волi - ув'язнення. Мiсцем ув'язнен-ня були в'язнищ, сара!, ями, спецiальнi камери при ратушг Вони влаштовувалися при мюьких судах. Охороняли !х спещально поставленi для цього особи. В'язшв не кормили, !ли вони те, що !м подавали як милостиню або приносили !хнi родичi та близью. Термш сидiння в ув'язнент за вироком суду був вщ чотирьох тижнiв до року. Також злочинець, здебшьшого, вбивця, мiг добровшьно вiдсидiти в ув'язненнi, якщо злочин був скоений випадково i вш хотiв добровiльно постраждати за «^х». Ув'язненням могли покарати спiвучасникiв, яю безпосередньо не брали участi у вчиненш злочину. Також ув'язнення використовували як превентивний зах1д. У в'язнищ могли тримати шдозрюваного до суду. Так, у 1762 р. Крестовський намюник Федiр Савицький скаржився у Лубенський полковий суд на сотника Второсенчанського Федора Слюза, що той схопив слугу Са-вицького i протримав його «под арештом при сотенному правленл, в ручних i ножних колодках, в земляних погребах чрез шесть недель» [8, с. 352-353].
До майнових покарань вщносилися штрафи i конфiскацi! майна. Конфюкащя майна звичайно виступала як додаткове покарання при основному - смертнш карi або заслан-ш. Рiзновидами штрафiв були «вина», «головщина», «нав'язка». Вини сплачувалися за спричинеш побиття, поранення, матерiальнi збитки. Закон визначав розмiр вини згiдно з сощальним становищем сторiн, а при пошкоджент будь-якого органу - також з ураху-ванням важливостi цього органу для життя i здоров'я потерпшого. Вини частково йшли на користь потерпшого, частково на користь суду.
Головщиною називалася сплата родичам вбитого за його «голову». Головщина стягу-валася з майна вбивщ та його ствучасниюв. Головщину сплачували як при навмисному, так i при випадковому убивствi. За вбивство, вчинене при самозахистi, головщина не сплачувалася у випадку, коли свщки могли пiдтвердити, що самозахист мав мюце i був необх1дним.
Пщ нав'язкою розумiли матерiальне вiдшкодування за завданий фiзичний бiль i мо-ральну кривду. Пiдозрюваний, який не зiзнавався, пщдавався тортурам з метою з'ясуван-ня iстини. Якщо протягом трьох разiв катування вiн не брав на себе вини, то зв№нявся вщ пiдозри, а звинувачу належало сплатити йому нав'язку - штраф за завдаш муки i кривду. Розмiр нав'язки залежав вщ соцiально! приналежностi пiдозрюваного. Нав'яз-кою також називали штраф за пошкодження коня або худоби, виражений не грошима, а екывалентом пошкодженого: нав'язували конем - за коня, волом - за вола тощо.
На Запорожж iснувало таке покарання, як вигнання. Злочинця виганяли з козацько! грома-ди за межi Сiчi на певний термш або безстроково, без права надання йому притулку та захи-сту. Це приклад одного з найдавшших покарань, яке походило зi звичаевого права. В Кивсь-юй Руа аналогiчним було покарання у виIлядi «потоку та пограбування» [9. с. 50-51, 186].
Висновки. Система покарань у Гетьманщиш, зафшсована в писаному прав^ була до-сить розгалуженою i складною. Простежуеться певна класифшащя покарань; ступiнь покарання залежав вщ тяжкостi злочину i соцiально! приналежноси сторiн. Але на прак-тищ суддi користувалися частiше звичаевим правом i здоровим глуздом. Жорсток1, нез-вичайнi покарання майже не застосовувалися або проводилися над вже мертвим тшом. Основна мета покарання змiнювалася залежно вiд тих умов, у яких перебувало укра!н-ське суспшьство, i вiдбивала перех1д вiд приватноправового до публiчно-правового ро-зумiння злочину.
Список л^ератури:
1. Яворницький Д. Iсторiя Запорозьких козаюв : у 3 т. / Д. Яворницький. - К. : Наукова думка,1990. - Т. 1. - 592 с.
2. Субтельний О. Украша. 1сторш / О. Субтельний ; [пер. з англ. Ю. I. Шевчука]. - 2-е вид. - К. : Либщь, 1992. - 510 с.
3. Малороссийская летопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением малороссийских хроник / под ред. О. И. Левицкого. - К., 1878. - 584 с.
4. Права, за якими судиться малоросшський народ 1743 р. / вщп. ред. Ю. С. Шемшученко. - К. : 1н-т iм. В. Корецького НАНУ, 1997. - 547 с.
5. Слабченко М. Юридическое прошлое Малороссии / М. Слабченко. - К., 1911. - 292 с.
6. Миллер Г. Исторические сочинения о Малороссии и Малороссиянах / Г. Миллер. - М. : В Университетской типографии, 1846. - 96 с.
7. Голобуцький В. Украшське козацтво / В. Голобуцький. - К. : Вища школа, 1985. - 539 с.
8. Кулиш П. Записки о Южной Руси / П. Кулиш. - К. : Дшпро, 1994. - 719 с.
9. Бойко I. Й. Кримшальш покарання в Украш (1Х-ХХ ст.) : навчальний поабник / I. Й. Бойко. -Л^в : ЛНУ iменi 1вана Франка, 2013. - 408 с.
Епур М. В. Система и виды наказаний по украинскому праву второй половины XVE-XVIII вв. / М. В. Епур // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия Юридические науки. - 2013. - Т. 26 (65). № 2-2. С. 16-23.
В статье исследуется система наказаний по украинскому праву второй половины XVII-XVIII вв. в Гетманщине и на Запорожье. Проанализированы виды наказаний, которые применялись полковыми и сотенными судами и казацкими судами Запорожской Сечи. Установлено, какие из видов наказаний сформировались в обычном казацком праве. Показаны влияния польского и российского права на систему наказаний.
Ключевые слова: наказание, право Гетманщины, украинское обычное право, история уголовного права, смертная казнь, телесные наказания, позорящие и имущественные наказания.
SYSTEM AND KINDS OF PENALTIES IN UKRAINIAN LAW OF THE SECOND HALF XVII-XVIII CENTURIES
Yepur M. V.
Mykolaiv Branch of Open International University of Human Development«Ukraine»
Mykolaiv, Ukraine
The paper investigates the system and the kinds of penalties in Ukrainian law of the second half XVII-XVIII centuries in Hetman State and Zaporizhya. Different courts used different kinds and different systems of punishments. The types of punishment that applied regimental and company courts and courts of Zaporizhzhya Sich are analyzed. It is proved that in the Ukrainian criminal law of the second half of XVII-XVIII centuries existed following penalties: death penalty, corporal punishment, expulsion from the Cossack community, imprisonment, foul, penalty property and ecclesiastical penance. It is established what type of punishment were formed in Cossack law. The influence of the Polish and Russian law on the penal system is showed. Polish and Russian influences were not of punishment, but only of some penalty species.
The system of penalties in the Ukrainian Hetman State, which were recorded in written law, was quite extensive and complex. The classification of penalties already existed, the degree of punishment depended on the severity of the crime and on the social status of the participants. In spite of the written law norms, in practice judges often used customary law and common sense. Cruel and unusual punishment hardly was used or was held over the body already dead. In practice foul penalties were widely used. They intended to shame the offender and to cause him disgust and contempt. These penalties are mostly descended from people's customary law. The main purpose of punishment varied depending on the conditions of Ukrainian social life and reflected the transition from private to public understanding of crime.
Key words: punishment, Hetman State law, Ukrainian customary law, the history of criminal law, the death penalty, corporal punishment, shaming and property penalties.
