CC BY
10
УДК 343.275
Дмитро Шиян
1нститут управлшня та права Запорiзького нацiонального техшчного унiверситету, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримшального, цивiльного та мiжнародного права,
dsshiyan@mail.ru
1СТОР1Я РОЗВИТКУ УРАЖЕННЯ ПРАВ У ЗАКОНОДАВСТВ1, ЩО Д1ЯЛО НА УКРАШСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
В Х1-ХУШ СТОЛ1ТТЯХ
© Шиян Д., 2017
У статт проведено iсторико-правовий аналп розвитку ураження прав у законодавствi, що дiяло на украТнських землях, в Х1-ХУ111 столiттях. Зроблено висновок, що спочатку винний довiчно позбавлявся уах прав людини та громадянських прав, що призводило назавжди до його повного безправ'я й так званоТ "полгтичноТ" або "громадянськоТ смертГ'. З часом спостерiгаeться тенденцiя звуження прав, що позбавляли засудженого, та зменшення Тх строку. Ураження прав було спрямоване не проти особистоТ пдносл засудженого як людини, а проти тих благ, як належали йому як громадянину. Природною була думка про позбавлення людини, яка порушила встановлеш правила поведшки, сусшльний уклад, тих прав, якими вона користувалася як член сусшльства. Ураження прав застосовувалось як для покарання винного, так i для захисту вщ нього iнших членiв сусшльства.
Ключовi слова: ураження прав; iсторiя розвитку; позбавлення прав; права людини; громадянськ права; "полiтична смерть"; "громадянська смерть".
Дмитрий Шиян
ИСТОРИЯ РАЗВИТИЯ ПОРАЖЕНИЯ В ПРАВАХ В ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВЕ, ДЕЙСТВОВАВШЕМ НА УКРАИНСКИХ ЗЕМЛЯХ В Х1-ХУ111 ВЕКАХ
В статье проводится историко-правовой анализ развития поражения в правах в законодательстве, которое действовало на украинских землях, в Х1-ХУ111 веках. Сделан вывод, что сначала виновный пожизненно лишался всех прав человека и гражданских прав, приводившее навсегда к его полному бесправию и, так называемой, "политической" или "гражданской смерти". Со временем наблюдается тенденция сужения прав, которых лишали осужденного, и уменьшения их срока. Поражение в правах было направлено не против личного достоинства осуждённого как человека, а против тех благ, которые принадлежали ему как гражданину. Естественной была мысль о лишении человека, который нарушил установленные правила поведения, общественное устройство, тех прав, которыми он пользовался как член общества. Поражение в правах применялось как для наказания виновного, так и для защиты от него других членов общества.
Ключевые слова: поражение в правах; история развития; лишение прав; права человека; гражданские права; "политическая смерть"; "гражданская смерть".
Dmytro Shyian
Zaporizhzhya National Technical University Department criminal civil and international law Ph.D., Assoc. Prof.
HISTORY OF INFRINGEMENT OF RIGHTS UNDER THE LAW IN FORCE IN THE UKRAINIAN LANDS IN 11TH-18TH CENTURIES
The article historical and legal analysis of infringement of rights under the law in force in the Ukrainian lands in the 11th-18th centuries. It is concluded that the first wine life deprived of all human rights and civil rights, which led to his complete all injustice and so-called "political" or "civic death". Over time, the trend of narrowing the rights denied convicted, and reducing their term. Defeat rights were directed not against personal dignity as a person convicted but against those goods that belonged to him as a citizen. Natural was the idea of getting rid of a man who had violated the rules of behavior, social structure, and the rights which it enjoyed as a member of society. The defeat was applied as rights to punish the guilty and to protect him from other members of society.
Key words: destruction of human; history development; deprivation of rights; human rights; civil rights; "political death"; "civil death".
Постановка проблеми. У статп проведено юторико-правовий аналiз розвитку ураження прав у законодавсга, що дiяло на украшських землях, в XI-XVIII столптях. Виршення ще! проблеми мае велике теоретичне та практичне значення, оскшьки скласти найбшьш повне уявлення про яке-небудь явище дозволяе аналiз юторп його розвитку. Це надасть змогу глибше зрозумни правову природу покарання у видi ураження прав, його сутнють, з'ясувати основш тенденци його розвитку, здшснити порiвняльний аналiз i зробити певш висновки щодо того, яким це покарання було у минулому i яким воно е сьогодш.
AHani3 дослщження проблеми. У юридичнш лiтературi значна увага придшяеться вченню про покарання. Але поряд iз цим, спещального комплексного дослщження ютори розвитку ураження прав у законодавсга, що дiяло на украшських землях, в XI-XVIII столптях, на монографiчному рiвнi нажаль не проводилось. Деяю аспекти цього питання на рiвнi пщручниюв i посiбникiв з ютори держави i права Укра!ни розглядали П. П. Музиченко [1], А. Й. Рогожин [2], А. С. Чайковський [3] та iншi вчеш Вщдаючи належне роботам зазначених та шших учених, слщ визнати, що рiвень наукового дослщження ютори розвитку ураження прав видаеться недостатшм.
Мета дослщження - дослщити проблемш питання юторп розвитку ураження прав у законодавсга, що дiяло на украшських землях, в XI-XVIII столптях.
Виклад основного матерiалу. Покарання у видi ураження прав е одним iз найстарiших у законодавсга, що дiяло на украшських землях, воно пройшло в ютори законодавства багато етатв розвитку та перетворювань. У зв'язку з цим звернемо увагу на юторда виникнення цього покарання з моменту появи перших джерел права Кшвсько! Русг
Виникнення одного з перших попередниюв ураження прав сягае чашв Кшвсько! Русi (VI -початок XII столнтя). У цей час основними джерелами давньоруського права були: звичаеве право, договори Рус з Вiзантiею, княже законодавство. Однак основш вщомосп про кримшальне право мiстилися в "Руськш ПравдГ', у якiй було вмщено давнi норми звичаевого права та "княжi устави". "Руська Правда" мютила багато статей, якi свщчили про достатнiй рiвень розвитку кримшального права [3, с. 73]. Вищою мiрою покарання за "Руською Правдою" i одним з первiсних попередниюв
ураження прав був так званий потш i пограбування. Цей вид покарання призначався за три види злочитв: убивство в розбо! (ст. 7 "Русько! Правди" (Просторово! редакцп)) [4, с. 30], конокрадство (ст. 35 "Русько! Правди" (Просторово! редакцп)) [4, с. 32], i тдпалювання будинку й гумна (ст. 83 "Русько! Правди" (Просторово! редакцп)) [4, с. 36].
Наприклад, у ст. 7 "Русько! Правди" (Просторово! редакцп) зазначалося: "Если (кто) совершит беспричинное умышленное убийство (к тому же) не во время какой-либо ссоры, то за преступника люди не платят (виру), а выдадут его самого (вместе) с женой и детьми на поток (то есть для продажи их в рабство, изгнания?) и для конфискации всего имущества" [5, с. 121].
"Потш i пограбування" виражалося в тому, що злочинець, у якого конфюковували усе майно на користь громади ("пограбоване"), виганявся разом iз жшкою й дпъми з громади ("потш"), що в таких умовах приршало вигнаних на загибель, а можливо, i на перетворення його з жшкою й дггьми на рабiв. Певна рiч, що своею жорстоюстю статп, яю передбачали "потш i пограбування", були нацшеш проти боротьби народних мас, що на початку XII столптя дуже посилилася [2, с. 32]. З часом тд "потоком та пограбуванням" стали розумни фiзичну розправу й конфюкащю майна [1, с. 69]. Поряд iз цим не можна не погодитися з тим, що "потш i пограбування" тягло повне безправ'я людини i означало позбавлення вшх людських та громадських прав не тшьки засудженого, але i його родини: подружжя, дiтей. Засуджений до цього виду покарання i його родина, поряд iз конфюкащею усього майна, яке !м належало, позбавлялися права власностi на це майно на користь !х громади, а звщси вони i позбавлялися права на спадщину. Вигнання засудженого з родиною з громади також означало позбавлення для них певних родинних прав, батьювського захисту, захисту громади й розiрвання з ними суспiльних зв'язюв. Тому вважаемо, що саме з такого давньоруського виду покарання як "потш i пограбування" розвинулися далi не тiльки фiзична розправа й конфюкащя майна, але й такий вид покарання як ураження прав.
У перюд феодально! роздробленосп Русi Х-ХУ столiгтя основна роль належала таким джерелам права, як договiрнi грамоти i князiвськi статути. Прикладом !х можуть слугувати Новгородська судна грамота ХУ столптя, що збереглася в единому списку i Псковська судна грамота ХУ столптя. Назван джерела права передбачали такi види покарань, як страта i штрафи (причому система !х була досить складною).
За часiв Литовсько-Русько! держави первюним попередником виду покарання, яке бшьш-менш схоже на ураження прав, було так зване "виволання" або "викрикування". Це покарання перейнялося до укра!нського права з литовського законодавства. Воно було особливим каральним заходом, який застосовувався лише до представниюв прившейованих верств - шляхти, i пов'язувалося з публiчним оголошенням вироку. "Виволання" призводило до "громадянсько! смертi" засудженого, i полягало у позбавленнi прав i честi засудженого. Засудженi до такого покарання позбавлялися вшх прав та привше!в i виганялися тимчасово або назавжди за межi держави. Така людина переставала iснувати для закону як особа: вона втрачала шляхетство, права на майно, змушена була переховуватися за кордоном, оскшьки в разi затримання !! належало убити. Тобто шляхтич, засуджений до "виволання", був повнютю позбавлений захисту закошв ^ навiть, права на життя. Вiд таких наслiдкiв "виволання" м^ звiльнити тiльки великокнязiвський охоронний лист, так званий "глейт" [2, с. 166]. Це покарання супроводжувалося не тшьки конфюкащею усього майна засудженого до "виволання", а й шшими видами додаткових покарань.
Це покарання в такому ж виглядi збереглося в прав^ яке дiяло на укра!нських землях тд владою Польщi та Литви (кiнець XIV - перша половина XVII столптя). У статутах Великого князiвства Литовського для позначення покарання використовувалося кшька термтв: "кара", "страта" тощо. Мета покарання була рiзною: iзоляцiя злочинця, вщшкодування потерпiлому заподiяно! йому шкоди за рахунок злочинця, поповнення державно! скарбнищ, заподiяння злочинцю шкоди. Проте головною метою при цьому було залякування, про що свщчить усе бшьша жорстокють i болючiсть покарання, а також публiчнiсть його виконання. Як сказано в грамот великого князя Литовського 1522 р., залякування в писаному правi необхщно для запобтання злочинам, утримання свавiльних людей вщ злочинно! поведiнки й збереження в доброму сташ всiе! держави [6, с. 37]. Щодо "виволання", то воно дiяло в укра!нському правi до XVI столiгтя, а з цього
часу це покарання замшилося менш суворим - "опалою". Опальний шляхтич також повинен був залишити кордони держави. Проте це була вже втрата громадянських прав, але не честг
За чашв Нацюнально! визвольно! вшни укра!нського народу за визволення з-пщ влади Речi Посполито!, яка розпочалася в ачш 1648 р. (1648-1654 р. р.), за чаав козацтва заходи покарання в умовах вшни застосовувалися до засуджених козаюв бшьш жорстою. Дисциплiна серед козакiв пщтримувалася суворими покараннями в разi и порушення [7, с. 143; 8, с. 10; 9, с. 78; 10, с. 13; 11, с. 150]. Серед козацтва покарання у видi "опали" та схожi на нього покарання не набули поширення, оскшьки, на нашу думку, вони були занадто м'якими в умовах вшни, i не змогли би тдтримати належну дисциплшу серед козаюв.
У XVIII столггп за чашв Гетьманщини система покарання на укра!нських землях була досить складною. Загострення класово! боротьби обумовило посилення кримшально! репреси, що досягалося не тшьки переглядом чинного законодавства чи правового звичаю, а й широким застосуванням нових кримшально-правових норм, введенням нових видiв покарання, а також поширенням на територи Укра!ни росiйського кримшального права, зокрема, вшськово-кримiнальних закошв.
Як вiдзначав М. С. Таганцев, у найдавшшому нашому правi позбавлення прав розумшося як визнання повного безправ'я особи, юридичного вимирання особистосп (ст. 13 договору 1горя), "Руська Правда" (список Академiчний, ст. 2), у постановах "Русько! Правди" про вщдачу на "потш i пограбування", що полягало в позбавленнi заступництва закошв (див.: "Руська Правда", список Карамзшой, ст. ст. 5, 31, 97). Однак з вимиранням приватно! помсти й замшою !! системою грошових стягнень, а потiм i з розвитком державних покарань, це повне ураження прав, "громадянська смерть", зникае з давньоруського права. Будь-яко! визначено! системи уражень прав не було не тшьки в епоху судебниюв, але й шд час ди "Уложення" 1649 р. [12, с. 1055].
М. Д. Серпевський писав, що виробити шститут позбавлення прав XVII столнтя не могло, оскшьки весь тодшнш державний лад був йому противний. Ураження, зокрема, прав службових, тобто позбавлення права державно! служби в суворому змюп, визначеного походженням, утворенням чи шшого роду цензом зовшм не юнувало, а був лише обов'язок служби, кршосний обов'язок, за яким кожен громадянин повинний був поступати на ту службу, що йому визначить Великий Государ. Позбавляти будь-кого права служби було для держави невигщним, адже це означало б скорочення i без того невеликого запасу придатних сил державного керування. Ось чому держава обмежувалася в цш сферi лише частковими ураженнями прав: розжалуванням, тобто позбавленням чишв i звання, вщстороненням вщ посади й забороною обшмати знову визначш посади [13, с. 278].
1нститут повного ураження прав виникае в епоху правлшня Петра I шд впливом законодавств iноземних держав. Каральними заходами, що визначали це покарання, були "полнична смерть", "шельмування" й "анафемстування".
За чашв правлшня Петра I iз Роси в право, яке дiяло на укра!нських землях, перейнялося ураження прав. Ураження прав поширювалося постановами Петра I про "шельмування", що означало щось середне мiж "позбавленням чесп" та "громадянською смертю". До Роси ураження прав перейнялося iз Заходу, де воно на цей час вже дуже широко застосовувалось у правг
З цього часу у вшськових артикулах, яю дiяли на територи Укра!ни, встановлювався новий вид покарання - "шельмування", сутнють якого полягала, з одного боку, у "позбавленш чесп", а з шшого - у позбавленш захисту закошв. Цей вид публiчного ганебного покарання був запроваджений Петром I в "Уставе воинском с кратким толкованием" вщ 30 березня 1716 р. Вш полягав у позбавленш чесп й громадянських прав i ставив засудженого поза законом. Введення в право шституту "шельмування" створило особливу категорда безправних людей. "Шельмування" визначалося за законодавством як "тяжёлое чести нарушение, которого имя на виселице прибито или шпага его от палача преломлена, и вором (шельм) объявлен будет. Надлежит знать всем, как с тем поступать, кто чести лишён, шельмован (то есть из числа добрых людей и верных извергнут): 1) ни в какое дело ниже свидетельство не принимать; 2) кто такого ограбит, побьёт или ранит или у него отнимет, у оного челобитья и суда ему не давать, разве до смерти кто его убьёт, то яко убийца
судитися будет; 3) в компании не допускать, и единым словом, такой весьма лишён общества добрых людей; а кто сие преступит, сам может наказан быть" [14, с. 167]. В указi вщ 5 лютого 1724 р. "О различии штрафов и наказаний за государственные и партикулярные преступления" давалася загальна характеристика злочишв, за яю могло бути призначено покарання у видi "шельмування", - "беду нанесёт всему Государству", "вящше измены", тобто бшьш тяжю, шж зрада [15, с. 120]. "Шельмуванню" тдлягали дворяни, насамперед офщери, за злочини, передбачеш Вшськовим Статутом (артикули 98, 99, 123-125 та шш^. Цей вид покарання застосовувався й до дворян - чиновниюв центральних оргашв управлшня за таю злочини, як порушення царсько! присяги, зрада, листування з ворогом. У духовному аспект шельмований вщлучався вщ церкви, не допускався до причащання, до шлюбу, до присяги, навпъ до вiропiдданства. Крiм загального припису, за яким шельмованим уважався всякий, покараний рукою ката, вiйськовi артикули призначали "шельмування" в одинадцяти випадках, iз них у п'яти випадках воно супроводжувалося смертною карою, у двох - призначалося альтернативно зi смертною карою й у чотирьох випадках (виклик на дуель, втеча з поля бою, корисливе зменшення ваги монети, критичне ставлення до вказiвок начальства) наказувалося лише "шельмувати", тобто "оголосити безчесним".
У "Генеральному регламенте или Уставе, по которому Государственныя Коллегии, також и все оных принадлежащих к ним Канцелярий и Контор служители, не токмо во внешних и внутренних учреждениях, но и во отправлении своего чина, подданнейше поступать имеют" вщ 28 лютого 1720 р. Петро I попршив становище ошельмованих. У цьому нормативно-правовому акт була спещальна глава ЫП "О шельмованных и на публичном месте о наказанных, чтоб таковых в службу не допускать и сообщения никому с таковыми не иметь", у якш зазначалося, що вказаш вище обмеження, ^м вщмови вщ судового захисту, поширювались не тшьки на ошельмованих, але й на уих, хто був на публiчному мющ покараний або оголений. На ошельмованих, якщо !х хтось поб'е, пограбуе або поранить, повнютю поширювалась вщмова вщ !х захисту. Це ж положення було викладене в ст. 141 глави ХХ книги У Морського Статуту вщ 13 шчня 1720 р.
Згщно з артикулом 209 Вшськового Статуту 1716 р., ошельмоваш або и, що були у руках ката, в армп служити не могли i повинш звшьнятися з !! лав [15, с. 456]. У цьому ж артикулi було встановлено, що у випадку пробачення або визнання невинною людини, яку катували, вона могла обшмати посаду тсля публiчного покладення на не! прапора. У тлумаченш до цього артикулу пояснювалося, що солдати та офщери, яю були пщдаш марним катуванням i визнанi невинними або •п, якi отримали пробачення вщ царя або фельдмаршала, могли залишитися на службi в армi!. Для вщновлення !х честi над ними публiчно клався прапор. Пiсля цього шхто не повинен був !х докоряти цим.
Спiлкування з ошельмованими каралося за регламентом засланням на галери на певний строк. Наприклад, ст. 141 Морського Статуту 1720 р. за допуск ошельмованого до флоту або спшкування з ним установлювала покарання у видi позбавлення чину й заслання на галери на певний строк [15, с. 523].
В указi вщ 5 лютого 1724 р. "шельмування" називалося "полгшчною смертю". "Шельмування" було перетворено в шститут позбавлення ушх прав становища законом 1766 р.
"Громадянська" або "полгшчна смерть" запроваджувалася в Укра!ш указами Слизавети Петрiвни 1753 р. i 1754 р. замють смертно! кари. Вона полягала в тому, що засуджений, який належав до прившейованого стану, пщшмався на плаху або на шибеницю, над його головою на шию опускалася шпага, йому об'являлася смертна кара, але вона не виконувалася, а замють не! засуджений пщдавався засланню на каторгу. Цей шститут у сво!й первороднш формi збер^ся в ст. 71 Уложення про покарання кримшальш та виправш 1845 р. У цш статп зазначалося: "Смертная казнь, по особому Высочайшему соизволению, в некоторых случаях заменяется возведением осужденнаго преступника на эшафот; причем, если он принадлежал к дворянскому состоянию, над ним переламывается шпага. Сия казнь знаменует политическую смерть, и за оною следует всегда ссылка в каторжныя работы без срока, или на определённое время" [16, с. 20]. З цього шституту "полгшчно! смертГ' далi розвинулася вся система ураження прав за таким законодавством.
Висновки. Отже, з XI столггтя йшлося лише про ширшi позбавлення прав аж до повного безправ'я людини. Спочатку винний довiчно позбавлявся вшх людських та громадянських прав, що призводило назавжди до його повного безправ'я i так звано! полггично! або громадянсько! смерти Поступово звужувались права, яких позбавляли засудженого, та зменшувався строк цього виду покарання. Ураження прав було спрямоване не проти особисто! пдносп засудженого як людини, а проти тих благ, яю належали йому як громадянину. Природною була думка про позбавлення людини, яка порушила встановлеш правила поведшки, суспшьний уклад, тих прав, якими вона користувалася як член суспшьства. Ураження прав застосовувалось i для покарання винного, i для захисту вщ нього шших члешв суспшьства. Воно створило щею повного лшвщування особистост в юридичному аспекту повно! вiдмови визнавати за нею будь-яю права. Засудженi до ураження прав у той час визнавалися позбавленими захисту держави та наданими в розпорядження будь-кого. З цього i походила "громадянська" або "полпична смерть". Ыститут ураження прав у цей час означав повну смерть особистоси, оскшьки для безправного наступала фшщя смерти Засуджений до цього виду покарання, хоча був позбавлений можливост задовольняти сво! потреби законними шляхами, але задовольняв !х незаконними. Саме це покарання спонукало його на новi злочини.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Музиченко П. П. 1стор1я держави 7 права Украгни : навчальний поабник /Музиченко П. П. -К. : Товариство "Знання", КОО, 1999. - 662 с. 2.1стор1я держави 7 права Украгни : тдруч. для юрид. вищих навч. закладгв г фак. : у 2 ч. Частина 1 / [А. Й. Рогожин, М. М. Страхов, В. Д. Гончаренко та гн.] ; за ред. акад. Академгг правових наук Украгни А. Й. Рогожина. - К.: 1н Юре, 1996. - 368 с. 3.1стор1я держави 7 права Украгни : навч. поаб. / [А. С. Чайковський (кер. кол. авт.), В. I. Батрименко, О. Л. Копиленко та Шш1]; за ред. А. С. Чайковського. - К. : Юр1нком 1нтер, 2001. - 384 с. 4. Хрестомат1я з ¡стори держави 7 права Украгни : навч. поабник для юрид. вищих навч. заклад1в 7 фак.: у 2 т. Т. 1. З найдавнших чаав до початку XXст. /[В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький] ; за ред. акад. Академгг правових наук Украгни В. Д. Гончаренка. -К. : 1н Юре, 1997. - 464 с. 5. Памятники русского права. Вып. 1. : Памятники права Киевского государства Х-ХП вв. / под ред. заслуж. деятеля науки проф. С. В. Юшкова; сост. доцент
A. А. Зимин. - М. : Госюриздат, 1952. - 287 с. 6. Статут Вял1кага княства Л1тоускага. 1588 : тэксты, даведнык, каментаръи /рэд. колег1я : I. П. Шамякт (Гал. рэд.) та т. - М1нск : Беларуская савецкая энцыклапедыя, 1989. - 573 с. 7. Арх1в Коша Новог Запорозьког С1ч1. Опис справ 1713-1776/ упоряд. Л. З. Псцова, Л. Я. Демченко. - К. : Наукова думка, 1994. - 232 с. 8. Грозовський I. М. Звичаеве право запорозьких козаюв : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 "Теор1я та ¡стор1я держави 7 права; ¡стор1я пол1тичних 7 правових учень" / I. М. Грозовський. - X.: Нац. юрид. акад. Украгни ¡м. Я. Мудрого, 1998. - 17 с. 9. Грозовський I. М. Козацьке право / I. М. Грозовський // Право Украгни. - 1997. - № 6. - С. 76-80. 10. Гурж1й О. I. Право в украгнсьюй козацьюй держав7 (друга половина ХУН-ХУШ ст.) / Гурж1й О. I. - К. : Ы-т 7сторп Украгни АН Украгни, 1994. - 48 с. 11. Яворницький Д. I. ^тор1я запор1зьких козаюв: у 3-х т. -Т. 1. / пер. з рос. I. I. Сварника; упоряд. О. М. Апанович. - Льв1в : Св1т, 1990. - 319 с. 12. ТаганцевН. С. Русское уголовное право : лекции. Часть Общая. Т. II. / ТаганцевН. С. - СПб.: Гос. тип., 1902. - 1460 с. 13. Сергеевский Н. Д. Русское уголовное право : часть общая / Сергеевский Н. Д. - СПб. : Типография М. М. Стасюлевича, 1900. - 385 с. 14. Фойницкий И. Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением / Фойницкий И. Я. - М. : Добросвет-2000 ; Городец, 2000. - 464 с. 15. Памятники русского права. Вып. 8 : Законодательные акты Петра I. Первая четверть XVIII в. / под редакцией доктора юридических наук профессора К. А. Софроненко. - М. : Госюриздат, 1961. - 667 с. 16. Законы Уголовные (Св. Зак., т. XV, изд. 1885 г. по прод. 1906 и 1908 г. г. с позднейшими узаконениями) / Алфавитный указатель, составленный Прис. повер.
B. Н. Новиковым и Пом. прис. повер. Д. С. Постоловским. - СПб.: Типография М. М. Стасюлевича, 1910. - 749 с.
REFERENCES
1. Muzychenko P. P. (1999). Istoriia derzhavy i prava Ukrainy [History of State and Law of Ukraine], Tovarystvo "Znannia" Publ., KOO Publ., Kyiv, 662 p., (in Ukrainian). 2. Rohozhyn A. Y., Strakhov M. M., Honcharenko V. D. et al. (1996). Istoriia derzhavy iprava Ukrainy [History of State and Law of Ukraine], ed. acad. Academy of sciences of Ukraine A.Y. Rohozhyna, In Yure Publ., Kyiv, parts 2, part 1, 368 p., (in Ukrainian). 3. Chaikovskyi A. S. (Head group of authors, Ed.), Batrymenko V. I., Kopylenko O. L. and others (2001). Istoriia derzhavy i prava Ukrainy [History of state and law of Ukraine], Yurinkom Inter Publ., Kyiv, 384 p. (in Ukrainian). 4. Honcharenko V. D. (Eds.), Rohozhyn A. Y., Sviatotskyi O. D. (1997). Khrestomatiia z istorii derzhavy i prava Ukrainy [Readings on the history of law in Ukraine], In Yure Publ., Kyiv, parts 2, part 1. From ancient times to the beginning of the 20th century, 464 p. (in Ukrainian). 5. Yushkov S.V. (Eds.). (1952). Pamyatniki russkogo prava [Monuments of Russian law]. A.A. Zimin (comp.), Gosyurizdat Publ., Moscow, vol. 1: Monuments of law of the Kiev state 10th-12th centuries, 287 p. (in Russian). 6. Shamjakin I.P. (ed. in Chief) etc. (1989). Statut Vjalikaga knjastva Litouskaga. 1588: tjeksty, davednyk, kamentaryi [The Statute of the Grand duchy of Lithuania. 1588: texts, directory, comments], Belaruskaja saveckaja jencyklapedyja, Minsk, 573 p. (in Belarusian). 7. Histsova L.Z., Demchenko L.Ya. (Comp.) (1994)Arkhiv Kosha Novoi Zaporozkoi Sichi. Opys sprav 1713-1776 [Archives of New Zaporizhzhya Sich Kosh. Description affairs 1713-1776], Naukova dumka Publ., Kyiv, 232 p. (in Ukrainian). 8. Hrozovskyi I.M. (1998). Zvychaieve pravo zaporozkykh kozakiv : avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. yuryd. nauk: spets. 12.00.01 "Teoriia ta istoriia derzhavy i prava; istoriia politychnykh i pravovykh uchen" [Customary law Zaporizhzhya Cossacks. Extended abstract of candidate's thesis], Nats. yuryd. akad. Ukrainy im. Ya. Mudroho Publ., Kharkiv, 17 p. (in Ukrainian). 9. Hrozovskyi I. M. (1997). Cossack law, Pravo Ukrainy (Law of Ukraine), no 6, Pp. 76-80. (in Ukrainian). 10. Hurzhii O. I. (1994). Pravo v ukrainskii kozatskii derzhavi (druha polovyna XVII-XVIII st.) [Right in the Ukrainian Cossack state (second half of 17th-18th centuries)], In-t istorii Ukrainy AN Ukrainy Publ., Kyiv, 48 p. (in Ukrainian). 11. Yavornytskyi D. I. (1990). Istoriia zaporizkykh kozakiv [History of Zaporizhzhya Cossacks]. I.I. Svarnyk (lane of Russian), O. M. Apanovych (compilation), Svit Publ., Lviv, vols. 3, vol. 1, 319 p. (in Ukrainian). 12. Tagantsev N. S. (1902). Russkoe ugolovnoepravo: lektsii [Russian criminal law: lectures], Gos. tip. Publ., St-Petersburg, General part, vol. 2, 1460 p. (in Russian). 13. Sergeevskii N.D. (1900). Russkoe ugolovnoe pravo [Russian criminal law], Tipografiya M. M. Stasyulevicha Publ., St-Petersburg, general part, 385 p. (in Russian). 14. Foinitskii I.Ya. (2000). Uchenie o nakazanii v svyazi s tyur'movedeniem [Doctrine of punishment in connection with the conduct of prison], Dobrosvet-2000 Publ., Gorodets Publ., Moscow, 464 p. (in Russian). 15. Sofronenko K. A. (Eds.). (1961). Pamyatniki russkogo prava [Monuments of Russian law], Gosyurizdat Publ., Moscow, vol. 8: legislative acts of Peter 1. The first quarter of the 18th century, 667 p. (in Russian). 16. Zakony Ugolovnye (Sv. Zak., t. XV, izd. 1885 g. po prod. 1906 i 1908 g. g. s pozdneishimi uzakoneniyami) [Criminal Laws (Code of laws, vol. 15, ed. 1885 to cont. 1906 and 1908 was with later by legislation)]. (1910). Index, compiled V. N. Novikovym and D. S. Postolovskim, Tipografiya M. M. Stasyulevicha Publ., St-Petersburg, 749 p. (in Russian).
Дата надходження: 10.01.2017р.
