CC BY
66
УДК 340.15(477)"19":342:95 Свгглана Леон1д1вна Гоцуляк,
здобувачка
Нацюнальний юридичний утверситет ¡мет Ярослава Мудрого, м. Харюв
САШТАРНО-ЕП1ДЕМЮЛОГ1ЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО В УКРАШСЬКИХ ГУБЕРНИЯХ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
Стаття присвячена дослщженню саштарно-етдемюлопчного законодавства в украшських губершях на початку ХХ ст. Аналiзуeться законодавство з точки зору його повноти регулювання й чiткостi. Зроблено висновки, що при правильнiй законодавчш регламентаци саштарно-етдемюлопчно1 дiяльностi можна захистити населення вщ iнфекцiйних хвороб.
Ключовг слова: саштарно-епщемюлопчне законодавство, Статут медично1 полщп, охорона здоров'я населення, шфекцшш хвороби.
1сторико-правове вивчення санiтарно-епiдемiологiчного законодавства, системи охорони здоров'я по захисту населення вщ гострозаразних захворювань мае важливе значення для впорядкування суспшьних вiдносин у сферi санiтарно-епiдемiологiчного дiяльностi як обов'язково1 умови нормального життя суспiльства.
У статтi аналiзуеться саштарно-етдемюлопчне законодавство в украшських губернiях на початку ХХ ст., перш за все Статут медично'1' полщп як складник правового регулювання саштарно-епщемюлопчно1 справи. Обрання цього перюду зумовлюеться метою бшьш досконалого дослiдження функцiонування зазначеного законодавства в украшських губершях за чаав Росшсько1 iмперii.
Слiд вщм^ити вiдсутнiсть фундаментальних iсторико-правових напрацювань у сферi санiтарно-епiдемiологiчного законодавства. Науковцi з юторп права й медицини не торкалися ще'1' проблеми, здiйснюючи лише загальний огляд нормативно'!' бази початку ХХ ст. Серед них таю вчеш дорадянсько1 доби, як А. В. Корчак-Чепурковський, I. I. Моллесон, М. Г. Фрейберг, М. Я. Новомберговський, Д. М. Жбанков, О. А. Пнзбург, а також радянсью й сучасш фахiвцi - С. М. 1гумнов, Л. М. Карпов, М. Г. Дiаконенко, Н. I. Пристанськова, I. Ю. Робак, В. В. Орленко та ш.
Мета й завданням ще1 публшацп - вивчення саштарно-етдемюлопчного законодавства з точки зору його ч^косп, повноти регулювання, ефективносп використання, а також результат проведених реформ, спрямованих на полшшення здоров'я населення в украшських губершях.
Актуальними е питання юторико-правового аналiзу саштарно-етдемюлопчного законодавства й застосування деяких його елемешив до реалш сучасносп з акцентуванням уваги на специфщ хронологiчного перiоду початку ХХ ст. Новизна полягае в тому, що вперше проаналiзовано велике коло законодавчих акпв, що допомогло впевнитися в повнот регламентування, чiткостi й ефективносп !х використання.
На початок ХХ ст. у Росшськш iмперii, до складу яко! входили 9 украшських губернш, санiтарно-епiдемiологiчне законодавство, спрямоване на охорону здоров'я населення, було вже досить систематизоване й ефективне.
У розглядуваний перюд головним нормативно-правовим актом був Статут лшарський (у редакцп 1905 р.), який дiяв i в украшських губершях. Вш складався з 3-х книг: I - «Звщ Установ лшарських», II - «Статут медично1 полщп», III - «Статут судово1 медицини». Вивчаючи «Статут медично1 полщп», можна побачити, що саштарне законодавство в основному регулювало тiльки медико-полщейсью заходи. Санiтарного закону на початку ХХ ст. ще не юнувало, його замiняв Статут медично1 полщп, що складався з 5-ти роздшв: I - Загальш положення, II- Про загальш заходи охорони
народного здоров'я, III - Про особливi заходи охорони здоров'я вщ повальних i заразних хвороб, IV - Про установи й заходи для попередження i припинення епiдемiчних хвороб та про карантинш страж1, V - Про ветеринарно-полщейсью заходи.
У розд. II (главi I «Про загальш санiтарнi заходи») статтi були згруповаш в 3 глави, пщ назвою: I - «Охорона чистоти пов^ря, грунту, джерел питно! води» (стат 650 - 658), II «Охорона нешкiдливостi життевих припасiв та шших предметив» (статтi 659 - 705) i III -«Про поховання мертвих» (статтi 706 - 730).
Статп 650 - 658 Статуту медично! полщи передбачали основш заходи щодо збереження народного здоров'я, а саме: захист вщ зараження повiтря, грунту, збереження у чистот вулиць, ринкiв, дворiв, вiдведення мюця для нечистот, стiчних вод i тримання !х у справностi. Так, видалення нечистот i вiдходiв з населених пунктiв - мiст, сш - покладалося на !х мешканщв, пiд наглядом полщп (статтi 653, 656). Ч^кого формулювання цих обов'язюв закон не мiстив, а лише передбачав, що мешканцi повиннi вщводити мiсця для звозу нечистот. У той же час Статут надавав мюьким думам повну можливють переходу вщ примiтивних способiв видалення вiдходiв самими обивателями до бiльш досконалих -видалення !х спецiалiстами, в силу цього дума мала право переводу натурально! повинносп обивателiв у грошову (ст. 652). За цим Статутом саштарний нагляд розповсюджувався й на бшш (ст. 657), де передбачалося, що бшш повиннi будуватися за мютом, та не вище течп рiки i повиннi бути чисп.
За Статутом лiкарським на полщю й мiськi управлiння покладалося спостереження за тим, щоб у мютах i селах рiчки i джерела не були засмiченi, колодязi мають бути почищенi, бiля них не повинно бути шякого бруду (ст. 658). Уложення про покарання кримшальш i виправнi у ст. 220 за порчу питно'1' води, спуск нечистот, яю роблять воду непридатну для пиття чи водопою, передбачало покарання у видi арешту до 1-го мiсяця чи грошове стягнення в розмiрi 100 руб.
За порушення деяких норм, а саме: «а) несоблюдение правил о чистоте и опрятности улиц, допущение хождении скота по улице, неисправность помойных ям, несоблюдения правил о чистоте и опрятности во дворах (ст. 55), б) своз скота, мусора или нечистот в не назначенное место, разлитие или разбрасывание последних при перевозке (ст. 56), в) своз на чужие земли камней, мусора, палых животных и др. нечистот (ст. 150)» - передбачена вщповщальшсть згщно зi статями згаданого Уложення.
Коли розростаються мюта, збшьшуеться чисельшсть населення настшьки, що земля перевантажуеться вщходами, а оздоровлення !'! можливе лише шляхом спалення см^я, правильно! оргашзацп вивезення нечистот, коли рiчки забруднеш й непридатш для пиття, то навт незначний медико-саштарний нагляд може полшшити умови санiтарноi безпеки. Точно'! директиви до повного саштарного благополуччя Статут медичнох' полiцi'! не дае, а мютить лише низку певних вимог, якi пред'являються до сангтарних заходiв, i е обов'язковими для вах мешканцiв.
Статут медично! полiцii розд. II (гл. II) передбачав: «а) запрещение продажи испорченных или вредных для здоровья пищевых продуктов (статьи 659, 660),
б) запрещение окраски пищи вредными для здоровья веществами (статьи 665, 676),
в) наблюдение за посудой, служащей для приготовления и хранения пищевых веществ (ст. 668)». Нагляд за виконанням закону про нешкщливють харчових припаав було покладено на губернсью лiкарськi управлшня, а також на дiльничних лiкарiв. Крiм того, у ст. 659 цього Статуту щ ж обов'язки були покладеш також на полщю й мiськi громадськi управлiння.
В Уложенш про покарання кримiнальнi i виправнi у статтях 209 - 213 за продаж гнилих продук^в, харчiв чи напо!в, шкiдливих для здоров'я, а також за додавання непотрiбних для вживання в !жу домшюв, передбачалося покарання у видi арешту або грошове стягнення.
В основному саштарному законi (Статутi медично! полщп) були також передбаченi статп про погребiння мерцiв, про мюця, що призначалися для поховання, про строки, яю
повинш були виконуватися для поховання мертвих (вщ одше'1 доби влiтку час, й до трьох дiб в зимовий час) (статп 703 - 730). Конкретно строки поховання закршлювалися в статтях 713 - 721, де передбачалося що, хоронити мерщв ранiше спливу 3-х дiб заборонялося, а вл^ку через спеку допускалося поховання по закшченш першо'1 доби тсля смертi. Вiдповiдно до статей 703 - 707 для поховання померлих вщводилися мюця на вщсташ вiд крайнього помешкання не менше ста сажень (213,36 м). У статтях 722 - 724 Статуту закршлювалося, що трупи треба ховати якомога глибше, щоб глибина ями була не менше двох з половиною аршин (1,78 м), могили засипати врiвень i3 землею в цш мюцевосп. Стаття 712 встановлювала припис, що переповненi кладовища мали бути огороджеш, а в безлюних мiсцях обведенi ровом. Нiяких споруд на цих цвинтарях будувати не дозволялось. На цш пiдставi у ст. 725 заборонялося переносити старi гроби й мертвi тiла на нове кладовище. Заборонялося також вщдавати колишнi кладовища пiд пашню.
Роздши III - «Про особливi мiри охорони здоров'я вiд повальних хвороб та заразних хвороб» (статп 740 - 854 ) й IV - «Про установи й заходи для попередження i припинення епiдемiчних хвороб та про карантинш стражЬ» (статтi 1006 - 1032) мютили заходи санiтарного характеру, що стосуються боротьби з пошесними й заразними хворобами (статп 740 - 760 Статуту медично'1 полщп). Заходи при вюпянш етдеми закрiплювалися в ст. 761 - 853, де передбачалися заходи боротьби з епiдемiею, щеплення проти вiспи. Стаття 854 вказувала на проведення заходiв, що попереджують такi етдеми, як чума й холера [1, с. 800 - 950]. У цих роздшах наглядно шюструеться, що законодавець передбачив усе до дрiбниць, чим пояснюеться брак у нормативному акт прогалин. А це, у свою чергу, свщчить про повноту регулювання цього питання й робить його ефектившшим, бшьш чiтким i зрозумiлим для населення.
Поряд зi Статутом медично'1' полщп як базовим документом були видаш локальнi документи для детальнiшого регламентування боротьби з епiдемiями. Розглянемо ix.
За правилами «О принятии мер к прекращению холеры и чумы при появлении их внутри Империи», 11 серпня 1903 р., прийнятими в кожнш губернп повинш були бути оргашзоваш губернсью санiтарно-виконавчi комюп, мiськi - в губернських мютах i мiстаx. Вони повиннi були вживати вс необxiднi заходи з боротьби з епiдемiями в пов^ах, губернiяx i мiстаx. Такi комюп могли створюватися мiськими думами з дозволу губернатора.
Вищою державною комiсiею 19 серпня 1903 р. були затвердженш «Правила для санитарно-исполнительных комиссий о мерах по предупреждению борьбы с холерой и чумой» [2, ст. 1890], згщно з якими на санiтарно-виконавчi комюп було покладено обов'язок виконувати вс заходи з боротьби з епiдемiями, а саме: а) забезпечувати населяння чистою питною водою, б) наглядати за чистотою примщень, в) контролювати продаж '1'спвних припаав, г) звертати особливу увагу на знищення щурiв i мишей у жилих примщеннях i товарних складах у мсцевосп, де можуть виникнути чумш етдеми. Санiтарно-виконавчi комiтети в межах сво'1'х районiв мусили стежити, щоб громадяни й установи в разi виникнення епщемш знали, куди звертатися. Це було прямо передбачено в статтях 740, 741 Статуту медично'1 полщп.
Вищою установчою комiсiею 19 серпня 1903 р. були видаш «Требования о погребении умерших от холеры на особо отведенных кладбищах», у яких говорилося, що погребшня повинно провадитись в щшьних гробах, дно покриватися дезшфшуючим засобом, яким засипався й сам труп, обмотаний змоченим у дезшфшуючому розчиш простирадлом. Це робилося для того, щоб для населення не виникало шяко! небезпеки iз саштарно! точки зору.
Ще один правовий документ - Циркуляр вщ 11 ачня 1905 р. «О борьбе с холерными эпидемиями», видано Мшютерством внутршшх справ, спрямовувався на створення заxодiв з боротьби з холерними епiдемiями. У його розвиток видано «Наставление о противохолерных мерах, выработанное управлением главного врачебного инспектора и одобренное медицинским советом». У ньому передбачалися загальш саштарш заходи,
спрямоваш на (а) очищення грунту, (б) охорону вщ забруднення природних i штучних водоймищ, (в) органiзацiю водопостачання, (г) оздоровлення житлових примiщень, (д) полшшення умов харчування, (е) захист здоров'я населення вщ епiдемiй [3, с. 378-400].
З метою полшшення саштарного становища та попередження шфекцшних хвороб. Вищою установчою комiсieю 19 серпня 1903 р. були видаш «Правила для предупреждения распространения холери й чуми по железнодорожным путям» [2, ст. 1889]. Створення саштарно-виконавчо! комсп на залiзницi спрямована на захист головним чином вщ шфекцшних хвороб. А 25 березня 1908 р. видаються «Правила для предупреждения распространения чумы и холеры по внутренним водным путям». Назван правовi документи були спрямоваш на виявлення, локалiзацiю й боротьбу з епiдемiями, яю могли швидко розповсюджуватися серед подорожуючих залiзничним i водним транспортом.
В украшських губернiях смертнiсть населення за перюд з 1901 по 1914 роки склала 29,8 %. Одна з п причин - масовi епщемп, що постiйно лютували в кршш. Так, у саштарно-статистичних таблицях, виданих П. I. Куркшим, можна спостерiгати динамiку смертносп вiд iнфекцiйних хвороб, яка складала 47 - 77 % на рш на 100000 мешканщв [4].
Саштарно-епщемюлопчна справа, як бачимо, стала надзвичайно важливим завданням внутрiшнього регулювання, адже п санiтарно-епiдемiологiчна спрямованiсть належала до сфери попередження захворювань, що не вичерпувалося тшьки органiзацieю охорони народного здоровя. Навiть при виконанш всiх санiтарних вимог захворювання е неминучим явищем суспiльного життя. Виникла нагальна потреба в розроблеш нормативних акпв, що регулювали б заходи з припинення епiдемiчних хвороб.
У той же час реформування саштарного законодавства суттево не просувалося до прийняття 1мператором резолюцп вiд 11 серпня 1908 р., в якш наголошувалось: «Обращаю самое серьезное внимание Министра Внутренних Дел на безотрадное состояние в России санитарного дела. Необходимо во что бы то ни стало добиться не только улучшения его, но и правильной постановки. Нужно быть в состоянии предупреждать эпидемии, а не только бороться с ними. Требую, чтобы безотлагательно было разработано и внесено на законодательное рассмотрение дело упорядочения в России санитарно-врачебной организации» [5]. Для впровадження в життя ще1 Резолюцп в 1912 р. утворюеться Мiжвiдомча комiсiя для перегляду лшарсько-саштарного законодавства, затверджена Радою Мiнiстрiв [6, с. 378], який 16 лютого 1912 р. ставиться в обов'язок створити лшарсько-саштарне законодавство й пщготувати пропозицп з облаштування установ, що вщають лкарсько-саштарною справою [6, с. 389].
Як зауважуе Н. I. Пристанськова, тшьки в сукупносп перелiчених повноважень лшарсько-саштарно'1' частини (за висновком Мiжвiдомчоi комюп) в 1мперп мала бути належним чином забезпечена можливють швидкого, безперешкодного, безперервного i плiдного розвитку саштарно1 справи й тим самим досягнуто зниження надзвичайно!' смертносп й захворюваносп населення [7, с. 20-21].
У перюд проведення реформування законодавства 6 кв^ня 1911 р. Мшютерством внутршшх справ був виданий циркуляр № 11 «Санитарные попечительства», основна щея якого - залучення населення до учасп в охорош саштарного благополуччя, зокрема, в контролюванш додержання й точного виконання встановлених саштарних правил. З погляду, М. Г. Дiаконенка, щ установи певною мiрою доповнювали земську медицину, й надавали населенню едину можливють активно брати участь у виршенш саштарних питань [8]. Спочатку вони не мали зв'язюв iз земством, мали тимчасовий характер i створювалися лише в момент ешдемш. Через деякий час виникае тюний взаемозв'язок «Санитарных попечительств» i саштарних оргашв мiськоi й повiтовоi управи, а голова ошкування входить до останшх. Як вiдмiчав С. М. 1гумнов, «Санитарные попечительства» служили своерщною корекцiею земського й мiського положень [9].
Одними з перших норми Циркуляру № 11 запровадили органи мюцевого управлшня в м. Харковь У розвиток цього нормативного акта мюька дума прийняла свое положення про «Саштарне кураторство» (шклювання). Формувалися вони громадським
самоврядуванням, а Головш завдання полягали у вивченш саштарних проблем мiста, сашгарно-просв^ницькш роботi серед населення й у зборi пожертвувань на санiтарний благоустрш [10, с. 66-70].
За допомогою розгалужено'1 системи нормативно-правових актiв у цш царинi, законодавець досяг не тшьки полiпшення саштарно'1 справи, а й правильно! й постановки, розробив i внiс на законодавчий розгляд справу впорядкування в Росiйськiй iмперii сашгарно-лшарсько'1 оргашзацп, яка у свош дiяльностi спрямовувалася на дотримання саштарних норм, що спиралися, у свою чергу, на законодавство держави. У пореформений перюд норми саштарп займали важливе мiсце в збiрниках закошв з медично! й саштарно'1 частини. Основним з них була праця М. Г. Фрейберга «Врачебно-санитарное законодательство в России», видана на допомогу земським саштарним лшарям у 3-х редакщях (1900, 1908 i 1913 рр.).
Отже, на низку урядових i громадських установ покладався обов'язок ошкуватися санiтарно-епiдемiологiчним благополуччям населення, але на практищ застосування закону не створювало необхщно'1 мщно'1 опори. Джерельна база в цей перюд свщчить що в процес децентралiзацii санiтарно-епiдемiологiчна справа стае ефектившшою, наближаеться до потреб населення. Саштарно-ешдемюлопчне законодавство стае бшьш чiтким, регулюючи всi сфери дiяльностi суспiльства в боротьбi з епiдемiями.
Таким чином можемо пiдсумувати, що на сьогодш iсторичний досвiд реформування саштарно-етдемюлопчного законодавства становить собою значний штерес для вчених i законодавщв. Його дослiдження допоможе розширити проблемну сферу сучасно'1 юридично'1 науки i практики, сприятиме виявленню оптимальних пiдходiв до формування державно'1 полiтики i створення бiльш конкретно'1 законодавчо'1 регламентацп саштарно-етдемюлопчно'1 дiяльностi.
Ефективнiсть саштарно-етдемюлопчного законодавства, його закршлення й досконалють значною мiрою залежать вiд систематизацп й кодифшацп правових норм. Повнота законодавства е запорукою збереження здоров'я населення, створення сприятливих умов його життя й захисту вщ шфекцшних хвороб.
Список л1тератури: 1. Устав врачебный // Свод законов Российской империи. - [В 16-ти т. - Т. 13]. - СПб. : [Б. и.], 1905. -1892 с. 2. Собрание узаконений и распоряжений Правительства. - СПб., 1903. - № 119. - Ст. 1889, 1890. 3. Фрейберг Н. Г. Врачебно-санитарное законодательство в России : коммент. к законодательству : монография / Н. Г. Фрейберг. - СПб. : Практ. медицина, 1913. - 1071 с. 4. Куркин П. И. Санитарно-статистические таблицы : сб. диаграмм с объяснит. текстом : пособ. для наглядного преподавания и для самообразования / П. И. Куркин. - М. : [Б. и.], 1910. - 154 с. 5. СЗ РИ. - СПб., 1892. Т. ХШ. (прод. 1912). Т. 1. — Ч. 2. - Кн. 5. - 345 с. 6. Особые журналы Совета министров Российской империи. 1909 - 1917 гг.: 1914 г. - М.: Изд-во РОССПЭН, 2006. - 714 с. 7. Пристанскова Н . И . К вопросу об истории правового регулирования медико-санитарной деятельности / Н . И. Пристанскова // Личность, общество и образование в современной социокультурной ситуации : межвуз. сб. науч. тр. - СПб. : Изд-во ЛОИРО, 2006. - С. 20 - 29. 8. Диаконенко Н. Г. О санитарных попечительствах / Н. Г. Диаконенко // Гигиена и санитария. - 1911. - № 1. - С. 260 - 271. 9. Игумнов С. М. Земская медицина и мелкая земская медицина / С. М. Игумнов // Врачебная хроника Харьковской губернии. - 1907. - № 3. - С. 156 - 166. 10. Робак I. Ю. Оргашзащя охорони здоров'я в Харковi за iмператорськоi доби (початок XVIII ст. - 1916 р.) : монографiя. - Х. : ХДМУ, 2007. - 346 с.
САНИТАРНО-ЭПИДЕМИОЛОГИЧЕСКОЕ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВО В УКРАИНСКИХ ГУБЕРНИЯХ ВНАЧАЛЕ ХХ В.
Гоцуляк С. В.
Статья посвящена изучению санитарно-эпидемиологического законодательства вначале ХХ в. Анализируется законодательство с точки зрения его полноты регулирования и четкости. Делается вывод, что при правильной законодательной регламентации санитарно-эпидемиологической деятельности можно защитить население от инфекционных болезней.
Ключевые слова: санитарно-эпидемиологическое законодательство, Устав медицинской полиции, охрана здоровья населения, инфекционные болезни.
SANITARY-EPIDEMIOLOGICAL LEGISLATION IN THE UKRAINIAN PROVINCES
IN THE EARLY TWENTIETH CENTURY Gotsuliak S. L.
The article is devoted to the sanitary and epidemiological legislation rescard in the early twentieth century. The analysis of legislation is illuminated in terms of its completeness and clarity. The makes the conclusions that the proper sanitary and epidemic legal regulation can protect the population from infective diseases.
Key words: sanitary-epidemiological legislation, the Charter of medical police, the public health protection, infective diseases.
Надтшла доредакцп31.03.2014р.
