CC BY
35
ЗАГАЛЬНА ПЕДАГОГ1КА
УДК 371. 11 (477)
В. В. СМОЛЕЙ
САМОМЕНЕДЖМЕНТ КЕР1ВНИКА НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
Розкриваеться суттсть самоменеджменту як технологи управлтня власною дiяльнiстю, що базуеться на сформованих особистих цтностях, визначених особистих цыях, самоконтролi, самотзнант та самоаналiзi, вмтт виршувати проблеми, керувати стресами та управляти свогм часом. Вiдзначаеться, що самоменеджмент — це послiдовне та цыеспрямоване використання керiвником навичок, практик, прийомiв для забезпечення ефективностi дiяльностi, досягнення визначених цыей.
Ключовi слова: самоменеджмент, цiнностi, цт, управлтня часом.
В. В. СМОЛЕЙ
САМОМЕНЕДЖМЕНТ РУКОВОДИТЕЛЯ УЧЕБНОГО ЗАВЕДЕНИЯ
В статье раскрывается сущность самоменеджмента как технологии управления собственной деятельностью, базирующейся на сложившихся личных ценностях, определенных личных целях, самоконтроле, самопознании и самоанализе, умении решать проблемы, управлять стрессами и управлять своим временем. Отмечается, что самоменеджмент — это последовательное и целенаправленное использование руководителем навыков, практик, приемов для обеспечения эффективности деятельности, достижения определенных целей.
Ключевые слова: самоменеджмент, ценности, цели, управление временем.
V. V. SMOLEY
EDUCATIONAL INSTITUTION LEADER'S SELF-MANAGEMENT
The article reveals the essence of self management as a technology of the management its own activities, based on the formed personal values, cetain personal goals, self-control, self-knowledge and introspection, the ability to solve problems,to manage stresse and time. It is noted that self-management is a consistent and purposeful use of leader's skills, practices, techniques toproviding effective activity and to meat specific goals.
Keywords: Self-management, values, goals, manage time.
Праця освинього менеджера — це специфiчний вид педагопчно! дiяльностi, один з напрямш сощального управлшня. Предметом управлшсько! дiяльностi е люди та !х дiяльнiсть, а безпосередньою метою — координащя дш для досягнення спшьно! мети або цшей. Щоб ефективно виконувати сво! функцп та освиня установа була добре керованою, результативною та устшною в короткому i тривалому перюдах, менеджер мае вмии управляти й самим собою, тобто здшснювати особистий менеджмент.
Чим це зумовлено? Насичешсть шформацшного простору сьогодщ найчастше переважае здатшсть педагопчного персоналу сприймати та рацюнального використовувати його. Практично вичерпана можлиысть зовшшнього стимулювання ефективносп шформацшно насичено! педагопчно! пращ. Натомють потребують визначення i введения в дш резерви внутршшх механiзмiв штенсифшацп пращ творчо! особистосп. У зв'язку з цим керiвники змушеш переходити ввд технологш, орiентованих на нiвелювания характеристик тдлеглих, до максимального використання !х шдиыдуальносп, делегувавши 1м повноваження i ввдповвдальшсть. Нинi в багатьох випадках актишзащя трудово! дiяльностi в освiтнix установах забезпечуеться демократизацiею менеджменту, органiзацiею учасп працiвникiв у примятл
рiшень, створенням !м можливостей для поповнення знань i розвитку навичок. У цих умовах особливо необхвдним е опанування таким важливим iнструментом активiзацii творчих прац1внишв i колективiв, як самоменеджмент.
Актуальшсть проблеми полягае в тому, що сучасний мiнливий свiт вимагае ввд кожного освiтнього працiвника швидко! адаптацп до його перемiн. Результатившсть працi значною мiрою залежить не лише ввд рiвня розвитку менеджменту в оргашзацп, а й ввд того, наск1льки керiвник готовий усввдомлювати необхiднiсть самопiзнання, самоактуалiзацii, самоосвiти, самодетермшацп, самопрезентацп, самоконтролю тощо. В сучаснш педагогiчнiй науцi вiдсутнi належнi теоретичш напрацювання в цьому напрямi, чим, власне, артикулюеться окреслена проблема.
Управлiнець у сферi освiти, якщо вiн хоче стати професюналом у сво!й справу повинен досконало знати не лише об'ект управлшня у вузькому i широкому сенсi, а й постшно займатися самоменеджментом. Поняття «самоменеджмент» вживають з метою розкрити технологш управлшня керiвником освiтнього закладу сво!м особистим розвитком, самовдосконаленням як управлiнця.
Цей термш походить вiд слова «само» (уживаеться для позначення особи, яка дiе, виконуе щось особисто, не доручаючи шшим, без сторонньо! допомоги, без намови, спонукання, примусу, добровшьно) [1, с. 1097] i друго! складово! «менеджмент»: «manage» — адмшстращя, дирекцiя, правлiння; manager — адмшстратор, завiдувач тощо [2, с. 342]. Отже, самоменеджмент — це рацюнальне, оптимiзоване використання особистих навичок, практик, методик, теоретичних розробок з метою усввдомленого управлiння власною дiяльнiстю, самовизначеш та самоконтрольованi ди, кроки, спрямоваш на забезпечення ефективносл професшно! менеджерсько! дiяльностi i самовдосконалення особистих якостей.
Метою статп е з'ясувати суттсть самоменеджменту керiвника освiтнього закладу, його складовi та значення як напряму управлшсько! дiяльностi цього керiвника.
Оскшьки самоменеджмент як аспект управлiння мало вивчений в педагогiцi i недостатньо забезпечений науково-практичними рекомендацiями, об'ектом до^дження з'ясування сутностi самоменеджменту i його складових. Основою для виявлення сутносп цього явища е дослiдження зарубiжних та укра1нських науковцiв, як1 вивчали рiзнi аспекти ще! проблеми. Так, Л. Зайверт, представник шмецько! рацюнально! школи менеджменту, акцентуе увагу на економп часу працiвника. В. Андреев у сво!й концепци самоменеджменту зосередив свою увагу на саморозвитку творчо1 особистостi, для яко! управлiння е тдставою для забезпечення результативност пращ. В концепци М. Вудкока i Д. Френсiса розкриваеться iдея подолання працiвником власних обмежень, у А. Хроленка — необхвднють i шляхи розвитку особисто! культури дiловоl людини. Концепцiя Б. i Х. Швальбе зосереджена на проблемах i тдставах досягнення особистого дiлового успiху [3]. Як особливють дослiджень можемо ввдзначити намагання авторiв розглядати цей феномен на трьох рiвнях: самоменеджмент особистосп, самоменеджмент колективу, самоменеджмент органiзацil.
Для досягнення устху в менеджментi, як i зрештою в житт1, по^бно i важливо знати, хто ви е. Бшьшють людей себе не знае. Зазвичай, ми не е об'ективними в оцiнцi щодо себе: або переощнюемо, або недооцiнюемо себе. Однак за тих чи шших обставин кер1вник повинен структурувати та категоризувати свою дiяльнiсть, надати 1й певно! усвiдомленостi, осмисленост1, стилiзованостi, ввдкритосп, парагдимальностi.
Процес управлiння включае чотири взаемопов'язанi функц^!: планування, органiзацiю, мотиващю i контроль [4, с. 62]. 1х призначення полягае в тому, щоб внести в управлшську дiяльнiсть якомога бiльше системностi, впорядкованостi, передбачуваносл, логiки в неспок1йне, рiзноманiтне, мшливе внутрiшне i зовнiшне середовище, в якому працюе керiвник. Управлiнська практика в освишх установах як у ввдкритих соцiальних системах доводить, що робота керiвникiв фрагментарна, непередбачувана, детермшована людськими взаеминами, внутрiшнiми i зовшшшми факторами впливу. Вони можуть сввдомо чи несвiдомо прагнути до планування, оргашзованосп, спрямованостi i контролю, але !х повсякденна дiяльнiсть передбачае аналiз велико! кiлькостi ситуацiй, iдентифiкацiю !х основних характеристик, розпiзнавання факторiв впливу, прийняття рацiональних, iнтуiтивних, логiчних, ситуативних, спонтанних рiшень.
Самоменеджмент як поняття, вид управлшсько! дiяльностi зумовлений конкретними потребами конкретно! особистосп. Сутшсть його випливае з природи теорп менеджменту Щоб керувати органiзацiею, оргашзовувати дiяльнiсть, планувати, передбачати, приймати ршення, впливати, мотивувати, необхiдно, як мшмум, бути мобiлiзованим, передбачуваним, готовим фiзично та психологiчно до тако! дiяльностi. За цим словосполученням ховаеться усввдомлене i цiлеспрямоване управлiння власною дiяльнiстю.
Що насправдi потрiбно освiтнiй установ^ так це узагальнений принцип управлшня, який би допом^ виявляти iндивiдуальнi iнтенцi! i вiдповiдальнiсть кожного i водночас спрямовував би всiх в одному напрямi для реалiзацi! сво!х здiбностей i зусиль, сприяв гармошзацп цiлей кожного окремого працiвника iз загальними цiлями закладу.
Таким принципом, що ввдповшае всiм вимогам, е управлшня на основi поставлених цшей i самоконтролю. Саме цей принцип замiняе «контроль ззовш» бiльш жорстким, вимогливим i ефективним «контролем з середини». Саме вiн мотивуе менеджера здшснювати дiяльнiсть не тому, що хтось його просить або заставляе щось зробити, а тому, що це зумовлено об'ективними потребами виконувати певш завдання. Вiн працюе так не тому, що так комусь це по^бно чи хочеться, а тому, що вш сам так виршив, що повинен зробити. 1накше кажучи, менеджер дiе як ютинно вiльна особистiсть.
Великою перевагою управлшня на основi поставлених цiлей е те, що воно дозволяе менеджеру визначати, формулювати, категоризувати, артикулювати, прогнозувати, контролювати результати власно! дiяльностi. Спробуемо визначити ключовi елементи самоменеджменту.
Як головш складовi самоменеджменту можна назвати так1:
1. Особистi цшносп. Цiннiстю вважаеться будь-яке матерiальне або вдеальне явище, що мае значення для людини чи суспiльства, заради якого вона дiе, витрачае сили, заради якого вона живе. Кожна людина е ноаем матерiальних i духовних цiнностей. Звички менеджера, його кругозiр i система цiнностей практично сформован ще до того, коли вш приступае до виконання сво!х функцiональних обов'язк1в [5, с. 125]. Щнносп менеджера зумовленi життевим досввдом, освiтою, соцiально-економiчним середовищем формування його як особистосп. Саме вони, певш речi i явища служать орiентиром у прийнятп рiшень. Цiнностi — це структурний елемент практично! дiяльностi. Свiй цiннiсний свiт людина вибудовуе у процеа предметно-практично! дiяльностi. А будь-який акт дiяльностi включае в себе вдеальний момент, пiд час якого складаеться задум дi!, !! iдеальна мета, план реалiзацi!, а також життевий смисл цiе! дiяльностi, загалом те, задля чого здшснюеться вся дiя. Саме цей момент дiяльностi i характеризуе категорiя цшносп. Генетично цiнностi в процесi суспшьно! практики акумулювали в собi потреби, штереси, емоцiйнi переживания суб'екта. Це поняття використовуеться у двох смислах:
• те, що людина особливо щнуе в житп чи, зокрема, у пращ (трудова щншсть) i тому е одним iз джерел мотивацi! поведiнки;
• те, що е як еталоном належного (висок щнносп, «загальнолюдсьш цiнностi») й тому коректуе поведiнку. Цiнностi — це те, у що ми вiримо.
2. Чию особистi цш. I цiлi, i цiнностi е регуляторами дiяльностi, проте мiж ними юнуе. Цiлi мають важливе значення в процеа дiяльностi. Вони вдеально мiстять у собi майбутнiй результат дiяльностi, спрямовуючи й органiзуючи весь дiяльнiсний процес. Як спонукальна сила цшь е складним iнтегральним об'еднувачем знань, волi, емоцiй, цiнностей. На вiдмiну вiд цiнностi, вона е технолопчним утворенням, елементом проективно! сввдомосп i завжди викликае доцiльну дш. Вiдтак цiль зберiгае елемент нездшсненносп, недосяжносп i завдяки цьому духовно! шднесеносп.
Цiлi визначають, що оч^еться вiд освiтньо! органiзацi! загалом, педагопчного колективу, кожного окремого педагога як менеджера. Особист! цш визначають, що i як люди повиннi робити, щоб покращити свою продуктившсть, знання, навички, загальний рiвень компетентностi i особисте самовдосконалення.
3. Самоконтроль. Великою перевагою управлшня на засадах визначених цшей е те, що вона дозволяе менеджеру контролювати результати свое! власно! даяльност! Самоконтроль означае бшьш сильну мотивацш — бажання зробити як можна краще, а не лише забезпечити
необхiдний мшмум. Це означае бiльш висок! стандарти виконання свое! роботи i бшьш широкий свiтогляд.
Щоб менеджер Mir контролювати свою ефективнiсть i результати власно! дiяльностi, вiн повинен знати не тшьки суть сво!х цшей. Вiн також повинен вмiти ïx оцiнювати, вимiрювати ефективнiсть i результати свое! дiяльностi, взявши за основу цш, як1 стоять перед ним. В основi самоконтролю лежать вимiри, а вони залежать вiд шформаци про досягнуте. Ця iнформацiя поршнюеться з тим, що потрiбно досягнути, i що досягнуто. Кожному менеджеру необхвдна швидка iнформацiя для оцшки власно! роботи, щоб встигнути внести змши для отримання бажаних результапв.
4. Самопiзнання та самоаналiз свое! управлiнськоï дiяльностi. Самопiзнання («тзнай самого себе») та самоаналiз — це ввдкриття себе, сво!х можливостей, выявления сво!х позитивних якостей, задаткш. Важливим етапом в процесi самопiзнания е самовизначення свое1 спрямованостi, темпераменту, характеру, здiбностей i таланту. Методично правильно оргашзоване самопiзнания мае такi напрями: самоусвiдомления, самовивчения, самооцiнка. Самовивчения ввдбуваеться через самоспостережения, самоаналiз сво!х вчинив, поведшки, конкретних результатiв дiяльностi, критичне мисления i ставления до висловлювань на свою адресу в конкретних умовах. На основi самовивчення формуеться самооцiнка, яка е суджениям людини про мiру наявносп в не! якихось якостей, властивостей i зютавлення з еталоном, зразком.
5. Умшня вирiшувати проблеми. Вирiшения управлшських завдань — це спосiб i сутшсть працi освiтнього менеджера. Проте на шляху досягнення мети i цшей природно виникають об'ективнi та суб'ективш проблеми, тобто протирiччя, що вииикае мiж бажаним (iдеальним) та реальним станом речей. Людина, яка не любить зштовхуватися з проблемами i вирiшувати, повинна триматись подалi вiд менеджменту. За будь-яких обставин менеджер мае бути готовим до виникнення проблем i подолання, не уникати, а вчитися ефективно вирiшувати.
6. Управлшня стресом, стрес-менеджмент. Стрес (вiд англ. stress — тиск, напруга) е явищем буденним i частим. Незначш стреси неминучi i не шшдлив^ тодi як надмiрнi стреси призводять до проблем як iндивiдуумiв, так i оргашзацш [5, с. 509]. Стрес - це фiзiологiчна й переважно псиxiчна перевтома органiзму i характеризуеться наявшстю трьох фаз: тривоги, спротиву, виснажения [6, с. 267].
Можна визначити таи рiзновиди стресу: тимчасовий стрес, попереджувальний стрес, ситуацшний стрес, стрес зiткнения. Основнi причини стреив полягають в: неналежних робочих умовах; перевантаженш; двозначносп ролi; рольових конфлштах; обов'язковостi — (тдвищена ввдповвдальшсть перед людьми); вiдповiдальностi за результати; змшах (необxiднiсть адаптуватися до технолопчних змiн); взаемовiдносинаx з пiдлеглими, колегами; надшносп робочого мiсця; вiдчуттяx, спричинених роботою або кар'ерою; псиxологiчному ктмап в установi; зовнiшньому тиску [7, с. 465-466].
7. Управлшня часом. Ключовим моментом самоменеджменту е управлшня сво!м часом. Менеджер, що прагне устху, повинен розтзнавати ситуаци, яш вiднiмають час i не приносять певно! користi. В сучасному динамiчному житп керiвник школи мае оперативно вирiшувати не лише дуже складш повсякденнi, а й новi завдання. Менеджер може забезпечити чiтку оргашзацш прийняття рiшень i рацiональне використання часу у випадку, якщо вмшо делегуватиме повноважения. Це необxiдно робити з трьох причин. По-перше, через делегування можна надати можливiсть менеджерам середньо! чи нижчо! ланок розкрити сво! здiбностi. По-друге, вiдмова ввд делегувания веде до перевантажения керiвника та сповiльнения прийияття рiшень. По-трете, вiдсутнiсть делегувания обмежуе час на виконання деяких менеджерських функцiй.
У свгговш теорiï i практицi менеджменту процесовi делегувания повноважень надаеться великого значения. Вщповщно до цiеï теори повноважения - це обмежене право використовувати ресурси оргатзаци i спрямовувати зусилля деяких иращвниюв на виконання завдань. Повноважения передаються посадi, а не шдивщууму, що займае и на той час [4, с. 289-290].
Демократичний принцип управлiния вимагае удосконалення взаемовiдносин у педагогiчному колектив! й активiзацiю самостiйностi кожного пращвника внаслiдок збiльшения iнформацiйного навантажения. За цих обставин шкшьний менеджмент повинен базуватися на принципах самоуправлшия з переданням частини управлiнськиx Функц1й, тобто
орieнтуватися на технологи делегування i самоменеджменту. Характерш особливостi колективу, який спираеться на делегування i самоменеджмент, полягають у:
• псних неформалiзованих стосунках мiж працiвниками;
• високому рiвнi ввдповвдальносп працiвникiв при прийняттi рiшень;
• зростанш швидкостi обмiну iнформацiею та якосп комунiкацiй;
• iнтенсивно-екстенсивному розвитку знань, умiнь i навичок;
• розвитку штелектуального капiталу працiвникiв [8].
Делегування повноважень дае змогу оптимально оргашзовувати менеджеру свш робочий час з урахуванням основних завдань суб'екта дiяльностi: завдання комунiкацiйного плану; завдання стратегiчного планування; завдання оперативного керiвництва. За обсягом часу, необхiдного для 1хнього виконання, цi завдання рiзнi. Найбiльш затратними е завдання комушкативно! дiяльностi.
Впорядкування дiяльностi веде до ращонального використання часу. Органiзоване та ращональне використання часу - це:
• визначенш особистi прiоритети та цш, що вiдповiдають завданням установи освии;
• розумне планування робочого часу;
• продуктивна робота з документами;
• вмшня ефективно вирiшувати адмiнiстративнi питания;
• вмiния опрацьовувати рiзнопланову iнформацiю;
• вирiзнения актуальних, важливих для дiяльностi ситуацiй без надлишково! деташзацд;
• здатнiсть працювати в умовах значного фiзичного та психолопчного навантаження.
Менеджер, котрий прагне до успiху, зобов'язаний володiти собою як ушкальним i безцiнним ресурсом так, щоб постшно пiдтримувати свою продуктивтсть i хороший фiзичний стан. Це визначае й здатшсть працювати напружено, витрачати енергiю i здатшсть li накопичувати. Успiшнi люди динамiчнi, регулярно вчаться i не бояться нових ситуацш. Менеджер, який схильний уникати проблемних ситуацiй, боггься ризикувати, так i не спроможеться розкрити сво! здiбностi, втрачае впевненiсть i перетворюе дiлове життя в рутину.
Сучасним освпшм закладам потрiбен новий, сучасний менеджмент, спрямований на використання штелектуального катталу, здатного опановувати технологи самоменеджменту. Самоменеджмент - це послвдовне застосування практичних методiв управлiния в повсякденнш управлiнськiй дiяльностi, спрямовано! на оптимальне та усввдомлене використання персональних ресурив людини: iнтелекту, компетенци, вол^ здiбностей, умiния, навичок, практики тощо.
Саме самоменеджмент створюе умови для виршення складних завдань i прийняття управлiнських рiшень, пошуку нових способiв мотиваци педагогiчного персоналу, надае бшьше свободи працiвникам шляхом делегування i вiдповiдальностi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Великий тлумачний словник сучасно! укра1нсько1 мови / уклад. i гол. ред. В. Т. Бусел. — К.: 1ртнь: ВТФ «Перун», 2001. — 1440 с.
2. NEW English-ukrainian dictionary: новий англо-украшський словник. — К.: Чумацький шлях, 2000. — 700 с.
3. Лукашевич Н. П. Теория и практика самоменеджмента: учеб. пособие / Н. П. Лукашевич. — К.: МАУП, 1999. — 360 с.
4. Мескон Х. М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Майкл Х. Мескон, Майкл Альберт, Франклин Хедоури. — М.: ООО «И. Д. Вильямс», 2008. — 672 с.
5. Друкер П. Ф. Практика менеджмента: пер. с англ.: учеб. пособие / Питер Ф. Друкер. — М.: Издательский дом «Вильямс», 2007. — 400 с.
6. Прняк О. М., Лазановський П. П. Менеджмент: теоретичш основи i практикум: навч. поибник для студенив вищих закладiв освгти / О. М. Прняк, П. П. Лазановський. — К.: Магнолiя плюс; Львiв: Новий свгт — 2000, 2003. — 336 с.
7. Армстронг М. Основы менеджмента. Как стать лучним руководителем / Майкл Армстронг. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — 512 с.
8. Пересунько В. I. Делегування та самоменеджмент як технологи демократизацй персоналом / [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.khibs.edu.ua/1(6)2009/R5/2.pdf
