CC BY
44
украшським за характером парпям доводилось боротися за украшський народ в Укрш'ш iз зовшшшми агресорами та 1'хшми прибiчниками всерединi краши. Часта змiна вшськово-пол^ичного курсу свiдчила про активний пошук Укра-шою свого мiсця в геопол^ичнш системi iнтересiв. На цьому грунт виника-ли гострi щеолопчш суперечки мiж провiдниками УНР, а також мiж пол^ич-ними колами Наддншрянщини i Галичини. Результатом цих пошуюв i супе-речок були спроби зорieнтувати вiйськово-полiтичний курс держави так, щоб друга УНР хоча б фiзично вижила за тих катастрофiчних умов: орieнтацiя то на московських бшьшовиюв, то на Антанту, то на Польщу. Упм тслявоенна архiтектура Свропи складалась без урахування державотворчих прагнень украшщв. 1х просто було про^норовано.
Ю. В. Мелякова, кандидат фшософських наук, доцент
САМО1ДЕНТИФ1КАЦ1Я ОСОБИСТОСТ1 У В1ТЧИЗНЯН1Й КУЛЬТУРНО-ПРАВОВ1Й РЕАЛЬНОСТ1
Метою дослiдження е здiйснення антрополопчного й фшософсько-право-вого методологiчного аналiзу феномену постсучасно'1 культурно-правово'1 iдентичностi украшщв, обгрунтування й виправдання нетрадицiйного симу-лятивного способу 1'х буття, доведення взаемовпливу самощентифшацп та праворозумiння шдивщв в умовах радикальних соцiально-культурних транс-формацiй у вiтчизняному суспiльствi.
Пошук щентичносп украшщв на сучасному етат розвитку е водночас важливим чинником реалiзацii внутршньодержавно'1 та мiжнародноi стратеги, а також просто актуальною теоретичною проблемою. Глобалiзацiя при-множуе шанси розвитку i водночас сприяе появi загрозливих тенденцiй: ствердження космопол^ичного свiтогляду, провокацiя рiзного роду фунда-менталiзмiв. Вона знешкоджуе iснуючi щентичносп i водночас спонукае до постшного пошуку нових, спiввiдносних iз глобалiзацiйними викликами. Нова iдентичнiсть формуеться в надрах мережевого суспшьства.
Одну iз вирiшальних ролей у процесi культурно-цившзащйно'1 щентифша-цп суспiльства, безумовно, вщграе полiтична елiта. Проте саме вщ напряму щентифшацп бiльшостi населення великою мiрою залежить полiтичний та соцiально-економiчний розвиток держави, стабiльнiсть, солiдарнiсть, стан при-миреностi й духовно'1 еволюци суспiльства. Дискурс iдентичностей, що тривае в украшському суспiльствi, спровокував суперечливi й досить непередбачуванi наслiдки. За розрахунками полiттехнологiв, нацiональна iдея мала об'еднати
спшьноту у «дружбi проти» спiльного ворога. Проте саме вона несподiвано обернулася нарощуванням внутршньох ворожнечi в державi, виявивши щнню-ш суперечностi мiж двома бiльш дрiбними iсторико-культурними щентичнос-тями громадян - схщно- i захщноукрашською. Стосовно цього втизняний дослiдник С. Бистрицький, аналiзуючи сучасну ситуацiю в Укршш, виявляе пропагандистськi технологи вiдстоювання нащональнох щентичносп за рахунок органiзованого насильства - «щентичнють для проекту вiйни».
Нащонально-культурна iдентичнiсть включае в себе не тшьки адмшютра-тивно-правовий компонент самовизнання в статусi члена певно'1' громадянськох спiльноти. У вiтчизняних реалiях вона включае в себе також право говорити рщною мовою i водночас - заборону говорити чужою («ворожою»). Украшська нацiонально-культурна iдентичнiсть передбачае право шанувати свое минуле i водночас - обов'язок зневажати традицп ворога; право самореалiзуватись у творчостi рщного мистецтва паралельно iз ганьбою до здобутюв мистецтва чужого. Так виглядае «щентичнють проти», яка стверджуеться зараз у свщо-мостi украшщв - щентичнють у п негативному змiстi. Саме цей елемент заборони у змют щентифшацп постае перешкодою на шляху до глобалютичного мультикультуралiзму i европейсько'1 демократи. Ототожнена iз антирадянською, нацiональна iдея значно радикальшше винищуе традицп недалекого минулого, шж винищувала б 1х справжня хвиля нащонально-культурного вiдродження. Нетерпимiсть i завзятють, з якими виконуеться на мюцях закон про декомуш-зацiю, не залишае сумнiвiв у виключно поличному сенсi поняття «нацiя».
Бiльш за все вщ стратеги диверсифшаци суспшьно'1 свiдомостi страждають культура, мораль, людянють, i без того травмована юторична пам'ять украш-цiв. Офiцiйно-легальна щентичнють змушуе людей добровiльно, часто iз остраху, зрiкатися девальвованих iдеалiв i цiнностей, знищувати свое корiння, проклинати свое минуле i вiдчувати власну провину за нього. Проте, здаеться, знищення символiв i атрибутiв попередньо'1 епохи ще не гарантуе штимного вiдчуття належностi до юторп та культури наци. Не варто сприймати радян-ську суспiльну свiдомiсть як альтернативу нащональнш, адже вона мала i свое нацiонально-культурне забарвлення. Радянський перюд не був вiдвертою прогалиною в юторп генетично'1 нацп украшщв, у 11 духовнiй традици. Зну-щання з непопулярно!' сьогоднi епохи та п системи цiнностей означае гноб-лення щло'1 генерацп етшчних украшщв, провина яких лише у тому, що вони народилися твстол^я тому.
Логiка суперечностi демонструе черговий парадокс юторп: полiтика сили сьогодшшшх активiстiв нагадуе за сво'1м характером вщому полiтику «радя-шзацп» комушспв сторiчноi давнини. Самоiдентифiкацiя сучасних украшщв мае партикулярний характер, адже виявляе досить дрiбнi спшьноти й св^о-
гляди в межах наци. Проте не сам по собi факт мультикультуралiзму е проблемою на шляху духовнох та сощально!' еволюцп Украши. Скорее власне нащональна щея, що набула сьогодш функцп щеологп та знаряддя поличного популiзму, стае перешкодою для демократи та пол^льтурного вихован-ня людини глобалiзованого свiту. Справжш цiнностi культури е не тим, що нам «диктуе час», а тим, що зараз потребуе нашо'1 ствучасп, тим, що загаль-нодосяжне й примирююче - культурна укоршенють, смислоутворююча основа буття. Тшьки дiева причетнiсть глибинним смислам культури здатна нада-ти морального обгрунтування сучасним полiтико-правовим проектам.
Утiм офшшш заяви про невдачу полiтики мультикультуралiзму разом iз нацiональним захистом власних сувереште^в у рамках европейсько'1 спшь-ноти, передусiм нацiонально-культурних iдентичностей (мови, традицш), свiдчать про певнi меж такого мiжнацiонального консенсусу. Так, щентич-нiсть, спроектована на «захист», «вщач 1ншому», досить легко використову-еться для проектування вiйни у сучасному свiтi глобально!' комушкаци. Проект сучасно'1 вiйни вказуе на нагальну потребу у фшософському розумiннi онтолопчно!' рiзницi (тобто iдентичностi) як умови як миру, так i вшни.
Результат самощентифшацп особистостi в культурному, нащональному, соцiальному планах по сут е визнанням цiею особистiстю сво'х природних прав: права не приховувати власного походження, пишатися своею iсторiею, спiлкуватися рiдною мовою, живитись скарбами в^чизняно!' спадщини, ви-ховувати д^ей у традицiях свое!' родини, захоплюватись тими кшо та л^ера-турою, якi знаходять вiдгук у серщ, ностальгувати за цiнностями свого ди-тинства. Неможливiсть людей вiльно реалiзовувати зазначенi права та одно-часне небажання !'х позбутися демонструють у багатьох iз них схильнiсть до симуляцп iдентичностi - феномену надто схожого iз фроммiвською «втечею вщ свободи»: коли заради можливостi самореалiзацii у нових умовах людина свщомо вiдмовляеться вiд частини сво'х особистих прав i свобод, якi можуть завадити п успiшнiй iнтеграцii у «нове» суспiльство. У виглядi таких вольностей, зокрема, виступають: свобода не вщмовлятись вщ свое!' юторп, не за-суджувати сво'х минулих вчителiв, не роздiляти сучасних iдеалiв, розширив-ши власний цiннiсний вибiр, тощо. Або ти можеш собi усе це дозволити - або ти маеш шанс стати повнощнним членом суспшьства - компромiс, у тому чист iз совiстю. Це справжня проблема екзистенщйно'! «свободи для». На жаль, у свщомосп переважно!' бiльшостi сучасних украiнцiв стверджуеться визначена ще Кантом «свобода вiд» - щентичнють у п негативному сенсi (сенсi гарантii захисту вiд загроз).
Симулящя iдентичностi, що цинiчно здшснюеться зараз багатьма особами, змушеними робити свш вибiр, стае причиною болючого для них самозне-
шкодження, неможливосп духовно'! самореалiзацii. Така ситуацiя нагнiтае внутрiшнiй конфл^ у суспiльствi - розкол на аутсайдерiв, тих, хто прагне бути ними, та маргiналiв. Гуманний споаб вирiшення цього конфлiкту е пра-вовим. Правосвiдомiсть як розумiння щнносп й само'1 природи права грома-дянами пов'язана з 1'х адекватною i неупередженою самоiдентифiкацiею в суспшьста. Проте спроба тако'1 щентифшацп виявила сьогодш культурну неоднорiднiсть украшщв. Звичайно, одного факту полпдентичносп недо-статньо для розв'язання громадянсько'1 вiйни, однак достатньо для п пщтри-мання, тим бiльш на фонi пол^ично'! гри.
Вiтчизняна демократiя мае плюралiзм iдеологiй, але серед цього плюра-лiзму - одну легiтимну. Криза щентичностей, що була констатована взимку 2014 р., досить швидко змшюеться урочистiстю нащонально'! ще'1 украшщв. Це свщчить про те, що населення поступово змiнюе свою iдентичнiсть, за-мiщаючи 11 симулякрами. Самосвiдомiсть, що з'являеться в результат^ не може вважатись щентичшстю у справжньому сена цього слова, адже вона виражае не усвщомлешсть особою необхщносп бути собою, а усвщомлешсть нею меркантильно!' необхщносп просто бути, бути якомога зручшше i довше. Змiна щентичносп е реалiею сучасностi, способом буття людини транзитивного суспiльства. Саме на симулякрах iдентичностi тримаеться зараз крихкий мир у реши регюшв. У кожному iндивiдуальному випадку подiбна оновлена iдентичнiсть бiльшою чи меншою мiрою страждае та очiкуе вибуху своеi природностi у разi змши «господарiв сьогоднiшнього дня».
У пщсумку постають головнi питання, зокрема: у чому ж полягае заслуга права? Якщо бшьшють страждае як через змшу iдентичностi, так i через вщ-мову це зробити, то яку ж самореалiзацiю i справедливють гарантуе право? Як iще можна розум^и справедливiсть, окрiм як право i можливiсть бути тим, хто ти е i пишатися цим? Якщо вiтчизняна реальнiсть свiдчить про те, що значна кшьюсть людей сьогодш вщмовляеться вiд такоi можливосп, то мабуть 1'х думка про щншсть права далека вiд щеалу. Отже, зв'язок мiж iдентичнiстю i праворозумiнням виявляеться, по-перше, очевидним, а по-друге, значним i вагомим для суспшьного розвитку.
М. М. Шкула, астрант
еВРОПЕЙСЬКА ПОЛ1ТИЧНА СВ1ДОМ1СТЬ УКРАШЩВ
Необхщно усвiдомлювати, що вирiшальну роль в устшному входженнi укр^'^ського суспшьства в европейське ствтовариство вiдiграють не лише
